Удосконалення платіжно-розрахункових відносин між суб’єктами ринку як фактор забезпечення економічного зростання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

«Удосконалення платіжно-розрахункових відносин між суб'єктами ринку як фактор забезпечення економічного зростання»

Баліцька Валентина Володимирівна

Київ - 2000

Вступ

В умовах перехідної економіки нормалізацію відтворювальних процесів в Україні поряд з іншими факторами має забезпечити досконала система платіжно-розрахункових відносин між суб'єктами ринку. Зазначені відносини повинні сприяти взаємо узгодженості і пропорційності руху матеріальних благ і послуг, відповідних їм доходів у вартісній формі, а також грошей і цінних паперів, які безпосередньо забезпечують переміщення товарів від виробника до споживача.

Актуальність теми. Протягом майже десяти років національна економіка продукує борги. На кінець 1999 р. кредиторська заборгованість між суб'єктами господарювання становила 196,4 млрд. грн., або 155% річного обсягу ВВП (у 1992 р. - 38%) і дорівнювала майже половині залишкової вартості виробничих основних фондів в економіці. Прострочена ж частка заборгованості (105,5 млрд. грн.) досягла 83% ВВП (у Російській Федерації - 34%), перевищивши обсяг грошового агрегату М2 у 4,9 рази (у Російській Федерації - у 2,3 рази). Заборгованість з виплати соціальних платежів на початок 2000 р. (понад 8 млрд. грн.) наблизилась до 85% наявної в країні готівкової маси. Система масштабного відтворення боргів, яка отримала назву “платіжна криза”, перетворилася в основну перешкоду сталого розвитку національної економіки.

При виборі предмета дисертаційного дослідження ми виходили з того, що платіжна система як цілісність відповідних їй інструментів, банківських процедур і міжбанківських систем переказу коштів разом з інституційними механізмами та організаційними правилами і процедурами забезпечує грошовий обіг і однозначно наближена до джерел продукування боргів. У свою чергу платіжні відносини супроводжують обмінні операції в господарському обороті між суб'єктами ринку і виступають об'єктом безпосереднього впливу на грошовий обіг у правовому і функціональному плані.

Подолати проблеми грошового обігу лише застосуванням монетарних регуляторів проблематично, оскільки економічна та фінансова криза триває.

При реформуванні системи платіжно-розрахункових відносин слід враховувати, що грошові відносини є найчутливішими елементами ринку і впливають на економічні процеси, передусім через функціональні банківські та фінансові канали. У цьому аспекті обов'язковому аналізу підлягає система кругообігу капіталу і грошові потоки. Особливу увагу необхідно зосередити на оцінці чинних правових норм, які регулюють грошові правовідносини, оскільки деформація кругообігу капіталу може свідчити про значні протиріччя, які з тих чи інших причин не узгоджені законодавством України. Підлягають також критичному аналізу структурні і функціональні обов'язки кредитних інститутів у сфері платіжних відносин, способи їх взаємодії та основні принципи, напрями і механізми прямого та опосередкованого впливу на визначальні параметри цих відносин.

В умовах жорсткої монетарної політики та обмеженості фінансових ресурсів не вдалося досягти необхідної скоординованості грошово-кредитної, податкової, бюджетної, цінової систем щодо збалансованості використання наявних грошових ресурсів. Тому в результаті цього маємо дещо відокремлені від реальних потреб розвитку економіки грошово-кредитну політику і банківську систему.

Питання грошових відносин завжди посідали значне місце в наукових дослідженнях. Методологічну основу розвитку теорії грошей поклали праці видатних економістів Дж. М. Кейнса, Д. Юма, І. Фішера, А. Маршалла, А. Пігу, Л. Вальраса, С. Вітте, М. Туган-Барановського, М. Фрідмена та інших.

Сучасні аспекти грошових відносин досліджувалися в працях А. Гальчинського, В. Геєця, С. Корабліна, Т. Ковальчука, В. Найдьонова, І. Лукінова, Д. Полозенка (Україна), В. Усоскіна, М. Шмельова, А. Сімановського (Росія) та інших. Ці дослідження є вагомим внеском як в теорію грошового обігу, так і в конкретні механізми функціонування грошових відносин.

У той же час в економічній науці не розроблена цілісна теорія грошових відносин в умовах ринкових трансформацій національних економік.

Віддаючи належне доробкам вчених у теоретичних і практичних питаннях грошового обігу, слід зазначити, що в даний час ваги набирає проблема визначення факторів та обсягів попиту на гроші, і передусім для проведення розрахунків з боку реального сектору економіки. Мають бути встановлені специфіка, структура, форми і механізми реалізації цього попиту і відповідна йому грошова пропозиція. Розв'язання даних завдань потребує активізації та поглиблення досліджень у цій сфері. В дисертаційній роботі згадані питання розглядаються через механізм функціонування платіжно-розрахункових правовідносин між суб'єктами ринку.

Чинна в Україні платіжна система в даний час перебуває, так би мовити, на лезі протиріч між сферою виробництва і сферою обігу, між капіталами, які обслуговують виробництво товарів та послуг і фінансові операції на фондовому ринку, між попитом на гроші у реальному секторі економіки та їх пропозицією кредитною системою. Завдання платіжної системи в сучасних умовах - це налагодження взаємних розрахунків між економічними агентами за вироблену і поставлену замовнику продукцію. Руйнація гарантій їх проведення зумовила розрив у русі грошових і товарних потоків, який перетворився в один із головних факторів нестабільності економіки. Розв'язання проблем буде зрушено з місця за умови, що підприємства почнуть своєчасно платити один одному за продукцію. Про попит на вироблену продукцію, зокрема промислову, свідчить 90-відсоткове її споживання (за 1999 р. обсяг її виробництва становив 107,1 млрд. грн., реалізації - 98,9 млрд. грн.), оплата ж за неї коштами в грошовій формі не перевищує 30 відсотків. Посилена увага до сплати податків і за спожиті енергоносії, а не до загальної системи розрахункових правовідносин, поглиблює негативні процеси продукування боргів. Зміцнення тенденції їх накопичення створює загрозу економічній безпеці країни.

