Вплив міжнародних фінансових ринків на систему організації економічної безпеки комерційних банків

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Організація системи економічної безпеки міжнародних операцій комерційних банків

2. Вплив міжнародних фінансових ринків на систему організації економічної безпеки комерційних банків

3. Сценарії організації системи економічної безпеки комерційних банків виходу на міжнародні фінансові ринки

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

В умовах системної кризи, яка охопила і фінансову систему України, гостро постає питання забезпечення економічної безпеки банківської системи - як основи фінансової системи держави. В результаті активного впливу чинників глобальної фінансової кризи банківська система України за два останніх роки наблизилась до повного банкрутства. І тому проблема суттєвої модернізації діючої банківської системи, або створення нової з урахуванням всіх чинників економічної безпеки перетворилася на стратегічний пріоритет від вирішення якої залежить національна безпека України, а в кінцевому підсумку і проблема державності.

Відповідно сучасний етап розвитку національної економіки характеризується наявністю значного числа чинників, які негативно впливають на функціонування держави, банків, суб'єктів господарювання та громадян, як основних інвесторів економіки. До таких чинників, крім глобальної економічної кризи варто віднести, насамперед, нестабільність податкового і регуляторного законодавства, інфляційні процеси, недоступність кредитних ресурсів, посилення конкуренції, низький рівень капіталізації банківського та фондового ринку, зниження рівня інвестиційної активності, уповільнення платіжного обороту, зростання числа збиткових банків та підприємств. Дія цих чинників викликає аритмію в русі фінансових потоків, призводить до значних втрат і збитків і, як наслідок, втрати банками економічної безпеки. З огляду на це актуальним напрямком сталого функціонування українських банків є формування системи економічної безпеки по всіх напрямках їх діяльності.

Попередження кризових явищ в економіці є одним із пріоритетних завдань влади щодо гарантування економічної безпеки. Тоді як прогнозування кризових явищ у фінансово-кредитній сфері, зокрема банківській, є гарантом фінансової стійкості системи, а отже, і економічної безпеки України в цілому і є актуальним з точки зору практики і теорії. Діагностика банківських криз, котрі мали місце в останні чотири десятиліття, показує основні причини погіршення фінансових параметрів та результатів соціально-економічної діяльності, їх переходу в недопустимий стан, тобто визначає основні загальні фактори таких криз.

Особлива значущість проблеми економічної безпеки комерційних банків в сучасних умовах підтверджується низькою фундаментальних праць провідних вітчизняних науковців: О.І. Баранівського, З.М. Борисенко, О.Г. Білоруса, О.С. Власюка, В.М. Геєця, В.І. Грушка, А.С. Гальчинського, М.П. Денисенка, О.І. Захарова, О.А. Кириченка, А.Т. Ковальчука, О.Й. Косарєва, С.М. Лаптєва, Д.Г. Лук'яненко, О.М. Мозгового, В.Е. Новицького, Ю.М. Пахомова, Ю.А.Потійко, П.Я. Пригунова, А.І. Сухорукова, В.С. Сідака, В.А. Тимошенко, В.І. Терехова, В.М. Федосова, В.Я. Шевчука та іншіх. У країнах з розвиненою ринковою економікою накопичено значний досвід у сфері забезпечення економічної безпеки комерційних банків.

Серед провідних зарубіжних науковців, які займалися певними аспектами банківської безпеки слід відзначити таких як: Бенстон Джордж, Блек Харольд, Бреди Николас, Данхем Констанс, Йєтс Олександр, Кваст Майрон, Пітер Роуз та інші. Проте, віддаючи належне теоретичній та практичній цінності попередніх наукових здобутків, існує гостра потреба не лише в деталізації процесу забезпечення економічної безпеки банку з точки зору її структурних елементів, а і у проведені комплексного дослідження проблем конструювання, організації та функціонування системи економічної безпеки комерційних банків при роботі на міжнародних фінансових ринках. Важливість вирішення науково-прикладних питань для теорії економічної безпеки суб'єктів господарювання й обумовила необхідність розробки теоретико-методичних засад забезпечення економічної безпеки комерційних банків при роботі на міжнародних фінансових ринках, що було об'єктивно посилено чинниками глобальної фінансової кризи.

1. Організація системи економічної безпеки міжнародних операцій комерційних банків

Під міжнародним фінансовим ринком розуміють, міжнародний ринок грошових ресурсів, учасником я кого є іноземні по відношенню до данної країни юридичні і фізичні особи. Даний ринок ділиться на дві частини: валютний ринок, або як його прийнято називати, ринок євровалют і власне фінансовий ринок. Останній відрізняється тим, що грошові ресурси залучаються через механізм випуску цінних паперів різних типів і термінів дії та синдикованих банківських позик. Завдяки прямим і портфельним інвестиціям формуються тісні виробничі зв'язки між окремими країнами, здійснюється модернізація і реконструкція виробництва, відбувається зміцнення конкурентних позицій країн - одержувачів інвестицій на світових ринках. [1, с. 110-111]

Основні тенденції розвитку міжнародного фінансового ринку полягають у тому, що він перетворюється у все більш впливову силу в світовому русі капіталів, стає основним структуроутворюючим фактором фінансового сектора.

Організація системи економічної безпеки міжнародних операцій комерційних банків займає особливе місце в загальній організації системи економічної безпеки банків, і перш за все, це зумовлено самою специфікою міжнародних операцій.(Рис.1. )

У залежності від якості, наданих комерційним банком документів, технічних умов, кваліфікації керівників і виконавців валютних операцій, НБУ може дозволити проведення наступних міжнародних операцій (усіх, або деяких з них).

Ведення валютних рахунків клієнтів, а саме зарахування валютних надходжень на рахунки резидентів і нерезидентів (включаючи транзитні) і списання сум перерахувань передбачені чинним законодавством.

