Формування портфеля цінних паперів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: "Формування портфеля цінних паперів"

Рівне 2012

Зміст

Вступ

1. Портфелі цінних паперів, їхні типии

2. Механізм формування портфеля цінних паперів

3. Методи управління портфелем цінних паперів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Портфель цінних паперів - це сукупність інвестиційних цінностей, що використовуються для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника, тобто вкладення в цінні папери з метою управління ними як єдиним цілим. До цінних паперів, що є об'єктами портфельного інвестування, належать акції, державні боргові зобов'язання, деривативи, сертифікати, векселі, депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати та ін.

Розрізняють такі типи інвестиційних портфелів підприємств:

* за рівнем ліквідності - високоліквідні (переважно короткострокові фінансові інструменти та довгострокові, що мають високий попит на ринку), середньоліквідні (можуть включати фінансові інструменти, що не мають високого попиту на ринку, угоди за ними нерегулярні) та низьколіквідні (формуються переважно з облігацій з тривалим терміном погашення чи акцій і високим порівняно із середньоринковим рівнем дохідності, але з низьким попитом);

* за інвестиційним періодом - короткострокові (фінансові активи використовуються протягом одного року, а також для страхування грошових запасів підприємства) та довгострокові (фінансові активи використовуються понад рік, що дає змогу вирішувати стратегічні цілі інвестиційної діяльності);

* за спеціалізацією основних видів фінансових інструментів - акцій, облігацій, векселів, міжнародних інвестицій, депозитних вкладів тощо;

* за кількістю стратегічних цілей - моно- та поліцільові (комбіновані);

* за умовами оподаткування фінансових інструментів інвестування - оподатковувані та вільні від оподаткування;

* за первинністю формування - стартові та реструктуровані;

* за стабільністю структури основних видів фінансових інструментів - з фіксованою структурою (вагомість основних видів фінансових інструментів незмінна тривалий період) та рухомою (вагомість основних видів фінансових інструментів постійно змінюється залежно від зовнішніх факторів, що зумовлюють зміну рівнів дохідності, ризику, ліквідності чи зміну мети фінансових інвестицій).

У теорії складання фондових портфелів вирізняють три їх типи з метою формування інвестиційного доходу та відповідним ризиком:

* прибутковий (ризикові);

* стабільний;

* зростання.

Іноді фондові портфелі формують за галузевим принципом, тобто включають переважно цінні папери однієї або кількох (щонайбільше три) галузей. Таке становище спостерігається тоді, коли при формуванні фондового портфеля додатково мається на меті встановлення контролю над галуззю або над виробництвом певної продукції.

1. Портфелі цінних паперів, їхні типи

2. Механізм формування портфеля цінних паперів

Принципами формування портфеля цінних паперів є:

1) безпечність;

2) дохідність;

3) ліквідність;

4) зростання капіталу.

Під безпекою слід розуміти невразливість інвестицій до потрясінь на фондовому ринку та стабільність отримання доходу. Безпечність досягається за рахунок зниження дохідності й темпу зростання вкладень.

Під ліквідністю будь-якого фінансового ресурсу мають на увазі його здатність брати участь у негайному придбанні товарів (робіт, послуг). Так, готівка має більшу ліквідність, ніж безготівкові гроші. Ліквідність фондових цінностей - це їхня здатність швидко і без втрат у ціні перетворюватися в готівку. Найнижчу ліквідність має нерухомість.

При формуванні портфеля слід ураховувати принцип, який діє на фондовому ринку: чим більший потенційний ризик несе цінний папір, тим вищий потенційний дохід він повинен мати, і, навпаки, - чим надійніший дохід, тим нижча його ставка. Це завдання вирішується шляхом придбання цінних паперів відомих акціонерних товариств, які мають високі фінансові показники і відповідні індикатори фінансового стану. Що ж до ризику, то слід зазначити, що з ним пов'язані всі операції на ринку цінних паперів.

Однак ліквідність портфеля цінних паперів необхідно розглядати з двох позицій:

· як спроможність швидкого перетворення всього портфеля цінних паперів або його частини в грошові ресурси (з невеликими витратами на реалізацію та при відсутності значних втрат у курсовій вартості);

· як спроможність своєчасного погашення зобов'язань перед кредиторами, повернення їм запозичених грошових ресурсів, за рахунок яких був сформований портфель. У даному разі на передній план виступає питання про відповідність термінів залучення джерел, з одного боку, та сформованих на їх основі вкладень - із другого.

