Розвиток електронної комерції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

електронний комерція банківський

1. Тенденції розвитку електронної комерції

2. Основні способи ведення електронної комерції

3. Електронна комерція як складова електронного бізнесу

Список використаних джерел

1. Тенденції розвитку електронної комерції

Під електронною (е-комерція) розуміється така форма комерції, коли вибір і замовлення товару чи послуг виконуються через комп'ютерні мережі, а оплата - через використання електронних документів та платіжних засобів (картки, електронні чеки, електронні гроші). Фактично це система Іnternet-комерції (SІC). Спрощена модель е-комерції складається із:

власників пластикових карток, які, як правило, через Іnternet мають доступ до віртуальних постачальників послуг (магазинів, банків, туристичних фірм);

віртуальних постачальників послуг (он-лайн магазини, банки, туристичні фірми, страхові компанії тощо), які дають доступ до своїх каталогів послуг через комп'ютерні мережі;

платіжної системи, представленої банками-емітентами (картки), банками-екваєрами та процесинговими компаніями і центрами;

надійної та досить дешевої телекомунікаційної інфраструктури, розвиненої системи стандартизації та аутентифікації клієнтів і постачальників інформації.

Датою народження інформаційних технологій е-комерції вважається 1993 рік, коли почалось масове використання Web-технології в мережі Іnternet. До цього часу для комерційних потреб використовувалися кредитні/дебетні електронні картки з відповідними мережами банкоматів, як правило, у торгових точках та сервісних службах, і міжбанківські клірингові центри. Щодо глобалізації проведення банківських операцій засобами сучасних телекомунікацій, то це відбувалося у 80-ті роки, особливо їх другій половині. Зрозуміло, що основним поштовхом до освоєння банками та комерцією сфери телекомунікацій і комп'ютерних мереж стала глобальна (всесвітня) інформаційна структуризація. Усе це призводить до появи нових бізнес-моделей, засобів маркетингу та ведення банківської справи. Якщо раніше при використанні інформаційних технологій ставка робилася, перш за все, на безпаперові технології та можливість одночасно оперувати інформацією з багатьох точок (зокрема, робочих місць), то в останні роки - це поява нових способів ведення комерції (без складів та всієї традиційної інфраструктури) та віртуальних банків.

Актуальним стає питання масштабування інформаційних технологій, що використовуються, бо об'єми інформації вже не просто великі, вони ще й подвоюються майже щороку. Актуальним стає навіть завдання “просто” знайти потрібну інформацію. Об'єм пропозиції може бути таким, що не тільки аналіз, а й простий перегляд зібраної інформації може тривати роки. Наприклад, якщо для пошуку інформації використовувати сучасний Іnternet, то доведеться індивідуально відвідати всі сервери. Фактично існує багато інформації, але нею неможливо оперувати:

або не вистачає часу для її доступу, бо для цього, можливо, потрібно “відвідати” сотні чи тисячі адрес (Web-вузлів);

або вона застаріє швидше, ніж її можна буде виявити та обробити.

Основна тенденція інформатизації банківської діяльності - допомагати банкам заробляти кошти, а не тільки підвищувати рівень автоматизації їх діяльності.

Еволюція у плані інформатизації рухалась у такому напрямі:

стадія простих облікових завдань;

масове обслуговування клієнтів, електронні платежі;

проведення операцій та доступ до інформації в будь-який час з будь-якого місця, де знаходився клієнт.

