Центральний банк як учасник фінансового ринку
Функції та роль Центрального банку на фінансовому ринку. Національний банк України як орган регулювання фінансового ринку, його функції, завдання та організація. Проблеми та перспективи розвитку НБУ, головні напрямки покращення його функціонування.
Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 01.04.2014 |
Размер файла | 129,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
комерційні банки;
юридичні та фізичні особи, що є клієнтами комерційних банків;
організаційно оформлені торговельні системи.
Функціонування такого ринку неможливе без чіткого розподілу функцій та повноважень його учасників. Як безпосередній учасник ринку ОВДП Національний банк виконує обов'язки:
генерального агента Міністерства Фінансів України з обслуговування розміщення ОВДП та проведення платежів за ним;
депозитарію за ОВДП, що випущені у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів;
контролюючого органу;
дилера на вторинному ринку.
Функції генерального агента з обслуговування випуску ОВДП та проведення платежів за ними Національний банк виконує на підставі договору з Міністерством фінансів. Умовами цього договору визначаються необхідність спільної розробки та погодження графіка і правил розміщення ОВДП, надання інформаційних повідомлень про продаж цінних паперів та його результати, порядок виконання Національним банком функцій платіжного агента за ОВДП. Організація продажу ОВДП на первинному ринку належить до сфери повноважень Національного банку. Цей продаж проводиться у таких формах:
аукціон з оголошенням обсягу ОВДП, що виставлені на продаж;
аукціон без оголошення обсягу ОВДП, що виставлені на продаж;
продаж з оголошенням обсягу реалізації облігацій за фіксованими цінами, які встановилися на попередньому аукціоні;
продаж без оголошення обсягу за фіксованими цінами, які встановлювалися на попередньому аукціоні.
Аукціон, що проводиться із попереднім оголошенням обсягу ОВДП, які виставлені на продаж, вважається таким, що відбувся, у разі реалізації 20 відсотків облігацій від загальної їх кількості. Покупцями ОВДП на торгах, які проводяться Національним банком України, виступають комерційні банки, їхні філії та небанківські фінансові установи (надалі - учасники торгів). Комерційним банкам надається право на придбання ОВДП за рахунок:
власних і залучених коштів за умови дотримання встановлених Національним банком економічних нормативів;
коштів клієнтів та за їхнім дорученням. Комерційні банки та їхні філії допускаються до участі в аукціонах за умови укладення договору про депозитарне та інформаційне обслуговування операцій з облігаціями і набуття ними статусу депонента депозитарію Національного банку України.
На підставі угоди з уповноваженими банками Національний банк може обмежувати обсяги придбання нерезидентами ОВДП. При формуванні цих обмежень повинні враховуватися потреби Міністерства фінансів для покриття дефіциту бюджету, розподіл за строками погашення обсягів платежів за ОВДП, які придбані нерезидентами на попередніх торгах, тенденція зміни валютного курсу, що визначена основними показниками грошово-кредитної політики НБУ. Дані обмеження і будуть відігравати інтегруючу роль при спільному функціонуванні ринків валюти та державних боргових зобов'язань.
Національний банк України може укладати окремі угоди з торговцями цінними паперами щодо надання їм програмно-технологічних засобів для участі у торгах ОВДП та ведення депозитарного обліку операцій із ними. Угода може бути укладена за умови придбання програмно-технологічних засобів електронної пошти та пред'явлення копії договору з комерційним банком про розрахункове обслуговування.
У разі невчасного перерахування коштів за ОВДП, що придбані на торгах з їх первинного розміщення, на підставі даних ОПЕРУ Національного банку до порушників платіжної дисципліни застосовуються такі штрафні санкції:
а) тимчасове або цілковите позбавлення права участі у торгах із продажу ОВДП;
б) сплата пені від простроченої не перерахованої суми коштів у розмірі, що дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ, яка діяла у період сплати пені;
в) перерахування до прибуткової частини державного бюджету коштів, заблокованих перед початком проведення торгів.
Національний банк України проводить виважену монетарну політику, що спрямована на підтримку купівельної спроможності гривні, стабілізацію фінансових ринків та підтримку банківської системи країни. Досягнення головної стратегічної мети грошово-кредитної політики здійснюється шляхом визначення та контролю основних монетарних показників, які безпосередньо впливають на кон'юнктуру грошово-кредитного ринку, темпи інфляції та розвиток економіки в цілому, тобто монетарну базу, чисту внутрішні активи, грошову масу. Механізми та інструменти, за допомогою яких Національний банк України забезпечує виконання покладених на нього функцій такі: порядок формування комерційними банками обов'язкових резервів, здійснення виваженої процентної політики, використання відповідних механізмів щодо випуску та вилучення емісійних кредитних коштів з обігу (кредитні аукціони, ломбардне кредитування, операції на фондовому ринку державних цінних паперів та валютному ринку).
ОВДП по праву можна вважати одним з основних інструментів, який використовується Національним банком України для регулювання грошової маси, та є одним з головних джерел покриття дефіциту державного бюджету. Отже основна діяльність Національного банку України на вторинному ринку цінних паперів - це підтримка ліквідності комерційних банків (рефінансування). Рефінансування комерційних банків здійснюється в основному через ломбардне кредитування, РЕПО - операції з державними цінними паперами та шляхом проведення кредитних аукціонів.
Операції РЕПО - інструмент розв'язку проблеми ліквідності комерційних банків з одночасним регулюванням обсягів грошової маси в обігу. Операція РЕПО - це операція із цінними паперами, що складається з двох частин і при якій укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (Національним банком України та комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін заздалегідь обумовленою ціною.
