Платіжні банкноти і монети банків України в розрізі бухгалтерського обліку банківської системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Платіжні банкноти і монети банків України в розрізі бухгалтерського обліку банківської системи

Зміст

Вступ

1. Комерційна банки як складова банківської системи країни

1.1 Історія розвитку комерційних банків

1.2 Класифікація комерційних банків

1.3 Операції комерційних банків

2. Загальні положення про правила визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України

2.1 Визначення терменів

2.2 Правила визначення платіжності банкнот і монет

2.3 Визначення ступені зношення та пошкодження банкнот і монет

2.4 Правила прийняття пошкоджених банкнот і монет

2.5 Банкноти і монети з дефектами виробника

2.6 Обмін банками не придатних до обігу банкнот і монет

2.7 Порядок дослідження банкнот і монет

2.8 Дії касового працівника при виявленні сумнівних та пошкоджених банкнот

2.9 Дії касового працівника при виявленні сумнівних та пошкоджених банкнот

3. Бухгалтерський облік

3.1 Організація обліку в комерційних банка

3.2 Організація обліку касових операцій у комерційних банках

4. Охорона праці при виконанні касових операцій

4.1 Охорона праці касових робітників

4.2 Вимоги безпеки перед початком роботи

4.3 Вимоги безпеки під час та після закінчення роботи

4.4 Вимоги безпеки в аварійній ситуації

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

бухгалтерський облік банк платіжність

Вступ

Банківська система - одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Тієї чи іншою мірою, але всі громадяни України мають бути обізнані з банківської справою.

Банки як комерційні підприємства працюють не тільки заради того, щоб отримати прибуток, а ще щоб надавати послуги фізичним та юридичним особам. Аналіз їхньої діяльності дозволяє судити як о положенні самих банків, так і про загальну економічну ситуацію в країні. Стабільність економіки в багатьох випадках залежить від фінансової стійкості банківських установ.

Пріоритетними напрямами стратегічного розвитку комерційних банків є: орієнтація на клієнта, розвиток регіональної мережі, висока технологічність банківських операцій.

Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів послуг, операцій які передбачені Законом «Про банки і банківську діяльність». Далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу. Але визначення платіжності і справжності банкнот і монет є невід'ємною частиною кожної операції з готівковими коштами.

Правила визначення платіжності банкноті монет регламентує постанова Національного Банку України «Про затвердження платіжності та обміну банкнот і монет».

Значимість теми обумовила вибір теми дипломної роботи.

Мета дипломної роботи: Визначити загальні правила визначення ознак справжності та платіжності банкнот монет та валютних цінностей.

Дипломна робота на тему “Загальні правила визначення ознак справжності та платіжності банкнот, монет і валютних цінностей» має: вступ, чотири розділи, висновок, додатки та джерела інформації.

1. Комерційна банки як складова банківської системи країни

1.1 Історія розвитку комерційних банків

Починаючи з першої половини ХIХ сторіччя, в України стали активно здійснюватися банківські операції. Разом із розвитком і зростанням кількості операцій з'явилась необхідність створювати банки як особливі підприємства. Кредитно-розрахункові установи поступово ставали невід'ємною частиною господарського життя України. На території України напередодні революції 1917 - 1921 рр. була створена широка мережа кредитно-банкiвських установ з багаторівневою структурою, що охоплювала всi галузі аграрно-iндустрiальноiї економіки регіону. Вона забезпечувала нормальний рух товарів, грошей i кредитних ресурсів. До середини 1920-х років банкiвська мережа України склалася кiлькiсно і якісно. Український кредитний капітал, як і раніше, концентрувався в системі сільськогосподарської, промислово i споживчої кооперації, у сфері приватновласницької позикової справи.

З січня 1989 р. в починається створення комерційних i кооперативних банків.

На 20 червня 1990 р на території України було офіційно за реєстровано 25 банків (17 акціонерних комерційних i 8 кооперативних). Вони були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капталами. Самі банки містилися в Киевi, на Захiднiй Україні, Пiвденно-Схiдний Україні і в Криму.

Розвиток сучасної банківської системи незалежної України розпочався з 20 березня 1991 року. Тоді був прийнятий перший Закон України “Про банки i банківську дiяльнiсть”.

У формуванні сучасної банківської системи України можна виділити кілька етапів:

· І етап - 1991 -1992 роки: процеси перереєстрації та реорганiзацiї

· II етап - 1992-1993 роки: бурхливе виникнення банків Другої хвилі

· Ш етап - 1994-1996 роки: перші банкрутства.

· ІV етап 1996-2001 роки початок стабiлiзацii банкiвськоi системи.

На цьому етапі було введено в обіг національну грошову одиницю “гривню ” З переходом до ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та позичальників змінився. Основні кредитори - державні та комбанки. Позичальники - приватні та колективні підприємства, державна власність. Комбанки від кредитування окремих об'єктів перейшли до.

У 1993 р. затвердили Порядок проведення банками операцій з векселями, де визначалось, що комерційний кредит може надаватися і з оформленням векселів. 1994 - процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих українських банків. Це привело до використання кредиту в інтересах групувань, які здійснювали контроль над іншими банками. В 1995 після випуску облігацій внутрішньої державної позики обсягу набув державний кредит.

В умовах ринкової економіки можливість залучення додаткових ресурсів для банків однозначно зумовлена мірою їх фінансової стійкості. Зростає зацікавленість в якості фінансового становища банку з боку його клієнтів і власників. Фінансова стабільність банку стає питанням його виживання, оскільки банкрутство в умовах ринку виступає вірогідним результатом фінансової діяльності нарівні з іншими можливостями. Надійність банку стає першочерговим запитанням на сьогоднішній день.