До етапів формування портфелів цінних паперів входять:

· вибір типу портфеля і визначення його характеру;

· оцінка ступеня портфельного інвестиційного ризику;

· моделювання структури портфеля.

Зазвичай головною метою інвестора при формуванні портфеля цінних паперів є досягнення оптимального співвідношення між ризиком і доходом. Механізм формування портфеля орієнтований на пріоритети інвестора. Як правило, до таких пріоритетів відносять:

· збереження і приріст капіталу;

· отримання більшого доходу;

· доступ (через придбання цінних паперів) до дефіцитної продукції, послуг, можлива їх реалізація і розподіл;

· доступ до власності.

З огляду на це у світовій практиці передбачено детальнішу диференціацію типів потенційних інвесторів:

1) консервативні;

2) помірно агресивні;

3) агресивні;

4) досвідчені;

5) найдосвідченіші.

Основні типи інвесторів наведено в табл. 2.1.

Основні типи інвесторів

Мета консервативних інвесторів - безпечність вкладень. Помірно агресивні інвестори прагнуть не лише зберегти вкладений капітал, а й отримати на нього дохід, нехай і невеликий. Агресивні інвестори не задовольняються процентами від вкладених коштів, а намагаються досягти приросту капіталу. Досвідчені інвестори прагнутимуть забезпечити і прибуток, і збільшення капіталу, і ліквідність цінних паперів, тобто їх швидку реалізацію на ринку у разі необхідності. Мета найдосвідченіших інвесторів - отримання максимальних доходів.

Обрані напрямки досягнення конкретних цілей, поставлених інвестором, являють собою портфельні стратегії. їх розробляють, як правило, інвестиційні фонди і компанії. Ці інститути є інституційними інвесторами на фінансовому ринку.

Зазвичай інвестиційні компанії і фонди не гарантують своїм вкладникам отримання фіксованого доходу. Вони забезпечують на професійному рівні максимально ефективне вкладення коштів, але без твердих гарантій. При цьому вкладникам надається можливість вибору між портфелями цінних паперів різних фондів.

Відповідно до характеру застосовуваної інвестиційної стратегії фонди і компанії умовно можна поділити на такі групи:

· Фонди і компанії, які інвестують капітал у цінні папери з обмеженим ризиком коливань їх курсу;

· Фонди і компанії, які орієнтуються на зростання прибутків при підвищеному ризику коливань курсу цінних паперів;

· Фонди і компанії, які здійснюють диверсифікацію фінансових активів;

· Фонди і компанії, які спеціалізуються на капіталізації процентних ставок грошового ринку.

До першої групи належать інвестиційні компанії і фонди, що купують переважно державні, муніципальні і корпоративні облігації, які вважаються на західному фондовому ринку найменш ризикованими видами цінних паперів. У цих компаній найнижчі комісійні: за передплату - не більш як 4 %, за управління цінними паперами - від 0,25 до 0,60 %.

До другої групи належать інвестиційні компанії, що здійснюють довгострокові інвестиції. Вони купують акції, конвертовані облігації і похідні фінансові інструменти, такі, як опціони на фондові індекси і варанти. Клієнтами таких компаній виступають особи, для яких прийнятним є підвищений ризик при розміщенні хоча б частини їхніх активів. Комісійні за послуги цих компаній найвищі: за передплату - до 6 %, за управління - до 1,5 %. До цієї групи належать, зокрема, американські об'єднані інвестиційні трасти і управлінські компанії.

До третьої групи належать компанії і фонди, які здійснюють диверсифікацію довгострокових фінансових вкладень у різні цінні папери. Така диверсифікація є надійним методом обмеження ризику втрати капіталу. Для здійснення подібної інвестиційної стратегії потрібно розпоряджатися досить значним капіталом. Рівень комісійних у цієї групи компаній середній: за передплату - не більш як 5 %, за управління - 1 %.

До четвертої групи належать компанії, що спеціалізуються на капіталізації відсоткових ставок грошового ринку. Це взаємні фонди грошового ринку, про які згадувалося раніше. Такі компанії здійснюють інвестиції на дуже короткий строк, укладаючи навіть одноденні угоди, тому ризик втрати капіталу незначний. Клієнтура таких компаній найрізноманітніша: приватні особи, які бажають отримати більш високий відсоток за своїми заощадженнями в порівнянні з банківським, і фірми, які інвестують вільні кошти. Комісійні з передплати, як правило, не стягуються, оскільки мова йде про короткострокові інвестиції.

