У західних країнах чинні законодавчі акти, які обмежують рівень відсотка, що стягується за позиками; встановлюються граничні відсоткові ставки залежно від конкретного виду банківського кредиту, юридичного статусу позичальника, характеру кредитної угоди тощо.

При визначенні конкретної величини відсоткової ставки комерційний банк ставить двояке завдання: по-перше, відшкодувати за рахунок відсотка всі свої витрати та отримати належний прибуток; по-друге, зацікавити клієнтів (позичальників) такою відсотковою ставкою, при якій вони брали б кредити саме в цьому банку.

Рівень відсоткової ставки за користування кредитом комерційні банки встановлюють також залежно від рівня ризику. Банківський ризик пов'язаний із можливістю економічних втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин. Відсотковий ризик -- це небезпека фінансових втрат банку через перевищення відсоткових ставок, що виплачуються за залученими коштами, над ставками за наданими позичками. Відсотковий ризик виникає також внаслідок можливості втрат від несплати позичальниками відсотків за користування позичкою. В умовах кризової економіки закономірно має місце високий ризик неповернення позик.

Покажемо дію цих тенденцій. Відсоткові ставки за споживчими позиками, як правило, вищі, ніж за більшістю інших видів банківського кредиту, адже ці позики є незначними і ризикованими. Крім того, такі позики є досить трудомісткими для банку. При іпотечному кредитуванні чітко виявляється така закономірність: чим вище відношення величини позики до вартості об'єкта іпотеки, тим вища відсоткова ставка, оскільки ризик при цьому значно більший.

Розмір відсоткових ставок за кредитними операціями, порядок нарахування відсотків, порядок їх стягнення визначаються в договорі між банком і клієнтом.

Відсотки, як це визначено НБУ, нараховуються за календарне число днів, щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. В окремих випадках нарахування та стягнення відсотків може проводитись авансом у момент видачі позики. В математиці фінансів виявлена така залежність: річний відсоток нарахувань зростає із збільшенням числа інтервалів стягнення, на які поділяється рік (щорічно, щоквартально, щомісячно, щотижня, щоденно); одночасно інтенсивність зростання відсоткової ставки сповільнюється (в міру збільшення кількості інтервалів).

Відсотки мають сплачуватися за фактичну кількість днів користування позичкою і нараховуватися на суму залишку заборгованості за позичкою. Якщо сума, що вноситься позичальником, недостатня для погашення строкового платежу, простроченої заборгованості, сплати нарахованих відсотків, то в першу чергу погашаються відсотки, потім прострочена заборгованість, а на суму, що залишилась після цього, погашається строковий платіж. Цей порядок обумовлюється при укладенні кредитного договору. Нарахування та стягнення відсотків за позичками, які видані індивідуальним позичальникам, здійснюється при надходженні від них платежів в погашення боргу. Нараховані відсотки мають відображатися в балансі установи банку в тому ж періоді, за який вони нараховані.

Після закінчення дії кредитного договору за наявності нарахованих несплачених відсотків банки вирішують питання про стягнення неоплачених відсотків згідно з чинним законодавством, застосовуючи загальні строки позовної давності. У разі надання позички клієнту іншого банку при настанні строку погашення заборгованості за позичкою та відсотків за нею банк-кредитор надсилає у банк позичальника за місцем знаходження поточного рахунка дебетове повідомлення із зазначенням окремо суми заборгованості та суми нарахованих відсотків.

В установах банків нарахування відсотків здійснюється з використанням процентних чисел. Процентне число -- це сума залишків заборгованості за позичкою за той період, за який проводиться нарахування відсотків. Залишки за неробочі дні беруться в тій же сумі, що й за попередній день. Одержана сума залишків перемножується на відповідну частину відсоткові ставки (1/12 від річної при підрахуванні залишків за місяць, 1/4 від річної -- за квартал).

Для нарахування відсотків розмір відсоткової ставки, що передбачена кредитним договором, ділиться на фактичну кількість днів року. Одержане число перемножується на залишок заборгованості і кількість днів періоду, за який нараховуються відсотки.

Відсоткові ставки та сума нарахованих відсотків записуються у відомість нарахованих відсотків, виводиться загальний підсумок за відомістю. Відомість нарахованих відсотків зберігається у документах дня за внутрішньобанківськими операціями разом із стрічками підрахунку залишків.

Комерційні банки зобов'язані проводити подальший контроль (вибірковий чи суцільний) за правильністю нарахування відсотків та віднесення їх на відповідні рахунки, а також правомірність віднесення сум нарахованих відсотків на доходи банку.

