Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Кредитування як традиційний напрямок діяльності банку

1.1 Сутність кредиту. Теоретичні концепції кредиту

1.2 Нормативне регулювання кредитної діяльності банку

Розділ 2. Сучасний механізм банківського кредитування

2.1 Основні риси та принципи банківського кредитування

2.2 Проблеми та перспективи розвитку форм банківського кредитування в Україні

2.3 Механізм надання кредиту та гарантії його повернення на прикладі АКБ “Укрсоцбанк”

Розділ 3. Рекомендації стосовно вдосконалення кредитного механізму банку

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми курсової роботи пов'язана з тим, що ефективне кредитування на сьогоднішній день - це одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи України. Кожній фінансово-кредитній установі саме кредитні операції приносять найбільші доходи і від того, наскільки правильно будуть обрані методи і дотримані умови кредитування, в значній мірі, залежить результат кредитної операції.

Метою курсової роботи є аналіз кредитного механізму комерційного банку та розробка рекомендацій щодо його покращення. Мета роботи обумовлює виконання наступних задач:

-розглянути економічну сутність кредитного механізму комерційного банку; кредитування банк регулювання

-дослідити нормативне регулювання кредитної діяльності банку;

-визначити сутність та необхідність кредитної політики комерційного банку як основної складової кредитного механізму

Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттів людства поряд із винайденням грошей. Причини його виникнення слід шукати насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники, як юридичне самостійні особи.

Коли товарно-грошові відносини почали ставати більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру.

Наприклад продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або виготовив, але не продав його з тих чи інших причин). За таких умов акт купівлі-продажу товару не міг відбутись. І тут випадково, як і багато інших винаходів людства, був відкритий кредит -- за на явності довіри продавця до

покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки.

Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери обміну, а й інших сфер суспільного відтворення -- виробництва, споживання.



Розділ 1. Кредитування як традиційний напрямок діяльності банку

1.1 Сутність кредиту. Теоретичні концепції кредиту

На сьогоднішньому етапі одну із найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилася кількість надійних фірм - позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

Кредит (від лат. „creditum” - позика, борг) - одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого - такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин - тимчасове вивільнення грошових коштів та поява потреби в них.

Необхідність залучення вільних ресурсів залежить від багатьох факторів, серед яких: капіталомісткість, сезонність, коливання цін на продукцію і т. ін.

Таким чином, як економічна категорія кредит - це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в економіці.

Окремо слід розглянути поняття „кредитний механізм”. Кредитний механізм являє собою систему дій або організаційно - економічних прийомів, за допомогою яких реалізується роль кредиту в суспільному відтворенні, тобто вводиться в дію процес кредитування відповідно до потреб суспільства. Кредитний механізм включає в себе не тільки процес кредитування, але й ті управлінські суб'єкти в основі держави та її органів, які впливають через організаційно - економічні прийоми на регулювання кредитних відносин. Реалізація ролі кредиту в суспільному відтворенні проходить через дію специфічних властивостей та його функцій, які надають останньому імпульс і певну направленість. Остання - не можлива без дії кредитного механізму.

Кредитний механізм не є статичним, він постійно розвивається, пройшовши ряд стадій від простої функціональної до складної управлінської системи. Від взаємодії елементів кредитного механізму, ступеня їх підпорядкованості та виконання спільної мети залежить ефективність та успіх його функціонування, який полягає в забезпеченні економічних інтересів суб'єктів кредитних відносин.

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Кредитування господарських суб'єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит - необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. Саме тому в сучасних умовах необхідно навчитися ефективно його використовувати.

Банківський кредит - це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Головними ланками кредитної системи є банки що мають ліцензію Національного банку України, які виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів. Крім того, комерційні банки, що мають відповідну ліцензію Національного банку України на право проведення операцій з валютними цінностями, можуть виступати в ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів в іноземній валюті.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Позики надаються банками суб'єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою для банківського кредиту є позичковий капітал, котрий менш обмежений щодо напрямку, строків і величини кредитних угод порівняно з комерційним кредитом.

Кредитором, тобто - суб'єктом кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування - в умовах банківського кредиту є банк. Іншим учасником кредитних відносин є позичальник - суб'єкт, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах поверненості, платності, строковості. Позичальниками можуть бути фізичні та юридичні особи.

Загалом слід відзначити, що при переході до ринкової економіки принципово змінюється механізм організації банківського кредитування. У колишньому СРСР центральний державний банк встановлював планову суму кредиту для певних підприємств і для конкретних об'єктів кредитування. Перевищення їх вважалося порушенням планової дисципліни.

Проте в ринковій економіці має місце певна (а іноді - досить жорстка) конкуренція між банками за обслуговування клієнтів. Позичальники самостійно обирають банк, в якому вони хотіли б отримати позику , визначають її строки та розмір. Комерційні банки реалізують у своїй кредитній діяльності єдині уніфіковані підходи до всіх клієнтів, незважаючи на їх галузеву належність, форму власності і відомче підпорядкування. Весь процес кредитування можна розбити на такі етапи:

*отримання і розгляд заяви клієнта;

*оцінка кредитоспроможності і фінансового стану потенційного позичальника;

*оформлення кредитного договору;

*видача кредиту;

*контроль за використанням умов кредитного договору;

*погашення кредиту.

