Правова природа банківської таємниці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Правова природа банківської таємниці. Поняття та зміст банківської таємниці

2. Характеристика адміністративних правопорушень за проступки у сфері доступу до інформації

1. Правова природа банківської таємниці. Поняття та зміст банківської таємниці

Необхідною умовою нормального функціонування комерційних банків є збереження банківської таємниці. У законодавстві передбачено право банків на збереження таємниці операцій, рахунків та вкладів своїх клієнтів і кореспондентів та визначено ті підстави, за якими інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, може бути розкрита банками (статті 60-62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст. 1076 ЦКУ).

Згідно зі ст. 1076 Цивільного кодексу України банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках і в порядку, встановлених законом про банки та банківську діяльність.

У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків і моральної шкоди.

Застосування норм про банківську таємницю пов'язане в першу чергу з труднощами визначення цього поняття та її складових. Банківська таємниця, як один із важливих принципів роботи комерційних банків є різновидом комерційної таємниці. Питання комерційної таємниці регулюються статтями 36, 162 ГК України, статтями 505-508,1076 ЦК України, Законом України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. та "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5 липня 1994 р.

При визначенні банківської таємниці слід виходити з того, що, по-перше, банки прагнуть приховати відомості про свої операції з метою одержання високих прибутків. По-друге, установи банків зберігають у таємниці відомості про клієнтів та про операції банків, а працівники банківських установ в інтересах клієнтів не мають права розголошувати відомості про стан їхніх рахунків і здійснюваних ними операцій тощо. Під банківською таємницею маються на увазі відомості, пов'язані з інформацією щодо діяльності та фінансового стану клієнта, які стали відомими банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами у наданні послуг банку і розголошення яких може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

У ч. 2 ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" наведено перелік відомостей, які становлять банківську таємницю, зокрема це:

відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у НБУ;

операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

фінансово-економічний стан клієнтів;

системи охорони банку та клієнтів;

інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація про звітність щодо окремого банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Положення цієї статті не поширюються на інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється НБУ та додатково самим банком на його розсуд.

Комерційні банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком та клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм під час виконання їхніх службових обов'язків.

Приватні особи та організації, які під час виконання їхніх функцій або надання послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Важливе значення для захисту банківської таємниці має порядок її розкриття. Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України - на їхню письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їхню письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

5) центральному органу виконавчої влади із спеціальним статусом з питань фінансового моніторингу на його запит щодо фінансових операцій, пов'язаних з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу згідно із законодавством щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, а також учасників зазначених операцій;

6) органам державної виконавчої служби на їхню письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, має:

а) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

б) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

в) містити передбачені законодавством підстави для отримання цієї інформації;

г) містити посилання на норми закону, згідно з якими державний орган має право на отримання такої інформації.

Право органів державної податкової служби на отримання інформації про рахунки клієнтів закріплено в ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", відповідно до якої органи державної податкової служби мають право одержувати від платників податків і банків довідки і копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - про обсяг та обіг коштів на рахунках.

Довідки щодо рахунків (вкладів) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справах спадщини за рахунками померлих власників рахунків.

Комерційному банку заборонено надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їхні імена зазначено в документах, угодах та операціях клієнта. Банк має право надавати інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам та Національному банку України в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Банк має право розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, особі, на користь якої відчужуються активи та зобов'язання банку при виконанні заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, або під час процедури ліквідації. Національний банк України (тимчасовий адміністратор) має право надавати Міністерству фінансів України інформацію яка містить банківську таємницю щодо банків, участь у капіталізації яких бере держава.

У ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" також встановлено обов'язок банків здійснювати ідентифікацію клієнтів. Інформація щодо ідентифікації осіб у разі обґрунтованої підозри про те, що кошти отримані злочинним шляхом, повинна повідомлятися банками відповідним органам згідно законодавства, що регулює боротьбу з організованою злочинністю. Аналогічні вимоги містяться і в ст. 18 Закону України від 12.07.2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" .

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть кримінальну, цивільну та дисциплінарну відповідальність. Кримінальна відповідальність може настати за дії, передбачені статтями 231 ("Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю") і 232 ("Розголошення комерційної таємниці") КК України.

Згідно зі ст. 231 КК України умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності,- караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 3 років.

У ст. 232 КК України також передбачено кримінальну відповідальність службовців банку за умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності,- карається штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на той самий строк. Заходи кримінального покарання до осіб, які вчинили зазначені злочини, застосовуються від імені держави судом з попереднім провадженням слідства у цих справах.

Цивільна відповідальність працівників банків може наступити на підставі статей 611, 623, 1076, 1172 ЦК України і полягає у відшкодуванні завданої клієнту матеріальної і моральної шкоди за розголошення банківської таємниці. Відповідно до п. 2 ст. 1076 ЦК України у разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди. Зацікавлені особи повинні звернутися з позовом до районного суду. Дисциплінарну відповідальність несуть службовці банку, якщо вони порушують умови контракту щодо збереження банківської таємниці, відповідно до зобов'язання про охорону банківських секретів. У таких випадках керівництво банку може звільнити працівника. Покарання за розголошення банківської таємниці не має суперечити чинному законодавству, а заходи впливу мають базуватися на визначених законом підставах.

