Аналіз взаємовідносин Національного банку України з комерційними банками

Сутність міжбанківських кореспондентських відносин. Контроль та регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку. Кредитування комерційних банків. Шляхи вдосконалення взаємовідносин Національного банку України з комерційними банками.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 15.12.2013
Размер файла 582,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

національний комерційний банк

Вступ

Розділ 1. Сутність міжбанківських кореспондентських відносин

1.1 Зміст міжбанківських розрахунків, їх форми

1.2 Поняття кореспондентських відносин між банками

1.3 Облік коштів на кореспондентських рахунках

Розділ 2. Аналіз взаємовідносин Національного банку України з комерційними банками

2.1 Контроль та регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку

2.2 Кредитування комерційних банків

Розділ 3. Вдосконалення взаємовідносин Національного банку України з комерційними банками

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Надзвичайно важлива роль банків у системі організації суспільного виробництва і в забезпеченні державного регулювання економіки вимагає постійного розвитку всієї банківської системи і забезпечення стабільності її функціонування.

Досягнення цієї мети потребує регулярного контролю за їх діяльністю з боку центрального банку. Цей контроль, як і регулювання діяльності комерційних банків, в умовах розвиненої ринкової економіки забезпечується, головним чином, за допомогою економічних важелів, хоча це й не виключає використання суто адміністративних методів.

Регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку здійснюється в кожній країні з ринковою системою економіки. Проте організація контролю за банківськими установами має суттєві відмінності залежно від країни, особливостей її банківської системи, рівня розвитку ринкових відносин тощо. Наприклад, у США центральний банк здійснює такий контроль разом з Федеральною корпорацією страхування депозитів та Службою контролю грошового обігу.

Головна мета цього нагляду полягає в забезпеченні стабільності всієї банківської системи і в захисті інтересів вкладників. Усі заходи, які здійснює в цьому напрямку НБУ можна звести до зменшення ризиків, які, як правило, поділяють на внутрішні і зовнішні. Актуальність теми роботи полягає в тому, що Національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності, що є дуже важливим на шляху розбудови і вдосконалення банківської системи.

Об'єктом роботи є комерційні банки.

Предметом роботи є взаємовідносини комерційних банків з Національним банком України.

Метою роботи є розгляд та характеристика взаємовідносин комерційних банків з Національним банком України.

Завданнями курсової роботи є:

- охарактеризувати економічні та правові основи взаємовідносин КБ з НБУ;

- проаналізувати взаємовідносини НБУ з КБ;

- розглянути вдосконалення взаємовідносин НБУ з КБ.

Розділ 1. Сутність міжбанківських кореспондентських відносин

1.1 Зміст міжбанківських розрахунків, їх форми

Міжбанківські розрахунки - це система здійснення і регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між банківськими установами в процесі їхньої діяльності. Міжбанківські розрахунки - необхідний елемент платіжного механізму народного господарства України.

Головну роль в організації міжбанківських розрахунків відіграє система кореспондентських відносин.

Кореспондентські відносини - договірні відносини між банками про здійснення платежів, розрахунків та інших послуг, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку. З метою налагодження кореспондентських відносин банки відкривають кореспондентські рахунки.

Кореспондентські відносини встановлюються: між комерційними банками (установами) і регіональними управліннями Національного банку; безпосередньо між комерційними банками (прямі кореспондентські відносини).

Системи міжбанківських розрахунків призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, що зумовлені виконанням платежів клієнтів банків або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Системи міжбанківських розрахунків різних країн можуть значно відрізнятися. В світі не існує єдиної платіжної моделі, але існують загальні принципи побудови платіжної системи.

Залежно від характеру стосунків між учасниками платіжного процесу розрізняють два основних методи здійснення розрахунків:

1) з використанням двосторонніх кореспондентських рахунків;

2) з використанням рахунків у центральному банку, який відіграє роль посередника у розрахунках.

За повнотою здійснення міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків: систему валових і систему клірингових розрахунків.

Система валових розрахунків (брутто, gross) передбачає розрахунок за кожним платіжним документом (тобто за кожною трансакцією) окремо.

Система клірингових розрахунків (нетто, net) забезпечує накопичення певного обсягу платіжних повідомлень, після чого виконується підрахунок чистої нетто-позиції кожного з банків-учасників (виконується неттинг). Тобто, за платіжними документами, що стосуються одного учасника, вираховується різниця між сумами коштів, які цей банк отримує, та коштами, які він сплачує, і ця різниця може бути як дебетовою, так і кредитовою. Саме ці чисті нетто-позиції відображаються потім на рахунках банків-учасників.

Залежно від того, хто є власником системи міжбанківських розрахунків, діють дві системи:

1) система, якою центральний банк володіє, яку він обслуговує і в якій виконує розрахунки;

2) система, що є власністю структур приватного сектора (банківських асоціацій або клірингових палат) і в якій центральному банку відводиться роль агента з остаточних розрахунків.

Обидві системи поєднує те, що остаточний розрахунок виконує центральний банк.

Залежно від режиму функціонування кореспондентського рахунку розрізняють дві системи міжбанківських розрахунків:

1) система розрахунків з наданням банком, який веде кореспондентський рахунок, кредиту-овердрафту;

2) система розрахунків без надання банком, який веде кореспондентський рахунок, кредиту-овердрафту, тобто платежі здійснюються у межах залишків коштів на кореспондентському рахунку.

За операційними параметрами електронних систем міжбанківських розрахунків розрізняють дві системи розрахунків:

- система пакетного режиму, коли платіжні документи обробляються періодично і групами (пакетами файлів платіжних документів) ;

- система реального часу, коли платежі зараховуються на кореспондентські рахунки у міру їх надходження.

Згідно з нормативними актами Національного банку міжбанківські розрахунки на території України можуть здійснюватись:

1) через систему електронних платежів (СЕП) Національного банку України;

2) внутрішньобанківську платіжну систему;

3) прямі кореспондентські відносини між банками (за наявності дозволу регіонального управління НБУ за місцем відкриття кореспондентського рахунку).

Починаючи з 1994 р. основна форма міжбанківських розрахунків в Україні - це система електронних платежів через мережу розрахункових палат НБУ. Система забезпечує:

1) прискорення розрахунків між банками;

2) підвищення рівня надійності розрахунків;

3) посилення контрольної функції НБУ за станом кореспондентських рахунків комерційних банків;

4) раціональне використання тимчасово вільних ресурсів банків тощо.

