Малий бізнес та фондовий ринок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Малий бізнес та фондовий ринок



План

Вступ

I. Роль малого бізнесу в економіці

II. Суть фондового ринку та його учасники

III. Засади існування малого бізнесу на ринку цінних паперів

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Мале підприємництво є найбільш динамічним елементом структури національного господарства. Його роль у житті суспільства полягає в тому, що воно є одним із провідних секторів економіки, формується на засадах дрібнотоварного виробництва,визначає темпи економічного розвитку, структуру і якісну характеристику ВВП, забезпечує насичення ринку споживчими товарами і послугами повсякденного користування, а, отже, і попиту, реалізацію інновацій, додаткові робочі місця,має високу мобільність, раціональні форми управління, формує новий соціальний прошарок підприємців-власників. Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища.

Малий бізнес є вихідним, найчисленнішим, а тому й найбільш поширеним сектором економіки. На сьогодні малі підприємства мають дуже розгалужену систему класифікації.

Малі підприємства також приймають участь на фондових ринках. Це може відбуватися як за участю цінних паперів, які вони формують та пропонують на ринку цінних паперів, так і посередницька діяльність окремих фірм (підприємств) на фондовому ринку.



I. Роль малого бізнесу в економіці

Світова практика переконливо свідчить, що навіть у країнах з розвитий ринковою економікою малий бізнес впливає на розвиток народного господарства, рішення соціальних проблем, збільшення чисельності зайнятих робітників. По чисельності працюючих, по обсязі вироблених і реалізованих товарів, виконуваних робіт суб'єкти малого підприємництва в окремих країнах відіграють ведучу роль. У прийнятих у Російській Федерації протягом 1991-1995 р. законодавчих і нормативних актах указується, що розвиток у країні малого підприємництва є одним з напрямків економічної реформи, що сприяють розвитку конкуренції, наповненню споживчого ринку товарами і послугами, створенню нових робочих місць.

Суб'єкти малого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Закордонний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання; велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість у прийнятті і виконанні прийнятих рішень; відносно невисокі витрати, особливо витрати на керування; велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі й ін. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно в цілому позначається на діяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають засоби до існування більшій кількості людей, чим великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників. Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

У теж час суб'єктам малого бізнесу властиві і визначені недоліки, серед яких варто виділити самі істотні: більш високий рівень ризику, тому високий ступінь нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в керуванні справою; слабка компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умов господарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових засобів і одержання кредитів і ін. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу зв'язані як із внутрішніми, так і з зовнішніми причинами, а також з умовами формування.

Як показує досвід, більшість невдач малих фірм зв'язано з чи недосвідченістю професійною некомпетентністю власників малих підприємств.

У регулярно проведених опитуваннях у середовищі малих бізнесменів США головними причинами невдач їхньої діяльності найчастіше називають:

· Некомпетентність;

· Незбалансований досвід (наприклад, досвідчений інженер, але

· недосвідчений комерсант);

· Недостача досвіду в комерції, фінансах, постачаннях, виробництві, умінні

· заводити і підтримувати ділові зв'язки контакти.

Іншими причинами банкрутств малих фірм є:

· занедбаність бізнесу;

· погане чи здоров'я шкідливі звички;

· катастрофи, пожежі, злодійство і т.д.

· шахрайство.

Практика діяльності американських малих фірм свідчить про те, що наявності одного підприємницького досвіду і хватки недостатньо. У сучасному малому бізнесі вкрай необхідні спеціальні знання. Звичайно новий бізнес починає або комерсант, майже нічого не знаючий про виробництво, або інженер, що нічого не знає про комерцію. Нерідко власник малої фірми має занадто мало досвіду в керуванні особливими структурами бізнесу.

Шанси фірми на успіх підвищуються в міру її дорослішання. Фірми, що довго існують при одному власнику, приносять більш високий доход, чим фірми, що часто змінюють власників. Американська статистика показує, що жінки - власники малих фірм більш щасливі в бізнесі, чим чоловіка.

На невдачах малого бізнесу позначається невисока кваліфікація підприємців. Підприємці, що вже нагромадили досвід ведення справ у маленьких фірмах, як правило, більш щасливі. Якщо в керуванні фірми бере участь не одна людина, а підприємницька команда складається їхній двох, трьох чи чотирьох облич, шанси на виживання вище, оскільки колективне ухвалення рішення більш професійно. На тривалість функціонування фірми впливають і розміри фінансування на першому етапі. Чим більше первісний капітал, вкладений у фірму, тим більше можливостей її збереження в кризові періоди.

