Фінансово-кредитні ресурси банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ФІНАНСОВІ ТА КРЕДИТНІ РЕСУРСИ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

1.1 Фінансово-кредитні ресурси сучасного світу

1.2 Фінансові та кредитні відносини в системі економічних відносин

РОЗДІЛ ІІ. МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВИХ ТА КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ

2.1 Сутність та джерела формування кредитних ресурсів банку

2.2 Фінансові ресурси держави, джерела та методи їх формування

2.3 Взаємозв'язок фінансових та кредитних ресурсів

2.3.1 Фінансові ресурси підприємства

2.3.2 Кредитні ресурси підприємства

РОЗДІЛ ІІІ. ВПЛИВ ФІНАНСОВИХ ТА КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ НА ЕКОНОМІЧНУ СИТУАЦІЮ В ДЕРЖАВІ

3.1 Статистика кредитних ресурсів

3.2 Статистика фінансових ресурсів

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Фінансові ресурси та кредитні ресурси є матеріальними носіями фінансових відносин, що дає змогу виділити фінанси та кредит із сукупності інших економічних категорій, бо жодна з них не характеризується таким матеріальним носієм. Ця особливість притаманна фінансам будь-якої економічної системи, проте в різних економічних системах застосовуються неоднакові форми і методи створення й використання фінансових та кредитних ресурсів. фінансовий кредитний банк економічний

Тому введення в науковий обіг поняття «фінансові ресурси» та «кредитні ресурси» дає можливість точніше визначити об'єкт фінансового та кредитного прогнозування й балансових розрахунків, а через нього ? обґрунтувати форми й методи впливу фінансів та кредиту на увесь відтворювальний процес. Тут можна виявити таку взаємозумовлену залежність: фінанси як сукупність економічних відносин знаходять своє конкретне вираження у фінансових ресурсах, формою руху яких є фонди. Отже, процес створення й використання фондів фінансових ресурсів є об'єктом фінансового прогнозування та балансових розрахунків.

Місце і роль фінансових та кредитних ресурсів у розширеному відтворенні можна чітко визначити лише тоді, коли матимемо їх теоретичне обґрунтування як економічної категорії. В економічній літературі досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових та кредитних ресурсів, їх змісту, методів впливу на ефективність господарювання.

У фінансово-кредитному словнику дається таке трактування фінансових ресурсів: "Це сукупність фондів грошових засобів, що перебувають у розпорядженні держави, підприємств і організацій; створюються в процесі розподілу й перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу".

Найповніше, на мою думку, визначення поняття фінансових ресурсів дане В.К. Сенчаговим. Він пише: "фінансові ресурси народного господарства виражають собою сукупність грошових нагромаджень, амортизаційних відрахувань й інших грошових засобів, які формуються в процесі створення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту". У цьому визначенні зроблена спроба чіткіше показати джерела ресурсів, хоча їх перелік не зовсім повний, водночас нічого не сказано про цільове призначення фінансових ресурсів. Усе наведене вище свідчить про різні підходи до трактування поняття фінансових та кредитних ресурсів, що, в свою чергу, позначається на визначенні ролі фінансів та кредиту у економіці.

На мій погляд, для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових та кредитних ресурсів необхідно чітко навести ті критерії, яким воно має відповідати. До вказаних критеріїв необхідно віднести: джерела створення, форми виявлення, цільове призначення.

Із цього видно, що фінансові ресурси ? це грошові нагромадження і доходи, які створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб.

Таке визначення фінансових ресурсів дає змогу пов'язати їх обсяг та склад із вартісною структурою валового внутрішнього продукту й створює основу для забезпечення єдності прогнозування динаміки валового внутрішнього продукту і фінансових та кредитних ресурсів. Це дає можливість активніше використовувати фінанси та кредит як інструмент господарського механізму для впливу на всі елементи структури процесу виробництва. У цьому визначенні виражена економічна основа і зв'язок фінансових та кредитних ресурсів із відтворювальними процесами.



РОЗДІЛ І. ФІНАНСОВІ ТА КРЕДИТНІ РЕСУРСИ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

1.1 Фінансово-кредитні ресурси сучасного світу

Посилення інтернаціоналізації господарського життя, зростання міжнародної торгівлі породили потребу у постійно зростаючій масі фінансово-кредитних ресурсів. У широкому розумінні слова вони є специфічною формою виробничих відносин, підсистемою економічного базису з певною регулюючою основою, видом економічних відносин. У більш вузькому значенні термін "фінанси" (лат. finantia ? платіж) спочатку означав завершення розрахунків (платежів) у грошових відносинах між населенням і державою, а потім розповсюдився як на всі платежі на користь держави й різноманітних державних інститутів, так і на грошові операції по відкупах та чеканці монет.

Із встановленням контролю й регламентації з боку держави термін "фінанси" використовується для характеристики сукупності грошових відносин, пов'язаних із системою державних доходів і витрат. З цієї точки зору фінансові ресурси поділяються на фінансові ресурси держави та фінансові ресурси підприємств, фірм, організацій. Фінансові ресурси держави ? це грошові засоби, які утворюються в процесі розподілу й перерозподілу частини вартості валового національного продукту та національного доходу в грошовій формі й призначені для задоволення суспільних потреб.

