Правове регулювання договору страхування в цивільному праві зарубіжних країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний Авіаційний Університет

Інститут міжнародних відносин

Кафедра міжнародного права

Курсова робота

на тему: Правове регулювання договору страхування в цивільному праві зарубіжних країн

виконав студент групи МП-305

Бондарчук Владислав

Київ 2012



План

Вступ

Розділ 1. Поняття страхування і його види

1.1 Історія виникнення страхування

1.2 Поняття страхування

1.3 Учасники страхового зобов'язання

1.4 Принципи і функції страхування

1.5 Види і форми страхування

Розділ 2. Джерела правового регулювання страхової діяльності

2.1 Джерела правового регулювання страхової діяльності в Україні

2.2 Джерела правового регулювання страхової діяльності в Росії

2.3 Джерела правового регулювання страхової діяльності в Франції

2.4 Джерела правового регулювання страхової діяльності в ФРН

2.5 Джерела правового регулювання страхової діяльності в Англії

2.6 Джерела правового регулювання страхової діяльності в США

Розділ 3. Державний нагляд за діяльністю страховиків

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Життя, особливо в наш непростий час, сповнено несподіванок. Людина може виявитися жертвою катастрофи або пограбування, раптово захворіти, внаслідок зміни ринкової кон'юнктури можуть не виправдатися розрахунки підприємця на одержання прибутку. У цих та безлічі інших випадків виникає необхідність заздалегідь захистити себе від їх шкідливих наслідків або звести їх до мінімуму. Чимало людей постійно знаходяться в зоні підвищеного ризику.

Багато громадян напередодні старості і пов'язаного з нею зниження працездатності хочуть забезпечити собі хоча б прожитковий мінімум, для чого вдаються до послуг спеціалізованих організацій, які, приймаючи від громадян одноразово або періодично визначені внески, гарантують їм при настанні обумовленої події (наприклад, при доживання до обумовленого віку) виплату відповідних сум, що перевершують, як правило, ці внески. У всіх зазначених випадках мова йде про страхування, при якому спеціалізовані організації - страховики збирають внески з громадян і організацій (страхувальників), які уклали з ними договори страхування.

За своєю економічною сутністю страхування являє собою систему економічних відносин, спрямованих на усунення або зменшення майнових втрат, викликаних екстраординарними обставинами, за допомогою їх розподілу між особами, за рахунок коштів яких створюється спеціальний (страховий) фонд для відшкодування таких втрат.

Страхові економічні відносини виступають у формі створення і розподілу грошового фонду, що назване страховим, що знаходиться в управлінні спеціальної організації (страховика), шляхом попередньої акумуляції грошових коштів (внесків) зацікавлених учасників економічного обороту (страхувальників).

Поряд із цивільно-правовими нормами інституту страхування існує інститут державного соціального страхування. Головна відмінність між ними полягає в тому, що при державному соціальному страхуванні за робітників, службовців, членів кооперативних та інших організацій внески до фонду соціального страхування, якими відають профспілки, вносять підприємства або кооперативи без будь-яких відрахувань з їхньої заробітної плати, тоді як страхування за нормами цивільного законодавства засноване, як правило, на майновій участі у створенні страхових фондів самих громадян.

Об'єктом роботи виступає цивільне право.

Предметом роботи виступає договір страхування.

Метою курсової роботи є дослідження загальних особливостей та соціально-економічна роль страхування, правові особливості його регулювання.

При написанні роботи були використані нормативно-правові акти та спеціалізовані видання, посібники.



Розділ 1. Поняття страхування і його види

страхування майновий правовий

1.1 Історія виникнення страхування

Історія страхування простежується з глибокої давнини. Свідоцтва про зачатки страхових відносин відшукуються в законах вавілонського царя Хаммурапі (XVIII до н.е.), в законах афінського архонта Солона (VI до н.е.), в Родосському законі щодо викинутого в море. Саме тоді виникли найпростіші форми взаємного страхування.

Види особистого страхування були відомі у часи Стародавнього Риму, коли для вступу у військову колегію сплачувалися вступні внески, а потім проводилися щомісячні відрахування в фонд, з якого робилися виплати у випадку смерті члена колегії. У германських народів в період Середньовіччя створювались купецькі гільдії для захисту майнових інтересів своїх членів в мореплавстві, перевезення товарів [7 c, 239].

