Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні аспекти соціального страхування та його суспільно-економічна роль

1. Необхідність та економічний зміст соціального страхування

Протягом життя, кожна людина знаходиться перед небезпекою настання обставин, які можуть самим безпосереднім чином вплинути на стан її здоров'я та призвести до втрати заробітку - основного джерела засобів до існування. До таких обставин відносять хворобу, старість, інвалідність. Побороти ці обставини, у більшості випадків, самостійно, особа не може, оскільки вони визначаються об'єктивними соціально-економічними умовами, тісно пов'язані із трудовою діяльністю і майже не залежать від волі особи. Проте вони впливають на соціальну стабільність суспільства і тому, держава бере на себе певну відповідальності за їх настання і створює систему соціального захисту.

Термін “соціальний захист” має широке і вузьке тлумачення. У широкому розумінні соціальний захист розглядають як діяльність держави, спрямовану на забезпечення процесу формування та розвитку повноцінної особистості, створення умов для самовизначення й ствердження в житті. У вузькому - як сукупність економічних і правових гарантій, котрі забезпечують додержання найважливіших соціальних прав громадян.

Таким чином, поняттям “соціальний захист” охоплюються соціальні права людини. Право на працю, на освіту, на житло, на відпочинок, на безпечне довкілля, на охорону здоров'я, на достатній життєвий рівень, на безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу мінімально встановлених стандартів та ін.

Основні складові соціального захисту населення в Україні:

1) соціальне забезпечення;

2) соціальна допомога;

3) соціальне страхування.

Соціальне забезпечення - це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів. Соціальні виплати малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій. Право на соціальне забезпечення відносять до соціальних прав, це одне з природжених прав людини, яке визнане світовим співтовариством і закріплене в основних міжнародно-правових документах. Загальна Декларація прав людини (ООН, 1948 р.), Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966 р.), Європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1961 р.), Переглянута європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1996 р.).

Статтею 46 Конституції України встановлено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення в разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості, та в інших випадках, передбачених законом.

Система соціальної допомоги також побудована на фінансуванні за рахунок податків, інших надходжень до державного бюджету. Однак ці кошти направляються не фізичним особам, а підприємствам і організаціям як компенсація недоотриманих доходів. Соціальна допомога надається у формі житлових субсидій, різного роду пільг і зорієнтована на індивідуальну потребу громадянина.

Соціальна допомога - це короткострокова (одноразова або періодична) виплата, цільовим призначенням якої є компенсація втраченого заробітку чи додаткова підтримка громадян у випадку настання соціального ризику за рахунок коштів соціальних страхових фондів чи бюджету. Соціальні допомоги бувають страхові та не страхові. Ознаки страхових: за рахунок коштів соціальних страхових фондів, право на їх отримання мають застраховані особи, основна мета призначення - компенсація втраченого заробітку, розмір залежить від заробітку. Ознаки державних: право на їх отримання мають незастраховані особи, фінансування - за рахунок бюджету, мета - матеріальна підтримка осіб.

Соціальна пільга - це передбачене законом повне або часткове звільнення певних категорій громадян від виконання обов'язку, або надання додаткових прав при настанні соціального ризику.

З розвитком суспільства і ринкових відносин ризик зростає в усіх сферах людського життя й господарської діяльності. Тому страхування, як засіб акумуляції фінансів, стає дієвим важелем у вирішенні питань соціального захисту. Соціальне страхування є важливою складовою соціального захисту населення. Саме в умовах трансформації економічних підвалин суспільства відповідне страхування забезпечує не тільки грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й створює правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці.

Попри незначні відмінності між особистим та соціальним страхуванням, їх слід розглядати як різні види. Головна відмінність між особистим і соціальним страхуванням полягає у джерелах формування страхових фондів:

для соціального - це в основному кошти підприємств, установ, організацій, і лише незначною мірою - індивідуальні доходи;

для особистого - індивідуальні доходи є головним джерелом, а кошти підприємств, установ, організацій - в тій мірі, в якій особисте страхування є обов'язковим.

