Правове забезпечення державного регулювання банківської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Для ринкової системи важливим елементом є розвиток діяльності банків, розширення сфери банківських послуг та операцій, що потребує відповідного контролю та нагляду з боку державних органів грошово-кредитного регулювання. В Україні такі функції реалізує Національний банк України через інструменти відповідної грошово-кредитної політики. Функціонування банківської системи свідчить про те, що банки не можуть існувати незалежно від процесів, що відбуваються в реальному секторі економіки, оскільки саме тут здійснюється використання грошових капіталів. На відміну від країн з розвиненою економікою, де система регулювання банківської діяльності формувалась протягом тривалого часу, в Україні таке регулювання ще не отримало достатнього рівня розвитку. Отже, для здійснення стимулюючого впливу банківськими інститутами на економічне зростання необхідно приділити увагу питанням регулювання банківської діяльності, забезпечення їх фінансової стійкості та кредитоспроможності.

Визначення і практичне застосування методів та інструментів фінансового механізму державного регулювання банківської діяльності повинні бути адекватні стану фінансової системи та економіки загалом. Забезпечення фінансової стійкості та стабільного функціонування банківської діяльності при одночасному захисті інтересів вкладників і кредиторів є головною метою регулювання банківської діяльності.

1. Правова характеристика банківської діяльності

Одним із важливих інструментів ринкової економіки є банки. Створення банків в Україні розпочалося після того, як наша держава стала на шлях економічних перетворень, запровадження ринкових відносин. Зараз Україна має досить стабільну банківську систему, яка складає потужний сектор ринків фінансових послуг та забезпечує безперебійне функціонування багатьох галузей економіки держави. В умовах функціонування ринкових відносин з банківською справою постійно стикається все більше і більше фізичних і юридичних осіб. За цих обставин діяльність банків набула великого значення, а тому питання особливостей правового забезпечення функціонування банківської системи України належать до найбільш актуальних.

У сучасному розумінні банківська діяльність - це широкий спектр відносин, що передбачає і визначає фінансово-економічну спроможність і потенціал держави: підприємницьку діяльність - самостійну на власний ризик з метою одержання прибутку; діяльність банків як самостійних суб'єктів господарювання; владно-організаційну діяльність Національного банку України як центрального банку держави - особливого органу державного управління, наділеного державою владними повноваженнями і виключними функціями у сфері грошового обігу.

Згідно Закону "Про банки і банківську діяльність'' банківська діяльність - це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення їх від власного імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Тобто, згідно закону зміст банківської діяльності спрямовано на виконання передбаченого комплексу банківських операцій. Проте банківська діяльність - один з елементів, що забезпечують функціонування фінансової системи; через банківські правовідносини реалізовується грошово-кредитна політика в державі.

Важливою складовою правового забезпечення функціонування банківської діяльності України є її нормативно-правове регулювання - перш за все нормативно-правові акти, призначення яких повинне бути спрямоване на забезпечення та регулювання відносин в сфері банківської діяльності. До них належать: Конституція України; загальні закони; спеціальні закони; укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти НБУ; локальні акти кредитно-фінансових установ; міжнародні правові акти, звичаї та стандарти; банківські правила та звичаї.

Це стандартна ієрархія нормативно-правових актів, що випливає з принципів побудови правової держави. Її підтримує більшість науковців, які досліджують відносини в сфері правового регулювання банківської діяльності. Хоча не можна стверджувати, що цей перелік є єдино вірним та вичерпним.

Загалом, банківське законодавство характеризується системністю, яку поряд із іншими характеристиками йому придають правила ієрархії норм, що містяться в нормативно-правових актах. Використання цих правил дозволяє у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту щодо іншого. Різні правила ієрархії нормативно-правових актів зводяться до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії.

Основоположним джерелом правового забезпечення функціонування банківської системи є Конституція України. Конституція гарантує конституційні права та свободи, удосконалює державний механізм, робить його ефективнішим. Вона має найвищу юридичну силу, закріплює основоположні принципи та норми правового регулювання найважливіших суспільних відносин. Всі інші нормативно-правові акти приймаються (видаються) на підставі і у відповідності із Конституцією України.

Визначальне місце в правовому забезпеченні функціонування банківської діяльності України належить, звичайно, спеціальним законам. В Україні їх два - Закон України «Про банки і банківську діяльність» вiд 07.12.2000 р. № 2121 та Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679. Спеціальні банківські закони займають провідне місце в правовому забезпеченні функціонування банківської системи України, що пояснюється, на мою думку, такими ознаками:

- їх приймає виключно вищий представницький орган держави (хоча згідно зі ст. 74 Конституції України потенційно допускають прийняття законопроектів і шляхом проведення всеукраїнського референдуму, оскільки заборона на проведення референдуму стосується лише законопроектів з питань податків, бюджету та амністії);

- вони мають вищу юридичну силу щодо інших підзаконних нормативно-правових актів, які не повинні суперечити законам;

- вони регулюють основоположні засади створення та діяльності банківських установ, проведення банківських операцій та побудови банківської системи держави;

- їх норми, засновані на Конституції України, є первинними і повинні деталізуватися в підзаконних нормативно-правових актах (в першу чергу, актах НБУ);

- прийняття законів супроводжується додержанням спеціальної законодавчої процесуальної процедури.

Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою Закону України «Про банки і банківську діяльність» є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Також зазначу, що порядок створення та функціонування українських банків визначається й іншими нормативно-правовими актами України, зокрема, Цивільним та Господарським кодексами України, Законами України «Про господарські товариства», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затверджено постановою НБУ від 31.08.2001 р. № 375 із наступними змінами.

Аналіз чинного законодавства про банки та банківську діяльність свідчить, що вся діяльність зі створення банку складається із декількох послідовних етапів. Спочатку засновники або їх організаційна група готують проекти всіх документів, необхідних для реєстрації. При цьому визначають організаційно-правову форму діяльності майбутнього банку, тобто господарське товариство, у вигляді якого він функціонуватиме. Далі засновники визначаються з тим, яку частку статутного капіталу вносить кожний із учасників у статутний фонд. Після нагромадження необхідної суми статутного капіталу, учасники банку скликають установчі збори, за рішенням яких оформляються усі належні документи, необхідні для реєстрації банку.

Наступним джерелом правового забезпечення функціонування банківської діяльності України є Укази Президента України. Як приклад можна навести Указ Президента України «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень» від 14 липня 2000р. № 891/2000, в якому визначені шляхи реформування банківського законодавства та завдання центробанку для зміцнення банківської системи України, підвищення її ролі у процесах економічних перетворень, поліпшення правових та організаційних умов її функціонування.

Характеризуючи акти Президента (укази та розпорядження), слід зазначити, що вони не повинні суперечити Конституції та законам України і мають пріоритетне значення щодо інших підзаконних актів. Такі акти приймає Президент України в межах своїх повноважень, що визначені ст. 106 Конституції, і не можуть бути передані іншим особам або органам.

Щодо актів Кабінету Міністрів України в сфері правового забезпечення функціонування банківської діяльності України, то їх слід розглядати з урахуванням таких особливостей. Згідно зі ст. 116 Конституції України уряд забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики тощо; розробляє програми економічного розвитку України. Відповідно до ст. 117 Конституції уряд в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Однак відповідно до ст. 52 Закону України «Про Національний банк України» центральний банк підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Згідно зі ст. 53 Закону не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як в межах, визначених цим Законом. Отже, можна зробити висновок, що у разі прийняття урядом акту, який суперечитиме виконанню центробанком своїх завдань в сфері забезпечення стабільності національної валюти, останній має право не виконувати таке розпорядження уряду. Такі повноваження центробанку є однією з істотних ознак його незалежності.

2. Міжнародні правові акти й звичаї

Окреме місце в системі правового забезпечення функціонування банківської діяльності України займають міжнародні правові акти й звичаї. Не останню роль у визначенні місця зазначених актів відіграє потреба стандартизації та уніфікації актів в сфері банківської діяльності. Особливе значення міжнародних актів серед правових джерел передбачено, в першу чергу, нормами Конституції України (ст. 9), відповідно до якої чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою Україною, є частиною національного законодавства України.

Зазначу, що у сфері регулювання банківської діяльності можна виділити три групи міжнародних актів:

- правила здійснення окремих видів банківських операцій (Уніфіковані правила по інкасо, Уніфіковані правила й звичаї для документарних акредитивів, про електронний перевід коштів). Їх дія поширюється на всіх учасників автоматично без спеціальних посилань. Якщо сторони не хочуть їх застосовувати, це повинно бути відповідно відображено в договорі;

- дво- або багатосторонні конвенції, що діють на території країн, що їх підписали (Женевська конвенція про переказний і простий вексель, Конвенція про чеки);

- міжнародні банківські стандарти, які розробляє Міжнародна організація по стандартизації (ISO), в яку на правах комітет - членів входять аналогічні національні організації. Стандарти являють собою сукупність технічних вимог щодо оформлення банківських документів, додержання яких має правове значення, оскільки вони використовуються в міжнародній банківській практиці (щодо підписів офіційних осіб, уповноважених підписувати банківські документи, переводу коштів за банківськими чеками).

До нормативно-правових актів міжнародного права у сфері регулювання банківської діяльності, розроблених міжнародними організаціями, можна віднести, наприклад, Конвенцію, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі (1930 р.), Конвенцію про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (1930 р.), Конвенцію про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (1930 р.), Конвенцію, що має на меті вирішення деяких колізій законів про чеки (1931 р.), Конвенцію про гербовий збір стосовно чеків (1931 р.), Конвенцію про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (1988 р.), Конвенцію Організації Об'єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви (1995 р.).

Міжнародні звичаї, що застосовуються в банківській практиці, відображені в збірниках Міжнародної торговельної палати (МТП). Це, зокрема, Уніфіковані правила по інкасо (в редакції 1995 р.), Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (у редакції 1993 р.), Уніфіковані правила стосовно договірних гарантій (в редакції 1978 р.), Уніфіковані правила міжнародної торговельної палати для гарантій за першою вимогою (1992 р.).

