Україна на світовому товарному ринку

Размещено на http://allbest.ru

Реферат

ринок світовий економічний

Об'єктом курсової роботи є світовий ринок товарів та послуг.

Предмет роботи : теоретичний та аналітичний аналіз світового ринку товарів та послуг, а також економічні відносини України на світовому ринку.

Метою написання даної роботи є теоретичне та аналітичне дослідження світового ринку товарів та послуг, економічні відносини України на світовому ринку.

Реалізація цієї мети потребує розв'язування таких завдань:

- Розкрити поняття світового ринку, його еволюція, етапи формування;

- Охарактеризувати особливості формування економічних відносин України;

- З'ясувати відкритість економіки України ;

- Показати проблеми входження України до світового ринку;

- Виділити перспективи подальшої інтеграції України до світового ринку

Методи дослідження, що використані в роботі:

· організаційно-структурний

· статистичний метод порівняння

· аналізу та синтезу

· метод узагальнення та формалізації.

Результат дослідження: Україна- ресурсозабезпечена країна. Держава має кваліфіковану робочу силу та непогану розвинуту сировино-матеріальну базу. Країні потрібно провести до ладу внутрішній(національний) ринок, щоб власний продукт був конкурентоспроможним на світовому ринку, а також для того, щоб відповідати вимогам ЄС для тісної співпраці з міжнародними організаціями.

Вступ

Економічні відносини між різними країнами беруть свій початок ще з часів Давньої Греції. Впродовж тривалого періоду ці зв'язки трансформувалися і набули сучасного типу. Україна також приймала участь в цих у формуванні та розвитку цих відносин. Про те, які етапи проходив світовий ринок та як це впливало на розвиток ринку в Україні досліджувала багато вчених такі як Мазаракі А.А, В.Д. Базилевич, Білоцерківець В. В., Завгородня О. О тощо

Зі здобуттям Україною незалежності в 1991 році і відповідно розривом усіх економічних зв'язків, які існували у колишньому СРСР, економіка України почала занепадати, і українські вчені також почали приділяти увагу цьому питанню. Для врегулювання економіки та забезпечення економічного зростання держави, Україна почала орієнтувати нормативно-правову базу у європейському напрямку, а потім приводити до відповідного стану політичне та економічне життя . Це дозволило країни ставати учасником міжнародних організацій та можливості інтеграції з Європейським Союзом. Але держава зіштовхнулась з серйозним протистоянням та негараздами, які мають сьогодні негативні наслідки. Отже, якщо ми прагнемо жити і працювати в розвинутій державі, якщо хочемо жити в Україні в мирі та злагоді, то необхідно цікавитися проблемами економіки країни, бути політично та економічно обізнаним. Ми її майбутнє.

Отже, в умовах сучасної кризи: безробіття, зниження обсягів виробництва, посилення фінансової залежності, кризи неплатоспроможності, невиконання бюджетів різних рівнів, дослідження таких явищ, як світовий ринок та місце і роль України на ньому, вступ і співпраця з міжнародними організаціями набуває актуальності та вимагає подальшого вивчення.

Розділ 1. Еволюція розвитку світового ринку

1.1 Етапи формування світового ринку

Ринок є невід'ємною частиною економічних відносин і формується в тісній взаємодії з елементами суспільного господарського відтворення: виробництвом, розподілом, обміном, споживанням. В політекономічному розумінні категорія «ринок»- система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів[27]. Існують наступні умови формування і розвитку ринку:

a) поділ праці і спеціалізації;

b) різноманітні форми власності;

c) наявність конкуренції;

Саме міжнародний поділ праці і його міжнародна кооперація сприяли виникненню світового ринку, що розвивався на основі внутрішніх ринків, які поступово виходять за національні межі. Отже, світовий ринок- це сукупність національних ринків ,поєднаних між собою світовими господарськими зв'язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва та збуту товарів і послуг[14].

Світовий ринок характеризується наступними основними рисами:

· він є категорією товарного виробництва, що вийшло в пошуках збуту своєї продукції за національні межі;

· він виявляється в міждержавному переміщенні товарів, що знаходяться під впливом не тільки внутрішнього, але і зовнішнього попиту та пропозиції;

· він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробникові, у яких галузях і регіонах вони можуть бути застосовані найбільш ефективно;

· він виконує сануючу роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари і їх виробників, що не в змозі забезпечити міжнародний стандарт якості при конкурентних цінах.

До того, як світовий ринок постав у його сучасному вигляді, економічні відносини пройшли довгий історичний шлях. На цьому шляху існували різні форми виробництва і обміну результатами діяльності(продуктами), різні способи оцінки вироблених товарів. Тому необхідно зобразити та проаналізувати історичні витоки сучасного світового ринку(додаток А).

При розгляді «Таблиці 1.1» можна зробити висновок, що світовий ринок починає формуватися ще з давніх часів і безпосередньо пов'язаний з промисловим розвитком провідних країн світу. Все починається зі становлення найпростішої форми внутрішнього ринку, де усе, що призначено для продажу, збувається самим виробником покупцеві з рук у руки, а усе, що купується, відразу ж оплачується і забирається покупцем, відноситься до початкової стадії становлення товарного господарства, заснованого на поділі праці. До того часу, коли товарне виробництво у провідних країнах світу досягло високого рівня розвитку. На сучасному етапі, ми спостерігаємо взаємозалежність складових частин світового господарства, з його єдності та цілісності, що посилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифікації інтеграційних процесів. Все це призводить до суперечливого, глобального синтезу світового масштабу, який зв'язує між собою практично всі країни світу. Цей розвиток не є односпрямованим, лінійним, він передбачає створення єдиної й монолітної міжнародної економічної системи, породжує таке явище як глобалізація. Глобалізація- це суттєве збільшення взаємозалежності країн внаслідок зростання масштабів міжнародної торгівлі, надання послуг та посилення міжнародних фінансових потоків[18].

Глобалізація впливає на розвиток економік всіх країн світу і України в тому числі. Держави стають взаємопов'язані та взаємозалежними одна від одної. Так як Україна стає частиною цього круговороту, їй потрібно розробити правильні стратегії та методи їх реалізації, для того щоб втриматись на світовій арені та показати високий результат розвитку власного ринку.

