Банківське кредитування та стратегії хеджування валютного ризику

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Банківське кредитування розрахунків за імпортом

2. Стратегії хеджування валютного ризику

3. Задача

Список використаних джерел

1. Банківське кредитування розрахунків за імпортом

Кредитування на основі векселя. У сфері міжнародної торгівлі досить поширеним інструментом розрахунків та кредитування є вексель. Його використання забезпечує оформлення кредитних відносин між учасниками зовнішньоторговельних угод (експортом та імпортом) та банками.

Питання вексельних розрахунків з нерезидентами є важливим для українських імпортерів. Проте, зважаючи на очевидні суперечності законодавства та неврегульованість окремих питань цієї проблеми, розрахунки з використанням векселів перебувають у площині теорії, а не практики. Іншою причиною невикористання векселів у міжнародних розрахунках є низька ліквідність векселів більшості підприємств та відсутність розвинутого ринку цінних папері, зокрема векселів.

Обмеженість щодо надання експортером та імпортером комерційного кредиту, пов'язану передусім з недостатнім рівнем довіри один до одного, стала причиною появи акцептних кредитів. Сутність даної операції полягає в тому, що експортер виставляє тратту для акцепту не на імпортера, а на банк імпортера. Формально цей кредит надає експортер, але різниця між звичайним комерційним кредитом і акцептним полягає в тому, що акцептантом є банк, і це суттєво змінює взаємовідносини між сторонами.

У міжнародному обороті банківський акцепт є інструментом міжнародного обігу та міжнародного засобу платежу. Поряд з цим практика більшості країн строго регламентує вексельний обіг.

При акцептному кредиті ризик неплатежу (ризик непогашення кредиту) бере на себе банк, тому він наражається і на валютний ризик, і на ризик країни. Залежно від сумарного розміру ризиків установлюється розмір комісії за акцепт. Комісія сплачується відразу і не повертається, навіть якщо імпортер не скористався кредитом.

При цій операції банк імпортера не використовує своїх ресурсів для кредитування (банк оплачує тратту лише у разі неспроможності імпортера здійснити оплату зі свого боку). Акцептуючи тратту, банк лише гарантує для експортера оплату товару.

Як правило, акцептні кредити відкриваються під товарні акредитиви або під заставу товару, що імпортується. Строк акцептного кредиту здебільшого встановлюється до трьох місяців.

У міжнародній практиці часто використовується акцептно-рамбурсний кредит. Механізм акцептно-рамбурсної операції такий же, як і акцептної. Основна відмінність полягає в тому, що банк імпортера не сам акцептує вексель, а забезпечує для імпортера одержання акцепту великого міжнародного банку. За певний обумовлений час до терміну акцепту тратти першокласним банком банк імпортера надсилає йому своє рамбурсне зобов'язання (зобов'язання банку переказати кошти для оплати акцептованих тратт). Часто акцептно-рамбурсний кредит пов'язаний з відкриттям акредитива. кредитування акредитив імпортер хеджування

Кредитування на основі документарного акредитива. Документарні акредитиви в міжнародній торгівлі використовуються не лише як ефективна та безпечна форма розрахунків, що здатна захистити інтереси учасників угоди, а й як інструмент короткострокового кредитування для експортера та імпортера.

Варіанти кредитування на основі акредитива можна сформулювати виходячи з Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів. На рис. 6.5 відображені види акредитивів, які є засобом короткострокового кредитування імпортера.

Акцептний акредитив використовується для кредитування імпортера, але у разі наступного врахування векселя він стає засобом отримання експортером негайного платежу. Акцептний акредитив передбачає, що експортер у пакет документів, передбачених в акредитиві, включає строкову тратту, виставлену на акцептуючий банк. Акцептуючи тратту, банк дає зобов'язання оплатити номінальну вартість векселя при настанні строку погашення. Акцептована тратта може бути врахована чи придбана акцептуючим банком або повернена пред'явнику. Враховуючи тратту, банк забезпечує бенефіціара коштами на строк акцепту, стягуючи при цьому комісію за врахування. Розмір комісії залежить від валюти в якій виписано вексель, суми та строку векселя.

