Валютний ринок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Валютний ринок -- це складова сфери обміну національної та міжнародної економіки, в якій здійснюється торгівля національними та наднаціональними грошовими одиницями і валютними цінностями, що обслуговують міжнародні платіжні операції.

Валютний ринок представляє собою складну систему механізмів та інститутів, які доповнюють одне одного

Причини становлення і розвитку сучасного світового валютного ринку:

- висока і зростаюча ступінь інтернаціоналізації господарських зв'язків, яка отримала вираження у зростаючих темпах і масштабах міжнародної торгівлі, міжнародного руху капіталів, транснаціоналізації власне процесу виробництва і формуванні на цій основі специфічного сегменту світового господарства - "других економік", розгортання міждержавних інтеграційних процесів;

- формування нового типу міжнародних корпорацій та банків (транснаціональних), їх перетворення у головних суб'єктів світогосподарських зв'язків;

- становлення та стрімкий розвиток світового ринку капіталів, у тому числі специфічного, власне міжнародного євровалютного ринку;

- посилення тенденції до дерегулювання кредитно-фінансової сфери у розвинутих країнах; поступове послаблення валютних обмежень та впровадження системи конвертованості валют у основних розвинутих країнах;

- НТР в області банківської техніки, в системі фінансових, валютних, кредитних операцій.

Національні валютні ринки в сучасному розумінні сформувалися у ХІХ ст. Основи світового валютного ринку, як цілісної системи, були закладені у 50 - 60-тих роках ХХ ст.

Суб'єктами валютного ринку виступають продавці валюти, її покупці та посередники, а саме:

1) комерційні банки. Більшість валютних операцій здійснюється через банки, які виконують на договірній основі доручення іноземних банків -- кореспондентів. Банки, яким надано право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими девізними або валютними. Найбільший вплив на світових валютних ринках мають такі банки, як Deutsche Bank, Barclays Bank, Union Bank of Switzerland, Citibank, Chase Manhattan Bank, Standard Chartered Bank та інші;

2) фірми, що здійснюють зовнішньоторговельні операції. Вони як правило не мають прямого доступу на валютний ринок і проводять валютні операції через комерційні банки;

3) компанії, що здійснюють закордонне вкладання активів, наприклад, Investment Funds, Money Market Funds, International Corporations;

4) центральні банки -- управляють валютними резервами, проводять валютні операції, впливають на рівень обмінного курсу, регулюють рівень процентних ставок по депозитам у національній валюті. Найбільш впливовими вважаються: Федеральна Резервна Система США (FED), Бундесбанк (Німеччина) і Bank of England (Великобританія);

5) приватні особи -- здійснюють широкий спектр неторговельних операцій, пов'язаних із закордонним туризмом, переказом зарплати, пенсій, гонорарів, купівлею і продажем наявної валюти;

6) валютні біржі та брокерські фірми -- зводять покупців та продавців іноземної валюти і здійснюють між ними валютні операції.

Функції валютних ринків:

- забезпечення своєчасного здійснення міжнародних розрахунків;

- курсоутворення;

- страхування валютних ризиків і формування специфічної системи, яка забезпечує суб'єктам валютного ринку отримання особливого прибутку у вигляді курсової різниці - спекулятивного;

- диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав;

- саморегулювання валютних курсів. Світовий валютний ринок - це не проста арифметична сума національних, регіональних та міжнародних ринків, а певним чином субординована, взаємопідпорядкована система ринкових сегментів, між якими існує взаємообумовлений прямий та зворотний зв'язок. Цій системі притаманні і специфічні ознаки

Основні центри торгівлі валютою

Міжнародні валютні ринки мають географічну локалізацію у світових фінансових центрах (СФЦ) - це місця концентрації банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, валютно-фінансових бірж, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні та фінансові операції з валютою та валютними цінностями. валютний світовий фінансовий біржа

Основою функціонування СФЦ, характерні ознаки яких представлені у табл. 15.3, є регіональні та національні ринки розвинутих країн з великою відкритою економікою: США, Англія, Німеччина, Швейцарія тощо.

