Ринок кредитних послуг в Україні

- недосконалість законодавчої бази;

- відсутність пільг, спрямованих на підтримку лізингу.

За даними компанії «Простобанк Консалтинг», основними операторами ринку факторингу сьогодні є Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Приватбанк, Сведбанк, Райффайзен Банк Аваль, Банк Петрокоммерц-Україна, Банк Європейський, компанії «Арма Факторинг», Перша Факторингова Компанія та «ФК Факторинг». Декларують надання факторингу «СЕБ Банк», Актив-Банк, VAB Банк і Унікредит Банк [38].

У 2011 році про планований вихід на український ринок факторингу заявили ПУМБ, «Банк Форум» та доньки російських банків. Вони створять конкуренцію таким великим українським банкам, що надають послугу факторингу, як «Укрексімбанк», «Укрсоцбанк», «Петрокоммерц-Україна» та «А-Фактор».

В Україні практично відсутній безрегресний факторинг, дуже слабко розвинений міжнародний факторинг. Однак ці напрямки в недалекій перспективі будуть розвиватися і українськими банками. Так, наприклад, компанія «АУЗ Факторинг» вже до початку 2012 року планує відкрити напрямок міжнародного факторингу.

В порівнянні з 2010 роком в І кварталі 2011 р. в Україні істотно збільшився попит на факторингові послуги серед виробників товарів. Перш за все, це пов'язано зі збільшенням споживання і розширенням торгових мереж.

2.2 Порівняння вітчизняного та зарубіжного досвіду кредитування на ринку банківських послуг України

Споживче кредитування в 2011 році розвивалося швидкими темпами, і вже до серпня 2011 року показники за обсягом портфеля і кількістю виданих позичок досягли рівня докризового періоду. При цьому активно на ринку працювали лише 10-12 банків, хоча про наявність програм споживчого кредитування заявляло більшу кількість установ. Ефективні процентні ставки в порівнянні з 2010 роком істотно знизилися [36].

В цілому, в 2011 році роздрібне споживче кредитування активізувалося - за оцінками наших фахівців, кількість гравців на ринку виросло як мінімум в 2 рази, а також значно зросли обсяги видач.

Протягом року умови кредитування ставали все більш привабливими для позичальників, середня вартість кредиту на ринку знижувалася, а ризикові критерії ставали все більш лояльними.

У зв'язку з браком ліквідності у банків, багато гравців призупинили видачу споживчих позик, або, як мінімум, знизили темпи кредитування.

Проаналізуємо розвиток таких споживчих кредитів як: нецільові, багатоцільові і кредити на товари.

Сегмент беззаставного кредитування готівкою, покинули відразу три банки з числа 50-ти лідерів за активами: «Фінансова ініціатива», VAB Банк і Правекс-Банк.

В 2011 році середні ставки по кредитах на рік коливаються в діапазоні від 50% до 53% реальних річних, середньорічна вартість дворічних кредитів знаходиться між відмітками 51% і 54% реальних річних, а трирічні кредити рухаються в коридорі 52% -56% реальних річних.

Складемо рейтинг найбільш низьких ставок за споживчими кредитами готівкою строком на два роки від банків з числа 50 найбільших за 2012 р.

До нього ввійшли «Дельта Банк», «Київська Русь», Ерсте Банк», «Сбербанк Росії (Україна)», «Universal Bank» (табл.. 2.1).

Таблиця 2.1

Найбільш низькі ставки за кредитами на 2 роки за 2011 рік в Україні

Банк	Максимальна сума, грн.	Реальна ставка, % річних
Дельта Банк	100000	34,56
Київська Русь	30000	35,64
Ерсте Банк	20000	36,14
Сбербанк Росії (Україна)	100000	36,74
Universal Bank	25000	37

Під кінець 2011 року ставки по всіх термінах знову почали зростати, проте, враховуючи попередню тенденцію, можна очікувати, що триватиме воно недовго. Якщо, звичайно, на ринок не вплинуть несподівані зовнішні чинники.Середні реальні ставки по нецільової іпотеці, навпаки, демонструють завидну постійність: протягом 2011р. та на початку 2012 р. середньорічні ставки за п'яти-і десятирічних кредитами дотримуються рівня 22,4% -22,6% реальних річних, а ставки по кредитах на рік у середньому зберігають уровень24, 4% -24,8% реальних річних [36].

Аналіз ринку лізингових послуг, що надаються банківськими установами показав, що з року в рік ця послуга набуває все більшої популярності, проте, фінансово-економічна криза підкосила динаміку зростання укладених договорів, про що свідчить рис. 4.

Рис. 4 Динаміка цін та кількість укладених договорів за 2007-2011 рр.

Як видно з рис. 2.4, в 2009 році спостерігається різкий спад за кількість укладених договорів, що стало наслідком впливу фінансово-економічної кризи, проте вже з 2010 року починається пожвавлення активності в цій сфері, проте, ще в 2011 році не досягається до кризовий рівень.

Також слід розглянути вартісний розподіл договорів фінансового лізингу за видами обладнання (Рис. 5.). Як видно з рис.5 найбільшу частину займає транспорт, така ситуація може скластися через те, що даний вид обладнання є найпопулярнішим в сфері лізингу.

Рис. 5 Вартісний розподіл договорів фінансового лізингу за видами обладнання.

Так як транспорт займає найбільшу нішу в сфері лізингу, то розглянемо умови лізингу на транспорт, до найбільш масових об'єктів автолізингу належать малі комерційні автомобілі тоннажністю до трьох тонн.

На ринку банківського факторингу за 2009-2011 рр. не відбулося суттєвих кількісних змін.. А ось тарифні умови, хоч і дають ті ж реальні розтрати, що і раніше (в середньому, 2,5% -3% суми фінансування при терміні один місяць) стали кардинально іншими за схемою нарахування [38].

За 2011 рік ринок значно змінився - але не стільки кількісно, скільки якісно. На ринку діють 7 банків з 25 лідерів надають факторинг малому бізнесу.