За останні декілька років банківська система України потерпіла глобальні зміни. Стався різкий перехід від централізованої до комерційної дворівневої банківської системи, в якій чітко розмежовані функції центрального і комерційних банків. Але в сучасній банківській системі комерційні банки складають первинну ланку, тому їх ефективному існуванню має приділятися першочергова увага.

Нині в Україні на понад 50 мільйонів населення приходиться трохи більше двохсот банків, що в 20-25 разів нижче ніж в розвинутих країнах світу. Отже, з метою всебічного зміцнення банківської системи, забезпечення її ефективної підтримки з боку держави необхідно розглядати питання не лише якісного, але й кількісного розвитку банківської системи України.

1.2 Класифікація комерційних банків

Банк - установа, що акумулює грошові кошти і заощадження та здійснює кредитно-розрахункові та інші операції.

Банки виникають на основі товарно-грошових відносин, і тому існують при різних суспільно-економічних формаціях. На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. В залежності від того або іншого критерію їх можна класифікувати наступним чином:

· за формою власності - акціонерні, неакціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні та змішані, міждержавні (міжнародні) банки.

· за терміном надання кредитів - банки короткострокового, середньо - та довгострокового кредитування.

· за національною належністю - національні та іноземні банки.

· за функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи.

Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній.

Неакціонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб.

Кооперативні банки - кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб; Основне завдання їх діяльності - надання кредитів та здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів банку.

Муніципальні банки - різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких зводилась до залучення заощаджень населення. В сучасних умовах вони здійснюють практично всі види банківських операцій. Комунальні банки - спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.

Державні банки представляють собою кредитні установи, що знаходяться у власності держави.

Змішані банки - банки за участю державного і приватного капіталу.

Міждержавні (міжнародні) банки - міжнародні кредитні організації, створені на основі міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин.

До числа найбільших міждержавних банків входять: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку і його філії Банки короткострокового, середньо- і довгострокового кредитування - банки, що спеціалізуються на наданні кредитів різної терміновості. Національні банки - це банки, що належать повністю або частково національним інвесторам і діють в їх інтересах. Діяльності цих банків здійснюється в межах законодавства країни, в якій функціонує їх материнська компанія.

Іноземні банки - банки, які повністю або частково належать іноземним інвесторам. Їх діяльність в країні перебування регламентується особливим національним законодавством.

Депозитні банки - банки, які здійснюють кредитно-розрахункові та довірчі операції за рахунок залучених депозитів. Депозитними банками називають комерційні банки, які уповноважені приймати вклади населення.

Універсальні банки - кредитні установи, що здійснюють всі основні види банківських операцій: депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі та інші.

Спеціалізовані банки - банки, що спеціалізуються на кредитуванні певної галузі економіки або господарської діяльності чи групи населення або ж формах залучення коштів у вклади.

Різновидами спеціалізованих кредитних банків є:

· інвестиційні банки, що мобілізують ресурси та надають позики шляхом випуску і розміщення облігацій та інших зобов'язань;

· ощадні банки - банківські установи, основною функцією яких є залучення заощаджень і тимчасово вільних коштів населення;

· банки розвитку (функціонують на національному та локальному рівні), які здійснюють кредитування промисловості в масштабах всієї країни або ж окремих галузей економіки.

Банки відіграють важливу роль у суспільстві. Вони забезпечують передачу грошового капіталу зі сфер накопичення у сфери використання. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами і галузями виробництва. Банки забезпечують економію суспільних витрат обігу і раціоналізацію всіх процесів обігу товарів і капіталів, сприяють подальшому зростанню концентрації виробництва і капіталу. Через банки мобілізуються великі капітали, необхідні для інвестицій, розширення виробництва. Роль банків суттєво змінюється в умовах дальшого розвитку ринкової економіки.

1.3 Операції комерційних банків

Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів послуг, операцій які передбачені Законом "Про банки і банківську діяльність", Стаття 3, Статутом банку. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарської кон'юнктурі. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу. Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій, що конструюють діяльність банка відносять:

· прийом вкладів (депозитів) від юридичних i фізичних осіб.

· відкриття та ведення поточних рахунків і банків кореспондентів, переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.

· розміщення залучених коштів від свого iменi, на власних умовах та на власний ризик.

Систематичне виконання зазначених функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банка. Вони володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків.

Крім виконання базових функцій, банки пропонують клієнтам безліч інших фінансових послуг:

1. Операцi з валютними цінностями.

2. Емісію власних цінних паперів.

3. Організацію купiвлi та продажу цінних паперів за дорученням клiєнтiв.

4. Операцi на ринку цінних паперів від свого iменi.

5. Лізинг.

7. Послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей і документів.

9. Випуск, купівлю, продаж, обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних iнструментiв.

10. Випуск банківських платіжних карток i здійснення операцій з використанням цих карток.

11. Надання консультаційних та інформаційних послуг щодо їх операцій.

Комерцiйнi банки самостійно встановлюють відсоткові ставки та комiсiйну винагороду за свої операцій.

Усі банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обслуговуються, їх прийнято поділяти на пасиви та активи.

Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку.

Ресурси комбанків - це сукупність грошей, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для використання певних операцій.

Існують власні ресурси:

· статутні фонди

· резервні фонди.

Вони слугують для забезпечення фінансової стабільності діяльності банку, він страхує інтереси вкладників та кредиторів. Статутний фонд при відкритому АТ формується від передплати на акції, в закритому - через перерозподіл акцій між засновників. Резервний фонд покриває збитки, оплата дивідендів - це стійкість комбанку. Його рівень 50% від статутного фонду.

Пасиви банку можна розділити на дві великі групи:

· банківський капітал;

· залучені кошти.

Залучені ресурси - кошти на поточних, депозитних та інших рахунках клієнтів, які розміщуються на активах з метою отримання прибутку та не депозитні кошти - залучені кошти, як міжбанківські кредити, кредити НБУ.