Умови перетворення валютного ринку в СФЦ:

- високий економічний рівень країни географічної локалізації;

- активна участь країни у міжнародній торгівлі;

- наявність національного ринку капіталів і розвиненої банківської системи;

- статус країни з великою відкритою економікою;

- розвиток та розширення транснаціональної банківської активності;

- ліберальне валютне та податкове законодавство;

- політична стабільність;

- зростання ринків євровалют;

- зручне географічне розміщення.

Сутність, структура та регулювання валютного ринку України. Розвиток валютного ринку в Україні розпочався після проголошення незалежності держави. Складовою економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки, стала побудова власного валютного ринку. За своєю функціональною діяльністю валютний ринок в Україні не відрізняється від інших міжнародних та національних валютних ринків. Головна його мета полягає в збалансуванні попиту та пропозиції на іноземну валюту та в обслуговуванні платіжного балансу держави. З початку створення українського валютного ринку його специфіка полягала в тому, що він був представлений переважно валютною біржею, яка функціонувала як структурний підрозділ Національного банку України. Однак із подальшим розвитком цього ринку і збільшенням обсягів операцій виникла потреба у створенні самостійної структури, через яку здійснювалася б валютна політика держави. У зв'язку з цим 8 липня 1993 р. з'явилася Постанова Правління НБУ № 50 «Про Українську міжбанківську валютну біржу», в якій було визначено форми діяльності валютного біржового ринку в Україні. Згідно з цією постановою на валютному ринку України могли діяти такі суб'єкти: УМВБ, яка забезпечує організацію роботи щодо проведення операцій уповноваженими банками з купівлі-продажу іноземної валюти; НБУ, який установлює порядок проведення операцій з іноземною валютою на території України та вживає заходів щодо стабілізації національної валюти; комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, що мають ліцензію НБУ (уповноважені банки), які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземних валют на біржі для своїх клієнтів. УМВБ була заснована 40 комерційними банками як закрите акціонерне товариство. У такому статусі вона функціонувала до березня 1999 р. Українська міжбанківська валютна біржа -- це перший за часом виникнення сегмент валютного ринку держави. Її діяльність розвивалася разом з розвитком валютного ринку, і всі зміни в валютній політиці держави, що відбувалися протягом останніх років, так чи інакше торкалися і УМВБ. З 5 листопада 1993 р. у зв'язку з уведенням фіксованого курсу на УМВБ були припинені торги валютою і тимчасово створений Тендерний комітет проводив продаж валюти за офіційним курсом залежно від першочергових потреб держави.

Однак політика фіксованого курсу на той час була неефективною і призвела тільки до загострення валютних проблем у державі, а також до значного відпливу капіталу за кордон. Так, за експертними оцінками під час існування фіксованого курсу з України було вивезено 2,5--3,5 млрд дол. Скасування жорстко фіксованого курсу і перехід до політики регульованого курсу дали можливість частково поновити роботу УМВБ. З 11 березня 1994 р. почали проводитись аукціони з продажу американського долара, а у квітні розпочались аукціони з продажу німецької марки і російського рубля. Аукціони проводились до кінця вересня 1994 р. Однак аукціонна форма проведення торгів була неефективною і не відповідала на той час умовам валютного регулювання. Тому з жовтня 1994 р. УМВБ поновила свою діяльність у режимі, що існував до припинення торгів. Угоди з купівлі-продажу іноземної валюти в безготівковій формі на внутрішньому ринку України спочатку укладалися тільки на біржовому ринку. Але з розвитком банківської системи й у зв'язку з лібералізацією валютної торгівлі (травень 1995 р.) з'явився ще один сегмент валютного ринку -- міжбанківський ринок, де угоди почали укладатися безпосередньо між банками, уповноваженими на здійснення валютних операцій. Із появою цього сегмента ринку можна вважати, що структура українського валютного ринку повністю сформувалася. На той час валютний ринок України складався з трьох великих сегментів: біржового ринку; позабіржового або міжбанківського ринку; ринку продажу готівки. Усі сегменти ринку -- біржовий, позабіржовий та готівковий -- взаємопов'язані, хоч і кожен з них виконує свою специфічну роль. Так, біржовий ринок діє згідно з формалізованими і твердо встановленими правилами: усі основні параметри угод фіксуються офіційною статистикою, тому інформація є достатньо повною і достовірною. На позабіржовому ринку, де поведінка учасників визначається їх взаємною домовленістю, умови угод є комерційною таємницею, і тому про діяльність цього сегмента валютного ринку можна судити лише за експертними оцінками. Ринок продажу готівки обслуговує готівковий оборот, і суб'єктами цього ринку є фізичні та юридичні особи, які купують валюту в обмінних пунктах безпосередньо. До березня 1999 р. питома вага сегментів валютного ринку була такою: на біржовий ринок припадало біля 10% обсягу валютних операцій, на міжбанківський -- 68%, на ринок продажу готівки -- 22%, тобто левова частина валюти продавалась на міжбанківському ринку. Це закономірний процес, через який пройшли всі країни. У результаті еволюції валютного ринку, яка тривала роками, система торгівлі валютою на українському ринку наблизилася до практики торгівлі на світовому валютному ринку, де також величезний обсяг операцій здійснюється на міжбанківському ринку.

