Правова профілактика корпоративних конфліктів

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з дисципліни «Корпоративне управління в банках»

на тему: «Правова профілактика корпоративних конфліктів»

Зміст

правовий корпоративний конфлікт юридичний

Вступ

1. Загальна характеристика та причини виникнення корпоративних конфліктів

1.1 Сутність поняття корпоративних конфліктів

1.2 Основні види та причини виникнення корпоративних конфліктів

2. Правові основи вирішення корпоративних конфліктів

2.1 Ознаки юридичних конфліктів

2.2 Правові основи запобігання корпоративних конфліктів в АТ

3. Вдосконалення правового регулювання вирішення корпоративних конфліктів

3.1 Використання зарубіжного досвіду вирішення корпоративних конфліктів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Конфлікти - давнє явище, притаманне суспільству з найбільш ранніх стадій його становлення та розвитку і є «невід'ємною частиною буття людей», саме з конфліктністю суспільного життя пов'язане нормативне регулювання та виникнення позитивного права.

Складність конфліктів як суспільного явища зумовлює виконання ними подвійного роду функцій, одні з яких можна віднести до позитивних або конструктивних (виявлення і розв'язання за допомогою конфліктів суперечностей між учасниками суспільних відносин; активізація суспільного життя; стимулювання інновацій та соціальних змін; сприяння у формуванні соціально необхідної поведінки тощо), інші - до негативних або деструктивних, оскільки виникнення та розвиток конфліктів часто призводить до розколу соціальних груп або погіршення в них психологічного клімату, а в ряді випадків - погіршення індивідуальної діяльності суб'єктів конфлікту або закріплення соціальної пасивності особи.

Тому таким важливим є вирішення питання щодо попередження конфліктних ситуацій, а також мінімізації негативних наслідків конфліктів (у разі їх виникнення) з одночасним використанням їх позитивних функцій.

Об'єктом дослідження корпоративні конфлікти. Предметом дослідження є правові засади врегулювання корпоративних конфліктів.

Методи дослідження - монографічний метод (висвітлення поглядів вчених на досліджувані проблеми), абстрактно-логічний метод (теоретичні узагальнення, формулювання висновків) та метод спостереження (одержання вхідної інформації).

Мета роботи полягає в угазальненні теоретичних основ діючої практики правового регулювання корпоративних конфліктів в Україні, виявленні проблем та недоліків в діючому законодавстві, а також пошуку напрямків удосконалення цивільного врегулювання корпоративних конфліктів.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

- розкрити теоретичні основи корпоративного конфлікту та його роль в діяльності суб'єктів корпоративної сфери;

- визначити основні види та причини виникнення корпоративних конфліктів;

- дослідити основні ознаки юридичних конфліктів, тобто тих що регулюються нормами права;

- проаналізувати основні методи вирішення корпоративних конфліктів;

- розглянути та узагальнити найбільш актуальні шляхи вдосконалення врегулювання спорів, що виникають в корпоративній сфері;

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців, таких як А. Сміт, О. М. Вінник, Н.С. Михайлова, Ф.С. Джемілова, Є.П. Губін, Ю.С. Сизов, А.С. Семенов, А.В. Полухін та інші

Високо оцінюючи вклад вітчизняних та зарубіжних авторів у вирішенні питань пов'язаних з правовим регулюванням корпоративних конфліктів, слід зазначити про необхідність подальшого поглиблення теоретичних досліджень і практичних розробок за цим питанням.

Узагальнені пропозиції та рекомендації сприятимуть покращенню цивільного вирішення спорів на конфліктів, що виникають в корпоративному управлінні України.

