Історичні та теоретичні аспекти аналізу комерційних банків

-- акцепт (надання згоди на оплату) переказних векселів банком, виданих на банк кредитором банку;

-- видача простих векселів банком кредитору банку.

До операцій з оформлення векселями дебіторської заборгованості банку належать:

-- видача банком переказних векселів на боржника банку і акцепт векселів боржником;

-- видача боржником банку простих векселів на користь банку.

До операцій із розрахунків векселями щодо погашення кредиторської заборгованості банку належать вексельні платежі на користь кредитора. їх зміст полягає в тому, що кредитор банку погоджується прийняти від банку-боржника виконання іншого (вексельного) зобов'язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов'язання відбувається шляхом передавання векселя, придбаного банком-боржником, кредитору банку.

До операцій з розрахунків векселями щодо погашення дебіторської заборгованості перед банком належать вексельні платежі боржником на користь банку. їх зміст полягає в тому, що банк-кредитор погоджується прийняти від клієнта-боржника виконання іншого (вексельного) зобов'язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов'язання відбувається шляхом передавання векселя, придбаного клієнтом-боржником, банку-кредитору.

Комісійні та довірчі вексельні операції здійснюються банками у формі: інкасування векселів; доміциляції векселів; зберігання векселів; купівлі, продажу та обміну векселів за дорученням.

Інкасування векселів -- це здійснення банком за дорученням векселетримача операцій з векселями і супровідними комерційними документами (за їх наявності -- розрахунками, транспортними документами, товаророзпорядчими документами тощо) на підставі одержаних від векселетримача інструкцій з метою:

-- одержання платежу (акцепту) за векселями;

- передавання векселів і комерційних документів проти платежу (акцепту);

- передавання векселів і комерційних документів на інших умовах.

Використовуються такі види інкасування векселів і супровідних комерційних документів:

1) чисте інкасо - інкасування векселів без супровідних комерційних документів;

2) документарне інкасо -- інкасування векселів із супровідними комерційними документами.

Сторонами в операції інкасування виступають:

1) принципал -- особа, яка доручає банку операцію інкасування;

2) банк-ремітент -- банк, якому принципал доручив операцію інкасування;

3) інкасуючий банк -- будь-який банк, крім банку-ремітента, який бере участь в операції інкасування;

4) пред'являючий банк -- інкасуючий банк, який здійснює пред'явлення векселів і комерційних документів платнику;

5) платник -- особа, якій пред'являються векселі та комерційні документи згідно з дорученням на інкасування.

Чисте і документарне інкасо векселів здійснюється банком на підставі укладеного з векселетримачем договору про інкасування.

Доміциляція векселів -- це призначення особливого місця платежу за векселем, відмінного від місцезнаходження платника за векселем, а також призначення особливого платника (доміциліата) за векселем. Оплата векселів, в яких банк виступає особливим платником (доміциліатом) -- це здійснення банком за дорученням довірителя-платника за векселем операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій, тобто:

-- приймання векселів до платежу від законного векселетримача;

-- здійснення платежу за векселями;

-- передавання векселів платнику після повної оплати векселя. Ознакою доміцильованого векселя є наявність на лицьовому боці векселя вказівки векселедавця: "Доміцильований в (найменування особливого місця платежу і назва банку)", "Платник (назва банку і найменування особливого місця платежу)", "Підлягає сплаті в (назва банку і найменування особливого місця платежу)". Платіж банк-доміциліат виконує від імені і за дорученням платника за векселем -- векселедавця. Векселедавець перераховує в банк на відповідний рахунок кошти в обсязі, достатньому для оплати векселя. За рахунок цих коштів або за рахунок наданого векселедавцю кредиту, сума якого попередньо зарахована на відповідний рахунок для оплати векселів, банк-доміциліат і здійснює платіж за векселем законному векселетримачеві.

