Первинний та вторинний ринок цінних паперів. Фондова біржа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Первинний та вторинний ринок цінних паперів. Фондова біржа



Вступ

цінний біржовий ринок

Ринок цінних паперів, як і будь-який інший ринок, - це складна структура, яка має багато характеристик. Залежно від цього його можна розглядати з різних сторін, і його різні характеристики попарно відображають ту чи іншу сторону ринку цінних паперів.

Складові частини ринку цінних паперів у своїй основі мають не тільки той чи інший вид цінного паперу, але і спосіб торгівлі на даному ринку в широкому сенсі слова. З цих позицій в ринку цінних паперів можна виділяти різні види ринків: Наприклад, первинний і вторинний; організований і неорганізований; біржовий і позабіржовий; традиційний і комп'ютеризований; касовий і терміновий і т.д.

Виникнення та обіг капіталу, представленого у цінних паперах, тісно пов'язаний із функціонуванням ринку реальних активів, тобто ринку, на якому відбувається купівля-продаж матеріальних ресурсів. З появою цінних паперів (фондових активів) відбувається ніби-то роздвоєння капіталу. З однієї сторони, існує реальний капітал, представлений виробничими фондами, з іншої - його відображення у цінних паперах.

Як і будь-який інший, ринок цінних паперів формується, виходячи з попиту і пропозиції, а також урівноважуючої ціни. Попит створюється державою та суб'єктами господарської діяльності, яким не вистачає власних доходів для фінансування інвестицій. Держава та бізнес виступають на ринку цінних паперів чистими позичальниками (змушені більше позичати в інших), а чистим кредитором є населення, в якого з різних причин доходи перевищують суму витрат.

Таким чином, фондовий ринок історично починає розвиватися на основі позичкового капіталу, так як купівля цінних паперів означає не що інше, як передачу частини грошового капіталу у позику. Головним завданням, яке повинен виконувати ринок цінних паперів являється, насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства.

В даний час у розвинутих країнах ринки цiнних паперiв належать до числа найбiльш динамiчно зростаючих елементiв фiнансової сфери. Оборот на нових ринках цiнних паперiв зростає в багато разiв швидше, нiж обсяг операцiй на товарних ринках i на традицiйних ринках комерцiйного та банкiвського кредиту. Формування ринкiв цiнних паперiв означає високий ступiнь економiчного розвитку. З ускладненням господарського механiзму функцiї ринкiв цiнних паперiв стають дедалi рiзноманiтнiшими. Система цих ринкiв створює необхiдний i важливий компонент сучасного механiзму економiчного регулювання.

Предметом дослідження є проблеми інвестиційних процесів.

Метою нашої роботи є розгляд первинного та вторинного ринку цінних паперів, механізмів його функціонування.

Об'єктом дослідження є ринок цінних паперів.

Теоретико-методологічною основою курсової роботи є використання сучасних досягнень вітчизняних і зарубіжних вчених в економічній науці стосовно проблем функціонування фондового ринку. Статистичну базу дослідження становлять дані Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Держкомстату та економічних і політичних періодичних видань.

Актуальність теми: актуальність теми даної курсової роботи пов'язана зі значенням ринку цінних паперів та його розвитку. Адже існування та стабільність даного ринку відіграють значну роль у розвитку фінансового ринку, який у свою чергу є ключовим гвинтиком у механізмі усієї економіки.

Для вирішення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

- Розглянути поняття первинного та вторинного ринку цінних паперів;

- Розглянути поняття Класифікація цінних паперів;

- Виявити принципи формування портфеля акцій інвестора;

- Розглянути біржові системи світу.

1. Виникнення ринку цінних паперів та його види

Попередниками сучасних фондових ринків були середньовічні вексельні ярмарки і постійні вексельні ринки, що час від часу виникали і зникали в XIII-XIV ст. З торгівлею векселями пов'язана поява перших професійних учасників ринку цінних паперів і перших бірж, на яких здійснювалися операції і з товарами, і з векселями. Першими біржами, на яких проводилися операції з цінними паперами, вважаються створені в XVI ст. установи в Антверпені (1531 р.) і Ліоні. Через різні обставини ці біржі припинили існування в другій половині XVI ст. Проте фондовий ринок в сучасному розумінні зародився лише в кінці XVI ст. у зв'язку з посиленням емісійної активності держав і появою акціонерних компаній.

Першими акціонерними товариствами традиційно вважаються створені в XVI-XVII ст. у Англії Московська, Левантська, Балтійська, Ост-індська компанії, а також Голландська Ост-індська Об'єднана компанія. Акції торгових компаній незабаром після їх створення стали об'єктом операцій купівлі-продажу як в Англії, так і в Голландії.

З 1600 по 1657 рр. англійська Ост-індська компанія діяла на основі системи постійно поновлюваного капіталу. Паї учасників поверталися їм після кожного плавання (експедиції). Лише у 1657 р. статут компанії був змінений таким чином, що вона перетворилася на акціонерне товариство в сучасному розумінні. Компанія дійшла до виплати дивідендів, а не до розділу валового прибутку. Істотно спростився і вихід з компанії.

У Голландській Ост-індській компанії протягом 40 років дивіденди по акціях дуже рідко виплачувалися грошима - в основному товаром (спеціями). Лише з 1644 р. компанія розпочала виплати дивідендів виключно в грошовій формі. Впродовж 200 років свого існування компанія регулярно виплачувала дивіденди, середньорічна ставка яких дорівнювала 18% від номіналу.

Проте аж до XIX ст. акціонерні товариства залишалися рідкістю і їх цінні папери забезпечували незначну частку фондового обороту. Велика частина операцій з цінними паперами припадала на державні цінні папери - саме торгівля державними борговими зобов'язаннями сприяла виникненню сучасних фондових бірж і інвестиційних інститутів.

Найстарішою фондовою біржею з тих, що збереглися до теперішнього часу вважається Амстердамська біржа, яка була заснована в 1611 р.

Амстердамська біржа аж до 1913 р. була біржею універсальною, такою, що здійснювала торгівлю як різними товарами, так і цінними паперами. Саме тут пройшли іспити всі методи торгівлі цінними паперами, що існують і понині, - термінові операції, зокрема операції з премією (опціони), репортні і депортні операції, маржеві операції і ін.

