Хвалінський Станіслав Олександрович

Актуальність теми. Банківська система відіграє надзвичайно важливу роль в економічному житті відкритих економік, оскільки вона: 1) стимулює заощадження, об'єднуючи їх в одне ціле; 2) трансформує ці заощадження в інвестиції; 3) обирає та підтримує найбільш ефективні інвестиційні проекти. Іншими словами, вона має забезпечувати не тільки розвиток та процвітання економіки, а й функціонування її взагалі. Оскільки банківські системи, окрім економічної, пронизують політичну та соціальну сфери сучасного суспільства, будь-які несприятливі фактори в соціально-економічному організмі впливають на банківський сектор і можуть призвести його до суттєвого дисбалансу. Останнім часом такі негативні фактори почастішали та посилились в результаті деструктивних наслідків фінансової глобалізації.

Всі країни підвладні такому негативному впливу, особливо країни Центральної та Східної Європи, оскільки проблеми адаптації до глобалізації та зростання фінансової нестабільності поєднуються із „проблемами росту”, проблемами розвитку ринкової економіки і ринкового банківського сектору. Слабка фінансова система, значна зовнішня заборгованість, виражена в іноземній валюті, недосконалий нагляд та втручання держави в розподіл та оцінку кредитів підсилюють ризики банківських систем таких країн зіштовхнутися з кризами. В якості представників країн Центральної та Східної Європи було обрано Чехію та Польщу, оскільки вони наділені характеристиками, які є типовими для цієї групи країн і можуть слугувати прикладом для наслідування для України.

Банківські кризи складно подолати, тому єдиним ефективним заходом може бути моніторинг сигнальних показників та стабілізуючий вплив на банківську систему. Тому проблема розробки системи попередження банківських криз та вдосконалення методів стабілізації банківських систем країн Центральної та Східної Європи є актуальною.

Важливу роль у теоретичному та емпіричному дослідженні проблематики банківських криз та антикризового регулювання банківського сектору відіграють роботи таких зарубіжних вчених, як А. Деміргук-Кант, Б. Деніел, Г. Камінскі, М. Косе, М. Найт, Р. Рансір, С. Шмуклер, Е. Фрідл, Ю. фон Хаген та інші. Серед вчених з СНД проблематика фінансових та банківських криз відображена в працях таких науковців, як П. Бойко, І. Ковзанадзе, Є. Корзов, К. Рудий, Є. Ясін та інші. Серед вітчизняних науковців, праці яких присвячені проблематиці причин, наслідків та шляхів подолання фінансових криз, слід назвати В. Андрійчука, Л. Бакаєва, О. Білоруса, А. Гальчинського, С. Глущенко, Л. Кістерського, В. Мазуренка, В. Новицького, Ю. Пахомова, О. Плотнікова, О. Сохацьку, А. Філіпенка та інших.

Разом з тим, у роботах зарубіжних та вітчизняних вчених залишаються не достатньо висвітленими певні аспекти даної наукової тематики.

Зокрема, недостатньо окреслені особливості зародження та протікання банківських криз в країнах Центральної та Східної Європи, відсутня належна методологічна розробка механізмів датування та передбачення банківських криз та ін. У роботах вітчизняних вчених, присвячених даному напрямку, відсутні цілісні моделі прогнозування банківських криз, не знайшли достатнього висвітлення проблеми антикризової державної політики.

Все вищезазначене зумовило вибір теми, структуру та зміст дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах тематики наукової роботи Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України „Адаптація валютно-фінансових систем ризикових економік до світових інтеграційних процесів” (державний реєстраційний номер 0107U011796). Особисто автором розроблено рекомендації щодо попередження та врегулювання банківських криз і впровадження антикризових заходів в банківській системі України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення та обґрунтування критеріїв антикризової політики банківського сектору з урахуванням системних факторів розгортання та поширення кризових явищ в банківських системах країн Центральної та Східної Європи.

Досягнення поставленої мети дослідження передбачає розв'язання комплексу завдань, що детермінують структуру даної наукової роботи:

розкриття теоретико-методологічної сутності банківських криз;

виявлення передумов вразливості банківських систем країн Центральної та Східної Європи;

висвітлення та узагальнення сучасних підходів до розробки систем раннього попередження банківських криз в контексті антикризової політики банківського сектору;

висвітлення комплексу типових індикаторів банківських криз для економік з ринками, що формуються;

визначення ролі банківського регулювання та нагляду в створенні стійкої банківської системи;

розкриття та узагальнення досвіду країн Центральної та Східної Європи в напрямку підвищення стійкості банківської системи;

вдосконалення методики прогнозування банківських криз в Україні;

обґрунтування параметрів антикризової політики банківського сектора в Україні з урахуванням досвіду країн Центральної та Східної Європи.

Об'єктом дослідження є система макроекономічного регулювання, як фактор запобігання кризовим явищам в банківських системах відкритих економік.

Предметом дослідження є механізми та інструменти антикризової політики країн Центральної та Східної Європи.

Методи дослідження. Методологічну основу даного дисертаційного дослідження становлять системно-структурний та історико-логічний підходи до аналізу економічних процесів. При проведенні дослідження використовувались методи абстракції, синтезу, статистичного, порівняльного, якісного та кількісного, кластерного, факторного та регресійного аналізу.