Перший етап - оформлення і розгляд заяви клієнта на видачу йому кредиту - передбачає встановлення вимог до формування відповідного пакету документів і їх попередній аналіз з метою з'ясування основних даних про можливого позичальника. До даного пакету як правило, входять:

*клопотання на одержання кредиту і анкета позичальника;

*копії установчих документів;

*техніко - економічне обґрунтування заходу, що кредитується, строків його окупності;

*копії документів, що стосуються угод, які кредитуються;

*документи, що підтверджують право власності на майно, яке може бути передане в заставу;

*бухгалтерська і статистична звітність про фінансові результати діяльності;

*дані про кредиту, отримані в інших банках;

*бізнес - плани для підприємств, що розпочинають свою діяльність.

За допомогою вище зазначених документів банк отримує основні відомості як про самого можливого позичальника, так і про проект, для реалізації якого необхідним є додаткове залучення коштів. Особливо важливим моментом є оцінка параметрів того кредиту, який бажає отриманих в банку коштів, що випливає із технологічних умов виробництва, строків та порядку розрахунків із контрагентами, наявності власних достатньо ліквідних активів.

Основним завданням даного етапу організації кредитного процесу є підготовка попереднього висновку щодо принципової можливості надання кредиту клієнтові з огляду на основні параметри представленого для кредитування проекту.

Другий етап - оцінка кредитоспроможності і фінансового стану клієнта - є основним з точки зору остаточного вирішення банком питання про можливість і доцільність надання кредиту. Нестабільність економічної ситуації в умовах перехідного періоду, інфляційні очікування та високий рівень ризиків, пов'язаних із підприємницькою діяльністю, вимагають від комерційних банків особливо ретельного підходу до оцінки здатності позичальника своєчасно і в повному обсязі погасити кредит. Важливим поняттям на даному етапі є платоспроможність - здатність позичальника своєчасно здійснювати розрахунки за всіма своїх зобов'язань господарської діяльності. З метою визначення даного показника необхідно отримати всебічну оцінку фінансового стану клієнта. Для цього кожним комерційним банком має розроблятися власне методичне забезпечення, що включає сукупність певних коефіцієнтів, на основі аналізу яких і порівняння їх з критеріальним значеннями клієнт банку може бути віднесений до певного класу надійності у розробленій системі рейтингової оцінки позичальника.

Третій етап - укладання кредитного договору між банком і позичальником - визначає особливості взаємних зобов'язань і відповідальності сторін, що виникають у процесі безпосередньої організації грошово-кредитних відносин. У ньому вказуються такі основні моменти: повне найменування сторін та їх реквізити; сума і строк кредиту, що надається; предмет договору, що передбачає визначення конкретних цілей, на які надається кредит; порядок видачі і погашення кредиту; процентна ставка за користування позиченими коштами; порядок вирішення спірних питань; інші умови за домовленістю.

Укладення кредитного договору в кінцевому підсумку слугує безпосередньою підставою для видачі кредиту позичальнику на умовах, передбачених відповідними положеннями документу.

Четвертий етап - видача кредиту - визначає сукупність організаційно - технічних умов, за яких сума позики передається у розпорядження позичальника. Такими умовами є оформлення відповідних вказівок кредитного відділу банку операційному відділу про відкриття позичкового рахунку для ведення обліку наданих кредитів. Позичка може надаватися або шляхом оплати банком розрахункових документів за товарно-матеріальні цінності, роботи і послуги або шляхом перерахування суми кредиту на поточний рахунок позичальника. Видача позички може проводитися одноразово або в інші строки, визначені кредитним договором.

Контроль здійснюється на підставі наступної інформації:

· отриманої від позичальника;

· отриманої в самому банку;

· отриманої в результаті перевірок на місцях.

Сукупність отриманих даних разом з усіма документами на оформлення позики утворює кредитну справу клієнта. Аналізуючи її банк повинен особливу увагу звернути на негативні зміни (зниження обсягів виробництва чи реалізації продукції, виникнення збитків, збільшення кредиторської заборгованості, погіршення показників фінансового стану та інших параметрів господарської діяльності). Відповідно до результатів контрольних заходів банками приймаються рішення про продовження чи призупинення подальших кредитних взаємин із даними клієнтами - аж до вимоги дострокового погашення кредиту чи звернення стягнення на заставлене майно.

Шостий етап - погашення кредиту - є завершальною стадією в процесі організації грошово-кредитних відносин банку з індивідуальним позичальником. Погашення може відбуватися одноразово (однією сумою) або в розстрочку (по частинах). Окрім власних коштів позичальника (в разі їх відсутності чи нестачі), джерелом погашення позички може бути реалізація застави чи кошти поручителя (гаранта).



1.2 Нормативне регулювання кредитної діяльності банку

Важливе значення у процесів здійснення кредитних операцій банківськими установами має інституційне, законодавче та нормативно-правове забезпечення діяльності банків. Головними інституціями, які регламентують порядок здійснення банківської кредитної діяльності в Україні, є: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний банк України, банківські установи тощо.

Кредитна діяльність банків регламентується Цивільним та Господарським кодексами України, Законами України, нормативно-правовими актами НБУ, статутами банків та кредитними договорами.

Серед основних законодавчих та нормативно-правових актів України, які регулюють кредитну діяльність банків, слід виділити такі:

1)Закон України "Про банки і банківську діяльність" - подає перелік операцій, зокрема кредитних, які можуть здійснюватися банками, що отримали ліцензію НБУ[9].

2)Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" - визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна[10].