В даний час навіть у країнах з розвитий ринковою економікою відбувається посилення ролі малих підприємств, хоча їхня стійкість відносно низька. При росту чисельності малих підприємств, розвитий інфраструктурі і державній підтримці малий бізнес є важливим чинником рішення економічних і соціальних задач. Як правило, розвиток малого бізнесу є умовою рішення наступних проблем:

· формування конкурентних ринкових відносин, що сприяють кращому задоволенню потреб населення і суспільства;

· підвищення якості товарів, робіт, послуг. Прагнучи до задоволення запитів споживачів, малих бізнес сприяє підвищенню якості товарів, робіт, послуг і культури обслуговування;

· наближення виробництва товарів і послуг до конкретних споживачів;

· сприяння перебудови економіки. Малий бізнес додає економіці гнучкість, мобільність;

· залучення особистих засобів населення на розвиток виробництва.

· Партнери в малих підприємствах вкладають свої капітали в справу з більшою зацікавленістю, чим у великих;

· створення додаткових робочих місць, скорочення рівня безробіття;

· сприяння розкриттю таланта людей, розвитку різних видів ремесел;

· формування соціального шару власників, власників, підприємців;

· активізація науково-технічного прогресу;

· освоєння і використання місцевих джерел сировини і відходів великих виробництв;

· звільнення держави від збиткових підприємств за рахунок їхньої оренди і викупу.

Однак, аналізуючи підприємницьке середовище, можна виділити ряд причин, що гальмують розвиток малого підприємництва.

По-перше, складна економічна обстановка, що панує в країні: інфляція, спад виробництва, розривши господарських зв'язків, високий рівень процентних ставок, слабка правова захищеність підприємців.

По-друге, низький рівень організаційно-економічних і правових знань підприємців, відсутність належної ділової етики, господарської культури як у малому бізнесі, так і в державному секторі.

По-третє, негативне відношення визначеної частини населення, що зв'язує підприємництво прямо тільки з посередництвом, купівлею-продажем.

По-четверте, неотработанность організаційних і правових основ для регулювання розвитку бізнесу на регіональному рівні.

По-п'яте, слабість державної підтримки малого бізнесу.

Сформована економічна ситуація негативно впливає на малий бізнес в усіх напрямках. Рівень інфляції і ріст цін на усі фактори виробництва ставлять багато малих підприємств на грань банкрутства. І в їхньому числі в першу чергу виявляються підприємства, що функціонують у сфері виробництва товарів і побутових послуг для населення, що споживають сировину, матеріали й ін., вартість яких постійно росте. Податковий тиск також впливає на виробничі підприємства в сфері малого бізнесу. І сформовані економічні умови підривають стимули до підприємницької діяльності, послабляють підприємницький настрой.



II. Суть фондового ринку та його учасники

Фондовий ринок (ринок цінних паперів) - сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів.

Фондовий ринок поділяється на первинний та вторинний.

Первинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з розміщенням цінних паперів.

Вторинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних з обігом цінних паперів.

Учасниками фондового ринку є:

1. Емітенти - юридичні особи, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.

2. Інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства.

3. Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

4. Саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Професійні учасники фондового ринку - юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України.

Ліцензійні умови, у тому числі вимоги до розміру статутного і власного капіталу, порядку його визначення, ліквідності, кваліфікаційні вимоги до фахівців професійного учасника фондового ринку, необхідні умови договорів, які укладаються під час провадження професійної діяльності на фондовому ринку, інші вимоги та показники, що обмежують ризики професійної діяльності на фондовому ринку, встановлюються Законом України Про цінні папери та фондовий ринок, іншими законами України, що регулюють провадження окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку та нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Професійна діяльність на фондовому ринку

Професійна діяльність на фондовому ринку - це діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає встановленим вимогам.

Відповідно до законодавства не допускається поєднання професійної діяльності на фондовому ринку з іншими видами професійної діяльності, за винятком банківської. Не допускається також поєднання окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, крім випадків, передбачених законодавством.

Необхідними умовами ведення професійної діяльності на фондовому ринку є наявність ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та членство щонайменше в одній саморегулівній організації (крім випадків, що стосуються професійної діяльності депозитаріїв та фондових бірж).