1. Загальна характеристика та причини виникнення корпоративних конфліктів

1.1 Сутність поняття корпоративних конфліктів

Видатний німецький юрист ХІХ століття Р. Ієринг правильно підмітив спосіб, завдяки якому людина може схиляти інших людей до сприяння її цілям. «Таким шляхом, - зазначав він, - служить для неї поєднання власної мети з чужим інтересом. На цій формулі ґрунтується все наше людське життя: держава, суспільство, торгівля і промисловий обіг». Але далеко не в усіх випадках інтереси різних осіб як учасників відповідних суспільних відносин вдається узгодити, підпорядкувати одній спільній меті. Зіткнення протилежних інтересів або конкуренція подібних інтересів зазвичай викликає так званий конфлікт інтересів [9].

Різновидом конфлікту інтересів є корпоративні конфлікти. Досліджуючи поняття «корпоративний конфлікт», зроблено висновок, що не дивлячись на досить велику популярність даного терміну, на сьогоднішній день немає його чіткого визначення. Розглянемо основні підходи вітчизняних та зарубіжних вчених до визначення поняття «корпоративного конфлікту» [12], (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1. Основні підходи вчених до визначення «корпоративного конфлікту»

1	2	3
№	Автор	Зміст поняття
1.	А. Сміт	Розглядав корпоративний конфлікт як конфлікт між інтересами акціонерів і професійних керівників. Він вважав, що саме через цей конфлікт є причиною неефективної діяльності крупних акціонерних товариств, які тільки ще почали з'являтися в той час. На його думку, конфлікти між інтересами акціонерів і управлінців притаманні більш за все тим товариствам, де контрольна і управлінська функції розходяться, тому як капітал товариства належить великій кількості акціонерів, які не зацікавлені в безпосередньому управлінні і передають його найманим менеджерам. Продовження таблиці 1.1.
1	2	3
2.	Є.П. Губін	Конфлікт інтересів - це ситуація вибору між інтересами корпорації в цілому й інтересом окремої групи суб'єктів, які беруть участь в акціонерних відносинах.
3.	К.В. Шимбарьова	Зазначає, що основа корпоративного конфлікту - це зіткнення інтересів суб'єктів корпоративних правовідносин. Вона підкреслює, що не будь-яке зіткнення являє собою причину корпоративного конфлікту, а тільки те, що склалось з приводу контролю над корпорацією
4.	А.С. Семенов, Ю.С. Сизов	Під корпоративним конфліктом розуміють розбіжності і спори, які виникають між акціонерами товариства, акціонерами і менеджментом товариства, інвестором (потенційним акціонером) і товариством, які призводять чи можуть призвести до одного з таких наслідків: порушення норм діючого законодавства, статуту чи внутрішніх документів товариства, прав акціонерів чи групи акціонерів; позиви до товариства, його органів управління чи по суті рішень, які вони приймали; дострокове припинення повноважень діючих органів управління; суттєві зміни в складі акціонерів.
5.	А.В. Полухін	Корпоративний конфлікт - це спір між учасниками корпорації чи між учасником корпорації і корпорацією, а також між корпорацією і її учасниками з одного боку і третьою юридичною особою - з іншого, якщо вона може змінити відносини всередині корпорації чи суттєво вплинути на її діяльність в інтересах однієї із сторін всупереч інтересам інших сторін.
6.	Т.Г. Філіпович	Корпоративні конфлікти - результат суперечності інтересів учасників корпоративних відносин, різноспрямованості дій щодо прийняття та реалізації протилежних стратегічних рішень.

На підставі наведених трактувань дефініції корпоративного конфлікту можна запропонувати таке тлумачення: корпоративний конфлікт - це зіткнення інтересів між суб'єктами корпоративних відносин чи суб'єктами корпоративних відносин і третіми особами, яке впливає чи може вплинути на прийняття тактичних і стратегічних рішень і на діяльність акціонерного товариства в цілому. Далі більш детально розглянемо акціонерні товариства та нормативно-правові акти що регулюють їх діяльність.