Техніка торгівлі цінними паперами спочатку була аналогічній техніці біржової торгівлі товарами, але поступово виробилися специфічні норми поведінки. За свідченням сучасників, особливі труднощі виникли в 1621 році при виході указу, який забороняв «лихословити і вживати образливі вирази». Тодішнім торгівцям важко було щось продати без «кріпкого слова».

У перші роки допуск на біржу був вільний і будь-який її відвідувач мав право укласти операцію з ким завгодно. Укладення договору завершувалося обов'язковим рукостисканням, що входило в правила торгівлі. Що стосується акцій, то регулярні торги впродовж тривалого часу забезпечували лише акції Об'єднаної Ост-індської компанії - першої акціонерної компанії в Нідерландах. До числа інших фондових цінностей входили облігації уряду Голландії, адміністрації Амстердама і деяких інших голландських міст.

Другою акціонерною компанією, чиї акції почали звертатися на Амстердамській біржі, стала Вест-індська компанія. У XVIII ст. серед емітентів з'явилися англійські компанії - Ост-індська, Компанія Південного Моря, Банк Англії, уряди європейських держав. У 1747 р. на Амстердамській біржі котирувалися 44 види цінних паперів.

Другим за часом виникнення фондовим ринком в світі є ринок Великобританії. Саме на території Англії з'явилася перша спеціалізована фондова біржа, коли в 1773 р. лондонські брокери, що здійснювали операції з різними фінансовими інструментами в кав'ярні Джонатана в Сіті, в районі Королівської біржі (Royal Exchange) і вулиці Треднідл, орендували для своїх зустрічей спеціальне приміщення, вперше назване фондовою біржею, - Stock Exchange. Членство на біржі, як і в Амстердамі, спочатку не було обмежено - будь-який охочий міг взяти участь в торгах, заплативши за це 6 пенсів в день.

Фондові біржі виникли також в Ліверпулі (спеціалізація на акціях страхових компаній і американських емітентів), Манчестері (акції залізниці і текстильних підприємств), Глазго (акції суднобудування і металургії), Кардифі (акції добувної промисловості), проте центральне місце на фондовому ринку зайняв Лондон. А на початку XIX ст. світовим фінансовим центром вважався саме він.

Аж до середини позаминулого століття основними видами цінних паперів на Лондонській фондовій біржі були державні облігації, оскільки в Англії, протягом тривалого часу (з 1720 р. до середини XIX ст.), існувало законодавче обмеження на створення акціонерних товариств. Це було пов'язано з наступними обставинами.

Переваги акціонерної форми власності, продемонстровані Ост-індськимі компаніями, сприяли поголовному захопленню створенням акціонерних товариств на початку XVIII ст. Свого апогею «засновницька лихоманка» досягла в другому десятилітті, коли виникли англійська Компанія Південного Моря (1711 р.) і французька Компанія «Міссісіпі» (1717 р.), що незабаром збанкротували.

Після краху Компанії Південного Моря в Англії в 1720 р. був ухвалений закон (Bubble Act), згідно якому статус «обмеженої відповідальності» (limited liability) можна було отримати лише на підставі спеціального акту парламенту.

Історія Компанії Південного Моря давно стала хрестоматійною. У всі підручники, в яких є правові питання, пов'язані з діяльністю компаній, увійшло таке поняття, як «Міхур Південного Морея» (South Sea Bubble) - приклад випуску незабезпечених акцій або створення фінансової піраміди.

З 1708 до 1826 р. тільки Банк Англії мав привілей бути акціонерним товариством, решта всіх банків могла діяти як індивідуальні підприємства або товариства. Ці заборони, які перешкоджали появі акцій на ринку цінних паперів, остаточно були скасовані лише на початку другої половини XIX ст., після чого акціонерна компанія стала переважаючою формою організації великого бізнесу і одночасно зросла роль фондової біржі як спеціалізованого ринку акцій.

У Франції попередниками сучасних фахівців з цінних паперів були середньовічні міняйла. Ще в 1304 р. король Филип IV Красивий спеціальним указом ввів професію міняйла (Courratier de Change; пізніше ця назва скоротилася до Courtier). З 1639 р. ці фахівці почали іменуватися агентами по обміну (agents de change).

У 1724 р. спеціально для здійснення операцій між торговими посередниками було побудовано будівлю, де здійснювали операції агентами по обміну. Втім, їх діяльність мало відповідала сучасним принципам біржової торгівлі: були відсутні механізм явного оголошення цін і процедура біржової торгівлі. Лише у 1777 р. для агентів по обміну був виділений спеціальний майданчик для торгівлі цінними паперами і введено правило відкритого оголошення ціни.

У 1801 р. Наполеон видав указ про будівництво спеціальної будівлі - Паризької фондової біржі, яка була завершена аж в 1826 р.

Основними цінними паперами, з якими працювали агенти по обміну в XVIII ст., були векселі, а не акції або облігації. Проте вже до 1840 р. на Паризькій фондовій біржі мали котирування приблизно 130 боргових і пайових цінних паперів.

Аналогічну еволюцію зазнали фондові біржі на американському континенті. Перша фондова біржа в Америці виникла в 1791 р. у Філадельфії. У 1792 р. двадцять чотири нью-йоркських брокери, що працювали з фінансовими інструментами і укладали операції, як і їх лондонські колеги, в кав'ярнях (найвідоміша - кав'ярня «Тонтін»), підписали «угоду під платаном» (Buttonwood Agreement) про створення Нью-йоркської фондової біржі. Основними положеннями цієї угоди став вивід операцій тільки між членами фондової біржі і фіксований розмір комісійних (останнє положення було скасоване лише в 1975 р.).

Як і в Лондоні, спочатку основними об'єктами торгівлі на Нью-йоркській фондовій біржі були боргові зобов'язання держави, і лише після закінчення громадянської війни Півночі і Півдня акції зайняли головне місце.

