Аналіз проценту за кредит та чинників, що його визначають

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ПРОЦЕНТНОЇ СТАВКИ

1.1 Особливості її формування та становлення

1.2 Характеристика впливу проценту за кредит на діяльність банківської установи

1.3 Номінальна і реальна ставки відсотка за кредит

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕНТНИХ СТАВОК З БОКУ ДЕРЖАВИ І БАНКІВ НА ПРИКЛАДІ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ

2.1 Функціонування та формування проценту за кредит

2.2 Шляхи покращення формування проценту за кредит

2.3 Аналіз процентної політики «Райффайзен Банк Аваль»

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ ВІДСОТКОВОЇ ПОЛІТИКИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність. Питання процентної політики є одним з найактуальніших у теперішній час, оскільки, зважаючи на останні події, що спричинили деяку стабілізацію валютного курсу та облікової ставки НБУ, тепер банки повинні широко застосовувати всі свої навички, знання та інтуїцію, щоб розробити найоптимальнішу процентну політику. Процентна політика (як депозитна, кредитна, валютна та ін.) є однією з найважливіших складових банківської політики. Вивчення динаміки руху процентних ставок показує, що процентна політика виступає одним з визначників і в той же час непростих механізмів в регулюванні ощадної та інвестиційної політики банку.

Метою роботи є аналіз проценту за кредит та чинників,що його визначають.

Предметом дослідження є процент за кредит.

Об'єктом дослідженняє особливості формування проценту за кредит.

Завдання курсової роботи:

-дослідити особливості формування проценту за кредит;

-проаналізувати стан та перспективи формування проценту за кредит.

В умовах ринкових відносин процент виражає споживчу вартість позичкового капіталу і виступає як частина додаткової вартості, що виплачується позичальником власнику цього капіталу. У зв'язку з цим норма процента регулюється в основному співвідношенням попиту і пропозиції позичкового капіталу. Однак на рівень відсоткової ставки по позиках банків впливає багато і інших факторів.

Дана курсова робота складається з вступу, трьох розділів та висновків. В першому розділі розглядаємо історію процентної ставки, в другому досліджуємо методи регулювання процентних ставок з боку держави і банків на прикладі «Райффайзен Банк Аваль». В третьому розділі характеризуємо напрями оптимізації відсоткової політики комерційного банку.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ПРОЦЕНТНОЇ СТАВКИ

1.1 Особливості ії формування та становлення

Позичковий процент або процент за кредит (від латинського pro centrum - на сотню) - це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва та пов'язаних з ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.[2]

В економічній теорії мають місце й інші підходи до визначення природи позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть процента як “плату за розставання з ліквідністю”. В теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона:

1) прямо пропорційна “перевагам ліквідності”;

2) обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу.

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб'єктами кредитних відносин:

кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;

позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

Величина позичкового процента характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма процента визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто.

річний доход на позичковий капітал

% = x 100 (1.1)

сума наданого кредиту

Норма процента знаходиться у певній залежності від норми прибутку. Вважається, що норма процента може коливатись від нуля (мінімальна межа) до середньої норми прибутку (максимальна межа). Мінімальну межу норми процента точно визначити не можливо, але вона не повинна дорівнювати нулю бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора.[4]

Слід розрізняти ринкову норму процента, котра безпосередньо формується на монетарному ринку, і середню норму, тобто норму процента за певний період. Ринкова норма процента, перш за все, залежить від кон'юнктури ринку тобто співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Свого максимального рівня вона досягає в період найбільшого загострення економічної кризи, саме тоді, коли норма прибутку падає до мінімуму. Адже в даній ситуації вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення депозитів. Разом з тим, під час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобами платежу і значно зростає попит на позичковий капітал, для погашення боргових зобов'язань.

У період депресії, коли відбувається масове вивільнення з виробничої сфери грошового капіталу та його нагромадження у формі позичкового капіталу, знижується середня норма прибутку і норма процента теж знижується. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому підвищується норма процента. Така динаміка дає підставу для висновку стосовно того, що взаємозалежність змін норми процента та норми прибутку має розглядатися в межах відповідних фаз промислового циклу.

Крім норми прибутку на рівень позичкового процента впливають інфляційні процеси, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. Особливо актуальним збереження позичкового капіталу стає в період гіперінфляції, коли на момент повернення кредиту реальна вартість позичкового капіталу значно нижча від тієї, що була на момент надання. А тому розрізняють номінальну і реальну (тобто з урахуванням індексу інфляції) процентні ставки. Темпи зростання процентів повинні випереджати темпи інфляції. В інший спосіб інфляція породжує процентний ризик - небезпеку втрат: у кредиторів - внаслідок зниження реальних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників - при їх підвищенні [3].

Процентні ставки бувають:

1) постійні (фіксовані) - не змінюються протягом всього періоду кредитування;

2) перемінні (плаваючі) - можуть змінюватися в процесі кредитування.

Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик банки, особливо в період інфляції, застосовують плаваючі процентні ставки за кредит, котрі періодично переглядаються.

Чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити, логічно розділити на макроекономічні та мікроекономічні.

Розмір процентної ставки на макрорівні залежить від:

а) попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку. Загалом підвищений попит на кредити викликає підвищення процентної ставки. Проте в умовах конкурентної боротьби між кредитними установами за розширення ринків банківських послуг це правило не завжди спрацьовує. Банки не можуть безмежно підвищувати розмір процентної ставки при зростанні попиту на кредит, керуючись тим, що нижчі процентні ставки дають можливість розраховувати на залучення більшої кількості клієнтів та завоювання конкурентних можливостей. У результаті міжбанківської конкуренції процентні ставки нівеліруються;

б) стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тим дорожчою повинна бути плата за кредит, оскільки у банка підвищується ризик втрат. Дешеві гроші (у порівнянні з іншими видами ресурсів) стимулюють ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживань у банківському середовищі та розбалансування економіки;

в) рівня облікової ставки центрального банку. Комерційні банки самі встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. При визначенні розміру процентної ставки вони за основу беруть облікову ставку центрального банку з прибавкою “маржі”.