Сімка великих банків-факторів справила рокіровку двох західних гравців на двох східноукраїнських. На ринок «роздрібного» факторингу в 2011 році повернувся і міцно зміцнився ПриватБанк.

Крім того, впроваджує цю послугу з 2011 р. і ПУМБ. У той же час раніше активний на цьому ринку Сведбанк перестав займатися клієнтами з оборотами менше еквіваленту 25 мільйонів доларів на рік.

А ще більш активний ОТП Банк взагалі припинив купувати дебіторські зобов'язання на регулярній комерційній основі [38].

Інші п'ять факторів, Укрексімбанк, колишній Укрсоцбанк (нині UniCredit Bank), Райффайзен Банк Аваль і ще два невеликих, але здійснюючих МСБ-торгівлю банку - «Хрещатик» і одеський «Південний». Також як і раніше УкрСиббанк в якості чинника фінансує лише корпорації з річним оборотом від 70 мільйонів гривень.

А банк «Фінанси і Кредит», не працюючи в якості чинника «особисто», все-таки обробляє заявки постачальників на користь факторингової компанії ФК Факторинг. Аналогічно останнім часом активно працює і Альфа-Банк. Умови ж фінансування згаданих факторів за рік зазнали значні деформації.

По-перше, практично зникла «комісія за обслуговування», присутня рік тому у трьох установ - зараз же лише банк «Південний» просить крім ставки у відсотках річних і одноразовий збір у розмірі 0,5% від суми накладної.

По-друге, майже непомітні перш поширені обмеження по мінімальній сумі накладної - подібний параметр тепер знаком лише банку «Хрещатик», та й у ньому він невеликий (від 10 тисяч гривень за накладну).

По-третє, на зміну одноманітною практиці виплати комісії за управління дебіторських боргів у вигляді початкових виплат (при отриманні фінансування), повернулася і більш зручна практика - виплата комісії вже після закінчення періоду фінансування (ПриватБанк).

Ці дві простих системи розбавлені в бік складності лише схемою UniCredit Bank - щомісячною розбивкою з фіксованою датуванням виплати, з 1 по 5 число наступного місяця (що при двомісячному факторинг означає виплату половини комісії відразу, а половини - з 1 по 5 число, які можуть наступити і через тиждень після «відразу»).

По-четверте, в Укрексімбанку зникло «правило п'яти дебіторів» (високу вимогу до мінімального кількості одержувачів даної поставки) - тепер держбанк готовий скромно чекати оплати поставки і від одного одержувача.

Аналогічно «від одного дебітора» працюють і ПриватБанк, банки «Хрещатик», «Фінанси і Кредит», «Південний». А от інша трійка крупних банків-факторів вимагає наявності хоча б трьох одержувачів.

По-п'яте, з'явилася цікава обмеження - банк «Хрещатик» в якості чинника не фінансує клієнтів, вже обслуговуючих в цьому банку овердрафт (і справді, якщо в компанії є досить складний вид зверхкороткочасних кредитних ресурсів, навіщо їй ще й трохи легший їх вид?).

Відзначимо, що своє обмеження є і у банку «Південний» - він фінансує лише своїх (від шести місяців) клієнтів.

Всі інші банки-фактори готові розглянути заявки будь-яких сторонніх постачальників, з яким би кредитним обтяженням вони не працювали.

А по-шосте - і ця сама помітна новація - відразу троє банків вийшли з пропозицією нульової ставки факторингового фінансування (Укрексімбанк, Альфа-Банк, Хрещатик).

У цьому випадку оплачується тільки управління дебіторських боргів, зрозуміло, за ставкою набагато вище середнього (від 2% від суми боргу, що при терміні один місяць умовно одно від 24% річних - проти середньої ставки минулого року 0,5% -1% від суми боргу) [38].

Розглянемо базові умови факторингового фінансування банків-лідерів у цій сфері (дод. Б).

Отже, розглянувши та проаналізувавши кредитні послуги на українському ринку, можна сказати, що фінансово-економічна криза негативно плинула на розвиток цього ринку, та можна сказати,що був зроблений крок назад.

Проте, вже в 2011 році спостерігається значне пожвавлення операцій на ринку. Розвивається як ринок споживчих кредитів, так в активному русі знаходяться лізингові та факторингові послуги. За кількістю операцій дані послуги ще не досягли до кризового періоду, проте за якісними показниками вже відійшли далеко вперед.

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКИХ КРЕДИТНИХ ПОСЛУГ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

3.1 Альтернативні методи управління проблемними кредитами банків на основі світового досвіду

Стійкість економічного зростання в будь-якій країні залежить спроможності банківської системи забезпечувати потреби суб'єктів господарювання необхідними кредитними ресурсами. Разом із тим, загальна тенденція сучасного розвитку кредитних операцій вітчизняних банків, суттєве зменшення обсягів кредитування та збільшення частки проблемних позик у кредитних портфелях банківських установ, свідчить про недосконалість методів та підходів управління кредитним ризиком, та проблемними кредитами банку зокрема.

У період фінансової кризи важливим є централізована підтримка держави банківської системи. Централізований спосіб передбачає створення державою спеціалізованої установи з викупу та управління проблемними активами всієї банківської системи. У цьому випадку проблемні активи обмінюються на боргові зобов'язання уряду. Процедуру викупу проблемних активів банківських установ у Чилі, Угорщині, Польщі здійснювали безпосередньо центральні банки, а в Чехії, США, Мексиці, Південній Кореї - агентства з реструктуризації, При цьому застосовувалося часткове, або повне придбання проблемних активів банків.

Одним можливих із варіантів вирішення проблемних активів банківської системи є створення санаційного банку. Термін «санаційний» банк вперше з'явився у практиці у 1988 році, коли американський Меллон Банк перемістив свої проблемні позики у сфері енергетики та нерухомості в Грант Стріт Нешенел Бенк (GSNB) і продовжував здійснювати прибуткову діяльність. GSNB, в свою чергу було ліквідовано на протязі семи років без необхідності додаткових капіталовкладень.