Зберігання векселів -- це здійснення банком за дорученням, від імені і за рахунок довірителя (векселетримача) операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій, тобто:

схову;

передавання оригіналу векселя законному векселетримачу копії векселя;

передавання примірника переказного векселя, що призначався для акцепту, законному векселетримачу іншого примірника векселя;

передавання оригіналів примірників і копій векселів іншій особі на умовах, зазначених довірителем.

Зберігання векселів здійснюється за двома видами:

1) "закрите зберігання" -- зберігання векселів шляхом надання довірителю депозитного вічка у сховищі (сейфі) банку без будь-яких інструкцій щодо дій банку з векселями;

2) "відкрите зберігання" -- зберігання векселів шляхом подання в банк супровідного доручення на зберігання з точними інструкціями щодо дій банку з векселями.

Зберігання векселів банк здійснює на підставі укладеного з довірителем договору про зберігання.

Купівля, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів здійснюється банком на підставі договорів комісії і доручення. На виконання цих договорів банк укладає з клієнтами окремі договори купівлі, продажу і міни векселів.

При купівлі векселів за дорученням клієнта банк може надавати останньому кредит або забезпечувати виконання його зобов'язань гарантією чи поручительством на загальних принципах банківського кредитування, беручи при цьому на себе відповідні кредитні ризики.

Порядок обліку операцій із векселями визначає Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України від 3 жовтня 2005 р.

Облік операцій з векселями здійснюється за рахунками 1-го, 2-го та 3-го класів плану рахунків.

За балансовими рахунками банком обліковуються:

-- векселі, що перебувають у власності банку; прості векселі, видані банком;

-- надані банком акцепти переказних векселів. За позабалансовими рахунками обліковуються:

-- акцепти виданих банком переказних векселів, надані іншими особами;

-- індосаменти, вчинені банком, які не містять безоборотного застереження;

-- авалі та гарантії, що надані банком на забезпечення оплати векселів;

-- зобов'язання з кредитування за операціями з векселями, якщо дата валютування не збігається з датою укладення угоди;

-- зобов'язання за проданими векселями до відсилання, якщо дата валютування не збігається з датою укладення угоди;

-- векселі, що знаходяться у власності банку і зберігаються у сховищі;

-- векселі, що надані або одержані в заставу;

-- векселі, що придбані або продані за операціями peпo;

-- векселі, що знаходяться в банку на підставі договорів комісії, доручення, зберігання;

-- векселі та супровідні комерційні документи, одержані або відіслані на інкасо;

-- векселі, прийняті банком на експертизу;

-- інші векселі, що знаходяться у володінні банку і зберігаються у сховищі.

Вексель обліковується на балансі за балансовою вартістю з огляду на кожну складову боргового цінного папера: номінал, неамортизований дисконт або неамортизована премія -- і обліковується відповідно на рахунках № 3300 (3310) -- на суму номіналу, на рахунках № 3306 (3316) -- на суму дисконту, на рахунках № 3307 (3317) -- на суму премії. Облік доходів та витрат за операціями з векселями здійснюється відповідно до принципу нарахування. Нарахування процентів та амортизація дисконту або премії за векселем власної емісії здійснюється не рідше одного разу на місяць протягом періоду від дати продажу векселя до його погашення.

Сума амортизації розраховується за методом ефективної ставки процента. Сума амортизації дисконту збільшує процентні витрати, а сума амортизації премії зменшує процентні витрати, які обліковуються за рахунками № 7050 (7051).

Акцентовані банком переказні векселі обліковуються за рахунками № 3301 (3311).

Цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, та цінні папери, емітовані Національним банком України обліковуються на позабалансовому рахунку № 9830.

При оплаті інкасованого векселя та оплаті векселя банком як доміциліатом на балансі виникає кредиторська заборгованість, яка обліковується за рахунком № 2901.

Векселі, придбані банком на підставі договору урахування до настання строку платежу за ними, відображаються за рахунками з обліку кредитів, за рахунком № 2020 обліковується номінальна сума векселя, неамортизований дисконт за врахованими векселями за рахунком № 2026 на суму дисконту.

Якщо банк купує вексель з метою подальшого продажу або дострокового пред'явлення до погашення, то така операція відображається за рахунками з обліку цінних паперів у портфелі банку на продаж.