Початок страхування в його сучасному розумінні тісно пов'язаний з морським страхуванням. Хоча перший морський страховий поліс був оформлений в італійському місті Генуя ще в 1347 р., народження сучасного страхування пов'язують з подією, що відбулась кількома століттями пізніше.

Унікальним зразком організації страхової компанії є всесвітньо відомий англійський Ллойд (Lloyd's), що отримав найменування на честь Едварда Ллойда - власника кав'ярні в Східному Лондоні, який поклав початок створенню єдиної в своєму роді системи функціонування страхового бізнесу. У XVII в. купці, сходилися в своєму традиційному місці зустрічей - лондонській кав'ярні Е. Ллойда, - вирішили створити спеціальний грошовий фонд для погашення збитку, заподіяного кому-небудь з них у разі загибелі або пропажі корабля. Від імені власника цієї кав'ярні отримало свою назву засноване в кінці XVII ст. страхове об'єднання, яке стало в Англії найбільшим.

В цей же час інша лондонська подія призвела до виникнення страхування від вогню. Лондонська пожежа 1666 р., знищила понад 13 тисяч будівель, змусила задуматися про відшкодування шкоди в таких випадках. В результаті виникли численні акціонерні товариства страхування від вогню.

В Англії ж в 1765 р. виникло і перше страхове товариство зі страхування життя. В інших країнах такі суспільства з'явилися тільки в наступному столітті. Державне соціальне страхування вперше виникло в кінці XIX ст. в Німеччині.

У Росії майже до кінця XVIII ст. потреби в страховому захисті забезпечувалися іноземними страховими компаніями. Оскільки витік страхових платежів за кордон негативно позначалася на економіці держави, Маніфестом Катерини II від 28 червня 1786 року про заснування Державного позикового банку була введена заборона на страхування майна в іноземних компаніях і встановлена державна страхова монополія. Більше тридцяти років практично єдиним страховиком в Росії була Страхова експедиція цього банку (1786-1822 рр..).

У 1885 р. після скасування Олександром III заборони в Росії відновилася перервана рівно на сторіччя діяльність іноземних страхових компаній. До 1917 р. російські страхові товариства накопичили великі капітали і перетворилися на найбільші фінансові установи, які грали значну роль в економічному житті країни.

Після Жовтневої революції всі приватні страхові товариства були ліквідовані, їх майно та грошові кошти перейшли у власність Радянської держави. Декретом Ради народних комісарів від 6 жовтня 1921 р. "Про організацію страхової справи в Російській Республіці" була введена монополія на страхування у всіх його видах. Таке положення зберігалося понад шістдесят років. Тільки в 1988 р. з прийняттям Закону СРСР "Про кооперацію" розпочалася демонополізація страхування [5 , 362].

Майнове страхування досить швидко перетворилося на процвітаючий вид страхового бізнесу, враховуючи всі нові різноманітні потреби кожного активно діючого учасника ринкового обороту в страхових продуктах.

З'явившись значно пізніше майнового, особисте страхування (його виникнення відносять до Середніх віків) отримало можливість широкого розповсюдження (випереджаючи навіть показники майнового страхування) завдяки розвитку страхової математики та страхової статистики, що заклали наукові основи проведення даних страхових операцій. Сучасний етап розвитку особистого страхування дозволяє зробити висновок, що воно являє собою струнку і надійну систему гарантованого забезпечення різноманітних інтересів особистості, і насамперед життя і здоров'я, тим самим набуваючи значення одного з пріоритетних чинників національного добробуту.

1.2 Поняття страхування

Сучасне економічно розвинуте суспільство неможливо уявити без системи страхування. Страхування є важливим елементом функціонування інфраструктури ринкових відносин будь-якої індустріально розвинутої країни, невід'ємною частиною суспільних відносин, гарантом добробуту і стабільного розвитку.

Розвинений ринок страхових послуг має істотне значення для життя суспільства. Невипадково законодавство про захист конкуренції характеризує страхові послуги як один з видів фінансових послуг. Останнім властива спрямованість на переміщення грошового капіталу. Переміщення фінансових коштів з однієї сфери економіки в іншу забезпечує баланс у розвитку галузей господарства.

