Страхування та страховий ринок

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Страхування та страховий ринок



Економічна суть страхування та його функції. Форми організації страхового фонду

Страхування - це система економічних відносин, які виникають між двома сторонами - страховиком і страхувальником - щодо забезпечення захисту майнових інтересів останнього за рахунок сплати ним страхових платежів (премій) до спеціально створених для цього цільових фондів, звідки здійснюється відшкодування збитків (у разі настання обумовлених страхових ризиків).

Страхування - економічне відношення, в якому бере участь, як мінімум, дві сторони, два суб'єкти відносин: страхова організація, яка є страховиком і страхувальник - юридична особа або дієздатний громадянин, який уклав зі страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавчих актів України. Він має право при укладенні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страховихсум (страхового відшкодування), чи замінювати їх до настання страхового випадку.

Страхування є економічною категорією, яка обумовлена рухом грошової форми вартості при формуванні та використанні відповідних цільових фондів у процесі розподілу й перерозподілу грошових доходів і накопичень.

Мета страхування - захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб.

Страхуванню притаманні наступні ознаки:

1. Наявність страхового ризику, без якого страхування втрачає сенс.

2. Відносини грошового перерозподілу, які пов'язані, з одного боку, із формуванням страхового фонду за допомогою страхових платежів, з іншого - із відшкодуванням збитку з цього фонду потерпілим.

3. Формування страхового співтовариства з числа страхувальників означає право отримання відшкодування лише страхувальниками, які сплатили страхові платежі саме в цій страховій організації, сформували цільовий страховий грошовий фонд.

4. Замкнута розкладка збитку в просторі та часі показує, що сформований страховий фондпризначений тільки для відшкодування збитків визначеному колу страхувальників, які можуть знаходитися в межах певної території та отримати відшкодування протягом визначеного часу. Ця ознака базується на ймовірності того, що кількість постраждалих, як правило, менше кількості учасників страхування.

5. Поєднання індивідуальних і колективних страхових інтересів означає зацікавленість у відсутності будь-яких збитків як в індивідуальних страхувальників, так і у певних груп людей, підприємств, суспільства в цілому.

6. Зворотність страхових платежів означає повернення страхувальникам грошей у випадку настання страхової події. Ця ознака наближує страхування до категорії кредиту, але не можна казати, що страхувальник кредитує страховика, оскільки він купує страховий захист.

7. Самоокупність страхової діяльності характеризує здатність страхової організації покривати свої витрати з надання страхового захисту в певному обсязі за рахунок обґрунтованих розмірів страхових внесків і виваженої політики розміщення тимчасово вільних грошових коштів.

Головні напрями прояву позитивного впливу страхування в ринковій економіці:

- надає впевненості в розвитку бізнесу (повернення інвестору грошових чи матеріальних витрат в разі завдання збитків страховими подіями);

- дає змогу оптимізувати ресурси, спрямовані на організацію економічної безпеки (формування раціональної структури коштів, що спрямованні на запобігання або оперативне усунення наслідків стихії чи інших чинників, які перешкоджають або затримують діяльність в тому чи іншому напрямі);

- безпечне раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм (сформовані методом страхування ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне вечерня та інші соціальні заходи);

- створюються значні резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку (сприяння розширенню виробництва або прискореннювиконання інших програм).

Економічна сутність страхування розкривається в його специфічних функціях, що виражають суспільне значення даної категорії і до яких можна віднести:

1. Ризикова функція полягає в переданні страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором зі страхувальником.

2. Функція формування спеціалізованого страхового фонду є характерною для страхової діяльності, тому що для забезпечення відшкодування заподіяного збитку внаслідок страхового випадку необхідно сконцентрувати кошти, сформувати їх у достатньому обсязі. Фонд може формуватися як примусово, так і в добровільному порядку, виходячи з економічної та соціальної обстановки, і повинен дозволяти не тільки проводити виплати страхувальникам, які зазнали збитків у поточному періоді, а й у майбутньому (при можливих значних збитках). Ця функція забезпечує стабільність страхування та гарантію виплат відшкодувань.

3. Функція створення і використання страхових резервів проявляється у накопичені страховиком певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком або іншою страховою подією. Формування страхових резервів -- основа діяльності страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи таким чином між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них.

