Види страхування

У територіальному аспекті виділяють місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та світовий (зовнішній) страхові ринки. Місцевий (регіональний) ринок задовольняє страхові інтереси регіону; національний -- інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави), світовий -- задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.

За галузевою ознакою виділяють ринки особистого та майнового страхування. Кожна з названих ланок має свою структуру (сегментацію).

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так.

1. Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і переплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси. Свої стосунки з іншими страховиками економічно відокремлені страхові товариства будують на основі співстрахування та перестрахування.

2. Страхові товариства можуть об'єднуватись у спілки, асоціації, пули та інші об'єднання для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Вони не мають права займатися страховою діяльністю.

3. Товариства взаємного страхування -- юридичні особи -- страховики, створені відповідно з метою страхування ризиків цього товариства. Сплата страхового платежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства, крім випадків, передбачених законодавством України. Кожний член товариства за умови використання ним усіх зобов'язань перед товариством взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску, має право отримати повністю необхідне страхове відшкодування у разі настання страхового випадку.

4. Страхові агенти та страхові брокери -- страхові посередники,-- через яких страховики здійснюють страхову діяльність.

Страхові агенти -- громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери -- громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку за винагороду від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Страхові брокери -- громадяни, які не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

5. Перестрахувальні компанії (перестраховики) -- організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.

6. Перестрахові брокери -- юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як посередник.

7. Моторне (транспортне) страхове бюро -- юридична особа, яка утримується за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо вказаного виду страхування.

8. Спеціальний Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю, який здійснює нагляд з боку держави з метою дотримання вимог учасниками страхового ринку законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

2. Посередницька діяльність на ринку страхових послуг

На страховому ринку України посередники існують з кінця 80-х років, тобто з моменту його виникнення. Посередники - це страхові агенти - фізичні особи, які працювали на умовах трудової угоди чи контракту, а також юридичні особи, для яких страхове посередництво не було виключним видом діяльності (залізничні каси, туристичні фірми, Ощадбанк тощо). Функції страхових посередників виконували і продовжують виконувати страхові компанії, що продають страхові продукти іноземних страховиків.

Згідно з Законом України «Про страхування» страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Страхові агенти - це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика, виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком.

Страхові брокери - це громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Страховим посередникам в Україні заборонено працювати на користь іноземних страховиків, іноземним страховим посередникам дозволяється працювати на українському страховому ринку тільки через представництво, яке є платником податку, або через створене ними дочірнє підприємство.

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому збігається, але юридичний статус таких осіб різний.

Страхові брокери (обов'язкова державна реєстрація):

- юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, офіційно зареєстровані в державному реєстрі страхових брокерів України;

- громадяни-підприємці, офіційно зареєстровані в державному реєстрі страхових брокерів України; представництвах іноземних страхових брокерів, зареєстровані в Україні як платники податку та в державному реєстрі страхових брокерів України.

Страхові агенти (обов'язкова реєстрація відсутня):

- юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, для яких посередницька діяльність на страховому ринку - виключний вид діяльності (страхові агентства);

- юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, для яких посередницька діяльність на страховому ринку - не виключний вид діяльності (туристичні агентства, консалтингові фірми, транспортні й експедиторські організації, юридичні контори тощо);

- громадяни-підприємці, що працюють зі страховою компанією на підставі агентської угоди;

- фізичні особи, які працюють страховими агентами за контрактом із страховою компанією;

- страхові компанії - резиденти, що продають страхові послуги іноземних страховиків на умовах агентської угоди;

- спеціалізовані об'єднання страховиків із правом реалізації страхових послуг учасників об'єднання;

- представництва іноземних страхових агентів - юридичних осіб, зареєстровані в Україні, як платники податку;

- представники іноземних страхових агентів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Слід також окреслити відмінності між страховими посередниками. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) - ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

3. Внутрішній страховий ринок України

Страховий ринок представляє собою досить складне явище, мас свою внутрішню структурну будову та зовнішнє оточення. Його внутрішня будова, з одного боку, представлена суб'єктами страхового ринку, з іншого - страховими продуктами. Зовнішнє оточення представлено ланками фінансової системи держави та сферою міжнародних фінансів, зв'язок з якими визначається за напрямками руху грошових потоків.

