Банк і банківська система

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У процесі становлення ринкової економіки в Україні важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та чітке правове регулювання всієї банківської діяльності.

Останнім часом банківська система України зазнала докорінних змін, дедалі більшого розвитку набуває діяльність інших банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою.

Банківська система є невід'ємною частиною фінансової системи тому, що інститути банківського права, кредитування, фінансові капіталовкладення, цінні папери та біржа, тісно пов'язані з фінансовим правом.

Банківська система України знаходиться в процесі становлення, а її вивчення та аналіз мають важливе не тільки теоретично-пізнавальне, але й практичне значення для сучасної юридичної науки.

Актуальність обраної мною теми даної аналітичної роботи полягає в тому, що в сучасних умовах постає потреба детального вивчення проблем правового регулювання банківської діяльності й тієї ролі, яку відіграють банки в теперішньому економічному житті України. Тим часом, проблеми правового регулювання банківської діяльності належать до найскладніших і менш розроблених проблем національного права.

Метою роботи є визначення функцій та принципів банківської системи України та розробити шляхи її покращення. Досягнення мети передбачає розв'язання таких завдань:

- вивчити поняття банку та банківської системи;

- дослідити правове регулювання банківської діяльності та особливості банківського права;

- розробити рекомендації, щодо покращення банківської системи в Україні.

Об'єктом роботи є: банк та банківська система України.

Предметом роботи є: процеси функціонування банківської системи України.

Отже метою функціонування банківської системи повинно бути економічне та правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника в чому ми повинні впевнитися.

банківський фінансовий право



І. Банк і банківська система

1.1 Поняття та перша поява банків

Історія не лишила достатньо повних відомостей про те, коли виникли банки, які операції вони виконували, що впливало на їхній розвиток. Сьогодні ми більше знаємо про перші гроші давніх народів. Сучасна історія зібрала чимало інформації про грошовий обіг у давні часи. Проте роль кредитних установ у цьому процесі не знайшла свого відображення. Більше того, міркування в економічній літературі про процес виникнення банків настільки суперечливі, що залишаються незрозумілими їхні справжня природа і початкове функціонування.

На думку ряду авторів, банк як особлива інституція товарного господарства виник не у звґязку з розвитком товарно-грошових відносин на ранніх стадіях товарного господарства, а тільки в той період, коли зґявилася потреба в мережі спеціальних установ, які регулювали б заплутаний грошовий обіг і проводили в ширших масштабах кредитні операції. Отже, можна припустити, що банк, згідно позиції цих авторів, виник аж на тій стадії розвитку кредиту, коли без його ділової допомоги неможливе було функціонування капіталістичних підприємств, а саме у період розвитку мануфактурного виробництва.

Інші автори вказують на більш ранні терміни виникнення банків. На їхню думку, вони вперше зґявляються ще за античного і феодального господарства, коли виникла потреба в посередниках при здійсненні платежів.

Таким чином, уявлення про час появи банківських установ розтягується майже на дві тисячі років. Отже, суть питання про перші банки не стільки у визначенні якоїсь чіткої історичної дати їх виникнення, скільки у визначенні того, що взагалі можна вважати банком.

Етимологія слова «банк» сягає до французького слова «banque» та італійського «Ьапса». Ці слова відповідно означають «скриня» та «лавка» і описують дві основні функції, які виконували банки. «Скриня» вказує на функцію збереження, оскільки вона є місцем, де зберігається щось цінне. В Італії у XII сторіччі слово «Ьапса» (лавка) означало стіл, прилавок або робоче місце «міняйли». Такі столи встановлювались на майданах, де відбувалася жвава торгівля товарами. Торгівля велася з використанням різноманітних монет, що карбувалися як державами, так і містами й навіть окремими особами. У цих умовах потрібні були спеціалісти, які б зналися на монетах, що були в обігу, могли б оцінити і дати пораду при їхньому обміні. Коли врахувати, що у десятому сторіччі Італія була центром світової торгівлі, куди стікалися товари і гроші з різних країн, то стане зрозумілим, чому банкіри виявились неодмінними учасниками торгових операцій, а їхні «банки-столи» набували все більшого поширення. Подібні «міняйли» зі своїми особливими «столами» були в Стародавній Греції і Стародавньому Римі.

За свідченнями істориків, перші банківські операції виконували як окремі особи, так і деякі церковні установи, що концентрували значні кошти. У давніх святилищах накопичувалась величезна кількість грошей. Храми були надійним місцем для зберігання цінностей. Злодії ставилися з повагою до вівтарів і не грабували їх. Вклади, недоторканність яких гарантувалася поважним ставленням до релігії, зробили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський, Ефеський) водночас і своєрідними банківськими установами. У храмі Артеміди в Ефесі концентрувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах -- вільні кошти всієї європейської Греції.

Перші банкіри незабаром зрозуміли, що накопичені ними величезні грошові багатства лежать без руху, в той час як від них можна було б одержувати істотну користь, віддаючи їх у тимчасове користування або відкриваючи самостійні торговельні й ремісничі підприємства. Заставою при цьому звичайно були кораблі й товари, а в окремих випадках -- будинки, дорогоцінні камені й навіть раби. Надання позик супроводжувалося стягненням високих відсотків, рівень яких доходив до 36 % річних.

