Ресурси банків та джерела їх формування

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

КАФЕДРА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

КУРСОВА РОБОТА

РЕСУРСИ БАНКІВ ТА ДЖЕРЕЛА ЇХ ФОРМУВАННЯ

Виконав:

студент 4-го курсу,

спеціальність - 6508/1

група 401

Олег Макаров

Науковий керівник:

Охрименко І.Б.

Київ

2016



Зміст

Зміст

Вступ

1. Сутність, класифікація і призначення банківських ресурсів

1.1 Характеристика власного капіталу банку, його функції і використання

1.2 Залучений капітал банку та його особливості

1.3 Позичений капітал банку та особливості його використання

2. Аналіз стану і структури ресурсів банківської системи України

2.1 Аналіз стану і структури ресурсів банківської системи України

2.1 Банківські ресурси в розрізі дотримання реальних нормативів, встановлених чинним законодавством

3. Проблеми формування ресурсів банками України в умовах фінансової кризи та шляхи їх вирішення

3.1 Проблеми вибору джерел та структури банківських ресурсів

3.2 Дотримання банківських нормативів при формуванні ресурсів як запорука стабільності банківської системи України

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

В сьогоденних кризових умовах - розвиток, удосконалення та регулювання діяльності комерційних банків має вирішальне значення. Неодмінно важливою є й процедура формування і використання ними ресурсів, адже саме ресурси банків - це альфа і омега його діяльності.

Банківські ресурси - це основа основ діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення ресурсів і надання позик перебувають у тісному взаємозв'язку. Тому розуміння економічного змісту банківських ресурсів, значення проблем пов'язаних із їх ефективним формуванням і доцільним використанням, надзвичайно важливе, особливо для українських комерційних банків. Саме нашим, українським, комерційним банкам надзвичайно важко вирішувати це питання - формування ресурсів банків, тому що українська банківська система ще дуже молода і часто хворіє, а банки ще тільки на початковому етапі свого розвитку. За часів Радянського союзу перед банками не існувало такої проблеми як формування своїх ресурсів, все робилося централізовано. Тому не було необхідності досліджувати цю тему, яка не сьогоднішній день є дуже актуальною, так як при створенні комерційного банку - це перше питання яке постає перед його засновниками.

За роки незалежності, від початку розвитку перших комерційних банків в Україні, нашими вченими було написано багало літератури, що описує власний капітал банку та його зобов'язання. Але, багато хто з них не розрізняє різницю між залучними та позиченими ресурсами.

Актуальність теми «Ресурси банку та джерела їх формування» в тому, що я вважаю це питання дуже поширеним в банківській діяльності. Так як перед кожним комерційним банком на протязі його діяльності зустрічаються такі питання як: «Які краще залучити кошти? Як оптимально їх сформувати? Яку депозитну політику вигідніше застосовувати?» та інші не менше важливі питання. Комерційний банк може не здійснювати операції з векселями, не надавати лізинговий кредит, не здійснювати міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів - ці операції не суттєво вплинуть на подальшу діяльність комерційного банку, на його надійність, ліквідність. Я не вважаю, що банк повинен обмежити або не звертати уваги на інші банківські операції та послуги, навпаки він має розширювати спектр своїх банківських послуг для зменшення ризикованості та зміцнення своєї конкурентної здатності і розширення клієнтської бази. Але все ж таки відповідною точкою для здійснення різноманітних банківських операцій і надання послуг є ресурси банку, які він повинен розміщувати з найефективнішим результатом. Очевидно, під впливом змін у регулюванні банківської діяльності, зрушень у макроекономічній мікроекономічній динаміці, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб - можливості формування ресурсної бази комерційного банку не залишаються стабільними. Враховуючи це актуальним є моделювання кожним окремо комерційним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.



1. Сутність, класифікація і призначення банківських ресурсів

Для здійснення комерційної і господарської діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів, тобто ресурсів.

Банківські ресурси - сукупність грошових коштів, що перебувають у розпорядженні банку та використовуються ним для виконання своїх функцій та операцій. Банківські ресурси - це фінансові ресурси банку, що складаються із власних, залучених і запозичених коштів. Власні кошти - це акціонерний і резервний капітал, а також нерозподілений прибуток. До залучених і запозичених коштів належать вклади (депозити), кошти від продажу облігацій та інших боргових цінних паперів, залишки на рахунках клієнтів, кошти, одержані від національного банку в порядку підтримання ліквідності, а також міжбанківські кредити. Банківські ресурси банки використовують для проведення кредитних та інших активних операцій.[1, с.87-89].

Якщо провести розподіл ресурсів комерційного банку по формі власності, то ми отримаємо два типи власників ресурсів банку:

Внутрішні - акціонери(власники) банку та інвестори;

Зовнішні - всі інші, включаючи регулятора, інші банки та юридичних і фізичних осіб.

Кошти акціонерів та інвесторів відображаються в пасивах балансу як власний капітал. У свою чергу всі інші кошти знаходяться в зобов'язаннях банку та умовно розділені на залучені та позичені ресурси.

1.1 Характеристика власного капіталу банку, його функції і використання

Складовою частиною банківських ресурсів є власні кошти (або капітал) банку. Власний капітал - це фактор, що відіграє неабияку роль у зміцненні довіри клієнтів як до окремого банку, так і до банківської системи в цілому. Тому проблема залучення і підтримки на певному рівні обсягу капіталу комерційних банків є актуальною і надзвичайно важливою для банківської діяльності в країні загалом.

