Оцінка ефективності фондового портфеля

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

Кризова ситуація, що склалася на даний час в Україні, фактично паралізувала інвестиційний процес як на мікро- та і на макрорівні. Не зважаючи на те, що інвестиції являють собою одну з найважливіших економічних категорій розширеного виробництва, яка грає виключну роль в реалізації структурних зрушень в економіці і формуванні народногосподарських пропорцій на макрорівні, адекватним ринковим формам господарювання, спостерігається абсолютне скорочення обсягів капіталовкладень. Сукупність інвестиційних інструментів, тобто фондовий портфель, може складатися з реальних та фінансових інвестицій. Вміле використання фондового портфелю дозволить реалізувати ті чи інші цілі, які ставить перед собою керівництво корпорації. У більшості вітчизняних корпораціях, що працюють на фондовому ринку, на цей момент ще не склалися традиції ведення основного бізнесу - управління ресурсами компанії. Цей вид діяльності не був затребуваний при інвестиційні можливості в період становлення ринку, коли швидкість обігу грошей була надзвичайно висока. Проте в даний період - період стабілізації після буму і спекуляцій, оцінка та управління ресурсами корпорації виходить на перший план. При здійсненні оцінки ефективності фондового портфелю виникають певні проблеми пов'язані із активізація інвестиційних процесів, підвищення ефективності їх використання, оцінка довгострокової перспективи інвестицій. Найважливішим напрямом у вирішенні цих проблем є управління інвестиційним портфелем компанії на ринку цінних паперів.

У світовій практиці накопичено значний теоретичний потенціал у галузі оцінки фондового портфеля на фінансових ринках. Це праці Г. Марковітца, фундаментальні праці Дж. Мерфі з технічного аналізу ринків, праці С. Росса, У. Шарпа, Дж. Тобін, Дж. Сороса, розроблені на їх основі моделі ринку САРМ та APT.

1. Формування інвестиційного портфеля підприємства

1.1 Цілі формування інвестиційного портфеля

В умовах розвитку фінансового ринку України, розвитку ринкових відносин у всіх сферах життя принципи формування напрямків інвестування для учасників цих процесів набувають особливої актуальності. Кожен суб'єкт господарювання формує свій портфель вкладень, який називатимемо інвестиційним портфелем підприємства. Інвестиційний портфель -- це вибір різного виду та розміру інвестицій, що перебувають у розпорядженні інвестора.

Інвестиційний портфель -- цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів реального, інтелектуального та фінансового інвестування, призначена для реалізації інвестиційної політики підприємства в майбутньому періоді (у більш вузькому, але найбільш часто вживаному значенні -- сукупність фондових інструментів, сформованих інвестором).

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямків інвестиційної діяльності підприємства шляхом підбору найбільш дохідних і безпечних об'єктів інвестування. З обліком сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними з яких є:

а) забезпечення високих темпів росту капіталу в майбутній довгостроковій перспективі;

б) забезпечення високого рівня доходу в поточному періоді;

в) забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків;

г) забезпечення достатньої ліквідності інвестиційного портфеля.

Перераховані конкретні цілі формування інвестиційного портфеля значною мірою є альтернативними. Так, забезпечення високих темпів росту капіталу в довгостроковій перспективі деякою мірою досягається за рахунок зниження рівня поточної прибутковості інвестиційного портфеля (і навпаки). Темпи росту капіталу й рівень поточної прибутковості інвестиційного портфеля перебувають у прямій залежності від рівня інвестиційних ризиків. Забезпечення достатньої ліквідності може перешкоджати включенню в портфель інвестиційних проектів, що забезпечують високий приріст капіталу в довгостроковому періоді. З огляду на альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля кожен інвестор сам визначає їхні пріоритети.

1.2 Типи інвестиційних портфелів

Альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля визначає розходження політики фінансового інвестування підприємства, що, у свою чергу, визначає конкретний тип формованого інвестиційного портфеля.

За цілями формування інвестиційного доходу розрізняють два основних типи інвестиційного портфеля: портфель доходу Й портфель росту.