Найуспішнішим досвідом створення державного санаційного банку виявився шведський досвід. Для подолання масштабної банківської кризи восени 1992 року шведи створили спеціалізовану державну установу - Securum, яка викуповувала проблемні банківські активи і брала на себе подальшу турботу про них. Головним її завданням було поновлення кредитування. Розподіл банків на «хороші» і «санаційні» давав змогу повернути перші до нормальної діяльності, щоб потім уряд міг їх продати, виручивши значні кошти. Завдання Securum полягало в тому, щоб повернути платникам податків якомога більше грошей із прийнятих нею у Nordbanken проблемних банківських активів на суму понад 12 млрд. дол. США, куплених із дисконтом. Nordbanken зміг провести реструктуризацію і до 1995 року став одним із найприбутковіших банків Швеції. Характерною ознакою шведської моделі є наявність незалежної ради з оцінки активів, що забезпечує прозорість цього процесу.

В Німеччині для скорішого подолання наслідків фінансової кризи 2008-2009 рр. впровадили модель «полегшеного варіанту «санаційного банку» («bad bank light»), коли держава скуповує високоризикові активи, а банки відшкодовують можливі збитки в довгостроковій перспективі [40].

Україна також розробляє нормативну базу по створенню санаційного банку. У липні 2009 р. були прийняті зміни до закону «Про банки і банківську діяльність» одним із нововведень було введення нової статті про санаційний банк. Згідно цієї статті Кабінет міністрів України за поданням Національного банку України, узгодженим із Комітетом Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, має право створити санаційний банк, який не є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Основним завданням санаційного банку є захист інтересів вкладників (кредиторів) банків. Але з того часу створення санаційного банку в реальній площині не відбувається. Зволікання зі створення такого банку буде потребувати в подальшому збільшення витрат бюджетних коштів.

Деякі українські фахівці негативно відносяться до переведення непрацюючих активів до санаційного банку в Україні, тому що це обтяжуватиме державний бюджет та платників податків і водночас поставить під загрозу захист прав вкладників, посилить недовіру до державної політики, спричинить невдоволення у суспільстві. Спроба вирішити проблеми непрацюючих активів за допомогою санаційного банку знівелює зусилля запровадити ефективний механізм роботи з нежиттєздатними банками в Україні та призведе до значних втрат державного бюджету. Тому вони пропонують вирішувати проблему непрацюючих активів не за допомогою санаційного банку, а через компанії управління активами, що можуть створюватись за рахунок, як державних, так і приватних коштів.

Повчальним у цьому плані є досвід Республіки Казахстан. За ініціативою Міністерства фінансів Казахстану у 2008 році засновано Фонд стресових активів, метою якого є поліпшення якості кредитного портфеля казахських банків. Фонд викуповує сумнівні активи банків (тобто активи, під впливом макроекономічних, ринкових та інших факторів схильні до суттєвого впливу ризиків, зокрема кредити надані під заставу нерухомості та землі) і в подальшому управляє ними. Придбання активів здійснюється за балансовою вартістю, в якій враховується обсяг створених резервів, із врахуванням дисконту. Викуп сумнівних активів дає можливість вивільнити активи банків від низьколіквідних активів і змушує їх визнавати свої збитки .

Функціонування компаній з управління проблемними активами можливо не тільки за рахунок державних коштів, але й з залученням приватних коштів. Так, у березні 2009 р. Міністерство фінансів США оприлюднило програму з очищення банківських балансів від проблемних кредитних активів - Pablik - Private Investmen Program, згідно з якою в банків купуватимуть проблемні кредити і цінні папери, пов'язані з іпотечним ринком. Банки продають пули таких активів приватно - державним фондам, які залучатимуть інвесторів [29].

Питання проблемних кредитів у фактично всіх країнах світу намагались оптимізувати за допомогою реструктуризації проблемних боргів, однак, на нашу думку, такий метод є недостатньо ефективним, оскільки дає змогу, за своєю суттю, лише очистити від них баланси банків, а не суттєво вплинути на ситуацію, спричиняючи викривлення звітності банківських установ. Разом із тим, даний метод в умовах кризових явищ виявився чи не найоперативнішим у контексті зниження ризиків для банку та можливості відновлення кредитоспроможності позичальника. Враховуючи значний обсяг проблемних активів у банківських кредитних портфелях, які складно або неможливо реалізувати, реструктуризація видавалася чи не єдиним оптимальним способом знизити рівень протермінованої заборгованості. Так, серед основних методів реструктуризації в Аргентині використовують викуп проблемних кредитів, зниження відсоткових ставок, конвертацію валютних кредитів; у Мексиці - викуп проблемних кредитів, пролонгацію термінів позичок, зменшення основної суми кредиту; в США - зниження відсоткових ставок, пролонгацію термінів позичок, зменшення основної суми кредиту тощо.

Як бачимо, у різних країнах використовують поєднання різних методів реструктуризації, однак найпоширенішими під час кризових явищ у банках світу виявилися все-таки викуп проблемних позичок, пролонгація термінів кредитування та зниження відсоткових ставок.

Загалом, якщо говорити про світовий досвід розв'язання проблеми простроченої заборгованості, то варто зазначити, що, крім реструктуризації боргів, найпоширенішим методом є й використання інформації з кредитних бюро, які діють при центробанках держав і створюються приватними структурами. Зазначений досвід є дуже цікавим і актуальним із погляду необхідності створення та використання у вітчизняній банківській системі відповідного центру із систематизованою базою даних стосовно клієнтів банківських установ, що сприятиме об'єктивнішому оцінюванню ними позичальників та, за рахунок цього, зниженню рівня кредитного ризику.

Також у багатьох країнах почали створювати спеціальні підрозділи, покликані здійснювати оцінку, моніторинг та управління проблемними позиками, які функціонують на рівні або банківської установи, або банківської системи. До прикладу, в Польщі держава зобов'язала всі банки створити в своїй структурі департамент із управління проблемними активами, в німецьких банках розпочав діяти департамент із управління не лише проблемними, а й непрофільними активами [29].

