Внутрішній аудит банківських ризиків

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Обліково-економічний факультет

РЕФЕРАТ

з дисципліни

«Організація і методика аудиту»

На тему: «Внутрішній аудит банківських ризиків»

вИКОНАВ: СТУДЕНТ 5 КУРСУ

обліково-економічного факультету

СПЕЦіальність 8509

гр.ОУБ- 505

Лисенко а.В.

Викладач: Заднепровська С.П.

Київ КНЕУ 2014

План

банк комерційний аудит ризик

Вступ

1. Поняття та види банківських ризиків

2. Оцінка бінківських ризиків. Методи оцінки банківських ризиків

3. Мінімізація банківських ризиків як наслідок розвитку

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Сьогодні, у зв'язку з глобальною тенденцією до збільшення кількості фінансових проблем у банків надзвичайної актуальності набуває проблема управління ризиками.

В умовах становлення аудиту, як нового виду діяльності в Україні, основна увага вчених та практиків приділяється організації аудиту за міжнародними стандартами та створенню нормативно-правового забезпечення для підвищення ефективності вітчизняного аудиту. Одне зголовних місць в цьому процесі займає аудит банківських установ. Банківська система країни є своєрідним індикатором розвитку економічних процесів і потребує високого рівня захисту від різного роду ризиків. Тому у зв'язку з глобальною тенденцією до збільшення кількості фінансових проблем у банків надзвичайної актуальності набуває проблема управління ризиками. Ефективне управління ризиками в банку забезпечується функціонуванням системи внутрішнього контролю в банку, найважливішим елементом якого є внутрішній аудит.

І хоча проблематиці фінансового контролінгу, внутрішнього аудиту, управління ризиками у фаховій літературі присвячено чимало уваги, необхідність запровадження управління ризиками в банках регламентується низкою нормативно-правових актів, невирішених питань у цій сфері ще немало. Більшість авторів розглядає зазначені інструменти автономно і концентрує увагу переважно на управлінні окремими ризиками, пропагуванні традиційних методів фінансового аналізу тощо (наприклад Г. Лавінський, В. Галіцин, І. Бушуєва, Т. Корнвєнко).

У банках система управління ризиками носить формальний характер, оскільки бракує інтеграції між системою планування та управління, ризиками та плановими показниками ліквідності, прибутковості, не розмежовано компетенції між контролінгом та внутрішнім аудитом тощо. Складнощі виникають також у питаннях чіткого формулювання цілей та завдань управління ризиками, підбором адекватних інструментів нейтралізації ризиків, організації системи ризик-менеджменту, зі здійсненням контролю ризиків.

Метою даного дослідження є визначення структури ризиків комерційних банків та розкриття особливостей методики проведення аудиту банківської діяльності з врахування вимог, що повязані з управлінням ризиками.

Основне завдання внутрішнього аудиту - розв'язання окремих функціональних проблем управління, перевірка інформаційних систем банку, контроль відповідності операцій законодавчім та внутрішнім вимогам банку. Внутрішній аудит являє собою невід'ємну частину управлінського контролю банком.

Однією з найважливіших функцій внутрішнього аудиту є всебічна оцінка управління ризиками банку. Комерційні банки мають складну багаторівневу систему ризиків. Ризики, з якими стикаються різноманітні функціональні підрозділи банку, досить часто суттєво відрізняються. Перед практичними працівниками постає завдання сформувати систему управління банківськими ризиками, до якої входять механізми їхньої профілактики й диверсифікації, пристосовану до реальних умов діяльності кредитних установ. У практиці розвинених країн цю систему реалізує внутрішній аудит. Можна сформулювати такі положення управління банківськими ризиками засобами внутрішнього аудиту: вимоги до системи внутрішнього аудиту; сутність і ставлення до банківського ризику; ієрархія банківських ризиків; управління комерційними ризиками; управління оперативними ризиками; управління фінансовими ризиками.

Система внутрішнього аудиту буде корисною і стійкою при функціонуванні, якщо при її проектуванні враховано чотири основні вимоги, пов'язані з управлінням ризиком. По-перше, система повинна відображати ставлення головних менеджерів до ризику. З'ясовано, що головний менеджер визнає систему внутрішнього аудиту корисною, якщо вона буде доступною і зрозумілою для нього, а основним продуктом такої системи є рекомендації з управління ризиками, доповнені аналітичною поточною інформацією, аналітичною прогнозною інформацією, аналізом і прогнозом діяльності конкурентів.