Портфель доходу являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді поза залежністю від темпів приросту капіталу, що інвестується, у довгостроковій перспективі. Іншими словами, цей портфель орієнтований на високу поточну віддачу інвестиційних витрат, незважаючи на те, що в майбутньому періоді ці витрати могли б забезпечити одержання більш високої норми інвестиційного прибутку на вкладений капітал.

Портфель росту являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту капіталу, що інвестується, в майбутній довгостроковій перспективі поза залежністю від рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді. Іншими словами, цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів росту ринкової вартості підприємства (за рахунок приросту капіталу в процесі фінансового інвестування), тому що норма прибутку при довгостроковому фінансовому інвестуванні завжди вища, ніж при короткостроковому, формування такого інвестиційного портфеля можуть дозволити собі лише досить стійкі, у фінансовому відношенні, підприємства.

Стосовно інвестиційних ризиків розрізняють три основних типи інвестиційного портфеля: агресивний (спекулятивний) портфель; помірний (компромісний) портфель і консервативний портфель. Така типізація портфелів заснована на диференціації рівня інвестиційного ризику (а, відповідно, й рівня інвестиційного прибутку), на який згоден іти конкретний інвестор у процесі фінансового інвестування.

Агресивний (спекулятивний) портфель являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації поточного доходу або приросту інвестованого капіталу поза залежністю від супутнього йому рівня інвестиційного ризику. Він дозволяє одержати максимальну норму інвестиційного прибутку на вкладений капітал, однак супроводжується найвищим рівнем інвестиційного ризику, при якому інвестований капітал може бути загублений повністю або значною мірою.

Помірний (компромісний) портфель являє собою сформовану сукупність фінансових інструментів інвестування, за яким загальний рівень портфельного ризику наближений до середньо-ринкового. Природно, що за таким інвестиційним портфелем й норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал буде також наближена до середньоринкової.

Консервативний портфель являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику. Такий портфель, формований найбільш обережними інвесторами, практично виключає використання фінансових інструментів, рівень інвестиційного ризику з яких перевищує середньоринковий. Консервативний інвестиційний портфель забезпечує найбільш високий рівень безпеки фінансового інвестування.

Виходячи із цих основних типів інвестиційних портфелів, формуються різні їхні варіанти, які використовуються при реалізації політики фінансового інвестування підприємства.

Такими основними варіантами типів інвестиційних портфелів є:

1) агресивний портфель доходу;

2) агресивний портфель росту;

3) помірний портфель доходу;

4) помірний портфель росту;

5) консервативний портфель доходу; консервативний портфель росту.

Діапазон типів інвестиційних портфелів може бути розширений ще більшою мірою за рахунок їхніх варіантів, що мають проміжне значення цілей фінансового інвестування.

2. Оцінка ефективності фондового портфелю корпорації та управління ним

2.1 Управління фондовим портфелем корпорації

Ефективне управління інвестиційним портфелем сприяє акумулюванню капіталу у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, виступає дієвим інструментом процесів приватизації в країнах з трансформаційною економікою. Здійснюючи портфельні інвестиції, корпорації керуються відповідними принципами в залежності від виду портфеля, мети інвестування, рівня ризику та ліквідності. У дослідженнях вчених відсутня єдина точка зору стосовно категорійного апарату управління інвестиційним портфелем, обґрунтування факторів і критеріїв формування, аналізу, моніторингу інвестиційного портфеля. Узагальнюючі всі точки зору, можна визначити інвестиційний портфель як сукупність об'єктів фінансового та/або реального інвестування, що забезпечує інвестору гарантований стабільний прибуток певний період часу та мінімізує ризики.

