Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Суть та значення кредитних операцій в Україні

2. Аналіз особливостей надання та погашення окремих форм позик

3. Державне регулювання банківського кредитування в Україні

4. Проблеми та перспективи розвитку форм банківського кредитування в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Незважаючи на те, що з розвитком банківської системи банки освоюють дедалі нові види діяльності (наприклад, надають консультаційні, трастові послуги з управління нерухомістю), проникають у страховий бізнес (що є характерним для банківських систем країн Заходу), все ж основною їх функцією є кредитування діяльності клієнтів.

Надання кредитів - не тільки важлива функція банку, що виділяє його як особливий вид капіталотворчого підприємства, а й основне джерело прибутку. Отже, кредитування було і є важливим попри всі зміни в економічному житті країни.

Загалом, перехід до ринкової економіки, розвиток комерційних відносин справляють позитивний вплив на основи функціонування банківського кредиту в господарстві нашої країни. В сучасних умовах основними макроекономічними завданнями кредитного процесу є сприяння раціональній організації виробництва і збуту, збільшенню обсягів необхідної на ринку продукції, одержанню максимального прибутку при мінімальних затратах.

Одним із найважливіших моментів на шляху до вирішення цих завдань є визначення оптимальних умов і методів кредитування, на основі яких виникають і розвиваються відносини між банком і позичальником. Аналіз ситуації, що склалася сьогодні в банківській системі України показує, що нині вона дещо призупинила свій розвиток, про що свідчить мала питома вага кредитів, що були надані суб'єктам господарювання в Україні по відношенню до внутрішнього валового продукту (протягом 2000р. - трохи більше 9% ). Зважаючи на ці показники, стає очевидним, що забезпечення сталого розвитку економіки багато в чому залежить від вдосконалення діяльності комерційних банків.

Мета написання курсової роботи полягає в розробці організаційно-економічних та методологічних основ та практичних рекомендацій щодо надання і погашення банківських позик, що сприятиме підвищенню ефективності та прибутковості кредитних операцій. Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність комплексу завдань:

· розкрито суть кредитних операцій загалом та банківського кредиту зокрема;

· охарактеризовано види банківського кредиту та принципи кредитування;

· проаналізовано сучасний стан кредитування в Україні;

· виявлено проблеми та обґрунтовано пріоритетні напрямки розвитку та вдосконалення кредитного механізму.

Об'єктом дослідження у курсовій роботі виступає система комерційних банків України. Інформаційною базою роботи є матеріали НБУ, законодавчі акти України, вітчизняних та західних економістів.

1. Суть та значення кредитних операцій в Україні

кредитний банк прибутковість

На сьогоднішньому етапі одну із найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилася кількість надійних фірм - позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

Кредит (від лат. «creditum» - позика, борг) - одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого - такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин - тимчасове вивільнення грошових коштів та поява потреби в них.

Необхідність залучення вільних ресурсів залежить від багатьох факторів, серед яких: капіталомісткість, сезонність, коливання цін на продукцію і т. ін.

Таким чином, як економічна категорія кредит - це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості. Кредит як самостійна економічна категорія виконує важливі функції в економіці. Так, на макроекономічному рівні виділяються перерозподільча функція та функція заміщення готівкових коштів кредитними засобами. При більш детальному розгляді кредитних відносин можна обґрунтувати виділення більшої кількості функцій, зокрема:

· акумуляцію тимчасово вільних ресурсів:

· розподілення залучених коштів ніж позичальниками;

· емісійну;

· контрольну та ін.

Окремо слід розглянути поняття «кредитний механізм». Кредитний механізм являє собою систему дій або організаційно - економічних прийомів, за допомогою яких реалізується роль кредиту в суспільному відтворенні, тобто вводиться в дію процес кредитування відповідно до потреб суспільства [2, с.398 ]. Кредитний механізм включає в себе не тільки процес кредитування, але й ті управлінські суб'єкти в основі держави та її органів, які впливають через організаційно - економічні прийоми на регулювання кредитних відносин. Реалізація ролі кредиту в суспільному відтворенні проходить через дію специфічних властивостей та його функцій, які надають останньому імпульс і певну направленість. Остання - не можлива без дії кредитного механізму.

Кредитний механізм не є статичним, він постійно розвивається, пройшовши ряд стадій від простої функціональної до складної управлінської системи. Від взаємодії елементів кредитного механізму, ступеня їх підпорядкованості та виконання спільної мети залежить ефективність та успіх його функціонування, який полягає в забезпеченні економічних інтересів суб'єктів кредитних відносин.

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Кредитування господарських суб'єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит - необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. Саме тому в сучасних умовах необхідно навчитися ефективно його використовувати.

Банківський кредит - це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Головними ланками кредитної системи є банки що мають ліцензію Національного банку України, які виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів. Крім того, комерційні банки, що мають відповідну ліцензію Національного банку України на право проведення операцій з валютними цінностями, можуть виступати в ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів в іноземній валюті.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу [1, с. 265].