Інформаційною базою дослідження є наукові праці зарубіжних та вітчизняних вчених, закони України та нормативні акти, статистичні дані НБУ, Державного комітету статистики, дані міжнародної фінансової статистики МВФ, матеріали досліджень МВФ, Світового Банку, Банку міжнародних розрахунків та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Основні результати, що отримані в ході вирішення завдань даного дисертаційного дослідження та становлять наукову новизну полягають в наступному:

вперше:

обґрунтовано категоріально-методологічні засади класифікації причин виникнення банківських криз на дві категорії: „стан” і „подія”. До категорії „стану” відносяться причини, що визначають умови функціонування банківської системи („слабкі місця”), а до категорії „події” належать причини, що здатні вивести банківську систему зі стану рівноваги („шоки”). Категорію „події” описують ті мікроекономічні, макроекономічні та фінансові показники, які можуть швидко змінюватись в часі, а категорію „стану” - статичні макроекономічні, фінансові та інституційні показники, оскільки вони змінюються повільніше і визначають середовище, в якому знаходиться банківська система. Запропоноване розмежування акцентує увагу на несприятливих умовах функціонування банківських систем країн Центральної та Східної Європи;

обґрунтовано методику прогнозування кризових явищ в банківських системах країн Центрально-Східної Європи, що полягає у послідовному використанні кластерного, факторного та регресійного аналізу і використанні квартальних даних, ідентифікує кризові періоди, дозволяє включати до аналізу значний перелік показників, між якими можлива мультиколінеарність, результати моделі представляються у вигляді ймовірності настання кризового випадку. Методика підтвердила залежність вірогідності настання банківських криз від поєднання економічних „шоків” зі „слабкими місцями” в економічній системі. „Слабкими місцями” виявились зниження темпів росту ВВП та зниження стійкості банківської системи до відтоку капіталів. „Шоками” виявились ослаблення курсу гривні відносно СПЗ, падіння миттєвої ліквідності та кредитний бум;

обґрунтовано метод обчислення відрахувань до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на основі залежності суми від ризикованості діяльності банку (стосується тільки універсальних установ), який полягає у встановленні мірою ризику нормативу достатності капіталу (Н2). Врахування ризикованості діяльності з одного боку зменшує мотиви банків приймати надмірний ризик, з іншого боку заохочує добросовісне керівництво банків і надалі підтримувати на належному рівні управління фінансовою установою;

отримали подальший розвиток:

концептуальний підхід щодо визначення ролі банківського регулювання та нагляду в забезпеченні стійкості банківських систем країн Центральної та Східної Європи. Зокрема доведена ефективність здійснення банківського регулювання однією наглядовою інституцією в особі центрального банку. Центральному банку легше впроваджувати інновації в регуляторній сфері, залучати кращих співробітників, уникнути дублювання повноважень, зменшувати затрати на регуляторну діяльність за рахунок ефекту масштабу, дозволить підвищити ефективність нагляду за багатопрофільними фінансовими установами;

теоретичне обґрунтування методів підтримки стабільного стану банківського сектору на прикладі країн Центральної та Східної Європи. Зокрема, доведено ключову роль системи страхування депозитів в мережі фінансової безпеки Польщі. Доведено, що уникнути паніки і банкрутств протягом кризи дозволили: взаємодія всіх елементів мережі фінансової безпеки, попереджувальне фінансування проблемних установ, широке коло повноважень Банківського фонду гарантування, в т.ч. і участь у злиттях проблемних установ зі стабільними;

удосконалено:

концептуальні засади антикризової політики банківського сектору, зокрема розширено поняття „антикризова політика”: доведено, що вона повинна ґрунтуватись не тільки на подоланні кризи, а й на її попередженні. Обґрунтовано, що попередження банківських криз має досягатися шляхом прогнозування кризових явищ в банківському секторі і шляхом зміцнення банківської системи за рахунок поліпшення нагляду та регулювання і підвищення стійкості власне банківських установ;

метод ідентифікації кризових періодів в банківському секторі за допомогою індексу тиску на валютний ринок, шляхом адаптації підходу ідентифікації валютних криз, запропонованого Г. Камінскі, до банківських криз. Даний метод відрізняється від попередніх тим, що дозволяє визначати жорсткість кризи. Метод ідентифікував кризові періоди в банківському секторі України протягом 2004-2010 рр. та визначив степінь їх тяжкості;

систему індикаторів-передвісників наближення банківської кризи, що охоплює широке коло мікроекономічних, макроекономічних, фінансових та інституційних показників і є гнучкою, адаптованою до використання в моделях, що охоплюють як декілька країн, так і одну; визначає вплив структури системи страхування депозитів та завершеності мережі фінансової безпеки на стійкість до криз. Вихідною гіпотезою є припущення, що наявність співстрахування, обмежених виплат, обов'язкової участі в системі страхування всіх банків та сформованість системи фінансової безпеки підвищують стійкість до криз.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблені в результаті дисертаційного дослідження теоретичні положення та практичні рекомендації можуть бути використані як елемент методологічної бази національної антикризової фінансової політики.