Внутрішня структурна будова страхового ринку за суб'єктами страхових відносин представлена трьома основними секторами:

· 1-й сектор - уповноважений орган державного нагляду за страховою;

· 2-й сектор - структурні елементи страхового ринку - страховики страхувальники та об'єднання страховиків;

· 3-й сектор - елементи інфраструктури - страхові та не страхові посередники.

Перший сектор - Департамент фінансових установ та ринків міністерства фінансів України.

Другий сектор структурної будови страхового ринку України представлений страховиками - страховими компаніями, перестраховиками у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, державних страхових компаній; страхувальниками - юридичними особами, фізичними особами, фізичними особами, що займаються підприємницькою діяльністю; об'єднаннями страховиків - страхові бюро; страхові пули, товариства взаємного страхування, спілки, асоціації та інші об'єднання страховиків.

Третій сектор - страхові та не страхові посередники.

4. Асортимент страхового ринку в Україні

Асортимент страхового ринку - набір видів страхових послуг, що пропонуються страхувальникам у даній країні, регіоні.

Класифікація за юридичними ознаками розділяє страхування на дві основні групи, існування котрих пов'язане з наявністю законодавства (юридичних норм), що регулюють їх здійснення.

Перша класифікація - за відділами і класами - застосовується для ліцензування страхової діяльності,

друга - за формами -- для їх розмежування на обов'язкові і добровільні.

Згідно першої класифікації у країнах Євросоюзу усі види страхування поділені на два відділи:

- перший відділ включає усі види страхування життя і пенсій, в тому числі їх довготермінові види,

- другий - загальні (ризикові) види страхування.

Перший відділ передбачає дев`ять, а другий - вісімнадцять класів (груп) страхування.

Розділ І. Страхування життя.

1. Страхування життя, в тому числі:

- страхування тільки на дожиття до визначеного віку;

- страхування тільки на випадок смерті;

- страхування на дожиття і на випадок смерті;

- страхування життя з поверненням страхових внесків;

- тонтіни полягають в утворенні товариств з метою збору і капіталізації вкладів для подальшого поділу нагромаджених коштів, серед осіб які дожили до певного віку, або серед осіб яким право отримання вкладів передали померлі члени товариства;

- страхування рент (пенсій);

- додаткові страхування, здійснювані компаніями зі страхування життя, а саме страхування наслідків нещасних випадків і втрати працездатності, страхування ризику смерті внаслідок нещасного випадку, страхування на випадок інвалідності, зумовленої нещасним випадком або хворобою у тих випадках, коли такі страхування є додатковими до страхування життя.

2. Весільне страхування (до одруження) і страхування життя дітей.

3. Страхування життя і страхування пенсій з інвестиційним фондом.

4. Страхування здоров'я, відоме в Ірландії і Великобританії під назвою "постійне страхування здоров'я без права його анулювання".

5. Тонтіни, котрі полягають в утворенні товариств з метою збору і капіталізації вкладів для подальшого поділу нагромаджених коштів серед осіб, які дожили до певного віку або серед осіб, котрим права на отримання вкладів передали померлі члени товариства.

6. Операції з нагромадження коштів, при котрих утворюються так звані амортизаційні (погашувальні) фонди.

7. Операції з управління пенсійними фондами у випадках, коли страхові компанії передають їм активи у вигляді страхових резервів на випадок смерті або дожиття.

8. Операції з управління грошовими коштами, котрі здійснюють французькі страхові компанії згідно Страхового кодексу Франції.