Склад і структура фінансових ресурсів, напрямки їх використання визначаються фінансовою політикою держави, зміна якої призводить до змін у формуванні й використанні фінансових ресурсів. Фінансові ресурси бувають як централізованими, так і децентралізованими. Централізовані фінансові ресурси сконцентровані головним чином у державних бюджетах країн, різноманітних фондах (пенсійних, соціального страхування і т. п.), а децентралізовані перебувають у розпорядженні підприємств, фірм, компаній, об'єднань та організацій. Використання як централізованих, так і децентралізованих фінансових ресурсів держави визначається сукупністю економічних, соціальних, політичних та інших факторів і реалізується шляхом певної фінансової політики.

Особливостями фінансових ресурсів за сучасних умов є те, що вони активно використовуються для нагромадження капіталу, який багато в чому задає темпи економічного зростання в світовому господарстві, впливають на реалізацію суспільного продукту та відтворення робочої сили. У країнах з розвинутою ринковою економікою у 80-ті роки спостерігались зростання й інтенсифікація частки інвестицій у ВНП, що зумовило темпи їхнього економічного зростання. Так, у Японії в 1989 р. частка інвестицій у ВВП становила 23,5%, а на початку 90-х років ? уже 25, у ФРН ? 24,5, США ? 15%. Крім цього, фінансові ресурси світове співтовариство через бюджети держав використовує для розвитку економічної і соціальної інфраструктури, охорони навколишнього середовища як на національному, так і глобальному рівнях. Особливу роль фінансові ресурси відіграють у розвитку НДДКР. На початку 90-х років частка держави у фінансуванні фундаментальних досліджень, які визначають стратегічні напрями науково-технічного прогресу країни, становила від 15 до 65% витрат. У цілому в країнах із розвинутою ринковою економікою фінансові ресурси, що акумулюються й перерозподіляються державою і які пов'язані з її економічними функціями, складають 10-15%. Частка державних видатків у ВВП в усіх країнах світу за останні три десятиріччя мала тенденцію до збільшення.

Отже, однією з характерних особливостей фінансових ресурсів сучасного світового господарства є те, що в їх формуванні та розподілі дедалі помітнішу роль відіграє держава. Вона активніше й активніше втручається у сферу міжнародних валютних, фінансових, кредитних відносин та товарного обміну. Завдяки їй фінансові ресурси втягуються у процес розширеного відтворення, сприяють розвиткові внутрішнього й розширенню зовнішнього ринку, впливають на розвиток світової економіки в цілому.

З поняттям "фінансові ресурси" тісно пов'язані поняття "кредит" та "кредитні ресурси". В економічній літературі вони дуже часто використовуються як єдине ціле, хоча й мають кожне власний зміст. Кредит визначається як рух позичкового капіталу, як економічна категорія, що віддзеркалює певну систему економічних відносин між суб'єктами господарської діяльності на локальному, регіональному та глобальному рівнях, тобто охоплює всю світову економіку. Кредитні ресурси - це сукупність позичкових капіталів у грошовій чи товарній формі. При допомозі кредитних ресурсів відбувається перерозподіл капіталів у світовому господарстві. Функція перерозподілу здійснюється через світову банківську систему, яка акумулює грошові засоби держав, приватних осіб та різноманітних фірм. Тому кредитну систему в літературі визначають ще й як сукупність фінансово-кредитних установ та органів контролю і нагляду за їхньою діяльністю.

За належністю до тієї чи іншої країни кредити поділяються на національні та іноземні, або ж міжнародні. Останнім часом кількість іноземних банків у західних країнах зростала високими темпами. Лише у Великобританії наприкінці 80-х років нараховувалось 450 іноземних банків - рекордна кількість. Характерною особливістю розвитку фінансово-кредитної системи сучасної цивілізації є продовження процесу концентрації і транснаціоналізації банківського капіталу, поява й розвиток транснаціональних банків. Наприкінці 80-х років ресурси провідних банків Західної Європи та США перевищили рівень у 150 млрд дол., а японських банків ? у 200 млрд дол. Швидке зростання ресурсів дає змогу банківським установам збільшувати обсяги активних операцій. Особливо це помітно на прикладі великих комерційних банків Західної Європи, США та Японії. Активни самих наймогутніших банків наприкінці 80-х років досягли майже 11 трлн. дол., з яких 92% припадали саме на західноєвропейські, американські і японські банки.

Від середини 80-х років відбувається процес перетворення Японії на фінансову наддержаву. Японські банки надали 25% кредитів всього західного світу. Згідно з деякими оцінками, невдовзі чисті зарубіжні активи Японії зможуть досягти 558 млрд дол. Нині ця країна перетворилася на найбільшого кредитора сучасного світу. Перетворення Японії у важливий міжнародний фінансовий центр віддзеркалюється у значенні Токійської фондової біржі.

Наприкінці 80-х років по обороту та вартості цінних паперів, які котирувалися тут, ця біржа поступалася лише Нью-Иоркській (80% її обороту), а загальна вартість акцій досягла 300 трлн. єн. Продовжують посилюватись і позиції японських банків у світовій фінансово-кредитній системі, які посідають перші шість місць серед найбільш відомих банків світу. Із 25 найбільших банків світу 16 ? японські.

