Особливості формування комерційних банків та їх основні типи

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

Інститут економіки та менеджменту

Кафедра фінансів та банківської справи

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Грошово-кредитні системи зарубіжних країн»

на тему:

«Особливості формування комерційних банків та їх основні типи»

Виконала:

Студентка групи ЗФН-41

Бабченко О.С.

КИЇВ - 2013

Зміст

Вступ

1. Особливості формування ресурсної бази комерційних банків

1.1 Значення ресурсів в загальній активній позиції комерційного банку на фінансовому ринку

1.2 Економічна сутність банківських ресурсів, їх склад і структура

2. Структурний аналіз вітчизняного ринку банківських ресурсів

2.1 Ресурсна політика банків на сучасному етапі

2.2 Власний капітал комерційних банків

3. Напрями ефективного управління ресурсною базою комерційних банків

Висновки

Список використаної літератури

 Вступ

В умовах переходу економіки нашої країни до цивілізованих ринкових відносин вирішальне значення має розвиток удосконалення діяльності комерційних банків, формування й використання їхніх ресурсів.

Банки різних рівнів своєю діяльністю глибоко проникають у всі сфери економіки, активно обслуговують народне господарство відповідно до завдань, що випливають із грошово-кредитної політики центрального банку і впливають на всі економічні та соціальні процеси в країні. Банківська справа забезпечує ринкову систему механізмами та інструментами реалізації її здатності до саморегулювання, а державі надає можливості ефективно впливати на економіку задля вирішення всіх суспільних інтересів, тому комерційні банки можна розглядати як фундамент всієї банківської системи, вершиною якої є національний банк України.

У законі України “про банки і банківську діяльність”банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші операції, передбачені цим законом. Тобто в правовому відношенні банк - це будь-який фінансовий посередник, який виконує повний перелік операцій, віднесених законом до банківської діяльності. [1] В економічному розумінні - банк, це фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій на грошовому ринку. Потреба в банківських послугах виникає у фізичних осіб, підприємств, фірм, державних установ, громадських організацій. Всі вони постійно потребують відкриття в банках різних рахунків для зберігання грошових коштів, послуг з обміну валюти, купівлі та продажу цінних паперів, надання позичок, консультацій та багато інших, тому для їх повного комплексного обслуговування комерційні банки повинні розробляти і закріплювати напрямки політики мобілізації ресурсів з урахуванням стратегічних цілей і завдань, а також програми конкретних дій.

Комерційні банки за короткий період свого існування пройшли всі фази економічного життя комерційних організацій: становлення, стрімкій розвиток, зверхприбутки і часто - банкрутство. А вони були, як відомо, зв'язані не тільки з економічною нестабільністю, а й з проведенням надмірної ринкової політики та ігноруванням проблем формування ресурсної бази, а звідси і неможливістю відповідати по своїм зобов'язанням.

Основою для практичної реалізації банком своєї посередницької функції є формування ресурсної бази, оскільки від цього залежать масштаби діяльності та обсяги отримуваних прибутків. У сучасних умовах проходить перегляд позицій і, насамперед ролі пасивних операцій, розуміння того, що банківські ресурси - це основа основ діяльності будь-якого банку, оскільки процес утворення ресурсів і надання позик перебувають у тісному взаємозв'язку. Тому розуміння економічного змісту банківських ресурсів, знання проблем, пов'язаних із їх формуванням і використанням надзвичайно важливе. По своєму призначенню пасивні операції, в результаті яких формується ресурсна база комерційних банків, відіграють первинну і визначальну роль по відношенню до активів. Комерційні банки можуть виконувати кредитні та інші операції в межах наявних власних і залучених джерел грошових коштів. Тобто пасивні операції фактично передують активним і визначають обсяги масштаби дохідних операцій. В зв'язку з цим питання нарощення ресурсного потенціалу і забезпечення його стабільності ефективним управлінням мають особу гостроту і актуальність. [1]

Аналіз пасивів і депозитної бази, являється першочерговим і головним моментом в аналізі ліквідності банку і підтриманні його надійності. У сьогоднішніх умовах особлива увага приділяється процесу формування банківських пасивів, оптимізації їх структури і якості управління всіма джерелами грошових коштів, які становлять ресурсний потенціал комерційного банку.

