Форми безготівкових розрахунків
Поняття та види цін, порядок їх встановлення в господарських правовідносинах. Система та повноваження державних органів по контролю за цінами. Правові засади валютних операцій в сфері господарювання та засоби їх обмеження. Порядок укладання договору.
Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 04.12.2014 |
Размер файла | 35,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
1. Поняття та види цін, порядок їх встановлення в господарських правовідносинах
ціна валютний договір господарювання
В Законі України «Про ціни і ціноутворення» ціна визначається, як виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару. В ГК (ч.1 і 2 ст. 189) ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання, а також істотною умовою договору тобто вартість товару в грошах.
Ціна повинна забезпечити: рівні економічні умови стимули для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки; збалансований ринок засобів виробництва, товарів і послуг; протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг; об'єктивні співвідношення у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну; розширення сфери застосування вільних цін; підвищення якості продукції; соціальні гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і мало забезпечити громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін тарифів; створення необхідних економічних гарантій для виробників; орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.
Отже, ціна - це грошовий вираз і запропонована до оплати вартість продукції (товару) визначений показниками затрат виробництва, обумовлений проведенням державної політики ціноутворення на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання та її державного регулювання.
Функції цін:
1) функцію обліку і виміру затрат суспільної праці. Виконуючи її, ціна виступає одним із найважливіших показників народногосподарського виробництва, є орієнтиром для прийняття господарських рішень;
2) функцію пропорційності та рівноваги в господарстві. Саме через ціну здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом. В умовах пропорційного розподілу засобів виробництва і праці між галузями рівновага на ринку підтримується за допомогою цін, що відповідають суспільно необхідним затратам;
3) стимулювальну функцію. В народному господарстві ціни можуть сприяти або перешкоджати збільшенню виробництва і споживання тих або інших товарів. Так, занижені ціни, які не забезпечують нормальну рентабельність або завдають збитків, не зацікавлюють підприємства у нарощуванні обсягів виробництва. Разом з тим, завищені ціни, які дають змогу отримати надмірний прибуток, створюють для підприємства незаслужені економічні привілеї і водночас можуть викликати розширення виробництва, що не відповідає суспільним потребам;
4) розподільчу функцію, пов'язану з можливістю відхилення ціни від вартості. Так, встановлення високих цін на певну продукцію (товар) дає змогу державі перерозподіляти кошти шляхом встановлення дотацій на інші товари (послуги)
Згідно зі ст. 632 ЦК, статтями 189-191 ГК за способом встановлення, а також залежно від руху товару виробник-споживач, встановлюються види цін і тарифів:
вільні (ринкові) ціни і тарифи встановлюються суб'єктами господарювання самостійно, відповідно до кон'юнктури ринку, за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Рівень таких цін визначається механізмом попиту на пропозиції;
граничні ціни і тарифи - максимальні або мінімальні ціни, які встановлені органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
ціна аукціонна - ціна товару, офіційно зареєстрована в ході проведення аукціону. Може істотно відрізнятися від ціни ринкової, тому що відбиває унікальні. рідкісні властивості й ознаки товару. Ціна аукціонна у значній мірі залежить від попиту і пропозиції на запропонований до продажу товар;
державні (регульовані) ціни - ціни, порядок формування, встановлення га застосування яких визначається відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
державні фіксовані ціни та тарифи встановлені відповідними органами виконавчої влади та місцевого самоврядування у абсолютній величині і не можуть бути змінені суб'єктами господарювання;
закупівельні ціни - ціни за якими здійснюється заготівля сільськогосподарської продукції у сільськогосподарських підприємствах, фермерів, особистих селянських господарств;
заставні ціни - ціни попередньо визначені на сільськогосподарську продукцію, які встановлюються відповідно до затратами на її виробництво;
індикативні ціни - ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення рахунків, визначених згідно законодавством України;
оптові ціни - ціни фактичного продажу (реалізації) товару (з урахуванням знижок, надбавок) підприємством - виробником (постачальником) суб'єктам господарювання для їх подальшого продажу (реалізації), яка включає в себе, собівартість, прибуток і ПДВ;
підакцизні ціни - ціни високорентабельні товари, які очевидно не є грошовим виразом їх вартості;
роздрібні ціни - ціни, за якими здійснюється продаж (реалізація) товарів безпосередньо громадянам, юридичним особам та іншим споживачам для їх кінцевого використання, незалежно від форми розрахунків;
трансферні ціни - ціни у внутрішньогосподарських відносинах між філіями, представництвами і структурними підрозділами суб'єкта господарювання;
звичайні ціни - ціни, склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладання договору.
Крім передбачених у ГК і Законі, який прийнятий у 1990 р. і не відповідає реаліям ринкової економіки та вступу України до СОТ, ціни при потребі правового регулювання встановлюються іншими нормативно-правовими актами або за домовленістю суб'єктів господарювання при укладанні договорів.
В договірних (контрактних) відносинах складаються:
Ціна договірна - ціна, яка попередньо передбачається відповідною угодою між продавцем (виробником) та покупцем (споживачем) продукції. У ряді випадків в договорі фіксуються не абсолютна величина ціни, їх діапазон, верхній або нижній рівень, або їх співвідношення з державними, ринковими, світовими цінами. Обумовлюються також зміни внаслідок інфляції, прийняття нового законодавства, інших виникаючих обставин.
