Особливості діяльності комерційних банків в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Перехід до нової системи економічних відносин, заснованої на принципах ринкової економіки, зумовив докорінну перебудову банківської системи.

Банківська система в сучасній Україні є дворівневою структурою управління фінансовими ресурсами, представленою 1) НБУ і його структурами, 2) комерційними банками різних форм власності, спеціалізації й територіального рівня Національний банк України (НБУ). Дворівнева структура банківської системи України визначена чинним фінансовим законодавством 1999-2000 pp. Національний банк у банківській системі належить до верхнього рівня і здійснює функції, типові для центрального державного банку розвинутих європейських держав, є емісійним і розрахунковим органом державної влади, банком банків і банкіром уряду України.

НБУ регулює діяльність банківської системи в межах законодавчої й нормативної баз, несе відповідальність перед президентом за функціонування банківської системи загалом.

Комерційні банки є основною ланкою фінансової системи України.

Спеціалізованими в Україні є два банки - Державний експортно-імпортний банк України та Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України. Чітка спеціалізація цих банків, тобто здійснення операцій у вузьких секторах ринку, пов'язана зі слабкою диверсифікацією їх діяльності, а відтак зі збільшенням відповідних ризиків, вірогідність яких зростає, особливо в умовах нестабільної економіки. Тому державний статус дає змогу цим банкам зберігати свою спеціалізацію в кризових умовах, оскільки держава виступає своєрідним гарантом їх стабільності та фінансової стійкості.

Решта українських банків намагається, відповідно до власних можливостей, максимально диверсифікувати свою діяльність, пропонуючи комплексне банківське обслуговування та здійснюючи різноманітні операції, передбачені чинним законодавством. Отже, за набором операцій та послуг переважна більшість вітчизняних банків може бути віднесена до універсальних, незважаючи на офіційні назви деяких з них (Іпотечний комерційний акціонерний банк, «ПромІнвестБанк», «Надрабанк», «Укргазбанк», Індустріально-експортний банк, «Національні інвестиції». Земельний банк).

1. Банківська установа як суб'єкт господарювання

1.1 Історія створення та організації діяльності банку

Ощадна справа - це діяльність, яка безпосередньо пов'язана із заощадженням, накопиченням і використанням грошей. Кожна людина так чи інакше зацікавлена у розумному заощадженні та збільшенні свого добробуту. З огляду на історію виникнення ощадних кас можна зробити висновок, що і два століття тому люди піклувалися про покращення свого життя, так само як і зараз, і не остання роль у цьому належала саме ощадній справі.

Значний вплив на розвиток ощадних кас на Заході України мав Австро-Угорський державний банк. Так, у Статуті ощадної каси міста Тернополя було зазначено, зокрема, що»… метою її створення є надання заможним верствам населення можливості безпечного збереження коштів і отримання процентів…». Необхідно додати, що така мета була дуже доречною для того часу, оскільки послугами ощадкас користувалися заможні громадяни. Війна 1914 року негативно позначилась на фінансово-банківській системі Західної України. Подальший розподіл території держави призвів до зруйнування єдиної мережі кас. Тільки після реформи 1924 року відновився розвиток ощадних кас на західних землях.

На відміну від західної частини України, на Сході ощадних кас було небагато і розміщувалися вони переважно у великих містах. За рік до появи Галицької ощадної каси було відкрито касу в Одесі - першу на східній території України. Примітною особливістю східноукраїнських ощадкас того часу було те, що вони не давали позик у приватні руки. Залучені у населення кошти ощадкаси направляли виключно на підтримку державного кредиту. Так тривало до 1895 року, коли було прийнято новий Статут (перший Статут - 1842 року), згідно з яким каси офіційно почали називати державними.

Цікаво, що клієнт мав право робити внески на книжку в будь-якій частині імперії. Право користування ощадкнижкою мали також й неповнолітні. Загалом на 1889 рік у Східній Україні діяло 125 ощадних кас (більшість - у Чернігівській губернії), які працювали при скарбницях. Як самостійні установи ощадкаси були лише у Києві, Харкові, Одесі та деяких інших великих містах.

У період 1917-1921 років ощадкаси Східної України було ліквідовано і відновлено після входження України до Союзу - в 1922 році.

Ощадні каси радянського взірця розміщували облігації, проводили вкладні операції, сприяли впровадженню червінців і їх обміну в 1924 році на карбованці. Крім цього, до повноважень ощадкас входило страхування заробітної плати робітників від знецінення. Потрібно зазначити, що після 1932 року ощадкаси перетворились на монопольні кредитні установи, що різнобічно залучали грошові кошти населення для державних потреб. Подальшому розвитку ощадних кас завадила війна, яка спричинила закриття та евакуацію ощадних установ, втрату книжок вкладників та інших документів. Обмеження щодо видачі готівки з вкладів були зняті після 19 січня 1944 року, і вклади почали видавати на першу вимогу вкладника.