Неторгові операції. Це операції по перерахуванню валютних цінностей, не зв'язаних зі здійсненням розрахунків за експорт і імпорт товарів і послуг (у тому числі видача готівки для покриття витрат особи, що виїжджають за кордон у відрядження), а також з рухом капіталу

Установлення кореспондентських відносин з іноземними банками, тобто банки самостійно відкривають рахунки для міжнародних розрахунків з іноземними банками. Досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнародних розрахунках.

Робота через кореспондентські рахунки Центра міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки уповноважених банків.

Операції по міжнародних торгових розрахунках. Це операції по міжнародних розрахунках, пов'язані з експортом і імпортом товарів і послуг, відповідно до вимог діючого законодавства, інструкцій Національного банку України, уніфікованих правил і традицій міжнародної торговельної палати.

Операції по торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку. Це покупка і продаж іноземної валюти в наявній і безготівковій формах за власний рахунок або згідно доручення клієнтів (брокерські послуги) на міжбанківському і біржовому ринках.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Принципова схема організації системи економічної безпеки діяльності банку на міжнародних фінансових ринках [1, с. 127-128]

Операції по залученню (пасивні операції) і розміщенню (активні операції) валютних засобів на внутрішньому ринку

Ці операції здійснюються з резидентами України, з обмеженнями, установленими нормативними актами Національного банку України.

Пасивні операції - це створення валютних резервів в іноземній валюті (прийом депозитів в іноземній валюті, продаж за іноземну валюту цінних паперів, емітованих резидентами України і використовуваних у національній валюті (включаючи власні цінні папери банку), одержання кредитів в іноземній валюті від інших уповноважених банків).

Активні операції - це використання створених валютних резервів (видача кредитів в іноземній валюті, покупка за іноземну валюту цінних паперів, використовуваних в національній валюті).

Операції по залученню (пасивні операції) і розміщенню (активні операції) валютних засобів на міжнародних ринках. Ці операції здійснюються з нерезидентами України, з обмеженнями, установленими нормативними актами Національного банку України.

Пасивні операції - це створення валютних резервів в іноземній валюті (прийом депозитів до іноземній валюті, (за винятком міжбанківських одержання кредитів в іноземній валюті).

Активні операції - це використання створених валютних резервів (видача кредитів в іноземній валюті, покупка за іноземну валюту цінних паперів, використаних у національній і іноземній валюті).

Валютні операції на міжнародних грошових ринках. До них відносяться депозитні і конверсійні операції (у тому числі і ф'ючерсні, якщо це не заборонено законодавством відповідних країн), особами з комерційними банками і міжнародними фінансовими організаціями - нерезидентами України.

Операції з монетарними металами на внутрішньому ринку. Покупка і продаж (у тому числі на термін), прийняття в депозити, відповідальне збереження, використання на умовах застави по виданий кредит монетарних металів або цінних паперів, номінал яких виражений у монетарних металах, якщо ці операції здійснюються на території України з резидентами України.

Операції з монетарними металами на міжнародному ринку. Покупка і продаж (у тому числі на термін), прийняття в депозити, відповідальне збереження, використання на умовах застави під виданий кредит монетарних металів або кримінальну відповідальність, відповідно до діючого законодавства України.

Комерційним банкам України забороняється вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування . Класифікацію комерційних банків зображено на рисунку 2.

Рис. 2. Класифікація комерційних банків

У період з 2006 по 2008 рік у банківській системі відбувалися два ключові, взаємопов'язані процеси. По-перше, це збільшення частки іноземного капіталу на банківському ринку України. По-друге, це інтенсивне здійснення зовнішніх запозичень для фінансування активних операцій кредитування на внутрішньому ринку. Всього за три роки зовнішня заборгованість банків України, деномінована в іноземних валютах (переважно в доларах США), збільшилася майже у сім разів.

Таке стрімке збільшення зовнішнього боргового тягаря на українську банківську систему було обумовлено зростанням внутрішнього ринку кредитних послуг, зокрема, розвитком іпотечного та споживчого кредитування, а також інтенсифікації кредитування інвестиційних потреб великого бізнесу.

Фінансово-економічна криза, яка дійшла до України восени 2008 року, виявила, що стрімке нагромадження зовнішніх кредитів, велика частка яких являли собою внутрішні трансферти від транснаціональних банків своїм філіям в Україні, не мало під собою достатніх економічних підстав і не супроводжувались ретельним фінансовим плануванням. Переважання в активних операціях банків спекулятивної складової спиралося на впевненість, по-перше, у можливості майбутнього рефінансування власних позик, і по-друге, на оптимістичних прогнозах зростання ринку банківських послуг України. Деякі банки взяли на себе особливо великі ризики, які були закладені у цьому процесі.

Це призвело до того, що після закриття зовнішніх джерел фінансування українські банки виявилися не в змозі ні погашати власні кредити, ані рефінансувати їх, навіть під збільшені відсотки. Ті фінансові установи, які активно залучали зовнішні кредити, опинилися на межі дефолту.

Масштабність і системний характер процесів, спричинених надмірним нагромадженням зовнішньої заборгованості банків, визначають необхідність дослідження впливу зовнішніх боргів банків на їх економічну безпеку. Тільки усунення негативних ефектів зовнішнього боргового тягаря відкриє можливість відновити банківський ринок і тим самим забезпечити вітчизняну економіку кредитними ресурсами, яких вона так гостро потребує.

Важливою складовою економічної безпеки банків та банківської системи України в цілому є її фінансовий стан. З розгортанням потужної фінансово-економічної кризи в Україні восени 2010 року стало очевидним, що фінансовий стан банків України у великій мірі обумовлюється зовнішнім борговим тягарем, що утворився внаслідок експансивного розвитку минулих років.

Протягом 2008-2010 років банківський ринок України переживав бурхливе зростання, обумовлене різким збільшенням попиту населення на споживчі кредити та підприємств - на кредити для інвестування в розширення, модернізацію, купівлю бізнесу.

