Проблеми розвитку страхового ринку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Кафедра страхування

Індивідуальне завдання

З дисципліни: «Страхове право»

Виконала:

студентка 5 курсу 9-ї групи

Правосуд Валентина

Київ - 2015

Сьогодні АТ «СГ «ТАС» (приватне) є одним з лідерів ринку, входить у десятку найбільших страхових компаній України, що підтверджується стабільно високими фінансовими показниками (обсягами капіталу, активів, страхових резервів, страхових премій та виплат). АТ «СГ «ТАС» (приватне) заслужило репутацію фінансово потужної та надійної компанії, яка беззаперечно виконує свої зобов'язання. Надійність АТ «СГ «ТАС» (приватне) гарантована не тільки статутним капіталом, забезпеченим резервним фондом, але й дієвим механізмом перестрахування великих ризиків: компанія працює з провідними перестраховиками світу.

Система управління в сфері послуг пов'язана із цінностями, які послуги представляють для покупця й ступенем задоволеності персоналу підприємства сфери послуг, тому особливе значення варто приділяти місії і персоналу.

Місія АТ «СГ «ТАС» (приватне) - забезпечити надійний страховий захист клієнта, його впевненість і спокій.

Найвищі цінності компанії:

· персонал, клієнти та партнери;

· добре ім'я компанії;

· найкращі традиції та досвід страхування;

· порядність і людяність.

Управління АТ «СГ «ТАС» (приватне) rрунтується на принципах та правових засадах управління акціонерним товариством приватного типу, що спрямоване на забезпечення захисту клієнта та встановлення ефективного контролю за роботою працівників компанії Правлінням, яке здійснює управління поточною діяльністю організації, що забезпечується наступною організаційною структурою [Додаток А].

Тип організаційної структури підприємства можна визначити як лінійно-функціональний. В основу створення покладено так званий «шахтний» принцип побудови і спеціалізації управлінського процесу по функціональним підсистемам організації. По кожній з них формується ієрархія служб, а результати їхньої роботи оцінюються відповідними показниками. Такий тип організаційної структури відповідає вимогам середовища функціонування і забезпечує досягнення організаційних цілей.

Голові Правління безпосередньо підпорядковуються 4 заступника, які несуть відповідальність за роботу низки Управлінь, Директор з персоналу, Директор з адміністративних питань та Радник Голови Правління. Окремою структурною одиницею є Андеррайтинговий центр, який також підпорядковується Голові Правління.

Між відділами АТ «СГ «ТАС» (приватне) існують досить ефективні та дієві комунікації як вертикального (висхідні та низхідні), так і горизонтального типу. Щомісячно, а інколи і щотижня, проходять співбесіди безпосередніх керівників зі своїми підлеглими, де обговорюються цілі та їх виконання або ж причини невиконання завдань, порівнюються оцінки, повідомляються очікування. За результатами таких співбесід призначається змінна складова зарплати кожного працівника.

Таким чином можна сказати, що стиль управління компанії є консультативно-демократичним: відбувається двосторонній обмін інформацією, рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у ѕ голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, щодо внесення змін до статуту товариства. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

В компанії працює Центр обслуговування клієнтів з безкоштовною цілодобовою телефонною лінією, який надає наступні послуги: консультація спеціаліста, замовлення поліса страхування, виклик агента додому чи в офіс тощо; також є центр регіональних відділень, міні-офісів; окрім штатних працівників з компанією працюють близько 4 тисячі агентів.

Таким чином АТ «СГ «ТАС» (приватне) можна охарактеризувати як організацію з передовими методами ведення бізнесу, ефективно влаштованим менеджментом, заснованим на корпоративній системі та націленим на стратегічний розвиток, який забезпечує динамічне зростання компанії та отримання нею конкурентних переваг, що підвищує її імідж.

Можна твердо сказати, що в АТ «СГ «ТАС» (приватне) все залежить від персоналу. Співробітники компанії ініціативні, творчі, цілеспрямовані. Товариство дбає про їх професійну підготовку та підвищення кваліфікації. АТ «СГ «ТАС» (приватне) має власний навчально-методичний центр. Бізнес-тренери та лектори - кращі фахівці компанії, а також відомі спеціалісти з України, Росії, Польщі, США, Німеччини тощо. В компанії організовано «каскадне» навчання, суть якого полягає в поетапному поширенні знань - від топ-менеджерів до мідл-менеджерів та агентів.

Одним із важливих напрямів розвитку навчально-методичного центру є розвиток дистанційної освіти. З цією метою створено комп'ютерні програми навчання і тестування, електронна бібліотека, випущено велику кількість методичної літератури. Такий підхід до підготовки кадрів виправданий, адже, зазвичай, у страхування приходять люди, які раніше не були пов'язані з цією галуззю.

Щодо правил внутрішнього розпорядку, то варто зазначити, що працівники компанії сумлінно працюють з понеділка по п'ятницю з 08:30 до 17:30 з обідньою перервою (13:00-13:48) - «зекономлені» кожного дня 12 хвилин дозволяють працівникам закінчувати робочий день в п'ятницю на годину раніше. Кожен працівник компанії має право на щорічну відпустку на 24 календарних днів. Система оплати праці в АТ «СГ «ТАС» (приватне) погодинна та змінна.

В АТ «СГ «ТАС» (приватне) працює близько 1350 працівників. Якісні страхові послуги - це своєрідна гарантія професіоналізму працівників, яку
компанія надає клієнту: їх розуміння процесу страхування, навичок, кваліфікації та інших характеристик, необхідних для задоволення очікувань страхувальника, формування його лояльності та забезпечення надійного страхового захисту, його впевненості та спокою.