Значну роль у концентрації фінансово-кредитних ресурсів сучасного світового господарства відіграють міжнародні фінансові організації, зокрема, Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світовий банк (МБРР). Створений 1945 р. відповідно до Бреттон-Вудської угоди, МВФ перетворився на провідну міжнародну фінансово-кредитну організацію, членами якої є більш як 150 країн (1991 р. ? 156. членів), а загальна сума фінансових ресурсів складала наприкінці 1991 р. 91,2 млрд. спеціальних позичкових прав (SDR). Найбільшу частку в цьому фонді мають США (17,9 млрд SDR), Великобританія (6,2 млрд.), ФРН (5,4 млрд.).

Капітали Світового банку наприкінці 80-х років складали майже 70 млрд SDR і використовувалися для надання позик країнам Західної Європи, країнам, що розвиваються, а останнім часом і країнам, що утворилися на терені колишнього СРСР. Фінансові взаємовідносини України з близьким та далеким зарубіжжям перебувають у гостро критичному стані. Всього Україна вже винна близько 9 млрд. доларів США. За попередніми підрахунками нагальна потреба України в кредитних ресурсах ? близько 5 млрд доларів, їх могли б надати МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкцій та розвитку, інші міжнародні організації. Але надання такої допомоги цими організаціями вимагає рішучого проведення економічних реформ в Україні.

Реалізація реформ може досить швидко привести до отримання кредитів на пільгових умовах і під низький відсоток на початку програми 350 млн дол. (МВФ), потім щорічно (відповідно): 1 млрд. дол., 1 млрд. дол., понад 1 млрд. дол. Крім згаданих, до міжнародних фінансово-кредитних інститутів, що акумулюють значні кредитні ресурси, належать Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Банк Міжнародних розрахунків (БМР), а також деякі банки регіональної спеціалізації (Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та ін.). Отже, ресурсний потенціал сучасного світу є певною сукупністю елементів, співвідношення між якими і значення яких для розвитку світової економіки непостійні. Під впливом об'єктивних факторів роль деяких видів ресурсів зростає, інших, навпаки, знижується, з'являються і будуть з'являтися в майбутньому нові, досі невідомі ресурси, які, можливо, відіграватимуть вирішальну роль у подальшому прогресивному розвиткові нашої цивілізації.

1.2 Фінансові та кредитні відносини в системі економічних відносин

В умовах еволюційної трансформації економічної системи, покращення її якісних характеристик та зростання обсягів матеріального виробництва в значному ступені залежить від оптимізації процесу організації виробництва, розподілу, обміну та споживання. Вагоме місце в межах організаційно-економічних відносин належить грошовим, фінансовим та кредитним відно-синам. Кожна з перерахованих форм економічних відносин є абстрактнимузагальненням реальних господарських зв'язків.

Грошові відносини в цій сукупності є найширшим поняттям. Вони пов'язані з економічними відносинами, які виникають в процесі використання грошей, як унікального засобу обміну та пов'язані із виміром вартості (ціни) різноманітних товарів та послуг. У фаховій економічній літературі грошові відносини визначаються, як "…рух грошових зобов'язань, що забезпечує процес обігу різних видів грошей, які виконують повною мірою чи частково функції міри вартості, засобу обертання, платежу, нагромадження (чи заощадження), світових грошей".

Фінансові відносини - це частина грошових відносин, яка пов'язана з формуванням та використанням грошових фондів з метою забезпечення розширеного відтворення, задоволення потреб суб'єктів господарювання та населення, здійснення економічних, соціальних, політичних та інших функцій сучасної держави. В. Опарін фінансові відносини визначає як відносини, які "…відображаючи рух вартості від одного суб'єкта до іншого, характеризують обмінні, розподільні і перерозподільні процеси і проявляються у грошових потоках". У сукупності суб'єктів фінансових відносин важливою є роль держави. У процесі суспільного виробництва фінансові відносини відоб-ражають насамперед відносини розподілу. Сукупність фінансових відносин в межах економіки країни формує її бюджетну систему. Кредитні відносини - це відособлена частина грошових відносин, пов'язана зі створенням та використанням позичкового капіталу. Вони характеризують "…специфічні економічні відносини, пов'язані з акумулюванням тимчасово вільних ресурсів (матеріальних благ, товарів та послуг, грошових зобов'язань, фінансових коштів), наданих потім кредитором боржнику на умовах добровільності, терміновості, платності і поверненості". Таким чином, в основу кредитних відносин закладено процес надання вартості (в грошовій або товарній формах) у позику і повернення її разом із певним відсотком. Формування кредитних відносин пов'язано з існуванням кредитної системи - сукупності кредитних інституцій (банків та інших фінансових структур). Ці кредитні установи забезпечують функціонування специфічного кредитного механізму, який включає основні принципи кредитування, кредитне планування та управління кредитом, умови та методи кредитування, способи його кількісного регулювання. Взаємозв'язок і взаємозалежності між грошовими, фінансовими та кредитними відносинами є надзвичайно складними та суперечливими та визначаються, значною мірою, станом розвитку економіки країни.

На підставі наведених визначень можна зробити висновок, що найширшим поняттям є грошові відносини. Як структурні елементи (компоненти) грошових відносин виділяють і фінансові, і кредитні відносини, які тісно пов'язані між собою. Кредитні відносини є частиною фінансових, протее не всі фінансові відносини можна визначити як кредитні.

