Комерційний банк як банк, що функціонує на другому рівні банківської системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Дана курсова робота виконана на тему «Комерційний банк, як банк, функціонуючий на другому рівні банківської системи».

Мета курсової роботи - визначити та проаналізувати діяльність комерційних банків України.

У курсовій роботі буде розкрито:

- поняття сучасного комерційного банку;

- класифікацію за різноманітними ознаками;

- організаційної структури банків, принципи побудови та дільності кожного виду банку;

- функції, порядок відкриття, реєстрації та ліквідації банків;

- подання фінансової звітності комерційних банків і взаємовідносини Національного банку України та комерційних банків як другого рівня банківської системи України.

Комерційні банки - це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого це підприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб.

Тема моєї курсової роботи , на мою думку, є досить актуальною, оскільки вона висвітлює та аналізує роботу комерційних банків в Україні , що за умов існування ринкової економіки має велике значення.

Поняття комерційного банку та класифікація комерційних банків в Україні

комерційний банк структура

Згідно з Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III (Визначення терміна в редакції Закону N 3024-VI від 15.02.2011):

Банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесено Державного реєстру банків.

У широкому розумінні, комерційний банк - це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи. Таке трактування комерційного банку характерне для української практики, в якій усі банки, крім центрального, називаються комерційними.

У вузькому розумінні комерційний банк - це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку. Так, він характеризується у банківській практиці Німеччини, США та інших країн, у яких, поряд з групою комерційних банків, діє велика група інших банків другого рівня, що не є комерційними.

Сучасний комерційний банк -- це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов повної економічної самостійності, партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду.

За формою власності комерційні банки можуть бути:

- унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя;

- з колективною формою власності.

Унітарні банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи. Нині в Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк). Статутні капітали цих банків сформовано за рахунок бюджетних коштів. Решта комерційних банків - це банки з колективною формою власності. Приватними вони не можуть бути, оскільки частка кожного із засновників законодавчо обмежена 35% статутного фонду банку. Отже, кількість засновників не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.

Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників шляхом випуску і розміщення акцій банку. Причому всі емітовані акції мають бути іменними, оскільки банки за чинним законодавством не мають права на випуск акцій на пред'явника. Власником капіталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок грошових внесків (паїв) у статутний капітал. При цьому за кожним із учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником цього капіталу. Пайові банки в Україні створюються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в статутний капітал банку.

Відповідно до величини статутного капіталу, капіталу банків та величини активів розрізняють банки:

- малі;

- середні;

- великі.

На банківському ринку України більшість банків малі та середні зі статутним капіталом до 5 млн. євро. До десятки великих банків зі статутним капіталом понад 5 млн. євро належать Промінвестбанк, АКБ «Україна», Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Приватбанк, Аваль, ПУМБ (Перший український міжнародний банк), Укрощадбанк. На ці банки припадає понад 70% загального капіталу банківської системи України, що свідчить про високий рівень концентрації банківського капіталу. Банки, які входять до розряду великих, - це передусім комерційні банки, створені на базі трансформованих відділень колишніх державних спеціалізованих банків: Промбудбанку, Агропромбанку, Житлосоцбанку, Ощадбанку, Зовнішекономбанку колишнього СРСР. Ці ж банки є представниками багатофілійних банків.

Залежно від наявності філій розрізняють комерційна банки:

- багатофілійні;

- малофілійні;

- безфілійні.

До багатофілійних банків України можна віднести Укрощадбанк, АКБ «Україна», «Аваль», Укрсоцбанк.

За секторами ринку, на яких функціонують банківські установи, усі банки можна поділити на:

- міжнародні, що створюються за участі іноземного капіталу і можуть мати свої філії за кордоном;

- міжрегіональні, які мають розгалужену мережу своїх філій ті відділень по території країни;

- регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону (міста, району, області).

Більшість комерційних банків, що функціонують на банківському ринку України, є регіональними. Причому значна частина таких банків (понад 50%) сконцентрована в Києві та Київській області, а також в областях, які традиційно вважаються індустріально розвиненими (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Харківська -- понад 20%).

Залежно від діапазону операцій, що їх виконують комерційні банки, розрізняють:

- універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам;

- спеціалізовані банки, що у своїй діяльності орієнтуються на:

а) обслуговування певної категорії клієнтів -- банки з клієнтською спеціалізацією;

б) обслуговування переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі -- банки з галузевою спеціалізацією;

в) надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів -- банки із функціональною спеціалізацією.

За функціональною спеціалізацією розрізняють банки: інвестиційні; інноваційні; ощадні; іпотечні; облікові; депозитні.

