Комерційні банки України і підвищення їх ролі в економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДВНЗ "Криворізький національний університет"

Криворізький економічний інститут

Кафедра політичної економії

КУРСОВА РОБОТА

на тему: " Комерційні банки України і підвищення їх ролі в економіці "

Студентки I курсу групи ФК-12-2

напряму підготовки Економіка і підприємництво

спеціальності Фінанси і кредит

Сікорської А.Г.

Керівник:

доктор екон. наук, професор. Мазурок П.П.

м. Кривий Ріг 2013рік



План

Вступ

Розділ 1. Комерційні банки як складова банківської системи країни:

1.1 Поняття, призначення та класифікація комерційних банків;

1.2 Функції та операції комерційних банків.

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Розвиток комерційних банків України та їх роль в економіці:

2.1 Становлення комерційних банків незалежної України;

2.2 Сучасний стан та проблеми розвитку банківської системи України.

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність даної теми полягає в тому, що вона дозволяє розібратися з проблемою розвитку комерційних банків як складової фінансової банківської системи України та її економічного зростання взагалі. Адже саме через фінансову систему здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується їх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить провідна роль таких фінансових інститутів у суспільстві як комерційні банки.

Сьогодні вони здатні запропонувати клієнту до 500 видів різноманітних банківських продуктів та послуг. Однією з найважливіших функцій системи комерційних банків є управління грошовим обігом у країні, а також здатність "робити гроші" -- розширювати кредитні ресурси народного господарства, через що їх часто називають "фабриками кредиту", а також різноманітні послуги у вигляді надання гарантій, доручень, консультацій, управління майном тощо.

Метою курсової роботи - дослідити діяльність комерційних банків в ринковій економіці, дати визначення банку як унікального явища економічного життя, проаналізувати структуру банківської системи, яка виконує функції "кровоносної системи" економіки, дати оцінку їх впливу на формування ринкової соціально-орієнтованої економіки в Україні і показати перспективи розвитку.

Дана мета може бути досягнута шляхом вирішення ряду завдань: розкрити поняття "комерційні банки", зупинитися на функціях комерційних банків, особливу увагу приділити їх ролі в економіці, розглянути види в залежності від різного роду критеріїв, викласти основні принципи діяльності комерційних банків, детально розглянути і охарактеризувати основні операції комерційних банків та надані ними послуги, описати і проаналізувати систему комерційних банків на прикладі України. При цьому особливу увагу приділити: положенню комерційних банків в країні на сьогоднішній день і банківським проблемам теперішнього часу.

Об'єктом дослідження є саме комерційні банки, а предметом - операції, які вони виконують, їх функції, значення в економіці країни, а також проблеми їх розвитку і удосконалення.

Що стосується ступеня вивченості проблеми комерційних банків, то треба зазначити, що сучасні автори, як у нашій країні, так і за кордоном, приділяють їй достатньо багато уваги, що в свою чергу свідчить про актуальність даної теми. Основною теоретичною базою, яка була використана при дослідженні діяльності банків стали: Банківська енциклопедія під редакцією А.М.Мороза, Основи банківської справи: Курс лекцій Т.П.Остапишин, Основи економічної теорії за заг. ред. О.О.Мамалуй та Основи економічної теорії за ред. С.В.Мочерного.

Методологічною основою дослідження є сучасні методи пізнання як загальнонаукові, так і спеціальні: діалектико-матеріалістичний, системний, соціологічний, історичний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, статистичний, методи моделювання, прогнозування. У ході дослідження проаналізована практика вирішення питань кредитно-банківської системи України та ролі комерційних банків. Застосування цих методів дослідження дало можливість всебічно розглянути питання кредитно-банківської системи України.



РОЗДІЛ 1. Комерційні банки як складова банківської системи країни

1.1 Поняття, призначення та класифікація комерційних банків

Сукупність кредитних відносин та інститутів, що організовують ці відносини, являє собою кредитну систему. Основним провідником кредитних відносин є банківська система, тобто сукупність банків і банківських установ усіх видів у країні.

Банки -- це установи, що акумулюють грошові кошти й нагромадження, використовують їх як ресурси для надання кредитів, здійснюють грошові розрахунки, емісію грошей та цінних паперів, облік векселів, операції із золотом, іноземною валютою тощо і надають послуги. [12, с.4]

Існують різні види банків. Залежно від форм власності виділяють державні, приватні (в руках окремої особи), акціонерні, кооперативні, муніципальні та комунальні, змішані (державний капітал поєднується з іншими формами), міждержавні. Залежно від функцій та характеру виконуваних операцій розрізняють емісійні, комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні та інші банки. [14, с.331]

Залежно від підпорядкованості кредитних інститутів згідно з чинним законодавством і від ієрархічної структури кредитної системи розрізняють два основних принципи побудови банківської системи: однорівневий і дворівневий.

Однорівневий принцип побудови банківської системи передбачає перевагу горизонтальних зв'язків між банками, універсалізацію їхніх функцій та операцій.