Власний капітал банку - кошти, спеціально створені фонди та резерви, призначені для забезпечення фінансової стійкості, комерційної та господарської діяльності, відшкодування можливих збитків, і які перебувають у користуванні банку. Слово «капітал» походить від лат. capitalis - головний. У процесі діяльності банку власний капітал банку виконує операційну, захисну та регулюючу функції.[2]

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» капітал банку. визначається як власні кошти, залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань. Законом визначено такі види власного капіталу:

статутний,

приписний

регулятивний.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент державної реєстрації юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, не може бути меншим 120 мільйонів гривень.[3]

Регулятивний капітал банку включає основний і додатковий капітал. Основний капітал включає статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у статутний капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Додатковий капітал, за умови затвердження Національним банком, може включати нерозкриті резерви, резерви переоцінки, гібридні капітальні інструменти і субординований борг. Також Національний банк України має право визначати інші складові додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. Додатковий капітал не може бути більш як 100 відсотків основного капіталу.[4]

Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Для комерційного банку достатнім буде 8% від загального капіталу. Це обумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується, в основному чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Досить відчутна роль власного капіталу як джерела забезпечення оперативної діяльності комерційного банку на перших порах після його утворення.

Суть банківського капіталу виявляється через його функції:

капітал є основою для створення й організації банку, а також для його діяльності до часу накопичення достатнього обсягу залучених і позичених коштів;

у випадку несприятливої ситуації і непередбачених витрат капітал відіграє роль буфера, що дає змогу банку продовжувати виконувати ті чи інші операції. У критичних ситуаціях (у випадках нестачі резервів) для погашення збитків використовується статутний капітал. Ні залучені, ні запозичені кошти не можуть бути використані на погашення збитків від поточної діяльності, оскільки вони є боргом. Отже, поточні витрати, які банк змушений робити для вирішення назрілих проблем, компонує власний капітал банку;

капітал підтримує довіру клієнтів до банку і переконує кредиторів у його фінансовій спроможності;

капітал є основою для структурного розвитку кредитно-фінансової установи, розробки і впровадження нових послуг, програм, обладнання. Залучення додаткового капіталу дає змогу банкові посилювати свої позиції на ринку, забезпечувати клієнтів сучасними банківськими послугами;

капітал служить регулятором загального розвитку банку в довгостроковий перспективі. Регулювання фінансового стану капіталу є важливим інструментом запобігання різним банківським ризикам. Воно підтримує довіру клієнтів, а в країнах де діє державна система страхування депозитів, захищає кредитно-фінансові установи від втрат.

Отже, капітал банку в процесі організації банківської діяльності одночасно виконує кілька функцій, що забезпечує найвищий ефект від проведення банківських операцій. Під ефектом розуміється результативність діяльності. Ясна річ, в умовах капіталізації основною метою для банку є одержання прибутку.

Однак (особливо в умовах нестабільної економічної ситуації, яка склалася в Україні) не менш важливим результатом можна вважати стабільний поступовий розвиток банку. Враховуючи це, можна стверджувати, що первинною функцією капіталу в умовах економіки перехідного періоду є захисні функція.

1.2 Залучений капітал банку та його особливості

Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та запозичених коштів, а не власних. Залучені кошти банку - кошти, які банк залучає на вклади і депозити. Можливості комерційного банку у залученні коштів регулюються НБУ. Так згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлено НБУ, залучені та запозичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 8 разів.

Власне існує і інше визначення, яке передає зміст залученого капіталу банку, та вочевидь автор не розрізняє залучені та запозичені ресурси банку. Залучений капітал (кошти) - це кредиторська заборгованість банку, що виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Залучений капітал включає:

* кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів;

* кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов'язань банку (облігацій та векселів);

* кошти, отримані від інших комерційних банків;

* позики, отримані від НБУ та інших кредитних установ.[6]

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Депозитні операції - це операції, що проводить банк, коли залучає кошти клієнтів. Суб'єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори - власники коштів. Об'єктами депозитних операцій є кошти, що передані банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Депозитна політика є важливою складовою стратегії банку в управлінні активами та пасивами, оскільки сприяє формуванню коштів для проведення активних операцій з метою отримання прибутку. Тому можна стверджувати, що банківський прибуток починає формуватися на етапі реалізації депозитної політики комерційного банку. Досягнення мети отримання максимального прибутку залежить від обсягу та ціни залучення різноманітних видів депозитів від усіх категорій клієнтів.

Обов'язковою умовою проведення будь-яких банківських операцій, у тому числі депозитних, є принцип ліквідності. Гнучка депозитна політика, яка враховує терміни й умови залучення коштів, має ґрунтуватися на підтримці ліквідності. Зумовлено це тим, що розміри і структура пасивів банку визначають його можливості щодо проведення активних операцій як за ступенем ризику, так і терміном укладення коштів. У свою чергу, характер активних операцій, попит на них із боку клієнтів банку потребують формування адекватної ресурсної підтримки. При такому підході первинну роль відіграють структура й розміри ресурсів банку, в тому числі депозитних.

Принцип стійкості ресурсної бази потребує від банку більше уваги приділяти надійним ресурсним джерелам, до яких насамперед належать строкові депозити. Завдяки цим депозитам банки можуть вільно маневрувати залученими ресурсами у межах визначеного терміну за умови адекватного резервування. Світовий досвід переконує, що найстійкішим ресурсом для банку є депозити фізичних осіб, по яких спостерігається значно менший рух коштів, на відміну від депозитів юридичних осіб.

Якісно розроблена депозитна політика, що має максимально задовольняти різноманітні цільові потреби клієнтів шляхом розробки і впровадження модифікацій окремих депозитів, передбачає встановлення детально обміркованих параметрів депозитних продуктів. Це дасть змогу залучати більшу кількість клієнтів, завойовувати нові сегменти ринку й проводити успішну конкурентну боротьбу. У разі досягнення цієї мети можна зробити висновок про дотримання банком принципу гнучкої асортиментної політики.[5, с.80-88].

