Банківські операції та інвестиційний портфель

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

банківський інвестиція портфель

Вступ

1. Суть та цілі банківських інвестицій

2. Формування інвестиційного портфеля

2.1 Загальна характеристика інвестиційного портфеля та типи портфелів

2.2 Сучасна портфельна теорія

2.3 Вибір стратегії інвестиційної діяльності

3. Облік вкладень банку в цінні папери

Використана література

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 5

Додаток 6

Додаток 7

ВСТУП

Становлення розвинутої ринкової економіки неможливе без створення умов для активізації інвестиційного процесу. Джерелом інвестицій як фактора економічного зростання є внутрішні та зовнішні вкладення. У зв'язку з цим необхідно розробити механізм, здатний забезпечити мобілізацію капіталу для інвестицій у реальний сектор.

Саме банк, на відміну від інших фінансових установ, є універсальною організацією, що може надавати максимальну кількість і забезпечувати найкращу якість послуг в інвестиційній сфері. Але на українському фондовому ринку професійна інвестиційно-банківська діяльність недостатньо розвинута, і це гальмує процес виходу підприємств на фондовий ринок.

Таким чином, розвиток інвестиційно-банківської справи стає необхідною і важливою передумовою удосконалення інвестиційного механізму українського фондового ринку.

Українські комерційні банки, маючи кваліфіковані кадри, відповідну інформаційну базу клієнтів, повинні, крім традиційних операцій, активніше займатися інвестиційною діяльністю. При цьому ефективне формування і стратегія управління інвестиційним портфелем є основним чинником успіху в даній сфері.

1. СУТЬ ТА ЦІЛІ БАНКІВСЬКИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Сучасний ринок цінних паперів ще дуже молодий - основні його суб'єкти - комерційні банки, фондові біржі, інвестиційні компанії - сформувались до середини 90-их років. Сьогодні на ньому представлені практично всі види цінних паперів - акції, облігації, векселі, які випускаються різнимим емітентами - державними і муніципальними оргганами влади, акціонернимим компаніями.

Один із найважливіших напрямів роботи на ринку цінних паперів - портфельні інвестиції.

В банківській практиці інвестиціями є засоби банків, вкладені в цінні папери підприємств, організацій, установ різних форм власності на порівняно довгий термін часу.

Сукупність цінних паперів, придбаних банком шляхом активних операцій, формує його інвестиційний портфель. Інвестиційний портфель включає, як правило, акції промислових підприємств, компаній, облігацій, боргові зобов`язання (векселі), переважно довгострокового характеру.

Цінні папери можуть бути об`єктом банківських інвестицій при двох

умовах:

1. вони повинні обертатися на ринку;

2. служити борговими зобов`язаннями.

Основна мета банків як інвесторів вбачається в тому, щоб забезпечити собі збереження коштів, тобто безпечність вкладень, дохідність банківських інвестицій, їх ліквідність та ріст.

Деякі західні вчені відносять до інвестиційних цілей диверсифікацію інвестиційного портфелю, хоча вона виступає скоріш за все, методом регулювання інвестиційної діяльності банку для досягнення банківських цілей, тобто є наслідком цих цілей.

Під безпекою, слід розуміти невразимість вкладень від зворушень на фондовому ринку та стабільність одержання доходу. Безпека, зазвичай, досягається збитками дохідності і росту вкладень. Найбезпечнішими вважаються вкладення в облігації державних позик, котрі забезпечуються своєю економічною вагою та платоспроможністю держави.

Якщо банк зацікавлений в дохідності цінних паперів, тобто в одержанні максимально можливих дивідендів по акціям і процентів по боргових зобов'язаннях, то йому, імовірно, прийдеться пожертвувати безпекою, оскільки вважається, що більш дохідними є цінні папери акціонерних товариств з низьким інвестиційним рейтингом. Однак, це не означає, що чим ненадійніші цінні папери, тим вони більше приносять доходу. Дохідність залежить і від інших чинників. Оптимальне поєднання безпечності і дохідності досягається ретельною і періодичною провіркою та підбором цінних паперів.

Ліквідність цінних паперів означає швидке та беззбиткове для їх власників переведення цих паперів в гроші. Ліквідність не обов'язково пов'язана з іншими інвестиційними цілями. Вона означає, що при певній ціні завжди знайдуться покупці, котрі придбають ці цінні папери.

Нарощувати вкладення можуть лише власники акцій. Збільшення капіталу забезпечується, в основному, за рахунок простих акцій акціонерних товариств, котрі розвиваються, і котрі працюють в передових галузях національної економіки. Такі акції, як правило, приносять низький рівень дивідендів, але забезпечують швидке подорожчання капіталу.

Таким чином, потрібно відзначити, що жоден цінний папір не відповідає одночасно всім інвестиційним цілям, треба знайти компроміс між цілями інвестора. Якщо цінні папери надійні, то дохідність буде низькою, тому що інвестори, надаючи перевагу надійності, будуть купляти їх по більш високій ціні, порівнянно з номінальною ціною, що відповідно знизить дохідність. Таке ж положення і при виборі інших цілей. Якщо прогнози вкажуть на ріст капіталу, то на такі цінні папери виникає підвищенний попит, в результаті якого будуть рости ціни і знижуватись дохідність.

Особливу увагу комерційні банки приділяють якості цінних паперів при їх купівлі, хоча надійного методу визначення захисту вкладених коштів на довгий термін немає, оскільки іноді мають місце ситуації, котрі неможливо передбачити.

В Україні зараз випускаються та перебувають в обігу такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішньої республіканської і місцевої позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати та векселі.Основними цінними паперами, у відповідності до закону України «Про цінні папери і фондову біржу», є акції і облігації, решта походять від них.