СЕП побудована як деревовидно-мережна структура (схема 2). На нижньому рівні СЕП містяться банки-учасники електронних розрахунків. Середній рівень СЕП представлений мережею регіональних розрахункових палат (РРП). РРП - це підрозділ регіонального управління Національного банку, який обслуговує банки-учасники СЕП відповідного регіону. На верхньому рівні СЕП знаходиться Центральна розрахункова палата (ЦРП), яка організує функціонування СЕП у цілому і керує роботою регіональних розрахункових палат.

Для участі в СЕП комерційний банк встановлює з регіональним управлінням НБУ кореспондентські відносини, тобто укладає угоду про відкриття кореспондентського рахунку. Коррахунки ведуться в електронній формі в регіональному управлінні НБУ. Одночасно з відкриттям кореспондентського рахунку комерційному банку-учаснику СЕП відкривається технічний кореспондентський рахунок в РРП, через який безпосередньо здійснюються міжбанківські розрахунки.

СЕП пропонує різні способи взаємодії головного банку з його філіями при виконанні міжбанківських розрахунків. Ці способи отримали назву «моделей обслуговування консолідованого коррахунку в СЕП» (схеми 3 - 9). При розробці моделей враховували, що банки своїми філіями повинні керувати:

- у масштабі всієї країни;

- якомога докладніше;

- за допомогою засобів СЕП;

- за дворівневою структурою.

Основні характеристики міжбанківських розрахунків на основі СЕП

СЕП - централізована система міжбанківських розрахунків типу «брутто», що є власністю НБУ.

СЕП працює без надання Національним банком кредиту овердрафту, тобто платежі здійснюються в межах залишків коштів на коррахунках комерційних банків.

СЕП забезпечує розрахунки між банківськими установами в національній валюті України і в найбільш уживаних іноземних валютах.

1.2 Поняття кореспондентських відносин між банками

У процесі здійснення банківських операцій установи банків виконують певні доручення один одного, вступаючи при цьому в кореспондентські відносини.

Кореспондентські відносини - це договірні відносини між банківськими установами щодо виконання платежів, здійснення розрахунків, надання послуг одній з них за дорученням і за рахунок іншої. Правовою основою їхвиникнення є кореспондентська угода, яка визначає права та обов'язкисторінщодовзятих на себе зобов'язань.

Кореспондентські відносини можуть виникати безпосередньо між двома комерційними банками, а також між комерційними банками і територіальними управліннями Національного банку України.

Для реалізації кореспондентських відносин між банками є необхідним відкриття комерційним банком кореспондентському рахунку в іншому комерційному банку або територіальному управлінні Національного банку. Такі рахунки відкриваються на підставі укладання договору про встановлення кореспондентських відносин між двома комерційними банками або договору на розрахункове касове обслуговування між комерційним банком і територіальним управлінням Національного банку.

Кореспондентськівідносиниздійснюються за допомогоюкореспондентськогорахунка.

Кореспондентськийрахунок- церахунок, який відкривається комерційному банкові для здійснення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і коштом іншого банку на підставі укладеного договору. Виступає у наступних формах:

Рахунок-ностро -рахунок, якийвідкривається для одного банку іншим банком.

Рахунок-лоро- рахунок, щовідкриваєтьсяводному банку для іншого банку.

Кореспондентськірахункиможуть бути трьохтипівзалежновідучасниківкореспондентськихвідносин:

1) кореспондентськірахунки, яківикористовують в системіелектроннихміжбанківськихпереказів НБУ (1200 А «Кореспондентськийрахунок банку в НБУ», 1300 П «КореспондентськийрахунокНаціонального банку України в банку») ;

2) кореспондентськірахунки, яківикористовують при прямихкореспондентськихвідносинах (1500 АП «Кореспондентськірахунки, відкриті в інших банках», 1600 АП «Кореспондентськірахункиіншихбанків») ;

3) кореспондентські рахунки, які відкривають в системі одного банку з метою проведення розрахунків між його структурними підрозділами (3900 АП «Рахунки філій, що відкриті в банку», 3901 АП «Рахунки, що відкриті для філій банку»). Такікореспондентськівідносиниможутьреалізуватисялише за наявностівласноївнутрішньоїплатіжноїсистеми.

При закриттікореспондентськогорахунка банку залишок грошей за ним перераховують на рахунок, визначениййоговласником.

Як суб'єкт господарської діяльності банк не може функціонувати без кореспондентських відносин з регіональним управлінням НБУ та безпосереднього спілкування з іншими банками.

Кореспондентські відносини з регіональним управлінням НБУ встановлюються на підставі укладеної угоди про відкриття кореспондентського рахунку для проведення міжбанківських розрахунків комерційного банку з іншими банками. Для його відкриття комерційний банк подає до регіонального управління НБУ такі документи: копію банківської ліцензії, заяву на відкриття рахунку; один примірник статуту із зазначенням реєстраційного номера, засвідченого підписом уповноваженої на те особи НБУ та відтиском печатки; картку зі зразками підписів та відтиском печатки встановленого зразка, засвідчену нотаріально.

У разі відкриття кореспондентського рахунку регіональне управління НБУ обов'язково у триденний термін повідомляє про це податкову інспекцію, не території якої розташований комерційний банк. Копія повідомлення залишається у справі про відкриття рахунка.

Юридичною адресою власника кореспондентського рахунку вважається та, яку наведено в картці зі зразками підписів, причому вона має відповідати адресі, зазначеній у статуті. Про зміну юридичної адреси власник коррахунку зобов'язаний у тижневий термін письмово повідомити регіональне управління НБУ.

Якщо цю умову порушено, регіональне управління НБУ має право розірвати укладену з комерційним банком угоду.

Готуючи зразки підпису, виходять з того, що право першого підпису належить керівникові банку та уповноваженим особам, право другого - головному бухгалтеру та уповноваженим ним особам. Отже, право першого підпису не може бути надано головному бухгалтеру та іншим особам, які мають право другого підпису, і навпаки, право другого підпису не може бути надано особі, якій надано право першого підпису.

Коли йдеться про заміну чи додаткове внесення хоча б одного підпису, подається нова картка зі зразками підписів усіх осіб, котрі мають право першого та другого підпису.

У картці зі зразками підписів та відтиска печатки зазначається номер кореспондентського рахунка.

Коли печатки немає (процедура створення банку, реорганізації, зміни найменування чи підпорядкованості, втрата печатки тощо), керівник або уповноважена ним особа регіонального управління НБУ на підставі відповідного звернення визначає власникові кореспондентського рахунка термін для виготовлення печатки.

