Це пояснюється тією обставиною, що в країнах із трансформаційною економікою більшість промислових підприємств пов'язана із зовнішнім сектором економіки. Наприклад, в середньому в 2004 - 2005 рр. частка експорту товарів і послуг в Україні у ВВП складала понад 50 %. У той час, коли у Франції і Польщі цей показник - близько 20 %, у США і Японії - близько 10%. Тому, на нашу думку, при визначенні основних напрямків розвитку банківських систем у країнах із трансформаційною економікою доцільно враховувати безпосередню участь банків у складі ФПГ в майбутньому та зростання їх ролі в реструктуризації економіки.

Виявлено, що участь національних банківських систем в реструктуризації економік мають як спільні риси щодо галузевого розподілу фінансування ЄБРР, так і особливості, пов'язані зі станом і специфікою формування ринкових відносин в цих країнах. Це дозволило зробити висновок, що інтернаціоналізація світового господарства впливає на розвиток банківських систем країн із трансформаційною економікою через наступні канали: існуючої банківської інфраструктури; кваліфікованих кадрів; поєднання фінансових та інформаційних ресурсів; імплементації в практику діяльності банківських установ новітніх технологій та інструментів. У процесі обслуговування міжнародної інвестиційної взаємодії створюються нові банківські продукти та послуги, які мають обопільну цінність як для країн-інвесторів, так і для країн-рецепієнтів.

Становище комерційних банків, що здійснюють інвестування у реальний сектор національних економіки, залишається суперечливим і складним через наявність фактично неприйнятних для банків та підприємств-позичальників умов діяльності по наданню інвестиційних кредитів, про що свідчать дані таблиці 1. Формуванню нормальної інвестиційної діяльності заважає відсутність державної політики заохочення активності в інвестиційній сфері.

У національних банківських системах переважної більшості країн із трансформаційною економікою знайшла прояв тенденція диференціації банків та посилення ролі найбільших з них. При цьому саме ці банки є об'єктом експансії іноземних банків, що може мати неоднозначні результати. Доведено, що переважальною тенденцією є намагання іноземними банками використати створену національними банками інфраструктуру, що далеко випереджає можливості їхніх конкурентів. Відбувається злиття організаційного потенціалу національних банків та фінансових потужностей іноземних банків. Це обумовлює як концентрацію банківського капіталу, так і полегшує доступ на міжнародний фінансовий ринок, створює реальні можливості для інтеграції банківських систем країн з різним рівнем економічного розвитку.

Таблиця1 Порівняльні показники розвитку банківських систем України та світу

Доведено, що ефективність зусиль щодо інтернаціоналізації банківської діяльності знаходиться в прямій залежності від організації розвитку банківської системи у відповідності зі світовими тенденціями. Досвід багатьох країн показує, що дієвим засобом усунення негативних впливів інтернаціоналізації світового господарства на розвиток банківських систем країн із трансформаційною економікою є розгортання останніми суттєвої діяльності для формування інституційного забезпечення міжнародного банківського співробітництва. За цих умов інтернаціоналізація банківської сфери дозволяє одержати доступ до передових технологій і адаптації банківських послуг до вимог найважливіших експортних ринків. Врахування цієї обставини має істотне значення для багатьох країн, економіка яких є значною мірою експортоорієнтованою. До таких країн безпосередньо відноситься Україна, в якій у 2005 р. експорт товарів становив 34228,4 млн. дол. США, а імпорт 36136,3 млн. дол. США.

Зроблено висновок, що участь баківських систем країн із трансформаційною економікою в глобальних фінансових процесах може приймати різні види, а саме: шляхом створення в них банків спільно з іноземним капіталом; співпрацю на власній території з визнаними банками світового чи регіонального рівня; через створення відділів міжнародного банківського моніторингу з метою аналізу і оцінки розвитку банківських технологій і продуктів на зарубіжних ринках; використанням досвіду найбільш ефективно діючих на світових ринках банків. Головне завдання для країн із трансформаційною економікою полягає у створенні умов для міжнародної банківської взаємодії, у формуванні системи, яка б заохочувала банківські нововведення і забезпечила формування попиту на банківські продукти при зростанні віддачі від різних форм іноземного капіталу.

