Кредитний ризик та способи його мінімізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Реферат

з курсу «Аналіз фінансових ринків»

на тему «Кредитний ризик та способи його мінімізації»

Виконала студентка групи ФМДз-51

Михайлова Ірина

Перевірив к.е.н., доцент

Вдовиченко А.М.

Ірпінь 2013

Зміст

Вступ

1. Поняття та суть кредитного ризику

2. Якісний та кількісний аналіз кредитного ризику

2.1 Якісний аналіз кредитного ризику

3. Шляхи вдосконалення мінімізації кредитних ризиків комерційних банків в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Вивчення теми кредитний ризик не можливо без вивченя таких важливих питань як банківська система, її роль в грошово-кредитній системі, процес створення комерційного банку, його ліцензування, основні операції після цього доцільно перейти до детального вивчення теми.

Кредитні операції банку є, як відомо, найдохіднішими, але й дуже ризикованими. Дуже часто банк стикається з проблемою неповернення кредитів. Отже, щоб уникнути ризику неповернення позики, треба досконало вивчити процес організації банківського кредитування. Тому тема Кредитний ризик і способи його мінімізації “є дуже важливою і цікавою в курсі основи банківської справи.

Дана тема розглядає різні способи впливу на кредитний ризик, умови його зменшення або причини його росту в конкретній кредитній угоді, етапи контролю над позикою та можливі способи захисту від кредитного ризику.

Вивчення даної теми має за мету дати початкові знання про основні способи оцінки кредитного ризику, його суть та способи захисту від нього. повинні усвідомити важливість впливу кредитного ризику на діяльності банку та навчитись вирішувати задачі, пов'язані з процесом кредитування, визначати різні фактори, які впливають на кредитну політику; аналізувати ситуації, визначати проблемні кредити та шляхи виходу з проблемних ситуацій.

кредитний ризик заборгованість

1. Поняття та суть кредитного ризику

У процесі проведення кредитних операцій банки стикаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів, належних кредитору. Для кожного виду кредитних операції характерні свої специфічні причини і чинники, що визначають міру ризику. Зокрема, кредитний ризик може виникнути при погіршенні фінансового положення позичальника, виникненні непередбачених ускладнень в його роботі, відсутності необхідних організаторських якостей у керівника позичальника, недостатньої професійної підготовленості банківського працівника, що прийняв рішення про кредитування і інші обставини.

Поняття банку органічно пов'язане з поняттям ризику, бо банки виконують функцію перерозподілу ризиків фінансового ринку.

Банківські керівники у більшості випадків вирішують як головну не проблему отримання максимального прибутку від операцій, а проблему досягнення оптимального співвідношення між прибутковістю та ризикованістю операцій.

Ризик є в кожній банківській операції.

Кредитний ризик визначається науковцями як внутрішній ризик в основній діяльності банку. Його суть полягає у вірогідності збитків від непогашення позичальником основної суми боргу та процентів за кредитом.

Проте невиконання боржником своїх зобов'язань перед банком не обмежується лише несплатою процентів і неповерненням позики. У цьому разі підривається репутація фінансово-кредитного інституту, тому що значний обсяг проблемних кредитів веде до загрози неплатоспроможності банку, яка відлякує потенційних вкладників і інвесторів. Підвищення втрат від позичкових операцій викликає відплив із банку кваліфікованих спеціалістів через зниження обсягу прибутку як джерела їхнього матеріального заохочення. Слід враховувати й необхідність для фінансово-кредитного закладу здійснювати додаткові витрати , пов'язані із стягненням проблемного кредиту, а також те, що певна частина банківського капіталу “мертвіє” в непродуктивних активах, що знижує доходність банку.

Ця проблема виявляється сьогоденною для України, бо закінчився період отримування значних інфляційних прибутків. Перед банками постала необхідність переходу від екстенсивних методів роботи до інтенсивних(таких, що вимагають поліпшення якості кредитного портфеля). А останні в свою чергу передбачають активізацію внутрішнього потенціалу банка. Зупиняючись на кредитуванні, це означає високий професіоналізм при роботі із позичальником, це застосування останніх наукових розробок, та інше.

Існує декілька способів захисту від кредитного ризику:

лімітування кредитів, диверсифікація кредитних вкладень, вивчення і оцінка кредитоспроможності позичальника, вимога від клієнтів достатнього і якісного забезпечення по виданих кредитах, оперативність при стягненні борга, страхування кредитних операцій.

