Соціальне страхування як база захисту населення

Професійними захворюваннями є захворювання: що виникають під впливом хімічних факторів; промислових аерозолів; викликані дією фізичних факторів; пов'язані з фізичним перевантаженням та перенапруженням окремих органів і систем; викликані дією біологічних факторів; алергічні захворювання; злоякісні новоутворення (професійний рак).

В окремих випадках Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим випадком захворювання, не внесене до переліку професійних захворювань, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним.

За правовим значенням для пенсійного забезпечення професійне захворювання не відрізняється від трудового каліцтва.

Страховими виплатами є грошові суми, які Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку .

Зазначені грошові суми складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати пенсії у зв'язку з інвалідністю потерпілого;

4) страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника;

5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

За даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків, кількість особливих справ складає близько 290 тис., з них станом на 01.01.2002 року прийнято Фондом 268,3 тис., в тому числі прийнято 120,7 тис. справ на потерпілих від вугільних підприємств.

За 9 місяців 2001 року доходи Фонду соціального страхування від нещасних випадків становили 604,1 млн грн. Витрати по відшкодуванню шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті за цей період становили 385 млн грн, що складає 63,7 % від надходжень до Фонду. У 2001 році було започатковано надання соціальних послуг потерпілим. У першу чергу це виготовлення протезів, оплата ліків, медичних послуг, санаторно-курортне лікування.

Ступінь втрати працездатності потерпілим визначається відповідно до ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» і встановлюється медико-соціальною експертизою за участю Фонду соціального страхування від нещасних випадків і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

Огляд потерпілого проводиться МСЕК за умови подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту профпатології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

Позачергова експертиза проводиться МСЕК за заявою потерпілого, інших заінтересованих осіб, суду чи прокуратури.

За потерпілим, тимчасово переведеним на легшу нижчеоплачувану роботу, зберігається його середньомісячний заробіток на строк, визначений ЛКК, або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності.

Стійкою втратою професійної працездатності вважається будь-яка втрата професійної працездатності, визначена МСЕК.

Необхідність переведення потерпілого на іншу роботу, її тривалість та характер установлюються ЛКК або МСЕК.

За згодою потерпілого роботодавець зобов'язаний надати йому рекомендовану ЛКК або МСЕК роботу за наявності відповідних вакансій.

Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК строк роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує потерпілому страхову виплату у розмірі його середньомісячного заробітку.

Середньомісячний заробіток обчислюється в порядку, передбаченому статтею 34 Закону про страхування по нещасному випадку та професійному захворюванню.

2. Практичні аспекти правових основ соціального страхування

2.1 Нормативно-правове забезпечення державного соціального страхування

Упровадження системи соціального страхування в Україні грунтується на положеннях Конституції України. Відповідно до статті 46 Конституції України: «громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV, «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» 2 березня 2000 року № 1533-III, «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-III, « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.

Прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» повинно посилити практичну роботу щодо профілактики нещасних випадків на виробництві. Закон визначає такі завдання страхування від нещасного випадку (ст. 1):

1) вжиття профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

2)відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

3)відшкодування матеріальної й моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Найголовнішим завданням вважається не відшкодування шкоди від нещасного випадку, як випливає з назви Закону, а завдання щодо вжиття профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та профзахворюванням на виробництві.

Закон узаконює низку конкретних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, зумовленим обставинами виробничого середовища.

Основними принципами страхування від нещасного випадку (ст. 5) є:

1)паритетність держави, представників застрахованих осіб і роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

2)своєчасне й повне відшкодування шкоди страховиком;

3)обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, працюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, і громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

4)надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

5)обов'язковість оплати страхувальником страхових внесків;

6)диференціація страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

7)формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;

8)економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

9)цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Дія вказаного закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання, у фізичних осіб, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, і громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Для страхування працівника від нещасного випадку не потрібні його згода або заява. Страхування здійснюється в безособовій формі. Сам факт вступу на роботу або до навчального закладу людини свідчить про те, що вона застрахована незалежно від фактичного виконання роботодавцем своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Застрахованій особі видається свідоцтво встановленого зразка.

Законодавство про страхування на випадок безробіття включає:

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття);

Закон України «Про зайнятість населення» та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страхування на випадок безробіття здійснюється за принципами:

1)надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

2)обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності;

3) цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

4)солідарності та субсидування;

5)обов'язковості фінансування витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг;

6)паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;

7)диференціації розмірів виплати допомоги у зв'язку з безробіттям залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

8)надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, допомоги у зв'язку з безробіттям та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

9)законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють в умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору.

Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків до ФСС ВБ із дня реєстрації (роботодавець зобов'язаний зареєструватися у виконавчій дирекції за місцем свого знаходження як платник страхових внесків у 10-денний строк із дня отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або з дня укладання трудового договору з найманим працівником).

Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування.

Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджується Кабінетом Міністрів України.

Особи, які не підлягають страхуванню на випадок безробіття:

1)працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію;

2)іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Законодавство України, що регулює відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, ґрунтується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визначено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, застосовуються норми міжнародного договору.

Завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є встановлення гарантій щодо захисту прав громадян на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі тимчасової непрацездатності (враховуючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною, смерті громадянина або члена його сім'ї.

Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.

Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, відбувається за принципами:

1)законодавчого визначення умов і порядку проведення загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

2)обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обраних на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

3)обов'язковості страхування членів колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів;

4) добровільності страхування громадян України, які працюють за межами території У країни і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають (мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до чинного законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України);

5)добровільності страхування осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок);

6) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

7) обов'язковості фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»;

8)формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування;

9)цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

10) паритетності в управлінні Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності представників держави, застрахованих осіб та роботодавців;

11) відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних і консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, здійснює Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, який проводить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення, соціальних послуг і забезпечує їх надання, а також контролює використання цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів, є некомерційною самоврядною організацією.

Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України ( 254к/96-ВР ), складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування ( 16/98-ВР ), цього Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності; права на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); солідарності та субсидування в солідарній системі; фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; спрямування частини страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу; { Абзац десятий частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3668-VI ( 3668-17 ) від 08.07.2011 } державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом; організації управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступності його діяльності; обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; цільового та ефективного використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; відповідальності суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

На розгляд Верховної Ради України подано кілька законопроектів щодо п'ятого виду загальнообов'язкового державного соціального страхування - медичного страхування.

Таким чином, аналіз чинної законодавчої бази загальнообов'язкового державного соціального страхування показує, що є усі передумови для створення нормативно-правової бази, яка відповідала б європейським стандартам. Однак, інертність, непослідовність і протиріччя практичної діяльності владних структур в нових умовах господарювання об'єктивно вимагає постійного внесення коректив у сферу соціального страхування. Отже, в наступному розділі розглянемо реформи, щодо системи соціального страхування.

2.2 Реформа системи соціального страхування України

Проголошення України незалежною, соціальною державою стало початком нової соціальної політики, яка вийшла за межі застарілої пострадянської моделі державного соціального захисту, а натомість розпочала курс на інтеграцію у європейський політичний, економічний і правовий простір.

Система соціального страхування в Україні пройшла у своєму розвитку декілька етапів:

I етап - 1998 рік - прийняття Закону «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Враховуючи важливість цього законодавчого акта, Президія Верховної Ради України Постановою прийняла рішення про проведення 8 квітня 1996 року парламентського слухання щодо даного законопроекту. Обговоривши проект закону, учасники парламентського слухання в основному схвалили його й рекомендували Верховній Раді після відповідного доопрацювання розглянути цей законопроект.

Основи законодавства України про соціальне страхування були доопрацьовані і подані до Верховної Ради. Парламент розглядав їх тричі у першому читанні, двічі - у другому і 14 січня 1998 року прийняв Основи. Цим самим було відкрито шлях для розробки законопроектів з окремих видів соціального страхування.

II етап - 1999-2000 р. - прийняття законів відповідно до Основ законодавства України із загальнообов'язкового державного соціального страхування. Верховною Радою України були прийняті Закони «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (23 вересня 1999 року № 1105-XIV), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2 березня 2000 року № 1533-III), «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (від 18 січня 2001 року № 2240-III).

Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 року) та рекомендаціях Міжнародної організації праці (МОП) № 67 (1944 рік).

III етап - 2001 р. - впровадження державного соціального страхування. Відповідно до прийнятих законів, в 2001 році запроваджено три види загальнообов'язкового державного соціального страхування: на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

IV етап - 2002-по т.ч. - удосконалення законодавства з загальнообов'язкового державного соціального страхування, впровадження пенсійного та розробка основ медичного соціального страхування.