У четвертому розділі "Основні форми участі національних банківських систем трансформаційних країн у розвитку міжнародної фінансової інтеграції" здійснюється аналіз участі банківських систем країн із трансформаційною економікою у розвитку міжнародної фінансової інтеграції, який показує, що в сучасних умовах відбувається посилення інтерактивності, швидкості реагування на виникаючі проблеми, врахування змін індивідуальних вподобань щодо рівня та характеру сприйняття банківських послуг.

Доведено, що формування глобальної економіки накладає певні особливості на розвиток ринку банківських послуг: постійно збільшується частка іноземного банківського капіталу серед джерел фінансування національних економік. З'являються нові форми надання банківських послуг шляхом налагодження на базі інтернет безперервного ланцюгу міжнародного банківського співробітництва, що дозволяє зменшувати банківські витрати на послуги та лібералізувати тим самим міжнародну торгівлю фінансовими послугами.

Зроблено висновок, що процеси інтернаціоналізації бізнесу і фінансів набирають особливого динамізму в результаті використання інноваційних технологій, які породжують нові концептуальні можливості банківської діяльності, орієнтують персонал на контактне, індивідуальне обслуговування клієнтів. Виявлено і класифіковано сучасні інновації у банківській сфері, які ведуть до появи нових фірмових продуктів і послуг.

У роботі проведений аналіз участі банківських систем у фінансовому забезпеченні інноваційного розвитку. Найбільш вагомі показники фінансового забезпечення інтелектуальної діяльності мають такі країни як Ізраїль, Фінляндія, Швеція, Японія, Данія, США та Норвегія. Характерним є зрушення у сфері фінансування НДДКР, передусім зростання частки витрат на НДДКР у ВВП. Показані країни-лідери в динаміці витрат: Ізраїль, Швеція - 4,3 %, Фінляндія - 3,5 %, Японія - 3,1 %. Виявлено, що за абсолютними показниками лідерами в витратах на НДДКР залишаються - США (300 млрд. дол.), друге місце посідає Японія, а на третє місце починаючи з 2001 р. виходить Китай із науковим бюджетом у 60 млрд. дол. США.

Доведено, що серед існуючих джерел фінансування інноваційного розвитку на перше місце виходить приватний сектор, частка якого становить до 70 % загального фінансування науки. Проте в невеликих європейських країнах - Греції, Іспанії, Португалії, цей показник коливається в межах 18 - 30 %. Водночас відбуваються зрушення в структурі фінансування НДДКР, а саме: посилення фінансової допомоги наднаціональних структур, зростання частки іноземного фінансування (при цьому для нових індустріальних економік мають місце більш динамічні зрушення порівняно з технологічно розвиненими країнами). Дещо подібне, але значно меншою мірою, притаманне і країнам із трансформаційною економікою, зокрема, у загальному обсязі фінансування НДДКР в Україні питома вага іноземних замовників збільшилися з 15,6 % у 1995 р. до 24,4 % у 2005 р.

Нерозв'язаними частинами проблеми співробітництва банківських систем країн із різним рівнем розвитку є недостатньо повне врахування новітніх тенденцій, які відбувалися в процесі інтернаціоналізації світового господарства. Це стосується динаміки глобальних фінансових потоків, змін у співвідношенні між різними формами руху капіталів використання банківськими установами нових механізмів міжнародного економічного співробітництва. У роботі розкриваються причини відновлення руху глобальних фінансових потоків. Зокрема детально аналізується світовий потік прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Так, вже в 2004 р. глобальні потоки ПІІ порівняно з попередніми 2001 - 2003 рр. збільшилися на 2 % і досягли 648 млрд. дол. США. Характерним є те, що потоки ПІІ в країни, що розвиваються, зросли на 40 %, досягнувши 233 млрд. дол. США, тоді як приток ПІІ у розвинені країни зменшився на 14 %. За останні п'ять років приток ПІІ в країни ЦСЄ та СНД збільшився майже утричі і досяг надзвичайно високого рівня у 35 млрд. дол. США.