Акція - це цінний папір без встановленого строку обігу, який свідчить про внесення певного паю в капітал акціонерного товариства, і яка підтверджує членство в цьому товаристві і праві її володаря на одержання частки прибутку у вигляді дивіденда,а також на участь в розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Таким чином, участь банку в капіталі акціонерного товариства дозволяє вишукати дивіденди на вкладений капітал, а також бути співвласником данного товариства.

В теперішній час банкам дозволено створювати дочірні підприємства, котрим вони можуть передавати частину своїх функцій. Так, декотрі банки передають свої операції по оренді обладнання дочірнім лізинговим компаніям.

Дуже вигідно банку бути засновником страхового акціонерного товариства, яке буде страхувати клієнтів цього банку, що забезпечило б повернення виданих кредитів.

Банк також може придбати акції товарних і фондових бірж, якщо вони створені в формі акціонерного товариства. Це дає банкам членство на біржі, де вони можуть проводити біржеві операції від свого імені або по дорученню своїх клієнтів.

Вкладення в облігації (свідоцтва про внесення їх власником грошових засобів і які підтверджують зобов'язання відрахувань йому номінальної вартості цього цінного паперу в передбаченний в ній строк з виплатою фіксованого проценту) є менш ризиковим порівнянно з вкладенням в акції.

Найнадійнішим і безпечним на фондовому ринку вважаються державні боргові зобов'язання.Так, за всю історію існування цього виду цінних паперів в США не було жодного випадку неплатежу.

В Україні на теперішній час важко гарантувати ліквідність державних позик через нестабільність і хронічний дефіцит державного бюджету.

Активні операції комерційних банків включають в себе також облік та дисконт векселів. Вексель являє собою цінний папір, котрий засвідчує про безумовну грошову зобов'язанність векселедавця оплатити після наступлення строку певну суму грошей власнику векскля (векселетримачу).

Якщо векселетримач зацікавлений в достроковому поверненні коштів, відокремлених від розрахунків, він може продати боргове зобов'язання комерційному банку. Вексель передається банку при наявності індосамента, котрий означає перехід права одержання платежу по борговому зобов'язанню до банку.

Головною умовою прийняття векселів до обліку в комерційному банку є ліквідність векселя, котра визначається надійністю платника по векселю та строкам погашення боргового зобов'язання.

Облік векселів ведеться по ціні нижчій, ніж його номінальна вартість на облікову ставку.

При вексельних операціях повинно передбачатись і забезпечуватись захист прав тримача векселя нормативними документами і, насамперед, законом «Про банкрутство».

Взагалі, згідно з чинним законодавством комерційні банки можуть здійснювати операції з цінними паперами у таких напрямах:

1. Як емітенти цінних паперів (випуск акцій, облігацій, ощадних і депозитних сертифікатів, емісія банківських векселів).

2. Як інвестори (вкладання коштів банків у цінні папери).

3. Як посередники, що виконують операції з цінними паперами в інтересах та за дорученням своїх клієнтів (брокерські операції, дилерські, довірчі, реєстраторські, депозитні, розрахунково-клірингові, консультаційні).

Діяльністю по випуску цінних паперів визначається виконання торговцями цінних паперів за дорученням від імені та за рахунок емітента обов'язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець може брати на себе зобов'язання викупити в емітента нереалізовані цінні папери.

Обігом цінних паперів називають укладання та виконання угод щодо цінних паперів, яке не пов'язане з їх випуском.

Торгівля цінними паперами - це здійснення угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінними паперами проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність), або від свого імені і за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерські чи комерційні операції).

Іншим видом діяльності комерційного банку на ринку цінних паперів є депозитарна, тобто діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів та обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами. Вона може здійснюватися юридичними особами, що одержали в установленому порядку дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення депозитарної діяльності. Порядок видачі дозволу комерційним банкам на здійснення депозитарної діяльності затверджено Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку.

Обслуговування обігу державних цінних паперів та депозитарна діяльність щодо державних цінних паперів здійснюється депозитарієм НБУ, який є складовою верхнього рівня Національної депозитарної системи України (Закон "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні").

Депозитарій НБУ здійснює такі види депозитарної діяльності:

1) зберігання та обслуговування обігу державних цінних паперів та операцій емітента щодо випущених ним державних цінних паперів;

2) кліринг і розрахунки за угодами щодо державних цінних паперів.

Власник цінних паперів чи особа, яка діє за його дорученням, що користуються послугами депозитарію зі зберігання цінних паперів та обліку прав власності на них, є його депонентами (клієнтами). Взаємовідносини між депозитарієм і депонентом регулюються договором, укладання якого не обумовлює перехід до депозитарію прав власності на цінні папери депонента.

Депозитарна діяльність поділяється на такі види:

1) відповідальне зберігання та облік прав власності на цінні папери;

2)депозитарні операції з цінними паперами, тобто комплекс облікових дій, результатом яких є зміна залишків на рахунку депо (депозитарного обліку);

3) розрахунково-клірингові операції по угодах з цінними паперами, які укладаються на фондових біржах або в електронних торговельно-інформаційних мережах.

Комерційні банки можуть здійснювати діяльність з управління цінними паперами, тобто таку, що ведеться від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом терміну, визначеного стосовно управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб.

У процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів комерційні банки можуть надавати послуги, які безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінники паперами на біржовому та позабіржовому ринках цінних паперів.

Участь комерційних банків в інвестиційному процесі має як позитивні, так і негативні моменти.

До позитивних можна віднести наступні:

1. Допуск банків на фондовий ринок сприятиме конкуренції між його учасниками, що означає зменшення витрат емітентів та інвесторів.

2. Вкладення банком коштів у цінні папери диверсифікує його активи, що підвищує стабільність банку, а отже, і надійність збереження коштів вкладників.

3. Взаємопроникнення банківського та промислового капіталу покращує потік інформації, посилює конкурентоздатність банків та виробничого сектора. Володіючи акціями підприємства, банки отримують доступ до депозитів, а також мають вплив на підприємство у поверненості кредитів.