Набули поширення й корпорації з управління проблемними активами, які займаються викупом проблемних боргів у банківських установ задля відновлення їх фінансової стійкості шляхом продажу цих активів за максимальною ціною. Зокрема, така структура була створена в США, Японії, Чехії, Швеції, Китаї [36].

Таким чином, створення організації з акумулювання проблемних кредитів допомагає оптимізувати кредитний портфель банків, давши їм можливість зосередитися на розвитку основного бізнесу. Однак проблемами застосування даного методу в українській банківській системі залишаються недосконалість нормативно-правової бази, необхідність значних коштів для створення такої організації, проблема визначення реальної вартості сумнівних до повернення кредитів [29].

Однак, для ефективного управління проблемними позиками та, відповідно, мінімізації кредитного ризику, керівникам банків особливу увагу потрібно звертати саме на технологію і методику кредитної діяльності. Негативні процеси, які ми можемо спостерігати нині (в т. ч. значний обсяг неповернених позик), із якими зіткнулася західна банківська система, та які, за принципом «доміно», зачепили фактично всі країни світу, є лише наслідками фінансової кризи, пов'язаними з недосконалістю механізму банківського кредитування, що було побудоване на безперервному перепродажі цінних паперів та кредитів, відірваності від матеріального забезпечення готівкових й електронних грошей.

Слід зазначити, що в світі дедалі більше банків починають використовувати у практиці нові підходи стосовно процесу кредитування, що дає змогу надавати позики на основі грунтовного фінансового аналізу клієнта замість вимог забезпечення, адже сьогодні дуже мало надійних позичальників, які, крім того, не мають стабільних грошових потоків та неспроможні залучити кредит за наявними процентними ставками. Зокрема, в даному контексті цікаво розглянути досвід та особливості здійснення кредитних операцій ісламськими та польськими банківськими установами.

У Польщі, для прикладу, використовують спеціальні методи забезпечення погашення кредитів їхніми позичальниками. Банки використовують групове поручительство замість застави та інших традиційних засобів забезпечення. Установи, які практикували зазначену методику, були названі «банками довіри».

Повернення кредитів забезпечувалося скоріше моральними принципами, ніж економічними - позичальник знав: якщо він не розплатиться за кредит, то це змушені будуть зробити інші громадяни, які за нього поручилися. Таким чином, саме соціальне середовище було гарантією того, що позичальник погасить борг [29].

Кредитування ісламськими банками можна розглядати скоріше як участь в прибутку того чи іншого проекту. Наприклад, кредит типу «мушарака» виглядає, як видача банком підприємцеві грошей на певний проект з умовою участі на правах партнера. Тому банківська установа зацікавлена тільки в процвітанні клієнта, і якщо виникнуть хоча б найменші сумніви щодо перспективності його бізнес-плану, буде відмовлено у фінансуванні. Справу ісламського позичальника ретельно вивчають - не менше, ніж в 6 альтернативних банках. Однак в ісламському банку основними факторами служать релігійність клієнта. Навіть якщо в клієнта нема забезпечення, у нього є всі шанси отримати кредит тільки завдяки своїй вірі. Безумовно, банк ризикує, видаючи кредит без застави, однак банкіри знають, що справжній мусульманин не візьме гроші в борг на сумнівний захід [29].

Як результат, частка проблемних кредитів у загальному обсязі кредитування ісламських банків становить приблизно 0,9%, відповідно, обсяг протермінованої заборгованості є незначним і завдяки специфічному механізмові кредитування в ісламських банках. Банківська установа відкриває рахунки, на яких розміщуються кошти вкладників, цими грошима банк фінансує підприємців, однак замість традиційної сплати відсотків за кредитом підприємець ділить із банком, а банк - із вкладником прибуток або збиток. Зазначена схема змушує банки ретельніше вибирати напрямки вкладання коштів, таким чином ігноруючи високоприбуткові, але сумнівні справи та інвестуючи у реальний сектор. Особливу увагу ісламські банки звертають на перспективність, ефективність і прибутковість бізнес-проектів, у котрі вкладають кошти, в той час, як їхні західні партнери оцінюють проекти лише за якістю та величиною забезпечення позики. В результаті, багато проектів, що їх відкинули традиційні західні банки через відсутність або недостатність забезпечення, можуть профінансувати ісламські банківські установи на умовах участі в прибутках. Дана методика дає змогу для реалізації інноваційних програм навіть невеликим підприємствам. Зазначені обставини визначають особливе місце ісламських банків у стимулюванні економічного розвитку держави.

Той факт, що ісламський банк виступає власником активів, змушує його бути відповідальним за їх високу якість, щоб клієнт залишався задоволеним доходами, для отримання яких він вніс певну плату. Зазначена обставина змушує банківську установу постійно контролювати діяльність суб'єктів кредитування, адже ризик приховування доходів - високий.

Основні принципи ісламського банкінгу можуть бути використані в контексті розвитку економіки будь-якої країни, в т. ч. України, оскільки вони акцентують увагу на важливості довготермінового інвестування, забороняють спекуляції та не зосереджені на швидкому прибутку. Є дві причини, з яких ісламські банки, чия діяльність регулюється законами шаріату, мінімізували втрати від фінансової кризи. Перша - банки не можуть позичати один в одного кошти під процент, оскільки процентні ставки заборонені. Друга - вони не перевантажують свої портфелі непрофільними високоризиковими активами, такими, як іпотечні вимоги, віддаючи перевагу надійнішим, але менш дохідним активам.

3.2 Створення ситуаційних центрів управління проблемною заборгованістю за кредитами в банках

Протягом 2007-2011 років банківський сектор України дотримувався агресивної політики розвитку, що мало прояв у високих темпах зростання кредитних портфелів банків (понад 50% на рік) за рахунок зовнішніх запозичень ресурсів, наданих закордонними власниками. Надзвичайно високою та економічно необґрунтованою була питома вага валютних кредитів у структурі кредитних портфелів. Починаючи з листопада 2008 року дані тенденції створили для української банківської системи значні ризики та проблеми. За 2009 рік обсяг прострочених кредитів зріс на 55,18%, досягнувши 27,955 млрд. грн., через що банки сформували на 13,87 млрд. грн. нових резервів і зазнали збитків у 7 млрд. грн. Резерви під кредитні операції за 2009 рік зросли на 13,87 млрд. грн. до 58,37 млрд. грн. (+31,16%).