Істотні зміни в діяльності ощадкас відбулись у 1963 році, коли мережу Держтрудощадкас СРСР було передано Мінфіну у відання Держбанку. В результаті зміни підлеглості ощадкаси припинили передавати вклади у держбюджет і почали використовувати їх на створення єдиного союзного позичкового фонду (частка України в 1970 році - 19.6 %). З 1972 року в ощадкасах запроваджується повний госпрозрахунок.

Наприкінці 70-х і особливо у 80-ті роки стрімко зростають доходи населення, і як наслідок, його заощадження. Інфляція зумовила реформування банківської системи 1988 року, і мережа ощадкас трансформувалась в установи Ощадбанку СРСР.

У 1991 році Україна виходить зі складу Радянського Союзу і проголошує свою незалежність. З проголошенням Ощадним банком України самостійності і відокремленням від Ощадбанку СРСР мали місце негативні явища. Залишки на вкладах, цінних паперах і страхових полісах населення України залишилися в Росії, а у новоствореного банку виник автоматично внутрішній борг, що з часом збільшувався.

Після прийняття 20 березня 1991 року Закону України «Про банки та банківську діяльність» Ощадний банк України набув спеціального статусу. 31 грудня 1991 року Ощадбанк зареєстровано як самостійну банківську установу в Національному банку України - «Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України».

В умовах економічної кризи, що охопила всі сфери життєдіяльності суспільства, Ощадбанк проявив гнучкість та належну керованість процесами. Завдяки розвинутій мережі установ та кваліфікованим кадрам банк успішно виконав свої зобов'язання у державній приватизаційній програмі, провів обмін грошових знаків.

Враховуючи українську перспективу - масову приватизацію та розвиток малого бізнесу, Ощадбанк активно сприяє своїм клієнтам у їх діяльності як приватних власників та підприємців.

Державний ощадний банк України - один з найбільших банків нашої країни. Мережа його підрозділів складає 25 регіональних управлінь, 441 відділення та 7416 філій, охоплюючи всі куточки країни.

Центральний апарат банку знаходиться в м. Києві. Ощадний банк - велике підприємство, де зайнято близько 35 тис. працівників.

Ощадбанк контролює значну частину ринку особистих вкладів населення, оперує більш як 90 мільйонами рахунків. Банк має тісні зв'язки з іноземними банками в багатьох країнах світу. Вже не один рік Ощадбанк підтримує добрі відносини з німецькими ощадкасами, які мають багаторічний досвід ощадної справи, а також Фондом міжнародного співробітництва, Комітетом TACIS Європейської Комісії. На правах членства банк входить до всесвітньо відомих організацій Visa International, Europay International. Ощадбанком встановлено прямі кореспондентські відносини з провідними іноземними банками.

З метою вдосконалення структури й організації управління Державним спеціалізованим комерційним Ощадбанком України та для створення умов для більш ефективної реалізації державою прав власника постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 року Ощадний банк перетворено у відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України».

Ощадний банк - єдиний серед українських банків, який має закріплену законом державну гарантію збереження вкладів громадян та їх видачі за першою вимогою.

1.2 Порядок реєстрації банків

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з часу його реєстрації НБУ в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансово-кредитних установ. Засновниками комерційного банку можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком профспілкових і політичних організацій, спілок і партій, громадських фондів, рад усіх рівнів, їх виконавчих органів, офшорних компаній і банків.

Мінімальний розмір статутного фонду складає:

- для банків з національним капіталом - не менше 1 млн. євро; для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить менше 50 %, - не менше 5 млн. євро; якщо частка іноземного капіталу 50 % і більше, - не менше 10 млн. євро;

- якщо у формуванні статутного капіталу банку беруть участь підприємства з іноземними інвестиціями (спільні підприємства, частка іноземного капіталу в яких перевищує 50%) і частка таких підприємств у статутному капіталі банку становить 10 % і більше, мінімальний розмір статутного фонду має бути не менше 3 млн. євро.

Частка будь-якого із засновників банку не повинна перевищувати 35% статутного фонду банку.

Внески засновників, акціонерів до статутного капіталу комерційного банку здійснюються у грошовій формі в національній валюті України та вільно конвертованій іноземній валюті (для нерезидентів).

Для створення комерційного банку створюється ініціативна група із засновників або інших осіб. Ця група бере на себе вирішення всіх питань, пов'язаних зі створенням банку.

Для формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні НБУ за місцем створення комерційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок. На цей рахунок кожен із засновників вносить визначену установчими документами частку статутного фонду. Підставою для відкриття такого рахунку є заява на відкриття рахунку та установчий договір.

До моменту реєстрації комерційного банку статутний фонд повинен бути сплачений: для банків відкритого типу - в розмірі 30 %, закритого типу - 50 %. Після реєстрації банку зібрані кошти перераховуються з тимчасового рахунку комерційного банку на кореспондентський рахунок.

У разі відмови в реєстрації банку кошти з тимчасового рахунку повертаються засновникам банку у тижневий строк за їх заявою.