Акціонерні товариства (далі - АТ) - господарська організація з найбільш складною системою інтересів (самого товариства, його засновників, різних категорій акціонерів, посадових осіб органів управління тощо). Однак ні Закон України «Про господарські товариства» [3], ні прийнятий у 2008р. Закон «Про акціонерні товариства [2] не оперують поняттям конфлікту інтересів. Останнє є усталеним у зарубіжному акціонерному праві, а також використовується в низці актів вітчизняного законодавства щодо випадків наявності суперечностей між інтересами різних категорій учасників корпоративних відносин (самої господарської організації, її акціонерів учасників чи посадових осіб) та між інтересами двох і більше представників однієї категорії (акціонерами, учасниками, посадовими особами органів господарських організацій певних видів - фінансових установ), що стосуються діяльності таких організацій, у т.ч. з питань оцінки негрошових вкладів акціонерів (учасників), визначення їх частки у в статутному капіталі.

Слід, однак, віддати належне вітчизняному законодавцеві, який у Законі «Про акціонерні товариства» [2] передбачив низку правових механізмів, що сприяють запобіганню та розв'язанню деяких видів корпоративних конфліктів в АТ:

- щодо порядку оцінки вкладів засновників (акціонерів), зроблених у негрошовій формі;

- обов'язків посадових осіб цих органів;

- можливості запровадження посади корпоративного секретаря як особи, відповідальної за взаємодію з акціонерами;

- порядку вчинення правочинів, щодо яких є заінтересованість, та значних правочинів;

- проведення перевірок фінансово-господарської діяльності АТ;

- закріплення за акціонером так званого права на незгоду (а у версії вітчизняного законодавця - права акціонера вимагати викупу товариством належних акціонеру акцій у разі прийняття загальними зборами рішень з окремих питань діяльності АТ, що зачіпають законні інтереси акціонерів, ін.

- Ступінь ефективності зазначених правових механізмів можна підтвердити лише на практиктиці їх застосування, але можна з упевненістю констатувати, що їх правове закріплення потребує вдосконалення.

1.2 Основні види та причини виникнення корпоративних конфліктів

На сьогодні, вивчаючи основні особливості корпоративного управління, можна виділити наступні три категорії факторів, що сприяють виникненню корпоративних конфліктів.

Інформаційна закритість компанії. Найчастіше топ-менеджер і мажоритарні акціонери перебувають «в одному човні» і реалізують одну управлінську лінію, спрямовану на задоволення власних інтересів, а міноритарні акціонери сприймаються як «пасажири», доля яких - отримувати належні їм дивіденди і не втручатися в процес прийняття управлінських рішень.

У зв'язку з цим особи, що керують суспільством, часто ухиляються від надання інформації, пов'язаної з діяльністю товариства, або іншим способом перешкоджають її оперативному розкриттю. Така поведінка викликає зрозумілу недовіру з боку міноритарних акціонерів як до посадових осіб товариства, так і до мажоритарних акціонерів, що часто призводить до корпоративних конфліктів.

Нерозвинена система корпоративного управління компанії. Багатьма компаніями (зазвичай це стосується малого і середнього бізнесу) не використовуються всі надані законом інструменти для формування структури органів товариства та управління їх компетенцією. Зокрема, в більшості випадків статути повністю дублюють положення закону щодо структури органів управління та їх повноважень. При цьому на практиці часто виникають неоднозначні ситуації, пов'язані з віднесенням вирішення певних питань до компетенції тих чи інших органів.

Прийняття органом рішення, що не входить в його компетенцію, може призвести до недійсності такого рішення. Досить часто виникає ситуація коли внаслідок непродуманості структури органів управління товариства виникають паралельні органи, а також конкуренція компетенцій. Зазначені обставини можуть з високим ступенем ймовірності викликати корпоративний конфлікт.

Нерозвинена система зберігання та обліку прав на акції. Права на акції відображаються в реєстрі акціонерів, який може вести як сам емітент, так і спеціалізована організація - реєстратор, що є професійним учасником ринку цінних паперів. Ведення реєстру емітентом надає його менеджменту досить багато можливостей для здійснення недобросовісних, а часто і зовсім незаконних маніпуляцій з реєстром, починаючи з неподання інформації з реєстру і закінчуючи його умисної втратою. У зазначеній ситуації також можливе виникнення паралельних реєстрів. Такий стан справ може сприяти розвитку корпоративного конфлікту [13].