Позики надаються банками суб'єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою для банківського кредиту є позичковий капітал, котрий менш обмежений щодо напрямку, строків і величини кредитних угод порівняно з комерційним кредитом.

Кредитором, тобто - суб'єктом кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування - в умовах банківського кредиту є банк. Іншим учасником кредитних відносин є позичальник - суб'єкт, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах поверненості, платності, строковості. Позичальниками можуть бути фізичні та юридичні особи.

Загалом слід відзначити, що при переході до ринкової економіки принципово змінюється механізм організації банківського кредитування. У колишньому СРСР центральний державний банк встановлював планову суму кредиту для певних підприємств і для конкретних об'єктів кредитування. Перевищення їх вважалося порушенням планової дисципліни [2, с. 221].

Проте в ринковій економіці має місце певна (а іноді - досить жорстка) конкуренція між банками за обслуговування клієнтів. Позичальники самостійно обирають банк, в якому вони хотіли б отримати позику , визначають її строки та розмір. Комерційні банки реалізують у своїй кредитній діяльності єдині уніфіковані підходи до всіх клієнтів, незважаючи на їх галузеву належність, форму власності і відомче підпорядкування. Весь процес кредитування можна розбити на такі етапи:

· отримання і розгляд заяви клієнта;

· оцінка кредитоспроможності і фінансового стану потенційного позичальника;

· оформлення кредитного договору;

· видача кредиту;

· контроль за використанням умов кредитного договору;

· погашення кредиту.[3, с. 36].

Перший етап - оформлення і розгляд заяви клієнта на видачу йому кредиту - передбачає встановлення вимог до формування відповідного пакету документів і їх попередній аналіз з метою з'ясування основних даних про можливого позичальника. До даного пакету як правило, входять:

· клопотання на одержання кредиту і анкета позичальника;

· копії установчих документів;

· техніко-економічне обґрунтування заходу, що кредитується, строків його окупності;

· копії документів, що стосуються угод, які кредитуються;

· документи, що підтверджують право власності на майно, яке може бути передане в заставу;

· бухгалтерська і статистична звітність пр фінансові результати діяльності;

· дані про кредиту, отримані в інших банках;

· бізнес - плани для підприємств, що розпочинають свою діяльність.

За допомогою вище зазначених документів банк отримує основні відомості як про самого можливого позичальника, так і про проект, для реалізації якого необхідним є додаткове залучення коштів. Особливо важливим моментом є оцінка параметрів того кредиту, який бажає отриманих в банку коштів, що випливає із технологічних умов виробництва, строків та порядку розрахунків із контрагентами, наявності власних достатньо ліквідних активів.

Основним завданням даного етапу організації кредитного процесу є підготовка попереднього висновку щодо принципової можливості надання кредиту клієнтові з огляду на основні параметри представленого для кредитування проекту.

Другий етап - оцінка кредитоспроможності і фінансового стану клієнта - є основним з точки зору остаточного вирішення банком питання про можливість і доцільність надання кредиту. Нестабільність економічної ситуації в умовах перехідного періоду, інфляційні очікування та високий рівень ризиків, пов'язаних із підприємницькою діяльністю, вимагають від комерційних банків особливо ретельного підходу до оцінки здатності позичальника своєчасно і в повному обсязі погасити кредит. Важливим поняттям на даному етапі є платоспроможність - здатність позичальника своєчасно здійснювати розрахунки за всіма своїх зобов'язань господарської діяльності [4, с. 96]. З метою визначення даного показника необхідно отримати всебічну оцінку фінансового стану клієнта. Для цього кожним комерційним банком має розроблятися власне методичне забезпечення, що включає сукупність певних коефіцієнтів, на основі аналізу яких і порівняння їх з критеріальними значеннями клієнт банку може бути віднесений до певного класу надійності у розробленій системі рейтингової оцінки позичальника.

Третій етап - укладання кредитного договору між банком і позичальником - визначає особливості взаємних зобов'язань і відповідальності сторін, що виникають у процесі безпосередньої організації грошово-кредитних відносин. У ньому вказуються такі основні моменти: повне найменування сторін та їх реквізити; сума і строк кредиту, що надається; предмет договору, що передбачає визначення конкретних цілей, на які надається кредит; порядок видачі і погашення кредиту; процентна ставка за користування позиченими коштами; порядок вирішення спірних питань; інші умови за домовленістю.

Укладення кредитного договору в кінцевому підсумку слугує безпосередньою підставою для видачі кредиту позичальнику на умовах, передбачених відповідними положеннями документу.

Четвертий етап - видача кредиту - визначає сукупність організаційно - технічних умов, за яких сума позики передається у розпорядження позичальника. Такими умовами є оформлення відповідних вказівок кредитного відділу банку операційному відділу про відкриття позичкового рахунку для ведення обліку наданих кредитів [5, с. 187]. Позичка може надаватися або шляхом оплати банком розрахункових документів за товарно-матеріальні цінності, роботи і послуги або шляхом перерахування суми кредиту на поточний рахунок позичальника. Видача позички може проводитися одноразово або в інші строки, визначені кредитним договором.