У процесі закриття банку відкривається рахунок на ім'я ліквідаційної комісії. За цих обставин до регіонального управління НБУ подається рішення про ліквідацію банку і нотаріально засвідчена картка зі зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії та відтиском печатки банку, що ліквідовується.

Кореспондентський рахунок комерційного банку закривається за рішенням таких інстанцій:

1) НБУ про ліквідацію комерційного банку;

2) арбітражного суду про ліквідацію банку чи визнання його банкрутом;

3) загальних зборів акціонерів (засновників) комерційного банку про реорганізацію чи ліквідацію.

У разі закриття кореспондентського рахунка регіональне управління НБУ повідомляє про це податкову інспекцію, на території якої міститься комерційний банк.

Національний банк України контролює комерційні банки щодо додержання ними банківського законодавства та нормативних актів, що регламентують порядок проведення міжбанківських роз­рахунків.

Виконані комерційним банком протягом операційного дня операції за міжбанківськими розрахунками мають бути відображені того самого дня на його кореспондентському рахунку як у балансі комерційного банку, так і в балансі відповідного управління НБУ. Кореспондентський рахунок відображає міжбанківські розрахунки, виконувані через систему електронних платежів. Отже, регіональне управління НБУ надає весь комплекс послуг розрахунково-касового обслуговування за дорученням і за кошти комерційного банку. У договорі про встановлення кореспондентських відносин обумовлюється порядок обслуговування кореспондентського рахунка, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, порядок розрахунків, порядок внесення змін до договору та його розірвання.

1.3 Облік коштів на кореспондентських рахунках

Електронні міжбанківські розрахунки - розрахунки із застосуванням електронних засобів приймання, передачі, оброблення та захисту інформації.

Система міжбанківських розрахунків, регламент, облікові процедури регулюються Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні, затвердженою постановою Правління НБУ від 27. 12. 99 № 621. Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися:

1) через систему електронних платежів Національного банку;

2) власну внутрішньобанківську систему;

3) прямі кореспондентські відносини між комерційними банками.

Система електронних міжбанківських розрахунків (система електронних платежів, СЕП) - комплекс програмно-технічних засобів, призначений для виконання міжбанківських розрахунків між його учасниками.

Внутрішньобанківська платіжна система - програмно-технічний комплекс з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комерційним банком або об'єднанням банків і здійснює платіжний обіг між установами цього банку (об'єднання) та, можливо, іншими банківськими установами поза межами системи електронних платежів.

У разі проведення міжбанківських розрахунків через кореспондентські відносини комерційний банк відкриває кореспондентський рахунок в іншому комерційному банку, який здійснює банківські операції за його дорученням на підставі укладеної між ними кореспондентської угоди.

Кореспондентський рахунок - рахунок, який відкривається в операційному відділі (ОПЕРВ) територіального управління НБУ комерційному банку для здійснення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного кореспондентського договору.

Одночасно з відкриттям кореспондентського рахунка комерційному банку (установі) - учаснику системи електронних платежів відкривається технічний кореспондентський рахунок в регіональній розрахунковій палаті, через який безпосередньо забезпечується здійснення міжбанківських розрахунків.

В системі електронних платежів здійснюється приймання, передача електронних розрахункових документів, підтверджується про їх отримання (квитовка), ведення технічних, кореспондентських (субкореспондентських) рахунків учасників системи електронних платежів та надання інформації про стан міжбанківських розрахунків.

Оброблення електронних розрахункових документів відбувається в порядку черговості надходження до системи. Переданий і прийнятий до системи електронний розрахунковий документ не підлягає відміні засобами системи.

Єдиним джерелом надходження електронних розрахункових документів у систему електронних платежів є програмний комплекс «Операційний день банку» банківських установ.

Формати електронних розрахункових документів та службових повідомлень системи електронних платежів, їх структура та технологія обміну інформацією між програмним комплексом «Операційний день банку» і системою електронних платежів регламентується Національним банком України.

Електронні розрахункові документи і службові повідомлення системи електронних платежів захищаються, передаються та приймаються лише з використанням програмно-апаратних засобів, затверджених і наданих Національним банком.

На початку робочого дня регіональні розрахункові палати отримують від відповідних територіальних управлінь Національного банку інформацію про стан кореспондентських рахунків банківських установ і надають цю інформацію власникам рахунків. Відправлені та отримані електронні розрахункові документи відображаються на технічних кореспондентських рахунках банківських установ у регіональній розрахунковій палаті. Інформація про стан цих рахунків надається учасникам розрахунків протягом дня з періодичністю, що визначається діючою технологією системи електронних платежів. Відповідні засоби в регіональній розрахунковій палаті забезпечують максимальне наближення значення технічного кореспондентського рахунка до реального. Наприкінці дня результати розрахунків за поточний робочий день відображаються на кореспондентських (субкореспондентських) рахунках банків у регіональних управліннях Національного банку.

У банку одержувача розрахункові документи для кожного клієнта оформляються у вигляді паперового документа під назвою «Реєстр електронних розрахункових документів», який завіряється підписом працівника банку і штампом банку. Реєстр замінює паперові документи, що підтверджують зарахування коштів на рахунок клієнта.

Комерційний банк (установа) зобов'язаний здійснювати оброблення всіх електронних розрахункових документів у день їх одержання через систему електронних платежів у порядку черговості їх надходження і незалежно від змісту.

Міжбанківські розрахунки в СЕП відображаються в балансі банку таким чином.

Перерахування коштів з поточних чи інших рахунків банку А на рахунки отримувачів у банку Б:

Д-т Поточні або інші зазначені рахунки платника

К-т 1200 Кореспондентський рахунок банку платника А

Зарахування на поточні чи інші рахунки в банку Б:

Д-т 1200 Кореспондентський рахунок банку Б

К-т Поточні або інші зазначені рахунки отримувачів коштів

Прямі кореспондентські відносини виникають здебільшого між банками-резидентами України та нерезидентами.

За своїм економічним змістом операції, що проводяться за прямими кореспондентськими рахунками між установами банків у межах України та між установами банків, які розташовані на території України та зарубіжними банками, мають однаковий характер. Однак є різний порядок їх регулювання Національним банком України та органами державного управління.

Виходячи з мультивалютного принципу бухгалтерських рахунків, однакові за змістом операції, незалежно від того, чи виконуються вони в іноземній валюті, чи в гривнях, відображаються за однією групою рахунків. Коррахунки «лоро» і «ностро» можуть відкриватися як в іноземній, так і в національній валюті.

Операції за коррахунками «лоро» і «ностро» відображаються в балансі банку таким чином.