Працездатність АТ «СГ «ТАС» (приватне), як і будь-якого суб'єкта господарської діяльності залежить насамперед від роботи менеджерів в організацї. Всі менеджери в організації займають певні посадові позиції, які традиційно розділяють на так звані «рівні піраміди менеджменту», приналежність до котрих визначається обсягами влади та відповідальності, необхідних для виконання посадових обов'язків. Розподіл менеджерів по рівнях в АТ «СГ «ТАС» (приватне) наступний:

- вищий менеджмент,

- середній менеджмент,

- лінійний менеджмент.

Приналежність менеджера до певного рівня «піраміди менеджменту» визначається обсягами влади і відповідальності, якими вони наділені для виконання посадових обов'язків. Основні функції менеджменту компанії - планування, організовування, мотивація та контроль:

· планування - поточне фінансове планування, проектування нових страхових продуктів, планування співпраці з новими партнерами, а також визначення короткострокових задач компанії;

· організовування - кадрове забезпечення, організація структур та етапів окремих завдань відділів підприємства, налагодження між ними достатньо ефективних та дієвих комунікацій як вертикального (висхідні та низхідні) так і горизонтального типу, а також забезпечення розвитку операційних процесів та модернізації технологій;

· мотивація - формування потужного пакету соціальних гарантій і компенсацій, можливість кар'єрного росту;

· контроль - здійснення аналізу отриманих результатів.

Таким чином, можна зробити висновок, що робота менеджерів в організації є досить ефективною і направлена на збільшення продуктивності діяльності підприємства.

Фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб`єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює державне регулювання і нагляд у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму відносно фондових бірж, компаній з управління активами та інших професійних учасників фондового ринку (окрім банків) відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму". Тому, страхова компанія веде чесну фінансову діяльність, маючи всі легалізовані документи та дотримуючись всіх правових законів.

Договори добровільного страхування від нещасних випадків укладаються СК «ТАС» (страховиком) із фізичними особами (страхувальниками), за рахунок їх власних коштів, з метою захисту їх майнових інтересів у разі настання страхового випадку.

Страховим випадком за договором страхування від нещасних випадків є:

- смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку

- встановлення застрахованій особі первинної інвалідності внаслідок нещасного випадку

- тимчасова втрата працездатності застрахованою особою внаслідок нещасного випадку, термін якої не перевищує 90 календарних днів.

Страхову виплату за договором добровільного страхування від нещасного випадку отримує або сама застрахована особа, або вигодонабувач. У разі ж смерті застрахованої особи внаслідок нещасного випадку, страхову виплату у розмірі 100% страхової суми, визначеної для застрахованої особи, отримає вигодонабувач, визначений у договорі страхування. Якщо вигодонабувач у договорі страхування не був визначений, то у разі смерті застрахованої особи страхову виплату отримають її спадкоємці за законом.

Загальна сума виплат у зв'язку з одним або декількома страховими випадками, що сталися із застрахованою особою в термін дії договору страхування, не може перевищувати розміру страхової суми, яка зазначена у договорі страхування.

Дія договору страхування припиняється, якщо сума здійснених страховиком виплат досягла розміру страхової суми, визначеної у договорі страхування.

Обставини та причини страхових випадків в страхової компанії різні та визначаються для кожного клієнта індивідуально та за договором.

Зростання ризику в усіх сферах людського життя та господарської діяльності зумовлює необхідність захисту громадян від можливих втрат і розподілу збитків серед широкого загалу. Закономірність тут така: чим більше суб'єктів охоплено страхуванням, тим менше воно коштує окремій особі. З набуттям Україною незалежності економічні й соціальні перетворення, що відбуваються, зумовили необхідність побудови адекватної системи страхування, яка б стала надійним захистом для юридичних і фізичних осіб від матеріальних втрат, спричинених стихійним лихом, нещасним випадком чи іншими ризиковими обставинами. Український страховий ринок на сьогодні ще, на жаль, не можна назвати ефективним і повноцінним інструментом забезпечення діяльності суб'єктів господарювання від настання несприятливих подій. Проблеми, які охоплюють вітчизняний ринок страхування, стосуються безпосередньо як суб'єктів страхового ринку (форм, методів і інструментів діяльності), так і законодавчого поля регулювання страхових відносин (ефективність функціонування державних органів регулювання в межах існуючого законодавства). В Україні періодом створення страхового ринку вважають початок 1990-х рр. Саме тоді виникли перші приватні страхові компанії, які поклали край тотальній монополії Держстраху. На страховий ринок України починають приходити провідні та досить відомі іноземні страхові компанії, що діють переважно через спільну страхову діяльність.