З метою зменшення ризику інвестування необхідно враховувати різноманітні фактори, найважливішими з яких є дохідність, рівень оподаткування, термін фінансових вкладень. Принцип рівності доходів передбачає, що прибутковість від різних варіантів інвестування повинна бути однаковою. Інакше почнеться активна скупка дохідніших активів, що викличе приплив капіталу в одні галузі на шкоду іншим.

При виборі стратегії інвестування факторами, що визначають галузеву структуру інвестиційного портфеля, залишаються ризик і дохідність інвестицій. При виборі цінних паперів факторами, які визначають дохідність інвестицій, є рентабельність виробництва і перспектива зростання обсягу продажу. Високорентабельний бізнес забезпечує найменший період окупності і створює передумови для реінвестування прибутку в розвиток виробництва. Інвестиційна привабливість окремого підприємства залежить від показників, що характеризують його фінансовий стан. Інвесторів безпосередньо цікавлять показники, що впливають на дохідність капіталу підприємства, курс акцій та рівень дивідендів. Від рівня дохідності (рентабельності) залежить за інших рівних умов розмір дивідендів за акціями. Це найзагальніший показник, що відповідає на питання, який прибуток отримає підприємство з розрахунку на 1 грн. активів. У показнику рентабельності капіталу результат поточної діяльності даного періоду порівнюється з наявними у підприємства основними і обіговими коштами (активами). Рентабельність капіталу розраховується як добуток рентабельності продукції і оборотності активів.

Для оцінки інвестиційного потенціалу підприємства має значення, за рахунок яких факторів зростає чи знижується рентабельність капіталу. Показник ефективності використання капіталу підприємства, який у кінцевому підсумку цікавить його акціонерів, - це відношення чистого прибутку до вартості активів. Визначення дивідендів із розрахунку на одну акцію здійснюється лише виходячи з розміру чистого прибутку. Рівень дивідендів залежить від величини чистого прибутку та від того, яку його частину вирішено спрямувати на виплату дивідендів.

Власників звичайних акцій більшою мірою цікавить курс акцій, ніж рівень дивідендів. Курс акцій залежить від цілого ряду фінансових показників акціонерного товариства. Найпростіший показник - співвідношення рівня дивідендів, які сплачуються за звичайними акціями, і ставки банківського відсотка за депозитами. Курс акції дорівнює добутку цього співвідношення і номінальної ціни акції. Однак такий підхід до оцінки курсу акцій не дає уявлення про перспективність вкладення коштів у певне акціонерне товариство. Більш правильно визначати курс акцій виходячи з можливостей акціонерного товариства у сплаті дивідендів. Для цього потрібно розрахувати чистий прибуток на одну звичайну акцію, але не на будь-яку дату, а протягом декількох періодів, які аналізуються (кварталів, а якщо можливо - років).

На розвиненому ринку цінних паперів вартий уваги ще один показник, який оцінює курс акцій. Він розраховується як відношення курсу акцій до чистого прибутку (або розміру дивідендів) на одну акцію.

Таким чином, якби курс акцій формувався лише залежно від їхнього номіналу і розміру чистого прибутку (дивідендів) на одну акцію, то відношення курсу акцій до чистого прибутку (розміру дивідендів) у всіх випадках дорівнювало б номіналу, поділеному на рівень банківського відсотка за депозитами. Однак курс акцій формується під впливом причин ринкового характеру і залежить не лише від рівня чистого прибутку (дивідендів) на одну акцію. Іноді низький рівень дивідендів за акціями пов'язаний із необхідністю використовувати в певному періоді прибуток для розвитку виробництва. Це може означати, що в наступні періоди дивіденди можуть бути досить високими.

Всю цю множинність факторів необхідно враховувати для оцінки потенціалу інвестицій у цінні папери при формуванні портфеля.

Для того щоб забезпечити стійкість портфеля цінних паперів, інвестори обмежують розмір вкладень у цінні папери одного емітента, досягаючи таким чином зниження ступеня ризику. При вкладанні коштів у акції промислових компаній здійснюється їх галузева диверсифікація. Взаємні фонди грошового ринку, які працюють із короткостроковими цінними паперами приватних емітентів і держави, проводять диверсифікацію, управляючи змішаним пакетом фінансових активів. Цей пакет містить: державні облігації, короткострокові цінні папери муніципалітетів, сертифікати пайової участі інших інвестиційних інститутів.