Дворівневий принцип побудови банківської системи ґрунтується на організації відносин між банківськими установами як по горизонталі, так і по вертикалі. Відносини по горизонталі -- це відносини рівноправного партнерства між низовими ланками (комерційними банками різних типів і видів незалежно від форми власності); відносини по вертикалі -- це відносини між центральним банком як керівним і управлінським центром і низовими ланками (комерційними банками). У цьому випадку відбувається розмежування адміністративних та оперативних функцій, пов'язаних із безпосереднім обслуговуванням суб'єктів господарювання. Центральний банк залишається банком у повному розумінні цього слова тільки для двох категорій клієнтів: комерційних банків і урядових структур. При цьому переважають функції "банку банків" та управління діяльністю банківських установ з метою регулювання й контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг.

Сучасна банківська система України побудована за дворівневим принципом: на першому рівні -- центральний банк (Національний банк України -- НБУ), на другому -- комерційні банки різних форм власності, спеціалізації та сфери діяльності.

Кінцева мета центрального банку як органу координування й регулювання така:

- забезпечення товарно-грошової збалансованості в економіці країни;

- стимулювання економічного зростання;

- досягнення стабільності національної валюти;

- урегулювання державного боргу.

Центральний банк має також тактичні й оперативні завдання, вони не такі місткі (вужчі) і відповідають грошово-кредитній політиці банку на певному етапі розвитку державної економіки. На сучасному етапі розвитку України головні завдання НБУ такі:

- організація процесів управління операціями банків на макрорівні;

- координація діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ у масштабах усього народного господарства;

- забезпечення стабільного функціонування банківської та грошової системи держави.

Національний банк України -- це:

- центральний банк, який проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

- емісійний центр країни, що має монопольне право на випуск банкнот в обіг, визначає вид грошової одиниці, її номінал, основні ознаки та систему захисту;

- валютний орган -- головний орган, що визначає валютну політику держави;

- орган банківського нагляду, на який покладено контроль за виконанням комерційними банками законодавства з банківської справи, дотриманням економічних нормативів, установлених НБУ, та власних нормативних актів;

- банк банків, який з метою забезпечення стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей надає комерційним банкам кредити (а з іншого боку, зосереджує в себе обов'язкові резерви комерційних банків);

- державний банк, що організовує та здійснює через банківську систему касове обслуговування державного бюджету, проводить операції з державними цінними паперами, надає кредити уряду (за рішенням Верховної Ради України);

- організатор міжбанківських розрахунків, які здійснюються через запроваджену в січні 1994 р. автоматизовану систему міжбанківських розрахунків (СЕП).

Основні джерела ресурсів НБУ:

- статутний фонд та інші фонди банку;

- залишки коштів на рахунках державної скарбниці та інших урядових структур;

- залишки коштів на рахунках банків;

- кошти в обігу та в міжбанківських розрахунках;

- інші пасиви.

Основні напрями розміщення ресурсів:

- золотовалютний запас;

- цінні папери;

- кредити видані;

- кошти на рахунках в інших банках;

- касова готівка;

- інші активи.

Унаслідок своєї діяльності НБУ (як і будь-яке державне підприємство) одержує прибуток, який розподіляється так:

- частина на власні потреби;

- частина на формування золотовалютного запасу;

- частина (основна) перераховується до бюджету.

До функціональної структури НБУ входять:

- головні органи управління (центральний апарат, тобто апарат Правління НБУ);

- служби й підрозділи, які виконують відповідні функції і наділені відповідними повноваженнями.

У нинішній структурі НБУ найбільша ланка -- департамент:

- економічний;

- емісійно-кредитний;

- фінансовий;

- готівкового грошового обігу;

- бухгалтерського обліку;

- валютного регулювання;

- банківського нагляду;

- інформатизації;

- юридичний.

У структурі НБУ є самостійні управління, що не входять до складу жодного з департаментів, а також структурні підрозділи, які не виконують суто банківських функцій. [12, с.4]

Комерційні банки -- це кредитні установи, які здійснюють кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів, касове і розрахункове обслуговування, виконання валютних й інших банківських операцій. [1, с.129]

В широкому розумінні комерційний банк -- це будь який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи. Таке трактування комерційного банку характерне для української практики, в якій всі банки, крім центрального, по суті називаються комерційними.

У вузькому розумінні комерційний банк -- це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Так він характеризується у банківський практиці Німеччини, США та інших країн, в яких поряд з групою комерційних банків діє велика група інших банків другого рівня, які не називаються комерційними. [16, с.129]

У банківській системі України функціонують комерційні банки, різні за формою власності, організаційною формою діяльності, величиною капіталу, спеціалізацією:

1. Залежно від форм власності комерційні банки бувають:

- унітарні, тобто засновані на єдиновладді;

- з колективною формою власності.

2. Залежно від організаційних форм діяльності комерційні банки поділяються так: (рис. 1.1)



Размещено на http://www.allbest.ru/

Унітарні банки засновані на принципах єдиновладдя й мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні працюють два унітарні комерційні банки, обидва вони державні: Укрощадбанк і Укрексімбанк (експортно-імпортний банк).

Акціонерні банки формують свій капітал об'єднанням індивідуальних капіталів засновників через випуск і реалізацію акцій. Власником капіталу банку є саме акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків, що підвищує його стійкість і надійність.

Пайові комерційні банки не володіють своїм капіталом, оскільки кожен з учасників зберігає право власності на свою частку капіталу, а не передає його банку.

3. Залежно від величини статутного фонду, а також величини власного капіталу й активів комерційні банки поділяються на дрібні, середні та великі.

Більшість діючих в Україні банків слід віднести до дрібних і середніх.