У зв'язку з цим, на наш погляд, перспективним та найважливішим напрямом діяльності комерційних банків на сучасному етапі є використання нових підходів для вдосконалення управління врегулюванням проблемною заборгованістю, зокрема створення банками ситуаційних центрів управління проблемною заборгованістю юридичних та фізичних осіб за кредитними операціями.

Завдання кваліфікованої роботи з проблемною заборгованістю за кредитними операціями перетворилась для комерційних банків України в актуальне та нагальне завдання. Для забезпечення ефективної роботи банку в сучасних умовах доцільним є створення спеціалізованого підрозділу для роботи з проблемними активами. У разі потреби банк також повинен налагоджувати співпрацю з юридичними, консалтинговими та колекторськими фірмами для вирішення конкретних завдань боротьби з простроченими кредитами. В умовах циклічно повторюваних криз, за загальної стагнації виробництва, необхідно мати добре керований підрозділ управління проблемною заборгованістю, що є потужним центром з організації цього дуже специфічного роду діяльності банку.

Одним з напрямків діяльності ситуаційного центру є зниження рівня неповернення кредитів та зменшення розміру сформованих резервів, а також профілактика виникнення проблемних активів. У своїй діяльності ситуаційний центр управління проблемною заборгованістю повинен керуватися чинним законодавством, нормативними актами Національного банку України, статутом, рішеннями правління, іншими нормативними документами банку і положенням про підрозділ. Варто наголосити, що йдеться про роботу винятково легальними методами, які узгоджені з вимогами чинного законодавства.

Визначимо завдання ситуаційного центру управління проблемною заборгованістю:

- участь у формуванні та реалізації ефективної кредитно-інвестиційної стратегії банку з метою одержання максимального прибутку. Йдеться, насамперед, про організацію ранньої профілактики і моніторингу випадків виникнення проблемних активів, створення умов для повернення проблемних кредитів, за яких втрати банку мінімальні;

- вироблення принципів, стратегій, форм і методів участі банку і його філій у виконанні роботи з проблемними кредитами;

- розробка та реалізація можливих схем погашення простроченої заборгованості.

Організація роботи ситуаційного центру має ґрунтуватися на наступних принципах:

- запобігання переходу кредиту в розряд проблемних: ситуаційний центр (разом з підрозділами, що ведуть активні операції) повинен брати участь у процедурі ухвалення рішення про видачу кредиту, долучаючи досвід своєї роботи в загальну справу, систематично стежити за станом портфеля активів банку і розпочати роботу з позичальником з моменту першої затримки платежу. Ситуаційний центр повинен не тільки розробити різні стратегії роботи з урахуванням як економічних особливостей самого банку, так і організаційно-правових, виробничо-технологічних, соціальних, психологічних і навіть особистісних особливостей боржників, але і здійснити їхню деталізацію до форм і методів роботи;

- своєчасність вживання заходів: у роботі з проблемними кредитами найчастіше виникають ситуації, коли потрібно негайно прийняти рішення, що дає змогу повернути до 100% заборгованості або перевести кредит із проблемного в нормальний.;

- наростання позитивного ефекту: боржник, що не може, розрахуватися одноразово, повинен повертати борг частинами, але за графіком і під пильним контролем ситуаційного центру.

На сьогодні вітчизняні комерційні банки не мають варіантів науково обґрунтованих стратегій роботи з боржниками, наслідком чого є хаотичний, несистематизований і неефективний підхід до управління проблемною заборгованістю. Зазначене зумовлює потребу комплексного підходу до ліквідації простроченої заборгованості, який передбачає розвиток взаємодії з філіями банку під час здійснення комплексу заходів щодо зниження ризику неповернення кредитів і виникнення ситуацій дефолтів, оперативний обмін інформацією з філіями.

Працівники ситуаційного центру управління проблемною заборгованістю мають систематично відвідувати філії і надавати практичну допомогу на місцях. Співробітникам ситуаційного центру потрібно систематично підвищувати рівень знань як безпосередньо у своїй сфері діяльності, так і в суміжних областях, зокрема щодо оподатковування банків і підприємств.

Складність і багатоаспектність управління проблемною заборгованістю банку потребує впевненості в правильності прийнятих рішень і майбутньої адекватної реакції контролюючих органів. З метою підвищення кваліфікації і обміну досвідом доцільно регулярно проводити семінари за участю співробітників ситуаційного центру, працівників вертикалей продажу та ризиків головного банку та філій із запрошенням фахівців Національного банку України, ДПА, правоохоронних органів, Міністерства фінансів і Міністерства економіки України.

Ситуаційний центр має брати активну участь у розробці внутрішніх нормативних документів банку. До впровадження методичного матеріалу варто підходити досить обережно, оскільки конфіденційність інформації і можливість неоднозначного тлумачення директив у випадку їхнього несанкціонованого розголошення можуть призвести до небажаних наслідків і навіть конфліктів із зовнішніми організаціями.

На наш погляд, основними функціями ситуаційного центру управління проблемною заборгованістю мають бути наступні:

- здійснення комплексу заходів, пов'язаних з роботою щодо повернення заборгованості з проблемних кредитів, і аналітичного обліку, що належить до його компетенції;

- організація і проведення роботи з повернення проблемної заборгованості, зокрема зі залученням фахівців суміжних підрозділів; підготовка, у межах своєї компетенції, висновку для колегіальних органів банку;

- супровід кредитів від стадії переходу в групу проблемних до одержання конкретного результату;

- у частині, що належить до компетенції підрозділу, здійснення організації, обліку і контролю діяльності інших підрозділів банку, залучених до роботи з проблемними кредитами;

- здійснення розрахунку, нарахування і контролю за рухом сформованих резервів на можливі втрати за позичками або іншими видами резервів.

