Характеристика банківської системи Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Серед економічних систем держав сучасної Європи на особливу увагу заслуговує фінансова система Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). За роки після закінчення Другої світової війни банківська система Німеччини (за вагомої підтримки СШ А і міжнародних фінансових організацій) набула здатності не просто конкурувати з банківською системою Великобританії, а й стала визнаним європейським фінансовим лідером, однією із основних опор економічної системи Європейського Союзу.

Значний інтерес на сучасному етапі розвитку міжнародного фінансового ринку становить безпрецедентний процес інтеграції високорозвинутої ринкової економіки Західної Німеччини з порівняно високо розвинутою економікою колишньої Східної Німеччини, що була однією із найефективніших моделей адміністративної економіки.

Як і у всіх розвинених країнах, національна банківська система Німеччини є дворівневою. Перший рівень - центральний банк Федеративної Республіки Німеччина (Німецький Бундесбанк). Другий рівень представляють комерційні банки. Необхідно відзначити, що процеси дерегулювання у фінансово-банківському секторі економіки Німеччині проходять в тому ж руслі, що і в інших розвинених країнах: скасовуються обмеження на проведення тих чи інших фінансово-банківських операцій різними фінансовими та банківськими інститутами, уніфікуються наглядові вимоги до банків і фінансових компаній, проходять процеси злиття банків, банків і фінансових компаній, відбувається уніфікація національних і міжнародних норм регулювання і умов діяльності фінансового сектору на основі рекомендацій Європейського центрального банку і Міжнародного валютного фонду.

Метою цієї реферативної роботи є дослідження банківської системи надання розширеної інформації про структуру банківської системи та її рівні, історію створення і інформацію про діяльність рівнів цієї системи.

Завданням є:

· Вивчити структуру і склад банківської системи Німеччини;

· Проаналізувати стан банківської системи;

· Провести аналіз діяльності установ і організацій, які входять до банківської структури;

· Описати загальну характеристику банківської системи і її досягнення і місце посеред банківських систем інших країн.

Об'єктом реферативної роботи є банківська система Німеччини.

1. Загальна характеристика банківської системи Німеччини

Зараз у Німеччині створена високорозвинута банківська система. Вона представлена близько 300 банками, 700 ощадними касами та жироцентралами, 2,5 тис. кооперативних банків («Фольксбанк», «Райфейзенбанк») та ін. Контроль за їх діяльністю здійснюється Федеральним управлінням контролю (підпорядковане Міністерству фінансів).

Банківська система Німеччини одна із найбільш розвинутих на європейському континенті. За насиченістю банківськими установами (чисельність мешканців на 1 банківську установу) країна поступається лише Швейцарії (1633 проти 1631) та значно перевищує інші країни Європи. Такі результати вражають, особливо коли взяти до уваги, що після Другої Світової Війни Німеччині довелося по суті створювати нову кредитну систему. Військові адміністрації США, Великобританії та Франції перешкоджали створенню єдиної банківської системи. Так, філіям провідних банків дозволялося проводити операції лише в межах своїх окупаційних зон. Тільки після втручання федерального уряду в 1950 році були створені юридичні та організаційні передумови для функціонування трьох провідних банків країни - Дойчебанк, Дрезднер банк і Коммерцбанк.

Репутація Німеччини як провідного банківського центру світу перш за все пов'язана із досконалістю банківського законодавства. Закони, які регулюють банківську діяльність поділяються на дві групи: загальні, тобто обов'язкові для кредитних установ на території всієї країни, та особливі, тобто обмежені територією окремих федеральних земель.

До першої групи належать: «Закон про кредитну справу» (остання редакція 1993 р.), «Закон про Німецький Федеральний банк» ( в редакції 1992 р.) та деякі інші. До другої групи входять закони, що видаються урядами федеральних земель (ландтагами) та регулюють діяльність кредитних установ регіонального рівня, наприклад Закони про ощадні каси, які знаходяться у компетенції ландтагів.

Таким чином, незважаючи на, важкі історичні умови, які могли виникати на шляху розвитку банківської системи Німеччини, вона до сьогоднішнього дня залишається однією з найкращих, найбільш дисциплінованих, найбільш контрольованих і найефективніших банківських систем Європи.