В грудні 1993 року Верховною Радою України Концепція соціального забезпечення населення України, яка врахувала перехід країни до ринкової економіки, оскільки механізми діючої на той час системи соціального захисту вичерпали себе і спричинили негативні тенденції, такі як зростання заборгованості з виплат, випадки нецільового використання страхових коштів, невідповідність форм управління фондами існуючій системі формування коштів. Необхідно було реформувати всю систему соціального захисту в Україні.

Метою реформи системи соціального захисту населення України є:

1. Створення стійкої фінансової системи для економічного та правового захисту людини у разі настання безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, догляду за нею, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадків, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб;

2. Створення ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства;

3. Удосконалення системи виплат;

4. Установлення дієвого контролю за цільовим використанням коштів цільових страхових фондів.

Соціальне забезпечення радянського періоду повністю спиралось на державу і втілювалось у життя державними органами. Така модель має серйозні недоліки. Держава, крім соціального забезпечення, виконує багато інших завдань та функцій, які вступають у пряму конкуренцію між собою, особливо щодо фінансування тих чи інших напрямів та окремих програм . Звідси виникає небезпека того, що державні органи швидше за все будуть більше зорієнтовані на сьогоденну політичну цілеспрямованість, а не на глобальні, довготривалі інтереси всього населення.

Тому є сенс у тому, щоб здійснення державного соціального страхування доручити установам, які не є у безпосередньому підпорядкуванні держави. При цьому слід врахувати, що фінансові ресурси соціального страхування мають бути відокремленими від Державного бюджету. Тоді не буде спокуси отримати доступ до коштів, які виділені на соціальні потреби, і привласнювати їх при нагоді.

Україна, як відомо, розпочала перебудову соціального страхування з початку 2001 р. і йде в реформуванні цього важливого напряму соціальної політики, фактично, європейським шляхом. Адже здійснення державного соціального страхування у нашій країні є функцією самоврядних правових органів - фондів загальнообов'язкового соціального страхування. Вважається, що якщо держава частину своїх повноважень передає соціальним партнерам, тим самим відбувається зміцнення самої держави. Держава бере на себе лише загальний юридичний нагляд за системою соціального страхування.

Самоврядування у соціальному страхуванні означає, що всі учасники системи - як застраховані, так і роботодавці - несуть відповідальність за управління страховою організацією. Це свідчить про відмову від елементів централізованого державного керівництва і є співзвучним ринковому принципу особистої відповідальності.

Сутність самоврядування в системі соціального страхування полягає у виділенні органів управління цієї системи із системи безпосереднього державного управління. Установи соціального страхування наділяються правовою самостійністю й незалежністю від уряду, парламенту та інститутів державного управління. Однак виділення соціального страхування із системи державного управління не означає, що держава не несе за нього ніякої відповідальності. Держава має створювати правову основу, на якій базуватимуться відносини між страхувальником та застрахованими, а також регулювати створення установ соціального страхування через прийняття законів та підзаконних актів. Держава, крім того, бере участь на засадах соціального партнерства в управлінні фондами соціального страхування, здійснює нагляд і контроль за цією системою.

Страхування - це один з найважливіших механізмів, який забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів громадян, підприємців, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки та потужним джерелом акумулювання коштів для їх, подальшого довготривалого інвестування у галузі економіки. Але на сьогодні, незважаючи на досить сталий розвиток страхового ринку та його реформування в Україні, він є заручником економічної ситуації, що склалася. Практично відсутній розвиток довгострокових видів страхування, який надасть можливість у більших обсягах залучати кошти для подальшого інвестування, суттєво зменшити бюджетні витрати та значною мірою перекласти тягар багатьох соціальних виплат на плечі страхових компаній.

Кошти необхідно використовувати ефективно, щоб вони не лежали на депозитах у банках. Як показує світовий досвід, одним із найкращих шляхів є інвестиції на фондовому ринку (але фондовий ринок в Україні недостатньо розвинений).

Економіка України здатна ефективно використовувати дуже великі обсяги коштів. Тільки інвестувати їх треба (до остаточного становлення фондового ринку) в інвестиційно привабливі підприємства під контролем та за законодавчої підтримки держави. Отже, в наступному розділі розглянемо рекомендації, стосовно ефективності соціального страхування.

2.3 Практичні рекомендації щодо ефективності соціального страхування

Проблеми раціоналізації соціального навантаження на економіку є актуальними для України. Сьогодні стоїть завдання побудувати таку систему соціального захисту, яка могла б швидко і якісно підняти рівень життя соціально незахищених груп населення і в той же час не гальмувати розвиток економіки. Вирішити це завдання можна тільки шляхом формування гнучких, адаптованих до нових економічних умов систем управління соціальними ризиками, які рівняються на найкращі світові досягнення та зважають на національні особливості.