Разом із кредитними операціями давніх банків поступово знайшли розвиток і розрахунки з обслуговування вкладників. Розрахунки проводилися за допомогою так званого «трансфериту», тобто переносу коштів з однієї таблиці на іншу. Кожен вкладник банку мав свою таблицю з позначенням його імені (тобто рахунок у сучасному розумінні). Кошти з таблиці одного вкладника переносилися на таблицю іншого, створюючи найпростіші форми безготівкових розрахунків. При цьому спочатку було необхідне особисте усне розпорядження клієнта про перерахування коштів, проте пізніше зґявилися письмові накази, які полегшували і прискорювали взаємні платежі.

Зручності, створювані банками, не могли не привернути увагу ділових людей. Поступово банківська клієнтура розширювалася. Банки, у свою чергу, стали виконувати функції довірителів в укладанні договорів між клієнтами, стали виступати посередниками в торгових угодах. Для полегшення розрахунків стародавні банки випускали навіть банківські квитки (лат. hudu -- гуду), що були в обігу нарівні з повноцінними грошима.

Усе це свідчить про те, що перші банки виникли задовго до мануфактурної стадії капіталізму. Проте неправильною є думка, що описані операції давнього товарно-грошового обороту свідчать про повноцінне функціонування банківських установ. Наявність кредитора і позичальника -- це ще далеко не зародження банку, а тільки передумова цього. За яких же умов можливість перетворення кредитора в банк стає очевидною? В сучасних наукових виданнях банк характеризується як «велика кредитна установа». Отже, справа у ступені розвитку кредитної справи і в сукупності операцій, що виконуються кредитором з обслуговування своїх клієнтів. Лихвар виходить за свої межі, як тільки кредитні операції, котрі він виконує, перетворюються в систему. Важливо при цьому й те, що кредит перестає задовольняти суто споживчі інтереси позичальника і видається на ведення господарських справ. Істотним є й те, що поряд із кредитними операціями кредитор за розпорядженням своїх клієнтів починає виконувати розрахункові операції. Отже банк -- це такий рівень розвитку кредитної справи, за якого кредитні, грошові й розрахункові операції концентруються в єдиному центрі, що організує грошовий обіг та кредитні відносини. У сучасному світі через банки здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівля-продаж цінних паперів, посередницькі угоди й управління майном.
Кредитні установи крім того здійснюють консультування, беруть участь в обговоренні народногосподарських програм, ведуть статистику, мають свої підсобні господарства. Суть банку багатогранна.

Проте головне в розумінні його сутності полягає в тому, що банк -- це автономне, незалежне комерційне підприємство. У банку, як і в будь-якого іншого підприємства, є свій продукт. Продуктом у даному випадку насамперед є формування платіжних засобів (грошової маси), а також різноманітні послуги у вигляді надання кредитів, гарантій, доручень, консультацій, управління майном. Діяльність банку має продуктивний характер. В умовах ринку значення грошей і кредитів непомірно зростає і тому перетворює їх у єдине джерело прискорення виробництва. Банки стають основною ланкою, яка постачає народне господарство додатковими грошовими ресурсами. Сучасні банки не тільки торгують грошима, вони водночас є аналітиками ринку. За своїм місцем в економічній системі банки найближче стоять до бізнесу, його потреб, його конґюнктури, що постійно змінюється. Ринок неминуче висуває банк у число основних, ключових сегментів економічного регулювання.

1.2 Сучасний стан банківської системи України

Сукупність усіх банківських установ, що функціонують у країні, перебувають у тісному взаємозв'язку між собою, утворюють банківську систему -- специфічну економічну й організаційно-правову структуру, яка забезпечує функціонування грошового ринку та економіки загалом.

Банківська система є однією з найважливіших та невід'ємних структурних елементів ринкової економіки.

Функціонування ринкової економіки країни неможливе без ефективної банківської системи, яка забезпечує функціонування грошового ринку, активно обслуговує і впливає на всі економічні та соціальні процеси, які відбуваються в державі, виступає важливим складником інвестиційного процесу.

Стабільна банківська система, що динамічно розвивається, -- неодмінна передумова стійкого економічного зростання. У сучасній економіці банківська система має величезне значення завдяки зв'язкам цієї системи з усіма секторами економіки. Найважливіші функції банків полягають у забезпеченні безперебійного грошового обігу капіталу, в наданні можливостей отримання необхідного фінансування підприємствами, державою, приватними особами, а також створенні сприятливих умов для вкладання коштів із метою нагромадження заощаджень у національній економіці.

Розвиток ринкових відносин в економіці України об'єктивно зумовлює підвищення ролі банківського сектору.

Тенденції розвитку банківської системи України вказують на те, що протягом останніх років вона перетворилась на одну з найбільш динамічних, стійких і стабільно працюючих сфер національної економіки.

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було здійснене з прийняттям у 1991 р. Закону України «Про банки та банківську діяльність». Але фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалась раніше.