Маржа (від фран. marge - край) - різниця між процентною ставкою, за якою банк нараховує проценти за наданий кредит, і ставкою, за якою банк сплачує проценти за залучені (куплені) ресурси. За умов комерційної діяльності розмір маржі для банків, як правило, не регламентується. Проте, інколи центральний банк може обмежувати розмір маржі. Для комерційних банків, наприклад, на кредити, що надаються за рахунок ресурсів центрального банку. Окрім того, нині комерційні банки України зобов'язані в обов'язковому порядку коригувати розмір процентних ставок за наданими кредитами при кожній зміні облікової ставки НБУ на кратність її зміни. Основним фактором, який впливає на розмір облікової ставки, є рівень інфляції.

Серед мікроекономічних чинників впливу на розмір процентної ставки виділяються такі:

мета кредиту. Процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, як правило, найнижчі, що зумовлене короткостроковим характером їх використання. Кредити, які надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом “купівлі-продажу”, повинні бути найдорожчими, оскільки прибуток від цього виду діяльності носить спекулятивний характер, а для самих операцій притаманний підвищений рівень ризику;

розмір кредиту. Як правило, розмір процентної ставки за великі кредити повинен бути нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, безпосередньо не залежать від розміру кредиту, а тому при наданні великих кредитів банки несуть відносно менші витрати. Крім того, великі кредити надаються надійним позичальникам, імовірність банкрутства яких, як правило, нижча. Проте з цього правила можуть бути винятки. Банк може не знижувати процентну ставку з великі кредити, якщо, на його думку, це призводить до підвищення ризику у зв'язку з погіршенням структури кредитного портфеля за порушення правила диверсифікації активів [7].

термін користування кредитом;

Чим довший термін, тим вища процентна ставка за кредит. По-перше, при триваліших термінах вищий ризик втрати від неповернення кредиту та від знецінення позичених коштів внаслідок інфляції, притаманної ринковій економіці. По-друге, вкладення коштів довгострокового характеру, як правило, мають відносно вищу віддачу.

рівень ризику;

При наданні позик комерційні банки мають справу з двома основними видами ризику - кредитним і процентним. Кредитний ризик пов'язаний із втратами від неповернення основної суми боргу у зв'язку із збанкрутінням позичальника, а процентний - із втратами від несплати відсотків за користування позикою. Рівень цих ризиків залежить від видів наданих позик та від порядку стягнення відсотків. Позики з вищим рівнем ризику повинні надаватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору видатки від ризикованого розміщення коштів.

Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки.

процент кредит банківський відсоток

1.2 Характеристика впливу проценту за кредит на діяльність банківської установи

Методика визначення розміру процентних ставок і порядок їх погашення встановлюється банком і визначається кредитним договором в залежності від кредитного ризику, забезпечення, попиту і пропозиції, які склались на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки НБУ та інших факторів.

Для споживача відсоток є основою розрахунку загальної вартості кредиту та разових виплат. Для обґрунтування привабливості кредиту для споживача в американській літературі виділяють наступні основні моменти:

Перший. Ефект інфляції. При отриманні товарів в кредит споживач може виграти, якщо ціни на товар, який купується зростуть до моменту достатнього накопичення заощаджень [4].

Другий. Психологічний ефект. В більшості випадків бажання купувати товари та послуги сьогодні сильніше можливості отримати їх завтра або через кілька років. Крім того, деякі послуги необхідні саме сьогодні, оскільки потім їх придбання втрачає всякий сенс (наприклад лікарські послуги, туристичні поїздки та ін.)

Третій. Періоди життя. Американські вчені дійшли висновку, що існують періоди переважної схильності людей до позик і заощаджень. Відповідно існують вікові групи людей, які віддають перевагу кредиту. Так, 66% сімей, глави яких мають вік від 25 до 45 років, надають перевагу споживчому кредиту. Аналогічний показник в сім`ях, глави яких від 65 до 75 років, складає 18%, а в сім`ях глави яких старші 75 років, - 8%.

Процентна політика банку, зокрема, справляння платні за використання кредитами, будується з урахуванням рентабельності банку, а також інтересів розвитку економіки країни в цілому. Орієнтуючись на ці дві задачі, банк прораховує фактори, які впливають на рівень кредитного відсотку і встановлює ставку по кожному окремому кредиту.

Ставки відсотків по активним операціям банку визначаються з урахуванням ставки Національного банку України, кредитної маржі по різним категоріям клієнтів, виду і терміну надання кредиту. Фактори які враховуються при визначенні плати за користування кредитом, включають також:

витрати залучення засобів (рівень середньої процентної ставки по депозитам);

ступень ризику, яка властива даному кредиту (включаючи стан забезпечення);

термін погашення кредиту;

витрати по оформленню кредиту і контролю за його погашенням. В зв'язку з цим слід відмітити, що в зарубіжних банках розмір цих видатків розраховується у відсотках до суми кредиту і складається із об'єму робіт по аналізу кредитоспроможності, затрат які пов'язані з отриманням і періодичною перевіркою застави, інкасацією платежів;

ставки банків - конкурентів;

характер відносин між банком і позичальником (в тому числі прибутки від коштів на депозитному рахунку позичальника і витрати по наданню йому послуг - при оплаті його рахунків і інше);

норма прибутку, який повинен бути отриманий при інвестуванні засобів в інші активи.

У разі зміни облікової ставки Національного банку України умови договору можуть бути переглянуті і змінюватись тільки на основі взаємної згоди кредитора і позичальника, яке оформлюється додатковою угодою до кредитного договору [11].

Багато хто з економістів і банкірів пояснюють високий рівень процентної ставки по споживчим кредитам великим моральним ризиком та високими витратами, які пов'язані з вивченням платоспроможності клієнта.

