Особливості інституту державного кредиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Фінансова надійність держави, її спроможність виконувати властиві їй функції, якість державного управління загалом, відображені у показниках бюджету - головного фінансового плану держави та в результатах його виконання. Функціонування ринку неможливе без роботи фінансової системи, що забезпечує його нормальне існування і розвиток. Внаслідок розвитку ринкової економіки вона зазнала багатьох змін.

Конституцією України передбачено, що матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районнних і обласних рад. Згідно із ст. 7 Бюджетного кодексу України одним із основних принципів бюджетної системи є принцип самостійності бюджетів, який забезпечується, зокрема, закріпленням за місцевими бюджетами відповідних джерел доходів, правом відповідних органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів, правом самостійно та незалежно одне від одного розглядати і затверджувати відповідні бюджети.

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він немає ні окремого фінансового фонду, ні обособленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Уся діяльність держави пов'язана з фінансами - чим більше розвивається держава, тим більше потрібно їй коштів. Фінанси є основною складовою ринкової економіки, тому у країнах з розвиненими ринковими відносинами давно усвідомлена необхідність досліджень у цій галузі, оскільки будь-яке рішення держави можна вважати реальним лише після знаходження можливості покриття витрат, пов'язаних з забезпеченням його грошовими ресурсами.

У період незалежності Української держави імпульс до розвитку фінансово-правової думки дали перші українські підручники з фінансового права за редакцією професора Л.К. Воронової та її перші публікації щодо бюджетного регулювання.

Фундаментальному дослідженню проблем правового регулювання державного кредиту великою мірою сприяли завершені науково-теоретичні дослідження правового регулювання податків та публічних доходів різних науковців.

1. Особливості інституту державного кредиту

Державний кредит - сукупність кредитних відносин, в яких позичальником виступає держава, а кредиторами - юридичні або фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором.

Державний кредит як метод мобілізації державою додаткових грошових коштів - явище складне й неординарне. Цей процес супроводжується певним ризиком як на стадії виникнення даного виду правовідносин, так і з точки зору доцільності використання запозичених коштів та можливості їх повернути, сплативши передбачену винагороду. Йдеться про наслідки, адже показником ефективності таких операцій є державний борг.

Економічний зміст і юридична природа державного кредиту водночас передбачають надходження до державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його доходну частину, та разом з тим ці кошти не дають нових прибутків і повинні погашатися.

Суми державних позик - державні кошти, оскільки держава може їх вільно використовувати і повністю ними розпоряджатися, однак за своїм фінансовим і економічним характером вони істотно відрізняються від постійних доходів, оскільки пов'язані з певними видатками: відшкодуванням вартості державного цінного папера; виплатою процентів за державними позиками тощо. Отже, одержані державою суми державних позик згодом тягнуть за собою видатки з державного бюджету на погашення державного боргу. Як і інші сфери фінансової діяльності держави, відносини у галузі зовнішніх та внутрішніх запозичень є предметом постійного контролю з боку уповноважених фінансових органів та органів загальної компетенції. У тому разі, якщо держава бере на себе відповідальність за повернення позик або виконання інших обов'язків суб'єктів кредитних відносин, вона стає гарантом.

Інститут державного кредиту не допускає однобічності вирішення питання і є надзвичайно чутливим до політичних, економічних змін. Обслуговування і погашення державного боргу - одна з найвагоміших витратних статей державного бюджету. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок цих коштів, визначаються терміни, на які можна їх вкладати, з тим щоб сплата процентів здійснювалася за рахунок одержаних доходів від проінвестованих галузей. Принцип цільового використання позичених коштів є виправданим на будь-якому рівні чи за будь-якої форми кредитування: банківський кредит, державне кредитування, кредити, надані міжнародними фінансово-кредитними установами тощо. Водночас використання позик на погашення заборгованості з заробітної плати, погашення раніше випущених позик тощо не вирішує проблему в глобальному розумінні, а лише збільшує незабезпечений борг. В умовах перебудови економіки слід налагоджувати, розширювати, за потреби перебудовувати національне виробництво, з тим щоб створювати робочі місця, конкурентоспроможну національну продукцію, оживляти міжнародні економічні зв'язки тощо.