1. Особливості формування ресурсної бази комерційних банків

1.1 Значення ресурсів в загальній активній позиції Комерційного банку на фінансовому ринку

В умовах переходу до ринкових відносин вирішальне значення має розвиток удосконалення діяльності комерційних банків, формування й використання їхніх ресурсів.

Банківські ресурси - це основа основ діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення ресурсів і надання позик перебувають у тісному взаємозв'язку. Тому розуміння економічного змісту банківських ресурсів, знання проблем, пов'язаних з їх формуванням і використанням надзвичайно важливе.

Ресурсна база комерційного банку є вихідним і вирішальним моментом, для планування стратегічних напрямів кредитної діяльності, позаяк саме від обсягу залучених у різного роду пасиви коштів залежить сама можливість банківської установи брати участь у позичкових операціях. Такими пасивами, окрім власного капіталу, є кошти, залучені банками на різного роду депозити, включаючи поточні рахунки підприємств, організацій, населення, строкові депозити суб'єктів ринку, а також ресурси, залучені недепозитними методами (позики на міжбанківському ринку, операції репо, випуск цінних паперів власного боргу). По суті реалізація базової функції грошово-кредитного посередництва в економіці передбачає мобілізацію і концентрацію банками тимчасово вільних грошових коштів економічних агентів із подальшим спрямуванням утворених таким чином ресурсів на задоволення тимчасових потреб господарства у додаткових капіталах.

Економічним середовищем, в якому функціонують банки безпосередньо, є грошовий оборот і грошовий ринок. Через організацію і управління потоками грошей, які складають грошовий оборот, через вплив на кон'юнктуру грошового ринку банки реалізують свою роль в економіці.

Грошовий ринок поділений на дві сфери: міжнародну і внутрішню, а всі суб'єкти економіки поділені на 3 групи: фірми, домашні господарства, держава (урядові структури). Всі вони пов'язані між собою грошовими потоками, які проходять через той чи інший сектор ринку ринки ресурсів, продуктів, грошовий, світовий.

Грошовий ринокє складовою частиною грошового обороту, його ключовим елементом. Він виступає як механізм перерозподілу грошових коштів між секторами і суб'єктами економіки, збалансування окремих грошових потоків та грошового обороту в цілому. [6,с.123]

Характерною відзнакою грошового ринку є те, що на ньому продається і купується такий специфічний товар як гроші. Як і в будь-якому іншому секторі ринку тут є свої продавці і покупці, попит і пропозиція, посередники, ціна тощо. Він має свою інфраструктуру, яка забезпечує спрямування потоків грошових коштів від власників (продавців) до позичальників (покупців). Головними елементами цієї інфраструктури виступають банки.

Залежно від призначення коштів, що обертаються на грошовому ринку, в ньому можна виділити два сектори: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються і купуються короткострокові грошові кошти (до 1 року), на другому середньо та довгострокові кошти (більше 1 року). І саме на грошовому ринку банки мають змогу купувати ресурси для формування своєї ресурсної бази.

Грошовий ринок має дуже складний механізм функціонування. На ньому діє багато різних за цілями суб'єктів: продавці, покупці, посередники. Застосовуються різноманітні інструменти і методи управління грошовими потоками. [6,с.125]

В окремих дослідженнях нарівні з традиційним поняттям банківських ресурсів пропонується використовувати поняття «кредитного потенціалу», який відображає величину мобілізованих в банку коштів за мінусом резерву ліквідності. І хоча сам термін «кредитний потенціал» представляється нам більш придатним з точки зору розробки стратегічних засад кредитної політики банку (у плані оцінки перспектив) порівняно з терміном «кредитні ресурси», що відображає фактично розміщені в кредитних операціях кошти, він потребує більшого уточнення, позаяк слід враховувати необхідність розміщення ресурсів і в інших видах активних операцій. Йдеться передусім про придбання основних засобів та певних нематеріальних активів, що є необхідною умовою початку банківської діяльності. Дані витрати здійснюються за рахунок власних ресурсів банку. Крім того, за рахунок цих же коштів здійснюються, як правило, окремі види довгострокових інвестиційних вкладень (приміром, в асоційовані чи дочірні компанії).

