Основні складові системи управління ризиками банківської діяльності та розробка рекомендацій щодо її удосконалення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність стратегічного фінансового управління банками

Розділ 2. Аналіз фінансового менеджменту в банках України

2.1 Доходи банків України

2.2 Витрати банків України

2.3 Ефективність банківської діяльності в Україні

Розділ 3. Напрями вдосконалення фінансового управління банків в Україні

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

У всьому світі менеджмент розглядається як один із найважливіших чинників ефективної діяльності. В умовах жорсткої конкуренції, що супроводжує розвиток ринкової економіки, необхідно постійно удосконалювати системи та форми управління, швидко опановувати нагромаджені в теорії та практиці знання, знаходити нові неординарні рішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід до управління забезпечує виграш у конкурентному середовищі або принаймні нормальні умови розвитку організації. управління банк менеджмент фінансовий

В умовах економічної глобалізації загострюється питання щодо забезпечення у кожній країні стабільного економічного розвитку, який значною мірою залежить від надійності банківського сектору. Проблема забезпечення та зміцнення фінансової стійкості банків - непороджена сьогоденням, вона має корені й у минулому, складна та до кінця не розв'язана. Вона є у розвинутих країнах ринкового типу, набулазагальнонаціонального значення і для України, що значною мірою зумовлено специфікою розвитку вітчизняних банків.

Метою курсової роботи є визначення основних складових системи управління ризиками банківської діяльності та розробка рекомендацій щодо її удосконалення в Україні.

Мета статті. Аналіз наукових праць з питань управління фінансовою стійкістю банків підтверджує важливість дослідження даної проблеми і пошуку шляхів їх розв'язання. Зокрема, потребують подальшої розробки питання теоретико-методичного забезпечення управління фінансовою стійкістю як необхідного базису до практичної діяльності щодо її забезпечення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням проблематики управління фінансовою стійкістю банків займались як зарубіжні, так і вітчизняні науковці: Е. Дж. Долан, Р. Дж. Кемпбелл, Р. Л. Міллер, П. С. Роуз, Дж. Ф. Сінкі, Дж. К. Ван Хорн. Л. П. Бєлих, М. З. Бор, В. В. Іванов, С. І. Кумок, Ю. С.Маслєнченков, О. Д. Заруба, А. М. Мороз, М. І. Савлук та ін.

Виклад та обґрунтування отриманих наукових результатів. Дослідження процесу управління фінансовою стійкістю банківської системи передбачає уточнення теоретичних засад її формування; дослідження чинників, що зумовлюють стійке функціонування банківського сектору; визначення реального рівня забезпечення стійкого розвитку сукупності банківських інститутів; розробку й реалізацію комплексу заходів, спрямованих на дотримання належних кількісних та якісних параметрів такої стійкості.

Об'єктом дослідження є система ризиків банківської діяльності та механізм управління ними.

Предметом дослідження є особливості управління ризиками банківської діяльності в Україні.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У першому розділі подано сутніть стратегічного фінансового управління банками.

Другий розділ розкриває аналіз фінансового менеджменту в банках України. Зокрема, визначено доходи банків України, досліджено витрати банків України, подано ефективність банківської діяльності в Україні.

У третьому розділі розкрито напрями вдосконалення фінансового управління банків в Україні.

Загальний обсяг курсової роботи становить 42 сторінки, з яких основний зміст викладено на 36 сторінок. Список використаних джерел налічує 34 найменування на 4 сторінках.



Розділ 1. Сутність стратегічного фінансового управління банками

Сучасна банківська справа належить до однієї з найдинамічніших сфер економіки. Технічна революція, посилення конкурентної боротьби, стрімка інфляція, економічні кризи призвели до підвищення ризикованості банківської діяльності. На теперішньому етапі розвитку банківської системи головне завдання полягає в пошуку реальних шляхів мінімізації ризиків й отримання достатніх прибутків для збереження коштів вкладників та підтримання життєдіяльності банку. Успішне вирішення цієї складної проблеми потребує використання багатьох методів, прийомів, способів, систем і розробки нових підходів до управління комерційним банком, які об'єднані поняттям менеджменту.

У загальному розумінні менеджмент -- це наука про найбільш раціональні системи організації та управління певними видами діяльності. Зазначимо, що єдиної думки щодо визначення терміна «менеджмент» в економічній літературі не існує. Під менеджментом розуміють як систему управління фінансовими та організаційними сферами діяльності, так і управлінський персонал, що здійснює управління, тобто керівний склад організації.

У всьому світі менеджмент розглядається як один із найважливіших чинників ефективної діяльності. В умовах жорсткої конкуренції, що супроводжує розвиток ринкової економіки, необхідно постійно удосконалювати системи та форми управління, швидко опановувати нагромаджені в теорії та практиці знання, знаходити нові неординарні рішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід до управління забезпечує виграш у конкурентному середовищі або принаймні нормальні умови розвитку організації [1].

Банківська діяльність у сучасному світі -- одна з найбільш конкурентних, тому успіх і життєдіяльність банку істотно визначається його менеджментом. Банківський менеджмент має певну специфіку, зумовлену характером та особливостями здійснення банківських операцій.

Комерційний банк -- це фінансовий інститут, який пропонує широкий спектр послуг із кредитування, заощадження коштів і проведення платежів. Банк виконує різноманітні фінансові функції щодо будь-якого підприємства в економіці, а також є провідником монетарної політики держави. Загалом банки зберігають та розпоряджаються суспільним капіталом, а отже, мають нести відповідальність перед власниками за збереження грошових коштів.

Специфіка банківської діяльності полягає у тому, що банки працюють здебільшого з чужими грошима, тимчасово акумульованими на їхніх рахунках. Тому надійність окремого банку та банківської системи в цілому розглядається як необхідна умова їхньої діяльності.