Питання розвитку соціального страхування зводиться до пошуку шляхів досягнення балансу між економічною і соціальною складовими розвитку суспільства, які дозволили б уникнути конфронтації між ними та попередити перетворення соціального захисту населення з механізму управління соціальними ризиками в «баласт», який є перепоною економічного зростання.

Існуюча система соціального страхування та соціального забезпечення є недосконалою. Незадовільне вирішення соціальних питань, зловживання і маніпулювання фінансами у цій сфері дуже болісно сприймаються більшістю громадян України. Не зважаючи на те, що неодноразово порушувалося питання щодо наявності розкрадання коштів соціального страхування, необхідності їх більш ефективного використання, положення справ в цих фондах не покращується. Більше того, жодного разу не зверталась увага на викривлення певних положень в самих Законах України про соціальне страхування і невідповідності суті вказаних фондів задекларованим цілям. Фонди соціального і пенсійного страхування, в їх сучасному вигляді, є нічим іншим, як фінансовими кормушками під «дахом» Держави і створені з єдиною метою акумуляції грошових коштів для здійснення певних цілей окремими угрупуваннями. Таке положення в соціальному страхуванні є в подальшому неприпустимим.

Незалежні профспілки закликають до проведення системного реформування соціального страхування, як системи забезпечення реальних послуг для громадян через прозору систему управління та пропонують провести уніфікацію і кодифікацію соціального законодавства України взагалі.

Зважаючи на те, що фонди соціального страхування являються громадськими організаціями, а закони не закріплюють монопольного створення та управління ними тільки створеними, в сучасному розумінні правліннями фондів, ми пропонуємо провести реформу у сфері державної соціальної політики не за рахунок збільшення відповідних Фондів та підняття ставки зборів, або перекладення їх на плечі працівників, а за рахунок введення демократичних ринкових важелів управління ними, тобто: надання працівникам вільного вибору страхувальника - профспілки, недержавні пенсійні фонди, медичні страхові фонди, страхові компанії, з обов'язковим перестрахуванням у державному фонді (державна гарантія). Це однозначно призведе до підвищення ефективності використання коштів, їх більш цільового використання, суттєво зменшить їх розкрадання та підвищить їх віддачу та соціальну значимість.

Для України це дасть можливість без кардинальних змін в чинному законодавстві:

1) вивести кошти заробітної плати з тіні та полегшити податковий тиск на роботодавців, що зробить безглуздим укриття повного розміру заробітної плати для роботодавця і перекладе вибір сплати страхових коштів на працівників на підставі відповідного договору з суб'єктом страхування;

2) зменшити тіньовий обіг коштів і залучити їх у легальну економіку держави, відповідно збільшити надходження податків до бюджету;

3)зменшити витрати з бюджету України на утримання виконавчого апарату фондів страхування (більшість працівників яких мають статус державних службовців) і, відповідно, на виплати та пільги, що передбачені з коштів державного бюджету;

4)поліпшити реальний соціальний захист населення України за рахунок збереження страхових коштів від розкрадання та зайвих витрат, здійснення страхування на договірних підставах.

Сучасний стан законодавчої бази у сфері соціального захисту та страхування показує, що сьогодні практично неможливо прийняти такі нормативні і законодавчі акти, які б могли бути використані в майбутньому, оскільки самі поки що перебувають на стадії становлення. Та й суспільна свідомість не готова до радикальних змін у системі соціального захисту населення, адже сформувалась вона на основі законодавства Союзу РСР, в умовах панування державної власності та монопольного права держави встановлювати види та умови страхування, розміри страхових внесків, перерозподіляти страхові ресурси між страховиками, галузями і територіями[6]. Тому реформування законодавчої бази в системі соціального забезпечення повинно здійснюватись поступово.

Першочерговим завданням у сфері соціального захисту є реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування. Адже, для розвинутих в соціально-економічному плані країн давно стало очевидним, що ціллю життя людини повинна бути не держава і не економіка, а саме життя, творча реалізація особистості, соціальна стабільність, соціальна захищеність і впевненість у завтрашньому дні. Це все можна досягти лише за умови якщо в державі буде добре налагоджена система соціального захисту і соціального страхування.

Принципами реформування можуть бути: обґрунтованість, послідовність, поетапність, а також соціальна спрямованість результатів, що планується.