1.2 Основні закономірності розвитку та структура світового ринку

В даній курсові роботі буде розглянуто світовий ринок товарів та послуг.

Світовий ринок складає сукупність національних ринків, які в свою чергу поєднують внутрішню та зовнішню торгівлю даної країни(рис 1.2.1).

Внутрішній ринок

Світовий ринок

Національний ринок

Рис 1.2.1 Схема світового ринку[11]

Зафарбований трикутник позначає світовий ринок, який утворюється в результаті встановлення товарно-грошових відносин, між країнами.

Еволюцію форм ринку можна показати так:

1) Внутрішній ринок - форма господарського спілкування, при якій все призначено для продажу, збувається самим виробником всередині ринку.

2) Національний ринок - внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.

Основною внутрішньою ознакою існування світового ринку є рух товарів і послуг між країнами. На внутрішньому ринку - виробник товару одночасно був і його продавцем, а покупець - одночасно і кінцевим споживачем товару, одразу забирав та оплачував товар.

Формуванню національних ринків сприяла спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, землі тощо), частина яких з самого початку була орієнтована на іноземних покупців. Частина національного ринку почала орієнтуватися на іноземних покупців. Міські ринки поступово переростали у регіональні, державні, міждержавні, тобто у міжнародні ринки.

Структуру світового ринку товарів та послуг можна розглядати в трьох аспектах - регіональному (або географічному), товарно-галузевому та соціально-економічному.

Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють ринки окремих країн або їх угруповань (рис.1.2.2).

Рис.1.2.2 Регіональна структура світового ринку[10].

Товарна структура світового ринку є систематизація за певними ознаками сукупності товарів, що ввозяться до країни , або групи країн, або вивозяться з країни, групи країн, усіх країн світу. Об'єктами світового товарного ринку є конкретні товари чи групи товарів. Ознакою такої класифікації можна вважати сферу міжнародного товарного обміну та галузеву приналежність об'єктів обміну.Товарно-галузеву структуру світового ринку відповідно до такого підходу варто представити у вигляді (рис 1.2.3):



Рис. 1.2.3 Товарна структура світового ринку[10].

ринок світовий економічний

Кожну товарну групу складають підгрупи товарів, які можуть бути окремими товарними ринками. Так, ринок промислової сировини поєднує ринки руд чорних, кольорових металів, дорогоцінного каміння, діамантів, хімічної сировини та ін.

За соціально-економічною структурою світового товарного ринку розрізняють ринки промислово розвинутих країн (ПРК), країн, що розвиваються (КР) та країн з перехідною економікою (КПЕ), країн соціалістичної орієнтації (КСО).

Світовий ринок можна класифікувати за:

1. сферами дії:

а. внутрішній ринок;

б. національний ринок;

в. міжнародний ринок.

2. ступенем монополізації:

a. монополістичний ринок;

б. олігополістичний ринок;

в. атомоністтичний ринок.

3. методами і формами реалізації товару:

a. закритий сектор;

б. відкритий сектор;

в. довгострокові комерційні контракти.

Світовий ринок має такі закономірності розвитку:

· збут продукції здійснюється за національними межами;

· рух товарів між державами відбувається під впливом не тількивнутрішнього, а й зовнішнього попиту і пропозиції;

· виступає засобом оптимізації використання факторів виробництва, даючи інформацію про те, в яких сферах та країнах або регіонах вони можуть бути застосовані найбільш ефективно;

· виконує сануючу роль, виштовхуючи з міжнародного обміну товари та їх виробників, якщо ті останні неспроможні забезпечити міжнародний стандарт якості продукції при конкурентних цінах.

Як бачимо, структура світового ринку досить розгалужена та багатогранна. Міжнародний ринок знаходиться в постійній динаміці: обігу товарів та послуг, встановлення зв'язків між національним та зовнішнім ринком, підтримка балансу та стабільності функціонування ринкових процесів. Все це потребує детального вивчення та аналізу. Щоб краще зрозуміти всі тонкощі світового ринку, розглянемо поведінку України на міжнародній арені.

Розділ 2. Формування та розвиток економічних відносин україни на світовому ринку

2.1 Аналіз показників відкритості економіки України

Сьогодні досить важко дати точне визначення поняття «відкрита економіка». Дехто стверджує, що відкрита економіка - економіка країни, що пов'язана з іншими країнами інтенсивним рухом товарів і капіталів, тобто економіка, яка експортує та імпортує товари та послуги[6]. Хтось розкриває поняття більш широко: відкрита економіка- це таке господарство, напрям розвитку якого визначається тенденціями, що діють у світовому господарстві, а зовнішньоекономічні зв'язки посилюються, при цьому зовнішньоторговельний обіг досягає такого рівня, коли він починає стимулювати загальний економічний ріст [14].

Та не менш важливим є виділення різноманітних чинників, що зумовлюють відкритість економіки:

· обсяги внутрішнього споживчого ринку;

· рівень міжнародної кооперації у сфері виробництва товарів і надання послуг;

· рівень економічного розвитку (потенціал макроекономічного балансування) (у тому числі інфраструктури, комунікацій та зв'язку)

· сукупний платоспроможний попит [18].

Для неї характерні такі макроекономічні суб'єкти як підприємницький сектор, домашні господарства, держава та сектор закордон.

На території України діє відповідний нормативно-правовий документ, що дозволяє державі бути учасником світового ринку товарів та послуг, тобто рухатись в напрямку відкритої економіки. Таким документом є Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [2].