Мабуть, жодна інша установа не привертала до себе стільки уваги учених, журналістів і письменників, як Нью-йоркська фондова біржа. Це пов'язано з тією величезною роллю, яку вона зіграла в другій половині XIX, - початку XX ст. в розвитку американського капіталізму. Саме тут створювалися імперії фінансових магнатів минулого - Вандербільта, Моргана, Гаррімана, Рокфеллера - імперії, частина яких існує і понині. Дозволяючи сколотити фантастичні капітали окремим індивідуумам, біржа виконувала також найважливішу макроекономічну роль, стаючи одним з ключових елементів інвестиційного механізму. Створення залізничної мережі в США в XIX ст., наприклад, нерозривно пов'язано з Нью-йоркською біржею.

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого становлення. З січня 1992 року працює Українська фондова біржа (УФБ) з Центральним депозитарієм цінних паперів, мережею філій та брокерських контор по всій території України. З грудня 1993 року на біржі введена в дію система електронного обігу цінних папері, яка не виключає можливості котирування матеріалізованих цінних паперів. Зростає кількість позабіржових фінансових посередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів і компаній. Збільшується число емітентів, які зареєстрували випуск своїх цінних паперів у Міністерстві фінансів України, невпинно зростає загальний обсяг їх емісії.

В квітні 1994 року Кабінет Міністрів України затвердив «Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку в Україні». Указом Президента України від 25 травня 1994 року «Про електронний обіг цінних паперів і Національний депозитарій» законодавчо закріплене переміщення фінансових активів у дематеріалізованій формі та створення всеукраїнського Національного депозитарію на базі Центрального депозитарію цінних паперів УФБ.

Рис. 1.1 Структура учасників фондового ринку України



2. Первинний та вторинний ринки цінних паперів

2.1 Первинний ринок цінних паперів

Ринок цінних паперів є механізмом, який сприяє встановленню контактів між покупцями і продавцями цінних паперів. Ринок цінних паперів поділяється на первинний і вторинний ринки.

Первинний ринок цінних паперів - це ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на якому відбувається їх початкове розміщення серед інвесторів. Емісія цінних паперів - це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску і розміщення цінних паперів. Цінні папери (акції, облігації) розміщуються шляхом продажу їх емітентом первинним власникам через посередництво укладення угоди. Рішення про випуск приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням його на загальних зборах акціонерів. Визначаються мета випуску, види цінних паперів, номінальна вартість акцій, порядок розміщення, випуску тощо.

Первинний випуск цінних паперів реалізується за допомогою механізму андерайтингу - гарантованого розміщення цінних паперів. Андерайтером іноземних облігацій звичайно виступає синдикат банків або інвестиційні банки країни-інвестора, але можуть залучатися до андерайтингу й інвестиційні банки нерезидентного позичальника. Єврооблігації розміщуються звичайно через великий міжнародний банківський синдикат, котрий має можливість продавати облігації в багатьох країнах.

Здійснювати андерайтинг може лише група інвестиційних банків, які мають досить великий розмір власних коштів, досвід андерайтингу і здатність розмістити випущені облігації серед місцевих інвесторів та інвесторів країни-позичальника. Механізм андерайтингу використовується при випуску іноземних облігацій на ринках Нью-Йорка, Франкфурта, Цюріха, Лондона і Токіо.

Прямий доступ на ринок іноземних облігацій і єврооблігацій затруднений (вищий і другий рівні труднощів доступу). На ринки іноземних облігацій доступ мають лише установи з вищою кредитоспроможністю.

Процес андерайтингу розпочинається з того, що після погодження керуючим банком з позичальником усіх деталей випуску облігацій створюється група, яка здійснюватиме андерайтинг. Андерайтери за свою діяльність отримують винагороду у вигляді валового прибутку, котрий є різницею між ціною, яка виплачується андерайтерами емітенту, і ціною пропозиції цінних паперів інвестору. Валовий прибуток включає витрати на підготовку й організацію випуску облігацій, плату кожному учаснику синдикату за продаж певної кількості цінних паперів. До цієї суми входить також винагорода за ризики, пов'язані з підвищенням відсоткових ставок або зниженням ціни на облігації (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Схема основних етапів процесу розміщення цінних паперів

У рамках первинного випуску цінні папери поділяються на «витримані» і «невитримані». Випуск «витриманих» паперів означає додаткове розміщення вже існуючих цінних паперів. «Невитримані» - це нові папери або первинна пропозиція цінних паперів.

Корпорації, що здійснюють випуск цінних паперів, можуть отримувати кошти безпосередньо від населення, використовуючи первинний фондовий ринок, або через фінансових посередників. Індивідуальні інвестори - це інвестори, які володіють портфелями цінних паперів, усі доходи від яких належать безпосередньо їм. Фінансові посередники, або фінансові інститути, - це організації, що випускають фінансові зобов'язання (тобто вимоги до себе) і продають їх як активи за гроші. Вони залучають кошти інвесторів і придбавають на них фінансові активи (акції, облігації) інших компаній. Інвестори фінансового посередника отримують певні права на активи і право отримання доходу за фінансовими зобов'язаннями організації-посередника. Опосередковане залучення коштів дає економію на масштабі операцій і забезпечує професійне управління активами. Типи фінансових посередників: інвестиційні компанії, ощадні і кредитні асоціації, кредитні союзи, Ощадбанки, компанії зі страхування життя, пенсійні фонди тощо. В США найбільш динамічно розвиваються такі інституційні інвестори, як пенсійні фонди, активи яких перевищують 3 трлн дол., в тому числі акцій і облігацій міжнародних корпорацій.

При розміщенні цінних паперів у інвесторів виникає проблема: визначити, в які акції або облігації вкласти свої гроші, а у емітента - проблема переконати потенційних інвесторів у привабливості вкладення коштів саме в його цінні папери. Проблеми ці можна вирішити завдяки інформації про об'єкти інвестування, котра дала б змогу оцінити можливі доходність і ризик вкладень у фірму.

Вважається, що дані для прийняття рішень про інвестування і оповіщення про умови інвестування дає аналіз балансу фірми, звіту про прибутки, звіту про рух грошових коштів і даних про акціонерний капітал. Узагальнену картину діяльності корпорації дає аналіз відносних показників, що характеризують окремі звітні дані і пов'язують їх одні з одними, дозволяючи виявити сильні і слабкі сторони компанії. Так, при порівнянні показників окремих фірм із «середнім» рівнем можна виявити компанії з високим ступенем ризику. При порівнянні даних однієї й тієї самої компанії за різні періоди можна судити про погіршення чи поліпшення стану компанії. Найпопулярнішим показником фінансового стану для інвестора є показник доходності вкладеного капіталу (ROE - Return on equity), котрий розраховується як відношення чистого прибутку до акціонерного капіталу: рис (2.2)

ROE можна представити як добуток трьох співмножників, котрі дають уявлення про три чинники:

¦ сприйнятливість ринку до продукції компанії;

¦ ефективність використання активів компанії;

¦ участь власного капіталу у функціонуванні активів фірми.