Суть проста. Уявімо собі двох учасників ринку. Нехай це будуть умовно Національний банк України і комерційний банк "N". Обидва учасники є власниками державних цінних паперів (Це неодмінна стартова умова). Комерційний банк передбачає, що завтра (чи через тиждень) у нього виникнуть проблеми з ліквідністю, він звертається з пропозицією продати Національному банку необхідну кількість своїх цінних паперів за певною ціною, що може бути прив'язана до середньозваженої ціни аукціону, на якому вони куплені. Та це лише пів справи. Особливість операції РЕПО полягає у тому, що вона передбачає обов'язковий зворотний викуп, але уже за іншою ціною. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який одержує сторона, що виступає покупцем у першій частині операції РЕПО. Операції РЕПО мають подвійне навантаження. По-перше, вони дають змогу комерційному банку в потрібний момент підтримати свою ліквідність. По-друге, можуть застосовуватися центральним банком як інструмент регулювання грошової маси в обігу. Державні цінні папери, що є у його портфелі і призначені для операцій РЕПО Національний банк України використовує через пряме і зворотнє РЕПО.
Національний банк України може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з комерційними банками, так і шляхом проведення тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО.
При невиконанні умов договору РЕПО до порушників застосовуються штрафні санкції, що визначені цією угодою.
Стратегія поведінки НБУ у разі, коли банківська система потребує підвищення ліквідності НБУ через комерційні банки здійснює операції прямого РЕПО: на підставі генеральної угоди він купує у комерційного банку (або банків) державні цінні папери на відповідний період з умовою оборотнього їх викупу комерційним банком у встановлений строк. Уразі здійснення цієї операції НБУ випускає в обіг додатковий обсяг платіжних засобів і таким чином підтримує ліквідність банківської системи.
Стратегія поведінки НБУ у разі накопичення надлишкової ліквідності банківською Національний банк України може продати комерційним банкам через механізм зворотного РЕПО державні цінні папери, які знаходяться у його портфелі, на відповідний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк. У разі здійснення такої операції НБУ вилучає з обігу надлишкову грошову масу через регулювання ліквідності банківської системи.
Через відкритий ринок цінних паперів центральний банк проводить регулювання грошової маси в обігу. Зкуповуючи цінні папери центральний банк розширює обсяги грошової маси, а при зворотній операції, тобто викидаючи на вторинний ринок цінні папери, центральний банк зменшує обсяги грошової маси. Для країн з розвинутою економікою це найпростіший спосіб для центрального банку регулювати грошову масу. В такому випадку на вторинному ринку цінних паперів передбачається велика кількість учасників ринку (а не тільки комерційних банків). Вітчизняний вторинний ринок розвинутий недостатньо і ми лише прагнемо до розширення кола його учасників та проведення операцій на вікритому ринку, як це відбувається у країнах з розвинутою економікою.
Виконання функцій диллера на вторинному ринку ОВДП, які пов'язані з регулюванням обсягів грошової маси, що знаходиться в обігу, належить до статутної діяльності Національного банку. Такий вплив на обсяги грошової маси здійснюється шляхом укладення угод купівлі та продажу ОВДП на біржовому та позабіржовому ринках. У зв'язку із цим НБУ веде та підтримує на відповідному рівні ліквідності портфель ОВДП, які перебувають у його власності. Ці облігації у разі потреби можуть бути запропоновані до продажу, щоб вилучити з обігу надлишкову грошову масу.
Необхідною умовою здійснення такого регулюючого впливу є досягнення необхідної стабільності цінових умов реалізації угод, що укладаються з ОВДП на вторинному ринку. Ця стабільність у даний час забезпечується за рахунок виходу на біржовий ринок уповноважених осіб НБУ. Їх повноваження визначаються умовами договору між Національним банком та установою, що провадить біржові торги ОВДП. Таким особам надається право:
подавати заявки на участь у біржових торгах у ролі покупців та продавців ОВДП;
призупиняти або припиняти біржові торги у разі відхилення від встановленого рівня цін на ОВДП порівняно з ціновими умовами продажу, встановленими на попередніх торгах;
не допускати окремі заявки комерційних банків, що мають незадовільний фінансовий стан, порушують економічні нормативи, не дотримуються вимог чинного законодавства.
За умови зростання масштабів купівлі-продажу ОВДП та обсягів укладення угод на позабіржовому ринку його сегменти обумовлять необхідність запровадження інституту окрім комерційні банки, яким на підставі угоди з Національним банком надаються окремі преференції (в тому числі щодо придбання ОВДП на первинному ринку) за умови здійснення ними операцій, спрямованих на забезпечення стабільності обігу облігацій на вторинному ринку. Такі зобов'язання банків можуть бути реалізовані при відкритих цінах на ОВДП на позабіржовому ринку. У зв'язку із цим до чинного законодавства з питань функціонування ринку цінних паперів необхідно внести правову норму стосовно надання учасниками біржових систем, на яких провадиться котирування ОВДП, інформації про цінові умови та обсяги укладених угод з облігаціями на позабіржовому ринку. Така інформація підлягає розповсюдженню серед учасників ринку та опублікуванню в офіційних виданнях бірж.
Враховуючи все викладене вище, маємо підстави констатувати, що НБУ посідає провідне місце на ринку ОВДП, здійснюючи розміщення, депозитарне та розрахункове обслуговування обігу і погашення облігацій, а також нагляд за діяльністю учасників ринку. Такий обсяг повноважень у першу чергу обумовлений використанням Національним банком ОВДП як інструмента регулювання грошового ринку.
На відміну від ОВДП при запровадженні інших фінансових інструментів, які не можуть бути використані для здійснення НБУ своїх статутних обов'язків, його повноваження зводяться у першу чергу до формування відповідної методично-інструктивної бази, що встановлює порядок випуску, обігу, сплати доходу та погашення цих державних боргових зобов'язань установами банківської системи. Так, при підготовці випуску облігацій внутрішньої державної ощадної позики у документарній формі (у вигляді сертифікатів цінних паперів) Національний банк:
виготовляє бланки цінних паперів та доставляє їх уповноваженим банкам;
надає пропозиції щодо складу уповноважених банків, які проводять розміщення облігацій серед фізичних осіб, та порядку розрахунку купонного доходу;
виступає платіжним агентом при сплаті доходу та погашенні цих боргових зобов'язань;
розробляє нормативні документи щодо порядку бухгалтерського обліку операцій облігаціями внутрішньої державної ощадної позики. Таких повноважень НБУ достатньо для забезпечення випуску та обігу цього фінансового інструмента.