Лімітування кредитів - це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позиках конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановлення лімітів кредитування, які являють собою заздалегідь встановлену граничну суму кредиту, яку позичальник має право отримати в банку.

У практиці роботи колишніх державних банків використовувалися різні види лімітів і їх різновиди, вихідний, внутрішньо квартальний, ліміт видач, контрольна цифра, плановий розмір кредиту. Акціонерні комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів, як кредитна лінія, яка являє собою юридично оформлене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому протягом певного періоду кредити в межах узгодженого ліміту.

Кредитна лінія звичайно відкривається при тривалій і тісній співпраці між банком і позичальником. Вона містить ряд переваг як для банку, так і для клієнта. Позичальник отримує можливість точніше оцінювати перспективи розвитку своєї діяльності, скоротити накладні витрати і втрати часу, пов'язані з веденням переговорів і укладанням кожної окремої кредитної угоди. Банк має аналогічні вигоди. Крім того, він детально знайомиться з діяльністю позичальника. Відкривши кредитну лінію, банк незалежно від ситуації на ринку позикових капіталів зобов'язується надати кредит відповідно до укладеної угоди.

Диверсифікація позик, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє собою розподіл грошових коштів, що позичаються між різними суб'єктами (юридичними і фізичними особами). Чим більшому числу позичальників буде переданий у тимчасове користування позичковий капітал конкретного банку, тим, при інших рівних умовах, меншою буде міра ризику неповернення боргу, оскільки імовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижче за імовірність банкрутства одного або трьох позичальників. Для дотримання комерційними банками принципу диверсифікації кредитів Національний банк України встановив їм такий економічний норматив, як максимальний розмір ризику на одного позичальника. Величина цього ризику не повинна перевищувати 10 % власних коштів банку.

Страхування кредитних операцій, як спосіб захисту від кредитного ризику, означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на мікро- так і на макрорівні, а також страхувати окремі високо ризиковані кредитні операції в спеціалізованих страхових організаціях.

Виникнення кредитного ризику пов'язане із цілою низькою факторів. Він залежить від екзогенних факторів (тобто “зовнішніх”, пов'язаних із станом економічного середовища, кон'юнктурою) і ендогенних факторів (“внутрішніх”, викликанних помилковими діями самого банку). Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може в певній мірі пом'якшити їх вплив і попередити великі витрати. Велика увага повинна приділятись управлінню кредитним ризиком за допомогою важелів внутрішньої політики банку.

Кредитний ризик представляє собою цілу сукупність ризиків, пов'язаних з учасниками і елементами кредитних відносин (див. рис 1. ; табл. 1.)

Особливістю сучасної банківської системи в Україні є те, що частка банків, не знаходячи інших варіантів прибуткової роботи, вдається до надзвичайно ризикованої кредитної політики. Це в окремих випадках приводить не лише до погіршення фінансового стану, а й до повного краху. А якщо прийняти до уваги, що банківська система - певна цілісність, в якій кожний елемент пов`язаний з іншими, то стає зрозумілим до яких наслідків може призвести такий “ефект доміно”.

За можливістю управління кредитний ризик відноситься до відкритих ризиків, тобто таких, що підлягають регулюванню. І якщо повністю ризик прибрати неможливо (бо це є природнім ), то банки повинні приймати лише доцільний ризик, або взагалі відмовлятися від нього. Необхідною умовою застосування комерційними банками ефективних методів видачі позик клієнтам є мінімізація кредитного ризику. Вона включає передбачення можливого ризику, його оцінку та проведення всіх можливих заходів щодо обмеження його впливу.

В наукових колах немає єдиної точки зору як щодо самої категорії кредитного ризику, так і щодо методів його мінімізації. Справа в тому, що деякі науковці обмежуються тільки економічним змістом поняття, інші враховують математичні, психологічні аспекти тощо. Створено багато класифікацій способів мінімізації кредитного ризику. 1.1.

Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішного функціонування комерційного банку. Цілком очевидно, що при наданні будь-якої позики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернуто вчасно, і більше того, чи буде її повернуто взагалі. Звідси випливає, що основним завданням банку при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз.

Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і процентів по ньому у встановленні договором строки.