Процентні доходи від операції врахування векселя за період із дати врахування до дати його погашення обліковуються за рахунком № 6022.

За рахунками № 6050, 6051, 6052, 6053 банк обліковує процентні доходи, нараховані за процентними або дисконтними векселями за час їх знаходження у портфелі цінних паперів банку.



Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку комерційних банків на сучасному етапі

3.1 Проблеми розвитку комерційних банків в Україні

Нині в Україні на понад 50 мільйонів населення приходиться трохи більше двохсот банків, що в 20-25 разів нижче ніж в розвинутих країнах світу. Отже, з метою всебічного зміцнення банківської системи, забезпечення її ефективної підтримки з боку держави необхідно розглядати питання не лише якісного, але й кількісного розвитку банківської системи України.

Кількісний розвиток комерційних банків відбуватися під впливом економічних процесів, а не шляхом прямого втручання державних органів управління. Держава має стимулювати розвиток власної банківської системи, інакше з'являться можливості виникнення монополізації на фінансово-кредитному ринку, а на місце вітчизняних банків прийдуть іноземні.

Щоб Україна успішно увійшла в завершальний етап перехідного періоду з добре підготовленою банківською системою, здатною розв`язувати нові, надзвичайно складні завдання реструктуризації економіки, необхідно вже сьогодні забезпечити вирішення мінімум трьох завдань:

1) прискорити зростання економічного потенціалу банків, нагромадження їхнього власного капіталу, звільнити їхні баланси від безнадійних боргів державних підприємств;

2) захистити банки від втручання з боку державних структур, яке не відповідає вимогам чинного банківського законодавства, створити надійну систему страхування банківських депозитів, сприяти формуванню високої довіри до банків з боку юридичних та фізичних осіб;

3) створити дієву законодавчо-правову базу діяльності банків, яка забезпечила б їм умови для надійного захисту від усіх видів ризиків та вдосконалення високої стабільності їх роботи.

Враховуючи викладене вище потрібно вжити ряд заходів. По-перше, необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення банківського ризику (щоденна оцінка стану банківської системи,можливість своєчасно оцінити фінансовий стан будь-яких банків України за допомогою офіційної методики оцінки стану банку на основі його звітної статистики). По-друге, потрібно розробити і прийняти закон про банкрутство й ліквідацію банку (злиття, продаж загалом або частинами).

Для захисту вкладів громадян потрібно створити міжбанківський фонд обов`язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи. Необхідно створити дійовий механізм застави майна, для чого: вдосконалити процедуру реалізації майна; звільнити від ПДВ та податку на прибуток частину коштів (у розмірі неповернутої суми кредиту), одержаних від реалізації майна.

Оскільки пріоритетним напрямком у роботі банків є кредитування економіки, перспективи розвитку банківської системи проглядаються лише за умови зниження простроченої заборгованості за позичками банків.

3.2 Державне регулювання діяльності комерційних банків в Україні

Державне регулювання банківської діяльності в ринковій економіці здійснюється, насамперед, у рамках самої банківської системи і знаходить своє вираження у впливі на комерційні банки Центробанку. Воно необхідно для здійснення законодавчо визначених задач суспільного відтворення.

Державне регулювання комерційних банків - це комплекс заходів, яких вживають відповідні державні органи для підтримання стабільності та ефективності банківської діяльності, обмеження негативних наслідків різноманітних ризиків. Головною метою регулювання банківської сфери є підвищення рівня надійності, стабільності банківської системи в цілому та захист інтересів кредиторів і вкладників.

У банківській системі України НБУ визначений як головний банк країни і кредитор останньої інстанції. Він знаходиться в державній власності і служить основним суб'єктом державного регулювання функціонування комерційних банків. Центральний банк покликаний приводити їхню діяльність у відповідність із загальною економічною стратегією і виступає ключовим агентом державної грошово-кредитної політики.Функції регулювання та банківського впливу у різних країнах світу виконує центральний банк держави або міністерство фінансів чи незалежне агентство. Центральний банк є основою фінансово-кредитної системи, чинним законодавством на нього покладається обов'язок стежити за станом і стабільністю фінансового сегмента економіки. В Україні відповідальність за банківський нагляд несе Національний банк.