З початку 2013 року сукупний обсяг активів українських банків збільшився на 9,3% (105,24 млрд. грн.) і перевищував позначку в 1,2 трлн. грн., досягнувши 1 232,4 млрд. грн. станом на 01.10.2013 р. Порівняно з розміром активів на 01.10.2012 р., обсяг активів банківської системи зріс на 10,3% (114,92 млрд. грн.). Зростання активів протягом перших дев'яти місяців 2013 року відбулося, в першу чергу, за рахунок збільшення обсягу портфелю цінних паперів на продаж, інших фінансових активів та коштів у інших банках. Розмір кредитного портфелю без вирахування сформованих резервів за січень-вересень2013 року збільшився на 5,6% (на 45,41 млрд. грн.) (див. рис. 2.1). При цьому частка довгострокових кредитів в кредитному портфелі банків зменшилася протягом перших дев'яти місяців 2013 року на 1,7 п.п. (з 48,4% до 46,7%), в той час як станом на 01.01.2009 р. вона складала 64,1%.

Рис. 2.1. Динаміка активів банків України

Протягом 2013 року продовжилось зростання окремих складових кредитно-інвестиційного портфелю. Зокрема, незважаючи на несуттєве зменшення у ІІІ кварталі 2013 року, за результатами перших дев'яти місяців поточного року обсяг цінних паперів в портфелях банків на продаж збільшився на 49,68% (36,22 млрд. грн.). Обсяг кредитів та заборгованості клієнтів зріс на 7,00%, або на 48,61 млрд. грн. При цьому залишки інших фінансових активів збільшились за січень-вересень 2013 року на 29,60% (19,22 млрд. грн.). Обсяги грошових коштів та їх еквівалентів, а також торгових цінних паперів протягом січня-вересня 2013 року зменшились на 5,42% (-9,34 млрд. грн.) та на 35,49% (-6,20 млрд. грн.) відповідно. Обсяг коштів в інших банках зріс за результатами перших дев'яти місяців 2013 року на 21,11% (5,63 млрд. грн.).

Розмір кредитів, наданих банками резидентам, за результатами перших дев'яти місяців 2013 року збільшився на 6,03% (49,16 млрд. грн.) і станом на 01.10.2013 р. складав 864,3 млрд. грн.

Розмір кредитів нефінансовим корпораціям за підсумками 9 місяців 2013 року дорівнював 647,3 млрд. грн., що на 41,85 млрд. грн. (або на 6,91%) більше, ніж станом на 01.01.2013 р. Розмір кредитів, наданих домашнім господарствам (входять в групу «інші сектори економіки»), зріс на 5,68 млрд. грн. (або на 3,03%) порівняно з їх розміром станом на 01.01.2013 р. Структуру кредитів за секторами економіки приведено на рис. 2.2.

Частка кредитів нефінансовим корпораціям протягом січня-вересня 2013 року збільшилась на 1,3 п.п. з 71,8% до 73,1%. Частка кредитів, яка припадає на інші сектори економіки (в тому числі домогосподарства), зменшилась на 0,5 п.п з 22,3% до 21,8%.

Величина кредитів, виданих депозитним корпораціям, нерезидентам, іншим фінансовим корпораціям та сектору загального державного управління, в сукупності не перевищує 10,0% загального розміру кредитного портфелю. Зміни питомої ваги кожної з перелічених статей були незначними.

Рис. 2.2. Структура наданих кредитів, у розрізі секторів економіки

У розрізі цільового спрямування кредитів, наданих домашнім господарствам, за підсумками січня-вересня 2013 року переважали споживчі кредити, обсяг яких зріс з початку року на 8,07% та становив 135,09 млрд. грн. (69,9% сукупного обсягу кредитів домогосподарствам) (див. рис. 2.3). При цьому за результатами перших дев'яти місяців 2013 року обсяг кредитів, виданих на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості, зменшився на 8,26% до 53,60 млрд. грн., а обсяг інших кредитів зріс на 9,09% до 4,57 млрд. грн. У результаті, частка кредитів на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості зменшилась з 31,1% до 27,7%, а частка інших кредитів - зросла з 2,2% до 2,4%.

Рис. 2.3. Структура кредитів домогосподарствам за цільовим спрямуванням

Кредити нефінансовим корпораціям в розрізі видів економічної діяльності. Структуру виданих кредитів за видами діяльності наведено на рис. 2.4. У зв'язку зі змінами до класифікації видів діяльності, розподіл кредитів нефінансовим корпораціям за 9 місяців 2013 року наводиться окремо, на рис. 2.5.