До найбільших банків в Україні належать: Промінвестбанк, АКБ "Україна", Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Приватбанк, "Аваль", Перший український міжнародний банк, Укрощадбанк.

4. Залежно від наявності філій комерційні банки є:

- безфілійні;

- малофілійні;

- багатофілійні.

5. Залежно від території діяльності комерційні банки є:

- міжнародні, що створюються за участю іноземного капіталу й можуть мати свої філії за кордоном;

- республіканські, до яких належать багатофілійні банки, що мають розгалужену мережу своїх відділень на всій території країни;

- регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону, міста, району, області.

6. Залежно від діапазону виконуваних операцій комерційні банки поділяються на такі:

- універсальні, що виконують широкий спектр операцій і надають різноманітні послуги клієнтам;

- спеціалізовані, що обслуговують певну категорію клієнтів (клієнтська спеціалізація);

- спеціалізовані, що обслуговують юридичних і фізичних осіб переважно однієї певної галузі (галузева спеціалізація);

- спеціалізовані, що надають більшості своїх клієнтів обмежену кількість послуг (функціональна спеціалізація). [12, с.8]

1.2 Функції та операції комерційних банків

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки - це юридичні особи, які мають виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучати у вклади грошові кошти фізичних і юридичних осіб, розміщувати зазначені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкривати і вести банківські рахунки фізичних та юридичних осіб. [19, c.234]

Основними операціями комерційних банків є:

1. приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2. відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3. розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

4. операції з валютними цінностями;

5. емісія власних цінних паперів;

6. організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

7. здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андерайтинг);

8. надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

9. придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

10. лізинг;

11. послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

12. випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

13. випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій З використанням цих карток;

14. надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій. [2, с.44]

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати інвестиції у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

На території України залучення та розміщення грошових коштів, а також розрахункове та касове обслуговування можуть здійснювати лише банківські установи. Проте банки не можуть здійснювати діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі та страхування крім виконання функцій страхового посередника.

Усі комерційні банки мають тримати обов'язкові резерви в Національному банку. При нестачі коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати позички у Національному банку. [19, с.270]

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на:

- пасивні операції;

- активні операції.

Пасивні операції -- це дії банку, спрямовані на акумуляцію (нагромадження) грошових коштів на рахунках банку. Вони здійснюються внаслідок залучення вкладів клієнтів, отримання кредитів від інших банків (у тому числі НБУ), випуску власних цінних паперів. Грошові кошти, одержані у результаті пасивних операцій, створюють банківські резерви, за рахунок яких банк виконує свої активні операції. Залучені засоби розміщують на депозитах, під якими розуміють термінові і безстрокові вклади клієнтів банку. Джерелами депозитів можуть бути кошти на рахунках підприємств, кошти фізичних осіб.

Депозити поділяються на вклади до запитання та термінові рахунки. Перший вид вкладів повертається клієнтові у будь-який час. Саме тому для них банки встановлюють найнижчі відсотки. Депозити до запитання, як правило, призначені для здійснення поточних розрахунків. При відкритті термінового депозиту вклади повертаються володарю у заздалегідь встановлений день, а до цього часу банк може вільно розпоряджатися вкладеними грошима. Залежно від строку банк встановлює свій процент. Процент за депозитними рахунками залежить від облікової ставки НБУ, темпу інфляції та величини внесеної суми. За терміновими депозитами підприємства не можуть здійснювати свої поточні розрахунки. На них, як правило, підприємці розміщують кошти для майбутніх покупок або просто для заощадження грошей. Процентні ставки за депозитами комерційних банків публікуються в газетах, що дає змогу кожному приймати раціональне та зважене рішення. За допомогою цієї інформації можна знайти банк, де вигідніші умови розміщення депозиту.

Депозитні рахунки можна відкривати в іноземній валюті. Ставки за ними будуть нижчі, що відображає менший ступінь знецінення іноземної валюти. В 2000 році середня депозитна ставка в українських банках становила від 6 до 9% річних за валютними депозитами. В умовах нестабільності фінансово-грошових процесів найбільш привабливим засобом вкладення стають валютні депозитні сертифікати. Вони продаються резидентам (громадянам України) і нерезидентам (іноземним громадянам), фізичним та юридичним особам за готівку і за безготівковим розрахунком. Сертифікати випускаються на пред'явника, що потребує при їх випуску підвищених засобів захисту. [13, с.380]

Назва "пасивні операції" є чисто умовною, бо банкам потрібно виявляти неабияку активність, щоб залучити до себе клієнтів, які вкладуть свої гроші, та акціонерів, які куплять цінні папери банку, що збільшать його статутний фонд. Гостріша конкурентна боротьба на ринку позичкових капіталів змушує банки розширювати і вдосконалювати операції, які вони проводять, надавати своїм клієнтам дедалі більше різноманітних банківських послуг. [3, с.79]

До пасивних операцій належать:

- залучення коштів на депозитні рахунки;

- поточні (до запитання);

- строкові, ощадні та інші;

- не депозитне залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок центрального банку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.

Взявши гроші у клієнта, банк бере на себе зобов'язання: повернути ці гроші у заздалегідь обумовлений термін і сплатити за користування цими грошами процент. Але для того, щоб виконати свої зобов'язання, банк повинен уміти заробити додаткові гроші. Операції банку, пов'язані з розміщенням коштів з метою отримання прибутку, називаються активними операціями. Вони представлені різного роду кредитами.