Пасивні операції комбанків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

Активні операції банків - діяльність із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності.

2. Загальні положення про правила визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України

2.1 Загальні положення про визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України

Визначення платіжності та обміну банкнот та монет в банках України регламентують «Правила визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України» розроблені згідно з вимогами Закону України "Про Національний банк України", Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 N 337 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за N 768/8089 (із змінами), інших нормативно-правових актів Національного банку України (далі - Національний банк).

Правила визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України регулюють взаємовідносини між фізичними особами, юридичними особами та банками під час приймання та видачі банкнот і монет, уведених в обіг Національним банком, за всіма видами готівкових платежів, для переказів, зарахування на рахунки, вклади, акредитиви, здійснення касових операцій, обміну тощо.

Перед уведенням в обіг банкнот і монет нового зразка, а також у разі внесення змін до їх дизайну або захисту від підроблення Національний банк оприлюднює опис банкнот і монет та розсилає зразки банкнот українським і центральним зарубіжним банкам, іншим установам.

2.2 Визначення термінів

У дипломній роботі терміни вживаються в такому значенні:

справжні банкноти (далі - банкноти) - це введені в обіг Національним банком як законний засіб платежу паперові грошові знаки, що мають прямокутну форму встановленого розміру і виготовлені на спеціальному папері з елементами захисту, на яких зазначені реквізити (найменування банку-емітента, назва грошової одиниці, номінал, рік затвердження Головою Національного банку зразка або рік виготовлення, серія та номер), інші елементи дизайну і захисту;

справжні монети (далі - монети) - це введені в обіг Національним банком як законний засіб платежу металеві грошові знаки, що мають установлену форму, технічні характеристики, геометричні розміри, у яких розрізняють лицьовий бік (аверс), зворотний бік (реверс) й обріз (гурт), на яких зображені герб, написи з елементами захисту, номінал, найменування держави, рік карбування;

зразок банкноти - контрольний примірник банкноти відповідного номіналу, виготовлений на замовлення Національного банку, з повною системою ознак платіжності та захисних елементів, який має нульову нумерацію і на якому за допомогою перфорації або друку нанесено слово "ЗРАЗОК" або "SPECIMEN";

виведені з обігу банкноти (монети) - банкноти (монети) відповідного зразка (року виготовлення), які з дати, оголошеної Національним банком, перестали бути законним засобом платежу;

вилучення з обігу банкнот (монет) - банківська операція, під час якої банкноти (монети) переводяться до категорії неплатіжних або приймаються на дослідження експертами системи Національного банку з метою винесення висновку щодо платіжності;

платіжні банкноти (монети) - це справжні банкноти (монети), що за встановленими Національним банком критеріями можуть використовуватися для розрахунків за всіма видами готівкових операцій або прийматись банками до обміну та інших банківських операцій;

придатні до обігу банкноти (монети) - це платіжні банкноти (монети), що не мають ознак зношення, пошкодження та дефектів, визначених Національним банком;

не придатні до обігу банкноти (монети) - це платіжні банкноти (монети), які в процесі обігу набули ознак зношення та пошкодження, що встановлені Національним банком, а також такі, що мають дефекти виробника і повинні вилучатися банками з обігу;

неплатіжні банкноти (монети) - це справжні банкноти (монети), що не можуть використовуватися як засіб платежу (для взаєморозрахунків за готівковими платежами і переказами, для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви тощо) у зв'язку з набуттям у процесі обігу ознак зношення та пошкодження, які перевищують установлені Національним банком критерії, а також підроблені банкноти (монети) і такі, що виведені Національним банком з обігу, та зразки банкнот;

підроблені банкноти (монети) - банкноти (монети), що виготовлені будь-яким способом, уключаючи промисловий, усупереч установленому законодавством України порядку та імітують (фальсифікують) справжні банкноти (монети), уведені Національним банком в обіг. До підроблених належать також перероблені банкноти (монети), на яких будь-яким способом (наклеюванням, малюванням, друкуванням тощо) змінені зображення, що визначають номінал, рік затвердження зразка (виготовлення), банк-емітент, інші реквізити та елементи дизайну, і які за зовнішнім виглядом можуть бути сприйняті як справжні банкноти (монети);

ознаки підроблення банкноти (монети) - елементи дизайну чи захисту, які відрізняють підроблену банкноту (монету) від справжньої;

сумнівні банкноти (монети) - це банкноти (монети), які викликають сумнів щодо їх відповідності встановленим Національним банком ознакам справжності та платіжності.

2.3 Правила визначення платіжності банкнот і монет

Правила визначення банкнот і монет розроблені згідно з вимогами Закону України "Про Національний банк України", Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 N 174 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за N 768/8089 (із змінами), інших нормативно-правових актів Національного банку України (далі - Національний банк.

Національному банку відповідно до статті 34 Закону України "Про Національний банк України" належить виключне право введення в обіг банкнот і монет, організація їх обігу та вилучення з обігу.

Вони регулюють взаємовідносини між фізичними особами, юридичними особами та банками під час приймання та видачі банкнот і монет, уведених в обіг Національним банком, за всіма видами готівкових платежів, для переказів, зарахування на рахунки, вклади, акредитиви, здійснення касових операцій, обміну тощо.

Перед уведенням в обіг банкнот і монет нового зразка, а також у разі внесення змін до їх дизайну або захисту від підроблення Національний банк оприлюднює опис банкнот і монет та розсилає зразки банкнот українським і центральним зарубіжним банкам, іншим установам. 2. Визначення платіжності та обмін банкнот і монет.

До платіжних належать банкноти (монети), які не мають ознак зношення і пошкодження, а також з дефектами та ознаками зношення і пошкодження в межах критеріїв, визначених пунктами 2.4 - 2.6 цих Правил.