За повідомленням банку-кореспондента зараховано платіж на рахунок клієнта банку-резидента.

Д-т 1500 Кореспондентський рахунок в іншому банку

К-т 2600 Поточний рахунок СГД

За дорученням банку-кореспондента перераховано з його рахунка «лоро» в покриття акредитива:

Д-т 1600 Кореспондентський рахунок іншого банку

К-т 2602 Кошти в розрахунках

За дорученням клієнта банку списано з його поточного рахунка і кор-рахунка «ностро» в оплату імпортних поставок:

Д-т 2600 Поточний рахунок СГД

К-т 1500 Кореспондентський рахунок в іншому банку

Для обліку розрахунків зі своїми установами на балансі головного банку ведеться рахунок № 3901 (А-П) «Рахунки, що відкриті для установ банку». У випадку, коли установа є відокремленим підрозділом, який складає баланс, на її балансі відкривається рахунок № 3900 (А-П) «Рахунки, що відкриті в установах банку».

Призначенням рахунків 3900 та 3901 є облік розрахунків у національній або іноземній валюті між установами, підвідомчими одному банку.

Рахунок 3900 (активно-пасивний)

За дебетом проводяться суми, що надходять на користь банку та його клієнтів (установи комерційного банку (КБ)).

За кредитом проводяться суми, які списуються згідно з дорученням банку за його операціями та операціями його клієнтів.

Рахунок 3901 (активно-пасивний)

За дебетом рахунка проводяться суми, які списуються згідно з дорученням установи банку чи її клієнтів.

За кредитом рахунка проводяться суми, що надходять на користь банку та його клієнтів (установи банку в головному КБ).

Приклад

На поточний рахунок клієнта філії КБ «Синтез» надійшли кошти з поточного рахунка клієнта філії банку «Авізо».

КБ «Синтез» КБ «Авізо»

Д-т 1200 Д-т 3901

К-т 3901 К-т 1200

Філія КБ «Синтез» Філія КБ «Авізо»

Д-т 3900 Д-т 2600

К-т 2600 К-т 3900

Кожній установі КБ відкриваються аналітичні рахунки на рахунках 3900 і 3901 для обліку операцій в національній валюті та інших валютах.

Банки-кореспонденти - комерційні банки (філії), які встановили між собою кореспондентські відносини шляхом відкриття кореспондентських рахунків.

Грошові кошти - це кошти в касі, на кореспондентських рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів.

Консолідований кореспондентський рахунок - об'єднання коштів комерційного банку та його філії або певної кількості філій під час роботи за.

Розділ 2. Аналіз взаємовідносин Національного банку України з комерційними банками

2.1 Контроль та регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку

Регулювання діяльності комерційних банків з боку центрального банку здійснюється в кожній країні з ринковою системою економіки. Проте організація контролю за банківськими установами має суттєві відмінності залежно від країни, особливостей її банківської системи, рівня розвитку ринкових відносин тощо. Наприклад, у США центральний банк здійснює такий контроль разом з Федеральною корпорацією страхування депозитів та Службою контролю грошового обігу [16, с. 5].

Головна мета цього нагляду полягає в забезпеченні стабільності всієї банківської системи і в захисті інтересів вкладників. Усі заходи, які здійснює в цьому напрямку НБУ можна звести до зменшення ризиків, які, як правило, поділяють на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх слід зарахувати ризики, пов'язані з людським фактором (рівень кваліфікації працівників банку, дисципліна тощо), з технічними умовами організації банківської справи (наявність, надійність і ступінь ефективності матеріально-технічних засобів), з рівнем організації роботи банківських відділів (бухгалтерського, безпеки, зв'язку та ін.) [16, с. 6].

Зменшення ризиків пов'язано з такими заходами з боку НБУ, як процедура реєстрації банків, видача їм ліцензій на здійснення окремих операцій, проведення аудиторських перевірок тощо. Організаційно цю роботу здійснює Управління з банківського нагляду НБУ і його регіональні відділення.

До зовнішніх ризиків слід зарахувати такі:

- кредитний ризик, що полягає в можливості неповернення кредиту;

- процентний ризик, пов'язаний з недоотриманням або з неотриманням плати за наданий кредит;

- валютний ризик, який означає втрати банку від несприятливої для нього зміни валютного курсу;

- ризик ліквідності, що означає неможливість банку в повному обсязі забезпечити вимоги своїх клієнтів;

- ризик за операціями з цінними паперами, що знаходить свій вираз у можливості втрат банку у зв'язку з несприятливою зміною курсу цінних паперів, які є у власності комерційного банку [16, с. 8].

Контроль за зовнішніми ризиками НБУ здійснює шляхом реалізації цілої низки заходів. До найбільш поширених і систематичних слід зарахувати:

- щомісячну звітність комерційних банків перед НБУ щодо портфеля цінних паперів, ризику процентної ставки, валюти і валютної позиції;

- надання відомостей про наслідки зовнішнього аудиту;

- вимога НБУ надати іншу інформацію, навіть ту, що становить банківську або комерційну таємницю.

Найбільш суттєві моменти контролю за функціонуванням банківської системи сконцентровано в економічних нормативах, установлюваних центральним банком стосовно комерційних банків, які є, як правило, обов'язковими для останніх. Розглянемо ці нормативи стосовно до банківської системи України.

Відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність» Національний банк України встановив низку нормативів, обов'язкових для всіх комерційних банків. Найбільш важливі з них містять:

- мінімальний розмір статутного фонду комерційного банку;

- мінімальний розмір обов'язкових резервів, що депонуються в НБУ;

- достатність капіталу банку;

- ліквідність балансу банку;

- максимальний рівень ризику на одного позичальника;

- мінімальний розмір резервів комерційного банку.

Мета встановлення нормативів і контролю за ними полягає в тому, щоб забезпечити фінансову стабільність банків, а відтак, і захистити інтереси вкладників [14, с. 12].

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Подальший розвиток банківської системи нашої держави знайшов своє відображення у прийнятті нової редакції Закону України «Про банки та банківську діяльність», Інструкції «Про порядок регулювання діяльності комерційних банків» і Закону України «Про НБУ», а разом з ними і нових нормативів. Введено такі нормативи:

І. Нормативи капіталу:

- мінімальний розмір регулятивного капіталу, що являє собою базу для розрахунків економічних нормативів банку і включає як основний (1-го рівня), так і додатковий (2-го рівня) капітал;

- адекватність регулятивного капіталу;

- адекватність основного капіталу.