Визначаючи відкритість економіки, використовують певні показники. Найбільш використовуваними показниками є експортна та імпортна квоти, а також зовнішньоторговельна квота (частка суми експорту та імпорту у ВВП). Ці показники, на думку вчених-економістів, можуть дещо однобоко відображати обсяги зовнішньоторговельних операцій, оскільки їх значення можуть бути скориговані під дією відповідної політики уряду. Для прикладу, значення імпортної квоти під час проведення політики протекціонізму знижується, а значення експортної квоти, навпаки, зростає за значної конкурентоспроможності країни на світовому ринку, досягнутої за допомогою відповідної внутрішньої економічної політики. Зовнішньоторговельна квота у деяких країнах може набувати від'ємного значення. Така ситуація можлива, коли імпорт значно перевищує експорт країни і внутрішній ринок країни зорієнтований на збут товарів і послуг іноземного виробництва. На думку Л. Шостака, така від'ємна відкритість економіки може практикуватись до певної межі, яка зумовлена внутрішнім сукупним платоспроможним попитом [16]. О. Кремень розглянуті показники зараховує до показників функціональної відкритості, тобто такої, яка пов'язана із участю країни у системі міжнародного поділу праці, і відображає ступінь її залучення до міжнародного торговельного обороту.

Для кращого зображення відкритості економіки можна розглянути два таких фактора : величина платоспроможного попиту населення та загальний економічний потенціал, який статистично можна подати подушним ВВП та ВВП країни відповідно. Між величиною платоспроможного попиту населення та рівнем відкритості, на думку О. Кремень, існує пряма залежність, тобто чим вищим є такий попит, тим відкритість є більшою. Але якщо простежити дані для інших країн, то побачимо протилежну ситуацію. Наприклад, у США подушний ВВП є високим, у 2012 році він становив 49 965 дол., а зовнішньоторговельна квота становить лише 31 % «Таблиця 2.1». Отже, може скластись таке враження, що економіка цієї держави є закритою стосовно інших країн, хоча загалом вважають навпаки. Для України між подушним ВВП та відкритістю простежується інша залежність. За значення зовнішньоторговельної квоти у 2012 році 59 % ВВП на душу населення становить майже 7,374 дол. США. А такій країні як Німеччина справді за більшого значення платоспроможного попиту спостерігається більша відкритість «Таблиця 2.1». З іншого боку, загальний економічний потенціал має протилежний напрям впливу, тобто із зростанням ВВП країни відкритість повинна зменшуватися[18] , що зрозуміло з даних «Таблиці 2.1». Цілком зрозуміло, що за наявності значного внутрішнього ринку, національним виробникам не потрібно виходити на світові ринки. З іншого боку, як у випадку України, для економічного розвитку загалом потрібні значні інвестиції як фінансові, так і технологічного характеру, що можуть надходити лише з інших країн. Дані, наведені у «Таблиці 2.1», частково підтверджують взаємозв'язок визначених чинників та рівня відкритості, але для деяких країн така залежність є сумнівною.

Таблиця 2.1 Показники відкритості економік країн за 2012 р.[16,17]

Країна	ВВП, млрд. дол. США	Подушний ВВП, дол. США	Експортна квота,%	Імпортна квота,%	Зовнішньо- торговельна квота,%
1	2	3	4	5	6
США	16 245	49 922	14	17	31
Японія	4575	36 266	19	22	41
ФРН	3167	39 028	56	50	106
Франція	2238	35 548	32	35	67
Велика Британія	2313	36 941	34	36	70
Італія	1813	30 136	33	32	65
Канада	1474	42 734	37	39	76
Російська Федерація	2486	17 709	24	18	42
Україна	332	7 374	27	32	59

Одним з важливим показником відкритості економіки є питома величина експорту та імпорту у виробництві, а також розмір зовнішньоторговельної квоти. Експортна квота - це обмежений обсяг експортних поставок того чи іншого товару. Вона зазвичай вводиться в країнах, що спеціалізуються на експорті конкретного сировини в якості запобіжного цінової стабілізації. На рисунку 2.1.1 відображена формула розрахунку експортної квоти:

,

Рис.2.1.1 Формула експортної квоти[21].

де К_е - квота експортна; Ек - річний обсяг експорту країни; ВВП - валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період. Таким чином, експортна квота є кількісним показником, що характеризує значимість для народного господарства експорту певного виду продукції або сировини. Вона розраховується за певний період як процентне відношення обсягу експортованої продукції (у кількісному або вартісному вираженні) до величини внутрішнього виробництва. Імпортна квота як частка імпорту у валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг. На рисунку 2.1.2 відображена формула розрахунку імпортної квоти:,

,

Рис.2.1.2 Формула імпортної квоти[21].

де К_j - квота імпортна; Ім - обсяг імпорту країни за певний рік; ВВП - валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

Сума експорту та імпорту є зовнішньоторговим оборотом країни. Зовнішньоторгова квота: відношення зовнішньоторгового обігу до обсягу валового внутрішнього продукту країни(Рис.2.1.3):

Ftq = (Ex + Im)/GDP ? 100%

Рис.2.1.3 Формула зовнішньоторговельної квоти[4,с.95],

Ftq-- зовнішньоторгова квота;

Ex -- величина сукупного експорту за рік;

Im -- величина сукупного імпорту за рік;

GDP -- величина валового внутрішнього продукту

Не менш корисним буде проаналізувати географічну структуру зовнішньої торгівлі товарами за січень-лютий 2014 року(Додаток Б) та товарну структуру зовнiшньої торгiвлi України за сiчень-лютий 2014 року(Додаток В).

Як бачимо, в «Таблиці 2.2» та «Таблиці 2.3» відображено від'ємне сальдо зовнішній торгівлі товарами за січень-лютий 2014 року. За підсумками воно становить 142,8 млн дол. Про це повідомляє Державна служба статистики України (Держстат).

Водночас за січень 2013 р. від'ємне сальдо становило 127,6 млн дол. Таким чином, за звітний період від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі України зросло на 11,9% в річному численні.

За січень 2014 р. експорт товарів становив 4 млрд 388,6 млн дол, імпорт - 4 млрд 531,4 млн дол. Порівняно з січнем 2013 р. експорт скоротився на 12,3%, імпорт - на 11,7%. Коефіцієнт покриття експортом імпорту становив 0,97 (за січень 2013 р. - 0,98).

Зовнішньоторговельні операції проводилися з партнерами з 150 країн світу.

Обсяг експорту товарів до країн Європейського Союзу становив 36% від загального обсягу експорту, до країн СНД - 24,5%.