Відсутність значного досвіду у фінансовому плануванні, а також низка інституційних факторів (як-то практика видання кредиту за схемою «відкату») призвела до безконтрольного та дуже інтенсивного кредитування резидентів української економіки, особливо з боку банків, які на сьогодні вважаються «проблемними», відчувають проблеми з ліквідністю і до яких введено тимчасових адміністраторів від НБУ. Оскільки внутрішніх ресурсів для задоволення внутрішнього попиту на кредити виявилось замало, банки стали активно залучати зовнішні фінансові ресурси, які могли бути навіть дешевшими за внутрішні.

Ці тенденції можна прослідкувати у таблиці, яка сформована за даними Національного банку України:

Таблиця. 1.

Динаміка заборгованості банківського сектору України в розрізі фінансових інструментів, млрд. дол.

За даними Національного банку України [4], станом на кінець третього кварталу 2008 року зовнішній борг банківського сектору зріс на 11.1 млрд. дол. США і досяг 42.1 млрд. дол. США (39.9% від валового зовнішнього боргу та 22.5% від ВВП), що в 1.4 раз більше, ніж на початок 2008 року. Заборгованість банків за звітний період зросла, головним чином, за рахунок зростання зобов'язань за: - кредитами - на 8.3 млрд. дол. США (на 40.4%); - депозитами та залишками коштів на лоро-рахунках нерезидентів в українських банках - на 3 млрд. дол. США (на 85.2%).

Протягом 9 місяців 2008 року продовжувалась тенденція зростання частки довгострокових зовнішніх зобов'язань сектору, яка збільшилась у порівнянні з початком року з 62.1 до 69.4%. Для банківського сектору найпоширенішим фінансовим інструментом зовнішніх запозичень залишаються кредити (68.2% на 01.10.2008 проти 66% на початок року) та валюта і депозити, частка яких зросла за звітний період з 11.3% до 15.4%.

Коефіцієнт співвідношення короткострокових та довгострокових зобов'язань банків на 01.10.2008 р. становив 0.441 проти 0.611 на 01.01.2008р. При цьому заборгованість банків, що мають державну частку власності, у загальному борзі банківського сектору, зросла лише на 0.6 млрд. дол. США (5.2% приросту заборгованості банківського сектору) і на 01.10.2008 року склала 3.4 млрд. дол. США (8% від загального обсягу боргу банківського сектору).

Загалом дана тенденція в сьогоднішніх умовах є позитивною, оскільки зменшує навантаження на банківську систему України в поточному періоді, зменшуючи загрозу дефолту фінансових установ протягом 2009 року. Проте необхідно брати до уваги, що якщо криза триватиме і у 2010 році, частина довгострокових зобов'язань, строк яких спливає у 2010 році, буде пред'явлена кредиторами українським банкам для погашення.

Борг банків з прямими іноземними інвестиціями за єврооблігаціями та кредитами, як довго- так і короткостроковими, за 9 місяців поточного року зріс на 10.3 млрд. дол. США і на 01.10.2008 року становив 26.6 млрд. дол. США, що складає 78.2% від загального обсягу запозичень, здійснених за цими інструментами банківським сектором. При цьому частка банків з прямими іноземними інвестиціями в загальній структурі банківського капіталу складала 36%.

Це свідчить про загрозу, яку несе в собі збільшення частки іноземного капіталу в банківській системі України: таке збільшення призводить до різкого зростання зовнішніх зобов'язань, що в умовах нестабільності курсу є вкрай небажаним [5, с. 29-32].

Загалом, стан зовнішньої заборгованості українських банків на 31.12.2013 року у порівнянні з кінцем 2010, 2011, 2012 років представлений нижче у таблиці:

Таблиця 2

Зовнішня фінансова позиція банківської системи України, млрд. грн.

Державні заходи щодо врегулювання зовнішньої заборгованості «проблемних» банків повинні враховувати поточні кризові умови функціонування фінансової системи в цілому, а саме: обмежені можливості рефінансування зовнішніх кредитів та відсутність попиту зовнішніх інвесторів на акції українських банків; стійкий дефіцит платіжного балансу України; обмежені можливості використання золотовалютних резервів НБУ внаслідок обмежень, накладених МВФ та фінансових проблем зарубіжних фінансових установ, на рахунках яких ці резерви розміщені; високий курс долара та євро, в якому деномінована більшість зовнішніх кредитів українських банків, по відношенню до національної валюти; внутрішні ризики «проблемних» банків, спричинені масовим відтоком депозитів, розміщених у цих банках вітчизняними вкладниками; недосконала система ризик-менеджменту «проблемних» банків та низька інформативність їхньої фінансової звітності. економічний безпека міжнародний грошовий

2. Вплив міжнародних фінансових ринків на систему організації економічної безпеки комерційних банків

Розвиток міжнародних фінансових ринків зумовлює зростання ролі комерційних банків у міжнародних розрахунках, що пов'язані з розрахунками по зовнішній торгівлі товарами та послугами, комерційних операціях, руху кредитних та капітальних ресурсів в ході інвестування та допомоги слаборозвинутим країнам. Саме через рахунки банків здійснюється переважна частина цих розрахунків у безготівковій формі і відповідно посилюється вимоги до організації системи економічної безпеки банків.

Рівень участі банків у міжнародних операціях може бути різною. Частина банків здійснює розрахункову діяльність через невеликі відділення за кордоном. Це дозволяє клієнтам таких банків користуватись акредитивами, здійснювати обмежені валютні операції, розрахунки за торгівельними операціями. Інші банки для забезпечення своїх міжнародних операцій відкривають філії чи створюють дочірні банки, залучаються до банківських синдикатів для надання великих позик. Міжнародні операції, що як правило здійснюються такими банками у великих фінансових центрах, підпорядковані їх основній діяльності на національному грошовому ринку. На наш погляд, має рацію З.М. Васильченко, коли підкреслює, що за нових умов не так має значення фізична присутність банку за кордоном, як частина міжнародних операцій банку та прибутків від них у загальному обсязі угод і валовому прибутку. [6-8 ]

Ступінь участі банків у міжнародних розрахунках залежить від відкритості економіки та рівня її спеціалізації у міжнародному поділі праці, фінансового стану, стійкості та значимості національної валюти, рівня розвитку національної банківської системи та законодавства тощо. Підвищення відкритості національних економік та інтенсифікація економічних міжнародних зв'язків викликає зростання ролі у здійсненні міжнародних розрахунків перш за все крупних банків, що розташовані в країні базування. При цьому банки активно залучають свої закордонні філії та зміцнюють кореспондентські зв'язки з банками інших країн.