Рис. 1. Надходження прямих іноземних інвестицій у світі (млрд. дол.)

У результаті частка країн, що розвиваються, в глобальному потоці ПІІ досягла 36 %, що обумовило зростання ролі банківських систем в їх обслуговуванні. За оцінкою аналітиків, інтенсивне зростання потоків ПІІ пояснюється загостренням конкуренції і пошуком можливостей розширення діяльності у швидко зростаючих країнах, використанням ефекту масштабу та зниженням витрат виробництва. Такі зміни викликали розширення форм міжнародного співробітництва країн із трансформаційною економікою з іншими країнами. Крім того, зростання притоку ПІІ у деякі країни пов'язано з активізацією транскордонних злиттів і поглинань.

Встановлено, що в країнах із трансформаційною економікою Центральної та Східної Європи, Балтії, Росії та України вирішальне значення для мобілізації інвестиційних капіталів через фондовий ринок має його інституційне оформлення, що забезпечено дворівневою системою регулювання (державним та міждержавним) та розвиненістю міжнародної інвестиційної діяльності фінансово-кредитних установ. Цей сегмент фінансового ринку може виступати джерелом кредитування для уряду, корпорацій, фінансово-кредитних інститутів, створювати умови для вільного міжнародного обігу капіталів, перетворюючи заощадження в робочі інвестиції. Для країн із трансформаційною економікою активні заходи державного регулювання сприяли таким країнам, як Польща, Угорщина, Словенія та Чехія мобілізувати значні фінансові ресурси як національного, так і іноземного походження, необхідні для відтворення виробничих процесів у національній економіці та інтеграції банківських систем у світовий фінансовий простір.

Запропоновано модель регулювання фондового ринку в країнах із трансформаційною економікою, в яких він ще не набув відповідного розвитку. Складовими даної моделі повинні стати: затвердження нової норми про обмежений доступ центральних банків до придбання державних цінних паперів; зниження відсоткових ставок на державні цінні папери; визнання небажаності з боку державного сектору процедур примусових конверсій облігацій попередніх випусків; крім того, у національних банківських системах повинно відбутися формування депозитарних систем і врегулювання механізму фіксації прав власності на цінні папери для усіх видів інвесторів; зменшення податкового навантаження на банківські операції із цінними паперами.

У п'ятому розділі "Роль банківської системи в інтеграції України у світовий фінансовий простір" розкриваються можливості ефективно функціонуючої банківської системи для інтеграції України у світову економіку. У дослідженні інтеграції економіки України у світове господарство систематизовано фактори: високий рівень попиту на іноземні інвестиції, ринкові зміни в економіці, місткий внутрішній ринок, високий науково-технічний та промисловий потенціал.

Практична допомога для України у створенні за участю іноземного капіталу кредитно-фінансових установ полягає в наступному: отримання додаткового джерела валютних ресурсів, диверсифікація і підвищення стійкості систем взаємних відносин з міжнародним валютно-кредитним ринком, зміцнення стабільності валютно-кредитного співробітництва з окремими зарубіжними країнами; надання українським підприємствам і організаціям спеціальних фінансово-кредитних послуг, яких немає в арсеналі вітчизняних кредитних установ; залучення передового досвіду організації банківської справи і підвищення кваліфікації працівників кредитної системи.