1.3 Ліцензування банківської діяльності

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України. Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:

1. зареєстрований статутний капітал комерційного банку має бути сповна сплачений на момент прийняття рішення про видачу ліцензії;

2. наявність професійно придатних керівних осіб;

3. наявність підрозділу, який виконуватиме банківські операції, що ліцензуються, а також підрозділу внутрішнього аудиту, керівники яких повинні відповідати вимогам НБУ;

4. наявність відповідних внутрішніх документів комерційного банку, які регламентують здійснення операцій, що ліцензуються;

5. забезпечення комерційного банку необхідним обладнанням, комп'ютерною технікою, програмними продуктами та засобами зв'язку;

6. відповідність приміщення КБ вимогам НБУ.

1.4 Організаційна структура та управління банком

Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментами:

– структурою управління банком;

– - структурою його функціональних підрозділів служб.



Рис. 1. Організаційна структура та управління банком

Валютне управління створюється в комерційних банках, що мають ліцензію на здійснення валютних операцій. Це управління відає веденням валютної позиції банку, відкриттям валютних рахунків клієнтам, здійсненням безготівкових розрахунків по валютних рахунках, купівлею-продажем валют, залученням валютних коштів клієнтів у депозити та кредитуванням клієнтів у іноземній валюті. Як і кредитне управління, залежно від кількості й обсягу окремих операцій створюються окремі відділи в межах валютного управління або самостійні управління.

Управління філіями створюють комерційні банки, що мають філії. Відповідно управління керує діяльністю філій, контролює правильність проведення ними кредитної політики і здійснення кредитних операцій, допомагає впроваджувати нові методи роботи, нові технології виконання окремих банківських операцій.

Сучасний комерційний банк багато уваги приділяє питанням рентабельності та ліквідності, а тому формує структурні підрозділи, які здійснюють поточну діяльність банку та прогнозують його діяльність на перспективу. Таким підрозділом є управління прогнозування діяльності банку та управління маркетингом.

Банки як юридичні особи мають у своїй структурі служби, що не виконують суто банківських операцій. Це - бухгалтерія, управління кадрами, юридичний відділ, адміністративно-господарський відділ, відділ аналізу та статистики, відділ експлуатації ЕОМ. Серед таких служб деякі створюються в обов'язковому порядку з ініціативи самого банку або за вказівкоюНБУ. Так, створення підрозділу внутрішнього аудиту є однією з обов'язкових умов для отримання ліцензії на здійснення банківських операцій, а службу безпеки банки формують з власної ініціативи.

Згідно з положенням Закону України «Про господарські товариства» визначення конкретної організаційної структури банку є компетенцією загальних зборів акціонерів (учасників). Однак вищий управлінський орган може передавати вирішення цього питання іншим органам управління (спостережній раді, правлінню банку). Функціонування окремих служб і підрозділів регламентується спеціальними внутрішніми положеннями комерційного банку, які затверджуються органом управління банку.

1.5 Основні види операцій, що здійснює банк

Банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх поділяють на пасивні й активні.

Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених (депозитних) та позичених (не депозитних) ресурсів. Операції з формування власних ресурсів охоплюють:

- операції з формування статутного капіталу банку; - операції з формування резервного фонду банку; - операції з формування страхових фондів; - операції з формування інших фондів банку спеціального призначення, які створюються за рахунок прибутку банку і використовуються відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою комерційного банку; - операції пов'язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Операції з формування залучених ресурсів називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обігу в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних, фізичних осіб, банків, які зберігаються на різноманітних рахунках (строкових і до запитання). Вкладниками можуть бути як юридичні так і фізичні особи, що не належать до постійних клієнтів цього банку, а обслуговуються в іншому банку.

Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати: за категорією вкладника: =операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб - на поточні, бюджетні, депозитні рахунки; =операції із залучанням тимчасово вільних коштів фізичних осіб - на поточні, бюджетні, депозитні рахунки; =операції із залучанням тимчасово вільних коштів банківських кореспондентів - на кореспондентські та депозитні рахунки; =за строком: =операції із залучення тимчасово вільних коштів - на рахунки до запитання (поточні, бюджетні, кореспондентські) з метою подальшого використання для поточних розрахунків; - операції із залучення тимчасово вільних коштів - на строкові депозитні рахунки для зберігання протягом обумовленого договором періоду.

Пасивні кредитні операції - це операції комерційного банку, пов'язані з отриманням кредитів на міжбанківському ринку (в інших комерційних банків та в НБУ). Комерційні банки в Україні можуть отримувати кредит від одного дня (кредит овернайт) до кількох місяців. Крім власне міжбанківських кредитів, комерційні банки можуть звертатись за кредитом до кредитора останньої інстанції - Національного банку України, який сьогодні надає кредити під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів. Згідно з чинним законодавством НБУ може здійснювати продаж комерційним банкам кредитів через кредитні тендери, проводити операції з переобліку комерційних векселів, що раніше були обліковані комерційним банком, та видавати кредити овернайт через постійно діючу лінію рефінансування.

Пасивні інвестиційні операції - це операції комерційного банку, пов'язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов'язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківські ресурси коштами інвесторів на строк обігу цінних паперів.