Ринок страхових послуг залишається найбільш капіталізованим серед інших небанківських фінансових ринків. Важливим є й те, що обсяги страхових резервів протягом останніх років зростають швидше, ніж страхові премії. Це вже показник зростання фінансової надійності страховиків, збільшилися також обсяги страхових послуг, а страховий ринок набув якісніших ознак. Деякі дослідники вважають іноземні страхові компанії як фактор розвитку ринку страхування України. Ці компанії приносять на український ринок культуру страхування, знання та експертизу. Серед головних проблем, які залишаються в галузі страхування, можна виділити такі: - відсутність кодексу про страхову діяльність; - наявність великої кількості вимог та бар'єрів, що обмежують конкуренцію на ринку; - низький рівень капіталізації підприємств; - недостатній розвиток брокерських послуг на ринку; - низька довіра суспільства до страхових компаній; - крім того, проблеми, які існують в українській економіці в цілому і впливають, зокрема, і на страхову галузь. Одна з проблем - відсутність законодавчого забезпечення послідовної, ясної структури для сектора страхування в Україні. Іншим недоліком чинного законодавства, на думку страхових аналітиків, є його негативний ефект на бізнес перестрахування. Страхувальники зазвичай розподіляють великі ризики, передаючи його частину іншим компаніям в обмін на частину премії. В Україні перестрахування відбувається за кордоном на великих Європейських і Американських ринках, а українські фірми зберігають лише незначну частину ризику. Більшість українських страхових компаній приймає лише приблизно 1 % від загального ризику. В Україні перестрахування часто використовувалося як канал вивезення капіталу з країни. Заходи щодо боротьби з таким явищем, на думку, експертів галузі, не будуть запобігати переміщенню грошей, але призведуть до затримок у перестрахуванні.

Проблема,яку потрібно врегульовувати - укорінена недовіра українців до всіх фінансових посередників - особливо страхових компаній. Велика частина населення була ошукана протягом початку 1990-их рр. шахрайськими трастовими фондами і фірмами страхування, які зникли з грошима клієнтів. У результаті, українці відмовляються довіряти заощадження, навіть короткострокові, до будь-яких страхових компаній. Система страхування також має проблеми звичайні для всього українського бізнесу, зокрема нерозвинутість експертизи, відсутність стратегій обслуговування, хитка економіка, коливання валютного курсу, бюрократія, що поширена всюди, і корупція. Щодо окреслених проблем можна визначити такі пропозиції до розв'язання: - упорядкувати страхове законодавство в цілому та окремих його положень, і привести їх у відповідність до існуючих економічних реалій; - відмінити непотрібні бар'єри, перепони та регулювання на ринку, що гальмують його розвиток та залучення іноземних інвестицій; - обґрунтування й досягнення оптимальної структури між різними формами страхування; - залучення коштів страхових фондів на потреби інвести-ційних вкладень; - інтеграція страхування до європейських страхових структур; - створення об'єднань страховиків із метою зміцнення їх фінансового становища та надійності щодо здійснення страхових операцій; - залучення страхового ринку для вирішення питань соці-альної політики держави; - підвищити рівень капіталізації підприємств та висунути вимоги щодо наповнення статутних фондів реальними грошима для підвищення надійності страхових компаній; - запровадити реальні заходи, які б знизили можливості для корупції та бюрократичних перепон, принаймні в галузі страхування; - розвиток страхового брокерства та залучення до цього бізнесу професійних компаній; - розробити ефективні механізми захисту інтересів страхувальників. Страхове законодавство України за висновками аналізу має багато недоліків. Серед головних слід виділити відсутність цілісності щодо регулювання відносин у галузі страхування, неврахування в законодавстві особливостей реально існуючих економічних відносин та відсутність стратегії щодо подальшого розвитку страхової галузі, підвищення ролі всієї галузі в економіці та, зокрема, українських страхових підприємств. Тому пропозиції змінити законодавство мають велике значення для створення конкурентоспроможної страхової галузі в Україні. Серед альтернатив стратегічного розвитку страхування виділяють підхід швидкої лібералізації та поступового розвитку. Ліберальний шлях передбачає цілковите покладання на ринкові механізми функціонування галузі, відкриття внутрішнього ринку для іноземних компаній, зменшення втручання держави. За умови поступового розвитку лібералізація не відбудеться доки, доти українські компанії не будуть спроможні витримати конкуренцію. На даному етапі розвитку важко визначити який з підходів найкращий, але без сумніву визначення стратегії розвитку необхідне для страхового бізнесу.

Під час удосконалення механізмів захисту інтересів страхувальників Верховній Раді України бажано було б звернути увагу на узгодження нового законодавства зі світовим законодавством про страхування, щоб створити можливості для найшвидшого зростання страхового ринку України та підвищення його ролі в глобальній економіці. Зрозуміло, що ці пропозиції виявляться неефективними у випадку відмови від розробки та реалізації довгострокової програми розвитку страхової галузі. Забезпечити довіру до страхових підприємств можна, здійснюючи не менше двох разів на рік аудиторські перевірки Комітетом з нагляду за страховою діяльністю страхових компаній, і в такий спосіб попередити масове припинен-ня їхньої діяльності, вчасно запобігати фінансовим труднощам страховиків. Українські страхові компанії, принаймні ті, що прагнуть бути найкращими, можуть не чекати доки парламент внесе зміни до законодавства, а підвищити довіру суспільства до страхової галузі власними силами. У Законі виписано мінімальні умови капіталізації, але ніхто не забороняє збільшувати статутні фонди до розмірів, які б реально покривали ризики, і вносити до цих фондів справжні гроші, а не майно. Також ці підприємства можуть збільшити кількість та якість послуг, які надаються населенню, щоб максимально задовольнити його страхові потреби, наприклад, пенсійне страхування, що існують навіть у наш час. У міру розвитку ринку ризики зростають. Тому потрібно забезпечити солідарну відповідальність шляхом об'єднання страхових компаній у пули (або інші форми). Для більшості запропонованих пропозицій потрібна ефективна законотворча, аналітична та управлінська робота з боку урядових організацій. Для українських страхових компаній також настають важкі часи, в які необхідно буде приймати складні рішення для підвищення їх конкурентоспроможності. Напевно, що значного поширення набуде процес злиття страховиків, перехід деяких з них із страхового бізнесу до бізнесу страхового брокерства. Цей процес можливо буде тривати 7 - 10 років. Після його закінчення, якщо зміни не будуть гальмуватися, наші вітчизняні страхові компанії насправді зможуть на рівних конкурувати з іноземними страховиками, хоча в іноземних компаній буде краща експертиза та доступ до світових ринків перестрахування. На думку аналітиків, може так статися, що українські страхові компанії будуть мати тенденцію займати ніші в певних галузях промисловості, і там вони зможуть запропонувати свої послуги за конкурентними цінами. Ці позитивні зрушення можуть відбутися і раніше, якщо уряд швидше внесе необхідні зміни до законодавства, стабілізує зростання економіки, та зможе подолати, або принаймні зменшити негативні наслідки корупції та бюрократії. Становлення страхового ринку в Україні, подальший його успішний розвиток залежатиме від розширення переліку страхових послуг, підвищення їхньої конкурентоспроможності, розширення інфраструктури, удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності, підвищення вимог до порядку створення діяльності страхових організацій, подальшої інтеграції України в міжнародні структури, а також створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням, залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування.