Така доступність послуг дає можливість знайти найбільш дешевого виробника, банк, магазин. Їх місцезнаходження має все менше значення. Тобто клієнтів тепер можна знаходити в усьому світі, що кардинально змінює політику маркетингу та сам профіль ринку банківських послуг і комерції загалом. Цікаво відмітити і таку особливість у глобальному інформаційному середовищі: якість послуг стає швидко відомою для широкого загалу фахівців, користувачів (телеконференції, електронні дошки об'яв тощо), що позитивно впливає на ринок послуг. Ще нещодавно банкам для надання послуг клієнтам потрібно було створювати в державі (світі) власні філії. Тепер потреба у цьому зменшується, проте інформаційна технологія дає можливість створювати для кожної групи клієнтів спеціальні види послуг, поєднувати їх з домашнім чи робочим офісом. Передусім, це нові послуги банків у страховому бізнесі, консультації з фінансових питань, розробка і виконання інвестиційних проектів. За оцінками аналітиків, ринок електронної комерції через Іnternet до 2010 року досягне об'єму в $1 трлн. Проте основною перешкодою є недостатньо високий рівень безпеки даних у мережі. Отже, це зумовлює розробку новітніх технологій аудиту, конфіденційності при максимальній відкритості мережі.

Входження банківської справи, торгівлі, туризму та страхових послуг у сферу електронного бізнесу дозволяє: 1) практично повністю виключити посередників в операціях, що зменшує витрати і підвищує конкурентоспроможність на ринку через можливість зниження цін; 2) мати глобальну присутність на ринку. Щодо банківської справи в Україні, діяльності ринку цінних паперів, комерції взагалі, то розвиток інформаційної структури, використання всесвітньої мережі, відкритих стандартів, доступність інформації, звітності означає не просто нормальний сучасний рівень роботи, це й прихід на наш ринок фінансів, виробництва та інвесторів із розвинених країн, новий рівень довіри та партнерства у бізнесі.

Регулювання банківської діяльності в Україні.

Головним завданням державної політики у сфері банківської діяльності є підтримка здоров'я та стійкості всієї банківської системи (БС), а не запобігання банківських банкрутств. При цьому держава повинна запобігати банкрутству окремих банків, оскільки це кращий спосіб збереження здоров'я всієї банківської системи. Однак у випадку неможливості запобігання банкрутств окремих банків держава повинна продемонструвати свою здатність та вміння керувати рівнем банкрутств.

Головними цілями державної політики в банківській сфері є:

запобігання надмірній концентрації економічної влади та підтримка конкуренції на банківських ринках, а також політики достатньої концентрації з метою посилення їх конкурентоспроможності на міжнародних ринках банківських послуг;

пом'якшення наслідків можливих збурень банківської системи у випадку банкрутства великого банку, бо це може викликати серйозні наслідки і, як наслідок, підрив довіри суспільства до банківської системи в цілому;

забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитній політиці;

забезпечення виконання законів та встановлених правил, що вимагає високого рівня ведення банківської справи;

задоволення потреб суспільства в отриманні зручних банківських послуг;

забезпечення здатності банків задовольняти потреби та законні зауваження своїх клієнтів;

стимулювання та сприяння високому рівню ефективності та прибутковості операцій при розміщенні кредиту в будь-яких сферах економіки;

сприяння справедливому розподілу прибутку між менеджментом, акціонерами, кредиторами та клієнтами.

В основу організації банківського регулювання та нагляду покладена комбінована модель, що базується на поєднанні певних елементів трьох відомих у світовій практиці підходів:

неформальний базується, головним чином, на консультаціях, переговорах та попередженнях;

формалізований вимагає активної перевірки шляхом експериментування на місцях з боку органу банківського контролю;

легалістичний підхід базується на обговоренні сукупності показників, яких повинен дотримуватися банк, і на делегуванні повноважень з перевірки та контролю банківської документації на місцях незалежними аудиторами.

Вибір моделі, яка включає елементи всіх трьох підходів, на практиці означає:

встановлення сфери діяльності та функції органу банківського регулювання і нагляду. В Україні - це Нацбанк (НБУ);

надання НБУ права призначати повну або вибіркову перевірку діяльності та ризиків комерційних банків;

проведення таких перевірок відповідними службами НБУ, а також делегування банківських перевірок на місцях незалежним аудиторам;

надання представникам НБУ права бути присутніми та виступати на зборах та засіданнях акціонерів, правління, спостережної ради та ревізійної комісії комерційного банку, а також права вимагати їх проведення;

надання НБУ права здійснювати відповідні заходи у випадку порушення комерційними банками економічних нормативів або банківського законодавства;

визначення НБУ для внутрішнього користування рейтингу комерційних банків;

проведення статистичного аналізу банківської діяльності, широке впровадження сучасних досягнень комп'ютерної технології для аналізу обов'язкових звітів, генерації коментарів, прогнозування розвитку банків.