2. Перший рівень банківської системи Німеччини: Бундесбанк

В якості центрального банку Німеччини виступає Німецький федеральний банк (Deutsche Bundesbank), який був створений в результаті злиття Банку німецьких земель та центральних банків земель. Він став наступником Рейхсбанку, який був центральним банком довоєнної Німеччини. Федеральний банк (Deutsche Bundesbank) знаходиться в м. Франкфурт-на-Майні і складається з центрального управління, дев'яти центральних банків земель в якості головних управлінь і 182 відділень, що розташовані в найбільших населених пунктах.

Компетенція і завдання Федерального банку визначені спеціальним Законом про Федеральний банк, прийнятому 23 березня 2002 р. У відповідності з ним Німецький федеральний банк є юридичною особою публічного права, капітал якого належить державі.

Вищим органом управління Федерального банку є правління, засноване на злитті Ради центральних банків, ради директорів і п'яти правлінь центральних банків земель. Правління розробляє і здійснює грошову, кредитну та валютну політику, яка з 1 січня 1999 р. визначається і реалізується радою Європейського центрального банку, а не радою Німецького федерального банку, як було раніше, розмежовує сфери компетенції інших органів, в окремих випадках може давати їм розпорядження, займається оптимізацією внутрішньої структури Федерального банку. Воно затверджує план розподілу прибутку банку, випускає загальні директиви для ведення справ та адміністративного управління банком. До складу правління входять президент і віце-президент Федерального банку, а також шість членів.

Сучасна структура Німецького федерального банку характеризується чітким поділом обов'язків, що виключає дублювання функцій між його структурними підрозділами. Прийняття рішень з основних питань проведеної банком політики є прерогативою центрального апарату і не вимагає узгодження з головними управліннями. Президент Федерального банку відповідає також за зв'язки з Європейським центральним банком, представляє банк в комітетах та робочих групах ЄЦБ.

Крім центрального апарату до складу Федерального банку входять дев'ять головних управлінь, які були організовані на основі земельних центральних банків. Назви цих управлінь збігаються з назвою міст, в яких вони розташовані. До завдань головних управлінь входить укладення угод і адміністративне управління у своєму регіоні. У всіх головних управліннях введена єдина організаційна структура. Кожне головне управління складається з підрозділу внутрішньогосподарських операцій, яке включає в себе організаційний відділ, відділ персоналу та керівництво; підрозділ, що здійснює банківський нагляд і підрозділи з проведення банківських операцій. Керівництво головним управлінням здійснює президент, який підзвітний перед відповідними профільними департаментами апарату центрального підпорядкування. У головних управліннях розміщені зовнішні підрозділи апарату центрального підпорядкування, такі, як юридичний департамент, департамент аудиту і департамент інформаційних технологій.

У деяких головних управліннях створено сервісні центри (яких повинно бути 22), що спеціалізуються на виконанні окремих функцій в системі Федерального банку, зокрема здійснення розрахунків за операціями з цінними паперами або управління депозитними рахунками, надання субсидій на медичне обслуговування службовців зі статусом чиновників. У цих цілях були відкриті два сервісні центри для проведення безготівкових платежів і розрахунків за операціями з цінними паперами, сервісний центр, що спеціалізується на автоматизації розрахункових операцій за роздрібними платежами («Комп'ютерний центр / роздрібні платіжні системи - операції»), сервісний центр для апарату центрального підпорядкування і головних управлінь («Центр розрахунків за операціями з цінними паперами та зберігання в банківських комірках»), сервісний центр, що спеціалізується на програмному забезпеченні, курування якого здійснюється департаментом платіжних систем («Проекти безготівкових платежів і управління рахунками»). У неробочий час і вихідні дні управління рахунками клієнтів здійснюється Центральним обслуговуючим контактним пунктом у м. Франкфурт-на-Майні.

Крім головних управлінь, у Німеччині зберігається однорівнева філіальна структура Федерального банку. Особливістю останньої реформи стала ліквідація відмінностей між філіями та відділеннями. Колишні відділення касових операцій були перетворені в підлеглі операційні підрозділи. Скорочено кількість філій з 180 у 2002 р. до 45 філій у 2007 р. Перерозподіл функцій між правлінням, апаратом центрального підпорядкування, головними управліннями та філіями поки ще не завершено.