4. Функція заощадження коштів полягає у накопичені коштів страхувальника його внесками, обумовлених у договорі страхування, і, у випадку відсутності страхових подій за час дії такого договору, поверненню заощаджуваних коштів страхувальнику (особисте страхування) або інше за умов страхування (майнове страхування).

5. Функція попередження страхових випадків і зменшення розміру збитків (превентивна) спрямована на фінансування заходів щодо зменшення страхового ризику за рахунок частини коштів страхового фонду. Здійснення цієї функції передбачає широкий комплекс заходів, у тому числі фінансування їх задля недопущення або зменшення наслідків страхових подій, а її економічна сутність полягає в тому, що сама страхова компанія об'єктивно зацікавлена у попередженні настання страхових випадків.

6. Контрольна функція полягає в суворо цільовому формуванні коштів страхового фонду. Згідно з контрольною функцією на підставі нормативних документів здійснюється фінансовий страховий контроль за проведенням операцій по страхуванню.

7. Інвестиційна функція полягає у поліпшені стану грошового обігу, підвищені купівельної спроможності національної валюти, збільшені інвестиційних можливостей країни.

8. Кредитна функція в повній мірі проявляється в особистому страхуванні. Тому, що клієнт купуючи страховий поліс сплачує внесок і цим самим кредитує страхову компанію.

Однією з передумов подальшого розвитку страхування є посилення його функцій через модифікацію діючих та виявлення нових.

Страховий фонд - це сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначені для страхового захисту ( запобігання, подолання наслідків реалізації страхового ризику та компенсації збитків страхових подій).

Страховий фонд - це частина вилученого національного доходу і валового внутрішнього продукту. Він може бути як у грошовій так і натуральній формі.

Pозмip i структура фондів, які використовуваються iз метою страхового захисту юридичних i фізичних oci6, залежать від багатьох чинників.Насамперед це -- теоретичні концепції формування фонду, стан розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населення, міжнародні відносини тощо.

Економічна теорія виокремлює такі організаційні форми суспільних страхових фондів:

· централізовані натуральні та грошові фонди держави;

· децентралізовані фонди суб'єктів господарювання (caмострахування);

· фонди, які створенні за допомогою (методом) страхування

За рахунок централізованих фондів фінансуються витрати пов'язані із запобіганням і ліквідацією наслідків несприятливих подій, що мають загальнонаціональний характер. Ці фонди створюються державою. Зі свого бюджету держава покриває витрати на відновлення пошкоджених чи знищених об'єктів та надає допомогу потерпілим громадянам.Сьогодні на Україні, як правило, за рахунок централізованих фондів фінансуються витрати, пов'язані із запобіганням та ліквідацію несприятливих подій, що мають загальнонаціональний характер, а саме: різке ускладнення погоди (різке зниження температури вище середніх норм, налипання снігу вище середніх норм, сильні повені, зсуви), техногенні катастрофи ( пожар на складах боєприпасів в Новобогдановці, аварій на шахтах i т. iн.)

Тобто більша частина суб'єктів господарювання створює свої внутрішні натуральні або грошові резерви для відшкодування збитків. Такі фонди отримали назву децентралізованих та призначались для самострахування. Такі фонди дають змогу покривати шкоду, завдану переважно дрібними ризиками. В той же час, на організації самострахування суб'єктів господарювання негативно позначилась жорстка податкова політика. Переважна частина підприємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резервні фонди.

Перевага самострахування полягає в тому, що воно;

· допомагає оперативно відшкодовувати невеликі збитки;

· не потрібно платити на сторону страхові премії, які мають не лише відшкодувати збитки, заподіяні страховим випадком, а й покрити витрати з виплати комiciї посередникам, утримання офісу i формування прибутку страховика;

· доходи від тимчасового інвестування вільних коштів цих резервів також залишаються юридичній чи фізичній особі, що організовує самострахування;

· підприємство завжди безпосередньо зацікавлена вжити заходів щодо зниження ризиків;

· витрати із власних (внутрішніх) резервів безпосередньо, як правило, не залежать від наслідків ризиків на інших підприємствах..

Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагромадження й використання резервних коштів виявляються лише в певних межах, а саме:

· в разі самострахування практично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (а нерідко i середній) ризик може призвести до необхідності ліквідувати підприємство;

· Самострахування вимагає відволікання значних ресурсів до резервів.;

· кошти фондів самострахування не зосереджуються на окремому рахунку в банку. Вони перебувають у господарському обороті i на момент, коли постане реальна потреба використати їх за цільовим призначенням, можуть перебувати в неліквідній формі.

Отже, цей канал формування коштів для страхового захисту об'єктивно не може бути визначальним у структурі сукупного фонду страхового захисту.



Розвиток форм та видів страхування в сучасних умовах

Економічна категорія страхового захисту суспільного виробництвазнаходить матеріальне втілення в страховому фонді.

Основними формами організації фондів страхового захисту є такі:

1) загальнодержавні страхові резервні фонди, які утворюються вцентралізованому порядку за рахунок загальнодержавних ресурсів;

2) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунокнагромадження коштів в окремих господарствах та підприємствах;

3) децентралізовані страхові фонди, які утворюються за рахунок коштів,що сплачуються у вигляді страхових внесків страхувальниками.

Суть страхового захисту полягає в нагромадженні і витрачанні грошових таінших ресурсів для здійснення заходів щодо попередження, подолання абозменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними витрат.Для того, щоб система страхового захисту була реально можливою,необхідно частину валового продуктуспрямовувати на створення страховогофонду суспільства.

Існування різних форм організації страхових фондів призводить донаявності певних методів їх формування:

1) метод формування страхового фонду за рахунок державних коштів;

2) метод самострахування, тобто створення децентралізованих страховихфондів безпосередньо на підприємствах та в організаціях;

3) метод страхування за рахунок внесків окремих господарств і населення.

До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні тагрошові резерви держави, децентралізовані фонди (у частині, щовикористовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншиминепередбаченими подіями,-- самострахування), а також фонди, створюваніметодом страхування.

Розмір і структура фондів, що використовуються з метою страховогозахисту юридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинників, середяких слід, відзначити: теоретичні концепції формування фонду; станрозвитку економіки, співвідношення між формами власності, методизалучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населення,міжнародні відносини тощо.

В нашій країні страховому захисту значною мірою сприяв державнийпозичковий фонд (характерним це було для сільського господарства таінших довгострокових та ризигових по виконанню галузей виробництва),кредит якого, як правило, не повертався.

Такий режим використання позик частково заміщав потреби у страхуванні.

Отже, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державнаформа власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсувалистрахування на другий план. Тепер значно меншою мірою, ніж у минулічаси, використовуються централізовані грошові резерви держави навідновлення майна, знищеного або пошкодженого стихієючи іншим лихом(фінансові труднощі держави за значного дефіциту бюджету).

Види страхування: За об'єктами страхування

майнове страхування (страхування майна громадян, страхування майна юридичних осіб) - сукупність видів страхування, об'єктом яких є майно юридичних і фізичних осіб;

особисте страхування (страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування життя і пенсій) -- галузь страхування, в якій об'єктом страхування є життя, здоров'я, працездатність громадян;

страхування відповідальності -- галузь страхування, вякій об'єктом страхування є відповідальність перед третіми особами, які можуть зазнати збитків унаслідок діяльності або бездіяльності страхувальника.

За формами проведення страхування

добровільне страхування - здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком;

обов'язкове страхування - встановлює держава з метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а й суспільства в цілому. Для здійснення обов'язкових видів страхування законодавчими актами визначаються перелік об'єктів страхування, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права й обов'язки учасників страхування.

За сферами діяльності або спеціалізацією страховика

страхування життя - це матеріальне забезпечення особи після досягнення пенсійного віку чи у випадку втрати дієздатності через нещасний випадок;

загальне (ризикове) страхування.

За родом небезпеки страхових ризиків

за діяльністю страховика (морське, авіаційне, автотранспортне тощо);

за видами ризиків (фінансові, кредитні, екологічні тощо).

За статусом страхувальника

страхування фізичних осіб - проводиться на випадок створення фінансової безпеки для власника майна. Об'єктом страхування виступає майно фізичних осіб, яке належить їм на правах особистої власності;

страхування юридичних осіб - страхування будівель (виробничого, адміністративного, соціально-культурного та суспільного призначення); споруд (вежі, щогли, агрегати та інші виробничо-технологічні установи), інженерного та виробничо-технологічного обладнання (комунікаційні системи, апарати, верстати, передавальні та силові машини, інші механізми); господарських будівель (склади, сховища, гаражі, майданчики, огорожі і т. ін.); окремих приміщень (цехи, лабораторії, кабінети); інвентарю, технологічного обладнання, меблів; незавершеного будівництва; товарно-матеріальних цінностей (товари, сировина, матеріали), а також страхування фінансових та кредитних ризиків..