НБУ здійснює регулювання банківської діяльності та постійний контроль за виконанням банківського законодавства та економічних нормативів. До його функції належить проведення вступного контролю (визначення вимог до реєстрації та отримання ліцензій), проведення попереднього контролю (визначення вимог до банківської справи, заборона або обмеження банківської діяльності, застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру, встановлення рівня відрахувань до резервів страхування активних операцій), проведення поточного контролю (визначення методів перевірки банків, шляхів їх використання, розробка заходів оздоровлення фінансового стану банків та способів їх застосування). При цьому НБУ вважає за головне дотримуватися міжнародних стандартів банківського регулювання та нагляду з метою підвищення конкурентоспроможності українських банків на міжнародному та внутрішньому ринках.

З метою захисту інтересів вкладників і акціонерів, а також забезпечення фінансової надійності комерційних банків НБУ встановлює для них обов'язкові економічні нормативи та визначає методику їх розрахунків. До таких нормативів належать:

нормативи капіталу комерційного банку (норматив мінімального розміру капіталу, мінімальний розмір уставного фонду, норматив платоспроможності, норматив достатності;

нормативи швидкості (миттєвої, загальної, норматив співвідношення високо швидких активів до активу банку);

нормативи ризику (максимальний розмір ризику на одного позичальника; максимальний розмір кредитів, гарантій та доручень, наданих одному інсайдеру; максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та доручень, що видані інсайдерам; максимальний розмір виданих міжбанківських кредитів; норматив рефінансування та інвестування);

нормативи відкритої валютної позиції уповноваженого банку (спільна відкрита валютна позиція банку; довга (коротка) відкрита валютна позиція за кожною іноземною валютою; довга (коротка) валютна позиція в банківських металах);

нормативи зваженої відкритої валютної позиції уповноваженого банку (зважена відкрита валютна позиція; довга (коротка) зважена відкрита валютна позиція банку у вільно конвертованій валюті; довга (коротка) зважена відкрита валютна позиція банку у вільно конвертованій валюті);

контроль за виконанням комерційними банками економічних нормативів на підставі щоденної та щомісячної звітності банків.

Комерційні банки повинні в обов'язковому порядку систематично та реалістично визначати свої сумнівні активи та формувати адекватні резерви під можливі збитки. Класифікація виданих банками кредитів та оцінка кредитних ризиків здійснюється залежно від наявності відповідного реального забезпечення та кількості днів простроченої заборгованості. У випадку порушення банками чинного законодавства, нормативних актів НБУ, технології здійснення банківських операцій, нездачі звітності або її невірогідності, незабезпечення умов для проведення службою банківською нагляду НБУ інспекцій та перевірок, порушення обов'язкових банківських нормативів, встановлення стану неплатоспроможності НБУ має право застосувати до банку, що припустився порушення, наступні заходи:

проводити фінансове оздоровлення банку, а також змінювати структуру активів;

забороняти здійснення окремих банківських операцій на строк до одного року та відкликати ліцензію на здійснення окремих або всіх банківських операцій;

забороняти відкриття нових філіалів на строк до одного року;

накладати штраф на керівників банків;

списувати з банку у безумовному порядку прибуток, отриманий внаслідок неправомірних дій, та штрафи у розмірі, що не перевищує суму цього прибутку, а також за порушення обов'язкових економічних нормативів;

усувати керівництво (правління та головного бухгалтера) від управління банком та призначати тимчасову адміністрацію;

обмежувати або припиняти сплату дивідендів до тих пір, доки ситуація в банку не буде оздоровлена;

приймати рішення про виключення з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших кредитних закладів та про їх реорганізацію або ліквідацію.