1.3 Позичений капітал банку та особливості його використання

Запозичений банківський капітал включає позички та позики. Слід чітко уявляти відмінності між цими поняттями. Позички - це кошти, які комерційні банки купують один у одного або в НБУ, а позики - це форма мобілізації додаткового грошового капіталу шляхом емісії й розміщення облігацій.

Отже, можна сформулювати визначення позичених ресурсів банку та визначити їх склад. Запозичені кошти банку - це позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуються комерційними банками України.[7] Для наочної інформативності я створив розподіл за видами позичених ресурсів та їх характеристикою (таблиця 1).



Таблиця 1

Види ресурсів	Складова характеристика
Кошти НБУ	Коррахунок НБУ в комерційному банку
	Короткострокові кредити, отримані від НБУ (овердрафт за коррахунком, за операціями РЕПО, через аукціони, ломбардні кредити, інші кредити)
	Довгострокові кредити, отримані від НБУ (через аукціон, за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій, стабілізаційний кредит, інші довгострокові кредити)
Кошти інших банків	Кошти до запитання інших банків (кореспондентські рахунки)
	строкові депозити інших банків (депозити овернайт, гарантійні депозити, короткострокові та довгострокові депозити)
	Кредити, отримані від інших банків (овердрафт за коррахунками, кредити овернайт, за операціями РЕПО, інші короткострокові та довгострокові кредити отримані від інших банків, фінансовий лізинг від інших банків)
Кредиторська заборгованість за операціями з банками	Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою
	Інша кредиторська заборгованість за операціями з банками
Цінні папери субординованого боргу	Боргові цінні папери, що випущені банком, що відносяться до категорії інвестиційних(більше одного року) - банківські облігації, як правило, безстрокові або конверсійні

Запозичені банківські ресурси також характеризуються двома юридично-правовими формами реалізації: кредити, отримані від інших банків (в тому числі НБУ), та цінні папери субординованого боргу.[7]

Власне, облігації відрізняються від акцій тим, що облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні комерційним банком і тим, що акції випускаються без встановлення строку погашення, у той час як по облігаціях такий термін встановлюється. Тому кошти, отриманні комерційним банком за допомогою облігацій, не можуть вважатися власним капіталом. Вони свідчать про надання власниками облігацій зазначених коштів у розпорядження емітента у форму довгострокової позики. Власник облігації набуває права на одержання фіксованого прибутку по ній протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість цього цінного паперу.

Продаж облігацій може відбуватися або на підставі їхньої реалізації за договором із покупцями, або шляхом обміну на раніше емітовані облігації чи інші цінні папери.

Якщо комерційний банк і надалі хоче утримувати у своєму обороті кошти, запозичені за допомогою облігацій, то він здійснює рефінансування попередніх випусків. Це відбувається шляхом викупу раніше випущених облігацій за рахунок коштів, отриманих від випуску нових незабезпечених грошових зобов'язань. Якщо умовами емісії передбачено, то облігації можуть бути конвертовані в прості акції, тоді залучені за х допомогою кошти переходять у власний капітал банку. Конвертованість облігацій дозволяє підвищити їх привабливість у колі покупців, оскільки дає можливість останнім придбати акції банку в найбільш вигідний момент. Власники облігацій ризикують менше ніж власники акцій, оскільки у випадку банкрутства комерційного банку кредиторам кошти повертаються раніше ніж звичайним акціонерам. Щоб відрізняти кошти, що мобілізовані КБ за допомогою облігацій, від внесків і депозитів, треба зазначити, що при випуску облігації банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, у той час як при залученні внесків роль банку пасивна.

Комерційний банк може випускати облігації для залучення позикових коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій.

Одним із джерел поповнення комерційного банку є міжбанківський кредит. Терміни міжбанківських кредитів залежно від фінансового стану їх одержувача й стратегії кредитора можуть бути різними - як правило, від 1 дня до 6 місяців. Процентна ставка за міжбанківськими предметами переважно нижча ніж за кредитами, що надаються суб'єктам господарювання, і пов'язана з обліковою ставкою НБУ.

Банки-позичальники залучають кошти на умовах міжбанківського кредиту для розширення кредитного потенціалу, а також у зв'язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. При укладанні договору на міжбанківське кредитування, крім терміну його повернення, обумовлюється його обсяг, рівень процентної стави, порядок погашення. Як правило, при порушенні термінів погашення міжбанківського кредиту банк - кредитор використовує своє право на безспірне списання боргу, якщо ж банк - боржник, що запозичив міжбанківські кредитні ресурси не може своєчасно і в повному обсязі погасити борг за ними, то він терміново змушений звертатися до позик, переважно на невигідних для нього умовах, від інших банків, що негативно впливає на його фінансову стійкість. Найпростішим способом для оцінки стану використання запозиченого капіталу в цілому може бути періодичне визначення банком коефіцієнта зв'язаності залученого й запозиченого капіталу. Зазначений коефіцієнт слід порівнювати. Це означає, що всі його залучені ресурси задіяні в обігу. Складнішим способом оцінки депозитів і залученого капіталу в цілому, що застосовувалися банком, є періодичне зіставлення розмірів залучених ресурсів, згрупованих за джерелами, термінами, обсягами процентних виплат , і визначення на цій підставі ефективному розміщення залученого й запозиченого капіталу залежно від утримання доходу за різними групами.

Міжбанківський ринок це один із сегментів ринку кредитних ресурсів. Його структура характеризується наявністю учасниками ринку (покупці і продавці), набором фінансових інструментів (депозити і кредити), організації, що утворюють інфраструктуру ринку (система комунікацій, інформаційна система, СЄП), наявність керівних органів, які впливають на конкуренцію.[5, с.89-95]

Отже, можна зробити висновок, що в більшій мірі позичений капітал використовується комерційними банками України для підтримання необхідного рівня ліквідності в разі короткострокових міжбанківських кредитів та кредитів овернайт від НБУ та для проведення довгострокових кредитних операцій в разі залучення ресурсів на довгострокових умовах шляхом продажу облігацій власного випуску та цінних паперів субординованого боргу.