Запропонована автором методика прогнозування кризових явищ в банківському секторі була використана підкомітетом з питань міжнародної економічної політики Верховної Ради України (довідка про впровадження № 05-111 від 04 червня 2010 р.), АТ „УкрСиббанк” (довідка про впровадження № 37-21/10620 від 16 червня 2010 р.). Запропоновані автором основні методи реалізації антикризової політики банківського сектору та розроблена математична модель прогнозування кризових явищ в банківській системі використовуються групою Радників Голови НБУ при підготовці аналітичних рекомендацій керівництву НБУ з питань макрорегулювання базових монетарних процесів у банківській сфері (довідка про впровадження від 7 червня 2010 р.). Результати теоретичних досліджень та практичні рекомендації дисертації були використані при викладанні навчальних дисциплін „Міжнародна економічна діяльність України”, „Міжнародні економічні відносини”, „Світова економіка” Інституту міжнародних відносин при Національному авіаційному університеті (довідка про впровадження № 16/10-116 від 17 вересня 2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним науковим дослідженням, усі результати отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Результати даного дослідження пройшли апробацію на І Всеукраїнській науково-практичній конференції „Сучасний стан та перспективи розвитку банківської справи в Україні”, (м. Львів, 17-18 травня 2007 р.), IV Міжнародній науково-практичній конференції „Постигането на висшето образование” (Болгарія, м. Софія, 17-25 листопада 2008 р.), Міжвідомчій науково-теоретичній конференції „Світові процеси капіталізації: економічний, політичний, соціальний аспект” (Київ, ІСЕМВ НАН України 15 квітня 2008 р.), IV Міжнародній науково-практичній конференції „Научно пространство на Европа” (Болгарія, Софія, 15-30 квітня 2008 р.), Міжвідомчій науково-теоретичній конференції „Світова фінансова криза та її вплив на країни з ризиковими економіками” (Київ, ІСЕМВ НАН України 25 листопада 2008 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції „Nauka i inowacja - 2009” (Польща, Перемишль, 7-15 жовтня 2009 р.), Науковій конференції „Державне антикризове управління національною економікою: світовий досвід та проблеми в Україні” (Київ, Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана, 14-15 квітня 2010 р.), Засіданні „круглого столу” „Глобальна роль міжнародних фінансових організацій у періоди економічних криз” (Київ, КУТЕП, 6 квітня 2010 р.), VII Міжвідомчій науково-практичній конференції „Шляхи реформування української економіки для отримання конкурентних переваг в посткризових умовах” (Київ, ІСЕМВ НАН України 20 травня 2010 р.), VІ Міжнародній науково-практичній конференції „Nauka i inowacja - 2010” (Польща, Перемишль, 7-15 жовтня 2010 р.), VIII Міжвідомчій науково-практичній конференції „Проблеми адаптації валютно-фінансових систем ризикових економік в контексті світових інтеграційних процесів” (Київ, ІСЕМВ НАН України 30 листопада 2010 р.).

Публікації. Основні положення опубліковано автором у 6 одноосібних працях наукових фахових видань, 8 публікаціях у матеріалах конференцій та 3 публікаціях у інших виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 4,74 д.а.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 191 сторінку. Дисертація містить 13 таблиць, 18 рисунків, 155 найменування використаних джерел на 15 сторінках, 6 додатків на 6 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито ступінь наукової розробки теми, показано зв'язок з науковими програмами, планами й темами, визначено мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження, обґрунтовано наукову новизну, практичне значення одержаних результатів та їх апробація.

Перший розділ дисертації „Теоретико-методологічні засади впровадження антикризової політики банківського сектору в умовах фінансової глобалізації” присвячений аналізу теоретичних моделей виникнення, розгортання та поширення банківських криз, дослідженню причин вразливості банківських систем країн Центральної та Східної Європи, попередженню кризових явищ в контексті антикризової політики банківського сектору.

Фінансова нестабільність як результат фінансової глобалізації та лібералізації несе в собі валютні, банкові та боргові складові, взаємне переплетення яких паралізує функціонування окремих сегментів фінансового ринку, таким чином порушуючи виконання ним розподільних та перерозподільних функцій. В підсумку все це призводить до коливань в рівновазі економічних систем країн, провокуючи появу фінансових криз. Найбільш чутливою до зовнішніх змін є банківська система.

Основними функціями банківської системи є залучення вільних коштів, розподіл залучених кошів між прибутковими проектами, допомога у веденні бізнесу комерційним сектором. Отже, банківська криза - це порушення виконання цих функцій банківською системою. В наукових колах не існує єдиного визначення поняття „банківська криза”, так само, як і не існує єдиного підходу до визначення причин виникнення цих криз. Серед існуючих підходів можна виділити наступні: теорія фінансової нестійкості, підхід монетаристів, теорія раціональних очікувань, теорія раціонування кредиту, теорія асиметричної інформації, теорія спекулятивних атак, теорія тригерних точок та теорія інституційної слабкості. Наслідки банківських криз для країн Центральної та Східної Європи неоднозначні: з одного боку витрати на подолання кризи можуть досягати 42% ВВП, з іншого, - при правильній стратегії виходу з кризи, може відбутись оздоровлення та зміцнення банківської системи. Проведений аналіз дозволяє зробити власне визначення банківської кризи - це розлад системи перерозподілу грошових потоків спричинений нестабільністю банківської системи, що проявляється в масовому знятті коштів з депозитів, кредитній рестрикції, підвищенні реальних відсоткових ставок, банкрутствах банків, зниженні пропозиції грошей, що в результаті приводить як до негативних явищ у короткостроковому періоді, так і до позитивних у довгостроковому, в залежності від ефективності стратегії подолання кризи.