На основі дослідження факторів, що сприяють виникненню корпоративних конфліктів, розглянемо їх загальну класифікацію (рис.1.1.).

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 1.1. Види корпоративних конфліктів

Власницькі конфлікти - це конфлікти між різними групами акціонерів, а саме: конфлікти між контрольними і міноритарними акціонерами; корпоративним центром вертикально інтегрованого холдингу, в склад якого входить дана компанія, і крупними «незалежними» акціонерами компанії; між «старими» акціонерами, що отримали право володіння компанією в період первинної приватизації , та «новими» - покупцями акцій на вторинному ринку; між вагомими мінори тарними акціонерами, що мають різні погляди на основні напрямки розвитку компанії; між акціонерами, що входять в різні корпоративні альянси тощо.

Управлінські конфлікти - це конфлікти в системі управління корпорацією. Так, конфлікти між акціонерами та топ-менеджментом корпорації, як правило, трансформуються в корпоративні конфлікти між представницькими органами компанії - акціонерами та радою директорів і виконавчими органами - генеральним директором та правлінням. Необхідно зазначити, що такий вид корпоративного конфлікту є одним з найпоширеніших в корпоративному секторі України.

Конфлікти в трудовому колективі корпорації - це конфлікти, що виникають між топ-менеджментом корпорації та її підлеглими, між окремими членами або групами трудового колективу, конфлікти за типом «особистість-група».

До найпоширеніших конфліктів в трудових колективах відносять міжособистісні конфлікти, які характеризуються високою емоційністю і охопленням всієї сфери людських відносин. в корпораціях такі конфлікти виникають між співробітниками одного рангу, а також це можуть бути так звані службові та неслужбові конфлікти. Основними причинами таких конфліктів є організаційно-технічні (розподіл ресурсів, незадовільні комунікації, різні цілі тощо) та психологічні (індивідуальні психологічні особливості, соціально-психологічні явища тощо) [10].

2. Правові основи вирішення корпоративних конфліктів

2.1 Ознаки юридичних конфліктів

Досить важливим аспектом будь-якого конфлікту є шляхи і способи його упередження, припинення і вирішення. Якщо брати це до уваги, то майже кожен із них можна назвати юридичним, оскільки не буває, напевно, такого випадку, коли не було б можливим за допомогою юридичних норм та інститутів втрутитися в розвиток тих чи інших подій. Не кожен конфлікт є юридичним, але майже кожен може завершуватись тією чи іншою юридичною процедурою.

Вирішення конфліктів юридичним шляхом має, загалом, чотири загальні ознаки:

- конфлікт розглядається і вирішується уповноваженим на це державою органом або уповноваженим органом акціонерного товариства;

- орган, який вирішує конфлікт, діє на підставі і для виконання норм права;

- сторони конфлікту наділяються в період розгляду спору певними, передбаченими законодавством правами та обовґязками;

- рішення, що прийняте за конфліктом, є обовґязковим для сторін і, як правило, для інших фізичних і юридичних осіб, проте може бути оскаржене в судових інстанціях вищих рівнів.

Головна риса юридичного вирішення конфліктів полягає у його регламентації правовими нормами. Конфлікт легше вирішити, коли є відомими правила взаємодії сторін і можливі наслідки розгляду проблеми. У стані ж невизначеності це зробити складніше. Проте відзначимо, що іноді значна формалізація дій і відносин конфліктуючих сторін, що є характерною для юридичних процедур, стає перешкодою у досягненні домовленостей [6].