Акредитив з відстрочкою за своїм економічним змістом подібний до акцептного акредитива. Імпортер отримує документи раніше, ніж він здійснить платіж продавцеві. Для забезпечення інтересів експортера уповноважений банк дає йому проти виставлених документів письмову згоду здійснити платіж у визначений термін. Кредитування акредитива з відстрочкою платежу банки здійснюють лише для клієнтів з бездоганною репутацією.

Компенсаційний акредитив. Механізм здійснення компенсаційного акредитива полягає в тому, що клієнт (який є посередником чи генеральним підрядником) хоче перевести виробнику товару або субпостачальнику свою вимогу за відкритим на його користь оригіналом акредитива. У такому разі банк, що підтвердив цей оригінал, відкриває компенсаційний акредитив на користь виробника на основі оригіналу акредитива.

Функція кредитування компенсаційного акредитива полягає в тому, що, коли клієнт банку є посередником і має потребу у кредитних коштах на придбання товару для перепродажу, банк може надати кредит на основі відкритого на ім'я клієнта компенсаційного акредитива. У цьому разі компенсаційний акредитив з його платіжним зобов'язанням слугуватиме для банку забезпеченням.

Відкриття акредитива передбачає для банку, який його відкрив, надання абстрактного боргового зобов'язання. За умови, що банк не вимагає від імпортера негайної виплати суми акредитива, він кредитує відкриття акредитива імпортерові. При цьому кошти банку зазвичай не залучаються. І при надходженні документів, указаних в акредитиві, вони оплачуються здебільшого через поточний рахунок імпортера.

До прийняття документів від експортера банк, що відкрив акредитив, бере на себе кредитний ризик. При цьому він повинен бути впевнений у тому, що зможе отримати виконані за акредитивом платежі за рахунок імпортера. Такий кредит звичайно надається під забезпечення товарів, які будуть імпортуватися на умовах акредитивної форми платежу. Ця схема отримання кредиту використовується тоді, коли імпортер є посередником.

Пряме банківське кредитування імпортера. Окрім опосередкованого кредитування імпортерів у формі врахування виданих їм чи акцептованих банком векселів, кредитування на основі документарного акредитива, широкого розвитку набуло і пряме банківське кредитування імпортерів. Воно може здійснюватися як приватними банками, так і державними. Беручи до уваги значення, яке надається зовнішній торгівлі в економічній політиці країни, більшість урядів ініціювали створення банків, які б спеціалізувалися на фінансуванні експортно-імпортних операцій.

Серед основних функцій спеціалізованих банків можна виділити такі:

ѕ довгострокове та короткострокове кредитування експортів;

ѕ гарантування та страхування експортних кредитів;

ѕ довгострокове кредитування іноземних урядів та фірм.

Такі спеціалізовані банки здебільшого надають кредити іноземним покупцям товарів даної країни на вигідніших умовах, ніж інші організації. До важливих умов надання таких кредитів відносять гарантії урядів країн-позичальників.

Звичайно, що такі банківські кредити більшою мірою, ніж фірмові, підлягають регулюванню та контролю з боку держави. З цього погляду вони схожі з урядовими кредитами. Незважаючи на те, що ці кредити укладаються між банками, санкціонуються вони урядами країн, і в багатьох випадках є частиною міжурядових угод. Тому умови цих кредитів, як правило, суттєво відрізняються від умов звичайних комерційних кредитів.

Останнім часом великі українські комерційні банки також розширили свою діяльність у сфері валютного кредитування. Кредити в іноземній валюті можуть видаватися позичальникам під гарантію, яка передбачає право банку на списання коштів з валютного рахунку гаранта у разі непогашення кредиту у встановлені терміни. Як забезпечення кредитів, виданих в іноземній валюті, також можуть прийматися у позичальника або його гаранта акредитиви та платіжні гарантії, виставлені на їх користь іноземними банками (здебільшого банками-кориспондентами банку, що є кредитором).

При кредитуванні імпортних торговельних операцій найчастіше як заставу використовують шляхові документи, зокрема заставою короткострокових позик є документи, що засвідчують відвантаження товарів (коносаменти, накладні). Коносамент використовується при оформленні відвантаження товарів морським та річковим транспортом, накладні -- при транспортуванні іншими видами транспорту. Цей спосіб забезпечення кредиту оформляється через індосування названих документів їх власниками на користь банку-кредитора. Умовою видачі кредиту під забезпечення шляховими документами є страхування вантажу.

