Основні характеристики особистого страхування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Особисте страхування є формою захисту від ризиків, що загрожують життю, здоров'ю та працездатності людини, а також однією із галузей страхування, що законодавче закріплюються в Україні.

Особисте страхування відноситься до ризикової галузі, як що мова йде, наприклад, про страхування від нещасних випадків, від захворювання та до накопичувального страхування, якщо мова йде про страхування життя, додаткової пенсій. Тобто особисте страхування поєднує ризикову та накопичувальну (заощаджувальну) функції страхування. При цьому тимчасово вільні кошти акумулюються у страховому фонді та є важливим джерелом інвестицій в економіку держави.

Об'єктом особистого страхування с майнові інтереси, пов'язані з:

§ життям;

§ здоров'ям;

§ працездатністю;

§ додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи.

Предметом особистого страхування с наступні ризики:

§ смерть;

§ хвороба;

§ каліцтво;

§ травма;

§ тривалість життя.

До специфічних рис особистого страхування відносяться:

§ страхувальник чи застрахований повинен бути конкретною особою у вигляді об'єкту страхування;

§ здійснюється на випадок настання певних страхових випадків;

§ об'єкт страхування (особа) не мас вартісної оцінки;

§ страхова сума не обмежується вартісною оцінкою (оскільки її неможливо визначити) об'єкта страхування, а залежить від матеріального стану страхувальника;

§ суб'єктів страхових відносин може бути більше двох: страховик, страхувальник, застрахований, вигодо набувач та медична установа;

§ деякі підвиди особистого страхування можуть бути виділені як особливо довготривалі (страхування пенсії, життя).



1. Сутність особистого страхування та його роль в економічній системі суспільств

Страхування є однією з найбільш давніх історичних і складних економічних категорій, невід'ємною частиною людського життя. Страхові відносини виникли у суспільстві в процесі його історичного розвитку. Людство завжди прагнуло захистити себе від різного роду ризиків та було змушене вживати запобіжні заходи для забезпечення достатніх умов життєдіяльності та виробничого процесу.

Термін "страхування" походить від лат. "securus" і "sine cura", що означають "безтурботний". Поняття "страхування" досить часто пов'язують зі словом "страх", а тому вживають у значеннях "підтримка", "гарантія успіху", "захист".

Зародження страхових відносин відбулося ще за тисячі років до нашої ери. Так, окремі елементи страхування простежувалися в законах царя Хаммурапі у Вавилоні (близько 1800 р. до н. е.): розподіл між зацікавленими особами ризику можливих втрат (збитків), захист їх інтересів у разі настання певних подій. Найдавнішою формою страхового захисту було взаємне страхування. У XIII ст. воно поступово поширювалося в Італії, Англії, Німеччині, де значного розвитку набули торгівля, грошові розрахунки, морське судноплавство.

У XVII ст. у Західній Європі, а у XVUI ст. і на теренах сучасної України особливо активно розвивається класичне страхування за всіма видами ризиків: морське та вогневе страхування, страхування життя та від нещасних випадків. Страхові платежі та внески стають регулярними, мобілізуються у відповідному страховому фонді з метою організації страхового захисту, з'являються страхові товариства, які здійснюють свою діяльність задля отримання прибутку. Такі зміни привели до нового розуміння суті страхування.

В умовах командно-адміністративної системи управління народним господарством та державної монополії в страховій галузі страхування не враховувало інтереси зацікавлених осіб.

Із розвитком ринкових відносин змінюється і посилюється роль страхування. Розвиток суспільних відносин, удосконалення засобів виробництва призводять до збільшення кількості ризиків та величини збитків від їх настання. Разом із необхідністю страхування класичних ризиків з'являється потреба у страхуванні підприємницьких, фінансових, кредитних, банківських, валютних та нових специфічних ризиків перехідного етапу. В умовах ринку страхування стає не тільки методом захисту страхувальників від руйнівних стихійних лих, а й засобом захисту від несприятливих змін ринкової кон'юнктури, що можуть негативно вплинути на життєдіяльність усіх суб'єктів ринкових відносин.

Розкриваючи сутність страхування, доцільно розглядати його поняття в таких аспектах:

-- як гарантію захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб;

-- як економічну категорію;

-- як вид діяльності (бізнесу);

-- як форму фінансового посередництва;

-- як метод нейтралізації ризиків.

Офіційне, законодавчо регламентоване нормами права, визначення терміна "страхування" наведене в Законі України "Про страхування" (зі змінами і доповненнями): страхування -- вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення цих фондів. Відповідно рух грошових коштів між суб'єктами страхових правовідносин відбувається під впливом обов'язкових норм, законів, встановлених державою. Такі цивільно-правові договірні відносини передбачають обов'язок страховика здійснити страхові виплати у разі настання страхових подій згідно з договором страхування, а відтак гарантують захист майнових інтересів громадян та підприємств.

Згідно із Законом України "Про страхування" до об'єктів страхування належать майнові інтереси, пов'язані з:

-- життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

-- володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

Страхування та страховий ринок

-- відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди застрахованій особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

До суб'єктів страхування належать:

-- страховики;

- страхувальники;

-- застраховані;

-- вигодонабувачі.