3)Закон України "Про заставу" - розкриває основні норми застосування застави, вимоги до предмета застави, змісту і форми договору застави, збереження застави, її припинення та ін.[11].

4)Закон України "Про іпотеку" - регулює взаємозв'язки між банківськими установами та позичальниками у сфері іпотечного кредитування, визначає моменти виникнення, застосування та припинення іпотеки; предмети іпотеки та вимоги, які ними забезпечуються, умови передачі нерухомого майна в іпотеку, описує державну реєстрацію та страхування предмета іпотеки, особливості надання в іпотеку різних видів нерухомого майна, порядок укладання договору іпотеки, висуває вимоги до змісту та форми заставної та можливості її використання для рефінансування тощо[12].

5)Закон України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" - регламентує діяльність у системі іпотечного кредитування, порядок формування та обслуговування іпотечних активів, види та процедуру емісії іпотечних сертифікатів, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном[13].

6)Закон України "Про іпотечні облігації" - регулює діяльність що до емісії та розміщення іпотечних облігацій банківських установ, визначає види іпотечних облігацій, правові засади їх обігу, вимоги до їх іпотечного покриття, умови виконання зобов'язань за іпотечними облігаціями, а також особливості державного регулювання і нагляду у цій сфері[14].

7)Закон України "Про Національний банк України" - визначає операції Національного банку, серед яких надання кредитів банківським установам для підтримки ліквідності, та регламентує здійснення Національним банком банківського регулювання і нагляду, зокрема, з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків[15].

8)Закон України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" - регулює діяльність в Україні бюро кредитних історій, визначає механізми врегулювання взаємозв'язків, які виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання позичальниками грошових зобов'язань, функціонування установ (бюро кредитних історій), пов'язаних з обміном інформації і забезпечення прав та інтересів суб'єктів кредитних історій[16].

9)Закон України "Про страхування" - регулює процедуру здійснення страхування кредитних ризиків банківських установ, права та обов'язки страховика і страхувальника, порядок укладання договору страхування тощо[17].

10)Інструкція "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні" - регулює кредитну діяльність банківських установ шляхом визначених у ній Національним банком України нормативів кредитного ризику та їх граничних значень, яких повинні дотримуватися вітчизняні банки[18].

11) Положення "Про єдину інформаційну систему "Реєстр позичальників" - визначає учасників та регулює порядок роботи в єдиній інформаційній системі "Реєстр позичальників", що створена для обліку позичальників, які мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими банківськими установами[23].

12) Положення "Про порядок здійснення консорціумного кредитування" - визначає поняття банківського консорціуму, описує порядок надання консорціумах кредитів, укладення консорціумного договору, форми консорціумного кредитування тощо[25].

13) Положення "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" - подає критерії класифікації кредитних операцій, оцінку фінансового стану позичальника, класифікацію кредитного портфеля, порядок розрахунку резерву під кредитні ризики тощо[26].

14) Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту - регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним та вартості всіх супутніх послуг банку.

15) Методичні рекомендації щодо організації та функціонування системи ризик-менеджменту в банках України - визначають окремі положення управління кредитними ризиками в банках, структуру підрозділів з управління ризиками тощо.

Кредитні взаємозв'язки між банками і позичальниками визначаються на договірних засадах, через укладання кредитних договорів, які мають передбачати права і обов'язки сторін з належним оформленням справ за банківськими кредитами. При проведенні кредитної діяльності банківські установи також керуються кредитною політикою банку та внутрішньо банківськими положеннями щодо здійснення кредитних операцій.



Розділ 2. Сучасний механізм банківського кредитування

2.1 Основні риси та принципи банківського кредитування

На Україні сформувалась багатоваріантна система кредитування, що передбачає вибір найбільш прийнятної форми проведення кредитної операції з метою найповнішого задоволення потреб суб'єктів кредитних відносин.

Водночас сучасна система кредитування не відмовляється від традиційних загальних принципів її побудови. Принципи кредитування - це основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування.

Можна виділити такі основні принципи кредитування:

Принцип обов'язкового повернення суми кредиту є основним положенням, що визначає суть кредиту як такого та відрізняє його від інших вартісних категорій. Даний принцип передбачає, що сума позики обов'язково має бути повернена кредитору у визначений кредитним договором термін. Неповернення позички означає, що проект було не реалізовано, отже кошти були направлені не ефективно, в результаті чого суб'єкти кредитної угоди отримують збитки.

Принцип строковості також є одним з основних принципів кредитування, і означає, що позичка має бути не просто повернена, зобов'язання мають бути виконані у конкретний строк. Отже, дотримання банком даного принципу дозволяє йому визначати обсяги необхідних ресурсів, планувати їх використання і, таким чином, підвищувати свою стійкість та ефективність використання позичкового капіталу.

Принцип платності означає, що позичальник повинен сплатити кредитору ціну за право використовувати його ресурси як винагороду за прийняття ним на себе кредитного ризику. Розуміння даного принципу дозволяє нам ще раз переконатися, що позичковий капітал є продуктивним, тобто здатним до самозростання.

Принцип платності є важливим елементом системи кредитування, так як породжує зацікавленість кредитора у наданні позички, стимулює позичальника до більш ефективного використання кредитних ресурсів, дозволяє банкам покривати свої витрати на проведення кредитних операцій та нарощувати обсяги позичкового капіталу.