Загалом у світі надають перевагу опосередкованому економічному регулюванню банківських операцій, встановлення прямих заборон або лімітів здебільшого не допускається.

НБУ, як і Центробанк будь-якої країни, вирішує задачу контролю обсягу і структури грошової маси в обороті. Важливо, мати на увазі, що в ринковій економіці емісія грошей здійснюється переважно в процесі депозитно-судных операцій комерційних банків, що на відміну від Центробанку функціонуючі кредитні установи, безпосередньо пов'язані зі сферами виробництва і обертання. Саме через вплив на ці установи, зокрема на динаміку їхніх депозитів, на їх активні, насамперед позичкові, операції Центробанк регулює макроекономічні процеси.

Одна з ключових задач НБУ по керуванню грошово-кредитними відносинами - забезпечення надійності і підтримка стабільності банківської системи, що дозволяють уникнути руйнівних для економіки банкрутств банків. Надійність і стабільність банківської системи необхідна по наступним причинах:

без них узагалі неможливе виконання НБУ своїх задач;

комерційні банки відіграють істотну роль у процесі суспільного виробництва і від їхньої стабільності залежить розвиток економіки;

діяльність комерційних банків характеризується підвищеною фінансовою уразливістю через високу питому вагу в їх пасивних притягнутих засобах, у тому числі централізованих банківських кредитів.

Розглянута задача НБУ досягається в процесі рішення таких двох конкретних проблем, як регулювання ринку кредитних ресурсів і захисту вкладників комерційних банків від фінансових втрат, дуже ймовірних, поки банки ці ще дуже слабкі.

Вирізняють три основні види економічних методів регулювання: податкові, нормативні (коли розміри обмежень або пільг, що водяться, пов'язані з кількісними характеристиками операцій, які регулюються) і коригуючи (їм притаманні гнучкість та оперативність, можливість стимулюючого впливу залежно від ситуації). Для центрального банку держави оптимальними є нормативні та коригуючи методи, для фінансових органів - податкові.

Методи регулювання використовуються при застосуванні тих чи інших видів державного регулювання банківської діяльності. В економічній літературі зустрічаються різноманітні критерії класифікації видів регулювання діяльності комерційних банків. Вплив Центробанку на діяльність комерційних банків здійснюється по наступним основним напрямках:

Створення загальних законодавчих, виконавчих, судових умов, що дозволяють комерційним банкам реалізувати свої економічні інтереси.

Проведення мір грошово-кредитного регулювання, що роблять вплив на обсяг і структуру грошової маси в обороті через зміну розмірів ресурсів комерційних банків, що можуть бути використані для кредитних вкладень в економіку.

Встановлення економічних нормативів і нагляд за їхнім дотриманням з метою забезпечення ліквідності банківських балансів.

Вплив Центробанку на діяльність комерційних банків може здійснюватися методами, що носять як сугубо економічний (непрямий), так і економіко-адміністративний (прямий).

Превентивні заходи застосовуються для уникнення тієї чи іншої економічної ситуації (наприклад кризи неплатежів тощо). До цих заходів зокрема належать:

вимоги щодо розміру та структури власного капіталу;

вимоги щодо ліквідності банку;

диверсифікація банківських знаків (максимальний розмір позики на одного позичальника та інші види диверсифікації)

обмеження виконуваних операцій.

Для зниження ризику функціонування можуть бути встановленні обмеження на деякі види діяльності комерційних банків або на окремі види активних операцій.

Так, доволі часто обмежується право банків на безпосереднє володіння нерухомістю у зв'язку з високим ризиком та низьким рівнем її ліквідності. У деяких країнах (наприклад у США) банкам не дозволяється мати цінні папери підприємств, вартість яких зазнає великих коливань. Також існують обмеження прав гарантування на розміщення окремих цінних паперів або на надання кредитів особам, які мають доступ до конфіденційної інформації(інсайдерам).