Інвестиційні та інноваційні акумулюють тимчасово вільні грошові кошти на тривалі строки і надають довгострокові кредити. Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів. Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частка їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу і капіталу, мобілізованого шляхом випуску іпотечних облігацій. Облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому в них серед активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних - операції із залученням тимчасово вільних грошових коштів у депозити до запитання. Представником банку з вираженою функціональною спеціалізацією в Україні є Ощадбанк, у пасиві якого близько 90% -- це кошти фізичних осіб. Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III заборонена спеціалізація інших комерційних банків на залученні вкладів від фізичних осіб. Частка цих депозитів не повинна перевищувати 5% капіталу банку.

За Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III банки мають право створювати такі об'єднання: банківські корпорації, банківські холдингові групи та фінансово-холдингові групи . До складу банківської корпорації чи банківської холдингової групи можуть входити тільки банки, а до складу фінансової холдингової групи -- й інші установи, у тому числі ті, що надають фінансові послуги. Окремий банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання, при цьому він несе відповідальність за інших учасників згідно з укладеним між ними договором.

Організаційна структура комерційного банку

Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментами:

- структурою управління банком;

- структурою його функціональних підрозділів та служб.

Згідно з положеннями Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 № 1576-XII:

Вищим органом акціонерного та пайового банку є загальні збори акціонерів (учасників). Збори вирішують стратегічні завдання в діяльності банку:

- визначення основних напрямів діяльності банку, затвердження планів його діяльності та звітів про їх виконання;

- обрання та відкликання членів спостережного, виконавчого та контрольного органів банку;

- затвердження організаційної структури банку, а також внутрішніх положень, що регламентують виконання банківських операцій;

- внесення змін до статуту банку;

- затвердження річних результатів діяльності, порядку розподілу прибутку та покриття збитків;

- прийняття рішення про додатковий випуск акцій (для акціонерного) та встановлення розміру та порядку внесення учасниками додаткових вкладів для збільшення статутного капіталу пайового банку;

- створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв, та затвердження їхніх статутів і положень;

- прийняття рішення про припинення діяльності банку;

- інші питання, що належать до компетенції загальних зборів акціонерів(учасників) за статутом банку.

Загальні збори скликаються щорічно, не пізніше ніж через місяць після складання балансу на звітний рік.

Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні.

Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового - дирекція. Правління банку (дирекція) вирішує усі питання його поточної діяльності, які не належать до виключної компетенції зборів акціонерів (учасників). Роботою правління керує голова правління, а дирекції - генеральний директор, які обираються чи призначаються згідно зі статутом банку. Ні голова правління акціонерного банку, ні генеральний директор пайового банку не можуть бути одночасно головою загальних зборів акціонерів (учасників).

Контроль за діяльністю правління (дирекції) комерційного банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загальними зборами акціонерів (учасників). Члени ревізійної комісії обираються зі складу акціонерів (учасників) за винятком посадових осіб. Комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності правління (дирекції) як з власної ініціативи, так і за дорученням зборів та на вимогу акціонерів (учасників) банку. Результати перевірок доводяться до відома вищого управлінського органу банка. Ревізійна комісія також складає висновок по річних звітах та балансах банку, без якого загальні збори не в праві затверджувати баланс. Головне завдання ревізійної комісії - контроль за дотриманням банком законодавчих та нормативних актів, що регулюють банківську діяльність.

Згідно з положенням НБУ « Про кредитування» (від 28.09.95 № 246) комерційні банки зобов'язані приймати рішення про видачу кредиту колегіально. З цією метою вони можуть створювати кредитний комітет, який виконує функції контрольного органу. Кредитний комітет розробляє кредитну політику банку, структура залучених коштів та їх розміщення, приймає рішення про надання кредитів та про рівень процентної ставки за кредитами.

Комерційні банки за рішенням зборів акціонерів (учасників) створюють спостережний орган з метою загального керівництва роботою банку і контролю за роботою правління та ревізійної комісії. Таким органом є рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка захищає інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів. Рада вирішує стратегічні завдання управління та розвитку банку, керуючись чинним законодавством і нормативними актами НБУ. На спостережну раду може покладатися виконання окремих функцій загальних зборів, крім тих, що належать до виключної компетенції вищого управлінського органу банку.

Організаційна структура комерційного банку включає функціональні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов'язки. Основним критерієм організаційної побудови банку є економічний зміст та обсяг операцій, які він виконує. Департаменти, управління або відділи (залежно від обсягу операцій та масштабності самого банку) формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп за функціональним призначенням. Тому їх кількість і конкретна назва у різних комерційних банків можуть бути неоднаковими. Так, у структурі найбільших банків України основна функціональна ланка -- департаменти, окремі з яких складаються з управлінь і відділів. Однак найпоширенішою структурною одиницею у більшості вітчизняних банків є управління.

Незалежно від виду комерційного банку, його масштабності, спеціалізації та обсягу виконуваних операцій усі вони обов'язково створюють функціональні підрозділи, які виконують базові банківські операції.