Що ж до залучених ресурсів, то два основні методи їх формування (депозитний і недепозитний) визначають і шляхи подальшого використання акумульованих коштів. Зокрема, недепозитні форми залучених ресурсів (на міжбанківському ринку і в центробанку) застосовуються переважно для підтримання банківської ліквідності, позаяк їх вкладення скажімо у кредитні операції хоча і не виключається в разі нагальної потреби, та навряд чи може вважатися доцільним із-за короткострокового характеру цих коштів. Водночас ресурси, залучені на депозитні рахунки, є основним джерелом надання кредитів клієнтам попри те, що частина коштів до запитання має забезпечувати формування первинного резерву.

Власне обсяги і структура залучених банком депозитів є вирішальним фактором, що визначає величину і структуру кредитних вкладень в економіку - зокрема в плані строків кредитування господарюючих суб'єктів.

Важливе значення мають також строки, на які банком залучені ресурси, позаяк вимоги щодо дотримання ліквідності виражають необхідність збалансування відповідних груп активів і пасивів. Відтак порівняно невисока частка строкових депозитів у загальному обсязі залучених українськими комерційними банками коштів підприємств, організацій та населення визначає і відповідні обмеження щодо надання довгострокових позик клієнтам.

Вочевидь визначення стратегічних напрямів кредитної політики за подібних обставин вимагає розробки адекватних заходів із розвитку і вдосконалення депозитних операцій, що мають забезпечувати необхідний потенціал для реалізації цілей банку у сфері організації грошово-кредитних відносин. Практичне розв'язання цього завдання пов'язане насамперед із вирішенням проблеми нарощування різних видів депозитів усіх категорій вкладників.

Вирішення ж указаної проблеми має ґрунтуватися на пропозиції потенційним вкладникам більшого комплексу високоякісних послуг з розміщення коштів і управління ними шляхом впровадження нової техніки і технології ведення банківських операцій із застосуванням різноманітних засобів: розширення можливостей використання чекових книжок; впровадження різних видів дебетових і кредитних карток; надання кредитів власникам поточних рахунків у формі овердрафту; провадження гнучкої процентної політики за вкладами; застосування депозитних рахунків із комплексним режимом функціонування - і для здійснення платежів і для отримання прийнятного рівня доходу. Зазначені моменти можуть знайти певне відображення і при розробці кредитної політики банку, що є необхідною умовою планування позичкових операцій з урахуванням потреб щодо розширення відповідних депозитних операцій.

1.2 Економічна сутність банківських ресурсів, їх склад і структура

З розвитком ринкових відносин структура залучених ресурсів зазнала істотних змін, що обумовлено появою нових, не традиційних для старої банківської системи способів акумуляції тимчасово вільних коштів фізичних і юридичних осіб.

Діяльність комерційних банків полягає в залученні грошових коштів і наданні їх у позичку або інвестування по більш високих процентних ставках. Вони виступають посередниками між тими, які мають у своєму розпорядженні тимчасово вільні грошові кошти, і тими, у кого є в них потреба. Метою і рушійним мотивом здійснення такого посередництва є одержання банківського прибутку.

Операції, за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси називаються пасивними. Суть пасивних операцій полягає в залученні різних видів вкладів у рамках депозитних і заощаджувальних операцій, отримання кредитів від інших банків, емісії різних цінних паперів, а також проведенні інших операцій, в результаті яких збільшуються грошові кошти в пасиві балансу комерційного банку.

Для зручності розгляду джерел банківських ресурсів застосовують їх класифікацію. Існує безліч різних класифікацій ресурсів комерційних банків, побудованих на основі визначених критеріїв, однак усі вони не позбавлені визначених умовностей.

