Проблеми розвитку банківської системи в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Теоретичний та схематичний аналіз загальних понять факторингу

2. Роль держави в організації страхування міжнародних торговельних операцій та інвестицій

3. Механізми різних видів страхування

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Сучасні умови розвитку вітчизняної економіки, посилення інфляційних процесів, зростання економічної нестабільності, поглиблення конкурентної боротьби, а також збільшення проблем неплатежів і недостатності оборотних коштів підприємств зумовили необхідність пошуку нових напрямів прибуткового і безпечного використання грошових ресурсів банківськими установами країни. У зв'язку із зниженням ліквідності вітчизняних суб'єктів господарювання та зростанням обсягів неповерненості грошових коштів виникає потреба у використанні ефективних методів управління дебіторською заборгованістю, що забезпечуватимуть регулярні потоки грошових ресурсів для фінансування бізнесу. На наш погляд, до таких методів доцільно віднести факторинг - банківську торгово-комісійну послугу, що передбачає короткострокове фінансування широкого спектра компаній, які мають тимчасову потребу в обігових коштах.

Зважаючи на те, що фінансове ресурсне забезпечення економічного розвитку в умовах функціонування ринкових відносин неможливе без використання сучасних форм та інструментів розрахунково-платіжних взаємозв'язків, аналіз перспектив розвитку факторингу в Україні сьогодні є надзвичайно важливим.

Дослідженням проблем використання факторингу присвячено низку наукових праць. З-поміж зарубіжних авторів, що внесли значний вклад у розвиток дослідження цієї тематики, доцільно виділити доробки таких науковців як: Дж. А. Мак-Кензі, Дж. Гілберт, П. Біскоє, Ф. Р. Селінджер, М. Форман, Д. Остчеймер та інші.

У вітчизняній економічній літературі факторингові операції практично не отримали повного і систематичного відображення. Серед вітчизняних учених-економістів, які займаються питаннями управління дебіторською заборгованістю за допомогою факторингу, слід виділити таких авторів як: Т.Е. Белялов, Ю.М. Лисенко, Ю.С. Скакальський. В їхніх дослідженнях розкрито теоретичні та практичні аспекти розвитку факторингу в Україні.

Незважаючи на наявність великої кількості праць, дослідження щодо ефективності використання факторингових послуг у сучасних умовах господарювання України практично відсутнє. У цьому зв'язку нагальною є завдання дослідження стану розвитку факторингу у світі та на теренах нашої держави, вивчення думок різних авторів та нормативно-законодавчих актів України щодо трактування поняття «факторинг», формування визначення, особливостей функціонування, систематизація переваг і недоліків для кожного з учасників факторингових відносин, а також визначення перспектив розвитку факторингових послуг в Україні.

1. Теоретичний та схематичний аналіз загальних понять факторингу

Відсутність єдиного й однозначного трактування поняття «факторинг» є одним з основних недоліків вітчизняної правової бази в галузі фінансово-кредитного регулювання. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» факторинг - це «придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги із взяттям на себе виконання таких вимог і приймання платежів». За цим визначенням факторинг являє собою купівлю-продаж грошових вимог, належних первісному кредиторові за поставлені товари чи надані послуги. Сфера застосування цієї норми є досить обмеженою: вона встановлює право банків здійснювати лише купівлю-продаж вказаних вище грошових вимог.

Суперечливим є визначення, що міститься у ч. 1 статті 350 Господарського кодексу України: «Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі». Суперечливість полягає в тому, що, з одного боку, вказівка на прийняття ризику виконання вимоги має означати договір купівлі-продажу вимоги, з іншого - такий договір виключає здійснення факторингу на комісійних засадах. При цьому на комісійний характер факторингу вказують і правила частин 2 і 3 цієї статті, які передбачають передання банком коштів у розпорядження клієнта за плату (з чого можна зробити висновок, що йдеться про надання банком клієнтові кредиту або позики, а не про купівлю вимог) і надання клієнтові додаткових консультаційних та інформаційних послуг [11, с. 9].