За статусом страховика

державне страхування - послуги надають державні страхові організації;

комерційне страхування - послуги надають страхові компанії, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств та товариств з додатковою відповідальністю;

взаємне страхування - послуги надають товариства взаємного страхування.

Характеристика галузей страхування

Особисте страхування -- це страхування майнових інтересів, пов'язаних із життям, здоров'ям, працездатністю і додатковими пенсіями страхувальника або застрахованої особи.

У межах особистого страхування здійснюються страхування життя та пенсій, страхування від нещасних випадків і медичне страхування.

Принциповими особливостями страхування життя і пенсій та відмінністю цієї галузі особистого страхування від інших видів ризикового страхування є:

-- ощадний характер договору страхування, тобто передбачається повне повернення засобів страхувальнику з нарахованими відсотками ще до закінчення терміну дії договору;

-- термін дії договору -- довготерміновий;

-- страхові премії сплачуються одноразово або періодично а таким розрахунком, щоб загальна сума цих внесків дорівнювала страховій сумі.

Страховими випадками страхування життя вважаються смерть, дожиття та додаткові випадки, пов'язані зі шкодою для здоров'я в період договору. страхування фонд життя

До видів страхування життя і пенсій належать змішане страхування життя, страхування дітей, шлюбне страхування та страхування додаткових пенсій. У світовій практиці страхування життя передбачено страхування капіталу і ренти.

Страховими випадками під час страхування від нещасних випадків є смерть (загибель) застрахованої особи та одержання травми або порушення здоров'я. Цей вид страхування охоплює державних службовців, пасажирів і працівників транспорту та людей, котрі виконують небезпечні роботи.

Перелік послуг за зразком "стандарт" при медичному страхуванні передбачає медичне обслуговування, щоденне обслуговування та медичний контроль, медичну евакуацію, репатріацію тіла, виплати компенсацій спадкоємцям і надання додаткових послуг.

Об'єкти майнового страхування -- будівлі, споруди, передатні пристрої, силові, робочі машини, транспортні засоби, устаткування, об'єкти незавершеного будівництва, інвентар, готова продукція, сировина, матеріали тощо.

Підприємство має право здійснити вибіркове страхування (за повною вартістю частини майна). Окремо від власного майна страхують основні фонди, передані в оренду. Не страхують готівкові гроші, цінні папери, рукописи, креслення, бухгалтерські й інші документи, дорогоцінні метали, технічні носії інформації; майно, що є в застрахованому приміщенні, яке не належить страхувальнику; майно в аварійному стані або таке, що перебуває в зоні стихійного лиха.

У процесі здійснення майнового страхування не підлягають відшкодуванню збитки, що виникають у результаті процесів, яких не можна уникнути; якщо не вжито відповідних заходів для порятунку майна; у разі крадіжки майна (якщо цей факт не підтверджений відповідними правоохоронними органами).

У майновому страхуванні вирізняють також страхування технічних ризиків, що передбачає страхування машин, електронних пристроїв, монтажних ризиків та всіх ризиків будівельних підприємств.

Страхування відповідальності -- це галузь страхування, вякій об'єктом страхових відносин є відповідальність перед третіми фізичними й юридичними особами, котрі можуть зазнати збитків унаслідок яких-небудь дій або бездіяльності страхувальника. Потреба упровадження такого страхування зумовлена інтересами з боку суспільства, страхової компанії, інтересами страхувальника та потерпілих (третіх осіб).

Особливості страхування відповідальності полягають утому, що: третьою стороною є будь-які не визначені попередньо особи; попередньо не встановлюються страхові суми. У цій галузі страхування розрізняють відповідальність власників транспортних засобів, професійну відповідальність, адміністративну відповідальність.

Страховими випадками під час страхування відповідальності є неуважність, недбалість, некваліфіковане виконання обов'язків; навмисні дії, що встановлюється тільки судом.