Друга умова корисності системи -- відсутність у ній перешкод у формі фантомних ризиків. Саме така система забезпечує необхідну й достатню інформацію для аналізу і профілактики реальних ризиків ринкової економіки.

По-третє, має бути забезпечений динамізм системи внутрішнього аудиту, що передбачає її внутрішній саморозвиток. Сектор банківських послуг змінюється разом із змінами в ринковій економіці, інформаційних технологіях і законодавстві. Ці зміни забезпечують інтенсивний і екстенсивний розвиток банків, який характеризують розширення спектра банківських послуг і глобалізація банківської діяльності. Одним із проявів глобалізації національних комерційних банків є освоєння нових регіонів за кордоном.

По-четверте, система повинна забезпечувати диференціацію загального й інтеграцію одиничних ризиків. Інакше кажучи, має бути забезпечений перехід від загальних ризиків до одиничних і навпаки. Це життєво необхідно, оскільки при збільшенні обсягів і видів банківських продуктів та послуг при наявній тенденції зростання числа одиничних банківських ризиків процеси управління загальним банківським ризиком можуть, але не повинні розростатися до нескінченності. Остання вимога зумовлює формування ієрархічної системи банківських ризиків, які впливають на діяльність кредитної установи.

Виходячи із сутності сукупного ризику, ієрархічна система повинна мати щонайменше три рівні: рівень загального ризику, рівень часткових ризиків, рівень одиничних ризиків. Наявність кількох ієрархічних рівнів забезпечить поступальний відбір найзначущіших ризиків як вплив внутрішнього аудиту. Отож для управління ризиком необхідно зрозуміти види й ступінь небезпеки часткових і одиничних ризиків, із якими зустрічаються кредитні організації.

Тільки сукупність вимог сприяє ефективному управлінню загальним ризиком. Вимоги так тісно між собою пов'язані, що ігнорування однієї з них відразу ж негативно позначається на інших, порушуючи імідж внутрішнього аудиту, й призводить до фінансових втрат банку.

Ієрархія банківських ризиків має п'ять рівнів: загальний ризик; три рівні часткових ризиків; одиничні ризики.

Об'єктом управління для служби внутрішнього аудиту є найвагоміші одиничні (одиничні ризики утворюються шляхом диференціації часткових ризиків третього рівня та виділення конкретних фінансових інструментів.) й часткові ризики. Конкретизація часткових ризиків безпосередньо визначає методи управління ними.

Управлінський вплив доцільно здійснювати у двох формах. Аудитори повинні надавати методичну допомогу функціональним службам банку при оцінюванні одиничних ризиків і безпосередньо управляти частковими ризиками.

Таким чином, можна зробити висновок, що багатогранність категорій ризику об'єктивно зумовлює необхідність системи внутрішнього аудиту. Банк може розробити систему внутрішнього аудиту за функціональним принципом, підрозділами або змішану. Незалежно від принципу формування служби внутрішнього аудиту вона повинна охоплювати кожну категорію часткових ризиків і відповідати основним вимогам управління ризиками.

Подальше дослідження цієї теми полягає у розробці інформаційних та організаційних моделей управління ризиками у внутрішньому аудиті банків.

1. Поняття та види банківських ризиків

В період глобалізації фінансових послуг саме банківська система зазнає значну кількість різних ризиків, як безпосередньо пов'язаних з її діяльністю, так і зовнішніх. Надзвичайне значення банківських ризиків для життєдіяльності кредитних та інших фінансових організацій, а також необхідність їх обліку, аналізу і мінімізації визнані у всьому світі.

Під банківським ризиком потрібно розуміти притаманну банківській діяльності можливість (імовірність) несення фінансовою установою втрат і (або) погіршення ліквідності внаслідок настання несприятливих подій, пов'язаних з внутрішніми (наприклад, складність організаційної структури, рівень кваліфікації службовців, організаційні зміни тощо) та (або) зовнішніми (зміна економічних умов діяльності фінансової установи, застосовуваних технологій тощо) факторами.