Незважаючи на позитивні зрушення, що відбулися в галузі страхування з початку її створення, існує багато проблем, що заважають її нормальному функціонуванню та розвитку. Серед головних можна виділити: відсутність кодексу про страхову діяльність; наявність великої кількості вимог і бар'єрів, що обмежують конкуренцію на ринку; низький рівень капіталізації підприємств; недостатній розвиток брокерських послуг на ринку; низька довіра суспільства до страхових компаній; крім того, проблеми, які існують в українській економіці в цілому і впливають, зокрема, і на страхову галузь.

Важливим заходом розвитку страхового бізнесу є вироблення та застосування стратегії його розвитку. Серед альтернатив стратегічного розвитку страхування виділяють підхід швидкої лібералізації та поступового розвитку. Ліберальний шлях передбачає цілковите покладання на ринкові механізми функціонування галузі як щодо внутрішнього, так і щодо зовнішнього ринку. Поступовий розвиток передбачає захист державою національних страхових компаній доки вони не стануть конкурентноздатними. Тому, намою думку, після запровадження запропонованих заходів відбудеться процес злиття страховиків, перехід деяких з них з страхового бізнесу до бізнесу страхового брокерства тощо. Після його закінчення вітчизняні страхові компанії зможуть конкурувати з іноземними страховими компаніями, хоча в іноземних компаній буде краща експертиза та доступ до світових ринків перестрахування. Може так статися, що українські страхові компанії будуть мати тенденцію займати ніші в певних галузях промисловості і там зможуть запропонувати свої послуги за конкурентними цінами.

Комерційне посередництво, яке ще іменується в ГК агентськими відносинами, завжди є підприємницькою діяльністю. Поняття комерційного посередництва розкривається в ч. 1 ст. 295 ГК, положення якої дають змогу виділити ознаки цього виду господарської діяльності.

По-перше, комерційне підприємництво полягає в наданні послуг шляхом посередництва.

По-друге, комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, тобто діяльністю з метою отримання прибутку.

По-третє, комерційне підприємництво здійснюється лише певними суб'єктами: комерційним агентом, яким завжди є суб'єкт підприємництва, та суб'єктом господарювання (не обов'язково суб'єктом підприємництва), який є споживачем послуг посередництва. Згідно з ч. 2 ст. 295 ГК комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

По-четверте, комерційне посередництво (агентська діяльність) має певні межі застосування: воно здійснюється у сфері господарювання і лише при здійсненні суб'єктами господарювання господарської діяльності. Разом з тим, законом можуть бути встановлені обмеження або заборона здійснення комерційного посередництва в окремих галузях господарювання (ч. 5 ст. 295 ГК).

По-п'яте, комерційне посередництво здійснюється комерційним агентом від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Тому підприємці, які діють хоч і в чужих інтересах, але від власного імені, не визнаються комерційними агентами (ч. З ст. 295 ГК). Комерційний агент не може також укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто (ч. 4 ст. 295 ГК).

Комерційне посередництво (агентська діяльність) є діяльністю з надання послуг. Отже, агентський договір, яким опосередковуються відносини суб'єктів такої діяльності, є одним з видів договорів про надання послуг. Тому на нього поширюється дія норм глави 63 ЦК, якими встановлені загальні положення щодо послуг та договору про надання послуг (такий висновок випливає з абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК), а також, як зазначено в ч. 2 ст. 305 ГК, положення ЦК, якими регулюються відносини доручення.

Агентським договором є договір, за яким одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок (ч. 1 ст. 297 ГК).

Страхові агенти -- громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладення договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком. Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування. Агентська угода страхової компанії «ТАС» (додаток 1).

Проблема організації та розвитку агентської мережі страхової компанії прямо пов'язана з підготовкою і підвищенням кваліфікації персоналу. Фінансово-економічний підхід до кваліфікаційних вимог до професійних знань агента вимагає вирішення таких питань:

- скільки коштів необхідно вкласти в навчання агента?

- як часто та у якій послідовності їх вкладати?

- на якому етапі зросте віддача від праці навченого агента?

- на якому етапі зросте вартість робочої сили агента (людського ресурсу)?

- на якому етапі підвищиться оплата його праці?

Таким чином, якщо керуватись досвідом інших країн, посаду страхового агента може зайняти людина, що закінчила середній спеціальний навчальний заклад чи 2-3 курс вищого навчального закладу, у якому передбачена система навчання з видачею диплома про середню професійну освіту. Тим часом практика роботи страхових агентів найчастіше суперечить стереотипам: успішно працюють і вчорашні школярі, і люди з вищою освітою. Функції агента на договірній основі може виконувати будь-яка дієздатна людина. Страхові компанії віддають перевагу агентам, що мають досвід продажів, власну клієнтську базу, достатній рівень професійних і спеціальних знань [6].