Розрізняють залучений, позичений та власний капітал. Залучений капітал - це кошти юридичних і фізичних осіб, залучені банком на вклади. Операції, пов'язані із залученням коштів на вклади, мають назву депозитних, а саме залучення - депозитним. Запозичення коштів на міжбанківському ринку, у центральному банку або шляхом продажу власних боргових зобов'язань на грошовому ринку є недепозитним, а отриманий у такий спосіб банківський капітал - позиченим. Спільним для залученого та позиченого банківського капіталу є те, що це чужі для комерційного банку кошти й зобов'язання перед вкладниками і кредиторами. [8,с.9]

Недепозитні джерела банківських ресурсів відрізняються від депозитів тим, що вони мають, по-перше, неперсональний характер, тобто не асоціюються з клієнтами банку, а купуються на ринку на конкурентній основі, і, по-друге, ініціатива залучення цих коштів належить самому банкові, даним видом ресурсів користуються переважно великі банки. Купуються недепозитні кошти на значні суми, і їх вважають операціями оптового характеру.

Власні кошти комерційних банків складаються зі статутного фонду, а також утворених у процесі банківської діяльності резервних та інших фондів. До власних коштів прирівнюється прибуток, який до його розподілу знаходиться в обороті комерційного банку і використовується в якості банківських ресурсів.

Тимчасово вільні кошти бюджетів на рахунках у комерційному банку (якщо він залучається до касового виконання державного бюджету) утворюються в результаті їхнього поточного виконання, тобто від моменту надходження доходів на рахунки в банку до моменту їх використання.

Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахунках у комерційному банку і кошти в розрахунках: залишки коштів на поточних рахунках підприємств, організацій і установ усіх форм власності; залишки фондів економічного стимулювання і спеціального призначення клієнтів, що зберігаються в банку на окремих рахунках; кошти депоновані з метою забезпечення гарантії платежу при акредитивній формі розрахунків, розрахунках чеками й акцептованими платіжними дорученнями; кошти в розрахунках між установами одного комерційного банку; кошти бюджетних і громадських організацій; кошти спеціальних фінансово-кредитних інститутів. [5]

До банківських ресурсів відносяться грошові заощадження населення, які формуються за рахунок скорочення поточного особистого споживання і призначаються для забезпечення його потреб у майбутньому.

Основну частину залучених ресурсів комерційних банків складають депозити.

Депозит (вклад) - це грошові кошти в національній та іноземній валюті, що передані їх власником або іншою особою за його дорученням в готівковій або безготівковій формах на рахунок власника на зберігання на певних умовах.

Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.

Для банківської практики характерна така класифікація депозитів:

- Депозити до запитання;

- Строкові (термінові) депозити;

- Ощадні вклади населення;

- Умовні депозити (вклади, які робить клієнт в банку на певних умовах)

За категорією вкладників депозити поділяють на:

- Міжбанківські депозити;

- Депозити юридичних осіб;

- Депозити фізичних осіб

Депозити за своїм економічним значенням можуть бути як пасивними, так і активними.

Активні депозити - це розміщення банківських коштів в інших банках. Сюди відносять:

- Кореспондентський рахунок в НБУ;

- Депозит до запитання в НБУ;

- Кошти надані НБУ за операції репо;

- Короткострокові депозити в НБУ;

- Кореспондентські рахунки в інших банках;

- Депозити до запитання в інших банках;

- Депозити «овернайт» - тільки на одну добу - в інших банках;

- Короткострокові депозити в інших банках

Пасивні депозити - це залучення банками коштів від усіх своїх клієнтів на перераховані вище рахунки.

Депозит вигідний банку тому, що він користується цими коштами, це є його залучені ресурси, а для клієнта іноді проблематично, чи внести гроші на депозит, чи використати для задоволення своїх потреб.

Депозити до запитання - кошти, що зберігаються на спеціальних рахунках банку і можуть в будь-який момент бути поповнені або вилучені, тобто термін в депозиті не обумовлюється. [5]

Ресурсами комерційних банків є також кредити, надані іншими банками, включаючи іноземні, а також кошти інших банків, що знаходяться на їхніх кореспондентських рахунках у комерційному банку.

Нарешті, до ресурсів комерційних банків відносять інші грошові кошти, які утворюються в результаті проведення ними інших видів пасивних операцій.

В залежності від місця мобілізації банківських ресурсів їх підрозділяють на мобілізовані самим комерційним банком і придбані в інших банків. На місці комерційними банками мобілізується більша частина ресурсів, наприклад, вклади громадян і депозити підприємств і організацій. Для оперативного задоволення додаткових потреб у грошових коштах комерційні банки залучають ресурси, мобілізовані іншими банками.