Тверда ціна - ціна, що склалася у процесі укладення договору і не може бути змінена у процесі його виконання. Змінна ціна - ціна, що змінюється у процесі виконання договору, але заздалегідь визначеними параметрами на підставі яких вони змінюють.
За ступенем урахування витрат і прибутку є такі ціни.
Ціна беззбитковості - ціна товару, при якій виробнича фірма має можливість лише покривати свої витрати. Інакше кажучи, ціна, рівна витратам виробництва. Ціна беззбитковості довгострокова - найнижча з погляду довгострокової перспективи ціна, при якій фірма може перейти границю рівності витрат і виручки від продажів (нульового прибутку). Дорівнює мінімуму довгострокових середніх витрат фірми і збігається з найнижчою точкою на кривій довгострокової пропозиції.
Ціна гранична - найвища ціна, котру продавець, що затвердився на ринку, може вимагати за продукт, не стимулюючи при цьому до виходу на цей ринок нових продавців; державна ціна, обмежена визначеними розмірами, що встановлюються органами державної влади і управління.
Ціна демпінгова - штучно занижена ціна на який-небудь товар, установлювана нижче ціни внутрішнього ринку постачальника чи ціни на ринках третіх країн з метою захоплення впливу на іноземному ринку.
Ціна довідкова - вид цін оптового обороту у внутрішній і міжнародній торгівлі. Одним з різновидів є прейскурантні ціни, що включаються в прейскуранти фірм. Виступає для продавця і покупця як вихідний пункт при визначенні контрактної ціни, зафік-сованій у документі про угоду.
Ціна з дивідендом - відбиване в ціні акцій право покупця на одержання чергових дивідендів; безпосередньо перед виплатою дивідендів таке право не надається.
Ціна ковзаюча застосовується у контрактах із тривалими строками поставок, протягом яких економічні умови поставок можуть суттєво змінитися. Найчастіше ковзаючі ціни встановлюються на машини й обладнання зі строками поставки, що перевищують один рік (для контрактів із використанням цін із наступною фіксацією переважно до року), а також при виконанні великих за обсягом і тривалих у часі підрядних робіт.
Ціна котирувальна - зафіксована середня типова ціна на товар за визначений проміжок часу, визначається на основі контрактних цін і служить орієнтиром при складанні нових контрактів, у тому числі на біржі.
Ціна нетто - чиста ціна товару на місці його купівлі-продажу, що не включає знижки і надбавки, зв'язані з розходженням базисних умов постачань, субсидії і т.д. Ц.- н. для одержувача - сума, фактично сплачена продавцю: для продавця - фактичний виторг від продажу товару за винятком витрат, понесених у зв'язку з виконанням угоди.
Ціна номінальна - ціна, опублікована в прейскурантах. Іноді приймається як базисна ціна контракту, від якої відбувається числення знижок, надбавок; біржова ціна за товар, по якому в день котирування не було укладено угод.
Ціна поточна - ціна і тариф, що діють у даний період. Поділяються на оптові ціни, закупівельні ціни, ціни і розцінки в будівництві, тарифи і ціни на послуги, надані підприємствам, організаціям, населенню, роздрібні ціни.
Ціна прейскурантна - ціна товару, що включається в прейскурант фірми; будучи в більшості випадків номінальною або ж відбиваючи рівень фактичної ціни вже складених угод, виступає для продавця і покупця як вихідний пункт при визначенні контрактної ціни. Якщо прейскурантна ціна встановлюється державним органом, то вона відноситься до категорії регульованих цін.
Ціна світова - ціна, яка встановлюється і передбачена відповідним контрактом. Вона відображає реальну ціну товару відповідної групи, або середню ціну на один і той же товар, який встановлений в різних країнах чи світових регіонах, обчислюється тільки у вільно конвертованій валюті.
2. Система та повноваження державних органів по контролю за цінами
Державне регулювання цін - це політика держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів впливати на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні.
Загальний нагляд та контроль за дотриманням цінової дисципліни забезпечує Державна інспекція з контролю над цінами Міністерства економіки і підпорядковані їй державні інспекції з контролю над цінами місцевих державних адміністрацій, які в межах своєї компетенції здійснюють: державний контроль за дотриманням установленого порядку затвердження й застосування цін; захист законних інтересів громадян; виявлення, усунення і запобігання фактів отримання за рахунок необгрунтованого підвищення цін та тарифів незаконних доходів суб'єктами господарювання; експертизу економічного обгрунтування цін і тарифів суб'єктами господарювання; прийняття рішень щодо застосування фінансових санкцій та стягнення штрафів через податкові органи за виявлені порушення.
Допомагають державним інспекціям за цінами у питаннях нагляду і контролю у сфері ціноутворення податкові, фінансові, антимонопольні служби держави, а також комітети у справі захисту прав споживачів.
Ст. 5 ЗУ «Про ціни та ціноутворення»
Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері ціноутворення
1) забезпечує проведення державної цінової політики;
2) здійснює державне регулювання цін, визначає повноваження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін, якщо інше не визначено законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) визначає перелік товарів, державні регульовані ціни на які затверджуються відповідними органами виконавчої влади, якщо інше не визначено законом.