Вихід національної банківської системи на світовий фінансовий ринок передбачає її рух у напрямку відкритості через розвиток кореспондентських відносин із банками інших країн, створення мережі представництв та відділень українських банків в інших країнах та іноземних - в Україні, заснування змішаних за капіталом, у тому числі міжнародних банків. На сьогоднішній день в Україні функціонує більше 30 комерційних банків за участю іноземного капіталу, зараз НБУ розглядає установчі документи ще декількох банків за участю іноземних юридичних та фізичних осіб.

Міжнародна інтеграція банківської системи України повинна враховувати ступінь готовності українських банків не лише співпрацювати, але й конкурувати. У цих умовах необхідно нарощувати рівень капіталізації банківської системи, оскільки це фактор збільшення ресурсної бази банків і, відповідно, їх інвестиційного потенціалу, одна з передумов залучення іноземних інвестицій, найважливіша умова для інтеграції у світове банківське співтовариство, необхідна форма забезпечення незалежності вітчизняних банків і навіть умова для виживання банківської системи України в період посилення конкуренції з боку іноземних банків.

Виділені найбільш перспективні форми залучення іноземного банківського капіталу: заснування змішаних за капіталом, в тому числі міжнародних банків; створення мережі представництв, дочірніх та інших підрозділів українських банків за кордоном та іноземних в Україні; участь у приватизації державної власності у банках, скупка акцій у приватних акціонерів. Вкладення іноземного капіталу можуть бути у формі грошових валютних коштів, майна, інтелектуальної власності, ноу-хау, менеджменту, експертизи, аудиту тощо. Спільні банки, як і СП, є найбільш доступною для нашої країни формою залучення іноземного капіталу, причому ліцензія НБУ на відкриття комерційних банків за участю іноземних банків надається тоді, коли іноземний банк входить у число провідних банків світу (таблиця 4).

На сьогодні ліміт участі іноземного капіталу в банківській системі України становить 15 % сукупного розміру статутних фондів комерційних банків, які зареєстровані в Україні. Але, на наш погляд, цього недостатньо, тому ліміт необхідно збільшити, як мінімум, у 2 рази. Це в кінцевому рахунку не тільки не призведе до значних негативних змін у структурі національної банківської системи, але навпаки, дозволить залучити ще більше іноземного капіталу, так необхідного для активізації інвестиційної діяльності в Україні.

Інтеграції України у світове господарство буде сприяти створення на її території вільних банківських зон (за прикладом нових індустріальних країн), особливо в тих районах, де недостатньо розвинута банківська інфраструктура. Найбільш перспективними з цієї точки зору є такі регіони, як Крим, Одеса, Закарпаття, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ. Тут є всі необхідні для цього умови і дуже великий потенціал. Це потребує відповідної нормативної бази. Оскільки спеціальна банківська зона може стати своєрідним експериментальним майданчиком для перевірки різноманітних засобів впливу на банківську сферу та випробування різних фінансових інструментів, то необхідна тісна взаємодія органів контролю і банків.

Таблиця 2 Іноземне проникнення до банківського сектора України

У сфері валютного регулювання, для активізації експортного потенціалу країни, що є одним з основних чинників економічного росту, пропонується поступове усунення в найближчій перспективі множинності валютних курсів; зниження норми обов'язкового продажу валюти зі скасуванням пільг по ній для окремих підприємств; лібералізація міжбанківського валютного ринку. При цьому початковий інфляційний шок повинен бути погашений за рахунок зовнішніх джерел фінансування. З метою підвищення інвестиційної активності як підприємств-експортерів, так і банків-резидентів України (у частині банківського кредиту і банківського лізингу у валюті), стимулювання залучення ресурсів в основні фонди, створення конкурентноздатної на міжнародному ринку продукції (на етапі переходу до лібералізації валютного ринку) представляється ефективним повернутися до звільнення від обов'язкового продажу сум валютного виторгу суб'єктів господарювання, що направляються ними на оплату устаткування, сировини, матеріалів, енергоносіїв і інших потреб для власного виробництва, а також на погашення отриманих на ці цілі кредитів і сплати відсотків за ними.