Актуальність, теоретична і практична значимість цих проблем визначили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах тематичної науково-дослідної роботи відділу фінансового прогнозування Інституту економічного прогнозування НАН України: 4.2.2.1 - “Політика державних фінансів та її вплив на економічний розвиток” (номер державної реєстрації 0198U000313).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення впливу трансформації платіжно-розрахункових відносин між суб'єктами ринку на розвиток економіки та визначення напрямів і механізмів їх удосконалення як визначального фактора стабілізації та економічного зростання. Для досягнення цієї мети необхідно було розв'язати такі завдання:

обґрунтувати теоретичні основи та методологічні положення регулювання грошового обігу і визначити умови їх застосування в перехідний період;

установити якісні і кількісні ознаки впливу негативних деформацій платіжних відносин на розвиток національної економіки;

розробити концептуальні підходи щодо рамкових умов функціонування платіжно-розрахункових відносин для збалансування товарно-грошових потоків у повному обсязі господарського обороту і своєчасного погашення боргових зобов'язань між суб'єктами ринку;

визначити особливості процесу відтворення обігового капіталу в реальному секторі економіки;

виявити вплив режиму функціонування механізмів платіжної системи на розвиток інфляційних процесів;

визначити фактори попиту на грошові ресурси, необхідні для проведення розрахунків з боку реального сектору економіки і їх пропозицію кредитною системою;

дослідити чинні правові норми, які регулюють грошові відносини, та оцінити їх на відповідність вимогам фінансової стабілізації; провести економіко-правове обґрунтування необхідності застосування інституційних регуляторів для їх удосконалення;

визначити заходи щодо зменшення накопиченої у народному господарстві заборгованості та запобігання її подальшому утворенню;

обґрунтувати пропозиції щодо стабілізації грошового обігу як головної передумови становлення в Україні економіки відкритого типу.

Наукова новизна одержаних результатів. Положення, що визначають наукову новизну результатів дисертаційного дослідження, полягають у тому, що:

розкрито сутність платіжно-розрахункових відносин на сучасному етапі у функціональному та економіко-правовому аспектах і виявлено визначальний вплив їх деформації на розвиток національної економіки. Окреслено поняття безпеки господарського обороту щодо економіки України та розроблено і запропоновано механізми впровадження в практику господарської діяльності;

встановлено сферу і наслідки впливу порушення гарантій задоволення боргових вимог між суб'єктами ринку на погіршення структури, зміну джерел утворення та знецінення обігового капіталу; поширення немонетарних комерційних операцій, деформацію ціноутворення, встановлення пасивного за характером дефіциту бюджету;

доведено необхідність посилення регуляторної функції платіжної системи для обслуговування загального обсягу господарського обороту та дієвого її впливу на процеси продукування боргів. Запропоновані методичні положення щодо визначення факторів та обсягів попиту на реальні грошові запаси, необхідні для проведення розрахунків і формування відповідної їх пропозиції на основі ведення банками повного переліку боргових зобов'язань економічних агентів з їх поточних господарських операцій (після взаємного зарахування валових боргів), а також уточнення реальної швидкості обігу грошей за винятком причин, які штучно викликають її зростання;

визначено, що в Україні отримала розвиток інфляція пропозиції (витрат), передусім, у результаті трансформації платіжних відносин і порушення вартісного механізму обертання капіталу. Запобіжні ж заходи для стримування інфляції витрат не застосовуються, а вживаються властиві лише інфляції попиту, тому є не дієвими і не адекватними реальним умовам розвитку економіки;

обґрунтовано необхідність впровадження в банківській системі моніторингу фінансового стану суб'єктів реального сектору економіки як базового для визначення головних макро- і мікроекономічних пропорцій в народному господарстві та інтеграції структурної, грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики;

розроблено заходи щодо зменшення накопиченої у народному господарстві заборгованості та запобігання її утворенню в майбутньому;

запропоновано концептуальні положення правової моделі реформування платіжної системи на основі зменшення кількості підзаконних актів і переведення механізму правового регулювання платіжних відносин на рівень закону. Обґрунтована необхідність здійснення платежів і розрахунків між суб'єктами ринку з обов'язковим дотриманням принципів: прозорості, контрольованості, координованості, майнової відповідальності за невиконання, обов'язковості розрахунків через установи банків і повноту, своєчасність і безумовність їх здійснення, оцінки платоспроможності та підтримки ліквідності, захисту прав кредиторів, забезпечення безперервності платежів.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертаційного дослідження можуть використовуватися Національним банком України (НБУ), Міністерством економіки та Міністерством фінансів при розробці заходів щодо стабілізації грошового обігу, впровадження в практику господарської діяльності механізмів безпеки господарського обороту та подолання наслідків платіжної кризи. Вони можуть бути використані також у процесі розробки проектів законодавчих актів із реформування платіжної системи у правовій сфері.