Законом про Німецький федеральний банк встановлюються межі автономії центрального банку, його незалежність від вказівок уряду; зокрема, він підтримує економічну політику уряду лише в тій мірі, в якій вона не суперечить збереженню купівельної сили грошей. Він зобов'язаний консультувати уряд з важливих валютно-політичних питань і за його вимогою давати інформацію. Члени Федерального уряду мають право брати участь у засіданнях ради центральних банків. Вони не мають права голосу, але мають право вносити пропозиції. В області внутрішньої грошової політики Німецький федеральний банк вільний у визначенні проміжних цілей. Він користується великою автономією у створенні та використанні власних фінансових коштів, які формуються без будь-якого втручання держави і парламенту.

Основними завданнями центрального банку Німеччини виступають регулювання грошового обігу, кредитне забезпечення економіки, здійснення платіжного обороту. У зв'язку з цим його головними функціями є монопольна емісія банкнот, банк-банків, банк уряду, регулювання економіки за допомогою проведення грошово-кредитної політики, контроль і нагляд за комерційними банками, управління золотовалютними резервами.

Німецький федеральний банк має виключне право випускати банкноти і вилучати їх з обігу. Розмір банкнотної емісії узгоджується з планами емісійної діяльності Європейського центрального банку.

Як «банк уряду» Федеральний банк здійснює розрахунки уряду, обслуговуючи його поточні рахунки. Основний обсяг чекових і безготівкових розрахунків, а також оборотів векселів державного сектора усередині країни здійснюється через Федеральний банк і його філії. Федеральний банк має право непрямого кредитування уряду. Пряме кредитування держави з 1995 р. в ФРН, як і в інших країнах - членах ЄС, заборонене. У цьому зв'язку Федеральний банк має право купувати певні векселі, коротко- і середньострокові казначейські зобов'язання, а також боргові зобов'язання, допущені до обов'язкової торгівлі на біржі. В той же час Федерація, особливі її фонди і землі повинні випускати боргові зобов'язання і казначейські векселі в першу чергу через Федеральний банк, в іншому випадку випуск необхідно погоджувати з ним.

Функція «банку банків» передбачає обслуговування банківських організацій, зокрема зберігання офіційних обов'язкових резервів, відкриття поточних рахунків комерційних банків і проведення розрахунків по них, кредитування під заставу цінних паперів. При цьому банк купує певні цінні папери з кінцевим строком дії до одного року за умови, що продавець (комерційний банк) знов купить ці цінні папери в момент закінчення терміну. В рамках угод рефінансування з кредитними установами Федеральний банк встановлює ставку облікового відсотка, процентну ставку ломбардних кредитів і визначає дисконтну політику. Він здійснює контроль і нагляд за кредитними організаціями. Завдання у сфері банківського нагляду вирішуються переважно головними управліннями, в той час як філії здійснюють банківські операції, перш за все пов'язані з готівкою.

В рамках проведення грошово-кредитного регулювання Німецький федеральний банк, як і інші центральні банки країн світу, використовує певні методи, серед яких особливе місце займає політика норм обов'язкового резервування. Федеральний банк відповідно до Закону про центральний банк може встановлювати процентні ставки на зобов'язання за вкладами до запитання в розмірі не більше 30 %, на строкові вклади - не більше 20 %, на ощадні вклади - не більше 10 %, а на зобов'язання перед іноземними інститутами банк може встановлювати процентну ставку до 100 %. Реальна ж зміна норм обов'язкових резервів здійснюється Федеральним банком при необхідності зменшення або збільшення грошової маси в країні, однак це може проводитися тільки при узгодженні з Європейським центральним банком і в рамках єдиної грошової політики ЄС. Зокрема, мінімальна норма резервів на початку третьої ступені розвитку економічного і валютного союзу склала 2,0 %. Надалі ця норма змінювалася в межах 2-2,07 % (січень 2005 р.) знизилася до 2008 р. до 2 %.

Важливе значення має і такий метод, як облікова або дисконтна політика, що використовується для проведення як політики «дешевих», так і «дорогих» грошей відповідно до економічної кон'юнктури країни. Наприклад, в останні роки грошова політика центральних банків була спрямована на стимулювання економічної активності за допомогою встановлення низьких процентних ставок. Тому політика стає більш агресивною, що призвело до зниження облікової ставки відсотка в 2003 р. з 2,75 до 2 %. У країнах Європи можливість зниження відсотка була обумовлена зобов'язанням центральних банків прагнути до досягнення орієнтирів, встановлених щодо приросту внутрішніх споживчих цін. Зокрема, відповідно до § 247 Федерального закону такими орієнтовними ставками були (у %): на 1 січня 2003 р. - 1,97, на 1 липня 2003 р. - 1,22, 1 січня 2004 р. - 1,14, 1 липня 2004 р. - 1,13 і на 1 січня 2005 р. - 1,21. У цьому зв'язку відбулося збільшення агрегату М3 на 8,7 %, а кредитів - на 5 %. При проведенні політики відкритого ринку Федеральний банк здійснює купівлю-продаж державних цінних паперів.