За своєю економічною сутністю страхування являє собою систему економічних відносин, спрямованих на усунення або зменшення майнових втрат, викликаних екстраординарними обставинами, за допомогою їх розподілу між особами, за рахунок коштів яких створюється спеціальний (страховий) фонд для відшкодування таких втрат [10 c. 89].

Страхування є фінансовою послугою: грошові кошти передаються страхувальниками страховикам. Акумульовані кошти потім переміщаються на ринок цінних паперів. Таким шляхом грошові кошти страхувальників через фінансових посередників досягають інших галузей економіки, які потребують фінансування. Разом з тим страховики є "консервативними інвесторами". Це означає, що регулятор пред'являє жорсткі вимоги до складу та структури активів, у які можуть бути вкладені залучені страховими організаціями грошові кошти. Це забезпечує захист інтересів страхувальників: страховик перш за все повинен виконати свої зобов'язання перед страхувальником при настанні страхового випадку.

Страхувальники прагнуть до одержання грошової компенсації збитку, заподіяного особі або майну в результаті випадкових обставин, причому розмір цієї компенсації повинен бути якомога вище і вже у всякому разі більше суми сплаченої страхової премії. Страхова виплата часом виступає для страхувальника єдиним способом покриття збитків. У деяких видах страхування (наприклад, накопичувальному) метою страховика може бути також отримання частини доходу від вкладення сум сплачених ним премій у ті або інші ринкові активи (інвестиційний дохід). Нарешті, не можна забувати про те почуття «захищеності», яке має страхувальник, який уклав договір з надійною страховою компанією [11 c. 571].

Страхуванням займаються спеціалізовані компанії, що функціонують, як правило, у формі акціонерних товариств (Англія), корпорацій (США), а також так званих товариств взаємного страхування (Франція). Деякі страховики являють собою об'єднання індивідуальних підприємців, кожен з яких здійснює страхові операції від свого імені і на свій ризик. Названі суб'єкти страхового права акумулюють страхові внески (або премії) великого числа страхувальників, за рахунок яких і створюється централізованийний фонд для виплати страхових відшкодувань [12 c, 80].

Отже, страхування - це такий вид необхідної суспільно корисної діяльності, при якій громадяни та організації заздалегідь страхують себе від несприятливих наслідків у сфері їх матеріальних і особистих нематеріальних благ шляхом внесення грошових внесків в особливий фонд спеціалізованої організації (страховика), яка надає страхові послуги, а ця організація при настанні зазначених наслідків виплачує за рахунок коштів цього фонду страхувальникові чи іншій особі обумовлену суму.

1.3 Учасники страхового зобов'язання

Сторонами зобов'язання зі страхування виступають страховик і страхувальник. Страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхувальником може бути фізична або юридична особа. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управління ними.

Страховий агент - фізична або юридична особа, що діє від імені страховика і за його дорученням відповідно до наданих повноважень. Таким чином, страховий агент є представником страховика. Його основна діяльність полягає в укладанні договорів страхування («продажу страхових полісів»). Страховий брокер - фізична або юридична особа, що діє в інтересах страхувальника або страховика і здійснює діяльність з надання послуг, пов'язаних з укладанням договорів страхування, а також з виконанням зазначених договорів [10 c, 92].

Страхувальником (застрахований) може бути правосуб'єктна фізична або юридична особа. Особливістю страхувальника є наявність у нього страхового інтересу, що полягає у відшкодуванні (компенсуванні) шкоди, заподіяної життю, здоров'ю або майну непередбаченими і екстраординарними обставинами. Страхувальником визнається особа, яка безпосередньо набрала зобов'язання зі страхування зі страховиком на підставі закону або договору.

Учасниками зобов'язання по страхуванню можуть бути треті особи - вигодонабувач і застрахована особа.

Вигодонабувач (бенефіціар) - фізична або юридична особа, що володіє страховим інтересом, на користь якої страхувальником укладений договір страхування. Особливість положення вигодонабувача в страхових зобов'язаннях полягає в можливості пред'явлення до нього вимоги страховика про виконання обов'язків, не виконаних страхувальником.