Значні експортні поставки здійснювалися в Російську Федерацію - 17% від загального обсягу експорту, Туреччину - 7,5%, Єгипет - 6,5%, Китай - 6,2%, Польщу - 5,6%, Італію - 4,4%, Німеччину - 3,1%.

Серед найбільших країн-партнерів експорт товарів збільшився до Єгипту - на 83,7%, Китай - на 23,5%, Польщі - на 22,5%, Німеччини - на 15,2% і Туреччини - на 8,1%. Водночас скоротився в Російську Федерацію - на 32,6% й Італію - на 23%.

Основу товарної структури українського експорту становили недорогоцінні метали та вироби з них - 29,5%, (зменшення обсягів на 2,7% проти січня 2013 р.), в тому числі чорні метали - 26% (зменшення на 0,8%). Продукти рослинного походження становили 16,3% (зниження на 10,3%), в т.ч. зернові культури - 12,7% (збільшення на 0,7%), мінеральні продукти - 14,5% (збільшення на 12,1%), в т.ч. руди, шлак і зола - 8,2% (збільшення на 18,2%), механічні та електричні машини - 9,3% (зниження на 12,3%), жири і олії тваринного або рослинного походження - 6,1% (зниження на 18,5%), готові харчові продукти - 5,4% (зниження на 19,2%), продукція хімічної і пов'язаних з нею галузей промисловості - 5,2% (зменшення на 51,4%), засоби наземного транспорту, літальні апарати, плавучі засоби - 2,6% (зменшення на 60%).

На зменшення експорту на 614,6 млн дол порівняно з січнем 2013 р. істотно вплинуло зниження поставок вагонів залізничних і трамвайних - на 157,2 млн дол (на 81,6%), азотних добрив - на 149,8 млн дол (на 74,4%), прокату чорних металів - на 118,5 млн дол (на 19,4%), олії соняшникової - на 59,5 млн дол (на 19,1%), ячменю - на 22,3 млн дол (на 49%).

Збільшення експортних поставок відбулося за рахунок передільного чавуну - на 53,3%, продуктів переробки нафти - на 47,9%, вугілля кам'яного - на 34,6%, пшениці - на 28,3%, феросплавів - на 21,3%, руд і концентратів залізних - на 20,1%, кукурудзи - на 6,7%.

Імпорт з країн Європейського Союзу становив 32,3% від загального обсягу імпорту, з країн СНД - 39,6%.

Найбільші надходження здійснювались з Російської Федерації - 32,3%, Китаю - 8,9%, Німеччини -7,4%, Білорусі - 6,3%, Польщі - 4,5%, США - 3,2% та Туреччини - 2,3%.

Імпорт товарів серед найбільших країн-партнерів збільшився лише з Білорусії - на 14,2%. Зменшилися поставки з Китаю на 24,8%, США - на 23,3%, Туреччини - на 17,8%, Російської Федерації - на 14,9%, Польщі - на 6% та Німеччини - на 4,3%.

Мінеральні продукти становили 33,9% обсягу імпорту товарів (зменшення обсягів на 16,6%), у тому числі паливо мінеральне, нафта та продукти її перегонки - 32% (зниження на 17%). На поставки механічних та електричних машин припадало 12,2% (зменшення на 23,5%), продукції хімічної і пов'язаних з нею галузей промисловості - 11,3% (збільшення на 17,5%), в т.ч. фармацевтичної продукції - 3,9% (збільшення на 23,5%), недорогоцінних металів та виробів з них - 5,9% (зменшення на 9,1%), в т.ч. чорних металів і виробів з них - 3,9% (зниження на 4,2%), засобів наземного транспорту, літальних апаратів, плавучих засобів - 5,7% (зменшення на 20,1%), в т.ч. засобів наземного транспорту, крім залізничного - 5,2% (зниження на 18,7%), продуктів рослинного походження - 5,6% (зменшення на 6,8%), полімерних матеріалів, пластмас і виробів з них - 5% (зниження на 17,1%), в т.ч. пластмас, полімерних матеріалів - 4% (зниження на 17%), готових харчових продуктів - 4,6% (збільшення на 10,2%), текстильних матеріалів і текстильних виробів - 3,2% (зменшення на 4,6%) від загальної вартості імпорту.

Імпорт порівняно з січнем 2013 р. зменшився на 599,4 млн дол за рахунок зменшення поставок газу природного - на 354,9 млн дол (на 34,9%), дизельного палива - на 296,5 млн дол (не поставлялося), вугілля кам'яного - на 59,5 млн дол (на 38,2%), автомобілів легкових - на 25,4 млн дол (на 15%), коксу та напівкоксу - на 24,1 млн дол (на 73,6%), автомобілів вантажних - на 22,6 млн дол (на 49,9%)[22].

Отже, від'ємне сальдо торговельного балансу означає для країни, що вона більше витрачає на імпорт товарів, ніж отримує від експорту за кордон своїх товарів. Така ситуація є небажаною, бо вона негативно відображається на економіці країни. Це можна побачити на рисунку 2.1.4, що Україна є імпортнозалежною державою і має певні наслідки.



Риc.2.1.4 Соціально-економічний розвиток України за січень 2014 року [19].

Таким чином, проведений аналіз дозволяє встановити слабі місця у сфері структурних особливостей розвитку зовнішньої торгівлі України як в географічному, так і в товарному розрізі. Достатньо проблемною є динаміка нарощування експорту і імпорту. Зберігається украй нераціональна товарна структура експорту і імпорту, істотними диспропорціями і однобокістю характеризується експорт-імпорт послуг. В цілому географія і товарна структура зовнішньої торгівлі України мають багато слабих місць і повинні коректуватися. Тому у перспективі дослідження в даному напрямі передбачає направити на оцінку інституційних аспектів розвитку зовнішньої торгівлі, деталізацію окремих складових структурного і інституційного аналізу, виявлення причинно-слідчих зв'язків розвитку зовнішньоторговельних зв'язків та розібрати самі проблеми входження України до світового товарного ринку.