Окремі результати наукового дослідження дістали практичне застосування при підготовці розпорядження Кабінету Міністрів України про проведення інвентаризації заборгованості між суб'єктами господарювання від 03.11.98 №873, спільного наказу Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Державного комітету статистики від 10.11.98 № 148-234-383 “Про інвентаризацію заборгованості станом на 1 листопада 1998 року”; спільної постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 09.04.99 № 621 “Про проведення заліків простроченої взаємної заборгованості підприємств, установ і організацій електроенергетики, вугільної та газової промисловості”.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи розглядалися на нарадах: у Міністерстві економіки (листи №42-20-1104-10 від 12.05.98; №42-26-33 від 27.01.99; №42-20-366-10 від 09.02.99); у Державному комітеті статистики (лист № 10-02-3-40 від 29.12.98); у Державній податковій адміністрації (лист №803-5-20-2119 від 03.02.99). Також результати дисертаційної роботи доповідались на ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми обліку та аудиту за умов нестабільної економіки” 24-25 червня 1999 р. у Технологічному університеті Поділля, м. Хмельницький.

1. Теоретико-методологічні основи платіжно-розрахункових відносин як невід'ємної складової грошового обігу

Стан грошового обігу в Україні та чинні теоретичні і методологічні засади, які визначають функціонування платіжних відносин для забезпечення безперервного руху грошей при виконанні ними функцій засобів обігу і платежу. Особлива увага зосереджена на питаннях підтримання платоспроможного попиту суб'єктів господарювання, оскільки він відображає вартісні відносини між виробником і споживачем товарів і послуг, які опосередковують платіжно-розрахункові відносини.

У роботі показано, що основний механізм формування грошового забезпечення економічних агентів - як результат завершеності процесу руху капіталу на стадіях перетворення: грошового на продуктивний, продуктивного на товарний, товарного на грошовий - внаслідок неплатежів значно деформований. Обсяг заборгованості у 196,4 млрд. грн. кількісно характеризує ступінь цієї деформації та масштаби руйнації вартісного механізму обертання капіталу. Це одне з головних протиріч економічного розвитку України, яке до цього часу не отримало відповідної оцінки. Порушення процесу кругообігу капіталу свідчить про недосконалість теоретичних і практичних засад регулювання грошових відносин і відсутність механізмів, які б забезпечували своєчасність врегулювання боргових вимог між суб'єктами ринку.

Багатоаспектні проблеми функціонування боргової економіки досліджувались у роботах М. Березіної, С. Глазьєва, С. Косого, А. Іларіонова, А. Кльопача, А. Логвіної, Ю. Ольсевича, О. Рогової, В. Усоскіна, В. Шенаєва (Росія); М. Єрмошенка, В. Лисицького, Б. Панасюка, М. Павловського (Україна) та інших. Авторами висвітлюється сучасний стан грошових відносин, називаються різні за своєю суттю причини боргоутворення, зокрема: непослідовність реформ, не визначення прав власності, нездатність економічних агентів швидко освоюватися в ринкових умовах, не конкурентоспроможність вітчизняної продукції, можливість продовження діяльності нерентабельних підприємств, ухилення від сплати податків, слабкість банківської та судової систем, відсутність дієвої процедури банкрутства тощо. А також: прискорена лібералізація економічних відносин, низький платоспроможний попит населення і суб'єктів господарювання, нерівноваженість цін між окремими галузями та групами товарів, недостатність грошової маси для обслуговування економіки тощо.

Пропонуються різні заходи щодо виведення економіки з кризового боргового стану, зокрема: порушення процедури банкрутства щодо боржників і створення інституту продажу боргів, прискорена приватизація, активізація роботи для залучення інвестицій, посилення грошово-кредитного та цінового регулювання тощо.

На нашу думку, сутність грошових відносин в умовах постійного відтворювання боргів необхідно розглядати, насамперед у системності дій факторів: а) формування попиту на гроші і, зокрема, тих, що необхідні для розрахунків, та їх пропозиція; б) чинної системи кругообігу капіталу і грошових потоків; в)запровадження організаційних і правових механізмів задоволення боргових зобов'язань між економічними агентами.

Класична монетарна теорія виходить з того, що в розвинутій ринковій економіці діє автоматично механізм саморегуляції попиту і пропозиції грошей і спрацьовують захисні стабілізатори щодо їх урівноваження.

У роботі обґрунтовано, що не безспірним для економіки України в перехідний період є застосування основних положень монетаризму. Зокрема, згідно цієї теорії сукупний попит на гроші - величина стійка і щорічне зростання їх пропозиції повинно відповідати зростанню попиту на них, який обумовлено довготривалим середньорічним темпом зростання реального ВВП і не залежить від циклічних коливань кон'юнктури. Монетарне правило конкретно вимагає: центральний банк повинен підтримувати темпи зростання грошової маси на рівні 3-5% за рік. Однак щодо реальних умов розвитку національної економіки при дотриманні цих вимог спостерігається певний “порочний круг”: обмеження грошової пропозиції не в останню чергу позначається на зниженні виробництва і ВВП, показники яких потім необхідно брати за основу при розрахунку наступної грошової пропозиції.

У результаті дослідження встановлено, що в перехідний період попит і пропозиція грошей, а саме такими орієнтирами першочергово визначається сфера функціонування платіжно-розрахункових відносин, зазнають суттєвих асинхронних коливань. Це вимагає використання інституційних регуляторів грошових відносин для послаблення елементів дестабілізації.

Забезпечити ж у сучасних умовах стабільність національної валюти та грошового обігу, стримування інфляції і гнучку грошову пропозицію із застосуванням таких інструментів грошово-кредитного регулювання, як: процентна політика, рефінансування комерційних банків, операції на відкритому ринку, обмінний курс, зміна норм обов'язкових резервів комерційних банків - стає все складніше, оскільки діють чинники, що постійно відтворюють борги в народному господарстві. Механізми, які забезпечують розрахунки в економіці, не виявилися здатними до самоорганізації і само оптимізації і на сучасному етапі потребують особливої уваги усіх гілок влади.