Ст. 6. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері ціноутворення
Органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної цінової політики у межах повноважень, визначених законом.
Державна інспекція України з контролю за цінами (Держцінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України
Держцінінспекція України входить до системи органів виконавчої влади і реалізує державну політику з контролю за цінами.
Основними завданнями Держцінінспекції України є:
1) реалізація державної політики з контролю за цінами шляхом:
- проведення постійного моніторингу, аналізу і дослідження динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку та оперативне забезпечення Кабінету Міністрів України, органів державної влади прогнозно-аналітичними матеріалами щодо очікуваних змін цінової ситуації в державі;
- внесення Міністрові, центральним і місцевим органам виконавчої влади пропозицій щодо визначення методів впливу на економічні процеси та цінову ситуацію на споживчому ринку;
- надання у випадках, передбачених законодавством, висновків щодо економічного обґрунтування витрат під час формування цін (тарифів) на товари, роботи і послуги, щодо яких запроваджено державне регулювання цін (тарифів);
- здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
запобігання порушенням у сфері ціноутворення та їх усунення;
2) внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики з контролю за цінами.
4. Держцінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:
1) здійснює цінові спостереження, проводить моніторинг цін (тарифів) на соціально значущі товари та послуги, забезпечує на постійній основі оперативною інформацією про результати моніторингу Міністра для подальшого інформування Кабінету Міністрів України, заінтересованих органів державної влади;
2) проводить моніторинг прийнятих центральними і місцевими органами виконавчої влади, уповноваженими вирішувати питання ціноутворення, рішень щодо формування, встановлення та застосування цін (тарифів);
3) вносить на розгляд Міністра прогнозно-аналітичні матеріали щодо розвитку цінової ситуації на споживчому ринку, пропозиції щодо запровадження або скасування державного регулювання цін (тарифів) на товари, роботи і послуги, крім тих, ціни (тарифи) на які регулюються національними комісіями, що здійснюють державне регулювання природних монополій;
4) подає органам Антимонопольного комітету України відомості, що можуть свідчити про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
5) вносить центральним і місцевим органам виконавчої влади, уповноваженим вирішувати питання ціноутворення, пропозиції щодо вдосконалення порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів), а також скасування в установленому порядку цін (тарифів), встановлених з порушенням вимог законодавства;
6) надає висновки щодо розрахунків економічно обґрунтованих планованих витрат під час формування оптово-відпускних цін для суб'єктів господарювання, які провадять діяльність з виробництва та/або реалізації соціально значущих продовольчих товарів, зміни цін на які підлягають декларуванню;
7) надає висновки щодо економічної обґрунтованості розрахунків оптово-відпускних цін на лікарські засоби або вироби медичного призначення, що закуповуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;
8) надає суб'єктам господарювання висновки щодо розрахунків економічно обґрунтованих планованих витрат під час формування тарифів на окремі види житлово-комунальних послуг;
9) погоджує за поданням видавця (редакції) довідку про плановану та фактичну собівартість виготовлення одного примірника передплатного видання на відповідний рік;
10) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та подає їх Міністрові в установленому порядку;
11) взаємодіє з місцевими органами виконавчої влади з питань реалізації державної політики з контролю за цінами;
12) сприяє органам місцевого самоврядування у здійсненні ними повноважень щодо контролю за дотриманням цін (тарифів);
13) виконує в межах повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери її управління;
14) забезпечує інформування громадськості про реалізацію державної політики з контролю за цінами;
15) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на неї Президентом України.
Держцінінспекція України з метою організації своєї діяльності:
1) забезпечує в межах повноважень здійснення заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх здійсненням в апараті Держцінінспекції України та її територіальних органах;
2) здійснює в установленому порядку добір кадрів в апарат Держцінінспекції України та на керівні посади в її територіальні органи, формує в установленому порядку кадровий резерв на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і працівників апарату Держцінінспекції України та її територіальних органів;
3) організовує планово-фінансову роботу в апараті Держцінінспекції України та її територіальних органах, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію ведення та вдосконалення бухгалтерського обліку;
4) розглядає звернення громадян з питань, що належать до компетенції Держцінінспекції України та її територіальних органів;
5) організовує ведення діловодства та архіву в апараті Держцінінспекції України;
6) забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики стосовно державної таємниці і контроль за її збереженням у Держцінінспекції України та її територіальних органах;
7) здійснює заходи щодо створення інформаційних систем і комп'ютеризації робіт в апараті Держцінінспекції України та її територіальних органах;
8) забезпечує міжнародне співробітництво з питань, що належать до її компетенції;
9) організовує інформаційну та видавничу діяльність з реалізації державної політики з контролю за цінами.
3. Правові засади валютних операцій в сфері господарювання та засоби їх обмеження
Валютне регулювання -- діяльність державних органів, спрямована на регламентування порядку здійснення валютних операцій.
Валютні відносини складаються у сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з її роллю в розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту з метою утворення і використання необхідних суспільству валютних фондів.
Структура валютних фондів:
* Державний валютний фонд;
* місцеві валютні фонди;
* валютні фонди юридичних і фізичних осіб;
* валютні фонди громадських організацій, інших осіб.