Особливості фінансово-господарської діяльності страховиків

Будь-яке підприємство у своїй діяльності здійснює витрати та отримує доходи.

Взагалі під „витратами" розуміють гроші, кошти, використані на що-небудь. А „доходи" означають гроші, матеріальні цінності, одержувані внаслідок якої-небудь діяльності.

Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов'язані процеси:виконання зобов'язань перед страхувальниками;фінансування діяльності страхової компанії.

Витрати страховика поділяються за економічним змістом на наступні великі групи:виплата страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування та перестрахування;витрати на ведення страхової справи; витрати на фінансування превентивних заходів;витрати при здійсненні інвестиційної діяльності.

Дохід страховика відображає всю суму надходжень та поділяється в залежності від видів діяльності на три великих групи:доходи від страхової діяльності; доходи від інвестиційної діяльності; інші доходи.

Увага! Основним джерелом доходів страховика є зароблені страхові премії. Тобто, кошти страховика є „заробленими" після закінчення договору страхування, якщо за період дії цього договору не відбуваються страхові випадки. Розмір зароблених страхових премій залежить від суми страхових платежів та зміни залишків резервів незароблених премій. Зазначене виражається формулою:ЗСП =Дсп + РНПпоч. - РНПк.,

де ЗСП - зароблені страхові премії;Дсп - надходження страхових платежів за вирахуванням страхових платежів, сплачених перестраховикам за договорами перестрахування у певному періоді;РНПпоч- резерв незароблених премій на початок звітного періоду;РНПк. - резерв незароблених премій на кінець звітного періоду.

Незароблені страхові премії є складовою технічних резервів страховика, представляють собою страхові премії, що отримані страховиком, зберігаються ним до закінчення терміну дії договору страхування, не с власністю страховика.

Резерви незароблених премій розраховуються щоквартально в залежності від сум надходжень страхових платежів за певними видами страхування в кожному кварталі, який передує звітній даті декількома методами. В Україні найчастіше використовується спрощений метод:сума надходжень страхових премій у першому кварталі відповідного періоду помножується на 1/4;сума надходжень страхових платежів у другому кварталі того ж періоду помножується на 1/2;сума надходжень страхових платежів в третьому кварталі помножується на 3/4; всі отримані добутки додаються.

Різниця між доходами та витратами створює фінансовий результат діяльності страхової компанії.

Позитивний фінансовий результат відображає прибуток, негативний - збиток. Отже, прибуток, як фінансовий результат діяльності страховика, представляє собою результат використання доходу на відшкодування понесених ним витрат за певний період часу. Тобто відбувається зіставлення доходівта витрат страховика.

Приріст резервів внесків має цільове призначення. Хоча в період зберігання на рахунках страхової компанії може бути використаний як джерело інвестицій в економіку держави.

Отримання прибутку є однією із цілей страхування як виду бізнесу з метою забезпечення розвитку організації, покращення добробуту акціонерів та власників, соціального захисту працівників та їх заохочення. Проте при формуванні прибутку страховика мова йде про перерозподільчі відносини у суспільстві. Найпершим джерелом отримання прибутку є норма прибутку, яка закладена в страховому тарифі і забезпечує рентабельність страхових операцій. Іншими джерелами отримання прибутку - є надходження від всіх видів діяльності страховика.

Аналогічно доходам страховика його прибуток складається із: прибутку від страхових операцій;прибутку від нестрахових операцій - інвестиційної діяльності та іншої звичайної діяльності; прибутку від надзвичайної діяльності.

Прибуток також є одним із основних показників результативності діяльності підприємств. Як абсолютний показник, він характеризує ефективність діяльності страхової компанії, хоч і неоднозначно.

Головними показниками ефективності фінансово-господарської діяльності страховика є її рівень фінансової стійкості, платоспроможності, рентабельності та надійності, які дозволяють обрати „свою" страхову компанію.

Платоспроможність означає можливість, здатність страховика відповідати за своїми зобов'язаннями. Зобов'язання поділяються на:зовнішні;внутрішні.

Зовнішні зобов'язання - це зобов'язання перед страхувальниками, бюджетом, позабюджетними цільовими фондами, контрагентами, своїми партнерами тощо. Їх обсяг є основним при визначенні рівня платоспроможності страховика.

Внутрішні зобов'язання - це зобов'язання перед засновниками, акціонерами, філіями, працівниками.