Зазначимо, що роботу з проблемними кредитами банки провадять по-різному. Найпоширеніший принцип закріплення кредиту на весь час його існування за філією, що його надала. Проте, практика свідчить, що підрозділ, який здійснює масові активні операції і найчастіше має бізнес-план з обов'язкових обсягів розміщення, не завжди здатний забезпечити навіть простий моніторинг виданих кредитів. Як наслідок, втрачається час і кредит може перейти з проблемного в безнадійний.

Ситуаційний центр має формулювати остаточні відповіді на питання про пріоритети використання механізмів повернення або списання заборгованості, часові межі здійснення нестандартних схем погашення, тактичні та стратегічні наслідки проведення тієї чи іншої операції підрозділу, податкові наслідки для банку і генеральної лінії в роботі з проблемними кредитами.

На наш погляд, штат ситуаційного центру управління проблемною заборгованістю за кредитними операціями (без урахування працівників, робочі місця яких знаходяться у філіях банку) має становити не більше ніж 9-11 чоловік, підібраних за принципом спеціалізації. Запропонована організаційна структура ситуаційного центру управління проблемною заборгованістю за кредитними операціями комерційного банку та основні функціональні зв'язки даного підрозділу наступні:

1. Керівник ситуаційного центру досвідчений організатор, людина, що має навички керівної роботи, схильність до системного мислення, багатий практичний досвід роботи в банку і широку ерудицію. Він особисто підтримує робочі контакти з іншими підрозділами, задіяними у врегулюванні проблемної заборгованості. Функції керівника ситуаційного центру:

- здійснює загальне керівництво діяльністю і забезпечує чітку організацію роботи ситуаційного центру, організує планування роботи, вирішує оперативні питання;

- проводить систематичний аналіз стану справ з питань, що входять у компетенцію підрозділу, і на її основі готує пропозиції керівництву банку, комітетам і правлінню для прийняття рішень, спрямованих на удосконалення діяльності банку з управління проблемною заборгованістю;

- забезпечує розробку інструктивних матеріалів, що безпосередньо стосуються певного роду діяльності, і вживає заходів щодо впровадження їх у практику;

- виконує представницькі функції і бере участь у засіданнях і нарадах, є членом кредитного комітету банку;

- забезпечує взаємодію з різними структурними підрозділами банку і залучає до роботи їх фахівців за погодженням з керівниками.

2. Фахівець економічного профілю здійснює облік та аналіз проблемних кредитів, підготовку та аналіз управлінської звітності, програмування складання звітних документів, аналіз розрахунку формування і зміни резервів, планування та прогнозування витрат і результатів роботи ситуаційного центру.

3. Фахівець бухгалтерського профілю має досконало знати бухгалтерський облік банку і вміти моделювати систему проводжень для конкретної схеми роботи з проблемними кредитами, пропонованої підрозділом. Даний фахівець співпрацює з підрозділом бухгалтерського обліку банку. Суттєвою вимогою до такого фахівця є знання системи бухгалтерського обліку підприємства, оскільки реалізація схем повернення заборгованості базується на аналізі та врахуванні можливих їх наслідків для підприємств-боржників.

4. Фахівець кредитного профілю повинен досконало знати практику кредитування, нормативні матеріали банку, специфіку діяльності підприємств промислового сектора економіки і вміти оцінювати фінансовий стан позичальників, будувати складні схеми фінансування. За потреби надання реструктуризованих кредитів повинен знаходити спільну мову з підрозділами, які відповідають за кредитування і проектне фінансування.

5. Фахівець з визнання та списання безнадійної заборгованості має бути фахівцем з податкового та бухгалтерського обліку, знати банківське і податкове законодавство. Відповідає за взаємодію зі службою внутрішнього аудиту банку, службами податкового та бухгалтерського обліку. Має повноваження вступати в робочі контакти з органами ДПА України.

6. Юристи арбітражного профілю фахівці високої кваліфікації, здатні вести від імені банку конкретні спори в арбітражному суді і захищати інтереси своєї сторони. Здійснюють взаємодію з юридичною службою банку.

7. Фахівець з проблем економічної безпеки відповідає за взаємодію зі службою безпеки банку і правоохоронними органами державної влади.

8. Фахівці з організації та контролю роботи віддалених секторів та моніторингу роботи філій з урегулювання проблемної заборгованості мають досконало знати економіко-фінансовий стан закріплених філій, особливості їх регіонального функціонування, нюанси практичної діяльності. Організують в інтересах банку взаємодію центрального апарату і філій з відповідних питань.

9. Експерт-оцінювач кредитного забезпечення має досконало знати методику визначення ліквідності та реальної ринкової вартості заставного майна.

Зазначимо, що на першому етапі створення, у роботі ситуаційного центру можуть брати участь досвідчені спеціалісти-консультанти підрозділів головного банку. Далі ситуаційний центр управління проблемною заборгованістю доцільно доукомплектовувати спеціалістами відповідної кваліфікації. У кожній філії банку, де є більше 20 проблемних кредитів юридичних осіб, слід створити віддалені робочі місця працівників ситуаційного центру управління проблемною заборгованістю. Кількість робочих місць визначається з розрахунку: 1 працівник ситуаційного центру на 20 проблемних кредитів 4-5 категорії.

Керівництво банку, залежно від специфіки та результатів діяльності ситуаційного центру, може періодично вносити в його структуру зміни, що відповідатимуть затвердженим завданням з управління проблемною заборгованістю за кредитними операціями. Характерною рисою співробітника ситуаційного центру має бути здатність знаходити ефективні шляхи ліквідації проблемної заборгованості.

Необхідним є затвердження принципів оплати праці співробітників ситуаційного центру. Система винагороди працівників ситуаційного центру має базуватися на оцінці ступеня складності повернення боргу з урахуванням чинників особистого фізичного ризику та інших чинників і становити приблизно 5% від суми повернення для великих кредитів і близько 10% для середніх і дрібних активів. Визначення конкретної величини винагороди кожного із співробітників ситуаційного центру варто віднести до компетенції їхнього керівника, а порядок преміювання останнього має бути обговорений і встановлений керівником банку.