Проте банки -- це не благодійні організації і метою їх діяльності є одержання прибутків від надання фінансових послуг і здійснення банківських операцій. Прибутковість виступає головним показником ефективності роботи будь-якого банку, а рівень надійності визначається сукупним ризиком, на який наражається конкретний банк у процесі своєї діяльності. Тож саме прибуток і ризик є основними індикаторами, за якими слід оцінювати рівень ефективності банківського менеджменту.

Банківський менеджмент -- це наука про надійні та ефективні системи управління всіма процесами та відносинами, які характеризують діяльність банку. Під процесами та відносинами розуміють сукупність фінансових, економічних, організаційних і соціальних сфер банківської діяльності [1].

Об'єктом управління є комерційний банк разом з усіма аспектами банківської діяльності у взаємозв'язку з політико-правовим та соціально-економічним середовищем. У поняття «комерційний банк» вкладається широкий смисл, тому об'єкти управління можна конкретизувати так: власний капітал; залучені та запозичені кошти; активи; фінансовий інструментарій; методологія; організаційні структури; банківські продукти; персонал; інформаційні потоки; внутрішньобанківські операції; матеріально-технічна база; облік і звітність; фінансові результати і податки; безпека; зв'язки з громадськістю.

Суб'єкт управління -- це відповідальна особа чи група осіб, уповноважена приймати управлінські рішення та нести відповідальність за ефективне управління банком. У комерційному банку суб'єктами управління є члени Правління банку, члени Ради директорів банку, особи, що обіймають керівні посади (керівництво), команда менеджерів, котрі безпосередньо здійснюють процес управління. Усі суб'єкти управління часто об'єднують під однією назвою -- менеджмент (керівний склад) банку.

Банківський менеджмент, як і кожна наука, базується на певних принципах і спрямований на виконання конкретних функцій за допомогою інструментарію для досягнення поставлених цілей. Менеджмент характеризується принципами, спільними для всіх сфер діяльності:

- спрямованість дій суб'єкта управління на досягнення конкретних цілей;

- єдність мети, результату та засобів його досягнення;

- комплексність процесу управління, який включає планування, аналіз, регулювання та контроль;

- єдність стратегічного, тактичного й оперативного планування для забезпечення безперервності відповідного процесу;

- контроль за прийнятими управлінськими рішеннями як найважливіший фактор їх реалізації;

- матеріальне і моральне стимулювання творчої активності, успіхів і досягнень всього колективу та кожного його члена зокрема;

- гнучкість організаційної структури управління, яка дає змогу вирішувати функціональні й управлінські завдання [2].

Згідно з класичною теорією управління виокремлюють такі основні функції менеджменту:

- планування;

- аналіз;

- організація;

- регулювання (керівництво, координація);

- мотивація;

- контроль.

Планування діяльності розглядається як центральна ланка всього процесу управління банком і головна функція менеджменту. Планування ґрунтується на результатах аналізу всієї сукупності чинників, котрі визначають умови функціонування банку в поточному періоді та в майбутньому. Аналіз впливу чинників здійснюють, згрупувавши їх за середовищем виникнення на зовнішні щодо банку та внутрішньобанківські. Результатом процесу планування має стати якісний план, на підставі якого здійснюватимуться інші функції менеджменту [2].

Організація -- це процес установлення та підтримання зв'язків між окремими елементами системи. Під регулюванням розуміють оперативне управління, тобто прийняття поточних управлінських рішень, спрямованих на реалізацію планових завдань. Мотивація -- це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають до реалізації управлінських рішень, надають діяльності цілеспрямованого характеру, задають її форми та межі.

Функція контролю полягає в перевірці виконання прийнятих управлінських рішень і забезпечує безперервне здійснення процесу управління банком. Необхідною умовою ефективності контролюючої функції є доцільне та виправдане поєднання різних видів контролю.

Інструментарій банківського менеджменту включає сукупність методів, прийомів, засобів та форм досягнення цілей і виконання завдань, поставлених перед банківською установою.

Методи управління -- це засоби впливу на об'єкт управління для досягнення певних цілей. Методи управління поділяють на економічні, адміністративні, соціально-психологічні, правові.

У процесі управління банком вдаються до різних засобів впливу на об'єкт управління, вибір яких залежить від специфіки тієї чи іншої сфери банківської діяльності. Одним із головних інструментів управління є відсоткові* ставки (як за депозитами, так і за кредитами), а також: валютні курси; рівень дохідності цінних паперів; способи видачі та погашення кредитів; рівень обслуговування клієнтів; реклама тощо.

Вибір конкретних інструментів банківського менеджменту насамперед визначається тими цілями, які формулюються у процесі управління. Цілі та завдання, котрих прагне досягти банк, зумовлюють формування стратегії, тактики та визначають ефективність менеджменту. Стратегічна мета діяльності банку не виключає існування множини інших цілей та завдань у різних сферах управління банком. Отже, перелік завдань, що постають перед банківським менеджментом і потребують ефективного вирішення, досить широкий [3].

Завдання банківського менеджменту:

- забезпечення прибуткової діяльності;

- задоволення потреб клієнтів у структурі та якості пропонованих банком послуг;

- наявність адекватних систем контролю за рівнем банківських ризиків;

- створення ефективної організаційної структури банку;

- організація роботи систем контролю, аудиту, безпеки, інформаційних та інших систем, що забезпечують життєдіяльність банку;

- створення умов для набору кваліфікованих працівників і повної реалізації їхніх потенційних можливостей;

- створення систем підготовки, перепідготовки та розстановки кадрів;

- забезпечення умов для здійснення сильного та послідовного управління банком;

- створення умов для підвищення культури працівників, наявність спільних цінностей, забезпечення сприятливого морального клімату в колективі.