Одним з основних принципів банківського кредитування є принцип забезпеченості кредиту, що означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Реалізація забезпечення є джерелом погашення позики, сплати відсотків та інших платежів, що виникають під час дії кредитного договору за умов, що позичальник не в змозі виконати свої зобов'язання.

Принцип цільового використання є одним з основних положень банківського кредитування в Україні. Він означає, що отриманий кредит має бути використаний лише на цілі, що передбачені кредитним договором. Кредитні кошти можуть призначатися для:

поповнення оборотних коштів;

здійснення капітальних витрат та інвестицій;

забезпечення споживчих витрат.

Отже, дотримання банками України вказаних принципів дозволяє значно підвищити ефективність кредитних операцій, підвищити доходи від їх проведення, забезпечити собі стійкість та стабільність, таким чином, зберегти інтереси інвесторів та вкладників банку.

Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий та відображає стосунки між кредиторами та позичальниками з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення та платності. Сторони кредитної угоди називаються суб`єктами кредитних відносин, а матеріальні цінності (проекти, цільові програми), відносно яких укладається кредитна угода - об`єктами кредиту. Банк надає кредити на здійснення заходів, передбачених статутом позичальника, на підставі індивідуальної кредитної угоди з урахуванням власного кредитного ризику. Діяльність банків у галузі кредитування має бути спрямована на проведення єдиної грошово-кредитної політики в країні, на зміцнення та стабілізацію національної валюти.

Кредити надаються позичальникам для здійснення заходів, пов'язаних із:

§ розвитком поточної виробничої діяльності та товарообігу;

§ експортно-імпортними операціями позичальника;

§ задоволенням споживчих потреб;

§ іншими напрямами функціонування господарської діяльності;

Забороняється використання позичальниками кредитів:

§ на покриття збитків;

§ придбання цінних паперів будь-яких підприємств. Кредити, які отримані комерційними банками за рахунок централізованих ресурсів Національного банку України, не можуть бути спрямовані:

§ на конвертування національної валюти у валюту інших держав;

§ викуп державного майна;

§ використання в цілях, які не обумовлені кредитною угодою.

У разі отримання централізованих ресурсів Національного банку України комерційні банки не мають права здійснювати операції з продажу власних кредитних ресурсів іншим банкам.

Відповідно до строків надання виділяють:

Строкові кредити;

безстрокові (до запитання) кредити;

прострочені кредити;

пролонговані кредити.

До строкових позичок відносяться кредити, які надаються банками на термін, зафіксований в кредитному договорі.

Короткострокові кредити - термін користування - до одного року. Найчастіше надаються у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, незабезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити - термін користування від одного до трьох років. Надаються на фінансування придбання обладнання, технічної реконструкції, рідше - поповнення оборотних коштів.

Довгострокові кредити - термін користування понад три роки. Довгострокові кредити можуть надаватись на фінансування капітальних вкладень, формування основних засобів здійснення та співучасті у реальних прямих інвестиціях.

Відповідно до видів забезпечення виділяють:

Забезпечені заставою - в забезпечення виконання зобов'язань позичальник або третя особа, згідно з договором застави визначеної форми, надає в заставу банку майно, майнові права, цінні папери та інше, що може бути предметом застави у відповідності з законодавством України.

Гарантовані - виражаються в юридичному оформленні зобов'язань з боку гаранта (поручителя) відшкодувати фактично нанесені збитки банку при порушенні безпосередньо позичальником умов кредитної угоди

Бланкові - кредит без забезпечення, який надається банком в межах наявних власних коштів з можливим застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам. Бланковий кредит може надаватись при короткостроковому кредитуванні першокласним позичальникам.

У світовій банківській практиці найбільш поширеними є наступні методи кредитування:

Разовий кредит є одним з найдавніших методів надання позики. Згідно цього методу кредитні кошти зараховуються на спеціальний позичковий рахунок, а потім списуються на поточний рахунок позичальника або на рахунок його контрагента (постачальника, підрядчика тощо). Погашення кредиту відбувається з поточного рахунку позичальника (якщо позичальник - юридична особа) або в касу банку (позичальник фізична особа), шляхом перерахування коштів на позичковий рахунок. Таке погашення відбувається одноразово або періодично, в залежності від умов кредитного договору.

2.2 Проблеми та перспективи розвитку форм банківського кредитування в Україні

Нині банківська справа в Україні, в тому числі організація кредитування, перебуває на перехідному етапі. Це означає, що в практиці оформлення, видачі і погашення кредиту використовуються як старі, так і нові форми. В роботі банків є, наприклад, такі види кредиту, які були характерні для розподільної системи, і нема нових форм, властивих банківській системі ринкового типу. Через ці економічні відносини українські банки ще не можуть впровадити деяких позичкових рахунків, типових для західних банків. Інфляція, нестабільність фінансового стану клієнтів посилюють кредитні ризики, обумовлюють застосування форм кредитування , які захищають інтереси банку кредитора.

І поряд з цим, сучасна практика суттєво змінилася, як в Україні, так і в Європі. Зміни, що відбулися в останньому десятиріччі в діяльності багатьох європейських банків, пов'зані із глибокими структурними перетвореннями , які обумовили такі явища, як сек'ютеризація, інтернаціоналізація капіталів і звуження сегментації її активів. Так, комерційні банки провідних країн світу дедалі частіше стикаються з тиском конкурентів, які надають нові фінансові послуги, і водночас втрачають свій монополістичний вплив на ринку кредитних послуг. Однією із загальних тенденцій, що простежуються нині, є скорочення кредитних операцій комерційних банків через те, що їх клієнти мають реальну можливість застосування євронот. єврооблігацій, єврокомерційних векселів та інших нових фінансових інструментів.

