Особливості становлення та розвитку банківської системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Економічний факультет

Кафедра Фінансів

Реферат

з дисципліни "Банківська система"

на тему:

"Особливості становлення та розвитку банківської системи України"

м. Івано-Франківськ - 2014 р.

Зміст

Вступ

1. Формування та створення банківської системи незалежної України

2. Банківська система:сутність,принципи побудови та функції

3. Національний банк України: його роль у проведенні грошово-кредитної політики

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

В умовах перехідної економіки, на етапі формування та розвитку ринкових інститутів банківська система України ще сповна не мобілізувала й не реалізувала усі властиві їй стимулюючі можливості. Нерозв'язаними залишаються проблеми: підвищення рівня капіталізації банків; ефективності функціонування банківської системи та способів оцінювання цієї ефективності; удосконалення державної стратегії розвитку банківської системи, яка б сприяла її надійній та ефективній діяльності. Відтак банківська система потребує удосконалення, розробки фундаментальних та прикладних засад її подальшого зміцнення, усунення негативних проявів, які мають місце в сучасній банківській практиці. У зв'язку з цим виникає об'єктивна необхідність проаналізувати теоретичні основи, охарактеризувати банківську систему, запропонувати практичні рекомендації для поліпшення управління її розвитком, спрямувати цей розвиток у необхідне для економіки та суспільства русло.

Значний внесок у розробку питань теорії і практики функціонування банківської системи здійснили зарубіжні вчені: Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер, А. Пігу, Дж. Герлі, Е. Коен, Е. Шоу, М. Фрідмен, Ф. Мишкін, П. Роуз, Дж. Сінкі, А. Грязнова, Е. Жуков, В. Колесніков, Л. Красавіна, О. Лаврушин, Ю.А. Львов. Означеній тематиці присвячено праці вітчизняних вчених-економістів, зокрема: О. Барановського, О. Васюренка, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, Б. Івасіва, Г. Карчевої, О. Кірєєва, В. Кротюка, В. Лисицького, І. Лютого, Б. Луціва, В. Міщенка, А. Мороза, Л. Примостки, М. Пуховкіної, М. Савлука, В. Суторміної, Р. Тиркала, С. Циганова.

Не зменшуючи значимості наукових напрацювань в рамках загальної теорії банківської системи, досліджень стосовно зарубіжних банків, окремих проблем функціонування вітчизняної банківської системи, зокрема її платоспроможності та ліквідності, слід все ж констатувати, що залишаються недостатньо вивченими особливості, тенденції і перспективні напрями розвитку банківської системи України. В умовах трансформацій, які відбуваються в країні, вони потребують глибшого розроблення як у теоретичному, так і в методично-практичному аспектах.

Актуальність зазначених проблем, недостатній рівень вивчення економічною наукою теоретичних і дослідження практичних питань функціонування та розвитку банківської системи України в умовах перехідної економіки обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Метою реферату дослідження є обґрунтування теоретичних і науково-методологічних положень щодо функціонування банківської системи в період становлення ринкових відносин, розробка шляхів забезпечення її стабільного та ефективного розвитку.

Об'єкт дослідження - банківська система України як складова національної економіки, процеси її формування і розвитку в умовах перехідної економіки та механізми регулювання.

Предмет дослідження - теоретичні і практичні проблеми становлення, функціонування та розвитку банківської системи України.

1. Формування та створення банківської системи незалежної України

Банківська система України формувалась у чотири етапи:

1 етап - 1991-1992 роки. - перереєстрації та реорганізації.

З жовтня 1991р. НБУ починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. Державні банки акціонуються, а точніше приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

2 етап - 1992-1993роки. - виникають банки "нової хвилі".

У різних бюджетних та позабюджетних фондів виникає наука комерційних банків. У комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки "міністерського" капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів "Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України". Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів буде одержувати дивіденди по акціях, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших комерційних товариств.

У цей же час спостерігалося масове народження дрібних "кишенькових" банків. Значна частина їх мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції 1992-1994рокiв, використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор.

3 етап - 1994-1996 роки - етап банкрутства.

Активізація роботи Національного банку України і побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних баків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників.

На кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу.

4 етап 1996-1998 рр. - стабілізація та впровадження національної валюти - гривні.

Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці - гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ.

Створення банківської системи.

У роки незалежності України було не лише реформовано, але й створено нову банківську систему:

- створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів; - здійснено перший етап реформування грошової системи держави з введенням проміжної валюти - українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці - гривні;

- створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків;

- введено в дію банкнотно-монетний двір та фабрику банк нотного паперу, що дало можливість створити потужності по друкування банкнот та карбуванню монет;

- розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності в банках;

- напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;

- діяльність НБУ, його монетарна політика позначилася позитивно на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів.

Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки, інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи. банківський комерційний платіжний

Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування збоку НБУ. Однак, залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає.

Висока вартість фінансового посередництва обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн з ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів, повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких треба передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.

2. Банківська система:сутність,принципи побудови та функції

Банк - це кредитно-фінансове підприємство, яке залучає кошти підприємств, організацій, установ, населення й інші кредитні ресурси з метою подальшого ефективного розміщення грошових коштів у вигляді кредитів від свого імені серед суб'єктів господарської діяльності і громадян на умовах поверненості, платності і терміновості. Банк здійснює касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених законом.

Банки є юридичними особами. Вони економічно самостійні і цілком незалежні від виконавчих і законодавчих органів державної влади у рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству. Співробітникам органів державної влади й управління забороняється брати участь в органах управління банків, у тому числі суміщення посад.

Банківська система - це організаційна сукупність різних видів взаємозалежних банків та інших кредитних установ, що діють у межах єдиного фінансово-кредитного механізму країни у визначений історичний період.

Діюча грошово-кредитна політика в організаційному відношенні сформувалася в ході кредитної реформи, що почалася 1987 року за Радянського Союзу. У серпні 1991 р. Україна стала незалежною державою й одержала можливість самостійно формувати власну банківську і грошову системи. У березні 1992 р. правовою основою функціонування банківської системи став Закон України "Про банки і банківську діяльність", у якому передбачено функціонування дворівневої банківської системи. Вона створювалася з метою розширення інфраструктури ринкової економіки, поліпшення обслуговування підприємств і населення, наближення банківських установ до своїх клієнтів. Банківська система України починала свою роботу в надзвичайно жорсткому економічному середовищі - за умов стрімкого падіння виробництва, руйнівної гіперінфляції і повного дисбалансу економічних процесів. Це заважало формуванню банками власної ресурсної бази і капіталу, стримувало розвиток довгострокового кредитування.

Розрізняють два основні типи побудови банківської системи:

однорівнева банківська система;

дворівнева банківська система.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип побудови банківської системи характерний І для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система характерна для країн (у тому числі для України) з ринковою економікою. Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, клієнтами яких є банківські інститути та урядові структури. Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

За дворівневою системою відносини між банками будуються у двох площинах: по вертикалі і по горизонталі. По вертикалі - це відносини підпорядкування між Центральним банком як керівним органом усієї банківської системи і комерційними банками. По горизонталі - це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.

У нашій державі до першого рівня банківської системи належить Національний банк України (НБУ), він же Центральний банк, "банк банків".

Центральні банки називають "банками банків", оскільки вони обслуговують всі інші банки і фінансово-кредитні установи, а також уряд (тому вони, як правило, є державними). Центральні банки, крім того, регулюють і контролюють грошовий обіг і всю фінансово-кредитну систему, зберігають у себе грошові кошти інших банків і офіційні золотовалютні резерви країни.

До другого рівня, як зазначалось вище, належать комерційні банки різних видів і форм власності, а також приватні банки. Банки другого рівня мають у сучасних умовах тенденцію до утворення різного роду об'єднань.

Нині у світі існує велика кількість міжбанківських об'єднань, утворення яких базується як на добровільному об'єднанні самостійних банків ("злиття"), так і на правах власності, контролю, централізованого управління, прямого підпорядкування та залежності ("поглинання").

Головні представники міжбанківських об'єднань можуть бути різних типів:

асоціативного комерційного типу - консорціуми та картелі;

корпоративного типу - концерни та трести.

Банківський консорціум - це тимчасове об'єднання на договірній основі кількох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Головною метою консорціуму є: збільшення обсягів операцій концентрацією ресурсів, розподіл ризиків, що дає можливість обмежити втрати для кожного учасника консорціуму в разі неплатежів позичальників.