2. Аналіз стану і структури ресурсів банківської системи України

Фінансова система України, відповідно до фінансової політики уряду та керівництва Національного банку України, піддається змінам та впливу з метою стабілізації як окремих фінансових показників (наприклад курс національної валюті відносно інших іноземних валют), так і всієї системи взагалі. Подібні процеси проходять і у банківській системі.

На відміну від фінансової системи в банківській ці перетворення мають більш виражений характер. Це дає можливість більш ретельно розглянути всі аспекти цих змін. Необхідно проаналізувати вже проведені Національним банком України заходи та оцінити їх результативність. Розглянувши наслідки проведених НБУ реформ визначимо позитивні та негативні моменти та наслідки для банківської системи.[8]

Отже, в часи реформ Національний банк України проводить цілеспрямовану політику на очищення банківської системи від банківських установ з непрозорою структурою власності, від банківських установ які здійснювали незаконну фінансову діяльність та порушували законодавство, від банківських установ з систематичними проблемами.

Важливо відмітити, що саме структура банківських ресурсів, їх склад та співвідношення у пасивах власного капіталу банку до зобов'язань банку на мою думку є головним критерієм надійності банківських ресурсів. Так, якщо капітал банку складає 10-15% від загальних пасивів, то це свідчить про захищеність зобов'язань банку. В свою чергу коли цей показник починає відхилятися від вказаного мною значення в сторону збільшення або зменшення від відносної частки в пасивах - це свідчить або про збільшення ризику (в разі зменшення показника) або про занадто «безпечний» менеджмент (в разі збільшення цього показника). Тому при формуванні своїх ресурсів, банкам необхідно звертати уваги не лише на ціну ресурсів, що неодмінно є дуже важливо, а й на те - яка в нього зараз ситуація по структурному співвідношенню між капіталом і зобов'язаннями.

Ведучи мову про особливості формування банківських ресурсів - треба неодмінно згадати про визначальні фактори, що впливають на те, які ресурси будуть обрані банком.

Перш за все - це все-таки має бути ціна ресурсу. В класичному розумінні банк працює на маржу - тобто на різницю між середньою процентною ставкою по залученим і запозиченим ресурсам та між середньою процентною ставкою по виданим кредитам. Отже, якщо банк зможе залучити необхідний йому обсяг ресурсів за найнижчою на ринку ставкою - він зможе надати позики найкращим та найнадійнішим позичальникам за найнижчою ціною на ринку і як висновок - стане кращим на ринку банківських позичок.

Але я одразу хочу зауважити, що ціна ресурсу - це не лише номінально той відсоток, який банк буде сплачувати «ресурсодавцю». В цю ціну необхідно закласти імовірність дострокового зняття коштів та плату за підтримку ліквідності.

Найнижчою, і одразу, орієнтовною ставкою, за якою банки та небанківські установи можуть отримати позику від НБУ є облікова ставка центрального банку. Облікова ставка - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розміщених грошових коштів на відповідний період. Облікова ставка є базовою процентною ставкою щодо інших процентних ставок Національного банку України. Облікова ставка використовується Національним банком України одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші. Динаміка облікової ставки характеризує основні напрями змін грошово-кредитного регулювання.[9]

Для дослідження формування цін на банківські ресурси, перш за все необхідно прослідкувати динаміку зміни облікової ставки принаймні за три роки (див. Табл. 2)[10].

Враховуючи те, що українська держава перебуває в стані війни, має високий рівень корупції і нестабільну економічну ситуацію, що характеризується високим рівнем інфляції та девальвації гривні - жорстка політика центрального банку є цілком виправданою. Тому на мою думку, комерційні банки мають довіритися НБУ і формуючи свою ресурсну базу - звертати увагу на облікову ставку регулятора.

Я гадаю, що та тенденція, яка склалася на депозитному ринку України, коли комерційні банки намагаються залучити нові депозити збільшуючи депозитну ставку і ставлячи своїх конкурентів в поганому становищі - шкодить всі банківській системі. Адже вони не лише «підривають» ціну на ресурс, а й обирають ризикову політику, зменшуючи при цьому відносну частку власного капіталу в структурі своїх пасивів. До того ж, такі комерційні банки зазвичай мають неякісні активи, отже використання дорогих ресурсів ще є й дуже ризиковою для довіри банківській системі.

Тому, варто проаналізувати структуру ресурсів комерційних банків України і вже потім - дослідити, яка частка українських банків здійснює ризикову діяльність.

Таблиця 2

Період	%, річних
2016 рік
03.03	22
28.01	22
2015 рік
18.12	22
30.10	22
25.09	22
28.08	27
04.03	30
06.02	19,50
2014 рік
13.11	14
14.07	12,50
15.04	9,50



Ресурси кожного окремого банку мають конкретну структуру - певне співвідношення між власними коштами та зобов'язаннями, яке формується під впливом факторів зовнішнього та внутрішнього середовища: універсалізації чи спеціалізації банку, кредитної та депозитної політики, обсягу послуг клієнтам, стану економіки країни в цілому.

Взаємозв'язок ключових елементів системи банківських ресурсів постійно змінюється й розвивається, тому їх структуризація й детальне дослідження мають важливе теоретичне й практичне значення.

Структура банківських ресурсів по окремих банках відрізняється великою розмаїтістю, що обумовлено її індивідуальними особливостями. Перевага конкретних джерел банківських ресурсів у їхньому загальному обсязі залежить від певних умов розвитку економіки, а також ступеня розвитку окремих секторів фінансового ринку в країні й інших факторів. Тому я провів дослідження структури ресурсів комерційних банків України за три роки (див. Табл. 3).[11] Структура ресурсів визначає тактику у формуванні ресурсів.