2. Основні способи ведення електронної комерції

«Стискання» бізнес-процесів - уникнення зайвих бізнес-процедур в усіх ланцюжках (від постачань до фінансових взаємодій) з метою створення прибуткового Wеb-проекту фірми. Оперативність реакції на запити покупця визначає продуктивність Internet-комерції. В електронній комерції потрібно вміти підтримувати відносини, які виходять за межі простих замовлень і розрахунків. Взаємодії компаній відбуваються у мережі динамічно, і на певний період виникають нові форми спільної роботи. Бізнес-установи працюють разом доти, поки їм це необхідно. Електронний ринок створює умови для динамічного брокерства, що дасть змогу знаходити оптимальні рішення електронного бізнесу.

Динамічне брокерство - нова форма спільної роботи компаній на певний період здійснення електронного бізнесу, при якому відносини між компаніями виходять за межі простих замовлень і розрахунків. Залежно від обсягу і форм представництва певної компанії в Інтернет-просторі прийнято розрізняти візитні картки фірм у мережі, їх корпоративні сайти і представництва на бізнес-порталах.

Електронна візитна картка - декілька WWW-сторінок з інформацією про компанію та її діяльність, спрямованих на ознайомлення потенційних клієнтів з продукцією і послугами компанії. Обсяг інформації в електронній візитній картці може мати різні параметри: від невеличкого повідомлення до значної кількості даних про результати господарської діяльності компанії, товарообіг, розміри витрат виробництва продукції тощо.

Бізнес-портал - потужний Wеb-сайт з функціями комплексної системи, яка надає повний спектр послуг для ведення бізнесу в мережі багатьом клієнтам (як корпоративним, так і індивідуальним підприємцям).

Корпоративний клієнт - клієнт-фірма, відділення якої (дочірні підприємства) є клієнтами певної фірми (її дочірніх підприємств) в декількох країнах (регіонах, областях).

Корпоративний сайт - системне багаторівневе об'єднання різноманітних ресурсів і сервісів з мапою; електронна «бібліотека», поділена на тематичні відділи з кількісними та якісними даними, аналізами, графіками тощо.

Торговельні концентратори (різновид бізнес-порталу) - сайти, які з'єднують продавців і покупців, що діють у певній галузі. Автоматичні системи для обслуговування постійних корпоративних клієнтів створюються для того, щоб, потрапивши на корпоративний сайт, клієнт лише визначив обсяг закупівлі та вніс інформацію для проведення платежу.

Відвантаження і доставка продукції здійснюються автоматично: фірмі, що постійно продає (чи закуповує) сировину або комплектуючі тим самим партнерам (наприклад, дилерській мережі), не потрібно тримати з цією метою спеціальний штат менеджерів. Такі операції можуть реалізуватися автоматично на сайті компанії. Щодо торговельних концентраторів, то вони приносять своїм господарям (провайдерам) невеликий відсоток від кожного договору, укладеного з допомогою їх засобів. На цих сайтах зібрана інформація про ціни на продукцію у всіх її виробників і постачальників, про умови її оплати і доставки; реалізована можливість пошуку і сортування даних за різноманітними параметрами (наприклад, пошук усіх пропозицій з ціною в певному діапазоні), а часто - и можливість здійснення замовлення і його оплати з допомогою системи електронних платежів.

Для забезпечення усіх процесів у складі бізнес-порталу можуть функціонувати такі сервіси:

електронні офіси підприємств;

поштові сервери;

списки розсилання;

електронні торговельні майданчики;

електронні аукціони;

система автоматизації бартерних операцій;

електронний бізнес-центр;

рекламна Інтернет-агенція тощо.