Контроль здійснюється на підставі наступної інформації:

· отриманої від позичальника;

· отриманої в самому банку;

· отриманої в результаті перевірок на місцях.

Сукупність отриманих даних разми з усіма документами на оформлення позики утворює кредитну справу клієнта. Аналізуючи її банк повинен особливу увагу звернути на негативні зміни (зниження обсягів виробництва чи реалізації продукції, виникнення збитків, збільшення кредиторської заборгованості, погіршення показників фінансового стану та інших параметрів господарської діяльності). Відповідно до результатів контрольних заходів банками приймаються рішення про продовження чм призупинення подальших кредитних взаємин із даними клієнтами - аж до вимоги дострокового погашення кредиту чи звернення стягнення на заставлене майно.

Шостий етап - погашення кредиту - є завершальною стадією в процесі організації грошово-кредитних відносин банку з індивідуальним позичальником. Погашення може відбуватися одноразово (однією сумою) або в розстрочку (по частинах). Окрім власних коштів позичальника (в разі їх відсутності чи нестачі), джерелом погашення позички може бути реалізація застави чи кошти поручителя (гаранта).

Забороняється надання кредитів на :

· покриття збитків господарської діяльності позичальника;

· формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств:

· придбання цінних паперів будь-яких підприємств [6, с. 367].

2. Оцінка особливостей банківського кредитування

Будь - яка кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника. Тому аналізуючи стан кредитування слід розглядати його з двох точок% на рівні банку (його кредитного портфелю).

Та, власне, боржника - адже для укладання кредитної угоди необхідно, щоби банк мав змогу надати кредит клієнту, а той, в свою чергу, міг за нього розплатитися.

Структура кредитного портфелю не лише відображає особливості кредитної політики того чи іншого комерційного банку, а й віддзеркалює загальний стан економічного здоров'я держави. Крім того, надання кредитів є основним джерелом прибутку для банку. Про це свідчить аналіз, проведений на основі вибірки 40 банків за даними рейтингу комерційних банків України на 1 січня 2007р. [14, с. 245]. Досить високий індекс кореляції R=0,977 вказує на те, що зв'язок між показниками є дуже сильним. Порівнявши розрахунковий і критичний F-критерії, можна з імовірністю 0,99 поширити встановлену залежність на всі банки України. Отже, чим більшим є кредитно - інвестиційний портфель банку, тим більшим є його прибуток [13, с. 135]. Отож, передусім проаналізуємо структуру і динаміку кредитування комерційними банками вітчизняних суб'єктів господарювання та фізичних осіб, тобто кінцевих споживачів кредитних ресурсів.

Що ж до міжбанківських кредитів, то їх, в принципі, можна вважати проміжною ланкою між кредитором і кінцевим позичальником. Їх обсяг (в межах банківської системи) коливається залежно від збільшення чи зменшення обсягів кредитного портфеля окремих банків, стану їх платіжних календарів, обсягів клієнтських платежів та цілої низки інших факторів. На практиці сукупний обсяг міжбанківських кредитів не справляє зворотного впливу на обсяги кредитування кінцевих позичальників.

Аналізуючи структуру кредитного портфеля комерційних банків України за весь період спостережень можна зробити певні узагальнення щодо пріоритетів кредитної політики українських банків. Об'єктами кредитування є переважно юридичні особи - обсяги кредитів, наданих фізичним особам не перевищують 5% від загального портфеля. Щодо строків кредитування - тут переважають короткострокові кредити. Втім, останнім часом почала формуватися тенденція до поступового зростання питомої ваги довгострокових кредитів, що можна вважати позитивною тенденцією і говорить про впевненість банків у стабільності грошової одиниці і економіки держави в цілому.

Абсолютна сума і питома вага кредитів, наданих в іноземній валюті постійно зростають.

Динаміка розподілу кредитного портфелю за формами власності підприємств - позичальників свідчить про зацікавленість комерційних банків у кредитуванні переважно недержавних господарників. Що ж до видів кредитів, то останнім часом домінують кредити у плинну діяльність.

Намітилися зміни у структурі кредиті за напрямками економічної діяльності позичальників: нині зменшується питома вага кредитів , наланих для проведення торговельних операцій, натомість зростає частка кредитів, наданих сільському господарству.

Структура кредитного портфелю за галузями економіки розбалансована - левова частка припадає на кредити у промисловість і торгівлю.

Отже, серед кредитів, які комерційними банками надаються суб'єктам господарювання, домінують короткострокові (див. Таблиця 1). Питома вага довгострокових позик протягом 2003 - 2006 рр. Трималася на рівні 22%. Зазначена тенденція, безумовно, є одним із позитивних результатів зниження темпів інфляції, що відбувалося після 1994 року.