Ресурси комерційного банку можна класифікувати по можливості прогнозування їх величини. При цьому виділяють ресурси, що піддаються прямому і непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогнозування відносять фонди банку і нерозподілений прибуток. Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на поточних рахунках підприємств і організацій, деякі інші джерела банківських ресурсів.

В залежності від часу використання банківські ресурси підрозділяють на постійні і тимчасові. Постійні - це грошові кошти, чия динаміка й оборотність комерційним банком може бути спрогнозована і визначена частина (стабільні залишки) використана для здійснення активних операцій. Тимчасові банківські ресурси створюють грошові кошти, що утворюються періодично в результаті здійснення деяких банківських операцій і динаміку яких важко спрогнозувати.

В даний час більша частина ресурсів комерційних банків формується не за рахунок власного капіталу, а за рахунок залучених та запозичених коштів. [7,с.48]

Комерційний банк для формування своєї ресурсної бази залучає грошові кошти підприємств, організацій, установ і населення. Частину залучених ресурсів він мобілізує по своїй ініціативи, для чого як позичальник виходить на грошовий ринок. Для оперативного задоволення своїх потреб у додаткових ресурсах комерційний банк звертається до інших комерційних банків, національного банку чи здійснює емісію певних цінних паперів. Суть цієї операції зводиться до мобілізації комерційними банками грошових коштів замість видачі кредиторам визначених цінних паперів.

Іншу частину залучених ресурсів комерційний банк мобілізує за допомогою того, що клієнти самі пропонують йому грошові кошти з метою забезпечення їхньої схоронності та одержання доходу.

Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку чистий реальний залишок зобов'язань банку і його капіталу становить ресурсну базу комерційного банку.

Отже, ресурсна база комерційного банку - це частина грошового ринку, представлена сукупністю виведених із обігу коштів господарських суб'єктів і грошових доходів населення, які мобілізуються банком на умовах виникнення зобов'язання власності та боргу для подальшого розміщення серед юридичних і фізичних осіб, яким необхідні банківські ресурси з метою одержання прибутку.

2. Структурних аналіз вітчизняного ринку банківських ресурсів

2.1 Ресурсна політика банків на сучасному етапі

Ресурсна база комерційного банку є вихідним і вирішальним моментом для планування стратегічних напрямів діяльності, позаяк саме від обсягу залучених різного роду коштів залежить сама можливість банківської установи брати участь у позичкових та інших операціях банку. Такими пасивами, окрім власного капіталу, є кошти, залучені банками на різного роду депозити, включаючи поточні рахунки підприємств, організацій, населення, строкові депозити суб'єктів ринку, а також ресурси, залучені недепозитними методами (позики на міжбанківському ринку, операції репо, випуск цінних паперів власного боргу). По суті реалізація базової функції грошово-кредитного посередництва економіці передбачає мобілізацію і концентрацію банками тимчасово вільних грошових коштів економічних агентів із подальшим спрямуванням утворених таким чином ресурсів на задоволення тимчасових потреб господарства у додаткових капіталах.

Для забезпечення активної позиції банку на фінансових ринках необхідно здійснювати політику мобілізації ресурсів, яка є складовою загальнобанківської політики. Вона охоплює вибір і прийняття банком рішень для досягнення поставлених завдань.

Під час вироблення політики щодо мобілізації ресурсів банк повинен реалізувати такі цілі: прибутковість, дотримання вимог регулюючих органів, ліквідність, мінімізація витрат, орієнтація на адаптацію, обсяги і ринок.

Загальна мета кредитного інституту - максимізація прибутку, що залежить від обсягу та ціни залучених різних видів банківських ресурсів. Прибуток необхідний насамперед для розширення банківської діяльності. Ця мета важлива не лише для збільшення власного капіталу через тезаврацію прибутків (підвищення капіталу за рахунок прибутку), а й для забезпечення на майбутнє припливу нових клієнтів, оскільки свідчення про прибутковість фірми є сигналом для інвесторів про її стійке економічне становище.