Результати дослідження підтвердили, що вихідною базою визначення факторів попиту на гроші для розрахунків і відповідно їх пропозиції мають виступати сформовані через комерційні контракти боргові зобов'язання економічних агентів, які є невід'ємною частиною процесу відтворення. Зазначені зобов'язання становлять основу формування і пропозиції різних форм кредитних грошей. Цю функцію і спроможна здійснити платіжна система. Відчутний в сучасних умовах дефіцит коштів у грошовій формі багато в чому є наслідком некоректного визначення початкової їх пропозиції і не врахування вищезазначених обставин при впровадженні заходів дефляційної політики після гіперінфляції.

У дисертаційній роботі звертається увага, що монетарна теорія розглядає інфляцію - як суто грошове явище, тому ставить у залежність темпи зростання виробництва від зниження інфляції. В Україні ж отримала розвиток інфляція пропозиції (витрат), яка зумовлена немонетарними чинниками і вимагає особливих механізмів її пригнічення. Покращання стану в економіці проблематичне, якщо в Україні процес відтворення і надалі буде затиснутий в обмежувальні рамки - обмеження грошової пропозиції - зменшення бюджетного дефіциту - скорочення сукупного попиту - зниження темпів інфляції. У площині цієї проблеми не можна обійти увагою рівень монетизації економіки. Хоча цей показник між різними країнами порівнювати не зовсім коректно, однак слід взяти до уваги, що у країнах далекого зарубіжжя він становить 55-115% ВВП, а в Росії і Україні - до 16%. Значне прискорення швидкості обігу М2 (з 1,14 обороту за рік в 1991 р. до 6 оборотів на кінець 1999 р.) є штучним, оскільки не враховує приріст кредиторської заборгованості і тому не може компенсувати недостатність грошових і кредитних ресурсів для нагальних потреб національної економіки.

Монетаризм пропонує однакову модель переходу до ринку для усіх країн, виходячи із загальних закономірностей. Він також вимагає обмеження регулюючих функцій держави в економіці. Політика дерегуляції отримала реальне втілення в Україні, зокрема, через процеси лібералізації економічних відносин і фінансових потоків. Однак стосовно системи гарантій щодо врегулювання боргових зобов'язань між економічними агентами, на нашу думку, не можна визнати її доцільність.

2. Деформація платіжно-розрахункових відносин та їх вплив на відтворювальні процеси в Україні

Суттєві зміни, які відбулися: в оборотних фондах і фондах обігу суб'єктів господарювання та джерелах їх формування, ціноутворенні, розвитку інфляції пропозиції (витрат), характері дефіциту бюджету та інші. Особлива увага приділена проблемам законодавчого регулювання платіжно-розрахункових відносин і ризикам, які мають місце в платіжній системі.

З 1990 р. спостерігаються принципові зміни у співвідношенні між оборотними виробничими фондами і фондами обігу економічних агентів, що засвідчує структура обігових коштів на 01.10.99 (загальний їх обсяг без банків, спільних, сільськогосподарських і малих підприємств становив 204,5 млрд. грн.). Зниження частки оборотних фондів у сфері виробництва (товарно-матеріальні цінності) з 63,2 до 21,8% свідчить про значне скорочення інвестиційної складової національної економіки в частині запасів матеріальних обігових коштів. Зростання частки фондів у сфері обігу (дебітори) з 5,5 до 69,7% підтверджує загострення платіжної кризи. Зменшення грошових коштів з 15,7 до 1,9% характеризує втрату ліквідності і неможливість виконання поточних платежів, у тому числі сплату податків. Відбувається також деформація джерел утворення обігового капіталу - витискування власної його частки і банківського кредиту та заміна їх кредиторською заборгованістю, яка виступає як комерційний кредит і певною мірою субсидія неплатоспроможним підприємствам. Руйнація платіжних відносин негативно вплинула також на формування характеру дефіциту бюджету. Він має ознаки пасивного, оскільки викликаний не збільшенням витрат бюджету (у 1992 р. видатки бюджету дорівнювали 38,1% до ВВП, у 1998 р. - 30,4%, у 1999 р. - 27,1%), а зменшенням надходжень і зростанням недоїмки із податкових платежів (недоїмка зросла з 0,4% у 1994 р. до 10% ВВП у 1999 р. і на 01.01.2000 становила понад 12 млрд. грн., або 37% річних надходжень до зведеного бюджету).

У дисертації обґрунтовано, що під тиском несплати виробникам за виготовлену продукцію, надані послуги при завершеному факті передачі прав власності споживачам створюється дефіцит фінансових ресурсів і в подальшому розповсюджуються не грошові форми розрахунків (бартер, векселі, заліки). Це, в свою чергу, негативно позначається на ціноутворенні і сприяє виникненню, як найменше, чотирьох видів цін: у грошовій формі, бартерної, контрактної, вексельної, які різко відрізняються між собою. Ціни встановлюються не через механізм врівноваження попиту і пропозиції на ринку, а є, переважно, результатом домовленості. Формується псевдо збитковість, визначена не стільки низькою якістю продукції, а від'ємним результатом виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг). Немонетарні чинники стали відігравати істотну роль у подорожчанні виробництва - витрати на одиницю виробленої промислової продукції зросли з 78,6 коп. у 1993 р. до 96,6 коп. у 1998 р., а по сільськогосподарській продукції відповідно - з 64,9 до 127,6 коп. В Україні отримала розвиток інфляція пропозиції (витрат), що формується на принципово іншій факторній основі, ніж інфляція попиту. Це підтверджує постійне падіння обсягів виробництва з одночасним зростанням цін.