Нині більшість українських банків аналогічно до банків Заходу розпочали активний пошук індивідуального клієнта, розглядаючи даний напрямок роботи як важливе джерело поповнення фінансових ресурсів. Банки за своєю суттю стали комерційними підприємствами . Це надає комерційного характеру їх діяльності з кредитування фізичних і юридичних осіб. Платність кредиту набула більш помітних рис. Намагання отримати дохід, в тому числі від кредитних операцій, стало основним мотивом діяльності кредитних установ.

Особливість сучасної системи кредитування полягає також в її залежності не тільки від власних і залучених ресурсів, але і від визначених нормативів , що встановлює Національний банк для комерційних банків, які здійснюють кредитування.

Суттєвою ознакою сучасної системи є її договірна основа. Між банком і клієнтом укладається кредитний договір , який зміцнює відповідальність як кредитора , так і боржника.

Специфічною ознакою сучасної української практики кредитування є і те, що банки поступово відходять від принципу галузевого підходу при виборі схеми кредитування підприємств і організацій. Переважним стає принцип уніфікованого порядку кредитування, при якому галузеві особливості організації видачі і погашення позик часто нівелюються .

Проблемним в Україні є і Положення Національного банку України “Про кредитування”[24], затвердженого Постановою Правління Національного банку України №246 від 28 вересня 1995 року . Даний документ стверджує, що суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту:

§ банківський;

§ комерційний;

§ лізинговий;

§ іпотечний;

§ бланковий;

§ консорціумний.

З цього випливає, що скажімо кредит, який надається банком під заставу нерухомості (іпотечний) чи бланковий кредит (без застави) вже не є банківським. Те ж саме стосується і консорціумного кредитування позичальників банками. Такий підхід навряд чи можна вважати правильним.

Отже , актуальною проблемою є вдосконалення законодавчої бази.

Сучасні проблеми економічного розвитку країни зумовлюють значні порушення кінцевих строків погашення банківського кредиту і зростання обсягів заборгованості. Так, зокрема, за даними НБУ на 01.10.2012р. у загальній структурі кредитного портфеля банківської системи нашої країни прострочена заборгованість за кредитними ставками 4,9% , а заборгованість сумнівна щодо погашення - 2%. Стає очевидно, що за подібних обставин, окрім реалізації необхідних заходів макроекономічного характеру які б сприяли нормалізації фінансового стану позичальників, завданням банківських установ при організації кредитування є більш ретельний підхід як до оцінки кредитоспроможності клієнтів, так і до контролю за використанням наданих позичок.

Як показує практика, робота з оцінювання кредитоспроможності позичальника вітчизняними комерційними банками приділяється недостатньо уваги. Незважаючи на те, що в сучасних умовах банки посилили розрахунки з визначення фінансової стійкості клієнтів, поки що ці операції носять значною мірою формально - епізодичний характер. Тому можна зробити висновки про необхідність урахування таких чинників при оцінюванні кредитоспроможності клієнта:

§ аналіз кредитоспроможності має носити характер експрес - аналізу;

§ доцільним є створення незалежних від банків структур , які зайнялися б експрес - аналізом кредитоспроможності підприємств та організацій;

§ “Класність” клієнта повністю залежить від “класності” працівника банку;

§ при аналізі кредитоспроможності банк має розв'язати такі питання: чи здатний позичальник виконати своє зобов'язання вчасно, чи готовий він його виконати?

§ для одержання комплексної оцінки необхідно визначити поточну та перспективну кредитоспроможність;

Таким чином, доцільним є включення до Положення про кредитування системи необхідних показників, що дають можливість визначити кредитоспроможність позичальника.

Слід також зазначити розбалансованість кредитів, наданих комерційними банками суб'єктам господарювання за строками погашення (станом на 01.07.2012р. короткострокові кредити складали 81%, довгострокові - 19%). Доцільним є з метою активізації участі комерційних банків у процесах структурної перебудови вітчизняної економіки запровадження механізму передачі в управління банкам на тривалий період контрольних пакетів акцій підприємств, яким вони надають довгострокові кредити.

Надання позик під процент є справою вигідною, але тільки у тому випадку, коли вони не переходять у розряд прострочених, сумнівних, і в кінцевому підсумку не покриваються самим банком. Банку потрібна гарантія , що у випадку неповернення кредиту, він може стягнути позичену суму, реалізувавши заставу. оголосивши клієнта банкрутом , або одержати страхове відшкодування. Таким чином, необхідно розробити заставний механізм і механізм банкрутства підприємств, організацій, які б реально діяли у результаті проведення яких банки одержували б свої гроші з процентами .

Перспективною формою організації кредитних відносин банку з позичальниками , що мають хороший фінансовий стан і високу репутацію, може стати відкриття їм кредитних ліній. Кредитна лінія являє собою угоду між банком і позичальником про надання останньому кредитів протягом певного часу в межах встановленого ліміту. Позичальник має можливість більш точно оцінювати перспективи своєї діяльності в рамках отриманого кредиту, скоротити грошові витрати та час, які необхідні були б для оформлення кожної кредитної угоди зокрема.

