Банківська система: поняття, функції, специфічні риси

Отже, високі темпи кредитування населення були наслідком не м'якої монетарної політики, а посилення соціалізації економічної політики. Однак вплив процесів розширення кредитування населення на інфляцію був обмежений, оскільки переважна частина отриманих коштів спрямовувалася на купівлю нерухомості та товарів, ціни на які мають незначний вплив на загальний індекс споживчих цін (імпортна побутова техніка, автомобілі тощо).

3.2 Цілі грошово-кредитної політики

Завдання монетарної політики полягає у створенні умов, при яких економічні агенти (громадяни, підприємці, суспільні і громадські органи), реалізуючи свободу вибору, здійснюють дії, що співпадають з цілями економічної політики держави. Грошово-кредитне регулювання є індикативним і не має примусового характеру. Грошово-кредитна (монетарна) політика центрального банку не є автономною. Кінцева мета грошово-кредитного регулювання економіки збігається з основоположними цілями макроекономічної політики держави. Тобто центральний банк, виступаючи функціональним органом країни з регулювання грошового обігу, прагне досягти цілей, які ставить перед собою уряд. Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними органами і вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями грошово-кредитної політики. У цілому їх можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні

Стратегічними цілями грошово-кредитної політики центрального банку повинні бути кінцеві цілі економічної політики держави, досягнення такого економічного зростання, при якому забезпечуватиметься висока зайнятість населення, стабільність цін і обмінного курсу грошової одиниці. Центральний банк повинен сприяти досягненню вказаних цілей. У нього не повинно бути розбіжностей з урядом щодо стратегічних цілей.

3.3 Види грошово-кредитних стратегій

Стратегія монетарної політики - метод довгострокової дії, на основі якого приймаються рішення щодо інструментів, які слід використовувати для досягнення поставленої мети. Валютно-курсова політика нині залишається головним інструментом реалізації монетарної політики Національного банку України. За цих обставин особливо загострюється проблема правильного вибору найоптимальнішого орієнтира монетарної політики, що передбачає таргетування центральним банком одного з трьох основних макроекономічних параметрів: грошової маси, рівня інфляції, валютного курсу. Це передбачає використання одного з основних режимів монетарної політики. Таргетування обмінного курсу передбачає або фіксацію обмінного курсу національної валюти щодо валюти країни з низьким рівнем інфляції в розрахунку на те, що внутрішні темпи зростання поступово зрівняються з рівнем інфляції в країні валюти-якоря, або встановлення горизонтального чи похилого коридору, в межах якого обмінний курс національної валюти може змінюватися. У цьому випадку можлива ситуація, коли внутрішня інфляція перевищуватиме темпи зростання цін в країні іноземної валюти. Слід зазначити, що вибір конкретного режиму повинен здійснюватися із урахуванням особливостей перехідної економіки і стадії її розвитку. Так, політика таргетування обмінних курсів застосовується в країнах, що розвиваються, і в країнах з перехідною економікою, тоді як грошове таргетування і таргетування інфляції застосовується в основному в розвинених країнах і не завжди успішне в країнах з перехідною економікою. На початку перехідного процесу, коли відбувається швидка доларизація економіки, політика таргетування обмінного курсу може бути найефективнішою для країни. Вона відіграє суттєву роль у скороченні інфляції, оскільки інфляційні ефекти від девальвації внутрішньої валюти пом'якшуються. Крім того, фіксований курс здійснює дисциплінуючий вплив на економіку. Якщо грошова і фіскальна політики не спрямовані на зниження інфляції, зростає реальний курс національної валюти, а тому скорочується попит на товари внутрішнього виробництва і зростає попит на імпорт, що призводить до рецесії в країні. Може також виникати загроза збільшення дефіциту платіжного балансу. Система фіксованого валютного курсу допомагає стримати інфляцію. Центральний банк не може проводити політику, яка не залежить від політики країни, валюта якої використовується як якір. Це означає, що пропозиція грошей на внутрішньому ринку стає ендогенною змінною, що визначається станом платіжного балансу, виходячи з мети підтримки стабільності обмінного курсу. Отже, цінова стабільність в окремій країні визначається зростанням грошової пропозиції в країні-якорі. Для успішного досягнення цілей за допомогою таргетування обмінного курсу необхідні: достатній обсяг валютних резервів, сувора фіскальна дисципліна і незалежність грошової політики. Таргетування обмінного курсу має очевидні переваги: 1) встановлення номінального якоря, який прив'язує внутрішній рівень інфляції до темпів зростання цін і таким чином стримує інфляцію; 2) якщо є довіра до політики таргетування обмінного курсу, очікування майбутньої інфляції наближається до рівня інфляції в країні валюти-якоря. Особливо ефективно таргетування обмінного курсу застосовується у боротьбі з високою інфляцією.