Система управління інвестиційним портфелем є складовою загальної системи управління корпорації. На управління інвестиційним портфелем впливають як макроекономічні, так і мікроекономічні чинники. На макрорівні держава може здійснювати опосередкований та прямий вплив на діяльність інвесторів. Прямий вплив держави на інвестиційний процес передбачає: комплекс законодавчих актів з проблем ринку цінних паперів; постанови і розпорядження виконавчих органів з цих проблем. До системи важелів опосередкованого впливу належать: податкова політика держави; процеси роздержавлення й приватизації; вихід держави на ринки позикових капіталів; контроль за грошовою масою; зовнішньоекономічна політика держави. На рівні підприємства інвестиційний процес полягає у прийнятті інвестором рішення щодо цінних паперів, в які здійснюються інвестиції, обсягів і термінів інвестування. Ця процедура включає основні етапи управління інвестиційним портфелем: вибір інвестиційної політики; аналіз ринку цінних паперів; перегляд портфеля цінних паперів; оцінка ефективності портфеля цінних паперів.

Фондовий ринок забезпечує перетік фінансових ресурсів вітчизняних та іноземних інвесторів та їх спрямування до реального сектора економіки за допомогою випуску цінних паперів та їх наступного обігу на вторинному ринку. Протягом останніх років спостерігалось стрімке зростання фондового ринку України, але з другої половини 2008 року тенденція кардинально змінилася. Це пов'язано головним чином із виходом з українського ринку, як і зі світового, частини іноземних інвесторів, так званих спекулянтів, а також із нестабільною політичною ситуацією в Україні. Перспективу подальшого розвитку портфельного інвестування можна вбачати в розвитку українського ринку корпоративних облігацій, при цьому слід очікувати збільшення не лише обсягів випуску облігацій, а й диверсифікацію емітентів облігацій. Це дасть можливість збільшити кількість інвесторів, забезпечить конкурентне середовище серед учасників фондового ринку і стимулюватиме інвесторів та емітентів виважено підходити до процесу купівлі-продажу облігацій. Вдосконалення нормативної та законодавчої бази функціонування фондового ринку, в першу чергу, дасть поштовх розвитку сприятливого інвестиційного клімату та економічному зростанню економіки в цілому.

Слід розробити пріоритетну Програму виходу фондового ринку з кризи, з конкретними шляхами і строками, поряд з програмами для інших стратегічних галузей. Без впровадження таких програм в дію Україна не дочекається потрібних їй інвестицій. Починати слід з системного аналізу законодавчої і нормативної бази фондового ринку, уточнення всіх причинно-наслідкових зв'язків на ньому. Без рішучих дій по становленню українського фондового ринку інвестиційний клімат самостійно покращувати не буде. І законодавець, і державні органи зобов'язані під час вимушеної рецесії економіки провести всі необхідні заходи і прийняти рішення по фондовому ринку.

Заходи підвищення ефективності управління інвестиційним портфелем. Ці засоби можна об'єднати за трьома основними напрямками. Перший напрям полягає в подальшому удосконаленні фондових індексів, що використовуються при аналізі ринку цінних паперів. Пропонується збільшити кількість критеріїв добору емітентів до фондових індексів, зокрема, визначати ринок, на якому працює компанія, розмір статутного капіталу, активність укладення угод, ринкову капіталізацію, укладені угоди на позабіржовому ринку, розмір компанії, доступ іноземних інвесторів до купівлі акцій компанії. Другий напрям підвищення ефективності це розробка комплексу заходів, що дозволяють корпорації вчасно та з мінімальними втратами продати фондові активи та (або) вийти з інвестиційних проектів. Третій напрям полягає в конкретизації етапів управління інвестиційним портфелем. Слід особливо звернути увагу на етап управління портфелем та етап оцінки ефективності портфеля, оскільки більшість інвесторів сформувавши портфель цінних паперів, ним не управляють, тобто не переглядають ефективність портфеля, не визначають вплив інвестиційних, економічних, політичних та соціальних факторів, не порівнюють запланованих показників з фактичними для виявлення неефективних цінних паперів. Реалізація запропонованих заходів дозволить підвищити економічну доцільність та ефективність здійснення інвестиційної діяльності.