Важливо зазначити, що Національний банк України розробляє різні моделі систем електронних платежів, насамперед це пов'язано з зростанням кількості платіжних трансакцій. Оскільки існує тенденція до переходу банків від простих моделей до складніших, створені 7 моделей, які задовільняють вимоги різних банків (різна кількість філій, їх підпорядкованість головному управлінню тощо). Ефективність цих моделей полягає в прагненні банків ефективно розпоряджатися своїми ресурсами.
Стратегічною метою і однією з найважливіших завдань Національного банку України є створення сприятливого середовища, у якому діють комерційні банки та інші фінансові установи. Поряд зі здійсненням Національним банком України як органом банківського регулювання і нагляду, контролю за дотриманням комерційними банками законодавства з банківської справи та економічних нормативів забезпечується підтримання їх поточної ліквідності. З цією метою широкого впровадження набула практика проведення операцій РЕПО з державними цінними паперами та ломбардного кредитування. [26, с.46]
2.3 Національний банк України як орган регулювання фінансового ринку
Національний банк України (НБУ) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України та іншими законами України. Національний банк є еко-номічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим законом ви-падках - також за рахунок Державного бюджету України.
Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному гос-подарському віданні. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Для виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриман-ню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень - ціно-вої стабільності. На Національний банк покладено виконання наступних функцій:
грошово-кредитну політику визначає та проводить відповідно до розроблених Радою Національного банку України основних засад;
монопольно здійснює емісію національної валюти України та орга-нізовує її обіг;
виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує сис-тему рефінансування;
організовує створення та методологічно забезпечує систему грошо-во-кредитної та банківської статистичної інформації та статистики платіж-ного балансу;
визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між бан-ками та фінансово-кредитними установами;
визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських тех-нологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів за-хисту банківської інформації;
здійснює банківське регулювання та нагляд;
веде реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фі-нансово-кредитних установ, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
представляє інтереси України у центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійс-нюється на рівні центральних банків;
Головна мета банкiвського регулювання i нагляду - безпека та фi-нансова стабiльнiсть банкiвської системи, захист iнтересiв вкладникiв i кре-диторiв. Нацiональний банк здiйснює функцiї банкiвського регулювання i наг-ляду за дiяльнiстю банкiв, у межах та порядку, передбачених законодавством України. Нацiональний банк здiйснює постiйний нагляд за дотриманням бан-ками банкiвського законодавства, нормативних актiв Нацiонального банку i економiчних нормативiв.
Проводячи розумну кредитно-грошову і фіскальну політику, встанов-люючи величину ставки рефінансування, регулюючи умови випуску внут-рішніх і зовнішніх облігаційних позик і здійснюючи грошову емісію, держава в особі Національного банку повинна бути спроможною формувати збалан-совані потоки фінансових ресурсів.
Державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ у таких формах: адміністративне регулювання - реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; засто-сування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяль-ністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків; та індикативне регулювання - встановлення обов'язкових економічних нормативів; визна-чення норм обов'язкових резервів для банків; встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; ви-значення відсоткової політики; рефінансування банків і кореспондентських відносин; управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтер-венції; операції з цінними паперами на відкритомуринку, імпорту та екс-порту капіталу.
Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання кош-тів клієнтів на банківських рахунках.
Кредитування є основним видом активних операцій комерційних бан-ків. Кредитування - процес складний та багатогранний і в умовах переходу до ринкової економіки набуває нових та ефективних шляхів застосування і розвитку. У даний час кредитні операції носять рівноправний та добровіль-ний характер і обидві сторони (кредитор та позичальник) виконують активну роль щодо своїх обов'язків і прав, які закріплюються між ними. Основні еко-номічні та правові основи кредитування знайшли своє закріплення у чинному законодавстві України. Основним провідником кредитних відносин у сус-пільстві є банки. Установи комерційних банків можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежнос-ті, статусу, форми власності при умові наявності у них реальних можли-востей та правових форм забезпечення та сплати відсотків за користування ними згідно з Положенням НБУ "Про кредитування”. Про кожний випадок надання кредиту позичальнику у розмірі, що перевищує 10 % власного ка-піталу (великі кредити), банк повідомляє НБУ. Загальний розмір кредитів, наданих банком стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100-відсоткових позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.
Нацiональний банк дiє як уповноважена державна установа при за-стосуваннi законодавства України про валютне регулювання i валютний конт-роль. До компетенцiї НБУ у сферi валютного регулювання належать: видання нормативних актiв щодо ведення валютних операцiй; видача та вiдкликання лiцензiй, здiйснення контролю за дiяльнiстю банкiв та iнших установ, якi отримали лiцензiю Нацiонального банку на здiйснення операцiй з валютними цiнностями; встановлення лiмiтiв вiдкритої валютної позицiї для банкiв та ін-ших установ, що купують та продають iноземну валюту.
Нацiональний банк визначає структуру валютного ринку України та органiзовує торгiвлю валютними цiнностями на ньому вiдповiдно до зако-нодавства України про валютне регулювання. Нацiональний банк проводить дисконтну та девiзну валютну полiтику i застосовує у необхiдних випадках валютнi обмеження.
Нацiональний банк здiйснює дисконтну валютну полiтику, змiнюючи облiкову ставку Нацiонального банку для регулювання руху капiталу та ба-лансування платiжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової оди-ницi України до iноземних валют. Нацiональний банк здiйснює девiзну ва-лютну полiтику на пiдставi регулювання курсу грошової одиницi України до iноземних валют шляхом купiвлi та продажу iноземної валюти на фiнансових ринках. Поповнення золотовалютних резервiв проводиться Нацiональним бан-ком шляхом: купiвлi монетарного золота та iноземної валюти, отримання до-ходiв вiд операцiй з iноземною валютою, банкiвськими металами та iншими міжнародними визнаними резервними активами, залучення НБУ валютних коштiв вiд мiжнародних фiнансових органiзацiй, центральних банкiв іно-земних держав та iнших кредиторiв.