Практика демонструє три джерела фінансування підготовки страхових агентів:

1) кошти страхової компанії;

2) кошти майбутнього агента, в т. ч. кредитні (банку, кадрового агентства, кредитної спілки тощо)

3) комбінований варіант (кошти страхового агента та страхової компанії).

Для ефективної роботи страхового агента необхідні певні умови, частина з яких залежить від страховика, зокрема: популярність, надійність та його відкритість, позитивний імідж і регулярна реклама. Страхові продукти такого страховика повинні забезпечувати страхувальників оптимальними умовами страхування і мати адекватні страхові тарифи. Бажано, щоб вони були розраховані на різні сегменти споживачів і охоплювали якомога більше число страхових ризиків.

Фінансово-економічний підхід до оцінки стану агентських мереж страхових компаній ґрунтується на таких показниках: загальна кількість агентів, у тому числі сумісників; частка страхових платежів, принесена агентами; частка договорів страхування, укладених агентами; середній розмір винагороди.

Страхова діяльність в Україні може проводитися за участю страхових або перестрахових брокерів як виключний вид діяльності. Вона може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою зі страхувальником або перестрахувальником. Також до неї входять інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Національною комісією, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг. При цьому, брокер постійно вивчає ситуацію на ринку, аналізує, як змінюються ставки і розміри страхового покриття, які нові страхові продукти (послуги) з'являються в результаті розвитку страхової індустрії. [9]

Загалом страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

На сьогодні діяльність страхових та перестрахових брокерів в Україні регулюють чотири основні нормативно-правові акти, про які вже згадувалося вище, а саме: Закон України «Про страхування»; Постанова КМУ «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками»; Положення Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг «Про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення державного реєстру страхових та перестрахових брокерів»; Розпорядження Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг України «Про затвердження порядку та вимог щодо здійснення посередницької діяльності на території України з укладання договорів страхування зі страховиками-нерезидентами», однак все се залишається не достатньо врегульованим ряд аспектів діяльності страхових брокерів.

Проаналізувавши єдину статтю Закону України «Про страхування», присвячену страховому посередництву, можна прийти до висновку, що страховий брокер отримує брокерську винагороду лише від страхувальника на підставі договору. А це збільшує ціну страхового продукту, який продається через брокерське посередництво.

Щодо Постанови КМУ «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками», то вона складається з 4-х пунктів, в яких розкрито кілька визначень, трохи описані вимоги до страхових посередників, і вказані обмеження в діяльності посередника. Для офіційного документа, який регулює як агентську, так і брокерську діяльність, цього недостатньо: не описані кваліфікаційні вимоги, порядок отримання комісії, принципи взаємодії страхових посередників зі страхувальниками і страховиками, відповідальність за порушення норм закону та багато іншого.

Отже, інститут страхових брокерів в Україні все ще знаходиться на стадії розвитку, про що свідчать, як кількісні, так і якісні показники. Для покращення ситуації та активізації діяльності страхових брокерів необхідним є вжиття заходів, спрямованих на підвищення довіри страхувальників до брокерів, шляхом введення обов'язкового страхування професійної відповідальності останніх чи вимоги формування адекватного розміру гарантії у формі банківського депозиту. Крім того необхідно усунути існуючу проблему отримання комісійних від страховика. Цього можна досягти шляхом встановлення домовленості страхового брокера зі страховиком про покупку страхової послуги за її нетто-вартістю. Для покращення роботи страхових брокерів зі страховиками-нерезидентами можна розробити градацію страхової суми (наприклад, якщо вартість майна перевищує певну суму, тоді можна укладати договори зі страховиками-нерезидентами). Загалом для зміни ситуації діяльності страхових брокерів в кращу сторону, необхідно, перш за все, внести зміни в чинне вітчизняне законодавство та привести його у відповідність з європейськими нормами. Лише за таких умов воно буде стимулювати розвиток брокерської активності в Україні. Договір про надання брокерських послуг подається в додатку 2.

Однією з найболючіших проблем для вітчизняних страхових та (або) перестрахових брокерів є отримання брокерської винагороди за надані ними послуги. У більшості країн світу брокер отримує свої комісійні від страхової компанії. І тільки незначну частину може оплатити клієнт. Наприклад, за надання додаткових послуг (складання та направлення листів, видача копій страхових полісів тощо) Адже саме завдяки рекомендації брокера страхова компанія отримала нового клієнта. В Україні ж брокер одержує свої комісійні від клієнта. Хоча б цей фактор вже є стримуючим і гальмівним. [9] Мало того, що послуги страхування в Україні не користуються великим попитом (особливо, що стосується добровільних видів страхування), так ще й необхідно платити за те, щоб порадили, куди краще звернутися. Це пов'язано з тим, що регулятор боїться зловмисних домовленостей між страховою компанією та брокером. Звичайно, кожна страхова компанія встановлює свій розмір комісійних. Є побоювання, що брокер буде керуватися не інтересами клієнтами, а своїми власними, тобто, радитиме лише ті страхові компанії, які вигідні йому з фінансової точки зору. Але в даному випадку знищуються самі принципи брокерської діяльності. А тому необхідно вирішити: або ми будемо розвиватися цивілізованим шляхом або «стояти на місці».