Активні операції - це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. Отже, до активних операцій банків належать:

- операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банку;

- розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

- касові операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

- інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

- фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

- валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;

- депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити НБУ та в інших комерційних банках;

- операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках; - операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

«ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДБАНК УКРАЇНИ».

Пропонує широкий перелік банківських послуг для юридичних та фізичних осіб:

* Приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб,

* Відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів в національній та іноземній валюті,

* Приймання комунальних та інших платежів на користь юридичних та фізичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності та державних організацій,

* Кредитування в національній та іноземній валюті на вигідних умовах,

* Операції з картками міжнародних платіжних систем VISA Intl та MasterCard Intl,

* Обслуговування зарплатних проектів з використанням банківських платіжних карток,

* Грошові перекази в національній та іноземній валюті по всьому світі,

* Купівля-продаж іноземної валюти, конверсійні операції,

* Операції з банківськими та дорогоцінними металами,

* Перевезення валютних цінностей та інкасація коштів,

* Здійснення обігу, погашення (розповсюдження) державної грошової лотереї,

* Купівля, продаж та обслуговування чеків та інших оборотних платіжних інструментів,

* Лізингові операції,

* Надання консультаційних та інформаційних послуг по банківським операціям.

2. Формування банківських ресурсів

2.1 Загальна характеристика банківських ресурсів

Для здійснення комерційної і господарської діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів тобто ресурсів.

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Операції, з допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними.

Згідно з існуючими у банківській практиці традиціями ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та позичені кошти.

Головним джерелом банківських ресурсів є залучені й позичені кошти, частка яких становить 88,2 % від загальної суми ресурсів. На власний капітал припадає лише 12,8 % усіх банківських ресурсів. Головною складовою власного капіталу є фонди банку, серед яких провідним є статутний фонд. Якщо всі фонди формують 67,2 % власного капіталу банку, то статутний фонд дорівнює 53,5 % від загальної суми фондів.

Серед залучених і позичених ресурсів переважають депозити до запитання (61,2 %). На строкові депозити припадає близько 40 % зовнішніх для банків ресурсів.

У складі строкових депозитів значна частка вкладів населення (22,8 %) менша від частки коштів, які комерційні банки залучають на міжбанківському ринку (14,5 %).

Оскільки дані, наведені на рисунку, характеризують структуру банківських ресурсів за станом на початок року, то серед власних ресурсів немає такого показника, як прибуток поточного року. Він з'являється у банків протягом господарського року. Особливістю структури банківських ресурсів на внутрішньо річні дати є висока питома вага міжбанківських кредитів і кредитів Національного банку, які надаються для рефінансування окремих видів активних операцій комерційних банків.

Рис. 2. Стратегічні напрями розвитку Ощадного банку щодо фінансування вітчизняної економіки

2.2 Капітал Ощадного банку, його структура і формування

До власних ресурсів комерційних банків, або до банківського капіталу, належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.

Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох факторів, зокрема від якості активів, використання прибутку, політики банку щодо забезпечення приросту капітальної бази тощо.

Частка власного капіталу Ощадного банку у сукупних ресурсах невелика, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного і позиченого капіталів інше. Так, для промислового підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального капіталу, для комерційного банку ж достатнім вважається 8%. Це зумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призначені передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію. Функція ж забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва постає головною, для власного банківського капіталу є другорядною. Однак роль власного капіталу комерційного банку як джерела забезпечення його оперативної діяльності на перших порах після його утворення є досить відчутною. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп'ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, упровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв'язку.

Власний капітал Ощадного банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Капітал комерційного банку складається з суми основного (капітал 1-го рівня) та додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів.

Основний капітал складається з:

- фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку;

- дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу;

- емісійних різниць (різниць між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальною вартістю);

- резервних фондів, які створюються за рахунок прибутку банку;

- прибутку минулих років.

Додатковий капітал складається з:

- резервів під стандартну заборгованість інших банків;

- резервів під стандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам;

- загальних резервів;

- результату переоцінки основних засобів;

- поточних доходів.

2.3 Бухгалтерська оцінка капіталу банку

Відповідно до вимог Розділу III Глави 6. Закону України «Про банки і банківську діяльність» (872-12), Національний банк України веде контроль за дотриманням банками - юридичними особами розміру, достатності, адекватності та встановлених значень економічних нормативів капіталу.

Показник достатності капіталу банку має величезне значення, причому не лише для оцінки конкретного банку, але й для того, щоб можна було скласти уявлення про надійність усієї банківської системи. Національний банк України аналізує достатність капіталу також при необхідності реорганізації банку або запровадження структурних змін, при злитті банківських установ або відкриття нових філій. На сьогоднішній день достатній та якісний капітал допомагає комерційному банку виконувати ряд важливих функцій, саме:

- забезпечує довіру до банків у суспільстві та впевненість у стабільності окремих банків та банківської системи взагалі;

- забезпечує необхідні обсяги банківських операцій різних типів;

- захищає від можливих збитків;

- дає можливість рівномірно розподіляти ризик банківської діяльності між усіма сторонами, залученими до неї (банки, клієнти, позичальники, інвестори);

- задовольняє попит на кредити в тій спільноті, яку обслуговує банк.