2.2 Оцінка ризиків фондових портфелів

Обсяг та цілі інвестицій постійно змінюються в залежності від наявності у корпорації вільних грошових коштів, часу, на який корпорація збирається інвестувати кошти і відношенням до ризику. Якщо корпорація планує використовувати кошти протягом 12 місяців, то їх доцільніше інвестувати в облігації строком погашення до одного року, ніж в акції.

Більшість інвесторів намагаються отримати великий доход, в той же час підприємства, що створюють доход для інвестора, заінтересовані у зростанні свого бізнесу.

Щоб вкласти свій капітал в будь-який фінансовий інструмент (цінний папір), для отримання очікуваного доходу і формування інвестиційного портфелю, інвестор повинен визначити основні фактори, які будуть негативно впливати на доходність вкладень. Такими основними факторами являються : ризики, інфляція, час, вартість кредиту, ставка оподаткування прибутку та інш.

Під інвестиційним ризиком розуміють вірогідність виникнення непередбачуваних втрат (зниження прибутку, доходів, втрати капіталу і т.д.) в ситуації невизначеності умов вкладення (інвестування) капіталу в конкретні фінансові інструменти.

При оцінці розміру можливих фінансових втрат розрізняють абсолютний розмір фінансових втрат ( сума прямих втрат (збитку), що спричинені інвестору в результаті настання негативних обставин) і відносний розмір фінансових втрат ( співвідношення суми втрат до визначеного базового показника - сума очікуваного доходу, тощо).

В теорії фінансового менеджменту виділяють велику кількість інвестиційних ризиків (економічні, політичні, соціальні і т.д.), серед яких виділяють ризики, пов'язані з фінансовим інвестуванням в цінні папери :

1) необміркований вибір фінансового інструменту;

2) фінансові труднощі чи банкрутство партнерів по інвестуванню певного проекту;

3) непередбачувані зміни умов інвестування;

4) різке погіршення кон'юнктури ринку (фондового ринку чи ринку, де реалізуються товари по інвестиційному проекту);

5) систематичні і несистематичні ризики (будуть розглянуті в розділі 3);

6) процентний ризик - зі збільшенням процентних ставок зменшуються курси цінних паперів, і навпаки;

7) ризик ліквідності - неможливість продати за готівкові грошові кошти наявний інвестиційний інструмент в необхідний момент за певну ціну і т.д.

В інвестиційній практиці прийнято, що доход від капіталу, що інвестований, пропорційний ризику вкладення : невисокий ризик зв'язаний з невисоким доходом, і навпаки - високий доход пов'язаний з високим ризиком.

Інвестор, вкладаючи свій капітал, повинен розрахувати бар'єрну ставку доходу, нижче якої він не повинен отримувати свій доход. Бар'єрна ставка - відсоткова ставка, яка визначає фінансову віддачу, яку інвестор очікує від своїх інвестицій, і яка складається з вільної від ризику ставки (мінімальний доход від інвестицій при відсутності всіх практичних ризиків) і страхової премії - премії за ризик (необхідна норма доходу, як плата за надання інвестицій). Оцінка віддачі вкладеного капіталу являється визначаючим фактором при визначенні доцільності інвестування.

2.3 Оцінка прибутковості фондового портфеля

Формуючи фондовий портфель, його власник (інвестор) повинен розташовувати методикою для оцінки інвестиційних якостей цінних паперів. Їх оцінюють за допомогою методів фундаментального і технічного аналізу.

Основне завдання такої оцінки - виявлення серед безлічі цінних паперів тій частині, в яку можна вкласти свої грошові кошти, не піддаючи вкладення високому фінансовому ризику.

На практиці існує пряма залежність між прибутковістю і рівнем ризику емісійних цінних паперів. За ступенем ризику мінімальний його рівень мають вкладення в грошові активи, але вони найменш дохідні і схильні знецінення в результаті інфляції. Другими за ступенем мінімізації ризику є державні облігації та цінні папери надійних комерційних банків. Треті - за ступенем ризику - вкладення в акції відомих акціонерних компаній паливно-енергетичного комплексу, зв'язку та низки інших базових галузей народного господарства Росії. Четвертими є фінансові інвестиції в акції та облігації інших акціонерних підприємств, які не належать до паливно-енергетичному комплексу та зв'язку.