Матеріально-технічне постачання підрозділу відіграє істотну роль у досягненні ефективної роботи ситуаційного центру. Співробітники повинні бути забезпечені укомплектованими робочими місцями, персональними комп'ютерами і телефонно-факсовим зв'язком і мати доступ до баз даних банку. Доцільно забезпечити працівників ситуаційного центру мобільними телефонами і автомобілем.

На наш погляд, прямий і непрямий економічний ефект від діяльності ситуаційного центру полягає в наступному: фактичне повернення проблемного чи безнадійного кредиту приносить дохід і надає змогу банку знову розмістити кошти в дохідних активах; переведення кредиту із проблемного в категорію надійних надає змогу одержувати стабільні доходи в період дії активу; вивільнення персоналу підрозділів активних операцій для ведення основної діяльності надає змогу сконцентрувати зусилля на створенні нових надійних активів; повернення активу поліпшує економічні нормативи і показники банку та зміцнює його імідж як надійного і кваліфікованого партнера під час взаємодії з промисловим сектором економіки.

ВИСНОВКИ

У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Кредитування господарських суб'єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків як спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на макро-, так і на мікрорівні, правильно та ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.

Поняття "кредит" можна розуміти як "…форму передачі у тимчасове користування коштів у грошовій і грошово-натуральній формі на умовах строковості, повернення, платності та цільового характеру, що надається однією юридичною або фізичною особою - кредитором іншій особі - позичальнику ”

Можна виділити три основні рівні системи принципів банківського кредитування:

- загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);

- особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);

часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях.

Кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати кредитні операції комерційних банків.

За строками користування банківські кредити поділяють на: короткострокові (до 1 року); середньострокові (до 3 років); довгострокові (понад 3 роки). Кожному з цих видів банківського кредиту притаманні конкретні ознаки, організаційні способи надання позик та їх погашення.

За забезпеченням виділяють такі види банківського кредиту: забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); вартість застави звичайно перевищує суму кредиту; гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи); з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); незабезпечені (бланкові кредити). Банківський кредит під заставу цінних паперів називається ломбардним кредитом. За ступенем ризику банківські позики поділяються на: стандартні кредити та кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання виділяють такі види банківських кредитів: у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою). У сучасних умовах комерційні банки пропонують клієнтам різноманітні схеми кредитування (надання позик).

Виділяють нетрадиційні кредитні операції банківських установ, такі як: лізинг, факторинг, операції банків з векселями.

Банківське кредитування зазнає постійних змін, що зумовлено однією з важливих проблем українських банків, а саме зменшенням кредитних ресурсів і недосконалим законодавством. Ринок кредитування поповнюється здебільшого за рахунок закордонних виливань.

Банківська система України розвивалась швидкими темпами. У 2008 році відбувся переломний момент у її розвитку, за підсумками якого ВВП виріс лише на 2,1 %, а промислове виробництво знизилося на 3,1 %. Відбувся спад внутрішнього та зовнішнього попиту. Погіршення економічної ситуації поглиблювалось різким знеціненням гривні, яка за останні місяці 2008 р. впала на 60 %.

Головною проблемою стало те, що гроші надавалися споживачам на тривалий термін, але через світову фінансову кризу іноземні банки спочатку зробили жорсткішими умови залучення кредитів в Україну, а незабаром взагалі перестали надавати кредити українським банкам. Беручи до уваги статистичні дані НБУ останніх років, стає помітним сповільнення темпів розвитку кредитування в Україні. У 2008 р. обсяги виданих кредитів становили 1116456 млн. грн., у 2009 р. - 810282 млн. грн. , тобто скоротився більше ніж на 306 млрд. грн., проте починаючи з 2010 р. спостерігається значне збільшення обсягів виданих кредитів та майже досягається обсяг 2008 року, а вже в 2011 р. обсяг виданих кредитів перевищує передкризовий майже на 2 млрд. грн..

Банківські кредити виступають не тільки одним з джерел залучених коштів для підприємств, але є і певним економічним індикатором, за допомогою якого можна говорити про переважний розвиток того чи іншого сектору національної економіки, за рахунок кредитів набув значного розвитку сектор нефінансових корпорацій.

Банківське кредитування в Україні впливає на національну економіку. Але варто зауважити, що розвиток кредитних відносин зумовлений низкою проблем, основними з яких є: складна процедура отримання кредиту; чинник страху "життя в борг"; недостатня державна підтримка ринку кредитування; існуючі недоліки у сучасних системах оцінки кредитоспроможності позичальників; відсутність знань про процедуру отримання кредиту; відсутність майна під заставу; високі відсоткові ставки; відсутність чіткої законодавчої регламентації кредитних відносин; низький рівень довготермінового та інвестиційного кредитування.

З огляду на фінансову кризу та значну девальвацію гривні наприкінці 2008 р. - на початку 2009 р., українці відчули значні проблеми з поверненням кредитних коштів. Разом із тим, банкіри відмовилися від ідеї дозволити своїм боржникам гасити кредити за старим курсом гривні. Тому перед банківською системою постала проблема неповернення кредитів.

Аналізуючи проблеми банківського кредитування в Україні видно, що банківська система України потребує значного реформування, направленого на здешевлення кредитів, їх доступності, економічно обґрунтованих кредитних ставках, вдосконалення законодавчої бази, переймання досвіду іноземних держав (так, у Японії ставка за банківський кредит становить 7 - 8%, у Росії - 12,36 - 12,81% тощо). Отже, Україна потребує значних реформ, як у банківській системі, так і у фінансовому секторі в цілому.

Розглянувши та проаналізувавши кредитні послуги на українському ринку, можна сказати, що фінансово-економічна криза негативно плинула на розвиток цього ринку, та можна сказати,що був зроблений крок назад. Проте, вже в 2011 році спостерігається значне пожвавлення операцій на ринку. Розвивається як ринок споживчих кредитів, так в активному русі знаходяться лізингові та факторингові послуги. За кількістю операцій дані послуги ще не досягли до кризового періоду, проте за якісними показниками вже відійшли далеко вперед.