Однією з необхідних ознак добре керованого банку є відповідність його діяльності нормативним вимогам органів банківського нагляду та законодавству країни. Проте цього недостатньо. Якість банківського менеджменту визначається сукупністю таких чинників, як стиль керівництва, методи подолання конкуренції, розмір і структура банку, ефективність застосовуваних методів управління, лідерство і компетентність у визначенні політики, стратегії й управлінських функцій. Часто блискучі характеристики керівного складу банку вважаються ознаками чіткого, високоефективного управління. Наявність кваліфікованого керівництва хоч і дуже важливий чинник, проте він не повинен розглядатися як єдиний критерій для визначення якості управління.

Ефективність процесу управління залежить від здатності передбачати майбутнє, мислити на перспективу й пильно контролювати ризики. Визначальними є також якість підготовки й рівень професіоналізму, компетентності всього персоналу банку. Крім того, успіх цієї справи неможливий без пріоритету загальнолюдських цінностей у системі цінностей банку. Як бачимо, більшість перелічених ознак не підлягають кількісному вимірюванню і належать до групи якісних характеристик банківського менеджменту [4].

Банківський менеджмент нерідко розглядають як мистецтво, що не піддається точному визначенню, а втілюється на практиці, підпорядковуючись власним законам. Адже управлінські рішення часто базуються на інтуїції, сприйнятті й очікуванні змін параметрів ринку, передбаченні руху фінансових показників. Оскільки банківська діяльність тісно пов'язана зі станом фінансових ринків, а основною їх характеристикою є мінливість, то результат управління банком істотно залежить від уміння передбачати ці зміни і відповідно реагувати та координувати діяльність.

У сучасному світі активно переоцінюються цінності, і дедалі більше людей доходять висновку, що гроші -- це не єдиний і головний показник у системі загальнолюдських цінностей. Акціонерів та клієнтів банку все частіше цікавлять напрями використання їхніх грошей. Вони стають не байдужі до того, з яких джерел та якими засобами одержано прибуток.

Банки, які проголошують і здійснюють програми охорони навколишнього середовища, житлового будівництва, соціальні програми, кредитування малого бізнесу, користуються все ширшою підтримкою населення.

Однак й за таких умов банк не перетворюється на благодійну організацію. Розумне поєднання власних та суспільних інтересів допомагає йому поліпшити свій імідж, залучити ширше коло клієнтів, а отже, підвищити прибутки. І, навпаки, банки, які кредитують ігорний бізнес, виробництво зброї, наркотиків, шкідливі для навколишнього середовища підприємства, можуть втратити клієнтів навіть за вищого рівня прибутковості.

Сучасний комерційний банк є організацією з кількома рівнями управління й операційної діяльності, між якими існують складні взаємозв'язки. Багатогранність та універсальний характер діяльності більшості комерційних банків постійно ускладнюють управлінські системи, що зумовлює виокремлення основних напрямів банківського менеджменту.

Банківський менеджмент за ознакою спрямування управлінських рішень та часовим горизонтом поділяють на стратегічний та операційний.

Стратегічний менеджмент спрямовано на формування та реалізацію глобальної концепції життєдіяльності банківської установи. Метою стратегічного менеджменту є досягнення довгострокових конкурентних переваг на основі використання сильних сторін діяльності банку та врахування переваг і ризиків зовнішнього середовища. Суть стратегічного аспекту управління полягає в забезпеченні ефективної адаптації банку до змін зовнішнього середовища. В стратегічному менеджменті формулюється місія та стратегічна мета діяльності банку, а також розробляються засоби досягнення поставленої мети. Останні формуються у вигляді загальної стратегії діяльності банку та низки функціональних стратегій, таких як фінансова, маркетингова, кадрова, інвестиційна та ін.

Обрана банком стратегія впливає на всі сфери його діяльності: вибір напрямів комерційної діяльності, організаційну структуру банку, підбір персоналу з певним рівнем кваліфікації та корпоративної культури, визначення кола клієнтів та партнерів, вирішення технологічних питань, формування банківської інфраструктури. Ключові складові стратегічного менеджменту визначаються власниками (акціонерами) банку, як правило, на довгострокову перспективу [5].

Операційний менеджмент спрямовано на реалізацію стратегічних рішень в процесі щоденного управління банківською діяльністю. Операційний менеджмент включає широкий спектр дій зі здійснення банківських операцій: надання фінансових послуг клієнтам банку (кредитних, депозитних, розрахунково-касових), проведення власних інвестиційних, емісійних, міжбанківських, біржових операцій. Завдання операційного менеджменту полягають в дотриманні нормативних вимог регулюючих органів, підтриманні ліквідності банку, раціональному управлінні активами і пасивами з погляду співвідношення їх строків та обсягів, управління банківськими ризиками. Операційний менеджмент включає управлінські дії, спрямовані на здійснення банківських операцій в короткостроковому періоді, який, як правило, не перевищує одного року. За функціональною ознакою в операційному менеджменті банку виокремлюють такі напрями: кредитний менеджмент, інвестиційний менеджмент, менеджмент грошової позиції банку. Між стратегічним та операційним менеджментом існує тісний взаємозв'язок, адже оперативні управлінські рішення є елементом виконання стратегії та спрямовані на досягнення перспективних цілей банку [6].

За напрямами діяльності банківський менеджмент поділяють на фінансовий та організаційний.

Фінансовий менеджмент охоплює управління фінансовими процесами, що перебувають у компетенції банку.

Фінансовий менеджмент у банку включає такі напрями управління:

- активами і зобов'язаннями;

- власним капіталом;

- банківськими ризиками;

- прибутковістю;

- ліквідністю та резервами;

- банківськими портфелями -- кредитним, цінних паперів, реальних інвестицій;

- процесом фінансового планування та формування бюджетів.

Докладному розглядові змісту й методології реалізації означених напрямів фінансового менеджменту в банківських установах присвячено наступні розділи цього підручника.

Організаційний менеджмент в банку спрямовано на вирішення проблем раціональної організації й управління колективом, створення організаційних структур і систем забезпечення діяльності банку.