Акціонерні підприємства (товариства) і недержавні фінансові посередники отримують такі види доходів за цінними паперами:

- дивіденди і відсотки у формі поточних виплат по ним;

- доходи від збільшення курсової вартості фінансових активів, що у фондовому портфелі (реалізуються при їх перепродажі на організованому фондовому ринку у вигляді різниці між ціною продажу і ціною покупки);

- премії та різниці при вкладенні коштів у виробничі фінансові інструменти (опціони і ф'ючерси);

- комісійні винагороди, що виникають при управлінні портфельними інвестиціями в порядку довірчого управління, при розміщенні емісійних цінних паперів перших випусків і ін.

Дохід інвестора від володіння фінансовими активами залежить від курсової вартості і поточного доходу. Повний дохід інвестора від фінансових активів складається з двох величин - поточного доходу і доходу від зміни Ціни активу, тобто приросту капіталу:

ПД = ПД + Дзц,

де ПД - повний дохід інвестора; ПД - поточний дохід інвестора; Дзц - дохід від зміни ціни фінансового активу.

Приріст капіталу може бути і негативною величиною, якщо вартість фінансового активу знижується.

Повний дохід - це важливий показник, використовуваний для оцінки інвестиційної привабливості фондового портфеля, але він не характеризує ефективності інвестицій у фінансові активи. Для їх характеристики використовують відносну величину, рівну відношенню повного) доходу до початкового об'єму інвестицій (у річному інтервалі):

ПФІ = (ПД: Іпо) х100,

де ПФІ - прибутковість фінансових інвестицій,%; ПД - повний дохід інвестора; Іпо - Початковий обсяг інвестицій.

Інвестор прагне вкласти свої грошові кошти в найбільш дохідні фінансове активи. Однак невизначеність майбутніх доходів вимагає врахування можливих відхилень від очікуваного значення, тобто обліку ризику, пов'язаного з вкладенням грошей в даний фінансовий актив.

Інвестиційної портфель має обмеження по терміну життя, а також за мінімальною і максимальною сумою інвестицій. Його прибутковість визначають трьома величинами: очікуваною, можливою і середньою.

Очікувана (мінімальна) дохідність являє собою величину, яка буде отримана після закінчення найменш сприятливого обставини.

Можлива (максимальна) прибутковість - це величина, одержувана при найбільш ймовірному позитивному розвитку подій. Більш висока прибутковість пов'язана з підвищеним ризиком для інвестора. Тому в процесі інвестування слід враховувати обидва фактори, які порівнюють із середньоринковими рівнем дохідності.

Для виміру сукупної прибутковості фондового портфеля рекомендують використовувати наступну формулу:

ДІП=

де ДІП - дохідність інвестиційного портфеля,%; ОДВ - отримані дивіденди і відсотки; РКП - реалізований курсовий прибуток; НКП - нереалізований курсовий прибуток; ПІ - початкові (вихідні) інвестиції у фондовий портфель; ДК - додаткові кошти, вкладені в портфель; M1 - число місяців перебування коштів у портфелі; М2 - число місяців відсутності грошових коштів у портфелі; ВК - витягнуті з портфеля грошові кошти.

Дана формула включає як реалізовані (поточні надходження в сумі з приростом курсової вартості цінних паперів), так і нереалізовані доходи в результаті приросту курсової вартості за рік. Внесені додаткові суми і витягнуті кошти зважують по числу місяців, коли вони були вкладені в портфель.

Значення показника прибутковості інвестиційного портфеля, отримане в результаті фінансових обчислень, можна використовувати для аналізу його прибутковості, скоригованої з урахуванням параметрів фондового ринку. Такий порівняльний аналіз зручний для інвестора, так як дозволяє встановити, наскільки позитивно зарекомендував себе конкретний портфель щодо ринку цінних паперів в цілому.