Розглянемо докладніше особливості фінансових відносин. Вони є складним суспільним явищем та охоплюють всі фази економічних відносин. Послідовність та неперервність процесу суспільного виробництва є можливою лише за умови, що вся створена на виробництві та реалізована в процесі обміну вартість буде розподілена (перерозподілена), тобто будуть сформовані грошові фонди, які стануть основою для задоволення різних потреб. Ці грошові фонди, грошові відносини, пов'язані з розподілом (перерозподілом) вартості валового суспільного продукту та частини національного багатства і формують зміст фінансів. Таким чином, основною сферою виникнення та функціонування фінансів є фаза економічних відносин, пов'язана з розподілом. Фінанси є інструментом вартісного розподілу суспільного продукту за цільовим призначенням та суб'єктами економічних відносин. Застосування заходів фінансового впливу держави на процеси економічного розвитку пов'язано з залученням значних фінансових ресурсів, яких вилучає держава у суб'єктів господарювання та населення, або формує за допомогою кредитних ресурсів. Кредитні відносини відображають цілісний процес руху позикового капіталу, який включає стадії його залучення, акумуляції та перерозподілу в ті сфери народного господарства, де виникає дефіцит коштів.

У розвиненому ринковому господарстві кредитні відносини виступають обов'язковим елементом механізму господарювання та забезпечують регулювання процесу суспільного відтворення. Кредитні відносини опосередковано впливають на процес матеріального виробництва - забезпечують процес зміни вартісних характеристик результатів виробництва та його неперервність.



РОЗДІЛ ІІ. МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВИХ ТА КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ

2.1 Сутність та джерела формування кредитних ресурсів банку

Кредитні ресурси ? кошти, що є у розпорядженні банків і використовуються ними для кредитних операцій. Банки не в змозі стабільно розвивати кредитні операції в умовах обмеженості ресурсної бази.

Кредитні ресурси банку поділяються на власні та залучені. Власні ресурси ? це кошти статутного, резервного, страхового та інших фондів банку, що утворюються за рахунок прибутку, а також нерозподілений протягом року прибуток. Головне ж місце в складі кредитних ресурсів комерційного банку посідають залучені кошти. Це кошти клієнтів на поточних рахунках; депозити юридичних і фізичних осіб; залишки на кореспондентських рахунках; кошти, що їх залучають з міжбанківського ринку (міжбанківський кредит); кошти, отримувані від продажу цінних паперів тощо. Одним з найбільш надійних джерел ресурсів для комерційного банку, підтримання його ліквідності є депозитні вклади.

Власні та залучені кошти є основними джерелами фінансування кредитних ресурсів комерційних банків. У перелік пасивних операцій, на право здійснення яких комерційні банки в Україні повинні отримати ліцензію НБУ, включені: залучення депозитів юридичних осіб; залучення депозитів фізичних осіб; отримання кредитів від банків; випуск цінних паперів (облігацій, ощадних сертифікатів тощо).

Важливим чинником зміцнення ресурсної бази кредитування є оптимізація джерел формування кредитних ресурсів. Банк повинен сформувати найефективнішу комбінацію джерел коштів для створення своєї ресурсної бази. Переважна більшість кредитних ресурсів комерційних банків утворюється шляхом залучення коштів. Така структура джерел утворення кредитних ресурсів відповідає умовам ринкових відносин. Найдешевшим джерелом залучення коштів до комерційних банків є залишки коштів на розрахункових і поточних рахунках клієнтів.

Зрозуміло, що не всі власні та залучені кошти можуть бути використані банком для здійснення кредитних операцій. Комерційний банк повинен завжди мати в наявності необхідні грошові кошти для виконання взятих на себе зобов'язань щодо забезпечення своєчасного повернення (надання) коштів своїм клієнтам. Вкладники мають бути впевнені в надійності банку. Тому в банку створюється обов'язковий резерв ліквідності, що має гарантувати повернення коштів вкладникам.

Комерційні банки в усіх країнах забезпечують вкладникам резервний запас на випадок можливих втрат; передбачаються також різноманітні форми прямого і непрямого страхування. Втрата вкладниками впевненості щодо фінансової стійкості банків може призвести до масового вилучення вкладів, що вкрай негативно вплине на загальну економічну ситуацію в країні.

Для комерційних банків гострим є питання оптимізації структури кредитних ресурсів і вкладень за сумами і за термінами. НБУ рекомендує при аналізі балансового звіту комерційного банку використовувати коефіцієнт співвідношення позик і депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити.

Більш високий рівень цього співвідношення відображає більший елемент ризику: можуть мати місце менша ліквідність, негативні економічні умови внаслідок відпливу депозитів.

Навпаки низький рівень цього коефіцієнта відображає недостатні можливості кредитування або небажання банку брати на себе ризик при наданні позик.

Значна частина кредитних ресурсів комерційних банків залучається на основі депозитних операцій. Депозитом (вкладом) вважаються тимчасово залучені грошові кошти фізичних та юридичних осіб або цінні папери, надані банкові на чітко визначений строк і за відповідну плату (під відсоток). Депозит ? це кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління банку (фінансовій організації). Депозит оформляється відповідною угодою. У широкому розумінні депозит можна розглядати як кредит, який надає власник депозиту іншим клієнтам банку через посередництво цього банку.

У розвинутій ринковій економіці депозитні операції є одним з найважливіших секторів грошового (фінансового) ринку. Масштаби депозитних операцій визначаються наявністю в народному господарстві вільних грошових коштів.