9. Операції, пов'язані з тривалістю життя людини і нагромадженням коштів згідно законодавства про соціальне страхування, але здійснювані страховими компаніями на підставі національного страхового законодавства країни-учасника Євросоюзу .

Розділ II. Загальне страхування.

1. Страхування від нещасних випадків.

2. Страхування на випадок хвороби.

3. Страхування наземного транспорту.

4. Страхування залізничного транспорту.

5. Страхування авіаційного транспорту.

6. Страхування водного транспорту.

7. Страхування вантажів.

8. Страхування від вогню і стихійних явищ.

9. Страхування інших видів майна, ніж передбачене в групах 3-8.

10. Страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів.

11. Страхування відповідальності власників авіаційних суден.

12. Страхування відповідальності власників водних суден.

13. Страхування загальної відповідальності.

14. Страхування кредитів.

15. Страхування поручительств.

16. Страхування фінансових витрат.

17. Страхування судових витрат.

18. Страхування допомоги

Класифікація, котра застосовується для ліцензування страхової діяльності в Україні, дещо простіша: у ній немає поділу на два відділи, але виділені групи страхувань, котрі приблизно відповідають групам страхувань у відповідності до класифікації Євросоюзу.

Класифікація страхувань за юридичною ознакою базується на законодавчих нормах цивільного і страхового права та забезпечує їх групування за видами (класами), що служить підставою для видачі ліцензій на здійснення страхової діяльності та забезпечує їх поділ на обов'язкові і добровільні види.

Види обов'язкового страхування:

В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування:

1) медичне страхування;

2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

4) страхування спортсменів вищих категорій;

5) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

7) авіаційне страхування цивільної авіації;

8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

9) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

10) страхування засобів водного транспорту;

11) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту (порядок та умови цього страхування визначаються спеціальним законом України);

13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;

14) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції'1 ( 1039-14);

17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ" (2665-14);

19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

21) страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою, безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів;

22) страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

23) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

24) страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

26) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

27) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

28) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

29) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

30) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

31) страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

32) страхування відповідальності морського судновласника;

33) страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб.

Обов'язкові види страхування, які запроваджуються в Україні, мають бути включені до Закону України „Про страхування", причому забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені цим законом.

Добровільне страхування та його види:

Видами добровільного страхування можуть бути:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4) страхування здоров'я на випадок хвороби;

5) страхування залізничного транспорту;

6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);

7) страхування повітряного транспорту;

8) страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

11) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9);

12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

13) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена пунктами 12-14);

16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

17) страхування інвестицій;

18) страхування фінансових ризиків;

19) страхування судових витрат;

20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

21) страхування медичних витрат;

22) інші види добровільного страхування.

5. Проблеми та перспективи становлення страхового ринку в Україні

В умовах економічної і фінансової кризи знижується активність на страховому ринку. Для її активізації необхідною умовою є стабільність гривні, завершення процесів приватизації в основних галузях народного господарства. В принципі захистити можна тільки власника і в умовах нормального функціонування фінансової системи. В умовах стабілізації економіки, зміни форм власності та механізму управління в державному секторі економіки потреба суб'єктів господарської діяльності у захисті своїх майнових інтересів та інтересів працівників від різноманітних ризиків зростає.

Розвиток страхового ринку України потребує розв'язання проблем зі страхування життя, пенсійного медичного страхування та страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Негативний вплив на розвиток страхового ринку в Україні справляють:

- відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;

- значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств;

- неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави, прояви монополізму;

- високий рівень інфляції (понад 10 відсотків), внаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування в національній валюті неможливе;

- слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів;

- відсутність вторинного ринку страхових послуг, механізмів ефективної взаємодії банківського та страхового сектору економіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку

- неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.

Серйозну загрозу нормальному функціонуванню страхового ринку України також становить тенденція до монополізації страхового ринку в інтересах окремих міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій.