Міжнародний досвід застосування таргетування обмінного курсу дозволив виявити серйозні недоліки цього режиму: 1) грошова влада фактично позбавляється можливості управляти внутрішньою грошово-кредитною політикою; 2) таргетування обмінного курсу надає можливість валютним спекулянтам для атаки на національну валюту. Таргетування грошових агрегатів. Якщо політика фіксованого курсу неприйнятна, можливою альтернативою може стати грошове таргетування. Переваги грошового таргетування, як і таргетування обмінного курсу, полягають у простоті і прозорості. Сигнали щодо позицій грошової політики і намірів влади тримати інфляцію під контролем майже миттєво отримають населення і ринки. Ці сигнали можуть допомогти фіксувати очікування інфляції і забезпечити менший її рівень. Незважаючи на очевидні успіхи грошової стабілізації в багатьох країнах, більшість економістів висловлюють сумніви щодо успішного застосування грошового таргетування в перехідних економіках. Вони вважають, що для досягнення первинних цілей необхідно, щоб в економіці існував надійний взаємозв'язок між цільовою змінною (інфляцією) і таргетованим агрегатом. Однак усі перехідні економіки стикаються з проблемою нестабільного попиту на гроші, тому взаємозв'язок між грошовим агрегатом та інфляцією слабкий, а грошове таргетування не ефективне. Крім того, при відсутності інструментів грошове регулювання у перехідних економіках часто стає неможливим. Недоліком грошового таргетування є неможливість проведення швидкої дезінфляції. В умовах помірної інфляції грошове таргетування миттєво призводить до високих витрат, пов'язаних із зниженням економічної активності і різким зростанням процентних ставок. Якщо номінальна пропозиція грошей незмінна і при цьому ціни знижуються, реальна грошова пропозиція скорочується. У результаті процентні ставки зростають, а це у свою чергу призводить до зменшення випуску продукції. Аналіз міжнародного досвіду показує, що таргетування грошових агрегатів у розвинених країнах є рецесійним, тобто призводить до зниження темпів зростання реального агрегованого випуску. Безрецесійне скорочення інфляції можливе, якщо воно проводиться поступово, точно формує інфляційні очікування на майбутнє і прив'язане до структури доходів населення.