Управління диверсифікованим портфелем потребує проведення постійних операцій із цінними паперами для підтримки якості портфеля і забезпечення зростання його поточної вартості.

Діяльність інвестиційних компаній і фондів у кожній країні має свою специфіку, яка залежить від особливостей фондового ринку. У більшості країн у структурі портфельних інвестицій переважають не акції, а облігації та короткострокові цінні папери (табл. 1.2).

Таблиця 2.2 Структура портфельних інвестицій і клієнтура інвестиційних компаній

Кошти, отримані інвестиційною компанією під час продажу перших пакетів власних акцій, звичайно відразу ж вкладаються в ринкові активи. Вибір активів здійснюється виходячи з інвестиційних властивостей цінних паперів і стану фінансового ринку. В західній практиці пропозиція цінних паперів здійснюється інвестиційними інститутами за принципом "пропозиція всіх зусиль", "твердого зобов'язання" або "страхування недорозміщення". У першому випадку ризик недорозміщення несе фірма-емітент, а інвестиційна компанія продає можливу кількість акцій за комісійні. При другому варіанті весь випуск цінних паперів купує інвестиційна компанія і перепродає його за ціною, що не набагато перевищує початкову. При "страхуванні недорозміщення" інвестиційний інститут розміщує цінні папери від імені емітента протягом обумовленого терміну, а частину, якої не було розміщено, потім викуповує.

Здійсненням портфельних стратегій займаються спеціально підготовлені менеджери, яких називають портфельними менеджерами. Доручення клієнта щодо формування стійкого портфеля фінансових активів і проведення моніторингу (відстеження) його дохідності називають договором портфельного управління.

В Україні через нерозвиненість фінансового ринку та ринку цінних паперів при формуванні портфеля цінних паперів інвестори, як правило, ставлять за мету:

· збереження та приріст капіталу;

· придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть заміняти готівку;

· доступ через придбання цінних паперів до дефіцитної продукції та послуг, майнових і немайнових прав;

· розширення сфери впливу та перерозподілу власності, створення холдингових і ланцюгових структур;

· спекулятивна гра на коливаннях курсів в умовах нестабільного, ненасиченого ринку цінних паперів;

· похідні цілі (зондування ринку, страхування від зайвих ризиків і т. ін.).

Із плином часу можуть змінюватися інвестиційні цілі вкладника, що веде до зміни складу портфеля. Перегляд портфеля зводиться до визначення співвідношення дохідності й ризику паперів, що до нього входять. За результатами аналізу приймається рішення про можливий продаж будь-якого цінного папера та придбання у разі необхідності нового.

3. Методи управління портфелем цінних паперів

Управління портфелем цінних паперів означає планування, аналіз та регулювання складу портфеля, і здійснення діяльності щодо його формування й під- тримки з метою досягнення поставлених перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності й мінімізації витрат, пов'язаних з ним.

Існує дві форми управління портфелями цінних паперів: пасивна й активна. Пасивна форма управління полягає у складанні диверсифікованого портфеля із завчасно визначеним рівнем ризику і тривалим зберіганням портфеля в незмінному стані. Серед методів пасивного управління виділяють:

диверсифікацію;

індексний метод;

збереження портфеля.

Диверсифікація передбачає внесення до складу портфеля різноманітних цінних паперів із різними характеристиками. Підбір диверсифікованого портфеля в умовах українського фондового ринку потребує певних зусиль, пов'язаних у першу чергу з пошуком повної і достовірної інформації про інвестиційні властивості цінних паперів. Структура диверсифікованого портфеля цінних паперів повинна відповідати певним цілям інвесторів.

Індексний метод, або метод дзеркального відображення, побудований на тому, що за еталон береться певний портфель цінних паперів. Структура портфеля-еталона характеризується певними індексами. Далі цей портфель дзеркально повторюється. Застосування даного методу ускладнюється труднощами добору еталонного портфеля.

Збереження портфеля грунтується на підтриманні структури і збереженні рівня загальних характеристик портфеля. Не завжди вдається зберегти незмінною структуру портфеля, оскільки, враховуючи нестабільну ситуацію на українському фондовому ринку, доводиться купувати інші цінні папери. При великих операціях із цінними паперами може відбутися зміна їх курсу, яка потягне за собою зміну поточної вартості активів. Можлива ситуація, коли сума продажу цінних паперів акціонерам компанії перевищує вартість їх придбання. У цьому разі керуючий повинен продати частину портфеля цінних паперів, щоб здійснити виплати клієнтам, які повертають компанії свої акції. Значні обсяги продажу можуть спричиняти зниження курсу цінних паперів компанії, що негативно відбивається на її фінансовому стані.