2.2 Правові основи запобігання корпоративних конфліктів в АТ

Правові засоби щодо запобігання корпоративних конфліктів в АТ різноманітні. Серед нині чинних правових засобів розв'язання таких конфліктів слід виділити:

- внутрішньо-корпоративні механізми: розгляд таких конфліктів на загальних зборах акціонерів, наглядовою радою, виконавчим органом, а в разі, якщо подібний конфлікт стосується фінансово-господарської діяльності товариства, - то й за участі ревізійної комісії та аудитора в передбаченому законом та статутом АТ порядку; участь у розв'язанні корпоративного конфлікту корпоративного секретаря, який, однак, не може виконувати роль арбітра, а радше - функції медіатора з огляду на основне призначення такої особи - забезпечення взаємодії АТ з акціонерами та інвесторами;

- розв'язання конфлікту компетентними державними органами в межах наданих їм повноважень (Нацкомфінпослуг, Національною комісією із цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольним комітетом та ін.) застосовується в разі, якщо корпоративний конфлікт зачіпає публічні інтереси, захист яких потребує оперативного втручання держави з метою попередження чи зменшення негативних наслідків таких конфліктів;

- судові процедури, передбачені чинним законодавством, які застосовуються в разі неефективності чи неможливості використання вищезгаданих процедур за ініціативою хоча б одного з учасників конфлікту (а в разі порушення інтересів держави - уповноважених органів, прокурора) за умови, що подібний спір може бути предметом судового розгляду [14].

Разом із тим, слід зауважити, що внутрішньо-корпоративний та судовий порядки розгляду корпоративних конфліктів потребує вдосконалення з огляду на збільшення можливостей щодо захисту законних інтересів учасників конфлікту та зменшення негативного впливу таких конфліктів на АТ, економічну систему країни. Цьому сприятиме низка заходів, серед яких: закріплення в Законі «Про акціонерні товариства» положення про визначення акціонерним товариством (шляхом включення відповідних положень до статуту АТ чи прийняття спеціального внутрішнього документа) порядку розгляду корпоративних конфліктів (із дотриманням вимог законодавства, визначення посадових осіб або спеціального органу чи арбітражної комісії, відповідальних за забезпечення розгляду таких конфліктів в АТ, процедури подання заяви, її розгляду, винесення відповідного рішення, повідомлення учасників конфлікту про результати його розгляду), а також порядку залучення медіатора у разі виникнення корпоративного конфлікту (з метою сприяння в досягненні сторонами конфлікту прийнятного для них рішення щодо його розв'язання чи припинення); закріплення за акціонерами додаткових (а для права України - інноваційних) прав, що забезпечують захист їх (акціонерів) інтересів, у т.ч. права подання:

- непрямих позовів (подаються акціонером в інтересах АТ у разі завдання шкоди товариству з боку посадових осіб його органів, акціонерів або третіх осіб)

- колективних позовів (подання одним акціонером позову в інтересах групи акціонерів, права або законні інтереси яких було порушено).

Суміжним із поняттям конфлікту інтересів є зловживання правом (ст. 13 ЦК України [1]). Незважаючи на парадоксальне, як на перший погляд, поєднання правових понять (використовувати на шкоду іншим особам закріплені законом правомочності, що викликає критику щодо застосування подібного поняття в праві), ця правова категорія досить точно відображає сутність правового явища, яке нерідко виникає через невідповідність правових (рівних для певної категорії суб'єктів) та фактичних (майнових, організаційних та ін.) індивідуальних можливостей, які рідко бувають однаковими навіть у двох осіб.

Такі негативні прояви зловживання правом зумовлюють його заборону чи значне обмеження з метою захисту інтересів слабшої сторони в правовідносинах, що значною мірою забезпечує дотримання принципу справедливості, а відтак - соціального миру, який, за визначенням Адама Сміта, є однією з основних умов досягнення добробуту в суспільстві.

У свою чергу, запровадження заборони чи обмеження зловживання правом передбачає визначення цього поняття чи хоча б критеріїв, за наявності яких певні правомірні дії/бездіяльність можна кваліфікувати як зловживання правом.