Управління депозитних операцій виконує операції з мобілізації грошових коштів від юридичних, фізичних осіб та комерційних банків на депозитні рахунки: укладає договори, веде облік та аналіз депозитних операцій, надає необхідну інформацію для планування ресурсів банку.

Управління кредитних операцій здійснює кредитування юридичних та фізичних осіб. Банк може надавати кредити підприємствам та організаціям різних галузей економіки, іншим банкам, своїм філіям, населенню. Специфіка кожного виду кредиту, їх призначення, сфери використання, строк та механізм кредитування обумовлюють створення окремих відділів у межах кредитного управління. Так, відділ загальної організації кредитних операцій визначає загальну політику банку і механізм її реалізації в конкретних економічних умовах; розробляє загальну методику кредитування, оцінювання кредитоспроможності потенційного позичальника; вивчає кредитні ризики і визначає способи їх мінімізації. Відділи короткострокового, довгострокового кредитування та кредитування населення визначають потребу в кредиті, вивчають кредитоспроможність клієнтів, укладають кредитні договори, організовують видачу, контролюють цільове використання та своєчасність погашення відповідно короткострокових, довгострокових та споживчих кредитів.

Управління розрахунково-касового обслуговування здійснює відкриття та ведення рахунків клієнтів до запитання, безготівкові розрахунки, видачу та приймання готівки через каси банку.

Підрозділ з питань аналізу та управління ризиками встановлює ліміти за окремими операціями, ліміти ризиків контрпартнерів та країн контрпартнерів; визначає структуру балансу відповідно до рішень вищої управлінської ланки банку з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Основним завданням кредитного комітету є щомісячне (станом на перше число) оцінювання якості активів банку та підготовка пропозицій щодо формування резерву на покриття можливих втрат від їх знецінення.

Комітет з питань управління активами і пасивами щомісячно оцінює собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі; аналізує ступінь відповідності активів та пасивів за строками та надає рекомендації структурним підрозділам банку щодо їх діяльності в разі виявлення розбіжності у часі між активами і пасивами.

Тарифний комітет створюється з метою проведення політики банку в галузі вартості послуг, регулярного щомісячного аналізу співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів.

Поряд з підрозділами, які виконують базові банківські операції та забезпечують управління ризиками, в банківських установах створюється цілий ряд інших підрозділів.

Валютне управління створюється в комерційних банках, що мають ліцензію на здійснення валютних операцій. Це управління відає веденням валютної позиції банку, відкриттям валютних рахунків клієнтам, здійсненням безготівкових розрахунків за валютними рахунками, купівлею-продажем валют, залученням валютних коштів клієнтів у депозити та кредитуванням клієнтів в іноземній валюті. Як і кредитне управління, залежно від кількості і обсягу окремих операцій створюються окремі відділи в межах валютного управління або самостійні управління.

Управління філіями створюють комерційні банки, що мають філії. Відповідно управління керує діяльністю філій, контролює правильність проведення ними кредитної політики і здійснення кредитних операцій, допомагає впроваджувати нові методи роботи, нові технології виконання окремих банківських операцій.

Сучасний комерційний банк багато уваги приділяє питанням рентабельності та ліквідності, а тому формує структурні підрозділи, які аналізують поточну діяльність банку та прогнозують його діяльність на перспективу. Такими підрозділами є управління прогнозування діяльності банку та управління маркетингу.

Банки як юридичні особи мають у своїй структурі служби, що не виконують суто банківських операцій, але їх функціонування забезпечує нормальну діяльність банківської установи. Це бухгалтерія, управління кадрами, юридичний відділ, адміністративно-господарський відділ, відділ аналізу та статистики, відділ експлуатації ЕОМ. Серед таких служб деякі створюються в обов'язковому порядку з ініціативи самого банку чи на вимогу НБУ. Так, створення підрозділів з питань аналізу й управління ризиками та внутрішнього аудиту є однією з обов'язкових умов для отримання ліцензії на здійснення банківських операцій, а службу безпеки банки формують з власної ініціативи.

Визначення конкретної організаційної структури банку є компетенцією загальних зборів учасників. Однак вищий управлінський орган може передавати вирішення цього питання іншим органам управління (спостережній раді, правлінню банку). Функціонування окремих служб і підрозділів регламентується відповідними внутрішніми положеннями комерційного банку, які затверджуються відповідним органом управління.

Принципи побудови та діяльності комерційного банку

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

а) принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

б) принцип універсальності, коли будь-які обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються.

Загальна організація функціонування банків ґрунтується на таких принципах:

По-перше, комерційний банк повинен здійснювати свою діяльність у межах тих ресурсів, які він реально має. До складу цих ресурсів, які називають банківським капіталом, належать як власний капітал комерційного банку, так і тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб, залучені ним для подальшого їх розміщення. Реалізація даного принципу вимагає певного кількісного співвідношення між залученими банком ресурсами і наданими ним кредитами. При цьому важливим моментом є досягнення певного взаємозв'язку між характером і термінами залучених ресурсів та особливостями (за термінами, спрямованістю і т. ін.) кредитів, наданих комерційним банком.