Розвиток страхового ринку полягає в наступному:

- створення привабливого і доступного для страхувальників ринку страхових послуг, перетворення страхування в ефективну складову частину соціального захисту населення;

- усунення адміністративних бар'єрів для здійснення окремих видів страхування та створення рівних умов для всіх страховиків;

- забезпечення шляхом страхування реальної компенсації збитків, завданих стихійним лихом, катастрофами та аваріями природного і техногенного характеру, що дасть змогу зменшити навантаження на державний та місцеві бюджети;

- збільшення інвестиційних можливостей страховиків, впровадження системи мотивацій їх інвестиційної діяльності, перетворення накопичувальних страхових резервів у надійне джерело інвестування національної економіки;

- досягнення високої конкурентоспроможності українських страховиків, приведення вітчизняного страхового ринку у відповідність із світовими стандартами.

Довіра до страхування як інституту соціально-економічного захисту є однією з необхідних передумов розвитку страхового бізнесу. З метою відновлення довіри до страхової галузі необхідно:

- поступово замінити обов'язкове державне страхування безпосереднім відшкодуванням з державного бюджету за рахунок коштів, передбачених на утримання відповідних державних органів;

- впровадити нові ефективні та привабливі для населення форми фінансових послуг, зокрема таких, як надання кредитів під заставу страхових полісів тощо;

- інформувати населення через засоби масової інформації про стан страхового ринку і рівень державного контролю за його діяльністю.

3. Державне регулювання страхової діяльності

1. Необхідність і значення державного регулювання страхової діяльності

Історично склалося три типи систем страхового регулювання. Домінуючою є система, коли регулювання страхування здійснюють на рівні вищих органів виконавчої влади (Японія, Німеччина, Швеція, Великобританія). Другий тип -- дуалістична побудова системи нормативних актів, коли деякі аспекти страхування регулюються на національному рівні, але основні нормовстановлюючі повноваження передають місцевим (територіальним) органам влади (Канада). Третій тип -- відсутність національного законодавства у сфері страхування та регулювання страхових відносин тільки на рівні місцевої влади (США).

Регулююча функція держави в галузі страхування може виявлятися у різних формах: прийняття законодавчих актів, що регламентують страхування; встановлення видів обов'язкового страхування; проведення податкової політики; встановлення пільг страховим організаціям для стимулювання їх діяльності; створення особливого правового механізму, який забезпечує нагляд за функціонуванням страхових організацій.

До системи заходів державного регулювання належить: реєстрація страхових організацій; ліцензування діяльності страхових організацій; нагляд за діяльністю страховиків та їх об'єднань.

Особливості систем страхового регулювання, що використовуються у різних країнах, виникли не відразу, а в результаті довготривалої еволюції, іноді -- на протягом кількох сторіч. Спочатку ці системи створювалися як засіб контролю за платоспроможністю страховиків та запобігання випадків невиконання ними своїх зобов'язань. Основними засобами досягнення цілей були обмежувальні та контрольні заходи.

2. Уповноважений орган нагляду за страховою діяльністю в Україні та його функції

Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників.

В Україні страховий нагляд розвивається з 1993 р., коли був утворений Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю «Укрстрахнагляд». У 1999 р. в ході адміністративної реформи його функції були передані Міністерству фінансів України. Це відомство не приділило належної уваги страховій системі, внаслідок чого виявилися відсутніми чітко визначені концептуальні основи державної політики стосовно страхування. Залишаються не вирішеними питання соціально-економічних пріоритетів страхування; питання моделі державного регулювання страхового ринку; не визначено балансу між соціальним страхуванням і страхуванням на цивільно-правових основах; політика держави стосовно страхування непослідовна, окремі заходи декларуються без попереднього фінансово-економічного обґрунтування тощо.

З 2003 р. державний нагляд за страховою діяльністю на території України проводить Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України та його органи на місцях.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України забезпечує проведення державної політики у сфері страхування, керуючись у своїй діяльності Конституцією України, законами України, указами Президента України, Кабінету Міністрів України; узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції; розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України організовує виконання актів законодавства і систематично контролює їхню реалізацію.