Таблиця 1 - Кредити, надані комерційними банками суб'єктам господарювання (за строками погашення) [5, с. 13]

На кінець періоду	Короткострокові	Довгострокові	Разом
	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%
2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 6міс2010	0,85 26 396 1381 3643 4845 6522 7240 9142 15700 19968	88 96 98 89 89 89 89 82 78 82 82	0,12 1 11 176 434 607 723 1633 2645 3421 4498	12 4 3 11 11 11 11 18 22 18 18	0,97 27 406 1558 4078 5452 7295 8873 11787 19121 24466	100 100 100 100 100 100 100 100 100 100 100

Чітко проглядається і тенденція до зменшення питомої ваги кредитів комерційних банків, наданих державним підприємствам (див. таблицю 3), що можна пояснити такими факторами:

- скорочення абсолютної кількості державних підприємств (наслідок приватизації);

- уповільнення темпів інфляції суттєво підвищує рівень відповідальності комерційних банків за формування кредитного портфелю (тобто, зпихувати вину вже більше нема на кого, окрім себе). Тому вони стали уникати пасивних і залежних від державного бюджету позичальників, надаючи перевагу колективним (77%) та приватним (11%) підприємствам.

Якщо в період 1992 - 1994 років в умовах прискорених темпів інфляції, банки зазвичай надавали кредити на засадах особистої довіри і без належного забезпечення заставою - посилаючись на інфляцію і відповідне зростання пасивів, що відшкодує можливі збитки,- то з 1995р. все стало на свої місця : при порівняно низьких темпах інфляції кожен прорахунок у кредитній політиці реально загрожує ліквідності й платоспроможності банку. Тому банки значно підвищили вимоги до позичальників, чому сприяла і послідовна політика НБУ у сфері регулювання банківської діяльності. Лібералізяція багатьох її видів поєднувалася з відповідним посиленням конторлю центрального банку за стабільністю системи [2, с. 195]. Це, в свою чергу, спонукало комерційні банки ретельніше формувати власну кредитну політику, уникаючи можливих ризиків. Тому - то державні підприємства стали фактично небажаними клієнтами в силу нестабільності бюджетних джерел фінансування.

Таблиця 2 - Кредити надані комерційними банками суб'єктам господарювання (за формами власності позичальниками) [13, с. 99]

На кінець періоду	Приватна форма	Колективна форма	Державна	Міжнародна	Разом
	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%
2004	136	3	1502	37	2440	60	0	0	4048	100
2005	200	4	1979	36	3274	60	0	0	5452	100
2006	345	5	4752	65	2200	30	0	0	7295	100
2007	1217	14	6258	71	1276	14	122	1	8873	100
2008	1453	12	8726	74	1339	11	270	2	11787	100
2009	1825	10	15003	78	1832	10	461	2	19121	100
6 міс. 2010	2594	11	18822	77	2511	10	478	2	24466	100

З - поміж видів кредитів, що їх надають комерційні банки, нині домінують кредити у плинну діяльність (див. табл. 6). Питома вага позичок, що спрямовані в експортно-імпортні та внутрішньо торгівельні операції, поступово, але досить стабільно зменшується (за досліджуваний період - відповідно з 27 до 25% та з 13 до 10 %). Що ж до кредитів у інвестиційну діяльність, то скорочення їх обсягу (з 10 до 5%) безумовно , є негативним , і взагалі , не відповідає стратегічним планам держави щодо модернізації економіки. Варто відзначити і низьку активність банків по вексельному кредитуванні (3 - 4%). Порівняно швидко розвивається овердрафт, хоча питома вага йог опоки що незначна ( 2% ) . А такі види банківських операцій , як факторинг і РЕПО наразі практично відсутні.

Таблиця 3 - Кредити, надані комерційними банками суб'єктам господарювання (за видами кредитів)[11, с.15]

Види кредитів	На кінець періоду
	2007 р.	2008 р.	2009 р.	6 міс. 2010р
	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%	млн. грн.	%
Всього:	8873	100	11787	100	19121	100	24466	100
У тому числі: Овердрафт	44	0	127	1	359	2	589	2
За опер. РЕПО	5	0	355	3	588	3	645	3
За врахованими векселями	328	4	355	3	588	3	645	3
За факторингом	20	0	12	0	22	0	26	0
За внутр. торг. опер.	1179	13	1307	11	2303	12	2456	10
За експортно-імпортними операціями	2434	27	3836	33	5121	27	6232	25
Інші у поточну діяльність	3975	45	5095	43	9596	50	13296	54
В інвестиційну діяльність	887	10	1044	9	1073	6	1166	5

Кредити, які надаються банками , можна класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати кредитні операції комерційних банків.

Згідно із Положенням НБУ «Про кредитування» кредити, які надаються банками поділяються за такими ознаками:

· за строками користування;

· за забезпеченням;

· за ступенем ризику;

· за методами надання;

· за строками погашення.

За строками користування банківські кредити поділяють на:

· короткострокові (до 1 року);

· середньострокові (до 3 років);

· довгострокове (понад 3 роки);

Кожному з цих видів банківського кредиту притаманні конкретні ознаки, організаційні способи надання позик та їх погашення.