ІІ. Нормативи ліквідності:

- миттєвої ліквідності;

- поточної ліквідності;

- короткострокової ліквідності.

ІІІ. Нормативи кредитного ризику та інвестування:

- максимальний розмір ризику на одного контрагента;

- норматив великих кредитних ризиків;

- максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному інсайд еру;

- максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам;

- інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;

- норматив загальної суми інвестування;

- норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.

Встановлені нормативи регулярно контролюються НБУ і в разі їх відхилення до банків застосовуються методи економічного та адміністративного впливу.

У сукупності обов'язкових нормативів висхідними виступає норматив регулятивного капіталу.

З метою забезпечення стійкості комерційних банків і можливості покриття збитків у випадку непередбачених обставин Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків мінімальний розмір статутного капіталу. Його розмір виражено у євровалюті, введеній з 1999 р. більшістю країн членів Європейського союзу. Розмір мінімального регулятивного капіталу диференційований за банками залежно від виду банку та терміну його дії з моменту заснування [25].

Так, НБУ встановив мінімальні розміри регулятивного капіталу на 2007-2010 pp. з розбиттям за кожним роком і залежно від виду банку.

До складу регулятивного капіталу банку входить як основний капітал, що включає статутний фонд банку й інші фонди, створювані банком за рахунок свого прибутку, так і додатковий капітал, що перебуває у вигляді резервів для покриття кредитних і валютних ризиків, а також резервів, утворених за рахунок переоцінки фіксованих активів банку. Встановлення високого мінімального рівня регулятивного капіталу і досить жорсткого графіка його зростання в середньому в 1, 5 раза за п'ять років відбиває намагання НБУ посилити рівень капіталізації банківської системи. На початок 2009 р. він залишався ще дуже низьким і становив у цілому близько 5% від ВВП [25].

Активи банку - це сукупність розміщених банком коштів. Вони подані різними за призначенням елементами. У числі структурних ланок: каса і прирівняні до неї кошти, будинки і споруди, різні кредити і т. ін. Усі ці активи розрізнюються між собою ступенем ліквідності, тобто ступенем здатності перетворюватись на грошову форму, а значить і ступенем ризику. Тому у світовій практиці при визначенні коефіцієнта платоспроможності банку активи банку визначають з урахуванням ступеня ризику за кожним видом активів.

Національний банк України з огляду на ступінь ризикованості активів комерційних банків виокремлює чотири групи активів. У першу групу входять, наприклад, такі види активів, як каса і прирівняні до неї кошти; кошти комерційних банків, що знаходяться на кореспондентських рахунках у Національному банку та в інших комерційних банках, і деякі інші активи. У другу групу входять кошти на рахунках в іноземних банках, кредити, гарантовані іншими банками, і подібні до них за ступенем ризикованості активи. У третю групу ввійшли такі активи, як будинки і споруди, а також кредити під заставу майна, страхування, гарантію або поручительство інших підприємств, організацій і установ.

Четверта група включає значний перелік активів, найбільш характерними з яких виступають кредити без забезпечення, дебітори банку й інші подібні до них за ризикованістю активи.

Для кожної групи активів установлено коефіцієнт ризику. За першою групою він буде найменший (нульовий), а за останньою - найвищий. Під час визначення суми всіх активів банку складові елементи цих активів зважуються на відповідний коефіцієнт ризику.

У кожній країні встановлюється свій показник платоспроможності банку, але зазвичай він знаходиться в межах від 4 до 8%. В Україні мінімально припустиме значення даного коефіцієнта становить 8%. Це означає, що перевищення активів банку, зважених з урахуванням ризику, не повинно перевищувати власний капітал банку більше ніж у 12, 5 разів.

Нормативи ліквідності виступають важливим елементом контролю за діяльністю банку і стимулюють комерційні банки до досягнення, з одного боку, максимальної прибутковості своїх операцій, а з іншого - до підтримки на безпечному для банку рівні ліквідності своїх активів.

Діяльність комерційних банків постійно пов'язана з ризиком. Тож необхідно враховувати ці ризики і розробляти нормативи за їх видами. Сам комерційний банк має певну систему показників ризику. До них належать, наприклад, максимальний розмір отриманих міжбанківських позик, максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам, та ін. [18, с. 25].

Розглянуті економічні нормативи достатньо жорстко фіксовані, і їхня зміна чітко прогнозована в силу їхнього обмежувального характеру. Останнє знаходить свій вираз у тому, що ці показники, як правило, встановлюють певний поріг, наприклад мінімальний розмір регулятивного капіталу, перевищення якого тільки зміцнює комерційний банк. Те ж саме можна сказати і про нормативи, що встановлюють верхню межу, з тією тільки різницею, що тут банк зацікавлений у його зменшенні (наприклад показник поточної ліквідності). Передбачуваність змін цих показників обумовлена прагненням поліпшити показники роботи банку.

Усі перелічені вище нормативи сфокусовані на діяльності самого банку і забезпеченні його надійності та стійкості. Зміна даних нормативів, яку може здійснити Національний банк, буде спрямована на зміцнення банків, а значить і банківської системи, а відтак, може викликати позитивні макроекономічні наслідки в економіці. Отже, можна зробити висновок про те, що й контрольні функції Національного банку України стосовно до комерційних банків певною мірою виступають і як непрямі важелі регулювання економіки.

До числа нормативних показників, передбачених Законом «Про банки та банківську діяльність», належить і показник норми обов'язкових резервів. Однак він відрізняється від усіх попередніх тим, що його регулювальна природа більш складна. Вона пов'язана не стільки зі впливом на стан справ у конкретному банку, скільки зі впливом банківської системи в цілому на економічне життя суспільства.

За попередні роки норма обов'язкових резервів, як, до речі, і визначення бази її нарахування, постійно змінювалися. Але визначальним напрямом змін стало помітне зменшення цієї норми, що однозначно свідчить про спрямованість політики НБУ на активізацію інвестиційного процесу в економіці, тому що він визначається банківським кредитуванням.

Розглядаючи регулювальний характер дій Національного банку України, слід відзначити й те, що ця діяльність не може бути обмежена тільки її впливом на сучасний стан банківської системи і на вирішення поточних проблем в економіці. Центральному банку нашої держави необхідно зосередити свої зусилля і на вирішенні стратегічних питань, які постають перед Україною з огляду на процеси глобалізації і на зміну місця нашої Батьківщини у світовому господарстві [18, с. 27].