Страховики -- фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства" та Господарським кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цими законодавчими актами, а також які одержали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Тобто страховики -- спеціалізовані організації, які за певну плату (страхову премію) беруть на себе зобов'язання відшкодувати збитки, завдані страховою подією, або виплатити страхову суму страхувальникам чи особам, яких вони зазначили у договорі страхування.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації (з використанням слів "державна", "національна"), що створені та діють відповідно до чинного законодавства, єдиним власником яких є держава. Слова "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" та похідні від них можуть використовувати лише ті юридичні особи, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками -- резидентами України.

У страхових відносинах може брати участь декілька страховиків. Страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками називається співстрахуванням. Страховик може страхувати ризики з виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником в іншого страховика. Такі дії страховиків називаються перестрахуванням. У таких відносинах виокремлюються два суб'єкти: перестрахувальник -- страховик, що передає другому страховику договір страхування; перестраховик -- страховик, який бере договір страхування і зобов'язання за ним.

Страхувальники -- юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування, сплачують страхові премії і мають право на отримання відшкодування у разі настання страхового випадку.

Застраховані -- особи, що беруть участь в особистому страхуванні, об'єктом страхового захисту яких є життя, здоров'я і працездатність. Застрахована особа, яка сплачує страхові внески, є одночасно страхувальником.

Вигодонабувачі -- особи, зазначені страхувальником у договорі страхування для отримання страхового відшкодування або страхової виплати у разі, якщо страхувальник чи застрахована особа не зможе скористатися належними сумами самостійно.

Страхування як економічна категорія є системою економічних (пере-розподільних) відносин, що охоплює:

-- формування спеціального грошового фонду за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб;

-- використання цього фонду для відшкодування збитків унаслідок несприятливих подій (ризиків).

З позиції цільового формування і використання страхового фонду страхування можна вважати фінансовими відносинами. Водночас страхування охоплює особливі фінансові відносини, які дають підстави відрізняти страхування від інших економічних категорій. Тому доцільно виокремити ознаки, що характеризують специфіку категорії страхування:

-- перерозподільні відносини між учасниками сформування страхового фонду;

-- наявність страхового ризику, тобто страхуванню властивий імовірнісний характер відносин;

-- солідарне розкладення збитку між учасниками страхування;

-- поворотність страхових платежів, мобілізованих у страховому фонді. Наведені ознаки вказують на те, що страхування тісно взаємодіє з такими економічними категоріями, як фінанси і кредит, проте має і принципові відмінності.

По-перше, страхування, як і фінанси, зумовлене рухом грошових коштів під час формування та використання відповідних цільових фондів у процесі розподілу та перерозподілу доходів і нагромаджень усіх суб'єктів господарювання. З одного боку, наявність такої ознаки наближує страхування до категорії фінансів, а з іншого -- підкреслює його особливості.

По-друге, для страхування характерні економічні відносини, пов'язані лише з перерозподілом доходів і коштів для нагромадження з метою відшкодування збитків. Перерозподіл між учасниками страхових відносин має замкнений характер, пов'язаний із солідарним розкладенням нанесеного збитку. Замкненість полягає у тому, що використання страхового фонду обмежується суб'єктами, які брали участь у його формуванні. Тоді як однією з ознак фінансових відносин є нееквівалентний характер перерозподілу.

По-третє, страхування базується на можливості настання страхового випадку, тобто страхуванню притаманний імовірнісний характер відносин. Відповідно рух грошових коштів у страхуванні залежить від ступеня ймовірності заподіяння збитку страховими подіями. Чим вищою є така ймовірність, тим більшим є страховий внесок і розмір відшкодування. Фінансування має плановий характер формування та використання грошових фондів.

По-четверте, замкнене розкладення збитків зумовлює таку специфічну ознаку страхування, як поверненість страхових платежів, унесених до страхового фонду. Внески кожного учасника страхового фонду призначені для страхових виплат, тобто повертаються у вигляді страхових сум або страхового відшкодування. Принцип повернення коштів характерний і для такої економічної категорії, як кредит, однак не можна сказати, що страхувальник кредитує страховика, оскільки він купує страховий захист. Проте необхідно зауважити, що кредитний характер страхових відносин притаманний насамперед страхуванню життя, кошти за яким повертаються або платникові, або спадкоємцям, тоді як для ризикових видів страхування цей принцип має місце лише у разі настання страхових подій.

Отже, страхування як економічна категорія -- сукупність перерозподільних відносин, які виникають між двома суб'єктами -- страховиком і страхувальником -- з приводу формування грошових фондів за рахунок сплати останнім страхових внесків з метою захисту майнових інтересів у разі настання страхових випадків та поповнення цих фондів у процесі ефективного розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку.

У ринковій економіці страхування здійснюється на комерційних засадах (за винятком державного соціального страхування), виступаючи важливим напрямом підприємницької діяльності. Так, страхові компанії шляхом реалізації страхових послуг, з одного боку, забезпечують соціальний ефект у суспільстві -- страховий захист добробуту людства, а з іншого -- займаються комерційною діяльністю, яка дає прибуток. Джерелом прибутку страховика є доходи від страхової діяльності, від розміщення тимчасово вільних коштів в об'єкти виробничої та невиробничої сфер діяльності, банківські депозити, акції, облігації тощо. З цієї позиції страхування можна розглядати як вид діяльності (бізнесу).