Вибрана форма міжнародних розрахунків зумовлює обсяг зобов'язань та ступінь відповідальності комерційного банку стосовно руху товаророзпорядчих та платіжних документів, їх оформлення та забезпечення розрахунків між учасниками торгівельних операцій. Взаємопроникнення фінансових ринків прискорює процес узгодження і стандартизації законодавчої бази, міжнародних торгівельних та банківських розрахунків. Зокрема, більшість банків світу притримується Уніфікованих правил по акредитивах та інкасо, що функціонують з 1996 року, та використовують в своїй роботі правила здійснення контрактних та платіжних гарантій, які розробляються Міжнародною торгівельною палатою.

Комерційні банки відіграють активну роль у здійсненні різноманітних форм міжнародних розрахунків . Чи не найскладнішою з них є акредитивна форма, що має багато різновидів і вимагає від її учасників досить високих витрат на здійснення. Кожен з видів акредитивів має як свої плюси, так і мінуси для суб'єктів міжнародних угод і застосовується при наявності відповідних умов. Зокрема використання відновлювальних акредитивів є вигідним при здійсненні розрахунків по масштабних угодах, що реалізуються на протязі тривалого часу і передбачають регулярне відвантаження товару. Безвідзивні циркулярні акредитиви, що звернені до будь-якого банку, застосовуються лише потужними банківськими структурами, що мають надійну ділову репутацію, що гарантує їх виконання.

Комерційні банки є активними учасниками інкасової форми міжнародних розрахунків. При цьому вони можуть виконувати роль як банку-ремітента, що здійснює інкасову операцію за дорученням клієнта, так і інкасуючого банку, що отримує валютні кошти та репрезентуючого банку, що подає документи покупцю-платнику. Не менш важливою є роль комерційних банків у здійсненні міжнародних переказів за дорученням своїх клієнтів для оплати інкасо, авансових та кінцевих платежів, перерахунків тощо. При цьому традиційні поштові та телеграфні перекази в сучасних умовах поступаються платіжним дорученням за системою SWIFT. Застосування автоматизованої обробки банківських операцій суттєво прискорює розрахунки і підвищує їх точність, знижує вартість розрахункових операцій і дозволяє їх контролювати. Перш за все, цьому сприяє стандартизація банківських документів та рівний доступ всіх учасників до швидкісної мережі передачі даних. Банки здійснюють перекази як за умов попередньої авансової оплати покупцем майбутніх поставок (як правило до 1/3 обсягу контракту), так і при періодичних розрахунках покупця після отримання товару (вид кредиту згідно відкритого рахунку). В останньому випадку через банки здійснюється остаточна оплата заборгованості імпортером за допомогою банківського переказу або чека.[9]

Використання відкритого рахунку передбачає існування довготривалих зв'язків між учасниками угоди , що гарантує впевненість у надійності партнера, адже рух товару випереджає оплату. Значення таких розрахунків збільшується в зв'язку з активізацією ролі в міжнародній торгівлі транснаціональних корпорацій, що постійно розширюють мережу своїх закордонних відділень, а також внаслідок посилення міжнародної конкуренції на світовому ринку, що спонукає фірми до посилення маркетингової діяльності і зміцнення зв'язків з брокерськими фірмами, щякі представляють їх інтереси. Реальні можливості для ефективного використання вищеназваної форми розрахунків виникають переважно тоді, коли постачання товарів є взаємним, що знижує ризики невиконання зобов'язань, передбачених торгівельною угодою.

Підвищення ролі комерційних банків у здійсненні грошових переказів в умовах глобалізації пов'язане з розвитком туризму, транспортних послуг і особливо з рухом робочої сили (трудовою міграцією). Перш за все це стосується Мексики, Індії, Пакистану, Колумбії, Еквадору, Бангладеш. За даними Світового банку та МВФ світові обсяги грошових переказів заробітчан, що працюють в інших країнах, в 2005 році порівняно з 2000 роком подвоїлись і досягли 232,3 млрд. дол. Все більше переказів спрямовується в країни, що розвиваються. Великими є обсяги неофіційних переказів, транскордонного транспортування тощо. Експерти Світового банку вважають, що обсяги грошових переказів через неофіційні канали становлять половину офіційних обсягів переказів.При цьому в ряді країн неофіційні перекази перевищують офіційні в 2-3 рази.

Через недостатню готовність міжнародної банківської системи переміщення коштів значною мірою здійснюється в обхід банківської системи, підживлюючи тіньовий оборот коштів і дестабілізуючи грошовий обіг.Одна з причин - висока вартість банківських послуг та їх складність для клієнтів. В доповіді Всесвітнього банку “Глобальний розвиток фінансів” наголошується на необхідності скорочення оплати грошових переказів з 20% від їх суми хоча б до 5% з метою зростання заощаджень мігрантів, що посилають гроші на батьківщину. Ці заощадження мали б зрости на 3,5 млрд. дол..Висока вартість переказів стимулює поширення альтернативних неофіційних способів переказу грошей, що економлять ресурси емігрантів. Це зумовлює втрати валюти банківською системою за рахунок створення паралельного віртуального валютного ринку.

Розширення участі комерційних банків у депозитарному бізнесі обмежується необхідністю мати низький рівень витрат в умовах жорсткої конкуренції, оскільки за рівнем витрат банки програють в цій сфері спеціалізованим інститутам. Тому експансія на міжнародний фінансовий ринок може здійснюватись за рахунок поглинання банками середніх фірм, що діють на певному сегменті фінансового ринку інших країн. Показовим прикладом є канадський “Ройал-банк”, який лише за 1998-1999 роки викупив підрозділи британського“Hambros Bank” що займаються операціями з державними цінними паперами та єврооблігаціями, північноамериканський філіал по обслуговуванню заможних приватних клієнтів швейцарського банку “Credit Swiss”, підрозділ англійського банку “Coutts Group”, що обслуговує в офшорних центрах заможних приватних клієнтів та 40% акцій австралійського інвестиційного банку “Hartley Poynton Limited”.[10, с.167-178].