Регулювання ринку цінних паперів охоплює всіх його учасників: емі-тентів, інвесторів, професійних фондових посередників. Таким чином, ціля-ми регулювання ринку цінних паперів можна назвати: підтримання порядку на ринку, створення нормальних умов для роботи всіх учасників ринку; захист учасників ринку від недобросовісності та шахрайства окремих осіб чи організацій; забезпечення вільного та відкритого процесу ціноутворення на цінні папери на основі попиту та пропозиції; створення ефективного ринку, на якому завжди існують стимули для підприємницької діяльності і кожний ризик адекватно винагороджується; у певних випадках створення нових рин-ків, підтримка необхідних суспільству ринків та ринкових структур, рин-кових нововведень, тощо; дія на ринок з метою досягнення певних суспіль-них цілей (наприклад, для підвищення темпів економічного зростання, змен-шення рівня інфляції). [16, с.55]
Розділ 3. Напрямки покращення функціонування національного банку України
3.1 Зарубіжний досвід діяльності центральних банків на фінансовому ринку
Правовий статус центральних банків розвинених країн закріплений у правових актах: у законах про центральні банки та в їхніх статутах, законах про банки і банківську діяльність, у валютному законодавстві. Зазвичай основним правовим актом, що регламентує діяльність центрального банку, є Закон про центральний банк, де повинні бути чітко сформульовані завдання й основні напрями діяльності центрального банку.
Порядок формування статутного капіталу центрального банку не є однаковим у всіх країнах. Статутний капітал банку може належати державі (Франція, Німеччина). Держава може володіти тільки частиною капіталу, а інша частина може перебувати у власності акціонерів (Австрія, Швейцарія, Японія). І нарешті, весь капітал банку може бути власністю приватних акціонерів (США, Італія). Порядок (джерела) формування статутного капіталу центрального банку не має принципового значення для його функціонування, оскільки цільова спрямованість діяльності центральних банків визначається не інтересами акціонерів, а державними інтересами, тобто інтересами всього суспільства.
Нині у більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні банки або взагалі нікому не підзвітні (Німеччина), або підзвітні вищому законодавчому органу державної влади (США, Японія, Європейський економічний і валютний союз) і є незалежними від органів державної влади у встановленні цільових орієнтирів монетарної політики й у виборі інструментів регулювання грошового обороту. Безумовно, незалежність центрального банку не може бути абсолютною, адже монетарна політика, яку визначає центральний банк, є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою. Як провідник монетарної політики центральний банк повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, що формують загальноекономічну політику держави.
Другий аспект стосується взаємовідносин центрального банку з урядом з приводу фінансування дефіциту державного бюджету. Для того щоб уряд не мав можливості чинити тиск на центральний банк, у багатьох країнах центральному банку на законодавчому рівні забороняється надавати уряду прямі кредити на фінансування бюджетного дефіциту, а також забороняється купувати державні цінні папери на первинному ринку. Операції з цінними паперами центральні банки можуть здійснювати тільки на вторинному ринку з метою регулювання грошового обороту.
На ступінь незалежності центрального банку певним чином впливає порядок призначення і звільнення вищого керівництва банку. У багатьох розвинених країнах керуючий центральним банком або призначається Президентом країни, або обирається вищим законодавчим органом державної влади, причому на строки, що перевищують термін повноважень уряду (США - 14 років, Німеччина - 8 років, Японія - 5 років). До того ж відкликати вище керівництво центрального банку або досить складно, або взагалі неможливо.
Організаційна структура центрального банку значною мірою визначається формою державного устрою країни (чи це федерація, чи це унітарна держава), національними традиціями й можливостями банківського законодавства.
Центральні банки можуть бути за формою власності державними або акціонерними. Так, у Франції, Великобританії, Німеччині, Нідерландах, Іспанії капітал центральних банків повністю належить державі. У деяких країнах держава володіє лише частиною капіталу (Бельгія, Японія). У США акціонерами центрального банку (федеральних резервних банків) є тільки комерційні банки. Проте у будь-якому разі держава відіграє головну роль у формуванні органів управління центрального банку.
Суттєво різняться в окремих країнах зміст та форми взаємовідносин і взаємозв'язків між центральними банками та існуючими гілками влади. В економічній літературі виділяються дві моделі таких взаємин. Перша - центральний банк виступає агентом уряду (міністерства фінансів) і провідником його грошово-кредитної політики. Друга - центральний банк є незалежним від уряду, що забезпечує йому самостійність у проведенні грошово-кредитної політики без будь-якого впливу з боку урядових органів. Однак на практиці ці моделі у "чистому вигляді" не функціонують. У більшості країн існують проміжні моделі, які передбачають певні принципи взаємодії виконавчої влади з центральним банком та певний ступінь його незалежності.
Законодавство лише п'яти країн - США, Німеччини, Швейцарії, Швеції та Нідерландів - передбачає підпорядкування центральних банків парламентам. У більшості держав світу центральні банки підпорядковані казначейству або міністерству фінансів.
У законодавстві Великобританії, Франції, Італії, Японії та деяких інших країн передбачено, що міністерство фінансів має право видавати інструкції центральним банкам. Проте такі випадки є надзвичайно рідкісними.
У країнах, де законодавчими актами передбачено підпорядкування центральних банків безпосередньо парламентам, за допомогою відповідних процедур можливе прийняття рішень, якими органи виконавчої влади зобов'язуються сприяти центральним банкам у розв'язанні певних проблем, у здійсненні грошово-кредитної політики. Крім цього, законодавство деяких країн передбачає звітність центральних банків перед парламентами. Наприклад, Федеральна резервна система США подає Конгресу США звіт про свою діяльність двічі на рік. Центральні банки Німеччини і Японії подають звіти у свої парламенти щорічно.
Найнезвичнішу структуру з усіх центральних банків світу має центральний банк США. Структура цього банку визначається федеративним устроєм держави, а також традиційною ворожістю американської громадськості до централізації фінансової влади, до надмірного втручання держави у справи приватних установ і, зокрема, комерційних банків.