Проте є ряд негативних аспектів щодо участі комерційних банків в інвестиційному бізнесі:

1. Операції з цінними паперами є більш ризиковим видом діяльності, ніж банківська справа.

2. Збитки банків від зміни курсової вартості цінних паперів або невдалого їх розміщення при емісії цінних паперів можуть зашкодити інтересам банків, дестабілізувати банківську систему.

3. Наявність системи страхування депозитів зменшує самосвідомість банкірів.

4. Поєднання банківського та інвестиційного бізнесу здатне спричинити конфлікт інтересів між структурними підрозділами банку.

5. Занадто близькі відносини банку та підприємства внаслідок володіння банком пакетом акцій можуть спричинити ситуацію, коли в разі погіршення фінансового становища підприємства банк буде продовжувати його кредитування, щоб запобігти збиткам від зниження курсової вартості акцій.

Інвестиційна діяльність комерційного банку здійснюється робітниками його відділу інвестицій. Функція інвестування потребує систематичного аналізу ризику придбаних цінних паперів, оцінку якості цих паперів, визначення можливості банку здійснювати інвестиції. Для цього необхідно ретельне, безперервне та кваліфіковане спостереження та вивчення ринку цінних паперів.

Періодично робітники інвестиційного відділу готують для правління звіти про інвестиційну діяльність. Основними показниками цих звітів є ступінь диверсифікації, якість та строки цінних паперів, данні про аналіз інвестиційного портфеля.

По мірі необхідності, в залежності від умов функціонування банку, їх інвестиційна діяльність переглядається і обновлюється.

2. ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ

2.1 Загальна характеристика інвестиційного портфеля та типи портфелів.

Під портфелем цінних паперів розуміють сукупність різних видів цінних паперів, придбану інвестором з метою отримання доходу, що відповідає певним вимогам щодо допустимих рівнів ризику та доходу. Основними параметрами портфеля є його величина та структура. Величина портфеля залежить від фінансових можливостей інвестора та від його бажання інвестувати кошти у фінансові активи, а не здійснювати безпосередні інвестиції у виробництво. Власниками значних за обсягом портфелів цінних паперів виступають фінансові інститути. Підприємства формують портфель цінних паперів у випадку, коли є вільні фінансові ресурси, які немає потреби вкладати в розширення виробництва; інші альтернативні вкладення коштів менш привабливі, і, крім того, існує розвинений фондовий ринок.

Структура портфеля визначається видами цінних паперів, що входять до його складу, їх строковістю, співвідношенням окремих видів цінних паперів у портфелі. Основними характеристиками портфеля виступають очікувана дохідність портфеля та його ризиковість. Кожен з інвесторів, маючи певні вимоги щодо допустимих рівнів ризику та очікуваних рівнів доходу, формує той чи інший портфель цінних паперів. Інвестори віддають перевагу формуванню портфеля, а не придбанню цінних паперів одного виду, оскільки, формуючи портфель, можна знизити рівень ризику за цінними паперами, не зменшуючи їх очікуваної дохідності.

Дохідність портфеля за період визначається часткою від ділення приросту ринкової вартості портфеля та виплат за ним за період на ринкову вартість портфеля на початок періоду:

де V_Q, V₁ -- ринкова вартість портфеля на початок і на кінець періоду; D -- виплати за портфелем протягом періоду.

Портфель цінних паперів формується з різних видів цінних паперів, дохідність яких змінюється з часом. Для того, щоб краще зрозуміти, чому формування портфеля з різних видів цінних паперів поліпшує його характеристики, необхідно розглянути залежність між змінами в доході за окремими цінними паперами.

Очікувана дохідність різних цінних паперів залежить від багатьох чинників і, звичайно, неперервно змінюється. Залежність між змінами в доході за двома цінними паперами X і Y відображає коефіцієнт кореляції, який приймає значення від -1 до +1 і обчислюється за формулою:

де а_х, a_Y -- стандартні відхилення величин R_x, R_y; cov (R_x, R_Y) -- коефіцієнт коваріації, який визначається сумою

де M(R_X), M(R_Y) -- очікуваний дохід за X, Y; Р_i -- імовірність того, що дохід за цінними паперами X, Y буде дорівнювати відповідно R_XI, R_Y..

Залежність між доходом за двома цінними паперами і часом показана в додатку 1. Якщо дохідність цінних паперів однаково змінюється в часі (дод. 1, а), кажуть, що ці цінні папери ідеально корельовані. У цьому разі коефіцієнт кореляції дорівнює 1. Якщо залежність між доходом за цінними паперами має вигляд, як показано в дод. 1, б, цінні папери від'ємно корельовані, а коефіцієнт кореляції дорівнює -1. Коефіцієнти кореляції для більшості цінних паперів лежать в інтервалі 0,3--0,7, тобто цінні папери є додатно корельованими (дод. 1, в). Це пояснюється тим, що їх дохідність суттєво залежить від ринкових процентних ставок, ситуації в економіці, галузі тощо.

Більш корельованими є цінні папери, що перебувають в обігу на одному ринку. Для таких цінних паперів досить часто коефіцієнт кореляції приймає значення, близькі до 0,5. Коефіцієнт кореляції, що дорівнює 0,5, є типовим для акцій. Однак є акції, які мають негативну кореляцію з більшістю ринкових акцій. До таких акцій належать акції золотодобувних компаній. В періоди економічного спаду ціни на акції таких компаній зростають, як і ціни на золото, тоді як ціни на інші акції знижуються.

Визначимо, що привабливого в здійсненні портфельного інвестування.

Перш за все те, що воно дозволяє планувати, оцінювати, контролювати кінцеві результати всієї інвестиційної діяльності в різних секторах фондового ринку.