Кредит -- це позичка банку, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання. Згідно з Положенням Національного банку України "Про кредитування" суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Фізичні особи можуть одержувати лише споживчий кредит у національній грошовій одиниці.

Банківський кредит -- це грошова сума, яку банк надає позичальникові в тимчасове користування за умов забезпеченості, поворотності, терміновості, платності та цільової направленості. Всі взаємовідносини між кредитором і позичальником встановлюються умовами кредитного договору. Умови надання різних видів кредитів мають бути чітко визначені у кредитному договорі. Банки можуть надавати кредити різних видів залежно від терміну користування; засобів забезпечення; міри ризику; терміну погашення. Всю різноманітність банківських кредитів можна показати на схемі (рис. 2.1.).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Комерційний кредит -- це товарна форма кредиту між двома суб'єктами господарської діяльності, що характеризує можливість відстрочення платежу. Кредитні відносини у даному разі застерігаються векселем -- зобов'язанням боржника сплатити кредиторові належну суму в обумовлений термін. Об'єктом кредиту можуть бути товари, що реалізувалися, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавці надають відстрочення платежу.

Лізинговий кредит -- форма майнового кредиту, об'єктами якого можуть бути рухоме (устаткування, транспорт та ін.) і нерухоме (будівлі, споруди та ін.) майно. Цей кредит надається в разі оренди майна на основі укладення лізингової угоди.

Іпотечний кредит -- кредит, що надається під заставу нерухомого майна. Об'єктами іпотеки можуть бути житлові будинки, квартири, виробничі будівлі, споруди, торговельні приміщення, земельні ділянки.

Бланковий кредит -- грошовий кредит банку (без застави та інших видів забезпечення) у межах існуючих власних коштів банку з використанням підвищеної процентної ставки найбільш надійним позичальником, який має стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківському середовищі.

Консорціумний кредит -- грошова позика, що надається з використанням: акумулювання кредитних ресурсів у певному банку; гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків; зміни банками-учасниками кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі у консорціумній операції.

Споживчий кредит -- позичка, що надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування з розстроченням. [13, с.386]

Комерцiйнi банки -- головна ланка дворівневої банківської системи. Систематичне виконання зазначених нижче функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому. І хоч виконання кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банка, вони переплітаються між собою, створюючи потужну базу розвитку фінансової системи країни.

Однією з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, яка здійснюється шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їх використання позичальником. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Значення посередницької функції комерційних банків для успішного розвитку ринкової економіки полягає в тому, що вони зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики власників грошей, розміщених у банку.

Друга найважливіша функція комерційних банків -- стимулювання нагромаджень у господарстві. Адже виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, банки повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, а й формувати ефективні стимули до нагромадження засобів, що в свою чергу формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Створенню гарантій надійності розміщення накопичених ресурсів служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Поряд зі страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має доступність інформації про діяльність банків і про надані гарантії.

Третя функція банків -- посередництво в платежах між окремими самостійними суб'єктами. Платіжний механізм -- структура економіки, що здійснює "обмін речовин" у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обігу домінують безготівкові платежі і розрахунки. Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків: переказний вексель, банківська тратта, простий вексель, чек.

Комп'ютерна революція мала великий вплив на характер і технологію грошових розрахунків. Розвиток одержали дві системи автоматизованих розрахунків: "роздрібні" системи електронних розрахунків і міжбанківські системи перекладу засобів.

Також банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.

У зв'язку з формуванням фондового ринку добре розвивається посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта.

Інвестиційний портфель банку контролюється законом. Це означає, що держава встановлює норму відсотка, відповідно до якої визначена частина (до 90%) повинна складатися з цінних паперів держави, інша -- часток підприємств. Банки купують тільки висококласні папери відповідно до оцінки кредитними агентствами зв'язаного з ними ризику.

Як інвестиційний консультант банк робить консультаційні послуги своїм клієнтам із приводу випуску і обертання цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто повідомляє на визначені цінні папери "ціни продавця" і "ціни покупця", по яких він зобов'язується їх продавати і купувати.

Лізинг і факторинг -- форма фінансування довгострокової оренди дорогого устаткування. Відповідно до договору про лізинг орендар одержує в довгострокове користування устаткування за умови внесення періодичних платежів власнику устаткування. Ставки по лізинги розраховуються виходячи з витрат виробництва, відсотків, податків.

Факторинг. Банк-фактор купує вимоги якої-небудь компанії і потім сам одержує платежі по них. В операції факторингу є три учасники: фактор, первісний кредитор і боржник, що одержує від клієнта товари з відстрочкою платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов'язки по попередженню боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також несе весь ризик, пов'язаний з повним і своєчасним надходженням платежів. Витрати клієнта складаються з комісійного і факторського збору, що складається з відсотків за наданий аванс і прибутків авансової компанії.

Трастові операції. Багато банків приймають на себе функції довіреного обличчя і виконують у цій ролі різноманітні операції для своїх індивідуальних і корпоративних клієнтів. Деякі банки не виконують ніяких інших функцій, крім трастової. Є три основні категорії трастових послуг для фізичних осіб:

- розпорядження майном після смерті власника;

- керування майном на довірчій основі і піклування;

- агентські функції.