Особлива увага надається питанням якості систем управління ризиками і внутрішнього контролю, корпоративного управління, обліку та звітності, а також проблемі капіталізації банків при збереженні пріоритетного значення якості капіталу.

Правове регулювання банківських ризиків здійснюється на підставі як Закону України «Про банки і банківську діяльність», так і нормативно-правових актів Національного банку України.

Так, Стаття 30 «Структура капіталу банку» Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає:

Капітал банку включає:

1) основний капітал;

2) додатковий капітал.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають і інші фонди такої самої якості, які повинні відповідати таким критеріям:

1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

2) фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо розкриватись у опублікованих звітах банку;

3) фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи збитків;

4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків.

За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал може включати:

1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);

2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість "прихованих" резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);

3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які повинні відповідати таким критеріям:

вони є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

вони не можуть бути погашені за ініціативою власника;

вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред'явлення банку вимоги про припинення торгових операцій;

вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити такі виплати;

4) субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою договору не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума субординованого боргу, включеного у капітал, щорічно зменшується на 20 відсотків її первинного розміру протягом п'яти останніх років дії договору.

У разі якщо субординований борг наданий в іноземній валюті першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України, він враховується при розрахунку капіталу за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на звітну дату.

Національний банк України має право визначати своєю постановою інші складові додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування.

Додатковий капітал не може бути більш як 100 відсотків основного капіталу.

Відповідно до статті 44 «Управління ризиками» Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк створює постійно діючий підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Банки самостійно вирішують і створюють органи управління фінансовими ризиками з метою забезпечення сприятливих фінансових умов захисту інтересів вкладників та інших кредиторів.

Відповідно до документів Базельського комітету з банківського нагляду Національним банком України розроблено правовий режим банківських ризиків і правові засоби їх мінімізації. Зокрема, це Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368. На підставі аналізу положень цієї Інструкції можна виділити такі види банківських ризиків:

- ризик ліквідності - ризик збитків внаслідок нездатності банку забезпечити виконання своїх зобов'язань у повному обсязі;

- кредитний ризик - ризик виникнення збитків у банку внаслідок невиконання, несвоєчасного виконання чи неповного виконання боржником фінансових зобов'язань перед банком відповідно до умов договору;

- ринковий ризик - ризик виникнення у банку збитків внаслідок несприятливої зміни ринкової вартості фінансових інструментів торговельного портфелю, а також курсів іноземних валют і (або) дорогоцінних металів;

- операційний ризик - ризик виникнення збитків у результаті невідповідності характеру і масштабам діяльності банку та (або) вимогам чинного законодавства внутрішніх порядків і процедур проведення банківських операцій, порушення службовцями банку та (або) іншими особами тощо;

- правовий ризик - ризик виникнення у банку збитків внаслідок недотримання банком вимог законодавства та укладених договорів, невірні юридичні консультації, неправильне укладення документів тощо;

- ризик втрати ділової репутації - ризик виникнення банку збитків у результаті зменшення кількості клієнтів через формування у суспільстві негативного уявлення про фінансову стійкість банку, якість наданих ним послуг або характер діяльності в цілому;

- стратегічний ризик - ризик виникнення у банку збитків у результаті помилок при прийнятті рішень, які визначають стратегію діяльності і розвитку банку;

- ризик виникнення у банку збитків через невиконання іноземними контрагентами (юридичними, фізичними особами) зобов'язань у зв'язку з економічними, політичними, соціальними змінами, а також внаслідок того, що валюта грошового зобов'язання може бути недоступною контрагенту через особливості національного законодавства (незалежно від фінансового становища самого контрагента).

Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Ризики в банківській діяльності випливають із специфіки банківських операцій, що здійснюються в умовах ринкових відносин, та означають імовірність одержання доходів, менших від очікуваних, зниження вартості активів. Підвищені банківські ризики призводять до значних фінансових утрат і, як наслідок, до банкрутства банків.

Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов'язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів.

Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

Під контрагентом потрібно розуміти будь-яку особу (фізична чи юридична), яка має з банком відносини фінансового характеру (банк надає кошти у вигляді безстрокових або строкових депозитів; надає кредит; продає цінні папери власної емісії; має дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами банку та банками, у тому числі за нарахованими та простроченими доходами). При цьому контрагент може одночасно мати з банком відносини іншого характеру (зокрема трудові). Порядок класифікації активних операцій банків і визнання їх нестандартними, формування та використання резервів під ці операції, мінімальний розмір резервів під активні операції банків установлюється відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) має становити 120 млн.грн.