Основними завданнями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у сфері страхування є:

розроблення основних напрямів розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

проведення заходів щодо забезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю;

регулювання в межах своїх повноважень взаємовідносин страховиків зі страхувальниками, а також страхових брокерів зі страхувальниками і страховиками;

-- проведення роботи з удосконалення методів фінансової, діяльності страховиків;

-- участь у міжнародному співробітництві з питань страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї завдань:

-- веде єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) та державний реєстр страхових брокерів;

видає ліцензії страховикам на проведення страхової діяльності та проводить перевірки їі відповідності виданій ліцензії;

видає свідоцтва про введення страхових брокерів до державного реєстру страхових брокерів та проводить перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їхньої звітності;

проводить перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності;

у межах своєї компетенції методично забезпечує роботу страховиків та страхових посередників;

розробляє рекомендації для захисту фінансових інтересів страховиків, страхових посередників і страхувальників;

узагальнює практику страхової діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розробляє і подає у визначеному порядку пропозиції щодо розвитку і вдосконалення законодавства України щодо страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

у межах своєї компетенції приймає нормативно-правові акти з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

проводить аналіз додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;

контролює платоспроможність страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

забезпечує проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного страхового нагляду;

визначає правила формування і розміщення страхових резервів, а за погодженням із Державним комітетом статистики України -- правила їх обліку та показники звітності;

розробляє пропозиції щодо впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків і страхових посередників;

аналізує стан і тенденції розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

у визначеному законодавством порядку організовує і координує навчання, підготовку і перепідготовку кадрів та визначає кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхової діяльності;

бере участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід, організовує виконання міжнародних договорів України з цих питань;

роз'яснює порядок застосування законодавства про страхову діяльність і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні, проводить через засоби масової інформації інформаційно-роз'яснювальну роботу з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;

розглядає звернення громадян, підприємств, установ та організацій з питань, що належать до його компетенції;

розробляє нормативні і методичні документи з питань страхової діяльності, що віднесена Законом України «Про страхування» до компетенції Уповноваженого органу;

узагальнює практику страхової діяльності, розробляє пропозиції щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;

бере участь у проведенні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності;

виконує інші функції, потрібні для виконання покладених на нього завдань.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України має право:

одержувати у визначеному порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їхнє фінансове становище та пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій і громадян -- інформацію, потрібну для виконання покладених на нього завдань;

одержувати від страхових брокерів визначену звітність про їхню діяльність та інформацію про укладені договори, а також пояснення щодо цих даних;

видавати приписи страховим брокерам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання -- приймати рішення про вилучення страхового брокера з державного реєстру страхових брокерів;

одержувати у визначеному порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;

створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових брокерів;

контролювати достовірність та повноту інформації, що надається учасниками страхового ринку, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи щодо їх усунення, а в разі невиконання приписів -- зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та вилучення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Суперечки щодо відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд;

звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України «Про підприємництво».

Посадові особи Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у випадку розголошення в будь-якій формі відомостей, що є комерційною таємницею страховика, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

3.Порядок реєстрації та ліцензування страховиків

Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України -- це система обліку, збору, нагромадження та вилучення з Реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності та нагляду за страховою діяльністю страховиків. До Реєстру вносять дані про страховиків (перестраховиків), які отримали ліцензії на проведення страхової діяльності.

Реєстр ведуть у формі книги, пронумерованої, прошнурованої та завіреної печаткою. Документи, які надходять на ліцензування від суб'єктів підприємницької діяльності, реєструють у журналі реєстрації документів суб'єктів підприємницької діяльності, поданих на ліцензування. Підставою для внесення страховика (перестраховика) до Реєстру є рішення про видачу страховику ліцензії.