На фондовому ринку здійснюються наступні види професійної діяльності:

1. Діяльність з торгівлі цінними паперами;

2. Діяльність з управління активами інституційних інвесторів;

3. Депозитарна діяльність;

4. Діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку.

Діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає:

- брокерську діяльність;

- дилерську діяльність;

- андеррайтинг;

- діяльність з управління цінними паперами.

Слід зазначити, що необхідною умовою проведення таких видів діяльності є наявність відповідного розміру статутного капіталу. Торговець цінними паперами може провадити дилерську діяльність, якщо має сплачений грошима статутний капітал у розмірі не менш як 500 тисяч гривень, брокерську діяльність - не менш як 1 мільйон гривень гривень, андеррайтинг або діяльність з управління цінними паперами - не менш як 7 мільйонів гривень. Крім того, у статутному капіталі торговця цінними паперами частка іншого торговця не може перевищувати 10%.

Також торговцю цінними паперами забороняється перепродавати (обмінювати) цінні папери власного випуску.

Брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи.

Дилерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом.

Андеррайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента.

У разі публічного розміщення цінних паперів андеррайтер може брати на себе зобов'язання за домовленістю з емітентом щодо гарантування продажу всіх цінних паперів емітента, що підлягають розміщенню, або їх частини. Якщо випуск цінних паперів публічно розміщується не в повному обсязі, андеррайтер може здійснити повний або частковий викуп нереалізованих цінних паперів за визначеною в договорі фіксованою ціною на засадах комерційного представництва відповідно до взятих на себе зобов'язань.

З метою досягнення більш ефективної організації публічного розміщення цінних паперів андеррайтери можуть укладати між собою договір про спільну діяльність.

Діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб.

Договори щодо управління цінними паперами можуть укладатись, як з фізичними так і юридичними особами. Важливою умовою є те, що сума договору про управління цінними паперами з одним клієнтом - фізичною особою має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.

Торговець цінними паперами може виступати поручителем або гарантом виконання зобов'язань перед третіми особами за договорами, що укладаються від імені клієнта такого торговця, отримуючи за це винагороду, що визначається договором торговця цінними паперами з клієнтом.

Договір доручення, комісії або про управління цінними паперами укладається з торговцем цінними паперами в письмовій формі. В такому договорі визначаються:

- права та обов'язки торговця цінними паперами стосовно його клієнта;

- умови укладення договорів щодо цінних паперів;

- порядок звітності торговця перед його клієнтом;

- порядок і умови виплати торговцю винагороди.

Торговець цінними паперами зобов'язаний виконувати доручення клієнтів за укладеними договорами на найвигідніших для клієнта умовах.

Торговець цінними паперами веде облік цінних паперів та грошових коштів окремо для кожного клієнта та окремо від цінних паперів, грошових коштів та майна, що перебувають у його власності. На грошові кошти та цінні папери клієнтів, що передаються торговцям цінними паперами в управління, не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями торговця цінними паперами, що не пов'язані із здійсненням ним функцій управителя.

Торговець цінними паперами зобов'язаний подавати на обрану ним фондову біржу інформацію про всі вчинені ним правочини з цінними паперами в строки і порядку, що визначені правилами фондової біржі.

Не вважається професійною діяльністю з торгівлі цінними паперами:

- розміщення емітентом власних цінних паперів;

- викуп емітентом власних цінних паперів;

- проведення юридичними особами та фізичними особами-підприємцями розрахунків з використанням векселів та/або заставних;

- провадження юридичними особами на підставі договорів комісії або договорів доручення купівлі - продажу (обміну) цінних паперів через торговця цінними паперами, який має ліцензію на провадження брокерської діяльності, а також на підставі договорів купівлі - продажу або міни, укладених безпосередньо з торговцем цінними паперами;

- внесення цінних паперів до статутного капіталу юридичних осіб.

Без участі торговця цінними паперами можуть здійснюватися наступні операції:

- дарування та спадкування цінних паперів;

- операції, пов'язані з виконанням рішення суду;

- придбання акцій відповідно до законодавства про приватизацію.

Діяльність з управління активами інституційних інвесторів - професійна діяльність учасника фондового ринку - компанії з управління активами, що провадиться нею за винагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами інституційних інвесторів.

Депозитарна діяльність - надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку - діяльність професійного учасника фондового ринку (організатора торгівлі) із створення організаційних, технологічних, інформаційних, правових та інших умов для збирання та поширення інформації відносно попиту і пропозицій, проведення регулярних торгів фінансовими інструментами за встановленими правилами, централізованого укладення і виконання договорів щодо фінансових інструментів, у тому числі здійснення клірингу та розрахунків за ними, та розв'язання спорів між членами організатора торгівлі.