Хоча обидва ці фактори дійсно впливають на високий рівень процента, головна причина його рівня криється в використанні банками їх монопольного становища в якості кредиторів". Також одна з основних причин це те, що споживчі кредити є найбільш дорогостоючими та ризикованими видами кредитів. Споживчі кредити також залежать від економічного циклу. Їх об`єм збільшується на стадії економічного росту, коли споживачі більш оптимістично настроєні відносно свого майбутнього. І навпаки, в умовах економічного спаду багато приватних осіб та сімей дуже песимістичні в оцінках майбутнього, особливо при збільшенні росту безробіття, тому скорочується об`єм позик в установах банків.

Процентна ставка може бути плаваюча та фіксована. Плаваюча ставка - це ставка, яка залежна від будь-якої базової ставки, яка може котируватися в масштабі країни (максимум - ставки типу “Libor”) яким-небудь арифметичним вираженням. Наприклад ставка “Libor + 15%”.

Черкаська філія АТ “Укрінбанк” проводить кредитування приватних осіб за відсотковою ставкою яка коливається в межах від 50 до 70%. В разі прострочення сплати позики нараховується пеня в розмірі 2% за кожний день прострочки платежу від суми непогашеної заборгованості.

КБ “Приватбанк” здійснює кредитування приватних осіб за відсотковою ставкою від 75%. При умові порушення термінів погашення кредиту (відсотків) за кредитним лімітом, клієнт сплачує банку пеню в розмірі 0,5% за кожний день прострочки від суми непогашеної заборгованості за кредитним лімітом, але не більше 120% річних [13].

Визначення розміру плати за користування кредитом розраховується за наступною формулою:

Фактична сума = Сума боргу * процентну ставку * кількість днів (1.2)

відсотків 365 * 100 користування

кредитом

Нарахування відсотків за користування кредитом можна розглянути на приведених нижче прикладах.

Погашення кредиту одночасним внеском.

Приклад 1.

Банк надав кредит в розмірі 10000 гривень на 9 місяців за відсотковою ставкою 80%. Згідно формули, сума яка погашається (сума кредиту з нарахованими відсотками) складе:

S = P + I = P ( 1 + ni ),

де S - сума кредиту з нарахованими відсотками;

Р - сума на яку нараховуються відсотки;

І - сума відсотків;

n - кількість років;

і - відсоткова ставка в відносних одиницях.

S = 10000 ( 1 + 0,75 * 0,8 ) = 16000 грн.

Сума відсотків, яка буде отримана банком за кредит буде дорівнювати:

І = 16000 - 10000 = 6000 грн.

Дисконтування за простою ставкою відсотків.

Приклад 2.

Позичальник збирається отримати кредит на 9 місяців з поверненням суми 15000 грн. Відсоткова ставка по кредиту дорівнює 80%. Сума кредиту, яку може отримати позичальник, за формулою складе:

Р = S .

1 + nі

Р = 15000 = 9375 грн.

1 + 0,75*0,8

Дисконтування за складною ставкою відсотків.

Приклад 3.

Позичальник хоче отримати кредит на один рік з погашенням його одночасним внеском в розмірі 20000 гривень. Банк нараховує відсотки за ставкою 70%. Сума кредиту, яку може отримати позичальник, згідно формули складе:

Р = S .

(1 + і ) n

Р = 20000 . = 11764,71 грн.

(1 + 0,7 ) 1

Погашення кредиту частинами.

Приклад 4.

Кредит надано на суму 17000 гривень на один рік, за відсотковою ставкою 70%. Погашення кредиту повинно проводитись рівними внесками. Якщо погашення кредиту буде проводитись щоквартально, то вартість кредиту (сума відсотків за кредит) за формулою буде дорівнювати:

І = D g np + 1,

p 2

де D - сума кредиту;

р - кількість виплат на рік;

n - кількість років;

g - річна ставка відсотків по кредиту в відносних одиницях.

І = 17000 * 0,7 * 1 * 4 + 1 = 7437,5 грн.

2

Загальна сума боргу складе:

S = 17000 + 7437,5 = 24437,5 грн.

а розмір щоквартальних внесків буде дорівнювати:

R = 24437,5 = 6109,38 грн. (в разі розрахунку за простим відсотком)

Якщо ж погашення кредиту буде проводитися щомісячно, то вартість кредиту складе:

І = 17000 * 0,7 * 1 * 12 + 1 = 6445,83 грн.

2

Загальна сума, яку необхідно погасити складає:

S = 17000 + 6445,83 = 23445,83 грн.

а розмір щомісячних внесків складе:

R = 23445,83 = 1953,82 грн. (в разі розрахунку за простим відсотком)

12

Розрахунки відсотків в умовах інфляції.

Приклад 5.

Банк надав кредит на 9 місяців в розмірі 5000 гривень. Очікуваний рівень інфляції складає 5%, реальна прибуткова вартість від операції повинна скласти 4% річних. Індекс інфляції за термін користування кредитом за формулою складе:

Іn = (1 + in)n,

де Іn - індекс інфляції за термін кредиту;

in - рівень інфляції;

n - кількість періодів.

Іn = (1 + 0,05)9 = 1,55

За наступною формулою ставка відсотків по кредиту з урахуванням інфляції буде дорівнювати:

iі = (1 + nі) І n - 1,

n

де iі - проста ставка процентів за кредитом, яка враховує інфляцію;

n - кількість періодів;

і - прибуткова вартість операції у відносних одиницях.

iі = (1 + 0,75* 0,04) 1,55 - 1 = 0,795 = 79,5% річних

0,75

Сума, яку потрібно буде сплатити позичальнику складе:

S = 5000 * (1 + 0,75 * 0,795) = 7981,25 грн.

Сума відсотків за кредитом складе:

І = 7981,25 - 5000 = 2981,25 грн.