Центральний банк, який є елементом Федеральної резервної системи США (ФРС), складається з Ради керуючих, 12 федеральних резервних банків, Федерального комітету відкритого ринку і Федеральної консультативної ради.
Рада керуючих із семи осіб очолює ФРС. Кожний керуючий призначається Президентом США після консультацій і за згодою сенату. Щоб ізолювати Раду керуючих від політичного тиску з боку Президента, законодавчої та виконавчої влади, керуючі виконують свої обов'язки протягом чотирнадцятирічного строку, який не можна подовжити. Голова Ради керуючих обирається Президентом з її членів на чотирирічний строк і може бути обраний вдруге.
Рада керуючих визначає і реалізує монетарну політику, має певні повноваження стосовно регулювання банківської діяльності та нагляду. Зокрема, вона встановлює норми обов'язкових резервних вимог, контролює офіційну облікову процентну ставку, направляє діяльність Федерального комітету відкритого ринку, затверджує злиття банків тощо.
Рада керуючих має незалежний статус і підпорядковується безпосередньо Конгресу. Двічі на рік Рада надає в Конгрес звіт, в якому дається оцінка макроекономічних показників і грошових агрегатів за звітний період, а також передбачаються прогнозні розрахунки цих показників на наступний період.
Федеральні резервні банки є у 12 округах, деякі з банків мають відділення. Сфера діяльності банків не відповідає адміністративно-територіальному поділу країни. Іноді один штат входить до складу двох округів, де діють різні резервні банки. Федеральні резервні банки - це самостійні акціонерні банки. Акціонерами резервних банків є комерційні банки відповідного округу - члени ФРС. Резервні банки емітують в обіг готівку, вилучають з обігу зношені гроші, здійснюють кліринг чеків, є для комерційних банків свого округу розрахунковою палатою, тобто організовують і проводять міжбанківські розрахунки, надають позички комерційним банкам, досліджують проблеми, пов'язані з проведенням монетарної політики, мають певні повноваження щодо банківського нагляду тощо. Першочерговим завданням федеральних резервних банків є досягнення загальнодержавних цілей, установлених Радою керуючих, а не намагання отримати прибуток. Значну частину своїх доходів (понад 90%) банки перераховують до державного бюджету.
Федеральний комітет відкритого ринку - це специфічний і дуже впливовий орган американського центрального банку, для якого операції на відкритому ринку є найголовнішим інструментом проведення монетарної політики. Комітет складається з семи членів Ради керуючих і п'яти президентів резервних банків, одним із них є президент Федерального резервного банку Нью-Йорка. Комітет з метою регулювання грошового обороту здійснює купівлю-продаж державних цінних паперів через Федеральний резервний банк Нью-Йорка.
Федеральна консультаційна рада складається з 12-ти членів, яких обирають щорічно по одному від кожного федерального резервного банку. Членами її є зазвичай відомі банкіри комерційних банків. Рада збирається принаймні чотири рази на рік для обговорення з Радою керуючих поточних проблем, пов'язаних з монетарною політикою.
Німецька модель центрального банку є базовою у країнах Центральної Європи. Колишній президент Бундесбанку Г. Шлезінгер ще у 1991 р. закликав зробити незалежними всі європейські центральні банки, надати їм цілковиту автономію у здійсненні грошово-кредитної політики, щоб вони змогли забезпечити стабільність цін незалежно від інструкцій своїх урядів.
Найважливіші функції Бундесбанку:
емісія банкнот;
операції із золотом та девізами;
касове виконання бюджету;
кредитування держави та міжнародних організацій;
облікова політика;
регулювання банківських резервів і грошової маси тощо.
На основі аналізу розвитку правового статусу Бундесбанку можна стверджувати, що він на практиці підтвердив свою роль у визначенні жорстких меж грошової маси та їх дотримання. У його діяльності не було випадків, щоб він фінансував потреби німецького бюджету на пільгових умовах без оформлення боргових зобов'язань уряду. Закони ФРН визначають таку грошову систему, яка рішуче обмежує доступ держави до кредитів емісійного банку.
Створення центрального емісійного банку було обумовлено процесами концентрації та централізації капіталу, переходом до єдиних національних грошових систем. У всіх розвинених країнах діє кілька законів, у яких сформульовані і закріплені завдання і функції центрального банку, а також визначені інструменти і методи їх здійснення. У деяких державах головне завдання центрального банку викладається в Конституції. Як правило, основним правовим актом, що регулює діяльність національного банку, є закон про центральний банк країни; він встановлює організаційно-правовий статус останнього, процедуру призначення або виборів його керівного складу, статус у взаєминах з державою і національною банківською системою. Цим законом закріплюються повноваження центрального банку як емісійного центру країни. Поряд із законом про центральний банк - взаємодії між центральним банком і банківською системою регулюються законом про банківську діяльність. Такий закон визначає основні права та обов'язки кредитних інститутів по відношенню до центрального банку. [8, c 98-101]
3.2 Проблеми та перспективи розвитку НБУ
Складність сьогоднішніх економічних проблем, викликаних зростанням міжнародних грошових потоків і прозорістю кордонів, радикальною зміною всієї світової економіки, вимагає найвищого професіоналізму державних органів, відповідальних за проведення грошово-кредитної політики. Тільки центральні банки, що володіють достатнім авторитетом, здатні вирішити ці питання. Найчастіше незалежність центральних банків не стільки виникає з законодавства, скільки забезпечується традиціями взаємин з владою, особистістю керівника банку і т.д. Зрозуміло, подібна незалежність не передбачає повного відмежування від проведеної урядом політики, проте у випадках необхідності перешкоджає тиску з боку урядових органів. Інформаційна прозорість НБУ перед суспільством є балансуючим фактором по відношенню до незалежності. Подібно до того, як незалежність дозволяє Нацбанку приймати самостійні й ефективні рішення, інформаційна прозорість має на меті створити стимули для НБУ діяти в інтересах суспільства [5, c.62].