Деякі проблемні питання страхового брокерства

Перше. Хто платить страховому брокеру винагороду? Платить той, кому за брокерським договором надана (буде надана) брокерська послуга.

Друге. Хто може бути клієнтом страхового або перестрахового брокера? Будь-яка дієздатна особа, що уклала з ним брокерський договір. Це -- очевидне.

Третє. Як уникнути конфлікту інтересів між споживачем страхових послуг та страховиком, якщо вони одночасно -- клієнти страхового брокера?

Це забезпечується через державне регулювання і контроль над діяльністю страхових брокерів їхніх профоб'єднань.

Брокер також обов'язково повинен інформувати свого майбутнього клієнта - споживача страхових послуг, про його (брокера) договірні зобов'язання із страховиком, що можуть вплинути на сумлінне виконання ним (брокером) своїх зобов'язань перед майбутнім клієнтом.

Обов'язкова також наявність у страхового брокера достатніх фінансових гарантій відповідальності за збиток, завданий клієнтові його непрофесійними діями та інформування клієнта про ці гарантії до укладання з ним брокерського договору. Членство страхового брокера в професійному об'єднанні, що припускає колективну відповідальність і виконання Кодексу честі страхового брокера. Жорстка конкуренція на ринку брокерських послуг у страхуванні і перестрахуванні не дозволяє безкарно здійснювати непрофесійні дії стосовно клієнтів. Четверте. Потрібність страхового брокера. Один з постулатів ринкових відносин говорить: "На будь-який товар є свій покупець", виходячи з цього твердження, на товар страхового брокера теж є свій покупець. [11]

Таблиця Функції страхових посередників

Асистанські компанії дають можливість страховикам зосередитися на управлінні страховими операціями та фінансовими потоками, передавши процеси врегулювання збитків спеціалізованим установам. Цим самим асистанська діяльність дозволяє страховим організаціям забезпечити процес оперативної допомоги застрахованим особам, врегулювати фінансові аспекти страхових випадків у різних галузях страхування, зокрема медичному, автотранспортному та ін. Для страхової організації співпраця з асис- танською компанією є засобом підвищення конкурентоспроможності страхових продуктів, збільшення їх привабливості для потенційних страхувальників. Робота у тісному зв'язку зі спеціалізованою сервісною компанією підвищує якість обслуговування, а також постійний розвиток і вдосконалення системи обслуговування клієнтів. Необхідно зазначити, що страховим компаніям невигідно створювати у своїх структурах відповід- ні служби, оскільки функції сервісу не є функціями страховика. Головними ж функціями страхових компаній є збір страхових премій для формування резервів, спрямованих на виконання зобов'язань страховика - виплати страхового відшкодування своїм клієнтам.

Отже, створення та утримання у структурі страховика спеціального підрозділу висококваліфікованих лікарів, аварійних комісарів, технічного обладнання, спеціального програмного забезпечення є високовитратними для бюджету компанії. Фінансові затрати, які несе страховик, не завжди виправдані. Ризик настання страхової події має вірогідний характер і не в усіх випадках співробітники підрозділу будуть повністю завантажені. Проте, незалежно від цього, матеріальні витрати на утримання цього штату здій- снюватиме страховик. При цьому варто врахувати, що додатково виникають витрати на навчання персоналу, заробітну плату, відрядження, забезпечення мобільним зв'язком. Особливо складним процесом для страховика є налагодження регіональної мережі лікарів та аварійних комісарів на всій території України. [14] Саме тому ефективним вирішенням цих проблем є залучення до співпраці універсальних (спеціалізованих) асистанських компаній. Для асистанських компаній надання оперативної допомоги застрахованим - основний вид діяльності, що дозволяє співпрацювати з декількома страховиками, які потребують відповідних послуг. [13] Зарубіжні страховики давно оцінили переваги роботи з асистанськими компаніями, які беруть на себе зобов'язання із супроводу договорів страхування. Світовий досвід свідчить: поділ функцій між спеціалізованими асистанськими компаніями значно підвищує якість наданих послуг.

Залежно від організаційно-правової форми національні асистанські компанії створюються за такими нормами: як асистанський підрозділ у структурі страхової компанії, у вигляді окремої юридичної особи та мультиасистанс. Перевагами створення асистанського підрозділу у структурі страховика є тісний взаємозв'язок і взаєморозуміння між продавцем страхового продукту, що здійснює моніторинг клієнта, і вузлом, що асистує, висока якість обслуговування клієнтів, швидке реагування на потреби, які змінюються. Щодо недоліків цієї організаційно-правової форми, то страховим компаніям невигідно створювати у своїх структурах відповідні служби, оскільки функції сервісу не є функціями страховика. Особливо важко для страховика налагодити регіональну мережу лікарів та аварійних комісарів на всій території України. Саме тому ефективним вирішенням цих проблем є залучення до співпраці самостійних асистанських компаній.[13]

Асистанська компанія - це доволі складний механізм, у якому, крім цілодобової диспетчерської служби, задіяні інші, не менш важливі, служби: відділи логістики та інформатики, фінансовий та адміністративний відділи, а також комерційний відділ, включаючи маркетинг. Для злагодженої роботи такого механізму необхідний висококваліфікований персонал. Вирішенням цих питань займається кадрова служба і центр підготовки спеціалістів. Поява асистанських компаній та спеціалізація окремих із них на визначенні та ліквідації збитку дає можливість удосконалити управлінські структури страхових організацій. Із кінця минулого століття європейські страхові компанії почали застосовувати так звану «аутсорсингову структуру управління», яка надає можливість виконання низки робіт підприємствами чи організаціями, які не входять до складу страхової компанії. Упровадження такої структури вимагає наявності сервісних компаній, які не завжди функціонують на молодих страхових ринках. Важливим компонентом використання послуг асистансу є контроль якості послуг, що надаються застрахованій особі: перевірка адекватності лікування, правильності виставлених рахунків, а також контроль обґрунтованості цін за спожиті послуги, що виключає можливість страхового шахрайства.