Необхідно відзначити, що за перший квартал 2000 р. порівняно з аналогічним періодом минулого року спостерігалося зростання промислового виробництва на 9,7% та ВВП - на 5,6%, інфляційні процеси поглибилися - індекс зріс (10,2% проти 3,5%).

У результаті дослідження встановлено, що для подолання інфляції впроваджуються заходи, властиві для інфляції попиту: зменшуються видатки бюджету, скорочується розмір затверджуваного дефіциту бюджету, стримується приріст грошової маси в обігу, обмежуються доходи. На переконання багатьох економістів і практиків у сучасних умовах у ланцюгу “грошова маса - рівень цін” вихідним є рівень цін, а грошова маса пристосовується до нього. Поглиблює ці процеси ціновий тиск галузей проміжного продукту (паливна промисловість, електроенергетика) на галузі кінцевого продукту. З боку ж попиту, тобто покупців, інфляційний вплив нейтралізується низькою їх платоспроможністю - реальна середня заробітна плата у 1999 р. до рівня 1990 р. становила лише 31,4%. Слід звернути увагу, що в умовах інфляції витрат в Україні, ціни зростають при наявному грошовому дефіциті. Якщо при цьому приріст попиту не супроводжується збільшенням пропозиції грошей - грошовий дефіцит збільшується далі і посилюється його руйнівна сила. При зростанні цін під впливом немонетарних чинників порушення рівноваги грошового обігу вже стає не причиною, а наслідком цінового злету. Заходи щодо стримування інфляції витрат не застосовуються. Постійно накопичуються чинники “відстроченої інфляції” - девальвація гривні, зростання неплатежів і державного боргу, завищення цін на енергоносії, комунальні послуги, транспортні перевезення тощо.

Руйнування системи гарантованих платіжних відносин є середовищем відтворення валютної кризи. Потенційно не задоволений попит на гривню для господарської діяльності підвищує попит на іноземну валюту, а інфляційні та дефляційні очікування і практично безперешкодна можливість витоку капіталу за кордон зумовлюють зростання ціни останньої. При цьому, завищений валютний курс впливає не лише на стан платіжного балансу, а й визначає цінову стабільність у межах країни. Має місце тенденція випереджаючого зростання курсу долара США порівняно з цінами споживчого ринку - 180,5% проти 120% за 1998 р.; 152,2% проти 119,2% за 1999 р.

У роботі підкреслюється, що одна із причин неадекватного реагування на поглиблення деформацій грошового обігу криється у відокремленні кредитної системи від обслуговування в повному обсязі господарського обороту (за участю НБУ і комерційних банків за мінусом бартеру, векселів, заліків здійснюється менше ніж 30 відсотків платежів із господарських операцій). Таким чином, загальна сфера обігу знаходиться за межами впливу кредитної системи та НБУ і відсутні умови щодо визначення достатнього для обслуговування економіки обсягу грошової маси, оптимізації її структури та вироблення дієвих інструментів грошово-кредитної політики з урахуванням потреб реального сектору економіки.

Постійне продукування економікою боргів об'єктивно вимагає проведення аналізу правових норм, які регулюють грошові відносини. Слід підкреслити, що принципові їх положення виходять із ідеї лібералізації економічних відносин. Законодавство України закріплює свободу підприємницької діяльності і особистої ініціативи господарських суб'єктів (ст. 3 Закону України “Про підприємництво”, ч. 1 ст. 21; ч. 1 ст. 23; ч. 1 ст. 27; Закону України “Про підприємства в Україні”). При цьому, ринки і конкуренція повинні максимально координувати їх економічну діяльність. Правові норми, згідно принципам лібералізації, не визначають чітку систему руху капіталів (ст. 381 Цивільного кодексу України, ст. 24 Закону України “Про підприємства в Україні”) та не встановлюють дієвої особистої відповідальності розпорядників коштів за виконання грошових зобов'язань, крім сплати податків. Однак гроші при виконанні функцій засобу обігу і платежу є, передусім, інструментом погашення боргових зобов'язань. Наявність простроченої заборгованості між підприємствами України, яка досягла 83% річного обсягу ВВП, свідчить, що норми законодавства не повною мірою враховують, що грошові зобов'язання - це відносини зобов'язального права і їх змістом є сукупність прав і обов'язків усіх його учасників та узгодженість і скоординованість їх дій.

Розрахункове зобов'язання - складне право-відношення і включає такі зобов'язання, як: платника - перед одержувачем коштів, банку - перед платником по списанню коштів з його рахунку, а також перед платником по зарахуванню коштів на рахунок одержувача. Слід відмітити, що чинне законодавство не гарантує обов'язковість виконання цих зобов'язань між учасниками господарського обороту (інакше не існувало б неплатежів, бартеру, заліків). Кредитна система забезпечує це лише на обмеженому обсязі товарообмінних операцій, які згідно законодавства здійснюються в межах наявних коштів на поточних рахунках клієнтів (п. 22 Інструкції №7 НБУ про безготівкові розрахунки в господарському обороті України).

Згідно з даними Бюлетеня НБУ на кінець 1999 р. кошти до запитання в національній валюті на рахунках підприємств промисловості і сільського господарства дорівнювали відповідно 621 та 73 млн. грн. Одночасно кредиторська заборгованість становила 97785,3 та 13240,1 млн. грн., прострочена ж її частка - 58482,5 та 9983,5 млн. грн., що перевищувало залишки коштів відповідно: у 158 і 181 разів та 94 і 137 разів. Такі загрозливі співвідношення підтверджують необхідність прийняття термінових заходів на державному рівні.