Отже,

1.3 Номінальна і реальна ставки відсотка за кредит

Розрізняють номінальну і реальну відсоткові ставки. Реальна відсоткова ставка - це номінальна ставка за вирахуванням темпу інфляції за певний період. Диференціація по країнах номінальних відсоткових ставок відображає відмінності в темпах інфляції. Звичайно говорять про очікувані відсоткові ставки (г"), котрі дорівнюють номінальним відсотковим ставкам (R) мінус очікуваний темп інфляції (тс'), тобто ґ = R - рг.[10]

На євроринку відсоткові ставки відносно самостійні порівняно з національними ставками. Відсоткова ставка євровалют в якості змінної включає ЛІБОР (LIBOR) - Лондонську міжбанківську ставку пропозиції по короткострокових міжбанківських операціях в євровалютах - і надбавку до базисної ставки, тобто премію за банківські послуги. Міжбанківська відсоткова ставка попиту за короткостроковими операціями на євроринку в Лондоні називається ЛІБІД (LiBID). Оскільки євробанки не підпадають під дію місцевого законодавства і не обкладаються прибутковим податком, вони можуть знижувати відсотки зі своїх кредитів, зберігаючи високі прибутки. Ставки відсотка з євродепозитів вищі, а з єврокредитів нижчі, оскільки на євродепозити не розповсюджується система обов'язкових резервів в центральному банку, а також прибутковий податок на відсотки.

Діапазон відсоткових ставок досить широкий (в середньому від 7 до 18%). Різниця відсоткових ставок визначається:

1) ступенем ризику на позику;

2) строком, на який видається позика;

3) розміром позики (більш висока - на меншу з двох, за інших рівних умов);

4) величиною оподаткування (наприклад, переважно 7-процентнаставка позичкового відсотка на облігацію, що не обкладається податком, ніж 9-процентна ставка на облігацію, що обкладається податком);

5) умовами конкуренції на ринках позичкового капіталу.

Як і будь-яка ціна, відсоткова ставка залежить від попиту і пропозиції. Зміна обсягу грошей впливає на відсоткову ставку: за даним рівнем цін і випуску продукції збільшення пропозиції грошей знижує відсоткову ставку, а зменшення пропозиції грошей - підвищує її.

Зміну грошової пропозиції з метою стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості і рівня цін здійснює кредитно-грошова політика. А завдання полягає в тому, щоб викликати збільшення грошової пропозиції під час спаду для заохочення витрат, а під час інфляції - обмеження пропозиції грошей для обмеження витрат.

Для регулювання пропозиції грошей використовуються [12] :

1) операції на відкритому ринку - купівля і продаж цінних паперів (облігацій) центральним банком комерційним банкам і населенню. Коли центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків збільшуються, з'являються додаткові гроші для позик, пропозиція грошей зростає. Коли центральний банк продає цінні папери, резерви комерційних банків зменшуються, грошова пропозиція спадає;

2) зміна встановленої законом резервної норми. Збільшення резервної норми зменшує грошову пропозицію. Зменшення - призводить до збільшення пропозиції грошей. Цей прийом використовується не часто;

3) зміна облікової ставки, тобто відсоткових платежів з позик, наданих центральним банком комерційним банкам. Комерційні банки, отримуючи позики, збільшують свої резерви і тим самим можливість надавати кредити. Падіння облікової ставки зацікавлює комерційні банки в отриманні позик у центрального банку. Додаткові резерви збільшують пропорцію грошей. Зростання облікової ставки, знижуючи інтерес комерційних банків до отримання додаткових резервів, зменшує грошову пропозицію.

Методи збільшення пропозиції грошей отримали назву політики дешевих грошей. її завдання: пом'якшення безробіття, пришвидшення млявого зростання, коригування дефіциту платіжного балансу. Політика дешевих грошей знижує міжнародну вартість валюти до рівня, за якого експорт розширюється, а імпорт звужується.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕНТНИХ СТАВОК З БОКУ ДЕРЖАВИ І БАНКІВ НА ПРИКЛАДІ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ

2.1 Функціонування та формування проценту за кредит

Однією із найважливіших засад ефективної реалізації банками функції фінансового посередництва в економіці є дохідність здійснюваних ними кредитних операцій, позаяк саме ці операції складають основу банківських активів та визначають спрямованість перерозподілу ресурсів, а відтак слугують вихідними умовами для забезпечення неперервності відтворювального процесу загалом. Це означає, що однією із найбільш головних проблем функціонування банківських установ в сучасних умовах є наявність адекватного механізму отримання банками необхідних прибутків через формування відповідної процентної політики, що створює базову передумову самої можливості кредитування клієнтів [2].

Процентна політика, що визначає механізм встановлення плати за кредит, утворює один із ключових елементів кредитних відносин, так як виражає економічну зацікавленість кредитора у передачі грошових коштів у тимчасове користування. Для кредитора плата за надані в позику кошти являє собою компенсацією використаних можливостей щодо інших напрямів прибуткового інвестування наявних у нього грошових ресурсів. Для позичальника ж процент за кредит є засобом купівлі права користуватися грошовими коштами протягом певного обумовленого договором періоду. Отже йдеться про ціну кредиту, що виступає оплатою його споживчої вартості як здатності задовольняти тимчасові потреби суб'єктів ринку у додаткових коштах. Відтак норму позичкового процента при найбільш загальному підході можна розглядати як ціну на гроші, що складається під впливом попиту і пропозиції на них на кредитному ринку.

Орієнтація цінової стратегії банків при здійсненні позичкових операцій виключно на кон'юнктурні фактори не може бути виправданою з точки зору тієї ролі, яку має відігравати організація кредитування у забезпеченні рентабельної роботи банківських установ, а також забезпеченні потреб різних груп клієнтів у кредитних послугах банків. Тому встановлення адекватного рівня позичкового процента як ціни кредиту має спиратися на оцінку впливу сукупності факторів макро- і мікроекономічного характеру, дія яких визначає можливості покриття витрат комерційного банку, отримання ним прибутку, а також управління ризиками за відповідними операціями. Засобом вирішення цього завдання має слугувати розробка й практична реалізація власної цілісної концепції процентної політики, яка є необхідною умовою ефективної організації кредитних відносин загалом.