Сьогодні структура валютного ринку зазнала значних змінив Україні працюють тільки два сегменти валютного ринку -- міжбанківський ринок і ринок продажу готівки. Робота УМВБ із березня 1999 р. тимчасово припинена. Це пов'язано з системою посилення державного регулювання валютного ринку і забороною спекулятивних операцій банкам. З практики відомо, що чим більше сегментів ринку існує в державі при нестабільному курсі, тим більше є передумов для проведення валютних спекуляцій. Паралельна робота біржового та міжбанківського ринку в 1997--1998 рр. та досить ліберальна валютна політика під час валютних криз призводили до великих курсових провалів. На УМВБ банки купували валюту в Національного банку, а потім на міжбанківському ринку її продавали за іншим курсом, що призводило до постійної девальвації валюти. Але на той час НБУ мав достатню кількість валютних резервів -- на початок 1998 р. вони дорівнювали 2,7 млрд дол. -- і це дало змогу йому стабілізувати ситуацію на ринку. Після фінансової кризи (серпень 1998 р.) ситуація дещо змінилася. «Втеча» капіталу з фінансового ринку України і втрата резервів НБУ спричинили тимчасове припинення роботи міжбанківського ринку і цілу низку обмежень при операціях з купівлі-продажу валюти. Операції з валютою здійснювались тільки на валютних біржах. Однак Міжнародний валютний фонд, який є головним кредитором України, вважав, що курсоутворення на біржовому ринку не є ринковим. У зв'язку з цим НБУ переглянув практично всю систему валютного регулювання ринку. Суттєвих змін зазнала структура ринку та політика курсоутворення гривні. Починаючи з 2000 р. НБУ проголосив політику плаваючого курсу, під яку було сформовано нині діючу структуру валютного ринку і систему здійснення валютних операцій.

Відсутність резервів і необхідність стабілізації національної грошової одиниці примусили НБУ вдатися до жорсткого обмеження купівлі валюти комерційними банками на міжбанківському ринку і заборони проведення спекулятивних операцій. Наприкінці 1999 р. НБУ впровадив нові правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, якими ще більше обмежив роботу комерційних банків на цьому ринку. Згідно з новими правилами торгівлі валютою, банки можуть проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти першої групи «Класифікатора іноземних валют Національного банку України» протягом Торговельної сесії, яка триває не більше двох годин на день, виставляючи при цьому заявки або тільки на купівлю, або тільки на продаж валюти. З часом банки пристосувалися до такої системи торгівлі валютою. Левова частка торгівлі іноземною валютою зосереджується зараз у руках 10--15 найпотужніших банків, між якими склалися достатньо стійкі фінансові відносини. У цих банках концентрується переважна частина операцій, пов'язаних з обслуговуванням зовнішньоекономічних зв'язків і внутрішнього валютного обороту, деякі з них є уповноваженими банками щодо обслуговування операцій нерезидентів на українському ринку. Ефективна діяльність валютного ринку багато в чому залежить від системи його регулювання. Світова практика функціонування ринків знає два методи валютного регулювання -- ринковий і державний. Ці методи доповнюють один одного, однак співвідношення між ними постійно змінюється залежно від конкретної економічної ситуації. Ринкове регулювання валютного ринку діє на основі закону вартості і закону попиту та пропозиції і застосовується в умовах економічної стабільності