Таблиця 3. Динаміка структури ресурсів банків України

Показники	На 01.10.13	На 01.10.14	На 01.10.15
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
1.Власні ресурси	178777947	14,84%	166552392	11,47%	129114963	10,68%
у тому числі:
- статутний капітал	180653797	101,05%	181462625	108,95%	191882585	148,61%
- інші вирахування	-1875850	-1,05%	-14910233	-8,95%	-62767622	-48,61%
2.Залучені й запозичені ресурси, у тому числі:	1026164751	85,16%	1285299716	88,53%	1079766081	89,32%
- кошти суб'єктів господарювання	241038142	23,49%	289604972	22,53%	332699179	30,81%
з них: кошти суб'єктів господарювання до запитання	132074024	12,87%	178485428	13,89%	222621851	20,62%
- кошти фізичних осіб	418959145	40,83%	410672367	31,95%	354358201	32,82%
з них: кошти фізичних осіб до запитання	85026237	8,29%	89443468	6,96%	87584647	8,11%
- кошти банків	190513537	18,57%	264711389	20,60%	194263241	17,99%
- інші зобов'язання	175653927	17,12%	320310988	24,92%	198445459	18,38%
Пасиви разом:	1204942698	100,00%	1451852108	100,00%	1208881043	100,00%

Від структури ресурсів залежати не тільки обсяги здійснення операцій банку, а й взагалі його функціонування. Слід зазначити, що обсяги ресурсів, тобто їх кількісна сторона, по-різному можуть впливати на стабільність та прибутковість діяльності банку. банківський ресурс капітал

Так, за три роки по всій банківській системі ми спостерігаємо тенденцію до зміни співвідношення: зобов'язання ростуть, а власний капітал знижуються. І така тенденція спричинена в першу чергу не через те, що банки збільшують свої зобов'язання, а через неабияке зниження вартості власного капіталу банку.

В сучасних реаліях банки зазнають збитків і це призводить до зменшення власного капіталу більшими темпами, ніж акціонери вносять свої кошти до статутного капіталу банку. Зменшення частки власного капіталу по відношенню до пасивів банку знижує стійкість банків, що є неабиякою проблемою і «дзвіночком» для акціонерів банків та регулятора в особі Національного банку України.

У свою чергу змін зазнає і структура залучених і запозичених ресурсів банку. Так, на кінець 2014 року кошти банків та інші зобов'язання зазнали різкого росту, що відрадилося на структурних змінах у звітності українських банків. На кінець 2015 року ситуація змінилася і структурне співвідношення знизилося до рівня кінця 2013 року.

У складі залучених і запозичених ресурсів банків України найбільша частка припадає на вклади фізичних осіб та кошти суб'єктів господарювання (на кінець 2015 року їхня частка дорівнювала 32,82% та 30,81% відповідно). Варто звернути увагу на те, що в абсолютних величинах кошти фізичних осіб зазнали надзвичайного зниження. Так, на кінець 2013 та 2014 років спостерігалася відносна стабільність і показник тримався на рівні 415 млрд грн. Але на кінець 2015 року показник зазнав сильного падіння. Водночас, кошти юридичних осіб зросли пропорційно падінню коштам фізичних осіб. Але тут є один, надзвичайно-важливий нюанс: кошти фізичних осіб переважно розміщувалися на довгостроковій основі - а кошти юридичних осіб - на короткостроковій. Як я вже писав вище - депозити фізичних осіб є найкращим (хоч і найдорожчим) ресурсом для банків через те, що рух коштів по ним дуже просто прогнозувати. Водночас по рахунках до запитання суб'єктів господарювання необхідно підтримувати вищий рівень ліквідності. Тому банку дуже зручно платити по коштам фізичних осіб більші кошти, але мати в себе довгостроковий і надійний ресурс.

Структура ресурсів банків являє собою змінну величину. Вона часто змінюється під впливом різних факторів, у тому числі розмірів кредитних установ за капіталом, активами і т.д. Наприклад, у структурі ресурсів банків першої групи, власні ресурси займають меншу питому вагу, ніж у структурі пасивів всіх діючих в Україні банків ( див. Табл.4).[11] У структурі власного капіталу провідних банків також спостерігається тенденція збільшення статутного капіталу. Разом з тим, його питома вага дещо менше, ніж у структурі власного капіталу по всій банківській системі України.

Таблиця 4. Динаміка структури ресурсів банків першої групи в Україні

Показники	На 01.10.13	На 01.10.14	На 01.10.15
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
1.Власні ресурси	109 399 710	13,82%	110 142 403	12,03%	85 526 690	9,08%
у тому числі:
- статутний капітал	95 126 673	86,95%	105 195 247	95,51%	143 500 770	167,78%
- інші вирахування	14273037	13,05%	4947156	4,49%	-57974080	-67,78%
2.Залучені й запозичені ресурси:	682 448 019	86,18%	805 509 610	87,97%	856654844	90,92%
у тому числі:
- кошти суб'єктів господарювання	141 775 880	20,77%	186 603 727	23,17%	242 438 047	28,30%
з них: кошти суб'єктів господарювання до запитання	88 185 022	12,92%	127 604 046	15,84%	167 230 906	19,52%
- кошти фізичних осіб	285 971 027	41,90%	282 571 935	35,08%	285 099 053	33,28%
з них: кошти фізичних осіб до запитання	63 908 350	9,36%	62 179 372	7,72%	72 919 561	8,51%
- кошти банків	133 175 257	19,51%	196 555 320	24,40%	158 826 548	18,54%
- інші зобов'язання	121525855	17,81%	139778628	17,35%	170291196	19,88%
Пасиви разом:	791847729	100,00%	915652013	100,00%	942181534	100,00%

Варто додати й те, що на кінець 2015 року спостерігаються значні проблеми у банків першої групи. Так, у структурі власного капіталу непокритий збиток сильно «порізав» власний капітал банків першої групи (особливо державні комерційні банки).