Застрахована особа - фізична особа, з особою якого страхувальник пов'язує зазначені в договорі страхування події, які є підставою для виплати страхової суми.

1.4 Принципи і функції страхування

Цивільно-правові норми, що опосередковують сферу страхових відносин, у своїй сукупності утворюють страхове право як інститут цивільного (приватного) права.

Страхове право базується на фундаментальних принципах, до яких відносяться:

- Принцип страхового забезпечення - основний принцип страхового права, який розвивається в інших, більш спеціалізованих принципах:

- В принципі універсальності страхового забезпечення, тобто в обсязі сфери дії страхування, з точки зору кола осіб, які користуються страховим захистом, кола об'єктів страхової охорони і кола страхових випадків;

- В принципі повноти страхового забезпечення, поширюється як на майнове, так і на особисте страхування, але з переважаючим значенням для майнового страхування з точки зору ліквідації в повному обсязі збитків, заподіяних застрахованим матеріальним цінностям;

- В принципі реальності страхового забезпечення як гарантованої можливості реалізації уповноваженими особами права на отримання страхових виплат;

- Принцип колективності страхового забезпечення, який втілюється в об'єднанні деякою кількістю осіб коштів з єдиною (загальною) метою покриття раптово виниклих індивідуальних майнових втрат. Страхування - це колективне відшкодування (компенсація) індивідуального шкоди;

- Принцип солідарності як основа взаємин осіб, однаково зацікавлених в ненастанні випадкової шкоди, що дозволяє їм бути менш залежними від влади природних і техногенних руйнівних сил;

- Принцип взаємодопомоги між особами при настанні "подій ризику", що виявляється у використанні механізму попереднього замкнутого розподілу потенційних втрат між усіма страхувальниками.

Страхове право виконує такі функції, в яких виявляється його призначення та особливості як інституту цивільного (приватного) права:

- Функція розкладання випадкової шкоди, розподіл ризику господарюючих суб'єктів - генеральна функція страхування, що обумовлює всі інші його функції і надає страхуванню якість правової гарантії покриття потенційних майнових втрат;

- Компенсаторно-відновна функція. Відновлюючи порушену сферу благ, що охороняються за допомогою надання страхових виплат, страхування може розглядатися як своєрідний спосіб захисту цивільних прав;

- Ощадна функція (накопичення страхових капіталів), що має на меті збереження рівня матеріального достатку конкретного страхувальника;

- Попереджувальна (превентивна) функція, реалізована страховою організацією шляхом формування фонду попереджувальних заходів з метою фінансування діяльності з попередження настання страхових випадків, тобто мінімізації настання ризикових обставин і величини їх майнових наслідків;

- Резервно-контрольна функція, спрямована на страховика, розпоряджається страховим фондом. Об'єктом контролю тут виступають відносини по строго цільовим формуванням та використанням коштів страхового фонду;

- Інвестиційна функція: вкладення ресурсів страхових резервів з цільовим використанням отриманих доходів в інтересах споживачів ринку страхових послуг [6 c, 147].

1.5 Види і форми страхування

Види страхування:

1) особисте страхування - страхування, пов'язане з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;

2) майнове страхування -- страхування, пов'язане з володінням, користуванням і розпорядженням майном;

3) страхування відповідальності -- страхування, пов'язане з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Класифікація існуючих видів страхування проводиться на основі різноманітних критеріїв. В залежності від юридичної природи волевиявлення, спрямованого на виникнення страхових зобов'язань, розрізняють добровільне і обов'язкове страхування. Добровільне страхування виникає при вільному волевиявленні сторін і здійснюється на основі укладеного договору страхування. Обов'язкове страхування відображає суспільну (державну) необхідність у захисті майнових інтересів громадян і організацій. Для цих цілей країна в законодавчому порядку встановлює зобов'язання для фізичної чи юридичної особи укласти договір страхування на певних законодавчих умовах. Таким чином, обов'язковим страхуванням є страхування, що здійснюється в силу закону [7 c, 240].

Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону "Про страхування" [1].