Короткострокові кредити надаються банками позичальникам на цілі поточної господарської діяльності у разі виникнення в них тимчасових фінансових труднощів у зв'язку із витратами, які не забезпечені надходженням коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити надаються на оплату обладнання, на поточні витрати, фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити надаються банками для формування основних фондів. Об'єктами кредитування при цьому є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів і т. ін.

Крім того, у західній банківській практиці виділяють позики до запитання (онкольний кредит), що повертаються позичальниками на першу вимогу банку (з попередженням). Ставки відсотка за онкольним кредитом нижчі, ніж за строковими позиками. Онкольний кредит розглядається як різновид короткострокового.

За забезпеченням виділяють такі види банківського кредиту:

· забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); вартість застави звичайно перевищує суму кредиту;

· гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

· з іншим забезпеченням (поручительства, свідоцтво страхової організації);

· незабезпечені (бланкові кредити).

Банківський кредит під заставу цінних паперів називається ломбардним кредитом.

За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

Кредити з підвищеним ризиком надаються банками без забезпечення, а також клієнтам з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і оплати процентів за ними [12, с.216].

В умовах наявності кризової ситуації в економіці України закономірно підвищується ризик кредитних операцій комерційних банків. Кредити з підвищеним ризиком посідають у таких умовах провідне місце в кредитному портфелі банків. Проте для банків є важливим нарощування обсягів кредитних операцій, в тому числі і за рахунок позик з підвищеним ступенем ризику, оскільки вони мають більшу дохідність у порівнянні з мало ризиковими.

До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і оплату процентів за ними [14, с.186].

Відповідно до положення НБУ «Про порядок формування і використання резерву і відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків» банківські позики поділяються на п'ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

Стандартні позики характеризуються мінімальним ступенем ризику (2%), що відповідає умовам стабільного фінансового стану позичальника. Для позик під контролем ступінь ризику дорівнює п'ять відсотків. Робота з цими позиками не створює проблем для фінансової діяльності комерційних банків. Субстандартні позики - це позики з підвищеним ризиком (ступінь ризику - 20%). Фінансовий стан позичальника на момент оцінки при такому виді банківського кредиту викликає серйозні побоювання. Сумнівними є кредити, повернення яких викликає сумнів у банку. Для сумнівних позик характерний ступінь ризику в 50%. До цих позик відносять пролонговані і прострочені кредити. Пролонгація означає продовження терміну погашення позики після настання договірних строків погашення через фінансову неспроможність позичальника. Простроченими є позики, не повернені банкові у встановлений строк. У разі прострочення терміну повернення позики банк може відповідно до чинного законодавства використати своє заставне право, тобто спрямувати виручку від реалізації заставного майна безпосередньо на погашення позики.

Безнадійними (до погашення) є позики, які не можуть бути повернені і збереження яких на балансі банку як активи не має сенсу (ступінь ризику - 100%). В банківській практиці сумнівні, незабезпечені та безнадійні позики відносять до категорії проблемних кредитів.

За методом надання виділяють такі види банківських кредитів:

· у разовому порядку;

· відповідно до відкритої кредитної лінії (перманентні);

· гарантійні (гарантовані) - із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою.

Одноразові позички - це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта.

Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Позички надаються, як правило, шляхом безпосередньої оплати з позичкового рахунку розрахункових документів клієнта (доручень, чеків та інш.) без погодження з банком розміру окремих позичок і документального їх оформлення.

Гарантовані позички бувають двох видів:

· з попередньо обумовленою датою видачі;

· з видачею у міру виникнення в ній потреби.

Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов'язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).

За методами погашення банківські кредити поділяються на такі, що погашаються:

· водночас;

· у розстрочку;

· достроково (за вимогою кредитора або за заявкою позичальника);

· з регресією платежів;

· після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Ту банківську позику, яка погашається водночас, часто називають прямою; вся основна заборгованість за цією позикою має бути погашена на одну кінцеву дату. Відсотки ж можуть оплачуватися через певні проміжки часу або по закінченні строку позики. Позички в розстрочку передбачають періодичне погашення основної суми заборгованості, як правило, рівними частинами. У цьому випадку погашення позики не є таким обтяжливим для позичальника, як погашення водночас.

Окрім визначених законодавством видів банківський кредит поділяють ще за:

- формою залучення (двосторонній, консорціум ний, «дзеркальний», багатосторонній). Банківський консорціум - тимчасове добровільне об'єднання комерційних банків для розв'язання конкретних завдань. Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуванні в угоді беруть два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником, потім узгоджують між собою умови кредитування щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами.

- строком повернення (строкові, до запитання, прострочені, відстрочені). Строкові позички надаються на строк, зафіксований у кредитній угоді. Позички до запитання, або безстрокові - надаються на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позику за першою вимогою банку. Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення. Відстрочені - це позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час.