Платіжні банкноти і монети поділяються на придатні до обігу та не придатні до обігу.

До придатних до обігу банкнот (монет) належать банкноти (монети), які за дизайном і елементами захисту від підроблення повністю відповідають зразкам та описам, що наведені в офіційних повідомленнях Національного банку, і під час обігу не набули ознак зношення та пошкоджень. На монетах допускається наявність незначних ознак корозії та потемніння.

Придатні до обігу банкноти і монети можуть видаватися банками фізичним та юридичним особам, обов'язкові до приймання без будь-яких обмежень фізичними та юридичними особами до всіх видів готівкових платежів, переказів, а банками, крім того, для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви тощо.

2.4 Визначення ступені зношення та пошкодження банкнот і монет

За ступенем зношення, пошкодження та наявності дефектів не придатні до обігу банкноти (монети), у свою чергу, поділяються на:

ѕ зношені банкноти і монети,

ѕ значно зношені банкноти,

ѕ банкноти та монети з дефектами виробника,

Під час приймання таких банкнот і монет банки зобов'язані їх перевіряти на відповідність цим ознакам.

Зношені банкноти - це банкноти, які мають одну або більше з таких ознак зношення або пошкодження:

ѕ потертості, часткову втрату фарби на зображеннях, розпушення паперу, втрату папером жорсткості;

ѕ загальне або локальні забруднення, плями та написи (уключаючи видимі в ультрафіолетових променях) площею кожні понад 400 мм², колір яких контрастує з кольором навколишнього зображення або навколишньої незадрукованої ділянки банкноти;

ѕ відбитки штампів площею понад 400 мм², уключаючи видимі в ультрафіолетових променях, крім штампів про погашення;

ѕ надриви або надрізи довжиною кожний понад 5 мм, у тому числі склеєні;

ѕ отвори та проколи, відірвані краї або кути, площа кожного з яких більша ніж 10 мм².

Зношені монети - це монети з ознаками хімічної дії, унаслідок чого змінився колір, або механічного пошкодження (спотворені елементи дизайну) за умови, що вони не мають надломів, надрізів та отворів, недеформовані і зберегли масу, зображення малого Державного Герба України, номіналу, назви розмінної одиниці та рельєф або текст на гурті, якщо він має бути згідно з офіційним повідомленням Національного банку.

Зношені банкноти і монети, якщо вони не мають ознак підроблення, повинні без обмежень прийматися фізичними й юридичними особами до всіх видів готівкових платежів, для переказів тощо. Банки зобов'язані без обмежень приймати такі банкноти і монети разом з виручкою підприємств, установ і організацій, а також від фізичних і юридичних осіб до всіх видів готівкових платежів, для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та обміну на придатні до обігу банкноти і монети.

Значно зношені банкноти - це банкноти, які мають одну або більше з наведених нижче суттєвих ознак зношення або пошкодження:

ѕ банкноти з утраченими частинами, якщо разом з отворами (дірками) збереглася ціла частина банкноти, площа якої не менше ніж 55 % її початкової площі;

ѕ банкноти, розірвані та розрізані на дві або більше частин, уключаючи склеєні, якщо не менше ніж 55 % загальної площі частин, що залишилися, безумовно належать одній банкноті;

ѕ банкноти, що складені (склеєні) з половин двох різних банкнот одного номіналу і дизайну, розірваних (розрізаних) навпіл, загальною площею не менше ніж 92 % початкової площі банкноти;

ѕ банкноти, пошкоджені вогнем, водою, різними рідинами або хімікатами тощо, які спричинили деструкцію та обвуглення паперу на окремих ділянках або по всій площі банкноти, якщо разом з пошкодженими ділянками збереглося не менше ніж 55 % її початкової площі.

Якщо частку пошкодженої банкноти, що збереглася, візуально оцінити важко, рекомендується застосовувати процедуру, визначення частки пошкодженої банкноти, що збереглась (додатку 1А).

2.5 Правила прийняття пошкоджених банкнот і монет

Банки мають приймати без обмеження від юридичних і фізичних осіб для обміну на придатні до обігу банкноти, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви, для готівкових платежів тощо пошкоджені банкноти без ознак підроблення, які:

ѕ зберегли цілу частину площею не менше ніж 55 % своєї початкової площі;

ѕ розірвані (розрізані) на дві частини, на яких збереглись обидва однакові номери та серія, і загальна площа цих частин є не меншою, ніж 55 % початкової площі банкноти.

Усі інші пошкоджені банкноти, які складені з двох або більше частин, банки мають вилучати як сумнівні щодо платіжності та в установленому порядку надсилати для проведення досліджень до відповідних територіальних управлінь Національного банку. За результатами цих досліджень експерт Національного банку оформляє відповідний акт, на підставі якого банкноти (монети) можуть бути визнані платіжними, неплатіжними чи підробленими.

Не приймаються банками та іншими юридичними особами лише банкноти, пошкоджені вогнем, водою, різними рідинами або хімікатами тощо, площа яких під час приймання та оброблення може стати меншою ніж 55 % початкової площі банкноти. З метою обміну таких банкнот фізичні та юридичні особи мають звертатися безпосередньо до територіальних управлінь Національного банку, які зобов'язані прийняти рішення про обмін банкнот у присутності пред'явника або прийняти їх на дослідження за його заявою, форма якої наведена в додатку 2 Б. Якщо пошкодження двох або більшої кількості банкнот призвело до їх склеювання (спікання), пред'явнику не рекомендується самостійно порушувати цілісності групи склеєних банкнот.