Протягом двох останніх десятиліть, країни Центральної та Східної Європи на шляху складних економічних перетворень зазнали банківських криз різної тяжкості (причому деякі країни неодноразово), і, оскільки процес трансформації досі триває, залишається ризик появи нових криз. Причинами банківських криз є поєднанням банківських шоків („подія”) з „слабкими місцями” в банківській системі („стан”). В проаналізованій літературі таке розмежування чітко не простежується, одразу наводяться безпосередні причини банківської кризи. Запропоноване розмежування акцентує увагу на слабких місцях банківських систем країн Центральної та Східної Європи, дозволить побудувати ефективну стратегію попередження виникнення банківських криз шляхом зменшення вразливості банківських систем. Згідно до запропонованого підходу можна провести класифікацію причин виникнення банківських криз: „стан” - „слабкі місця” банківських систем (несприятливе макроекономічне середовище, недоліки в правовій та інституційній системах і в практиці звітності, недостатня відкритість, відсутність дієвої політики ліквідації банківської кризи та оздоровлення банківського сектору, неефективна практика внутрішнього управління банком, недосконала державна валютно-кредитна політика та ін.) і „подія” - банківські шоки (зміна режимів, кредитний бум, обвал цін на банківські активи, бурхливий приток капіталу та інші шоки зовнішнього або внутрішнього походження).

Ризик виникнення банківської кризи в країнах Центральної та Східної Європи обумовлює зацікавленість урядів, наглядових інституцій, міжнародних фінансових організацій та інвесторів в розробці методів, що допоможуть передбачити появу проблем в банківській системі. Ці методи знаходять своє втілення в антикризовій політиці банківського сектору. Антикризова політика банківського сектору - це система заходів і дій у сфері координації роботи та визначення генеральної лінії дій гарантових та наглядових інституцій банківського сектору з метою забезпечення стабільного функціонування банківської системи у відповідності з цілями та задачами держави. З огляду на нестабільність, привнесену фінансовою глобалізацією та лібералізацією, необхідно ширше підійти до даної проблематики і розглядати антикризову політику не стільки як дії, спрямовані на подолання кризи, а й більшою мірою як дії, спрямовані на недопущення кризи. В такому разі ефективною можна вважати ту політику, яка не допустила розгортання кризових явищ. Тому ефективна антикризова політика банківського сектору має послуговуватись певними методами, що заздалегідь дозволяють передбачити кризові тенденції в банківській системі, і системи раннього попередження банківських криз мають стати одним із основних інструментів успішної антикризової політики.

Системи раннього попередження (СРП) бувають двох видів: засновані на сигнальному підході і на економетричному моделюванні. Підходи, що не вписувались в загальну класифікацію („зміна режимів”, бінарне дерево класифікації) слід виокремлювати як самостійний вид. Доведено, що для прогнозування банківських криз в країнах Центральної та Східної Європи слід використовувати методи багатофакторного статистичного аналізу (кластерний, факторний та регресійний аналізи). Використання даних максимум квартального інтервалу дозволить підвищити точність моделі. Для датування використовуються два основні підходи: якісний (відображає такі події на ринку, як банкротства, обсяги витрат держави на подолання кризи, втручання держави та ін.) та індекс натиску на валютний ринок. В даному дослідженні використаний індекс натиску на валютний ринок, оскільки набіги, закриття та втручання держави скоріше є епіцентром кризи, а початок кризи відображає надмірний попит на ліквідність на грошовому ринку.

У другому розділі „Світовий досвід впровадження заходів із запобігання банківських криз” визначаються основні передумови наближення банківських криз, проводиться аналіз ролі регулювання та нагляду у створенні стійкої банківської системи, визначається залежність стійкості банківської системи від рівня капіталізації банків.

Важливим питанням для побудови СРП є визначення переліку показників (індикаторів), які можуть сигналізувати про наближення кризи банківського сектору. У відповідності з авторським підходом „стану та події”, до індикаторів „події” віднесемо ті мікроекономічні, макроекономічні та фінансові, які можуть швидко змінюватися в часі. Індикаторами „стану” будуть статичні макроекономічні і фінансові показники та інституційні показники, оскільки вони змінюються повільніше і визначають середовище, в якому знаходиться банківська система.

До індикаторів „події” включено наступні:

- мікроекономічні: прибутковість, адекватність капіталу, безнадійна заборгованість, ліквідність, концентрація позик інсайдерам, темп приросту капіталу, ефективність банківської діяльності, свобода банку у використанні коштів, надмірне кредитування, внутрішня генерація капіталу;

- фінансові: кредитний бум, реальні внутрішні та зовнішні відсоткові ставки, набіги на банки, мультиплікатор М2, початок „банківської ейфорії”, стійкість до набігів, бульбашки цін на ринку активів;

- макроекономічні: інфляція, стрімка дефляція, великий приплив капіталів.