В економічній літературі також немає єдиного підходу щодо розуміння категорії факторингу. Так, у наукових працях та дослідженнях можна натрапити на такі трактування цієї категорії:

– факторинг - фінансова операція, за якою одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт поступається або зобов'язується поступитися фактору своїм правом грошової вимоги до третьої особи (боржника) [7, с. 179];

– факторинг - це фінансування постачань із відстрочення платежу, страхування ризиків, пов'язаних із відстроченням платежу, а також управління дебіторською заборгованістю [6,с. 110];

– факторинг - це комісійно-посередницька діяльність, пов'язана з поступкою банкові клієнтом-постачальником неоплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) за поставлені товари, виконані роботи, послуги і, відповідно, права одержання платежу за ними, тобто з інкасуванням дебіторської заборгованості клієнта [8, с. 258].

Найбільш комплексним визначенням факторингу є таке: факторинг - це комплекс фінансових послуг, що надаються клієнтові в обмін на відступлення ним права вимоги на дебіторську заборгованість, виражену в грошовій формі, і які включають фінансування та кредитування товарів, страхування кредитних ризиків, облік дебіторської заборгованості та співпрацю із дебітором щодо своєчасної оплати коштів.

Механізм факторингу передбачає, що компанія-постачальник уступає банку (фактору) права на отримання платежів від платників за доставлені товари чи надані послуги. Після отримання документів щодо доставки товарів чи наданих послуг банк, як правило, після перевірки платоспроможності покупця виплачує (своєму клієнтові) від 30% до 80% суми товару чи наданої послуги й утримує факторингову комісію за адміністрування дебіторської заборгованості. Інші 70-20% від суми боргу банк (фактор) тимчасово стягує як компенсацію ризику погашення боргу, а після його погашення покупцем повертає клієнту-постачальникові. Покупець повертає борг на умовах відстрочення платежу, переводячи кошти на спеціальний рахунок банку (фактора). Після чого банк (фактор) погашає виплачені постачальникові кошти, а залишок платежу переводить на рахунок постачальника.

Традиційно у факторинговій операції беруть участь три сторони (рис.1):

Рис. 1. Зміст і послідовність здійснення факторингової операції

1. Відвантаження постачальником покупцеві товарів (робіт, послуг).

2. Акцепт покупцем боргових вимог за товари (роботи, послуги).

3. Пред'явлення постачальником боргових вимог фактору з метою їх перевідступлення.

4. Вивчення фактором кредитоспроможності постачальника і, у разі позитивного результату, укладення з ним договору факторингу.

5. Перерахування постачальникові коштів у розмірі 70 - 90% суми боргових вимог, придбаних фактором.

6. Виставлення фактором боргових вимог для оплати їх покупцем.

7. Оплата покупцем виставлених на нього фактором боргових вимог.

8. Після отримання платежу від покупця фактор перераховує постачальнику залишок коштів (30 - 10%) за мінусом плати за факторингове обслуговування.

В Україні факторинг поки що не розглядають як самостійну сферу діяльності. Банки надають перевагу факторингу як послузі, лише розширюючи асортимент кредитних продуктів. Щодо спеціалізованих факторингових компаній, то на ринку їх практично не існує. Тому в нашій країні склалася ситуація, за якої представлений фінансовий інструмент, який займає пристойне місце у світовій економіці, не розвивається. Фахівці та експерти такий стан справ у сфері факторингового обслуговування насамперед пов'язують із недосконалістю законодавства, а також відсутністю кваліфікованих фахівців, які могли б грамотно і професійно здійснювати факторингові операції. Незважаючи на те, що вітчизняними фінансовими установами факторингове обслуговування пропонується на невеликі суми та лише висококласним позичальникам, з якими банк має довготривалі та стабільні зв'язки, останнім часом такі послуги стають привабливими для суб'єктів господарської діяльності України не лише як форма захисту від ризиків, а й як засіб оптимізації фінансових потоків банку та клієнта, що, безперечно, є запорукою розвитку вітчизняного ринку факторингових послуг.

В Україні розвиток факторингових послуг досить динамічно почав розвиватися з 2001 року, при цьому статистика появи нових гравців на ринку факторингу пасивніша, ніж ринок його споживачів. Так, наприклад, портфель українського факторингу в 2007 році виріс до 280 млн. (зростання порівняно з 2006 р. - 180%). У 2008 році обсяг факторингових операцій уже становив 480,89 млн. грн., або приблизно 112% від обсягу наданого факторингу у 2007-му. Незважаючи на такий значний приріст факторингових операцій кількість гравців - фінансових установ в Україні в 2008 році всього близько 80, з них 47 банків і понад 30 компаній. Але щодо фінансових компаній можна відзначити, що реально пропонують і надають клієнтам факторинг 5-7 компаній, останні на «індивідуальних» умовах, іншими словами - тільки декларують. Основний оборот факторингових операцій, як і сам портфель, в основному (близько 85%) припадав тоді на 5-7 банків, це: Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Петрокомерц-Україна, Українська фінансова група, Сведбанк, «Арма Факторинг», «Райффайзен Банк Аваль») [9].