таємниця банківський законодавство

2. Характеристика адміністративних правопорушень за проступки у сфері доступу до інформації

Адміністративними правопорушеннями у сфері інформаційних ресурсів слід визнавати посягання на врегульовані законами суспільні відносини, які виникають та існують при здійсненні інформаційної діяльності, а саме: при її одержанні, використанні, поширенні та зберіганні учасниками інформаційних правовідносин. КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення права на окремі види інформації, відмову в наданні інформації, надання неповної або недостовірної інформації, втрату інформації.

До таких правопорушень, зокрема, належать: ст. 413 (ненадання інформації для ведення колективних переговорів та здійснення контролю за виконанням колективних переговорів, угод); ст. 46 (умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою); ст. 532 (перекручення або приховування даних державного земельного кадастру); ст. 57 (порушення вимог щодо охорони надр); ст. 58 (порушення правил та вимог проведення робіт щодо геологічного вивчення надр); ст. 591 (порушення вимог щодо охорони територіальних та внутрішніх морських вод від забруднення та засмічення); ст. 60 (порушення правил водокористування); ст. 62 (невиконання обов'язків щодо реєстрації у суднових документах операцій із шкідливими речовинами та сумішами); ст. 821 (порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю над операціями поводження з відходами або нена- дання чи надання звітності щодо утворення, використання, знешкодження та знищення відходів); ст. 823 (приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб та зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними); ст. 83і (порушення законодавства про захист рослин); ст. 914 (відмова від надання або несвоєчасне надання екологічної інформації); ст. 92і (порушення законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи); ст. 96 (недодержання державних стандартів, норм та правил при проектуванні та будівництві); ст. 96і (порушення законодавства при плануванні та забудові територій); ст. 1163 (порушення правил реєстрації торговельних суден); ст. 1485 (порушення правил про взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж загального користування); ст. 156і (порушення законодавства про захист прав споживачів); ст. 163і (порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків); ст. 164і (порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів та витрат); ст. 1642 (порушення законодавства з фінансових питань); ст. 1644 (демонстрація та розповсюдження фільмів без державного свідоцтва на право розповсюдження та демонстрації фільмів); ст. 1649 (незаконне розповсюдження екземплярів аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних); ст. 16414 (порушення законодавства про здійснення закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти); ст. 165і (порушення законодавства у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування); ст. 1654 (порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності); ст. 1655 (ухилення від реєстрації в якості платника страхових внесків до Фонду соціального страхування із тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна плата страхових внесків, а також порушення порядку використання страхових коштів); ст. 1664 (порушення порядку надання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень) та ін.

Однією із гарантій реалізації конституційного права на звернення є встановлення адміністративної відповідальності за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до Законів України "Про інформацію" та "Про звернення громадян" (ч. 1 ст. 2123 КУпАП). Загальним об'єктом зазначеного правопорушення є встановлений порядок державного управління; родовим об'єктом - врегульовані законами "Про інформацію", "Про  звернення громадян", іншими нормативними актами суспільні відносини, які виникають та існують при реалізації особами конституційного права на інформацію; безпосереднім об'єктом є право громадян та юридичних осіб на інформацію, що передбачає можливість, зокрема, вільного одержання та використання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій (ст. 9 Закону "Про інформацію").

Об'єктивна сторона правопорушення виявляється переважно у формі бездіяльності (невиконання або неналежне виконання вимог Закону про надання інформації), а саме: у неправомірній відмові в наданні інформації, несвоєчасному або неповному наданні інформації, наданні інформації, що не відповідає дійсності.

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. У свою чергу, інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну (тобто відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов) і таємну (інформація, що містить відомості, які становлять державну або іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі). До конфіденційної інформації, зокрема, належить інформація про особу, тобто сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про неї. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження (ст. 23 Закону "Про інформацію"); медична інформація, тобто свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі й про наявність ризику для життя і здоров'я (статті 39, 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я, пп. 1, 2 Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 р. № 5-зп у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону "Про інформацію" та ст. 12 Закону "Про прокуратуру" (справа К. Г. Устименка)1. Забороняється також без згоди особи або без згоди її законного представника та лікаря- психіатра, який надає психіатричну допомогу, публічно демонструвати особу, яка страждає на психічний розлад, фотографувати її чи робити кінозйомку, відеозапис, звукозапис та прослуховувати співбесіди особи з медичними працівниками при наданні їй психіатричної допомоги. Документи, які містять відомості про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги, повинні зберігатися із додержанням умов, що гарантують конфіденційність цих відомостей (ст. 6 Закону "Про психіатричну допомогу")

Не допускається без згоди батьків або осіб, що їх замінюють, розповсюдження інформації про неповнолітніх, які вчинили злочин, про злочини, вчинені щодо неповнолітніх, а також про самогубство неповнолітніх, якщо така інформація дозволяє ідентифікувати особу неповнолітнього (ст. 41 Закону "Про телебачення і радіомовлення"). Права неповнолітніх на обмежену стосовно них інформацію передбачено також Мінімальними стандартними правилами ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила"), прийнятими Генеральною Асамблеєю ООН, якими забороняється оприлюднювати будь-яку інформацію, що може вказати на особу неповнолітнього правопорушника (п. 8.2). Відповідне положення закріплено і в ст. 16 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р.