Державний кредит дістає своє відображення у сумах державного боргу, який виникає у держави перед зовнішніми та внутрішніми позичальниками. Зрозуміло, що державний борг, як і будь-яка інша категорія фінансового права, є водночас предметом дослідження фінансової науки, економіки тощо, тобто має складну природу.

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вирахуванням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є: збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів; циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки; скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат; вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів для завоювання популярності виборців та збереження влади.

Існує позитивний взаємозв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу у свою чергу потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. На обсягу бюджетного дефіциту відображаються всі зміни у величині державного боргу, в тому числі зумовлені впливом інфляції. Тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалася у реальних, .а не лише в номінальних величинах.

державний кредит борг позика

2. Сутність та роль державного кредиту. Механізм надання державного кредиту

Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід'ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства і об'єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські і торгові структури; як держави, уряду, так і окремі громадяни.

Кредитори, що володіють вільними ресурсами, тільки завдяки їх передачі позичальнику, мають можливість отримати від нього додаткові грошові кошти. Кредит, що надається в грошовій формі, являє собою нові платіжні кошти.

На поверхні економічних явищ кредит виступає як тимчасове позичення речі або грошових коштів. За допомогою кредиту придбаваються товарно-матеріальні цінності, різного роду машини, механізми, купуються населенням товари з розстрочкою платежу. Об'єктом придбання за рахунок кредиту виступають різноманітні цінності (речі, товари). Однак «речове» тлумачення кредиту виходить за рамки політикоекономічного аналізу.

Економічна наука про гроші і кредит вивчає не самі речі, а відносини між суб'єктами з приводу речей. У зв'язку з цим кредит як економічну категорію потрібно розглядати як певний вигляд суспільних відносин. Однак кредит - не всяке суспільне відношення, а лише таке, яке відображає економічні зв'язки, рушення вартості. Кредит дозволяє суперечність між необхідністю вільного переходу капіталу з одних галузей виробництва в інші і закріпленістю виробничого капіталу в певній натуральній формі. Він дозволяє також долати обмеженість індивідуального капіталу.

У той же час кредит необхідний для підтримання безперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації виробничих товарів, що особливо важливо в умовах становлення ринкових відносин.

Кредит - надання грошей або товарів в борг, як правило, з сплатою процентів; вартісна економічна категорія, невід'ємний елемент товарно-грошових відносин. Виникнення кредиту пов'язане безпосередньо зі сферою обміну, де власники товарів протистоять один одному як власники, готові вступити у економічні відносини.

Однією з ланок загальнодержавних фінансів України є державний кредит.

Переважно держава виступає в ролі боржника і позичальника, при цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, які використовуються для задоволення державних потреб.

Державний кредит - це сукупність відносин, в яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора і гаранта.

Історично державний кредит з'явився для задоволення виняткових потреб держави, які неможливо задовольнити постійними «звичайними» джерелами доходів: податками, доходами від державного майна, державної монополії на певні види діяльності.

Батьківщиною державного кредиту вважається Англія. Розквіт економіки Англії, незважаючи на зростання державного боргу, став прикладом, якого почали наслідувати усі держави світу.

Такі потреби в основному виникали під час війн, стихійного лиха, а з часом при фінансових труднощах, обумовлених циклічним характером економічного розвитку, зміною урядів, революційними потрясіннями:

здійснювався продаж державного майна (землі, будинків та ін)

збільшення податків

нагромаджені запаси металевих грошей

конфіскація при скаргах на зловживання казначеїв.

надмірне друкуванні паперових грошей

грабунок євреїв (періоди гострого безгрошів'я держава конфісковувала їх майно, запроваджувала особливі податки на євреїв або стягувала загальновстановлені податки але у підвищеному розмірі).