Розмір регулятивного капіталу банку не може бути меншим, ніж його статутний капітал.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності визначається як співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту (вкладень у боргові цінні папери) безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав (за умови, що забезпечення відповідає вимогам пункту 2.5 глави 2 розділу VI цієї Інструкції) і зважених за ступенем кредитного ризику.

Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

Кредитна діяльність банків пов'язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані оцінювати кредитоспроможність 7 своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.

Кредитоспроможність - наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента (або групи пов'язаних контрагентів), до регулятивного капіталу банку.

2. Оцінка бінківських ризиків. Методи оцінки банківських ризиків

Схема 1. Послідовність етапів процесу управління кредитним ризиком

Оцінка кредитного ризик портфеля облігацій

У зв'язку з бурхливим зростанням ринку корпоративних облігацій управління ризиками, пов'язані з зміною кредитного рейтингу корпорацій стає найактуальнішим моментом діяльності банків, страхових компаній, і пенсійних фондів, які є основними інвесторами цього ринку довгострокових цінних паперів. Зміна кредитного рейтингукорпорации-емитента цінних паперів буде спричинить зміни вартості облігації протягом визначеного періоду, тому корпоративним інвесторам необхідний розрахунок можливих втрат.

У таблиці, опублікованій рейтинговим агентством S&P, показано ймовірність переходу корпорації вже з кредитного рейтингу на другий.

Рейтинг	>AAA	>AA	A	>BBB	>BB	B	>CCC	>Default

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

>AAA	90.81	8.33	0.68	0.06	0.12	0.00	0.00	0.00
>AA	0.70	90.65	7.79	0.64	0.06	0.14	0.02	0.00
A	0.09	2.27	91.05	5.52	0.74	0.26	0.01	0.06
>BBB	0.02	0.33	5.95	86.93	5.30	1.17	0.12	0.18
>BB	0.03	0.14	0.67	7.73	80.53	8.84	1.00	1.06
B	0.00	0.11	0.24	0.43	6.48	83.46	4.07	5.20
>CCC	0.00	0.00	0.22	1.30	2.38	11.45	64.86	19.79
>Default	0.00	0.00	0.00	0.00	0.00	0.00	0.00	100.00

(джерело S&P Credit Week,April 15, 2008)

З розподілу ймовірності зміни рейтингу корпорації, будується графік граничних значень ймовірності переходу корпорації від рівня кредитного рейтингу до іншого.

Далі компанії проводиться оцінка ймовірного зміни вартості портфеля корпоративних облігацій протягом певного тимчасового інтервалу, що дозволяє їм отримати кількісну міру можливих втрат за обраний замовником період.

До того ж методологія розрахунків дозволяє враховувати ефекти кореляції між кредитним рейтингом окремого емітента і кредитним рейтингом галузі, і навіть рейтингами інших емітентів. Це дає можливість будувати асиметричні розподілу, сильно усунуті до області збитків, і тим самим моделювати процеси "ланцюгового дефолту" - ефекту доміно, викликаного фінансової взаємозалежністю емітентів.

Це лише окремі з можливостей оцінки кредитного ризику Історично що склалася практика розглядає кредитний ризик окремо від інших ризиків, у зв'язку з ніж нормативи по достатності банківського капіталу, зазвичай, встановлюються без будь-якого на наукове обґрунтування. Така практика в веде до нераціональному розміщення капіталу і неадекватному відношенню керівництва банків до управління наявними ризиками і сприяють прийняттю нових. У зв'язку з цим перед банками йдеться про розробці єдиної системи оцінки ризику бракує сукупного портфеля банку, котра враховує як ринкові, і кредитні ризики.

Відсотковий ризик

Спочатку визначимо досліджувану систему, умови де вона існує, її елементи та зв'язку з-поміж них, тобто чинники, які б виникненню цього виду ризику.