Згадана стаття ЦК, не даючи стислого визначення поняття «зловживання правом», у кількох своїх частинах 2-6) містить деякі його ознаки та випадки, узагальнивши які можна зробити такий висновок. Зловживання правом згідно зі ст. 13 ЦК України - це таке здійснення суб'єктами цивільних правовідносин своїх прав та обов'язків, за якого вони не додержуються моральних засад суспільства (ч. 4), або вчиняють дії, що порушують права інших осіб, заподіюють шкоду довкіллю та культурній спадщині (ч. 2), або обмежують конкуренцію шляхом зловживання монопольним становищем на ринку чи вчиненням інших актів недобросовісної конкуренції (ч. 5), або мають на меті заподіяння шкоди іншій особі (ч. 3) [8].

Але ст. 13 ЦК України не містить вичерпного переліку ознак та випадків зловживання правом, зазначаючи, що воно також може мати інші форми (ч. 4). Хоча вичерпний перелік навряд чи можливо й доцільно встановлювати, але необхідно визначити основні ознаки зловживання правом, які б дозволили кваліфікувати вчинені в результаті цього дії як протиправні та застосувати відповідні санкції.

Відсутність у вітчизняному акціонерному законодавстві правових наслідків подібної поведінки (при досить високих вимогах до кворуму загальних зборів не лише основного, а й повторного скликання [2, ст. 41]) не дозволяє захистити законні інтереси решти акціонерів і, відповідно, - не запобігає зловживанню правом. Зазначена обставина зумовлює введення до законодавство відповідних положень.

Крім того, попередити зловживання корпоративними правами могли б уже згадані правові механізми, включаючи й укладення між акціонерами угоди щодо вирішення проблемних питань, у т.ч. участі в загальних зборах і прийняття рішень із ключових питань діяльності АТ.

Проте це потребує наповнення ст. 29 Закону «Про акціонерні товариства» відповідними положеннями щодо змісту, форми, порядку укладання та виконання такої угоди тощо. Попередженню згаданих зловживань із боку власника контрольного або блокувального пакета акцій було підпорядковано й запровадження менших вимог до кворуму загальних зборів повторного скликання (із тих самих питань порядку денного, що виносилися на загальні збори, які не відбулися через відсутність кворуму).

Звичайно, правові механізми запобігання корпоративних конфліктів та зловживання корпоративними права не обмежуються вищезгаданими, що зумовлює необхідність спеціальних досліджень, присвячених саме цим проблемам. Тим більше, що розвиток корпоративних відносин нерідко призводить до їх ускладнення, а відтак - і до появи нових підстав для виникнення подібних конфліктів (зокрема, при використанні корпоративної форми державно-приватного партнерства можливі конфлікти між акціонерамипартнерами та акціонерами-інвесторами АТ).

Спектр корпоративних конфліктів досить широкий і динамічний, що зумовлює необхідність постійної уваги законодавця і учасників корпоративних відносин до динаміки розвитку таких відносин (зокрема, з точки зору виявлення нових видів корпоративних конфліктів та їх врегулювання на відповідному рівні - закону, локального акту АТ чи акціонерної угоди) [8].

3. Вдосконалення правового регулювання вирішення корпоративних конфліктів

3.1 Використання зарубіжного досвіду вирішення корпоративних конфліктів

На сьогодні в Україні існує досить стала практика вирішення спорів у сфері корпоративних відносин, однак недосконалість правового регулювання і динаміка законодавчих реформ, змушує здійснювати розробку нових та вдосконалення вже існуючих методів їх врегулювання.

Як вже зазначалося, традиційним вирішенням спорів є звернення до Господарського суду. Проте, багато судових позовів розглядаються роками, внаслідок чого виносяться рішення, що суперечать один одному та виконання яких пов'язано з певними перешкодами. Недосконала судова процедура, корупція, низька кваліфікація суддів в сфері вирішення корпоративних спорів наштовхують на пошук більш раціональних способів вирішення корпоративних конфліктів.