Однією з важливих функцій банків є їх здатність "робити гроші" -- розширювати кредитні ресурси народного господарства. Банки називають "фабриками кредиту". Надаючи позичку пiд борговi зобов'язання своїх клiєнтiв (забезпеченi товарно-матерiальними цінностями, що не є грiшими) банк зараховує їх на рахунок позичальників і тим створює можливiсть надходження в обiг нових сум грошей. Отже дуже важлива роль в економiцi країни належить кожному окремому банку , а ще важливіша роль належить всiй банкiвськiй системi. [10, с.236]



Висновки до розділу 1

1. Банківська система як складова частина фінансової системи будь-якої держави відіграє вирішальну роль в економічному розвитку країни, є головним механізмом фінансово-кредитних відносин у державі;

2. На сучасному етапі розрізняють два основних принципи побудови банківської системи: однорівневий і дворівневий;

3. За сучасних умов практично у всіх країнах з ринковою економікою створені й активно розвиваються дворівневі банківські системи, де на першому рівні функціонує центральний банк країни, який здійснює емісійну, нормотворчу, наглядову та інші види діяльності; на другому -- діють комерційні банки, які займаються акумуляцією коштів компаній і підприємств, здійснюють різноманітні банківські операції;

4. Базовою ланкою кредитної системи, основою, на якій ґрунтується уся діяльність, пов'язана з кредитно-фінансовим обслуговуванням господарства, є комерційні банки. Вони являють собою другий (за порядком але не за значенням) рівень банківської системи після центрального банку;

5. Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки можуть виконувати ряд функцій, такі як посередництво в кредиті, стимулювання нагромаджень у господарстві, посередництво в платежах між окремими самостійними суб'єктами та ін.;

6. Також банки виконують ряд операцій, які залежно від економічного змісту поділяються на пасивні та активні.



РОЗДІЛ 2. Розвиток комерційних банків України та їх роль в економіці

2.1 Становлення комерційних банків незалежної України

комерційний банк операція економіка

Починаючи з першої половини ХIХ сторіччя, в України стали здійснюватися банківські операції і використовуватися широкі форми кредитування, що насамперед було пов'язано із розвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським центром, що здійснював операції на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських домів він мав зв'язки з банківськими домами Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції бердичівські банкіри здійснювали на Контрактовому ярмарку в Києві.

Кредитно-розрахункові установи поступово ставали невід'ємною частиною господарського життя України. Їх призначення у дореформений період полягало в підтримці поміщицьких господарств. Дворянський банк та інші кредитні установи ("сохранные казны", "приказы общественного призрения") давали позики під заставу маєтків, а держава тримала у своїх руках монополію на використання грошових накопичень.

Все це не відповідало інтересам індустріального розвитку країни. Тому з припиненням видачі позик під заставу маєтків (1859 р.) почалася ліквідація кредитних установ. Проте, створюючи нову банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій у банківсько-кредитній справі. Державному банку, заснованому в 1860 р., були надані крім права здійснювати звичайні комерційні операції й інші важливі функції, через що разом Міністерство фінансів і Державний банк мав вирішальний вплив на діяльність інших банків.

Створення індустріальної банківської системи в Україні почалося саме із заснування контор державного банку Російської імперії. У 1896 р. кредитно-банкiвська мережа в українських губерніях виглядала так: Держбанк мав три контори (Київ, Одеса i Харкни) та 14 відділень. При повітових казначействах i відділеннях держбанку діяли 66 позиково-ощадних кас, що відігравали велику роль у мобілізацій дрібних заощаджень населення.

Загалом на території України напередодні революції 1917 -- 1921 рр. була створена широка мережа кредитно-банкiвських установ з багаторівневою структурою, що охоплювала всі галузі аграрно-індустріальної економіки регіону і була міцно інтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему. Вона забезпечувала нормальний рух товарів, грошей i кредитних ресурсів, хоча за своєю могутністю значно поступалася аналогічним системам індустріальних та індустріально-аграрних країн Західної Європи.

До середини 1920-х років кредитно-банкiвська мережа України склалася кількісно і якісно. Український кредитний капітал, як і раніше, концентрувався в системі сільськогосподарської, промислово i споживчої кооперації, у сфері приватновласницької позикової справи.

Реальна лiквiдацiя залишкiв автономiї української кредитної справи розпочалася на межi 20-30-х рокiв, коли внаслідок заборони приватного підприємництва в промисловості, транспортi й торгiвлi припинили iснування товариства взаємного кредиту.

До другої половини 60-х рокiв Україна не мала у своєму розпорядженні автономної кредитно-банкiвської системи. Тут діяли філії Держбанку СРСР, Будбанку СРСР i трудовi ощадкаси.

З січня 1989 р. в республiцi починається створення комерційних i кооперативних банків.

На 20 червня 1990 р на території України було офіцiйно за реєстровано 25 банкiв (17 акцiонерних комерцiйних i 8 кооперативних). Вони були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капiталами. Самi банки мiстилися в Киевi, на Захiднiй Україні, Пiвденно-Схiдний Україні і в Криму.

Розвиток сучасної банківської системи незалежної України розпочався з 20 березня 1991 року. Тодi був прийнятий перший Закон України "Про банки i банківську дiяльнiсть". [5, с.16]

У формуванні сучасної банківської системи України можна виділити кiлька етапiв:

І етап -- 1991 -1992 роки: процеси перереєстрації та реорганiзацiї.