Страхові компанії відіграють велику роль у стимулюванні господарської активності учасників ринку, який створює конкурентне середовище, що викликає потужну психологічну мотивацію їх економічної діяльності. Страхування насамперед створює для всіх учасників рівні права, можливість отримати вигоду, надає впевненості в розвитку бізнесу. В такому аспекті страхування можна розглядати як форму фінансового посередництва, яка забезпечує формування та цільове використання спеціальних грошових фондів.

У ринкових умовах господарювання розширюється коло ризиків, посилюється їх вплив на підприємництво і життєдіяльність людини. При цьому кошти, мобілізовані у страхових фондах страхових компаній, є вагомим джерелом компенсації можливих фінансових втрату випадку настання ризикових подій. Відповідно з позиції управління ризиками страхування є методом нейтралізації ризиків у всіх сферах життя та господарської діяльності.

1.1 Історія розвитку особистого страхування

Початок розвитку сучасних видів особистого страхування пов'язують з розвитком морського страхування. В Європі з кінця ХVII ст. - початку XVIII ст. страхування життя капітана здійснювалось як додаток до договору страхування судна та вантажів.Страхування від нещасних випадків найбільш бурхливо починає розвиватися з середини XIX ст., а медичне страхуванняпочинає активно здійснюватися в XX ст.

Особисте страхування - це дуже давній інститут. Воно відоме ще древнім римлянам (коли була організована релігійна спільнота, учасники якої робили спеціальний вступний внесок). У разі смерті одного із членів організація хоронила його за свій рахунок та передавала певну суму коштів його нащадкам. Існували у Древньому Римі й всім відомі каси легіонерів. Їх страхувала держава, проте легіонери робили певний внесок, щоб їх родичі у разі смерті годувальника отримали страхове відшкодування.

В Італії ще в роки середньовіччя були установи, які за певний внесок бідних батьків при народженні дівчинки давали можливість видати її заміж з приданим. А у XVII ст. була випущена державна позика венеціанського лікаря Тотті. Для придбання цієї позики учасники страхування поділялись на 10 груп, кожний підписувався на певну суму. Той, хто переживав всіх у своїй групі, ставав нащадком коштів померлих. Тотті вважається засновником особистого страхування, саме він ввів у страхування віковий поділ.

У 1699 р. в Англії з'явилась перша професійна організація “Еквітебель”, яка займалась особистим страхуванням: спочатку вдів та сиріт, а потім всіх бажаючих жителів. Ця організація вперше застосувала теорію ймовірності, ввела математику в страхування життя, використовуючи актуарні дослідження таких вчених, як Д. Граунта, Яна де Вітта, Е. Галлея, застосувала таблиці смертності, які буди вперше розраховані Д. Граунтом.

Страхуванням життя в Царській Росії почали займатись з 1897 р. (5 страхових компаній, 3 з яких були іноземними). В 1904 р. страхуванням життя вже займалось 14 страхових компаній. Саме в Росії вперше було введено страхування робочих місць за рахунок коштів підприємців та запроваджені лікарняні каси.

З 1917 р. особистим страхуванням став займатись Держстрах в урізаному варіанті. Тому що частину піклування за особистим страхуванням з приводу медичного, пенсійного, соціального забезпечення взяла на себе держава.

В сучасних умовах в Україні, на жаль, питома вага платежів по особистому страхуванню в загальному обсязі страхових платежів щорічно зменшується. Реально страхуванням життя займається лише 6 страхових компаній або близько 2 % всіх страхових компаній, яких понад 300. На ринку страхових послуг України страхування життя займає всього 0,66 %, в той час як в розвинених країнах - 30-40 %.

1.2 Види особистого страхування

Особисте страхування можна визначити як галузь страхової діяльності, яка має на меті надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників за рахунок коштів підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров'я.

Особисте страхування включає:

1. Страхування від нещасних випадків.

2.Страхування життя.

3. Медичне страхування.

1. Страхування від нещасних випадків об'єднує короткострокові договори страхування, відповідальність за якими у страховика виникає у разі тимчасової втрати працездатності, постійної втрати працездатності, у разі смерті внаслідок нещасного випадку.

Під нещасними випадками розуміються такі події: * травмування;

* укуси тварин, комах, зміїв;

* переохолодження, обмороження;

* отруєння хімічними речовинами;

* утоплення;

Страхування від нещасних випадків є як обов'язкове, так і необов'язкове.

Страхуватися можуть як фізичні так і юридичні особи.

Договора страхування від нещасних випадків укладаються на підставі заяви страхувальника, але це стосується тільки добровільних видів страхування.

За обов'язковими видами страхування особа вважається автоматично застрахованою.

Страхування від нещасних випадків поділяється:

* колективне страхування

* індивідуальне страхування

Колективне страхування здійснюється за рахунок коштів підприємств.

Індивідуальне страхування - за рахунок коштів застрахованої особи.