2.4 Облік операцій з формування статутного капіталу банку

Для формування статутного капіталу банку за місцем його створення в регіональному управлінні Національного банку України відкривається тимчасовий рахунок для внесків засновників. Внески акціонерів за незареєстрованим статутним капіталом обліковуються на рахунку 3630 «Внески за незареєстрованим статутним капіталом». Після перерахування акумульованих коштів із тимчасового рахунка на кореспондентський рахунок, отримані внески за статутним капіталом обліковуються так:

Д-т 1200 «Коррахунки в НБУ» або Д-т 2600 «Поточні рахунки клієнтів»;

К-т 3630 «Внески за незареєстрованим статутним капіталом».

Після цієї операції статутний капітал банку сформовано в зареєстрованій сумі 120 000 грн., що і відображено за кредитом рахунка 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку».

Забороняється розміщення акцій серед засновників або інвесторів, відповідно до чинного законодавства, за вартістю, меншою за номінальну. У випадках реалізації за вищою ціною, ніж їх номінальна вартість, виникає емісійний дохід, який обліковується на пасивному рахунку 5010 «Емісійні різниці». Його використання регламентується установчими документами банку.

Операції з реалізації акцій за вартістю вищою номіналу в обліку відображають у такий спосіб:

1. На оголошення та реєстрацію статутного капіталу на суму 120 000 грн. за номінальною вартістю:

Д-т 5001 «Несплачений зареєстрований капітал банку» - 120000 грн.;

К-т 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку» - 120000 грн.

2. На реалізацію (розміщення) акцій на суму 125 000 грн.:

Д-т 1200 «Коррахунок у Національному банку України» - 125 000 грн.;

К-т 5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку» - 120000 грн.;

К-т 5010 «Емісійні різниці» - 5000 грн.

Банки можуть здійснювати викуп акцій власної емісії у акціонерів, а потім за необхідності їх перепродавати, розповсюджувати серед своїх працівників або анулювати, що відповідно відображається в бухгалтерському обліку.

З дати викупу акції протягом року мають бути розповсюджені серед працівників, перепродані або анульовані.

Продаж може здійснюватися як за ціною вищою, так і нижчою від номіналу. У випадку вищої ціни різниця відноситься на рахунок 5010 «Емісійні різниці», а в разі нижчої - на зменшення залишку попередньої суми, яка раніше накопичилася на вказаному рахунку. Якщо ж різниці немає або вона недостатня, то втрата від продажу за ціною, нижчою номіналу, відноситься насамперед на дебет рахунка 5030 «Прибутки та збитки минулих років», а в разі їх недостачі або відсутності - на рахунок 5040 «Прибуток чи збиток минулого року, що очікує затвердження».

Перепродаж акцій може здійснюватися як за номінальною вартістю, так і за ціною, вищою або нижчою від номіналу. Відображення різниці між ціною викупу та продажу, тобто прибутку або збитку, здійснюється на окремому активно-пасивному рахунку 6203 «Результат від торгівлі цінними паперами на продаж».

2.5 Формування депозитних ресурсів та депозитна політика банку

Депозитна політика - це комплекс заходів комерційного банку із формування портфеля депозитних послуг, різноманітних форм і методів здійснення цих заходів, визначення його конкурентних позицій по даному сегменті ринку та забезпечення стійкості й надійності ресурсної бази.

Суб'єктами відносин щодо обслуговування депозитів виступають:

? комерційні банки як позичальники;

? підприємства (фірми, організації), банки та інші кредитні устінови, фізичні особи - власники коштів як кредитори.

Власник депозиту є депонентом.

Об'єктом депозитних операцій є внески, які на певний час залучаються на депозитні рахунки в банк. Це кошти, передані на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Депозити заведено поділяти на такі:

? до запитання;

? строкові на визначений термін;

? ощадні внески населення;

? ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання - це зобов'язання, які не мають конкретного строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках КБ і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.

Внески до запитання розміщують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять також так звані чекові депозити, при яких кошти знімаються з рахунку за допомогою чеків.

Строкові депозити - це зобов'язання, які мають певний строк. Це кошти, що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозитній угоді. Внески на визначений строк розміщуються у великих сумах. Банки виплачують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку.

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт - депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробочих днів банку). Строковими депозитами є також кошти, отримані від інших КБ як депозит (вклад) на конкретний строк.

Ощадні вклади - це вклади населення, розміщуванні у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерно наявність спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом.

До цінних паперів банків як виду депозитів відносять: акції та облігації акціонерних товариств, що належать КБ; акції та облігації, що знаходяться на зберіганні в банку і прийняті в забезпечення позик тощо.