Випуск цінних паперів в обіг може здійснюватися шляхом підписки на них або безпосередньо купівлі-продажу за готівку. Підписка за змістом також є своєрідною угодою купівлі-продажу, виконання якої відстрочене в часі. Тобто між продавцем цінних паперів та покупцем укладається угода, яка передбачає, що оплата вартості куплених цінних паперів здійснюватиметься частинами протягом певного періоду. Безпосередня купівля-продаж їх може здійснюватися в результаті переговорів, обміну листами або участі в аукціоні.

Слід нагадати, що в Україні до 1996 року тривав розвиток первинного ринку, який характеризувався такими параметрами, як передача державної власності через приватизаційні майнові та компенсаційні сертифікати, акціонування та приватизацію суспільного виробництва, розвиток ринкових відносин, створення фондового ринку, зміна системи управління виробництвом, зміна суспільної свідомості тощо. І лише в 1996 році, з прийняттям Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», зроблено перший важливий крок на шляху створення вторинного ринку цінних паперів, його подальшого формування і розвитку.

Хоча підґрунтям ринку цінних паперів слугує первинний ринок і саме він визначає його сукупні масштаби й темпи розвитку, нині його обсяг на Заході незначний. Випуск акцій з метою фінансування інвестицій у виробництво пов'язаний із заснуванням нових компаній і реорганізацією приватних компаній у галузях «високих технологій», що використовують венчурний капітал. При цьому джерелом венчурного капіталу є кошти індивідуальних та інституційних інвесторів, які, маючи великі активи, можуть дозволити собі ризикувати. Для більшості дрібних фірм, тисячі яких виникають у традиційних галузях економіки, реальної можливості досягти розмірів, що дозволяють випускати акції, не існує.

Головними причинами випуску акцій у розвинених країнах сьогодні є фінансування поглинання й необхідність зниження частки позикового капіталу у сукупному капіталі корпорацій. Перша причина емісії нових акцій - поглинання (злиття) компаній. Поглинання здійснюються у формі обміну акцій компаній, що поглинаються, на акції компаній, що поглинають. Поглинальні компанії активно виходять на первинний ринок цінних паперів через емісію нових акцій.

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії становлення. За умов масового акціонування державних підприємств, створення нових акціонерних структур, які гостро потребують інвестицій, постійних позик коштів державою, первинний ринок слугує провідним сегментом ринку цінних паперів. Первинний ринок цінних паперів передбачає обов'язкове існування вторинного ринку. Більше того, існування первинного ринку за умов відсутності вторинного ринку практично неможливе.

Отже, первинний ринок цінних паперів - це ринок, на якому цінні папери переходять від їхньої особи, що випустило, у власність до перших власників. Учасниками первинного ринку є їхні особи, що випустили, першим власники, посередники, що полегшують і оптимізуючі процес зміни власності й державних органів контролюючі й реєструючі процедуру випуску й розміщення цінних паперів.

Рис. (2.3) Частка найбільших емітентів у загальній вартості розміщень корпоративних облігацій на ринку цінних паперів України протягом 2008-2012 рр.

2.2 Вторинний ринок цінних паперів

Вторинний ринок - це ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів, випущених в обіг раніше. Покупці на вторинному ринку укладають угоди не з емітентом, а з новими власниками цінних паперів. На вторинному ринку андерайтери виступають у ролі брокерів, тобто зводять разом покупців і продавців, і в ролі принципалів, тобто скуповують і продають цінні папери з метою стабілізації цін. Вторинний ринок є основним ринком, оскільки саме на ньому відбуваються: а) торгівля цінними паперами, випущеними в обіг раніш; б) установлення курсу цінних паперів, тобто визначення тієї ринкової ціни, яка відображає всю наявну інформацію про конкретний цінний папір.

Особливістю вторинного ринку є високий рівень ліквідності, тобто можливості швидкого продажу цінних паперів. Ліквідність ринку тим вища, чим більше учасників купівлі-продажу цінних паперів.

Вторинний ринок складається з:

¦ організованого, біржового ринку;

¦ неорганізованого, позабіржового ринку.

Фондова біржа як організований і регулярно функціонуючий ринок цінних паперів є центральним ринком акцій найбільших монополій. Усього в світі нараховується майже 200 бірж у більше ніж 60 країнах. Найбільші з них: Нью-Йоркська, Токійська, Лондонська, Середньозахідна (США) та ряд інших. 31 біржа входить до Міжнародної федерації фондових бірж (МФФБ), розташованої в Парижі.

На фондовій біржі здійснюється котирування цінних паперів. Термін «котирування», як правило, застосовується на позначення дії або механізму встановлення ціни цінних паперів, а також їм позначають можливість обігу цінних паперів (коли цінні папери обертаються на біржі, то кажуть, що вони «котируються»).

Хоча котирування здійснюється на фондовій біржі, але біржовим курсом користуються і на позабіржовому ринку.

Щоб стати членом біржі, необхідно купити «місце» на біржі, тобто право на торгівлю і мати в торговельній зоні біржі свого трейдера - працівника брокерської фірми, який безпосередньо виконує замовлення на купівлю-продаж цінних паперів. Брокерська фірма, що має «місце» на біржі, називається «фірмою з місцем на біржі». Акція, котра допущена до торгів на біржі, називається «зареєстрованим цінним папером, що пройшов лістинг».

На Нью-Йоркській біржі основними критеріями, котрими керується рада директорів біржі при прийнятті рішень про допуск акцій компанії до котирувань, є:

1) ступінь національного інтересу до даної компанії;

2) місце компанії в галузі та її стабільність;

3) належність компанії до зростаючої галузі і перспективи, котрі дозволили б їй зберегти свої позиції.