Слід звернути увагу на те, що проблеми у сфері банківського бізнесу та певні глобальні тенденції значно вплинули на перспективи та напрями розвитку факторингових операцій в Україні. Так, у 2009 році банки - лідери на ринку факторингу посилили вимоги щодо позичальників, сфери їх діяльності та умов факторингового обслуговування, а значна частина банківських установ у зв'язку із зниженням ліквідності та іншими об'єктивними причинами взагалі не надають послуги факторингу (табл. 1).

Таблиця 1

Умови надання факторингових послуг

Світова фінансова криза другої половини 2008-2009 рр. змінила орієнтири розвитку факторингу з боку факторів. Після подолання фінансової кризи на ринок вийшли саме факторингові компанії, а банки своєю чергою призупинили свою діяльність з надання факторингових послуг. Це було зумовлено тим, що банки втратили велику кількість коштів через масові невиплати (40 % клієнтів) по факторингу, який, на відміну від кредитування, є беззаставною послугою [3], що призвело до погіршення портфелю активів банків та змусило їх згортати факторинговий бізнес. Банки відтоді висувають жорсткі вимоги до позичальника. Вони погоджуються працювати більше з міжнародним факторингом. Майже в усіх випадках пропонують послугу лише з регресом або під заставу. Важливими критеріями при прийнятті рішення є також строк роботи підприємства, кредитна історія, спеціалізація продукції (деякі банки не надають факторинг на вузькоспеціалізовану продукцію), кількість дебіторів, доходи підприємства тощо.

Своєю чергою факторингові компанії, які розпочали свою діяльність після світової фінансової кризи, активно почали пропонувати факторинг, як основний бізнес своєї діяльності, оскільки вони не мають значних обсягів проблемної заборгованості.

Кількість фінансових компаній, які отримали право на проведення факторингового бізнесу в Україні, з кожним роком зростає, про що свідчать дані табл. 2:

Таблиця 2

Аналізуючи дані таблиці, спостерігаємо зростання в динаміці кількості фінансових компаній, які мають право надавати послуги факторингу в Україні на 124 % в 2011 р. порівняно із 2009 р. Проте за даними FCI компанії, які реально займаються наданням цих послуг, у 2011 р. нараховується не більше 25.

Станом на 31.12.2012 у Державному реєстрі фінансових установ містилася інформація про 146 фінансових компаній, які мають право надавати послуги факторингу.

Незважаючи на світову фінансову кризу, яка охопила будь-яку сферу економіки, зокрема і ринок факторингових послуг, у більшості країн світу вже відновились загальні обороти факторингового обслуговування та стали більшими, ніж в часи докризової ситуації. В Україні ринок факторингових послуг також набуває широкого розвитку, про що свідчать дані FCI за 2005-2011 рр. (рис. 2):

Рис. 2. Динамічні зміни обсягу факторингу в Україні протягом 2005-2011 рр.

З рис. 2 бачимо, що в 2008 р. обсяг факторингу в Україні був найбільшим і становив 1314 млн. євро. У 2009 р. обсяг факторингу зменшився майже в 2,5 разу і становив 530 млн. Проте, починаючи з 2010 р. ринок факторингових послуг в Україні відновлює свої позиції після подолання фінансової кризи, і в 2011 р. по обсягах факторингових послуг перевищив докризовий 2007 р.

Кількість договорів факторингу, укладених протягом 2012 року, становить 20 524 одиниці, що на 69,5% більше в порівнянні з аналогічним періодом 2011 року. Вартість договорів факторингу, укладених протягом 2012 року, становила 11 702,9 млн. грн., що на 71% більше в порівнянні з цим показником аналогічного періоду 2011 року. Виконали 19 528 договір на суму 11 866,3 млн. грн. Діючими станом на 31.12.2012 року залишалося 4 891 договорів факторингу. Динаміка кількості та вартості укладених фінансовими компаніями договорів факторингу по кварталах наведена на рис. 3.