3 2 жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстровувати комерцiйнi банки України, що були зареєстровані ще держбанком СРСР.

Починається витіснення “міністерського” капіталу -- частку капiталу, вкладеного у комерцiйнi банки рiзними державними установами ринковим капiталом спiльних та малих пiдприємств, акцiонерних товариств.

Державнi "Промiнвестбанк", "Агропромбанк", "Укрсоцбанк" акцiонуються пiд тиском головних менеджерiв та основних клiєнтiв.

II етап -- 1992-1993 роки: бурхливе виникнення банкiв "Другої хвилі".

На цьому етапi на бюджетних та позабюджетних фондах, диверсифікації пасивiв iз числа дiючих банкiв та внескiв пiдприємств (через скриту форму кредитiв) виникає низка комерцiйних банкiв.

Закономірністю цього етапу було те, що у комерцiйних банках спостерігалося подальше зменшення частки "мiнiстерського" капiталу, що було спричинено постановою Кабiнету Мiнiстрiв "Про передачу мiнiстерських пакетiв акцiй на управлiння до Мiнiстерства фiнансiв України". Цiєю постановою передбачалося, що Мiнiстерство фiнансiв України буде одержувачем дивідендів по акцiях, що належать державним підприємствам, та прийматиме участь в управлiннi банкiв. Саме на цьому етапi спостерiгалося масове народження дрiбних малопотужних "кишенькових" банкiв, капiтал яких часто становив суму, що не перевищувала вартостi трикімнатної квартири. Цi банки непогано зростали на гiперiнфляцiт, примiтивно експлуатуючи цей зовнiшнiй фактор.

Ш етап -- 1994-1996 роки: перші банкрутства.

Активiзацiя роботи Нацiонального банку України з побудови чіткої системи регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв співпала у часi iз призупиненням iнфляцiйних процесiв, якi були, як зазначено вище, основним джерелом безбiдного iснування цiлої низки комерцiйних бакiв. Цi банки не були готовi до бiльш жорсткого контролю з боку НБУ, до змiни кон'юнктури фiнансового ринку, до управлiння банкiвськими процесами з середини, i це поставило їх на межу банкрутства. Багатьом з них не вдалося втриматися на цiй межi: 1994 року збанкрутило та було ліквідовано 11 банкiв; 1995 року -- ще 20 банкiв-банкрутiв, серед яких були найбiльшi комерцiйнi банки -- “IНКО”, "Вiдродження", "Економбанк", "Лiсбанк"; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банкiв, а ще 60 опинилися у станi прихованого банкрутства.

ІV етап 1996-2001 роки початок стабiлiзацii банкiвськоi системи.

На цьому етапi було введено в обiг нацiональну грошову одиницю "гривню" Цей етап характеризується посиленням контролюючої i наглядової ролi Нацiонального банку України за дiяльнiсть всiх комерцiйних банкiв. В цей перiод відбувається поступове нарощування капiталу банками. Поступово збільшуються об'єми залучення грошових коштiв від населення, збільшується кредитний портфель банкiв.

З переходом до ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та позичальників змінився. Основні кредитори - державні та комбанки. Позичальники - приватні та колективні підприємства, державна власність, приватні підприємці, громадяни. Комбанки від кредитування окремих об'єктів перейшли до суб'єктів, дбаючи про свої доходи і повернення кредиту, на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємців.

У 1991 р. Законами України було легалізовано комерційний кредит, вексельний обіг, який здійснювався до Женевської вексельної конвенції. У 1993р. затвердили Порядок проведення банками операцій з векселями, де визначалось, що комерційний кредит може надаватися і з оформленням векселів. 1994 - процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих українських банків. Це привело до використання кредиту в інтересах групувань, які здійснювали контроль над іншими банками. Із-за дефіциту кредитних ресурсів банки надавали короткострокові кредити переважно в сфері обігу. В 1995 після випуску облігацій внутрішньої державної позики обсягу набув державний кредит. Основними умовами було: високій дохід на облігації, зарахування сум за рахунок резервів комбанків, звільнення від податку на прибуток тощо. Але з погіршенням умов грошовий оборот через зміну пропозиції грошей (формування готівки та депозиту - додаткові резерви, позички комбанкам, купування ЦП) і зміни ціни на гр. - рівень % ставки. ЦБ поєднують риси банківської установи і державного органу управління. Вони використовують кредитування, операції з ЦБ тощо як інструменти управління грошовим ринком, керуючись державними інтересами та законодавством. За правовим статусом ЦБ - самостійно юридична особа, його майно відокремлюється від майна держави, може їм розпоряджатися як власник.