Банківський картель - об'єднання великих банків, основою якого є угода про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики при встановленні процентних ставок та виплати дивідендів, умов кредитування тощо).

Банківський концерн - це монопольне об'єднання акціонерних банків, де великий банк (головне акціонерне товариство) володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків (дочірніх товариств), тим самим фактично встановлює фінансовий контроль за їх діяльністю.

Банківський трест - це монопольне об'єднання банків, яке утворюється об'єднанням власності банків, що входять до його складу. При цьому останні втрачають юридичну, комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному органу управління. На відміну від концерну, трест базується не на акціонерній, а на пайовій формі власності.

Основними функціями банківської системи є:

1. Трансформаційна функція - зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформувати (змінювати) на різні терміни, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2. Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3. Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна), яка проявляється у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від Центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків; у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

3. Національний банк України: його роль у проведенні грошово-кредитної політики

Центральний банк держави має бути єдиним емісійним центром, що як публічна установа держави користується монопольним правом грошової емісії на території держави. Він має бути банком держави, який зобов'язується підтримувати загальнодержавні економічні програми, якщо вони не суперечать грошово-кредитній політиці. Він також повинен бути банком банків, тобто виступати кредитором останньої інстанції, який надає банкам і фінансово-кредитним інститутам можливість рефінансування на певних умовах і у разі тимчасового дефіциту ліквідних коштів. Центральний банк також має залишатися органом банківського нагляду і контролю, який визначає необхідний рівень стандартизації і компетентності в національній кредитно-фінансовій системі.Отже, можна говорити про подвійну правову природу центробанку, який, з одного боку, є органом державного управління у сфері банківської діяльності, а з іншого - займається господарською діяльністю.

Міжнародною банківською практикою розроблено і перевірено ряд базових факторів, що становлять умови діяльності центрального банку, до яких належать: система чинних законів, ступінь незалежності центрального банку від органів державної виконавчої влади та його взаємодія з банківською системою і кредитними установами Країни. Ці чинники вимагали свого закріплення у нормативно-правових актах, що встановлювали правовий статус НБУ та врегульовували його взаємовідносини з органами державної влади, визначали його місце в системі органів державної влади і створювали реальні правові гарантії незалежності банку при здійсненні його функцій.

Основна функція центрального банку держави - забезпечення стабільності національної грошової одиниці. В Україні ця норма закріплена в ст. 99 Конституції України та в Законі України "Про Національний банк України", в ст. 6 якого зазначається, що відповідно до Конституції основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє додержанню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Конституція України визначила головні аспекти діяльності Національного банку як центральної ланки і керівного органу грошово-кредитної і валютної системи країни, закріпивши його автономний статус у структурах влади. Наявність владних повноважень є однією з найважливіших ознак Національного банку України, що свідчить про право центробанку встановлювати формально-обов'язкові правила поведінки і домагатися здійснення їх за допомогою передбачених законами засобів впливу. Національний банк України є центром банківської системи і виступає водночас у двох іпостасях - як орган держави, що виконує функцію забезпечення стабільності національної валюти, і як своєрідний центр самоврядування банківської системи.

Прийнятий у 1999 р. Закон України "Про Національний банк України" заклав нові підходи щодо організаційної структури та правового статусу органів управління центрального банку України. Згідно з Конституцією України та статусним законом керівними органами центробанку держави є Голова НБУ, Рада НБУ та Правління НБУ.

Національний банк організується та функціонує відповідно до загальних правових принципів, які притаманні більшості державних органів. Згідно зі ст. 22 Закону України "Про Національний банк України" до системи НБУ входять: центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Розробка та впровадження грошово-кредитної політики є ключовою функцією центрального банку. Саме за допомогою її інструментів центральний банк спроможний виконувати своє основне завдання - забезпечувати стабільність грошової одиниці.

Враховуючи взаємозв'язок між незалежністю центрального банку та особливостями застосування інструментів грошово-кредитної політики, можна говорити про явний політичний вплив з боку уряду або представницьких органів чи його відсутність у визначенні інструментів монетарної політики.