Економічна безпека банку тлумачиться як сукупність охорони комер-ційної та банківської таємниці; забезпечення стану найкращого використання ресурсів щодо запобігання загрозам комерційних банків і створення умов ста-більного, ефективного функціонування й максимізації прибутку. Постійно зростаюча увага до проблеми банківської безпеки відображає той факт, що вітчизняна кредитно-фінансова система зазнає суттєвих якісних зрушень, які відбуваються на фоні все ще не вирішених проблем її функціо-нування, високого рівня злочинності у цій сфері. А міжнародні фінансові кризи кінця 1990-х та 2008 рр., які гостро вплинули на Україну, сприяли виведенню питання щодо банківської безпеки на рівень проблеми економічної безпеки держави, зокрема, і національної безпеки в цілому.

Гарантування економічної безпеки є важливою передумовою розвитку будь-яких соціально-економічних систем. Несвоєчасне усунення проблем у функціонуванні однієї з ланок системи здатне спричинити негативні наслідки у масштабах економіки усієї країни. Функціонуючи в умовах ринку, суб'єкт господарювання -комерційний банк в кожний момент часу поставлений в умови коли від нього вимагається прийняти певне рішення, розробити шлях досягнення певної мети. І оскільки детермінованих ситуацій в економіці практично не існує, такий комерційний банк не може на сто відсотків бути впевненим, що обраний ним шлях приведе до поставленої мети, тобто він постійно стикається із ситуацією невизначеності. Невизначеність - це ситуація, в якій імовірність отримання результатів прийнятого рішення невідома, в окремих випадках невідомий і весь спектр наслідків такого рішення. Виробляти рішення в ситуації невизначеності комерційному банку не тільки не вигідно, але й загрозливо, тому основною вимогою є переведення невизначеності в ризик. Ризик - це ситуація, коли результат здійснення певного процесу не відомий, але відомі, його можливі альтернативні наслідки і достатньо інформації для того, щоб оцінити ймовірність настання цих наслідків.[11]

3. Сценарії організації системи економічної безпеки комерційних банків виходу на міжнародні фінансові ринки

Фінансова криза внесла суттєві зміни до стратегіїї розвитку банківської системи України і кожного окремого комерційного банку. Відповідно до загальних умов і конкретного фінансового стану кожного банку розробляються програми (сценарії, більш підходить оскільки багато невизначених складових) залучення ресурсів в банківську систему і відповідно організацію системи їх економічної безпеки.

В теорії та практиці організації системи економічної безпеки банку склалося декілька підходів. Ці підходи або сценарії розвитку економічної безпеки банку залежать від двох груп чинників які формуються на макрорівні та рівні самого банку. На макрорівні до таких чинників слід віднести: систему державного регулювання діяльності банків; законодавчу базу; стан економічного розвитку; податкову систему; діяльність Національного банку України; розвиток громадянського контролю за діяльністю банку; рівень конкуренції; криміналізація суспільства; рівень монополізації банківського ринку; стан фінансової розвідки. На рівні банку: розмір банку та його спеціалізація; склад акціонерів; рівень менеджменту; клієнти і контагенти. Як показало дослідження для організації системи економічної безпеки банку та його діяльності на міжнародних фінансових ринках найбільш ефективним підходом є комплексний підхід.

Комплексний підхід до організації системи економічної безпеки банку - це сукупність взаємозалежних заходів організаційно-правового характеру, здійснюваних із метою захисти діяльності банку від реальних або потенційних дій фізичних або юридичних осіб, що можуть призвести до істотних економічних утрат.[12]

В його основі повинна лежати визначена концепція. Концепція включає ціль комплексної організації системи економічної безпеки, її завдання, принципи діяльності, об'єкт і суб'єкт, стратегію і тактику. Мета - мінімізація зовнішніх і внутрішніх погроз економічному стану банку, у тому числі його фінансовим, матеріальним, інформаційним, кадровим ресурсам, на основі розробленого і реалізованого комплексу заходів економіко-організаційного та правового характеру. Варто мати на увазі, що найбільше значення в організації системи економічної безпеки банку належить первинним - економіко-організаційним та правовим заходам, що забезпечують фундамент, основу системи економічної безпеки, на відміну від вторинних - технічних, фізичних і ін. В процесі досягнення поставленої мети здійснюється рішення конкретних завдань, що об'єднують всі напрямки економічної безпеки, а саме: прогнозування можливих погроз економічної безпеки; організація діяльності по попередженню можливих погроз (превентивні міри); виявлення, аналіз і оцінка виниклих реальних погроз економічної безпеки; прийняття рішень і організація діяльності по реагуванню на виниклі погрози; постійне удосконалювання організації системи економічної безпеки банку.

Організація і функціонування комплексної системи забезпечення економічної безпеки банку з метою максимальній ефективності повинні грунтуватися на ряді таких принципів: принцип законності. Вся діяльність банку, у тому числі її служби безпеки повинна носити безумовно законний характер, інакше система забезпечення безпеки може бути зруйнована з вини самого суб'єкта підприємництва.

У якості негативних наслідків можуть бути різноманітного роду санкції правоохоронних органів, притягнення в якості відповідача в суд, шантаж із боку кримінальних структур; принцип економічної доцільності. Варто організовувати захист тільки тих об'єктів, витрати на захист котрих менше, чим утрати від реалізації погроз цим об'єктам. Тут також повинні враховуватися фінансові можливості банку по організації системи економічної безпеки; сполучення превентивних і реактивних мір. Превентивні - міри попереджувального характеру, що дозволяють не припустити виникнення або реалізації погроз економічної безпеки.