Фактична дія превентивних заходів реалізується шляхом затвердження обов'язкових до виконання норм. У свою чергу норми поділяються на функціональні та інституційні і призначені для регулювання ризиків за операціями комерційних банків.

Інституційні норми відображаються у відносних величинах, які регулюють в основному організаційні питання, визначення цілей кредитування, операційну діяльність, порядок проведення ревізій тощо.

На відміну від інституційних, функціональні норми мають визначене цифрове значення і можуть мати загальний або селективний характер. Загальні методи, є переважно непрямими, що стосуються кредитного ринку в цілому. Селективні - спрямовані на конкретні види кредиту (визначаються коефіцієнти ризику за окремими операціями банку). Їхнє призначення пов'язане з розширенням приватних задач (скажемо, обмеження видачі деяким банкам позичок чи видачі окремих видів останніх). Селективні методи відносяться до прямих способів регулювання діяльності комерційних банків. Найбільш популярні з загальних методів впливу, застосовувані в закордонній банківській практиці:

облікова ( дисконтна ) політика;

операції на відкритому ринку;

зміна норм обов'язкових резервів банків.

Ці методи використовуються й у практиці діяльності НБУ.

Протекційні заходи вживають для захисту від уже існуючої (загрозливої для банку) ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, збитки, банкрутство. Тобто за допомогою цих заходів здійснюється захист банків та їх клієнтів від можливих наслідків фінансових ускладнень. До протекційних заходів належать:

створення та функціонування фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

формування комерційними банками резерву для відшкодування можливих втрат за позичками та іншими активами;

рефінансування комерційних банків центральним банком;

цільова допомога інших державних органів тощо.

Спеціальними проекційними заходами передбачається використання різних видів резервних фондів або інших коштів цільового призначення. Залежно від окремого банку і конкретної ситуації можуть застосовуватися так звані договірні дії, зокрема підтримка регулюючими органами окремих банківських установ у вигляді рефінансування, надання гарантій, купівлі акцій тощо.

Два зазначені вище способи регулювання банківської діяльності, безперечно тісно пов'язані між собою: протекційні заходи підвищують довіру вкладників до банківської системи, впливають на стабільність макроекономічних показників господарської діяльності; превентивні - забезпечують ефективність перших.



Висновки

Дослідивши типи і функції комерційних банків та їх роль у ринковому господарстві, можна зробити наступні висновки:

1. Аналіз багатовікової світової історії банківської справи та механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій:

приймати грошові вклади від клієнтів;

надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

здійснювати розрахунки між клієнтами.

2. Комплекс із трьох базових операцій - депозитних, кредитних і розрахункових - створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

3. Класифікація банків здійснюється за різними ознаками - величина, форма власності, обсяг капіталу, форма обслуговування тощо.

4. Банки виконують такі функції:

трансформаційну;

емісійну.

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

5. Кредитні операції банків здійснюються на основі положення НБУ "Про кредитування" (вересень 1995 р.)

6. Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль у забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро- та макрорівнях.

7. Конкуренція між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також всередині самої банківської системи сприяє подальшій універсалізації банківської справи, розвитку та розширенню кола операцій та послуг, що їх може виконувати сучасний універсальний банк. Крім традиційних, базових для комерційних банків України операцій, вони виконують нові, не традиційні для них операції та послуги. До перших належать операції і послуги, пов'язані з формуванням банківських ресурсів, їх розміщенням в активи та здійсненням розрахунків між клієнтами.

8. Удосконалення функціонування банківської системи країни має розглядатися як одне з пріоритетних завдань розвитку національної економіки в цілому. У з в'язку із цим розроблення та впровадження конкретних практичних заходів, спрямованих на вирішення проблем, пов'язаних із недостатньою капітальною базою української банківської системи, оптимізацією її структури, забезпеченням оптимального управління банківськими активами та стимулюванням довгострокових вкладень, слід вважати необхідними умовами зміцнення стійкості банківського сектору, підвищення довіри до нього з боку інвесторів, вкладників і кредиторів, а також - підвищення його ролі у стимулюванні збалансованого розвитку всіх галузей і секторів економіки України.