Вносячи страховика (перестраховика) до Реєстру, йому надають порядковий реєстраційний номер, а також зазначають номер виданої ліцензії. Записи у Реєстрі ведуть українською мовою, від руки. Вносять зміни та доповнення до Реєстру на підставі наказу органу нагляду за страховою діяльністю. Підставою для видання наказу про внесення змін та доповнень до Реєстру є:

зміна місцезнаходження (юридичної адреси) страховика (перестраховика);

зміна назви страховика (перестраховика);

зміна організаційної форми або форми власності страховика (перестраховика);

Страховика вилучають з Реєстру в разі:

відкликання у страховика (перестраховика) ліцензії на проведення страхової діяльності, якщо відкликання не було оскаржене;

рішення арбітражного суду;

реорганізації страховика.

Для нагромадження даних Реєстру, довідок про видані та відкликані ліцензії на ведення страхової діяльності, а також результатів перевірок діяльності страховиків, орган нагляду за страховою діяльністю створює інформаційну базу страховиків.

У разі зміни даних, що становлять інформаційну базу страховиків (перестраховиків), страховик повинен у десятиденний термін надіслати до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України відповідні зміни та доповнення.

Ліцензування страхової діяльності здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Вона відповідно до вимог нормативно-правових актів України щодо страхування видає фінансовим установам ліцензію на проведення певного виду страхування, визначеного ст. 6,7 Закону України «Про страхування».

Для отримання ліцензії на право проведення конкретних видів страхування фінансова установа зобов'язана виконати всі вимоги нормативно-правових актів України, які регулюють страхову діяльність.

Після отримання відповідної ліцензії в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України страховик має право вести страхову діяльність на всій території України. Страховик має право здійснювати страхування через свій відокремлений підрозділ за умови внесення інформації про відокремлений підрозділ до Державного реєстру фінансових установ. Ліцензія чинна до закінчення строку дії ліцензії або її анулювання. Ведення страхової діяльності після закінчення строку дії ліцензії або її анулювання не допускають. Якщо страховик має намір провадити зазначені в ліцензії види страхування після закінчення строку її дії або в разі його реорганізації, то страховик зобов'язаний отримати нову ліцензію. Нову ліцензію видають не раніше останнього робочого дня дії попередньо виданої ліцензії. Строк дії переоформленої ліцензії або дубліката ліцензії не може перевищувати строку дії, який був зазначений у цій ліцензії. Ліцензія, видана страховику Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, не підлягає передачі для використання іншими юридичними або фізичними особами для провадження страхової діяльності.

Вимоги, встановлені законодавством України у сфері регулювання страхової діяльності, повинні виконуватися страховиками протягом усього строку дії ліцензії. За видачу ліцензії щодо кожного виду страхування, за переоформлення ліцензії, за видачу дубліката ліцензії справляють плату в розмірі, встановленому нормативно-правовими актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. Плата за видачу ліцензій сплачується одноразово з розрахунку за кожний рік користування ліцензією у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Ліцензії видають на такий строк:

на страхування життя -- безстрокові;

на види страхування, інші, ніж страхування життя, -- три роки.

При повторній видачі ліцензії на даний вид страхування, якщо до страховика протягом попереднього терміну користування ліцензією не застосовували заходи впливу, -- 5 років. Якщо до страховика були застосовані заходів впливу, повторно ліцензія може бути видана строком на 3 роки.

Ліцензія на кожен вид страхування оформлюється на окремому бланку. Страховик повинен розмістити отриману ліцензію в доступному для огляду місці за своїм місцезнаходженням.