2.6 Банкноти і монети з дефектами виробника

Банкноти і монети з дефектами виробника - це банкноти і монети з будь-якими відхиленнями від зразка, допущеними під час виготовлення (на банкнотах - відсутні графічні зображення, одна або кілька фарб, номери, немає або неправильно розміщений водяний знак або захисна стрічка, невідповідність водяного знака або захисної стрічки номіналу тощо; на монетах - тріщини, відколи, зміщення зображення, перевернуте зображення реверсу щодо аверсу, нечіткість чеканки тощо), які помилково випущені в обіг, але не втратили платіжності за ступенем зношення.

Банкноти та монети з дефектами виробника, якщо вони не мають ознак підроблення, банки зобов'язані без обмеження приймати від юридичних і фізичних осіб для обміну на придатні до обігу банкноти та монети, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для готівкових платежів тощо.

2.7 Обмін банками не придатних до обігу банкнот і монет

Обмін банками не придатних до обігу банкнот і монет (зношених, значно зношених та з дефектами виробника) здійснюється безоплатно.

Банкам забороняється використовувати не придатні до обігу банкноти і монети для розрахунків, обміну, видачі клієнтам (юридичним і фізичним особам).

Національний банк без будь-яких обмежень приймає від банків не придатні до обігу банкноти і монети.

Неплатіжні банкноти і монети не підлягають прийманню до платежів та для переказів фізичними і юридичними особами, а банками також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви, до обміну і видачі клієнтам.

Виняток становлять лише банкноти і монети, виведені Національним банком з обігу, і не мають ознак підроблення, підлягають обміну банками на придатні до обігу банкноти і монети протягом періоду та в порядку, визначеному Національним банком.

Банкноти і монети, визнані неплатіжними за результатами досліджень, проведених відповідними територіальними управліннями, Центральним сховищем або Департаментом готівково-грошового обігу Національного банку, повертаються пред'явнику або банку лише в разі надходження відповідного запиту про повернення (запити приймаються протягом двох місяців після відповідного інформування про результати досліджень).

Неплатіжні банкноти і монети, які не були запитані пред'явником або банком, зберігаються в грошовому сховищі територіального (Операційного) управління протягом трьох місяців, після чого надсилаються до Центрального сховища для подальшого знищення.

Банкноти і монети, які мають ознаки підроблення (перероблення), обміну не підлягають і не повертаються пред'явникам. Банки в установленому порядку мають вилучати такі банкноти і монети з обігу для проведення досліджень. У разі виявлення в одного клієнта двох або більше підроблених банкнот банк має терміново по телефону та не пізніше наступного робочого дня письмово, з поданням копії документа про вилучення, повідомити про це правоохоронний орган за місцезнаходженням банку.

Національний банк не відшкодовує пред'явникам або банкам вартість підроблених і неплатіжних банкнот.

Як виняток, банкноти без ознак підроблення, які втратили ознаки платіжності внаслідок пожежі, катастрофи, іншого нещасного випадку чи стихії, можуть обмінюватися Операційним управлінням Національного банку за рішенням Департаменту готівково-грошового обігу Національного банку. Приймання таких банкнот від фізичних та юридичних осіб для подальшого передавання до Операційного управління здійснюють територіальні управління Національного банку.

2.8 Порядок дослідження банкнот і монет

Комісія територіального управління з трьох осіб приймає та обстежує в присутності пред'явника банкноти, пошкоджені вогнем, водою, різними рідинами або хімікатами тощо, площа яких менше ніж 55 % їх початкової площі або може стати такою під час їх приймання та оброблення. Разом з цим робиться ксерокопія (фотографія) значно пошкодженої банкноти (групи банкнот) у тому вигляді, у якому вони пред'явлені до територіального управління.

Результати обстеження банкнот оформляються відповідним актом (додаток 3В).

Значно пошкоджені банкноти або група банкнот, площа цілої частини кожної з яких разом з обвугленими ділянками дорівнює або більше 55 % початкової площі цілої банкноти (якщо немає сумніву щодо їх справжності), обмінюються відповідними територіальними управліннями.

Окремі банкноти, площа яких разом з обвугленою ділянкою менше ніж 55 % її початкової площі, та група значно пошкоджених банкнот, серед яких є хоча б одна така банкнота, за бажанням пред'явника надсилаються територіальними управліннями в установленому порядку до Операційного управління Національного банку для прийняття Департаментом готівково-грошового обігу остаточного рішення. До акта про обстеження обов'язково додаються ксерокопії (фотографії) банкнот, що зроблені під час їх пред'явлення до територіального управління.

2.9 Дії касового працівника при виявленні сумнівних та пошкоджених банкнот

Касовий працівник банку зобов'язаний приймати банкноти і монети до платежів, обміну тощо, якщо немає сумніву щодо їх справжності та платіжності.

Банкноти і монети, що викликали сумнів касового працівника банку щодо справжності, та ті, на яких виявлені ознаки підроблення, банк зобов'язаний примусово, а справжні банкноти і монети, що викликали сумнів щодо платіжності, на бажання пред'явника в установленому порядку вилучати з обігу і передавати для досліджень та винесення остаточного висновку до відповідного територіального управління Національного банку. Якщо касовий працівник банку впевнений, що справжня банкнота є неплатіжною, вона після нанесення відбитка штампа "неплатіжна" (з назвою банку, датою, номером штампа або підписом касового працівника) повертається пред'явнику.

У разі пред'явлення банку фізичною або юридичною особою пошкоджених банкнот, рішення про можливість обміну приймається згідно з Правилами визначення платіжності та обміну банкнот і монет, та мають прийматися територіальними управліннями та Департаментом готівково-грошового обігу Національного банку, касовий працівник банку в усній формі або банк на бажання пред'явника письмово зобов'язані надати йому роз'яснення щодо встановленого порядку.

Банки, їх керівники та касові працівники несуть відповідальність за порушення вимог цих Правил щодо визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку згідно із законодавством України.