У зв'язку з цим, вважаємо необхідним звернути увагу на країни ЄС, які знайшли альтернативу судовому розгляду корпоративних спорів в залученні медіаторів та третейських суддів. Таке вирішення спорів, по-перше, звільнить державні суди від дрібних, тривалих за часом розгляду справ, по-друге, юридичні та фізичні особи знайдуть захист своїх законних інтересів в альтернативних способах вирішення спорів [11].

Медіація - це процес, коли сторони залучають третю особу або осіб для допомоги у мирному врегулюванні спорів, що виникають із приводу контрактних чи інших правових відносин, або пов'язані з ними. Тобто сторони не змагаються між собою, що притаманне судовому процесу, а намагаються досягнути угоди та примирення. Сама наявність бажання врегулювання конфлікту мирним шляхом, сприяє конструктивному діалогу між опонентами. Прийняте рішення буде найбільш вигідним для обох сторін, забезпечить зберігання стосунків за для подальшого партнерства. Медіатор веде переговорний процес, вислуховує аргументацію сторін щодо суті спору й активно допомагає сторонам зрозуміти свої інтереси, оцінити можливість компромісів і самостійно прийняти рішення.

Медіація дає змогу вирішити правовий конфлікт не тільки з мінімальними затратами коштів та часу, а й на умовах, прийнятних для обох сторін спору. Застосування такого альтернативного засобу вирішення корпоративних конфліктів надасть, по-перше, можливість збереження партнерських стосунків, по-друге, зменшення кількості корпоративних конфліктів, розвантаження судової влади. Завдання медіатора полягає в тому, щоб полегшити переговори, створити можливість для подолання стереотипів.

Слід зауважити, що в Україні мережа українських регіональних груп медіаціі починає формуватись лише з 1994 р., тобто використання медіації як способу вирішення корпоративних спорів має недовгу історію. При Києво-Могилянській Бізнес-Школі створений Український Центр Медіації.

Головними напрямками його діяльності є навчання медіаторів та надання ними послуг. В 2006 році був виданий Указ Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», де зазначається, що держава повинна сприяти розвитку таких недержавних інституцій, як третейські суди, посередники тощо, які допомагають залагодити спір, не доводячи його до суду [7].

Слід додати, що до прийняття Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів», додатковим способом вирішення корпоративних спорів було також залучення третейських суддів.

Третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням зацікавлених фізичних або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин [5].

Незважаючи на всі позитивні риси вирішення конфліктів за допомогою третейських суддів, слід зазначити, що в Україні внаслідок недосконалості законодавчої бази діяльність третейських судів призводила до виникнення значних ускладнень і проблем. Досить важливим було питання виконання та оскарження рішення третейського суду, що нерозривно пов'язані з відповідним зверненням до державного суду, тобто практично всі проблеми, пов'язані з третейським розглядом справ, ставали актуальними і для суддів. Тобто замість розвантаження судової влади, впровадження діяльності третейських суддів в корпоративній сфері, навпаки, додавало справ для розгляду господарськими судами.

Таким чином, аналізуючи практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають з корпоративних правовідносин, можна зробити висновок, що для правильного застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права у розгляді відповідних справ, необхідно заповнити існуючі у законодавстві прогалини.

Варто зазначити, що нормативно-правове забезпечення нашої держави не встигає за вимогами розвитку корпоративного середовища. Наявність альтернативних способів вирішення правових суперечок - ознака розвинутого демократичного суспільства. Залучення до вирішення спорів посередників є досить ефективним і прогресивним, оскільки дає змогу особам уникнути деяких недоліків, притаманних державному судочинству.

Отже, доцільним для господарської юрисдикції України може стати включення до процесуального законодавства норм щодо посередництва, яке ефективно застосовується в міжнародній практиці поряд з іншими альтернативними методами вирішення спорів. Юридичними формами закріплення результатів відповідної процедури можуть бути, зокрема, відмова від позову, визнання позову, відкликання скарги, укладення мирової угоди [11].