До індикаторів „стану” належать:

- фінансові: стійкість до набігів, стійкість до відтоку капіталів, довіра до банківської системи;

- макроекономічні: темп росту ВВП, умови торгівлі, бюджетний дефіцит, державний борг;

- інституційні індикатори: структура системи страхування депозитів, залежність ВВП від експорту, корупція, сформованість системи фінансової безпеки.

Включивши даний набір індикаторів в економетричну модель прогнозування банківських криз, на виході отримаємо індикатори, що мають найбільшу прогностичну здатність для країн Центральної та Східної Європи, в тому числі й для України. Використання такої моделі дозволить наглядовим органам завчасно вжити необхідних заходів і запобігти кризі.

В економіках з ринками, що формуються, через низький рівень розвитку інших фінансових інститутів, банки постають єдиним джерелом залучення коштів підприємствами, тому незаперечною є важливість системи пруденційного регулювання та нагляду в забезпеченні стабільної роботи всієї економічної системи. банківський криза політичний прогнозування

З метою виконання поставлених завдань, регулюючі органи діють в наступних основних формах: захист прав депозиторів, обмеження на використання певних видів активів, вимоги до капіталу, забезпечення прозорості, банківські перевірки та коригувальні дії.

Для країн Центральної та Східної Європи оптимальною наглядово-регулюючою структурою є така, в якій роль наглядового органу виконує тільки Центральний Банк (ЦБ). Причому обґрунтованою є можливість передачі під компетенцію ЦБ нагляду за всією фінансовою системою, оскільки фінансовий ринок країн з ринками, що формуються, не настільки розвинений, щоб виникала потреба в широкому охопленні нагляду. Декілька інституцій будуть заважати одна одній - може траплятися дублювання повноважень. Зручність, прозорість та зрозумілість діяльності одного органу нагляду будуть стимулювати розвиток фінансового ринку. Мобільність єдиного органу нагляду має велике значення в умовах інтеграції до турбулентного світового середовища. Зважаючи на обмежені ресурси фінансування в країнах з ринками, що формуються, декільком наглядовим органам поодинці буде важко впроваджувати новітні технології та підходи до нагляду. Єдина установа зможе скористатися ефектом масштабу, буде ефективно розміщувати наявні ресурси і їй легше буде запровадити нововведення в галузі нагляду як шляхом орієнтування на кращі практики в інших країнах, так і шляхом залучення вітчизняних наукових кіл (консультації, конференції, замовлення досліджень). Країни з ринками, що формуються, відзначаються підвищеною вразливістю до криз, недостатньою кількістю та якістю ресурсів і потребою в швидкому прийнятті рішень органами нагляду в умовах функціонування в турбулентному світогосподарському середовищі. В таких умовах визначальними є наступні фактори: доступ до інформації (дозволяють швидко прийняти вірне рішення), стійкість до криз та ефективне розміщення наявних в розпорядженні ресурсів. Можливий за умов декількох наглядових інституцій конфлікт інтересів та конкуренція ідей, заважатимуть швидкому прийняттю рішень, що є важливим в економічних умовах з підвищеним ризиком. Можливість ЦБ швидко коригувати монетарну політику відповідно до потреб банківського сектору може позитивно вплинути на його розвиток. Таким чином для країн Центральної та Східної Європи найкращим варіантом буде виконання функцій нагляду Центральним Банком.

Капіталізація банківського сектору визначається як відповідність капіталу активам банку. Вона є одним із системних важелів, що втілюють в собі можливості банківської системи здійснювати вплив на підвищення темпів економічного зростання, збільшувати обсяг банківських операцій та інвестування, забезпечувати інтереси вкладників та вітчизняних та іноземних кредиторів, не допускаючи при цьому значних ризиків, особливо в кризових умовах. Вплив капіталізації на стабільність банківського сектору країн Центральної та Східної Європи в кризових умовах був простежений на прикладі України. Сучасний стан капіталізації банківського сектору України характеризується відставанням темпів нарощення капіталу від темпів приросту активів; надалі ситуація буде погіршуватись, і якщо вчасно не буде вжито заходів щодо підвищення капіталізації банківського сектору, наслідки можуть бути вкрай негативними - аж до поглинання вітчизняного банківського сектору потужними іноземними банками. Серед усіх можливих в Україні дієвих методів підвищення капіталізації є консолідація банківської системи України через створення банківських об'єднань на зразок фінансових та банківських холдингових груп, банківських корпорацій та амністія капіталу за умови спрямування його в банківський сектор.

У третьому розділі „Вдосконалення антикризової політики банківського сектору в Україні” визначено основні підходи щодо підвищення стійкості банківської системи (досвід Польщі та Чехії), розроблено методику прогнозування банківських криз в Україні та рекомендації стосовно вдосконалення антикризової політики банківського сектору України.