Внаслідок інтернаціоналізації фінансових ринків, банки стикаються із змінами кон'юнктури ринків не тільки національних, але і світових, що ще більш ускладнює управління банківським портфелем. В умовах ринкової економіки можливість залучення додаткових ресурсів для банків однозначно зумовлена мірою їх фінансової стійкості. Зростає зацікавленість в якості фінансового становища банку з боку його клієнтів і власників. Фінансова стабільність банку стає питанням його виживання, оскільки банкрутство в умовах ринку виступає вірогідним результатом фінансової діяльності нарівні з іншими можливостями. Надійність банку стає першочерговим запитанням на сьогоднішній день. [4, с.17]

За останні декілька років банківська система України потерпіла глобальні зміни. Стався різкий перехід від централізованої до комерційні децентралізованій дворівневій банківської системі, в якій чітко розмежовані функції центрального і комерційних банків. Але в сучасній банківській системі комерційні банки складають первинну ланку, тому їх ефективному існуванню має приділятися першочергова увага. [17, с.220]

2.2 Сучасний стан та проблеми розвитку банківської системи України

Банківська система України, незважаючи на складності, обумовлені політичною ситуацією в державі, посилення нестабільності валютного, фінансового ринків, протягом останніх двох років розвивалася динамічніше ніж інші сектори економіки і залишилася найбільшим сегментом фінансового ринку України. [7, с.34]

Стрімкий розвиток українських банків став основою формування повноцінних ринкових відносин та сукупності базових елементів, пов'язаних із рухом фінансових ресурсів, без яких функціонування ринкового господарства неможливе.

З огляду на це , визначення головних проблем розвитку банківської системи України та обґрунтування шляхів їх розв'язання є надзвичайно важливим завданням сучасної економічної науки, від успішного виконання якого залежить подальший розвиток реального та фінансового секторів господарства. [8, с.71]

Існує ряд проблем щодо побудови ефективного банківського сектору. По-перше є необхідність чіткого структурування вітчизняної банківської системи так як нинішня не є раціональною. [7, с.34]

Динамічно змінюються види банківських послуг, форми бізнесу і способи комунікацій, ринки збуту і культура підприємництва. За таких умов загострюється потреба в гнучких, здатних пристосовуватися до зміни зовнішнього середовища банківських структурах. Передусім це стосується необхідності активного розвитку нових сегментів ринку банківських послуг: кредитування приватних осіб, підприємств малого та середнього бізнесу, іпотечного кредитування. Розвиткові зазначених напрямків банківського бізнесу може сприяти створення відповідних спеціалізованих банків. [11, с.147]

Створення спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів слід розглядати як важливий напрямок формування ефективної структури банківської системи в країні та забезпечення належного рівня конкуренції на

фінансовому ринку. Звісно банкам із плином часу доведеться конкурувати на багатьох сегментах цього ринку не лише одному з одним, а й з іншими фінансовими інститутами (страховими компаніями, інвестиційними і пенсійними фондами, платіжними системами). Отож банківські установи визначаючи перелік здійснюваних операцій мають бути готовими до тенденції щодо скорочення частки традиційних банківських операцій на користь нових послуг і каналів, їх просування на основі новітніх інформаційних технологій відповідно до запитів клієнтів. [8, с.72]

Зростаюча конкуренція на фінансовому ринку, особливо в банківському секторі, спонукає шукати нових форм роботи, аби забезпечити ефективну діяльність установи. Банк здійснює кредитні вкладення в галузі економіки, створює нові кредитні продукти для фізичних осіб - для відпочинку, придбання житла, автомобіля тощо.

Таким чином можна зазначити, що основним фактором розвитку банківської системи на сучасному етапі є економічне зростання країни. Його прискоренню сприяла грошово-кредитна політика, реалізація якої зумовила збільшення кредитів в економіку та зростання рівня монетизації, забезпечила стабільність валютного ринку та обмінного курсу при значному збільшенню резервів НБУ.

Щоб запобігти можливій дестабілізації гривні в майбутньому, слід законодавчо закріпити необхідність узгодження дій Міністерства фінансів, Державного казначейства і національного баку України. [9, с.219]

Одним із визначальних факторів розвитку банківської системи є формування правової бази. Комплексною програмою розвитку банківської системи України передбачається адаптація банківського законодавства України до законодавства ЄС та рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду. Зокрема це стосується захисту прав кредиторів, формування спостережних рад комерційних банків, стимулювання підвищення капіталізації та збільшення обсягів залучення коштів юридичних та фізичних осіб, недопущення перекладання на банки невластивих їм функції контролюючих органів тощо. [6, с.31 ]

Також треба захистити від надмірного втручання з боку державних структур, яке не відповідає вимогам чинного законодавства, створити надійну систему страхування банківських депозитів. сприяти формуванню високої довіри до банків з боку юридичних та фізичних осіб.

Окремі комерційні банки не можуть забезпечити надання тих величезних кредитних ресурсів, у тому числі в іноземній валюті, які потрібні для модернізації і технічного переозброєння галузей народного господарства, здійснення широкомасштабних заходів у таких сферах, як енергетика, екологія, видобуток сировини, впровадження науково-технічних розробок при значному скороченні традиційного джерела фінансування - коштів державного бюджету. Ці проблеми можна вирішити шляхом створення банківських об'єднань, особливе місце серед яких посідають банківські консорціуми. Вони створюються на спільній основі для здійснення кредитних, гарантійних та інших фінансових операцій з метою збільшення масштабів операцій шляхом залучення додаткових ресурсів, розподілу ризиків, збереження певного рівня ліквідності. [7, с.35]

Отже, щоб економіка України успішно розвивалася їй потрібна добре підготовлена банківська система, яка здатна розв'язувати нові, надзвичайно складні завдання реструктуризації економіки. Для цього потрібно вирішити три завдання:

- прискорити зростання економічного потенціалу банків, нагромадження їхнього власного капіталу, звільнити їхні баланси від безнадійних боргів;

- захистити банки від втручання з боку державних структур, яке не відповідає вимогам чинного банківського законодавства, створити надійну систему страхування банківських депозитів, сприяти формуванню високої довіри до банків з боку юридичних та фізичних осіб;

- створити дієву законодавчо-правову базу діяльності банків, яка б забезпечила їм умови для надійного захисту від усіх видів ризику та вдосконалення високої стабільності їх роботи.