3. Проблеми оцінки ефективності фондового портфелю

На сьогоднішній день найбільш розповсюджені 2 моделі визначення характеристик портфеля: модель Марковіца та модель Шарпа. Обидві моделі створені і успішно працюють в умовах, що склалися у відносно стабільних західних фондових ринків. Нажаль, до їх числа український фондовий ринок поки що не входить. Через це була розпочата спроба створити модель, яка здатна успішно функціонувати в умовах фондового ринку, що формується, розвивається та реорганізується, яким є фондовий ринок України. Створена модель отримала назву Квазі-Шарп. Кожну модель буде розглянуто окремо.

Модель Марковіца. Модель базується на тому, що показники прибутковості різних цінних паперів взаємопов'язані: із зростанням доходності одних паперів спостерігається одночасне зростання і по іншим паперам, треті залишаються без змін, а в четвертих, навпаки доходність знижується. Такий вид залежності не детермінований, тобто однозначно визначений, а є стохастичним, і називається кореляцією.

За моделлю Марковіца доходність портфеля цінних паперів -- це середньозважена доходність паперів, його складових, яка визначається формулою:

де: N - кількість цінних паперів, які розглядаються;

Wi -- процентна частка даного паперу в портфелі;

ri -- доходність даного паперу.

Модель Шарп на відміну від моделі Марковіца, яка розглядає взаємозв'язок доходності цінних паперів, модель Шарпа розглядає взаємозв'язок доходності кожного цінного папера з доходністю ринку в цілому.

Основні припущення моделі Шарпа:

* як доходність цінного папера береться математичне очікування доходності;

* існує деяка безризикова ставка доходності Rf, тобто доходність якогось цінного папера, ризик якого завжди мінімальний у порівнянні з іншими цінними паперами;

* взаємозв'язок відхилень доходності цінного папера від безризикової ставки доходності (далі відхилення доходності цінного папера) з відхиленням доходності ринку в цілому від безризиковоі ставки доходності (далі: відхилення доходності ринку) описується функцією лінійної регресії;

* під ризиком цінного папера слід розуміти ступінь залежності змін доходності цінного папера від змін доходності ринку в цілому;

* вважається, що дані минулих періодів, які використовуються при розрахунку доходності та ризику, відображають повною мірою майбутні значення доходності.

Крім того, модель Шарпа має особливість: існує небезпека, що оцінюване відхилення доходності цінного папера не належатиме побудованій лінії регресії. Цей ризик називають залишковим ризиком. Залишковий ризик характеризує ступінь розбросу значень відхилень доходності цінного папера навколо лінії регресії.

Основний недолік моделі -- необхідність прогнозувати доходність фондового ринку та безризикову ставку доходності. Модель не враховує ризик коливань безризикової доходності. Крім того, при значній зміні співвідношення між безризиковою доходністю та доходністю фондового ринку модель дає похибки. Таким чином, модель Шарпа може застосовуватися при розгляді великої кількості цінних паперів, що описують велику частку відносно стабільного фондового ринку.

Як зазначалося раніше, модель Марковіца та Шарпа були створені та успішно працюють в умовах західних фондових ринків, яким притаманні стабільність і порівняна прогнозованість. У країнах з перехідною економікою фондові ринки перебувають на етапі становлення і розвитку. Відбувається постійна реорганізація. Фондовий ринок України не є винятком. У таких умовах застосування моделей Марковіца і Шарпа приводить до похибок, пов'язаних із нестабільністю котирування цінних паперів та фондового ринку в цілому.

Модель Квазі-Шарп ґрунтується на взаємозв'язку доходності кожного цінного папера з деякого набору N цінних паперів з доходністю одиничного портфеля з цих паперів.

Основні припущення моделі Квазі-Шарп полягають у наступному:

* за характеристику доходності цінного папера береться математичне очікування доходності;

* під одиничним портфелем цінних паперів слід розуміти портфель, що складається з усіх цінних паперів, що розглядаються, взятих у рівній пропорції;

* взаємозв'язок доходності цінного папера і доходності одиничного портфелю описується лінійною функцією;

* під ризиком цінного папера слід розуміти ступінь залежності змін доходності цінного папера від змін доходності одиничного портфеля;

* вважається, що дані минулих періодів, використані при розрахунку доходності та ризику, відображають повною мірою майбутнє значення доходності.