Література

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" // Відомості Верховної Ради, 2001, N 5-6, с. 30.

2. Бакун О. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України // Вісник НБУ. - 2005. - № 1. - С. 45-49.

3. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала. -Тернопіль: Карт-бланш, 2001. - 314 с.

4. Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., випр. і доп. / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с.

5. Банковское дело: Учебник / Под ред. проф. В.И. Колесникова, проф. Л.П. Кроливецкой. - 3-е изд. - М.: Финансы и статистика, 1997. - 480 с.

6. Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. - М.: Международные отношения, 1995. - Т. 1 - 608 с., Т. 2 - 750 с.

7. Башнянин Г.І. та ін. Політична економія: Підручник для вузів / Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв. - К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000. - 442 с.

8. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Учебник. - М.: Юристъ, 1999. - 558 с.

9. Вступ до банківської справи / Відп. ред. М.І. Савлук. - К.: Лібра, 1998. - 344 с.

10. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища школа, 1995. - 471 с.

11. Гроші та кредит / За ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2003.

12. Дзюблюк О. Проблеми забезпечення ефективною функціонування банківської системи в перехідній економіці // Вісник НБУ. - 2005. - № 3. - С. 30-35.

13. Доллан Э. Дж., Линдсей Д.Е. Микроэкономика: Пер. с англ. - СПб.: Санкт-Петербург оркестр, 1994. - 448 с.

14. Жуков Е.Ф. Менеджмент и маркетинг в банках: Учеб. пособие для вузов. - М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1997. - 191 с.

15. Загальна економіка: Підручник / За ред. І.Ф. Радіонової. - К.: Знання, 1995. - 234 с.

16. Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банках: Навч. посіб. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1997. - 172 с.

17. Киселев В.В. Управление банковским капиталом (теория и практика). - М.: ОАО "Изд-во "Экономика", 1997. - 256 с.

18. Кураков Л.П. Экономическая теория: Учеб. пособ. - М.: Прес-сервис, 1998. - 328 с.

19. Курс экономической теории: Учебник для вузов / Под ред. М.И. Плотницкого, А.Н. Тура. - Мн.: Мисанта, 1999. - 432 с.

20. Макконнелл Р., Брю С.Л. Экономикс. - К.: Хагор-Демос, 1993.

21. Мишкін Ф.С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. - К.: Основи, 1998.

22. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. - К.: Академія, 1998. - 464 с.

23. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. - К.: Вища школа - Знання, 1997. - 743 с.

24. Селезнев В.В. Основы рыночной экономики Украины: Учеб. пособ. - К.: А.С.К., 1999. - 448 с.

25. Шлапак О., Пушкарьов В., Карчева Г. Основні тенденції і проблеми в діяльності банків України. Регіональний аспект розвитку банківської системи // Вісник НБУ. - 2003. - № 6. - С. 2-5.

26. Шульга Н. П., Гаманкова О. О., Ковганич I. М. Оцінка кредитоспроможності клієнта: Рекомендації банкіру при видачі кредиту. - К.: Київ. ін-т банкірів банку "Україна", 1995. - 59 с.



Додаток 1

Динаміка активів і капіталу комерційних банків України

Показники	01.01. 2001 р.	01.01. 2002 р.	01.01. 2003 р.	01.01. 2004 р.	01.01. 2005 р.
Чисті активи, млн. грн.	37129	47591	63896	100 234	134 348
Темпи зростання, %	-	128,2	134,3	156,9	134,0
Балансовий капітал, млн. грн.	6507	7915	9983	12882	18421
Темпи зростання, %	-	121,6	126,1	129,0	143,0
Статутний капітал, млн. грн.	3671	4573	5998	8 116	11 605
Темпи зростання, %	-	124,5	131,2	135,3	143,0
Адекватність регулятивного капіталу, %	15,53	20,69	18,01	15,11	16,81

Размещено на Allbest.ru

...