Важливим джерелом кредитних ресурсів є кредити, отримані від інших банків на міжбанківському кредитному ринку. Міжбанківське кредитування здійснюється в межах кореспондентських відносин банків і має, в основному, короткостроковий характер.

Операції з розміщення банком коштів на депозит в інших банках вважаються активними депозитними операціями. Пасивні депозитні операції ? це операції із залучення банком коштів на депозит.

До залучених банківських коштів відносять також гроші, депоновані з метою забезпечення гарантії платежів при розрахунках акредитивами і чеками. Різниця між відсотком, отриманим банком від надання позики, і відсотком, виплаченим вкладникам, становить сукупний доход комерційного банку. З цього доходу відраховуються виробничі витрати; виплати заробітної плати банківському персоналу, витрати на відповідне обладнання і матеріали, витрати на утримання будов і споруд тощо. Те, що залишається після сплати податків, становить прибуток банку.

Комерційні банки спрямовують свою діяльність на розширення спектра послуг щодо залучення коштів клієнтів на банківські рахунки. Банками гарантується таємниця вкладів, їх збереження і видача на першу вимогу вкладника.



2.2 Фінансові ресурси держави, джерела і методи їх формування

Фінансові ресурси ? сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб' єктів господарювання. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Слід зазначити, що фінансові ресурси, які існують у державі, накопичуються на трьох рівнях економічної системи. Фонди фінансових ресурсів накопичуються, передусім на мікрорівні, тобто у межах домашніх господарств. У цьому випадку джерелом їх формування можуть бути як ресурси сфери державних фінансів, так і ресурси підприємництва. Тобто фінансові ресурси на мікрорівні накопичуються як в результаті створення ВВП, так і в результаті їх перерозподілу. На цьому рівні фінансові ресурси мають вигляд накопичень, депозитів та вкладів у банківську систему.

На мезорівні фінансові ресурси накопичуються у суб' єктів підприємницької діяльності і є безпосереднім результатом розподілу нового створеного ВВП. Фінансові ресурси підприємств мають форму фондів та капіталу підприємств.

На макрорівні фінансові ресурси держави є наслідком розподілу, перерозподілу та централізації ВВП і мають форму бюджетних та позабюджетних фондів фінансових ресурсів.

Основними джерелами формування грошових доходів держави є: податки (від доходу, благ і послуг, капіталу, землі, майна чи інших не рухомостей); різного роду збори (збори за візи, збори за різноманітні дозволи та підписи, ліцензійні збори і т. ін.); так звані неподаткові джерела (субсидії, позички шляхом випуску і реалізації облігацій, доходів від лотереї і доходів від державної підприємницької діяльності тощо).

За формами походження фінансові ресурси держави поділяють на ресурси накопичення (прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування) та ресурси вторинного розподілу та перерозподілу (прямі і непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів і т. п.). Між розподілом фінансових ресурсів за джерелами формування є обернена залежність. Чим більша частина ресурсів у державі утворюється як ресурси накопичення, тим менша частина їх утворюється у результаті розподілу та перерозподілу. Проте ця залежність не є прямою. Основним фактором є темпи накопичення амортизаційних відрахувань. Якщо амортизаційні відрахування лише відображують просте відтворення вартості основних фондів, то кількість ресурсів накопичення у державі загалом буде незначною.

Основним джерелом ресурсів розподілу є податки і прибуток. Прибуток прямим чином залежить від кількості амортизаційних відрахувань. Чим меншими є амортизаційні відрахування, тим більшим є прибуток і податок з прибутку.

Забезпечення фінансово-грошовими ресурсами виконання функцій держави здійсняється шляхом використання таких методів:

1 методи формування грошових фондів (податки, збори, платежі інше);

2 методи розподілу (бюджетне фінансування, субсидії, дотації, субвенції, державний кредит);

3 методи їх використання.

Різноманітність методів зумовлена суб' єктами, з якими у держави формуються відносини, а також конкретними умовами утворення й розподілу грошових коштів. Методи фінансової діяльності ? це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких уповноважені державою органи від свого імені формують, розпоряджаються та використовують фонди грошових коштів.

Першу групу методів фінансової діяльності становлять методи формування фінансових ресурсів, серед яких вирізняють обов' язкові та добровільні методи мобілізації фінансових ресурсів.

Обов'язковий метод мобілізації є провідним, його сутність полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави і реалізує безумовні імперативні обов' язки щодо виконання, а також гарантії цього виконання. Найпоширеніший із видів обов'язкових платежів - податок. Окрім податків, до такого методу належать різні державні збори. Разом із обов'язковим методом застосовується й добровільний метод мобілізації фінансових ресурсів, що полягає переважно в диспозитивних способах забезпечення фінансових надходжень і механізмів кредитування. Цей метод передбачає брак імперативу (повеління) з боку держави під час здійснення платежів і реалізується шляхом проведення державних лотерей, випуску державою облігацій, інших цінних паперів, добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб тощо.

Друга група ? методи розподілу грошових ресурсів. У процесі розподілу державних грошових коштів використовуються два головні методи: метод фінансування (безповоротний, безоплатний, цільовий, плановий відпуск грошових коштів із централізованого фонду, що здійснюється на підставі затверджених фінансових планів) і метод кредитування (виділення коштів на засадах цільового призначення, платності, повороткості через певний термін).

Методи фінансування поділяються на підвиди залежно від певних ознак, наприклад, мети використання коштів, джерел їх утворення, організаційно-правових режимів, об'єкта та суб'єктів тощо.