Портфель є певний набір з корпоративних акцій, облігацій з різним ступенем забезпечення і риски, а також паперів з фіксованим доходом, гарантованою державою, тобто з мінімальним ризиком втрат по основній сумі і поточним надходженням.

Основне завдання портфельного інвестування - поліпшити умови інвестування, додавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо взятого цінного паперу, і можливі тільки при їх комбінації.

Тільки в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, портфель цінних паперів є тим інструментом, за допомогою якого інвесторові забезпечується необхідна стійкість при мінімальному ризику.

Балансова вартість характеризує витрати на придбання даного портфеля і розраховується наростаючим підсумком шляхом збільшення до балансової вартості наявного портфеля основної суми операції при покупці цінних паперів і при продажі шляхом списання середньозваженої ціни на кількість проданих цінних паперів.

Тип портфеля - це його інвестиційна характеристика, яка базується на співвідношенні доходу і ризику. При цьому важливою ознакою класифікації типу портфеля є те, яким чином і за рахунок якого джерела даний дохід отримано: за рахунок зростання курсової вартості чи за рахунок поточних виплат (дивідендів, процентів та ін.).

Типи портфелів показані в дод. 2

Портфель зростання

Такий портфель зорієнтований на цінні папери та інші інвестиційні об'єкти, ринкова вартість яких швидко зростає. Метою портфеля є примноження капіталу не за рахунок отримання дивідендів і процентів, а за рахунок зростання курсової вартості. По-іншому такий портфель називають курсовим. Власника портфеля практично не цікавлять проценти та інші поточні доходи, пов'язані з об'єктами інвестицій, а також дивіденди.

Основні вклади здійснюються, переважно, в акції.

Залежно від співвідношення очікуваного зростання капіталу і ризику можна виділити види портфелів зростання: агресивного. Консервативного і середнього.

Портфелі агресивного зростання орієнтуються на на максимальний приріст капіталу. Цей портфель складається з акцій молодих швидкозростпючих компаній. Він пов'язаний з великим ризиком. Але при сприятливому розвитку підприємств-емітентів може принести високий дохід.

Портфель консервативного зростання містить акції великих. Добре відомих і стабільних компаній, які характеризуються хоча й невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості.

Склад такого портфеля залишається стабільним протягом тривалого періоду. У ільшості випадків портфелі консервативного зростання формуються з цінних паперів, на основі розраховуються той чи інший фондовий індекс. Портфель націлений на збереження капіталу і його ризик відносно малий.

Портфель середнього зростання має одночасно інвестиційні властивості агресивного та консервативного портфеля. У даний тип портфеля включаються, поряд з надійними цінними паперами, придбаними на тривалий період, ризиковані фондові інструменти. Склад яких періодично оновлюється. При цьому забезпечується середній приріст капіталу і поміркований рівень ризику вкладів. Надійність забезпечується цінними паперами консервативного зростання, а дохідність - цінними паперами агресивного зростання. Даний ти є найбільш розповсюдженою моделлю портфеля і користується великою популярністю серед інвесторів, які не схильні до високого ризику. Такий портфель володіє достатньо високою дохідністю і середнім ступенем ризику.

Портфель доходу

Даний тип портфеля орієнтований на отримання високого поточного доходу - процентних і дивідендних виплат. Портфель доходу складається в основному з акцій доходу, що характеризуються помірним зростанням курсової вартості і високими дивідендами, облігацій і інших цінних паперів, інвестиційною властивістю яких є високі поточні виплати. Особливістю цього типу портфеля є те, що мета його створення - отримання відповідного рівня доходу, величина якого відповідала б мінімальному ступеню риски, прийнятної для консервативного інвестора. Тому об'єктами портфельного інвестування є високонадійні інструменти фондового ринку з високим співвідношенням стабільно виплачуваного відсотка і курсової вартості.

Портфель регулярного доходу формується з високонадійних цінних паперів і приносить середній дохід при мінімальному рівні риски.

Портфель прибуткових паперів складається з високодоходних облігацій корпорацій, цінних паперів, що приносять високий дохід при середньому рівні ризики.

Змішаний портфель

Формування даного типу портфеля здійснюється щоб уникнути можливих втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних або процентних виплат. Одна частина фінансових активів, що входять до складу даного портфеля, приносить власникові зростання капітальної вартості, а інша дохід. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням інший.

Охарактеризуємо види даного портфеля.

Портфель подвійного призначення. До складу даного портфеля включаються папери, що приносять його власникові високий дохід при зростанні вкладеного капіталу. В даному випадку мова йде про цінні папери інвестиційних фондів подвійного призначення. Вони випускають власні акції двох типів, перші приносять високий дохід, другі, - приріст капіталу. Інвестиційні характеристики портфеля визначаються значним вмістом даних паперів в портфелі.

Збалансований портфель припускає збалансувати не тільки доходів, але і риски, яка супроводжує операції з цінними паперами, і тому в певній пропорції складається з цінних паперів з швидкорослою курсовою вартістю і з високодоходних цінних паперів. До складу портфеля можуть включатися і високоризиковані цінні папери. Як правило, до складу даного портфеля включаються звичайні і привілейовані акції, а також облігації. Залежно від кон'юнктури ринку в ті або інші фондові інструменти, включені в даний портфель, вкладається велика частина коштів.

Спеціалізований портфель

У ньому цінні папери або інші об'єкти інвестицій об'єднані не за загальним цільовим критерієм, а за більш частковими критеріями (за ризиком, за цінними паперами. Галузевою приналежністю тощо).

Портфель ризикованого капіталу

Це портфель, який складається, переважно, із цінних паперів і паїв молодих компаній «агресивного» типу, що вибрали стратегію швидкого розширення, або інших ризикованих об 'єктів з неясною ринковою часткою і оцінкою. По суті, це спекулятивний портфель, мета якого - отримати дуже високі доходи за рахунок купівлі активів. Коли вони сильно недооцінені.