Отже, необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

- наявністю осіб, які , з огляду на певні обставини, не беруть участі у суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітної плати підтримувати своє життя

- наявністю громадян, які є дієздатними, але не мають можливості її реалізувати.

Соціальне страхування - це форма соціального захисту населення, система заходів щодо матеріального забезпечення населення в старості, на випадок захворювання чи втрати працездатності в працездатному віці, на випадок безробіття, підтримки материнства й дитинства, охорони здоров'я громадян, при виході на пенсію та в інших випадках, передбачених законодавством.

Система соціального страхування має дві складові:

Ё відновлення і збереження працездатності робітників;

Ё гарантування матеріального забезпечення громадян, що втратили працездатність або її не мали, шляхом надання соціальних послуг.

Система соціального страхування включає в себе соціальні, економічні, фінансові та правові аспекти.

Соціальні аспекти полягають у створенні всеосяжної та універсальної системи захисту всіх верств населення від усіх чинників нестабільності. Наявність такої системи свідчить про ефективну соціальну політику держави, направлену на задоволення потреб громадян.

З економічної точки зору соціальне страхування виступає важелем перерозподілу грошових коштів у суспільстві та пов'язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а разом з тим і збільшення розміру страхових внесків. Тобто, соціальне страхування впливає на підвищення ефективності діяльності підприємств через матеріальне забезпечення та охорону здоров'я працівників. Воно створює необхідні економічні передумови для збереження та відтворення працездатності населення, а в певних випадках забезпечує виплату соціальної допомоги у разі втрати працездатності внаслідок загального захворювання, нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, догляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.

З правової точки зору соціальне страхування - це система юридичних норм, які регулюють соціальний захист населення при настанні страхових випадків, передбачених законодавством.

Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають в процесі розподілу і перерозподілу ВВП шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також охорони здоров'я.

У сфері соціального страхування виникають такі основні групи фінансових відносин:

між страховими фондами та юридичними особами, які виступають платниками обов'язкових платежів;

між фондами та найманими працівниками, за рахунок яких формуються доходи бюджету фонду;

між фондами та державними, місцевими бюджетами в процесі перерозподілу державних фінансових ресурсів;

між фондами і іншими органами, кошти яких використовуються для фінансового забезпечення соціальних програм;

між територіальними і центральними органами фондів з метою забезпечення соціальних виплат у регіональному та місцевому розрізах;

між фондом та певними категоріями громадян, які отримують за рахунок його коштів матеріальне забезпечення і соціальні послуги;

між фондом і відповідним відомством, міністерством (наприклад, Міністерством праці та соціальної політики, службою зайнятості тощо);

між фондом і установами, організаціями, які виконують певні види робіт (професійне навчання та перепідготовка незайнятого населення);

між фондом та фінансовими органами в процесі здійснення контролю за рухом державних фінансових ресурсів.

Матеріальною основою цих відносин є грошові кошти, які мають законодавчо визначені джерела формування та напрями їх використання. Фонди грошових коштів можуть бути як державними так і недержавними.

2. Сутність соціального ризику та загальна характеристика його видів

Поняття соціального страхового ризику - одне з ключових у теорії соціального страхування. Під ним у ст. 11 "Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 14.01.98 р. № 16/98-ВР розуміють обставини, внаслідок яких громадяни та члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують, таким чином, матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Соціальні ризики у широкому трактуванні виступають як підстава для соціального захисту. Ризик, який є об'єктом соціальною страхування, можна назвати соціально-економічним, бо він:

1) охоплює тільки економічно активне населення;

2) пов'язаний із втратою заробітку чи іншого трудового доходу внаслідок неможливості участі в економічному процесі з наступних причин:

- біологічної (хвороба, інвалідність, старість);

- виробничої (трудове каліцтво чи професійне захворювання);

- економічної (безробіття);

- соціального характеру (народження і виховання дітей).