Федеральний банк використовує в своєму арсеналі і такий метод регулювання, як таргетування. Щорічно він обліковує цільової коридор на рік по збільшенню кількості грошей. Основою для встановлення кількості грошей служить припущення про збільшення виробничого потенціалу, нормативний розвиток цін і зміна швидкості обігу грошей. Маючи інформацію про кількість грошей, німецькій економіці надаються орієнтири, в яких рамках банк вважає доречним, з одного боку, допущення можливого зростання, а з іншого - жорстке обмеження інфляції. При цьому, враховуючи, що грошова одиниця коливається і в інших країнах ЄС, все це здійснюється на основі розробок Європейського центрального банку.

Функція зберігання золотовалютних резервів передбачає можливості регулювання платіжного балансу і коректування валютного курсу. На кінець 2003 р. золотовалютні резерви ФРН склали 36533000000 євро.

Таким чином, німецький федеральний банк виконує наступні основні завдання:

ь управляє валютними резервами національної економіки;

ь здійснює емісію банкнот;

ь контролює надання коштів кредитним установам;

ь визначає напрями фінансової політики держави;

ь здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду.

Центральний банк Німеччини, як і інших країн, не має за мету отримання прибутку, однак якщо він був отримана за угодами з кредитними установами, по операціях на відкритому ринку та інших угодах, то розподіл здійснюється наступним чином: 20% прибутку відраховується в нормативний резерв, 10 % - для формування інших резервів, які в цілому можуть перевищувати суми основного капіталу, а сума, що залишилася повинна бути перерахована Федерації.

Діяльність Федерального банку постійно контролюється органами влади. У цьому зв'язку Рада центральних банків за згодою Федерального уряду призначає аудиторські перевірки річного звіту Німецького федерального банку. Спираючись на звіт, Федеральна обрахункова палата проводить ревізію банку і виносить висновок, який передається федеральному Міністерству фінансів. Оскільки Німецький федеральний банк виступає в якості складової частини Європейського центрального банку, то він звітує перед ним про проведену політику, всі сфери своєї діяльності.

Зараз іде мова про те, щоб цілком пристосувати систему Бундесбанку до нової Європи. З цією метою федеральний уряд вніс законопроект, у обґрунтуванні якого ставиться мета «у такий спосіб сформувати структуру Дойче Бундесбанку, щоб вона краще відповідала нинішнім і майбутнім вимогам у Європейській системі центральних банків і на національному рівні». Планується прийняти цей закон ще протягом нинішнього періоду.

Отже, у Німеччині управління кредитними установами здійснюють два самостійні відомства - Федеральний банк і Відомство з нагляду за кредитною справою. Між ними законодавчо розподілено виконання функцій управління і Федеральний банк є самостійним органом, який не підпорядковується уряду країни і проводить зважену грошово-кредитну політику.

З 1 січня 1999 року Німецький федеральний банк ("Дойчебун-десбанк"), виконуючи положення Маастрихтської угоди про створення Європейського валютного й економічного союзу та уніфікації інструментарію грошово-кредитного регулювання, передав значну частину своїх повноважень, особливо стосовно грошово-кредитної політики, спеціально створеному Європейському центральному банку, увійшовши до системи Європейських центральних банків. У зв'язку з цим банк повністю відмовився від касового кредитування державних органів федерального рівня. Банк активно кредитує комерційні банки (найбільш поширена форма кредитування - операції РЕПО, що становлять 40 % активів балансу). Однак головним завданням залишилося зберігання стабільності валюти, але вже відповідно до євро.

3. Другий рівень банківської системи Німеччини

Другий рівень банківської системи Німеччини складають банківські установи. Банківська мережа включає сотні банків і їх філій, не тільки великі, відомі у всьому світі універсальні банки, але й середні і дрібні банки. При цьому, якщо європейські банки мають, як правило, вузьку спеціалізацію, то банки Німеччини переважно універсальні.