- характером визначення процента (з фіксованою процентною ставкою, з плаваючою процентною ставкою). Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитом. Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. Процентна ставка періодично переглядається і прив'язується, як правило, до облікової ставки центрального банку.

- способом сплати процента розрізняють банківські позики з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит) і з виплатою процента одночасно з одержанням коштів (дисконтний кредит).

Кількістю кредиторів банківські позички поділяють на такі, які надаються одним банком; є синдикованими (консорціальними); є паралельними.

3. Державне регулювання банківського кредитування в Україні

Для реалізації кредитної політики, яка забезпечує функціонування суспільного виробництва, важлива роль у державі відводиться кредитній системі - сукупності кредитно-фінансових установ, які акумулюють вільні грошові капітали, доходи і надають їх у позичку - юридичним і фізичним особам, уряду, і тим самим реалізують кредитні відносини в державі.

Кредитну систему України очолює Національний банк України, який здійснює систему заходів у кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу. До кредитної системи України належать також комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи, які повинні мати ліцензію Національного банку України для здійснення кредитування,

До небанківських кредитно-фінансових установ належать лізингові, факторингові, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, біржі, пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги та кредитні спілки. [19, c.5]

Відповідно до п. З ст. 47 Закону України «Про банки і банківську систему» до поширених банківських операцій належать розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Статтею 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумів кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банки зобов'язані мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням.

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.

Банки зобов'язані при наданні кредитів додержуватися основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків. Банки не можуть надавати кредити під відсоток, ставка якого є нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток може бути зроблений лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Банки мають право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банки мають право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою.

Чинне законодавство також передбачає, що до функції Національного банку України належить те, що він виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Національний банк надає кредити комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком (п. 1 ст. 42 Закону України «Про Національний банк України»).

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони створюють у процесі своєї діяльності. В разі потреби банки можуть на договірних засадах позичати ресурси один в одного або брати позички в Національному банку України, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів та вкладів.

При здійсненні кредитної політики, визначеної НБУ, комерційні банки виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів. При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку України. Жоден з виданих великих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може бути більшим за восьмикратний розмір власних коштів комерційного банку, а загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку.

Слід також зазначити, що отримання кредитів в іноземній валюті резидентами України регламентується спеціальними нормативними актами. [18, c 162]

Викладене свідчить про неоднозначність вирішення питання щодо поняття та обсягу банківського регулювання, про наявну наукову дискусію у застосуванні зазначених термінів та розумінні їх правової природи. Тим більше, що сама суть банківського регулювання є складною за змістом. До того ж банківське регулювання є складною, багатоаспектною категорією. З одного боку, - це функція державного управління, по відношенню до якого виступає вона засобом реалізації політики держави. З іншого боку, саме банківське регулювання можна розглядати як управлінську діяльність, що має свої методи, способи, форми реалізації.

Банківське рулювання як одна з форм державного управління є системою заходів, за допомогою яких держава через центральний банк (або інший уповноважений орган) забезпечує стабільне й безпечне функціонування банків, попереджає дестабілізаційні процеси в банківському секторі.

При цьому банківське регулювання як функція державного управління покликане сприяти забезпеченню:

1) стійкості роботи і зміцненню фінансового стану банківської установи;

2) орієнтації та стимулюванню діяльності банку в галузі кредитування на виконання пріоритетних завдань розвитку економіки та підвищення добробуту суспільства;

3) наукової організації грошового обігу в народному господарстві;

4) створенню системи гарантій захисту інтересів вкладників, в першу чергу фізичних осіб. [17, c257]

Суттєве значення для розуміння поняття «банківське рулювання» та його відмежування від поняття «банківський нагляд» має їх законодавче закріплення в Законі України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679-XIV (далі - Закон про Національний банк).

Так, ст. 1 цього Закону визначає банківський нагляд як систему контролю та активних впорядкованих дій Національного банку, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників, а банківське регулювання визначає як одну з функцій Національного банку, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Разом з тим аналіз змісту Закону про Національний банк дозволяє стверджувати, що законодавець не завжди послідовний щодо свого розуміння даних понять. Так, у п. 8 ст. 7 Закону про Національний банк банківське регулювання та нагляд розглядаються як єдина самостійна функція Національного банку, а в ч. 2 ст. 55 йдеться про те, що Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду, тобто дві окремі функції.

Проте ряд вчених не акцентує увагу на цих розбіжностях і визначає поняття «банківське регулювання» в повній відповідності до букви нормативно-правового акта, а саме: ст. 1 Закону про Національний банк (Міщенко В.І., Кротюк В.Л. Центральні банки: організаційно-правові засади. - К.: Т-во «Знання», 2004. - С. 282).

Розглянемо й інші аспекти поняття «банківське регулювання», зокрема через призму аналізу причин виникнення регулювання, його основних напрямів, цілей, завдань та методів.

У ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» наведено таке визначення банківського кредиту: «Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми». Отже, у наведеному визначенні кредит - це не тільки грошові кошти, а й зобов'язання, що випливають з договору чи з інших підстав.