Відсотковий ризик - небезпека отримання несприятливих результатів через зміну відсоткові ставки. Небезпека отримання несприятливих результатів для банку виявляється у отриманні збитків чи недоотримання прибутку, або у падінні вартості банку. Слід звернути увагу, що прибуток банку перестав бути незалежним показником. Вона характеризує як діяльність самого банку, а й ринкову ситуації у цілому. Методики оцінки рівня відсоткового ризику: 1Геп менеджмент однією з головних показників позиції банку з процентному ризику є ступінь незбалансованості (неузгодженості) між активами і пасивами. Незбалансованість належить до різниці у часі, протягом якого можуть відбутися зміни відсоткові ставки за активами іпассивам.

Управління ГЭПом

ЕТАПИ	ХАРАКТЕРИСТИКА	ДІЇ
Перший етап	Низькі відсоткові ставки, у майбутньому очікується їх зростання.	Збільшити терміни позикових коштів Скоротити кредити з фіксованою ставкою. Скоротити терміни портфеля цінних паперів. Продати цінних паперів. Одержати довгострокові позики. Закрити кредитні лінії.
Другий етап:	>Растущие відсоткові ставки, очікується досягнення максимуму у майбутньому.	>1.Начать скорочення термінів позикових коштів. >2.Начать подовжувати терміни інвестицій. >3.Подготовиться до початку збільшення частки кредитів з фіксованою ставкою. >4.Подготовиться до підвищення інвестицій у цінних паперів. >5.Рассмотреть можливість погашення заборгованості з фіксованою відсотком.
Третій етап	Високі відсоткові ставки, у майбутньому очікується зниження.	>1.Сократить термін позикових коштів. >2.Увеличить частку кредитів з фіксованою ставкою. >3.Увеличить терміни портфеля цінних паперів. >4.Запланировать майбутній продаж активів. >5.Сконцентрироваться на нових кредитні лінії клієнтам
Четвертий етап	>Падающие відсоткові ставки, очікується досягнення мінімуму у майбутньому	1. Почати подовжувати терміни позикових коштів. 2. Почати скорочення термінів інвестицій. >3.Начать збільшення частки кредитів з перемінної ставкою. >4.Начать скорочення інвестицій у цінних паперів. >5.Виборочно продавати активи з фіксованою ставкою. >6.Начать планування довгострокової заборгованості з фіксованою ставкою.

РозрахунокГЭП

>ГЭП(Дисбаланс)тис.руб.	189094	26081,02	-286976	134046	180592	135351
Нагромадженийдисбаланс(ГЭП)тис.руб.	***	26081,02	-260895	-126849	53743,02	189094,02
Співвідношення чутливих зміну відсоткові ставки активів і пасивів	120,69	116,04	54,07	230,50	1521,17	1300,00
Характеристика стану		По	По	по	По	по
Банку (чутливість)	***	активам	>пассивам	активам	активам	активам
Чистий відсотковий дохід банку скорочуватиметься, якщо		% ставки	% ставки	% ставки	% ставки	% ставки

>Строка “>ГЭП” у цій таблиці показує, якою мірою активи і пасиви банку піддаються процентному ризику у цьому періоді. Нею видно, як різні періоди піддаються руху відсоткової ставки.Строка “накопиченийГЭП” показує сумуГЭП по попереднім періодам. Вона показує стан активів і пасивів загалом до цього періоду, а чи не у тому конкретному періоді, як і рядку “>ГЭП”. Як очевидно з таблиці, в банку на обрії планування від 1 до 3 місяців зберігається негативний дисбаланс активів і пасивів (>ГЭП). На даному обрії банк чутливий попассивам. Краткосрочних активів менше, ніж короткострокових пасивів. Якщо всі ставки одночасно підвищуються однією й саму величину, то витрати з виплаті відсотків зростуть більше, ніж дохід у вигляді відсотків, оскільки більше пасивів переоцінюється. Чистий відсотковий дохід у тому випадку зменшується. Коли ж відсоткові ставки падають, то зменшення витрат за виплату відсотків перевершує зменшення відсоткових доходів, і тому чистий відсотковий дохід збільшується. На інших проміжках ситуаціяобратная-наблюдается позитивнийГЭП. У разі в банку більше чутливих активів, ніж пасивів. При зростанні відсоткові ставки чистий відсотковий дохід збільшується, а при зменшенні ставок знижується. Таку ситуацію можна пояснити тим, що банк залучає кошти на короткостроковому ринку, де вони дешевше, і вкладає їх у довгостроковому ринку, де вони дорожче. Це дуже поширена стратегія поведінки. Така політика управління абсолютно нормальна, але у стабільної економіці, коли відсоткову ставку не робить особливих стрибків.