Практично будь-який німецький банк надає повний пакет послуг, від ведення розрахункового рахунку до операцій з цінними паперами, кредитами на будівництво і різноманітних страховок. Основна відмінність між банками полягає в цінах на послуги і в рівні сервісу. Плата, стягнута за одні й ті ж послуги одним і тим же банком, може значно відрізнятися від землі до землі.

Отже, потреби населення та національної економіки в банківських послугах, створення умов для стабілізації та зростання економіки задовольняють на засадах здорової конкуренції комерційні банки. У Німеччині налічується більш як 4500 комерційних банків, які належать до категорії універсальних, а також більш як 200 спеціалізованих банків (іпотечні банки, будівельні, ощадні каси і т.п.).

Кредитні інститути.

Спільною ознакою комерційних банків Німеччини є значне переважання короткострокового кредитування. Приватні комерційні банки активно працюють на ринку цінних паперів, в управлінні майном і капіталовкладеннями. У депозитаріях приватних банків розміщено близько 75 % всіх ринкових акцій, сертифікатів і процентних паперів. Найважливіша сфера діяльності приватних комерційних банків - розрахункові операції, в тому числі із закордонними кореспондентами. Через приватні банки проходить більше 70 % всіх зовнішньоекономічних розрахунків Німеччини.

Лідерами банківського бізнесу в Німеччині є чотири найбільші банки: «Дойче Банк», «Байеріше Хюпо-унд Ферайнсбанк», «Дрезднер Банк» і «Комерцбанк ». Це найбільш відомі і великі банки, чия діяльність почалася ще в другій половині XIX ст. (за винятком «Байеріше Хюпо-унд Ферайнсбанк»). Банки організовані у формі акціонерних товариств, капітал яких сильно «розпорошено» як усередині країни, так і за кордоном. Кожен з цих банків має від 200 000 до 300 000 акціонерів, сюди належить також велика кількість співробітників. «Велика четвірка »входить до складу найбільших банків світу і має значну зарубіжну філіальну мережу у вигляді дочірніх банків філій та представництв. На рубежі тисячоліття активно опрацьовувалося питання злиття «Дойче Банку» і «Дрезднер Банку». Новий банк перетворився б на найбільшу банківську корпорацію світу. Однак, у підсумку керівництво банків не знайшло спільної мови з низки питань і новий гігант не відбувся.

Ці чотири банки - типові універсальні банки, що виконують весь діапазон банківських операцій. Їх сукупні активи складають більше 10% всіх банківських активів Німеччини. Вони відіграють ключову роль у фінансуванні зовнішньої торгівлі, емісійно-засновницької діяльності і трастових операціях клієнтів. Володіючи мережею з понад 4000 філій по всій території Німеччини, в цілому вони обслуговують близько 20 млн. клієнтів.

Регіональні банки відрізняються за організаційно-правовою формою (Акціонерні товариства, AG; акціонерні командитні товариства, KGA; товариства з обмеженою відповідальністю, GmbH), за розмірами активів.

Найбільші банки цієї групи також є універсальними і мають філії як всередині країни, так і за кордоном.

До цієї ж групи банків відносяться і інтернет-банки (Direkt-bankeri), яких на початок 2002 р. в Німеччині налічувалося 19.

Найбільшим банком Німеччини і одним із найбільших банків світу є «Дойче Банк». На даний час він являє собою міжнародну корпорацію - групу «Дойче Банк». У банку налічується більше 98 000 співробітників, послугами банку користуються понад 12 млн. клієнтів більш ніж в 70 країнах світу. Майже 50 % штату банку працює за межами Німеччини.

Сильні позиції банку на європейському ринку зумовлені його глобальною активністю: крім Німеччини «Дойче Банк» має власні філії у Італії, Іспанії, Франції, Бельгії та Польщі.

Групою «Дойче Банк» як віртуальною холдинговою компанією керує Рада управління. Вона розділена на дві бізнес-групи: «Корпоративний та інвестиційний банк» (CIS) та «Приватні клієнти та довірче управління» (РСАМ).