Якщо розглядати типи портфелів залежно від ступеня ризику, яка приймає інвестор, то необхідно пригадати їх класифікацію, згідно якої вони ділилися на консервативні, помірно-консервативні, агресивні і нераціональні. Ясно, що кожному типу інвестора відповідатиме і свій тип портфеля цінних паперів: високонадійний, але низькодохідний; диверсифікований; ризикований, але високодоходний, безсистемний (див. дод. 3)

При подальшій класифікації портфеля структуротворними ознаками можуть виступати ті інвестиційні якості, які набувають сукупність цінних паперів, поміщена в даний портфель. При всьому їх різноманітті з них можна виділити деякі основні: ліквідність або звільнення від податків, галузева регіональна приналежність.

Така інвестиційна якість портфеля, як ліквідність, як відомо, означає можливість швидкого перетворення портфеля в грошову готівку без втрати його вартості. Краще всього дану задачу дозволяють вирішити портфелі грошового ринку.

Портфелі грошового ринку. Цей різновид портфелів ставить своєю метою повне збереження капіталу. До складу такого портфеля включається переважно грошова готівка або активи, що швидко реалізовуються.

Слід зазначити, що одне з “золотих” правил роботи з цінними паперами свідчить: не можна вкладати всі засоби в цінні папери - необхідно мати резерв вільної грошової готівки для вирішення інвестиційних завдань, що виникають несподівано.

Дані економічного аналізу підтверджують, що при певних допущеннях бажаний розмір грошових коштів, призначений на непередбачені цілі, так само, як і бажаний розмір грошових коштів на транзакційні потреби залежать від процентної ставки. Тому інвестор, вкладаючи частину коштів в грошову форму, забезпечує необхідну стійкість портфеля. Грошова готівка може бути конвертована в іноземну валюту, якщо курс національної валюти нижчий, ніж іноземною. Таким чином, крім збереження засобів досягається збільшення вкладеного капіталу за рахунок курсової різниці.

Високою ліквідністю володіють і портфелі короткострокових фондів. Вони формуються з короткострокових цінних паперів, тобто інструментів, що звертаються на грошовому ринку.

Портфель цінних паперів, звільнених від податку, містить, в основному, державні боргові зобов'язання і припускає збереження капіталу при високому ступені ліквідності. Портфель державних цінних паперів - найбільш поширений різновид портфеля.

Портфель, що складається з цінних паперів державних структур. Цей різновид портфеля формується з державних і муніципальних цінних паперів і зобов'язань. Вкладення в дані ринкові інструменти забезпечують утримувачеві портфеля дохід, що отримується від різниці в ціні придбання з дисконтом і викупною ціною і по ставках виплати відсотків. Важливе значення має і те, що і центральні, і місцеві органи влади надають податкові пільги.

Інвестиційна спрямованість вкладень в регіональному розрізі приводить до створення портфелів, сформованих з цінних паперів різних сторін; цінних паперів емітентів, що знаходяться в одному регіоні; різних іноземних цінних паперів.

Портфель, що складається з корпоративних цінних паперів. Портфель даного різновиду формується на базі цінних паперів, випущених підприємствами різних галузей промисловості.

Балансовий портфель ЦП КБ поділяється на портфель ЦП на продаж та портфель ЦП на інвестиції.

Портфель на продаж

Групи ЦП, що придбані з метою подальшого перепродажу і отримання торгівельного доходу, як різниці між ціною продажу та його купівлі.

Портфель інвестицій

Групи ЦП, придбані з метою їх утримання до настання строку їх погашення, та отримання дивідендів або % доходу.

При здійсненні портфельних інвестицій ЦП обліковують за групами. Група цінних паперів - це ЦП однієї емісії одного емітента в одному портфелі банку (портфелі на продаж, або портфелі на інвестиції). Група може складатись з одного чи більшої кількості ЦП.

Ознаки поділу портфеля ЦП КБ

При класифікації груп ЦП здатність банку повинна виступати основним фактором, тобто при наявності в банківській установі наміру щодо ЦП, але відсутності реальної здатності до здійснення такого наміру, цінний папір повинен класифікуватись виходячи із здатності банку.

При зміні внутрішніх чи зовнішніх умов господарювання банк може змінити свій намір щодо групи цінних паперів та перевести їх із портфеля на інвестиції до портфеля на продаж. До переліку таких умов відносяться:

1) наявність факторів значного погіршення стану кредитоспроможності емітента;

2) зміна режиму оподаткування, торговельного, процентного або дивідендного доходу;

3) значна структурна реорганізація банку (придбання іншого банку, злиття з іншим банком чи виділення самостійного банку);

4) застосування або зміна вимог нормативних актів щодо заборони або обмеження максимальної суми інвестицій комерційних банків у певні види цінних паперів;

5) значне збільшення нормативних значень коефіцієнтів платоспроможності і достатності капіталу, що спричиняє необхідність скорочення суми активів банку;

6) значне збільшення значень коефіцієнтів ризику, що використовуються щодо видів цінних паперів при розрахунку суми активів, зважених на ризик.

При первісному віднесенні цінних паперів до портфелів банку за категоріями банки не повинні відносити папери до портфеля на інвестиції, якщо вони передбачають продати їх унаслідок:

1) зміни рівня ринкових ставок;

2) зміни рівня ліквідності банку (наприклад: відтоку депозитів, збільшення попиту на кредитному ринку, скорочення суми високоліквідних активів тощо);

3) зміни наявності й ступеня дохідності альтернативних інвестиційних проектів;

4) зміни строків і джерел фінансування активних операцій;

5) зміни валютного ризику.

КБ не повинні проводити навмисну недостовірну класифікацію балансового портфеля ЦП, тобто відносити ті чи інші групи цінних паперів до невідповідних портфелів, оскільки це робить недостовірною звітність банку. КБ зобов'язані у момент придбання групи ЦП, а після цього - принаймні раз у квартал проводити вивчення та переоцінку своєї здатності продавати чи утримувати групи ЦП (портфель ЦП на продаж підлягає щомісячній перекваліфікації).