Висновки

У сучасних ринкових умовах економіка України дедалі сильніше потерпає від корпоративних конфліктів, що часто переростають у «корпоративні війни». Зокрема, від агресивних поглинань, захоплення контролю над суб'єктами господарювання з використанням незаконних методів. Відповідно, все це супроводжуються порушенням норм законодавства, масовими порушеннями прав і законних інтересів групи акціонерів, що, своєю чергою, потребує захисту інтересів потерпілої сторони та цивілізованого вирішення спорів та конфліктів.

На сьогодні вчені та економісти виділяють такі причини корпоративних конфліктів:

- зіткнення інтересів суб'єктів корпоративних відносин чи третіх осіб з цими суб'єктами;

- конфлікт інтересів відбувається не тільки при прийнятті стратегічних рішень, але й при прийнятті тактичних рішень;

- інформаційна закритість компанії;

- нерозвинена система корпоративного управління компанії;

- нерозвинена система зберігання та обліку прав на акції.

Можливість врегулювання корпоративного конфлікту різними правовими способами не гарантує відсутності негативних наслідків таких конфліктів. Тому необхідно максимально вжити заходів щодо їх попередження та вирішення.

Одним із шляхів вирішення складних корпоративних конфліктів є використання досвіду країн ЄС, які знайшли альтернативу судовому розгляду корпоративних спорів в залученні медіаторів та третейських суддів. Таке вирішення спорів, по-перше, звільнить державні суди від дрібних, тривалих за часом розгляду справ, по-друге, юридичні та фізичні особи знайдуть захист своїх законних інтересів в альтернативних способах вирішення спорів.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України: Кодекс України № 435-ІV від 16.01.2003р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: - zakon.rada.gov.ua;

2. Про акціонерні товариства: Закон України № 514-VI від 17.09.2008р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: - zakon.rada.gov.ua;

3. Про господарські товариства: Закон України № 1576-XII від 19.09.1991р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: - zakon.rada.gov.ua;

4. Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів: Указ Президента України № 361 від 10.05.2006р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: - zakon.rada.gov.ua;

5. Про третейські суди: Закон України: № 1701-IV від 11.05.2004р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: - zakon.rada.gov.ua;

6. Беліков О.С. Конфлікти у підприємницькій діяльності та можливості їх врегулювання [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2664.

7. Васильчак С.В. Медіація як один із методів цивілізованого вирішення корпоративних конфліктів / 2010 / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/nvnltu/20_14/133_Was.pdf

8. Вінник О. М. Корпоративні конфлікти та зловживання корпоративними правами в акціонерних товариствах: традиційні та інноваційні способи попередження й розв'язання [Електронний ресурс]. - Режим доступу: - http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Apir/2012_2/Vynnyk%202.pdf;

9. Вінник О. М. Проблеми правового регулювання корпоративних і партнерських відносин / 2010 / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://papers.univ.kiev.ua/jurydychni_nauky/articles/Partnerships_Corporate_Affairs_value_concepts_and_problem_combinations_17524.pdf

10. Данілова Е.І. Дослідження корпоративних конфліктів в корпораціях України / 2012 / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://jrnl.nau.edu.ua/index.php/PPEI/article/view/407

11. Джемілова Ф.С. Удосконалення правового регулювання вирішення корпоративних спорів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sn-jurid.crimea.edu/arhiv/2013/26_1law/054djemil.pdf

12. Михайлова Н.С. Причини виникнення і сутність корпоративних конфліктів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: - http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum%20/VSUNU/2012_1_1/Mixa.pdf;

13. Пономарева А.В. Профилактика внутренних корпоративных конфликтов [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.cliff.ru/articles/articles_153.htm;

14. Жорнокуй Ю. В. Шляхи вирішення конфліктних ситуацій (корпоративних конфліктів) в акціонерних товариствах [Електронний ресурс]. - Режим доступу: - http://www.info-pressa.com/article-488.html

15. Бібліотека Вернадського [Офіційний сайт]. - Режим доступу: -http://www.nbuv.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru

...