Рецесійний ефект від стабілізаційних програм, за якими здійснюється контроль за грошовими агрегатами, спостерігається не тільки в розвинених країнах, аналогічне зниження економічної активності при стабілізації відбувалося і в країнах із хронічною інфляцією. Якщо номінальний обмінний курс під час проведення стабілізаційної програми не фіксується, при контролі за грошовими агрегатами, крім рецесії, спостерігається збільшення реальних процентних ставок і зміцнення реального обмінного курсу. Таргетування інфляції - це встановлення цільових орієнтирів щодо показників допустимих рівнів інфляції та здійснення комплексу заходів для запобігання можливому фактичному відхиленню від показників. Останнім часом все більше країн переходять до політики прямого таргетування інфляції. Інфляційне таргетування як спосіб проведення грошової політики набуло поширення на початку 1990-х років і використовувалося в основному розвиненими країнами. Інфляційне таргетування в перехідних економіках досить привабливе, оскільки в даному випадку його мета прозора і зрозуміла для населення. Однак існує необхідність дотримання ряду умов, які обмежують можливість його застосування в країнах з перехідною економікою на початковому етапі розвитку ринкових відносин. По-перше, центральний банк повинен проводити незалежну грошову політику, зокрема незалежну від рішення фіскальних органів влади. У більшості країн з перехідною економікою проблема незалежності центрального банку залишається невирішеною протягом тривалого часу, що є перешкодою для успішного досягнення первиннихцілей за допомогою таргетування інфляції. По-друге, центральний банк повинен дотримуватися суворих правил при таргетуванні інфляції. Зокрема, не повинно бути інших номінальних якорів, центральний банк повинен правильно прогнозувати і контролювати майбутню інфляцію, а також визначати лаг реагування первинної мети на зміни в таргетованому агрегаті. На початковому етапі переходу економіка має високий ступінь нестабільності, в результаті чого спрогнозувати найближче майбутнє неможливо. Однак передові країни з перехідною економікою можуть досить успішно застосовувати таргетування інфляції як проміжну мету для досягнення цінової і фінансової стабільності. При виборі таргетованого показника інфляції центральний банк повинен знаходити компроміс між його прозорістю і здатністю контролювати інфляцію. Перевагою індексу споживчих цін є те, що його значення зрозуміле населенню. Недоліком використання індексу споживчих цін як таргетованого показника є те, що короткострокові коливання можуть відображати вплив чинників, які не пов'язані з грошовою політикою. Нижча інфляція могла б краще відображати вплив грошової політики, однак вона буде менш зрозумілою для населення, що може проявитися таким серйозним недоліком, як недовіра до центрального банку. Необхідно також визначитися у виборі точкового або інтервального таргетування інфляції. Проблема вибору між точковим або інтервальним таргетуванням не така гостра для країн з перехідною економікою, як для розвинених. Це зумовлено високим ступенем невизначеності при перехідній економіці і відповідно більшою вірогідністю вийти за межі таргетованого інтервалу. Достатньо широкий інтервал таргетування полегшує стримування інфляції, але зменшує можливість контролю інфляційних очікувань. Вузький таргетований інтервал для інфляційних очікувань може часто порушуватися. При цьому вихід за межі таргетованого інтервалу інфляції небезпечний з погляду довіри до грошової влади у порівнянні з відхиленням від точкової цілі. Крім того, таргетування досить вузького інтервалу не має сенсу в умовах нестабільності перехідної економіки. Не менш важливим питанням є вибір тимчасового горизонту таргетування інфляції. На відміну від країн із розвиненою економікою, в країнах з перехідною економікою лаг впливу грошової політики на інфляцію менший. Автори виділяють декілька негативних моментів, пов'язаних з коротким впливом лага.

По-перше, це проблема регулювання, адже інфляційна ціль порушується дуже часто, навіть в тому випадку, коли грошова політика оптимальна.

По-друге, це висока волатильність інструментів, яка проявляється тим, що грошова влада постійно змінює регульований параметр, тобто застосовується певний інструмент грошово-кредитної політики до окремого значення для утримання цільового значення інфляції в короткостроковому періоді.

По-третє, занадто короткий період передбачає, що частка флуктуацій випуску у втратах центрального банку дуже невелика. Для усунення занадто короткого лага впливу грошової політики на інфляцію необхідно встановити цільову інфляцію на два або й більше роки наперед, а також збільшити частку флуктуацій випуску у втратах центрального банку. Політика обмінного курсу при інфляційному таргетуванні не повинна бути занадто активною. Надмірний контроль обмінного курсу може призвести до нестабільності інструментів грошової політики і реального обмінного курсу. Надмірний контроль за динамікою обмінного курсу може перевести очікування населення з інфляції на обмінний курс. Існує також ризик неправильного розуміння причин шоків обмінного курсу і подальшого неправильного його корегування, що може призвести до погіршення економічної ситуації в країні з перехідною економікою. Проте контроль курсу з боку грошової влади все таки необхідний, тому що міра участі центрального банку в динаміці обмінного курсу повинна відповідати ступеню відкритості економіки. Режим інфляційного таргетування передбачає плаваючий курс. Динаміка обмінного курсу в країнах, які запровадили цей режим, дозволяє припустити необхідність вибору між прагненнями девальвувати курс і знизити інфляцію. Відмова від активної участі центрального банку від операцій на валютному ринку передбачає підвищену увагу до інструментів грошового ринку. Досить успішно з цією метою використовуються процентні ставки. Необхідно зазначити, що основним інструментом є ставки із залучення, тобто ставки за короткостроковими депозитами центральних банків. Ставки міжбанківського ринку за обраної моделі знаходяться в межах досить вузького коридору. Класифікуючи методи таргетування, деякі автори відмічають суворе таргетування, за якого показник інфляції є ексклюзивним завданням, яке обов'язкове для дотримання, та гнучке таргетування, при якому орієнтир має певні межі коливання або періодично коригується. У публікаціях Міжнародного валютного фонду прийнято розрізняти такі методи таргетування інфляції:

1) повноцінне таргетування інфляції - чітке зобов'язання центральних банків з встановлення і дотримання цільових показників інфляції та інституалізація цих зобов'язань у формі прозорої монетарної структури;

2) еклектичне (замасковане) таргетування інфляції - країни можуть знизити рівень інфляції та стабілізувати його без повної прозорості і звітності про цільові показники інфляції. При цьому мають на увазі стабілізацію як цін, так і обсягів виробництва.