Компанії, чиї акції пройшли процедуру лістингу (реєстрації), повинні щорічно платити мито і періодично надавати певну інформацію інвесторам. Якщо інтерес до цінного паперу неухильно падає, то рада директорів приймає рішення про делістинг цінного папера. Папір буде вилучено з обігу. Допускається також тимчасово призупинення торгівлі яким-небудь цінним папером у випадку ажіотажу з тієї чи іншої причини навколо цінного папера.

Більшість бірж (до 80%), які входять до Світової федерації бірж, проводять торги акціями та облігаціями. На інших торговельних майданчиках торгують тільки акціями. Третина бірж має ф'ючерсний ринок. Близько 50% - опціонний.

З метою порівняння бірж між собою за розміром, як правило, використовується показник капіталізації національних компаній, цінні папери яких мають лістинг на біржі. Перше місце за цим показником належить Нью-Йоркській біржі.

На Нью-Йоркській та інших американських біржах йде торгівля в основному не акціями іноземних компаній, а американськими депозитарними розписками (АДР).

Іншими показниками розміру бірж є кількість лістингових компаній та торговельний оборот. Для провідних торговельних майданчиків оборот за добу становить десятки мільярдів доларів.

Вимоги до іноземних фірм, які бажають включити свої акції в лістинг, набагато жорсткіші, ніж до національних. Так, на Нью-Йоркській біржі вимогою для включення в лістинг є чиста вартість реального основного капіталу в розмірі не менше ніж 18 млн дол., для іноземної фірми - 100 млн дол.

Залежно від виду торговельної діяльності члени біржі поділяються на чотири категорії: брокер-комісіонер, брокер, який працює в залі, біржовий брокер і «спеціаліст». На Нью-Йоркській біржі з 1366 членів біржі 700 - це брокери-комісіонери, 400 - «спеціалісти», 225 - брокери, які працюють в залі, 41 - біржові брокери.

Брокери-комісіонери збирають у брокерських фірм заявки клієнтів, доставляють їх до зали біржі і відповідають за їхнє виконання. За свої послуги збирають з клієнтів комісійні.

Біржові брокери виконують у біржовій залі доручення інших брокерів, допомагають брокерам-комісіонерам.

Біржові трейдери здійснюють операції лише за свій рахунок. Свій прибуток вони отримують, використовуючи незбалансованість на ринку, яка призводить до тимчасового завищення або заниження курсів цінних паперів.

«Спеціалісти» виконують дві функції:

¦ здійснюють виконання заявок з обмеженням ціни, оскільки є брокерами для брокерів;

¦ діють як дилер з певних груп акцій, тобто купують і продають цінні папери певної групи за свій рахунок, отримуючи при цьому прибуток.

«Спеціаліст» повинен підтримувати стабільність на ринку тих цінних паперів, з яких він призначений вести операції. Для цього він повинен компенсувати тимчасові дисбаланси між кількістю заявок на купівлю і заявок на продаж шляхом купівлі акцій, призначених для нього, зі свого рахунка. «Спеціалістам» належить провідна роль у біржовій торгівлі.

У роботі фондових бірж за останні 10 років сталися значні зміни, які повністю змінили вигляд бірж.

1. Перехід на електронну торговельну систему.

На більшості бірж торговельна зала сама по собі відсутня, а угоди здійснюються через віддалені термінали персональних ЕОМ, що мають доступ до центрального комп'ютера фірми. Лише на нью-йоркській фондовій біржі як основний метод використовується відкритий вигук; на токійській біржі від нього відмовились у 1999 p.; на франкфуртській біржі хоча торговельна зала діє, але число угод невелике. Основна частина угод укладається за допомогою електронної системи, завдяки якій можна торгувати на тій чи інший біржі з будь-якої точки земної кулі, а в міру розвитку Інтернету це стає ще простіше.

На американських біржах третина всього обороту припадає на угоди через Інтернет.

На електронну систему торгівлі переходять деривативні біржі. Першою з таких стала німецька біржа строкових контрактів під назвою DTB у Франкфурті (1990). Вона із самого початку була електронною і могла приваблювати віддалених членів практично в будь-якій країні світу.

2. Активізація процесів глобалізації на фондових ринках. Починає здійснюватися перехід окремих бірж на технологію провідних організаторів торгівлі, що створило передумови для їхнього злиття. Інституціональним проявом цього процесу є інтеграція лондонської і франкфуртської фондових бірж, об'єднання паризької, амстердамської і брюссельської бірж, котрі діють як одна міжнаціональна - Euronext (в об'єднання увійшла біржа Португалії), формування «Глобального фондового ринку», який об'єднує десять величезних бірж світу із сукупною капіталізацією в 20 трлн дол. (Нью-Йорк, Токіо, Гонконг, Париж, Брюссель, Амстердам, Мельбурн, Торонто, Сан-Паулу, Мехіко) та ін.

Інтеграція фондових бірж сприяє формуванню інвестиційного простору, який функціонує за уніфікованими правилами.

3. Об'єднання класичних фондових і деривативних бірж.

На об'єднаних біржах торгують не лише акціями і облігаціями, а й ф'ючерсами і опціонами. Прикладом може бути німецька Deutsche Borse, що об'єднує фондову (FWB) і строкову (DTB-EUREX) біржі; об'єднання сінгапурської фондової біржі зі строковою (SIMEX).

4. Перетворення фондових бірж на відкриті акціонерні товариства, тобто на бізнес-організації. Відкритими акціонерними товариствами стали фондові біржі Стокгольма (1993), Гельсінкі (1996), Копенгагена (1997), Амстердаму (1997), Мілану (1997), Австралійська фондова біржа (1998), Лондонська фондова біржа (2000). Акціонувалась американська торговельна система NASDAQ. В оборот на позабіржовому ринку NASDAQ можуть надійти 45% її акцій, а виручка піде на розширення бізнесу в інших країнах і модернізацію технологій.

5. Вихід бірж через зрослу конкуренцію за національні межі і пропонування своїх послуг на зовнішньому ринку. Вони відкривають доступ на свої торговельні майданчики іноземним учасникам торгів, проводять лістинг і ведуть торгівлю іноземними цінними паперами. Так, на лондонській фондовій біржі в торгівлі беруть участь понад 170 міжнародних інвестиційних організацій і понад 500 іноземних банків. Акції міжнародних компаній понад 60 країн пройшли лістинг на лондонській фондовій біржі.