Негативний вплив на розвиток банківської системи України мали помилки органів державної влади, чиї законодавчі акти і конкретні дії найчастіше тільки посилювали тиск і здіймали паніку як серед банкірів, так і серед їхніх клієнтів. Тому багато в чому розвиток банківської сфери залежав від політики уряду, Верховної Ради та інших владних структур й обґрунтованості рішень, які вони приймали.

З метою реформування банківської системи в Україні 7 грудня 2000 р. Верховною Радою України була прийнята нова редакція Закону України «Про банки та банківську діяльність», яким уточнено створення та функціонування дворівневої банківської системи України.

Згідно з цим законом, перший рівень представлений Національним банком України (НБУ) з центральним апаратом у Києві й територіальними обласними відділеннями, а також розрахунково-касовими центрами в містах і районах. Він є центральним банком та несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

Другий рівень банківської системи представлений іншими банками (державними і недержавними). Нині в Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк).

За організаційно-правовою формою банки могли створюватися як:

-- акціонерні товариства відкритого та закритого типів (акціонерні банки);

-- товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки);

-- кооперативи (кооперативні банки).

Відповідно до внесених до чинного банківського законодавства змін, із кінця 2006 р. банки в Україні можуть створюватися лише у формі акціонерних товариств і кооперативних банків.

Нині в Україні функціонує значна кількість банків. Разом із тим більшість із них належить до середніх і малих банків.

Кількісні параметри становлення банківської системи України за 2006-2011 pp. характеризують дані таблиці 5.3.



Таблиця 1 Кількість банків України за 2010-2011 pp.

з/п	Назва показника	На 1 січня 2006 р.	На 1 січня 2007 р.	На 1 січня 2008 р.	На 1 січня 2009 р.	На 1 січня 2010 р.	На 1 січня 2011 р.
1	2	3	4	5	6	7	8
1.	Кількість зареєстрованих банків	189	182	179	182	186	193
2.	Вилучено з Державного реєстру банків	9	12	8	4	1	б
3.	Кількість банків, що перебувають у стадії ліквідації	35	24	20	20	20	19
4.	Кількість діючих банків	152	157	158	160	165	170
4.1.	Із них: з іноземним капіталом	21	20	19	19	28	35
4.1.1	У тому числі зі 100-процентним іноземним капіталом	6	7	7	7	9	13

У 2010 р. кількість банків за Державним реєстром збільшилася із 186 до 193. На 1 січня 2011 р. ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій мали 170 банків, серед них - 168 банків - акціонерні товариства, 2 -- державні банки. Із діючих банків з іноземним капіталом нараховується вже 35, у тому числі зі 100-процентним іноземним капіталом - 13. Протягом 2010р. 6 банків вилучено з Державного реєстру банків, у стадії ліквідації перебувало ще 19.

Основні тенденції розвитку банківської системи України можна відстежити за даними таблиці 5.4.

Таблиця 2 Співвідношення основних показників банківської системи України у період 2006-2011 рр. до ВВП (на кінець періоду)

Показники	Роки
	2006	2007	2008	2009	2010	2011
	млн. грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%	млн грн.	%
Активи банківської системи	50784,6	25,1	67877,4	30,1	105539	39,5	141497	41,0	223024	53,3	363100	67,8
Балансовий капітал	7915,3	3,9	9983,0	4,4	12882	4,8	18421	5,3	25451	6,1	42566	7,9
Кредитний портфель	32096,7	15,9	46736,3	22	73442	27,5	97197	28,2	156385	37,4	269688	50,3
Вклади фізичних осіб	11164,9	5,5	19092,0	8,5	32113	12,01	41207	11,95	72542	17,3	106700	19,1
Валовий внутрішні продукт	204190	-	225810	-	267344	-	344822	-	418529	-	535860	-

Про динамічний розвиток банків свідчать високі темпи приросту активів, обсягу залучених коштів, капіталу, що в декілька разів перевищували темпи приросту цих же показників за відповідні періоди минулих років.

Головними характеристиками банків України на сучасному етапі є:

-- їх неоднорідність -- п'ять найбільших банків концентрують майже 25 % сукупного капіталу банківської системи та 25 % чистих активів, десять найбільших банків -- відповідно, 35 та 48 %. Таким чином, чверть сукупного капіталу та чистих активів банківської системи України концентрується у 3 % банків, що свідчить про недокапіталізованість банків;

-- значні територіальні диспропорції щодо забезпечення банківськими послугами окремих регіонів. Причому за цим показником Україна відстає від багатьох інших держав.

За рівнем територіальної концентрації банківської системи регіони умовно можна поділити на 4 групи: високої (столичний регіон), середньої (активи банків і філій в області перевищують 1,5 млрд. грн), незначної (зазначений показник становить від 500 млн грн до 1,5 млрд. грн) і низької концентрації (менше 500 млн грн).