Як відомо, одним з важливих стратегічних пріоритетів для України є її вступ до Світової організації торгівлі. Таке завдання вимагає рішучих і добре продуманих дій, спрямованих на пристосування вітчизняної банківської системи до нових умов, у які вона потрапила. Серед найбільш актуальних проблем у цьому аспекті слід назвати такі.

По-перше, реорганізація банківської системи в напрямі, який би забезпечив її існування в умовах неминучої лібералізації фінансових ринків.

По-друге, підвищення рівня конкурентоспроможності наших банків, бо в новому середовищі вони можуть виявитися слабкою ланкою. Це означає, що вже сьогодні слід вирішувати такі нагальні проблеми, як підвищення рівня капіталізації банків, зменшення середньозваженої ставки за кредитами для безпосереднього позичальника, суттєве зменшення рівня ризиків при здійсненні окремих банківських операцій [24].

Отже, вирішення цих завдань допоможе підготувати нашу банківську систему до нового, досить жорсткого конкурентного середовища, яке стало реальністю для наших банків зі вступом України до Світової організації торгівлі.

2.2 Кредитування комерційних банків

Постановою Правління НБУ № 484 від 15. 12. 2000 р. затверджено Положення про механізми рефінансування комерційних банків України [23].

Комерційні банки можуть отримувати від НБУ як банку останньої інстанції кредити через кредитні аукціони (тендери), ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів. Ці кредити поділяються на коротко- і довгострокові. До ломбардних, як відомо, відносяться кредити, отримані від НБУ під забезпечення державних цінних паперів, які відповідають вимогам НБУ.

НБУ надає комерційним банкам короткострокові кредити в межах коштів на здійснення первинної кредитної емісії (випуску в обіг платіжних засобів). Такі кредити НБУ надає як безпосередньо, так і через свої регіональні управління комерційним банкам, які дотримуються економічних нормативів, встановлених НБУ для їх діяльності, та попереднього аналізу кредитоспроможності банків, тобто визначення гарантій повернення кредиту.

Використовується також такий різновид короткострокових кредитів як овердрафт за кореспондентським рахунком комерційних банків у НБУ (за умови існування відповідної угоди).

У першій половині 2010 р. структура платіжних засобів, що були випущені в обіг НБУ для рефінансування комерційних банків, мала такий вигляд: усього випущено в обіг платіжних засобів - 100%, у тому числі через кредити «овернайт» - 88, 4%, кредити, продані на тендері - 0, 8%, операції РЕПО - 10, 8%. Рефінансування означає отримання комерційними банками від НБУ позик з метою надання кредитів своїм клієнтам. Головна мета рефінансування - забезпечити належну ліквідність діяльності комерційних банків. Середня відсоткова ставка за кредитами НБУ, наданими комерційним банкам у першій половині 2010 p., становила 14, 12% річних, у тому числі за кредитами «овернайт» - 13, 18%, кредитами, проданими на тендері - 14, 0%, операціями РЕПО - 19, 0% [23].

Національний банк може надавати стабілізаційний кредит банку, який переведений у режим фінансового оздоровлення або який взяв на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління Національного банку. Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови його забезпечення заставою високоліквідними активами банку-позичальника (державними цінними паперами, іншими цінностями після здійснення експертної оцінки їх вартості, які перебувають у власності комерційного банку і не обтяжені іншими зобов'язаннями) або гарантією чи порукою іншого фінансове стабільного банку або фінансової установи. Здійснення банком операцій із надання кредитів за рахунок коштів стабілізаційного кредиту не дозволяється.

Правила проведення кредитних тендерів затверджуються Правлінням НБУ. Тендер Національного банку - це форма задоволення попиту на грошові кошти при рефінансуванні, яка передбачає надання Національним банком кредитів банкам, що потребують підтримання ліквідності шляхом відбору за критеріями, які встановлюються Національним банком. Ціна тендера - ціна надання кредитів НБУ, сформована в процесі тендера, є пропозицією учасника тендера процентної ставки за кредит, з якою погодився організатор тендера. Банк може подати тільки одну заявку на участь у тендері. Під забезпечення кредиту банк може запропонувати тільки однорідну заставу (або державні цінні папери, або векселі). Не дозволяється пропозиція різних видів забезпечення в одній заявці.

Відповідальність за повернення кредитів та відсоткових виплат за ними в зазначений строк покладається на банки-покупців, що обумовлюється в кредитному договорі, а контроль за своєчасне їх повернення - на регіональні управління НБУ. Придбані на тендері кредити не повинні приводити до порушення встановлених для діяльності комерційних банків економічних нормативів і не підлягають пролонгації.

В Україні робилися спроби використати механізм рефінансування комерційних банків з боку НБУ для стимулювання вітчизняного народного господарства. Так, у 1995 р. НБУ проводив цільові кредитні аукціони з продажу кредитних ресурсів комерційним банкам для державної кредитної підтримки тих вітчизняних підприємств, що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва, нарощували обсяги випуску та реалізації продукції, здійснювали закупівлю товарів українських виробників для подальшої реалізації споживачам. На жаль, ці заходи з кредитної підтримки вітчизняних товаровиробників не дали необхідного ефекту [23].

При наданні ломбардного кредиту комерційний банк передає на тимчасове користування в НБУ цінні папери. Сума кредиту залежить від двох основних чинників: вартості державних цінних паперів і термінів їх погашення.

Ломбардний кредит є важливим інструментом рефінансування комерційних банків. Це - позика, забезпечена державними цінними паперами (в даному випадку). Ломбардні кредити можуть отримувати комерційні банки, діяльність яких відповідає встановленим НБУ вимогам (одержали ліцензію на здійснення банківської діяльності; дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, нормативів обов'язкових резервів, правил ведення бухгалтерського обліку та не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ).

Ломбардні кредити за дорученням НБУ можуть надавати регіональні управління Національного банку України, в яких відкрито кореспондентські рахунки комерційних банків. Термін погашення державних цінних паперів не повинен припадати на термін користування ломбардним кредитом.

Рефінансування комерційного банку у вигляді ломбардного кредиту здійснюється на підставі кредитного договору, який укладається між даним банком та регіональним управлінням Національного банку України за дорученням НБУ на основі заяви позичальника.

Після настання строку погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ стягує суму наданої позики з кореспондентського рахунка комерційного банку в порядку, встановленому кредитним договором. У разі відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом та відсотки за ним погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих йому під забезпечення відповідно до чинного законодавства. Відразу ж після погашення ломбардного кредиту та відсотків за його користування комерційний банк отримує право проводити вільні операції із закладеними раніше державними цінними паперами [22, с. 24].