Розподіл кредитів за видами економічної діяльності протягом 2012 року не зазнав значних структурних змін. Найбільша частка кредитів, виданих нефінансовим корпораціям, продовжувала припадати на торгівлю, ремонт автомобілів, побутових приладів та предметів особистого вжитку (36,4% станом на 01.01.2013 р. та 36,3% станом на 01.01.2012 р.). Розподіл кредитів між іншими видами економічної діяльності наступний: 20,8% кредитів було спрямовано в переробну промисловість (21,6% станом на 01.01.2012 р.), 17,4% - в операції з нерухомим майном, на оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям (15,9% станом на 01.01.2012 р.). На будівництво припадало 6,1% кредитів (7,7% станом на 01.01.2012 р.), на сільське господарство - 6,0% (5,9% станом на 01.01.2012 р.).

Рис. 2.4. Структура кредитів за видами економічної діяльності

У січні-вересні 2013 року найбільша частка кредитів, виданих нефінансовим корпораціям, припадала на оптову та роздрібну торгівлю, ремонт автотранспортних засобів та мотоциклів (37,17%). Розподіл кредитів між іншими видами економічної діяльності був наступний: 20,69% кредитів було спрямовано в переробну промисловість; 7,15% - в будівництво; 6,78% - в професійну, наукову та технічну діяльність; 6,72% - в операції з нерухомим майном; 6,25% - у сільське господарство. Частка решти видів економічної діяльності склала 15,25%.

Рис. 2.5. Структура кредитів за видами економічної діяльності станом на 01.10.2013 р. (відповідно до змін в КВЕД)

Розмір прострочених кредитів, наданих нефінансовим корпораціям, протягом 2012 року зменшився на 5,1% (2,8 млрд. грн.) і станом на 01.01.2013 р. дорівнював 51,96 млрд. грн.

Структуру прострочених кредитів за видами діяльності наведено нижче, на рис. 2.6. У зв'язку зі змінами до класифікації видів діяльності, розподіл прострочених кредитів нефінансовим корпораціям за 9 місяців 2013 року наводиться окремо, на рис. 2.7.

Рис. 2.6. Структура прострочених кредитів за видами діяльності

Протягом 2012 року найбільше зростання частки прострочених кредитів відбулось за кредитами, виданими таким видам економічної діяльності як «торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку» - на 6,3 п.п. до 39,0%.

За кредитами, виданими під операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, та кредитами, виданими в переробну промисловість, в діяльність транспорту та зв'язку та в будівництво, відбулось зменшення частки простроченої заборгованості на 3,2 п.п. до 15,0%, на 2,7 п.п. до 22,5%, на 0,6 п.п. до 2,6% та на 0,9 п.п. до 10,7% відповідно.

У січні-вересні 2013 року найбільшу частку в загальному обсязі прострочених кредитів займали кредити, видані за напрямом «оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів та мотоциклів», - 38,86%.

За результатами січня-вересня 2013 року частка кредитів у національній валюті зросла на 1,32 п.п. і станом на 01.10.2013 р. складала 64,57%, частка кредитів в іноземній валюті становила 35,43% відповідно. Структуру кредитів у розрізі строків і валют станом на 01.10.201 3 р. наведено на рис. 2.7.

Рис. 2.7. Структура виданих кредитів в розрізі строків і валют станом на 01.10.2013 р.

Як бачимо, в національній валюті продовжує переважати короткострокове та середньострокове кредитування (51,13% та 36,31% станом на 01.10.2013 р. відповідно та 49,57% і 37,74% станом на 01.01.2013 р. відповідно). На частку кредитів, виданих в національній валюті строком понад 5 років, припадає 12,56% (12,70% станом на 01.01.2013 р.). В іноземній валюті переважають кредити на строк понад 5 років - 32,60% станом на 01.10.2013 р. (37,0% станом на 01.01.2013 р.), тоді як на кредити до 1 року припадає 33,51% (29,6% станом на 01.01.2013 р.).

Збільшення обсягу гривневих кредитів, на нашу думку, пов'язано з забороною валютного кредитування фізичних осіб, а також з обов'язковим формуванням резервів під кредитні операції з юридичними особами, які не мають валютної виручки. Крім того, позичальники наражаються на валютні ризики, і несприятливі зміни валютного курсу можуть негативно відобразитись на їх платоспроможності. В результаті погіршення платоспроможності позичальників збільшується розмір простроченої заборгованості в кредитному портфелі банків та погіршується його якість, що негативно впливає на розвиток банківського бізнесу. Тому пріоритетним для банківської системи України є нарощення обсягів кредитного портфелю саме в національній валюті.