III. Засади існування малого бізнесу на ринку цінних паперів

Малі підприємства також приймають участь на фондових ринках. Це може відбуватися як за участю цінних паперів, які вони формують та пропонують на ринку цінних паперів, так і посередницька діяльність окремих фірм (підприємств) на фондовому ринку.

У відповідності з Законом «Про цінні папери та фондову біржу» розрізняють такі типи цінних паперів:

· іменні цінні папери, що передаються шляхом повного індосаменту;

· цінні папери на пред'явника, що обертаються вільно.

Українським законодавством також визначені такі види цінних паперів:

1) акції;

2) облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик;

3) облігації підприємств;

4) казначейські зобов'язання підприємств;

5) ощадні сертифікати;

6) векселі;

7) приватизаційні цінні папери;

8) інвестиційні сертифікати.

Взагалі всі цінні папери, що обертаються на фондовому ринку поділяються на:

· пайові (інвестиційні);

· позичкові (боргові);

· похідні.

Але українське законодавство не передбачає появи похідних цінних паперів від основних їх видів.

Борговий цінний папір втілює в собі зобов'язання емітента сплатити відсотки і погасити основну суму заборгованості у відповідності до встановленого графіка. До боргових цінних паперів належать всі види облігацій, комерційні векселі, закладні, незалежно від того, хто є їх емітентом і який термін дії цих паперів.

Інвестиційний цінний папір дає її власнику право на частину активів емітента, вона є посвідченням про частку власності в капіталі фірми. До інвестиційних цінних паперів належать всі види акцій без виключення типів емітентів.

Боргові та інвестиційні цінні папери відображаються у різних статтях балансу фірми. Для емітента боргових цінних паперів - це короткострокові та довгострокові позики; вони відображаються в розділ “ПАСИВИ”. Для емітентів інвестиційних цінних паперів вони заносяться в статтю “ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ”.

Акція - цінний папір без визначеного часу обігу, що засвідчує участь його власника у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає власнику право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Емісія акцій здійснюється у трьох випадках:

1) під час акціонування, тобто створення акціонерного товариства з метою формування акціонерного капіталу;

2) коли вже діюча компанія перетворюється на акціонерне товариство;

3) при додатковій мобілізації капіталу для збільшення наявного статутного капіталу.

Акції можуть бути іменними, на пред'явника; простими та привілейованими.

Корпорація може здійснювати випуск лише тих видів акцій, які затверджені її статутом.

Іменні - це акції, власники яких мають бути зареєстрованими в реєстрі корпорації. Про власників таких акцій у книзі реєстрації акціонерів робиться відповідний запис із вказівкою часу та кількості куплених акцій.

Акції на пред'явника корпорацією не реєструються. Для керівництва корпорації більш зручними є іменні акції, бо вони дозволяють контролювати процес руху акціонерного капіталу і концентрацію акцій в руках окремих акціонерів. Акціонери надають перевагу акціям на пред'явника, тому що вони вільно продаються та обертаються на вторинному ринку.

Прості - це акції. власник яких має право голосу на загальних зборах акціонерів і право на отримання дивідендів. Кожна акція наділяє її власника одним голосом на загальних зборах акціонерів. Вона не дає гарантії на отримання дивідендів, які залежать від господарської діяльності корпорацій.

Прості акції можуть випускатися серіями А і Б. Як правило, серія А передбачена для засновників корпорації, тобто для осіб, що підписали її статут, а серія Б - для інших інвесторів.

Власники акцій серії А мають більше прав, а також можливість отримання більшої частки дивідендів (плата за ризик).

Привілейовані акції є іменними і дають власнику переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають право брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатись з фіксованими (у % до їх номінальної вартості), щорічно виплачуваними дивідендами. Виплату дивідендів здійснюють у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від величини одержаного товариством прибутку.

Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплату дивідендів за привілейованими акціями здійснюють з резервного фонду. Якщо розмір дивідендів сплачуваних акціонерам за простими акціями, перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може надаватися доплата до розміру дивідендів, сплачених іншим акціонерам.