У забезпечення ломбардного кредиту приймаються державні цінні папери, що рахуються на балансі комерційного банку і які тимчасово передаються Національному банку. Як забезпечення ломбардного кредиту приймаються державні цінні папери, що включені в ломбардний список НБУ.

НБУ щоквартально визначає граничну суму ломбардного кредиту і встановлює ліміти для регіональних управлінь НБУ. Ломбардний кредит надається за ломбардною відсотковою ставкою, яку встановлює Правління НБУ залежно від ситуації на національному грошово-кредитному ринку.

Важливим інструментом рефінансування вітчизняної банківської системи є операції РЕПО - угоди з продажу державних цінних паперів із зобов'язанням наступного їх викупу.

Постановою правління НБУ № 204 від 29. 05. 2001 р. затверджено Положення про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій РЕПО. Учасниками операцій РЕПО можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл Національного банку на здійснення операцій за дорученням клієнтів або від свого імені, депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Інші обмеження на участь в операціях РЕПО не встановлюються [23].

Кредитний портфель - це сукупність всіх позик виданих банком, з метою отримання прибутку. Розмір кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, зокрема прострочених, пролонгованих, сумнівних. В структурі балансу кредитний портфель розглядається як єдине ціле і складова частина активів, яка має свій рівень прибутковості і ризику. Якість і склад кредитного портфелю залежить від організації кредитної роботи банку

Таблиця 1.2

Кредити надані комерційним банкам НБУ, 2009 - 2010 рр.

01. 12. 2009 р.

01. 12. 2010 р.

Кредити, надані банкам

100%

100%

Тендерні кредити

21%

28. 6%

Ломбардні кредити

24%

28. 9%

РЕПО

55%

42. 5%

З даної таблиці видно, що у 2010 році стан надання кредитів був досить високий проти 2009 року, але це не дуже втішає, бо загальний стан залишає бажати кращого.

Формування резервів для покриття ризиків за позиками є важливим елементом серед заходів, спрямованих на підвищення надійності і стабільності банківської системи. Факти банкрутства деяких банків та розміри проблемних кредитів потребують нагального вирішення питання щодо створення резервів на покриття безнадійних боргів. Адже банкрутство одного банку спричинює проблеми для всієї економіки.

Розділ 3. Вдосконалення взаємовідносин Національного банку України з комерційними банками

Принципи, що покладені в основу розробки програми реформування та розвитку банківської системи в Україні, такі:

1. Макроекономічна політика повинна бути спрямована на забезпечення стабільних умов для підприємницької діяльності.

2. Життєздатність (платоспроможність) фінансових інститутів повинна бути більш прозорою і забезпеченою.

3. Сприяння розбудові фінансової інфраструктури, яка включає інформаційні системи, правову систему та систему банківського нагляду.

4. Необхідно створити умови для зменшення витрат на фінансове посередництво [21, с. 24].

Основними сьогодні є такі напрями реформування банківської системи України:

1. Забезпечення розбудови банківської системи, здатної ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової економіки.

2. Удосконалення системи нагляду та контролю за діяльністю комерційних банків.

3. Встановлення клімату довіри до банківської системи з боку юридичних та фізичних осіб.

4. Створення умов для підтримання стабільності національної грошової одиниці - гривні.

5. Посилення мобілізації заощаджень населення та підприємницьких структур за рахунок створення ефективної системи страхування вкладів.

6. Ефективне використання фінансових інструментів для поліпшення грошово-кредитного регулювання на основі ринкової конкуренції та пріоритетності розвитку, а не за рахунок директивного розподілу кредитів.

7. Розв'язання проблеми неплатежів та запобігання їх виникненню.

8. Подальше вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи [21, с. 26].

На офіційному сайті НБУ можна прочитати про такі плани щодо поліпшення методів нагляду за діяльністю комерційних банків:

Скорочення тривалості та періодичності пepeвipoк банків.

Зменшення обсягів перевірки кредитного портфеля залежно від надійності внутрішньої системи контролю в банку, притаманних йому ризиків та якості управління ними.

Посилення контролю за виконанням прийнятих наглядових рішень, у тому числі за результатами комплексного інспектування, шляхом проведения позапланових пepeвipoк банку.

Удосконалення структури нагляду i перерозподілу функцій між структурними підрозділами центрального апарату та територіальними управліннями Національного банку України з метою їх оптимізації та усунення дублювання.

Вивчення питання щодо поетапної централізації функцій безвиїзного нагляду на piвнi центрального апарату за всіма групами банків з метою усунення дублювання функцій територіальних управлінь i центрального апарату, підвищення ефективності наглядових процесів.

Установлення порядку, відповідно до якого інспектування банків 3 та 4 груп здійснюється бригадами інспекторів, які формуються з фахівців різних територіальних управлінь та центрального апарату Національного банку України, забезпечення ротації керівників інспекційних перевірок.

Перегляд підходів до проведення перевірок філій шляхом здійснення пepeвipoк великих філій i філій, які здійснюють високоризикові операції.

Удосконалення контролю за станом ліквідності банків шляхом удосконалення розрахунку нормативів ліквідності и забезпечення постійного моніторингу ліквідності та аналізу невідповідності між активами та пасивами за строками погашення.

Подальше вдосконалення порядку оцінки якості активів банків та формування резервів за ними відповідно до вимог міжнародних стандартів;

Удосконалення комплексної системи індикативних показників діяльності банків, у тому числі системи раннього реагування.

Подальше впровадження систем стрес-тестування з метою визначення чутливості банків та банківської системи в цілому до окремих ризиків.

Хоча методологія нагляду НБУ за діяльністю комерційних банків поки що не дуже добре розвинута, з кожним роком все ближче і ближче Україна підходить по цим параметрам до Європейських стандартів, видаючи нові, більш сучасні закони і накази, розширюючи нагляд за діяльністю всієї фінансової системи України [24].

Отже, щоб підвищити ефективність банківського нагляду, поглибити економічний аналіз, необхідно вдосконалювати інформаційне забезпечення шляхом створення багаторівневої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи, яка будувалася б не на інтуїтивних та суб'єктивістських методах автоматизації локальних процедур із подальшим механічним об'єднанням у «єдину» систему, а на науково обґрунтованих методах моделювання і побудови складних інформаційних систем.

Працівники служби банківського нагляду можуть давати ефективні рекомендації і поради банкам лише за умови наявності сталого законодавства та чітких регулятивних правил.

Так, чітка й конкретна правова інфраструктура дає змогу всім комерційним банкам «знати правила гри». Служба банківського нагляду Національного банку України має право і необхідні владні повноваження проводити дієвий нагляд, починати швидкі та ефективні дії відносно проблемних банків.