3. Мінімізація банківських ризиків як наслідок розвитку

Особливу увагу аудиту в кредитних організаціях має спрямувати на обмеження ризиків, прийнятих кредитними організаціями, і забезпечення порядку проведення операцій та угод. Під ризиками банківську діяльність розуміється можливість втрати ліквідності і (чи) фінансових втрат (збитків), що з внутрішніми зовнішніми чинниками, впливають на діяльність банку.

Перелічення й визначення ризиків наводяться відповідно до рекомендаціями Базельського комітету з питань банківському нагляду "Основні принципи ефективності банківського нагляду": ризики, викликані наслідками неправомірних чи некомпетентних рішень окремих працівників. Ці ризики творяться у умовах перевищення виконавчими особами банку встановлених повноважень із прийняттю рішень, недотримання співробітниками банку встановлених процедур проведення операцій, і навіть порушення правив і етичних норм.

Дані ризики включають:

- розкрадання цінностей;

- проведення операцій та операцій, завдають банку збитки, приховування результатів таких операцій;

- залучення банку комерційні стосунки з тіньової чи

кримінальної економікою;

- ризики ліквідності та зниження капіталу, формовані рішеннями

управлінського апарату. Ликвидностью банку називається його

здатність задовольняти своєчасно вимоги своїх вкладників

та інших кредиторів. Ризик ліквідності - ризик, обумовлений тим, що

банк може досить ліквідний або занадто ліквідний. Ризик

недостатньою ліквідності - це ризик те, що банк зможе своєчасно й без втрат виконати свої зобов'язання. Ризик

зайвої ліквідності - це ризик втрати доходів банку через надлишку

високоліквідних, отже низькодохідних активів;

- кредитний ризик: кредитна діяльність вимагає певних суджень щодо кредитоспроможності позичальника. Під кредитним ризиком зазвичай розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитного договору, т. е. не повернення (в цілому або частково) основний суми боргу та відсотків у ній в встановлені договором терміни. Можливості управління зовнішніми чинниками дуже обмежені, хоча діями банк може пом'якшити їхнього впливу чи запобігти великі втрати при грамотному прогнозуванні. При аудиторської перевірці кредитної політики аудитори можуть виявити недоліки, які ведуть до підвищення рівня ризику і підказати основні напрями мінімізації. Основні дії управління кредитним ризиком ставляться до сфери внутрішньої політики банку: попередній аналіз кредитоспроможності позичальника, диверсифікація кредитного портфеля; створення резервів покриття кредитного ризику; вимога забезпеченості позичок та його над цільовим використанням, моніторинг за виданими позичкам;

- страхової ризик чи ризик неперевода коштів: цей ризик пов'язані з економічними, соціальними чи політичними умовами країни позичальника;

- ринковий ризик: банки несуть ризик втрат по балансовими і позабалансовим статтям у зв'язку з рухом ринкових цін. Специфічним елементом ринкового ризику є валютний ризик: банки виступають агентами ринку, встановлюючи курс на свої клієнтів чи підтримуючи відкриті валютні позиції. Ринкові ризики різко зростають у період потрясінь на ринках; - відсотковий ризик: цей ризик пов'язані з впливом на фінансове становище банку несприятливого зміни відсоткові ставки. Цей ризик вихлюпнеться як і одержуваних банком доходах, і у вартості його активів, зобов'язань та позабалансових статей, проявляється як у суто банківським операціям, і за операціями на фінансові ринки. Це ймовірна втрата доходу банку результаті зміни рівня ринкової відсоткової ставки, отже, значного зменшення маржі, відомості її нанівець чи негативному значенням. Відсотковий ризик також може бути пов'язане з зрушеннями у структурі відсоткові ставки, т. е. обумовлений виникненням асиметрії рухається окремих відсоткові ставки. І тут виділяють базисний ризик. Наприклад, банк може робити всі можливе, аби домогтися відповідності між активами і пасивами за термінами погашення. Проте схильність ризику зміни відсоткові ставки не ліквідована, якщо відсоткові ставки за кредитами визначаються з урахуванням ставок міжбанківського ринку, а, по депозитах безпосередньо до цього ринку не прив'язані. Будь-яке невідповідність рухається базових ставок, визначальних дохідність активів і пасивів, можуть призвести до доходів чи збитків, отже, ризики зміни відсоткові ставки продовжують може бути. Мета управління відсотковим ризиком - його мінімізація при прийнятному рівні прибутковості і підтримці ліквідності.