«Корпоративний та інвестиційний банк (CIB)» обслуговує як корпорації, від невеликих до середніх і міжнародних, так і різні інститути. Він включає наступні бізнес-підрозділи:

ь торговельний - здійснює всі банківські торгові операції. Він включає торгівлю державними та корпоративними фондами, іноземною валютою, заставами і похідними цінними паперами (дериватами). Банк представлений на всіх найважливіших торговельних майданчиках світу: на фондових біржах Нью-Йорка, Токіо, Лондона і Франкфурта-на-Майні. Операції проводяться перш за все в інтересах клієнтів;

ь корпоративного фінансування - надає всі продукти і послуги в цій сфері, такі як традиційне кредитування та емісія корпоративних цінних паперів. Підрозділ підтримує фірми при злиттях, надає допомогу в операціях з капіталом та проводить операції з комерційною та промисловою нерухомістю;

ь банківських переказів (розрахунків) - здійснює розрахункові операції, електронні платежі, оптимізацію ліквідності, торгове фінансування і всі послуги, пов'язані зі зберіганням і управлінням цінними паперами.

«Приватні клієнти та довірче управління» (РСАМ) обслуговує приватних і персональних клієнтів банку і здійснює операції довірчого управління банку. Ця група включає наступні бізнес-підрозділи:

ь індивідуальне обслуговування - здійснюється 24 години на добу («Дойче Банк 24»), член онлайн-брокерів. «Дойче Банк 24» пропонує клієнтам всеосяжний набір банківських продуктів на ринку капіталів і нерухомості, індивідуальні фінансові послуги за вибором клієнта. Загалом в Європі підрозділ здійснює індивідуальне обслуговування одинадцяти мільйонів клієнтів у 2000 філіалах. У цій сфері зайнято більше 11 000 співробітників банку;

ь приватне банківське обслуговування (VIP-клієнти) - призначене для надання високопрофесійних консультацій цінним приватним клієнтам, які мають спеціальні вимоги до консультацій у відношенні структури активів, що їм належать. Цей глобально організований підрозділ налічує 5400 співробітників в 38 країнах і обслуговує близько 500 000 клієнтів;

ь управління активами - поєднує управління активами інституціональних клієнтів і приватних інвесторів. Інституціональним клієнтам (банкам, страховим компаніям, корпораціям і пенсійним фондам) підрозділ пропонує першокласні індивідуальні банківські продукти у сфері цінних паперів і нерухомості. У сфері роздрібного бізнесу на фондовому ринку «Дойче Банк» займає лідируючі позиції в Європі. В кінці 2000 р. підрозділ керував клієнтськими

ь активами на суму більше 600 млрд. євро.

Безпосереднє загальне керівництво групою і координацію діяльності персоналу здійснює Корпоративний центр. Центр надає підтримку Раді управління в керівництві підрозділами групи і здійснює стратегічне планування, контроль і нагляд за рівнем ризику.

За аналогічною схемою вибудовується внутрішня структура та інших великих німецьких банківських груп.

Інститут ощадних кас.

На початок 2002 р. у Німеччині нараховувалося 528 ощадних кас, що мають в цілому близько 20 000 філій. Майже всі вони є муніципальними установами. В якості власників і тим самим гарантів збереження коштів вкладників виступають міста та округи.

Відповідно до статутів ощадні каси - це установи, покликані «служити суспільному благу». Їхнє основне завдання полягає в наданні проживаючому на обслуговуваній ними території населенню певного набору послуг зі зберігання заощаджень та задоволенню за рахунок вкладів місцевих потреб у кредитуванні.

«German Girozentrale» і «ДекаБанка». Він є головним інститутом Союзу німецьких ощадних банків для проведення великих міжбанківських та трастових операцій. Балансові активи банку на початок 2002 р. становили 81400000000 євро, фонди в управлінні - близько 133 млрд. євро і власний капітал у розмірі 2,1 млрд. євро. Банк діє на основі публічного права, тобто як акціонерне товариство. У числі акціонерів і 3200 співробітників банку. Основними акціонерами «ДекаБанку» є половина Ландес-банків та ощадних установ країни. У числі клієнтів банку - інші банки, фінансові та страхові компанії, будівельні товариства, німецька індустрія житлового будівництва, національні і європейські регіональні адміністративні органи всіх рівнів, промислові, постачальницькі і торгові фірми - резиденти та нерезиденти. Банк бере участь у виконанні Федеральної і муніципальних кредитних програм, проводить операції на грошовому, валютному ринках і ринку цінних паперів.