3. Бухгалтерський облік

3.1 Організація обліку в комерційних банках

Бухгалтерський облік у банках є інформаційною системою, що містить вичерпні фінансові відомості про банк як суб'єкт господарської діяльності. Зрозуміло, що бухгалтерська інформація, базуючись на документальних доказах, дає змогу простежити активи банку від моменту, коли було отримано відповідний дозвіл та придбано ці активи, до їх списання чи реалізації.

Те саме стосується і пасивів. Ідеться про часовий період від виникнення зобов'язань до їх погашення. Отже, банк не може успішно функціонувати в конкурентному середовищі без відповідної системи щоденного обліку всіх своїх операцій і зобов'язань. Лише завдяки такому обліку керівництво банку має змогу по-стійно простежувати перебіг його діяльності, зокрема й ризики, яким він піддається у процесі здійснення банківських операцій. Система бухгалтерського обліку має бути актуальною, надійною, ефективною. Розглянемо ці вимоги докладніше.

1. Актуальність. Усі операції, здійснювані банком, мають щоденно відображатися в балансі і в оборотно-сальдовій відомості.

У разі виконання цієї вимоги банк і клієнти постійно дістають належну інформацію, а коли виявиться помилка, клієнт може своєчасно подати рекламацію.

2. Надійність. Помилковим записам запобігає автоматичний контроль та узгодження. Завдяки цьому скорочуються витрати на виправлення помилок під час завершення операцій УСЕП, а також переконується клієнт в надійності банку.

3. Ефективність. Між банківськими операціями, що приносять дохід, і витратами на їх проведення має зберігатися певне співвідношення, що забезпечує тривале функціонування банку. Це можливо лише за раціонально організованого бухгалтерського обліку, який підвищує зрештою конкурентоздатність банку.

Поряд з наведеними об'єктивними вимогами система бухгалтерського обліку має задовольняти ще й вимоги чинного законодавства та нормативних документів Національного банку України.

Отже, бухгалтерський облік базується на певних правилах визначення, запису, класифікації та інтерпретування операцій або подій, пов'язаних із діяльністю банку. Загалом метод бухгалтерського обліку включає такі елементи:

документацію та інвентаризацію;

оцінювання та калькуляцію;

рахунки та подвійний запис;

бухгалтерський баланс й звітність.

Бухгалтерські системи банківських установ України комп'ютеризовано, отже бухгалтерські проведення, занесення інформації до щоденних балансів, касових книг і оборотно-сальдових відомостей - виконуються в автоматичному режимі. Проте й за цих умов елементи методу є похідними щодо концепцій бухгалтерського обліку, про які йшлося раніше.

Основу обліку в банках становить підсистема синтетичного обліку. Він здійснюється без деталізації в грошовому вираженні і дає загальне уявлення про виконані операції та зміни в балансі банку. Матеріалами синтетичного обліку є щоденний баланс, касові журнали, зведені оборотно-сальдові відомості. Щоденний баланс і оборотно-сальдові відомості формуються в автоматичному режимі. Касовий журнал складається на персональному комп'ютері (ПК) окремо за прибутком і видатком каси з підрахунком проміжних сум за рахунками, що кореспондують із рахунком каси, та загальної суми журналу в цілому.

Касові журнали друкуються до закриття каси і використовуються для звірки касових оборотів.

Оборотно-сальдові відомості щоденно складаються за виконавцями, а також за особовими рахунками з підбиттям підсумків за кожним балансовим рахунком, що може слугувати відомістю перевірки.

Процедури аналітичного обліку забезпечують відображення банківської операції дуже деталізовано: зазначається дата проведення операції, вид документа, за яким вона проведена, номер кореспондуючого рахунка, сума. Зазначений ступінь деталізації зберігається щодо банківських особових рахунків, які визнано основною формою аналітичного обліку.

Особові рахунки клієнтів ведуться у двох примірниках. Другий примірник (виписка) щодня передається клієнтові. (В угоді на розрахунково-касове обслуговування, що її укладають клієнти з банком, можуть визначатися інші терміни подачі виписок).

До засобів аналітичного обліку, крім особових рахунків, належать штафелі (спрощена форма особового рахунка, застосовувана для позабалансових рахунків), а також картотеки документів, операційні журнали.

Аналітичний облік ведеться згідно з первинними документами. Отже, банки мають змогу контролювати операції як за змістом, так і за формою. Дані аналітичного обліку є також базою для економічного аналізу. Саме вони використовуються для групування за балансовими рахунками тієї інформації, яка далі подається у фінансовій звітності.

Зауважимо, що починаючи з січня 1998 року в обліковій політиці банку кардинально змінилися підходи до аналітичного обліку, про що йтиметься далі.

Неодмінною умовою отримання вірогідної бухгалтерської інформації є перевірка взаємної відповідності даних кожного з видів обліку.

Методи перевірок можна згрупувати за такими напрямками.

Перевірка проміжних і загальних сум. Порівнюють між собою дані, ураховані в системі аналітичного та синтетичного обліку, тобто зрештою - у різних носіях інформації (первинні документи, щоденний баланс, оборотно-сальдові відомості, особові рахунки). Зрозуміло, що зазначені суми мають збігатися.

Перевірка перенесення. Стосується правильності перенесення даних з одного носія інформації на інший. (У процесі автоматизації бухгалтерського обліку цей вид перевірок поступово втратив своє значення).

Перевірка підрахунків. Контролюються нарахування, виконані на підставі цифрового матеріалу, що додається.

Перевірка первинних документів.

1. Звіряються суми, зазначені в документах, з відповідними сумами, занесеними в регістри аналітичного обліку.

2. Контролюються документи щодо правильності заповнення (повноти реквізитів).