Електронний офіс. Використовують його для підтримки і розповсюдження власної інформації, забезпечення функцій електронної комерції та управління зв'язками з клієнтами.

Поштовий сервер. Кожний користувач бізнес-порталу під час реєстрації одержує власну поштову скриньку на поштовому сервері. Вона необхідна для отримання інформації від постачальників і клієнтів, які не є користувачами цього бізнес-порталу. В такому разі вся інформація, що надходить, міститься в базі даних про клієнтів електронного офісу.

Служба списків розсилання. Забезпечує можливість отримання новин і аналітичних матеріалів від інформаційних служб бізнес-порталу на адресу електронної пошти фірми.

Електронні торговельні майданчики (торговельні концентратори). о'єднують постачальників і споживачів для здійснення операцій купівлі-продажу.

Електронні аукціони. У складі бізнес-порталу абонентам можуть бути доступні як прямі, так і зворотні електронні аукціони. Прямі аукціони здійснюються постачальниками двома шляхами:

постачальник публікує лот, а споживачі проводять постійне голосування для визначення кінцевої ціни товару або послуги;

постачальник публікує лот для ознайомлення споживача і вказує дату проведення торгів. Після цього протягом кількох хвилин проводяться торги і здійснюється придбання товару або послуги.

Зворотні аукціони являють собою тендери і колективні закупівлі.

Електронний бізнес-центр. Об'єднує компанії і приватних підприємців для інформаційного обміну. Клієнти мають можливість публікувати свої прес-релізи, які класифікують по галузях і різновидах бізнес-діяльності.

Рекламна Internet-агенція. Разом з іншими засобами відкриває широкі можливості для проведення рекламних компаній і маркетингових досліджень своїх клієнтів.

Бізнес-портали можуть надавати й інші інформаційні послуги залежно від політики своїх провайдерів, їх фінансових і технічних можливостей. Послуги бізнес-порталів - платні.

Дистанційне навчання - відкрите, тобто відрізняється від класичної моделі класної кімнати, де діє схема «викладач передав свої знання учням». У відкритій моделі дистанційного навчння учень самостійно обирає курси, які бажає, а звідси - і темп, і порядок вивчення їх окремих модулів. До того ж навчання відбувається в постійному спілкуванні з віддаленими т'юторами (викладачами) і віртуальними одногрупниками.

Сучасне дистанційне навчання - комп'ютерне, де и самі персональні комп'ютери, і мережі використовуються як засоби створення, передавання та відображення навчальних матеріалів, спілкування з т'юторами і одногрупниками. Щоб пройти дистанційний курс, достатньо мати електронну пошту.

Відеоконференції, передача відео- і аудіо-матеріалів з лекцій провідних викладачів навчальних закладів, передусім центральних міст чи закордонних коледжів, університетів, без сумніву - перспективна форма дистанційного навчання (характерна для Північної Америки і Європи). Але для пострадянських країн, в тому числі України, це поки що неможливо. Причина цього - низька якість національних комунікацій і неплатоспроможність більшості українських вищих навчальних закладів и інших споживачів дистанційної освіти.

Отже, проходження дистанційного курсу потребує:

від т'ютора - якісного подання цінної для слухача інформації, спілкування з ним;

від слухача - вміння використовувати персональний комп'ютер, електронну пошту (іноді гіпертекстове середовище Інтернет - WWW); вміння самостійно працювати і водночас здатності до «роботи в команді».

Права власників дистанційних курсів - юридичні права, які дають змогу фізичній особі чи установі цілком розпоряджатися навчально-методичними дистанційними матеріалами. Вони часто збігаються з авторськими правами розробників курсів. Ці права можуть бути придбані в розробників.