У практиці страхування вважається, що якщо активи страхової компанії більші, ніж прийняті зобов'язання, то вона має достатній рівень платоспроможності.

У практиці господарювання рівень платоспроможності страхової компанії є показником , за яким здійснюється постійний контроль з боку:фінансової служби самого страховика;державного уповноваженого органу контролю;аудиторських служб; за певних умов - рейтингових агенцій.

Ефективність діяльності будь-якого підприємства насамперед означає досягнення поставлених економічних завдань, отримання позитивних результатів діяльності, а стосовно фінансової діяльності - отримання позитивного фінансового результату внаслідок організації та використання фінансових відносин.

Ефективність діяльності страхової компанії визначається багатьма показниками, проте насамперед, фінансовою стійкістю та рентабельністю здійснення господарських операцій, в першу чергу страхових, оскільки основне завдання страхової компанії - забезпечення здійснення страхових виплат при настанні страхових випадків в учасників формування страхового фонду.

Особливість страхового процесу полягає в тому, що грошові ресурси страхувальників сплачуються наперед при формуванні страхових резервів та тимчасово затримуються у страховика, який їх розміщує та використовує з метою забезпечення страхових виплат та отримання певного доходу. Тому необхідна певна гарантія щодо здатності страховика відповідати за своїми зобов'язаннями в межах прийнятих на страхування ризиків та обсягів відповідальності за ними. Такою основною гарантією є фінансова стійкість страховика, яка пов'язана з його тарифною, фінансовою, інвестиційною та перестрахувальною політикою.

Під фінансовою стійкістю страхових операцій розуміють постійну перевагу доходів над витратами в межах розрахунків за страховим фондом, яка забезпечується платоспроможністю страховика.

Основою фінансової стійкості страховиків на кількісному рівні оцінки стійкості страхової компанії є показники:розмір статутного капіталу;наявність гарантійного фонду; розмір власних коштів; розмір створених страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат; співвідношення активів та зобов'язань;виконання нормативів по розміщенню страхових резервів;рентабельність страхових операцій; показники збитковості страхової суми.

Критеріями визначення фінансової стійкості та платоспроможності страховика можна вважати: наявність достатнього обсягу страхових операцій; наявність розвиненої практики перестрахування; забезпечення збалансованого страхового портфеля; обмеження відповідальності за ризиками;розумне (оптимальне) розміщення страхових резервів;раціональна тарифна політика; диверсифікація діяльності.

Фінансова стійкість страхової компанії розглядається з таких основних позицій:вірогідність недостатності коштів у будь-якому періоді;фінансова стійкість страхового фонду;рентабельність всієї діяльності страхової компанії.

В Україні аналізом стану показників діяльності страхових компаній та брокерів займається Ліга страхових організацій України. Інформація, яка підлягає моніторингу та аналізу, надається страховиками добровільно. Аналіз здійснюється за такими напрямками: показники обсягів діяльності; активи; ділова активність;власний капітал;страхові премії;отримано платежів по страхуванню; отримано платежів по перестрахуванню; страхові виплати;страхові резерви;частки страхових платежів, належні перестраховикам;регіональна мережа;балансовий прибуток страховика.

Формування і розвиток страхового ринку в Україні

Становлення України як самостійної демократичної держави не могло не зумовити створення і розвиток страхового ринку. Процес демонополізації економіки, який охопив усі галузі економіки, одразу ж позначився і на такій сфері суспільних правових відносин, як страхування. Усунення монополії держави при вирішенні юридичних та економічних питань страхової справи і поява недержавних страхових компаній створили необхідну базу для організації ринкових відносин у страховій діяльності й передумови формування страхового ринку України.

У розвинених країнах страхування є одним із найважливіших секторів національної економіки і забезпечує перерозподіл 8-12 % валового внутрішнього продукту. Загальний обсяг надходжень до бюджетів цих країн від страхової галузі порівнянний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій.

Зародження й розвиток страхового ринку України -- процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. Досліджуючи питання розвитку страхового ринку в Україні упродовж 15 останніх років, можна дійти висновку, що його роль недооцінювалася. Лише протягом останнього часу цій сфері приділяється належна увага. Сьогоднішній стан ринку можна охарактеризувати як початок періоду зростання, незважаючи на те, що обсяги ринку порівняно з країнами Східної та Західної Європи незначні.