3) експериментальне таргетування інфляції - проголошення широких інфляційних завдань при невисокому ступені довіри до центрального банку, що не дозволяє внести цільові показники інфляції до переліку головних політичних цілей.

Три режими таргетування відрізняються і за вагомістю можливих політичних завдань. Наприклад. повноцінне таргетування інфляції передбачає високий або середній ступінь довіри до центрального банку та високий рівень фінансової стабільності в країні, яка не в змозі досягти низької інфляції, не взявши чітких зобов'язань щодо цього. Еклектичне таргетування інфляції варто використовувати тоді, коли країна має низький рівень інфляції та фінансову стабільність і може впевнено декларувати цінову стабільність як свою мету. Зрештою, режим експериментального таргетування інфляції доречний тоді, коли країні, щоб досягти низької інфляції, не вистачає необхідної довіри, оскільки її економіка дуже вразлива до фінансових та циклічних шоків. Така країна не проголошує низьку інфляцію своєю метою. Грошово-кредитна політика без явного номінального якоря передбачає відмову грошової влади від прийняття будь-яких зобов'язань про досягнення конкретних значень номінальних показників: обмінного курсу, рівня інфляції, темпів зростання грошових агрегатів. Серйозними недоліками даного режиму грошової політики є:

1) відсутність прозорості в діях грошової влади;

2) поточна грошово-кредитна політика потрапляє у велику залежність від переваг, навичок і політичних поглядів осіб, які очолюють центральний банк.

Аналізуючи існування різних режимів грошової політики в країнах з перехідною економікою, можна зробити висновок про те, що на початковому етапі переходу до ринкових відносин переважає політика таргетування обмінного курсу або грошове таргетування. Країни, в яких завершена перша стадія цього переходу, повинні поступово переходити до плаваючого курсу, встановлюючи валютні коридори або системи змінного фіксованого курсу. Відповідно інфляційне таргетування розглядається як можливий режим лише для найрозвиненіших країн з перехідною економікою.

Висновок

1. Міжнародні та регіональні валютно-кредитні установи з'явилися у XX ст. Вони створені та діють на основі міждержавних угод та покликані регулювати міжнародні економічні відносини, їх мета - сприяти розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим країнам і гарантувати приватні позики за кордоном.

2. Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації мають свої цілі, вирішують різні завдання та діють на глобальному та регіональному рівнях, їх діяльність є важливою складовою світового та регіонального співробітництва й інтеграції. Україна, розвиваючи співробітництво з багатьма з них, намагається інтегруватися у світову економічну систему.

3. Найважливішу роль серед названих міжнародних організацій відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який є головною установою Групи Світового банку. Окрім МБРР, до структури Групи Світового банку входять Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАП), а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

4. МВФ - міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН. МВФ сприяє міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, підвищенню ступеня їх конвертованості, підтримує рівновагу платіжних балансів країн-членів Фонду, надає короткострокові кредити країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організовує консультативну допомогу з фінансових і валютних питань.

5. МБРР - одна з найбільших і найвпливовіших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові позики під державні програми тільки урядам і центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ. Основна різниця між МВФ та МБРР полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як МБРР зосереджується переважно на середньо- та довгострокових проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн-членів. Якщо з якихось причин МВФ призупиняє свої програми в будь-якій країні, це призводить до припинення програм кредитування з боку МБРР.

6. Регіональні міжнародні кредитно-фінансові установи створюються поступово, відповідно до певних етапів розвитку світогосподарських зв'язків та інтенсивності інтеграційних процесів. Вони мають схожі цілі - це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні. У них однотипний порядок формування пасивів, однакова форма правління, ідентичні об'єкти кредитування - переважно інфраструктура, сільське господарство, добувна промисловість. Кредити надаються лише країнам-членам.

7. До найвідоміших регіональних кредитно-фінансових установ належать Міжамериканський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку. У межах європейського економічного співробітництва діють кілька регіональних міжнародних валютно-кредитних установ, основними з яких є Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва та ін. Для сприяння країнам Центральної та Східної Європи у становленні ринкової економіки європейськими країнами було створено у 1991 р. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Країнами Чорноморського басейну засновано Чорноморський банк торгівлі та розвитку. Україна є однією з країн-засновниць цього банку. Його створено з метою поглиблення інтеграції та зміцнення зв'язків між країнами Чорноморського економічного співробітництва.