Дистанційне навчання розвивається не тільки в межах національних систем освіти, а и окремими комерційними компаніями, переважно з орієнтацією на підготовку в галузі бізнесу та інформаційних технологій, яка становить у середньому чверть усіх програм вищої освіти. Приватні корпоративні освітні мережі створені у таких всесвітньо відомих компаніях, як ІВМ і спеціалізованих тренінгових центрах, наприклад компанії Місrоsoft. Деякі з них значно випереджають системи, створені у західних університетах, як за складністю, так і за кількістю дистанційних курсів. Необхідна децентралізація навчання, яке здійснює підприємство самостійно або звертаючись до послуг спеціалізованих тренінгових центрів.

3. Електронна комерція як складова частина електронного бізнесу

Інформація це важлива рушійна сила економічного зростання та соціальних змін. Бурхливий розвиток інформаційних технологій призвів до того, що в сучасній світовій економіці інформація стала ключовим поняттям. Успішний розвиток мережі Інтернет та бурхливе зростання електронної комерції в черговий раз довели, що інформаційний сектор економіки, на даний момент є найбільш динамічним та найбільш прибутковим.

Електронна комерція -- це ведення бізнесу в он-лайн режимі, яке на сьогодні присутнє в чотирьох наступних сферах: прямі продажі товарів і послуг; банківська справа та фактурування (платіжні системи); безпечне розміщення інформації; корпоративні закупівлі.

Прямі продажі -- найдавніший вид електронної комерції, який став першою сходинкою до більш складних комерційних операцій для багатьох компаній. Успіх Amazon.com, Barnes & Noble, Dell Computer став каталізатором для цього сегменту. Споживачі та представники малого бізнесу можуть зекономити час та кошти, проводячи банківські операції через Інтернет. Сплата рахунків, проведення транзакцій між рахунками, купівля-продаж акцій, облігацій, -- все це може виконуватися за допомогою Інтернету. Для багатьох видів бізнесу інформація є їх найбільш цінним активом. Незважаючи на те, що Інтернет дає можливість освоювати велику кількість нових ринків, паралельно виникає питання безпеки інформаційної та інтелектуальної власності, яке розв'язує Цифровий правовий менеджмент.

Також Інтернет дає можливість заощадити велику кількість часу і коштів на корпоративних закупівлях. Жодна інша модель бізнесу так не підкреслює необхідність тісної інтеграції між виробниками, постачальниками та дистриб'юторами, в процесі якої встановлюється ринкова ціна. Збільшення швидкості проходження цього ланцюжка за допомогою можливостей, які відкриває Інтернет, значно підвищує ефективність. Сьогодні, приблизно 60 000 видів бізнесу обмінюються із своїми партнерами діловою документацією типу замовлень і рахунків за допомогою стандартного зв'язку і протоколу, що називається Електронний Обмін Даних (EDI). Більшість реалізацій EDI використовують орендовані лінії або спеціалізовані мережі (value added networks, VANs), а це спричиняє необхідність значної інтеграції між всіма партнерами. Мережний дизайн, інсталяція й адміністрація можуть бути дорогими в термінах апаратних засобів, програмного забезпечення і штату. Фактично, ці витрати -- ключова причина того, що EDI найбільше широко розгорнуті тільки в великих компаніях.

Суб'єктами електронної комерції виступають: домашні господарства; фірми; держава; постачальник мережевих послуг. Розрізняють наступні типи електронної комерції: B2B електронна комерція -- це електронна комерція між компаніями. Це -- тип електронної комерції, що має справу з відносинами між і серед видів комерційної діяльності. Приблизно 80 % електронної комерції належать до цього типу, і більшість експертів пророкує, що B2B електронна комерція продовжить поширюватися швидше ніж B2C; бізнес-до-користувача, або торгівля між компаніями й споживачами, включає збирання інформації клієнтами; купівлю фізичних речей чи інформаційних/електронних товарів; і, для інформаційних товарів, одержування товару (програми, електронної книги) по електронній мережі. Це друга по величині й сама рання форма електронної комерції; бізнесу-до-уряду або B2G взагалі визначаються як торгівля між компаніями й суспільним сектором. Це відноситься до використання Internet для суспільного придбання, ліцензуючи процедури, і інші пов'язані з урядом операції. Цей вид електронної комерції має дві особливості: спочатку, суспільний сектор приймає експериментальну/ провідну роль у встановленні електронної комерції; потім передбачається, що суспільний сектор має більшу потребу підвищення ефективності системи придбання; споживач-до-споживача або C2C -- просто торгівля між приватними індивідуумами або споживачами. Цей тип електронної комерції характеризований ростом електронних ринків і мережних аукціонів, особливо у вертикальних галузях промисловості. С2С можливо має найбільший потенціал для того, щоб розвивати нові ринки; мобільна торгівля -- закупівля й продаж товарів і послуг через бездротову технологію, тобто, кишенькові пристрої типу мобільних телефонів і особистих цифрових помічників. Японія замічена як глобальний лідер у мобільній торгівлі.