Як відомо, в Україні основними законодавчими актами, спрямованими на загальне правове забезпечення соціальне страхування є Конституція України (стаття 46), та Кодекс Законів про працю України, глава XVII «Державне соціальне страхування» (статті 253-258-1). Вагомий внесок у розвиток соціального забезпечення внесла і Концепція соціального забезпечення населення України, згідно якої соціальне страхування є джерелом матеріального забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості.

Згодом для реалізації положень Концепції і на основі Конституції України були розроблені Основи законодавства України про соціальне страхування, які прийняті у вигляді базового закону. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Із прийняттям даного законодавчого акту розпочався новий відлік сучасного загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Складовою нового Закону було визначення необхідності створення п'яти видів загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійного страхування; страхування на випадок безробіття; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; медичного страхування.

Сьогодні з п'яти видів соціального страхування, передбачених Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, функціонує лише чотири: на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності, та пенсійне страхування, яке перебуває на стадії реформування. Медичне ж страхування залишається не впровадженим. Це є великою перешкодою на шляху до євроінтеграції. Адже в такому випадку не виконуються положення ст. 49 Конституції України, згідно якої, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Фахівці (В.М Лехан, В.М.Войцехівський,В.В. Рудень, Н.Є. Буркат, С.І. Загаєвський) стверджують, що подолати негаразди медичної галузі можна, запровадивши систему державного загальнообов'язкового медичного страхування. Про це також свідчить і світовий досвід, який доводить, що ефективність медичної допомоги неухильно зростає при застосуванні страхових механізмів.

Тому нагальною проблемою є прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування». На сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано три законопроекти щодо запровадження цього виду страхування. Відповідні законопроекти за № 1040 від 27 листопада 2007 р., № 1040-1 та № 1040-2 від 25 січня 2008 р. вже розроблені та отримали висновки профільного комітету Верховної Ради України та ГНЕУ Апарату Верховної Ради України. Законопроект № 1040-2 передбачає внесення змін до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», ЗУ «Про страхування», Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Основ законодавства України про охорону здоров'я. Однак практичної реалізації вони не отримали.

Важливим завданням є також розгляд питання про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випаду на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», передбачивши, зокрема, обов'язок роботодавця відшкодувати шкоду в порядку зворотної вимоги (регресу) Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в разі неодноразового допущення аварій або катастроф, які призвели до загибелі людей або ушкодження їх здоров'я; розроблення та запровадження механізмів економічної зацікавленості роботодавців у забезпеченні промислової безпеки шляхом диференціації страхових внесків залежно від стану безпеки праці, рівня виробничого травматизму та професійної захворюваності.

Подальшими напрямами в реформуванні пенсійної системи має стати схвалення Концепції подальшого проведення пенсійної реформи в Україні і прийняття Закону «Про запровадження накопичувальної систем загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» передбачивши там перерахування обов'язкових страхових внесків до недержавних пенсійних фондів, які вже мають досвід з недержавного пенсійного забезпечення.

Завершальним кроком для України повинна стати ратифікація Європейського кодексу соціального забезпечення. Перші кроки вже зроблені, адже 14 вересня 2006 року Україна ратифікувала Європейську соціальну хартію, яка набрала чинності 1 лютого 2007 року. Підписання цього документу поставило завдання не лише щодо адаптації національного законодавства до норм ЄСХ, але й практичного впровадження соціальних стандартів у сферах праці, зайнятості, страхування, медичної та соціальної допомоги.

Висновки

Трансформація суспільної системи в Україні на початку 90-х рр. Створила для населення країни радикально нову ситуацію, що стала характеризуватися незвично високим рівнем соціальних ризиків. Діюча в Україні система соціального страхування зберігає риси, переважно характерні для соціальної допомоги, ніж страхування. При досить високому страховому навантаженні на роботодавців рівень більшості соціальних виплат явно недостатній і не ув'язаний з обсягом внесених страхових засобів. Правове поле цього інституту соціального захисту тільки формується.

Відсутній реальний поділ системи соціального страхування і системи соціальної допомоги. Терміни, принципи й інструментарій організації фінансових інститутів і систем соціальних гарантій, широко використовувані в багатьох промислово розвинутих країнах у практиці різних видів соціального страхування - соціальний і професійний ризики, еквівалентність страхових тарифів - ( ці й інші класичні елементи і механізм даних систем) - усе ще представляються гіпотетичними категоріями, а не життєво важливими регуляторами соціального захисту населення.