8. Банк Міжнародних розрахунків є найдавнішою міжнародною організацією, основною функцією якої є регулювання платежів центральних банків та розроблення нормативних документів з банківського нагляду.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про Національний банк України».

2. Закон України «Про банки й банківську діяльність».

3. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу».

4. Аналіз банківської діяльності : підручник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ ; ред. А. М. Герасимович. - К. : КНЕУ, 2005. - 599 с..

5. Банківські операції : підручник / ред. В. І. Міщенко. - К. : Знання, 2006. - 727 с. - (Вища освіта ХХI століття).

6. Гроші та кредит : підручник / ред. Б. С. Івасів ; НБУ, Мін-во освіти України, Тернопільська академія нар. госп. - К. : КНЕУ, 2007. - 404 с.

7. Гроші та кредит : підручник / ред. М. І. Савлук ; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К. : КНЕУ, 2002. - 598 с.

8. Енциклопедія банківської справи України : ред. В. С. Стельмах ; НБУ, Ін-т незалежних експертів. - К. : Молодь : Ін Юре, 2001. - 680 с. (додаток “Моральний кодекс банкіра”).

9. Єпіфанов, А. О. Гроші, кредит, грошово-кредитні системи : навч. посіб. / А. О. Єпіфанов, В. Л. Маяровський. - Суми : Ініціатива, 2000. - 354 с.

10. О. Єпіфанов, Н. Г. Маслак, І. В. Сало. - Суми : Університетська книга, 2007. - 523c.

11. Коваленко, В. В. Антикризове управління в забезпеченні фінансової стійкості банківської системи: монографія /

В. В. Коваленко, О. В. Крухмаль. - Суми : УАБС НБУ, 2007. - 198 с.

12. Коваленко, В. В. Банківська криза та інструменти антикризового управління / В. В. Коваленко, О. Г. Коренєва, О. В. Крухмаль // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 2. - С. 144-151.

13. Коваленко, В. В. Центральний банк і грошово-кредитна політика : навч. посіб. / В. В. Коваленко / УАБС НБУ. - К. : Знання України, 2006. - 332 с.

14. Мельникова, О. В. Проблеми реформування бухгалтерського облі-

ку банківської системи України // Фінанси. Економіка. Право. - 2006 - № 8 - С. 9-10.

15. Мещеряков, А. А. Організація діяльності комерційного банку : навч. посіб. / А. А. Мещеряков. - К. : ЦУЛ, - 2007. - 608 с.

16. Облік і аудит у банках : навч. посіб. / О. Г. Коренєва, Н. Г. Славянська, Н. Г. Євченко, О. В. Карпенко. - Суми : Університетська книга, 2007. - 493 с.

17. Організаційна структура Національного банку України [Електронний ресурс] : сайт Національного банку України. - Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/NBU/index.htm.

18. Організація обліку в банку : навч. посіб. / О. Г. Коренєва, О. В. Мірошниченко, Т. Г. Савченко. - Суми : ДВНЗ “Українська академія банківської справи Національного банку України”, 2008. - 273 с.

19. Петрик, О. Історія монетарного устрою в Україні // Вісник Національного банку України. - 2007. - № 1. - С. 5.

20. Пронін, О. Ю. Особливості процесів злиття та поглинання у фінансово-банківському секторі // О. Ю. Пронін // Фінанси України. - 2005. - № 8. - С. 106-123.

21. Сало, І. В. Фінансовий менеджмент банку // І. В. Сало, О. А. Криклій : навч. посіб. - Суми : Університетська книга, 2007. - 314 c.

22. Семко, Т. В. Гроші та кредит у схемах та таблицях: навч. посіб. / Т. В. Семко, М. В. Руденко. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 158 с.

23. Сенищ, П. Реформа, що за значущістю не поступається грошовій / П. Сенищ, В. Ричаківська // Вісник Національного банку України. - 2007 - № 11 - С. 3-7.

24. Черкашина, К. Ф. Банківський холдинг: переваги та недоліки для банківського сектора України / К. Ф. Черкашина // Вісник Національного банку України. - 2009. - № 1. - С. 42-45.

25. Мишкін, Ф. С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Ф. С. Мишкін ; пер. з англ. С. Панчишина. - К. : Основи, 1998. - 963 с.

Размещено на Allbest.ru