Так, якщо фінансові ресурси виділяються з Державного бюджету, то це бюджетне фінансування; під час виділення грошових коштів з відомчих фондів, наприклад фондів міністерств, фінансування набуває характеру відомчого; за умов фінансування з цільових фондів матиме місце фінансування з цільових фондів.

Третю групу методів фінансової діяльності становлять методи використання фінансових ресурсів. До цієї групи належать метод установлення цільового призначення державних фондів грошових коштів; метод визначення порядку використання коштів; метод установлення компетентними державними органами фінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів; метод планування; метод фінансового контролю та ін.

Використання методів фінансової діяльності держави визначається змістом і характером суспільних відносин, що регулюються державою.

Економіка, складовими частинами якої є трудовий, науковий, техніко-виробничий та природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм, здебільшого, фінансовою системою. Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи настає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх елементів економічної системи, запорукою їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому самому або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економіки фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб' єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

2.3 Взаємозв'язок фінансових та кредитних ресурсів

2.3.1 Фінансові ресурси підприємства: поняття, класифікація, і джерела формування

В умовах ринку важливе значення для забезпечення успішної діяльності підприємств має їх ресурсне забезпечення, зокрема фінансове. Фінансові ресурси підприємства - це грошові кошти, які знаходяться в розпорядженні підприємства і використовуються для покриття витрат виробництва і утворення різних фондів і резервів.

Всі фінансові ресурси можна класифікувати за ознаками

1 Залежно від джерел фінансування:

- власні;

- залучені.

2 За характером використання:

- цільові;

- універсальні.

До власних ресурсів належать кошти із внутрішніх джерел, виручка від реалізації продукції та майна, амортизаційні відрахування і прибуток.

До залучених фінансових ресурсів належать ресурси, сформовані за рахунок зовнішніх джерел - це кредити, бюджетні асигнування, страхові відшкодування, благодійні внески.

Цільові фінансові ресурси - це ресурси, що мають цільове призначення і використовуються на вказані цілі: це кошти амортизаційного, резервного фонду, бюджетних асигнувань тощо.

Універсальні фінансові ресурси використовуються на різні цілі: фінансові вкладення, благодійні внески тощо.

2.3.2 Кредитні ресурси підприємства та їх використання

Одним із найпоширеніших видів фінансових ресурсів є банківські кредити. Їхніми джерелами формування можуть бути власні кошти банків, кредити Національного Банку, кошти клієнтів, міжбанківські позики тощо.

Основним джерелом кредитного фінансування підприємств є комерційні банки, кредити яких традиційно поділяють на:

- короткотермінові (на термін менший від одного року, як звичайно, 30, 60, 90 днів);

- середньотермінові (на термін від 1 до 5 років);

- довготермінові (на термін понад 5 років).

Характерною рисою фінансування за допомогою кредитів є необхідність:

- гарантії третьої сторони;

- товарні запаси підприємства;

-нерухоме майно;

- рухоме майно;

- цінні папери.

Так, умовами надання короткотермінового кредиту можуть бути достатня ліквідність позичальника або забезпечення позики дебіторською заборгованістю чи закладними. Середньотермінові кредити переважно потребують спеціальної застави (товарні запаси, обладнання, нерухоме майно). Довготермінові кредити здебільшого забезпечують нерухомістю, а кредит, наданий під заставу нерухомості, називається іпотечним.

Кредити мають бути використані за призначенням і своєчасно оплачені. У разі порушень термінів оплати кредитів укладають додаткову угоду (пролонгацію), яка встановлює жорсткіші умови кредитування. При непогашенні кредиту у визначений термін нові кредити, як звичайно, не надають.

Комерційні банки зацікавлені у здатності позичальника повернути борг і виплатити проценти. Тому, розглядаючи прохання підприємства про надання кредиту, комерційні банки звертають увагу на:

- ділову репутацію підприємства;

- ліквідність активів;

- забезпеченість кредиту;

- співвідношення суми власного і позичкового капіталу.

Кредити надають також під боргове зобов'язання.

Боргове зобов'язання ? цінний папір, що підтверджує зобов'язання банку надати кредит, а позичальника ? повернути кредит і виплатити проценти в певні встановлені терміни.

Конкретно в борговому зобов'язанні вказують:

- суму кредиту;

- ставку процента;

- умови і терміни виплати кредиту;

- забезпечення боргу заставою, що підтверджує платоспроможність;

- інші умови, передбачені банком і позичальником.

Крім того, комерційні банки часто вимагають постійно підтримувати на розрахунковому рахунку фірми-позичальника певну суму (як звичайно, 10-20% від суми кредиту). Такий залишок називається компенсаційним залишком.

Вартість банківського кредиту залежить переважно від 2-ох факторів: типу позичальника і типу ставки процента. Високу ставку встановлюють для ризикованих позичальників і для невеликих кредитів.

Для багатьох підприємств одним із найзручніших способів фінансування є комерційний кредит.

Комерційний кредит - це кредит, який передбачає надання відстрочки платежу за одержані товари (послуги) і оформлюється документом, який називається векселем (простий і переказний). Комерційний кредит надають у товарній формі продавці покупцям у вигляді відтермінування платежів за продані товари. Призначення комерційного кредиту - прискорення реалізації товарів. Процент із комерційних кредитів, що входить до складу ціни товару, як звичайно, нижчий, ніж із банківського кредиту.