Тобто, необхідність захисту у системі соціального страхування тісно пов'язана з існуванням соціальних ризиків. Соціальний ризик - це ймовірність погіршення матеріального становища внаслідок втрати тимчасово або назавжди заробітку або трудового доходу з об'єктивних соціально значущих причин, а також у зв'язку з додатковими витратами по утриманню дітей та інших членів сім'ї, що потребують допомоги, по задоволенню потреб у медичних і соціальних послугах.

Характерні риси соціальних ризиків:

Ё мають винятково об'єктивний характер, тобто настають не з будь-яких суб'єктивних причин, а незалежно від волі особи та не можуть бути усунені нею самостійно;

Ё обмежують (чи порушують) життєдіяльність людини та зумовлюють її соціальну незабезпеченість;

Ё закріплені національним законодавством, як обставини, внаслідок настання яких особа може потребувати допомоги держави чи суспільства;

Ё є потенційно закономірними для кожної людини: обов'язково або, зазвичай, трапляються, або можуть трапитись за певних обставин.

Існує два критерії для відмежування соціального ризику від інших ризиків:

1) об'єктивний, тобто такий ризик завжди пов'язаний з утратою заробітку або іншого трудового доходу;

2) суб'єктивний - поширюється не на все населення, а лише на ті його категорії, для яких цей заробіток або трудовий дохід є основним джерелом засобів до існування.

Показники ризику групують за двома видами:

o соціальні - збиток здоров'ю, втрата працездатності (тимчасова і/або постійна), смертність, чисельність утриманців загиблих і т.д.

o економічні - витрати на компенсацію втрати доходу у зв'язку з втратою працездатності і додаткові витрати на лікування, реабілітацію.

Ймовірність події для окремого застрахованого буває двох типів:

1. Подія є невизначеною і для окремого застрахованого вона може відбутися (і навіть неодноразово), а може і не відбутися: страхування від нещасних випадків на виробництві, по безробіттю, медичне страхування. Якщо страхова подія відбувається, застрахована особа одержує право на страхову виплату. При цьому загальна сума для окремих застрахованих може значно (багаторазово) перевищувати сплачену (ним і за нього його роботодавцем) суму страхових внесків. У випадку, якщо страхова подія не відбувається протягом страхового періоду, то права застрахованих на сплачені на його користь суми страхових внесків губляться.

2. Настання страхової події безумовно відбудеться (пенсійне страхування), але тільки для тих застрахованих, які доживуть до визначеного періоду, наприклад, до загальновстановленого законом віку виходу на пенсію, і ті з них, що проживуть більше середньостатистичного періоду, одержать більший обсяг страхових виплат (пенсій).

Класифікація соціальних ризиків:

v за критерієм організаційно-правової форми: страхові та нестрахові соціальні ризики.

v за змістом:

- безробіття;

- малозабезпеченість;

- втрата працездатності: постійна і тимчасова;

- втрата годувальника (смерть).

Безробіття, як соціальний ризик.

Безробіття - втрата працездатною особою працездатного віку роботи з об'єктивних чи суб'єктивних причин, яка призвела до втрати заробітної плати або інших, передбачених законом доходів.

Незайняті громадяни підлягають реєстрації у службі зайнятості. He можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, у т.ч. роботи тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;

в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Малозабезпеченість, як соціальний ризик.

Малозабезпеченість - це неспроможність особи чи сім'ї з огляду на об'єктивні чинники забезпечити середньомісячний сукупний дохід на рівні прожиткового мінімуму.

У законодавстві зустрічається термін “малозабезпечена сім'я”. Такою називають сім'ю, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї. соціальний страхування ризик оберігання

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї - це обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

Втрата працездатності, як соціальний ризик.

Втрата працездатності може бути постійна і тимчасова. Постійна втрата працездатності буває повна і часткова. Повна втрата працездатності - настання пенсійного віку (старість). Прикладом часткової втрати працездатності є інвалідність. Існує два критерії інвалідності - медичний та економічний. 3 медичної точки зору - це розлад функцій організму. 3 економічної точки зору - це таке порушення, яке призводить до втрати працездатності: професійної чи загальної.