Організаційний менеджмент банку включає такі сфери діяльності:

- обґрунтування раціональних організаційних форм побудови банку;

- організацію систем контролю;

- організацію систем безпеки банку;

- управління кадровим потенціалом;

- управління інформаційними технологіями [7].

В теорії управління обґрунтовано кілька основних типів організаційних структур. Серед найвідоміших -- раціональна бюро-
кратія, описана М. Вебером на початку ХХ ст.; адаптивні структури, які набули розвитку в 1960-х роках; департаменталізація. Під впливом високих технологій та інформатизації суспільства виникають нові види організаційних структур: едхократична організація, орієнтована на виконання нестандартних і складних робіт (ідея фірми «Х'юлетт-Паккард»); багатовимірні організаційні структури, засновані на делегуванні значних повноважень структурним підрозділам і виокремлюванні центрів прибутків і центрів відповідальності; партисипативні організації, побудовані на принципі активної участі кожного члена в процесі розроблення та прийняття управлінських рішень; сітьові організації, що передбачають налагоджування гнучких відносин між постачальниками сировини, виробниками та продавцями (збутовиками).

У банківській практиці здебільшого використовують традиційні структури й організаційні форми побудови. Для банківських установ найхарактерніша департаменталізація, тобто структурування за основними напрямами діяльності та формування підрозділів, що мають виконувати певні важливі для банку завдання. У цій організаційній структурі заведено виокремлювати функціональну та дивізіональну департаменталізацію. Банки можуть користуватися обома формами.

У разі функціональної департаменталізації структурні підрозділи банку поділяють за функціональною ознакою, а типовими департаментами є кредитний, цінних паперів, валютний, роботи з клієнтами, міжбанківських операцій тощо. Така організаційна структура забезпечує спеціалізацію підрозділів, підвищення їхнього професіоналізму та використовується здебільшого в невеликих банках.

Для великих банків ефективніша дивізіональна департаменталізація, коли формування структурних підрозділів відбувається за географічними регіонами, видами банківських продуктів або групами клієнтів. Найприйнятнішою є дивізіональна департаменталізація для банків, діяльність яких диверсифікована.

У вітчизняній банківській системі найпоширенішими залишаються дивізіонально-регіональні структури, утворені за місцем розміщення філій банку. Основна мета такого підходу полягає у забезпеченні адекватної реакції на зміни зовнішнього середовища завдяки чіткому визначенню відповідальності, орієнтації на реалізацію маркетингової політики, урахуванню специфіки регіону [8].

Останнім часом у банках поширилася дивізіональна департаменталізація, орієнтована на споживача. У цьому разі поділ відбувається за принципом обслуговування певних категорій клієнтів чи надання конкретних банківських послуг. Наприклад, у банках виокремлюються структурні підрозділи з обслуговування великих клієнтів, корпоративних клієнтів, фізичних осіб, операцій з пластиковими картками. Однак у вітчизняних банках внаслідок їхньої універсалізації переважає комбінований підхід, який передбачає поєднання різних організаційних структур.

Вибір раціональної організаційної моделі діяльності банку дуже важливий, бо великою мірою визначає його надійність, до якої суспільство ставить підвищені вимоги. Чітка організаційна структура банку з докладними інструкціями та відповідною організацією роботи функціональних підрозділів забезпечить комерційному банкові успішну реалізацію своїх функцій та вибраної стратегії. І навпаки, недостатня увага до формування організаційної структури призводить до порушення логічного взаємозв'язку між етапами процесу прийняття управлінських рішень -- аналізу, планування, контролю та регулювання.

Організація систем контролю має на меті забезпечення стійкої та надійної роботи банку, що відповідала б нормам чинного законодавства. Менеджмент повинен забезпечити впровадження таких систем контролю, як внутрішній аудит, внутрішньобанківський контроль, системи аналізу якості активів і контролю за рівнем загального ризику, а також систем контролю за діяльністю персоналу банку, які показували б, якою мірою працівники виконують свої обов'язки та наскільки їхні дії відповідають законодавству.

Процес управління інформаційними технологіями полягає у доборі програмного і технічного забезпечення, яке б відповідало потребам і можливостям банку та його клієнтів. Інформаційні технології мають підтримувати процес управління банком, але не випереджати його розвиток. Інакше технології, котрі не адекватні потребам банку, лише збільшують витрати і не приносять очікуваної віддачі. Технології -- це лише інструмент, хоча й дуже важливий, і вони не повинні перетворюватися на самоціль. Тому банківський менеджмент має визначити необхідний рівень автоматизації та дібрати відповідну технологічну систему, програмне і технічне забезпечення з урахуванням послідовності виконання програм та їх здатності до технологічного здійснення банківських операцій.

Організація ефективних систем безпеки включає створення надійного захисту конфіденційності інформації, зокрема відносно даних про клієнтів банку та забезпечення фізичної охорони активів. Оснащення безпечних сховищ, перевезення готівкових коштів, ведення записів, документування, комп'ютерний доступ, охорона -- усі ці питання мають вирішуватися менеджментом банку. Одним із напрямів організації систем безпеки є юридичний захист, який передбачає перевірку контрактів на предмет юридичних наслідків для банку, а також контроль за складом власників (акціонерів) банку та правом власності на контрольний пакет акцій. За браком чи недосконалістю систем безпеки право власності на банківську установу може перейти до інших осіб, які придбають певну кількість акцій, що обертаються на ринку[9].

Такі сфери, як організація систем контролю, безпеки й управління інформаційними технологіями мають певну специфіку і потребують спеціального вивчення та відповідного рівня підготовки: знання правових та юридичних основ здійснення банківської діяльності, комп'ютерної грамотності, методики проведення аудиту та ревізії банку тощо. Тому ці питання віднесено до окремих навчальних дисциплін.