Інформаційна прозорість припускає, що Нацбанк періодично або постійно з тим або іншим ступенем подробиці розповідає про те, які цілі і чому він переслідує, які кошти він використовує, яких результатів він домігся. Практика, яка передбачає опублікування відомостей, що стосуються політики центрального банку, так чи інакше заведена у всіх країнах.
Головним завданням для НБУ в рамках реалізації грошово-кредитної політики буде - підтримка стабільності гривні, макроекономічної збалансованості та створення передумов відновлення стійкого економічного зростання, вирішення поточних і довгострокових соціально-економічних завдань. НБУ виходить з того, що стратегічне значення стабільності національної грошової одиниці найближчим часом буде зростати. Економіка України знаходиться на етапі переходу до забезпечення постійного довгострокового економічного зростання із зміщенням акцентів з експортної орієнтації економіки в бік прискореного розвитку внутрішнього ринку, а також посиленням уваги до питань розвитку людини та задоволення її потреб.
У цих умовах НБУ має спрямовувати зусилля на збереження довіри до національної грошової одиниці шляхом прозорих та узгоджених дій на грошово-кредитному ринку, адекватно використовуючи свої інструменти та забезпечуючи взаємодію з іншими органами держави. Інтенсивне пристосування економіки до нових умов значно підвищує навантаження на систему грошово-кредитних регуляторів. У своїх діях НБУ має виходити з середньостроковій монетарної стратегії, яка спрямована на підтримку стабільності грошової одиниці як монетарної передумови фінансової рівноваги та економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі [9,c.23-24].
У перспективі НБУ орієнтується на необхідність поступового переходу до монетарного режиму, що базується на ціновій стабільності. Це передбачає створення низки макроекономічних, фінансових та інституційних умов, серед яких макроекономічна та фінансова збалансованість, поступовий перехід до режиму вільного плавання обмінного курсу, достатній розвиток ринку цінних паперів, трансмісійних механізмів, комунікації центрального банку із суб'єктами господарювання і населенням. Остаточному переходу до використання інфляційного орієнтира як головної мети грошово-кредитної політики має передувати певний перехідний період, протягом якого НБУ буде направляти свої зусилля на підтримку як зовнішньої стабільності національної валюти через регулювання обмінного курсу, так і внутрішньої цінової стабільності.
НБУ буде продовжувати працювати з удосконалення системи інструментів грошово-кредитної політики, розвитку її трансмісійних механізмів. Особлива увага повинна приділятися посиленню ролі процентної політики в системі монетарного регулювання економічних процесів, які серед інших є одним з необхідних умов для подальшої лібералізації валютного ринку. Для цього НБУ повинен покращувати регулювання короткострокових ринкових відсоткових ставок через удосконалення підходів до встановлення коридору власних процентних ставок за активними та пасивними операціями. Крім того, слід вживати заходів для посилення зв'язку між короткостроковими і довгостроковими процентними ставками - така робота повинна здійснюватися, в першу чергу, в площині мінімізації неринкових чинників впливу на ставки, зокрема, зниження ризику кредитної діяльності [18, c.115].
НБУ повинен здійснювати регуляцію ліквідності банків через використання механізму рефінансування, операції на відкритому ринку з державними цінними паперами, проведення мобілізаційних операцій, а також регулювання нормативів обов'язкового резервування. У прийнятті монетарних рішень Національний банк, з одного боку оцінює темпи зростання грошової маси за відповідний період і здійснює аналіз всіх її складових.
Національний банк повинен приділяти значну увагу розвитку наукової бази прийняття монетарних рішень та системи комунікації з громадськістю. Аналіз стану та перспектив розвитку економіки України, наслідків підвищення цін на енергоносії, вступу України в СОТ, невизначеність кон'юнктури світових ринків та інших факторів дає можливість встановити такі середньострокові орієнтири: індекс споживчих цін - близько 9%, з поступовим зниженням, зростання грошової маси в межах 25 - 35%.
Слід звернути особливу увагу доходах і видатках, так як, чим більше доходів отримує Національний банк, тим більше коштів надходитиме до Державного бюджету. Отже, Правлінню Україні необхідно більше уваги приділяти Національному банку, сприяти поліпшенню його діяльності.
Внаслідок своєї діяльності НБУ (як і будь-яке державне підприємство) отримує прибуток, який розподіляється так:
– частина на власні потреби;
– частина на формування золотовалютного запасу;
– частина (основна) перераховується до бюджету.
Впровадження програми розвитку нумізматики в Україні, накресленої Національним банком, вимагає не тільки виконання планів щодо випуску і реалізації нових колекційних монет, а й значного підвищення ефективності маркетингової складової цієї програми. В Україні слід удосконалити механізм дрібнооптового продажу монет поштою. На нинішньому етапі освоєння ринку необхідно визначити пріоритети маркетингової роботи. Серед них, очевидно, повинна бути активна виставкова діяльність, створення гнучкої системи цін і сприятливих умов для працюючих з оптовими і дрібнооптовими дилерами та потенційними замовниками, пошук нових ринків збуту.
Незалежно від того, чи визначає уряд метою створення Національним банком України монет і повинен здійснювати ряд способів для подальшого розвитку ринку банківських металів як відносно самостійного сегмента фінансового ринку. На першому етапі необхідно внести зміни до Положення "Про торгівлю банківськими металами", а саме: дозволити здійснити операції з ними на позабіржовому міжбанківському ринку; скасувати розділ клієнтських операцій з банківськими металами на роздрібні та оптові і встановити граничний розмір роздрібних операцій; закрити вимоги щодо розрахунків зобов'язань за операціями з банківськими металами на внутрішньому ринку виключно в національній валюті. Для нормативного забезпечення операцій банків з невідокремлені металом необхідно дозволити порядок здійснення операцій і ведення обліку банківських металів на металевих рахунках клієнтів.
На наступних етапах НБУ слід вирішувати питання про виконання функцій депозитарію банківських металів і розробити нормативну базу розрахунків за операціями з ними на міжбанківському позабіржовому ринку. Нормативна база ліквідного і конкурентного ринку повинна мати положення про банках - маркмейкерах ринку банківських металів та порядок здійснення операцій НБУ щодо підтримки їх ліквідності [17, c.2].