Головною причиною наявності державного кредиту в сучасних умовах є дефіцит бюджетних коштів. Кошти що залучаються за допомогою державного кредиту передаються органам державного управління для покриття бюджетного дефіциту. Така практика є більш доцільною у порівнянні з емісією грошей, наслідком якої є посилення інфляції.

В Україні вперше в 1995 році було здійснено фінансування дефіциту Державного бюджету шляхом проведення державної позики. І починаючи з цього часу уряд не вдавався до емісії грошових знаків для покриття дефіциту Державного бюджету України.

У державного і банківського кредиту є спільні засади функціонування, справа в тому, що вони надаються на принципах поверненості, строковості і платності. Відмінність банківського кредиту полягає у тому, що він призначений у більшості випадків для задоволення виробничих потреб суб'єктів господарювання.

Державний кредит призначений для задоволення потреб державних органів влади і управління.

За своєю економічною сутністю державний кредит -- це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту, його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Насамперед наявність державного боргу не дає уявлення щодо реального фінансового становища держави.

Державний борг -- це складне явище, зумовлене низкою факторів, яке в умовах кожної держави може мати свою специфіку. Якщо нестачу коштів у бюджеті держава покриває за рахунок отриманих позик, то це не: можна вважати нормальним явищем. Це свідчення нездорового фінансового становища, при якому виникатиме потреба укладати договори на позики, а в кінцевому підсумку -- розраховуватися за боргами за рахунок збільшення податків.

На сьогодні майже кожна держава має певний розмір заборгованості. Різниця лише в тому, що поряд із збільшенням боргу не кожна держава знаходить шляхи для його своєчасного повернення.

Базове законодавство у кредитній сфері абсолютно не згадує про великий масив кредитних відносин - державний та місцевий (муніципальний) кредит, або кредит публічний. Регулювання даних боргових зобов'язань на загальному рівні регламентується лише в окремих нормах Бюджетного кодексу України, а також у деяких інших розрізнених нормативних актах. Такий стан речей вважається неприпустимим, позаяк за своєю природою публічний кредит також опосередковує відповідні позикові відносини. Щоправда, передбачає інше, на відміну від банківського, оформлення та підстави, але це не може розглядатися як чинник для нівелювання кредитної природи даних відносин. Основною формою такого публічного кредиту є випуск відповідних позикових цінних паперів.

Питання механізму проведення операцій з кредитування та їх правомірності. Адже згідно із ч. 3 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик належать до винятково банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, котрі мають банківську ліцензію. Фактично для проведення таких операцій за рахунок бюджетних коштів (мобілізованих за різними джерелами) відповідні органи влади мають або створити власну фінансову установу, або залучити до посередництва Національний банк України. Але у переліку операцій НБУ за нормами Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р. ніде не передбачено посередництво у кредитуванні за рахунок бюджетних коштів державних підприємств, цільових фондів, нерезидентів. У разі створення власної фінансової установи, законодавство передбачає можливість створення державних та кооперативних місцевих банків, однак, практично не врегульовані процедурні питання, пов'язані, зокрема, із виділенням коштів місцевих бюджетів на їх утримання, обмеженням переліку потенційних контрагентів та можливих операцій тощо.

Запозичення органів влади, в свою чергу, поділяються на внутрішні та зовнішні. При цьому право на здійснення таких запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабміну.

Право ж здійснювати внутрішні запозичення мають тільки Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради (за винятком випадків отримання позичок для покриття тимчасових касових розривів, право на яке надане бюджетам практично усіх рівнів).

Натомість зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад 800 тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень.

3. Форми державного кредиту та підстави класифікації

Державний кредит є невід'ємною складовою економічної і фінансової системи держави. У теорії і на практиці його прийнято поділяти на внутрішній і міжнародний державний кредит, кожен з яких у свою чергу має свої особливості і форми вияву.