Переважання частки довгострокових кредитів у іноземній валюті порівняно з національною пов'язано з наростанням девальваційних очікувань в країні та порівняно низьким рівнем довіри до гривні. Проте, слід зазначити, що, за нашими оцінками, більшу частину кредитів у іноземній валюті строком більше 5 років було видано до 2008 року, тому наведений розподіл за строками може недостатньо точно відображати поточні тенденції ринку кредитування.

3. Перспективи розвитку банківського кредитування в Україні

Держава і банки за допомогою інструментів регулювання кредитної діяльності можуть впливати не тільки на її прибутковість та ризикованість, але й на ділову активність суб'єктів господарської діяльності, спрямовуючи кредитні ресурси, насамперед, у ті сфери економіки, розвиток яких має пріоритетне значення для суспільства.

Однак, розглядаючи подальший розвиток кредитування в Україні, потрібно насамперед зосередити всі зусилля на вирішенні питань щодо вдосконалення законодавства України, яке спрямоване на регулювання кредитної діяльності банків, системи кредитування і усунення незахищеності банків від ненадійних позичальників.

Слово «кредит» походить вiд латинського credere -- довiряти, або вiдповiдно credo -- вiрю. Довiра -- фундамент кредитних вiдносин, одна з найважливіших передумов їх виникнення. Проте нині ця передумова часто відступає на другий план. Для виникнення кредитних відносин і укладення кредитної угоди самої довiри зараз замало, бо майже завжди існує ризик несвоєчасного чи неповного повернення кредиту.

Окрім довіри, обов'язковою передумовою виникнення кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника.

Професор М. Савлук трактує кредит як суспільні відносини між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах зворотності, платності та добровільності.

Недосконалість законодавчої бази для банківської діяльності взагалі і кредитної зокрема. Один із найактивніших і найризикованіших видів діяльності банків залишився без законодавчого регулювання. Існуюче Положення НБУ “Про кредитування” регламентує тільки діяльність банків з проведення кредитних операцій. Діяльність же позичальників щодо отримання, використання, повернення банківських кредитів зокрема та інших кредитів взагалі, залишилася з правової точки зору не повністю врегульованою. Тому банки у багатьох випадках не мають законних підстав для обґрунтованого впливу на позичальників щодо ефективного використання та повернення ними банківських коштів, у результаті чого зазнають збитків.

Нині правовідносини у сфері кредитування регулюються в основному нормами Цивільного кодексу України, Законів України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про іпотеку”, “Про іпотечне кредитування”, в яких містяться загальні норми та положення з питань банківського кредитування, грошово-кредитної політики, захисту прав та інтересів кредиторів і забезпечення стабільності усієї банківської системи. При цьому права банків зафіксовані у цих та інших законах ігноруються. Отже, у нормативно-правовому аспекті доцільно удосконалити регулятивнубазу, в тому числі закони, які захищають права кредиторів. Зокрема, прийняти Закон України “Про банківське кредитування” з урахуванням об'єктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, де визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави .

Для того, щоб збільшити обсяги банківського кредитування, зменшити ризики у сфері активних кредитних операцій потрібно в Законі України “Про банківське кредитування” визначити всі види банківських кредитів, включаючи і малорозвинені кредити, а також форми і методи кредитування; визначити порядок організації контролю у процесі кредитування; передбачати інфляційні ризики та іншіважливі питання. Всі ці доповнення відіграють позитивну роль не лише для банків, але й для позичальників, які зможуть розширити свою діяльність за рахунок кредитних коштів, та держави, оскільки з пожвавленням банківського кредитування зросте обсяг надходжень до бюджету у вигляді податків.

Непрофесійні дії органів управління та персоналу банків щодо надання і, особливо, супроводження кредитів. Зусилля підрозділів установ банків не завжди сконцентровано в напрямку забезпечення безпеки кредитних операцій, а їхні дії не в повному обсязі бувають узгодженими й організованими. Посадові особи, залучені до кредитної діяльності, не завжди розуміють реальність загроз кредитним коштам під час проведення кредитних операцій, тому ефективність перевірки позичальників не завжди забезпечує об'єктивну картину їхніх можливостей, стану та діяльності.

