Кредитоспроможність підприємства та особливості її оцінювання

Придмет дослідження - це методологія розрахунку кредитоспроможності підприємства за допомогою агрегування показників: ліквідністі, рентабельністі, платоспроможністі, фінансової стійкості, інших показників фінансового стану, а також якісних показників: ділова репутація, рівень відповідальності, бажання погашати борги та інші показники в єдиний агрегований показник кредитоспроможності підприємства.

Рис. 2.2

Взаємозв'язок оцінки фінансового стану й оцінки кредитоспроможності

У процесі аналізу та превентивного прогнозування кредитоспроможності клієнтів банку й на цій основі управління кредитним портфелем дається оцінка таких параметрів:

* впливу зовнішнього середовища на кредитоспроможність позичальника на основі вивчення його стану в економіці в цілому та в конкретній галузі, спроможності адекватно реагувати на ситуацію залежно від бізнес-циклів;

* життєвого циклу виробництва основних видів продукції;

* збутової стратегії;

* здатності виробляти та продавати товари за цінами, які компенсують витрати й генерують прибуток;

* залежності припливу готівки від зовнішніх факторів. Здійснюється групування напрямків кредитів з відокремленням найризикованіших, а саме:

* для початкового бізнесу, де обсяг позик непропорційно високий порівняно з інвестиціями власників;

* для спекулятивних угод з товарними та фондовими цінностями;

* для операцій з нерухомістю для власників підприємств з обмеженими власними коштами;

* для підтримки великого залишку на депозиті в банку без достатнього капіталу та застави;

* під проекти з ризиком морального старіння;

* під низьколіквідні цінності та ін.

Під час оцінки кредитоспроможності клієнтів банку використовується також система показників, які сигналізують про можливі фінансові утруднення та банкрутство:

* перевищення критичного рівня простроченої заборгованості;

* надмірне використання короткострокових позик як джерела фінансування довгострокових вкладень;

* низькі значення показників ліквідності;

* нестача оборотних коштів;

* підвищення до граничних меж частки позикових коштів у загальному обсязі коштів;

* невиконання зобов'язань перед кредиторами та акціонерами щодо своєчасного повернення позик, виплати процентів та дивідендів;

* наявність простроченої заборгованості;

* погіршення відносин з установами банківської системи;

* використання нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;

* застосування у виробництві переамортизованого обладнання;

* негативні зміни в портфелі замовлень.

Під час оцінки кредитних якостей клієнтів банку може використовуватися така система показників порядку зменшення рейтингу:

* мета й сума позики:

- реальна мета й узгоджена з нею сума;

- гранична мета, прийнятна сума;

- недоведена мета, проблематична сума;

* фінансові можливості претендента на позику:

- міцний поточний і в недавньому минулому фінансовий стан, міцний та стабільний приплив готівки;

- добрий фінансовий стан, стабільний приплив готівки;

- прийнятний фінансовий стан, невизначений приплив готівки;

- невеликі доходи, слабкий приплив готівки;

- збиткова репутація, слабкий приплив готівки;

* застава:

- наявна достатня ліквідна застава;

- наявна застава середньої ліквідності;

- наявна достатня застава, але обмеженої ліквідності;

- наявна недостатня застава граничної якості;

- застава неприйнятна;

* інформація про позичальника:

- блискуча кредитна репутація;

- добрі відгуки про надійність клієнта;

- обмежені відгуки, відсутність негативної інформації;

- відсутність відгуків;

- несприятлива кредитна репутація;

* відносини банку з позичальником:

- тривалі, послідовні, прибуткові відносини;

- наявність відносин середньої якості або їх відсутність;

- втрата відносин [10].

Серед найбільш широко використовуваних методі воцінки кредитоспроможності виділяють такі:

v метод фінансових коефіцієнтів;

v метод грошових потоків;

v рейтингові методи;

v експертний метод;

v метод дискримінантних показників;

v правило «5С»;

v CAMELS;

v CAMPARI;

v COPF;

v PARSER;

v Моделі: Альтмана, Таффлера, Ліса, Бівера.

Метод фінансових коефіцієнтів. Базується на доборі оптимальних для конкретних позичальників коефіцієнтівта їх нормативних значень й аналізі їх в динаміці і порівнянні з середнім значенням по всій галузі або із значенням по аналогічних підприємствах.