Комерційний кредит існує у 2-ох основних формах:

-відкритий кредит;

- вексель.

Відкритий кредит - це неформальна угода, за якою покупцеві дозволено придбати товар із відтермінуванням його оплати. Однак такий неформальний характер угоди задовольняє не всіх. Деякі підприємства віддають перевагу надійнішому письмовому борговому зобов'язанню, одним із видів якого є вексель.

Вексель - цінний папір, який підтверджує грошове зобов'язання боржника (векселедавця) заплатити після настання терміну певну суму грошей власникові векселя (векселеотримувачу).

Розрізняють простий і переказний вексель.

Простий вексель містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця виплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму.

Перевідний вексель (тратта) містить письмову вказівку векселеотримувача, адресовану платникові, заплатити 3-й особі (ремітенту) певну суму грошей у певний термін.

Предметом векселя можуть бути не лише гроші, а й інші цінності.

Комерційний кредит належить до короткотермінових кредитів, на вартість якого впливають 2 фактори:

- знижка при наданні комерційного кредиту

- термін оплати комерційного кредиту.

Знижку надають покупцеві, якщо він повертає кредит у певний термін.



РОЗДІЛ ІІІ. ВПИВ ФІНАНСОВИХ ТА КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ НА ЕКОНОМІЧНУ СИТУАЦІЮ В ДЕРЖАВІ

3.1 Статистика кредитних ресурсів

Для статистичного аналізу кредитних ресурсів потрібна відповідна інформація про їх склад та використання. Така інформація сіститься в бухгалтерському балансі кредитних установ. Систематизувавши його матеріали, можна розрахувати низку статистичних показників, що характеризують зв'язок між обсягами зростання ресурсів і темпами нагромадження в галузі. На основі групування за даними балансу можна вивчити структуру ресурсів за строками їх зберігання на рахунках, строками кредитування,в розрізі груп кредитів формами власності, за об'єктами кредитування, видами забезпечення тощо. Для аналізу портфеля позик можна здійснити їх групування за ступенем повернення із поділом на звичайні позики, позики з підвищенним ризиком, пролонговані, прострочені та безнадійні для погашення позики. Самостійним об'єктом вивчення можуть бути прострочені позики.

Поряд із статистичним вивченням кредитних ресурсів як передумови кредитного процесу важливим є всебічний аналіз кредитних вкладень.

Кредитні вкладення - позики,які надають банківські установи фізичним і юридичним особам для виробничого і соціального розвитку. Споживчий кредит населення видають для житлового будівництва, будівництва дач та освоєння садової ділянки, придбання товарів тривалого використання і для інших нагальних потреб.

Для характеристики кредитних вкладень статистики кредиту використовує показники розміру, складу та їхньої динаміки, вивчає взаємозв'язок кредитних вкладень з показниками обсягу виробництва, інвестиції в основний капітал, розміром оборотних коштів.

З цією метою для характеристики обсягу кредитних вкладень використовують показники залишків заборгованості та розміру виданих і погашених кредитів, вивчають своєчасність погашення одержаних позик, виділяючи при цьому лише ті із них, строк погашення яких уже прострочений.

В облікових регістрах кредитних установ є необхідна інформація пр.о залишки заборгованості станом на певну дату, виходячи з яких розраховують показники середнього залишку заборгованості за певний період.

Наведені в таблиці дані свідчать про значне зростання обсягів кредитних вкладень в економічну та соціальну сферу України. Тільки за останні п'ять років їх обсяг зріз більше ніж у три рази.

Кредити, надані комерційними банками України (залишок заборгованості на кінець року, млн. грн.)

Показник	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Разом	---	---	---	11877	19121	27792	41199
У тому числі в національній валюті них:	4102	5195	5102	5716	10223	15436	23912
Короткострокові	3653	4682	4423	9142	15700	21767	29538
Довгострокові	449	513	679	2645	3421	6025	11661

3.2 Статистика фінансових ресурсів

Серед фінансових ресурсів країни чільне місце займають ресурси бюджетів та ресурси підприємств і організацій. Разом вони становлять біля 80% фінансових ресурсів. За останні роки спостерігається зростання ресурсів бюджетів та ресурсів підприємств і організацій. В Державному бюджеті України 2000 року спостерігалося перевищення доходів над видатками (профіцит) на 697,3 млн. грн. На 2001 рік ресурси бюджетів становили: Доходи Державного бюджету - 41,97 млрд. грн. Доходи місцевих бюджетів - 10,08 млрд. грн. Доходи Зведеного бюджету - 50,05 млрд. грн. В фінансових ресурсах відбулося збільшення ресурсів підприємств та організацій. Статистика вивчає розмір прибутку підприємств та організацій за галузями економіки.

Таблиця . Динаміка прибутку за галузями, млн. грн.