Найефективнішими нині е банківські системи регіонів, що входять до групи середньої концентрації. Володіючи понад 30 % активів, вони забезпечують одержання більш 80 % загального прибутку банківської системи країни;

-- помірна участь іноземного капіталу в банківському секторі -- серед функціонуючих банків на 1 січня 2011 p.;

-- універсальний характер діяльності більшості українських банків, пріоритетні напрями яких визначаються характером їхньої клієнтської бази, кон'юнктурою ринку банківських послуг;

-- низький рівень кредитування банками національної економіки порівняно із розвиненими західними державами. За цих умов розвиток приватного сектору економіки як найбільшого споживача банківських послуг є досить проблематичним.

До особливостей розвитку банківської системи України на сучасному етапі, що негативно впливають на її діяльність, можна також віднести високу вартість фінансового посередництва, недостатній для країн із ринковою економікою розвиток фінансової інфраструктури, відсутність стимулів для заощадження коштів і розміщення кредитів, невирішеність питань діяльності небанківських фінансових посередників і об'єднань, інституційного розвитку банківської системи.

Незважаючи на те, що кількісні параметри свідчать про динамічний розвиток вітчизняної банківської системи, банки в перспективі змушені будуть приділяти більшу увагу своєму якісному розвитку -- підвищенню ефективності діяльності, рівня фінансової стійкості та конкурентоспроможності на внутрішньому і міжнародних ринках, а також підвищенню своєї ролі у фінансуванні реального сектору економіки.

Підвищення ефективності банківської діяльності вимагає нині реструктуризації банківського сектору. Для забезпечення швидкого розвитку та зростання банківського сектору необхідна загальна консолідація існуючих банків. Більш ефективні банки, визнані такими за результатами їх діяльності, повинні мати можливість розширювати свою ринкову частку порівняно з менш ефективними. Тільки за таких умов можна зменшити середню маржу та посилити проникнення банків в економіку.

Головною метою стратегічного розвитку банківської системи України є створення надійної, ефективної і прибуткової банківської системи, яка б максимально задовольняла вимоги та потреби клієнтів, інвесторів і була б стійкою до криз. Функціонування банківського сектору в економіці висуває нові вимоги щодо оцінки банківської діяльності з позицій урахування її впливу на економічний розвиток, виявлення позитивних та негативних тенденцій у розвитку банківської системи та окреслення невідкладних заходів щодо вдосконалення вихідних умов її функціонування. Це зумовлює необхідність постійного моніторингу діяльності банків з урахуванням реальної соціально-економічної ситуації в Україні.



ІІ. Правове регулювання банківської діяльності

2.1 Поняття банківської діяльності

Відповідно до статті 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківська діяльність включає в себе такі групи банківських операцій, як:

- залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб;

- розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Таким чином законодавець дещо звужує сферу банківської діяльності. Проте метою такого визначення є виділення основних операцій, здійснювати які у сукупності мають право лише банки. Поряд з цими трьома видами операцій банки (інші фінансові установи), а у визначених законами України випадках -- також і інші юридичні особи мають право здійснювати і інші операції, пов'язані з операціями, які складають зміст банківської діяльності.

У зв'язку з цим маємо розглядати поняття «банківська діяльність» у широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні під банківською діяльністю розуміються всі види операцій, які можуть здійснювати відповідно до законодавства банки, а у визначених законом випадках -- інші юридичні особи. У вузькому розумінні банківська діяльність включає в себе лише ті операції, які виділяють банк з числа інших фінансово-кредитних установ.

У цьому контексті, аналізуючи поняття «банківське право», «банківське законодавство», «банківські правовідносини» тощо, ми будемо вживати термін «банківська діяльність» саме у широкому розумінні.

Для операцій, які у сукупності можуть здійснювати лише банки, ми пропонуємо використовувати термін «операції виключної компетенції банків».

Банківські операції прийнято поділяти на активні, пасивні та комісійні. Активні операції полягають у використанні ресурсів банку (зокрема надання кредитів). На думку В.М. Усоскіна, активні операції комерційного банку можна розділити на 4 великі групи: кредитні операції (або позички); інвестиції в цінні папери; касові операції; інші активи.

Пасивні операції -- це операції, які полягають у залученні грошових коштів -- фізичних та юридичних осіб -- клієнтів банку (депозити або вклади).

Комісійні операції -- це здійснення банками посередницької діяльності, зокрема, обслуговування платежів клієнтів, інкасація, зберігання валютних цінностей та цінних паперів та ін.

Банківська діяльність здійснюється на підставі певних принципів. На думку О. П. Орлюк, основними принципами банківської діяльності можна визначити:

- незалежність банків у своїй діяльності, їх економічна самостійність;

- невтручання органів державної влади та місцевого самоврядування в діяльність банків, за винятком випадків, установлених законодавством (зокрема, в межах організації Національним банком банківського регулювання та банківського нагляду);

- розмежування відповідальності між банками та державою;

- обов'язковість отримання банками ліцензій (дозволів) на здійснення банківських операцій, передбачених законодавством;

- обов'язковість дотримання банками встановлених НБУ економічних нормативів для підтримання стабільності банківської системи країни та захисту інтересу клієнтів;

- закріплення за банками права оперативної самостійності у виборі клієнтів та видів операцій, за якими він буде спеціалізуватися;

- забезпечення фізичним та юридичним особам права вільного вибору банку;

- забезпечення виконання банком взятих на себе майнових зобов'язань перед клієнтами та третіми особами, в першу чергу -- повернення грошових коштів вкладникам банків.