Размещено на http://www.allbest.ru/

При внутрішньому державному кредиті держава зазвичай виступає позичальником грошових коштів, а її кредиторами є банківські установи, підприємства, страхові компанії, населення та ін. Внутрішній державний кредит може виступати у вигляді: державної позики, використання частини вкладів населення в ощадних установах, грошово-речові лотереї, використання коштів державного позикового фонду.

Найбільш поширена форма державного кредиту -- це державні позики. Вони можуть випускатися центральними і місцевими органами державної влади. В залежності від строку, на який здійснено випуск, розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 5 років) і довгострокові (понад 5 років) позики. Під час економічних криз та інфляції переважають короткострокові і середньострокові державні позики. Розміщення державних позик може проходити на добровільних засадах (виключно так відбувається в умовах ринку) і примусовим шляхом. Примусові облігації і формально добровільні (по підписці) використовувалися в нашій країні в складні періоди війни і післявоєнного відновлення народного господарства. В цілому такі методи розміщення державних позик притаманні лише тоталітарним системам.

Крім випуску позик, держава використовує кошти населення, розміщені в ощадних установах. Це є ще однією, досить розповсюдженою формою державного кредиту, яка супроводжується випуском цінних паперів (ощадних сертифікатів) або безоблігаційних позик.

Грошово-речові лотереї, як форма державного кредиту, мають тривалу історію. Вони досить активно використовувались в СРСР для поповнення доходів бюджетів. В Україні у 1998 р. була прийнята постанова Кабінету Міністрів України «Про сприяння розвитку державної системи лотерей в Україні», яка визначає умови і правила розповсюдження державних лотерей. ЗУ «Про державні лотереї в Україні»

Так, встановлено, що призовий фонд державних лотерей повинен бути не меншим ніж 50 відсотків від суми отриманих доходів. СТ 5 Ч 2 (2 зу)Крім того, до Державного бюджету України перераховується 30 відсотків доходів, що залишаються після виплат призового фонду у розпорядженні підприємств, установ чи організацій, які одержали право на проведення державної грошової лотереї.

Лотерея може проводитися як із застосуванням лотерейних білетів, так і через електронне обладнання, використання якого дозволяє заміняти лотерейні білети іншими документами або в інший спосіб засвідчувати участь у грі та надавати право на одержання виграшу. Лотерейні білети виготовляються за ліцензією Міністерства фінансів України і є бланками документа суворої звітності. Білети розповсюджуються при дотриманні принципу добровільності. Розповсюджувачам забороняється обумовлювати продаж окремих товарів та надання послуг обов'язковим придбанням лотерейних білетів. Контроль за дотримання правил розповсюдження лотерей покладено на Міністерство фінансів України.

В тоталітарних економіках поширеною формою державного кредиту є використання державою для фінансування своїх потреб коштів державного позичкового фонду. Але в результаті відбувається заміщення фінансових ресурсів кредитними ресурсами, що є економічно недоцільним, тому що сприяє загостренню фінансової кризи і посиленню інфляції. На жаль, в сучасних складних умовах розвитку України ця форма державного кредиту активно використовується урядом через гострий дефіцит державних фінансових ресурсів.

Функціонування і розвиток державного кредиту веде до утворення державного боргу, який представляє собою сукупність строкових боргових зобов'язань Уряду в грошовій формі.

У випадку міжнародного державного кредиту однією зі сторін кредитної угоди виступає держава, яка причому може виступати і як боржник, і як кредитор, а може бути боржником і кредитором одночасно. Найбільш типовими формами такого кредиту є зовнішні державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, позики, що надаються на підставі угод на двосторонній та багатосторонній основі, державна гарантія

Основною формою державного кредиту є державні позики, які прийнято класифікувати за певними ознаками.