Назва галузі	2008 рік	2010 рік	2012 рік
Промисловість	5678	7845	9901
Сільське господарство	1139	2201	2809
Будівництво	6100	9800	12890
Транспорт	3791	3801	3800
Торгівля і громадське харчування	951	1879	1134
Постачання і збут	426	208	327
Фінанси,кредит,страхування	1300	953	1201
Інші галузі	905	288	1007
Всього	20290	26975	24474

Виходячи з даних таблиці фінансовий результат за окремими галузями не завжди впливав на збільшення ресурсів. Значний позитивний вплив справляло збільшення обсягу амортизаційних відрахувань. Обсяг амортизаційних відрахувань у 2012 році більше ніж у 2 рази перевищив прибуток і надходження . Протягом останніх років зменшилася кількість збиткових підприємств. Якщо у 2010 році їх було 55% від загальної кількості, то у 2012 році 38%. Наступним станом вивчення є розподіл прибутку за напрямом використання. Згідно з прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це було раніше. Передбачено облік використання чистого прибутку на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поновлення статутного фонду інші напрямки використання. Серед ресурсів фондів найбільше припадає на доходи Пенсійного фонду (до 90%). Спостерігається збільшення довгострокових кредитних ресурсів на розвиток національного господарства, які надані банками України. Це сприяє розвитку фондового ринку. Майже у 2 рази збільшилися кошти іноземних інвесторів для розвитку національного господарства України. Серед фінансових ресурсів слід також відмітити досить суттєву частку (більше ніж 4%) кредитів міжнародних фінансових організацій та кредитів, отриманих на довгостроковій основі. Як і за попередні роки основним джерелом інвестицій в основний капітал залишались власні кошти підприємств (до 66%). Зростають кошти іноземних інвесторів та банків. Протягом 2010 року обсяг кредитних вкладень в економіку України збільшився майже на третину. Облікову ставку Національного банку знижено з 27% до 12,5%. Середні ставки комерційних банків з 31,3% до 24,6%. За характером участі переважали прямі інвестування.



ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

У підсумку всього вище сказаного, можна сказати, що фінансові ресурси та кредитні ресурси є об'єктивною умовою процесу відтворення на всіх його стадіях, однак формування кінцевої структури відтворення досягається на стадії розполіг, де формуються пропорції між фондами відшкодування, споживання і нагромадження, здійснюється поділ доходів між безпосередніми виробниками матеріальних благ.

На стадії розподілу фінанси набувають самостійної форми руху. Вони зумовлюють появу своїх специфічних категорій, важелів, інструментів, що регулюють процес створення доходів і грошових фондів, їх розподіл і перерозподіл. У своїй сукупності вони становлять основу фінансового механізму. Дослідження ролі фінансів та кредиту у розподільних процесах має важливе значення для виявлення їх сутності, оскільки саме тут у результаті руху фінансових та кредитних ресурсів формуються економічні відносини щодо їх створення й використання, які за своєю суттю є фінансовими. Удосконалення фінансових та кредитних відносин - головна умова посилення впливу фінансів та кредиту на процес відтворення. Однак, розглядаючи фінанси та кредит не як теоретичну абстракцію, а як складову частину господарського механізму, необхідно зазначити, що їх вплив на розширене відтворення проявляється там і тоді, де й коли має місце процес створення й використання фінансових та кредитних ресурсів.

Відмінності фінансових та кредитних ресурсів:

1 Кредит функціонує на основі поверненості.

2 Кредитні ресурси виражають "розірваний у часі рух" вартості від кредитора до позичальника і назад, а фінансові відносини ? односторонній процес.

3 Кредитний перерозподіл пов'язаний із переміщенням грошових коштів між суб'єктами розподільчого процесу, а фінансовий здійснюється як між суб'єктами господарювання, так і в рамках кожного з них.

4 Кредитні ресурси формуються у процесі перерозподілу за рахунок тимчасово вільних коштів підприємств, держави, громадян, а фінансові ? із доходів і нагромаджень, що утворились на стадії вартісного розподілу.

5 Кредит надається позичальнику на визначений термін на умовах поверненості та платності, а фінансові ресурси ? безоплатно, без регламентування умов їх повернення.

6 Кредит має тісніший зв'язок з грошовим обігом, з його допомогою задовольняється потреба в платіжних засобах, здійснюється регулювання грошової маси.

Взаємозв'язок фінансовихв і кредитних ресурсів виражається у їх комплексному використанні. Так, при недостатності власних фінансових ресурсів, підприємство залучає банківські кредити. З іншого боку, тимчасово вільні фінансові ресурси підприємства зберігаються на рахунках у банках, що дозволяє використовувати їх у якості кредитних ресурсів.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” // ? 1994 ? №84.

2. Закон України “Про Державний бюджет України // Фінанси України - 2000 ? №5.

3. Закон України “Про підприємництва в Україні”.

4. Закон України “Про Державний бюджет України”.

5. Найважливіші законодавчі і нормативні акти України // Україна - бізнес - 2012.

6. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник - К.: Вища школа.

7. Василик О.Д. Фінанси в економічній системі держави // Фінанси України - 2000.

8. Зятковський І.В. Фінансове забезпечення діяльності підприємств - Тернопіль, 2000.

9. Опарін В.М. Фінанси - К.: КНЕУ, 2001.

10. Опарін В.М. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення // Вісник НБУ - 2000 ? №5.

11. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств - К.: КНЕУ, 2005.

12. Потій В.З. Фінанси підприємств - К.: КНЕУ, 2005.

13. Романовский М.В., Врублевская О.В., Сабанти Б.М. Финансы. Учебник - М.: Перспектива, 2000.

14. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України - К.: НІОС, 2000.

15. Юрій С.І., Іващук І.О. Активізація інвестиційної діяльності на регіональному рівні // Фінанси України - 2000 ? №4.

Размещено на Allbest.ru

...