Сутність активної форми управління полягає в постійній роботі з портфелем цінних паперів. Базовими характеристиками активного управління є:

· вибір певних цінних паперів;

· визначення термінів придбання або продажу цінних паперів;

· постійний свопінг (ротація) цінних паперів у портфелі;

· забезпечення чистого доходу.

Якщо прогнозується зниження відсоткової ставки Центрального банку, то рекомендується купувати довгострокові облігації з низьким доходом за купонами, курс яких швидко підвищується при падінні ставки відсотка. При цьому слід продати короткострокові облігації з високою дохідністю за купонами, оскільки їх курс у даній ситуації падатиме. Нарешті, якщо динаміка відсоткової ставки демонструє повну невизначеність, то керуючий перетворить значну частину портфеля цінних паперів на активи підвищеної ліквідності (наприклад на строкові депозити). Ліквідність розглядається як одна з найважливіших властивостей портфеля цінних паперів і означає спроможність швидкого перетворення цінних паперів на кошти. Від рівня ліквідності залежить спроможність інвестиційної компанії або фонду своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами та акціонерами.

Разом з постійною зміною структури портфеля цінних паперів змінюється і вартість цінних паперів. У результаті виникають додаткові проблеми, пов'язані зі збільшенням або зменшенням капіталу. Якщо має місце чисте перевищення вартості придбання цінних паперів над їх продажем, то з'являється деякий приріст капіталу. Ці кошти доцільно знову вкласти в цінні папери. При цьому необхідно слідкувати за якістю портфеля цінних паперів та його структурою. Висока динамічність розвитку ринку цінних паперів викликає необхідність їх постійної переоцінки з урахуванням поточної вартості портфеля. Якщо цінні папери не котируються і не мають поточного курсу, то оцінка відбувається за номіналом або визначається оціночна вартість. Переоцінка цінних паперів може здійснюватися щотижня або навіть щодня. Ця робота проводиться банком-депозитарієм або портфельним менеджером.

Таким чином, при здійсненні інвестиційної стратегії на ринку цінних паперів можна орієнтуватися на різні цільові настанови: на отримання більш або менш високого і стабільного поточного доходу або дивідендів чи на зростання вартості цінних паперів, тобто на збільшення вкладеного капіталу.

Висновок

Портфель цінних паперів - це сукупність придбаних (отриманих) банком сторонніх цінних паперів, право володіти, користуватися та розпоряджатися якими належить банкові.

Група цінних паперів - це ЦП однієї емісії одного емітента в одному портфелі банку (портфелі на продаж, або портфелі на інвестиції). Група може складатись з одного чи більшої кількості ЦП.

У банківській практиці вкладення коштів у цінні папери називаються інвестиціями. Інвестиційні операції, як і кредитні, приносять основну частину доходів банку, також підлягають ризикам.

У процесі здійснення операцій з цінними паперами банківським установам доцільно значну увагу приділяти проведенню ефективного управління портфелем фінансових інвестицій, яке забезпечить дохідність, що буде достатньою для фінансування витрат пов'язаних із залученням ресурсів, та гарантуватиме певну величину прибутку.

Список використаної літератури

1. Губсъкий Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К.: Наук, думка, 2008.

2. Денисенко М.П. Основи інвестиційної діяльності: Підручник. --К.: Алер-та, 2003.

3. Загорсъкий В.С. Ринок цінних паперів. - Львів, 2005.

4. Иванов В.М. Финансовый рынок. --К.: МАУП, 1999.

5. Інвестування: Навч.-метод, посіб. / А.А. Пересада та ін. - К.: Вид-во КНЕУ,2008.

6. Калина А.В., Корнеев В.В. Рынок ценных бумаг: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 2005.

7. Мельник В.А. Ринок цінних паперів. - К.: ВІРА-Р, 2006.

8. МендрупО. Т.,ШевчукІ. А. Ринок цінних паперів: Навч. посіб.--К.:Вид-воКНЕУ, 2008.

9. Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навч. посіб. - К.: Вид-во КНЕУ, 2007.

10. Мозговой О.Н. Зарубежный фондовый рынок. - К.: Феникс, 2003.

11. Мозговой О.Н. Фондовый рынок Украины. --К.: Феникс, 2007.

12. Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. - К.,2000.

Размещено на Allbest.ru