Джерелом формування майна Національного банку є статутний фонд на момент створення банку, доходи, отримані від банківської діяльності згідно Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також інші джерела, не заборонені законодавчими актами України [14].
Висновки
Підсумовуючи результати роботи, можна зробити наступні висновки:
1. серцевиною кредитної системи є національний банк, який виступає основним координатором діяльності кредитних інститутів. він, як правило, не вступає в взаємовідносини з підприємствами, населенням, а є банком банків і банком держави.
2. на НБУ покладено функцію контролю за дотриманням комерційними банками законодавства з банківської справи, економічних нормативів. НБУ як центральний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків.
3. НБУ - банк банків. він проводить державну реєстрацію банків і кредитних установ у книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, а також ліцензування банківських операцій.
4. НБУ організовує і здійснює через банківську систему касове обслуговування державного бюджету України. на нього покладено виконання операцій з державними цінними паперами.
5. НБУ, відповідно до покладених на нього функцій, визначає систему, порядок і форми розрахунків, в тому числі - між банками і кредитними установами. важливу роль у здійсненні перетворень відіграло запровадження нового порядку міжбанківських розрахунків, початком якого стала розроблена наприкінці 1992 р. концепція електронного грошового обігу в Україні.
6. НБУ спрямовує свою нормотворчу діяльність на підготовку ключових інструкцій з основних напрямків діяльності банків.
7. НБУ видає офіційні видання, які є доступні підприємцям, науковцям, засобам масової інформації і широкому загалу (щоденний офіційний бюлетень, "вісник НБУ”, щоквартальний додаток "платіжний баланс України”).
8. НБУ представляє інтереси України у відносинах із ЦБ інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями. сьогодні НБУ має кореспондентські відносини більше, як з 30 банками світу.
9. Через відкритий ринок цінних паперів центральний банк проводить регулювання грошової маси в обігу. Зкуповуючи цінні папери центральний банк розширює обсяги грошової маси, а при зворотній операції, тобто викидаючи на вторинний ринок цінні папери, центральний банк зменшує обсяги грошової маси
Отже, основною функцією НБУ є підтримання стабільності національної валюти. для регулювання грошово-кредитного ринку. НБУ запроваджує інструменти грошової політики: облікову ставку, резервування коштів комерційних банків, запровадження в обіг державних цінних паперів, операції на фінансовому ринку
Список використаної літератури
1. Алєксєєв І.В., Колісник М.К. Гроші та кредит: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2009. - 253 с.
2. Бібік А.М. Проблеми незалежності Національного банку України як обов'язкової умови стабільності грошової одиниці, [Електронний ресурс]. - Режим доступу:: http://www.problemyeconomiky094358.ua
3. Ваврищук Е.І. Організаційно-правові засади взаємовідносин НБУ з комерційними банками України: Текст лекцій. - К.: КДТНУ, 2001. - 124с.
4. Верховна Рада України прийняла Постанову "Про Основні напрями грошово-кредитної політики на 2011 рік" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: www.sta.gov.ua/ control/uk/publish/77665
5. 1. Вовчак О.Д. Кредит і банківська справа: підручник / Вовчак О.Д., Рущишин Н.М. - К.: Знання, 2008. - 564 с
6. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, І.М. Лазепко та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. - 4-те вид., перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2006. - 774 с
7. Єпіфанов А.О., Міщенко В.І., Гребник Н.І. Грошово-кредитна політика в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, - 2000. - №9.
8. Зубченко Л.А. Условия успешного функционирования малих банков // Банки: Мировой опыг. - 2002. - №1. - С.23-24.
9. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег // Антология экономической классики. - М.: ЭКОНОВ, Ключ, 1993. - 320 с.
10. Козюк В.В. Трансформація центральних банків в умовах глобалізації: макроекономічні та інституційні проблеми: Монографія. - Тернопіль: Вид-во "Астон", 2005. - 320 с.
11. Коновалова С.О. Специфіка кредитно-грошової політики в умовах світової фінансової кризи // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - №8. - С.12-17
12. Конституція України. Закон України "Про внесення змін до Конституції України": Текст відповідає офіційному. - К.: Вид-во " Школа", - 48 с
13. Коробкина С.А. Безналичные расчеты и пути их усовершенствования Банковское дело, №1, 2000г.
14. Кричевська Т. Центральні банки в історичній перспективі: уроки для України // Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку: Матеріали доп. V Міжнародного конгресу укр. економістів. - Львів: Інститут регіональних досліджень НАН України, 2000. - 99 с.
15. Кухарська Н. Специфіка грошово-кредитного регулювання в Україні // Економіст. - 2009. - № 3. - С.55 - 57.
16. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д. Лановика. - 8-ме вид., перероб. і доп. - К.: Вікар, 2006. - 495 с.
17. Любунь О.С., Любунь В.С., Iванець Т.В. НБУ: основнi функцii, грошово - кредитна полiтика, регулювання банковськоi дiяльностi: Навчальний посiбник. - К.: центр навчальноi лiтератури, 2004-351 с.
18. Михайличенко М. Думка експерта: Монетарна політика НБУ залишається жорсткою // Українська правда. - 2009. - № 2. - С.62-64.
19. Мішкін Ф.С. Економіка грошей, банківської справи та фінансових ринків / Пер. з англ. за ред.С. Панчишина. - К.: Основи, 1998. - 963 с
20. Основні тенденції грошово-кредитного ринку України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua.
21. Проблеми незалежності Національного банку України як обов'язкової умови стабільності грошової одиниці [Електронний ресурс]. - Режим доступу:: http://www.problemyeconomiky094358.ua
22. Робард М. История денежного обращения и банковского дела в США: от колониального до Второй мировой войны / Пер. с англ. Б.С. Пинскер под ред. А.В. Куряева. - Челябинск: Социум, 2005. - 548 с
23. Сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua.
24. Словник сучасної економіки Макміллана: пер. з англ. - К.: Вид-во "АртЕк", 2000. - 640 с.