По-друге, банк повинен бути економічно самостійним. Іншими словами, він повинен бути вільним як у мобілізації грошових ресурсів, так і у використанні залучених ресурсів. Таку ж свободу повинен мати банк і щодо свого прибутку, за винятком тієї його частини, яка відповідно до чинного законодавства підлягає вилученню в бюджет у формі встановлених податків і платежів. Економічна самостійність банку є неодмінною умовою його відповідальності за результати своєї діяльності перед усіма клієнтами і вкладниками.

По-третє, комерційний банк усю сукупність своїх взаємовідносин з господарюючими суб'єктами може будувати тільки на ринкових умовах. Залучаючи тимчасово вільні ресурси, розміщуючи їх і надаючи клієнтам банку різні банківські послуги, комерційний банк повинен постійно керуватися прагненням отримати прибуток і зменшити ризики, пов'язані з його діяльністю.

По-четверте, діяльність банку в системі регульованої ринкової економіки може направлятися з боку держави переважно економічними методами. Будь-яке адміністративне втручання в діяльність комерційного банку, як правило, призводить до негативних наслідків. Цей принцип особливо важливо враховувати в умовах нашої країни, де в силу специфіки перехідного періоду (від командної економіки до ринкової) адміністративні методи регулювання банківської діяльності дуже поширені.

Основними принципами діяльності комерційного банку є:

- діяльність у межах реально наявних ресурсів;

- повна економічна самостійність;

- побудова стосунків із клієнтами на партнерських засадах і договірних умовах;

- добір висококваліфікованих кадрів;

- діяльність у межах державного контролю з боку НБУ.

Особливе значення для стабільної роботи банку має формування його пасивів, тобто джерел вкладення коштів, до яких належать власні, залучені та позичені кошти, що в сукупності складаюсь банківські ресурси.

Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених (депозитних) та позичених (не депозитних) ресурсів.

Операції з формування власних ресурсів охоплюють:

- операції з формування статутного капіталу банку;

- операції з формування резервного фонду банку;

- операції з формування страхових фондів банку;

- операції з формування з формування інших фондів банку спеціального призначення, які створюються за рахунок прибутку банку і використовуються відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою комерційного банку;

- операції, що пов'язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

Операції з формування залучених ресурсів називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних, фізичних осіб, банків, які зберігаються на різноманітних рахунках:

- поточних, бюджетних, депозитних рахунках підприємств, установ та організацій;

- на поточних, вкладних рахунках фізичних осіб;

- на спеціальних рахунках клієнтів, призначених для зберігання різних за своїм цільовим призначенням коштів і фондів;

- на кореспондентських і депозитних рахунках інших банків у цьому банку;

- на тимчасових поточних рахунках юридичних осіб.

Позичені ресурси комерційного банку мобілізуються через здійснення пасивних кредитних та пасивних інвестиційних операцій .

Пасивні кредитні операції -- це операції комерційного банку, пов'язані з отриманням кредитів на міжбанківському ринку (в інших комерційних банків та в НБУ). Комерційні банки в Україні можуть отримувати кредити в інших банків на визначених договорами умовах строком від одного дня (кредити овернайт) до кількох місяців. Крім власне міжбанківських кредитів, комерційні банки можуть звертатись за кредитом до кредитора останньої інстанції -- Національного банку України, який сьогодні надає кредити під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів.

Пасивні інвестиційні операції -- це операції комерційного банку, пов'язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов'язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківські ресурси коштами інвесторів на строк обігу цих цінних паперів.

Мобілізовані через здійснення пасивних операцій грошові кошти засновників банку, акціонерів, учасників, вкладників, кредиторів та інвесторів акумулюються на кореспондентському рахунку банку (якщо вони надійшли в безготівковій формі) або в касі (якщо вони надійшли готівкою). Розміщують банки мобілізовані ресурси за різними напрямками через проведення активних операцій.

Активні операції -- це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. Отже, до активних операцій банків належать:

- операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банку;

- розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

- касові операції з приймання і видавання готівки;

- кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

- інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

- фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

- валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;

- депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в інших комерційних банках;

- операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

- операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

Активні операції комерційні банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ (при проведенні операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою).

Функції комерційного банку

Сучасні банки виконують багато функцій, які, дещо узагальнивши, можна звести до такого:

- акумуляція тимчасово вільних коштів населення, господарюючих установ, державних органів;

- надання позики тим, хто має в ній потребу;

- організація розрахунків між господарюючими суб'єктами;

- створення кредитних засобів обігу.