Одним із методів кредитування, широко використовуваних комерційними банками розвинутих країн світу, перспективних і в нашій країні, є овердрафт, суть якого полягає в тому, що банк може оплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий залишок на його рахунку. В угоді між банком і клієнтом встановлюється максимальна сума овердрафт - ліміт, який визначається банком на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів.

2.3 Механізм надання кредиту та гарантії його повернення на прикладі АКБ “Укрсоцбанк”

Для більш чіткого уявлення щодо застосування механізму банківського кредитування наведемо наступний приклад.

До Дирекції банку 5 березня 2014р. з клопотанням про надання кредиту та відкриття кредитної лінії на суму 10 000 грн., звернулася приватна виробничо-комерційна фірма “Кедр” з використанням позики на придбання запасних частин для ремонту паливної апаратури для автомобілів та тракторів. В забезпечення повернення кредиту пропонується застава власності ПВКФ “Кедр”. Фактично аналіз попередніх даних про потенційного позичальника показав, що ПВКФ “Кедр” заснована в жовтні 1996 року, основною діяльністю фірми є ремонт паливної апаратури сільськогосподарської техніки. Підприємство обслуговує сільські господарства. Крім виробничої діяльності фірма здійснює оптову та роздрібну торгівлю сільськогосподарської продукції. ПВКФ “Кедр” є клієнтом банку з моменту заснування.

Даний клієнт періодично користується позичками банку, які завжди погашає своєчасно.

Банк намагається мати справу з тими, кого він давно знає і обирає клієнтів, яким довіряє, віддаючи перевагу тим із них, хто обслуговується в даному банку. Таким клієнтом і є фірма “Кедр”. Це дає банку змогу повністю контролювати надану позичку, а також цілком оцінити клієнта та його наміри.

Оцінка позичальника та ризику по наданій позичці за рекомендаціями спеціалістів банку соціального розвитку ”Укрсоцбанк” виконується в 2 етапи:

1-й етап. Попередня оцінка позичальника.

2-й етап. Оцінка фінансового стану позичальника.

Попередня оцінка позичальника здійснюється з метою визначення ринкової позиції позичальника, його взаємовідносин з банком у минулому, перспектив розвитку.

Розглядаючи заяву на отримання позички, враховується перспектива погашення зобов'язань банку перед вкладниками. В першу чергу оцінюється ймовірність погашення позички в строк і забезпечення збереження основної суми боргу. За даними заяви підприємство пропонує під заставу основні фонди, заборгованості за раніше одержаними кредитами не має.

Важливість аналізу фінансового стану позичальника та оцінка його кредитоспроможності була розкрита вище. Зазначимо лише що відповідно до порядку регулювання та аналізу діяльності комерційних банків під кредитоспроможністю клієнта розуміють наявність передумов для отримання кредиту і здатність повернути його.

Вона визначається показниками, які характеризують позичальника: його поточним фінансовим станом, його акуратністю при розрахунках за раніше отримані кредити, здатністю у разі необхідності мобілізувати кошти із різних джерел.

Щоб застава могла стати реальною гарантією повернення кредиту, необхідно дотримання ряду економічних і юридичних вимог. Це тим більше важливе, бо закон “Про заставу” є, але повноцінного механізму його реалізації поки, ще не має. До економічних вимог відносяться правильний вибір об'єкта застави, оцінка його вартості, визначення виду застави, організація в необхідних випадках контролю за цілістю предметів застави. Юридичні вимоги такі: чітке визначення прав і обов'язків заставника у заставоутримувача, правильне оформлення заставних документів відповідно до виду застави, порядок реєстрації збереження заставних документів.

З цього випливають декілька найважливіших етапів реалізації заставного права.

1. Вибір об'єкта застави - перший і найбільше відповідальний етап.

Досвід використання застави, як форми забезпечення наданих кредитів комерційними банками України поки що, невеликий, вони ще не встигли розробити власні методичні посібники по оцінці майна клієнта, як предмета застави.

Головною вимогою до вибору різноманітного виду майна в якості застави є рівень його ліквідності. Самим ліквідним об'єктом, що має найвищий рейтинг якості є звичайно кошти (готівки і залишки коштів) на депозитах та валютних рахунках. Так, щоб залишки коштів на рахунках можна було прийняти в якості застави, потрібно щоб, ці рахунки були відкриті в тому що банку, що видає кредит. У випадку коли банк видає кредит у гривнях, використовуючи в якості застави кошти на валютному рахунку позичальника він повинен передбачити можливість при необхідності заблокувати зазначений рахунок на суму, еквівалентну розміру виданого кредиту.

2. Оцінка вартості застави - важливий і дуже не простий етап, що безпосередньо випливає за визначенням достатньої (тобто необхідної з погляду банка - кредитора) вартості застави.

Оцінка вартості застави, його адекватні суми кредиту, здійснюється в більшості випадків приблизно. Справа не тільки втому, що заставники ,як правило, виявляють завищену вартість свого майна. (Приблизно оцінку вартості застави можна здійснити за “Методикою оцінки майна в ході приватизації майна”). Але об'явлена оцінка цінностей, що закладаються, пов'язане з визначення їхньої ринкової вартості, але в наших умовах коли ринки тих, або інших товарів або ще зовсім відсутні, або тільки почали формуватися, цей механізм практично поки не працює (за винятком невеликого кола товарів, тим більше важко розраховувати на нього в обстановці високої інфляції, постійної зміни правил оподаткування і т.д.).