2.2 Проблеми входження України до світового товарного ринку

Україна досить молода держава. Тому вона ще не має відповідного досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світу. Це пояснюється насамперед тим, що вона не мала змоги набути такого досвіду у складі СРСР. Країні бракує достатньої кількості органів, кадрів, які могли б проводіти самостійну науково обгрунтовану зовнішньоекономічну політику. Крім того, державі необхідно стабілізувати та прискорити розвиток продуктивних сил , підняти життєвий рівень населення, а також мати високий показник конкурентоспроможності власного виробника на світовій арені.

Розвиток процесів глобалізації світового суспільства являють собою найглибшу соціальну, економічну та технологічну революцію і це насамперед - революція свідомості людей: від прагнення людини здобувати матеріальні блага до самовираження, від панування над природою до гармонійних відносин з нею, від ставлення до праці не як до способу заробляти гроші, а як засобу реалізації своїх здібностей, то нерозвинутість всіх форм економічного і суспільного існування в Україні мають прямо протилежний напрям і доповнюються загальним занепадом моралі, коли масове розкрадання “верхами” державної власності відбувалося за мовчазного традиційного конформізму основної частини українського народу, а частково виправдувалося “низами”, тобто підтримувалося ними. Наявний нині масштабний занепад соціальної структури українського суспільства суперечить загальносвітовим тенденціям його розвитку, коли за “ринковим ренесансом” світової економіки постав значний розвиток неринкової сфери економіки: особистого та загальносуспільного добробуту, колосальне нагромадження людського капіталу, що за оцінками експертів США у 3-4 рази перевищує накопичення капіталу у його матеріально-речовій формі.

Натомість в Україні з ірраціональним розвитком підприємництва, розвитком не стільки фермерства, скільки парцелярних господарств у якісно нових формах, відбувається руйнація досягнень попередньої системи у сфері соціального захисту населення на тлі його економічного зубожіння, коли не забезпечуються навіть біологічно необхідний рівень існування 90% населення. Внаслідок такої недалекоглядної політики приниження людського фактора в Україні виникла складна демографічна ситуація щодо скорочення населення внаслідок вкрай негативних умов його існування, що супроводжується вимиранням, скорочуванням народжуваності, легальною і нелегальною міграцією за кордон. Україна зазнає втрат і через “відплив умів”, оскільки вона як місце для постійного проживання та наукової діяльності стала непривабливою. Важко визначити наслідки такої міграції учених з погляду інтелектуального виснаження нації. Така тенденція нераціонального використання людського потенціалу в межах своєї країни суперечить соціально-економічній моделі глобалізації людства, оскільки постіндустріальні суспільства перебувають на етапі удосконалення своїх відносин, які дозволяють особливо ефективно використовувати людський капітал.

Млявий рух реформування українського економічного середовища ще на початковій стадії проте різко обмежив саме сферу соціального захисту населення введенням платної медицини, запровадженням мінімального рівня пенсій для всіх категорій працівників без врахування трудового внеску, пільгового пенсійного забезпечення державних службовців, недостатнім виявився захист населення у зв'язку з безробіттям. Економічно невиправданим виглядає запровадження в Україні накопичувального пенсійного забезпечення, дальше поширення платної медицини, скасування соціальних пільг щодо постраждалих внаслідок виробничого травматизму, аварії.

Між тим у постіндустріальному суспільстві Заходу формується сектор “виробництва людини”, де нагромаджується людський капітал і саме він все більше визначає розвиток і структуру ринку, динамізм і конкурентоздатність економіки країн у світі.Також не потрібно забувати і про політичну та економічну культуру населення. В залежності від того як держава мотивуватиме суспільство та надаватиме розгорнуту та правдиву інформацію, відповідним чином народ буде співпрацювати з урядом, там самим підвищуючи розвиток країни в цілому.

Враховуючи сьогоднішнє становище країни, Світовий банк виділяє проблеми недовіри до Уряду і державних інститутів населення. Показники діяльності ключових секторів економіки залишалися низькими через несприятливі зовнішні умови і зволікання з коригуванням внутрішньої політики.

Що стосується зовнішніх умов, то основний ризик зумовлений затяжною кризою в Європі, яка призвела до зниження попиту на експорт і до ускладнення доступу до світових ринків капіталу. Усередині країни основний ризик пов'язаний із неспроможністю відновлення макроекономічної збалансованості (бажано у пов'язанні з програмою МВФ). Затримки з макроекономічним коригуванням можуть означати, що вимушене коригування буде значно боліснішим. Доступ України до фінансування вже зараз є обмеженим внаслідок занепокоєності інвесторів макроекономічною стабільністю України, її політичною ситуацією і несприятливим інвестиційним кліматом.

З метою підтримки банківського сектора Світовий банк активно співпрацює з Урядом і Національним банком України та іншими фінансовими регуляторами над зміцненням політики і регуляторної ролі держави у фінансовому секторі, з консолідацією, водночас, державної власності фінансових установ.

В Україні складається кризова ситуація зі станом здоров'я населення, і країна мусить вжити термінових і масштабних заходів в системі охорони здоров'я, щоб переламати дедалі серйозніше погіршення здоров'я своїх громадян. Загальні показники смертності дорослих в Україні вищі, ніж у її безпосередніх сусідів, Молдови та Білорусі, і є одними з найвищих не тільки в Європі, а й у світі.

Рівень безробіття зріс до 9,5% на початку 2009 року внаслідок світової фінансової кризи, і сьогодні становить 6,2% за ||| квартал 2013 року . Тоді як підприємства у країні стикаються з дефіцитом кваліфікованих працівників, багато випускників вищих навчальних закладів не можуть знайти роботу або, зрештою, влаштовуються на робочі місця, на яких не використовують своїх знань, що зумовлено невідповідністю між потребами ринку праці та наявними знаннями і навичками[23].

Показники письменності і кількості учнів шкіл в Україні високі. Проте збільшення бюджетних місць на освіту не привело до поліпшення якості освіти. Пріоритетним завданням для України має бути ефективніше використання коштів, виділених для сектору освіти, покращення якості освіти та оснащення учбових закладів відповідними ресурсами, які покращать процес навчання.