Для отримання ліцензії на провадження страхової діяльності заявник подає до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України документи, перелік яких передбачено Законами України «Про страхування» і «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а саме:

заяву про видачу ліцензії встановленого зразка;

копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (надалі -- ЄДРПОУ), засвідчену нотаріально або органом, який видав оригінал документа;

копії установчих документів, засвідчені в установленому законодавством порядку;

довідки з банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують формування та розмір сплаченого статутного фонду;

довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену аудиторською фірмою (аудитором), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства;

правила (умови) страхування;

економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

інформацію про учасників страховика;

інформацію про голову виконавчого органу та його заступників, яка має бути підписана керівником страховика і скріплена печаткою, копію диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копію диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, засвідчені печаткою страховика і відповідним підписом;

інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

У заяві про видачу ліцензії мають міститися відомості про особу заявника (назва, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ), перелік видів страхування, на проведення яких страховик має намір одержати ліцензію, перелік правил страхування для кожного виду добровільного страхування, дату подання заяви, підпис керівника страхової організації, скріплений печаткою.

Правила страхування, подані для реєстрації, мають бути пронумеровані, прошнуровані, скріплені підписом відповідальної особи і печаткою страховика. Правила повинні містити всі умови, визначені ст. 17 Закону України «Про страхування», бути викладені державною мовою та мати суцільно пов'язаний закінчений зміст, граматично та логічно узгоджений виклад. Заявник зобов'язаний виправити у Правилах страхування граматичні та стилістичні помилки в разі їх наявності. За умов проведення страховиком зовнішньоекономічних операцій страхування (перестрахування) Правила страхування можуть бути перекладені на англійську чи іншу мову. Тексти таких перекладів мають бути завірені відповідно до вимог законодавства.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначають підстави для такої відмови.

4. Особисте страхування

1. Економічний зміст , підгалузі та види особистого страхування

Згідно з класифікацією страхування за об'єктами особисте страхування розглядається як окрема галузь. Особисте страхування має на меті надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників за рахунок коштів підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров'я.

Особисте страхування має багато спільного із соціальним страхуванням, і насамперед щодо об'єктів страхового захисту громадян. Проте між особистим страхуванням і соціальним є відмінності. Головна з них стосується джерел формування страхових фондів. В особистому страхуванні ними є переважно індивідуальні доходи громадян, а в соціальному -- кошти підприємств, установ, організацій.

В особистому страхуванні розглядають такі страхові ризики: смерть страхувальника (застрахованого); тимчасова втрата працездатності; постійна втрата працездатності; закінчення страхувальником (застрахованим) активної трудової діяльності у зв'язку із виходом на пенсію; дожиття страхувальника (застрахованого) до закінчення строку страхування.

До підгалузей особистого страхування належать страхування життя (пенсій), страхування від нещасних випадків і медичне страхування. Останні дві підгалузі в економічній літературі об'єднуються під назвою «страхування здоров'я». Здійснення особистого страхування пов'язане з певними труднощами. При його проведенні дуже важко, зокрема, правильно оцінити ті ризики, які приймаються на страхування. Через це таке страхування пов'язане, по суті, із встановленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також порядком накопичення коштів для здійснення виплат. Враховуючи останнє, страхування життя, що характеризується поступовістю такого накопичення протягом дії договору страхування, об'єднує накопичувальні види особистого страхування, а страхування від нещасних випадків і медичне страхування -- ризиковані. Ризики, які існують при страхуванні життя, пов'язані з невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад годувальника сім'ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.

Основними підгалузями особового страхування є:

- страхування від нещасних випадків;

- страхування життя;

- медичне страхування;

Страхування від нещасних випадків та медичне страхування -це ризикове страхування, яке передбачає виплату страхової суми лише при настанні страхового випадку. Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків за закінчення терміну дії договору страхування не передбачається.

Страхування життя характеризується ознакою нагромадження страхових сум під час дії договору страхування. Це пов'язане з тим, що сукупність ризиків, які беруть на себе страхові компанії при здійсненні страхування життя, за будь-яких умов передбачає необхідність виплати страхувальнику.

Особове страхування - важлива форма соціального захисту людини. Однак низький рівень платоспроможності населення призводить до того, що ця галузь страхування практично не розвивається.