25. Череп А., Носенко Д. Грошово-кредитна політика України в умовах фінансової кризи // Журнал Європейської економіки. - 2008. - № 4. - т.7. - С.438 - 445.
26. Черкасова С.В. Проблеми розвитку ринку державних цінних паперів в Україні // Торгівля, комерція, підприємництво. - 2000. - № 3. - С.39-43.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Поняття, структура, особливості і головна мета фондового ринку. Напрямки і тенденції розвитку його в Україні. Загальна характеристика, види та операції з цінними паперами. Розгляд схеми фінансового ринку. Основні функції та ознаки фондової біржі.
курсовая работа [75,3 K], добавлен 27.04.2011Центральні емісійні банки, їх статус та функції. Монетарна політика НБУ. Склад правління НБУ. Регулювання грошово-кредитної політики. Нагляд і контроль. Перспективи розвитку НБУ. Проблеми функціонування НБУ в 2006 році. Основні напрямки політики НБУ.
курсовая работа [66,1 K], добавлен 04.01.2008Організаційно-правові основи функціонування, головні функції та керівні органи Національного Банку України. Принципи за якими здійснює банківський нагляд Центральний Банк України. Роль НБУ у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду.
курсовая работа [40,9 K], добавлен 09.01.2014Вдосконалення грошово-кредитної політики України. Регулювання емісії та забезпечення стабільності гривні. Оптимізація відносин центрального банку з комерційними фінансовими установами. Удосконалення платіжної системи, механізму обігу цінних паперів.
научная работа [1,3 M], добавлен 27.05.2019Організаційно-правова основа та статус Національного банку України, його функції та напрями діяльності. Принципи, за якими здійснює банківський нагляд ЦБ України, його структура та основні елементи. Грошово-кредитна політика НБУ в ринкових умовах.
курсовая работа [50,5 K], добавлен 12.07.2009Значення кредиту в умовах ринкової економіки. Кредитний ринок як складова ринку інструментів позики. Законодавча база функціонування кредитного ринку. Центральний банк - головний орган регулювання економіки. Вдосконалення кредитного ринку України.
курсовая работа [119,6 K], добавлен 16.11.2010Призначення, статус, структура і керівні органи Національного банку України, його функції; роль та значення як організатора грошового обігу в країні. Аналіз діяльності НБУ в період 2005-2009 рр. Шляхи вдосконалення проведення грошово-кредитної політики.
курсовая работа [117,8 K], добавлен 12.12.2010Місце і роль ринку цінних паперів у сучасній ринковій економіці. Структура ринку цінних паперів та механізм його функціонування. Організація фондової біржі і біржові операції. Проблеми та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні.
курсовая работа [62,9 K], добавлен 19.02.2003Національний Банк України, його основні завдання та функції як особливого центрального органу державного управління. Загальне поняття та інструменти грошово-кредитної політики. Особливості проведення грошово-кредитної політики в перехідній економіці.
контрольная работа [108,5 K], добавлен 14.09.2013Створення Національного Банку України (НБУ) після проголошення незалежності України. Законодавча база, правовий статус і принципи діяльності національного банку України. Структура й функції національного банку України та особливості його діяльності.
реферат [22,3 K], добавлен 25.11.2007Банківські установи в системі грошово-кредитних відносин. Ліквідність банку як об’єкт фінансового управління. Конкурентне середовище фінансового ринку та його вплив на ліквідність. Методи оцінювання та прогнозування ліквідності банку в умовах конкуренції.
диссертация [884,5 K], добавлен 01.04.2011Страховий ринок та його структура. Роль посередників на страховому ринку. Аналіз функціонування страхового ринку в Україні на сучасному етапі. Зарубіжний досвід функціонування страхових ринків. Проблеми і перспективи розвитку ринку страхування в Україні.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 14.11.2010Вивчення економічної сутності фондових бірж. Розгляд структури ринку цінних паперів; історія становлення, основні проблеми та перспективи його розвитку в Україні в сучасних умовах. Дослідження динаміки показників біржової активності в останні роки.
курсовая работа [244,6 K], добавлен 20.11.2011Економічна сутність і роль фондового ринку. Цінні папери як один з найбільш дискусійних елементів фондового ринку. Напрямки розвитку ринку цінних паперів України. Структура торгів на фондовому ринку України, динаміка обсягів зареєстрованих випусків акцій.
реферат [218,8 K], добавлен 14.06.2011Сутність валютного ринку, його види, функції та учасники. Механізм формування валютного курсу. Інфраструктура українського валютного ринку, тенденції його функціонування. Організаційні та правові основи банківської діяльності. Роль банківської системи.
контрольная работа [2,4 M], добавлен 13.12.2013Визначення сутності і поняття грошового ринку, характеристика його структури та формулювання механізму функціонування. Дослідження закономірностей розвитку міжнародного грошового ринку. Аналіз грошового ринку України, проблем та перспективи його розвитку.
курсовая работа [77,8 K], добавлен 18.02.2011Роль та значення діяльності комерційних банків на світовому фінансовому ринку. Банківська система Франції та Німеччини. Центральний банк та діяльність банків. Значення банків на світовому ринку. Платіжний механізм для обслуговування неторгового обороту.
реферат [36,5 K], добавлен 10.03.2013Основні функції Національного банку України (НБУ). Інструменти здійснення функцій та завдань НБУ. Процентна політика НБУ, рефінансування банків. Динаміка монетарної бази та грошової маси, основних показників грошового ринку. Реальний обмінний курс.
реферат [229,3 K], добавлен 07.10.2010Сучасний стан національного страхового ринку в аспекті розвитку світового страхового ринку. Проблеми розвитку страхового ринку України. Негативні чинники, які стримують його формування та варіанти їх усунення. Напрями подальшого розвитку цієї сфери.
контрольная работа [237,6 K], добавлен 25.03.2019Теоретико-методологічні основи банківської діяльності на світовому фінансовому ринку. Сучасний стан інтеграції банківської системи України у світовий фінансовий простір. Розробка стратегії інтеграції банківської системи до світового фінансового ринку.
дипломная работа [435,8 K], добавлен 10.04.2007