Недобросовісна поведінка, а подекуди і кримінальний характер діяльності позичальників. Як показує практика роботи правоохоронних органів, певна частина комерційних підприємств створюється заздалегідь, маючи на меті протиправну, злочинну діяльність, спрямовану насамперед на отримання коштів нечесним шляхом, у тому числі і незаконне отримання або використання кредитних коштів. Слід зауважити, що у ринковій економіці завжди існує ризик вкладення коштів як у банків, так і у підприємств. Тому на їх повернення впливатиме не тільки кримінальний характер діяльності позичальників, а й професійні якості та досвід роботи працівників підприємств, банків, поведінка контрагентів і партнерів, кон'юнктура ринку, зміни в правовому полі тощо.

Не менш важливим сьогодні залишається питання професійних вимог до банківських працівників. Національний банк України визначає своїми нормативно-правовими актами професійні вимоги до керівників, головних бухгалтерів банків та має право вимагати звільнення з цих посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам для зайняття зазначених посад.

Банки зобов'язані розробляти та затверджувати внутрішньобанківські положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальників, їхкласифікації, достатності резервів під кредитні ризики.

Щодо проблем у організації кредитних відносин на мікроекономічному рівні, то досить суттєвою на сьогодні є проблема наявності значної частки проблемних кредитів у портфелях комерційних банків.

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку мати сумнів щодо повернення позики. Вони ускладнюють реалізацію функції кредитного посередництва - видачі нових кредитів стримується обсягом раніше виданих позичок та порушуються базові принципи кредитування: поверненості і строковості.

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик.

Завдання менеджменту при управлінні проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними операціями банку з допомогою відповідних методів управління.

Проблемними, насамперед, є кредити, ризик по яких є підвищеним. Досвідчений працівник банку може ще на ранній стадії помітити ознаки процесу фінансових труднощів, що зароджуються, та вжити заходів до виправлення ситуації і захисту інтересів банку. Ці заходи варто здійснити якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть необоротними. При цьому варто врахувати, що збитки банку не обмежуються лише несплатою боргу і втратою процентів.

Доцільно проводити ефективну кредитну політику та організацію кредитної роботи в банку, включаючи наявність досвідченої команди кредитного аналізу та контролю, яка, безперечно, за вартістюзначно нижча за витрати по управлінню проблемними кредитами та збитки, яких можна було уникнути. У разі ненадходження платежів по кредиту (процентів і/чи основної суми боргу) в установлені кредитним договором терміни або у разі інших негативних змін у становищі позичальника відповідальний співробітник кредитного підрозділу інформує керівництво банку і переводить кредит у розряд «Спеціальний контроль».

Основні події, що можуть спричинити присвоєння кредит статусу «Спеціальний контроль» такі:

несплата процентів і/чи неповернення основної суми боргу або її частини;

несприятлива зміна у вартості забезпечення кредиту;

більш низькі, ніж передбачалося, надходження на рахунок;

фінансові показники, що відбивають несприятливе становище.

Якщо програма, розроблена для виправлення ситуації, негативно оцінюється банком, він має право зажадати надання додаткового забезпечення кредиту чи розірвати кредитний договір.

Важливим недоліком кредитної політики українських банківських установ є переоцінка значення такого поняття як забезпечення. Це пов'язано з об'єктивно існуючими макроекономічною нестабільністю і характерними для сьогодення високими ризиками втрати ліквідності, непрозорістю фінансових та інформаційних потоків підприємств тощо.

Однак цей факт свідчить про те, що при надійному забезпеченні кредиту неплатоспроможне підприємство може бути визнане кредитоспроможним. У зв'язку з цим, українським банківським установам у сучасних економічних умовах основний акцент під час прийняття рішення про надання кредиту позичальникам - юридичним особам необхідно робити на якість менеджменту, аналіз фінансових звітів і рахунків і, лише в останню чергу, на забезпечення.

Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються забезпеченими, або ломбардними, а якщо без забезпечення - незабезпеченими, або бланковими. Більша частина кредитів надається під різні форми забезпечення. В країнах з розвинутою ринковою економікою найбільш розповсюдженими є наступні види забезпечення кредитів: гарантія, або поручительство третьої сторони; переуступка контрактів дебіторської заборгованості; застава товарних запасів, дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів; страхування.

Основні вище викладені проблеми та пропозиції щодо їх розв'язання зведемо до табл. 3.1.