Відповідно до статей 47 і 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до кредитних операцій віднесено:

Операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

Організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

Здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

Операції за грошовими вимогами, надання гарантій, порук за грошовими зобов'язаннями;

Фінансування під відступлення права грошової вимоги (факторинг) та пов'язане з цим ведення обліку грошових вимог клієнтів до боржників, пред'явлення до сплати грошових вимог від клієнтів або від свого імені, а також інші операції, спрямовані на одержання коштів від боржника;

лізинг.

При аналізі сутності банківського кредиту слід зазначити, що банки не можуть надавати кредити:

- на покриття збитків господарської діяльності позичальникам;

- на формування та збільшення статутного фонду клієнта;

- на внесення клієнтом коштів до бюджету і позабюджетних фондів;

- підприємствам, щодо яких порушено справу про банкрутство;

- підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставки товарно-матеріальних цінностей;

- підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і неоплаченими відсотками. [16, c 258-261]

Банківський кредит класифікується залежно від певних ознак та різних підстав. Зокрема, зважаючи на економічну сферу застосування, кредит розподіляється на внутрішній і міжнародний. В Україні дворівнева банківська система передбачає кредит центрального банку і кредит комерційних банків. Залежно від позичальників та мсти використання кредити поділяють на виробничі, споживчі, інвестиційні, кредити на операції з цінними паперами, міжбанківські, імпортні та експортні. Залежно від забезпеченості кредити поділяють на незабезпечені (бланкові) та забезпечені (персональні). Більшість кредитів, що надаються банками, мають відповідне забезпечення: наявність застави, відповідна гарантія або порука, страхування кредитного ризику. Надання незабезпечених кредитів означає вияв особливої довіри банку до свого клієнта, свідчить про його платоспроможність і враховується банком при аналізі економічного становища клієнтів.

Кредити, які надаються банками, також поділяють за строками користування на коротко -, середньо - й довгострокові. Строк користування короткостроковими кредитами не перевищує 12 місяців, середньостроковими - до 3 років, довгостроковими - понад 3 роки.

За ступенем ризику кредити поділяють на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком. За методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

За строками погашення:

а) одночасно;

б) у розстрочку;

в) достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

На практиці застосовуються кредити на поточні та капітальні витрати і в зв'язку з цим розрізняють кредити в оборотні фонди і фонди обігу, а також кредити в основні фонди.

Ще однією формою кредиту є комерційний, який надається одним суб'єктом господарської діяльності іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем і призначений для прискорення реалізації товарів та одержання підприємствами прибутку.

Комерційний кредит може бути погашений після переоформлення його на банківський кредит, який здійснюється сторонами на умовах, передбачених договором.

Для реалізації кредитної політики, яка забезпечує функціонування суспільного виробництва, важливу роль в державі відведено кредитній системі - сукупності кредитно-фінансових установ, які акумулюють вільні грошові капітали, доходи і надають їх у позику - юридичним і фізичним особам, уряду, і тим самим реалізують кредитні відносини в державі. [14, c 160]

Кредитну систему України очолює НБУ, який здійснює систему заходів у кредитній сфері з мстою регулювання грошового обігу. До кредитної системи України належать також комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи, які повинні мати ліцензію НБУ для здійснення кредитування.

До небанківських кредитно-фінансових установ належать лізингові, факторингові, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, біржі, недержавні пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомоги та кредитні спілки, довірчі товариства тощо.

Відповідно до Закону України від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в Україні діє Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, яка здійснює реєстрацію та ліцензування фінансових установ та поточний контроль за їх діяльністю.

Згідно з п. З ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську систему» до поширених традиційних банківських кредитних операцій належить розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Ця операція є одним із основних видів активних банківських операцій і є об'єктом спеціального нормативного регулювання.

Статтею 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. Консорціумне кредитування здійснюється шляхом об'єднання банків у консорціум, який надалі виступатиме кредитодавцем для одного або кількох позичальників. Банківські консорціуми не є юридичними особами і створюються на підставі консорціумного договору між його учасниками, як тимчасові об'єднання банків для координації дій при проведенні різного виду банківських операцій. У рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик за ним кредитом пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банки зобов'язані мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням. [15, c 262]

Законодавством установлено певні обмеження при проведенні кредитування.

Банкам заборонено прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу НБУ.

Банки зобов'язані додержуватися основних принципів кредитування, зокрема, перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених.

4. Проблеми та перспективи розвитку форм банківського кредитування в Україні

Нині банківська справа в Україні, в тому числі організація кредитування, перебуває на перехідному етапі. Це означає, що в практиці оформлення, видачі і погашення кредиту використовуються як старі, так і нові форми. В роботі банків є, наприклад, такі види кредиту, які були характерні для розподільної системи, і нема нових форм, властивих банківській системі ринкового типу. Через ці економічні відносини українські банки ще не можуть впровадити деяких позичкових рахунків, типових для західних банків. Інфляція, нестабільність фінансового стану клієнтів посилюють кредитні ризики, обумовлюють застосування форм кредитування , які захищають інтереси банку кредитора.