Група публічно-правових комерційних банків за останні 50 років значно збільшилась і налічує більше 700 ощадних кас та жироцентралей. Їх питома вага у загальному обсязі всіх комерційних банків сьогодні становить майже половину. Раніше діяльність ощадних кас зводилась тільки до акумулювання заощаджень і надання кредитів під заставу реальних цінностей. Сьогодні зони набули характеру універсально діючих комерційних банків, незважаючи на те, що традиційне завдання цих установ усе ще залишається основою їхньої комерційно-політичної діяльності.[8]

Ощадні банки кредитують переважно середній клас - малий бізнес, що піддається найбільшому ризику. За 2001 р. «погані кредити» в Німеччині зросли на 28 млрд. євро, в тому числі видані ощадними установами - на 20 млрд. євро. Це ознака серйозної кризи всієї системи ощадних установ країни.

Таким чином, система ощадних установ являє собою сьогодні найбільшу велику групу фінансових установ, що здійснюють кредитні операції в Німеччині. Більша всього населення мають рахунки в ощадних касах. В Німеччині найбільш широко поширені фінансові інститути є не приватними, а державними установами, основна мета діяльності яких полягає не в отриманні прибутку і збільшення вартості акціонерного капіталу. У цьому ж і основний недолік німецької банківської системи. Це призвело до того, що Німеччина знаходиться в дуже небезпечному становищі.

Інститут кооперативного сектора.

Кредитна кооперація зародилась у Німеччині в кінці XIX ст. Масовий розвиток сільськогосподарських і кредитних кооперативів у Німеччині тісно пов'язаний з іменами і діяльністю Ф.В. Райффайзена, X. Шульце-Деліча і В. Гааза.

Ф.В. Райффайзен був засновником перших сільськогосподарських кредитних кас, які одночасно вели в інтересах своїх членів торговельну діяльність (кредитні кооперативи з товарними функціями).

X. Шульце-Деліч був ініціатором створення кредитних кооперативів для обслуговування дрібних підприємців і ремісників, зайнятих у несільськогосподарській сфері.

В. Гааз був організатором постачальницько-збутових і переробних кооперативів з кредитними функціями.

Перше кредитне товариство, принципи діяльності якого під назвою «Системи Райффайзен» пізніше були прийняті сільськими кредитними кооперативами у всій Західній Європі, було засноване в квітні 1869 р, в містечку Геддерсдорфі. Оскільки, існуючі на той час банки не могли на прийнятних умовах забезпечити сільське населення кредитами, Райффайзен поставив завдання мобілізувати власні заощадження селян і використовувати їх найбільш економічно грамотним шляхом. Разом з економічними знаннями в області обліку і ведення власного господарства селяни набували почуття солідарності, впевненості у своїх силах, здатності подолати залежність від несприятливих зовнішніх обставин. Вони вчилися мислити в нових економічних умовах несформованого ринку.

Райффайзен сформулював принципи, які згодом лягли в основу принципів Міжнародного кооперативного альянсу:

· необмежена відповідальність членів товариства, що підвищує довіру до його кредитоспроможності;

· сувора локалізація діяльності товариства територією однієї громади або церковного приходу;

· зобов'язання бути членом тільки одного кредитного кооперативу;

· безкоштовність праці органів управління;

· переважне витрачання прибутку на формування спеціального фонду розвитку кооперативу;

· використання отриманих кредитів строго на виробничі цілі.

Товариства, побудовані за цим зразком, виявилися вельми життєздатними і цілком пристосованими до умов сільського життя і сільськогосподарського кредиту, особливо на початковому періоді їх розвитку. Через досить короткий час ефективність цієї форми отримала загальне визнання і поширилася по всій Європі, включаючи Росію. На початку XX в. модифікована система європейського кооперативного кредиту була внесена і розвинулась i в Сполучених Штатах Америки. Роль кооперативного кредитного сектора надзвичайно висока в Німеччині і на даний час.