Формування Державного валютного фонду забезпечує Кабінет Міністрів України:
* з коштів державного бюджету в межах сум видатків, затверджених Верховною Радою України;
* купівлею валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України;
* за рахунок кредитів у іноземній валюті в межах затвердженого
Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;
* з інших надходжень, передбачених чинним законодавством.
Галузь валютних відносин складають міжнародні та внутрішні (внутрішньодержавні) валютні відносини.
Міжнародні валютні відносини проявляються:
* у зовнішній торгівлі;
* у наданні економічної та технічної допомоги;
* у спільній діяльності в галузі капіталовкладень;
* у міжнародних перевезеннях та ін.
Внутрішньодержавні валютні відносини охоплюють суспільні зв'язки, зорганізовані державою в ході розробки та здійснення національної валютної політики й зумовлені утворенням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих валютних фондів, не- обхідних для виконання певними суб'єктами своїх функцій.
Особливості валютних відносин: 1) складаються у сфері фінансової діяльності держави, яка чітко регламентує порядок утворення й використання централізованих і децентралізованих валютних фондів; 2) безпосереднім приводом для їх виникнення є здійснювана державою планова діяльність з утворення і використання необхідних валютних фондів; 3) об'єктом є валютні цінності як засіб платежу в міжнародних роз- рахунках або такі, що можуть бути сурогатом таких розрахункових засобів, тобто гроші; 4) еквівалентний, тобто двосторонній, рух грошової та товарної форм між суб'єктами; 5) регулюються нормами не лише фінансового, а й інших галузей права, насамперед цивільного, тобто є комплексними.
ЗАКОНОДАВСТВО. В даний час в основі валютного регулювання лежить спеціальний базовий нормативний акт Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р., в якому визначено режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю та відповідальність за порушення валютного законодавства.
Важливі норми щодо валютного регулювання містяться в розділі VІІІ Закону України «Про Національний банк України », в якому визначені повноваження Національного банку в сфері валютного регулювання та контролю, а саме:
Крім зазначених вище актів до валютного законодавства належать: Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р., Укази Президента України: «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» (1994 р.), «Про заходи щодо забезпечення валютного та експортного контролю» (1994 р.), «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» (1999 р.).
Механізм правового регулювання валютних відносин -- сукупність узятих в органічній єдності та взаємозв'язку правових засобів, за допомогою яких держава впливає на суспільні відносини, пов'язані з утворенням, розподілом і використанням валютних фондів.122
Правовий режим валютних відносин -- це режим валютних обмежень, тобто законодавча або адміністративна заборона, лімітування чи регламентація операцій з валютою або валютними цінностями.
ОБМЕЖЕННЯ здійснення валютних операцій: 1) регулювання переказів і платежів за кордон, вивезення капіталу, репатріація прибутків, золота, грошових знаків і цінних паперів; 2) обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти і введення обов'язкового продажу державної іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом; 3) зосередження валютних операцій у центральних або спеціально уповноважених банках; 4) контроль за створенням і ліквідацією авуарів резидентів у країні; 5) контроль за створенням і ліквідацією нерезидентів -- учасників валютних операцій у країні; 6) контроль за інвестуванням нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн; 7) декларування, попередній дозвіл, контроль або заборона у здійсненні окремих видів валютних операцій.
Валюта України -- власне національна валюта України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.
Іноземна валюта -- власне іноземна валюта, монетарні метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або в монетарних металах.
Валютні операції пов'язані:
1) з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
2) з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
3) із ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Уповноважений банк -- будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, який має ліцензію НБУ на виконання валютних операцій, а також здійснює контроль за операціями своїх клієнтів.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України для здійснення валютних операцій на весь період дії режиму валютного регулювання (мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют).
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам для здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальна ліцензія потрібна для таких операцій: а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей; б) ввезення, переказування, пересилання в Україну національної валюти України; в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни й суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави; ґ) розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах за межами України; д) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі придбання цінних паперів.
Функції валютного контролю: * контроль відповідності валютних операцій чинному законодавству та наявності необхідних ліцензій; * перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті резидентами і нерезидентами; * перевірка повноти та об'єктивності обліку й звітності за операціями резидентів і нерезидентів.
Державні органи валютного регулювання та контролю: * Верховна Рада України; * Кабінет Міністрів України; * Національний банк України; * Міністерство економічного розвитку та торгівлі України; * Міністерство фінансів України;
Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання: 1) визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України; 2) бере участь у складанні платіжного балансу України; 3) забезпечує здійснення бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей; 4) забезпечує формування і є розпорядником Державного валютно-го фонду України; 5) визначає порядок використання надходжень у міжнародних роз- рахункових (клірингових) одиницях, що використовуються в торговельному обороті з іноземними державами, а також у не- конвертованих іноземних валютах, які використовуються в не- торговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.
Національний банк України у сфері валютного регулювання: 1) здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України; 2) складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України; 3) контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; 4) визначає в разі потреби ліміти заборгованості в іноземній ва- люті уповноважених банків нерезидентам; 5) видає в межах, передбачених законодавством, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; 6) нагромаджує, зберігає та використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; 7) видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; 8) встановлює способи визначення й використання валютних (об- мінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або в розрахункових (клірингових) одиницях; 9) установлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; 10) забезпечує публікацію банківських звітів про власні валютні операції та валютні операції уповноважених банків.