До колективного страхування відноситься:

* Страхування туристів

* Страхування роботодавцями працівників

Індивідуальне страхування:

* Від нещасного випадку на транспорті

* Страхування дітей

* Особисте страхування

Обов'язкове страхування від нещасних випадків визначено законом про страхування:

* страхування від нещасних випадків на транспорті;

* страхування спортсменів вищих категорій;

* страхування працівників медичних закладів на випадок захворювання СНІДом при виконанні службових обов'язків;

* страхування пожежників;

* страхування життя та здоров'я спеціалістів ветеринарної служби;

За обов'язковим страхуванням від нещасних випадків вважаються застрахованими:

1) пасажири наземного, морського, залізничного, повітряного транспорту за виключенням муніципального транспорту.

2) Водій будь-якої організаційної форми власності підприємства.

Плата за страхування здійснюється в момент придбання проїзного квитка.

Плата за водіїв здійснюється за рахунок коштів підприємств.

Страхування для страхувальників починає діяти з моменту оголошення посадки і закінчується після прибуття до місця призначення.

Для водіїв страхування розповсюджується тільки на час поїздки.

Страхова сума за обов'язковим страхуванням на транспорті встановлюється на рівні 1000 неоподаткованих мінімумів.

Повна страхова сума сплачується у разі смерті застрахованої особи, у разі першої групи інвалідності - 90%, 2-ї - 80%, 3-ї - 75%.

У разі тимчасової непрацездатності сплачується 0,02 від страхової суми за кожен день перебування застрахованої особи на лікарняному.

Для отримання страхового відшкодування застрахована особа, або вигодонабувачі повинні подати заяву страховикові про настання страхового випадку та проїзний квиток, та довідку медичного закладу про стан здоров'я.

При добровільному страхуванні, в більшій частині, страхувальник є фізичною особою, але договори страхування можуть бути укладені із страхувальником - юридичною особою.

Страховим випадком вважається:

* Смерть

* Тимчасова та постійна втрата працездатності.

При добровільному страхуванні від нещасного випадку на виробництві, виокремлюють три групи ризикових професій.

1 - адміністративний апарат управління, працівники навчальних закладів, банків, медичних установ, бібліотекарі.

2 - наземні працівники горно добувної промисловості, працівники міліції, транспортних підприємств.

3 - шахтарі, працівники карного розшуку, даїшники.

Місячний тариф, який застосовується для 1 групи - 0,01, 2 - 0,02, 3 - 0,03.

Якщо укладається договір колективного страхування до нього надається списковий склад працівників.

Договір страхування укладається у двох екземплярах, один надається страховикові.

При настанні страхового випадку, застрахована особа надає письмову заяву в установленій формі, страховий поліс та довідки з медичного закладу.

Страховий випадок повинен бути підтверджений страховим актом.

При смерті застрахованої особи, страхова сума сплачується в повному обсязі.

При набутті інвалідності страхова сума сплачується в залежності від ступеня втрати здоров'я.

Добровільними видами страхування є:

- страхування на виробництві.

- Туристичне страхування.

- Страхування дітей.

2. Згідно ст.6 ЗУ „Про страхування”, страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі до життя застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи.

У разі, якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов'язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов'язковим протягом всього строку дії договору страхування життя.

Страхування життя - підгалузь особистого страхування, в якому об'єктом страхових відносин можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству Україні, пов'язані з життям застрахованого, що здійснюється на підставі добровільного укладеного договору між страховиком і страхувальником.

Договори страхування життя - це довгострокові договори, які передбачають страховий захист страхувальників у разі настання несприятливої події для їх життя та здоров'я. Особливостями договорів страхування життя є:

1) встановлення страхової суми;

2) накопичення страхової суми.

Як показує світовий досвід, страхування життя завжди розглядалося як вигідне вкладення грошей. Страхувальник (застрахований) за договором страхування життя може розраховувати на страхову суму або пенсію в разі дожиття до закінчення договору, що є засобом накопичення коштів. Страхування життя може бути й захистом спадщини страхувальника, оскільки дає йому змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку спадщини, що призначається кожному з них. Отже, страхування життя дає змогу полегшувати передання майна, створювати грошові фонди для різних цілей (наприклад, витрат на успадкування або поховання).

Окрім того, значне поширення страхування життя сприяє зменшенню соціальної напруги та навантаження на соціальний бюджет країни. Довгострокове страхування життя, договори за, якими можуть бути укладені і на 10, і на 20, і на 40 років, дає можливість накопичувати досить великі страхові фонди, тимчасово вільна частина яких може бути використана як джерело інвестицій у народне господарство, що сприяє стабілізації фінансового стану держави.

Відповідальність страхової компанії настає у разі:

1) смерті під час дії договору страхування;

2) дожиття страхувальника або застрахованої особи до певного строку, який обумовлений договором страхування.

Оцінка ризику страхування життя здійснюється у відповідності до таблиці смертності, які базуються на матеріалах статистичного обліку населення або матеріалах страхових компаній, що показується смертність осіб із року в рік, враховуючи вік. Крім таблиць смертності страхова компанія може враховувати фактори, які впливають на смертність населення, а саме:

1) вік;

2) професія;

3) стать;

4) місце проживання.

