Правові форми і види соціального забезпечення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові форми і види соціального забезпечення в Україні

Соціальне забезпечення виступає в декількох організаційно-правових формах і видах, що пов'язане із специфікою забезпечення окремих категорій громадян. Всі вони визначені Конституцією України, поточним законодавством і характеризують соціальне забезпечення із зовнішнього боку -- з боку його організації.

В Україні існують наступні форми соціального забезпечення:

1) обов'язкове державне пенсійне страхування;

2) обов'язкове державне соціальне страхування працівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності;

3) соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету України;

4) забезпечення за рахунок засобів соціальних фондів підприємств, творчих об'єднань, добродійних організацій і приватних добровільних внесків громадян;

5) допомога непрацездатним громадянам в державних, комунальних і інших установах соціального призначення;

6) адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок засобів державного і місцевих бюджетів;

7) недержавне пенсійне забезпечення громадян по договорах працівників з працедавцями, недержавними пенсійними фондами і приватними пенсійними системами.

Для кожної з цих форм соціального забезпечення, як правило, специфічні: контингент забезпечуваних; джерело фінансування, з якого проводиться забезпечення; види забезпечення (обслуговування); органи, що його здійснюють. Обов'язкове Державне пенсійне страхування є здійснюваним державою, Пенсійним фондом України, систему матеріального забезпечення непрацездатних громадян пенсіями допомогою, іншими видами забезпечення і обслуговування, передбаченими законодавством. Пенсійне страхування має державно-обов'язковий характер: кожне підприємство, установа, організація, фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю підлягають обов'язковій реєстрації як страхувальник, а всі працівники найманої праці з моменту надходження на роботу вважаються застрахованими.

Пенсійне забезпечення проводиться за рахунок Пенсійного фонду, що утворюється із зборів страхувальників на обов'язкове державне пенсійне страхування, розмір яких порівнюється сумою виплаченої заробітної плати і іншими видами доходів. За рахунок засобів Пенсійного фонду виплачуються пенсії через старість, по інвалідності, через втрату годувальника, соціальні пенсії відповідно до Законів України “Про пенсійне забезпечення” і “Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих в результаті Чорнобильської катастрофи”, пенсії військовослужбовцям термінової служби, допомога сім'ям з дітьми інші види соціальних виплат, передбачені законодавством.

Управління пенсійним страхуванням і пенсійним забезпеченням покладене на Пенсійний фонд України і його обласні, міські управління і відділи в районах, містах і районах в містах, які утворюють загальну систему органів управління фінансами Пенсійного фонду.

Другою суміжною формою соціального забезпечення є обов'язкове державне соціальне страхування працівників підприємств, установ організацій, незалежно від форм власності. Ця форма є системою забезпечення працівників і членів їх сімей в період соціально-трудових відносин з підприємством. Джерелом фінансування в даному випадку служить Фонд соціального страхування України.

Фонд соціального страхування утворюється за рахунок зборів страхувальників (фізичних і юридичних осіб у встановлених відсотках) до об'єктів оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності і осіб, що працюють на умовах трудового договору. За рахунок цього фонду працівникам виплачуються гроші з тимчасової непрацездатності, вагітності і пологів, на народження дитини і на поховання, а також виділяються кошти на придбання путівок на санаторно-курортне лікування працівників і їх дітей на базах відпочинку.

Здійснення соціального страхування покладене на правління, виконавчі дирекції відділень Фонду і галузеві профспілкові об'єднання.

Соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету України. Засоби бюджету мають строго цільовий характер. Вони призначені для виплати державних пенсій військовослужбовцем офіцерського складу і прирівняних до них особам керівного і рядового складу органів внутрішніх справ, державним службовцям, науковцям, журналістам, суддям, прокурорським працівникам, підвищень пенсій ветеранам війни і деяким іншим категоріям громадян.

За рахунок прямих асигнувань з державного бюджету надаються численні види допомоги сім'ям з дітьми, медичне обслуговування, професійне навчання і працевлаштування інвалідів, протезування, забезпечення засобами пересування і ін.

Практичне виконання цієї роботи здійснюється в основному місцевими органами соціального захисту, військкоматами, регіональними відділеннями соціального забезпечення МВС України і іншими службами соціального призначення.