2.2 Особливості банківського права

Банківське право - це сукупність норм, встановлених або санкціонованих державою, що регулюють відносини, які виникають у процесі банківської діяльності, шляхом встановлення прав, обов'язків і відповідальності учасників цих відносин.

Об'єктивне обґрунтування і умови формування банківського права в Україні:

-- створення соціально-економічних умов для банків;

-- становлення дворівневої банківської системи з необхідною мірою самостійності комерційних банків, діяльність яких регулюється правом;

-- розвиток грошового, фондового ринків.

Специфічні ознаки банківських правовідносин:

-- наявність спеціального суб'єкта банку і кредитної організації;

-- наявність спеціального об'єкта фінансових інструментів. Суб'єкти банківських правовідносин:

-- органи влади, що здійснюють функції державного регулювання банківською діяльністю і взаємодії з банківською системою;

-- Національний банку України, що виступає центром банківської системи і як орган державної виконавчої влади;

-- банки і похідні банківські утворення: банківські корпорації, холдингові групи, банківські союзи;

-- клієнти банків - фізичні і юридичні особи. Обставини виникнення банківських правовідносин - юридичні факти:

-- адміністративний акт (видача ліцензії);

-- угода;

-- завдання збитку (є суперечливим і потребує обґрунтування);

-- норма закону (встановлення обов'язкових резервів).

Методи правового регулювання діяльності банків:

- імперативний;

- диспозитивний;

Імперативний метод обумовлений необхідністю проведення державної грошово-кредитної політики. Учасники імперативного регулювання банківської діяльності:

-- Президент України (створює укази),

-- Верховна Рада України (приймає закони, постанови),

-- Кабінет Міністрів України (приймає постанови),

-- Національний банк України (приймає спеціальні акти банківського законодавства).

Диспозитивний метод правового регулювання банківської діяльності реалізований у ч.2 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де визначено, що банки є економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з оперативною діяльністю.

Банківські відносини, що регулюються нормами права, слід розглядати як комплексний правовий інститут. Адже він містить різноманітні методи правового регулювання, поєднує комплекс елементів норм права, як фінансового, так і господарського та цивільного.

Банківське законодавство - це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері банківської діяльності.

Банківські закони:

- загальні

- спеціальні

Враховуючи те, що банки є суб'єктами підприємницької діяльності, вони підпадають під діяння загальних правових принципів. У якості загальних законів слід розглядати Конституцію, Цивільний кодекс, Господарський кодекс, Закон «Про цінні папери і фондову біржу», укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, міжнародні правові акти. Ці закони повинні застосовуватись до банків і банківської діяльності, якщо спеціальні банківські норми не встановлюють якихось обмежень або правил. Ці закони встановлюють:

-- загальні вимоги до організаційно-правових форм підприємницької діяльності;

-- загальні правила про угоди, їх форми, умови і порядок їх укладання;

-- загальні норми і обставини відповідальності.

Спеціальні акти банківського законодавства - закони «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», у такому плані можна розглядати інші нормативні акти Національного банку України, акти фінансово-кредитних установ. Ці закони, з одного боку, повинні відповідати загальним вимогам правового регулювання господарського обороту і конституційним принципам та гарантіям, а з іншого - запре'ваджують публічно-правові правила і вимоги, які суттєво відрізи дються від правил і вимог приватного правового регулювання (горми формування статутного капіталу).

Особливості банківського законодавства: міжгалузевий та комплексний характер (публічне та приватне право).

Причини вдосконалення системи банківського права в Україні:

-- становлення і розвиток дворівневої банківської системи тягне за собою виникнення нового правового механізму, адаптованого до міжнародних правил банківського права;

-- зростання ролі безготівкових розрахунків;

-- запровадження нових платіжних засобів;

-- визначення більш чітких класифікацій, розмежування і впорядкування правових норм;

-- забезпечення безпеки і надійності вкладів клієнтів.

Розвиток банківської системи, ускладнення її структури, вимагає відповідного банківського законодавства, тому повинні бути прийняті нові нормативні акти, що регламентують діяльність банківської системи. Це створить передумови для становлення класичної дворівневої банківської системи, яка відповідає вимогам ринкової економіки.



ІІІ. Розвиток банківської системи в україні та шляхи її покращення

Проаналізовано сучасний стан банківської системи України в умовах глобалізаційних процесів. Виділено основні проблеми, що стримують розвиток банківського сектору на шляху до євроінтеграційного простору, і запропоновано шляхи їх вирішення.

Стан банківської системи має визначальне значення в умовах розвитку національної економіки. Саме банки є одним із головних джерел інвестування фінансових ресурсів в економіку країни. Тому забезпечення стабільності банківської системи - це першочергове завдання, яке необхідно вирішити Україні на шляху до євроінтеграції. З розвитком міжнародних відносин та посиленням глобалізаційних процесів у банківській сфері виникає дедалі більше проблем, які потрібно негайно вирішити, щоб забезпечити її стабільність та нормальне функціонування національної економіки.