На сучасному етапі розвитку фондового ринку України при оптимізації фондового портфеля можна користуватися моделями Марковіца, Шарпа та Квазі-Шарп. Застосування комп'ютерної техніки для обробки даних (зокрема, програм Markoviz, Sharp та Qsharp) значно полегшує та прискорює процес оптимізації, дозволяє моделювати різні сценарії розвитку подій.

Модель Марковіца раціонально використати при стабільному стані фондового ринку, коли бажано сформувати портфель з цінних паперів різного характеру, що належать різним галузям. Основний недолік моделі -- очікувана доходність цінних паперів приймається рівній середньої доходності за даними минулих періодів.

Модель Шарпа застосовується в основному при розгляді великої кількості цінних паперів, що описують велику частину фондового ринку. Основний недолік моделі -- необхідність прогнозувати доходність фондового ринку та безризикову ставку доходності. Не враховується ризик коливань безризикової доходності. Крім того, при значній зміні співвідношення між безризиковою доходністю та доходністю фондового ринку модель дає похибки.

Модель Квазі-Шарп раціонально застосовувати при розгляді порівняно невеликої кількості цінних паперів, що належать до однієї чи кількох галузей. З допомогою її добре підтримувати оптимальну структуру вже існуючого портфеля. Основний недолік моделі -- розглядається окремий сегмент фондового ринку, на якому працює агент фондового ринку, без урахування глобальних тенденцій.

Лауреат Нобелівської премії Гаррі Марковіц у своїй статті «Портфельний вибір» взяв за основу золоте правило інвестування, розглянувши задачу оптимізації фондового портфеля в координатах «дохідність - ризик». Якщо портфель моделюється багатовимірної випадковою величиною очікуваної дохідності його активів, то можна виділити параметри середньої прибутковості (прибутковість), розрахункового відхилення від середнього (ризик) і побудувати кореляційний матрицю стохастичною взаємного зв'язку активів портфеля. Тоді задача оптимізації фондового портфеля - це

а) завдання максимізації прибутковості портфеля при фіксованому рівні його ризику

б) завдання мінімізації ризику портфеля при фіксованій необхідної середньої прибутковості портфеля.

Завдання в постановці Марковіца, що має абревіатуру MVO (means-variance analysis) вирішена півстоліття тому. У Мережі можна знайти кілька десятків безкоштовних калькуляторів подібного роду, заснованих, наприклад, на алгоритмі квадратичної оптимізації за Куну-Таккера.

Але років через тридцять після виходу статті Марковіца пролунали голоси проти методу MVO. Істота перший заперечень було математичним. Спеціальні статистичні дослідження показали, що розподіл поточної прибутковості активів не є нормальним, тобто не характеризується тільки перший початковим і другим центральним моментами. Отже, оптимізація портфеля лише з двох моментів розподілу прибутковості є некоректною. Застосовуючи некласичні розподілу дохідності, аналітики вирішили відмовитися від методу Марковіца на користь імітаційного моделювання портфеля методами Монте-Карло, відновлюючи результуюче розподіл прибутковості портфеля на основі безлічі вхідних сценаріїв ринку.

Інше міркування виходило від групи Шарпа-Лінтнер (у подальшому також нобелівських лауреатів). Справедливо стверджувалося, що безглуздо розглядати завдання MVO для портфелів з реальними активами, тому що прибутковість і ризик цих активів прогнозувати неможливо. Було також відмічено, що інвестори на регіональних організованих ринках почали рухатися стадами (термін Дж. Сороса), і це стадна рух у фарватері «бичачої» або «ведмежу» тенденції породило ефект синхронної волатильності (близька до повної кореляція активів). Відповідно, виявилося можливим не проводити вимірювання кореляції, а порівнювати два сильно корельовані тенденції: активу і ринку (бета-модель). До того ж спеціальні дослідження показали, що помилка у вимірюванні дохідності та ризику активів вносить до рішення задачі MVO на порядок велику погрішність, ніж помилка у вимірюванні параметрів кореляційної матриці.