Так, вихідними засадами процентної політики банку можна вважати ті ринкові принципи діяльності комерційного банку, які визначають через механізм дії позичкового процента його зацікавленість у здійсненні кредитних операцій. До таких засад можна передусім віднести такі, як:

1) встановлення кінцевого рівня процентної ставки виключно на договірних принципах, що відображають взаємну зацікавленість кредитора і позичальника у реалізації кредитної угоди;

2) застосування диференційованого підходу при визначенні процентних ставок відповідно до умов роботи конкретного позичальника та рівня кредитного ризику;

3) встановлення процентних ставок для забезпечення ефективного функціонування банку як комерційного підприємства, що має відображатися належним рівнем його прибуткової діяльності [17].

Що стосується оцінки усіх можливих факторів впливу, котрі необхідно враховувати при встановленні процентних ставок за надані банком кредити, то це питання потребує особливої уваги банківського менеджменту, позаяк динаміка ринкових ставок процента має у своїй основі не лише умови діяльності окремого банку чи підприємства, тобто мікроекономічний аспект, а й сукупність факторів, що відображають тенденції розвитку економіки країни загалом і позначаються на всіх суб'єктах ринку.

Умови діяльності кожного окремого комерційного банку та позичальника є тими вихідними мікроекономічними параметрами, які формують основу для визначення процентної ставки за кредитом, що надається. Адекватна оцінка таких параметрів є необхідною, з одного боку, для забезпечення належного рівня прибутковості банківської установи, а з іншого - для підтримання конкурентоспроможної ціни на кредитні послуги банку, здатної задовольнити інтереси позичальника. Для досягнення цих двох цілей комерційний банк має при визначенні процента за кредит враховувати дію наступних чинників:

1) витрати на формування ресурсної бази банку, що спрямовується на видачу кредитів різним групам клієнтів, у тому числі: вартість залучених ресурсів у вигляді депозитів і міжбанківських кредитів, розміри обов'язкового резервування коштів на кореспондентському рахунку, величина організаційних витрат, пов'язаних із залученням депозитів і видачею кредитів, обсяг проблемних позик у кредитному портфелі, формування первинних і вторинних резервів для забезпечення ліквідності балансу та ін. Вітчизняна банківська практика засвідчує тенденції зростання ефективності даної роботи із врахування всіх можливих витрат банку;[20]

2) термін, на який видається банківська позичка, являє собою фактор врахування ризику кредитної діяльності банку, позаяк у нормальних ринкових умовах довший характер позичкової операції визначає більшу імовірність втрат і, крім того, вкладення довгострокового характеру мають здебільшого вищу дохідність. У вітчизняних умовах даний механізм залежності процентних ставок від строків кредитування поки що як слід не діє, оскільки існує значний попит на короткострокові кредити, призначенням яких є господарські операції із підвищеною оборотністю капіталу, а відтак і рівнем дохідності;

3) якість забезпечення, що надається при отриманні кредиту, визначає перспективи покриття можливих втрат кредитора і відповідно рівень процентної ставки як плати за ризик. Саме забезпечення у вигляді різних видів майна чи майнових прав є на сьогодні чи не найбільш головним для банку чинником при вирішенні питання про можливість надання позички. Проблема тут полягає у надмірному домінуванні цього фактора, що часто не дозволяє об'єктивно оцінити інші якісні параметри кредитної угоди. Крім того існують труднощі відчуження заставленого майна на користь банку та його подальшої реалізації;

4) репутація і надійність позичальника є тим чинником, котрий визначає принципову можливість організації кредитних відносин банку із тим чи іншим клієнтом з точки зору імовірності неплатоспроможності останнього. Даний фактор має слугувати підґрунтям для диференціації кредитної угоди і насамперед плати за кредит. На жаль, відсутність напрацьованих належним чином у вітчизняних умовах методик визначення даного параметру не дає можливість банкам як слід оцінити дані ключові характеристики діяльності потенційного позичальника, визначивши тим самим імовірний ризик втрат;

5) величина позички є фактором, що впливає на розмір процентної ставки за кредит також виходячи із імовірності втрат банку із-за неплатоспроможності того чи іншого позичальника. Відповідно до цього більший розмір позички визначає більший ризик, що повинно мати кореляційну залежність із розміром процентної ставки, яка у даному разі і виступає платою за ризик. У той же час у вітчизняних умовах потрібно враховувати передусім сукупність попередніх факторів, позаяк ризикованість кредитної операції більшою мірою залежить не так від величини позички, як від надійності самого позичальника та наданого ним забезпечення.[22]

Проте, як уже зазначалось вище, для ефективної реалізації процентної політики банку недостатньо враховувати виключно мікроекономічний аспект його взаємин із позичальниками. Потрібно розуміти, що тільки оцінка усього комплексу факторів, котрі здатні позначитися на ціні на банківські кредитні послуги, дозволяє підвищити ефективність усього кредитного процесу та забезпечити досягнення високого кінцевого результату вкладень банків в економіку. Тому невід'ємною складовою процентної політики комерційного банку має бути врахування комплексу макроекономічних факторів, спроможних впливати на величину процентної ставки за кредит, особливо в умовах нестабільного економічного розвитку, притаманного перехідному періоду. До таких факторів слід насамперед віднести наступні.

По-перше, рівень державного регулювання процентних ставок на ринку. Йдеться про вплив регулятивних органів держави в особі центрального банку за допомогою адміністративних або економічних методів на динаміку ставки позичкового процента відповідно до тих завдань, які ставить перед собою держава на тому чи іншому етапі економічного розвитку. Ці завдання визначають відповідно і тип монетарної політики, яка проводиться. Якщо йдеться про стримування інфляційних процесів і обмеження грошової маси, то одним із засобів досягнення цієї мети є підвищення процентних ставок, що визначається політикою «дорогих грошей». Якщо ж актуальним є завдання стимулювання економічного росту і збільшення масштабів кредитних вкладень банків в економіку, то спрямованість регулятивних функцій центрального банку набуває зворотного напряму і має своєю метою зниження ринкових ставок процента і стимулювання кредитної активності в господарстві.[23]

По-друге, зміна кон'юнктури на ринку кредитних ресурсів. Даний фактор характеризує зміну співвідношення між попитом і пропозицією на банківські позички і також має бути врахований при формуванні процентної політики комерційного банку. Потрібно розуміти, що кон'юнктурні фактори впливу на динаміку процентних ставок за банківськими кредитами мають у своїй основі особливості економічного розвитку країни у той чи інший період. Природно, що на стадії економічного підйому попит на банківські кредити зростає, що спричиняє відповідний ріст процентних ставок за позичками. Зниження ж рівня економічної активності спричиняє зворотні тенденції на ринку кредитних послуг, позаяк підприємства мають меншу потребу у залученому капіталі, а відтак ціна на банківські кредити у вигляді процентної ставки має тенденцію до зниження.