Висновок

Отже, ефективний нагляд за діяльністю комерційних банків є однією з основних передумов стабільності економічного середовища. Необхідність контролю за діяльністю комерційних банків зумовлена тим, що в умовах ринку відбувається жорстка конкурентна боротьба між банками, а це змушує їх дедалі підвищувати ризикованість своїх операцій, щоб задовольнити клієнта й отримати прибуток.

...

Подобные документы

  • Еволюція кредитних відносин Національного Банку України з комерційними банками. Економічна сутність, значення кредитів, що надаються НБУ комерційним банкам. Сучасний стан і шляхи вдосконалення системи рефінансування Національним Банком комерційних банків.

    курсовая работа [49,5 K], добавлен 07.12.2010

  • Економічні, правові основи взаємовідносин комерційного банку з НБУ. Повноваження Центрального банку як регулятивно-наглядового органу. Кредитування (рефінансування) комерційних банків. Мінімальний розмір регулятивного капіталу діючих банків України.

    курсовая работа [30,0 K], добавлен 01.10.2011

  • Повноваження Національного банку як регулятивно-наглядового органу. Напрями його діяльності, участь в кредитному обслуговуванні комерційних банків. Правові основи взаємовідносин НБУ з КБ. Принципи реформування та розвитку банківської системи в Україні.

    курсовая работа [31,7 K], добавлен 28.02.2013

  • Аналіз порядку припинення діяльності комерційних банків. Правила ліквідації банку з ініціативи власників банку або з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів). Особливості ліквідації банку в разі його неплатоспроможності.

    реферат [28,5 K], добавлен 08.09.2010

  • Оцінка рентабельності іпотечного кредитування для комерційних банків та факторів, що мають суттєвий вплив на рівень рентабельності. Розвиток іпотечного кредитування банками на прикладі комерційних банків "Райффайзенбанк Україна" та АКБ "Приватбанк".

    отчет по практике [4,3 M], добавлен 10.07.2010

  • Базові поняття про банк та банківську систему. Види комерційних банків. Проблеми взаємовідносин Національного банку України та комерційних банків. Функції банківської системи. Проблеми інтеграції банківської системи України в світові фінансові структури.

    научная работа [45,4 K], добавлен 28.02.2010

  • Теоретичні основи та економічна сутність регулювання діяльності комерційних банків. Грошово-кредитне регулювання банків як основа діяльності банківської системи України. Підвищення рівня прибутковості банку внаслідок дій органів банківського нагляду.

    дипломная работа [151,1 K], добавлен 15.09.2010

  • Особливості надання та погашення довгострокових позик банку, їх правове регулювання. Аналітична оцінка стану довгострокового кредитування комерційними банками України. Проблеми обліку та шляхи вдосконалення довгострокових позик в українських банках.

    курсовая работа [577,5 K], добавлен 28.03.2016

  • Сутність банківської системи й грошової пропозиції. Функції Національного банку України та комерційних банків. Структура капіталу в банківській системі України. Надання послуг в банках. Державне регулювання банківської системи України, її саморегулювання.

    курсовая работа [76,2 K], добавлен 20.11.2010

  • Поняття ліквідності банку, фактори, що впливають на неї. Механізм її регулювання з боку Національного банку України. Сутність кредитної діяльності та інструменти її зовнішнього регулювання. Переказ іноземної валюти за рахунок особистих коштів громадян.

    контрольная работа [46,1 K], добавлен 13.02.2011

  • Операції залучення вкладів населення комерційними банками та ідентифікація комерційного банку як "спеціалізованого ощадного банку" згідно законодавству України. Аналіз перспектив поліпшення ефективності роботи Фонда гарантування вкладів фізичних осіб.

    курсовая работа [3,0 M], добавлен 11.07.2010

  • Аналіз економічної сутності емісійної та інвестиційної діяльності банків. Вивчення стану інвестиційної діяльності на прикладі банку України. Розгляд методів інвестиційної політики комерційних банків з метою ефективного формування інвестиційного портфеля.

    дипломная работа [225,0 K], добавлен 22.05.2017

  • Економічна сутність, види і форми кредитних відносин НБУ з комерційними банками, досвід зарубіжних країн з цих питань. Особливості здійснення кредитних емісій. Динаміка показників, що характеризують кредитні відносини НБУ з комерційними банками.

    курсовая работа [61,5 K], добавлен 15.01.2011

  • Сутність кредиту та основи банківського кредитування. Принципи та умови кредитування. Необхідні документи та вимоги до позичальника. Аналіз кредитоспроможності позичальника. Шляхи та методи удосконалення умов кредитування в комерційних банках України.

    курсовая работа [55,0 K], добавлен 11.01.2013

  • Теоретична основа фінансових ресурсів комерційного банку: сутність, значення, склад та структура, нормативне регулювання. Управління ресурсами ВАТ Державний Ощадний Банк України. Напрямки вдосконалення механізму використання ресурсів комерційних банків.

    дипломная работа [210,6 K], добавлен 02.12.2010

  • Діяльність комерційних банків. Теоретичні засади політики довгострокового кредитування. Суть, значення, система та операції комерційного банку по довгостроковому кредитуванню. Аналіз ефективності операцій банку на прикладі Райффайзен – банку Аваль.

    курсовая работа [266,8 K], добавлен 20.11.2008

  • Ресурси комерційного банку, їх формування і прогнозування. Операції комерційних банків з обслуговування платіжного обороту та організації розрахунків суб’єктів господарювання. Послуги комерційних банків в умовах ринку. Фінансові звіти та їх оцінка.

    курсовая работа [76,5 K], добавлен 26.08.2013

  • Становлення та функціонування Національного банку України, його основні принципи, передбачені законом. Поняття лізингових і факторингових компаній, специфіка та сфери їх діяльності на ринку. Сутність іпотечних, зовнішньоторговельних та ощадних банків.

    контрольная работа [30,7 K], добавлен 08.02.2011

  • Створення Національного Банку України (НБУ) після проголошення незалежності України. Законодавча база, правовий статус і принципи діяльності національного банку України. Структура й функції національного банку України та особливості його діяльності.

    реферат [22,3 K], добавлен 25.11.2007

  • Види активних операцій комерційного банку. Кредитна діяльність банків України. Досвід зарубіжних банків щодо активних операцій. Процес кредитування. Формування відсоткової ставки за позиками. Перспективи розвитку активних операцій вітчизняних банків.

    курсовая работа [328,6 K], добавлен 24.02.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.