Порівняно з достатньо розвинутим ринком фінансових послуг, український ринок асистанських послуг знаходиться на етапі становлення. Приріст ринку асистансу в посткризові роки відбувся за рахунок зацікавлених у таких послугах страхових компаній та авто імпортерів. Однак автовласники такими по- слугами користуються дуже рідко, обходячись у випадку поломки автомашини власними силами. Саме тому необхідно констатувати, що розвиток ринку асистансу залежить від розвитку страхового ринку, адже приблизно 90% усіх послуг асистанські компанії надають клієнтам страхових компаній. Підсумовуючи, зазначимо, що необхідність діяльності асистанських компаній на страховому ринку на сьогодні є незаперечною. Співпраця страхових та асистанських компаній надалі зростатиме, адже дає можливість страховикові розробити конкурентоздатні та привабливі страхові продукти для потенційних страхувальників, забезпечити юридичний супровід, врегулювання наслідків та фінансових аспектів страхових випадків у різних галузях страхування, зокрема медичному, автотранспортному тощо.

Замовниками експертизи можуть бути органи державної влади й органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, громадяни. Найчастіше експертиза проводиться державними організаціями й установами. Прикладами різних видів державної експертизи є: санітарно-епідеміологічна експертиза, державна екологічна експертиза, державна історико-культурна експертиза, державна експертиза умов праці, державна експертиза науково-технічних проектів.

Основні види експертиз за спрямуванням:

- попередня експертиза - з мстою встановлення формальної відповідності об'єкта експертизи стандартам, правилам і вимогам;

- первинна експертиза передбачає виконання всього комплексу заходів щодо аналізу об'єкта експертизи й оформлення отриманих результатів,

- повторна експертиза призначається у випадку порушення встановлених вимог і правил під час проведення первинної експертизи, на вимогу замовника експертизи й наявності в нього обґрунтованих претензій до висновку первинної експертизи.

- додаткова експертиза проводиться у випадку істотної зміни попередніх обставин виконання проектів на час проведення експертизи, і на вимогу замовника експертизи.

- контрольна експертиза здійснюється з ініціативи замовника експертизи для перевірки висновків раніше проведених експертиз або окремих їх результатів.

Ряд експертиз можуть проводить як державними, так і приватними організаціями на комерційній основі. Для визнання результатів експертної діяльності необхідне дотримання двох основних умов:

а) правильність документального оформлення експертизи;

б) правильність методики проведення експертизи.

Законодавством чітко врегульовані лише правила проведення різних видів судових експертиз. Порядок їх призначення та здійснення, а також використання отриманих при цьому результатів передбачені процесуальним законодавством. Вони оформлюються спеціальним процесуальним документом - висновком експерта, що є самостійним видом судових доказів, передбачених законом. [16]

Проведення несудових експертиз регулюються законом тільки частково. Унормовуються окремі види експертної діяльності (Закон України "Про науково-технічну експертизу"). Тому в ролі регуляторів часто виступають підзаконні акти.

Для проведення комерційної експертизи залучається експерт-технік або експертна організація. Експерт-техніком призначається фізична особа, яка мас високу кваліфікацію, спеціальні знання, пройшла професійну атестацію на відповідність установленим вимогам і отримала свідоцтво державного зразка. Експертною організацією визнається юридична особа, що має у своєму штаті не менше одного експерта-техніка, для якого ця організація є основним місцем роботи, а проведення експертизи є одним з видів діяльності, передбачених в установчих (статутних) документах зазначеної організації. Для здійснення окремих видів експертиз, особливо у сфері наукової та науково-технічної діяльності, створюються експертні ради.

Дослідницька частина експертного висновку являє собою обгрунтування висновків і присвячена викладу процесу експертного дослідження. Тут експерт указує методики, що ним застосовані; аргументує їхній вибір; викладає умови застосування спеціальних методів; етапи дослідження.

У висновку вказуються результати, оцінки, до яких дійшов експерт, і рекомендації з кожного з поставлених йому питань. Висновки експертизи мають бути зрозумілі й неповинні містити формулювання, що допускають неоднозначне тлумачення.

Експертний висновок, виконаний експертною організацією, підписується власноручно експертом-техніком, що безпосередньо виконував експертизу, затверджується керівником цієї організації й засвідчує її печаткою. Експертний висновок, виконаний експертом-техніком, підписується ним і засвідчується його особистою печаткою.

Експертний висновок (із вказівкою кількості зшитих сторінок) передається замовникові під розписку або направляється поштою з повідомленням про вручення. Зразок заяви про призначення експертизи в додатку 3.

У доктрині права порядок укладення договору розглядається як визначена правовими нормами юридикологічна послідовність стадій встановлення цивільних прав та обов'язків, здійснених на основі інших погоджених дій осіб, звернених назустріч одна одній та виражених у різноманітних способах узгодження змісту договору. Іншими словами, йдеться про нормативно закріплені взаємні дії сторін, спрямовані на встановлення договірних відносин та визначення змісту договірного зобов'язання. При цьому законодавець визнає діями щодо укладання договору тільки ті, які здійснюються зовні та звернені до іншої сторони. Дослідження правової природи договору про надання послуг аварійного комісара дає можливість зробити висновок, що такий договір відноситься до категорії змішаних договорів, поєднуючи в собі елементи договору підряду -- отримання за фактом з'ясування причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків визначеного результату -- аварійного сертифіката, який не пов'язаний з особою виконавця і може продовжувати своє існування як індивідуально визначена річ.