Що стосується зобов'язань банків, то вони в 2015 році також зазнали сильних структурних змін. І якщо кошти фізичних осіб тримаються постійно на високому і стабільному рівні (адже довіра до великих банків у населення є високою) - то кошти юридичних осіб зазнали сильного приросту. Викликано це може бути в першу чергу через те, що клієнти не великих ліквідованих банків вирішили перейти до системних, хоча тенденція росту спостерігається не лише по банкам першої групи - а й по системі в цілому.

Тож можна сказати, що в основному банки користуються залученими ресурсами (депозити фізичних і юридичних осіб складають левову частку). В свою чергу для підтримки ліквідності комерційні банки в переважній більшості використовують кредити, отримані від НБУ та на міжбанківському ринку. В разі, коли банку великий (системний) комерційний банк потребує значний обсяг ресурсів - він може дозволити собі вийти на міжнародний ринок за позичити там кошти шляхом емісії єврооблігацій. На сьогоднішній день таким займаються такі великі банки, як Ощадбанк, Приватбанк та EXIM-банк.

2.1 Банківські ресурси в розрізі дотримання реальних нормативів, встановлених чинним законодавством

При формуванні своїх ресурсів та в процесі своєї діяльності комерційні банки України мають дотримуватися нормативів, встановлених національним банком України. Ці показники встановлені Національним банком України з метою регулювання банківської діяльності на основі безвиїзного нагляду для здійснення моніторингу діяльності окремих банків і банківської системи в цілому.

Так, в українській державі існують такі нормативи:

Нормативи капіталу:

мінімального розміру регулятивного капіталу - Н1 (500 млн. грн.);

достатності (адекватності) регулятивного капіталу - Н2 (не менше 10%).

Нормативи ліквідності:

миттєва ліквідність - Н4 (не менше 20%);

поточна лік­відність - Н5 (не менше 40%);

короткострокова ліквідність - Н6 (не менше 60%).

Нормативи кредитного ризику:

максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента - Н7 (не більше 25%);

великих кредитних ризиків - Н8 (не більше 8-ми кратного розміру регулятивного капіталу);

максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру - Н9 (не більше 5%);

максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам - Н10 (не більше 30%).

Нормативи інвестування:

інвестування в цінні папери окремо за кожною установою - Н11 (не більше 15%);

загальної суми інвестування - Н12 (не більше 60%).[12]

В розрізі мого дослідження, найважливішими показники оцінки банківських ресурсів є нормативи першої (нормативи капіталу) та другої (нормативи ліквідності) груп.

Першим нормативом, що необхідно прокоментувати - є норматив достатності регулятивного капіталу (Н2), встановлений Національним банком України, що відображає здатність банку своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника достатності (адекватності) регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її беруть на себе власники банку. І навпаки, чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори та вкладники банку.

Н2 встановлюється з метою запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів і вкладників банку.

Н2 визначається як співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту (вкладень у боргові цінні папери) безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав і зважених за ступенем кредитного ризику.

Нормативне значення коефіцієнта Н2 для діючих банків повинно бути не менше 10%. Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити: а) протягом перших 12 місяців діяльності з дня отримання ліцензії - не менше 15%; б) протягом наступних 12 місяців - не менше 12%; в) надалі - не менше 10%.[15][14]

Не менш важливими нормативами, на які менеджмент банку має звертати уваги при формуванні ресурсів банку - це нормативи ліквідності - економічні нормативи, які встановлює Національний банк України з метою контролю за станом ліквідності банків. Розрізняють три нормативи ліквідності, а саме:

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) визначається як співвідношення високоліквідних активів до поточних зобов'язань банку. Він характеризує мінімальний обсяг високоліквідних активів, необхідний для забезпечення виконання поточних зобов'язань протягом одного операційного дня. Нормативне значення коефіцієнта Н4 повинно бути не менше 20%.

Норматив поточної ліквідності (Н5) визначається як співвідношення активів з кінцевим строком погашення до 31 дня до зобов'язань банку з кінцевим строком погашення до 31 дня. Цей норматив характеризує мінімально необхідний обсяг активів банку для забезпечення виконання поточного обсягу зобов'язань протягом одного календарного місяця. Нормативне значення коефіцієнта Н5 повинно бути не менше 40%.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) визначається як співвідношення ліквідних активів до зобов'язань з кінцевим строком погашення до одного року. Він визначає мінімально необхідний обсяг активів для забезпечення виконання своїх зобов'язань протягом одного року. Нормативне значення коефіцієнта Н6 повинно бути не менше 60%.[13]

Відповідно, коли комерційний банк планує залучити ресурси - він має прогнозувати і прораховувати на перед зміну зазначених вище показників, адже підтримка оптимального рівня ліквідності на постійному рівні для банку в нашому середовищі - це непогана репутаційна ознака.

Окрім нормативів, що надає регулятор - я хотів би виділити ще два коефіцієнтні нормативи, які прямо впливають на формування ресурсів банками та встановлюють ліміти по структурі власних ресурсів та зобов'язань.

Коефіцієнт надійності: визначається шляхом ділення власного капіталу комерційного банку на зобов'язання банку і має бути не меншим аніж 5%. Хоча, деякі науковці виділяють, що його нормативне значення по цьому коефіцієнту має бути не меншим аніж 25%, я гадаю, що це забагато.

Коефіцієнт фінансового важеля: обернений коефіцієнт до коефіцієнту надійності і визначається шляхом ділення зобов'язань банку на власний капітал. Нормативне значення цього показника має бути більше ніж три.