Особлива увага в роботі приділяється реальності механізму методологічних і технологічних нововведень при здійсненні міжнародних розрахунково-кредитних відносин як чинника мобілізації внутрішніх та залучення зовнішніх банківських ресурсів в період системної трансформації. Виявлено вплив технологічних нововведень на прискорення розвитку банківських систем та посилення їх інтеграції у світовий фінансовий простір. Наголошується на взаємозалежності запроваджених сучасних форм міжнародних розрахунково-кредитних відносин і зростанні обсягів експортно-імпортних операцій та залучених фінансових ресурсів в економіку трансформаційних країн. Це дозволило встановити важливість впливу міжнародної банківської діяльності на інтеграцію до світового господарства з використанням сучасних інструментів запобігання фінансовим ризикам у різних сферах зовнішньоекономічної діяльності та здатності сприяти підвищенню привабливості країни як економічного партнера в процесах міжнародного кредитування та інвестування.

ВИСНОВКИ

Проведене в дисертації дослідження теоретичних і практичних проблем еволюції національних банківських систем в умовах інтернаціоналізації світового господарства дозволило реалізувати поставлену мету і завдання та сформулювати наступні висновки і пропозиції щодо подальшої розбудови та інституціонального розвитку банківського сектору.

1. Провідною тенденцією розвитку світової економіки в сучасних умовах є інтенсивне нарощування потужності міжнародних фінансових ринків та поява новітніх фінансових інструментів, під впливом яких відбувається динамічний розвиток національних банківських систем. Зміни в глобальному фінансовому просторі породжують низку теоретичних проблем, вирішення яких створює наукове підґрунтя для підвищення ефективності банківської діяльності, посилення впливу фінансово-кредитних інститутів на ринкову трансформацію та інтеграційні процеси.

2. Теоретичною основою визначення сутності центрального банку є концепція монетарної маси. В умовах інтернаціоналізації світового господарства у більшості провідних країн світу успішність реалізації заходів, спрямованих на досягнення макроекономічної стабілізації, значною мірою визначається статусом центрального банку як незалежного органу, що виконує загальнодержавні завдання із забезпечення стабільності і конвертованості національної валюти та запровадження ефективної грошово-кредитної політики. Доведено, що ефективне функціонування національних банківських систем повинно адекватно відображати тенденції до інтернаціоналізації світового господарства, чому значною мірою сприяє впровадження нових підходів до економіко-правового регулювання взаємодії банківських інститутів різних країн, змін у методах регулювання грошового обігу.

3. Дослідження моделей грошово-кредитної політики в країнах із ринковою економікою та досвід проведення грошових реформ і реалізації грошово-кредитної політики в постсоціалістичних країнах підтверджує необхідність особливого підходу у виборі моделі грошово-кредитної політики центральних банків та використанні інструментарію її впливу на суб'єкти грошово-кредитного ринку з метою стабілізації грошової одиниці, регулювання пропозиції грошей та кредитоспроможності банківських інститутів, для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості та рівня цін. Така позиція об'єктивно зумовлює обов'язкове використання, за умов перехідної економіки, поряд з інструментами грошово-кредитної політики фіскальних важелів та адміністративних методів управління, які є адекватними процесу становлення ринкового механізму та сприяють інтеграції національних банківських систем у світовий фінансовий простір.