Міжнародні розрахунки в іноземній валюті здійснюються з урахуванням положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Важливу роль у здійсненні міжнародних розрахунків (хоч вони і носять характер рекомендацій) відіграють Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджені постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444.

Слід зазначити також й про розробку міжнародних домовленостей, які прямо стосуються певних міжнародних банківських операцій. Зокрема, Оттавські конвенції від 28 травня 1988 р. про міжнародний лізинг та міжнародний факторинг, підготовлені Інститутом уніфікації приватного права (UNIDROIT). Значна кількість норм Оттавської конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг стали нормами внутрішнього законодавства про факторинг.

Загалом, на мою думку, прийняття в останні роки спеціальних банківських законів стало помітним кроком уперед у здійсненні процесу адаптації та уніфікації українського законодавства до європейського. Причому йдеться не лише про реформування, а фактично про створення нового законодавства України на нових для неї принципах і стандартах. Це залучення й значного масиву правових норм ЄС, що мають пряму дію в країнах-членах союзу, і конвенцій Ради Європи, котрі після приєднання до них України мають стати частиною її національного законодавства.

Висновки

Виходячи з викладеного вище, можна зробити наступні висновки:

1. Банки створюються на основі різних форм власності. Вони безпосередньо виконують функції кредитно-розрахункового обслуговування юридичних та фізичних осіб на комерційних засадах, істотно впливають на розвиток всіх галузей і сфер економіки, кредитуючи суб'єктів господарювання. Саме банки в умовах ринкової економіки активно впливають на економічні та соціальні процеси. Від ефективного їх функціонування вирішальною мірою залежить соціально-економічний розвиток країни загалом.

2. За спектром послуг, що надаються, банки в Україні функціонують як універсальні чи як спеціалізовані. Проте банківська практика свідчить, що за набором операцій та послуг переважна більшість вітчизняних банків діють як універсальні, хоча багато з них не можуть надавати повний набір банківських послуг, оскільки не мають достатнього рівня капіталізації. У зв'язку з чим виникають фінансові проблеми, а відтак - загроза банкрутства.

3. Суттєве значення для діяльності банків мають принципи, на підставі яких ґрунтується їх робота, оскільки вони безпосередньо впливають на виникнення і стале існування конкретних правових відносин, що виникають у банківській сфері. Проте в чинному законодавстві вони чітко не визначені. Тому є нагальна потреба закріпити їх у Законі України «Про банки і банківські діяльність» шляхом відповідного доповнення.

4. Зміст діяльності банків виявляється через функції які вони виконують. Але у Законі України «Про банки і банківську діяльність» відсутній їх перелік, тому необхідно закріпити такий перелік у окремій статті цього Закону.

5. Порядок створення та функціонування банків визначається чинним законодавством. Рішення про створення банку приймають засновники, ними можуть бути юридичні й фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Функціонувати банк розпочинає лише після того, як буде зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Особливістю банку як юридичної особи є те, що його правоздатність і дієздатність не наступає одночасно, оскільки між реєстрацією банку і одержанням ліцензії НБУ на здійснення банківських операцій проходить значний час.

6. У підтримці та зміцненні законності у банківській сфері значна роль належить правовим заходам впливу. Відповідні державні органи, перш за все НБУ, постійно контролюють ті види діяльності банківських установ, в результаті здійснення яких можуть бути завдані збитки банківській системі, інтересам вкладників чи кредиторам банку, а також безпосередньо інтересам держави. При виявлені правопорушень до порушників (банків та їх посадових осіб) застосовуються адміністративні, дисциплінарні, кримінальні чи цивільно-правові заходи впливу.

правовий банківський міжнародний

Список використаних джерел

1. Конституція України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

2. Про Національний банк України: Закон країни вiд 20.05.1999 № 679-XIV.

3. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 7 груд. 2000 р. № 2121-ПІ // Уряд. кур'єр. - 2001. - 17 січ. (№ 8).

4. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень; затверджено постановою НБУ від 31.08.2001 р. № 375.

5. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» вiд 19.02.1993 № 15-93.

6. Банківське право України: навч. посіб. / Г.Ф. Фомін; М-во внутр. справ України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х.: Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2008. - 359с.

7. Банківське право України: навч. посіб. / Ю.М. Бисага, М.В. Сідак, Е.Й. Гайніш, С.В. Сідак; М-во освіти і науки України та ін. - Ужгород: Ліра, 2007. - 420с.

8. Гуляєва Л.П. Сучасні тенденції банківської діяльності // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - № 1. - C. 99-104.

9. Єпіфанов, А.О. Норми-дефініції у банківському законодавстві: окремі теоретико-прикладні проблеми [Текст] / А.О. Єпіфанов // Правовий вісник Української академії банківської справи. - 2008. - № 1. - С. 46-50.

10. Кравченко Н.Г. Правові засади державного регулювання банківської діяльності: огляд законодавства України // Наук. зап. - К., 2005. - Т. 38. - С. 48-52.

Размещено на Allbest.ru