З метою більш детального аналізу оцінка ефективності банківської діяльності може бути доповнена детальним вивченням факторів прибутковості капіталу шляхом декомпозиційного аналізу, тобто за допомогою формули Дюпона [9, 10]. Схематично факторну модель можна представити наступним чином (рис. 2.3).

Рис. 2.3

Схема декомпозиційного аналізу прибутковості капіталу (модель Дюпона)

Перевагою методу фінансових коефіцієнтів є простота.

Метод фінансових коефіцієнтів має певні недоліки:

1) не можна віддавати перевагу одному з показників, оскільки ці коефіцієнти неповно характеризують кредитоспроможність позичальника (при аналізі потрібно враховувати ще багато критеріїв);

2) відсутня єдина база оптимальних значень фінансових показників (їх рівень змінюється залежно від стану економіки країни);

3) розраховані коефіцієнти залишають осторонь безперервні динамічні зміни, фіксують лише мить економічного часу(відсутність інформації про динамічні процеси збільшує ризик при кредитуванні);

4) фактичні показники не можуть бути єдиною базою оцінки здатності позичальника погасити позику у встановлений строк в умовах нестабільної економіки та високих темпів інфляції.

Метод грошовихпотоків

Аналіз грошового потоку - спосіб оцінки кредитоспроможності підприємства,в основу якого покладено використання факторних показників, що характеризують оборот коштів у клієнта в звітному періоді. Грошовий потік визначає здатність підприємства покривати свої витрати і погашати заборгованість своїми власними ресурсами.

Основна мета аналізу руху грошових потоків у визначенні кредитоспроможності підприємства - оцінювання здатності підприємства генерувати грошові кошти в обсягах і за строками здійснення необхідних платежів. Для розрахунку результативності грошового потоку виділяють вхідні і вихідні грошові потоки. Вхідні - це ті, що формуються з доходів від основної (операційної), інвестиційної та фінансової діяльності. Вихідні грошові потоки - ті, що складаються, відповідно, з виробничих, (операційних), інвестиційних та фінансових витрат. Якщо вхідні грошові потоки за своїми розмірами перевищують вихідні, то такий грошовий потік називають додатним, а якщо

вихідні грошові потоки за своєю абсолютною величиною перевищують вхідні - від'ємним.

Від'ємний грошовий потік свідчить про відплив грошових ресурсів з підприємства.

Результативність грошового потоку (РГП) підприємства визначають за формулою:

РГП = ВхГП - ВихГП Формула (1)

де ВхГП - вхідні грошові потоки;

ВихГП - вихідні грошові потоки.

Наведена вище методика визначення результативності грошового потоку використовується у західній обліково-аналітичній практиці і передбачає складання спеціальної форми звітності - «Звіт про рух грошових коштів», яка обов'язкова для публікації акціонерними компаніями. В Україні «Звіт про рух грошових коштів» впроваджено з 21.06.1999 р., і складається за вимогами НП(с)БО-4 [5].

Сучасні підходи до визначення грошових потоків підприємства надають можливість класифікувати їх за різними ознаками (6):

У міжнародній практиці широко використовуються такі поняття грошового потоку [4]:

- пріоритетний потік - виплати комерційного характеру, які є пріоритетними відносно інших виплат;

- дискреційний потік - виплати та надходження коштів, які не є обов'язковими для сплати в першу чергу, тобто такі, які можна відкласти;

- фінансові потоки-надходження і виплати - пов'язані зі змінами руху довгострокових кредитів і боргових фінансових інструментів. Аналізуючи результативність чистого грошового потоку (ЧГП) залежно від змісту вхідної інформації, використовують два методи його визначення: прямий і непрямий [7].

Прямим методом розрахунок ЧГП здійснюється окремо за операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю [7].

За операційною діяльністю ЧГП розраховується з формули:

ЧГПо = РП + ДI - ВТМ - ЗП - ПБО - ППФО - Він Формула (2)

де РП - дохід від реалізації продукції, виконаних робіт, наданих послуг; ДI - надходження від іншої операційної діяльності; ВТМ - витрати на придбання матеріальних ресурсів; ЗП - видатки на заробітну плату; ПБО - податкові платежі; ППФО - відрахування у позабюджетні фонди за операційною діяльністю; Він - сума інших витрат по операційній діяльності.