Чим точніше визначені показники таблиці смертності тим достовірніше буде розраховано страхова премія.

За договорами страхування життя, ризиком для страховика вважається дострокове припинення дії договору страхування. Плата за страхування за довгостроковими договорами страхування вноситься щомісячно, щоквартально, щорічно.

Договори страхування укладаються у відповідності до правил страхування, які мають єдині особливості з врахуванням характеристик об'єкта страхування, страхових методик розрахунку тарифів, врахування особливостей формування страхових резервів.

Світова практика виділяє наступні види страхування:

1) змішане страхування;

2) страхування дітей;

3) страхування до вступу в шлюб;

4) довічне страхування;

5) страхування додаткової пенсії.

Змішане страхування життя - вид страхування, який об'єднує в одному договорі кілька самостійних договорів страхування, зокрема:

1) дожиття до закінчення строку страхування;

2) смерть застрахованого;

3) втрата здоров'я від нещасних випадків.

Страхувальниками в цьому виді страхування є тільки фізичні особи. Страхова сума виплачується у разі закінчення дії договору страхування, смерті, нещасного випадку.

Страхування дітей. Страхувальниками вважаються батьки і родичі дитини, які сплачують страхові внески. Договір страхування життя дітей може бути укладений, якщо вік дитини до 15 років, стан здоров'я дитини не має значення. Максимальний строк дії договору встановлюються, як правило, 18 років. Страхова сума виплачується у разі смерті, втрати дитиною здоров'я від нещасного випадку під час дії договору страхування.

Страхування до вступу в шлюб. Страхувальниками можуть бути батьки, родичі, опікуни. На страхування приймаються діти до 15 років. Страхова сума виплачується у разі закінчення дії договору страхування, вступу в шлюб, досягнення застрахованою дитиною 21 рік.

Довічне страхування - договір укладається з особами у віці від 18 до 70 років, не страхуються інваліди 1 групи. Повна страхова сума сплачується у разі смерті застрахованої особи, особам які зазначені в договорі, за винятком смерті що є наслідком :

1) самогубства застрахованого;

2) захворювання на СНІД;

3) алкогольного, токсичного, наркотичного сп'яніння.

Страхування додаткової пенсії є своєрідним страхуванням на до життя. Договір укладаються індивідуально, а також з групою осіб. Страхові виплати здійснюються з виходом на пенсію (страхування додаткової пенсії) або віком, установленим договором страхування. 3. Медичне страхування об'єднує як короткострокові договори так і довгострокові.

Об'єктом МС вважається здоровя та працездатність застрахованої особи.

Відповідальність страховика настає вразі захворювання, звернення до медичного закладу, наявність потреби в профілактичних заходах.

МС може проводитися як в добровільній так і в обов'язковій формі.

2. Обов'язкове медичне страхування розповсюджується на всі верстви населення та не залежить від віку, стану здоров'я застрахованої особи та роду її зайнятості.

Страхувальником для працюючих осіб є роботодавці, а для непрацюючих - держава.

Обсяги відповідальності обов'язкового страхування передбачають відшкодування витрат застрахованій особі при гострих захворюваннях та випадках, які передбачають необхідність швидкої медичної допомоги.

Обов'язкове страхування регулюється законодавством України. Також один із суб'єктів обов'язкового страхування є фонд охорони здоров'я, який здійснює контроль за діяльністю медичних закладів та страхових компаній, які здійснюють обов'язкове страхування.

Суб'єктами добровільного медичного страхування є:

* страхувальники -- окремі дієздатні громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, а також благодійні організації та фонди;

* страховики -- страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування;

* медичні установи, що надають допомогу на засоби медичного страхування і також мають ліцензію на здійснення лікувально-профілактичної діяльності.

* Страхові фонди добровільного медичного страхування утворюються за рахунок:

* добровільних страхових внесків підприємств та організацій;

* добровільних страхових внесків різних груп населення;

* добровільних внесків окремих громадян

Добровільне страхування може здійснюватися як індивідуально так і колективно.

Колективне в більшій частині здійснюється на підприємстві за рахунок його коштів.

Індивідуальне страхування здійснюється за рахунок коштів застрахованої особи.

Добровільне страхування здійснюється на підставі правил страхування , якими визначається програма медичного страхування.

Програмами медичного страхування визначається обсяг відповідальності страховика; перелік хвороб внаслідок яких страхова компанія повинна сплачувати відшкодування; умови проведення лікування; обсяги послуг, яки можуть надаватися медичним закладом.

У відповідності до власних потреб застрахована особа визначає програму страхування. При укладанні договору страхування застрахована особа повинна надати відомості про стан здоров'я. При визначенні плати за страхування враховується вік застрахованої особи та стан здоров'я та програма страхування.

Програми страхування страхова компанія складає самостійно, в якій визначається перелік послуг, які надаються страховиком та медичним закладом, перелік захворювань при яких здійснюються виплати.

Програмами страхування передбачаються обсяги відповідальності страховика.

Взаємодії між страховими компаніями та медичними установами здійснюються на підставі угоди про сумісну діяльність.