Тому для того, аби перевірити, наскільки справно комерційні банки України виконують нормативи по структурі своїх ресурсів - я вирішив співставити інформацію по комерційним банкам та обчислити коефіцієнт надійності (див. Табл.5)

Виходячи з обчислених даних можна зробити висновок, що на кінець 2013 року на ринку не було банку, який би мав відношення власного капіталу до зобов'язань на рівні, що нижче 5%. Та вже на кінець 2014 року таких банків було аж вісім. В свою чергу після ретельного очищення банківської системи на кінець 2015 року чисельність таких банків скоротилася.

Я гадаю, що в оптимальному становищі знаходяться ті банки, що мають цей показник на рівні 8-10%. Адже ті банківські установи, які опускають його нижче і 5% скоріше за все залучають депозитні ресурси за високою ціною, що в своєму результаті призводить то того, що банк не може перевести свої дорогі пасиви в такі ж самі дорогі активи. А ті комерційні банки, які мають цей показник на рівні, що є більшим за 15%, в більшій своїй мірі обирають занадто пасивну і безпечну стратегію і скоріше за все, недоотримують прибуток.



Таблиця 5

Коефіцієнт надійності	Кількість банків на 01.10.2013	Кількість банків на 01.10.2014	Кількість банків на 01.10.2015
Менше 5%	0	8	3
Від 5% до 15%	59	53	31
Від 15% до 25%	52	41	25
Більше 25%	67	71	67
Банків загалом	178	173	126



3. Проблеми формування ресурсів банками України в умовах фінансової кризи та шляхи їх вирішення

Розглянемо ситуацію, яка склалась на кредитно-депозитному ринку України. Банки намагаються подолати фактор недовіри за допомогою підвищення процентної ставки за вкладними (депозитними) операціями. Комерційний банк пропонує відсоткову ставку за вкладами (депозитами) у національній валюті строком розміщення коштів на один рік в розмірі до 26,5% річних [16]. Стандартна маржа при наданні кредитів історично склалася в розмірі від 4% від ставки за вкладними (депозитними) операціями. Тобто Банк може видати кредит на рік з процентною ставкою від 30,5% річних. При цьому юридична особа, клієнт цього банку, що оформить кредит, повинен врахувати у своєму виробництві можливість погашення цього кредиту за ставкою 30,5% річних. Тобто у вартості продукції буде враховано і цей кредит. Точна кількість підприємств, які можуть користуватися кредитами з такою процентною ставкою та виробляти конкурентоспроможну продукцію на внутрішньому ринку вирахувати важко. До того ж треба звернути увагу й на те, що на українському ринку банківських позик склалася ситуація, коли комерційні банки не бажають давати кредити юридичним особам через ряд причин.

І якщо системні комерційні банки, такі як Ощадбанк або ПриватБанк, можуть вийти на ринок єврооблігацій, продавши цінні папери свого випуску з дохідністю 9-11% річних в іноземній валюті, отримавши необхідні кошти, то банкам II-ї, III-ї та IV-ї провести такі операції буде майже неможливо. Їм треба шукати, де можна залучити необхідні ресурси за ціною, що не сильно вище облікової ставки Національного банку України в умовах, коли довіра до банківської системи України сильно підірвана.



3.1 Проблеми вибору джерел та структури банківських ресурсів

Як було зазначено вище, основними залученими ресурсами для комерційного банку є депозити фізичних та юридичних осіб. У свою чергу основну частку запозичених ресурсів формують шляхом емісії облігації, міжбанківським кредитом та випуском цінних паперів субординованого боргу.

У кожного джерела ресурсів є свої відмінності. Деякі ресурсу залучати дорожче - деякі дешевше. Одні ресурси для банку є «надійнішими», а інші - «непередбачуваними». Та в будь-якому випадку для того, аби банк функціонував - йому необхідні ресурси.

В залежності від того, на чому спеціалізується банк - він має обирати собі необхідні підходящі ресурси. Так, наприклад, банки, які спеціалізуються на роботі з корпоративними клієнтами, в переважній частці своїх зобов'язань будуть мати депозити юридичних осіб щоб в результаті кредитувати тих самих корпоративних клієнтів (прикладом такого банку є Citi bank). У свою чергу банк, який спеціалізується на вкладах населення - ощадний банк - буде в більшій мірі залучати депозити населення і займатися кредитуванням фізичних осіб.

Окремим типом банків, який не є розвиненим в Україні є інвестиційний. Такі банки зазвичай залучають свої кошти з різних джерел, але значна частка там припадає на євробонди та євроноти.

Тому комерційний банк до вибору своїх ресурсів має підійти максимально зважено. В залежності від того, яку діяльність в розрізі часу він хоче здійснювати - такі ж ресурси мають переважати в його зобов'язаннях. Наприклад, банк - що вважає себе іпотечним, в більшій своїй мірі має орієнтуватися на довгострокові ресурси. Незалежно, чи то довгострокові бонди, чи довгострокові депозити юридичних та фізичних осіб. В свою чергу той банк, який надає значні обсяги короткострокових кредитів - може дозволити собі працювати на коштах до запитання.

Особливу увагу комерційні банки України мають приділяти міжбанківському короткостроковому кредитуванню. Проблеми з ліквідністю в українських банках набувають дивовижних масштабів. Вчасно отриманий кредит овернайт або овердрафт може врятувати не лише імідж окремо-взятого банку, а й довіру до всієї банківської системи.

Отже, як висновок, необхідно сказати лише те, що кожен окремий банк має формувати свої ресурси в залежності від того, яку діяльність він хоче здійснювати. Та дві найголовніші на мою думку тези, це те що:

Ціна ресурсу в широкому її розумінні має буде визначальним фактором для формування зобов'язань;

Ресурси (зобов'язання банку) та активи комерційного банку мають бути узгоджені між собою в часі.