У нашому випадку фірмою “Кедр” було надано заставу три стенди для перевірки паливної апаратури та автомобіль ГАЗ-33021 “Газель”. Таким чином майно, що пропонується в якості застави оцінюється заставодавцем в 26 330 грн. Проведені маркетингові дослідження ліквідності майна що пропонується в забезпечення кредиту показали, що майно має достатню ліквідність і тому при такому покритті можлива видача запрошуємого кредиту. Але враховуючи кон'юнктуру ринку співвідношення попиту та пропозиції, фінансові можливості потенційних покупців, ціни, що склалися на ринку України, застава оцінєються в 20 тис. грн. В даній ситуації визначити реальну ціну було б не дуже важко, але бувають випадки, коли для визначення вартості застави потрібно звертатися до експертної фірми.

3. Контроль за цілістю об'єкта застави - також невід'ємний етап реалізації заставного права проводиться він у попередньому і наступному порядку щодо висновку кредитної угоди. При попередньому контролі банк перевіряє відповідність запропонованого позичальником заставного матеріалу необхідним вимогам. Головними напрямками банківського контролю на цій стадії є:

перевірка права власності потенційного позичальника на запропонований об'єкт застави;

визначення якості, вартості, місця і порядку майбутнього збереження об'єкта застави, засобів забезпечення його цілісності.

Необхідно також перевірити, чи не закладене запропоновано майно по іншому договору; хоча законодавством застава майна, яке вже раніше було заставлене по іншому договору, але за умов, що позичальник повідомляє кредитора про вже здійснену заставу.

Якщо зазначені вимоги не виконуються, або не можуть бути виконані надалі, банк може відхилити заяву клієнта про надання кредиту. Контроль потрібний для того, щоб стежити за точністю виконання заставником умов договору і своєчасно одержувати достовірну інформацію про склад вартість реально наявних предметів застави.

Якщо предмет застави залишений у володінні заставодавця, як у нашому прикладі, то в договорі варто передбачити пункт про характер і періодичність даних, що подаються заставодавцем банку (дані про фактичний обсяг і вартість закладених цінностей у розтині окремих видів або груп цінностей).

На підставі цих даних банк одержує можливість перевіряти забезпечення виданого кредиту, порівнюючи вартість застави, що фактично має, із сумою кредиту.

Наступний контроль містить у собі також перевірку банком порядку ведення заставодавцем спеціальної книги запису застав. Перевіркою було встановлено, що ПКВФ “Кедр” заведена книга запису застав та зроблені в ній відповідні записи згідно договору застави від 10.03.2001р.

4. Звернення стягнення на предмет застави - заключний етап реалізації заставного права при невиконанні позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Договір застави обов'язково повинен містити пункт, що стосується того, коли і як банк може скористатися правом звернення стягнення позички. Крім того, у ньому може бути обговорений пільговий термін, протягом якого клієнт може і повинен прийняти додаткові заходи для вишукування необхідних джерел погашення боргу .

Також існує форма забезпечення повернення наданих кредитів, яка досить активно до недавнього часу використовувалася банками, в тому числі і Укрсоцбанком, були уступка вимоги та передача права власності.

Таким чином, дивлячись на існуючі труднощі, застава як форма забезпечення повернення кредиту у порівняння з поручительством, гарантією та інших має свої переваги, але вище наведені проблеми змушують комерційний банк з обережністю ставитися до неї і використовувати у комплексі з іншими формами більшого забезпечення безпеки кредитування і розвитку банківської справи.

Розділ 3. Рекомендації стосовно вдосконалення кредитного механізму банку

На мій погляд було б доцільно запропонувати створити для банків комітет з кредитної політики, який би її переглядав та коректував по мірі необхідності та згідно змін в політичній, економічній ситуації та змінами законодавства України, а також в разі зміни стратегічного напрямку основної діяльності банку але не рідше одного разу на рік. До складу цього комітету окрім вищого керівництва банку доцільно включити працівників кредитного управління, управлінь депозитних операцій, економічного аналізу, маркетингу, безпеки, а також спеціально залучених до роботи в комітеті фахівців банку, найбільш компетентних у питаннях організації кредитних операцій. Загальний розподіл функціональних обов'язків при роботі комітету із складання проекту кредитної політики можна умовно представити таким чином, щоб визначення стратегічних напрямів кредитної діяльності банку належало б до сфери компетенції вищого керівництва, а безпосередній зміст кредитної політики із деталізацією усіх необхідних процедур покладався на працівників управлінь та залучених у комітет експертів.

Основою для складання проекту кредитної політики повинна стати глибока аналітична робота, що має забезпечити всебічне вивчення стану ринку кредитних послуг в Україні, асортименту відповідної продукції, що пропонується іншими банками, їх цінової політики, а також перспектив розвитку того сектору економіки, на кредитному обслуговуванні якого має намір зосередитись банк. Іншими словами йдеться про увесь комплекс маркетингових досліджень, що мають бути проведені для визначення власних позицій банку з точки зору його можливостей ефективно обслуговувати (особливо в порівнянні з банками-конкурентами) той чи інший сектор господарства та займати стійкі позиції у відповідному сегменті ринку кредитних послуг.

Взагалі маркетингові дослідження в умовах становлення банківської конкуренції набувають дедалі більшого значення, тому що за їх допомогою можливо попередити або скоротити збитки від кредитної діяльності. Виходячи з цього банкам можна порекомендувати залучити як партнерів хоча б одну маркетингову фірму.