Специфікою розрахункових операцій є участь банків як самостійних і обов'язкових учасників правовідносин, оскільки вимоги кредиторів у грошовій формі не можуть бути реалізовані без їх участі. У такому разі відсторонена позиція банківської системи щодо участі у подоланні кризи платежів виглядає не правомірною.

Оцінка кризового стану платіжно-розрахункових відносин і основних положень їх правового регулювання дозволяє зробити висновок, що в цій сфері має місце правова неузгодженість, організаційна невпорядкованість і відсутність чітких вимог щодо їх стабільного функціонування. У грошових відносинах відсутні: прозорість, координованість, контрольованість, обов'язкове проведення розрахунків через установи банків і повнота, своєчасність, безумовність і безперервність їх здійснення. Не спрацьовують механізми оцінки платоспроможності, підтримки ліквідності, захисту прав кредиторів. Так, НБУ несе відповідальність за стабільність національної валюти, однак безпосередньо організовуючи безготівкові розрахунки, не відповідає за їх загальний стан. Основним підходом регулювання прав і обов'язків щодо безготівкових розрахунків є затвердження порядку бухгалтерського обліку, форм розрахункових документів, банківських процедур тощо.

Враховуючи посилюючу тенденцію накопичення заборгованості, можна узяти під сумнів, що відміна “картотеки № 2” одразу поліпшить стан платежів. Картотека - це перелік невиконаних із-за різних причин грошових зобов'язань, тому законодавче її скасування без викорінення причин утворення безпідставні. Ситуацію не виправить внесена в жовтні 1999 р. зміна до статті 214 Цивільного кодексу України щодо сплати прострочених боргів, проіндексованих на офіційний індекс інфляції, а також введення майнової відповідальності підприємств за борги перед державою, оскільки процеси боргоутворення укорінились і прогресують.

Із врахуванням вищенаведених обставин, у третьому розділі “Механізми удосконалення платіжно-розрахункових відносин” обґрунтовується необхідність впровадження механізмів безпеки господарського обороту, пропонуються концептуальні положення правової моделі реформування платіжної системи і вносяться пропозиції щодо дій на найближчу перспективу.

Не викликає сумніву, що умови розвитку боргової економіки гальмують можливість реалізації фаз економічного зростання: підготовки - поступових структурних змін; злету - нарощування темпів розвитку та стійкого і кумулятивного наростаючого розвитку - збереження постійно зростаючого рівня активності незалежно від коливань.

Протягом тривалого часу економічною політикою держави ігноруються початкові умови процесу продукування боргів, тому вони постійно відтворюються, незважаючи на численні заходи щодо їх подолання, що видно з рисунка.

Рис. 1. Динаміка заборгованості між підприємствами України (у % до ВВП на кінець року) та основні нормативні акти щодо її подолання, прийняті у 1995-1999 рр.

Відомо, що головними факторами економічного зростання є населення, інвестиції, нововведення і розвиток обміну. При системній трансформації і впровадженні ринкових принципів господарювання розвитку зазначених факторів і, передусім, обміну мають сприяти механізми безпеки господарського обороту, поняття котрого окреслимо так. Безпека господарського обороту - стан захищеності інтересів суб'єктів господарювання та підтримка їх платоспроможності для безперервного здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності як гарантія безперешкодного отримання доходу при передачі прав власності на виготовлену продукцію, або надані послуги споживачам. Головним елементом безпеки має стати досконала у функціональному і правовому аспектах платіжна система. Правовий механізм повинен відображати відповідну стратегію її розвитку з урахуванням сучасних технічних можливостей. Принципова реконструкція правової моделі регулювання платіжних відносин полягає у введенні їх у цивільно-правовий оборот і виведенні з-під впливу нормативних актів НБУ.

Пропонується сформувати систему нормативних актів для комплексного регулювання платежів і розрахунків із трьох складових. Перша складова - норми кодифікованого законодавства - Цивільний кодекс і Цивільно-процесуальний кодекс, де мають бути закладені базові положення і понятійний апарат. Друга складова - спеціальні закони з основних напрямів платіжної системи, які функціонально кореспондують із положеннями Цивільного кодексу. Регулювання відносин усередині банківської системи мають здійснювати норми спеціального банківського законодавства. Пропонується також розробити закон “Про розрахунки в Україні”, в якому передбачити систему їх організації і регламентацію нормативного, відомчого, методичного та методологічного регулювання. Пропонований у 1997 р. проект закону України “Про здійснення платежів на території України та порядок забезпечення податкових зобов'язань”, а також його наступник - проект закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними і державними цільовими фондами” не розв'язують цих завдань. Наведені проекти законів відносяться най скоріше до податкового законодавства, оскільки передбачають порядок сплати податків, надання відстрочок і розстрочок, накладання податкових санкцій тощо. Третя складова - підзаконні акти (інструкції НБУ та інше). При цьому, принципова позиція має полягати у зменшенні кількості підзаконних актів і переведення механізму правового регулювання платіжно-розрахункових відносин на рівень закону. Також має бути створена цілісна організаційна система відповідальності і контролю за сферою розрахунків у народному господарстві з боку НБУ, Міністерства фінансів, Міністерства економіки та податкових органів. Особливу відповідальність необхідно покласти на суб'єктів господарювання. Основним об'єктом контролю мають стати розрахунки по товарних операціях, частка яких у загальній дебіторській заборгованості становить 75%. Впроваджувати механізми безпеки господарського обороту і розробляти законодавчі акти пропонується поступово, а найближчим часом задіяти наступні заходи.