Грошово-кредитна політика являє собою визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни.

Основоположною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, яке характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

До основних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку можна віднести: політику обов'язкових резервів; процентну політику (основою якої є використання облікової ставки НБУ та процентних ставок за його операціями як базової ціни національної валюти); здійснення відповідних регулюючих операцій на кредитному, валютному та фондовому ринках з метою додержання стабільності курсу національної валюти.

Відповідно до пріоритетів економічних напрямів країни центральний банк здійснює грошово-кредитну політику із застосуванням таких інструментів регулювання грошового обігу та обсягу кредитування в господарстві: непрямих методів - облікова (дисконтна) та ломбардна політика, а також політика на відкритому ринку; прямих або адміністративних методів - переоблікове контингентирування, політика обов'язкових резервів та різні селективні методи.

Окреме місце в забезпеченні стабільного функціонування банківської системи в цілому відводиться банківському наглядові. Банківський нагляд має базуватися на нормах спеціального банківського законодавства, що пристосоване до ринкових умов. Центральний банк завжди є провідником монетарної політики, і саме ця його функція, в першу чергу, потребує наявності сильної і пристосованої до ринкових умов банківської системи.

Висновок

Розвиток банківської системи України - одна з необхідних умов ефективного функціонування економіки країни при переході до ринкових відносин, оскільки він сприяє раціональному використанню фінансових ресурсів. Проте останнім часом дедалі частіше спостерігається банкрутство банків, що свідчить про неправильно обрану ними стратегію розвитку. З аналізу динаміки розвитку банківської системи України виходить те, що кількість ефективно працюючих банків різко скоротилася за останніх три роки.

Великий вплив на ефективність банківської діяльності має невідповідність методів, які використовуються при плануванні розвитку банків, сучасному стану й напрямкам розвитку фінансового ринку України, процесу інтеграції України у світове економічне співтовариство, що не дає змоги створити високоефективну банківську систему, породжує недовіру до неї суб'єктів господарської діяльності, обмежує можливості використання фінансового ринку для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів економічної системи в цілому.

У загальнонаціональному масштабі України слід вказати на ті фактори, які негативно впливають на розвиток даного процесу.

По-перше, це недостатній розвиток усіх елементів грошової маси (грошових агрегатів), що є наслідком незавершеної приватизації (відсутність достатньо розвинутого ринку цінних паперів), недостатній розвиток ринку казначейських зобов'язань.

По-друге, недостатньо висока ефективність функціонування підприємств і високий рівень податків, що не заохочують підприємства активно використовувати можливості співробітництва із комерційними банками (ефект фінансового важеля у таких умовах наближається до нуля або набирає від'ємного значення).

По-третє, низькі доходи громадян не дають змоги у повній мірі розвивати споживчий кредит, який посідає значне місце у кредитному портфелі комерційних банків за кордоном.

По-четверте, впровадження в дію мереж електронних платежів із використанням пластикових карток, які є домінуючими у країнах Заходу, пов'язане із великими капітальними вкладеннями й потребує забезпечення стабільних і досить високих доходів громадян, що, у свою чергу, пов'язане із ефективністю функціонування економіки в цілому.

По-п'яте, як свідчать результати аналізу розвитку народного господарства та доходів населення у даному регіоні країни, то рівень його економічного розвитку суттєво відрізняється від інших регіонів, що при подальшому розвитку фінансового ринку зумовлюватиме нерівномірність розподілу попиту на фінансові послуги на всій території України.

По-шосте, у зв'язку з недостатнім розвитком ринку фінансових послуг структура активів і пасивів, а також показники діяльності банків України суттєво відрізняються від аналогічних західних стандартів і нормативів банківської діяльності, що не дає змоги орієнтуватися на них при прийнятті рішень. Із розвитком фінансового ринку в Україні, природно, спостерігатиметься зближення цих характеристик.

Список використаних джерел

1. "Про банки і банківську діяльність". Закон України від 20 березня 1991р.

2. "Про Національний банк України". Закон України від 20 травня 1999р.

3. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б.С. Івасіва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 510 с.

4. 9. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ш.; За заг. ред. М. І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2006. - 602 с.

5. Петрук О.М. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Кондор, 2004. - 461 с.

Размещено на Allbest.ru