3.2 Дотримання банківських нормативів при формуванні ресурсів як запорука стабільності банківської системи України

За допомогою економічних нормативів діяльності банків в Україні забезпечується стабільна діяльність банків та своєчасне виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігається неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності. Економічні нормативи є основним стовпом пруденційного регулювання банків в Україні.

Зазначені мною вище нормативи банками України виконуються лише частково, що ставить під сумнів банківське регулювання в цілому. Так, недотримання низки нормативів протягом короткого проміжку часу не означає, що банк має значні проблеми. Але систематичне їх порушення має стати «дзвіночком» для регулятора.

Якщо згадати нормативи H2, H4, H5 та Н6 - то їх дотримання та прогнозування необхідне банкам для того, аби вони могли залучати нові ресурси і максимізувати свій дохід. В свою чергу, Національний банк України дає таку статистику по значенням нормативів у 2015 році (див. Табл. 6).

Опрацювавши дані таблички, я прийшов до висновку, що комерційні банки не дуже ефективно використовують свої ресурси. Так, нормативи миттєвої та поточної ліквідності значно вище свого мінімально-допустимого значення, що в принципі є не погано, але це означає - що банк недоотримує прибуток. До того ж, спостерігається порушення нормативу Н2, по всій банківській системі, що свідчить про недостатність захисту активів банку. Така тенденція демонструє, що банки мають регулятивний капітал, що не відповідає активам банку.

Таблиця 6

	1.01.2015	1.04.2015	1.07.2015	1.10.2015	1.12.2015
Н2,>10%	15,60%	8,35%	9,03%	7,09%	8,92%
Н4,>20%	57,13%	49,11%	57,24%	61,26%	72,25%
Н5,>40%	79,91%	72,92%	70,13%	69,33%	78,26%
Н6,>60%	86,14%	78,76%	79,60%	83,80%	88,82%

Також це демонструє, що зобов'язання банків займають високу відносну частку до пасивів, тому банкам варто обережніше залучати нові ресурси, адже власний капітал банку не зможе в разі необхідності вирішити проблеми банку.

Хотілося б надати пропозицію, яка змогла би покращити виконання нормативів українськими банками.

Створити бальну систему оцінок для комерційних банків. Чим більше необхідних нормативів виконує комерційний банк - тим більше балів він отримує.

В результаті - ті банки, що будуть мати більшу кількість балів, за необхідності зможуть отримати кредити овернайт та овердрафт на кращих умовах.

У свою чергу банки, які навпаки будуть мати низьку оцінку - будуть отримувати послуги від НБУ на гірших умовах.

Така система, на мою думку, зможе покращити виконання ряду нормативів і в результаті - позитивно вплине на банківську систему України.



Висновки

Підходячи до дослідження ресурсів банків та джерел їх формування, я мав на меті дослідити склад банківських ресурсів, визначити особливості їх формування та їх структуру в сьогоднішніх українських реаліях. До того ж, у своєму дослідженні я мав на меті поєднати процес формування банківських ресурсів з процесом регулювання в цій сфері. Визначити шляхи та методи, якими центральний банк може мотивувати комерційні банки виконувати встановлені нормативи.

В першій частині роботи мною було досліджено загальні теоретичні поняття. Я порівняв визначення банківських ресурсів з різних джерел, обравши для себе найкраще. До того ж, я визначився із тим - що розуміють під власним капіталом банку, які його функції. Окремої уваги варто приділити й дослідженню зобов'язань банку: не всі науковці мають однакову думку щодо цього питання. Деякі автори не виокремлюють залучені та позичені ресурси, адже вони всі відносяться до зобов'язань банку. Деякі - у свою чергу - чітко прописують різницю між цими поняттями, звертаючи увагу на те, що залучені ресурси зазвичай використовують як основний ресурс банку, а позичені - переважно для підтримки ліквідності та ліквідації проблем і їх наслідків.

Отже, я прийшов до висновку, що в загальному розумінні банківські ресурси за формою власності можна розділити на зовнішні та внутрішні. Такий розподіл є вкрай важливим, адже в процесі формування ресурсів саме співвідношення між капіталом та зобов'язаннями на мою думку є визначальним фактором при формуванні пасивів. У свою чергу зобов'язання поділяються на залучені ресурси, які зазвичай використовуються баками для проведення основних операцій та на позичені, які в першу чергу є короткостроковими та використовуються для підтримки ліквідності.

В другій частині своєї роботи я приділив увагу практичному дослідженню. Мною було проаналізовано структуру банківських ресурсів в динаміці за три роки по всій банківській системі України та окремо - по першій групі банків. З цього дослідження я прийшов до висновку, що основною ресурсною базою для комерційних банків України є фізичні особи в першу чергу та юридичні особи - в другу. Також - була проаналізована облікова ставка НБУ в динаміці, що дало зрозуміти, чому відбулися певні зміни в структуру ресурсів банків.

Отже, я прийшов до висновку, що зважаючи на останні соціально-економічні зміни, банки змінюють структуру своїх ресурсів. Так, спостерігається загальна тенденція по зниженню частки власного капіталу банку в структурі пасивів поряд зі збільшенням зобов'язань. На мою думку, така тенденція для банківської системи України є негативною. В разі зменшення власного капіталу комерційним банкам треба обережніше підходити до нарощення зобов'язань і якщо можливо - то відмовитися від їх нарощення без росту капіталу. Особливо в умовах нестабільної економіки та високого значення облікової ставки НБУ. Інакше буде збільшуватися ризик «штучного банкрутства» банків шляхом створення панічного настрою у населення.

Третя частина роботи була підсумковою. В ній мною було зведено всю досліджено інформацію по структурі ресурсів та по виконанню комерційними банками певних нормативів, що надає центральний банк України.

Отже, я прийшов до загального висновку, що комерційні банки України мають формувати свої ресурси в залеж...