Україна має величезний сільськогосподарський потенціал і може відігравати дуже важливу роль у забезпеченні глобальної продовольчої безпеки. Цей потенціал не був повною мірою реалізований через занижені доходи виробників сільськогосподарської продукції і відсутність модернізації в аграрному секторі. Упровадження правової бази для забезпечення прав власності на землю, вільних і прозорих ринків землі, а також ефективної системи реєстрації є важливими елементами політичної структури, які могли б сприяти розвитку сільського господарства в Україні.

Статистичні дані, пов'язані з безпекою дорожнього руху в Україні, залишаються одними з найгірших у Європі з погляду дорожньо-транспортних пригод і нещасних випадків. Значна частина системи автомобільних доріг потребує модернізації для приведення її у відповідність до європейських технічних норм і стандартів безпеки. Підвищення ефективності транспортного сектору може відіграти певну роль у підвищенні економічної конкурентоспроможності країни.

Сектор енергетики стикається з проблемами гарантування безпеки, забезпечення надійності і якості постачання, внаслідок зволікань із реформами, поганого фінансового стану підприємств цієї галузі, відсутністю інвестицій і відкладанням на пізніше обслуговування й ремонту зношеної інфраструктури. Ці фактори загрожують стабільності економічного зростання, призводять до погіршення стану навколишнього середовища і збільшення вартості соціальних послуг. Виправлення цієї ситуації є одним з головних стратегічних пріоритетів України.

Сектор житлово-комунального господарства в Україні страждає від недостатніх капіталовкладень і поганого технічного обслуговування упродовж десятиліть. Для підприємств водопостачання та водовідведення потреба в інвестиціях стає дедалі гострішою, а існуючі низькі рівні тарифів є основною перепоною для їхньої життєздатності. Необхідність реабілітації посилюється загальним високим рівнем споживання енергії у виробництві води та очищенні стічних вод. Удосконалення надання послуг завдяки реабілітації інфраструктури та просуванню енергоефективних рішень дасть можливість підвищити фінансову стабільність комунальних підприємств і, водночас, поліпшувати якість послуг.

Але до цих проблем додаються ще незрозумілі відносини з країною-сусідом Росією. Як зазначає заступник начальника відділу паливно-енергетичних ринків Олексій Шевцов, що можливі втрати у секторі мінеральних сировин України “Вся інша продукція - це додатковий імпорт спеціальних сировин, таких як мармурові крихти, тощо. Тому загальний обсяг доходів від експорту цих видів продукції становить 474 млн. дол. І якщо відносини будуть тільки загострюватись, то зрозуміло, що майже 500 млн. дол. в цьому році Україна може не отримати”.[24]. Подібні ситуації можуть привести до падіння надходження інвестицій до Україну, а це матиме негативний наслідок на економіку країни загалом.

Подібні неприємності мають свій відгук і в погіршенні прогнозу розвитку глобальної економіки. Загроза наднизької інфляції в розвинутих економіках, а також передбачуваний відплив капіталу з ринків країн, що розвиваються.

Роблячи висновок даного підпункту, бачимо, що Україна опиналася досить скрутній ситуації: з одного боку, державі потрібно стимулювати розвиток внутрішнього ринку, щоб гідно представляти національний продукт на міжнародному ринку. З іншого, проводити ефективну зовнішньоекономічну політику.

Про те, які вже кроки зробила держава в зовнішньополітичній сфері та наскільки вона ефективної буде розглянуто в наступному підрозділі.

2.3 Оцінка ефективності зовнішньоекономічної політики України

Ті трансформації, які відбуваються сьогодні в Україні потребують економічно-ресурсне забезпечення, правовий і законодавчий супровід, підприємницьку свободу та регуляторну політику держави. Всі ці показники формують цілісний механізм зовнішньоекономічних відносин і визначають конкурентні позиції національних виробників у загальній системі світогосподарських зв'язків.

Тому ще у 2012 році Кабінет Міністрів України затвердив Закон України “Про засади зовнішньоекономічної політики України на середньостроковий та довгостроковий періоди”[3]. Крім цього нормативно-правового акту це питання розглядається у Конституції України[1], Законами України “Про зовнішньоекономічну діяльність”[2],“Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”[4], “Про основи національної безпеки України” [5].

Зовнішньоекономічна політика (ЗЕП) є частиною економічної політики, яка, у свою чергу, виступає складовою політики держави взагалі. Її цілі мають бути сумісними з цілями економічної політики та політики в цілому. Зовнішньоекономічні заходи повинні відповідати політико-економічному та суспільно-політичному устрою суспільства. Певні зовнішньоекономічні цілі можуть розглядатися тільки як засіб або проміжна мета для досягнення стратегічної загальноекономічної або загальнополітичної мети.

Вищою метою зовнішньоекономічної політики є дотримання або досягнення зовнішньоекономічної рівноваги. В широкому значенні зовнішньоекономічна рівновага має забезпечити процес національного макроекономічного відтворення при пропорційному розвитку економіки. Це відповідає загальній стратегічній меті стабілізації та подальшого зростання економіки України. У вузькому значенні зовнішньоекономічну рівновагу визначають як платіжний баланс країни, в якому знаходять відображення всі платіжні потоки між країною та зарубіжними партнерами[25].

Серед чинників, які зумовлюють необхідність розроблення засад зовнішньоекономічної політики України на середньостроковий та довгостроковий періоди можна виділити:

· незбалансованість зовнішньоекономічних операцій та формування у 2010-2011 роках від'ємного сальдо торговельного балансу;

· наявність диспропорцій товарного експорту та імпорту, які полягають у значній частці сировини і напівфабрикатів у структурі експорту та енергоресурсів і продукції машинобудування у структурі імпорту;

· недостатні темпи зростання прямих іноземних інвестицій в національну економіку;

· виробництво вітчизняною промисловістю переважно низькотехнологічної продукції;

· значний вплив зовнішньої торгівлі на валовий внутрішній продукт, зростання рівня відкритості національної економіки[3].