Фінансові правопорушення, передбачені валютним законодавством: * несвоєчасне здійснення розрахунків у валютних операціях при виконанні зобов'язань за угодами тощо; * здійснення валютних операцій без генеральної чи індивідуальної ліцензії Національного банку України; * незаконне приховування в банках іноземних держав валютних цінностей, що належать резидентам; * невиконання уповноваженими банками доручень резидентів щодо купівлі та продажу іноземної валюти; * невиконання резидентами встановлених вимог до продажу валютних коштів, що надійшли на їхні рахунки; * невиконання уповноваженими банками функцій валютного контролю; * несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції та ін.
4. Правова природа та порядок укладання (припинення) договору на розрахунково-касове обслуговування (договору банківського рахунка)
Поняття, загальна характеристика договору банківського рахунка. Відносини, що повґязані із зарахуванням і витратою грошей у безготівковій формі, існують у рамках спеціальної економічної конструкції, яка називається "рахунок". З одного боку, рахунок - це бухгалтерський документ, на якому відображаються стан і рух коштів, що належать особі, з іншого, - рахунком називають вимогу, в якій пропонується сплатити гроші за товар, роботи або послуги. Відносини, що складаються з приводу відкриття, використання та закриття рахунка в банку, визначаються договором банківського рахунка.
Банківськими рахунками виступають рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобовґязання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Основними видами рахунків, що банки мають право відкривати своїм клієнтам, залежно від їх призначення є вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки (ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 p.).
Депозитним (вкладним) рахунком є рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.
Поточним рахунком визнається рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, а також фізичним особам-підприємцям для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Поточні рахунки відкриваються також фізичним особам для зберігання коштів, отримання готівки та проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з юридичними та іншими фізичними особами. До поточних рахунків належать карткові рахунки (картрахунки).
Кореспондентський рахунок -- це рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.
Чинне законодавство розглядає договір банківського рахунка як самостійний вид договору, який укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка в банку на умовах, погоджених сторонами, і присвячує йому окрему гл. 72 ЦК України.
За договором банківського рахунка банк зобовґязується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 ЦК України).
Отже, договір банківського рахунка є консенсуальним (він укладається з моменту досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов договору, а не з моменту зарахування коштів на рахунок), двостороннім (права та обовґязки наявні в обох сторін) та відплатним (за користування грошовими коштами на рахунку банк сплачує проценти).
За своєю юридичною природою договір банківського рахунка має змішаний характер. У ньому поєднуються елементи договору банківського вкладу та інших договорів про надання послуг, наприклад, договору доручення.
До істотних умов договору банківського рахунку належать: 1) предмет договору; 2) проценти за користування коштами, що знаходяться на рахунку.
Сторони договору банківського рахунка - банк (фінансова установа) і клієнт (володілець рахунка).
На визначенні поняття "банк" ми в попередній главі цього підручника уже зупинялися.
Клієнтами (володільцями рахунка) можуть виступати будь-які фізичні особи, у тому числі неповнолітні (п. 4 ч. 1 ст. 32 ЦК України) , та юридичні особи.
Предметом договору банківського рахунка є грошові кошти клієнта, що знаходяться на банківському рахунку, і послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які повґязані з переказом грошей з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором. Як і за договором банківського вкладу клієнт не має права власності або іншого речового права на предмет договору.
Грошові кошти, які обліковуються на рахунках клієнтів, використовуються банком для отримання прибутку. За користування грошовими коштами банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти сплачуються в розмірі, встановленому договором, а якщо їх розмір не визначений у договорі, - в розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу (ст. 1070 ЦК України).
Форма договору банківського рахунка - проста письмова, прямо повґязана з процедурою укладення договору й відкриття рахунка. Укладення договору банківського рахунка може відбуватися або шляхом підписання єдиного документа або шляхом подання клієнтом заяви з резолюцією керівника банку про дозвіл укладення договору. В останньому випадку договір укладається в письмовій формі - шляхом обміну документами.
Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка в банку на умовах, погоджених сторонами (ч. 1 ст. 1067 ЦК України). Таким чином, укладення договору банківського рахунка є підставою для відкриття відповідного рахунка.
Права та обовґязки банку і клієнта є взаємними.
Основні обовґязки банку такі:
1) укладати договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам
2) вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (ч. 1 ст. 1068 ЦК України);
3) зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ч. 2, 3 ст. 1068 ЦК України).
4) зберігати таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.
Банк має право:
1. використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ч. 2 ст. 1066 ЦК України).
2. отримувати від Клієнта документи та інформацію в обсязі, встановленому законодавством України та банківськими правилами;
3. на виконання розпорядження Клієнта (пункт 4.5. цього Договору) здійснювати на користь Банку договірне списання коштів з Рахунку у сумі існуючої заборгованості перед Банком за зобов'язаннями Клієнта.
4. не приймати до оброблення електронні розрахункові документи та інші документи, запити Клієнта, надані у вигляді електронних документів засобами інтернет-банкінгу, щодо яких Клієнтом не дотримані вимоги банківських правил щодо створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання, захисту електронних документів;
Обовґязками клієнта є:
1) дотримання банківських правил при вчиненні операцій за рахунком;
2) внесення плати за виконання банківських операцій за його рахунком, якщо інше не встановлено договором, тощо.