На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки, серед проблем, пов'язаних із впливом фінансової кризи на діяльність банків, досить актуальним є забезпечення фінансової стійкості банківської системи та повернення її стану на докризовий рівень. Полеміка, яку впродовж тривалого часу ведуть вчені-економісти розкриває складність економічної категорії «фінансова стійкість» та суперечності щодо її визначення.

В результаті дослідження виявлено, що усі визначення можна узагальнити в рамках двох підходів Перший підхід заснований на забезпеченні фінансової стійкості банківської системи на макрорівні. Прихильники цього підходу під фінансовою стійкістю банківської системи розуміють здатність системи трансформувати банківські ресурси та з максимальною ефективністю й мінімальним ризиком виконувати свої функції, витримуючи вплив зовнішніх і внутрішніх факторів.

Прихильники другого підходу розглядають забезпечення фінансової стійкості банківської системи на мікрорівні через підтримку фінансової стійкості банку, як складової банківської системи. Фінансову стійкість банку визначають як одну з характеристик відповідності структури джерел фінансування структурі активів та оцінюють за допомогою показників фінансового стану, серед яких показники фінансової стабільності, надійності, стійкості, ділової активності, ліквідності та ефективності управління.

Проведене дослідження показало, що в економічній літературі домінує підхід до забезпечення фінансової стійкості банківської системи на основі її підтримання в окремих банках. Таким чином, стійкість є фундаментальною, внутрішньою характеристикою, завдяки якій забезпечують життєздатність, стабільний розвиток комерційного банку в межах заданої траєкторії та відповідно до обраної стратегії в умовах конкурентного ринку, незважаючи на силу впливу зовнішніх та внутрішніх факторів.

Для підтримання будь-якої економічної системи, у тому числі, банку, у заданому стані або для досягнення більш високих результатів необхідна скоординована діяльність, що іменується управлінням.

Взаємопов`язані категорії надійності, стабільного розвитку та стійкості є ознаками комерційного банку й обумовлюють його здатність до:

1) ефективної реалізації притаманних функцій та виконання своєї ролі в економіці, незалежно від впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, що перешкоджають їх здійсненню;

2) чіткого та оперативного здійснення операцій щодо обслуговування клієнтів;

3) виконання своїх зобов'язань перед акціонерами та клієнтами, за умов обов'язкового дотримання параметрів і нормативів, встановлених у національному законодавстві й світовій банківській практиці;

4) реалізації інтересів усіх учасників фінансових відносин (акціонерів, власників, клієнтів);

5) збереження вкладів юридичних та фізичних осіб;

6) власного розвитку відповідно до ринкових тенденцій та з урахуванням ймовірних ризиків;

7) конкурентної боротьби;

8) реалізації свого потенціалу в діловому співробітництві [1].

Щодо управління фінансовою стійкістю банківської установи, то це поняття в сучасній економічній літературі ще не отримало достатньої розробки та має дискусійний характер. Так, на думку Карпової О.І. управління фінансовою стійкістю банку являє собою складний і багатобічний процес, що здійснюється у взаємодії різних форм, методів, інструментів, важелів і способів впливу суб'єкта управління на його об'єкт на основі чітко розробленої концепції [3].

До цього визначення Олійник А.В. додає, що управління фінансовою стійкістю комерційних банків передбачає об'єктивне визначення її поточного й бажаного стану, скоординоване управління фінансовими ресурсами банківської установи, вибір таких управлінських рішень, котрі сприяли б забезпеченню фінансової стійкості. Ефективне управління і забезпечення власної фінансової стійкості має бути обов'язком та основним стратегічним завданням кожного комерційного банку [10].

З точки зору довгострокових орієнтирів діяльності банку досліджуване поняття розглядає Коваленко В.В. в монографії [4] та дає наступне визначення категорії стратегічного управління фінансовою стійкістю банківської системи: «це система комплентарних рішень щодо вибору норм, орієнтирів, напрямків, засобів і правил, які забезпечують управління системоутворюючими складовими фінансової стійкості, зокрема методологією системи фінансової стійкості, фінансовою безпекою, системою антикризового управління, управління ризиками».

Отже, під управлінням фінансовою стійкістю банку, на наш погляд, слід розуміти один з найбільш значущих функціональних напрямів системи фінансового менеджменту фінансово-кредитної установи, який є системою принципів та методів розроблення і реалізації управлінських рішень та необхідною передумовою його стабільного розвитку, пов'язаний із забезпеченням такого стану фінансових ресурсів і підтриманням фінансової рівноваги для забезпечення стабільного фінансово-господарського становища банку як в поточній, так і в довгостроковій перспективі.

Управління фінансовою стійкістю комерційних банків передбачає об'єктивне визначення її поточного й бажаного стану, скоординоване управління фінансовими ресурсами банківської установи, вибір таких управлінських рішень, котрі сприяли б забезпеченню фінансової стійкості.Зокрема, це може бути впорядковано та відображено у сформованому цілісному механізмі. Саме таким механізмом є механізм управління фінансовою стійкістю банків як форма її практичного забезпечення [1].

Необхідність і мета механізму управління фінансовою стійкістю комерційних банків зумовлена проблемою практичного забезпечення фінансової стійкості банків як на макро-, так і на мікроекономічному рівні для їх належного функціонування та стабільного розвитку, з одного боку, а також, з метою створити базові передумови до виконання банками своїх функцій, реалізації ролі в економіці з іншої, що позначається на надійності банківської системи в цілому, на економічному розвитку країни та швидкості ринкових перетворень у процесі суспільного відтворення.