За інвестиційною діяльністю ЧГП визначається з формули:

ЧГПі = РНА + РДЦП + РАВ + ДФІ - ВНА - ВАВ - ДНБ Формула (3)

де РНА - сума реалізації необоротних активів; РДЦП - сума реалізації довгострокових фінансових інструментів; РАВ - сума реалізації викуплених власних акцій; ДФІ - сума здійснених довгострокових фінансових інвестицій; ВНА - витрати на придбання необоротних активів; ВАВ - витрати на викуп власних акцій; ДНБ - приріст незавершеного виробництва.

За фінансовою діяльністю сума ЧГП за період визначається з формули:

ЧГПф = ЗВК + ЗПК + ЦФ - ВОБ - ДВ Формула (4)

де ЗВК - сума залученого власного капіталу за період; ЗПК - сума залученого позикового капіталу у формі довгострокових і короткострокових кредитів; ВОБ - виплати основного боргу по всім позикам; ДВ - сума дивідендів, виплачених власником акцій; БФ - сума безоплатного фінансування.

ЧГП за всіма видами діяльності визначатимемо з формули:

ЧГП = ± ЧГПо ± ЧГПі ± ЧГПф Формула (5)

Непрямим методом розрахунок ЧГП за операційною діяльністю здійснюється за формулою:

ЧГПод = ЧП + Аоз ± ДДЗ ± ДЗ ± ДКЗ ± ДР Формула (6)

де ЧП - чистий прибуток; Аоз - сума амортизації основних засобів; ДДЗ - абсолютна зміна дебіторської заборгованості; ДЗ - абсолютна зміна виробничих запасів; ДКЗ - абсолютна зміна суми кредиторської заборгованості; ДР - абсолютна зміна резервного й ін. страхових фондів. ЧГП за інвестиційною та фінансовою діяльностями непрямим методом розраховують так само як за прямим.

Така велика кількість класифікацій категорії «грошовий потік» свідчить, по перше, про багатогранність її сутності; по-друге - про широкий спектр функціонування, можливості та важливість її використання у системі організаційної, економічної і фінансової діяльності підприємства.

Аналіз грошового потоку дозволяє зробити висновок про слабкі сторони управління підприємством. Недоліком цього методу є те, що він не розкриває взаємозв'язку між отриманим фінансовим результатом та зміноюабсолютного розміру грошових коштів. Якщо суб'єкт господарювання виробляє і реалізує рентабельнупродукцію (товари, послуги), тоце є найважливішою передумовою дотримання необхідного рівня потоку грошових коштів. З певною часткою умовності можна сказати,що приріст (зменшення) грошових коштів за певний період має відповідати прибутку(збиткам) віддіяльності підприємства [2].

Рейтингові методи

На сьогодні банки України самостійно розробляють підходи до оцінки кредитоспроможності, а також програмне забезпечення для оперативного і комплексного аналізу платоспроможності позичальника на основі даних первинної документації. Вони фіксуються у внутрішньобанківських документах та визначаються з урахуванням вимог Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене постановою Правління НБУ від 06.07.2000р. №279. Зазначене положення передбачає оцінку кредитоспроможності шляхом визначення рейтингу позичальника, який визначається у балах.

За результатами рейтингової оцінки, банки класифікують позичальників - юридичних осіб, за класами: А, Б, В, Г, Д.

Клас «А» - фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; бездоганна кредитна історія позичальника. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні.

Клас «Б» - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції у діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу «Б», мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.

Клас «В» - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо.

Клас «Г» - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, що свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д").

Клас «Д» - фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку[18].

Положення визначає обов'язковим врахування таких показників:

· платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

· фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

· обсяг реалізації;

· обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

· склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

· собівартість продукції (у динаміці);

· прибутки та збитки (у динаміці);

· рентабельність (у динаміці);

· кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Рейтиноговий метод має перевагу - можливість добору коефіцієнтів, виходячи з конкретної мети аналізу.

Рейтинговий метод є найпристосованіший. На це є кілька причин.