Наявність в Україні функціонального фінансового сектору, зокрема банківського, є необхідною умовою створення ефективної ринкової економіки, завоювання міцних позицій на вітчизняному та світовому ринках. Для функціонування банківської системи в Україні розроблено нормативну базу, впроваджені принципи діяльності банків, методи та інструменти грошово-кредитної політики тощо. Проте швидкий розвиток фінансових глобалізаційних процесів ставить перед банківською системою щоразу більше завдань, у разі вирішення яких Україна стане активним учасником глобалізаційних процесів.

Українська фінансова система стрімко зростала протягом семи років до початку світової фінансової кризи 2008 р. Банківський сектор був основою швидкого розвитку економіки та характеризувався високими прибутками, зростанням особистих доходів, а також легким доступом до кредитів (на той момент доступним був й іноземний капітал), входом іноземних банків та достатньо м'якою внутрішньою грошово-кредитною політикою. Банківське кредитування зросло більше ніж на 70 % у період між 2006 та 2008 рр., причому більше половини кредитів видавалося в іноземній валюті. Протягом останніх чотирьох років чисті активи банків збільшилися в чотири рази, тоді як співвідношення кредитів до ВВП підвищилося з 20 % у 2002 р. до 77 % у 2008 р. У другій половині 2008 р. економіка України завершила.

Аналіз сучасного стану банківської системи показав, що одним із найскладніших періодів у діяльності вітчизняних банків був 2009 р. - збитки сягли 28 млрд грн (доходи - 143,1 млрд грн, витрати - 171, 1 млрд грн), тоді як прибутки 2008 р. дорівнювали приблизно 7,3 млрд грн. Стабільно прибутковими протягом 2009 р. були Ощадбанк, Приватбанк та Укрсоцбанк.

Перед українською системою постала ціла низка проблем, основними з яких є такі: низький рівень конкурентоспроможності банківського сектору; низька якість надання послуг за їх високої вартості; недостатній рівень капіталізації; незалежність Національного банку України. Вирішення зазначених проблем, що стримують розвиток банківського сектору України, забезпечить його стабільність та ефективне функціонування економіки загалом.

Однією з головних проблем розвитку банківської системи є низький рівень її конкурентоспроможності, тобто неможливість вітчизняних банків конкурувати з іноземними. З кожним роком кількість іноземного капіталу в статутному капіталі банків зростає. У 2009 р. частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків становила 35,8 %, що перевищує нормативне значення межі економічної безпеки на рівні 30 %. За даними 2010 р., щонайменше у 53 банків в Україні є іноземний капітал, 17 з яких повністю належать іноземцям. На сьогодні дев'ять із 20 найбільших банків України знаходяться у володінні іноземних банків.

Значна кількість іноземних банків, з одного боку, сприяє фінансовому розвитку країни, а з іншого - несе істотні загрози. Тому доцільно виділити ці переваги та недоліки для України.

Наступною проблемою розвитку банківської системи України є занадто низький рівень капіталізації, що призводить до витіснення банків іноземними. Недостатність фінансових ресурсів у банківському секторі затримує економічне зростання країни. Власний капітал українських банків у 2010 р. становив 126200 млн грн, що становить 13,8 % до ВВП країни.

Слід зазначити, що такий рівень є низьким порівняно із зарубіжними країнами. Капіталізація російських банків складає 80 млрд євро, банків США - 496 млрд євро, Франції - 390 млрд євро, Німеччини - 354 млрд євро, Великої Британії - 35- млрд євро, Іспанії - 210 млрд євро, Нідерландів - 112 млрд євро, Швейцарії - 100 млрд євро.

Збільшуючи рівень капіталізації, банки підвищують свою конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, і забезпечують фінансову стабільність економіки України. Існують такі шляхи підвищення капіталізації банків України, як: створення банківських об'єднань; збільшення капіталу за рахунок прибутку; злиття та реорганізація банків; випуск банківських облігацій, депозитних сертифікатів та єврооблігацій; випуск акцій власної емісії тощо.

Невирішеною проблемою залишається низький рівень якості послуг та їхня висока вартість. Одним із головних показників, який характеризує ситуацію, що склалася, є базова облікова ставка, яка встановлює центральний банк країни. Чим вища відсоткова ставка, тим дорожче надаються кредити банкам і, відповідно, підприємствам та населенню. Більшість науковців виділяють проблему забезпечення незалежності Національного банку України. Спостерігається така тенденція, що країни з відносно незалежним центральним банком досягають кращих результатів розвитку економіки, порівняно з країнами із залежним центральним банком.

Для дослідження цієї проблеми часто використовують індекс Цукермана, який показує наскільки центральний банк є незалежним. Він охоплює чотири компоненти: головний виконавчий директор центрального банку, формування політики, цілі центрального банку та обмеження кредитування. Дослідження незалежності НБУ засвідчило, що індекс Цукермана становить лише 52 % від ідеального значення, тобто надалі необхідно впроваджувати реформи, що будуть спрямовані на підвищення рівня незалежності НБУ.