Забезпечення за рахунок засобів соціальних фондів підприємств, творчих об'єднань, добродійних організацій і приватних добровільних внесків громадян. Надання допомоги непрацездатним громадянам з вказаних фондів носить додатковий цільовий характер. Вона виявляється найменш соціально захищеним громадянам (хворим, старим, дітям), матеріальний стан яких є критичним.

Найбільш крупними суспільними об'єднаннями і фондами даної форми соціального захисту є Чорнобильська організація “Союз Чорнобиль України” і Фонд України соціального захисту інвалідів. Наприклад, Чорнобильська організація налічує більше 1,5 млн. чоловік і захищає інтереси 4 млн. потерпілих від Чорнобильської аварії. “Союз Чорнобиль України” має розгалужену мережу регіональних організацій. 518 місцевих організацій мають статус юридичних осіб.

Фонд України соціального захисту інвалідів є державною організацією соціальної допомоги. Він створений і діє відповідно до Закону України “ Про засади соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991р. Бюджет фонду формується за рахунок засобів держбюджету, добродійних внесків підприємств і громадян, інших надходжень.

Порядок і умови витрачання засобів регламентується Положенням про фонд, затвердженою ухвалою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1991 року № 92.2 Фонд має свої регіональні -- обласні відділення соціального захисту інвалідів. Вони працюють в тісному контакті з місцевими органами соціального захисту. Засоби, що є у них, використовуються на фінансування державних програм по соціальній захищеності інвалідів, трудовій і медичній реабілітації, витрат на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, надання грошовій допомоги інвалідам на придбання засобів пересування, протезування, санаторно-курортное лікування, установку квартирних телефонів, інші види соціальної допомоги інвалідам.

Розкриваючи цю форму соціального захисту, слід віднести сюди і забезпечення непрацездатних працівників різних сільгосппідприємств за рахунок внутрішньогосподарчих фондів соціальної допомоги. Відповідно до Статутів кооперативних підприємств за рішенням загальних зборів підприємства можуть проводити доплати до всіх видів пенсій, встановлювати персональні пенсії ветеранам праці, а також надавати матеріальну допомогу за рахунок своїх засобів непрацездатним особам, одержуючим соціальні пенсії.

Певну роль в соціальному забезпеченні окремих категорій громадян грають добродійні фонди, гуманітарні акції “Милосердя”. Добродійна діяльність регламентується Законом України “Про добродійність і добродійні організації” від 16 вересня 1997р. Форми здійснення добродійної діяльності можуть бути різні: від надання добродійної допомоги у вигляді одноразової або систематичної фінансової, матеріальної і іншої підтримки до ухвалення на себе добродійними організаціями витрат по безкоштовному, повному або частковому змісту об'єктів добродійності.

Держава в особі його органів влади заохочує, гарантує і забезпечує захист має рацію і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що займаються добродійною діяльністю.

Вміст непрацездатних громадян в державних, комунальних і інших установах соціального призначення. Вміст непрацездатних громадян в установах соціального захисту є самостійною формою соціального забезпечення за рахунок прямих асигнувань з державного бюджету. Вона відноситься до сфери послуг людей літнього віку.

Практика показує, що потреба в різного роду послугах випробовують в першу чергу громадяни похилого віку, багато хто з яких знаходить притулок в стаціонарних установах системи соціального захисту населення. По допомогу до цих установ звертаються, як правило, громадяни літнього віку і хворі, які, повністю втратили здібність до самообслуговування і потребують постійного відходу. Такі люди складають відносно невелику групу в загальній чисельності осіб, що випробовують потребу в додаткових послугах з боку суспільства і держави.

Статус і форми діяльності інтернатних установ регулюється Типовим положенням про будинки-інтернати для літніх, інвалідів і дітей, затвердженим наказом Міністра соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 року.

Разом з інтернатами отримало розвиток надомне обслуговування непрацездатних. Це одна з найбільш поширених зараз форм надання послуг старим і хворим. Наданням таких послуг займаються патронажні медичні сестри громадської організації Червоного Хреста, соціальні працівники територіальних центрів і відділень соціальної допомоги вдома. Вони надають допомогу вдома самотнім старим хворим, в першу чергу з числа ветеранів війни і праці.

Адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям і непрацездатним громадянам за рахунок засобів державного і місцевих бюджетів. Це нова форма допомоги конкретним непрацездатним, малозабезпеченим сім'ям з дітьми, пенсіонерам.

Розвиток адресної допомоги розглядається в Основних напрямах соціальної політики держави як один з першочергових заходів реформування системи соціального забезпечення населення.