Стосовно кредитного ризику слід відмітити декілька моментів. По-перше, кредитний ризик входить до обширної області фінансового ризику і тісно пов'язаний у ній і с процентним, валютним, галузевим та іншими ризиками банківської діяльності. Так неповернення кредитів викликає збільшення ризику ліквідності і ризику банкрутства банку. По-друге, кредитний ризик для банку загострюється в зв'язку з тим, що банки позичають не свої власні кошти, а кошти вкладників і кредиторів. По-третє, рівень ризику постійно змінюється. Це відбувається тому, що як банки, так і їх клієнти оперують в економічному, політичному і соціальному динамічному оточенні, де умови постійно змінюються.

Слід зазначити, що більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику за конкретною угодою враховували лише одне із можливих його джерел -- фінансові можливості позичальника (об'єктивний ризик, пов'язаний із позичальником). Практика ж показує, що дуже багато позичальників не повертають кредити не тому, що потрапили в скрутне фінансове становище, а тому, що вони просто не хочуть цього робити. В таких випадках банк змушений подавати до суду на позичальника за невиконання ним умов кредитного договору. І тут банк може зіткнутися ще з однією неприємністю. Суд може відмовити йому в задовольнянні позову з причини недосконалого складання і оформлення кредитного договору. До речі, це саме стосується й інших юридичних угод, які укладаються в процесі кредитування (договір застави, гарантійний лист, договір страхування). Все це свідчить про те, що при оцінці ризику за конкретною кредитною угодою конче необхідно враховувати юридичний ризик.

2. Якісний та кількісний аналіз кредитного ризику

Під оцінкою кредитного ризику позичальника звичайно розуміють вивчення і оцінку якісних і кількісних показників економічного становища позичальника. Робота з оцінки кредитного ризику в банку проводиться в три етапи. На першому етапі проводиться оцінка якісних показників діяльності позичальника, на другій оцінка кількісних показників і на заключному, третьому етапі - отримання зведеної оцінки-прогнозу і формування остаточного аналітичного висновку.

Аналіз кредитного ризику поділяють на якісний і кількісний

Якісний аналіз є найбільш складним і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у даній сфері економічної діяльності. Його головна мета--визначити чинники ризику, області ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики у складі кредитного. Кількісний аналіз ризику, тобто кількісне (числове) визначення ступеня окремих ризиків і ризику і ризику неповернення кредиту в цілому, що є теж досить складною проблемою.

2.1 Якісна оцінка кредитного ризику

Найважливішим етапом управління кредитним ризиком є його оцінка в момент видачі кредиту, тобто коли має місце скрита фаза ризику. Для цього необхідно дати оцінку кредитної пропозиції потенційного клієнта. Банк повинен вияснити для себе наступне:

По-перше: наскільки добре банк знайомий із клієнтом з точки зору його можливостей виробництва, маркетингу, фінансового стану?

По-друге: чи кваліфіковано розроблено кредитна пропозиція? Чи є воно реалістичним як із ділової, так із економічної точки зору?

По-третє: чи є ціль позички прийнятною для банку?

Вже на першому етапі банк має визначии відповідність параметрів кредиту і позичальника вимогам самого банку. Відповідь на перше питання особливо важлива у випадку нових клієнтів або дрібних фірм, про яких практично немає інфрмації. Відповідь на друге питання банк може отримати за допомогою стандартної анкети, в якій заздалегідь передбачаються всі пункти, що цікавлять кредитора. Банк може оцінити, на скільки доступною і повною для нього буде додаткова інформація про фінанасовий стан позичальника, наскільки достовірную вона є. Банки можуть вимагати незалежної аудиторської перевірки і оформлення документів певним чином. Останній пункт передбачає визначення того, чи підходить майбутній кредит його кредитному портфелю, чи дозволить ця позика більше диверсифікувати портфель, чи навпаки збільшить сконцентрованість портфеля на одній галузі промисловості або на одних строках платежів, чим збільшить ризик портфеля. Важливо також приймати до уваги, чи має банк достатній рівень компетентності, щоб оцінити кредит. Банк неповинен надавати позику в тих галузях народного господарства, в яких співробітникам банка, що займаються кредитуванням, невистачає необхідних технічних знань і знайомства з ринком, щоб вірно оцінити кредит. Тут банку необхідно виробити свої вимоги до кредитної пропозиції, виходячи з принципів кредитування, які закріплються кредитною політикою банку, і ознайомити їх з клієнтом.