Необхідно враховувати і те, що банківська діяльність ризикова, тому не менш важливою є висока надійність банку, суть якої полягає в мобілізації стабільних елементів ресурсної бази і яка передбачає реалізацію таких цілей, як дотримання вимог регулюючих органів і забезпечення ліквідності. [9]

Перед банками постає проблема постійної підтримки платоспроможності. Тому завданням політики мобілізації банківських ресурсів є дотримання короткострокової ліквідності. Звідси випливає, що мають бути досягнуті такі якісні субцілі ліквідності, як постійне виконання претензій платежу із депозитних послуг і створення ліквідних резервів.

Подальша мета мобілізації ресурсів - це мінімізація витрат на їх формування. Щоб реалізувати цю мету, необхідно виконати такі субцілі:

1. Мінімізацію витрат на залучення банківських ресурсів.

2. Мінімізацію ризику перегрупувань.

3. Мінімізацію зміни процентних ставок.

4. Мінімізацію валютного ризику.

Принцип стійкості ресурсної бази потребує від банку більше уваги приділяти надійним ресурсним джерелам, до яких насамперед належать строкові депозити. Завдяки цим депозитам банки можуть вільно маневрувати залученими ресурсами у межах визначеного терміну за умови адекватного резервування. Світовий досвід переконує, що найстійкішим ресурсом для банку є депозити фізичних осіб, по яких спостерігається значно менший рух коштів, на відміну від депозитів юридичних осіб.

Важливим чинником успішності депозитної політики банку цілком виправдано вважають процентну політику. Об'єктами цінової політики у сфері депозитної діяльності є:

- Розміри процентних ставок;

- Умови нарахування і сплати процентів;

- Мінімальна сума для відкриття депозитного рахунка;

- Можливості встановлення індивідуальних процентних ставок для окремих категорій клієнтів.

Розроблений із максимальним урахуванням ринкових вимог, депозитний продукт не може бути реалізований сам по собі. Для цього необхідно розробити зважену збутову політику, яка б передбачала можливості комплексного обслуговування клієнтури, пакетування банківських продуктів, спільний збут тощо.

У сучасних універсальних банках дедалі чіткіше простежується тенденція до комплексного обслуговування клієнтів. Такий підхід дає можливості витримувати цінову й нецінову конкуренції, надавати клієнтам максимальну кількість банківських послуг на високому сервісному рівні.

2.2 Власний капітал комерційних банків

Власний капітал є фінансовою основою для формування ресурсної бази комерційного банку та необхідною умовою забезпечення його життєдіяльності, що визначається фундаментальними функціями власних коштів. Він являється одним із найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Власний капітал забезпечує необхідні ресурси для створення і організації діяльності банку на початкових етапах, а також для подальшого розвитку банківської установи. Наявність власних коштів є одним із елементів захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, що полягає у можливості виплати їм компенсацій та збереженні платоспроможності банку за рахунок створених резервів. Величина власного капіталу є об'єктом регулятивного впливу центробанку на діяльність комерційних банків, що полягає у встановленні певних норм і правил, складовою частиною яких є вимоги щодо підтримання певного абсолютного чи відносного рівня власних коштів банку. Остання з перелічених функцій є визначальною у механізмі організації грошово-кредитних відносин в урахуванням того, що власний капітал є складовою частиною більшості регулятивних нормативів, встановлених національним банком для комерційних банків нашої країни.

Суть захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає гарантування вкладів, що захищає інтереси вкладників банку у разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку при виникненні збитків від поточної діяльності. Зазначені збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. [6,с.128]

Роль захисної функції власного капіталу банку змінюється під дією низки загальноекономічного та фінансового стану країни, а також стабільності грошової сфери; стану гарантування вкладів у країні; стратегії і тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх забезпеченню ліквідності й фінансової стійкості. Чим вищий у країні рівень розвитку гарантування вкладів та здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може знаходитися в обороті банку. комерційний банк капітал депозит

Наступна функція власного капіталу - забезпечення оперативної діяльності комерційного банку. Відчутна роль цієї функції власного капіталу при подальшому розширенні й структурному розвитку банку, розробці й запровадженні нових банківських технологій та продуктів.