Реактивні - міри, що починаються у випадку реального виникнення погроз або необхідності мінімізації їхніх негативних наслідків; принцип безперервності - припускає, що функціонування комплексної системи забезпечення економічної безпеки банку повинно здійснюватися постійно; принцип диференцированності. Вибір заходів для подолання виниклих погроз відбувається в залежності від характеру погрози і ступеня ваги наслідків її реалізації; координація. Для досягнення поставлених задач необхідно постійне узгодження діяльності різноманітних підрозділів служби безпеки, самої фірми і сполучення організаційних, економіко-правових і інших засобів захисту; повна підконтрольність системи забезпечення економічної безпеки керівництву суб'єкта підприємницької діяльності. Це необхідно по-перше, для того, щоб система безпеки не перетворилася в замкнуте утворення, орієнтоване на рішення вузьких задач, без врахування інтересів банку в цілому, а по-друге, для оцінки ефективності діяльності системи і її можливого удосконалювання.[13]

Основними функціями служби економічної безпеки банку є такі: організація і здійснення разом із підрозділами банку захисту конфіденційної інформації; перевірка зведень про спроби шантажу, провокацій і інших акцій у відношенні персоналу, що переслідують ціль одержання конфіденційної інформації про діяльність фірми; організація збору, накопичення, автоматизованого урахування й аналізу інформації з питань безпеки; проведення перевірок у підрозділах банку і надання їм практичної помочі з питань безпеки їхньої діяльності; розробка і впровадження положення про комерційну таємницю; перевірка правил ведення закритого діловодства; перевірка робітників на предмет дотримання правил забезпечення економічної, інформаційної і фізичної безпеки; надання сприяння відділу кадров по роботі з персоналом у питаннях добору, розставляння, службового переміщення і навчання персоналу; збір, опрацювання, збереження, аналіз інформації про контрагентів із метою запобігання угод із несумлінними партнерами; виконання доручень керівництва банку, що входять у компетенцію служби; взаємодія з правоохоронними органами, проведення заходів щодо виявлення і попередження різноманітного роду фінансово-господарських правопорушень; проведення службових розслідувань по фактах розголошення конфіденційної інформації, утрати службових документів робітниками банка і дій загрозливої економічної безпеки банку.

Правовою базою для створення служби безпеки банку є Закони Украіни “Про банки та банківську діяльність”, "Про підприємництво", " Про інформацію", "Про міліцію", "Про оперативно-розшукову діяльність" якими передбачається що підприємства, розташовані на території Украіни, незалежно від їх організаційно - правових форм, мають право засновувати відокремлені підрозділи - служби безпеки, для здійснення охоронно - пошукової діяльності в інтересах власної безпеки фундатора. Служба безпеки банку може здійснювати таку діяльність: збір зведень по цивільних справах на договірній основі з учасниками процесу; вивчення ринку, збір інформації для ділових переговорів, виявлення некредитоспроможних або ненадійних ділових партнерів; встановлення обставин неправомірного використання в підприємницькій діяльності фірмових знаків і найменувань, несумлінної конкуренції, а також розголошення зведень, що складають комерційну таємницю; з'ясовування біографічних і інших характеризующих особистість даних про окремих громадян (із їхній письмової згоди) при висновку ними трудових і інших контрактів; пошук без звістки зниклих громадян; пошук утраченого громадянами або підприємствами, заснуваннями, організаціями майна; збір зведень по кримінальних справах на договірній основі з учасниками процесу; захист життя і здоров'я громадян; охорона майна власників, у тому числі при його транспортуванні; проектування, монтаж і експлуатаційне обслуговування засобів охранно - пожежної сигналізації; консультування і підготування рекомендацій клієнтам із питань правомірного захисту від протиправних зазіхань.[14,15]

Структура служби економічної безпеки банку, як вже відмічалося, є специфічною для різноманітних банків. Вона залежить від розміру банку, кількості зайнятих на ньому, характеру діяльності, ролі конфіденційної інформації (комерційної таємниці) і т.п. Служба економічної безпеки є найважливішим елементом комплексної організації системи економічної безпеки банку. Якщо банк невеликий - доцільніше не створювати власну службу безпеки, а використовувати послуги відповідних охоронних і детективних агентств. У тому ж випадку якщо підприємство значне і використовує у своїй діяльності значні масиви конфіденційної інформації, то об'єктивно необхідно створення своєї служби безпеки.

Відповідно до накопиченного досвіду банки, а відповідно їх служби економічної безпеки можуть працювати в двох режимах - звичайному і надзвичайному. При звичайному режимі не виникає серйозних погроз економічної безпеки банку, іде профілактична робота по їхньому попередженню і діяльність усіх підрозділів проходить у повсякденному ритмі. Виникаючі проблеми і погрози носять локальний характер і долаються поточною роботою підрозділів банку, у тому числі службою безпеки. При надзвичайному режимі виникають несподівані погрози з високою або значною вагою наслідків. У цьому випадку керівник служби безпеки або керівник банку збирає групу надзвичайних ситуацій (кризову групу), що включає найбільш кваліфікованих у даній проблемі спеціалістів для її вирішення. Ця група працює не постійно, а лише в разі необхідності.

Дана структура передбачає організацію підрозділів, що займаються безпосереднім захистом основних об'єктів погроз і, одночасно, взаємодією з іншими структурними підрозділами банку, від діяльності яких залежить забезпечення економічної безпеки. Звичайно, така структура не є всеосяжної, проте, вона може бути використана в якості основи при створенні більш розгорнутої системи економічної безпеки. Практична діяльність служби економічної безпеки банку повинна грунтуватися на використанні типових схем, процедур і дій. Насамперед варто сказати про загальний алгоритм дій, на якому заснована робота служби безпеки.