Процес управління фінансовою стійкістю банків передбачає застосування певних методів, основними з яких є:

1. Планування - передбачає необхідність постановки цілей, визначення тактики і стратегії досягнення основної мети (забезпечення фінансової стійкості банку). Зважаючи на те, що стратегічною метою комерційного банку в данному випадку є забезпечення фінансової стійкості, то саме фінансове планування в механізмі, що розглядаємо слід спрямовувати, на нашу думку, на перетворення стратегічної мети у конкретні (абсолютні та відносні) значення фінансових показників через використання відповідних інструментів. Планування ґрунтоване на результатах попередньо здійсненого аналізу в сукупності факторів, що впливають на об'єкт управління даного механізму, зокрема внутрішніх факторів, факторів зовнішнього середовища, банківських ризиків. Вплив факторів зовнішнього середовища на фінансову стійкість комерційних банків є значним, і банки не мають змоги визначати характер їх впливу. В даному випадку, для банків важливим виявляється здатність протистояти негативному впливу зовнішніх факторів.

Щодо внутрішніх факторів фінансової стійкості банків, то зазначимо, що науковці пропонують різний їх перелік, зокрема В. М. Коваль [5, с.6] визначив наступні: “достатність капіталу, якість активів і пасивів, дохідність, ліквідність”.

І. М. Васькович подає ширший перелік внутрішніх факторів, а саме: “адекватність капіталу банку, якість активів банку, рівень рентабельності, ліквідність балансу банку, кваліфікація кадрів, місія банку, стратегія банку та якість банківського менеджменту” [6, с. 42].

З урахуванням різноманітних класифікацій факторів, що розглянуті у наукових працях [7-9], зовнішні та внутрішні фактори можна класифікувати у відповідні блоки, кожний із яких відображає особливості впливу на фінансову стійкість комерційного банку (економіка, законодавча база, соціальні тенденції, політичні тенденції, організаційні та технологічні фактории). Дані фактори необхідно розглядати у комплексі, як єдину систему, що обумовлюватиме можливості ефективного функціонування банку в динамічному економічному середовищі.

2. Аналіз основних елементів, що визначають стійкий фінансовий стан комерційного банку. Аналіз дає змогу виявити причинно-наслідкові зв'язкирізних аспектів діяльності банку. Саме за допомогою аналізу можна швидко розрахувати, як змінюються фінансові показники, що визначають рівеньфінансової стійкості та відповідно до цього прийняти обґрунтоване управлінське рішення, спрямоване на її забезпечення.

3. Оцінку та регулювання фінансової стійкості комерційних банків здійснюють за допомогою комплексу прийомів та методик. Слід підкреслити,що можна виділити напрямки оцінки фінансової стійкості комерційних банків та регулювання нею: по-перше, пряме (зовнішнє) регулювання й обов'язкова оцінка; по-друге, саморегулювання (внутрішнє регулювання) та самостійна (ініціативна) оцінка. Зовнішнє регулювання - це регулювання банківської діяльності за допомогою інструментів прямого та опосередкованого впливу з метою забезпечення стійкого фінансового стану комерційних банків. Саморегулювання (внутрішнє регулювання) передбачає поточне, оперативне управління за допомогою відповідних методів управління власним капіталом, активами та зобов'язаннями, прибутком, ліквідністю й платоспроможністю, ризиками.

4. Контроль - полягає у перевірці відповідності отриманих результатів запланованим показникам, оптимальні значення яких сприяють підвищенню рівня фінансової стійкості комерційного банку. Для належного контролю за рівнем фінансової стійкості банків та ефективного управління останньою слід дотримуватися проходження всіх стадій контролю (попередній, поточний, наступний), із боку як органів нагляду, так, і комерційних банків.



Розділ 2. Аналіз фінансового менеджменту в банках України

2.1 Доходи банків України

Доходи банку -- це зростання економічних вигод упродовж звітного періоду у вигляді збільшення активів або зменшення зобов'язань, що призводить до збільшення власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків акціонерів).

Усі доходи поділяються на:

- банківські;

- небанківські операції;

- непередбачені.

До банківських доходів належать ті, які безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Небанківські доходи можуть включати інші доходи, які не відносяться до основної діяльності банку, але забезпечують здійснення банківської діяльності.

Банківські доходи поділяються на:

- процентні

- комісійні

- торгівельні

- інші банківські операційні доходи

До процентних відносяться доходи, які обчислюються пропорційно до часу і суми та є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик [1].

До них належать:

- доходи за кредитами і депозитами та за іншими процентними фінансовими інструментами, в тому числі за цінними паперами з фіксованим

прибутком, що так чи інакше підраховані;

- доходи у вигляді амортизації дисконту за цінними паперами;

- комісійні, подібні за природою до процентів. Наприклад, доходи від розміщення коштів у вигляді позики або за зобов'язання її надати, що визначаються пропорційно до часу і суми вимоги, встановлені пропорційно до суми вимоги.

Проценти та прирівняні до них комісійні складають основну частину банківських доходів. Проценти за користування кредитами мають найбільшу питому вагу у доходах банку. Після доходів за кредитами наступними за значенням виступають надходження за інвестиційними цінними паперами, процентний дохід за міжбанківськими позиками (без забезпечення та під забезпечення державних цінних паперів).

Доходи банку:

1. Процентні доходи:

- за коштами, розміщеними в НБУ;

- за коштами, розміщеними в інших банках;

- за кредитами суб'єктам господарської діяльності;

- за кредитами органам загального державного управління;

- за кредитами фізичним особам;

- за цінними паперами;

- за операціями з філіями та іншими установами банку;

- інші процентні доходи.

2. Комісійні доходи:

- за операціями з банками;

- за операціями з клієнтами;

- за операціями з філіями та іншими установами банку.

3. Результат від торгівельних операцій.

4. Інші банківські операційні доходи.

- дивідендний дохід;

- за операціями з філіями та іншими установами банку;

- інші банківські операційні доходи.

5. Інші небанківські операційні доходи:

- за операціями з філіями та іншими установами банку;

- інші небанківські операційні доходи.

6. Зменшення резервів за заборгованістю.

7. Непередбачені доходи [12].

Дохід від операцій із цінними паперами може складатися з дисконту та купона, але до процентного доходу за борговими цінними паперами включаються тільки проценти, які були нараховані за такими цінними паперами після їх придбання.