Необхідність оцінки кредитного ризику пов'язана з бажанням кредитора звести до мінімуму ступінь ризику. Оцінка дає можливість вибору найменьш ризикованої з двох або більш альтернатив, дозволяє визначити найоптимальнішу комбінацію доходності і ризику.

Кредитний ризик представляє собою функцію параметрів кредиту і позичальнику. Оцінка кредитної пропозиції, представленої потенційним позичальника, є, в кінцевому підсумку, оцінкою різних видів ризику, які виникають при наданні бажаного кредита для банка, що кредитує.

Якісний аналіз реалізовується поетапно: а) вивчення репутації позичальника; б) визначення мети кредиту; в) визначення джерел погашення основного боргу і належних процентів; г) оцінка непрямих ризиків позичальника, що приймаються банком на себе.

Репутація позичальника вивчається вельми ретельно, при цьому дуже важливим є вивчення кредитної історії клієнта, тобто минулого досвіду роботи з позиковою заборгованістю клієнта. Уважно вивчаються і відомості, що характеризують ділові якості (і особові - у разі індивідуального) позичальника. Встановлюються також факти або відсутність фактів неплатежів по позиках, протесту належним образом оформлених векселів і так далі.

Якщо на якомусь етапі оцінки кредитної пропозиції банк визначив відхилення від положень своєї кредитної політики.

Відповідний працівник кредитного відділу проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником - власником чи представником керівництва фірми. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання про майбутню позику.В ході бесіди інтерв'ю не слід намагатися вивчити аспекти роботи компанії; він повинен сконцентрувати увагу на ключових, базових питаннях, що являють собою найбільший інтерес для банку.

2.2 Кількісна оцінка кредитного ризику

Величина ризику , що несе в собі можливий кредит, може вимірюватись очікуваними збитками та ймовірністю, з якою ці збитки можливі. Ризик малий, якщо ймовірність несприятливих наслідків мала або якщо при великій імовірності розмір неповернутого кредиту малий. Отже при наданні дуже великих кредитів величина ризику пропорційно зростає - навіть у надійного клієнта можуть виникнути проблеми із погашенням позики, тоді як для банку одна така сума може викликати значні наслідки.

Оцінка кредитного ризику враховує не лише математичні, але й економічні аспекти, і тому зводиться до оцінки здатності і бажання клієнта з певним рівнем розвитку отримати, використати і повернути кредит вчасно і в повному обсязі (тобто до оцінки кредитоспроможності позичальника).

Для оцінки кредитного ризику банки використовують різні моделі. Одні з них побудовані з використанням обширних масивів інформації про минулий досвід кредитування (на основі статистичних даних вираховуються закономірності), інші зводяться до аналізу інформації і порівняння її із низкою спеціально визначених крітеріїв (але це потребує певних припущень, що знижує об'єктивність рішення).

Застосування кількісної оцінки кредитоспроможності клієнта передбачає присвоєння певної групи тому або іншому виду кредиту, тому або іншому типу позичальника і визначає в балах значення різних характеристик потенційного позичальника. Потім банкір просто підраховує загальну кількість балів і порівнює з моделлю надання позики або відмови в її видачі.

Бальні системи оцінки створюються банками на основі емпіричного підходу з використанням регресійного математичного аналізу або факторного аналізу. Ці системи використовують історичні дані про банківські "добрі", "надійні" і "неблагополучні" позики і дозволяють визначити крітеріальний рівень оцінки позичальників.

Все більшого поширення набуває метод, заснований на бальній оцінці позикоотримувача. Критерії, по яких проводиться оцінка позичальника, чітко індивідуальні для кожного банку, базуються на його практичному досвіді і періодично переглядаються.

3. Шляхи вдосконалення мінімізації кредитних ризиків комерційних банків в Україні

Перш ніж надавати кредити фізичним особам, банки повинні якісно та повноцінно ідентифікувати фізичних осіб, які отримають позички, оцінити їх фінансовий стан, джерела погашення заборгованості за кредитами та відсотками, для того, щоб мінімізувати свої ризики. Окрім цього, мінімізація кредитного ризику потребує застосування спеціальних заходів: чітке визначення процедури, норми та повноваження персоналу банку під час оцінки рівня ризику за кожною окремою кредитною операцією; постійний аналіз та контроль за станом кредитного портфеля з метою відстеження сигналів про погіршення його якості; розробка механізмів, які б не давали змоги банкам кредитувати фізичних осіб без наявності інформації про їх доходи; внесення змін до Закону України « Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом», який забороняв би банкам легалізацію незаконно одержаних доходів фізичними особами [9].