По-перше, при використанні цього методу не передбачаєтьсяаналіз великих масивів даних, тому оцінка мінімально залежить від широти інформаційного контуру. По-друге, при використанні рейтингового методу одразу відбувається ранжування одержаного результатузапевною шкалою. По-третє, рейтинговий методвимагаєвід користувача математичних знань тількиу рамкахелементарних фінансових розрахунків. Проблема рейтингового методу це вибір еталона для порівняння. Порівняння з умовним еталонним підприємством цілком можливе,але вибір такого еталона вимагає уточнення для кожного виду ризику.Не обов'язково вибирати серед великої кількості підприємств найкраще. Зрозуміло, щореальножодний суб'єкт господарюваннянеможе претендувати на найкращі показники геть у всьому.Зручніше просто обрати підприємство з найкращими показниками і сформувати з них тойсамий еталон для порівняння [23].

Експертний метод

Виділяють також експертний метод (теорія нечітких більшостей, аналіз ієрархії Е. Л. Сааті). Він використовується перш за все для оцінки якіснихтапрогнознихпоказників, що характеризують кредитоспроможність клієнта (його репутація; прогноз кон'юнктури ринку, на якому клієнт здійснює свою діяльність;прогноз платоспроможності клієнта тощо). До переваг цього методу відносимо, щоте отримані результатиоцінкидозволяють визначити не тільки сучасний,а й перспективний рівень кредитоспроможності клієнта за основними її характеристиками. Недоліком, на нашу думку, є те, що основу експертного методу становлять суб'єктивні оцінки таінтуїтивні прийоми аналізу окремих експертів, висновки якихчасто не співпадають. Цей метод не враховуєвідповідність умов кредитування фінансовому стану підприємства.Томуекспертнаоцінка кредитоспроможності клієнта (особливоїїпрогнозуванняза цим методом)потребує залучення кількох експертів для забезпечення її надійності.

Передбачає аналіз кредитоспроможності на підставі ряду показників:

- коефіцієнт поточної ліквідності,

- коефіцієнт маневреності власних коштів,

- коефіцієнт фінансового ліверіджуі,

- рентабельність витрат основної діяльності,

- швидкість обороту кредитних ресурсів,

- швидкість обороту дебіторської заборгованості,

- співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості,

- чистий рух грошових коштів від операційної діяльності

Для ранжування показників кредитоспроможності використовується відносна значущість Wij:

де xij - оцінка фактора i, що дана експертом j;

n - число факторів;

m - число експертів[25].

Методи, які застосовуються в практиці вітчизняних банків непогано оцінюють фінансові показники, однак є суттєві проблеми з ефективним використанням якісних характеристик позичальника при оцінці його діяльності, які не мають кількісного вираження (характеристика бізнесу, ринкова позиція позичальника, стан фінансової звітності та ін.).Для здійснення якісної оцінки кредитоспроможності необхідно та доцільно використати також аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища за напрямами галузевого і конкурентного аналізу. За допомогою цього аналізу можливо визначити рівень кредитного ризику [15]. Інші методи оцінки кредитоспроможності розглянемо (в табл. 2.1)

Таблиця 2.1. Методи визначення кредитоспроможності, що застосовуються у світовій практиці

Метод дискримінантних показників. Коефіцієнти даного методу отримують в результаті дослідження згідно з технікою дискримінантного аналізу. Для України використання аналогічних показників на сьогоднішній день неможливе з причини їх відсутності. Для їх розробки необхідно проводити спеціальне дослідження на галузевому рівні, зібрати обширну статистичну базу, що в наших умовах досить складно.

Моделі: Альтмана, Чессера, Бівера:

Кожна з методик побудована таким чином, що перші букви самої назви методики відображають систему аналізу фінансового стану позичальника. На основі кожного розділу аналізу складають листи-опитування, відповіді на які оцінюються у балах. Загальна сума отриманих балів переводиться у відповідний клас позичальника: позичальники надійні, позичальники з мінімальним, середнім або високим ризиком.

Узагальнюючи викладене вище, можна зробити наступні висновки стосовно існуючих методів оцінки кредитоспроможності:

1. Відсутній єдиний концептуальний підхід до побудови методик

оцінки кредитоспроможності позичальників.

2. Відсутнє системне бачення чинників, що визначають

кредитоспроможність позичальників.