При забезпеченні товарними запасами як застава приймаються партії сировини, матеріалів готової продукції. Перевага віддається товарам, торгівля якими ведеться на біржі і за якими легко визначити ринкову вартість. Умовою використання товарних запасів є їх застрахованість. Існує два способи оформлення зазначеного забезпечення: під складські квитанції і під розписки. При першому способі заставлені товари вилучаються у позичальника і передаються на зберігання складській компанії. Складські квитанції слугують забезпеченням кредиту. Після погашення позики банк виписує ордер на видачу товару позичальникові. При другому способі товари перебувають на зберіганні у позичальника, проте контроль над ними здійснює зазвичай представник банку. У цьому разі забезпеченням є охоронні розписки. Другий спосіб дає змогу знизити витрати на зберігання застави, проте збільшує ризик банку. Видача кредиту під охоронні розписки вимагає високої надійності клієнта.

Як інструмент забезпечення кредиту товарними запасами може бути вексель позичальника. Такий спосіб оформлення забезпечення використовується при кредитуванні торговельних фірм. При цьому банк оплачує товари експортеру, позичальник, отримавши товар, який юридично належить банку, зобов'язується зберігати його до моменту погашення позики. Зобов'язання позичальника оформлюється векселем, який підлягає оплаті на першу вимогу банку. Якщо заставлені товари продані позичальником, то він має право розпоряджатися виручкою від перепродажу за довіреністю банку-кредитора. Без довіреності виручка зараховується на погашення кредиту.

Для отримання кредиту в іноземній валюті позичальник повинен вказати: мету отримання кредиту; економічне обґрунтування кредиту; суму та строк, на який береться кредит; назву, кількість та вартість товару; графік поставок товару, що імпортується; джерело погашення кредиту; розрахунок строків використання і погашення кредиту та відсотків за ним.

У деяких випадках банк може вимагати від позичальника і додаткову інформацію щодо реквізитів торговельних партнерів, на рахунки яких буде зараховуватися сума кредиту. Використання кредитів в іноземній валюті передбачається лише за умови своєчасного подання у банк копій контрактів позичальників з іноземними партнерами, попередньо узгоджених з банком. Строки укладання контрактів та періоди розрахунків за ними повинні чітко відповідати строкам використання кредиту.

При кредитуванні в іноземній валюті, окрім кредитного ризику, для банку може виникнути загроза і валютного ризику у таких випадках: при зниженні курсу валюти, у якій видано кредит, відносно національної валюти; при конвертації отриманих надходжень у валюту кредиту; при використанні забезпечення, вираженого у національній валюті чи в третій валюті.

Для забезпечення своєчасного повернення кредиту банк повинен систематично контролювати хід виконання кредитної угоди. У разі невиконання позичальником умов кредитного договору банк має право припинити подальше використання кредиту та достроково стягнути суму заборгованості.

Пряме банківське кредитування можна розглядати як вигіднішу форму кредитування для імпортера, тому що ці кредити дають йому можливість вибрати експортера. У свою чергу, таке кредитування не позбавлене вигоди і для експортера, оскільки звільняє його від необхідності звертатися до банку з проханням урахувати чи придбати векселі.

2. Стратегії хеджування валютного ризику

Невизначеність валютного курсу у майбутньому, його можливі зміни можуть стати причиною значних грошових втрат будь-якого суб'єкта господарювання (підприємства, компанії, банку), імовірність яких відображає поняття «валютний ризик».

Валютний ризик - вірогідність втрат або недоотримання прибутку у порівнянні із запланованими значеннями у результаті несприятливих змін величини валютного курсу.

Причиною валютних ризиків може стати як зміна політичних, так і економічних чинників. В сучасних умовах валютні ризики впливають на результати господарської діяльності багатьох підприємств, навіть якщо вони не здійснюють зовнішньоекономічні операції. З огляду на це особливого значення набуває пошук методів управління валютними ризиками підприємств з метою зниження або уникнення імовірних грошових витрат у разі несприятливих коливань валютного курсу.