6. Злиття депозитарних організацій. У 1999 р. виникла нова організація Clearstream, яка створилася від злиття депозитарно-клірингової системи Deutshe Borse Clearing і міжнародної системи Cedel. У 2000 р. відбулося злиття французького депозитарію (SICOVAM) з провідною розрахунково-депозитарною організацією на міжнародному фондовому ринку Euroclear.

Позабіржовий ринок - це частина фондового ринку, що перебуває поза сферою діяльності фондових бірж. На ньому продаються всі облігації і не включені в біржовий список акції по телефону, минаючи торговельну залу біржі. Ціни тут установлюються в ході переговорів між продавцями і покупцями. Коли виникає серія заявок, проводиться аукціон.

Частка позабіржового фондового ринку неоднакова в різних країнах: в Японії вона становить 1%, у США - 25, Чехії - 60, Словаччині - 80, Росії - 90, Україні - 98%. До переваг позабіржового ринку відносять те, що він:

o збільшує обсяг інвестицій, оскільки наближає фондовий ринок до дрібного інвестора;

o оперативно знаходить найвигідніші об'єкти вкладання капіталу та джерела фінансування;

o сприяє розвитку фондового ринку на рівні регіонів, розвитку послуг для учасників ринку;

o створює передумови для розвитку інфраструктур фондового ринку.

Позабіржовий ринок має високий рівень автоматизації, котрий забезпечується «Автоматизованою системою котировок Національної асоціації дилерів з цінних паперів». Ця система охоплює всю країну автоматичною комунікаційною мережею, котра об'єднує дилерів і брокерів позабіржового ринку і забезпечує їх інформацією про цінні папери, що продаються через цю систему. Система використовується для котирування (оголошення) цін акцій. Фактично укладання угоди відбувається в процесі переговорів по телефону між брокером і дилером.

Важливим моментом у розвитку позабіржового ринку цінних паперів стало застосування великими банками власних електронних брокерських систем. Вони вирізняються низькою вартістю надання послуг, можливістю торгувати в години, коли традиційні біржі зачинені, анонімністю котировок і широким спектром інструментів, що торгуються. До таких систем належать Інстинет, що оперує глобально, електронні комунікаційні мережі, такі як Айленд та ін. В США їх нараховується близько 20.

Позабіржовий ринок неоднорідний через різну організованість. Так, до організованих учасників позабіржових угод відносять тих, хто є членом тієї чи іншої саморегульованої організації. У межах неорганізованого позабіржового ринку виокремлюють «вуличний» ринок, «третій» та «четвертий» ринки. Але досвід розвинутих країн свідчить про те, що позабіржовий ринок цілком піддається організації.

«Вуличний ринок» - це неорганізований ринок, де переважають випадкові операції з купівлі-продажу цінних паперів, в основному акцій приватизованих підприємств.

«Третій ринок» - це ринок, на якому відбувається позабіржова торгівля цінними паперами, зареєстрованими на біржі через посередників. «Третій ринок» виник тому, що на біржовому ринку інституційним інвесторам було невигідно торгувати через:

1) досить великі комісійні, мінімальна ставка яких фіксована. Відтак комісійні часто перевищували граничні витрати по проведенню великомасштабних торговельних операцій, в той час як брокерські фірми, що не є членами біржі, не встановлювали обмежень на комісійні;

2) фіксований час проведення торгів, у той час як на позабіржовому ринку операції продовжуються й тоді, коли вони призупиняються на біржі.

«Четвертий» ринок - це ринок, на якому укладаються угоди купівлі-продажу будь-яких цінних паперів і навіть цілих портфелів інституційними інвесторами напрямки, минаючи біржі і брокерів через комп'ютерну систему.

У США укладання угод на «четвертому» ринку автоматизоване за допомогою електронної системи торгівлі акціями (Іnstinet).

Органом, який займається регулюванням ринку цінних паперів у США, є Комісія з цінних паперів і бірж - державна установа. Регулювання РЦП здійснюється на підставі федеральних і місцевих законів. В основу федерального регулювання фондового ринку покладено принцип саморегулювання: Комісія з цінних паперів і бірж передала свої повноваження з контролю за торгівлею зареєстрованими цінними паперами фондовим біржам, залишивши за собою право вносити доповнення або зміни в існуючі правила.

На ринку цінних паперів відбуваються постійні зміни. На ньому можна робити гроші і втратити гроші. Інвесторам потрібна постійна інформація і, за можливістю, достовірна інформація про стан ринку того чи іншого папера.

На вторинному ринку інвестори укладають угоди з купівлі-продажу цінних паперів в основному з двох причин. Перша - це припущення про те, що поточна ринкова ціна купівлі або продажу завищена або занижена і інвестор захоче зіграти на можливій різниці цін. Інвестор, який вважає, що він має невідому на ринку інформацію, називається орієнтованим щодо інформації. Друга причина - це бажання інвестора продати деяку кількість акцій, щоб отримати гроші на свої потреби або вкласти в цінні папери тимчасово вільні кошти. Інвестор, спонукуваний такими мотивами, називається орієнтованим на ліквідність. Укладаючи угоду, він не передбачає, що інші учасники ринку можуть неправильно оцінювати перспективи даного папера. В цій ситуації дилер може зайняти активну або пасивну позицію. Пасивно налаштований дилер очікуватиме, поки ціни не визначаться ринком. Активно налаштований дилер спробує отримати якомога більше інформації і визначити події на ринку, змінивши заздалегідь ціни на купівлю й продаж і підтримавши тим самим баланс у потоці доручень.

Ціни на ринку цінних паперів можуть не лише встановлювати рівновагу, а й бути джерелом інформації. Однак інформація про купівлю або продаж великої партії цінних паперів може бути інтерпретована по-різному, якщо невідомі мотиви продавця або покупця. Інвестору, який орієнтується на ліквідність, слід повідомити про свої наміри, з тим щоб уникнути несприятливого впливу, котрий може справити його попит або пропозиція на ціну, за якою він має намір укласти угоду. Інституційний інвестор, який закуповує набір цінних паперів, повинен повідомити, що він не вважає ціну на ці папери заниженою. Фірма ж, яка хоче купити або продати велику партію цінних паперів за ціною, котра, за її оцінкою, не відповідає поточній вартості, повинна приховувати свій мотив. Від того, наскільки їй це вдається, залежить результат.