Розрізняють два види переведення ЦП:

1) вільне переведення - це переведення групи ЦП з одного портфеля до іншого, що не вимагається від банку нормативними актами банківської діяльності, а здійснюється на підставі добровільного рішення керівництва комерційного банку. Існує тільки один варіант вільного переведення - з портфеля на продаж до портфеля на інвестиції до того, як мине календарний рік із моменту придбання цінного папера. При прийнятті рішення про продаж групи цінних паперів, що знаходяться в портфелі на інвестиції, цінні папери продаються безпосередньо з такого портфеля впродовж місяця, а після закінчення цього строку виступають об'єктами примусового переведення;

2) примусове переведення - це переведення групи ЦП з одного портфеля до іншого, що вимагається від банку нормативними актами банківської діяльності. Існує два можливі варіанти примусового переведення - з портфеля на продаж до портфеля на інвестиції, якщо впродовж одного календарного року цінний папір не було продано, та переведення з портфеля, на інвестиції до портфеля на продаж, якщо впродовж одного календарного місяця з моменту прийняття рішення про продаж цінного папера його не було продано безпосередньо з портфеля на інвестиції.

Допускаються лише такі варіанти переведення цінних паперів:

Із портфеля на продаж до портфеля на інвестиції:

- якщо керівництво банку змінило своє ставлення щодо напряму використання цінного папера і документально підтвердило це рішенням відповідного органу (вільне переведення);

- якщо банк не зміг реалізувати цінний папір упродовж одного календарного року з моменту його віднесення до портфеля на продаж, крім тих цінних паперів, що повинні бути реалізовані банком як застава списаного безнадійного кредиту (примусове переведення).

Із портфеля на інвестиції до портфеля на продаж:

- якщо керівництво банку змінило своє рішення щодо напряму використання цінного папера і документально підтвердило це рішенням відповідного органу, при умові, що впродовж календарного місяця з моменту прийняття зазначеного вище рішення банк не зміг реалізувати цінний папір безпосередньо з портфеля на інвестиції (примусове переведення). Ця вимога поширюються також на вкладання капіталу в асоційовані та дочірні підприємства.

При вільному та примусовому переведенні група цінних паперів може розбиватись на дві окремі групи на власний розсуд комерційного банку.

Групи цінних паперів у портфелі банку обліковуються за ринковою ціною, що:

а) склалась на активному ринку (його котирування);

б) визначена розрахунковим шляхом на основі використання вимог

Під активним ринком цінних паперів розуміють ринок, на якому існує можливість у будь-який час продати визначений цінний папір за ціною, що переважає на ньому під час виставлення цього цінного папера на продаж. Активність ринку щодо цінних паперів визначається виходячи з таких факторів:

- на ринку діють банки, брокерські контори або інші установи, що забезпечують постійне котирування цін на продаж та на купівлю цього цінного папера;

- різниця між цінами на купівлю та продаж, що пропонуються цими банками, брокерськими конторами або іншими установами, збігається із звичайною ціною на місцевому ринку цінних паперів;

- випущено значний обсяг цінних паперів, тому виставлені на ринок партії цінних паперів значно не вплинуть на його ціну;

- частина випуску, що знаходиться у банку-продавця цінного папера, досить обмежена, тому його виставлення повністю на продаж не зможе істотно вплинути на поточну ринкову вартість цінного папера. ингових розрахунків за цінними паперами.

2.2 Сучасна портфельна теорія

«Портфельна теорія» є заснованим на статистичних методах механізмом оптимізації інвестиційного портфеля за заданими критеріями, співвідношенням рівня його прибутковості і ризику.Мета аналізу цінних паперів протягом десятиліть залишилася, в основному, незмінною:

- визначення справжньої вартості цінних паперів;

- визначення ступеня ризику;

- прогнозування очікуваного прибутку за цінними паперами.

Але на кінець 50-х - початок 60-х років на основі трьох факторів почалися зміни у процесі аналізу, особливо звичайних акцій:

1) наявність мікрокомп'ютерів, персональних комп'ютерів і комп'ютерних терміналів, пов'язаних через телефонну мережу з банком даних;

2) величезні комп'ютерні банки інформації, приведені у відповідність із сучасними вимогами;

3) використання сучасної теорії портфеля цінних паперів (MPT - Modern Portfoto Theory) у формі моделей для вибору цінних паперів портфеля.

Комп'ютери допомогли розвинути аналітичні способи, за якими аналітики можуть одержувати інформацію і проводити дослідження.

З ростом можливостей комп'ютера збільшилось використання сучасної теорії портфеля (СТП). Використовуючи СТП для вибору інвестиційних засобів, інвестор або менеджер бажає отримати кількісні дані про конкретні цінні папери.

На основі можливостей певної регресивної моделі аналітик може передбачити або оцінити майбутні коефіцієнти для акцій, залишковий ризик, темп росту дивідендів і ставку дисконту для вибраних вкладником або менеджером акцій даної компанії. Такий аналіз дозволяє скласти різноманітний і вигідний портфель цінних паперів.

Сучасна теорія портфеля розглядає й урізноманітнення цінних паперів, але в основному подає оптимальні методи розміщення. Одним із найпростіших засобів сучасної теорії портфеля (СТП), є метод урізноманітнення, який дозволяє інвестору зменшити до мінімуму ризик. Також СТП дозволяє інвесторам здійснити набір цінних паперів у портфелі з вищим доходом.

Припущення сучасної портфельної теорії. СТП припускає, що ринок є ефективний. Це означає, що всі учасники ринку мають доступ до інформації, одержують однакову інформацію, мають вільний доступ і вихід з ринку. Фундаментальний же припускає, що ринок є неефективним і більший дохід можна отримати, купуючи недооцінені цінні папери.