Конкретні умови визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Видами добровільного страхування можуть бути:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4) страхування здоров'я на випадок хвороби;

5) страхування залізничного транспорту;

6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);

7) страхування повітряного транспорту;

8) страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

11) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9 цієї статті);

12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

13) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності перед третіми особами ;

16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

17) страхування інвестицій;

18) страхування фінансових ризиків;

19) страхування судових витрат;

20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

21) страхування медичних витрат;

22) інші види добровільного страхування. За договором морського страхування страховик зобов'язується за обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у договорі небезпечностей або випадковостей, яких зазнає об'єкт страхування (страхового випадку), відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір, понесені збитки.

Об'єктом морського страхування може бути будь-який пов'язаний з мореплавством майновий Інтерес, як-от: судно, у тому числі і таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші види винагороди капітана, інших осіб суднового екіпажу, цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, взятий на себе страховиком (перестрахування).

Обов'язкове страхування. Згідно зі ст.999 ЦК законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення ЦК, якщо Інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Види обов'язкового страхування (особистого, майнового і страхування відповідальності) встановлені Законом "Про страхування".

У ньому міститься вичерпний перелік 33 видів обов'язкового страхування. Це, зокрема:

1) медичне страхування;

2) страхування спортсменів вищої категорії:

3) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

4) авіаційне страхування від нещасних випадків на транспорті,

5) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

6) страхування засобів водного транспорту;

7) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

8) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.



Розділ 2. Джерела правового регулювання страхової діяльності

2.1 Джерела правового регулювання страхової діяльності в Україні

Суспільні відносини щодо страхування регулюються ЦК, Законом України про страхування, окремі норми містяться також в деяких інших нормативних актах. При виникненні суперечливостей між ЦК та Законом про страхування слід керуватися нормами ЦК в силу пріоритету, закріпленого в ч. 2 ст. 4 ЦК [4 c, 541].

2.2 Джерела правового регулювання страхової діяльності в Росії

Правові норми, що регулюють страхові відносини, містяться в нормативних актах різної галузевої приналежності (конституційному, адміністративному, податковому, екологічному та інших галузях права). Сукупність нормативних актів, що містять страхові норми, утворює комплексне, міжгалузеве за своєю природою законодавство про страхування. При цьому найважливіша частина страхових відносин - зобов'язання зі страхування - регулюється актами цивільного законодавства. Цивільно-правові джерела страхового права являють собою певну систему, центральне місце в якій займає ЦК. Норми ЦК регулюють лише цивільно-правові зобов'язання по страхуванню, встановлюючи загальні правила для будь-якого їх різновиду. При цьому страхові зобов'язання врегульовані ЦК вичерпним чином і, таким чином, не можуть включатися в предметну сферу будь-яких інших законів. В єдину (комплексну за юридичною природою) систему джерел страхового права входить і спеціальне страхове законодавство, яке включає в свій склад:

- Закон про організацію страхової справи;

- Інші федеральні закони, що приймаються з метою регламентації відносин, включених в предмет регулювання Закону про організацію страхової справи

- Інші правові акти, ряд з яких закладає основи майбутнього регулювання страхових відносин на законодавчому рівні, зокрема Укази Президента РФ, Постанова Уряду РФ

- Нормативні правові акти, які видаються в межах своєї компетенції федеральними органами виконавчої влади у випадках, передбачених зазначеним законом. В даний час нормативно-правове регулювання страхових відносин здійснює Міністерство фінансів РФ, а контроль і нагляд за діяльністю суб'єктів страхового справи покладено на Федеральну службу страхового нагляду. Зосередження страхових наглядових функцій в руках спеціального органу виконавчої влади - фактор посилення публічно-правового впливу у страхуванні [6 c, 147].

2.3 Джерела правового регулювання страхової діяльності в Франції

Основними джерелами страхового права в Франції є спеціальні закони та нормативні акти, які видаються урядом та адміністративними органами. Імперативні норми, присвячені загальним правилам страхування знаходяться в Страховому законі від 13 липня 1930 року, зі змінами да доповненнями, внесеними в 1942 та 1059 році. Пізніше цей закон з незначними доповненнями був відтворений в Страховому кодексі Франції. Страховий кодекс являє собою збірник нормативних документів, присвячених страхуванню. Перша частина кодексу містить норми законів, друга- урядові акти, третя - приписи адміністративних органів.