У напрямі зменшення обсягів заборгованості. Із способів погашення накопичених боргів надати перевагу заліку взаємних вимог і зобов'язань (кліринговий спосіб). Тісний зв'язок між галузями і достатньо високий рівень мультиплікації свідчить про доцільність його проведення на основі електронної мережі банківської системи. Визначити підприємства: (1) - справжні боржники, які не в змозі погашати борги, (2) - потенційно платоспроможні. Результати прийняти за “точку відліку” для розробки відповідної стратегії реструктуризації, порушення процедури банкрутства, державної підтримки.

У напрямі створення гарантій розрахунків у повному обсязі господарського обороту і скасування умов для накопичення нової заборгованості пропонується:

визначити фактори та обсяги попиту на реальні грошові запаси, що необхідні для проведення розрахунків і сформувати відповідну пропозицію на основі ведення банківськими структурами повного переліку боргових вимог економічних агентів з їх поточних господарських операцій (після взаємного зарахування валових боргів). Уточнити швидкість обігу грошей, виключивши причини штучного її підвищення;

обмежити зростання цін на продукцію суб'єктів природних монополій і забезпечити дотримання економічно обгрунтованих принципів ціноутворення;

ввести граничний термін розрахунків - до 90 днів і штрафні санкції за його порушення (для підприємств із сезонним характером виробництва терміни встановити індивідуально). Визначити правовий статус простроченої заборгованості та максимально безпечну її межу до ВВП, при накопиченні понад межу - обов'язкове прийняття посилених регуляторних заходів;

здійснювати розрахунки між економічними агентами винятково коштами у грошовій формі через банківську систему. Першочергово забезпечити розвиток платіжного кредиту із створенням в банківській системі спеціальних кредитних фондів. Доцільно ширше застосувати факторингові операції.

Впровадження зазначених заходів не виключає кредитної емісії. Слід враховувати, що тривалий дефіцит грошей утворив певний резерв без інфляційного їх зростання, інвестиції ж у реальний сектор економіки спроможні знизити швидкість обігу, а розвиток чинників інфляції витрат об'єктивно зумовив зростання попиту на грошові ресурси. Поєднання цих умов із рішучими проти інфляційними заходами знівелює можливі негативні наслідки емісії.

Пропонується також впровадити у банківській системі моніторинг фінансового стану суб'єктів реального сектора економіки як базовий для визначення головних макро- і мікроекономічних пропорцій в народному господарстві та інтеграції структурної, грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики.

Запропонована система заходів не йде всупереч, а навпаки, може ефективно сприяти позитивним тенденціям, які спостерігаються на фінансового ринку. Так, з 1997 р. почалися процеси ремонетизації - перевищення темпів зростання номінальних грошей в обігу порівняно з темпами інфляції, що активно сприяло в 1999 р. реальному зростанню обсягів виробництва в багатьох галузях економіки і уповільненню темпів падіння ВВП. Можна сподіватися, що подальша ремонетизація посилить функцію гривні як засобу платежу.

Позитивними для економіки є такі зміни протягом 1999 р.: за рік темп зростання грошового агрегату М1 (гроші для розрахунків =14,1 млрд. грн., де М0=9,6 млрд. грн..) становив 136,1%, а М2 (грошові запаси =21,7 млрд. грн.) - 140,7%, реальне їх зростання відповідно - 114,2 та 117,8%. Однак, у грошовому агрегаті М1 на кінець 1999 р. кошти до запитання підприємств, організацій і населення в комерційних банках на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті становили лише 4,5 млрд. грн., із них суб'єктам підприємницької діяльності належало 3,8 млрд. грн. Одночасно загальний обсяг заборгованості між підприємствами України перевищував зазначені кошти в 52 рази. Покращати ці співвідношення ринок вкладів і депозитів не спроможний, оскільки загальні депозитні зобов'язання банків на кінець 1999 р. становили лише 12,2 млрд. грн., з них суб'єктам підприємницької діяльності належало 7,9 млрд. грн., фізичним особам - 4,3 млрд. грн. Строкові кошти в національній і іноземній валюті дорівнювали лише 7,6 млрд. грн. Отже, най проблематичним залишається перетворення наявних заощаджень у необхідний для розвитку економіки обсяг інвестицій. Кредитний ринок також обмежений. Загальний обсяг заборгованості за кредитами, наданими банківською системою, становив 21,8 млрд. грн., із них у реальному секторі - 11,8 млрд. грн. Ставки кредитного ринку і досі високі (53,4%) і значно перевищують депозитні (20,7%).

Логічне співставлення вищезазначених факторів виводить на перше місце необхідність реформування системи розрахунків у народному господарстві. На нашу думку, всебічне їх стимулювання на даний час є майже єдиним інструментом, який спроможний переломити ситуацію в національній економіці і сприяти відновленню економічного зростання.

Висновки

1. Хід ринкових трансформацій економічних відносин в Україні є складним і суперечливим. Прискорене втілення в життя ліберальних принципів грошових відносин і передчасна комерціалізація банківської системи певним чином зумовили кризовий стан грошової сфери. Зміни, що відбулися в національній економіці: роздержавлення власності, зародження ринків товарів, робочої сили і капіталів, введення гривні, розвиток зовнішньоекономічних зв'язків та інші, не виявилися достатніми для гармонізації усіх економічних відносин, у тому числі грошових. Враховуючи важливе значення останніх у відтворювальному процесі, необхідно послідовно здійснювати комплексне реформування і регулювання з боку держави грошово-кредитної сфери для узгодження її розвитку із потребами реального сектору економіки. Останнє особливо актуально також в аспекті інтеграції України до європейської спільноти, що можливе при наявності економіки відкритого типу та збалансованих товарно-грошових відносинах.