4. В умовах відкритої економіки підвищення ефективності грошово-кредитної політики повинно відбуватися в залежності від розвиненості національних банківських систем і ступеня її інтегрованості у світовий фінансовий простір за наступними напрямками:

- грошово-кредитна політика центральних банків повинна носити незалежний та самостійний характер, що дасть змогу більш дієво впливати на грошово-кредитний ринок, сприяти підвищенню ефективності банківської діяльності;

- грошово-кредитна політика не повинна постійно виходити з необхідності покриття дефіциту державного бюджету за рахунок грошової емісії та отримання кредитів, а держава має шукати джерела надходжень у сфері реальної економіки, використовуючи ефективну і стимулюючу податкову політику, що дозволить проводити більш незалежну від іноземних кредиторів економічну політику та допоможе запобігати зростанню зовнішньої заборгованості та залежності;

- усунення нестандартності монетарної політики за своїми параметрами дозволить прискорити набуття грошово-кредитною системою рис ринкового типу, задіяти стандартні принципи та механізми грошово-кредитної політики, в основі якої знаходиться пряма кореляція між динамікою, що характеризує пропозицію грошової маси, та динамікою цін.

6. Створення дієвого механізму реалізації грошово-кредитної політики в трансформаційних економіках визначає необхідність його взаємозв'язку з тактичними та проміжними цілями економічної політики та практичної реалізації відповідних пріоритетів у структурі її цілей. Пріоритетними напрямами дії механізму грошово-кредитної політики сьогодні є: структурна перебудова економіки, спрямована на становлення конкурентоспроможних суб'єктів господарювання; подолання проблем, пов'язаних із зростанням державного боргу й створенням механізму його реструктуризації та зменшення; становлення і розвиток ринку цінних паперів та сприяння створенню механізму його взаємозв'язку з реальним сектором економіки; ефективне використання фінансової допомоги міжнародних фінансових інститутів, створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій, сприяння узгодженню діяльності банківських інститутів різних країн та розвитку спеціалізованих фінансово-кредитних установ.

7. Тенденції зміни напрямів і обсягів світових валютно-фінансових потоків відбуваються на фоні зростання в країнах із трансформаційною економікою процесів інтеграції підприємств, організацій і кредитно-банківських установ з утворенням нових організаційно-економічних структур: багатогалузевих компаній, холдингів, фінансово-промислових груп (ФПГ), концернів створюють стійкі системи мобільного міжгалузевого перерозподілу матеріальних і фінансових ресурсів, виходу їх на світові і регіональні фінансові ринки. Ефективність їх функціонування можлива за умов створення механізмів, які стимулювали б довгострокове кредитування комерційних банків через цільове рефінансування; диференціацію норм резервування; участь банківського капіталу у створенні промислово-фінансових груп, приватизаційних процесах; запровадити мінімальне або нульове оподаткування інвестицій з метою стимулювання виробництва та прискорення економічного розвитку.

8. В умовах транснаціоналізації банківської діяльності з метою підвищення довіри до національних банківських систем країн із трансформаційною економікою доцільно підтримувати стабільний обмінний курс національної валюти, для чого центральному банку та іншім органам монетарної влади слід постійно вживати заходів для недопущення значних коливань платіжного балансу, а по мірі стабілізації національної економіки активізувати курс на її дедоларизацію через встановлення комерційними банками процентів на валютні вклади не вище середньозваженої облікової ставки європейських центральних банків (Франції, Великобританії, Німеччини, Швейцарії), що повинно автоматично привести до зниження процентів на валютні вклади відносно ставки на гривневі вклади.

9. Під впливом концентрації і централізації промислового капіталу відбувається конгломеративна диверсифікація, зосередження банківського капіталу, що приводить до якісної зміни ролі банків у національній і світовій економіці, а саме: вони безпосередньо вкладають значну частину своїх капіталів у реальний сектор економіки, і, щоб не втратити їх, вони не тільки контролюють їх використання, але й управляють цим процесом. Від інвестиційної діяльності, від емісії цінних паперів промислових підприємств банки отримують емісійний і засновницький прибуток та стають власниками обумовленої кількості акцій цих компаній, отримують змогу контролювати діяльність промислових підприємств, перетворюються у прямих учасників виробництва та співвласників національних і транснаціональних корпорацій.