Важливе завдання банку - зацікавити клієнтів у збереженні їхніх грошових коштів на строкових депозитних рахунках.

Управління депозитними операціями (УДО) - це сукупність стратегічних і тактичних заходів, які проводить КБ з метою залучення тимчасово вільних грошових коштів клієнтів, та утворення на цій основі кредитних ресурсів. Надійність і сталість джерел формування кредитних ресурсів забезпечується на основі багатоманітності видів проведення та умов проведення депозитних операцій стосовно конкретних юридичних і фізичних осіб.

Ефективне УДО передбачає розширення мережі та видів депозитних рахунків, задоволення потреб клієнтів в найрізноманітніших банківських послугах, забезпечення гарантій вкладень через систему страхування депозитів тощо. Режим функціонування депозитних рахунків у банку має відповідати потребам максимального спрощення порядку проведення депозитних операцій.

Ефективне УДО створює умови для оптимального ресурсного регулювання в Ощадному банку. Вміле маневрування ресурсами - важливий показник професіоналізму банківського персоналу.

Залучення грошових коштів на депозити в банк втрачає будь-який сенс, якщо немає надійних каналів їх наступного прибуткового розміщення.

Ощадбанк відповідає перед вкладником за зобов'язаннями, що випливають з депозитного договору, власними коштами, майном і всіма належними активами.

Надійна та ефективна система гарантування вкладів створює умови для захисту інтересів вкладників на випадок неплатоспроможності чи банкрутства банку, зменшення ризику кризи банківської системи внаслідок втрати ліквідності через масове зняття депозитів, підвищення ефективності управління грошово-кредитною сферою економіки внаслідок збільшення обсягу депозитів.

Гарантією успішного управління депозитними операціями є взаємовигідні відносини між банком і клієнтом. Щоб збільшити депозитні залучення, банк повинен ретельно і постійно вивчати інтереси і запити вкладників. Важливо, щоб банк надавав вкладникам найзручніші форми депозитного обслуговування, які б зводили до мінімуму витрати ним часу.

Вміле використання досвіду західної банківської практики з урахуванням специфіки вітчизняної економіки і ментальності населення має суттєве значення для поліпшення роботи Ощадного в Україні.

2.6 Ведення рахунків клієнтів

Ведення банками рахунків клієнтів є необхідною передумовою та важливою складовою їх розрахунково-касового обслуговування Весь процес ведення рахунків умовно можна поділити на три стадії: відкриття, обслуговування, закриття рахунків.

Банки України можуть відкривати клієнтам чотири види рахунків:

*поточні;

* бюджетні;

*кредитні;

* депозитні.

Поточний рахунок відкривається підприємствам усіх форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам для зберігання коштів і здійснення розрахунків. Поточний рахунок призначений для обігу коштів до запитання. Кожне підприємство і його відокремлений підрозділ можуть відкривати один основний поточний рахунок, всі інші поточні рахунки цього підприємства вважаються додатковими. На основному рахунку обліковується заборгованість, яка списується у безспірному порядку

Для відкриття поточного рахунку підприємство подає до банку пакет таких документів:

1) заява на відкриття рахунку, підписана керівником та головним бухгалтером підприємства;

2) копія свідоцтва про державну реєстрацію, посвідчену нотаріально;

3) посвідчена нотаріально копія зареєстрованого статуту;

4) копія документа, що підтверджує взяття під-ства на облік податковим органом;

5) картка із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком та підписувати розрахунково-касові документи;

6) нотаріально посвідчена копія документа про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України.

2.7 Міжбанківські розрахунки

Важливим складовим чинником успішного функціонування платіжної системи є нормативно-правова база, орієнтована на створення сприятливих умов для її ефективної діяльності, забезпечення своєчасного завершення розрахунків між суб'єктами господарювання.

Базовим законом, що визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України є Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Цим Законом систему електронних платежів Національного банку України (далі - СЕП) визначено державною системою міжбанківських розрахунків.

Основним нормативно-правовим актом Національного банку України, що визначає загальні вимоги щодо функціонування в Україні СЕП та порядку виконання міжбанківського переказу коштів через кореспондентські рахунки банків-резидентів у національній валюті України є Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 №320 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.09.2006 за №1035/12909 (із змінами).

СЕП забезпечує здійснення розрахунків у межах України між банками як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов'язаннями банків. СЕП виконує міжбанківський переказ у файловому режимі та в режимі реального часу. Здійснення банком початкових платежів у файловому режимі є обов'язковим, а у режимі реального часу - за його вибором. Разом з тим, банк, який працює в СЕП у файловому режимі, забезпечує приймання платежів у режимі реального часу.

У файловому режимі обмін платіжними документами організовано у пакетному режимі технологічними циклами шляхом приймання-передавання відповідних документів. Тривалість циклу складає 15 - 20 хвилин.

У режимі реального часу кошти зараховуються на рахунок отримувача негайно, у момент надходження платежу від відправника СЕП.

2.8 Автоматизація депозитних операцій та їх звітність

Ощадний банк має досить розвинений спектр послуг, що надаються в процесі його роботи.