По-третє, темпи інфляції в країні. Даний фактор має безпосередній вплив на формування процентної політики комерційного банку, позаяк визначає можливості його прибуткової діяльності виходячи із необхідності підтримання реальних процентних ставок на позитивному рівні. Вищі темпи інфляції є вирішальним фактором стимулювання росту процентних ставок через цінові ризики для кредитора, що являє собою засіб уникнення втрат від знецінення наданих у позичку коштів. Утім, потрібно мати на увазі, що у разі набуття процесів знецінення національної грошової одиниці характеру гіперінфляції компенсаційний механізм через процентну політику банку може виявитись недієздатним.

По-четверте, розмір бюджетного дефіциту. Даний фактор є визначальним при врахуванні динамік на кредитні ресурси з боку держави, що безпосередньо відображається на зміні ринкових ставок процента. Природно, що збільшення бюджетного дефіциту визначає підвищений попит на кредитні ресурси з боку держави, а відтак є фактором зростання процентних ставок на ринку, що мають враховувати комерційні банки при реалізації власної процентної політики. Однак дія даного традиційного для ринкових умов механізму може бути спотворена в умовах перехідної економіки, коли для додаткового залучення коштів у бюджет встановлюється надвисока дохідність за державними борговими зобов'язаннями, що призводить до істотних перекосів усієї структури кредитного ринку і визначає спрямованість банківських вкладень не у реальний сектор, а на фінансовий ринок. Така ситуація мала місце в Україні у другій половині 90-х рр., коли надвисока дохідність ринку облігацій внутрішньої державної позики відігравала антистимулюючу роль щодо кредитування банкам економіки [24].

2.2 Шляхи покращення формування проценту за кредит

Важливою складовою процентної політики комерційного банку має бути також формулювання чітких позицій щодо порядку розрахунку процентних ставок. Очевидно, що оптимальним варіантом розрахунку є врахування фактичної кількості днів користування позичкою, хоча конкретні умови щодо нарахування процентів визначаються у кожному конкретному випадку в процесі індивідуальних переговорів між банком і позичальником.

Втім, при вивченні особливостей нарахування процентів, що можуть застосовуватись у процесі формування процентної політики банку, необхідно звернути увагу ще на один важливий момент, котрий стосується адекватного покриття доходами від кредитних операцій здійснюваних банком витрат за депозитами, адже за останніми часто-густо пропонується нарахування складних процентів, тоді як для кредитів така практика поширення не набула. У зв'язку з цим комерційними баками при видачі кредиту на строк більше року повинна бути передбачена можливість нарахування платежів за формулою складних процентів. При цьому дане правило може бути, в принципі, поширене і на помісячне нарахування платежів у тому разі, якщо у сформованій ресурсній базі комерційного банку значну частину займають депозити з відповідним процентним режимом [23].

При такому методі нарахування проводиться не лише на основну суму кредиту, а й на нараховані за попередній період проценти. Відтак загальна сума заборгованості позичальника може бути розрахована за формулою:

L = S Ч (1 + R)n ,

де L - кінцева сума заборгованості за позичкою з процентами;

S - початкова сума виданого кредиту;

R - процентна ставка;

n - кількість років, на які було надано кредит.

Основні напрями мінімізації процентного ризику, котрі можуть бути передбачені політикою комерційного банку у сфері ціноутворення за позичковими операціями, доцільно систематизувати у вигляді кількох груп методів, що можуть включати:

1) управління ліквідністю комерційного банку, при якому основний наголос робиться на дотриманні однакової пропорції при перегляді розмірів процентних ставок за активними і пасивними операціями з огляду на можливості збалансування строків і розмірів останніх та потоків відповідних надходжень і витрат;

2) встановлення ліміту розриву у строках активів і пасивів комерційного банку, що пов'язано із регулюванням структури сум за строками кредитних вкладень і зобов'язань відповідно до очікувань банку стосовно динаміки процентних ставок на ринку, що позначається на рівні прибутковості кредитного інституту. У даному разі, на відміну від попереднього, йдеться вже не про чітке ув'язування сум і строків різних груп активів і пасивів, а про встановлення певної граничної величини відхилення між цими строками з метою не лише зниження процентного ризику, а й по можливості отримання більшого доходу [21];

3) використання деривативів, тобто похідних цінних паперів як засобу страхування процентного ризику в перспективі, з розвитком відповідного сегменту фінансового ринку в Україні. Йдеться про використання можливостей використання процентних свопів, опціонів чи укладення форвардних контрактів, здатних зменшити імовірність втрат банку від коливань ринкових ставок процента. Природно, що за нинішнього рівня розвитку фінансового ринку в Україні та можливостей використання банками у своїй діяльності різних фінансових інструментів вони можуть застосовуватись у перспективі, із створенням необхідних умов для використання похідних цінних паперів, основне призначення яких і полягає у формуванні для економічних агентів ефективного механізму хеджування.

Сукупність розглянутих вище елементів процентної політики комерційного банку, що охоплюють її вихідні засади, фактори впливу на величину процентної ставки та порядок розрахунку процента за кредит, механізм управління процентним ризиком, є тими необхідними складовими єдиної цілісної цінової стратегії комерційного банку на ринку кредитних послуг, котру необхідно чітко формулювати у вигляді певного документу та проводити з метою оптимального поєднання інтересів банку та позичальників.