Виділення адресної допомоги в самостійну форму соціального забезпечення непрацездатних громадян супроводжується посиленням правового регулювання цього виду допомоги. 22 лютого 1999 р. Кабінет Міністрів України затвердив спеціальне Положення про умови і порядок надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям. Згідно цьому нормативному акту право на адресну допомогу має сім'я, у якої середньомісячний сукупний дохід нижчий за мінімальну величину ( грн. в місяць).

Диференційований підхід до різних груп населення і окремих непрацездатних осіб залежно від рівня їх забезпеченості і можливостей держави -- в цьому, власне, суть цільових адресних виплат малозабезпеченим, найменш соціально захищеним громадянам. Проте потрібна система адресної допомоги і її можуть створити місцеві держадміністрації і органи самоврядування. Цікавий досвід адресної допомоги в Одеській області. За рішенням Одеської облради, управління соціального захисту розробило систему адресної допомоги малозабезпеченим категоріям населення області, яка має три рівні: базовий (сіло, селище), районний (місто, район) і обласний.

На рівні конкретного села, селища працівники територіального центру або відділення проводять обстеження кожної сім'ї, кожного жителя. Так виявляються люди, яким необхідна соціальна підтримка, визначається вид можливої допомоги і хто її може надати (сільська рада, сільгосппідприємство, фермери інтернат на установа, працівники служби соціальній допомоги, приватні особи і так далі). Допомога ця не разова, а постійна, і не будь її, людина могла б померти в повній самоті.

На рівні міста або району ведеться облік потребуючих громадян, здійснюється керівництво роботою територіальних центрів, контролюються витрати фінансових ресурсів, ведеться пошук позабюджетних джерел матеріальних засобів. Обласний рівень визначає через бюджет області основні статті витрат на соціальний захист населення. Воно координує, контролює, організовує всі крупні заходи пов'язані з наданням адресної допомоги малозабезпеченим громадянам. Недержавне пенсійне забезпечення громадян по договорах працівників з працедавцями, недержавними фондами і приватними пенсійними системами. Реформування системи соціального захисту припускає встановлення додаткової недержавної пенсії, яка забезпечуватиметься в основному за рахунок добровільних страхових внесків громадян недержавними пенсійними фондами. Такі фонди можуть створюватися працедавцями або приватними особами для паралельного недержавного пенсійного забезпечення працівників при виході їх на пенсію.

Недержавна пенсія відрізняється від державної тим, що її розмір можна встановити за власним бажанням. Він залежить від того, скільки грошей чоловік виплатив до фонду у вигляді внесків. Вкладники засобів до недержавних фондів не позбавляються державних пенсій, а лише отримують до них добавки. Зовнішнім проявом волевиявлення сторін (пенсійного фонду і платника внесків) у сфері недержавного пенсійного забезпечення може стати пенсійний страховий договір між працівником і працедавцем або страховою компанією. Його змістом повинні бути відповідні пенсійні ризики (старість, втрата годувальника, інвалідність), настання яких обумовлюватиме виникнення права учасника договору (працівника) на додаткову недержавну пенсію. Укладення пенсійного договору може стати першим компонентом юридичного (фактичного) складу пенсійного правовідношення.

Правовою підставою впровадження недержавного пенсійного забезпечення повинні стати відповідні нормативні акти, які, до речі сказати, вже розроблені і знаходяться у Верховній Раді України.

Представляється, що недержавна форма пенсійного забезпечення повинна входити в загальну систему соціального захисту населення. Не слід її виділяти із загальних джерел фінансування. Цю форму обеспечення необхідно розглядати як один з рівнів пенсійного забезпечення непрацездатних громадян, а їх повинно бути, як відомо, три рівні. Головний критерій цієї форми забезпечення -- її надійність, вірність зобов'язанням, узятим перед страхувальниками або вкладниками внесків до недержавних фондів. За недержавним сектором пенсійного забезпечення повинна бути встановлена ефективна система держконтролю.

Держава винна дуже уважно стежити за діяльністю фондів, за тим, куди вони вкладають гроші своїх клієнтів, отримані від них у вигляді внесків. Всі існуючі форми організації соціального забезпечення непрацездатних громадян мають певні достоїнства і недоліки. Але всі вони доповнюють один одного і в цілому складають розгалужену систему соціального захисту населення, що розвивається.

Види соціального забезпечення. Перелік найважливіших видів соціального забезпечення визначений Конституцією України.