Розвиток страхового ринку України, на нашу думку, можна умовно поділити на кілька етапів.

Перший етап (1991--1995роки) -- це період створення і прийняття перших законодавчих актів із регулювання діяльності на страховому ринку. Розвитку страхових компаній сприяло прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про внесення змін і доповнень у Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 26 квітня 1993 року № 38-93, що забороняв комерційним банкам діяльність у сфері страхування, та Декрету "Про страхування" від 10.05.1993 року.

Динаміка зростання чисельності страхових організацій в Україні за цей період характеризується такими показниками: 1991 рік - 28, 1992-ий - 171, 1993-ій - 455, 1994-ий - 616, 1995 рік - 655 страхових компаній.

Водночас кількісне зростання страхового ринку в Україні не перейшло на цьому етапі в якість, не були визначені чіткі напрямки розвитку ринку, не було відповідної методологічної бази та кваліфікованих кадрів. Не проводився ефективний державний нагляд і ліцензування (до 1993 року) страхової справи. Незважаючи на те, що в 1993 році було створено державну структуру у сфері регулювання страхового ринку - Укрстрахнагляд, переломного етапу в розвитку страхового ринку, контролі за діяльністю страховиків тощо не відбулось. Більшість страхових компаній були неплатоспроможні.

До 1995 року багато страхових компаній працювали за принципом піраміди (до цього спонукала висока інфляція). Важливим чинником розвитку національного ринку цього часу було створення в Україні філій і представництв московських страхових компаній ("АСКО", "Славія" та ін.), створення власних великих компаній-холдингів ("Саламандра", а також перетворення "Укрдержстраху" у НАСК "Оранта").

Другий етап (1996--2002роки). Значною подією для ринку було прийняття 07.03.1996 року Верховною Радою України Закону "Про страхування". Цей закон, а також близько 20 постанов уряду, 11 інструкцій і нормативних актів, прийнятих за цей період, відбивали потреби перехідного періоду від планової до ринкової економіки, безпосередньо визначали умови діяльності в сфері страхування, де домінуючу роль відігравали недержавні страхові компанії.

Зросли вимоги до розміру статутного фонду з 5 тис.дол. до 100 тис. дол. Після перереєстрації в 1997 році кількість страховиків значно зменшилась; налічувалося 220 компаній. У 1997 році відбулося падіння реальних обсягів надходжень страхових платежів, що почалося в 1994 році, при цьому зростання становило лише 8,6% від аналогічного показника 1994 року в порівняльних цінах. Дані щодо обсягів надходжень страхових платежів у цьому періоді наведено нижче.

Посилилися вимоги Укрстрахнагляду (з 1998-го до кінця 2001 року Міністерства фінансів України як контрольного органу страховиків) щодо платоспроможності, ліквідності, резервування, структури активів, інвестиційної політики тощо. Страховики, починаючи з 1996 року, зобов'язані були за кожним видом страхування, який вони мали намір здійснювати, розробляти правила страхування та затверджувати їх у контрольному органі. Характерною тенденцією цього етапу було продовження політики обслуговування та встановлення тісніших зв'язків кептивних страховиків і структур, які їх створили.

Третій етап (2002рік і дотепер) -- це період переосмислення напрацьованого та перехід до нових стандартів і підходів у регулюванні та розвитку ринку. Значно посилилась конкуренція, професіоналізм уроботі страховиків. З'явився новий регулятор - створена наприкінці 2002 року Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (далі - ДКРРФП), суворішими стали вимоги щодо капіталізації ринку. Прийнятий у новій редакції наприкінці 2001 року Закон України "Про страхування" встановив нові вимоги до статутних фондів страховиків у розмірі не менше 1 млн. євро для тих, хто провадить ризикові види страхування, та 1,5 млн. євро для страховиків, які здійснюють страхування життя.

Практичним завданням цього етапу є зміцнення системи контролю ДКРРФП та фінансового стану наявних страхових організацій і виведення з ринку страхових послуг нежиттєздатних страховиків, підвищення рівня платоспроможності й капіталізації страхових компаній та якості капіталу, розширення діяльності із залучення коштів населення і підприємств, а також посилення взаємодії страховиків з реальним сектором економіки.

Размещено на Allbest.ru

...