Перша функція пов'язана з тим, що банк акумулює кошти, які в процесі їх кругообігу тимчасово вивільнюються. Ці кошти банк залучає під видачу їх власникові боргових зобов'язань (депозити, ощадні сертифікати тощо). Економічний інтерес з боку вкладника полягає в тому, що за залучені до банку кошти він отримує плату у вигляді відсотка. До того ж найрізноманітніші умови угоди про залучення таких коштів дають змогу індивіду чи юридичній особі вибрати найбільш бажану форму повернення грошей у разі такої потреби. Економічний інтерес банку полягає в тому, щоб якомога ефективніше з погляду отримання прибутку розмістити залучені кошти серед тих, хто в них відчуває тимчасову потребу.

Функція комерційного банку, пов'язана з видачею кредиту, є логічним продовженням першої і перетворює банк на фінансового посередника. Реалізовуючи цю функцію, банк вирішує протиріччя суспільного виробництва, яке полягає в тому, що в одних членів суспільства є тимчасово вільні кошти, а в інших їх немає, але є нагальна потреба в них та ще й чітко сформульована як у часі, так і в обсягах. Зрозуміло, що це протиріччя може бути вирішено і за рахунок безпосереднього кредитування власниками коштів тих, хто потребує таких коштів. Але цей кредит є обмеженим як за напрямом (від постачальника до замовника), так і за розмірами (залежить від розмірів резервного фонду підприємця-кредитора). До того ж він, як правило, є товаром. Що ж до кредиту грошима, особливо у значних розмірах, то власникові тимчасово вільних коштів безпосередньо надати їх у позику дуже непросто. Ця форма витратна і не може бути дуже поширеною, бо обумовлюється складнощами у визначенні платоспроможності і відповідальності позичальника. У побутових відносинах ми з цим постійно стикаємося і добре знаємо, що зовсім незнайома людина навряд чи позичить нам навіть гривню. Банк же має можливості з меншими витратами визначити платоспроможність і надійність позичальника і тим самим суттєво зменшити економічний ризик для того, хто віддає в користування свої тимчасово вільні кошти.

Третя функція банку полягає у забезпеченні взаємних розрахунків між усіма учасниками суспільного виробництва, і перш за все між господарюючими суб'єктами. Переказуючи гроші з рахунка одного клієнта банку на рахунок іншого клієнта, банк не тільки істотно зменшує їх витрати на організацію розрахунків і прискорює їх, але й гарантує виконання розрахунків, отже, зменшуються ризики для учасників суспільного виробництва. З боку держави розрахунки між клієнтами за допомогою банку забезпечують повну прозорість і контрольованість грошового обігу.

Остання функція банку полягає в тому, що в процесі депозитно-чекової емісії комерційний банк створює нові платіжні засоби, що помітно підвищують здатність грошової системи реагувати на зміни в суспільному виробництві, які не так просто врахувати і на які не завжди може відреагувати центральний банк шляхом емісії грошей. Такі обставини найчастіше складаються через зміни в окремих регіонах. У цьому випадку депозитно-чекова емісія посилює еластичність системи грошового обігу.

Перелічені вище функції комерційного банку мають загальний характер. На практиці комерційний банк надає величезну кількість послуг. Це можуть бути, наприклад, операції з цінними паперами, довірчі (трастові) операції, надання консультацій і багато інших.

Порядок відкриття, реєстрації та ліквідації комерційного банку

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» (від 07.12.2000 № 2121-III), «Про господарські товариства» (вiд 19.09.1991 № 1576-XII), «Про цінні папери та фондову біржу» (від 23.02.2006 № 3480-IV), «Про захист економічної конкуренції»(від 11.01.2001 № 2210-II), інших законодавчих актів України та нормативних актів НБУ.

Згідно з положення «Про порядок створення і реєстрації комерційних банків» (затверджено постановою НБУ від 21.07.98 № 281):

Комерційний банк вважається створеним і набуває статус юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України.

Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів офшорних компаній та банків.

Засновниками засновників, акціонерів (учасників) комерційних банків не можуть бути офшорні компанії і банки.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" мінімальний розмір статутного фонду банку встановлюється у розмірі, еквівалентному 1 мільйону ЕКЮ за курсом грошової одиниці України, встановленим Національним банком України на день підписання установчого договору про створення банку.

Статутний фонд комерційного банку формується тільки за рахунок власних вільних коштів учасників (акціонерів).

Забороняється використовувати для формування статутного фонду комерційного банку бюджетні кошти, кошти одержані в кредит та під заставу. Частка будь-якого з учасників не повинна перевищувати 35% статутного фонду. Банкам забороняється збільшувати статутний фонд за рахунок нерозподіленого прибутку та коштів інших фондів,а також збільшувати статутний фонд для покриття збитків.