2.3 Аналіз процентної політики «Райффайзен Банк Аваль»

Питання формування ефективної процентної політики банку є одним з найактуальніших у теперішній час, оскільки, зважаючи на стабілізацію валютного курсу та облікової ставки НБУ, нині банки повинні широко застосовувати всі свої навички, знання та інтуїцію, щоб розробити найоптимальнішу процентну політику.

Під процентною політикою розуміють сукупність заходів, спрямованих на встановлення оптимальних ставок позичкового процента з метою забезпечення рентабельної роботи банку при здійсненні кредитних операцій і мінімізацію ризиків, що супроводжують зміну цін на кредитні послуги . Однак слід зауважити, що ефективність функціонування банку на ринку кредитних ресурсів багато в чому залежить і від порядку формування депозитної бази, тобто встановлення оптимальних процентних ставок за депозитами. Тому, з нашої точки зору, процентну політику комерційного банку слід розглядати як розробку та реалізацію системи заходів щодо формування оптимальних процентних ставок за кредитами та депозитами на мікрорівні з метою забезпечення прибутковості банківської установи.

Принципи формування процентної політики банку являють собою сукупність вихідних умов, що визначають загальні цілі та спрямованість даної політики у сфері реалізації матеріальних інтересів кредитора щодо передання коштів у тимчасове користування. До основних принципів, на яких має засновуватися процентна політика банку, належать такі:

ѕ покриття процентними доходами за позичковими операціями витрат на формування ресурсної бази банку для видачі кредитів різним групам клієнтів;

ѕ встановлення процентної ставки на рівні, достатньому для забезпечення прийнятної рентабельності банківської установи;

ѕ забезпечення належної гнучкості у встановленні процентних ставок з огляду на динаміку ринкової кон'юнктури, що змінюється під впливом пропозиції тимчасово вільних ресурсів, а також попиту на банківські кредити;

ѕ диференціація рівня процентних ставок згідно з результатами аналізу діяльності кожного індивідуального позичальника і відповідними умовами позичкової операції;

ѕ договірні засади встановлення рівня процентної ставки по кожній кредитній операції, що визначається у процесі переговорів між комерційним банком і позичальником і фіксується у кредитній угоді.

Складовими елементами процентної політики банку з нашої точки зору, є:

ѕ формування процентних ставок за банківськими депозитами;

ѕ порядок нарахування відсотків за користування кредитами;

ѕ управління процентним ризиком;

ѕ заходи щодо мінімізації процентного ризику[12, 99].

Процентна політика на макроекономічному рівні являє собою сукупність заходів в області процента, що направлені на забезпечення рентабельності банківської системи та забезпечення оптимальних темпів розвитку економіки. Проведення політики на макроекономічному рівні, як правило, здійснює центральний банк країни. Процентна політика центрального банку визначається цілями і задачами грошово-кредитної політики держави, а та в свою чергу - процесами, що відбуваються в економіці, і тими задачами, що ставляться на певних етапах її розвитку.

Цілі ж процентної політики на мікроекономічному рівні важко визначити однозначно. Однак, очевидно, що банк зобов'язаний піклуватись про досягнення рентабельності не тільки в короткостроковому, але в довгостроковому аспекті.

При визначенні конкретної величини відсоткової ставки комерційний банк ставить двояке завдання: по-перше, відшкодувати за рахунок відсотка всі свої витрати та отримати належний прибуток; по-друге, зацікавити клієнтів (позичальників) такою відсотковою ставкою, при якій вони брали б кредити саме в цьому банку.

Рівень відсоткової ставки за користування кредитом комерційні банки встановлюють також залежно від рівня ризику. Банківський ризик пов'язаний із можливістю економічних втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин. Відсотковий ризик -- це небезпека фінансових втрат банку через перевищення відсоткових ставок, що виплачуються за залученими коштами, над ставками за наданими позичками. Відсотковий ризик виникає також внаслідок можливості втрат від несплати позичальниками відсотків за користування позичкою. В умовах кризової економіки закономірно має місце високий ризик неповернення позик [8, 288].

Райффайзен Банк Аваль (РБА) -- один із лідерів за обсягом залучених коштів населення серед усіх банків країни. Банк є частиною австрійської групи Райффайзен Банк Інтернаціональ АГ, провідного корпоративного та інвестиційного банку із більш ніж 125-річною історією.

Зокрема, у 2012 році Райффайзен Банк Аваль удруге визнано найкращим банком в Україні у межах дослідження EurasianBankSurvey 2012, яке проводиться виданням BusinessNewEurope (bne).Його названо також найкращим недержавним банком України у межах рейтингу «30 найнадійніших установ банківського сектору», складеного журналом «Кореспондент» та інвестиційною компанією DragonCapital. РБА станом на 2012 рік займав друге місце по Україні за кількістю залучених та розміщених коштів. Тобто, вміла відсоткова політика на ринку банківських послуг принесла РБА значні прибутки у поточному році та закріпила його позиції на міжбанківському ринку. Аналізуючи його відсоткову політику, ми в основному звернемо увагу на пропозиції банку щодо кредитних та депозитних операцій так як вони є його основною діяльністю [22].

Середньозважена процентна ставка за депозитами складала 14%. Станом на 01.01.2013 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» залучив 27 804 171 тис.грн. депозитів фізичних та юридичних осіб. Таким чином, в 2012 році, серед залучених банком коштів переважали строкові депозити фізичних осіб - 15 435 565 тис.грн.

Фінансові показники ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» свідчать про обережну відсотковуполітику банку. Завдяки нарощенню доходів і оптимізації витрат банком отримано 4045 млн. грн. прибутку, але це майже на 10 % менше, ніж за відповідний період минулого року. Всі філії банку є прибутковими. На 01.01.2013 року банк є достатньо капіталізованим. Обсяг регулятивного капіталу банку збільшився на 278 млн. грн. і становив 7 772 млн. грн. (додаток Е).

Отже, основу залучених коштів складають депозити на вимогу фізичних осіб, що свідчить про значну довіру до банку з боку населення та пояснюється участю банку у Фонді гарантування вкладів (депозитів) фізичних осіб та статусом банку як найбільшого за іноземним капіталом станом на 01.04.2013р.