Однак, стосовно договору про надання послуг аварійного комісара, погодження умов між сторонами майбутнього договору за схемою, коли акцептант стає оферентом і навпаки, фактично не застосовується. Це пояснюється насамперед публічним характером такого договору. Суб'єкт надання послуг аварійного комісара, який є підприємцем і виступає в ролі оферента, не може, за загальним правилом, надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення договору, а умови такого договору повинні встановлюватись рівними для всіх споживачів. Аварійний комісар, пропонуючи укласти договір і формулюючи його істотні умови, змушує потенційного послугоотримувача або повністю погодитися з ними і укласти договір, або взагалі не відгукуватися на зроблену пропозицію.

Розглядаючи договірні зв'язки між аварійним комісаром та замовником послуг «ТАС» аварійного комісаром на стадії укладення договору, необхідно враховувати, що оферентом може виступати як замовник послуг, так і сам аварійний комісар. Вираження оферти та акцепту суттєво залежить від того, хто виступає оферентом. страховий випадок майновий брокерство

На основі дослідження договірних відносин за участю аварійних комісарів та положень законодавсва, які встановлюють вимоги до оферти, доходимо висновку. В цілому такая заява може бути визнана офертою, якщо до моменту її подання між сторонами відбувались переговори щодо істотних умов договору про надання послуг аварійного комісара. Така заява може бути як письмовою (предявлення письмового документу, який відображає суть заяви), так і усною (безпосереднє повідомлення аварійного комісара або по телефону всіх необхідних для такої заяви відомостей). І хоча така заява не включає всіх істотних умов договору (зокрема, що стосується ціни та порядку оплати послуг, строку та порядку прийому передачі аварійного сертифіката, тощо), вона містить прохання аварійного комісара вступити в договірні відносини на умовах та правилах надання послуг аварійного комісара, які обговорювались під час переговорів. Відповідно вона є підставою здійснення аварійним комісаром договірного зобов'язання, суть якого була обумовлена в усній формі під час переговорів. Тут мова йде про усну форму договору про надання послуг аварійного комісара, де заява є волевиявленням особи і підтвердженням її готовності вступити в договірні відносини. Що ж стосується тривалих договірних відносин, які існують на основі підприємницького договору, укладеного в письмовій формі (незалежно від того шляхом приєднання чи взаємного узгодження умов договору), наприклад на рік, то така заява не може визнаватись офертою договору. Це пояснюється тим, що договірні відносини уже існують, замовник послуг здійснив оплату, а аварійний комісар знаходиться в стані очікування страхового випадку, а відповідно і моменту здійснення своєї діяльності. В таких договірних відносинах заява набуває значання не оферти, а повідомлення про настання такого моменту. Відповідно таким договором передбачається необмежена кількість виїздів аварійного комісара, на відміну від ситуації, коли заява є офертою, де про кожен виїзд необхідно говорити як про окремий договір. Ця особливість стосується і оплати послуг. В першому випадку оплата здійснюється до моменту надання послуг, в другому після надання послуг аварійним комісаром.

Тому, чітке розуміння особливостей оферти та акцепту, моменту укладення договору та моменту виконання зобов'язання, що випливає з нього, дасть можливість сторонам договору про надання послуг аварійного комісара уникати непорозумінь та сприятиме удосконаленню партнерських відносин у сфері надання послуг аварійного комісара.

Список використаних джерел

1. Фурман В.М. Страхування: теоретичні засади та стратегія розвитку. Монографія / В. М. Фурман. - К.: КНЕУ, 2005. - 296 с.

2. Ротова Т.А. Страхування [навч. посібник / 2-ге вид. перероб. і доп.] / Т.А. Ротова. - К. : Київ. Нац. Торг.-екон. ун-т, 2006. - 400 с.

3. Базилевич В.Д. Страхова справа [4-те вид., перероб. і доп.] / В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич. - К.: Знання, 2005. - 351 с.

4. Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про страхування” : Закон України // Голос України. - 2002. - 14 жовтня.

5. Законодавство України про страхування // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - № 4. - 368 с

6. Козоріз Г. Г. Проблеми розвитку страхового ринку в Україні / Г. Г. Козоріз // Регіональна економіка. - № 2. - С. 182-191

7. Мухіна О. В. Страховий ринок України: стан та проблеми розвитку / О. В. Мухіна // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - № 3. - С. 50-52

8. Про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення державного реєстру страхових та перестрахових брокерів: положення

9. Федерація страхових посередників України.

10. Камінська О. Теоретична концептуалізація асистансу та механізму його надання / О. Камінська // Науко- вий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. - 2010. - № 20. - С. 4-8.

11. Згоняйко В. Деякі аспекти взаємодії страхових компаній та служб асистансу на сучасному етапі / В. Зго- няйко // Страхова справа. - 2001. - № 2. - С. 75-77.

12. Чередниченко М. Медицинский ассистанс в ДМС - еще один критерий выбора страховой компании

13. Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів : Закон України від 2005 р. № 1-ВР

14. Цивільне право України : підручник. В 2 т. Т. 2 / за ред. Є. О. Харитонова, Н. Ю. Голубєвої. -- Х. : Одіссей, 2008. -- 872 с.