При цьому також має місце і державне регулювання, оскільки валютні відносини відчутно впливають на внутрішній економічний розвиток. В умовах кризових ситуацій посилюється державне валютне регулювання (регламентація державою поведінки суб'єктів валютного ринку), тоді як ринковому відводиться другорядна роль. Проблеми у фінансовій сфері України (великі зовнішні та внутрішні борги, відсутність валютних резервів та інвестицій) призвели до посилення державного регулювання валютного ринку і практичної відсутності ринкового регулювання. Валютне регулювання в Україні здійснюється на основі Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який набув чинності у лютому 1993 р. і діє й нині. Закон про регулювання валютного ринку (станом на кінець 2000 р.) ще не прийнятий, хоч проект його передано до Верховної Ради і він чекає свого обговорення. Декрет установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Згідно з Декретом суб'єкти валютних відносин поділяються на резидентів та нерезидентів. До резидентів відносять фізичні та юридичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі й такі, що тимчасово перебувають за кордоном. Нерезидентами вважаються фізичні та юридичні особи, які не мають українського громадянства і їх постійне місце проживання знаходиться за кордоном. До резидентів та нерезидентів також належать дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва країн.

Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що перебувають на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що розміщені за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, установлених цим Декретом, та іншими актами валютного законодавства України.

Загальне керівництво валютною політикою здійснюють Президент України та Верховна Рада, які приймають законодавчі акти у сфері валютної політики, забезпечують їх дотримання, розподіляють повноваження і функції з управління валютною сферою всередині країни. Головною виконуючою установою валютного регулювання є Національний банк України, який: здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України; складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс держави; контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; видає в межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або в розрахункових (клірингових) одиницях; забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків. Конкретними виконавцями валютного регулювання є комерційні банки. Вони проводять валютні операції відповідно до ліцензії, яку отримують від НБУ, здійснюють контроль за дотриманням клієнтами валютного законодавства і поданням звітності про укладення валютних угод. Контроль за правомірністю діяльності уповноважених банків здійснює Національний банк України.

Він стежить за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених Декретом до компетенції інших державних органів, а також забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Крім НБУ, в межах своєї компетенції, органами валютного контролю є: Державна податкова інспекція України, яка здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України; Міністерство зв'язку контролює додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України; Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Валютне регулювання буває прямим і непрямим. Пряме валютне регулювання полягає в корекції поведінки суб'єктів ринку через застосування обмежуючих законодавчих актів і втручання органів виконавчої влади. Непряме валютне регулювання полягає у використанні економічних, зокрема валютно-кредитних, методів впливу на поведінку економічних агентів ринку. Сьогодні в Україні поєднується пряме і непряме валютне регулювання ринку. Поряд з правилами роботи міжбанківського валютного ринку, які передбачають пряме обмеження діяльності банків з боку НБУ, використовуються ще й інструменти грошово-кредитної політики. За допомогою облікової ставки Національного банку і нормативів резервування коштів комерційних банків, НБУ регулює обсяги грошової маси на ринку, які мають безпосередній вплив на попит і пропозицію валюти. Валютне регулювання є засобом реалізації валютної політики, яка являє собою сукупність заходів у сфері валютних відносин відповідно до стратегічних цілей держави. В Україні валютна політика спрямована на забезпечення сталості економічного зростання, стримування темпів інфляції, підтримання рівноваги платіжного балансу.

Размещено на Allbest.ru