Підстави і черговість списання грошових коштів з рахунка. Банк може відповідно до ст. 1071 ЦК України списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження, за рішенням суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом, наприклад, за вказівкою державного виконавця про перерахування грошових коштів клієнта-боржника на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби.
У разі відсутності або недостатності грошових коштів на рахунку клієнта банк не веде облік розрахункових документів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.
Відповідальність банку за договором банківського рахунка. У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (ст. 1073 ЦК України).
Крім можливості застосування штрафних санкцій, законодавство встановлює обовґязок банку після виявлення факту порушення негайно припинити його та усунути несприятливі наслідки невиконання або неналежного виконання договору банківського рахунка.
Розірвання договору банківського рахунка. Клієнт має право в будь-який час вимагати розірвання договору банківського рахунка.
Банк має право розірвати договір банківського рахунка у випадках:
- якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;
- у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;
- в інших випадках, встановлених договором або законом.
Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок у строки і в порядку, що встановлені банківськими правилами.
Банк має право відмовитися в односторонньому порядку від договору банківського рахунка та закрити рахунок у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку (ст. 1075 ЦК України).
5. Форми готівкових розрахунків та порядок касових операцій
Готівкова форма розрахунків застосовується для обслуговування населення (наприклад - виплата заробітної плати, премій, грошової допомоги, дивідендів, пенсій). Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі. Між готівковими і безготівковими розрахунками існує тісний зв'язок.
Усі розрахунки готівкою між підприємствами можуть здійснюватися як за рахунок коштів, отриманих у касі банку, так і за рахунок виторгу від реалізації й інших касових надходжень. Причому готівка, отримана як виторг від реалізації продукції й інші касові надходження, можуть бути використані підприємствами для забезпечення господарських потреб, а готівка, отримана з каси банку, як виторг від реалізації продукції і касові надходження на оплату праці і виплату дивідендів. Підприємства повинні забезпечувати систематичне і повне виконання своїх фінансових зобов'язань (сплата податків, обов'язкових платежів у бюджет і державні цільові фонди). Касові операції підприємства.
Касові операції підприємства пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Усі підприємства, що мають поточні рахунки в банку, повинні зберігати свої гроші на цих рахунках. Одержання готівки з рахунка здійснюється за допомогою грошового чека, що є розпорядженням банкові видати зазначену в ньому суму коштів. Порядок ведення касових операцій регулюється Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від І5.І2.2004р № 637, а також Постанови Правління НБУ "Про затвердження Змін до Положення про ведення касових операцій у національній валюті України" від 10.08.05 р. N$277, яка встановила граничний строк перегляду ліміту до ЗІ. 12.2005 р.
Готівкову форму розрахунків застосовують:
- для розрахунків із працівниками (виплата заробітної платні, грошових компенсацій, премій, дивідендів, пенсій тощо);
- забезпечення нагальних господарських потреб (на придбання канцелярських товарів, оплату витрат на відрядження тощо);
- розрахунків із бюджетом і державними цільовими фондами;
- розрахунків між підприємствами - діловими партнерами (за матеріали, паливо тощо, але не більше, ніж 10000 грн. на день), за умови відсутності у них податкової заборгованості.
Розрахунки в готівковій формі для підприємств усіх видів діяльності і форм власності проводяться з оформленням таких документів:
- податкова накладна;
- прибуткові і видатковий касові ордери;
- касовий або товарний чек;
- квитанції;
- договір закупівлі-продажу;
- акт про закупівлю товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
6. Форми безготівкових розрахунків
Безготівкові грошові розрахунки - це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коло кошти списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів. Безготівкові розрахунки в Україні регламентуються Інструкцією №368 “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” від 25.04.2001 р.
В інструкції відзначаються загальні принципи організації безготівкових розрахунків у національній валюті України, їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу.
Загальні правила документообороту:
* розрахункові документи складаються на бланках, форми яких визначені Інструкцією;
* відповідальність за правильність заповнення несе особа, яка оформляла цей документ;
* розрахунковий документ виписується в кількості примірників (за винятком чеку), потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків;
* платежі з розрахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках.
Безготівкові розрахунки в господарському обороті України здійснюються з використанням наступних форм розрахункових документів: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитиви, векселі, платіжні вимоги, інкасові доручення.
ПЛАТІЖНЕ ДОРУЧЕННЯ - це письмове розпорядження платника банку про списання з його рахунку та зарахування на рахунок отримувача конкретну грошову суму. Доручення приймаються до виконання протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення доручення не враховується. Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках. Винятком є доручення на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків та зборів, пені, штрафів, санкцій, які приймаються банком не залежно від наявності коштів на цих рахунках.
ПЛАТІЖНА ВИМОГА-ДОРУЧЕННЯ - комбінований документ, який складається з 2 частин: верхня частина - вимога постачальника до покупця оплатити вартість поставленої йому продукції; нижня частина документу - доручення платника своєму банку про перерахування з його рахунку вказаної суми грошей. Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платнику. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника. У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає його в банк, що його обслуговує. Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом 20 календарних днів з дня виписки.
ПЛАТІЖНА ВИМОГА - документ, який використовується і випадку примусового списання (стягнення) коштів. Порядок виконання платіжних вимог визначається органами державного казначейства.