В залежності від умов договору страхування страхувальники можуть отримувати страховий захист у вигляді медичних послуг в медичних закладах, які зазначені договором, або в будь-якому закладі, який задовольняє потреби страхувальника.

Тарифи на медичні та інші послуги з добровільного медичного страхування встановлюються за договором страховика і медичної установи, що обслуговує застрахованих.

Розміри страхових внесків встановлюються на договірній основі страховика і страхувальника з урахуванням оцінки ймовірності захворювання страхувальника у зв'язку з віком, професією, станом здоров'я тощо.

Головні завдання ДМС:

* забезпеченні, охорони здоров'я населення;

* забезпечення відтворення населення;

* розвиток медичного обслуговування;

* фінансування системи охорони здоров'я;

* перерозподіл коштів, що використовуються на оплату медичних послуг, між різними верствами населення.

Особливості ДМС визначаються його місцем в системі соціально-економічних гарантій громадян і полягають у такому:

* ДМС є однією із форм особистого страхування;

* воно є важливим ринковим компонентом, що доповнює системи обов'язкового загальнодержавного медичного страхування і соціального забезпечення;

* програми ДМС обираються за бажанням страхувальника і залежать від його платоспроможності;

* ДМС ґрунтується на принципі страхової солідарності, зміст якої полягає в тому, що застрахована особа отримує медичну допомогу у випадках та обсягах, що визначаються страховим договором згідно зі сплаченим страховим платежем. Перевищення вартості медичних послуг над внесками страхувальника є можливим завдяки тому, що частина застрахованих, які внесли премії до страхової компанії, не потрапляють у страхову ситуацію і не користуються послугами медичних закладів.

Особливості договорів ДМС:

1. Предметом договору ДМС є зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхової суми (або її частини) страхувальнику (застрахованому) на оплату вартості медичної допомоги (медичних послуг) певного переліку та якості в обсязі обраної страхувальником програми медичного страхування. Ці виплати здійснюються страховиком незалежно від суми, яку має отримати застрахована особа за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, сум за договорами добровільного медичного страхування, укладеними з іншими страховиками, а також суми, що має бути сплачена як відшкодування заподіяної їй шкоди з боку третіх осіб згідно цивільного законодавства України.

2. Одержувачем страхової виплати може бути не тільки застрахована особа, а й лікувальний заклад або асістанська компанія, яка забезпечує отримання допомоги (медичних послуг).

3. Договори ДМС передбачають обов'язковість конкретної застрахованої особи, майнові інтереси котрої застраховано.

4. Договори мають трьохсторонній, а подекуди багатосторонній характер.

5. Територія дії договору ДМС не обмежується місцезнаходженням страховика.

Отже, поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також порядком накопичення коштів для здійснення страхових виплат. Враховуючи останнє, страхування життя, що характеризується поступовістю такого накопичення протягом дії договору страхування, об'єднує накопичувальні види особистого страхування, а страхування від нещасних випадків і медичне страхування - ризиковані.



2. Сучасний стан та перспективи розвитку особистого страхування в Україні

2.1 Стан розвитку особистого страхування в Україні

В Україні станом на 1 січня 2006 року до Державного реєстру було внесено 411 організацій. Із них на здійснення особистого страхування отримали ліцензії: 381 -- на страхування життя; 397 -- на страхування від нещасних випадків; 324 -- на медичне страхування.

Частка перших трьох компаній у валових премій зі страхування життя становила 58, 5 % (в 2005р. - 52,1%, в 2004 р. - 56,3%); перших 10-ти страховиків - 90,1% (в 2005р. - 91,2%, у 2004 р. - 93,0%). В цілому по ринку страхування життя індекс Герфіндаля - Гіршмана (HHI) склав 1 465,99 (в 2005р. - 1 257,7 та в 2004 р. - 1 443,87).

Наведені дані свідчать, що для страховиків, які займалися особистим страхуванням, найпривабливішим було страхування життя, а найменш привабливим -- медичне страхування.

У цей період на ринку особистого страхування України зростає частка ризикових короткострокових видів страхування, що передбачають відповідальність за наслідки нещасних випадків. Зростання частки короткострокових договорів має більше негативних наслідків, ніж позитивних. Короткострокові угоди не дають можливості страховику акумулювати грошові засоби з метою довгострокового їх інвестування та отримання прибутку від інвестиційної діяльності, який можна було б використати на здешевлення послуг зі страхового захисту та на здійснення повнішого захисту інтересів громадян. Отже, це невигідно з огляду на довгостроковий період ні страховику, ні страхувальнику. Невигідно і з погляду інтересів держави ні в страховій, ні в інвестиційній, ні в податковій політиці. Переважну більшість договорів особистого страхування було укладено в колективній формі за рахунок підприємств. Це пояснюється, з одного боку, вкрай низькими індивідуальними доходами переважної більшості громадян України, через що й попит для них на страхові послуги не є першочерговим, а також -- недовірою пересічних громадян до страхового захисту як гаранта їхнього добробуту. З іншого боку, з погляду інтересів страхувальника-підприємства укладати такі договори було вигідно, оскільки: а) в такий спосіб вони стимулювали своїх працівників за допомогою страхових виплат; б) заощаджували кошти в розмірі нарахувань на фонд оплати праці; в) вирішувалась певною мірою проблема переведення безготівкових грошових засобів у готівку (внески сплачують за безготівковими рахунками, а виплати отримують готівкою).