Система запобіжних заходів включає діяльність по вивченню контрагентів, аналіз умов договорів, дотримання правил роботи з конфіденційною інформацією, захист комп'ютерних систем і т.д. Ця діяльність здійснюється регулярно і безупинно. Вона забезпечує захист економічної безпеки на основі постійно чинній системі організаційних заходів. Проте навіть найкраща система запобіжних заходів не може передбачати, а тим більше перебороти раптово виникаючі нестандартні погрози, що можу заподіяти значний збиток фірмі, наприклад шахрайського характеру. Для протидії цим погрозам необхідно застосовувати специфічний механізм. [3]

Відмінною рисою цього оригінального механізму є по-перше, те, що вона передбачає обов'язкове реагування на кожний випадок на кожний випадок шахрайських погроз, і, по-друге, включає такі блоки, що підвищують ефективність роботи служби економічної безпеки. До них ставляться, наприклад: “Повідомлення про те , що трапилося ,” - він розуміє, що серед персоналу фірми необхідно створити такий клімат, що дозволяє полегшити людям можливості для повідомлення про підозри або факти; “Розголос” - припускає поширення інформації про засоби вчинення шахрайства, особах, їх що учинили, серед керівництва, робітників служби безпеки, інших фірм; “Фахове підготування” припускає постійне підвищення кваліфікації менеджерів, аудиторів, робітників служби безпеки.

У те ж самий час, яку б модель забезпечення економічної безпеки не вибрав банк, варто враховувати той факт, що організація ефективної системи профілактичних, запобіжних заходів обійдеться набагато дешевше, ніж боротьба з наслідками вже правопорушень що трапилися.

До 2005 року в Україні фактично не відбувався процес концентрації банківського капіталу через об'єднання банків, що суперечить чітко вираженій світовій тенденції на посилення конкурентних позицій комерційних банків шляхом злиття та поглинання. Впроваджуючи постанову №373 (жовтень 2005 р.) щодо суттєвого збільшення мінімального розміру статутного фонду комерційного банку для здійснення ним певних банківських операцій, НБУ стимулювало підвищення рівня концентрації та централізації банківського капіталу. Найсильніші стимули до об'єднання мали банки, що працювали на спільних чи споріднених галузевих ринках. Прикладом є об'єднання кременчуцького «МТ-банку» з Запорізьким «Індустріалбанком». Об'єднаний банк прагне до розширення свого впливу через викуп регіональних банків. Висловлюються наміри щодо об'єднання на протязі 2009-2010 року біль ніж 60 українських банків і відповідно зміна брендів та пріоритетів

Інтенсивний процес подальшої концентрації та централізації банківського капіталу зумовлює стихійні перерозподільчі процеси на фінансовому ринку та зменшення кількості банків. Однією з серйозних причин млявості об'єднавчих процесів в банківській сфері є ризиковість отримання великим банком разом з приєднанням регіональних банків проблемних кредитів, оскільки прояснення структури та якості кредитного портфелю потенційної майбутньої філії потребує суттєвих затрат часу і коштів. Це спонукає великі банки до створення власної мережі регіональних філій, що здається їм більш раціональним та надійним. При цьому власник банку внаслідок специфіки української системи банківського управління може тримати власний банк під контролем.Однак і тут криза внесла свої корективи в оптимізацію регіональної мережі великих комерційних банків.

Складність роботи комерційних банків полягає у необхідності їх одночасної присутності на багатьох сегментах ринку. Це означає, що вони забезпечують ресурсами широке коло операцій та послуг. При цьому певними видами послуг користується невелика кількість клієнтів, що обумовлює їх високу собівартість. На сьогоднішній день ряд регіонів мають високу концентрацію банків, що надають аналогічні послуги. Це теж обмежує попит на послуги кожного окремого банку. В зв'язку з цим, ряд банків будуть змушені закрити ряд своїх філій, економлячи кошти там, де затрати на утримання приміщень, обладнання та персонал не окуповуються.

В плані скорочення виплат суттєву вигоду може принести відкриття онлайнових відділень, що забезпечують зв'язок клієнтів з банком через Інтернет. Розвиток Е-банкінгу передбачає вдосконалення документарної бази, здатної убезпечити електронні банківські послуги від ризику. Це потребує прийняття мінімальних вимог, що необхідні для відповідної організації Е-банкінгу на рівні окремих банків. Насамперед банком має бути розроблена концепція безпеки електронного бізнесу та створення конкретного механізму дій для запобігання ризикам, навчання клієнтів правил поводження з різними засобами електронного захисту тощо.

На наш погляд, концентрація банківського капіталу є об'єктивно необхідною і неминучою. І значення її буде зростати в зв'язку з посиленням конкуренції в банківському секторі, в тому числі і за рахунок залучення іноземного банківського капіталу. Але при цьому важливо не допустити зниження рівня банківського обслуговування в регіонах. Адже і так для українського ринку характерні суттєві територіальні диспропорції в банківському обслуговуванні.[16]

Розвиток кредитної діяльності потребує формування потужних банківських структур, що можуть створюватись спеціально для реалізації довгострокових проектів структурної перебудови (спеціалізований банк розвитку). Фактично мова йде про створення трьохрівневої банківської системи замість дворівневої, де спеціалізовані банки та холдинги будуть займати проміжний рівень між універсальними комерційними банками та Національним банком. Практика засвідчила, що зростання нормативу адекватності банківського капіталу здебільшого виявляється завищеним з точки зору не тільки малих, але й великих банків, що зумовлює не об'єднавчі процеси, а штучне збільшення розміру капіталу. На нашу думку, зниження економічних нормативів, що встановлюються Національним банком України для банківських установ, може забезпечити активізацію формування спеціалізованих банків.

На думку голови Нацбанку В.Стельмаха, в країні має бути не більше 60 банків. Б. Соболєв теж вважає, що в україні забагато банків і для української економіки достатньо 30-35 банків, але потужних і по-справжньому універсальних. Це передбачає поєднання традиційних банківських послуг з обслуговуванням страхових полісів, пенсійних рахунків, кредитуванням будівництва житла, кредитуванням купівлі автомашин з її страхуванням, обслуговуванням кредитних рахунків та медичного страхування.