Враховуючи вище вкладене потрібно вжити ряд заходів. По- перше, необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення банківського ризику (щоденна оцінка стану банківської системи, можливість своєчасно оцінити фінансовий стан будь-яких банків України). По-друге, потрібно розробити й прийняти закон про банкрутство і ліквідацію банку (злиття, продаж загалом або по частинам).

Першочерговими конкретними практичними кроками у підвищені рівня банківської системи України можуть стати:

1.Усфері зміцнення ресурсного потенціалу комерційних банків

- зростання реальних доходів населення і зміцнення корпоративних фінансів;

- підвищення мінімального розміру капіталу регіональних. міжрегіональних банків;

- розширення участі комерційних банків у заснуванні страхових компаній;

- подальший розвиток системи рефінансування банків НБУ;

- спрощення процедур звернення на стягнення майна, наданого в заставу;

- обмеження розрахунків готівкою при придбанні нерухомості, автомобілів і т.п.

2. У сфері здійснення банківської діяльності

- виключення ситуацій, коли банки приймають рішення під політичним тиском або під впливом суб'єктів господарювання;

- приведення нормативних документів НБУ у відповідність до міжнародних стандартів;

- створення державою правових та економічних основ для здійснення комерційними банками інвестиційної діяльності;

- створення у комерційних банках підрозділів з розробки стратегії їх розвитку;

- розширення надання банками корпоративним клієнтам допомоги у здійсненні електронної комерції;

- здешевлення банківських послуг за рахунок комплексності їх надання;

- формування в громадській свідомості позитивного іміджу банків і працівників банківської системи, побудованого на доказових прикладах успішного співробітництва банків та клієнтів. [15, с.44]

Головною стратегічною метою банківської системи є забезпечення невпинного її розвитку через досягнення системної стабільності і зменшення вразливості до зовнішніх та внутрішніх чинників впливу, підвищення її ролі у процесах економічних перетворень.

Протягом останніх років в Україні було досягнуто певних елементів стабілізації банківської системи із збереженням її ринкової орієнтації. Цьому сприяли позитивна макроекономічна динаміка та фінансова стабілізація.

Проте на сьогодні і роль банківської системи у розвитку національної економіки є обмеженою і недостатньою, її необхідно посилювати. Дедалі більше загострюється питання щодо здатності банківської системи України забезпечувати зростаючі потреби різних секторів економіки в адекватному банківському обслуговуванні з урахуванням низького рівня капіталізації, ліквідності та якості активів, необґрунтованого високого рівня банківських витрат, недосконалої ресурсної бази значної кількості комерційних банків, що в остаточному підсумку може зумовити й системну дестабілізацію. [18, с. 339]



Висновки до розділу 2

1. Банківська сфера є однією з провідних ланок фінансової системи, від стабільності якої залежить подальший розвиток економіки України, можливість виходу на міжнародні ринки та активної участі у глобалізаційних процесах;

2. Користування послугами комерційних банків стає все більшою потребою підприємств, фірм, державних установ, громадських організацій і приватних осіб. Це зумовлює необхідність того, щоб всі члени суспільства були добре обізнані зі структурою і роллю комерційного банку в сучасній економіці;

3. Сьогодні стан розвитку економіки потребує постійної уваги до банківської системи в цілому і комерційних банків зокрема. Таким чином, удосконалення функціонування банківської системи країни має розглядатися як одне з пріоритетних завдань розвитку національної економіки;

4. Необхідними умовами зміцнення стійкості банківського сектору, підвищення довіри до нього з боку інвесторів, вкладників і кредиторів, а також - підвищення його ролі у стимулюванні збалансованого розвитку всіх галузей і секторів економіки України слід вважати розроблення та впровадження конкретних практичних заходів, спрямованих на вирішення вище перелічених проблем;

5. Реалізація запропонованих заходів дасть змогу підвищити фінансову стабільність і стійкість банківської системи України.



Висновки

Дослідження, проведене за темою "Комерційні банки України і шляхи підвищення їх ролі в економіці" дозволяє зробити наступні висновки:

1. Історики й досі не дійшли згоди про час появи банків, бо на думку ряду авторів, банк як особлива інституція товарного господарства виник коли з'явилася потреба в мережі спеціальних установ, які б регулювали заплутаний грошовий обіг і проводили кредитні операції, а інші вважаю, що ті з'явилися ще за античного і феодального господарства, коли виникла потреба в посередниках при здійсненні платежів. Банки були багато сторіч тому, ефективно розвиваються зараз і будуть існувати ще дуже довго, як невід'ємна частина суспільства;

2. В кожній країні існує банківська система, яка є однією з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки і одним з основних чинників політики економічного зростання;

3. Її існування пов'язане з необхідністю здійснення суспільного нагляду i регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами -- забезпеченням сталості грошей i стабільної роботи всiх банків;

...