2.4 Джерела правового регулювання страхової діяльності в ФРН

Норми, що регулюють страхову діяльність містяться в спеціальних законах : Закон про нагляд за приватними страховими компаніями від 13 травня 1901 року, Закон про договір страхування від 30 травня 1908 року, який був доповнений в 1939 і 1965 роках; Закон про несправедливі умови договору страхування від 9 грудня 1972 року. Більшість норм вказаних актів має імперативний характер.

2.5 Джерела правового регулювання страхової діяльності в Англії

В Англії правове регулювання відносин в сфері страхування довгий час здійснювалося прецедентним правом. Майже до кінця 18 ст. страховий бізнес підпорядковувався виключно загальним принципам цивільного права, законодавство почало розвиватись доволі пізно. В 1774 році був прийнятий Закон про страхування життя. Законом 1908 року були урегульовані відносини по страхуванню від нещасних випадків, хвороб, інвалідності, цивільної відповідальності та вогневе страхування. В 1906 і 1909 роках актами парламенту були затверджені закони про морське страхування. Найважливіші принципи вказаних законів були поширені судовою практикою на інші види страхування. Взаємовідносини між страховими компаніями та державою урегульовані Законом про страхові кампанії 1982 року. Існує особливий Закон про страхову компанію “Ллойд” 1982 року, який регулює питання страхової діяльності цієї страхової компанії. Закон про захист прав страхувальників 1975 року визначає зобов'язання страховика та гарантує дотримання інтересів страхувальників. Загальні принципи права в Англії використовуються в області страхування частіше, ніж в багатьох континентальних країнах. Відповідно менша й кількість присвячених спеціально страхуванню нормативних правил, не існує чітких вимог по формі та змісту договорів страхування. В даний час страхове законодавство Англії загалом гармонізоване з вимогами страхових директив ЄС [7 c, 244].

2.6 Джерела правового регулювання страхової діяльності в США

В США правове регулювання страхування так само, як і в Англії, було засновано на судових прецедентах. Законодавче регулювання страхової діяльності на федеральному рівні допускається лише в тих випадках, коли регулювання на рівні штатів не може своєчасно вирішити актуальні питання розвитку страхової галузі. В більшості штатів діють страхові кодекси. Страхові кодекси побудовані по принципу збірника законодавчих актів і судових рішень.



Розділ 3. Державний нагляд за діяльністю страховиків

Розвиток страхування у вирішальній мірі визначається формою організації та принциповими основами здійснення страхової справи. Строго централізована система державної страхової монополії як виключного права держави на проведення всіх видів страхування містить в собі окремі переваги: висока концентрація страхового справи, гарантована фінансова стійкість страховика, єдина тарифна політика та ін Разом з тим така публічна організація страхування позбавляє його тих незаперечних переваг, які виявляються лише при здійсненні страхування як приватної комерційної діяльності самостійних і незалежних страховиків, що дозволяє в результаті вільної добросовісної конкуренції на ринку страхових послуг задовольнити практично будь-яку пов'язану зі страхуванням потреба зацікавлених осіб [6 c, 145].

Страховий контроль ( нагляд) - це система заходів державного регулювання страхової діяльності, що здійснюється вповноваженим державним органом в цілях впорядкування, забезпечення безпеки та фінансової стійкості страхової організації.

Виділяють три системи нагляду:

1) публічна система, при якій нагляд обмежується вимогами публікацій і подання у відповідний державний орган звітів і балансів страхової організації.

2) нормативна система, яка встановлює певні вимоги виникнення та діяльності страхових організацій.

3) система матеріального нагляду, при якій органи державного нагляду мають право перевіряти не тільки формальне виконання умов виникнення та діяльності страхових організацій, як це передбачено нормативною системою, але і саму діяльність страховика як з фінансової, так і з оперативно-технічної сторони.

До кінця XX століття система матеріального нагляду домінувала в більшості країн світу. В Англії та Франції контроль розповсюджовався на всі види страхування, в Німеччині та Нідерландах під контроль були виведені тільки страховики, які займаються транспортним страхуванням і перестрахуванням.

Система нагляду, існуюча в Англії (так звана «британська система»), заснована на фінансовому контролі за платоспроможністю страхових організацій, але не на контролі за умовами страхування та страховими тарифами. Функції органу державного страхового нагляду в Англії покладено на Департамент торгівлі та промисловості, який очолюється Державним секретарем.