Під видами соціального забезпечення розуміються соціальні виплати, пільги, послуги, що надаються непрацездатним громадянам безкоштовно або на пільгових умовах за рахунок спеціальних джерел фінансування.

Соціальні виплати надаються у вигляді (пенсій, допомоги), в натуральному вигляді (отримання живлення, технічних засобів пересування, протезування, працевлаштування громадян, що частково втратили працездатність, зміст непрацездатних в будинках для старезних і інвалідів і так далі). Найважливіший вид соціального забезпечення -- пенсії. Визначення поняття пенсії в юридичній літературі носить дискусійний характер. Тому автор пропонує детально розглянути цей вид забезпечення у відповідному розділі особливої частини права соціального забезпечення. Пенсії слід відрізняти від допомоги як другого виду соціального забезпечення. Якщо для пенсій характерна регулярність виплат, то допомога є одноразовою або періодичною, обмеженою у часі платежі. Більшість видів допомоги не порівнюються із заробітком і виплачуються в твердому розмірі. В той же час допомоги мають і багато загальних рис з пенсіями. Як і пенсії, допомога є матеріальним (грошовий) видом соціального забезпечення. Вони видаються у вигляді платежів. Виплати допомоги практично проводяться з тих же соціальних фондів, з яких виплачуються пенсії.

На відміну від пенсій допомога має соціальною метою не постійне забезпечення непрацездатного громадянина або сім'ї, надання йому (сім'ї) матеріальній допомозі в багатьох, точно визначених законодавством випадках. Круг допомоги соціального призначення в наший країні достатньо широкий. Про це мова йтиме спеціально в окремих розділах підручника.

Третім видом соціального забезпечення є пільги або послуги соціально-побутового характеру. Вони можуть бути різні. Законодавство називає такі з них, як оплата житлово-комунальних послуг, проїзд на транспорті, санаторно-курортне, медичне обслуговування і лікування, соціально-трудова реабілітація інвалідів, допомога сім'ям з дітьми і ін.

Численні види пільг і послуг соціального призначення надаються ветеранам війни, військової служби, ліквідаторам Чорнобильської аварії, воїнам-афганцям, деяким іншим категоріям громадян.

Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, ухваленими відповідно до законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування: «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Однією з організаційно-правових форм соціального захисту є соціальне страхування, визначальними категоріями якого є соціальні ризики і вимога їх обов'язкового і добровільного страхування. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування -- це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі -- роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Фінансування виплат по соціальному страхуванню здійснюється за рахунок страхових внесків працюючих осіб та їх роботодавців. У фінансуванні систем соціального страхування іноді також бере участь держава.

Українським законодавством визначено такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування (ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування):

пенсійне страхування;

страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

медичне страхування;

страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

страхування на випадок безробіття;

інші види страхування, передбачені законами України.

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щороку встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Право на забезпечення загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також Міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

застраховані громадяни, а в окремих випадках -- члени їхніх сімей та інші особи;

страхувальники;

страховики.

Особи, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, одержують свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що є єдиним для всіх видів страхування документом суворої звітності. Період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачує внески (вона, роботодавець) на страхування, -- це страховий стаж.

Тривалість страхового стажу визначає розмір страхових внесків. У деяких випадках право на окремі види забезпечення залежить від трудового стажу. Трудовий стаж як інститут права соціального забезпечення має своє визначення.

Трудовий стаж -- це час трудової або іншої суспільно корисної діяльності працівника, який включає час роботи і час відпочинку та відповідно оплачується у визначеній формі і юридичне значення якого полягає в існуванні прямої залежності між тривалістю трудового стажу та розміром соціальних виплат.

Сьогодні інститут трудового стажу замінений інститутом страхового стажу. Але в окремих випадках (призначення пенсій) він використовується й нині.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Об'єктом страхового захисту різних видів соціального страхування є ризик втрати заробітної плати у зайнятого населення і ризик нести додаткові витрати, пов'язані з народженням дитини.

Страховий випадок -- це подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

До страхових випадків, з настанням яких надаються матеріальне забезпечення та соціальні послуги, належать:

тимчасова непрацездатність;

вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

інвалідність;

хвороба;

досягнення пенсійного віку;

смерть годувальника;

безробіття;

соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами;

нещасний випадок на виробництві;

професійне захворювання.

соціальний непрацездатний забезпечення страхування

Размещено на Allbest.ru