Процес зменшення ризику можливих втрат називається хеджуванням. До методів усунення валютного ризику відносять фінансові операції, які дають змогу або уникнути ризику, спричиненого зміною валютного курсу, або отримати спекулятивний прибуток від курсових коливань. Процес хеджування реалізується за допомогою похідних фінансових інструментів. Як правило, основа для існування похідних інструментів - майбутня невизначеність.

У зв'язку з розповсюдженістю валютних ризиків і вагомості їх впливу на фінансові результати діяльності підприємств, існує багато підходів до їх класифікації. Але з позицій створення ефективної системи управління ризиками, найбільш доцільною можна вважати класифікацію, що запропонована Д.Джеймс. Валютні ризики підприємства можна розкласти на валютно-курсовий ризик та ризик країни. Ризик країни -- це ризик впливу зовнішнього середовища не економічного характеру, його складовими є: політичний ризик (зміна уряду) та ризик валютного контролю (заборона на ввезення та вивезення валюти, репатріацію прибутків та фінансових активів, «заморожування» коштів, що розміщені на вкладних та депозитних рахунках). Валютно-курсовий ризик, теж є неоднорідним за своїм складом і включає: бухгалтерський ризик або трансляційний ризик, а також валютно-економічний ризик. Бухгалтерський ризик -- це ризик, що впливає на нетто-вартість активів та пасивів через зміни валютних курсів і, таким чином, суб'єкти економічної діяльності змушені проводити переоцінку своєї обліково-балансової позиції в іноземній валюті. Валютно-економічний ризик -- це ризик, пов'язаний з тим, що під дією змін валютних курсів змінюється кон'юнктура і, як наслідок, змінюються конкурентні позиції підприємства.

Головне завдання хеджування валютних ризиків зводиться до поєднання двох протилежних вимог: зниження ризиків від несприятливих змін валютних курсів та отримання винагороди в результаті їх сприятливих змін. А тому постає питання про визначення та особливості управління ризиками, що можуть супроводжувати такі операції.

Стратегія хеджування стабілізує прибуток за мінімального рівня ризику. Це дає можливість одержати однакові результати незалежно від мінливості фінансових ринків.

Стратегія хеджування -- це загальний підхід, ідея, концепція управління активами і пасивами, зміст якої визначається як обмеження або мінімізація ризиків.

Вибір стратегії залежить від багатьох чинників, і насамперед -- від схильності до ризику. Стратегія обирається менеджментом і відбиває ставлення до прийнятного рівня ризику.

Стратегії, що дозволяють мінімізувати валютні ризики:

1. Стратегія випереджання і запізнення.

Ця стратегія, передбачаючи свободу вибору дати платежу, найбільш прийнятна у відносинах між двома фірмами, які тісно пов'язані один з одним, так як наявність загальних цілей допомагає знайти найвигідніший варіант взаєморозрахунків.

Найефективніше стратегія використовується, коли материнська фірма має повний контроль над своїми дочірніми компаніями і філіями, так як розтягування платежу може призвести до значного погіршення фінансового стану однієї із фірм-учасниць угоди, але не у збиток стану справ всієї корпорації.

2. Стратегія розподілу ризику.

Розподіл ризику - це угода між компаніями, укладена у формі договору, у якому покупець і продавець погоджуються взяти на себе певну частину втрат, пов'язаних з коливанням валютних курсів, незалежно від того, які втрати компанії понесли насправді.

3. Хеджування валютних ризиків методом структурування зустрічних валютних потоків.

Зміст даної стратегії полягає у тому, щоб валютні зобов'язання або вимоги компанії були покриті. Таким чином, для будь-якого грошового потоку повинен існувати зустрічний потік у тій же валюті, що закриває відкриту позицію.

4. Валютні свопи.

Одним із способів хеджування шляхом свопу є метод фіксації форвардних відсоткових ставок. Між банком і компанією укладається угода, відповідно до якої компанія вкладає гроші на валютний депозит, а банк надає компанії позику у національній валюті. Кожні 6 місяців відбувається взаємна сплата відсотків, які є або фіксованими, або розраховуються, виходячи із ставки по міжбанківським відсоткам плюс фіксований відсоток. Втрати компанії на різниці % розглядаються як плата за своп-операцію.