Позитивними тенденціями розвитку особистого страхування в Україні є:

· збільшення обсягів страхових резервів на один договір;

· вирівнювання темпів зростання страхових премій та страхових резервів;

· збільшення рівня страхових виплат як свідчення зростання повноти виконання своїх зобов'язань перед страхувальником;

· пожвавлення конкуренції між страховими компаніями, які здійснюють особисте страхування.

За останні 5 років (2001--2006pp.) становище на ринку страхування життя не поліпшилося. Частка страхових платежів за цим видом страхування в загальному обсязі страхових платежів щороку зменшується приблизно вдвічі[1, c. 74-76].

Із майже 300 страхових компаній в Україні тільки 6 страховиків реально займаються страхуванням життя (приблизно 2% від загальної їх кількості, тоді як у розвинених країнах їх частка становить близько 50%). Це "ГРАВЕ--УКРАЇНА", "АСКА", "ТАС", "ГАРАНТ--ЛАЙФ", "ЕККО".

Населення України спрямовує на страхування життя щорічно всього 0,006% ВВП, тоді як цей показник у Німеччині становить 2,7%, у Франції -- 5,9%. За даними швейцарської компанії "SWISS-- RE", Україна за обсягом страхових премій зі страхування життя посідає 83 місце в світі з 85. За нашою країною знаходяться лише Югославія та Катар, які не зібрали за цим видом страхуванню премій зовсім.

Статистика свідчить, що домінуюче становище на ринку страхування життя України займають страхові компанії, які є представниками закордонних страховиків чи інвесторів, зокрема "ГРАВЕ--УКРАЇНА", "ЕККО".

Досить вагома частка на ринку страхування життя належить нелегальним іноземним страховим компаніям. За даними Програми розвитку страхового ринку України, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2001 р. № 98, наша держава щорічно втрачає 80--100 млн. дол., що приблизно дорівнює обсягу іноземних кредитів, які надаються Україні.

Причини, що зумовили гальмування розвитку страхування життя в Україні:

· втрата довіри не тільки до держстраху, а і до комерційних страхових організацій, котрі виявилися нездатними виконати взяті на себе зобов'язання;

· низький рівень доходів населення змушує людей турбуватися сьогодні про виживання, а не про своє майбутнє;

· наявний рівень інфляції ускладнює можливості страховика, що займається страхуванням життя, компенсувати знецінення заощаджувальних внесків страхувальників;

· недосконале законодавство;

· відсутність належної турботи держави стосовно забезпечення привабливості цього вкрай важливого для економіки виду діяльності і т. ін.

Більш привабливими видами особистого страхування для громадян України є медичне страхування та страхування від нещасних випадків. Але й вони потребують багато зусиль держави і страховиків, щоб ця галузь зайняла належне місце в економіці України.



2.2 Перспективи розвитку особистого страхування в Україні

Розвиток страхового ринку і використання його в інтересах сталого розвитку національної економіки в умовах її інтеграції у світове економічне господарство та посилення процесів глобалізації є важливим компонентом національної безпеки країни. Тому доцільно дослідити стан та оцінити перспективи діяльності ринку страхових послуг в Україні, визначити їх позитивні та негативні тенденції розвитку.

Оцінка тенденцій розвитку страхового ринку України вказує на те, що страхування є однією з найбільш рентабельних галузей національної економіки, бо дохідність від страхової діяльності є надзвичайно високою. Варто зазначити, що щороку рівень страхових виплат зменшується. Так у 2000 році цей показник становив 19,1%, а у 2005 році він знизився до 14,7%. Однак, протягом 2006 року даний показник склав 18%. При цьому рівень виплат фізичним особам у 2005 році становив 31,2%, а за 9 місяців 2006 року досяг 33%/

Отже, до основних тенденцій розвитку страхових компаній в Україні можна віднести: збільшення кількості страхових компаній; укрупнення страховиків; розширення філіальної мережі; зростання статутних та резервних фондів; підвищення платоспроможності страховиків; зростання обсягів страхових операцій з усіх видів страхування.

Станом на 01.07.2007 року в Україні зареєстровано вже 410 страхових компаній. З яких - 56 страховиків, які здійснюють страхування життя. Понад 50 страховиків створені із залученням іноземного капіталу. Доцільно зазначити, що протягом останніх років спостерігається реальне зростання обсягів страхових операцій з усіх видів страхування і структурні зміни на користь добровільного страхування та його довгострокових видів. Найбільшу частку в структурі премій та виплат протягом 2004 - на поч. 2007рр. займали добровільне майнове страхування та страхування фінансових ризиків, на другому місці - державне обов'язкове страхування та добровільне особисте страхування, а найменші значення цих показників характерні для недержавного обов'язкового страхування, добровільного страхування відповідальності та страхування життя.