2. На основі узагальнення концептуальних положень кількісної теорії грошей з урахуванням результатів сучасних досліджень учених-економістів встановлено, що в умовах перехідного етапу, коли економіка України характеризується тривалим зниженням економічних показників, принципи монетаризму, які в свій час впроваджувалися у розвинутих країнах, поки що не дали очікуваних результатів. Таким чином, заходи щодо ринкових трансформацій, передусім, у грошовому обігу, мають розроблятися винятково із урахуванням реальних умов України. При цьому економічний стан суб'єктів господарювання повинен бути базовим для визначення макро- і мікроекономічних пропорцій в народному господарстві та удосконалення і інтеграції структурної, грошово-кредитної, бюджетної і податкової політики.

3. У результаті аналізу встановлено, що в Україні сфера і обсяги попиту на гроші з боку реального сектора економіки чітко не визначені. Головний акцент робиться на формуванні пропозиції грошей на основі загальних макроекономічних показників. Характерно, що для них до останнього часу була властива тенденція до погіршення. І як наслідок основним важелем макроекономічної стабілізації стало обмеження грошової маси та сукупного попиту і на цій основі укорінення як пріоритетної політики бюджетних обмежень. Орієнтація ж на мінімум посилює деградацію і подальший спад. Як відомо, для суспільного відтворення необхідно: накопичення капіталу - розширення попиту - зростання зайнятості і виробництва - зростання бюджетних доходів - скорочення дефіциту бюджету та платіжного балансу - зниження інфляції. Реалізація цих умов потребує відповідної корекції стратегії економічної політики в Україні.

4. Деформація платіжно-розрахункових відносин справила визначальний вплив на розвиток національної економіки і зумовила порушення вартісного механізму обертання капіталу і обмеження виконання грошима функцій засобів обігу і платежу в господарському обороті. Це зумовило, в свою чергу, значні диспропорції між оборотними фондами і фондами обігу економічних агентів, розвиток інфляції пропозиції (витрат), деформацію ціноутворення, поширення немонетарних комерційних операцій, необгрунтовану девальвацію гривні, перетік капіталів із виробничої у торгово-посередницьку сферу та відплив їх за кордон. Усе це вимагає негайного реформування платіжних відносин і впровадження механізмів безпеки господарського обороту як головних факторів відновлення економічного зростання.

5. Найактивніші заходи вживаються в бюджетній сфері. Однак бюджетні проблеми є наслідком багатьох мікро- і макроекономічних проблем. Прийняття бюджету без дефіциту або взагалі з профіцитом в умовах деформації грошового обігу і обмеженості фінансових ресурсів, не можна визнати беззаперечним гарантом фінансової стабілізації, як і такими, що сприяють стабілізації: скасування картотеки, впровадження множинності рахунків клієнтів у банках, відміну черговості платежів, розповсюдження вексельних розрахунків тощо. Абсолютно не продуктивним в умовах взаємопов'язаної заборгованості є судове вирішення боргових претензій і ініціювання процедури банкрутства, оскільки це призводить до безсистемного розпорошення і розсіювання власності.

6. При критичній обмеженості фінансових ресурсів у національній економіці перебільшується роль податкової системи. Хоча одним із головних її призначень і є наповнення бюджету для виконання функцій держави, проте вирішення цього завдання залежить винятково від стану грошових відносин в економіці. Сьогодні ж намагання забезпечити сплату податків грошима не мають стабільного підґрунтя. Суб'єкти податкових відносин протягом усього періоду ринкових трансформацій в країні зазнають значних випробувань: спочатку інфляційним зростанням цін, а потім складними умовами адаптації до над жорсткої дефляції. Неприпустимо часті зміни законодавства створюють правову невизначеність і ризикованість підприємницької діяльності. Лише правове забезпечення гарантій кругообігу капіталу на стадіях перетворення: грошовий - продуктивний - товарний - грошовий з отриманням прибутку, може закласти гарантії сталого розвитку національної економіки.

7. Платіжна система не виконує своїх природних функцій: не збалансовує товарно-грошові потоки та не забезпечує стабільність задоволення боргових вимог між суб'єктами ринку в повному обсязі господарського обороту. З цієї причини відсутні умови для визначення оптимальної структури грошової маси та швидкості її обігу. За досконалою та сучасно розвиненою технічною стороною платіжної системи, впровадженої у банках, випали з поля зору недоліки інституційних та організаційних механізмів регулювання грошового обігу, які необхідно застосовувати в умовах ринкових трансформацій. Це вимагає реформування платіжної системи у правовій сфері і перегляду ролі банківської системи щодо забезпечення безперервності платежів між економічними агентами та обов'язковості, повноти, своєчасності і безумовності їх здійснення. Дані вимоги мають стати головним фактором у створенні суб'єктам господарювання гарантій для здійснення ними операційної, інвестиційної та фінансової діяльності за умов безперешкодного отримання доходу при передачі прав власності на виготовлену продукцію, або надані послуги споживачам.

платіжний грошовий товарний

Література

1. Баліцька В. Платіжна система в дзеркалі боргових зобов'язань підприємств // Економіка. Фінанси. Право. - 1999. - №6. - С. 3-8. - 0.87 друк. арк.

2. Баліцька В. Лібералізація економічних відносин: соціальний аспект //Соціальний захист - 1999. - №6. - С. 68-76. - 0.9 друк. арк.

3. Баліцька В. Податковий Кодекс: очікувані та реальні перспективи // Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки. - Хмельницький, 1999. - С. 132-135. - 0.3 друк. арк.

Размещено на Allbest.ru