СТП припускає, що інвестори:

- неохоче сприймають ризик, тобто не люблять його. Ризик визначається несталістю норми доходу або основного капіталу;

- надають перевагу вищій нормі доходу над нижчою;

- намагаються максимально збільшити доходи і до мінімуму зменшити ризик. Іншими словами, намагаються одержати найвищі доходи на одиницю ризику.

СТП припускає, що всі рішення будуть прийматися на основі очікуваної норми доходу та очікуваного ризику або очікуваного стандартного відхилення норми доходу.

СТП вимагає певного співвідношення цінних паперів у портфелі. Ця вимога була розроблена Гаррі Марковіцем. Він припустив, що, знаючи коефіцієнт кореляції, відношення однієї акції до іншої, можна визначити комбінацію фондів, яка забезпечить найнижчий ризик для даного рівня доходу.

СТП стверджує, щоб зменшити ризик, інвестор повинен додати інші цінні папери до свого портфеля. Іншими словами, ризик зменшується при збільшенні кількості цінних паперів у портфелі.

СТП припускає, що:

- завданням інвестора є ефективний набір цінних паперів, який забезпечить найвищий дохід при найнижчому рівні ризику;

- норма доходу і ризик за цінними паперами обчислюється за певний період часу.

- ризикові цінні папери можуть додаватися, вилучатися з портфеля на будь-яку суму.

Основою СТП є гіпотеза ефективного ринку.

2.3 Вибір стратегії інвестиційної діяльності

Інвестиційною стратегією будемо вважати систему добраних довгострокових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства.

Добирати інвестиційну стратегію слід з огляду на ряд критеріїв, що визначають її доцільність:

* узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції;

* ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;

* визначеність за термінами досягнення встановленої мети;

* оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;

* узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними умовами зовнішнього для підприємства середовища.

При визначенні інвестиційної привабливості окремої сфери діяльності потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту:

1) важливість галузі -- значення продукції, її особливості, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у валовому внутрішньому продукті, основні споживачі продукції;

2) характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, сталість галузі щодо загального економічного спаду у країні;

3) рівень державного втручання в розвиток галузі -- низький, посередній чи значний, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації тощо;

4) соціальна значущість сфери діяльності - кількість робочих місць, регіональне розташування виробництв, середня заробітна плата діяльність профспілок, екологічна небезпечність виробництва та продукції, статистика страйків і збитків від них;

5) фінансові умови роботи галузі - рівень загальної прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність активів, їх середня ліквідність.

Інвестиційна привабливість або взагалі «економічний паспорт» окремого підприємства може мати такий вигляд.

1. Загальна характеристика виробництва: характер технології, наявність сучасного устаткування, у тому числі іноземного; екологічна шкідливість виробництва; складське господарство;: наявність власного транспорту; географічне розташування, наближеність до транспортних комунікацій.

2. Характеристика технічної бази підприємства: технологи; вартість основних фондів; коефіцієнт зношення.

3. Номенклатура продукції, що випускається: обсяг виробництва, експорт; імпорт сировини та матеріалів; зв'язки з іншими підприємствами; постачальники та споживач.; оцінювання стабільності збуту (попиту).

4. Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва

5. Місце підприємства в галузі, на ринку; рівень монопольності стану підприємства

6. Характеристика дирекції; схеми управління; чисельність персоналу, його структура, заробітна плата.

7. Статутний фонд; власники підприємства; номінал , ринкова ціна акції, розподіл пакета акцій.

8. Структура витрат на виробництво, у тому числі за основними видами продукції, їх рентабельність.

9. Обсяг прибутку та його використання за звітний період.

10. Фінанси підприємства:

- склад дебіторської та кредиторської заборгованості; її аналіз за часом виникнення та характеристикою боржників;

- показники фінансової стабільності та ліквідності;

- аналіз платоспроможності;

- оцінка прибутковості.

11. Загальний висновок.

Найсуттєвішим фактором інвестиційної діяльності є наявність фінансових ресурсів. Це перша умова формування інвестиційних планів і водночас основне обмеження. З оцінювання обсягів наявних ресурсів починається інвестиційне планування, і за цими ресурсами перевіряється реальність уже розробленої інвестиційної стратегії. На мал. 3.1.5 показано схему пошуку можливих джерел фінансування інвестицій.

Конкретна структура добраної інвестиційної діяльності втілюється в поняття інвестиційного портфеля, тобто спеціально добраного набору конкретних інвестиційних проектів, прийнятих до реалізації.

На стадії аналізу та розробки стратегії інвестиційний портфель є запланованим засобом досягнення стратегічних цілей. На стадії реалізації кожного проекту поняття інвестиційного портфеля визначає структуру інвестицій.

Інвестиційний портфель, як і кожний проект, що входить до складу цього портфеля, формується виходячи з цілого ряду критеріїв, які встановлює для себе інвестор:

· прибутковості;

· терміновості;

· рівня ризику;

· відповідності фінансових ресурсів.

Формування інвестиційного портфеля -- завдання багатокритеріальне. Воно має вирішуватися для майбутнього періоду, тому базується на прогнозах. Для цього завдання не існує чітко окреслених методик вирішення, але є типові процедури, загальні рекомендації та методи прогнозованих розрахунків.

Критерій прибутковості відбивається в очікуваному збільшенні доходів за рахунок або зростання вартості самого об'єкта інвестування (портфель зростання), або високих і регулярних дивідендів на інвестований капітал (портфель доходу). Інвестиційний портфель, що має мінімальний ризик втрати інвестованого капіталу, визначається як консервативний, а в разі великих показників очікуваної прибутковості інвестицій (і великого ризику) портфель називається «агресивним».