Останні події, пов'язані зі світовою фінансово-економічною кризою дають привід вважати, що навіть чутки про можливі проблеми фінансової установи можуть стати причинами паніки і масового вилучення депозитів з усіх, навіть фінансово здорових банків. Тому надійність системи страхування депозитів є критично важливою для країн Центральної та Східної Європи в тому числі і для України. З огляду на те, що Україні потрібні орієнтири на шляху реформ, в якості взірця вирішено взяти Польщу та Чехію. Досвід Польщі цікавий тим, що вона єдина з країн ЄС не зазнала спаду ВВП під час світової валютно-фінансової кризи. Важливу роль тут зіграла стабільність фінансового сектору та банківської системи зокрема. Система захисту депозитів не допустила паніки в банківському секторі, що не спричинило додаткового тиску на економіку країни. Щодо Чехії, то в контексті майбутньої інтеграції України до ЄС важливо дослідити перетворення, що зазнав фінансовий сектор цієї країни в умовах приєднання до ЄС. Він не настільки потужний, як польський і тому його зручніше порівнювати з українським.

Мережа фінансової безпеки України за своєю структурою займає проміжне місце між польською та чеською мережами - їй властивий незавершений розвиток в поєднанні з децентралізаційними тенденціями.

Загальний аналіз стану системи страхування депозитів (ССД) України протягом 2007-2010 рр. визначено наступні факти. Протягом досліджуваного періоду співвідношення депозитів юридичних та фізичних осіб майже не змінилося - має місце помітна перевага депозитів фізичних осіб. Це дає підстави стверджувати, що питання захисту корпоративних депозитів не на часі. Було виявлено розбіжність між темпами зростання коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) та темпами відрахувань: мала місце невідповідність відрахувань банків потребам Фонду. Це дозволяє банкам уникнути відповідальності за використання коштів і, таким чином, дозволяти собі вести більш ризикову діяльність. Рівень довіри вкладників до банківської системи України, та до антикризових заходів ФГВФО зокрема, є досить низьким. Основною причиною є неефективність антикризових заходів ФГВФО. Іншим гальмом на шляху до збільшення довіри до банківського сектору України є його криміналізація. Виявлено відсутність прив'язки рівня відшкодування до реального стану справ у банківській сфері.

В результаті компаративного аналізу принципів роботи вітчизняної та польської ССД на основі відповідності „Ключовим принципам розвитку ССД” визначено, що польська ССД переважає вітчизняну в питаннях цілепокладання, фінансування та повноважень.

В процесі дослідження перебігу реформування фінансового сектору Чеської Республіки в напрямку централізації наглядових функцій за всією фінансовою системою в руках ЦБ, визначено причини, згідно яких така реформа може бути успішно проведена в Україні.

Аналіз основних підходів до датування банківських криз дозволив визначити в якості класифікатора транквільних та кризових періодів індекс тиску на валютний ринок (ІМР). Даний метод датування вдосконалено та розширено на основі робіт присвячених дослідженню валютних криз, доведено прогностичну спроможність даного методу.

На основі індексу тиску на валютний ринок методом швидкої кластеризації визначено діапазони кварталів з 2003 р. по 2009 р., коли мали місце жорстка криза, м'яка криза, шок та транквільні періоди.

Графічно динаміка індексу тиску на валютний ринок України, наведена на рис. 1.

Рис. 1. Динаміка індексу ІМР за 2004-2010 рр., поквартально

На основі побудованих кластерів було проведено факторний аналіз і побудовано бінарну логістичну регресію, яка визначила фактори, що роблять максимальний вклад в зростання ймовірності виникнення кризи. Зростання фактору FAC1_1 (стабільність) мінімізує значення вірогідності настання кризи. Найбільший вклад в зростання фактору FAC1_1 вносить зміцнення гривні відносно СПЗ, зростання агрегату М2, зростання ВВП. Фактор FAC2_1 (експортна залежність) мінімально впливає на вірогідність настання кризи. Фактор FAC3_1 (стимули до надмірних ризиків) незначною мірою максимізує вірогідність настання кризи. Суттєвий внесок в зростання ймовірності створює фактор FAC4_1 (ризик відтоку капіталу). Найбільше фактор FAC4_1 зростає завдяки падінню миттєвої ліквідності і зменшенню стійкості банківської системи до набігів. Фактор FAC5_1 (ризик накопичення безнадійної заборгованості) максимально і найбільш значимо впливає на вірогідність кризи. Цей фактор складається з єдиного показника - кредитний бум.

Основними пропозиціями серед запропонованих інструментів та механізмів антикризової політики банківського сектору України є: об'єднання наглядових повноважень стосовно всього фінансового ринку в руках Національного банку України, оскільки консолідований нагляд дозволить найкраще забезпечити стабільність всієї фінансової системи, дозволить НБУ мобільно реагувати на кризові прояви.