Дозволяється примусове стягнення коштів лише на підставі виконавчих документів або рішень податкових органів та визнаних претензій.). Сума платіжної вимоги визначається стягувачем. Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати складання
ЧЕК - це письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) своєму банку (банку-емітенту - банк, що видає чекову книжку) сплатити зі свого рахунку пред'явнику чека (чекодержателю) відповідну грошову суму, зазначену в чеку.. Строк дії чекової книжки - 1 рік. Розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі - 3 місяці. За погодженням з установою банку термін використання невикористаної чекової книжки може бути продовжений.
АКРЕДИТИВ - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:
* виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;
* надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива.
Банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту.
Бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт, послуг...).
Виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банка-емітента виконує акредитив.
Існує декілька видів акредитивів: покриті та непокриті, відзивні та безвідзивні.
Покритий - акредитив для здійснення платежів при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.
Непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту. В цьому випадку платежі постачальнику гарантує банк.
Відзивний - це акредитив, який може бути замінений або анульований банком-емітентом без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад у випадку невиконання умов договору банк-емітент може відмовитись від гарантування платежів за акредитивом).
Безвідзивним є акредитив, який не може бути змінений або анульований без згоди бенефіціара Бенефіціар може достроково відмовитись від використання акредитива, якщо таке передбачено його умовами. Бенефіціар, у випадку зміни умов акредитиву, повинен звернутися до заявника акредитива, а заявник, у разі згоди, вносить зміни до акредитива через банк-емітент, який, в свою чергу, надсилає повідомлення виконуючому банку.
ВЕКСЕЛЬ засвідчує безумовне боргове зобов'язання оплатити після настання строку певну суму грошей утримувачу векселя. Вексель використовується як форма комерційного кредиту (відстрочка або розстрочка платежу за реалізовану продукцію, роботи, послуги) і як засіб платежу. Основними видами векселів є: простий (соло) та перевідний (тратта).
Простий вексель - документ, який містить безумовне зобов'язання векселедателя виплатити конкретну суму грошей в певному місті і в певний строк векселедержателю. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Тратта - документ, який містить пропозицію векселедателя (трасанта) платнику (трасату) виплатити певну суму грошей в певному місті і в певний строк отримувачу (ремітенту).
Перевідний вексель перетворюється в безумовне зобов'язання з боку платника після того, як він акцептує його, тобто погодиться з боргом. До цього моменту платник є тільки умовним боржником. Гарантія оплати перевідного векселя лежить на векселедателі. Трасант, як правило, виписує (трасирує) вексель на іншу особу, якщо вона в свою чергу, має заборгованість перед векселедателем. Основною відмінністю перевідного векселя від простого є те, що перший являється інструментом переводу коштів із розпорядження одної особи в розпорядження іншої особи.
Особливістю векселя є те, що векселедержатель може передати свої права по бумазі іншій особі за допомогою індосаменту (передаточного надпису). Індосамент переносить на нову особу всі права, що витікають із векселя. Індосамент може містити або не може містити найменування особи, на користь якої він зроблений. В першому випадку він називається повним або іменним, а в другому - бланковим. Особа, яка отримала вексель з бланковим індосаментом, може заповнити бланк своїм або будь-яким іншим іменем. Індосамент ставиться на зворотній стороні векселя. Всі особи, які поставили індосамент на векселі, несуть солідарну відповідальність за його виконання. Якщо індосант хоче зняти з себе відповідальність за векселем, то при передачі його іншій особі, він повинен поставити фразу “без обернення на мене”. Наявність такого надпису, як правило, знижує довіру до
ІНКАСОВІ ДОРУЧЕННЯ - це форма безготівкового розрахунку, яка використовується у випадку стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій відповідно до наказів Держкомрезерву України, суми недоїмки до бюджету по податках, податкових кредитах, штрафів, нарахованих податковими інспекціями. Особливості розрахунків в електронних системах “клієнт-банк”.
Для оперативного ведення клієнтом своїх розрахунків у банку може застосовуватись програмно-технічних комплекс - “клієнт-банк”.
Ця система є складовою програм банківської діяльності та джерелом надходження розрахункових документів до системи електронних платежів НБУ чи внутрішньої платіжної системи і складається з клієнтської а банківської частин.
Клієнтська частина забезпечує автоматичне ведення поточного стану рахунку клієнта в банку. Реквізити документів в електронному вигляді визначаються договором між банком та клієнтом (але є обов'язкові).
Банківська частина забезпечує перевірку наведених електронних підписів (цифрових) на кожному розрахунковому документі.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Економічна сутність, поняття, принципи та характеристика обліку безготівкових розрахунків. Відображення господарських операцій в системі рахунків. Особливості обліку операцій на поточних рахунках в іноземній валюті. Форми безготівкових розрахунків.
курсовая работа [1,3 M], добавлен 17.05.2011Різновиди банківських рахунків та особливості їх обслуговування. Форми та види безготівкових розрахунків, ознаки, можливості застосування. Механізм здійснення міжбанківських розрахунків. Порядок функціонування системи готівково-грошового обігу в банках.
курсовая работа [67,5 K], добавлен 12.07.2010Основні поняття та завдання обліку і контролю руху грошових коштів на рахунках в банку. Види банківських рахунків та порядок відкриття, переоформлення і закриття рахунків в установах банків. Порядок та форми здійснення безготівкових розрахунків в Україні.