Критерій терміновості досягнення інвестиційних цілей визначає вимоги інвестора до термінів реалізації інвестицій (до початку експлуатації об'єкта); досягнення потрібної прибутковості та окупності інвестицій; життя (експлуатації) об'єктів інвестицій.

Ступінь ризику інвестиційного проекту визначається показником вірогідності недосягнення потрібної прибутковості або взагалі втрати інвестованих коштів.

До цього критерію слід віднести й характеристику ліквідності проекту -- можливість зворотного процесу перетворення об'єкта інвестування (у різних формах) знову на кошти. При цьому без втрат не обійтися. їх обсяг і час, потрібний для продажу об'єкта інвестування, визначають рівень ліквідності інвестиційного проекту. Його можна прогнозувати й керуватися ним під час формування інвестиційного портфеля.

Відповідність проекту фінансовим ресурсам є критерієм вибору саме тих проектів, що відповідають обсягам коштів, які є або мають бути залучені інвестором. Це питання обсягів і розмірів інвестицій. Співвідношення власних і залучених коштів може бути різним, але чим більшою є частка власного капіталу ініціатора інвестиційного проекту (краще понад 50 %), тим надійніший проект.

Наведемо типову послідовність дій з формування інвестиційного портфеля:

1) розробка стратегії інвестиційної діяльності;

2) визначення складу та типу інвестиційного портфеля;

3) аналіз та попередній добір інвестиційних проектів;

4) остаточний добір інвестиційних проектів;

5) розрахунки та обґрунтування ефективності сформованого портфеля;

6) розробка організаційного плану реалізації інвестиційного портфеля та технології управління ним.

3. ОБЛІК ВКЛАДЕНЬ В ЦІННІ ПАПЕРИ

Цінні папери, які перебувають у банку на правах власності, або прийняті на експертизу і зберігаються у сховищі, або прийняті банком як застава, або придбані та/або зберігаються за дорученням клієнтів, а також цінні папери, які придбані згідно з договорами про довірче управління, обліковуються за позабалансовими рахунками.

Усі цінні папери, що придбані банком, обліковуються на балансі залежно від того, до якого портфеля вони відносяться.

Вкладення банку у цінні папери класифікуються як:

* портфель цінних паперів на продаж;

* портфель цінних паперів на інвестиції;

* портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);

* портфель вкладень у дочірні компанії.

Цінні папери обліковуються на балансі за балансовою вартістю у розрізі кожної складової частини: номінал, неамортизований дисконт або неамортизована премія.

Порядок обліку цінних паперів у комерційних банках регламентується інструкціями, листами та доповненнями до них Національного банку України. Розглянемо основні принципи цього обліку.

Облік вкладень банку в акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком з метою їх подальшого продажу. Придбані для продажу акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком відображаються за балансовими рахунками групи 310 «Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж».

Вкладення банку в цінні папери відображаються за первісною вартістю, що включає ринкову ціну придбаних акцій з урахуванням комісійних та інших витрат, пов'язаних з придбанням.

В аналітичному обліку за балансовими рахунками 3102 «Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж, які випущені банками»; 3103 «Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж, які випущені фінансовими (небанківськими) установами»; 3105 «Інші акції та цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж» ведуться особові рахунки в розрізі емітентів акцій та випусків цінних паперів.

Зважаючи на принцип обережності, наприкінці кожного місяця балансова вартість портфеля акцій на продаж коригується за правилом нижчої вартості.

У цьому випадку правило нижчої вартості полягає у відображенні цінних паперів за нижчою з двох вартостей -- балансовою чи ринковою -- та створенні спеціального резерву під нереалізований збиток (на суму різниці між балансовою та ринковою вартістю акцій, якщо ринкова вартість наприкінці місяця стає нижчою від їх балансової вартості).

Спеціальний резерв відображається за балансовим рахунком 319 «Резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж» (на окремому аналітичному рахунку «Резерв під знецінення акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж»). Перевищення ринкової вартості над балансовою бухгалтерським проведенням не супроводжується.

Згідно з правилом нижчої вартості зниження вартості портфеля акцій на продаж буде відображено проведенням:

Д-т 7703 «Відрахування в резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж»;

К-т 3190 «Резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж».

Якщо в кінці наступного місяця за результатами коригування балансової та ринкової вартості акцій необхідно зменшити залишок створеного спеціального резерву, то в бухгалтерському обліку це буде відображено проведенням:

Д-т 3190 «Резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж»;

К-т 6703 «Зменшення резерву під знецінення цінних паперів на продаж».

За рахунок цього резерву покривається різниця (збиток) від реалізації акцій за ціною, нижчою від їх придбання.

При реалізації акцій, що перебувають у портфелі банку на продаж, реалізований прибуток чи збиток (різниця між ціною реалізації та балансовою вартістю) відображається у банку-продавця за окремим аналітичним рахунком балансового рахунка 6203 «Результат від торгівлі цінними паперами на продаж».

Наприклад, у випадку реалізації акцій з отриманням прибутку, банк-продавець здійснює такі проведення (якщо акція реалізована, а не обмінена на інший актив):

Д-т «Кореспондентський рахунок» на суму отриманих коштів;

Д-т 319 «Резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж» -- на суму спеціального резерву під реалізовану акцію;

К-т 310 «Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж» на суму первісної вартості реалізованої акції;

К-т 620 «Результат від торговельних операцій» на різницю між сумою отриманих коштів та балансовою вартістю акції.

Якщо в період перебування акцій у портфелі на продаж за ними були оголошені дивіденди, то дохід від вкладень банку в акції на продаж, отриманий у вигляді дивідендів, обліковується за балансовим рахунком 6300 «Дивідендний дохід за акціями та іншими вкладеннями».

Номінальна вартість придбаних банком акцій (свідоцтв або сертифікатів акцій) ураховується за позабалансовим рахунком 9819 «Інші цінності і документи» в розрізі емітентів.

...