Процентні доходи доцільно класифікувати за такими критеріями:

- строковість;

- резидент/нерезидент;

- фінансовий інструмент (депозити, кредити або цінні папери).

До процентного також входить дохід за строковими депозитами, що розміщені в інших банках. Значення складових процентного доходу може змінюватися щорічно залежно від змін процентних ставок і попиту на кредити, але дохід за кредитами практично завжди залишається важливим для кожного банку. Проценти та прирівняні до них комісії повинні обліковуватися регулярно не рідше одного разу на місяць, як правило, в останній його день, незалежно від періодичності розрахунків, яка вказана в угоді з контрагентом [13].

Комісійні - це доходи за усіма послугами, наданими контрагентам, окрім комісійних, що подібні за природою до процентів.

До категорії комісійних належать:

- комісійні за гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операціями з цінними паперами;

- комісійні доходи від операцій за розрахунково-касове обслуговування, обслуговування кредитних рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій із цінними паперами;

- комісійні за проведення операцій з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і коштовних металів для третіх сторін;

- інші комісійні доходи за операціями, що визначаються Законом

України "Про банки і банківську діяльність".

Торгівельні прибутки - це чисті прибутки від операцій купівлі-продажу різних фінансових інструментів. До них належать:

- чисті прибутки від діяльності на валютному ринку і ринку банківських металів;

- чисті прибутки від операцій із цінними паперами на продаж;

- чисті прибутки від торгівлі іншими фінансовими інструментами.

До інших банківських операційних доходів відносяться ті, що не включені у перелічені вище групи. До них належать доходи від цінних паперів із непередбаченим доходом: дивіденди від акцій, що зберігаються як об'єкт торгівлі, та капіталовкладень [14].

Останнім часом банкіри поставили мету зробити непроцентні надходження основним джерелом майбутніх банківських доходів. Це дасть можливість поліпшити підсумкові характеристики роботи комерційних банків, диверсифікувати джерела доходів і надійніше захистити банки від коливання процентних ставок.

Небанківськими операційними доходами вважаються доходи, які не стосуються основної діяльності банку, але забезпечують її здійснення (доходи від продажу основних засобів - від орендних операцій), доходи від продажу окремих небанківських послуг (аудиторські послуги, програмне забезпечення, консультації не фінансового характеру тощо) та інших операцій [15].

Непередбаченими вважаються доходи, які за змістом відповідають таким ознакам:

- виникають у разі надзвичайних подій і мають одноразовий характер - прибуток буде визначений тільки за фактом подій;

- не повторюються по суті (наприклад, виникли через зміни у правилах бухгалтерського обліку активів і пасивів).

Непередбачені доходи не можуть бути прийняті до уваги для фінансової оцінки банку [16].

2.2 Витрати банків України

Витрати - це зменшення економічної вигоди у звітний період у формі відпливу або використання активів, виникнення заборгованості, що веде до зменшення власного капіталу і не є розподіленням між акціонерами. Якщо доходи збільшують суму капіталу, то витрати її зменшують.

Усі витрати поділяються на:

- банківські витрати;

- небанківські операційні витрати;

- непередбачені витрати [17].

До банківських належать витрати, які безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Небанківські витрати можуть включати інші витрати, які не відносяться до основної діяльності банку.

Банківські витрати поділяються на:

- процентні;

- комісійні;

- торгівельні;

- інші банківські операційні витрати [18].

До процентних відносяться витрати, які обчислюються пропорційно в часі, впливають на фінансовий результат діяльності банку.

До них належать:

- витрати за кредитами і депозитами та за іншими процентними фінансовими інструментами, в тому числі за цінними паперами з фіксованим прибутком, що так чи інакше підраховані;

- витрати у вигляді амортизації премії за цінними паперами;

- комісійні, подібні за природою до процентів. Наприклад, витрати за розміщення коштів у вигляді позики або за зобов'язання її надати, що визначаються пропорційно до часу і суми зобов'язання [19].

Основною складовою видатків банків є процентні виплати за депозитами.

Найбільші витрати пов'язані з купівлею строкових депозитів. За вкладами до запитання, як правило, встановлюється невелика плата.

До комісійних відносяться витрати за всіма послугами, отриманими від третіх сторін. До категорії комісійних належать:

- витрати від операцій за розрахунково-касове обслуговування, обслуговування депозитних рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій з цінними паперами;

- витрати за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів;

- інші комісійні витрати за операціями, що визначаються Законом України "Про банки і банківську діяльність" [20].

Торгівельні збитки - це чисті збитки від операцій купівлі-продажу різних фінансових інструментів. До них належать:

- чисті збитки від діяльності на валютному ринку і ринку банківських металів;

- чисті збитки від операцій із цінними паперами на продаж;

- чисті збитки від торгівлі іншими фінансовими інструментами.

До інших банківських операційних витрат відносяться ті, що не включені у перелічені вище групи [21].

Небанківські операційні витрати діляться на:

- адміністративні;

- інші небанківські операційні витрати.

Адміністративні витрати пов'язані із забезпеченням діяльності банківської установи. До них належать:

- витрати на утримання персоналу (заробітна плата, премії);

- сплата податків та інших обов'язкових платежів, крім податку на прибуток;

- витрати на утримання й експлуатацію основних засобів та нематеріальних активів;

- інші експлуатаційні витрати (роботи і послуги, що використовуються банком у процесі комерційної діяльності, винагорода посередникам, охорона тощо).

Інші небанківські операційні витрати виникають у процесі здійснення небанківських операцій, які є складовою діяльності банку. До них належать:

- витрати від продажу основних засобів, нематеріальних активів і фінансових інвестицій (вкладів у цінні папери на інвестиції, в асоційовані і дочірні компанії);

- витрати від орендних операцій;

- створення резервів;

- витрати від інших операцій [22].