Курси акцій, що котируються на ринку, звичайно змінюються хвилеподібно, у вигляді циклів: за підйомом іде падіння, потім знову підйом і т.д. У фазі підйому ринок називається «бичачим», у фазі падіння цін акцій - «ведмежим».

Рис. 2.3. Співвідношення операцій з акціями та комерційними паперами на деяких міжнародних ринках

3. Класифікація цінних паперів

Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або позичкові відносини, визначають взаємини між особою, яка випустила їх, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

У країнах з розвинутою ринковою економікою поряд з наявним оформленням цінних паперів широко використовується оформлення їх шляхом запису в книгах обліку або рахунках, які ведуться на магнітних та інших носіях інформації, тобто в безготівковій (без паперовій) формі.

Цінні папери дуже різноманітні, тому за певними ознаками їх розподіляють на види. Найдетальніша класифікація цінних паперів наведена О.Н. Мозговим у книзі «Фондовий ринок України». В основу класифікації покладено такі ознаки, як економічна природа цінних паперів, мета, роль, відмінність емітентів, тип передачі майнових прав, строк погашення і спосіб виплати доходу, надійність тощо. Розглянемо ознаки деяких видів цінних паперів.

За ознакою економічної природи цінні папери поділяють на пайові папери, боргові папери і похідні фінансові інструменти. Пайові папери фіксують відносини співволодіння або пайової участі у формуванні статутного капіталу і розподілу прибутку (акції). Боргові папери є інструментами кредиту (облігації, векселі, ощадні та депозитні сертифікати) - письмові свідчення банку про депонування (вміщення) грошових коштів, котрі засвідчують право вкладника на отримання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому.

Сертифікати можуть бути строковими і на вимогу, іменні та на пред'явника. Похідні фінансові інструменти (опціони, ф'ючерси, варанти тощо) засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів (найчастіше акцій).

Залежно від мети цінні папери поділяють на фондові та комерційні. Фондові цінні папери (акції, облігації) є інструментами інвестування капіталу, обертаються на фондовому ринку, вони, як правило, є безстроковими або діють понад один рік. Комерційні папери (вексель, акредитив та ін.) є кредитними інструментами, опосередковують торговельні операції і обертаються на грошовому ринку. Ці папери переважно короткострокові і лише частково використовуються для інвестування капіталу.

За емітентами цінні папери поділяють на випущені фірмами, акціонерними товариствами, урядом, державними установами, банками, місцевими органами влади.

За типом передачі майнових прав цінні папери поділяють на іменні цінні папери, на пред'явника та перевідні. Перехід прав за іменним цінним папером потребує ідентифікації (підтвердження) власника. Перехід прав за цінним папером на пред'явника не потребує ідентифікації власника.

Перевідний цінний папір (вексель - тратта) виписується кредитором (трасантом) і являє собою наказ боржнику (трасату) про оплату в означений строк визначеної суми третій особі (ремітенту) або пред'явникові. При передачі векселя від одного власника до іншого на його зворотному боці робиться передавальний напис, який називається індосаментом. Перевідний вексель дає можливість кредитору розраховуватися за своїми власними боргами.

Залежно від ролі цінні папери поділяють на основні (акції, облігації, сертифікати) і похідні (ф'ючерси, опціони, варанти та ін.). Останні не дають ні права власності, ні права отримання за ними доходу. Вони лише засвідчують право на купівлю інших цінних паперів (акцій, облігацій), валюти і товару, і їх вартість походить від вартості останніх.

Цінні папери поділяються на ринкові, котрі можна перепродавати, і на неринкові, котрі можна продати лише один раз.

За способом валюти доходу цінні папери поділяють на:

¦ цінні папери з фіксованим платежем (облігації і привілейовані акції)

¦ цінні папери з плаваючою ставкою (облігації з плаваючим відсотком, який залежить від облікової банківської ставки);

¦ цінні папери, доход за якими прямо залежить від розміру чистого прибутку підприємства (звичайна акція).

За ознакою території обігу цінні папери поділяють на:

¦ регіональні (облігації місцевих органів управління);

¦ національні (цінні папери внутрішнього фондового ринку);

¦ міжнародні цінні папери, котрі можуть вільно обертатися на території інших країн.

До іноземних цінних паперів належать цінні папери емітентів, котрі не є резидентами даної країни і випуск яких зареєстрований в інших країнах. За ступенем надійності цінні папери поділяють на високоякісні (з високою імовірністю повернення капіталу і отримання доходу) і ординарні (з більш низькою ймовірністю).До найпоширеніших цінних паперів належать акції, облігації, ф'ючерси та опціони.

Рис. (3.1) Структура виконаних договорів торговцями цінними паперами за видом фінансового інструменту



4. Розвинені біржові системи світу

Фондова біржа - це спеціалізований заклад, який створюється з ціллю забезпечення постійно діючої торгівлі цінними паперами. Ця ціль досягається за допомогою узгодження попиту та пропозиції на нього, а також наданням місця та коштів, як для розміщення, так і для оберту цінних паперів.

Фондова біржа може бути створена не менш ніж 20-ма засновниками - торговцями цінними паперами, яким дозволяється здійснення комерційної та комісійної діяльності по цінним паперам. При цьому, в обов'язковому порядку повинен бути внесок в уставний фонд фондової біржі в певному розмірі (по стану на початок 1997 року він був не менш ніж 1 млн. екю у гривневому еквіваленті).

В Україні відбувається становлення біржової торгівлі, відпрацювання найбільш ефективних форм діяльності фондового заснування. У перспективі для України, її біржова система буде характеризуватися провідною роллю Національної біржі України зі значною часткою державної власності, тобто затвердиться багатоцентрична біржова система.