Таблиця 3.1 Пропозиції з удосконалення банківського кредитування

Таким чином, визначено, що банківське кредитування має певні недоліки, усунення яких дасть змогу оптимізувати функціонування як банківської системи так і фінансових ринків загалом. Перш за все, потрібно вдосконалити чинне законодавство, а також підвищити рівень кваліфікації банківських службовців.

Висновок

В результаті проведеної роботи можна зробити такі висновок,що економічною основою виникнення банківського кредиту є позичковий капітал, який утворюється внаслідок часового розриву в отриманні та використанні грошових коштів підприємствами та фізичними особами. Призупинення руху позичкового капіталу суперечить суті капіталу, як самозростаючої вартості. Отже, виникає можливість і доцільність передачі у користування тимчасово вільних коштів із метою їх самозростання. Рух позичкового капіталу здійснюється у формі кредиту. Підкреслюючи самостійність категорії “кредит”, запропоновано визначати його як рух вартості на принципах повернення, відшкодування та еквівалентності, пов'язаний з реалізацією споживчої вартості.

Аналіз різних підходів до класифікації банківського кредиту свідчить, що їхня чисельність не сприяє ефективному їхньому використанню на практиці. Вивчення теоретичних засад і досвіду діяльності банків приводить до висновку, що найбільш прийнятною є класифікація банківського кредиту, яка включає такі ознаки: строки користування, забезпечення, методи кредитування, способи нарахування і сплати процента, тип позичальника, ступінь ризику.

На практиці кредитні відносини регламентуються кредитним договором, що укладається між кредитором і позичальником. Сучасна система кредитування базується на можливості реалізації заставного права, наявності різних типів гарантій та порук третіх сторін. Визначення поняття кредитного ризику повинно охоплювати форми його прояву, вказувати на сферу виникнення можливого збитку в результаті некредитоспроможності клієнта і його можливі джерела. Визначимо кредитний ризик як ситуацію, що виникає при прийнятті рішень у сферах кредитування окремого позичальника й оцінці якості кредитного портфеля, що означає неповернення виданих кредитних ресурсів і, як наслідок, втрати ліквідності банку.

На даному етапі розвитку кредитних відносин, банки стали більш прискіпливо відноситися до видачі кредитів, перевіряючи кредитні історії споживачів, за для запобігання невиплати кредитів. Для того, щоб підтримати дану тенденцію, людям в країні треба дати більше готівкових коштів, для того щоб в наслідку збільшити оборот тих самих кредитних коштів.

Отже, виходячи з усього цього можна зазначити, що кредит відіграє значну роль у формуванні ринкової економіки України:

- по-перше він сприяє розвитку дрібних приватних підприємств, тим самим здійснює значний вплив на розвиток ринкової структури на конкурентних засадах.

- по-друге кредит спрямовується майже в усі галузі нашої економіки, а тому грає стимулюючу роль в їх розвитку.

- по-третє кредит через систему грошово-кредитної політики впливає на стабілізацію та ефективне функціонування кредитного та грошового ринків, а отже допомагає подолати кризові явища в економіці України.

Якщо робити висновок, чи є зараз в Україні позитивні тенденції у налагодженні та вдосконаленні кредитних відносин, то відповідь буде неоднозначною. В значній мірі вони відповідають існуючій економічній ситуації в державі, а вже уточнення чи вони жорсткі, м'які, виважені, у значній мірі залежить від сприйняття і розуміння їх представниками різних політичних кіл.

Список використаної літератури

1. Бербека В.С. Проблеми кредитування малих і середніх підприємств в Україні. Економіка України.

2. Бюлетень Національного банку України (Електронне видання), 2013 рок

3. Вісник Національного банку України №6(196), Червень 2013 року.

4. Гладких Д. Основні тенденції розвитку кредитного ринку в Україні, або Колективний портрет українського позичальника / Д. Гладких // Вісник НБУ - 2013.

5. Гравель Є.Ю. Методичні підходи до оціню-вання фінансової стійкості підприємств. Держава та регіони, серія: Економіка і підприєм-ництво 2007.

6. Гроші та кредит: Підручник/ М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін. за заг. ред. М.І. Савлука.

7. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментаріях : [навч.посіб.] за ред. Б. Л. Луціва.

8. Губарь О. Кредитні ставки ідуть у вільне плавання 2013.

9. Дзюблюк О. В. Проблеми управління банківським кредитним портфелем в умовах становлення ринкових відносин.

10. Дробязкоa А. Регіональний перерозподіл ринку депозитів та кредитів фізичних осіб в умовах фінансової кризи. Вісник НБУ. - 2013.

Размещено на Allbest.ru