Визначені Законом проблеми не є новими або такими, що виникли останні 3-5 років під впливом об'єктивних зовнішніх чи внутрішніх чинників. Вони є хронічними для національної зовнішньоекономічної політики та таким, що не вирішуються державою та експортерами й імпортерами протягом вже багатьох років. Тому необхідно розглянути шляхи розв'язання проблеми:

1. оптимальним шляхом розв'язання проблеми є розроблення і прийняття базового Закону України “Про засади зовнішньоекономічної політики України на середньостроковий та довгостроковий періоди”, у якому необхідно передбачити:

a. визначення поняття “державна зовнішньоекономічна політика”;

б.принципи впровадження державної зовнішньоекономічної політики;

2. напрями зовнішньоекономічної політики в інтеграційних процесах та відносинах України з країнами ЄС, СНД, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Латинської Америки, Африки, Близького та Середнього Сходу, а також в рамках міждержавних угод;

3. основні напрями розвитку внутрішнього виробництва, сфери послуг, а також нарощення експортного потенціалу;

4. етапи та завдання реалізації державної зовнішньоекономічної політики;

5. механізм реалізації зовнішньоекономічної політики України на державному і регіональному рівні;

6. систему взаємодії між державними і місцевими органами влади під час формування та реалізації зовнішньоекономічної політики держави[3].

Потрібно зауважити, що частка зовнішньоекономічної діяльності в самій економіці України відносно мала. У більшій мірі це пов'язано з тим, що Україна є молодою державою, і за час своєї незалежності ще не встигла сформувати і налагодити нові зовнішньоекономічні зв'язки. Отже, особливе значення і актуальність на даному етапі придбаває оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності країни, а також визначення напрямів її вдосконалення. Також важливо мати на увазі, що оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності не тільки бажана, але і необхідна, оскільки будь-які прорахунки в цій області ведуть до практично безповоротних втрат. Тому саме оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності України та визначення напрямів її удосконалення.

Слід зазначити, що в даний час відсутня яка-небудь методика визначення ефективності зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Ефективність оцінюється на рівні окремих юридичних і фізичних осіб шляхом зіставлення витрат і результатів. Що ж до макрорівня, то розрахунки ефективності зовнішньої торгівлі базуються на міркуваннях про перевагу експорту готової продукції в порівнянні із сировинною.

Раніше напрямок ринкових реформ був спрямований по країнах -- торговельних партнерах, по широкій номенклатурі експортно-імпортних товарів і в розрізі зовнішньоторговельних об'єднань визначалася бюджетна ефективність, яка відображала фінансові взаємостосунки експортерів і імпортерів країни з держбюджетом. За основу при цьому приймалися бухгалтерські звіти зовнішньоторговельних об'єднань і контор (потім -- фірм); звіти були регулярними, зокрема в цілому за підсумками року.

Бюджетна ефективність зіграла позитивну роль при рішенні багатьох проблем розвитку зовнішньої торгівлі. Проте вона піддавалася критиці, особливо в академічному середовищі, а також у відомствах, що займалися макропроблемами. Критика була спрямована, перш за все, на невідповідність наших внутрішніх цін так званим суспільно необхідним витратам праці. Великі нарікання викликало і застосування валютних курсів, якщо ставилася задача визначення абсолютного ефекту експорту і імпорту. Крім того, ефективність визначалася більш ускладненим способом, з тим, щоб піти від спотворюючого впливу внутрішніх цін і валютних курсів.

Нині економічна ситуація в країні багато в чому відрізняється від тієї, на яку були орієнтовані колишні методики визначення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків. Що стосується внутрішніх цін, то вони нині значно наблизилися до суспільної вартості. Ускладнилося питання про те, що слідує в макроекономічному значенні конкретно включати в поняття результату зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, на наш погляд, основними напрямами вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності країни для стимулювання експорту і підвищення її ефективності має бути:

- необхідність розробки і реалізації національної програми підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників в стратегічно важливих для України секторах, створення комплексу технологічно зв'язаних конкурентноздатних (на міжнародних ринках) виробництв, здатних нарощувати експорт як товарів, так і науково-технічних, інжинірингових, освітніх, інформаційних і інших послуг;

- збільшення закупівель за межею ліцензій на нові технології (ноу-хау), машини, устаткування і прилади з метою створення нових конкурентноздатних національних виробництв;

- активне впровадження в Україні міжнародних стандартів, вимог і процедур сертифікації, які забезпечать відповідність національної продукції і послуг міжнародним стандартам, розробка і реалізація відповідної національної програми; скорочення до виправданого мінімуму переліку продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації при експорті; розширення практики визнання українських сертифікатів закордоном;

- використовування засобів політичного дипломатичного і законодавчого характеру, які б сприяли участі України в крупних міжнародних (виробничих, науково-технічних, науково-виробничих) коопераційних проектах в пріоритетних для вітчизняної економіки галузях.

Про те, яку вже політику провела Україна стосовно експорту товарів зображено на рисунках 2.3.1, 2.3.2.

Структура експорту товарів

Рис.2.3.1[19]Рис.2.3.2[19]

Як бачимо, Україна вже робить кроки до ефективної зовнішньоекономічної політики та співпраці з міжнародними торгівельними організаціями. І для кращого розвитку зовнішньоекономічної діяльності держава фінансує експортні програми, освоєння нових видів продукції, упровадження у виробництво нової техніки, видає експортерам субсидії для покриття різниці між високою внутрішньою ціною товару й низькою ціною аналогічного товару за кордоном.

Розділ 3. Перспективи подальшої інтеграції України до світового ринку

Україна має необхідні передумови для входження у світове господарство та отримання певного місця в системі міжнародного поділу праці. Серед них - наявність сировинних ресурсів, родючих земель, дешевої та відносно освіченої робочої сили, рекреаційно-туристичних можливостей, значного науково-технічного та інтелектуального ринку товарів і послуг, вигідне геололітичне становище "моста" між Західною Європою та Азіатським континентом, спільного географічного та економічного простору з країнами східної Європи.