Більша частина ресурсів Ощадного банку формується за рахунок залучених та запозичених коштів, а не власних. Залучені кошти банку - кошти, які банк залучає на вклади і депозити.

Це обумовлено тим, що дослідження теоретичних основ обліку депозитних операцій банку, а також організаційних та методологічних аспектів обліку є надзвичайно важливим інструментом управління ресурсами банку. Питанням депозитної політики комерційного банку в дослідженнях економістів останнім часом в зв'язку зі змінами економічної ситуації в країні приділяється досить велика увага. Постає необхідність оптимізації та підвищення ефективності депозитної політики.

Депозит є одним з найбільш важливих ресурсів банку, так як по суті він представляє собою кредит населення, підприємств, організацій іншим клієнтам банку безпосередньо через банківську систему. При цьому відпадає необхідність в бюджетному фінансуванні.

Депозит подекуди сприяє отриманню темпів інфляції, відволікає кошти господарства і населення від товарного обороту, що зменшує тиск грошової маси на ринок товарів та послуг.

Проблема залучення вільних грошових коштів населення - одна з найбільш актуальних проблем сьогодні. Підйом економіки багато в чому будуть визначати внутрішні інвестиції. Задача банків - акумулювати тимчасово вільні кошти населення для їх подальшого інвестування в економіку. В той же час важливо підкреслити, що і самі банки не можуть розвиватися стійко і стабільно, не маючи надійної ресурсної бази. Вони не можуть розвивати, в тому числі, кредитні операції в умовах обмеженості ресурсів. Тому проблема розробки і виконання оптимальної депозитної політики банків є однією з найважливіших.

Депозитна політика комерційного банку багато в чому впливає на наявність ресурсів, що потім можуть використовуватись ним в своїй діяльності.

Успішно впроваджена депозитна політика призводить до збільшення ресурсів банку. Одним з головних питань є правильна організація обліку депозитних операцій. Оптимізація системи обліку обумовлює необхідність постановки нових завдань щодо удосконалення його методології та організації.

3. Кредитні операції банку

3.1 Класифікація кредитних операцій банку

Кредитні операції - це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу наданих (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати. При цьому мається на увазі саме утримання дій учасників відношення, насамперед банківських робітників.

Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента. У кредитних відносинах беруть участь дві сторони: позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, витрати чи проекти, стосовно яких укладається кредитна угода, є об'єктами кредиту.

Форми кредиту:

- товарний, що виникає між продавцями і покупцями, коли покупці одержують товари чи послуги з від термінуванням платежу;

- грошовий, що найбільш характерний у банківській практиці;

- зобов'язання банку гарантувати платіж клієнтові у випадку, коли той не зможе оплатити свої рахунки.

Види кредиту:

- національний;

- міжнародний;

- банківський;

- державний;

- комерційний;

- споживчий;

- лізинговий;

- консорціумний.

Класифікація кредитів:

1. За строками користування:

- короткострокові - до 1 року,

- середньострокові - до 3 років,

- довгострокові - понад 3 роки.

2. За забезпеченням:

- забезпечені заставою;

- гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

- з іншим забезпеченням;

- незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику:

- стандартні кредити;

- кредити з підвищеним ризиком.

4. За методами надання:

- у разовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантійні.

5. За строками погашення:

- водночас;

- у розстрочку;

- достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

- з регресією платежів;

- після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

6. За сферами спрямування кредит поділяється: на обіг і виробництво.

3.2 Кредитна політика банку

Особливою роллю банківських операцій є надання кредитів, і робота банкірів зводиться до того, щоби вирішити, кому можна довірити гроші вкладників і на які цілі. Дана функція банків являє собою вкрай важливий і надзвичайно чутливий процес. Банк повинен визначити, які кредити він буде надавати, скільки кредитів кожного типу він буде надавати, кому він буде надавати кредити і за яких обставин ці кредити будуть надаватися.

Основне призначення політики в банку - це забезпечення послідовності дій і дотримання надійності і чіткості позитивної практики в роботі. Принципів обраної політики повинні дотримуватися всі - від голови правління банку до окремо взятого співробітника. Отже, політика, в контексті банківської справи, - це спосіб виконання послідовно пов'язаних дій, де принципи являють собою основу визначення її і спосіб її здійснення.

Кредитна політика - це лише одна із сторін широкого спектру політики, яку проводять банки в своїй діяльності. В нашій країні, в період переходу до ринку, коли кредитна політика знаходиться в залежності від фінансової стабільності, спаду економіки, кризи платежів, банки не дотримуються чітких критеріїв у кредитній політиці і не прагнуть розробляти їх самі. По мірі стабілізації економічного простору, фінансової ситуації, і коли держава поступово стає суб'єктом фінансового ринку, банкам необхідно буде самим активно розробляти внутрішню політику, в тому числі і кредитну. Цьому буде сприяти і загострення конкуренції на ринку капіталів.