10. Активний розвиток та розширення сфер міжнародної діяльності банків вимагає наближення структури банківських послуг країн із трансформаційною економікою до пріоритетних напрямків впровадження нових послуг у країнах із розвиненою економікою: лізингові, трастові, консультаційно-інформаційні послуги, допоміжні послуги, пов'язані із забезпеченням господарської діяльності клієнтів; удосконалення традиційних банківських послуг, насамперед, депозитно-позичкових. На цій основі відбувається універсалізація банківської діяльності, розширення кола джерел мобілізації банківського капіталу і сфер його застосування, зростає надійність вкладів та продуктивність національних банківських систем на світових та регіональних фінансових ринках.

11. Пріоритетними напрямами участі національних банківських систем країн із трансформаційною економікою у світових фінансових процесах повинні стати міжнародне банківське підприємництво у вигляді безпосереднього створення спільних з іноземним капіталом банків, співпраці з провідними міжнародними банківськими установами, вихід найбільш розвинених національних банків на фінансові ринки інших країн; інтеграція за окремими напрямами міжнародної банківської діяльності.

12. Доведено, що з метою стимулювання інноваційного розвитку і створення сприятливого інвестиційного клімату для комерційних банків країн із трансформаційною економікою, що здійснюють довгострокове кредитування в економіку, доцільно забезпечити надання податкових пільг банківським установам, в структурі кредитно-інвестиційного портфеля котрих питома вага середньо- та довготермінових кредитів становить не менше 15-20 %; для стимулювання капіталовкладень у пріоритетні інвестиційні проекти і програми оподаткування прибутку комерційних банків вести за пільговою ставкою, або суму прибутку, яку банки отримують від фінансування капіталовкладень, звільнити від оподаткування; з метою посилення впливу банківських формувань на приватизаційні процеси, забезпечення необхідної інтеграції промислово-фінансового капіталу звільнити від оподаткування суму прибутку комерційних банків, внесену до статутного фонду підприємств, або прибуток, який спрямовується банками для придбання акцій підприємств за їх первинного розміщення.

13. Для країн із трансформаційною економікою пріоритетного значення для мобілізації інвестиційних капіталів через фондовий ринок набуває його інституційне забезпечення на державному і міждержавному рівнях та розвиненість міжнародної банківської інвестиційної діяльності. Участь банків на цьому сегменті фінансового ринку повинна відбуватися шляхом запровадження нової моделі регулювання фондового ринку через формування нової норми про обмежений доступ центральних банків до придбання державних цінних паперів, формування депозитарних систем і врегулювання механізму фіксації прав власності на цінні папери для усіх видів інвесторів, що дозволяє підвищити ефективність участі національних банківських систем у діяльності світових та регіональних фондових ринків.

14. Виявлено основні форми допомоги іноземного капіталу у функціонуванні національних банківських систем, а саме: отримання додаткових джерел валютних ресурсів, диверсифікація і підвищення стійкості систем взаємних відносин з міжнародним валютно-кредитним ринком, зміцнення стабільності валютно-кредитного співробітництва з окремими зарубіжними країнами; надання українським підприємствам і організаціям спеціальних фінансово-кредитних послуг, яких немає в арсеналі вітчизняних кредитних установ; залучення передового досвіду організації банківської справи і підвищення кваліфікації працівників кредитної системи.

15. Створення відповідної сучасним вимогам кредитно-банківської системи дозволить розширити співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями, іноземними підприємцями, сприятиме залученню іноземного капіталу на вітчизняний ринок, а також входженню українських підприємців у міжнародне економічне співтовариство. Інтеграції України у світове господарство буде сприяти створення на її території вільних банківських зон (за прикладом нових індустріальних країн), особливо в тих районах, де недостатньо розвинута банківська інфраструктура. Це потребує відповідної нормативної бази. Оскільки спеціальна банківська зона може стати своєрідним експериментальним майданчиком для перевірки різноманітних засобів впливу на банківську сферу та випробування різних фінансових інструментів, то необхідна тісна взаємодія органів контролю і банків.

банківський комерційний економіка трансформаційний