Корпорація може випускати декілька серій привілейованих акцій. При цьому різні серії мають різну кількість привілеїв. Опис привілеїв за кожною серією акцій розміщується на її сертифікаті. Привілейовані акції випускаються на суму 10 % оплаченого статутного фонду і можуть бути таких видів:

· кумулятивні, за якими сплачуються не лише поточні, але і несплачені раніше відсотки;

· з корегованою ставкою, відсотки за якими можуть збільшуватись або зменшуватись;

· некумулятивні, що не дають права на відсотки за будь-який період, якщо рада директорів не оголосила їх виплату;

· конвертовані, які можуть бути обміняними на прості;

· з пайовою участю, за якими сплачуються додаткові дивіденди, якщо за простими акціями вони є більшими.

За кількістю голосів, що акції надають їхнім власникам на загальних зборах акціонерів, розрізняють, так звані, одноголосні, багатоголосні та безголосні акції.

Певна кількість акцій, що зосереджена в одних руках і забезпечує більшість голосів, має назву контрольного пакету акцій.

Власник акції формально не вважається власником підприємства. Він не має права вилучати свою частку з виробництва, оскільки ця частка не має самостійного значення.

Якщо акціонер з тих чи інших причин захоче позбутися належних йому акцій, він може повернути їх самому товариству, або продати їх на ринку цінних паперів.

Дохід від простих акцій цілком залежить від чистого доходу підприємства.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власнику номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін і з виплатою фіксованого відсотку (якщо інше не передбачено умовами випуску). Можуть випускатися державою (державна позика), місцевими органами самоврядування (муніципальні позики), підприємствами чи їх об'єднаннями. Облігації випускають з метою залучення коштів. Вони є формою кредитування емітентів особами, що придбали облігації. До загальних витрат емітентів облігацій належать:

1) сумарні річні доходи на обслуговування облігацій;

2) технічні витрати на випуск облігацій;

3) витрати на розміщення облігацій.

Гарантією погашення облігації як строкового боргового зобов'язання є загальна гарантія з боку емітента. Цією гарантією є право власника облігації на частину майна у випадку не виконання емітентом своїх зобов'язань, але без права на арешт цього майна.

Акції та облігації підприємств можуть бути випущеними в обіг лише після їх реєстрації відповідними фінансовими органами. А у випадку, коли акції та облігації призначені для відкритого продажу, в тому самому фінансовому органі має бути зареєстрованим і проспект емісії.

Українським законодавством встановлено два суттєвих обмеження діяльності акціонерних товариств у якості емітентів. Так вони мають право випускати облігації на суму 25 % оплаченого статутного фонду, а кількість привілейованих акцій - 10% від статутного фонду.



Висновок

бізнес банкрутство облігація фондовий

Малий бізнес у країнах з розвинутою ринковою економікою є наймасовіший, провідний сектор, який визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику валового національного продукту, с основою сучасної ринкової інфраструктури. В наших умовах розвиток мережі підприємств малого бізнесу необхідний як для створення в економіці нормальних конкурентно-ринкових відносин, так і з метою активізації структурної перебудови, насамперед на користь розвитку виробництва товарів народного споживання, торгівлі, громадського харчування, сфери послуг, де переваги малих підприємств виявляються особливо рельєфно. Не менш важлива роль підприємств такого тилу і при безробітті для створення нових робочих місць, а також з погляду можливостей насичення споживчого ринку. Це найдешевший шлях переходу до ринку. Отже, підприємствам малого бізнесу притаманне індивідуальне підприємництво. Тут, особливо в наших умовах, характерною може бути приватна власність як власність однієї особи. У країнах з розвинутою ринковою економікою класична приватна власність як власність однієї особи має обмежені можливості та поширення, а в середньому та великому бізнесі -- це явище надто рідкісне. Малі підприємства також приймають участь на фондових ринках. Це може відбуватися як за участю цінних паперів, які вони формують та пропонують на ринку цінних паперів, так і посередницька діяльність окремих фірм (підприємств) на фондовому ринку.



Список використаних джерел

1. Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. № 1201-XII.

2. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні. Закон України від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР.

3. Буковинський М.Г. Біржові трансформації ринку. -- К., 1997.

4. Губський Б.В. Біржові технології ринку. -- К., 1997.

5. Міріна КF. Розвиток бірж на Україні. -- К., 1997.

6. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок. -- М., 1995.

7. Рубцов БД. Зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура, механизм функционирования. -- М., 1996.

8. Фондовий ринок України: Навч. посіб. / Керівник авт. кол. В.В. Ос-польський. -- К., 1994.

Размещено на Allbest.ru

...