Лідером інститутів кооперативного сектора є DZ BANK AG - Центральний банк кооперативів. Банк утворився в результаті злиття двох банків - DG Bank Deutsche Genossenschaftsbank і GZ Bank. Він є центральним банком для більш ніж 1400 кредитних кооперативів у Німеччині, що займають провідні позиції в роздрібних банківських операціях. Банк займає шосте місце в країні за розмірами активів (360 млрд. євро на кінець 2001 р.) і має філії як у Німеччині (Франкфурт-на-Майні, Берлін, Гамбург, Ганновер, Карлсруе, Мюнхен, Нюрнберг, Штутгарт), так і за кордоном (Гонконг, Лондон, Нью-Йорк, Сінгапур), а також дочірні банки в Дубліні, Люксембурзі і Цюріху. Банк забезпечує кредитні кооперативи такими банківськими послугами, як грошові перекази, експортне фінансування, доступ на міжнародний фінансовий ринок. Дочірня DZ компанія (Юніон Інвестмент) надає банківські послуги інституційним інвесторам, а також середньому і великому внутрішньому і зарубіжному бізнесу.

Отже, у Німеччині діє достатньо велика кількість кооперативних банків, у містах їх називають Фольксбанк, а в сільській місцевості - Райфайзенбанк. А кооперативні банки - це порівняно невеликі кредитні установи, кількість яких за останні роки постійно зменшується у зв'язку з їх злиттям. Незважаючи на те, що їх діяльність зосереджена переважно на ощадних вкладах та вкладах до запитання і на видачі короткострокових і середньострокових кредитів своїм членам, сьогодні кооперативні банки пропонують своїм клієнтам універсальний асортимент послуг. Основою створення кооперативних банків у Німеччині послужила ідея про "допомогу шляхом самодопомоги", що з'явилася більше 125 років назад, ґрунтувалася на принципі самоврядування і солідарної відповідальності.

ощадний банківський кредитний кооперативний

Висновок

Перший рівень банківської системи Німеччини представлений Бундесбанком, утвореним у 1957 р. Банк організований на децентралізованій основі, входить в Європейську систему центральних банків. У ЄСЦБ Бундесбанк виконує ті ж завдання, що і Банк Франції, і інші члени ЄСЦБ.

Основний орган банківського нагляду і регулювання в Німеччині - Федеральне відомство з нагляду за фінансовим ринком (BAFin), утворене в 2002 р. Воно об'єднало органи банківського нагляду, нагляду за страхуванням та ринком ланцюгових паперів.

Бундесбанк здійснює поточний моніторинг діяльності кредитних установ та їх операцій, аналіз звітності, готує інформаційні матеріали. Бундесбанк і його підрозділи проводять операції, спрямовані на підтримку стабільності євро, надають фінансові послуги федеральному уряду і урядам земель.

Банківські установи другого рівня в національній статистиці поділяються на кілька груп залежно від обсягу та характеру операцій, організаційно-правової форми. Практично всі вони були і є універсальними комерційними банками, що надають клієнтам повний набір банківських продуктів. Серед банків виділяється «Велика четвірка» гроссбанків на чолі з Дойче Банком.

Особливість Німеччини - високий рівень розвитку інститутів ощадних кас і кооперативного сектора та їх значення в банківській сфері та економіці країни в цілому.

Сьогодні кооперативні банки пропонують своїм клієнтам універсальний асортимент послуг, незважаючи на те, що їх діяльність зосереджена переважно на ощадних вкладах та вкладах до запитання і на видачі короткострокових і середньострокових кредитів своїм членам. Треба відзначити також постійне зростання обсягу довгострокових кредитів.

Страхування депозитів в Німеччині здійснюють три організації: фонд страхування депозитів приватних банків, фонд страхування депозитів ощадних кас і страховий фонд кооперативних банків.

Список використаної літератури

1. Вешкин Ю.Г., Авагян Г.Л. Банковские системы зарубежных стран: Курс лекций. -- М.. Экономиста, 2004. -- 400с.

2. Грошово-кредитна діяльність банків: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М.П. Денисенко, В.Г. Кабанов, Л.М. Худолій ; Європ. ун-т. -- К., 2004. -- 340с.

3. Деньги. Кредит. Банки. Жуков Е.Ф., Эриашвили Н.Д., Зеленкова Н.М. 4-е изд., перераб. и доп. - М.: 2011. -- 783с.

4. Іванов В.М., Софіщенко І.Я. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2001. - 232с.

5. Лисенков Ю.М., Коротка Т.А. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. -- К: Зовнішня торгівля, 2005. -- 118с.

6. Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. - Навчальний посібник. Київ, 2000. - 153с.

Размещено на Allbest.ru