Це багато в чому пояснює масову незацікавленість працюючого населення у своєчасній сплаті в повному обсязі страхових внесків ( працівниками і роботодавцями) у державні позабюджетні соціальні фонди.

Доводиться констатувати серйозне відставання в створенні економічних умов і інституційної бази для формування нових механізмів соціального захисту у формі збалансованих між собою економічних відносин та інституту соціальних фондів звужує їхню роль і функції, зводить їх, переважно, до фінансових установ ( збирачів внесків і розподільників прибутків).

Великий масштаб проблем формування інституту соціального страхування обумовлений несистемністю і повільними темпами інституційних перетворень у соціальній сфері.

Система соціального страхування органічно пов'язана із системою заробітної плати, податковою системою, політикою, політичною ситуацією у державі, станом ринку праці, демографічними проблемами сьогодення і її динаміки розвитку на майбутнє. На сьогодні формування системи соціального страхування не пов'язано із зазначеними вище факторами, які багато в чому визначають якісні її характеристики - рівень пенсій та інших страхових виплат, якість обсяг послуг по лікуванню й оздоровленню трудящих, і тому, побудувати ефективну систему соціального захисту в Україні не вдасться.

Світовий досвід свідчить, що основні види соціального страхування ( пенсійного, від нещасних випадків на виробництві, по безробіттю), фінансових задач по компенсації втрати доходів ( у зв'язку з тимчасовою і постійною втратою працездатності або місця роботи), виконують цілий ряд інших функцій: оздоровлення трудящих і членів їхніх родин, організацію лікування, проведення великомасштабних національних програм по реабілітації інвалідів (медичної, професійної і соціальної).

Як підсумок - єдине поле соціальних ризиків не охоплено рівномірною « сіткою» страхування, у ньому є багато недоліків , що призведе до ослаблення і випадання зі сфери соціального захисту ( зі страхової сітки) значних прошарків населення.

Проведення економічної реформи і структурної перебудови економіки обумовлює необхідність подальшого розвитку національного страхового ринку як важливої складової частини фінансового ринку України, що сприяє створенню підґрунтя для стійкого економічного зростання.

Розвиток страхового ринку і використання його в інтересах сталого розвитку національної економіки в умовах її інтеграції у світове економічне співтовариство та посилення процесів глобалізації є важливим компонентом національної безпеки.

У сучасних умовах соціальне страхування в економіці України поступово набуває більшого значення. Воно стає важливим елементом процесу економічного розвитку і зростання, ґрунтується на економічній діяльності суспільства, підвищує його добробут, створює умови для соціального прогресу.

Різні аспекти виникнення і розвитку страхування досліджувались такими вітчизняними і зарубіжними вченими як: В.Д.Базилевич, І.Т.Балабанов С.К.Реверчук, С.А.Рибніков, В.І.Серебровський, Я.О.Чапічадзе, В.В.Шахов.

Аналіз наукової літератури дозволив визначити соціальне страхування як систему прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття в незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел.

На сьогоднішній день у науковій літературі виділено чотири види соціального страхування:

1) пенсійне страхування;

2) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

3) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

4) страхування на випадок безробіття.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФСС ТВП).

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності. Завданнями страхування від нещасного випадку є: проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці; відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг.

На жаль, на сьогоднішній день система соціального страхування в Україні має наступні проблеми:

1) чинне законодавство, що регламентує функціонування страхового ринку, не є логічно завершеним;

2) немає чіткого бачення стратегічного розвитку вітчизняного ринку соціального страхування в цілому та його окремих складових;

3) проблеми кадрового, технічного, інформаційного забезпечення тощо.

Їх вирішення дозволить не лише поліпшити соціальну політику України, а й зміцнить економіку держави, вивільнить додаткові бюджетні кошти, запобігатиме «тінізації» економіки, дозволить більш ефективно перерозподіляти грошові ресурси, за рахунок зниження навантаження на бюджет країни тощо.

Для вдосконалення системи соціального страхування в Україні необхідно:

1) вдосконалити систему правового забезпечення розвитку ринку соціального страхування та державного регулювання і нагляду за діяльністю його учасників;

2) впровадити стимулюючу податкову політику на підприємствах;

3) створити економічну основу забезпечення відшкодування основних фінансових ризиків, що вимагає встановлення обґрунтованого розміру тарифів страхових внесків, поступового перетворення страхових фондів у фінансово-кредитні страхові компанії;

...