Третє заперечення проти MVO полягала у неприйнятті концепції симетричного ризику. Несиметричність раціональної функції інвестиційної корисності виражає ту суть, що інвестор набагато інтенсивніше переживає програші, ніж виграші. Тому симетрична міра ризику (прикладом якої є відхилення від середнього) є незадовільним модельним описом. Варто було б пов'язувати ризик виключно з фактом втрат. Відштовхуючись від цієї установки, вчені запропонували цілий спектр методів оцінки портфельного ризику, до яких відносяться методи класів MAD, Value-at-Risk та інші.

Здавалося б, відхід від методу Марковіца мав би поліпшити якість управління фондовими активами. Однак події останніх трьох років показують, що ніякі спеціальні зусилля з удосконалення методик фондового менеджменту не приводять до успіху, якщо в їх основі лежать ненаукові уявлення про природу ринку.

Висновки

Підводячи підсумки вищесказаному, слід зазначити, що на сьогодні зустрічається дуже мало корпорацій, які інвестують вільні грошові кошти в цінні папери, формуючи при цьому ефективний фондовий портфель.

При проведенні інвестиційних операцій, для зменшення ризику, необхідно формувати інвестиційний портфель цінних паперів, в який повинно входити від 8 до 20 видів цінних паперів. Саме при такій диверсифікації значно знижується ризик втрат вкладень (чи доходів від вкладень), при збільшенні кількості видів цінних паперів в інвестиційному портфелі ризик знижується, але вже не чуттєво. Перед формуванням фондового портфелю необхідно визначитись, який саме тип портфелю формувати: спрямований на зростання, спрямований на доход чи консервативний портфель.

При оцінці цінних паперів, які включаються до фондового портфелю, необхідно застосовувати методи фінансового аналізу, які дають вірогідну картину тенденцій розвитку інвестиційного проекту, а також визначають вірогідні доходи та ризики. Формування фондового портфелю корпорації повинно відбуватися з метою формування комбінації цінних паперів з оптимальним співвідношенням «доход-ризик». Корпорація, що інвестує капітал в цінні папери, повинна вибрати серед альтернативних портфелів той, який при рівному значенні ризиковості має найбільший дохід, або при рівній межі доходності, має найменшу ризиковість.

В зв'язку з малим рівнем розвитку фондового ринку в Україні, загальною світовою і національною економічною кризою, частими змінами законодавства, інвестор, сформувавши портфель цінних паперів, повинен постійно здійснювати його моніторинг в умовах постійних зовнішніх змін.

При подальшому розвитку фондовому ринку в Україні, пошириться використання портфельного інвестування цінних паперів, що дозволить оптимізувати загальновизнані методи і моделі оцінки та управління до умов нашої національної економіки.

інвестиційний фондовий фінансовий ризик

Список використаної літератури

1. Мойсеєнко І.П. Інвестування: фондовий ринок Навчальний посібник / Мойсеєнко І. П. - К.: Знання., 2006. - 490 с.

2. Смалюк Г.Ф. Методи формування та реалізації інвестиційного портфеля // Наука й економіка. - 2007. - №2. - С.18-24

3. Топсахалова Ф.М.-Г. Методичні вказівки, «Інвестиції» Видавництво "Академія Природознавства",2008 рік

4. Уманців Ю., Ємець В. Міжнародне портфельне інвестування в контексті фінансової глобалізації // Вісник Національного банку України. - 2008. - Вип. 9. - С. 26-35.

5. Черничинець С.П. Вдосконалення управління портфелем цінних паперів через конкретизацію функціонального наповнення управлінських етапів // Регіональні перспективи. - 2004. - № 3-5. - С. 205-206.

Размещено на Allbest.ru