- ризик втрати ліквідності: цей ризик пов'язані з можливим невиконанням банком своїх зобов'язань чи необеспечением необхідного зростання активів;

- операційний ризик: найважливіші види операційних ризиків пов'язані з порушенням процесу внутрішнього контролю та управління банком, соціальній та разі суттєвого збою ОС;

- правової ризик: виникнення що така ризиків пов'язані з неадекватними чи некоректними юридичними порадами або не так складеної документацією, ще, сюди можна віднести недосконалість законодавчої бази для

Якщо з тим становищем, що якісний аудит - це у першу чергу такий аудит, що відповідає стандартам, очевидна необхідності існування і дотримання аудиторами такого пакета документів як стандарти.

Висновок

Отже, розгляд найвідоміших видів банківських ризиків показав їх розмаїтості та складну вкладену структуру, тобто одна частка ризику визначається набором інших. Наведений перелік далеко ще не вичерпний. Його розмаїтість в значною мірою визначається всеувеличивающимся спектром банківських послуг CSFB. Розмаїття банківських операцій доповнюється розмаїттям клієнтів - іизменяющимися ринковими умовами.

Дуже важливо було, щоб у організації розроблено й впроваджені процедури із управління ризиками, і навіть моделі, їх оцінки - у тому основне завдання функціїриск-менеджмента. До завдань належить і твердження методик кількісних оцінок ризиків, моніторинг лімітів та збільшення ризиків, розробка адекватних форм звітності, створення плану роботи у нестандартних умовах.

Статистичні моделі для прогнозу ризиків дають суперечливі і необ'єктивні прогнози, недооцінюючи ризик спільного падіння різних активів.Вибрана краща міра ризику, тоді як кращі моделі ризику існують. Необхідна розробка перспективніших моделей і лобіювання відповідних програмних засобів з оцінки кредитних ризиків фізичних юридичних осіб, які мають суттєвими перевагами точності,робастности, прозорості й можливості автоматизації аналізу, оцінки й управління ризиками

Нині фінансову кризу призвів до зростання банківських ризиків, виникненню значних збитків, які створюють загрозу фінансової стійкості кредитних організацій корисною і російської банківської системи загалом.

Підсумовуючи роботі, слід зазначити таке. Сучасний банк не боїться ризику, він трактується як із елементів своєї діяльності, з яким необхідно методично працюватимете, і яких можна і треба управляти.

Список використаної літератури

1. Приходько Р. М. Проблеми організації та методики проведення аудиту комерційних банків. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2005. - №77 -78. - с. 52 - 54.

2. Приходько Р. М. Напрямки вдосконалення організації внутрішнього аудиту банків України. //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2005. - №77 -78. - с. 81 - 83.

3. Швець Н. Р. Внутрішній аудит у банку: сучасні тенденції в Україні. // Банківська справа. - 2007. - №2. - с. 105 - 112.

4. ЛаврушинО.И. Баківськоа справа. Підручник. - М.:КНОРУС, 2008. -768с.

5.Галанов В.А. Основи банківської справи. Підручник. - М.: ФОРУМ:ИНФРА-М, 2007. -288с.

6. Сенчагов А.І. Архипов А.І. Фінанси, грошове звернення української й кредит. Підручник. - М.: ТКВелби; Видавництво Проспекта, 2005. -720с.

7. ЖарковскаяЕ.П. Банківська справа.Уч.пособие. - М.:Омега-л, 2008. -288с.

8. ШевчукД.А. Банківські операції. Принципи, дохідність, контроль, ризики. - М.: Гросс Медіа, 2007. -256с.

9. Челноков В.А. Гроші, кредит, банки.Уч.пособие.- М.:Юнити-Дана, 2005. -366с.

Размещено на Allbest.ru

...