Якщо розглядати організацію страхового нагляду у федеративній державі, то принципово можна розрізнити дві діючі системи: в Німеччині та Сполучених Штатах Америки.

У Німеччині існує дворівнева система нагляду: федеральний нагляд - Федеральне відомство нагляду за діяльністю страхових компаній - і земельні органи нагляду.

У США орган федерального нагляду за страховою діяльністю, відсутній, а діяльність компаній контролюється тільки наглядовими органами штатів. Законодавство штатів покладає повноваження з регулювання страхової діяльності на спеціальні органи. У більшості штатів вони підпорядковуються безпосередньо губернатору і фактично являють собою міністерства, очолювані призначається комісаром. У ряді штатів ці підрозділи очолюють виборні особи, і вони виведені з підпорядкування губернатора. У зв'язку з тим що багато страхових компаній в США здійснювали свою діяльність відразу в декількох штатах, з'явилася необхідність у координації регулюючої та контролюючої діяльності. Для цього в 1871 році була заснована Національна асоціація страхових комісарів, до якої увійшли голови органів нагляду штатів.

Державний нагляд за страховою діяльністю з утримання слід розмежувати на попередній і поточний. Попередній нагляд включає в себе перевірку наглядовим органом відповідності страхової організації вимогам, встановленим законодавством. та видачу ліцензій на право здійснення певних видів страхової діяльності, а також реєстрацію об'єднань страховиків та внесення до реєстру страхових брокерів.

Поточний нагляд полягає у перевірці дотримання вимог законодавства професійними учасниками страхового ринку при здійсненні ними діяльності: збір та аналіз звітності, призупинення та відкликання ліцензій, виключення з реєстру страхування брокерів і т. д.

Контроль є територіальним і поширюється на всю страхову діяльність в країні. Таким чином, іноземний страховик, який починає свою діяльність за кордоном, повинен почати з дотримання всіх вимог, що пред'являються органами нагляду цієї країни.

У разі якщо страховик відмовиться на вимогу нагляду представити запитувані документи або відомості про діяльність, державний контролюючий орган вправі накласти арешт на належне підприємству рухоме і нерухоме майно, а також на грошові кошти. Такий контроль з боку держави дозволяє стежити за фінансовим станом справ у компанії і при появі негативних факторів призупиняти дію ліцензії, що веде до неможливості укладати нові договори страхування, поки страховик не виконає вже прийняті на себе зобов'язання. При вирівнюванні платоспроможності компанії дію ліцензії поновлюється. За порушення або невиконання страховиком встановлених нормативно-правових вимог у нього може бути відкликана ліцензія на страхову діяльність. Проведення страхових операцій без ліцензії кваліфікується як незаконне підприємництво [7 c, 251].



Висновок

Сучасне економічно розвинуте суспільство неможливо уявити без системи страхування. Страхування є важливим елементом функціонування інфраструктури ринкових відносин будь-якої індустріально розвинутої країни, невід'ємною частиною суспільних відносин, гарантом добробуту і стабільного розвитку.

Історія страхування простежується з глибокої давнини. Початок страхування в його сучасному розумінні тісно пов'язаний з морським страхуванням. З'явившись значно пізніше майнового, особисте страхування отримало можливість широкого розповсюдження завдяки розвитку страхової математики та страхової статистики, що заклали наукові основи проведення даних страхових операцій. Сучасний етап розвитку особистого страхування дозволяє зробити висновок, що воно являє собою струнку і надійну систему гарантованого забезпечення різноманітних інтересів особистості, і насамперед життя і здоров'я, тим самим набуваючи значення одного з пріоритетних чинників національного добробуту.

Класифікація існуючих видів страхування проводиться на основі різноманітних критеріїв. В залежності від юридичної природи волевиявлення, спрямованого на виникнення страхових зобов'язань, розрізняють добровільне і обов'язкове страхування.

Розвинений ринок страхових послуг має істотне значення для життя суспільства. Невипадково законодавство про захист конкуренції характеризує страхові послуги як один з видів фінансових послуг. Останнім властива спрямованість на переміщення грошового капіталу. Переміщення фінансових коштів з однієї сфери економіки в іншу забезпечує баланс у розвитку галузей господарства.