І поряд з цим, сучасна практика суттєво змінилася, як в Україні, так і в Європі. Зміни, що відбулися в останньому десятиріччі в діяльності багатьох європейських банків, пов'язані із глибокими структурними перетвореннями , які обумовили такі явища, як сек'юритизація, інтернаціоналізація капіталів і звуження сегментації активів. Так, комерційні банки провідних країн світу дедалі частіше стикаються з тиском конкурентів, які надають нові фінансові послуги, і водночас втрачають свій монополістичний вплив на ринку кредитних послуг. Однією із загальних тенденцій, що простежуються нині, є скорочення кредитних операцій комерційних банків через те, що їх клієнти мають реальну можливість застосування євронот. єврооблігацій, єврокомерційних векселів та інших нових фінансових інструментів.

Нині більшість українських банків аналогічно до банків Заходу розпочали активний пошук індивідуального клієнта, розглядаючи даний напрямок роботи як важливе джерело поповнення фінансових ресурсів. Банки за своєю суттю стали комерційними підприємствами . Це надає комерційного характеру їх діяльності з кредитування фізичних і юридичних осіб. Платність кредиту набула більш помітних рис. Намагання отримати дохід, в тому числі від кредитних операцій, стало основним мотивом діяльності кредитних установ.

Особливість сучасної системи кредитування полягає також в її залежності не тільки від власних і залучених ресурсів, але і від визначених нормативів , що встановлює Національний банк для комерційних банків, які здійснюють кредитування.

Суттєвою ознакою сучасної системи є її договірна основа. Між банком і клієнтом укладається кредитний договір , який зміцнює відповідальність як кредитора , так і боржника.

Специфічною ознакою сучасної української практики кредитування є і те, що банки поступово відходять від принципу галузевого підходу при виборі схеми кредитування підприємств і організацій. Переважним стає принцип уніфікованого порядку кредитування, при якому галузеві особливості організації видачі і погашення позик часто нівелюються .

Проблемним в Україні є і Положення Національного банку України «Про кредитування», затвердженого Постановою Правління Національного банку України №246 від 28 вересня 1995 року . Даний документ стверджує, що суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту [3, с.25]:

· банківський;

· комерційний;

· лізинговий;

· іпотечний;

· бланковий;

· консорціумний.

З цього випливає, що скажімо кредит, який надається банком під заставу нерухомості (іпотечний) чи бланковий кредит (без застави) вже не є банківським. Те ж саме стосується і консорціумного кредитування позичальників банками. Такий підхід навряд чи можна вважати правильним. Отже , актуальною проблемою є вдосконалення законодавчої бази.

Сучасні проблеми економічного розвитку країни зумовлюють значні порушення кінцевих строків погашення банківського кредиту і зростання обсягів заборгованості. Так, зокрема, за даними НБУ на 1.10.2010р. у загальній структурі кредитного портфеля банківської системи нашої країни прострочена заборгованість за кредитними ставками 4,9% , а заборгованість сумнівна щодо погашення - 2% [4, с. 38]. Стає очевидно, що за подібних обставин, окрім реалізації необхідних заходів макроекономічного характеру які б сприяли нормалізації фінансового стану позичальників, завданням банківських установ при організації кредитування є більш ретельний підхід як до оцінки кредитоспроможності клієнтів, так і до контролю за використанням наданих позичок.

Як показує практика, робота з оцінювання кредитоспроможності позичальника вітчизняними комерційними банками приділяється недостатньо уваги. Незважаючи на те, що в сучасних умовах банки посилили розрахунки з визначення фінансової стійкості клієнтів, поки що ці операції носять значною мірою формально - епізодичний характер. Тому можна зробити висновки про необхідність урахування таких чинників при оцінюванні кредитоспроможності клієнта:

· аналіз кредитоспроможності має носити характер експрес - аналізу;

· доцільним є створення незалежних від банків структур , які зайнялися б експрес - аналізом кредитоспроможності підприємств та організацій;

· «Класність» клієнта повністю залежить від «класності» працівника банку;

· при аналізі кредитоспроможності банк має розв'язати такі питання: чи здатний позичальник виконати своє зобов'язання вчасно, чи готовий він його виконати?

· для одержання комплексної оцінки необхідно визначити поточну та перспективну кредитоспроможність;

Таким чином, доцільним є включення до Положення про кредитування системи необхідних показників , що дають можливість визначити кредитоспроможність позичальника.

Слід також зазначити розбалансованість кредитів, наданих комерційними банками суб'єктам господарювання за строками погашення (станом на 1.07.2010р. короткострокові кредити складали 81%, довгострокові - 19%). Доцільним є з метою активізації участі комерційних банків у процесах структурної перебудови вітчизняної економіки запровадження механізму передачі в управління банкам на тривалий період контрольних пакетів акцій підприємств, яким вони надають довгострокові кредити [12, с. 118].

...