Виявлено, що фінансова криза в повному обсязі вказала на „вузькі місця” системи страхування депозитів. Запропоновані наступні рекомендації. Перш за все, необхідно законодавчо закріпити повноваження та відповідальність ФГВФО за стабільність всього банківського сектору. Відповідно до розширення завдань, покладених на ФГВФО, має бути розширений перелік повноважень Фонду. По-перше, необхідно захистити вклади фізичних осіб-підприємців, а також депозити малого і, можливо, середнього бізнесу. Рекомендується для цього виду вкладників застосувати співстрахування на рівні 85% - 90%. По-друге, Фонд, аналогічно до польського Банківського фонду гарантування, має здійснювати прогнозування кризових тенденцій в банківському секторі України. У випадку ідентифікації кризових тенденцій, Фонд повинен мати повноваження на введення „надзвичайного стану” з особливим режимом звітності та перевірками. Крім цього, ФГВФО повинен мати повноваження на превентивну фінансову допомогу проблемним інституціям з метою уникнення банкрутства, у випадках, коли це вже не доцільно, Фонд повинен мати право приймати активну участь у злитті проблемного банку зі стабільним. Процедура банкротства банку повинна ініціюватись тільки тоді, коли не мають сенсу описані вище методи. Тепер щодо процедури наповнення коштами Фонду. В цьому контексті слід запропонувати оригінальний підхід врахування „старанності” банку при визначенні норми відрахувань в Фонд. Пропонується зважувати норму відрахування (зараз це 0,25% від вкладів) на коефіцієнт адекватності капіталу Н2. Розрахунок можна проводити за наступною формулою:

(1)

де S_i - сума відрахувань для і-того банку, D_i - сума депозитів в і-тому банку, Н2_і - коефіцієнт адекватності капіталу. Врахування ризикованості діяльності з одного боку зменшує мотиви банків приймати надмірний ризик, з іншого боку заохочує добросовісне керівництво банків і надалі підтримувати на належному рівні управління фінансовою установою. Рівень гарантійного покриття має відповідати поточним економічним реаліям -- необхідно прив'язати його до рівня середньої заробітної плати. Пропонується вилучити зі схеми виплати відшкодувань банки-агенти. Термін недоступності вкладів варто вираховувати після трьох робочих днів з дня зупинки виплат. Цей термін має бути обмежений на рівні 30 днів. В такому випадку судова тяганина не дасть можливості відтермінувати настання виплат. Необхідно проводити постійний моніторинг ситуації у банківському секторі. Запропонована нами модель прогнозування банківських криз дає змогу досить надійно тримати руку на пульсі банківського сектору. Дослідивши поведінку факторів за один або два квартали до початку кризи, можна спостерігати за станом банківської системи і робити прогнози щодо можливостей розгортання кризових явищ.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми щодо вдосконалення антикризової політики банківського сектору країн Центральної та Східної Європи. Результати проведеного дослідження дозволяють дійти наступних висновків, які характеризуються науковою новизною і мають теоретичне та науково-практичне значення:

1. Сучасні процеси фінансової глобалізації та лібералізації привнесли нестабільність в світову економічну систему, посилили негативний ефект зовнішніх та внутрішніх фінансових шоків. Фінансова нестабільність несе в собі валютні, банкові та боргові складові, взаємне переплетення яких паралізує функціонування окремих сегментів фінансового ринку, таким чином порушуючи виконання розподільних та перерозподільних функцій. В підсумку це призводить до коливань в рівновазі економічних систем країн, провокуючи появу фінансових криз.

2. Найменш захищеними від кризових процесів є країни з ринками, що формуються, в тому числі і країни Центральної та Східної Європи. Підґрунтям для зародження кризових явищ є вразливі місця банківських систем цих країн, до яких належать: несприятливе макроекономічне середовище, недоліки в правовій та інституційній системах, недостатня відкритість та недоліки в практиці звітності, неефективна практика банківського менеджменту, недосконала державна валютно-кредитна політика, моральний ризик. Поштовхом до зародження кризових явищ може бути зміна режимів (політичних, економічних, ризиковані фінансові інновації і т.д.), кредитний бум, обвал цін на активи, бурхливий приток капіталу, інші шоки зовнішнього або внутрішнього походження.

3. На основі узагальнення сучасних тенденцій розвитку глобальної валютно-фінансової системи, банківську кризу можна визначити як розлад системи перерозподілу грошових потоків спричинений дестабілізацією банківського сектору (мікроекономічні, макроекономічні внутрішні або зовнішні шоки, інституційна слабкість, фінансове шахрайство та корупція), що проявляється в масовому знятті коштів з депозитів, кредитній рестрикції, підвищенні реальних відсоткових ставок, банкрутствах банків, зниженні пропозиції грошей, що в результаті приводить як до негативних явищ у короткостроковому періоді (значні обсяги збитків, загальне ослаблення фінансової системи та економічний спад), так і до позитивних у довгостроковому (загальне оздоровлення банківської системи завдяки банкрутству неефективних банків, покращення нормативно-правової бази, підняття довіри до банківського сектору та монетарної влади) в залежності від ефективності стратегії подолання кризи.

4. Для ефективного протистояння кризовим явищам, основними завданнями антикризової політики банківського сектору країн Центральної та Східної Європи має стати не стільки подолання кризових процесів, скільки їх вчасне попередження та запровадження заходів з підвищення стабільності банківських систем. Для прогнозування банківської нестабільності в країнах Центральної та Східної Європи в якості систем раннього попередження банківських криз мають використовуватись математичної моделі, що ґрунтуються на поєднанні кластерного, факторного та регресійного аналізу дозволить вести моніторинг за значною кількістю показників, що особливо корисно в умовах невизначеності.