курсовая работа [71,5 K], добавлен 21.09.2011Організаційна структура банку, компетенції органів його управління. Особливості організації фінансової роботи. Аналіз основних видів послуг, валютних операцій. Форми готівкових і безготівкових розрахунків. Динаміка основних складових банківських ресурсів.
отчет по практике [128,0 K], добавлен 28.11.2015Поняття та форми кредиту. Ознаки та види банківського кредиту. Форма та порядок укладання договору банківського кредиту, права та обов'язки сторін. Процедура зміни та розірвання договору. Кредитний ризик та види забезпечення кредитного договору.
курсовая работа [32,0 K], добавлен 20.11.2010Поточні й інші рахунки підприємства у банках. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень та із застосуванням векселів. Сутність акредитивної форми розрахунків. Порядок виставлення акредитиву і розрахунків по ньому. Форми безготівкових розрахунків.
контрольная работа [31,5 K], добавлен 05.01.2011Нормативно-правові засади, документальне оформлення, облік операцій за поточними рахунками суб'єктів господарювання в національній валюті на прикладі досвіду Львівської філії АКІБ "УкрСиббанк". Умови відкриття, обслуговування і закриття поточного рахунку.
курсовая работа [63,6 K], добавлен 12.01.2011Сутність, класифікація та принципи організації безготівкових розрахунків. Порядок здійснення грошових відносин між постачальником і платником. Платіжні доручення, грошові та розрахункові чеки. Система електронних платежів Національного банку України.
курсовая работа [61,5 K], добавлен 03.06.2011Комерційні банки в Україні як найбільш активні учасники валютного обігу. Організаційні засади валютних операцій. Механізм здійснення неторгівельних валютних операцій. Перспективи розвитку та шляхи підвищення ефективності валютних операцій банку.
курсовая работа [64,9 K], добавлен 20.01.2011Використання безготівкових розрахунків при розрахунках за зовнішньоекономічними операціями. Аналіз використання безготівкових розрахунків за експортно-імпортними операціями. Проблеми та перспективи розвитку безготівкових форм розрахунків в Україні.
курсовая работа [117,1 K], добавлен 28.05.2010Профільні напрями діяльності та пріоритети ПАТ "А-Банк". Аналіз структури власного капіталу та джерел його формування, пасивів, активів та фінансового результату банку. Характеристика операцій банку. Види платіжних систем, форми безготівкових розрахунків.
курсовая работа [71,3 K], добавлен 03.06.2013Особливість діяльності банку у сфері валютних операцій. Аналіз динаміки, структури та ефективності валютних операцій банку на прикладі АБ "Південний". Фінансово-економічна характеристика діяльності банку. Шляхи підвищення ефективності валютних операцій.
курсовая работа [346,9 K], добавлен 11.10.2011Порядок кредитування фізичних осіб на споживчі потреби в банку. Валютний курс, форми та порядок встановлення. Облік операцій з власним капіталом. Облік цінних паперів і принципи їх оцінки. Оціночна діяльність банку. Складання фінансової звітності.
отчет по практике [122,0 K], добавлен 08.09.2010Теоретико-правові основи валютних операцій комерційних банків. Організаційно-економічна характеристика ВАТ "Аграрний комерційний банк", аналіз видів, особливостей та перспектив розвитку його валютних операцій, оцінка валютних ризиків при їх проведенні.
магистерская работа [2,9 M], добавлен 02.07.2010Поняття банківського рахунку та його види, правова природа договору. Порядок відкриття та закриття рахунків. Зберігання коштів і здійснення розрахунків між учасниками розрахункових правовідносин в установах банку на рахунках через платіжні системи.
контрольная работа [24,0 K], добавлен 30.01.2010Загальна характеристика АТ "Сбербанк Росії": стратегічна мета, предмет та види діяльності, які здійснює банк. Аналіз економічної діяльності АТ "Сбербанк Росії". Оцінка банківських послуг. Форми безготівкових розрахунків, порядок кредитування клієнтів.
отчет по практике [35,8 K], добавлен 31.05.2013Сутність і зміст міжбанківських розрахунків, їх види та форми, вимоги та нормативно-правове регулювання. Порядок відкриття та закриття коррахунку в НБУ. Схема здійснення міжбанківських розрахунків. Характеристика прямих кореспондентських відносин.
курсовая работа [49,3 K], добавлен 20.03.2014Операції по документарних акредитивах. Порядок розрахунків у формі документарного акредитиву. Теоретичні засади міжнародних лізингових відносин. Якісні переваги лізингу, склад, види та форми лізингових платежів. Етапи проведення лізингової операції.
контрольная работа [90,7 K], добавлен 28.09.2009Практика здійснення експортерами та імпортерами міжнародних розрахунків у вітчизняній та іноземній валютах. Сутність банківських переказів, Документарного інкасо та акредитиву. Практика валютних операцій. Порядок купівлі-продажу іноземної валюти.
отчет по практике [88,6 K], добавлен 15.07.2010Економічна сутність безготівкових розрахунків банківських установ. Організація роботи банка з платіжними картками. Порядок відкриття та закриття картрахунків фізичних осіб, проведення операцій по ним. Проблеми та перспективи розвитку карткового бізнесу.
курсовая работа [1,7 M], добавлен 16.01.2014