Рис. 3. Динаміка надання фінансовими компаніями послуг факторингу за 2010-2012рр.

Важливим показником, який характеризує розвиток факторингових послуг, є джерела їх фінансування. Узагальнені дані щодо джерел фінансування факторингових послуг наведені в таблиці 3 та зображені на рис. 4, 5.

Рис. 5. Джерела фінансування факторингових операцій станом на 31.12.2012.

Обсяг фінансування факторингових операцій за рахунок власних коштів станом на 31.12.2012 збільшився у два рази (до 8 179,0 млн. грн.) в порівнянні з показником на відповідну дату 2011 року. Обсяг позичкових коштів юридичних осіб (крім банківських кредитів) станом на 31.12.2012 зменшився на 4,7% (до 1 584,5 млн. грн.) в порівнянні з показником на відповідну дату 2011 року. Обсяг банківських кредитів станом на 31.12.2012 збільшився на 37,8% (до 1 643,0 млн. грн.) в порівнянні з показником на відповідну дату 2011 року.

Характеризуючи структуру джерел фінансування факторингових операцій на кінець 2012 року, можна відмітити, що традиційно найбільшу частку з них складають власні кошти факторингових компаній (68,2%), яка за останній рік зросла на 11,1%; частка позичкових коштів юридичних осіб (крім банківських кредитів) продовжує зменшуватись і станом на кінець року становила 13,2%. Частка банківських кредитів та інших джерел у поточному році продемонстрували приріст в абсолютних показниках, але їх частки у структурі джерел фінансування факторингових операцій зменшилися та склали відповідно 13,7% та 4.9%.

Групування перших за обсягом наданих послуг факторингових компаній за 2012 рік наведено в таблиці 4.

Таблиця 4

Під впливом проблем у грошово-кредитній сфері змінилися не лише пропозиція послуг факторингу, а й галузева структура та величина попиту з боку вітчизняних підприємств. Згідно зі статистичними даними, оприлюдненими Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, структуру укладених договорів факторингу за галузями економіки впродовж 2008-2009 рр. відображено на рис. 6:

Рис. 6. Розподіл укладених договорів факторингу за основними галузями промисловості, %

Аналізуючи розподіл укладених фінансовими компаніями договорів факторингу, можна зробити висновок, що у 2009 році мав місце перерозподіл факторингових операцій за галузями промисловості, зокрема факторинг не використовувався в легкій промисловості, металургії, транспорті тощо. Також зменшилася частка підприємств, зайнятих у сфері будівництва та хімічної промисловості, які здійснювали свої розрахунки з використанням схем факторингу. Зміна структури факторингових послуг за основними галузями економіки пов'язана з переорієнтацією напрямів виробництва та наданням послуг населенню, що, у свою чергу, як твердять фахівці, є результатом фінансової кризи.

Розподіл укладених договорів факторингу за основними галузями за 2010-2012 рр. наведено на рис. 7., 8., 9.:

Рис. 7. Розподіл укладених договорів факторингу за основними галузями станом на 31.12.2010 р.

З рис.7 видно, що найбільшу частку (72 %) укладених договорів факторингу припадає на інші галузі. На думку НРА “Рюрік”, інші галузі - це сфера торгівлі. Друге місце серед галузей займає сфера послуг (24 %). Незначна частка укладених договорів факторингу припадає на машинобудування (3 %). Харчова промисловість займає найменшу частку (1 %) серед основних галузей, які користуються послугами факторингу.

факторинг банківський операція інвестиція

Рис. 8. Розподіл укладених договорів факторингу за основними галузями станом на 31.12.2011 р.

Рис. 9. Розподіл укладених договорів факторингу за основними галузями станом на 31.12.2012

Незважаючи на очевидні переваги факторингу в порівнянні з іншими фінансовими інструментами, у банківському бізнесі така послуга пропонується доволі рідко. Подібна ситуація пов'язана із проблемами в українській економіці, що негативно впливають на розвиток вітчизняного факторингового ринку і не дають можливість цій операції зайняти високе місце серед інших кредитних послуг. До таких проблем слід віднести ось що.