Вартісна перевірка. Установлення відповідності цифрового матеріалу його економічному обґрунтуванню.

3.2 Організація обліку касових операцій у комерційних банках

Касові операції банки виконують за Інструкцією з організації емісійно-касової роботи в установах банків України № 1, затвердженою Постановою Правління НБУ від 07.07.94 р. за № 129. НБУ має монопольне право емісії грошей в обіг, випуску національних грошових знаків (банкнот та монет). Як головний банк держави він здійснює грошово-кредитку політику і розпоряджається резервними фондами, що перебувають у його виключному віданні. Кошти резервних фондів можуть витрачатися лише за письмовими вказівками НБУ про випуск грошей в обіг або про видачу з метою відправлення до Республіканського банку Автономної Республіки Крим, регіональних управлінь НБУ.

Касові операції комерційного банку становлять значний обсяг роботи і характеризують одну із головних функцій банку. Більш того, контроль стану ринку операцій з готівкою, що покладений на банківську систему, є однією з важливих передумов поліпшення економічної ситуації в Україні.

Банки, здійснюючи своєчасне касове обслуговування контрагентів (клієнтів), забезпечують збереження їхніх грошових коштів, а також сприяють додержанню емісійно-касової дисципліни.

Основні аспекти банківської діяльності в зазначених напрямках регламентовано Інструкцією № 4 «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України», затвердженою По-становою Правління Національного банку України від 13.10.97 р. за № 335.

Значна маса готівкових коштів проходить через поточні рахунки контрагентів, що відкриваються останнім в установах банків і використовуються для обліку руху коштів. З метою проведення касових операцій у банку формується штат працівників каси. Керівництво банку самостійно вирішує питання про його структуру. Але за будь-яких організаційних форм його побудови, касові працівники здійснюють прийом та видачу готівки, а також виконують супутній обсяг операцій (перерахунок інкасованої виручки, розмін грошових купюр і обмін їх на монету, оформлення та видача грошових чекових книжок).

Сукупність усіх грошей у банку (готівки) називають операційною касою. У великих банках, а отже, за великого обсягу руху готівки та при виконанні інкасаторських послуг операційна каса може включати окремі види кас, а саме: прибутково-видаткову, вечірню, перерахунку грошової виручки. Як правило, основний обсяг готівки в системі комерційних банків проходить через прибутково-видаткові каси.

Готівка операційної каси, а також кошти резервних фондів НБУ, іноземна валюта, золото, інші цінності перебувають у грошових сховищах комерційного банку на відповідальному зберіганні керівника, головного бухгалтера й завідуючого касою, які мають окремий ключ від сховища та особисту печатку. Саме цими ключами відчиняються і зачиняються сховища, а факт опечатування сховища скріплюється особистими печатками відповідальних працівників.

До всіх грошових сховищ, сейфів, металевих шаф, де зберігаються гроші і цінності, банк має дублікати ключів. Вони зберігаються у відділі безпеки банку або в найближчій установі банку в пакеті, обшитому тканиною і опечатаному печатками трьох відповідальних осіб банку.

Дублікати ключів перевіряються в разі поломки або втрати першого примірника ключа, під час ревізій і перевірок, а також коли замінюються службові особи, відповідальні за цілість цінностей.

Організацією роботи кас комерційних банків передбачено забезпечувати касирів металевими печатками, які необхідні для опломбовування пачок з грошовими білетами, мішків з монетою (кліше). На них, а також на печатках відповідальних за збереження грошей у касі та інших працівників банку, проставляється відбиток найменування банку (номер за електронною поштою), порядкового номера печатки (кліше).

Усі печатки, ключі, кліше, іменні штампи реєструються у спеціальному журналі, що його веде керівник або особа, котра визначається за його письмовим розпорядженням (крім касира і завідуючого касою).

На касову роботу добирають надійних працівників. У кожній установі банку на касирів, інкасаторів, водіїв заводиться особова справа, в якій зберігаються заява про прийняття на роботу, автобіографія, копія наказу про призначення на посаду, витяг із протоколу про прийняття заліку щодо знання Інструкції № 1, а також договір про повну матеріальну відповідальність і фотокартка.

Працівники обліково-операційного апарату здійснюють перевірку всіх розрахунково-грошових документів і забезпечують відображення операцій за рахунками бухгалтерського обліку. Цей апарат очолює головний бухгалтер банку, який у своїй роботі керується Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 30.12.98 р. за № 566.

Саме на головного бухгалтера, який безпосередньо підпорядковується керівникові банку, покладено контроль за використанням коштів, незалежно від джерела їх формування. Обліково-операційний апарат банку працює за принципом відповідальних виконавців. За операційними працівниками закріплюється ведення відповідних рахунків, у тому числі і поточних рахунків контрагентів. Конкретні обов'язки працівників обліково-операційного апарату визначаються головним бухгалтером банку. Принцип відповідальних виконавців, яким доручається одноосібно оформляти і підписувати розрахунково-грошові документи, поширюється на касовий апарат.

4. Охорона праці. Безпека банку

4.1 Загальні положення охорони праці

Охорона праці касирів і контролерів-касирів регламентується «Інструкцією з охорони праці».

До роботи касиром допускаються особи, що досягли 18-ти літнього віку, що пройшли медичне обстеження під час вступу на роботу.

Касири під час вступу на роботу повинні пройти:

- вступний інструктаж у фахівця з охорони праці;

- первинний інструктаж по охороні праці на робочому місці

Робочим місцем касира є площа касового помещения, обмежена барьерными перегородками.

Касові приміщення повинні бути ізольовані і обладнані так, щоб була виключена всяка можливість спостереження і грошових сховищ.

У касових приміщеннях необхідно мати достатнє естественное освітлення, так щоб світло падало на робоче місце з лівого боку.