5. Перелік індикаторів-передвісників банківських криз в країнах Центральної та Східної Європи, у відповідності з підходом „стану та події”, поділяється на дві групи. До індикаторів „події” належать ті мікроекономічні, макроекономічні та фінансові показники, які можуть швидко змінюватися в часі. До індикаторів „стану” належать статичні макроекономічні, фінансові та інституційні показники, оскільки вони змінюються повільніше і визначають середовище, в якому знаходиться банківська система. Даний підхід дозволяє зосередити антикризову політику на зміцненні вразливих сторін банківської системи з метою попередження кризових явищ.

6. Посилення пруденційного регулювання позитивно впливає на стабільність банківської системи, оптимальною структурою банківського нагляду є одна наглядова інституція в особі центрального банку. Створення одного регулятора всього фінансового сектору в особі центрального банку справить позитивний вплив на стабільність всієї фінансової системи, оскільки фінансовий ринок країн з ринками, що формуються, не настільки розвинений, щоб виникала потреба в широкому охопленні нагляду. Крім того єдиний орган нагляду має наступні переваги: зручність, прозорість та зрозумілість діяльності будуть стимулювати розвиток фінансового ринку; мобільність та швидкість прийняття має велике значення в умовах інтеграції до турбулентного світового середовища; єдина установа зможе скористатися ефектом масштабу, буде ефективно розміщувати наявні ресурси і їй легше буде запровадити нововведення в галузі нагляду як шляхом орієнтування на кращі практики в інших країнах, так і шляхом залучення вітчизняних наукових кіл; з'явиться можливість комплексного охоплення наглядом діяльності багатопрофільних фінансових установ.

7. Окрім якості пруденційного нагляду, на стабільність банківської системи значною мірою впливає капіталізація. В Україні простежується тенденція до зниження рівня капіталізації банківського сектору. Підвищення капіталізації слід проводити шляхом консолідації банківської системи України через створення банківських об'єднань на зразок фінансових та банківських холдингових груп, банківських корпорацій та амністії капіталу за умови спрямування його в банківський сектор.

8. Вітчизняна система страхування депозитів України, в результаті випробування кризою, виявила низьку ефективність в порівнянні з системою страхування депозитів Польщі. Для підвищення стійкості національної банківської системи необхідно провести серйозне реформування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з точки зору розширення меж його повноважень та відповідальності, модернізації схеми фінансування та оптимізації процедури виплати відшкодувань.

9. Математична модель прогнозування банківських криз вказує на те, що найбільший вплив на підвищення ймовірності банківської кризи в Україні мають такі показники як миттєва ліквідність, стійкість банківської системи до набігів та кредитний бум, що дозволяє окреслити критерії модернізації антикризової політики держави з точки зору підтримки ліквідності, забезпечення стабільності та підвищення довіри до вітчизняної банківської системи.

10. В контексті визначення критеріїв модернізації антикризової політики банківського сектору України зростає важливість ефективного наповнення коштами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Новий механізм обчислення відрахувань до фонду, в основу якого покладено зважування норми відрахування на ризикованість діяльності банку дозволить з одного боку зменшити мотиви банків приймати надмірний ризик, з іншого - заохочуватиме добросовісне керівництво банків і надалі підтримувати на належному рівні управління фінансовою установою В якості міри ризикованості слід використовувати норматив достатності капіталу банку (Н2).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Хвалінський С.О. Вразливість банківських систем у транзитивних економіках / С.О. Хвалінський // Збірник наукових праць. Вип. 52 / Відп. ред. В.Є. Новицький. - К.: ІСЕМВ НАНУ, 2007. - Вип. № 52. - С. 232-237.

Хвалінський С.О. Причини та наслідки банківських криз в умовах фінансової нестабільності / С.О. Хвалінський // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. В 9 т. Т. VIII. Випуск 231. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С. 1634-1639.

Хвалінський С.О. Чи потрібна фінансова лібералізація транзитивним економікам? / С.О. Хвалінський // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 72. В 2-х частинах. Частина ІІ. - К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2008. - С. 172-175.

Хвалінський С.О. Використання систем раннього попередження банківських криз в Україні в умовах інтеграції до світової фінансової системи / С.О. Хвалінський // Проблеми підвищення ефективності інфраструктури: збірник наукових праць. Випуск 20. - К.: НАУ, 2008. - С. 89-95.

Хвалінський С.О. Вплив фінансової нестабільності на капіталізацію банківського сектору України / С.О. Хвалінський // Збірник наукових праць. Вип. 58 / Відп. ред. В.Є. Новицький. - К.: ІСЕМВ НАНУ, 2008. - С. 132-139.

Хвалінський С.О. Фінансові кризи та фінансова глобалізація / С.О. Хвалінський // Збірник наукових праць. Вип. 59 / Відп. ред. О.В. Плотніков. - К.: ІСЕМВ НАНУ, 2008. -- С. 54-60

В інших виданнях:

Хвалінський С.О. Антикризова політика банківського сектору країн Центральної та Східної Європи. - Рукопис.