Внесок учасників (акціонерів) до статутного фонду комерційного банку здійснюється тільки у вигляді грошових коштів у національній валюті України.

Для формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні Національного банку України за місцем створення комерційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок, на який кожний засновник вносить визначену чинним законодавством і установчими документами частку статутного фонду. Підставою для відкриття тимчасового рахунку є установчий договір засновників банку і заява на відкриття рахунку.

До подання Національному банку пакета документів для реєстрації комерційного банку на тимчасовому рахунку повинна бути зібрана сума коштів відповідно до установчого договору.

Після реєстрації банку зібрані кошти перераховуються до статутного фонду комерційного банку на кореспондентський рахунок в установі Національного банку України. У разі відмови в реєстрації банку кошти з тимчасового рахунку повертаються засновникам банку за їх заявою у тижневий строк.

Для реєстрації комерційного банку орган управління банку (Рада банку) в 2-тижневий строк після аудиторської перевірки фінансового стану засновників подає до регіонального управління Національного банку України за місцем створення банку такі документи:

а) заяву про реєстрацію банку за підписом уповноваженої особи, яка призначена відповідальною за реєстрацію банку, установчими зборами (зборами учасників);

б) установчий договір, підписаний засновниками банку та завірений їхніми печатками. Підписи фізичних осіб завіряються нотаріально.

В установчому договорі визначаються:

- вид товариства;

- мета діяльності;

- склад засновників, їх найменування та місцезнаходження (телефон, платіжні реквізити, паспортні дані для фізичних осіб);

- особа, уповноважена для укладання угод і здійснення дій від імені засновників;

- розмір, порядок та терміни утворення статутного фонду банку;

- відповідальність сторін за виконання прийнятих на себе зобов'язань;

- порядок вирішення суперечностей, що виникають між сторонами;

- порядок розподілу прибутків та покриття збитків банку;

- порядок внесення змін до установчих документів банку;

- порядок ліквідації та реорганізації банку;

в) статут банку, затверджений установчими зборами (зборами учасників) і підписаний уповноваженою особою. Статут банку повинен відповідати вимогам Законів України "Про банки і банківську діяльність" (від 07.12.2000 № 2121-III), "Про господарські товариства" (вiд 19.09.1991 № 1576-XII) та іншим чинним законодавчим актам.

У статуті наводиться:

- повна і скорочена назва банку;

- місцезнаходження банку;

- перелік законів, на підставі яких створюється і діє банк;

- відомості про засновників банку (їх склад, частки в статутному фонді банку);

- положення про те, що банк є юридичною особою і набуває цей статус з моменту реєстрації в Національному банку України;

- положення про те, що банк виконує вимоги нормативних актів Національного банку України, користується єдиними правилами бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації і комп'ютеризації, подає Національному банку України звітність та інформацію в установлених ним обсягах і формах;

- перелік операцій, які здійснюються банком на підставі ліцензії Національного банку України;

- розмір, порядок та терміни формування статутного фонду банку. Статут банку, заснованого у вигляді акціонерного товариства, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, номінальну вартість акцій, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що випускаються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань щодо викупу акцій;

- порядок збільшення (зменшення) статутного фонду;

- розмір та порядок утворення резервного і страхового фонду;

- перелік інших фондів, які утворюються банком;

- порядок розподілу прибутків та покриття збитків;

- положення про внутрішній аудит банку;

- положення про перевірки банку аудиторською організацією;

- положення про органи управління банком, їх структуру, порядок утворення, компетенцію та порядок прийняття ними рішень (загальні збори засновників, акціонерів банку, Рада банку, Правління банку);

- положення про органи контролю за діяльністю банку, порядок їх діяльності (ревізійна комісія, контрольні функції Національного банку України);

- порядок реорганізації або ліквідації банку;

- порядок внесення змін і доповнень;

- інші положення, які не суперечать чинному законодавству України;

г) протокол установчих зборів (зборів учасників), підписаний головою та секретарем зборів, який повинен містити:

- рішення про створення банку, прийняття статуту, обрання ради (спостережної ради банку) і ревізійної комісії, призначення голови правління, головного бухгалтера банку і особи відповідальної за реєстрацію банку в Національному банку України, інші положення відповідно до законодавства України;

д) економічне обґрунтування і мета створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат і прибутку на кінець першого року його діяльності;

е) висновок аудиторської організації (аудитора), яка має ліцензію Аудиторської палати України, про фінансовий стан та платоспроможність засновників, учасників (акціонерів) банку, наявність у них вільних власних коштів в розмірі, який забезпечує виконання їхніх зобов'язань щодо формування статутного фонду банку та достовірності балансових даних бухгалтерської і фінансової звітності наданої на дату перед здійсненням внеску до статутного фонду за тими учасниками (акціонерами) банку;