Однак формування сучасного зовнішньоекономічного комплексу України припадає на період, коли світові ринки вже переважно поділені між основними суб'єктами міжнародних економічних відносин -- державами і транснаціональними корпораціями. Для сучасного етапу розвитку світового господарства можна виділити основні тенденції, які мають значний вплив на формування і розвиток зовнішньоекономічного комплексу України. Серед них такі:

- розвиток процесів інтернаціоналізації у світовому господарстві внаслідок інтенсифікації міжнародного поділу праці, структура якого, з одного боку вже склалася, а з іншого - перебуває у стані модифікації;

- остання передбачає перехід до нової моделі міжнародного поділу праці, який грунтується на частковому і, значною мірою, на одиничному поділі праці. Це призвело до виходу процесу виробництва з окремого підприємства за межі країни, зумовивши розвиток міжнародної промислової кооперації. Остання відображає новий рівень усуспільнення виробництва, за якої безпосередньо виробничі зв'язки між підприємствами різних країн стають постійними і набувають повної самостійності щодо товарообмінних операцій на світовому ринку та реалізується у вигляді світових промислових комплексів;

- перехід до якісно нової моделі світового розвитку на основі становлення принципово нового технологічного способу виробництва шляхом впровадження в усі галузі національної економіки високих інформаційно-інтелектуальних технологій, які базуються на електронній автоматиці, інформації та біотехнологіях, використанні матеріало-, енерго-, ресурсо- і працезберігаючих виробництв;

- створення глибоко інтегрованих міжнародних об'єднань.

При формуванні свого зовнішньоекономічного комплексу з метою інтеграції у світове господарство Україна має брати до уваги як наявність міжнародних інтеграційних об'єднань, так і особливості тієї політики, яку проводять країни-члени цих формувань. Це означає, що вимоги організацій та регіональних інтеграційних об'єднань мають бути узгоджені з національними інтересами нашої держави.

Інтеграція України у світовий економічний простір вимагає від неї чіткого визначення стратегічних і тактичних інтеграційних цілей. До стратегічних цілей слід віднести орієнтацію на інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС. Тактичні цілі полягають у посиленні співробітництва України в межах Економічного союзу країн СНД при збереженні її статусу асоційованого члена, а також із країнами Східної Європи. Це створить умови, з одного боку, для зміцнення її становища на ринках колишнього постсоціалістичного простору, а з іншого -- дасть змогу нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів, послуг, робочої сили та технологій, в яких Україна відчуває гостру потребу.

На даному етапі Україна вже є членом Світової організації торгівлі (СОТ), Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) та інших, подальша співпраця з Європейським Союзом, Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ).

Вступ України до СОТ створив підґрунтя для початку переговорів стосовно нової угоди з Європейським Союзом, основою якої мала стати зона вільної торгівлі. У вересні 2008 року на Паризькому саміті Україна-ЄС сторони дійшли згоди, що це буде угода про асоціацію. У зв'язку з підготовкою нової угоди в червні 2009-го на засіданні Ради з питань співробітництва Україна-ЄС у Брюсселі схвалили Порядок денний асоціації (ПДА). Цей документ набрав чинності 24 листопада 2009 року шляхом обміну нотами між дипломатичними відомствами України та ЄС. ПДА замінив План дій Україна-Євросоюз. Він знаменує початок першого етапу інтеграції України до Євросоюзу, бо спрямований на імплементацію майбутньої угоди про асоціацію, складником якої стане зона вільної торгівлі.

Україна поставила за мету інтегруватися до ЄАВТ, розглядаючи її як інструмент інтеграції до Євросоюзу. ЄАВТ та Україна підписали 2010 року Спільну декларацію про співпрацю. Переговори щодо угоди про вільну торгівлю між чотирма державами ЄАВТ (Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія) і Україною були розпочаті в Києві ще 21 квітня 2009 року. Угоду про створення зони вільної торгівлі між нашою державою та країнами ЄАВТ було підписано 24 червня 2010-го. Це перша преференційна угода України після її вступу до СОТ у 2008 році [17].

Окрім цього, Україна стала повноправним членом Енергетичного Співтовариства після набуття чинності з 1 лютого 2011 року Протоколом про приєднання України до Енергетичного Співтовариства. Він передбачає включення нашої держави до числа договірних держав Енергетичного Співтовариства, графік імплементації Україною правових норм Євросоюзу у сфері енергетики, що охоплює загалом період до 1 січня 2018-го. Протокол містить також інші перехідні положення дії Договору про заснування Енергетичного Співтовариства на території України, а також фінансові зобов'язання останньої щодо здійснення нею внесків до бюджету Енергетичного Співтовариства [17].

Угода про вільну торгівлю є всеохоплюючою, включаючи торгівлю товарами (промислові та сільськогосподарські товари, риба й інші морські продукти), послугами, інвестиції, спрощення процедур торгівлі, умови конкуренції, захист прав інтелектуальної власності та державні закупівлі.

Європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Від часу свого заснування 1957 року Європейський Союз поступово перетворився на один з найпотужніших фінансово-економічних і політичних центрів світу, ключовий компонент новостворюваної архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей і стандартів.

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС[21]. І держава робить всі можливі кроки для того, щоб це стало реальністю.

На сьогодні, враховуючи стан економічного та політичного життя в Україні, необхідно залучити кошти для підтримки економічного балансу держави. Тому Україна разом зі Світовим Банком розробила ряд та проектів, які допоможуть хоч якось стабілізувати стан в країні й надав відповідну допомогу, яка спрямована на:

· поліпшення послуг, які надає держава;

· підвищенні стабільності та ефективності системи державних фінансів;

· сприяння більш прозорому та підзвітному використанню державних ресурсів;

· поліпшення бізнес-клімату та сприянні в залученні вітчизняних та іноземних інвестицій;

· підвищення конкурентоспроможності та створенні робочих місць.[26]

Аналізуючи наведену інформацію можна сказати, що Україна має перспективи подальшої інтеграції до світового ринку. Можливо, нинішня ситуація в країні прискорить до встановлення більш тісних зв'язків з Європою, що в майбутньому покращить наш соціально-економічний розвиток. Адже повноцінна участь України в міжнародних організаціях сприяє розв'язанню проблем внутрішнього розвитку. Це розширює та поглиблює міждержавне спілкування, допомагає просуванню національних інтересів в інших країнах і водночас досягненню цілей міжнародної спільноти.

...