Інвалідність - це стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням, наслідком травм або вродженим дефектом, який призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Обмеження життєдіяльності - це повна або часткова втрата здатності обслуговувати себе, самостійно пересуватись, орієнтуватись, спілкуватись, контролювати свою поведінку, вчитись, займатись трудовою діяльністю.

Причинами інвалідності можуть бути:

§ трудове каліцтво;

§ професійне захворювання;

§ загальне захворювання;

§ вроджені дефекти.

Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок настав:

- під час виконання трудових обов'язків (в тому числі і під час відрядження);

- дорогою на роботу, або з роботи;

- на території підприємства, установи, організації протягом робочого часу (і перерви);

- поблизу підприємства протягом робочого часу, якщо перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудового розпорядку;

- у разі виконання державних або громадських обов'язків;

- у разі виконання дій по рятуванню людського життя, охорони державної чи приватної власності, охорони правопорядку.

Інвалідність внаслідок професійного захворювання встановлюється на підставі висновку спеціалізованого медичного закладу про наявності професійного захворювання. Професійне захворювання - захворювання, яке виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлене дією на організм винятково або переважно факторів виробництва, характерних для конкретної професії. Професійні захворювання можуть бути викликані винятково дією несприятливих виробничо-професійних факторів, а можуть бути і такими, у розвитку яких встановлено причинний зв'язок впливом певного несприятливого виробничо-професійного фактора та унеможливлено явний вплив інших непрофесійних факторів, що викликають аналогічні зміни організмі. Крім того, необхідно враховувати можливість розвитку професійного захворювання через тривалий термін після припинення впливу шкідливих факторів виробництва,

Загальне захворювання як причина інвалідності визначається за залишковим принципом, тобто якщо інвалідність не спричинена нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням, то її причиною визнається загальне захворювання. До загального захворювання прирівнюють нещасний випадок невиробничого характеру. Показаннями для встановлення інвалідності у дітей є патологічні стани, які виникають при вроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм.

Під тимчасовою втратою працездатності розуміють неспроможність особи виконувати свої трудові обов'язки внаслідок короткотривалих обставин об'єктивного характеру. Тимчасова непрацездатність може бути спричинена:

1. фізичною нездатністю особи здійснювати трудову діяльність (хвороба, травма, вагітність та пологи);

2. неможливістю працювати у зв'язку з необхідністю здійснювати, догляд за іншим членом сім'ї (хворою дитиною; хворим членом сім'ї; за дитиною до трьох років; за дитиною до досягнення трирічного віку або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною);

3. неможливістю працювати у зв'язку з настанням обставин, спричинених діями державних органів (карантин, накладений органами санітарно-епідеміологічної служби).

Втрата годувальника, як соціальний ризик.

Втрата годувальника є підставою для призначення пенсії в разі втрати годувальника та щомісячних страхових виплат, якщо годувальник помер внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання. Під втратою годувальника розуміють його смерть або безвісну відсутність. Факт смерті підтверджується свідоцтвом або встановлюється судом. Оголошення померлим в судовому порядку проводиться, якщо в місці постійного проживання не має відомостей про перебування особи протягом 3 років, а якщо він пропав безвісти за обставин, що загрожують смертю або дають підстави припускати загибель від певного нещасного випадку - протягом 6 місяців. Військовослужбовець або ін. громадянин, який пропав безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошений померлим не раніше, ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій. Оголошення безвісно відсутнім у судовому порядку здійснюється, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання не має відомостей про перебування.