Банківська сфера є однією з провідних ланок фінансової системи, від стабільності якої залежить подальший розвиток економіки України, можливість виходу на міжнародні ринки та активної участі у глобалізаційних процесах. У період фінансової кризи банки отримали значні збитки, внаслідок багатьох причин, що призвело до негативних наслідків. Тому державі необхідно розробляти напрямки реформування банківської системи, спрямовані на її оздоровлення та розвиток.

Для оцінки діяльності українськи банків використовуються в основному кількісні показники, які характеризують їх в цілому, а не фінансову стійкість та якісний розвиток.

До таких показників належать: загальна сума активів і зобов'язань, сплачений статутний та балансовий капітал, прибуток. Проте вказаний підхід відповідає в першу чергу завданням кількісного зростання банківської системи, якісним характеристикам приділяється значно менше уваги.

На мою думку, на сучасному етапі розвитку банківської системи, поряд із названими показниками, з метою оцінки ефективності діяльності банків слід залучати наступні коефіцієнти: норма прибутку на капітал (рентабельність капіталу); рентабельність активів; рентабельність статутного капіталу; чистий спред; чиста процентна маржа; рівень іншого операційного доходу; рентабельність праці; рентабельність витрат на персонал.

Ці коефіцієнти дозволяють досить повно охарактеризувати діяльність банків з точки зору їх ефективності. У сумарному вигляді вони дають можливість побудувати показники ефективності функціонування банківської системи в цілому.

Для полегшення аналізу ефективності функціонування банківської системи України можна застосовувати такий економічний метод об'єктивної класифікації банків за рівнем їхньої рентабельності, як багатомірні аналітичні групування.

На сьогодні у банківській практиці використовується групування комерційних банків за розмірами їх активів. На мою думку, цей підхід не вирішує нагальних проблем сучасного етапу розвитку банківської системи країни, оскільки відображає абсолютні кількісні параметри роботи банків і не висвітлює її якісну характеристику. У зв'язку з цим пропоную для дослідження якісних аспектів функціонування комерційних банків в Україні, відстеження рівня рентабельності банківської системи, застосовувати багатомірне аналітичне групування банків за такими показниками, як: прибутковість активів та прибутковість капіталу. Саме ці коефіцієнти дають загальну оцінку функціональної дієздатності банківської системи, зокрема наскільки успішно вона виконує трансформаційну функцію, забезпечує зв'язок між вкладниками та позичальниками, наскільки ефективно розміщує власні і залучені кошти.

Виходячи із світового досвіду та результатів проведеного багатомірного групування банків України, пропоную такі критерії для оцінки рівня ефективності діяльності банків: висока ефективність - рентабельність активів більше 2 %; рентабельність капіталу більше 10 %; достатня ефективність - рентабельність активів більше 1 %, але менше 2 %; рентабельність капіталу більше 7 %; низька ефективність - рентабельність активів більше 0, але менше 1 %; рентабельність капіталу більше 0 %;збиткова.

За даними критеріями, користуючись офіційною інформацією Національного банку України про фінансовий стан банків, можна отримати 4 групи банків. До групи банків із високим показником ефективності за результатами діяльності належать лише 23 банки, що становить 14,6 % від загальної їх кількості; до групи достатньо ефективних банків належать 11 банків - 7,0 % і третю групу - низькоефективні банки склали 112 банків - 71,3 %. До четвертої групи ми віднесли збиткові банки - 11 банків, або 7,0%.

Зауважию, що такий комплексний підхід до визначення ефективності діяльності банків та банківської системи дозволяє більш обґрунтовано визначити рівень ефективності їх діяльності. Якщо за показником рентабельність активів половина банків є низькорентабельними, то за даними багатомірного аналітичного групування близько 80 % банків, тобто тільки кожний п'ятий банк, мають достатню або високу рентабельність. Таким чином, оцінюючи стан банківської системи України, я пропоную концентрувати увагу не тільки на оцінці кількісних показників діяльності комерційних банків, а й відстежувати стан її якісних параметрів.

Наведена методика оцінки якісного розвитку системи комерційних банків в Україні дозволяє:

1) оцінити якість управління активами і пасивами на рівні як всієї банківської системи, так і окремих банків;

2) завчасно виявляти та попереджати негативні тенденції як у діяльності окремих банків, так і в розвитку банківської системи;

3) стати критерієм довіри суспільства до окремих банків та банківської системи в цілому, тобто стати оцінкою, здатною виконувати соціальну функцію.

Що стосується групи збиткових банків, то, на мою думку, вкрай необхідною є розробка програми по їх консолідації цих банків. Перед такими банками постає вибір: чи банкрутство, чи структурна реорганізація. Західний досвід свідчить, що структурна реорганізація банків, які є проблемними, більш доцільна, ніж їх банкрутство, особливо з соціальної точки зору. Одним із шляхів концентрації капіталу, підвищення ефективності їхньої діяльності є створення банківських холдингів та реорганізація їх шляхом приєднання до більш потужних фінансово стійких банків.



Висновок

Не існує точних відомостей про те, коли виникли банки, які операції вони в и конували, що спонукало їх розвиток. Сучасна література нагромадила значну кількість інформації про гроші за всі часи їх існування. При цьому роль кредитних установ у цьому процесі знайшла своє специфічне пояснення. А опис процесу виникнення банків в економічній літературі настільки с у перечливий, що виникає багато питань щодо їх справжньої природи і функціонування.