Членами фондової біржі, можуть бути тільки ліцензовані торгівці цінними паперами, які відповідають вимогам фондової біржі та дотримуються її уставних правил. Статус фондових бірж характеризується перш за все різними видами обмежень. Наприклад, в Росії фондовою біржею визнається тільки організатор торгівлі цінними паперами, який не поєднує роботу у цьому напрямку з іншими видами діяльності, за виключенням депозитарної функції або роботи по визначенню взаємних обов'язків. Крім того, фондова біржа, організує торгівлю тільки між членами біржі. Що стосується службовців фондової біржі, то вони мають права бути засновниками або учасниками на біржі. Ці та подібні обмеження мають за ціль посилити основні функції фондової біржі.

Відповідальна роль фондової біржі супроводжується високими вимогами до неї. Згідно із законодавством України, юридичні особи, створенні як організаційно оформленні централізовані ринки з фіксованою торговою площадкою та електронною торгово-інформаційною мережею, на яких постійно здійснюється торгівля цінними паперами, мають право називатися фондовою біржею тільки у разі виконання ними цілого ряду вимог. Від біржі вимагається забезпечення ефективного функціонування системи інформації про цінні папери та умови їх оберту на території України. На біржі повинна бути дотримана професійна етика. І звичайно ж потрібне бездоганне виконання уставу та правил фондової біржі.

Бюлетень фондової біржі - офіційний друкований орган фондової біржі, у якому публікуються курси цінних паперів, що котируються на ній, і який забезпечує опублікування інформації про цінні папери, що котируються або тимчасово не виставляються на торги у відділеннях офіційного котирування, а також повідомлень та рівень фондової біржі, її керівних органів, біржового депозитарію цінних паперів, іншої інформації.

4.1 Нью-Йоркська фондова біржа

Нью-Йоркська фондова біржа є найбільшою у світі за кількістю цінних паперів, які котируються на біржах і по яких укладаються угоди. Не дивлячись на те, що фактично вона існує з 1792 року, формально її статут був прийнятий у 1817 році і початкове вона називалась «Нью-Йоркська Рада по цінних паперах та їх обміну». Сучасна назва біржі з'явилась у 1863 році.

На Нью-Йоркській фондовій біржі котирується понад 2000 акцій і понад 3500 облігацій. Основними критеріями, на основі яких здійснюється допуск цінних паперів до котирування, є показники активів, прибутків, одержуваних емітентом від господарчої діяльності, а також регулярність одержання прибутків акціонерами. Включення до списків цінних паперів, допущених до котирування на Нью-Йоркській фондовій біржі, є визнанням того, що емітент-інститут досяг зрілості та статусу передової корпорації у своїй галузі.

Основні показники, на основі яких здійснюється включення, наприклад, акцій до списків біржі, розрізняються залежно від того, емітентами якої країни вони випущені - США чи іншої. Акції американських корпорацій можуть бути включені до списків фондової біржі, якщо кількість власників 100 і більше акцій становить 2000; загальна кількість акціонерів - 2200; середньомісячний продаж акцій за останні 6 місяців досяг: 1 000000; прибуток емітента до вирахування федеральних податків - 2 500000 доларів;

за останній фінансовий рік -2 000000 доларів; за останні 3 роки - 6 500000 доларів, усі три роки мають бути прибутковими.

У відповідності з Правилами включення і вилучення цінних паперів зі списків Нью-Йоркської фондової біржі, окрім цих показників, також враховується і ряд інших. Наприклад, корпорація має бути діючою, а не такою, що готується до ліквідації, звертається увага на характер ринку її продукції, відносну стабільність становища емітента в галузі, перспективи розвитку галузі та корпорації. Сукупна ринкова вартість акцій, випущених корпорацією, має бути не менше 5 млн. доларів, емітент повинен бути спроможним виплачувати відсотки по всіх своїх зобов'язаннях.

Акції іноземних компаній можуть бути включені до списків фондової біржі, якщо кількість власників 100 і більше акцій становить 5000 у всьому світі; ринкова вартість їх досягає 100 млн. доларів у всьому світі; прибуток до вирахування податків - 100 млн. доларів за останні три роки, з них мінімум 25 млн. доларів протягом одного з трьох років.

Цінні папери, що перебувають в обігу на Нью-Йоркській фондовій біржі, котируються в одному (офіційному) режимі. Інших режимів котирування не існує. До теперішнього часу основною формою торгівлі є аукціони «з голосу». Котирування курсів, а також клірингові та розрахункові операції виконуються за допомогою комп'ютерних засобів. Торгівлю на фондовій біржі мають право здійснювати тільки члени біржі. Учасники торгів можуть виступати як фахівці, дилери по купівлі та продажу неповних лотів, комісійні брокери, брокери операційного залу, зареєстровані торговці.

Фахівці становлять близько 25 відсотків усіх учасників біржової торгівлі. Вони представляють собою певні центри аукціонної торгівлі, головне завдання яких полягає у тому, щоб забезпечувати ліквідність цінних паперів і послідовність цін на них. Звичайно фахівець торгує акціями 12-14 емітентів. Він повинен мати достатньо велику суму власних, а не позикових грошей (приблизно 500 тис. доларів) або таку суму, яка дозволяє йому придбати 5000 акцій одного емітента, якщо вартість таких акцій вище 500 тис. доларів. Фахівець також повинен мати необхідну професійну підготовку. Фахівці на Нью-Йоркській фондовій біржі виконують дві основні функції. Вони надають брокерські послуги брокерам, які виконують лімітні та спеціальні накази клієнтів, і є дилерами відносно вищезгаданих акцій 12-14 емітентів. В останньому випадку з метою забезпечення ліквідності фахівці зобов'язані їх купувати, якщо попит на них падає, і продавати вказані акції, якщо попит на них підвищується.

Дилери, торгуючі неповними лотами, здійснюють купівлю або продаж акцій у тих випадках, коли в пакеті менша, ніж звичайно, їх кількість. Звичайним пакетом акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі вважається пакет, що дорівнює 100 акціям або числу, кратному 100 акціям. Торгівлю неповними лотами акцій на вказаній біржі почали здійснювати в 1976 році; до цього її здійснювали в спеціальній палаті.

Як комісійні брокери на біржі виступають службовці брокерських фірм, які є членами Нью-Йоркської фондової біржі. Комісійні брокери працюють в операційному залі й виконують доручення клієнтів своєї фірми. Замовлення клієнтів на придбання або продаж акцій надходять до комісійних брокерів від службовців, працюючих в офісі брокерської фірми.

...