Після появи терміну "електронна комерція", завдяки її швидкої популяризації, багато дослідників відносили до неї будь яку бізнес діяльність в відокремлювати електронну комерцію від електронного бізнесу.

Електронний бізнес (E-business) - це ведення будь-якої бізнес діяльності у глобальних телекомунікаційних мережах, зокрема в Інтернет. Зрозуміло, що електронний бізнес поняття значно ширше, і що електронна комерція є складовою частиною електронного бізнесу. Оскільки електронний бізнес, в даному розумінні, не такий розвинений як його складова частина, то визначення місця електронної комерції в електронному бізнесі є досить проблематичним.

Список використаних джерел

1. Антонов В.М. АРМ економіста, фінансиста, менеджера. - К.: Таксон, 1998. - 120 с.

2. Антонов В.Н. АРМ: Вопросы практического использования. - К.: Лыбидь, 1992. - 164 с.

3. Антонов В.Н. Архитектура интеллектуально-экспертной системы поддержки принятия решений // Информатизация и новые технологии. -1996. - № 4. - С. 16-18.

4. Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная графическая система // Информатизация и новые технологии. - 1996. - № 2. - С. 17-20.

5. Антонов В.Н. Интеллектуально-экспертная система обработки документов, подсказки принятия решений: метод построения и реализации // УСиМ. - 1995. - № 3. - С. 82-85.

6. Антонов В.Н. Проектирование объектно-ориентированых интеллектуальных АРМ// УСиМ. - 1997. - № 4/5. - С. 102-106.

7. Антонов В.Н., Антонова Ю.В. Основы проектирования интеллектуальных АРМ // Информатизация и новые технологии. - 1994. - № 1/2. - С. 27-29.

8. Банки на развивающихся рынках: В 2-х т. / Кол. авт. - М.: Финансы и статистика, 1994.

9. Банківська енциклопедія / Під ред. проф. А.М. Мороза - К.: Ельтра, 1993. - 328 с.

10. Велш Глен А., Шорт Денієл Г. Основи фінансового обліку. - К.: Основи, 1997. - 943 с.

11. Макарова М.В. Електронна комерція: Посібник для студ. вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. - 272 с.

12. Балабанов И.Т. Электронная коммерция. - СПб.: Питер, 2001. - 336 с.

13. Холмогоров В. Интернет-маркетинг: Краткий курс. - СПб.: Питер, 2001. - 208 с.

14. Успенский И. Энциклопедия Интернет-бизнеса. СПб.: Питер, 2001. - 432 с.

15. Крупник А. Как продавать товар и получить деньги в Internet (введение в электронную коммерцию). М.: МикроАрт, 2001. - 245 с.

16. Електронна комерція: Навч. посіб./ Береза А.М., Козак Г.А., Левченко Ф.А. К: КНЕУ, 2002. - 328 с.

17. В. Завалеев. Что такое электронная коммерция // Центр інтернет технологій. - 2003.

18. Лазарева С. Ф. /Економіка та організація інформаційного бізнесу: Навч. посібник. -- К.: кнеу, 2002. -- 667 с.

Размещено на Allbest.ru