Основний прибуток комерційний банк одержує завдяки операціям пов'язаним із розміщенням грошових коштів, тобто наданням кредиту.

Таблиця 2.1

Кредити та заборгованість клієнтів в 2011 - 2012 роках, тис.грн.

	2011	2012
Надані кредити, в т.ч.:	30436714	26071068
юридичним особам	19768586	16651571
фізичним особам	10668128	9419497

Станом на 01.01.2013р. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав кредитів на суму 26 071 068 тис.грн. Середньозважена відсоткова ставка за кредитами становила у 2012 році - 42%. Із вищевказаної інформації ми можемо прийти висновку, що у 2012 році РБА знизив показники кредитування населення (приблизно на 13%).

Приведена загальна фінансово-економічна характеристика свідчить про те, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» є стабільною установою, яка постійно розвивається.

розділ 3. Напрями вдосконалення відсоткової політики комерційного банку

Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління депозитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні й депозитні операції). Тому необхідно правильно організувати відсоткову політику в банку.

В свою чергу відсоткова політика комерційного банку на макроекономічному рівні уявляє собою сукупність заходів в області процента, що направлені на забезпечення рентабельності банківської системи та забезпечення оптимальних темпів розвитку економіки..

Необхідно наголосити, що відсоткова політика є основою стратегії ризику в діяльності банку. Вона може бути агресивною й традиційною (класичною). Кредитна політика як основа процесу управління кредитом визначає пріоритети в процесі розвитку кредитних відносин, з одного боку, та функціонування кредитного механізму - з другого [19].

Оскільки головною метою комерційного банку є отримання прибутку , і кредитні операції займають досить вагоме місце в діяльності банку взагалі, то необхідно створити всі умови для максимального і повного залучення всіх верст населення, всіх суб'єктів господарювання до кредитного процесу. Проте кредитування є досить ризикованою діяльністю, оскільки наявний ризик неповерненості позики, що в свою чергу вже виключає отримання прибутку від даної операції. Тому необхідно зважувати всі ризики.

Провівши детальний аналіз відсоткової діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» можна виділити ряд недоліків, а саме:

ѕ недостатня диверсифікація кредитних вкладень;

ѕ збільшення суми зважених класифікованих позик;

ѕ недостатня увага при оцінюванні платоспроможності позичальників на стадії надання кредитів;

ѕ недостатнє забезпечення позик;

ѕ послаблення захищеності позик власним капіталом [13].

На підставі проведеного аналізу та враховуючи тенденції, що склалися на грошово-кредитному ринку України, удосконалення процесу кредитування ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» повинно передбачати: запровадження нових видів банківських продуктів для юридичних осіб, таких як револьверне та контокорентне кредитування; запровадження нових видів банківських продуктів для фізичних осіб з орієнтацією на найменш захищені верстви населення; створення програми з кредитування підприємців, які бажають створити власну справу (кредитування стартового капіталу); стимулювання потенційних клієнтів для отримання кредиту саме в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» шляхом впровадження диференціації рівня процентних ставок відповідно до результатів аналітичної роботи стосовно кожного індивідуального позичальника та відповідно до умов позичкової операції, визначених у процесі структурування кредиту; розширення складу фінансових коефіцієнтів, які використовуються банком для аналізу кредитоспроможності позичальника, що дає можливість отримати різнобічну оцінку його господарської діяльності та у певній мірі нівелювати розбіжності, що можуть виникати між прогнозованими і фактичними тенденціями, що складаються у процесі індивідуального відтворення; індивідуальний підхід при зборі проблемної заборгованості; вдосконалення роботи щодо оцінки ділової репутації клієнта; акцентування уваги та роз'яснення на значимих аспектів кредитної угоди; постійне залучення клієнтів шляхом проведення рекламних акцій та презентацій.

ВИСНОВКИ

Отже, основним видом плати за користування банківським кредитом є процент. Процент за кредит або позичковий процент означає плату позичальника у боргових відносинах за надані в позику гроші чи матеріальні цінності. Процент належить до числа категорій товарного виробництва, яке і визначає суть кредитних відносин. В ринковій економіці суть показника рівня процента тлумачиться, як кількісна характеристика плати за кредит, яка показує міру реалізації власності у формі отриманого доходу від її реалізації. Величина норми процента відображає економічні відносини між власником позичкового капіталу і підприємцем, який прибутково використовує у своєму обороті чужу власність, і становить собою ціну капіталу, що взятий у кредит. Поряд з процентом банки можуть установлювати комісію, що застосовується як додатковий елемент ціни банківського кредитування. Процентами або прирівняними до них доходами називається будь-яка винагорода за надання коштів та зобов'язання їх надати, а також за прийняття кредитного ризику контрагента, і яка розраховується пропорційно часу та сумі коштів, які є об'єктами кредитної операції. Базою для процентної політики банків є грошово-кредитна політика держави та вплив на рівень ринкової ціни процента з боку центрального банку, який використовує для цього директивні і не недирективні методи. На розмір процентної ставки на мікроекономічному рівні впливають: мета використання кредитних ресурсів, розмір кредиту, термін його використання та ступінь ризику. Як правило, кредитна ставка за надання кредиту на поточне фінансування виробничих потреб - найнижча і визначається короткостроковим її використанням, а найдорожчою стає процентна ставка, що надається торгово-посередницьким фірмам, операції яких носять спекулятивний характер з підвищеним ризиком. Розмір ставки користування дрібними кредитами вища, ніж за користування великими кредитами, бо останні потребують відносно менших витрат банків і надаються надійним позичальникам. Залежність величини позичкового процента від терміну використання позичкових ресурсів позичальником залежить не тільки від величини ризику неповернення, а й від вірогідності знецінення позичених коштів унаслідок інфляції.Реальна динаміка норми позичкового процента визначається дією ринкового механізму і, насамперед, законами попиту і пропозиції кредитних ресурсів та державним грошово-кредитним регулюванням економіки.

...