Стійкість економічного зростання в будь-якій країні залежить спроможності банківської системи забезпечувати потреби суб'єктів господарювання необхідними кредитними ресурсами. Разом із тим, загальна тенденція сучасного розвитку кредитних операцій вітчизняних банків, суттєве зменшення обсягів кредитування та збільшення частки проблемних позик у кредитних портфелях банківських установ, свідчить про недосконалість методів та підходів управління кредитним ризиком, та проблемними кредитами банку зокрема.

Одним можливих із варіантів вирішення проблемних активів банківської системи є створення санаційного банку.

Питання проблемних кредитів у фактично всіх країнах світу намагались оптимізувати за допомогою реструктуризації проблемних боргів, однак, на нашу думку, такий метод є недостатньо ефективним, оскільки дає змогу, за своєю суттю, лише очистити від них баланси банків, а не суттєво вплинути на ситуацію, спричиняючи викривлення звітності банківських установ. Так, серед основних методів реструктуризації в Аргентині використовують викуп проблемних кредитів, зниження відсоткових ставок, конвертацію валютних кредитів; у Мексиці - викуп проблемних кредитів, пролонгацію термінів позичок, зменшення основної суми кредиту; в США - зниження відсоткових ставок, пролонгацію термінів позичок, зменшення основної суми кредиту тощо.

Загалом, якщо говорити про світовий досвід розв'язання проблеми простроченої заборгованості, то варто зазначити, що, крім реструктуризації боргів, найпоширенішим методом є й використання інформації з кредитних бюро, які діють при центробанках держав і створюються приватними структурами. Зазначений досвід є дуже цікавим і актуальним із погляду необхідності створення та використання у вітчизняній банківській системі відповідного центру із систематизованою базою даних стосовно клієнтів банківських установ, що сприятиме об'єктивнішому оцінюванню ними позичальників та, за рахунок цього, зниженню рівня кредитного ризику.

Також у багатьох країнах почали створювати спеціальні підрозділи, покликані здійснювати оцінку, моніторинг та управління проблемними позиками, які функціонують на рівні або банківської установи, або банківської системи. До прикладу, в Польщі держава зобов'язала всі банки створити в своїй структурі департамент із управління проблемними активами, в німецьких банках розпочав діяти департамент із управління не лише проблемними, а й непрофільними активами [41].

Протягом 2007-2010 років банківський сектор України дотримувався агресивної політики розвитку, що призвело до того що рівень прострочених кредитів досяг дуже високих рівнів. Що стало наслідком впливу фінансово-економічної кризи, яка не дали змоги більшості позичальників розрахуватися за своїми бограми.

У зв'язку з цим, на наш погляд, перспективним та найважливішим напрямом діяльності комерційних банків на сучасному етапі є використання нових підходів для вдосконалення управління врегулюванням проблемною заборгованістю, зокрема створення банками ситуаційних центрів управління проблемною заборгованістю юридичних та фізичних осіб за кредитними операціями.

Одним з напрямків діяльності ситуаційного центру є зниження рівня неповернення кредитів та зменшення розміру сформованих резервів, а також профілактика виникнення проблемних активів. У своїй діяльності ситуаційний центр управління проблемною заборгованістю повинен керуватися чинним законодавством, нормативними актами Національного банку України, статутом, рішеннями правління, іншими нормативними документами банку і положенням про підрозділ. Варто наголосити, що йдеться про роботу винятково легальними методами, які узгоджені з вимогами чинного законодавства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аванесова І. Передумови регулювання кредитної діяльності в Україні: історія і сучасність // Банківська справа .-2002.-№4. - с. 64-79.

2. Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України : зб. наук. статей. - Х. : Основа, 2007. - 331 с.

3. Бутинець Ф.Ф., Герасимовича А.М. Аналіз діяльності комерційного банку: навчальний посібник. - Житомир: ПП. "Рута", 2001. - 384с.

4. Воронин В. П., С. П. Федосова Деньги. Кредит. Банки: учебное пособие /. - М. : Юрайт-Издат, 2002. - 269 с.

5. Герасимович А.М., Алексєєнко М.Д., Парасій-Вергуленко І.М. Аналіз банківської діяльності. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.

6. Гуревич М. М. Банківська система України: шляхи удосконалення в контексті євроінтеграційних процесів / М. М. Гуревич, І. О. Колмикова // Вісник економіки транспорту і промисловості. -- 2011. -- № 33. -- С. 82-85.

7. Даниленко А., Шулудько Н. Тенденції та наслідки активізації споживчого кредитування в Україні // Вісник НБУ . - 2006. - №5. - С. 36-39.

8. Денисенко М.П., Кабанов В.Г., Худолій Л.М. Грошова-кредитна діяльність банків. Навчальний посібник.- К.: Видавництво Європейського університету, 2004. - 339 с

9. Дугін І. Врахування чинників зовнішнього середовища в процесі управління кредитним портфелем комерційного банку // Вісник НБУ. - 2006. - №6. С. 32-37.

10. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.

11. Зимовець В., Шелудько Н. Макроекономічні аспекти активізації банківського кредитування в Україні // Вісник НБУ. - 2006. - №11. С. 54-58.

12. Князь С.В. Ціна кредитних ресурсів на грошовому ринку України // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка: Економіка. - Випуск 46. - К.: КНУ, 2008. - С.14-15.

13. Лизинг авто для юрлиц. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.prostobiz.ua/finansy/lizing/stati/lizing_avto_dlya_yurlits_nyuansy_i_novinki_vesny_2011_goda

14. Луців, Б. Л. Інвестиційний потенціал банківської системи України / Б. Л. Луців, Т. Б. Стечишин // Фінанси України. - 2009. - № 9. - С. 67-77.

15. Миронов О.А. Аналіз сучасного стану кредитування сфери послуг в Україні / О.А. Миронов // Ефективна економіка. - 2012. - № 4. - Режим доступу: http:// www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=1069.

...