Конфіденційними є також відомості, що містяться в деклараціях державних службовців, які подаються ними на підставі ст. 13 Закону України "Про державну службу" в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 р. "Про застосування ст. 13 Закону України "Про державну службу" та іншими нормативними актами.

Не підлягає розголошенню інформація про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду в тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, слідству чи дізнанню, порушити право на справедливий судовий розгляд справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь- якої особи (ст. Закону "Про інформацію"). Водночас ст. 121 КПК України передбачає можливість оголошення даних досудового слідства з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають це можливим; ч. 4 ст. 7 Закону України "Про прокуратуру" заборонено без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і досудового слідства до їх закінчення. Зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю і адвокат. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, сутність консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків (ст. 9 Закону України "Про адвокатуру").

Стаття 37 Закону "Про інформацію" забороняє розголошувати зміст документів, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами тощо), якщо вони пов'язані із розробленням напрямку діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю; інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансових відомств. У той же час Закон "Про інформацію" (ст. 30 ч. 9) допускає, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значущою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

До таємної належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Така інформація з обмеженим доступом, у свою чергу, поділяється на таємницю комерційного та банківського характеру, а також державну таємницю. Комерційну таємницю підприємства становлять відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передавання, витікання) яких може завдати шкоди його інтересам. Обсяг та склад відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок її захисту визначаються керівником підприємства, установи, організації. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. затверджено перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, а саме: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної статзвітності; дані, необхідні для перевірки обчислення.

Список використаних джерел

1. ДСТУ 1.0-93 Державна система стандартизації України. Основні положення.

2. ДСТУ 1.3-93 Державна система стандартизації України. Порядок розроблення і побудови, викладення та оформлення технічних умов.

3. ДСТУ 1.4-93 Державна система стандартизації України. Стандарти підприємства. Основні положення.

4. ДСТУ 1.5-93 Державна система стандартизації України. Загальні вимоги до побудови, викладу, оформлення та змісту стандартів.

5. ДСТУ 1.6-97 Державна система стандартизації України. Порядок державної реєстрації галузевих стандартів, стандартів науково-технічних та інженерних товариств і спілок.

6. ДСТУ 2296-93 Національний знак відповідності. Форма, розміри, технічні вимоги та правила застосування.

7. ДСТУ 2462-94 Сертифікація. Основні поняття. Терміни та визначення.

8. ДСТУ 3396 0-96 Захист інформації. Технічний захист інформації. Основні положення. Затверджено наказом Держстандарту України від 11.10.96 р. № 423.

9. ДСТУ 3396.2-97 Захист інформації. Технічний захист інформації. Терміни та визначення. Затверджено наказом Держстандарту України від

11.04.97 р. № 200.

10. ДСТУ 33961-96 Захист інформації. Технічний захист інформації. Порядок проведення робіт. Затверджено наказом Держстандарту України від 19.12.96 р. № 511.

11. ДСТУ 3410-96 Система сертифікації УкрСЕГІРО. Основні положення.

12. ДСТУ 3412-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних лабораторій та порядок їх акредитації.

13. ДСТУ 3413-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції.

14. ДСТУ 3417-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Процедура визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується.

15. ДСТУ 3419-96 Система сертифікації УкрСЕПРО. Сертифікація систем якості. Порядок проведення.

16. Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003. -- № 36. -- ст. 275.

17. Закон України "Про державну таємницю" у редакції Закону від 21.09.03, № 1079-ХІУ. -- К., 2003.

18. Закон України "Про електронний цифровий підпис" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003. -- № 36. -- ст. 276.

19. Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 05.07.94, № 80/94-ВР. -- К., 1994.

20. Закон України "Про інформацію" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992. -- № 48. -- ст. 650.

21. Закон України "Про місцеві державні адміністрації" // Відомості Верховної Ради України. -- 2003 -- № 20 -- 21. -- Ст. 190.

22. Закон України "Про науково-технічну інформацію" від 25.06.93, № 3322 -- XII. -- К., 2003

23. Закон України "Про національну програму інформатизації" від 04.02.10, № 74/98 ВР. -- К., 1998.

24. Закон України "Про підприємства" від 27.03.91. З доповненнями від 16.12.13, № 3713-XII. Закони України, т. 1. -- К., 1996.

Размещено на Allbest.ru