Розробка кредитної політики повинна починатися із загального контексту, в якому визначаються загальні характеристики видів кредиту, які пропонуються банком, характеристику клієнтів і ринків на яких ці кредити будуть розповсюджуватися в відповідності з останніми стратегічними рішеннями, прийнятими в банку. В ньому також може визначитися напрямок галузевого кредитування, а також окремих категорій клієнтів.

3.3 Процес банківського кредитування

Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує розв'язання локального завдання, а разом досягається основна мета позикових операцій - їх надійність і прибутковість для банку.

Комерційні банки дотримуються таких етапів кредитування:

* підготовчий - вивчення можливостей надання кредиту та проведення переговорів між банком і клієнтом;

* розгляд і вивчення проекту кредитування на підставі офіційно поданих до банку документів, за яким робиться висновок на основі рішення кредитного комітету;

* оформлення кредитної документації (укладення кредитного договору, договорів застави чи іншого забезпечення, формування кредитної справи);

* використання та супроводження кредиту - подальший контроль під час кредитування (здійснюється моніторинг кредитної операції: дотримання ліміту кредитування, цільове використання кредиту, повнота і своєчасність повернення кредиту і відсотків за його користування, перевірка стану та наявності заставленого майна, контроль за грошовими потоками за рахунками клієнта, фінансовим станом клієнта).

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки клієнта на кредит. Щоб одержати кредит, позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, до якого додаються певні документи. У сукупності це має назву «кредитна заявка».

Банк, приймаючи рішення про видачу кредиту клієнту, може запросити у позичальника - юридичної особи - пакет, який містить такі документи.

Документи на видачу кредиту

1. Лист-заявка клієнта на отримання кредиту (зазначається сума кредиту, термін користування, бажана відсоткова ставка, мета і забезпечення кредиту).

2. Копії установчих документів, засвідчені нотаріально:

3. Картка зі зразками підписів і печаткою, засвідчена нотаріально.

4. Документи про реєстрацію:

5. Документи про повноваження керівних осіб підприємства-позичальника щодо отримання кредиту з визначенням особи, якій надається право підпису кредитних документів (протокол зборів засновників, накази тощо).

6. Фінансові документи:

7. Комерційні документи:

8. Документи із забезпечення повернення кредиту та сплати відсотків.

3.4 Оцінка кредитоспроможності позичальника

До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення.

Збереженість основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди має дотримуватися при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінка якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка у своїй основі не є обґрунтованою.

Одним з елементів оцінки кредитоспроможності є з'ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов'язань перед іншими кредиторами і в минулому.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Оскільки банк як позичальник може мати різних клієнтів - підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки - оцінка їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.

Оцінка фінансового стану позичальника - юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом. Серед них:

- коефіцієнт загальної ліквідності;

- коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності;

- коефіцієнт автономності;

- коефіцієнт маневреності власних коштів.

Крім наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватися й інші, які можна об'єднати в певні групи показників:

Коефіцієнт грошового потоку показує, яка частина грошових надходжень клієнта спрямовується на покриття основного боргу і процентів за позичками, строком повернення до одного року. Чим нижчий коефіцієнт грошового потоку, тим менший резерв міцності для погашення боргів. При значенні коефіцієнта, що дорівнює 1, забезпечується фінансова стабільність клієнта.

Коефіцієнт процентних виплат дає змогу оцінити, у скільки разів прибуток клієнта перевищує процентні платежі за позичками. Він не може бути меншим за 1, інакше здатність клієнта повернути позичку опиниться під загрозою.

Наведені показники рентабельності не мають певних стандартів. Їх використовують у динаміці і для порівняння з аналогічними показниками інших підприємств даної галузі господарювання.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

Банк-кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з'ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладання з ним кредитної угоди.

3.5 Форми забезпечення повернення банківських позик

Основна умова надання кредиту висока імовірність погашення його з процентами. Це досягається шляхом забезпечення суми надання кредиту.

Класифікація форм забезпечення:

1. Забезпечені кредити:

а) матеріальне забезпечення(застава);

б) нематеріальне забезпечення (гарантія, порука).

2. Незабезпечені (бланкові) кредити:

До основних діючих форм повноти й своєчасності повернення позик відносять: заставу, гарантію, поручительство, страхування.

Форми забезпечення повернення позик:

I. Договір застави.

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Основні засоби реалізації: в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань перед банком - реалізація останнім заставленого майна на свою користь.

Необхідні документи: оцінка вартості, нагляд за збереженням, реалізація заставленого майна.

Законодавче забезпечення: ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про заставу», ЗУ «Про нотаріат» тощо.

II. Гарантійний лист.

Гарантія - це зобов'язання 3-ї сторони (гаранта) погасити борг позичальника при настанні гарантійного випадку.

Основні засоби реалізації: здійснює виплату суми позики і відсотків за нею в разі настання гарантійного випадку - неповернення позики.

Необхідні документи: оцінка фінансового стану, стану рахунків та заборгованості гаранта.

Законодавче забезпечення: ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про підприємства в Україні», ЗУ «Про нотаріат» тощо.

...