Вважається, що банк як особлива організація, що працює із специфі ч
ним товаром, яким є гроші, виник не у зв' язку з розвитком товарно-грошових відносин, а у той період, коли з' явилася потреба у спеціальних установах, які б регулювали грошовий обіг і проводили у більш широких масштабах кредитно-дебітові операції . Часом робиться висновок, що без виникнення банків було б неможливим функціонування капіталістичних підприємств на ранній стадії їх існування. Інколи доводиться, що банки вперше з'являються вже при античному і феодальному господарствах як посередники у здійсненні кредит но-дебетових операцій.

Банки являються однією із найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво перевищує ефективність суспільного виробництва, сприяє зросту виробництва суспільної праці. Україна на сьогоднішній день знаходиться у стані переходу до нової економічної системи, що заснована не на командно-розподільних, а на ринкових відносинах. Ринковій економіці потрібна відповідна банківська система, яка поступово починає складатися.

Відомо що кредитно-банківська система має життєво важливе для любої країни світу, вона служить об' єктом пильного нагляду і регулювання як зі сторони НБУ так і зі сторони вищих органів державної влади й управління.На сьогоднішній день банківська система України представлена двома рівнями, т а кими як НБУ та інші банки.

Національний банк встановлює правила та проводить реєстрацію інших банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю інших банків в Україні. Як банк-банків тобто центральний банк, веде рахунки інших банків, здійснює їх розрахунково- касове обслуговува н ня, надає кредити банкам, встановлює правила існування міжбанківського кредитного ринку в Україні. НБУ організовує касове виконання бюджету банківської системи України, надає кредити уряду. Головною метою Центрального банку є забезпечення стабільності грошової одиниці, це є чітко вказано в Основному Законі України - Конституції.

Другою ланкою банківської системи є інші банки. Вони є основною ланкою грошово-кредитної системи і відносяться до особливої категорії ділових підприємств. Інші банки заохочують вкладення капіталів, заощаджень населення і інші вільні кошти, які вивільняються в процесі господарської діяльності, й пропонують їх у тимчасове корист у вання іншим опонентам, які потребують додаткового капіталу. Головною метою інших банків є отримання максимального прибутку.

Правові норми, що регулюють банківську діяльність містяться як у загальних так і спеціальних, присвячених регулюванню тільки банківських відносин, нормативних актах. До них належать Конституція України, закони України і постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, постанови, положення, інструкції НБУ та Міністерства фінансів України.

Отже, можна зробити висновок, що сукупність всіх правових норм, що регулюють організацію банківської системи, діяльність Національного банку України, діяльність інших банків різних форм власності і проведення банківських операцій, становлять визначених комплекс норм і предметну єдність. Крім того, норми банківського права включають також норми інших галузей національного права.

Список використаної літератури

1.Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 р. (із змінами і доповненнями від 09.09.2010 р.)

2. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-XIV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. -- 1999. -- № 29. -- Ст. 238

3.Колісник М.Б. Банківська система України як учасник глобалізаційних процесів/ Колісник М.Б. // Науковий вісник НЛТУ України: Збірник науково-технічних праць. - 2011. - №21.2. - С. 226-230.

4.Шаповалова С М. Банківська та фінансова системи: спільність та відмінності / Шаповалова С М., Трускалова О.І. // Часопис економічних реформ. - 2011. - №1.- С. 66-71

5.Черничко Т.В. Державне регулювання банківської системи України. / Черничко Т.В., Ющик Р.О. // Науковий вісник НЛТУ України:Збірник науково-технічних праць. - 2010. - №20.5. - С.264-269

6.Прокопів І.І. Сучасний стан та роль банківської системи у фінансуванні реального сектора економіки / Прокопів І.І. // Економічний простір. - 2010. - №33. - С.146-159

7.Гриценко Л.Л. Банківська система України: сучасний стан і напрями розвитку / Л.Л. Гриценко, Є.Ю. Онопрієнко // Гроші, фінанси і кредит. - 2010. - № 10. - С. 111-116.

8.Панасенко Г. Основні напрями забезпечення стабільності банківської системи України на шляху інтеграції у світовий фінансовий простір / Г. Панасенко // Схід. - 2009. - № 1 (січень-лютий). - С. 51-53.

9.Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. P. І. Тиркала. -- Тернопіль: Карт-бланш, 2009. -- 314 с.

10. Кириченко О.А., Гіленко І.В., Роголь С., Сиротян С.В., Нємой О.Банківський менеджмент.Навч. пос. / К.: Знання-Прес, 2008.- 438 c.

11. Карчева Г.Т. Проблеми забезпечення якісного розвитку банків України // Науковоінформацийний журнал “Статистика України”. - 2008. - № 1 (20). - С. 76-79.

12.Шлапак О., Пушкарьов В., Карчева Г. Фінансовий стан, тенденції та проблеми функціонування і розвитку банків у 2010 році // Вісник Національного банку України. - 2003. - № 3. - С. 2-26.\

Размещено на Allbest.ru

...