Страхування від нещасних випадків може мати обов'язкову або добровільну форми.

Обов'язкове особове страхування від нещасних випадків поділяється на:

- державне обов'язкове особове страхування;

- обов'язкове особове страхування.

Такий поділ обов'язкового особового страхування від нещасних випадків здійснюється залежно від джерела сплати страхових платежів. Для державного обов'язкового особового страхування джерелом сплати є кошти державного бюджету. Для інших видів обов'язкового особового страхування джерелом сплати є кошти юридичних та фізичних осіб.

Важливою підгалуззю особового страхування є страхування життя.

Основними видами страхування життя є такі:

- змішане страхування життя;

- страхування дітей;

- страхування до вступу в шлюб (весільне);

- страхування додаткованої пенсії;

- довічне страхування.

Одним з популярних видів даної підгалузі є змішане страхування життя.

У разі смерті застрахованого страхова компанія не несе відповідальності в тих випадках, якщо смерть застрахованої особи є наслідком:

- скоєння умисного злочину;

- керування автотранспортом у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння;

- самогубства.

Для одержання страхової суми страхувальник повинен подати до страхової компанії заяву, страховий поліс та квитанцію про сплату останнього внеску. У разі настання смерті страхувальника спадкоємець подає до страхової компанії копію свідоцтва про смерть страхувальника, посвідчення своєї особи або свідоцтво про спадщину.

При страхуванні дітей страхувальниками є батьки та родичі дитини, які укладають договір страхування і сплачують страхові внески. На страхування приймаються діти віком від дня народження до 15 років. Стан здоров'я дитини при укладенні договору страхування не має значення.

Договором страхування передбачається виплата страхових сумму таких випадках:

- дожиття до закінчення строку страхування;

- смерть застрахованої дитини;

- втрата здоров'я від нещасного випадку.

2. Обов'язкові види страхування від нещасних випадків

Згідно статті 6 Закону України “Про страхування” визначені такі види державного обов'язкового особового страхування від нещасних випадків:

- військовослужбовців та військовозобов'язаних, призваних на збори;

- осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів внутрішніх справ;

- медичних та фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом СНІД під час виконання ними службових обов'язків;

- працівників митних органів;

- працівників прокуратури;

- народних депутатів;

- службових осіб державної контрольно-ревізійної служби;

- службових осіб державної податкової адміністрації;

- службових осіб органів у справах захисту прав споживачів;

- посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

- спортсменів вищих категорій;

- працівників державної лісової охорони;

- суддів;

- донорів крові та її компонентів.

Обов'язкове особове страхування від нещасних випадків охоплює такі види:

- на транспорті;

- працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин;

- життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

- членів екіпажу і авіаційного персоналу;

- ризикових професій народного господарства.

Страхові ризиками державного обов'язкового страхування від нещасних випадків:

- смерть (загибель) застрахованого під час виконання службових обов'язків;

- втрата працездатності внаслідок травми, поранення;

- встановлення інвалідності, отриманої внаслідок виконання службових обов'язків.

До особливої категорії обов'язкового страхування від нещасних випадків відноситься обов'язкове особове страхування на транспорті. Цьому виду страхування підлягають пасажири всіх видів транспорту крім міського), а також працівники транспортних підприємств (водії, машиністи, провідники пасажирських вагонів, електромонтери поїздів, кондуктори, механіки і т. д.).

Принцип автоматичності обов'язкового страхування пасажирів розповсюджується на час знаходження їх в дорозі. Джерелом виплат є страхові платежі, які включені в ціну проїзних документів. Страхування водіїв від нещасних випадків на транспорті здійснюється за рахунок транспортних підприємств. Страховий платіж для пасажирів становить до 5 відсотків вартості квитка на приміських та до 2 відсотків - на міжміських маршрутах. Страховий платіж за водіїв визначається в розмірі до 1 відсотка від страхової суми за кожного застрахованого.

...