За правовим оформленням розрізняють

-- державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні). Як правило, угодами оформляються кредити від урядів інших країн (міжурядові позики на двосторонній основі), а також кредити від міжнародних організацій (зовнішні позики на багатосторонній основі);

-- державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

За місцем розміщення позики поділяються на:

-- внутрішні (облігації, казначейські зобов'язання), що розміщуються в певній країні на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь і нерезиденти. У такому випадку допуск нерезидентів до ринку державних цінних паперів розширює фінансові можливості останнього;

-- зовнішні (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів.

За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускаються центральними органами управління. Надходження від них спрямовуються у центральний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування -- принцип матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом держави.

Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років).

За характером погашення заборгованості розрізняють два його варіанти: одноразова виплата і виплата частинами. При погашенні частинами може застосовуватись три варіанти. Перший -- позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий -- позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій -- щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій -- навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні видатки.

Залежно від зобов'язань держави в погашенні боргу розрізняють позики з правом і без права довгострокового погашення. Право довгострокового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.

Таким чином, державний кредит являє собою сукупність досить різноманітних форм і методів фінансових відносин. Такий підхід спрямований на створення сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дає змогу максимально врахувати різнобічні інтереси юридичних та фізичних осіб.

Висновок

Дослідивши проблему державного кредиту і його ролі у формуванні фінансових ресурсів держави, можна зробити наступні висновки.

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора.

Базове законодавство у кредитній сфері абсолютно не згадує про інший великий масив кредитних відносин - державний та місцевий (муніципальний) кредит, або кредит публічний. Регулювання даних боргових зобов'язань на загальному рівні регламентується лише в окремих нормах Бюджетного кодексу України, а також у деяких інших розрізнених нормативних актах. Такий стан речей вважається неприпустимим, позаяк за своєю природою публічний кредит також опосередковує відповідні позикові відносини. Щоправда, передбачає інше, на відміну від банківського, оформлення та підстави, але це не може розглядатися як чинник для нівелювання кредитної природи даних відносин. Основною формою такого публічного кредиту є випуск відповідних позикових цінних паперів.

Але, як ми змогли побачити, публічний кредит має всі ознаки кредитних відносин: він застосовується на умовах строковості, платності, поворотності, має добровільний характер, договірні засади, передбачає засоби забезпечення, утворює відповідні боргові зобов'язання. Проте, водночас, у законодавстві він не охоплюється єдиним приватноправовим розумінням кредиту як банківського. Кредитором у цих відносинах можуть бути банківські установи, але це не є обов'язковим. Боржником здебільшого виступає держава, Верховна Рада АРК чи міська рада, що також може охоплюватися банківським кредитуванням. Однак, на відміну від останнього, основною формою публічних кредитних запозичень є випуск державних цінних паперів. Значна роль у кредитних відносинах за тих чи інших підстав відводиться і Національному банку України: у відносинах банківського кредиту він є органом регулювання та контролю, а у відносинах публічного кредиту він забезпечує організаційну сторону функціонування ринку облігаційних позик, а також займається обслуговуванням боргових зобов'язань.

Для єдності правового регулювання кредитних відносин треба розширити поняття кредиту та кредитних відносин (ураховуючи при цьому природу публічних боргових зобов'язань). Зокрема, нормами ЦК України, передбачаючи наявність обов'язкового суб'єкта - фінансову установу, слід врегульовувати не “кредит”, а лише кредитний договір. Норми Господарського кодексу України, регулювання якого охоплює всі сфери господарювання, потрібно змінити з урахуванням і такої форми кредиту, як облігації та інші позикові державні (місцеві) цінні папери, поділяючи та модифікуючи відповідним чином процеси кредитування на публічному та комерційному рівні.

Було б конче важливим прийняття Закону Про кредитування де б детально врегульовувалися питання природи, видів кредитів, процедури їх оформлення, обов'язкових умов, строків, видів забезпечення. На мій погляд, це б значно спростило застосування різних форм кредиту в Україні, сприяло розвитку фінансового (а також грошового та фондового) ринку, що, в свою чергу, підвищило б інвестиційні можливості суб'єктів господарювання.

Размещено на Allbest.ru