За своєю економічною сутністю страхування являє собою систему економічних відносин, спрямованих на усунення або зменшення майнових втрат, викликаних екстраординарними обставинами, за допомогою їх розподілу між особами, за рахунок коштів яких створюється спеціальний (страховий) фонд для відшкодування таких втрат.

Страхування в країнах з розвиненою ринковою економікою стало невід'ємною частиною більшості економічних процесів. Витрати на страхування потенційних ризиків настання несприятливих наслідків закладаються в більшість економічних проектів. Практична повсюдність і повсякденність використання інституту страхування зробила його нормою. А залучення більшості членів суспільства в страхування істотно знизило витрати на цю діяльність. Все це в сукупності дозволило більшій частині держав з розвиненою ринковою економікою суттєво знизити частку своєї (прямого або непрямого) участі на ринку страхових послуг як страховика.

Поряд із цивільно-правовими нормами інституту страхування існує інститут державного соціального страхування. Загальною тенденцією в системі встановлення державного контролю в галузі страхування є спроба знайти збалансовану правову регламентацію, що враховує можливості впливу як приватного, так і публічного права. Державний нагляд за страховою діяльністю з утримання слід розмежувати на попередній і поточний.



Список використаної літератури

1.Закон України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.);

2.Страхування в Україні: 36. нормативних актів, методичних та інформаційних матеріалів. -- К., 1996. -- С. 8.

3.Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776 с.

4. Цивільний кодекс України: науково - практичний коментар. / За заг. Ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н. Ю. Гоубєвої. - 3-те вид., перероб. Та доп. - К. : Алерта; КНТ; ЦУЛ. 2010. - 752 с.

5.Андреев И.А., Аюшеева И.З., Васильев А.С. [и др.]. Гражданское право: учебник: в 3 т. Т. 2 /под общ. ред. С.А. Степанова. - М.:"Проспект"; "Институт частного права", 2011 г. - 439 с.

6. Гражданское право: В 4 т. Том 4: Обязательственное право: Учебник. 3-е издание, переработанное и дополненное. Под ред. Е.А.Суханова. М. Волтерс Клувер, 2008

7. Гражданское и торговое право зарубежных государств: учебник/ Отв. Ред. Е.А. Васильев, А.С. Комаров. - 4-е изд., перераб. и доп. В 2-х т. - Т 2. - М.: Междунар. отношения, 2008. - 640 с.

8.Гражданское и торговое право капиталистических государств/ Под ред. К. К. Яичкова.-- М., 1966.-- С. 336--349;

9.Гражданское и торговое право капиталистических стран/Под ред. В. П. Мозолина и М. И. Кулагина.-- М., 1980.-- С. 278--289;

10.Гражданское право. Особенная часть: конспект лекций/ В Н Ивакин. - 3-е изд., испр. и доп. - М. : Юрайт-Издат, 2009. - 223 с.

11.Гражданское право : учеб. : в 3 т. Т. 2. -- 4-е изд., перераб.и доп. / Е. Ю. Валявина, И. В. Елисеев [и др.] ; отв. ред. А. П. Сергеев, Ю. К. Толстой. -- М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. - 848 с.

12.Зенин И.А. ГРАЖДАНСКОЕ И ТОРГОВОЕ ПРАВО ЗАРУБЕЖНЫХ СТРАН: Учебное пособие, руководство по изучению дисциплины, практикум по изучению дисциплины, учебная программа / Московский государственный университет экономики, статистики и информатики. 5-е изд. Вып. 5 - М.: МЭСИ, 2005. - 194 с.

13.Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание, функции // Антология уральской цивилистики. 1925-1989: Сборник статей. -- М., 2001. -- С.166-182.

14.Курс гражданского права. Часть третья: Договоры и обязательства. - М.: «Статут», 2003. - 622 с. (Классика российской цивилистики).

15. Притыка Д.Н., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Договорное право: общая часть. Комментарий к гражданскому законодательству Украины. -- К. -- Севастополь, 2002.

16. Шиминова М.Я. Страхование: история, действующее законодательство, перспективы. -- М., 2002. -- С. 57.

Размещено на Allbest.ru

...