Важливим напрямком вдосконалення кредитної політики є постійне поліпшення роботи банку зі своїми клієнтами, які формують кредитні ресурси банку. Для ефективної співпраці зі своїми партнерами фахівцям необхідно знати і постійно аналізувати їхню фінансово-господарську поточну діяльність, визначати прогнозні тенденції та зміни. Для цього доцільно створити інформаційну систему і мати співробітників, які б використовували її дані. Для такої діяльності було б доцільно залучати працівників служби безпеки банку, яка майже не виконує ніяких функцій крім суто охоронних.

Саме незнання характеру і результатів роботи своїх клієнтів, невміння працювати з ними в умовах загострення ситуації на кредитному ринку не забезпечує ефективної взаємодії з клієнтами інших банків, яку можливо налагодити шляхом пропозиції сприятливих кредитних проектів.

Проводячи кредитну політику банк повинен постійно покращувати і розвивати нові типи банківських продуктів для задоволення потреб клієнтів. Банк повинен обчислювати рентабельність специфічних банківських продуктів та приймати міри у відношенні до продуктів з низькою рентабельністю.

Використання іноземних кредитних ліній та розвиток нових кредитних продуктів повинно проводитись з позиції комплексної банківської діяльності, тобто банку слід переконувати клієнтів використовувати не один, а декілька кредитних продуктів, які він може запропонувати.

Зменшення ризику від кредитної діяльності істотно залежить від професійного аналізу банківськими спеціалістами техніко-економічного обґрунтування проектів, що кредитуються та від контролю за цільовим використанням позички. Томі для здійснення контролю ризиків в рамках кредитної політики банкам можна порекомендувати:

- забезпечити відповідність всіх кредитних рішень обраній кредитній політиці;

- затверджувати кредитні рішення, що тягнуть за собою більш високий ризик менеджерами більш високого рівня;

- використовувати процедуру узгодження рішень для того, щоб у підсумку кредитні рішення приймались “колективно” - групою компетентних та досвідчених робітників;

- використовувати персональну звітність таким чином, щоб кожен, хто бере участь у прийнятті рішення ніс повну відповідальність за наслідки кредитного рішення.

Також з метою зменшення ризику при кредитуванні банк повинен визначати пріоритетні бізнес-проекти для фінансування таких підприємств, які стануть його клієнтами-позичальниками. Так, перевага повинна віддаватись підприємствам з добрими експортними показниками, а також підприємствам торгівлі та харчопереробної промисловості. Державні підприємства, підприємства з погано визначеними правами власності, підприємства, що відчувають фінансові труднощі або сильно залежні від одного ринку повинні уникатись.

Для більш якісного управління процесом моніторингу кредитів можна порекомендувати розробити та упровадити систему класифікації ризиків для ранжування кредитів за їх якістю як мінімум раз на місяць. Така система ранжування допоможе визначити проблемні області, а також спланувати, узгодити та реалізувати інші процедури, що направлені на захист інтересів у випадку погіршення кредитоспроможності позичальника.

Основною метою ранжування кредитів є покращення якості кредитного портфеля за рахунок:

- використання сигналів раннього попередження про можливу неплатоспроможність позичальників;

- оперативного структурування управлінської інформації;

- визначення стандартів для встановлення меж відповідальності.

При умові, що моніторинг кредитів є життєво необхідним, а час кредитного спеціаліста в основному зайнятий виконанням інших задач важливо створити таку систему моніторингу, котра потребувала б не дуже великого обсягу часу на кожен кредит. Така система моніторингу дозволяє кредитному спеціалісту зосередитись на тих рахунках котрі потребують найбільшої уваги, а саме на тих клієнтах, що представляють найбільший ризик для банку. Більш того в процесі постійного спостереження за рахунками кредитний спеціаліст повинен концентруватись лише н тих факторах, які найбільш впливають на здатність клієнта повернути кредит. Рекомендується також щоб в банку один із управлінців вищої ланки був персонально відповідальний за кредитний моніторинг.

Як ми визначилися в попередньому розділі стоїть нагальна потреба вирішення ситуації щодо проблемної заборгованості. Стосовно проблемних позик слід порекомендувати виносити з балансу кредити, які класифіковані як безнадійні та погашати їх за рахунок власного капіталу. Адже велика кількість прострочених кредитів призводить до падіння довіри до банку з боку вкладників та акціонерів та погіршує репутацію банку. Ситуація погіршується тим, що банк повинен нести додаткові витрати, пов'язані з вимогами щодо повернення кредиту. Такі витрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеної позички. Але слід зауважити, що це стосується лише невеликих за розміром позик, списання з балансу яких істотно не відобразиться на фінансовому стані банку.

Підсумовуючи вищесказане можна зробити висновок, що кредитна політика є тим фактором, який в умовах нестабільної економічної ситуації в нашій країні дозволяє банку ефективно здійснювати свою діяльність. Але кредитна політика має певні прогалини, внаслідок яких ефективне здійснення кредитного механізму банку дещо гальмується, внаслідок чого банк має певні проблеми. Саме для вирішення таких проблем необхідно внести в уже існуючу кредитну політику деякі зміни, які б дозволили здійснювати свою діяльність з урахуванням цінової політики банків-конкурентів та інших тенденції на ринку банківських послуг. Здійснення кредитної діяльності в рамках запропонованої кредитної політики в найближчі строки покращити фінансовий стан банку, закріпити впевненість теперішніх клієнтів банку в його стабільності та надійності вкладів та підняти репутацію банку серед майбутніх позичальників.

...