3. Існуючі методики оцінки кредитоспроможності позичальників

недостатньо обґрунтовані і зайво орієнтовані на сформовані традиції, що робить їхнє використання в сучасних умовах у більшості випадків неефективним і навіть може призводити до неадекватних оцінок кредитоспроможності позичальників[26].

3. Напрями вдосконалення кредитоспроможності підприємства

Ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикового капіталу. Використання позикового капіталу дозволяє суттєво розширити обсяги господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фондів, а в кінцевому підсумку - підвищити ринкову вартість підприємства. У зв'язку з цим виникає необхідність розробки нових напрямів вдосконалення оцінки кредитоспроможності, в тому числі з урахуванням галузевих особливостей діяльності підприємства.

Існуючі методики оцінки кредитоспроможності, на мій погляд, не враховують деякі фактори, що мають значний вплив на фінансовий стан та платоспроможність підприємства-позичальника.

Систематизувавши науково-практичні дослідження в галузі кредитного аналізу і прогнозування надійності підприємств, можна стверджувати про існування різних підходів до класифікації методів аналізу кредитоспроможності підприємств.

У процесі оцінки кредитоспроможності позичальника отримані показники прибутковості аналізуються в динаміці, а також у зіставленні із середньогалузевими значеннями та за окремими видами економічної діяльності. На основі цього робиться висновок про їх достатність. Показники рентабельності основної діяльності, активів, інвестицій порівнюють також із процентною ставкою, за якою залучається кредит. І у разі перевищення процентної ставки над плановими показниками рентабельності у підприємства можуть виникнути труднощі із виконанням фінансових зобов'язань.

Складовою системи управління кредитоспроможністю підприємства є аналіз кредитоспроможності. Кожен банк розробляє власні критерії та методики оцінки кредитоспроможності позичальника на основі кількісних та якісних характеристик. У науково-практичній літературі також здебільшого виокремлюють кількісні та якісні критерії кредитоспроможності.

У практиці американських банків широко застосовується “правило п'яти сі”, у якому критерії відбору підприємств-позичальників позначені символами, що починаються з літери “сі”:

o customer's character (характер позичальника) - його репутація, рівень відповідальності, готовність і бажання гасити борг;

o capacity to pay (фінансові можливості);

o capital (капітал, майно);

o col ateral (забезпечення);

o current business conditions (загальні економічні умови).

В англійській економічній літературі принципи кредитування визначаються абревіатурою CAMPARI, що означає:

o С (character) - характеристика клієнта;

o A (ability) - здатність до погашення позики;

o M (margin) - маржа (дохідність);

o P (purpose) - мета кредиту;

o A (ammount) - розмір позики;

o R (repayment) - умови погашення позики;

o I (insurance) - страхування ризику непогашення позики.

Ці методи оцінювання кредитоспроможності позичальника стали досить популярними завдяки вдалому поєднанню в них аналізу особистих і ділових якостей позичальника. Однак Я. Чайковський відзначає мало-ефективність механічного перенесення зарубіжного досвіду на вітчизняну практику оцінки й аналізу кредитоспроможності позичальників [17].

З метою підвищення якості оцінки кредитоспроможності позичальниками пропонуємо більше акцентувати увагу на галузевих особливостях діяльності підприємства, розмірі бізнесу та оцінці якості менеджменту. При цьому теоретичні (рекомендовані) значення показників, що використовуються при оцінці та аналізі кредитоспроможності, розглядаються як середні для будь-яких підприємств, незалежно від галузі, специфіки діяльності та розмірів - це знижує ефективність аналізу. Значення коефіцієнтів абсолютної ліквідності для підприємств торгівлі і сільського господарства не можуть бути однаковими. Використання галузевих значень коефіцієнтів, які б ураховували особливості технологічних процесів та тривалість ділового циклу підприємств, дозволить отримати більш точну картину реального становища підприємства. Так, до основних критеріїв оцінювання кредитоспроможності підприємства-позичальника слід віднести такі:

o забезпеченість підприємства власними коштами щонайменше на 50% від загальної суми витрат, які воно здійснює;

o репутація підприємства (кваліфікація та здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни);

o оцінка продукції, яка випускається, наявність замовлень на її реалізацію, характер послуг, що надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію та послуги, обсяги експорту, ступінь залежності попиту на продукцію від сезонності та ін.);