Хеджування валютних ризиків підприємства являє собою процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків, пов'язаний з їхньою ідентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням [5, с. 142]. Враховуюче це доцільно, щоб підприємство при формуванні стратегії управління валютними ризиками, використовувало наступні етапи:

1. Ідентифікація окремих видів валютних ризиків, розподіленням їх на зовнішні і внутрішні, систематичні і несистематичні.

2. Вибір і використання відповідних методів оцінки імовірності настання ризикової події по окремих видах валютних ризиків.

3. Аналіз валютних ризиків, який включає: аналіз наслідків настання ризикової ситуації; аналіз і вибір інструментів, що можуть використовуватися на підприємстві з метою управління ризиком та з врахуванням рівня керованості та кореляційних зв'язків між окремими видами валютних ризиків.

4. Встановлення гранично припустимого рівня валютних ризиків.

5. Вибір конкретних форм і видів інструментів нейтралізації негативних наслідків окремих видів валютних ризиків.

6. Оцінка наслідків застосування обраного інструменту управління ризиком за показниками: рівень нейтралізації можливих фінансових втрат; економічність нейтралізації.

Кожен з цих етапів виконує конкретну задачу. При ідентифікації ризиків здійснюється їх детальний опис з визначенням внутрішніх та зовнішніх джерел виникнення; оцінка імовірності виникнення ризиків передбачає використання методів їх прогнозування; аналіз валютних ризиків полягає у встановленні обсягу втрат підприємства при настанні ризику, якщо наслідки валютного ризику для підприємства -- значні, виникає необхідність використання інструментів управління ризиком, що дають можливість його зменшити.

Задача

01.07.2014 українська фірма N уклала контракт з експортером нафти на поставку 5 тис. тон нафти для її подальшої переробки на одному з українських НПЗ за ціною USD 280 за 1 тону. Відповідно до умов контракту поставка нафти здійснюватиметься протягом 3 місяців з моменту його укладення, а оплата за ним рівно через 3 місяці, тобто 01.10.2014.

01.07.2014 поточний валютний курс на міжбанківському валютному ринку України склав USD/UAH=11,2850-11,2880, а 01.10.2014 він склав USD/UAH=11,3250-11,3280.

Визначити: На який вид валютного ризику наражається український імпортер? Можливу (потенційну) суму прибутку (збитку) української фірми від зміни валютного курсу.

Відповідь:

1. Український імпортер наражається на вид валютного ризику - економічний ризик.

2. Визначимо суму контракту:

280 $ * 5000 = 1400000 $ - в іноземній валюті.

112880 * 1400000 = 15803200 грн. - в національній валюті.

Сума валютування контракту:

280 $ * 5000 = 1400000 $ - в іноземній валюті.

113280 * 1400000 = 15859200 грн. - в національній валюті.

Потенційна сума прибутку української фірми від зміни валютного курсу:

15803200 - 15859200 = - 56000 грн.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р.

2. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р.

3. Бездітко, Ю.М. Валютне регулювання: навчальний посібник - Херсон: Олді-плюс, 2009.

4. Боришкевич О.В., Віднійчук-Вірван О.В. Міжнародні розрахунки і валютні операції: навч. посіб - Львів: Магнолія , 2010.

5. Мілай А.О. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції: навч. посіб./ Мілай А. О. - К.: МАУП, 2007. - 384 с.

6. Петрашко Л.П. Валютні операції : навч. посіб. - 2-ге вид., переробл і доповн. - К.: Знання, 2012.

7. Романова М. І., Ж. В. Устюгова Основи банківської справи: навч. посіб.- К.: Центр учбової літератури, 2007.

8. Ткачук Н. М., Стремецька Ю. І. Методи управління валютним ризиком банку // Наука й економіка. - 2010. - № 2 (18).

9. Шемет Т. С. Міжнародні розрахунки та валютні операції: навч. посіб.- К.: КНЕУ, 2009.

10. Щибиволок З.І. Аналіз банківської діяльності: Навч. посіб. - Вид. 2-ге, стер. - К.: Знання - 2007.

Размещено на Allbest.ru