Температура повітря приміщення повинна бути не менше +18 градусів по Цельсію в холодний період року.

При обандеролені грошей повинен застосовуватися тільки клей ПВА або конторський клей.

Для оберігання рук касирів від шкірних захворювань необходимо при підрахунку грошових квитків застосовувати пом'якшувальну жидкість. Приймати їжу в касовому приміщенні не дозволяється.

Верхній одяг, власні гроші і речі касирів винні зберігатися в спеціально приміщенні.

Касир зобов'язаний проявляти турботу про особисту безпеку і здоров'я.

Основи пожежної безпеки.

Найбільш частою причиною пожеж в установах є нарушение правил експлуатації електроустановок і приладів, коротке замикання або перевантаження електричної мережі, що приводить до сильному перегріву електропроводки і займанню ізоляції.

При пожежі у відділенні або ТОБО:

- негайно викликати пожежну команду по телефону 101

- дотримувати заходи безпеки:

При використанні углекислотных вогнегасників необхідне поднести його до вогнища загоряння не ближче 1 метра.

4.2 Техніка безпеки перед початком роботи

Перед початком роботи касир зобов'язаний:

- оглянути і привести в порядок робоче місце, прибрати сторонні предмети;

- відрегулювати освітленість на робочому місці

- перевірити правильність підключення устаткування до електромережі

переконатися в справності розеток;

- переконатися в наявності захисного заземлення;

- протерти спеціальною серветкою поверхня екрану;

При включенні комп'ютера необхідно дотримувати наступну последовательность включення устаткування:

- блок живлення;

- периферійні пристрої;

- системний блок (процесор).

Забороняється приступати до роботи при:

- виявленні несправності устаткування;

- відсутності захисного заземлення;

- відсутності углекислотного або порошкового вогнегасника і аптечки першої допомоги;

- миготливих люмінесцентних лампах освітлення.

4.3 Техніка безпеки під час та після закінчення роботи

Касир під час роботи зобов'язаний:

- виконувати тільки ту роботу, яка йому була доручена руководителем і по якій він проінструктований;

- містити в порядку і чистоті робоче місце;

- тримати відкритими всі вентиляційні отвори пристроїв;

Під час роботи забороняється:

- торкатися до задньої панелі системного блоку при включеному живленні;

- перемикати роз'ємні кабелі периферійних пристроїв при включеному живленні;

- проводити самостійний розтин і ремонт устаткування;

- захаращувати верхні панелі пристроїв паперами;

- захаращувати робоче місце сторонніми предметами;

- палити на робочому місці, користуватися нагрівальними приборами відкритого типу;

- приймати їжу безпосередньо на робочому місці;

Після закінчення роботи касир зобов'язаний:

- відключити обчислювальну техніку;

- відключити все електроустаткування від електромережі;

- оглянути приміщення в плані пожежної безпеки;

- закрити приміщення і здати під охорону в установленому порядку.

4.4 Техніка безпеки в аварійній ситуації

При виникненні позаштатної ситуації - поява запаху, гару, диму, нагрівання розеток, вилок електроживлення необходимо терміново відключити всі електроспоживаючі і доповісти непосредственному начальникові.

У разі виникнення пожежі в зоні робочого місця необходимо діяти в строгій відповідності з вимогою інструкції по забезпеченню пожежної безпеки

У разі озброєного нападу. У разі масових безладів в приміщеннях банку необхідно:

- натиснути "тривожну" кнопку;

- зібрати грошові цінності, документацію, по можливості материальные цінності і заховати в комору (сейф);

- дзвонити в міліцію по телефону 102;

- прийняти заходи для уникнення фізичної розправи над працівниками банка

Послідовність надання допомоги

Медична допомога залежить від стану потерпілого:

- якщо потерпілий в свідомості, але був в непритомності час знаходився під струмом, його необхідно винести на воздух, звільнити тіло від утрудняючого одягу і забезпечити спокій до прибуття лікаря;

- за відсутності свідомості, але збереженні дихання, необхідно рівно і зручно укласти потерпілого на м'яку підстилку, забезпечити притока свіжого повітря, давати нюхати нашатирний спирт, збризнути особу водою, розтирати і зігрівати тіло;

- якщо пострадавший не подає ознак життя (немає дихання і пульсу), необхідно приступити до штучного дихання і непрямому масажу серця і проводити їх до тих пір, поки не восстановится нормальный ритм дихання або до прибуття швидкої допомоги.

Всі особи, що отримали електротравму, підлягають госпіталізації.

Пожвавлення організму при клінічній смерті:

Ознаки: блідість шкірних покривів, втрата свідомості, пульсу на сонних артеріях, припинення дихання і серцевою діяльності.

Необхідно - негайно приступити до штучного дихання і непрямому масажу серця.

Для проведення штучного дихання пострадавшего слідує покласти на спину, розстебнути утрудняюче дихання одяг, забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів, які в положенні на спині при несвідомому стані завжди закриті запалими язик. Крім того, в порожнині рота може знаходитися чужорідне содержимое \ блювотні маси, протези, що зісковзнули, пісок, мул і необхідно видалити пальцем, обернутою хусткою або бинтом. Після цього що надає допомогу розташовується збоку від голови дав, одну руку підсовує під шию потерпілого а долонею іншої руки натискає на його лоб, максимально закидаючи голову. При цьому корінь язика піднімається і звільняє вхід в гортань, а рот потерпілого відкривається. Що надає допомогу накланяється до обличчя потерпілого, робить глибокий вдих відкритим ротом повністю щільно охоплює губами відкритий рот потерпілого і робить енергійний видих, з деяким зусиллям вдуваючи повітря в його рот; одночасно він закриває ніс потерпілого щокою або пальцями руки, що знаходиться на лобі (заздалегідь поклавши на рот потерпілого серветку або носову хустку).

...