Одним з методів зниження кредитного ризику на рівні банку є формування резервів. Саме вони виконують функцію захисту інтересів вкладників кредиторів та акціонерів. Крім того, якісно сформовані резерви дозволяють підвищити надійність банківської системи загалом. Неможливо не звернути уваги на величину резервів сформованих під кредитні операції (рис 2).

Рис. 2 Сформовані резерви на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків України [12]

Формування значних обсягів резервів, зокрема в кризовий період, може негативно вплинути на фінансовий стан банківської системи, оскільки резерви під стандартну кредитну заборгованість формуються за рахунок чистого прибутку банку, що може спричинити втрату його капіталу, а відповідно й призвести до банкрутства установи. Але, незважаючи на це, якісно сформований ефективний і раціональний резерв в будь-якому випадку стане гарантом мінімізації кредитного ризику. Тому, виходячи з цього, пропонуємо створити кожному банку спеціальний резерв під кредитні ризики, що дасть змогу зменшити їх негативний вплив на розмір власного капіталу і слугуватиме одним із способів самострахування ризику банку.

На макроекономічному рівні з метою стабілізації економічної ситуації можна запропонувати створити Резервну систему України при НБУ, основною метою функціонування якої буде запобігання виникненню криз у банківській системі. Такий державний фонд також сприятиме зростанню довіри населення України до банківських установ. Доцільним є створення незалежних рейтингових агентств для оцінки фінансового стану банківських установ, що є стимулом для банків щодо поліпшення управління ризиками. До головних напрямів мінімізації кредитних ризиків у банках належить упровадження новітніх інформаційних технологій управління кредитними ризиками на базі скорингових моделей.

Найобгрунтованішим та найменш затратним методом зниження кредитного ризику є диверсифікація. Для вітчизняної банківської системи характерним є високий рівень концентрації кредитних портфелів і, як наслідок, залежність від вузького числа позичальників, галузей. Як показує практика, багато банків замість розширення асортименту надаваних послуг концентруються на кількох найпопулярніших продуктах, у результаті чого потрапляють в залежність від кон'юнктури ринку. Тому використання методу диверсифікації є актуальним на даний момент.

Висновки

Використання кожного з перелічених методів мінімізації кредитних ризиків має як переваги, так і недоліки, тому за несприятливих умов найдоцільніше застосовувати комплексний підхід щодо управління кредитними ризиками через диверсифікацію методів та інструментів, які дають змогу мінімізувати збитки банків за будь-якого розвитку подій. Крім того, в Україні потрібно продовжувати роботу з мінімізації кредитного ризику як на рівні комерційних банків, так і на законодавчому рівні. Зокрема необхідні подальші дослідження щодо застосування комплексних систем кредитного ризик-менеджменту, які є життєво важливим елементом управління комерційними банкам. Також, рекомендовано здійснити перехід до міжнародних стандартів вимог до банківської системи «Базель ІІ», у якій велика увага приділена інструментам зниження кредитних ризиків.

Список використаних джерел

1. Дзюблюк О.В. Банківські операції [Текст] - Тернопіль: Вид-во ТНЕУ «Економічна думка», 2009. - 696 с.

2. Дудченко О.О. Напрями вдосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника банку [Текст] // Вісник СНАУ, серія «Економіка та менеджмент». - 2010. - № 5(1).

3. Єлейко І.В., Сідак О.В. Особливості мінімізації кредитного ризику банківської установи [Текст] // Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. - Вип. 21.8. - С. 150-158.

4. Ковч М.Б. Мінімізація ризику кредитування фізичних осіб. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http: //www.economy-confer.com.ua/full_article/635/.

5. Пасочник В. Банки с иностранным капиталом: перегрузка [Текст] // Газета «Зеркало недели. Украина». - 11 ноября 2011 г. - №41.

6. Сайт Асоціації українських банків [Електронний ресурс] - Режим доступу: http:// www.aub.com.ua.

7. Шпаргало Г.Є. Українська банківська система 2009-2011 років, наслідки кризи та перспективи розвитку [Текст] // Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. - Вип. 21.

Размещено на Allbest.ru