1. Недосконалість і неоднозначність вітчизняного законодавства, що регулює відносини у сфері факторингового обслуговування, а також низький рівень

Вісник Університету банківської справи Національного банку України № 2 (8) червень 2010 167

Проблеми розвитку банківської системи в сучасних умовах правової культури вітчизняного бізнесу. Так, в Україні відсутній окремий єдиний закон чи положення щодо регулювання ринку факторингових послуг, а чинні законодавчі акти, які частково регулюють відносини у сфері факторингу, є вкрай неоднозначними і суперечливими.

2. Великий відсоток переуступлення боргу, котрий сьогодні застосовують банківські установи України у тарифах за обслуговування, що змушує потенційних клієнтів переорієнтовуватися на стандартне кредитування, де вартість послуг є нижчою.

3. Вітчизняні банки, як правило, надають послуги тільки з фінансування заборгованості. Натомість у міжнародній практиці факторинг містить чотири (мінімум дві) складові: фінансування, страхування ризиків, управління дебіторською заборгованістю й інформаційне обслуговування.

4. Поширеність передоплати за товар також є великою проблемою, оскільки унеможливлює використання факторингу, який, у свою чергу, базується на відстроченні платежу.

5. Необізнаність суб'єктів господарювання про факторинг як ефективний метод управління дебіторською заборгованістю, а також брак професійних навичок та досвіду роботи в цій сфері як з боку банківських працівників, так і з боку потенційних клієнтів.

Слід зазначити, що в банківській практиці існує перелік випадків, коли факторингове обслуговування ускладнюється або стає неможливим. Так, факторингове фінансування не здійснюється для:

-- підприємств з великою кількістю дебіторів, заборгованість кожного з яких становить невеликі суми;

-- підприємств, які виробляють нестандартну або вузькоспеціалізовану продукцію;

-- будівельних або інших фірм, що працюють із субпідрядником;

-- підприємств, що займаються бартерними операціями;

-- боргових зобов'язань фізичних осіб, філіалів або відділень підприємств.

Перелік не є вичерпним і може бути доповнений іншими суттєвим для банку критеріями, виходячи з величини ризиків, які несе банк, а також обсягом витрат при реалізації такої послуги. Окрім того, фінансово-кредитні установи не приймають для факторингового обслуговування таку дебіторську заборгованість:

--дебіторську заборгованість нових покупців, з якими постачальник щойно уклав договори поставок, тобто покупців із невідомою платіжною історією і дисципліною розрахунків;

--прострочену дебіторську заборгованість;

--дебіторську заборгованість споріднених (пов'язаних) із постачальником підприємств;

--дебіторську заборгованість за договорами поставок, що передбачають бартерні розрахунки.

Застосування вищеперелічених обмежень при наданні факторингової послуги обумовлюється насамперед її ризикованістю. Тому банки-фактори з метою недопущення можливості реалізації факторингових ризиків проводять зважену та послідовну політику, що передбачає виявлення та ідентифікацію, аналіз і оцінку, а також практичне впровадження відповідних методів боротьби з ризиком (табл. 4).

Список використаної літератури

1. Цивільний Кодекс України, зі змінами, від 16.01.2003, № 435-IV.

2. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003, № 436-IV.

3. Закон України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» вiд 12.07.2001 р. № 2664-III.

4. Закон України «Про банки та банківську діяльність» вiд 07.12.2000 р., № 2121.

5. Дубровська Є., Смачило В. Сутність та роль факторингу в сучасних умовах // Персонал. - 2007. - № 4. - С. 75-78.

6. Склеповий Є. В. Ринок факторингових послуг в Україні // Фінанси України. - 2005. - № 9. - С. 109-115.

7. Лисенко Ю. М. Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. - К., 2005. - C. 179.

8. Руденко Л. В. Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства: Підручник. - К.: Лібра, 2002. - 304 с.

9. Ринок факторингових послуг: реальні можливості чи реальні втрати [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://209.85.135.132/search?q=cache:F8AJRwyUYQ8J:www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vntu/2008_17_1/38.

10. Попов Ю. Факторинг - законодавство України та світовий досвід // Правовий тиждень. - 2008. - № 3 (76). - 15 січня. - С. 9-10.

11. Факторинг - джерело покриття дефіциту оборотних коштів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ua.glavbukh.ua/glavbuh/ypr/ypr_4061.html.

12. Офіційний сайт Державної комісії з ринків фінансових послуг України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua.

Вісник Університету банківської справи Національного банку України № 2 (8) червень 2010 163

Проблеми розвитку банківської системи в сучасних умовах

Размещено на Allbest.ru