Відповідно до характеру використання у банківській діяльності власний капітал комерційного банку поділяється на робочий і неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банку дохід, неробочим - капітал, вкладений в активи, що не тільки не приносять банку доходів, а іноді фактично збиткові.

Залежно від способу розрахунку відокремлюють балансовий і регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності комерційних банків і деяких інших потреб.

Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

Акціонерний капітал займає базове місце в капіталі банку, оскільки через нього реалізуються права власників комерційного банку - це право на дохід і право на управління банком. [6,с.130]

На порядок формування власного капіталу значний вплив має вид акцій, що випускаються, які в залежності від порядку виплати дивідендів і права участі в управлінні банком, поділяються на прості (звичайні), та привілейовані.

Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку і поділяють з ним всі його доходи, збитки та ризики; вкладають свій капітал на весь час функціонування комерційного банку. Вони, як правило не можуть продати їх назад банку-емітенту.

Привілейовані акції дають право їхнім власникам право на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації комерційного банку та розподілу його майна мають переваги порівняно з власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

3. Напрями ефективного управління ресурсною базою комерційних банків

Управління банківськими ресурсами представляє собою діяльність, пов'язану із залученням коштів вкладників і інших кредиторів, визначенням величини і відповідної структури джерел грошових коштів у тісному взаємозв'язку з їх розміщенням.

Управління ресурсами комерційних банків умовно підрозділяють на два рівні - рівень держави і рівень самого комерційного банку. При цьому на кожному рівні управління використовуються як економічні, так і організаційні методи. Самі ж методи прямо або побічно впливають на величину ресурсів комерційних банків.

Важлива роль у керуванні банківськими ресурсами належить самим комерційним банкам. При цьому їм необхідно виконувати вимоги національного банку України про дотримання комерційними банками встановлених економічних нормативів, а також проводити збалансовану пасивну й активну політику.

Управління власним капіталом являє собою один з найважливіших напрямків стратегії банківського розвитку. При цьому формування основного капіталу є первинним завданням, а формування додаткового капіталу, яке залежить від результатів діяльності банку, є вторинним завданням.

Управління власним капіталом передбачає такі етапи:

1. Формування статутного фонду банку

2. Розподіл прибутку і формування фондів банку

3. Підтримання власного капіталу на рівні, достатньому для здійснення місії банку.

Особлива увага керівництва банків і контролюючих органів до управління капіталом пов'язана з функціями, які виконує капітал:

- забезпечення фінансової надійності банку,

- підтримання довіри з боку кредиторів та суспільства .

Наявність певного, законодавчого встановленого розміру капіталу є умовою створення банківської установи та розширення діяльності.

Капітал є регулятором зростання банку. Встановлені економічні нормативи - своєрідне попередження банку, який надто швидко збільшує обсяги своїх кредитів та депозитів : він або повинен знизити темпи зростання, або залучити додатковий капітал.

При плануванні й аналізі ресурсної бази корисною та ефективною виявляється концепція фінансових потоків, коли операції банку розглядаються як рух грошових коштів у вигляді надходжень та вибуття, що постійно відбувається в процесі роботи установи.

Надходження до банку за певний період часу формують пропозицію ліквідних коштів, а використані банком кошти - це результат попиту на ліквідні кошти.

Ефективність управління ризиком ліквідності залежить від низки факторів, найважливішими з яких є склад клієнтів, доступ до ринків ресурсів, якість портфеля активів, навички менеджерів, відпрацьованість внутрішніх процедур та інструментацію планування, задоволення потреб у ліквідних коштах.

Невідповідність обсягів попиту на ліквідні кошти можливостям банку щодо їх задоволення тісно пов'язана з рівнем ризику процентної ставки. Дефіцит чи надлишок ліквідних коштів визначається часовою структурою активів і пасивів, співвідношенням працюючих і необхідних для підтримання ліквідності коштів, що відповідно позначається на дохідності й витратності операцій. Ризик процентних ставок - це зміни рівня чистої процентної маржі при змінах ринкових ставок. [6,с.131]

Серед ризиків, з якими стикаються банки у своїй діяльності, останніми роками найбільшу увагу приділяють ризику процентних ставок унаслідок їх мінливості та передбачуваності руху. Масштаб впливу ризику процентних ставок на фінансовий стан банку спонукає розробляти складні засоби його оцінки та контролю.