Право на отримання певних видів соціального забезпечення мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, якщо вони перебували на його повному утриманні або отримували від нього допомогу, котра була постійним і основним джерелом засобів до існування. Непрацездатними членами сім'ї визнаються:

а) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють; діти, які є учнями, студентами денної форм навчання - до завершення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

б) жінки і чоловіки пенсійного віку, якщо вони не працюють;

в) неповнолітні діти на утримання яких померлий виплачував або зобов'язаний був виплачувати аліменти;

г) дружина (чоловік), або один із батьків померлого чи інший член сім'ї якщо він не працює та доглядає дітей, сестер, братів або онуків потерпілого, які не досягли 8 річного віку.

3. Поняття та види загальнообов'язкового державного соціального страхування

Згідно чинного законодавства України, а саме - “Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЗОДСС) являє собою систему прав, обов'язків та гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Базовими характеристиками ЗОДСС, що відрізняють його від інших інститутів соціального захисту, є:

Ш обов'язковість (за законом) для страхувальника - працівників і роботодавців - вносити страхові внески; особисте страхування, зазвичай, має добровільний характер, що не дозволяє йому бути настільки масовим по охопленню (за кількістю застрахованих);

Ш публічний вид правовідносин суб'єктів соціального страхування, за допомогою якого досягається обов'язковість за законом участі в ньому суб'єктів і високий рівень гарантій захисту застрахованих, що дозволяє відмовитися від обтяжливої процедури оформлення індивідуальних договорів (і контролю їхнього виконання) між страхувальниками (роботодавцями і працівниками) і страховиками на користь застрахованих; особисте страхування має приватний характер цивільно-правових відносин;

Ш обов'язкове (за законом) право для застрахованих на одержання страхових виплат при настанні страхових випадків (види виплат, послуг, їхні розміри визначені в законах), реалізацію і повноту виплат за якими можна домагатися в судовому порядку;

Ш високий рівень надійності збереження фінансових засобів, що забезпечуються у виді фінансування «з коліс» і не дозволяє знецінитися коштам, а досягається за допомогою солідарності поколінь і застосування державного контролю за правильністю і цільовим характером виплати коштів;

Ш досить «дешеве» для населення держави (порівняно з особистим страхуванням), що досягається масовим характером обов'язкової участі в ньому майже всіма працюючими і безприбутковими формами організації роботи; особисте страхування в основі своєї діяльності переслідує отримання прибутку і тим самим змушує його організаторів займатися переважно "вигідними" клієнтами;

Ш самокеровані форми організації обов'язкового соціального страхування, коли майже всі питання по створенню і керуванню складними (організаційними, правовими, медико-соціальними, фінансовими) системами здійснюються найбільш зацікавленими суб'єктами (представниками роботодавців і працівників).

Залежно від страхового випадку є такі види ЗОДСС:

1) пенсійне страхування;

2) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

3) медичне страхування;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

5) страхування на випадок безробіття;

6) інші види страхування, передбачені законами України.

Об'єктом ЗОДСС є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Суб'єктами ЗОДСС є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їхніх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

Страхувальниками при ЗОДСС є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

Страховиками при ЗОДСС є цільові страхові фонди з:

* пенсійного страхування;

* медичного страхування;

* страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

* страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

* страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.

Застрахованою за ЗОДСС є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Коло осіб, які можуть бути застрахованими за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, визначається Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими законами, прийнятими відповідно до них.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни суб'єкти підприємницької діяльності.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

4. Функції та принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню властиві наступні функції:

1) захисна - реалізація системи заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безкоштовної медицини;

2) компенсаційна - формування грошових фонді, в яких покриваються затрати, пов'язані з утриманням непрацездатних та осіб, що, з огляду на обставини, не беруть участі у трудовому процесі;

3) відтворювальна - забезпечення повною мірою чисельності та структури трудових ресурсів;

4) перерозподільна - скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих та непрацюючих громадян;

5) стабілізуюча - сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу.

Відповідно до ст.5 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» ЗОДСС громадян України здійснюється за наступними принципами:

законодавчого визначення умов та порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування;

обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;

надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування;

солідарності та субсидування;

державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом: шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні ним.

Размещено на Allbest.ru

...