є) бухгалтерську і фінансову звітність учасників (акціонерів) банку на перше число місяця, в якому здійснюється внесок до статутного фонду банку, незалежно від розміру їх участі в статутному фонді банку;

ж) наявність професійно придатних перших керівних осіб банку (голови правління та головного бухгалтера), кандидатури яких погоджені Національним банком України;

з) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку на рахунок N 000960820 в Операційному управлінні Національного банку України, МФО 300001;

і) копію звіту про проведення відкритої підписки на акції, прийнятого Міністерством фінансів України, з доданням переліку акціонерів банку, в якому вказується найменування акціонера, його місцезнаходження, платіжні реквізити, паспортні дані (для фізичних осіб) та кількість акцій, на які він підписався, їх загальна вартість і частка в статутному фонді банку;

ї) угоду про надання приміщення для розміщення банку за підписом уповноваженої за установчим договором особи;

к) установчі документи акціонерів (учасників) банку (нотаріально завірені копії, або в оригіналі);

л) копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення банку у випадках, передбачених чинним законодавством.

Регіональне управління Національного банку України за місцем знаходження комерційного банку в двотижневий строк з дати отримання від банку повного пакета документів готує висновок про:

- фінансовий стан, платоспроможність і репутацію акціонерів (учасників) банку, наявність вільних власних коштів для внеску до статутного фонду банку і підтвердження про внесок на тимчасовий рахунок банку коштів до статутного фонду кожним акціонером (учасником) у передбачених законом розмірах;

- наявність приміщення, придатного для розміщення банку;

- професійну придатність і репутацію голови виконавчого органу (правління) банку і головного бухгалтера банку.

Пакет цих документів, включаючи статут банку в 4-х примірниках і висновок регіонального управління Національного банку України, подаються до Національного банку України.

Документи для реєстрації банку розглядаються департаментом банківського нагляду, департаментом валютного регулювання, юридичним департаментом та, у разі необхідності, іншими департаментами і подаються Комісії Національного банку України з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

Реєстрація здійснюється шляхом внесення відповідного запису у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ у місячний строк з дня одержання всіх передбачених документів.

Національний банк України може відмовити у реєстрації комерційному банку у разі порушення порядку створення банку, невідповідності його статуту та інших установчих документів законодавству України, незадовільного фінансового стану засновників, що загрожуватиме інтересам вкладників і кредиторів банку, а також у разі професійної непридатності рекомендованого керівництва банку, відсутності відповідної матеріально-технічної бази.

Рішення про відмову у реєстрації комерційного банку може бути оскаржено у судовому порядку.

Створення нового банку регулюється загальним або спеціальним банківським законодавством, яке в більшості країн передбачає необхідність отримання спеціального дозволу (ліцензії) на відкриття банку . Ліцензування має на меті обмежити здійснення банківських операцій тільки тими юридичними особами, які мають дозвіл на їх проведення від уповноваженого органу.

Для отримання ліцензії кредитна установа, що подає заяву, повинна дотримуватись низки вимог, передусім щодо:

- мінімального розміру статутного капіталу;

- джерел формування статутного капіталу;

- складу засновників банку;

- кваліфікації, досвіду та репутації керівництва банку;

- кола операцій, що виконуватимуться банком, та стратегії його діяльності;

- правильності оцінки банківських активів за їх ринковою вартістю;

- заходів щодо створення резервів на випадок виникнення сумнівних та безнадійних боргів і збитків від банківської діяльності.

Ліцензія може містити положення про строки її дії, умови їх продовження, можливості внесення змін і доповнень, а також анулювання. У ній може бути обумовлено затвердження центральним банком кандидатур на перші керівні посади в банку після попередньої перевірки їх кваліфікації і досвіду роботи у разі істотних змін у структурі власності, злиття, зміни назви, зменшення оплаченої частки капіталу.

Основними причинами анулювання ліцензії є:

- нездатність створеного банку розпочати протягом визначеного строку виконання банківських операцій;

- невиконання банком умов ліцензії або виконання операцій, що нею не передбачені;

- порушення законів чи нормативних актів;

- виникнення становища, що загрожує інтересам вкладників, кредиторів та інвесторів.

В Україні згідно з Законом «Про банки і банківську діяльність» дозвіл на створення банку і на виконання банківських операцій видається Національним банком України. Ці дві процедури регулюються різними нормативними актами НБУ і можуть бути розірваними в часі: видача банківських ліцензій та письмових дозволів на здійснення банківських операцій відбувається після процедури реєстрації банку. Питання про можливість видачі ліцензії та дозволу розглядається спочатку ТУ НБУ на підставі клопотання банку і за умови наявності документів, які підтверджують дотримання встановлених Законом «Про банки і банківську діяльність» вимог:

- наявність повністю сплаченого зареєстрованого підписного капіталу банку;

- забезпеченість банку необхідним обладнанням, комп'ютерною технікою, програмними продуктами та засобами зв'язку;

- відповідність приміщення банку вимогам НБУ;

- наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів), які мають відповідну освіту та досвід для управління банком.