Джерелом валютного ризику є позиції балансового звіту банку, чутливі до зміни валютного курсу. Валютний ризик - це ймовірність того, що рівень прибутковості та капіталу зменшиться внаслідок зміни курсу валюти. Ступінь цього ризику залежить від обсягів активів і пасивів, деномінованих в інших валютах, та курсових змін.

Отже, основна мета комерційного банку - вибрати таку структуру банківського капіталу, яка при найменших витратах на формування банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільного рівня дивідендів і доходів, а також репутації комерційного банку на рівні, достатньому для залучення їм необхідних грошових ресурсів на вигідних умовах.

Висновки

Результати дослідження, викладені в контрольній роботі дозволяють зробити наступні висновки:

Розглядаючи таку цікаву і складну тему у банківській діяльності як формування ресурсної бази комерційних банків у магістерській роботі, на основі вивчених матеріалів та їх аналізі висвітлено і аргументовано обґрунтовано актуальність й доцільність роботи для її практичного використання, адже ресурсна база комерційних банків має важливе значення і являється найважливішим фактором їх успішної діяльності.

В роботі приділена увага особливостям формування ресурсної бази комерційних банків, значенням ресурсів в загальній активній позиції банків на фінансовому ринку, сутність банківських ресурсів, їх склад і структуру. Проведено структурний аналіз вітчизняного ринку банківських ресурсів, формування власного капіталу та аналіз зобов'язань банків. Розглянуто напрями ефективного управління ресурсною базою комерційних банків.

Як рекомендації, щодо вдосконалення вказаних в роботі аспектів, необхідно відмітити наступні питання.

Комерційні банки, в умовах конкурентної боротьби на ринку ресурсів повинні постійно турбуватися як про кількісне, так і якісне покращення ресурсної бази.

Депозитні операції повинні сприяти отриманню прибутку, або створювати умови для отримання прибутку в майбутньому. Банки повинні забезпечувати взаємозв'язок і узгодженість між депозитними і кредитними операціями то термінах і сумах.

Проводячи депозитні операції комерційні банки повинні прагнути до мінімізації своїх вільних ресурсів.

Комерційним банкам необхідно приймати заходи по розвитку банківських послуг, які сприятимуть вирішенню проблеми нарощування різних видів депозитів усіх категорій вкладників. Для цього потенційним вкладникам потрібно пропонувати більш широкий комплекс високоякісних послуг з розміщення коштів і управління ними шляхом впровадження нової техніки і технології ведення банківських операцій із застосуванням різноманітних засобів: використання чекових книжок; впровадження різних видів дебетових і кредитних карток; надання кредитів власникам поточних рахунків у формі овердрафту; провадження гнучкої процентної політики за вкладами; застосування депозитних рахунків із комплексним режимом функціонування.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що формування оптимального складу і структури ресурсної бази комерційних банків - обов'язкова умова повноцінної ринкової економіки, оскільки від цього в значній мірі залежить подальша діяльність банківської системи країни.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» (із змінами та доповненнями № 3024-VI від 15.02.2011) // Відомості Верховної Ради України. - 2011.

2. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»№ 2346 від 05.04.2001 // Відомості Верховної Ради України. - 2001.

3. Інструкція «Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті» № 492 від 12.12.2003// Відомості Верховної Ради України. - 2003.

4. Інструкція «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» № 22 від 21.01.2004// Відомості Верховної Ради України. - 2004.

5. Положення «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» № 516 від 03.12.2003// Відомості Верховної Ради України. - 2003.

6. Алексеєнко М. Структура капіталу комерційного банку // Фінанси України. - 2010. - № 4. - с. 123-131.

7. Довгань Ж.М. Управління власним капіталом комерційного банку // Вісник НБУ. - 2012. - № 8. - с. 47-49.

8. Заруцька О. Деякі тенденції ринку депозитів // Вісник НБУ. - 2011. - №10.- с. 7-10.

9. Національний банк України. Грошово-кредитна та банківська статистика. http://www.rada.kiev.ua/

Размещено на Allbest.ru

...