Витрати визнаються непередбаченими, якщо вони за змістом відповідають таким ознакам:

- виникають у разі надзвичайних подій і мають одноразовий характер - збиток буде визначений тільки за фактом подій;

- не повторюються по суті (наприклад, виникли через зміни у правилах бухгалтерського обліку активів і пасивів).

Непередбачені витрати не можуть бути прийняті до уваги для фінансової оцінки банку [23].

2.3 Ефективність банківської діяльності в Україні

Дослідення ефективності функціонування фінансового сектору стали в останнє десятиріччя досить розповсюдженими у світовій науковій літературі.

Бергер та Хемпфрі (1998) у своєму огляді наліковують щонайменше 130 статей, присвячених аналізу ефективності фінансового сектору 21 країни, опублікованих наприкінці 80-х та на протязі 90-х рр. Одною з найбільш очевидних причин цього є швидкі зміни структури, функцій та ролі фінансового сектору у світі. Практично всі існуючі дослідження присвячені аналізу фінанової системи розвинутих країн: Сполучених Штатів, Германії, Японії, Франції, Італії, і т.д. В той же час, так звані “перехідні економіки”, включаючи країни Східної Європи та СНД демонструють яскравий приклад драматичних змін у структурі фінансової системи, ролі фінансових інститутів у процесі реформ та економічного розвитку, тоді як приклади всебічних досліджень ефективності фінансовго сектору у цих країнах є на сьогоднішній день є досить рідкими. Ця стаття є спробою застосувати добре відомі методики аналізу ефективності діяльності фінансового сектору по відношенню до банківської системи України. Фінансова система в цілому, і банківський сектор зокрема, є ключовим елементом сучасної ринкової економіки. Доступність для підприємств джерел фінансування, можливості структурної перебудови та підвищення конкурентоспроможності в перехідних економіках критично залежать від ефективності банківської системи.

Дане дослідження сконцентроване на аналізі ефективності діяльності комерційних банків.

Використана методологія отримала назву “аналізу границі ефективності” і полягає у оцінці ефективного рівня витрат (чи прибутку) при даному обсязі операцій комерційного банку і порівнянні цих показників з реальними значеннями.

Дана методика дає можливість [24] зробити висновки стосовно впливу змін структури фінансової системи на ефективність її діяльності та прогнозувати вплив державної політики у даній галузі, [25] оцінити ефективність діяльності фінансової галузі та запропонувани методику визначеня рейтингу фінансових інститутів у відповідності з ефективністю їх діяльності, і нарешті, сприяти покращеню ефективності через ідентифікацію найкращих фірм та прикладів найбільш ефективної діяльності (див. Бергер і Хемпфрі (1998)).

Дослідження базується на даних з фінансової звітності 79 українських банків і було здійснене у тісному співробітництві з Українською міжбанківською валютною біржою (УМВБ).

В статті приділяється увага різноманітним вимірам ефективності: ефективності витрат та прибутку, економіям масштабу та структури операцій, та деяким іншим аспектам [26].

Основною метою цієї статті було дослідження поточного стану та розвитку банківської системи України з використанням стандартних та добре відомих методів аналізу ефективості для оцінки індикаторів, які могли б свідчити про ефективність розвитку фінансового сектору. Дослідження сконцентроване на оцінюванні Х- неефективності та ефектів масштабу та структури операцій на основі даних фінансової звітності 79 українських банків. Одним з головних результатів дослідження можна вважати чітке розмежування між великими та малими банками у термінах ефективності витрат та ефективності прибутку. Це розмежування може свідчити про наявність монопольної влади у фінансовому секторі України, коли великі банки мають можливість отримувати більші прибутки маючи в той же час більш високий рівень витрат. Інший важливий результат дослідження - можливість ранжування (формування рейтингу) банків у відповідності з ефективнісю витрат та прибутку, що можна розглядати як об'єктивний інструмент оцінки ефективності діяльності окремих комерційних банків. Ще один результат ослідження - відмінності у ефектах масштабу для малих та великих банків.

Великі банки (які є великими у масштабах України, яле відносно малими з точки зору міжнародних порівнянь) демонструють відсутність економії на масштабі, тоді як для малих банків можна твердити про наявність такої економії. Це може свідчити про те, що існуюча на сьогоднішній день технологія у фінансовому секторі (технологія у широкому розмінні, включаючи фактори економічного оточення) дозволяє проведення ефективного процесу концентрації у галузі лише на рівні малих банків і не сприяє процесу зростання банківської системи та наближення її до світових стандартів фінансового посередництва. Цей результат важливий і якщо розглядати його у порівнянні з оцінками ефектів масштабу для російських банків (див. Оглуздін та Урга, 1999), де значні відмінності між малими та великими банками стосовно ефектів масштабу відсутні. Наступним етапом дослідження має стати використання більш повного масиву даних як у термінах кількості банків, так і періодів часу.

Одними з найбільш цікавих напрямів є також більш глибоке дослідження детермінант ефективності, розширення використовуваного економетричного апарату та формулювання точних та обгрунтованих рекомендацій щодо політики у галузі регулювання банківського сектору [27].



Розділ 3. Напрями вдосконалення фінансового управління банків в Україні

На даний момент Україна стикнулася з рядом проблем, пов'язаних із розгортанням світової фінансово-економічної кризи. Світова економічна криза в умовах відкритості економіки України вплинула на функціонування фондового, грошово-кредитного та валютного ринків. Також виникли проблеми в реальному секторі економіки. Україна стикається з поєднанням напруженої ситуації з ліквідністю на міжбанківському ринку, різким зниженням вартості активів, дефіцитом кредитних ресурсів і уповільненням економічного зростання.

Актуальною проблемою залишається забезпечення якісного розвитку банківської системи за рахунок підвищення ефективності діяльності банків, здійснення прогресивних структурних зрушень, зниження ризиків їх діяльності.

...