В свою чергу підвищення ефективності діяльності банківської системи передбачає також вдосконалення взаємодії Нацбанку з комерційними банками. Зокрема розвитку довгострокового кредитування покликане сприяти посилення довгострокового характеру рефінансування комерційних банків з боку НБУ, зниження рівня обов'язкових резервних вимог щодо резервів, призначених для надання довгострокових позик підприємствам тощо. Адже через необхідність дотримання нормативів та запобігання ризику ослаблюються конкурентні позиції комерційних банків на кредитному ринку порівняно з небанківськими фінансовими установами.

За даними держфінпослуг 80 зареєстрованих фінансових компаній в 2005 році надали кредитів на 200 млн.грн., третина з яких - іпотечні. Розширення можливостей фінансових компаній щодо видачі, обслуговування кредитів та рефінансування кредиторів значно зміцнює їх позиції. Разом з тим, комерційні банки отримують можливість уникати обмежень НБУ щодо кредитування обмежень НБУ щодо кредитування в одні руки не тільки через створення консорціумів, але і використовуючи для цього фінансові компанії.

Розширюються можливості банківського кредитування і через співпрацю комерційних банків з кредитними спілками. В 2008 році в Україні діяло 12 кредитних спілок, афільованих з банками. На частку кредитних спілок, що є сателітами банків, припадає близько 15% всіх активів кредитних спілок. В цілому на 1 квітня 2009 року зареєстровано 719 кредитних спілок з активами в 3,2 млрд. грн.. Разом з тим, подекуди такі спілки не виконують своїх безпосередніх функцій, адже кошти вкладників направляються не на кредитування, а розміщуються на депозитах афільованого банку. Це викликає занепокоєння у Нацбанку, вимоги якого при цьому уникаються, та Держфінпослуг та зумовлює посилення жорсткості посилення регулювання діяльності як кредитних спілок, так і банків. Кредитні спілки, що працюють з банками, є найкрупнішими і саме вони потребують пильної уваги, оскільки їх діяльність є найбільш ризиковою. Згідно нових правил, частка кредитів в активах кредитних спілок має складати не менше 60%.

Обсяги банківських інвестицій значною мірою визначаються станом економіки та її перспективами, а також кон'юнктурою світової економіки та світового фінансового ринку. Це пов'язано з ризиковістю кредитів, що може стрімко посилюватись у періоди соціально-економічних потрясінь, скорочуючи тим самим довгострокові вкладення. Відповідно в умовах соціально-економічної стабільності, коли ризик суттєво зменшується, прагнення до ефективного використання зростаючих обсягів залучених від населення коштів посилюється. Структура капіталовкладень визначається в руслі забезпечення оптимального поєднання портфеля активів, що здатний принести найвищий прибуток з врахуванням конкретних значень ризиковості, чутливості до зміни цін на фінансовому ринку та в економіці в цілому, по кожному виду цінних паперів: облігаціях, акціях, векселях, боргових зобов'язаннях.Як кредитування, так і інвестування здійснюється комерційними. [17]

Як показують дослідження, в Україні, на відміну від інших економік, найтісніший зв'язок з реальним сектором проявляється у неорганізованого ринку цінних паперів, а не в організованого. При цьому проблема полягає в тому, що неорганізований ринок цінних паперів в Україні, який домінує над організованим, обслуговує тіньову економіку. На цьому сегменті суб'єктами операцій з цінними паперами є здебільшого самі господарюючі суб'єкти. Неорганізована торгівля ускладнює реальну оцінку активів, обсяги їх попиту і пропонування, динаміки і напряму руху котирувань.

В якості учасників фондового ринку комерційні банки можуть бути емітентами цінних паперів, виступати посередниками у фінансових операціях, що здійснюються іншими інвесторами та емітентами, а також самі можуть виступати в якості інвесторів. Напрями та функції комерційних банків на фондовому ринку представлений в Додатку П. Комерційні банки на сьогоднішній день домінують серед фінансових посередників на українському ринку. Їх частка в активах досягає 85%. (проти 25-30% в розвинутих країнах). Інші фінансові організації, що є потужними гравцями на світових фінансових ринках, в Україні поки що не відіграють такої ролі. На сьогоднішній день день найпомітнішими учасниками фінансових операцій є страхові компанії, кредитні спілки, фінансові та інвестиційні компанії, професійні учасники фондового ринку, фондові біржі. При цьому лише у зародковому стані знаходяться недержавні пенсійні фонди та факторингові компанії.

Активи комерційних банків в 20 разів перевищують активи кредитних спілок та страхових компаній, разом взятих. На початок 2009 року чисті активи українських банків складали 868,6 млрд. грн., в той час як активи страхових компаній - 42 млрд.грн., інститутів спільного інвестування - 4 ,7 млрд.грн., кредитних спілок - 3,3 млрд.грн., недержавних пенсійних фондів - 0,652. [ 18]

ВИСНОВКИ

Під економічною безпекою банку розуміється процес створення умов для стабільного економічного розвитку банку; попередження і усунення загроз, умов та інших факторів, здатних виявити негативний, дестабілізуючий вплив на процеси розвитку комерційного банку. Процес економічної безпеки банку являє собою цілеспрямовану, постійно здійснювану діяльність усіх суб'єктів безпеки із захисту його життєво важливих інтересів.

Організація системи економічної безпеки комерційного банку на міжнародних ринках передбачає такий стан банку, що: дозволяє забезпечити фінансову стійкість, платоспроможність, ліквідність та достатню економічну незалежність банку у довгостроковому періоді; забезпечує оптимальне залучення та ефективне використання необхідних ресурсів; дозволяє ідентифікувати небезпеки та загрози фінансового стану банку і розробляти заходи для їх вчасного усунення; дозволяє самостійно розробляти та впроваджувати міжнародну фінансову стратегію.

Трансформація діяльності комерційних банків в умовах глобалізації знаходить вираження в: концентрації на оптимальних напрямах діяльності, що поєднується з диверсифікацією банківських послуг; застосуванні новітніх технологій і прямого банківського обслуговування; поєднанні традиційних та онлайнових банківських структур; в відносному скороченні частки банків в активах фінансової системи при розширенні банківської мережі.