Банк може розраховувати на отримання письмового дозволу на здійснення окремих операцій за умови наявності підрозділу, який виконуватиме ці операції; наявності відповідних внутрішніх документів банку, які регламентують їх здійснення, а також кваліфікованих спеціалістів для їх виконання та управління відповідними підрозділами.

Усі без винятку банки незалежно від того, які операції вони планують виконувати, мають створювати постійно діючі підрозділи:

- з питань аналізу та управління ризиками для забезпечення сприятливих фінансових умов захисту інтересів вкладників, кредиторів та інвесторів;

- внутрішнього аудиту, який є органом оперативного контролю правління (ради директорів) банку за поточною банківською діяльністю. (Кандидатура керівника цього підрозділу обов'язково узгоджується з НБУ.)

У разі дотримання банком усіх вимог НБУ йому надається банківська ліцензія на право здійснення базових операцій:

- приймання вкладів (депозитів) від юридичних осіб;

- приймання вкладів (депозитів) від фізичних осіб;

- відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, у тому числі переказування грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

- відкриття та ведення рахунків банків-кореспондентів, у тому числі переказування грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- надання гарантій, поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- факторинг;

- лізинг;

- послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів клієнтів;

- випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних документів;

- випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з ними.

Наведений перелік операцій не є вичерпним. Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» банки можуть виконувати і такі операції:

- операції з валютними цінностями;

- емісія власних цінних паперів;

- операції купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів

- операції на ринку цінних паперів від свого імені;

- довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

- депозитарна діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;

- здійснення інвестицій у статутні фонди інших юридичних осіб;

- здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та інших грошових лотерей;

- перевезення валютних цінностей та інкасація грошових коштів;

- операції за дорученням клієнтів або від свого імені з інструментами грошового ринку; інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф'ючерсами та опціонами.

НБУ надає єдиний письмовий дозвіл на здійснення всіх операцій, для виконання яких він є необхідним. На підставі цього дозволу банк має право виконувати одну, декілька чи всі операції згідно з зазначеним у ньому переліком. Письмовий дозвіл без додатку з переліком операцій недійсний.

Регулювання діяльності комерційних банків з боку Національного банку України

Нормальне функціонування банківської системи України, налагодження ефективної банківської діяльності багато в чому залежить від організації банківського регулювання і нагляду. Головною метою банківського регулювання і нагляду є забезпечення безпеки та фінансової стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:

I. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення процентної політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентських відносин;

7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорту та експорту капіталу.

Мета, організація, підстави та обсяг нагляду.

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.

У разі відкликання у банку банківської ліцензії Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки.

Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора.

При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк України співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватися тільки в таких цілях:

- для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності;

- для перевірки права на здійснення банківської діяльності.

Фінансова звітність комерційного банку

Звітність як складова методу бухгалтерського обліку є його завершальним етапом. Фінансова звітність являє собою систему взаємопов'язаних узагальнених показників, що відображають фінансовий стан та результати діяльності банку за звітний період. Вона складається за допомогою підрахування, групування і спеціального оброблення даних поточного бухгалтерського обліку.

Складання фінансової звітності, як і ведення фінансового обліку, регулюється міжнародними стандартами та чинним законодавством України. Фінансова звітність ґрунтується на даних аналітичного й синтетичного обліку.

Важливою вимогою до фінансової та статистичної звітності є достовірність та реальність інформації, які забезпечуються документуванням банківських операцій, проведенням періодичних інвентаризацій, за допомогою яких контролюються та уточнюються наявність і вартість активів та пасивів банку, цінностей та операцій, що обліковуються на позабалансових рахунках.

Обов'язковою вимогою до фінансової та статистичної звітності є її порівнянність, можливість зіставлення показників звітного періоду з аналогічними показниками минулих періодів. Лише на цій основі можна зробити відповідні висновки про зміни у фінансовому стані банку, спрогнозувати тенденції розвитку банківських операцій.

До складу фінансової звітності включають бухгалтерський баланс, звіт про прибутки та збитки.

До статистичної звітності належить звітність про кредитні та депозитні операції в національній та іноземній валюті, процентні ставки, операції з цінними паперами та інші банківські операції.

Банківський баланс -- це бухгалтерський баланс, який відбиває стан активів, пасивів та власного капіталу у грошовій формі на певну дату. Актив і пасив балансу поділяються за окремими статтями балансу. Кожна стаття характеризує окремий вид господарських засобів або джерел їх формування. Статті балансу групуються за економічним змістом і розміщуються згори донизу в міру зниження ліквідності (активні рахунки) і збільшення строків зобов'язань (пасивні рахунки).

...