3. Проблеми особистого страхування в Україні

страхування економічний господарський

У сучасних умовах господарювання в України попри низку економічних проблем досить гостро постали й питання соціального захисту населення, зокрема у сфері пенсійного забезпечення, медичного обслуговування та захисту при настаннні різного роду нещасних випадків. Єдиним дієвим механізмом вирішення таких проблем є побудова ефективної системи державного соціального страхування та створення умов для розвитку добровільного особистого страхування.

Особисте страхування як один з сегментів вітчизняного страхового ринку через несприятливі ринкові умови, фінансову кризу та непослідовність реформ у соціальній сфері недостатньо розвинуте та не використовується як механізм вирішення соціальних проблем, які набули перманентного характеру: спад демографічних показників, інвалідність, хвороби, нещасні випадки, відсутність якісної медичної допомоги, потреба в соціальному захисті, матеріальна незабезпеченість людей похилого віку. Оцінюючи комплексно загрози та можливості ринку страхування особистих ризиків вважається, що ця сфера страхової діяльності в Україні має значний потенціал розвитку. Дослідженню особливостей функціонування особистого страхування присвячені праці багатьох вітчизняних науковців, серед яких є: О. Залєтов, С. Осадець, К. Слюсаренко, Я. Шумелда та інші.

Особливості та проблеми реалізації особистого страхування в Україні як важливого механізму соціального захисту населенню залишається недоопрацьованим та потребує ґрунтованого аналізу. Особисте страхування - страхування матеріальних інтересів, пов'язаних із життям, здоров'ям, працездатністю і додатковими пенсіями страхувальника чи застрахованої особи [6].

Особисте страхування можна визначити як галузь страхової діяльності, яка має на меті надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників за рахунок коштів підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров'я. До системи особистого страхування відносять такі види страхової діяльності: страхування життя та пенсій, страхування від нещасних випадків та хвороб, медичне страхування. Кожен із цих видів страхової діяльності має конкретний свій об'єкт страхування та перелік страхових ризиків, на випадок настання яких укладаються угоди або договори страхування.

Особисте страхування має багато спільного із соціальним страхуванням, і насамперед щодо об'єктів страхового захисту громадян. Проте між особистим страхуванням і соціальним є відмінності. Головна з них стосується джерел формування страхових фондів. В особистому страхуванні ними є переважно індивідуальні доходи громадян, а в соціальному кошти підприємств, установ, організацій.

Особисте страхування може здійснюватися в добровільній і обов'язковій формі, а соціальне - обов'язковій. Страхування життя є потужним механізмом забезпечення довгострокових інвестицій в національну економіку, що сприяє підвищенню її конкурентоспроможності. В Україні на даний час не врегульовано питання підвищення фінансової надійності компаній зі страхування життя ("лайфових" компаній), відсутні дієві заходи, які не допускали би використання страхування життя як способу отримання нелегального прибутку методами шахрайства [8].

Політика вдалого та компетентного проведеного страхового менеджменту на підприємствах, розроблення навчально освітніх програм для громадського ознайомлення з договорами страхування життя дасть змогу правильно та коректно зрозуміти суть і необхідність такого страхування. Дослідження ринку страхування життя свідчить про збільшення загального обсягу страхових виплат та зростання чисельності застрахованих. Разом з тим досить гостро стоїть проблема забезпечення фінансової надійності "лайфових" страхових компаній. Про фінансову надійність та стабільність страхової компанії свідчить розмір страхових виплат, страхових премій, а також кількість договорів страхування, укладених протягом звітного періоду (табл. 1) [2].

На ринку страхування життя України працює 20 страхових компаній із внесених до Державного реєстру фінансових установ 70 страховиків. Проте лідери ( АLICO Україна, ТАС, АСКАЖИТТЯ ) ринку страхування життя 50.1% загальної структури цього ринку, що свідчить про значну монополізацію ринку.

Страхування від нещасних випадків є продуктом, виробленим системою як соціального так і комерційного страхування та об'єднує загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності та комерційне страхування від нещасних випадків. Страхування від нещасних випадків може мати обов'язкову та добровільну форму. Метою обов'язкового страхування від нещасних випадків є захист не лише окремих страхувальників, а й суспільства в цілому.

Обов'язкове особисте страхування залежно від джерела сплати страхових платежів поділяється на державне обов'язкове й обов'язкове. Найпоширенішим видом страхування від нещасних випадків, який охоплює значну частину населення, є обов'язкове страхування від нещасних випадків на транспорті, якому підлягає персонал, який обслуговує транспортні засоби (водії, машиністи, провідники), а також пасажири усіх видів транспорту крім міського.

В добровільній формі від нещасних випадків проводиться страхування дітей та школярів, спортсменів, працівників підприємств та непрацюючих громадян.

Метою добровільного особистого страхування є організація та фінансування наданих страхованим медичним послуг належного обсягу й якості, закріплених програмами добровільного медичного страхування [7].

Медичне страхування належить до соціально необхідних видів страхування, проте враховуючи відсутність у держави належного фінансового потенціалу для забезпечення конституційних прав громадян щодо охорони здоров'я, невизначеність обов'язкової форми медичного страхування, добровільні види стають більш значимими [5].

На ринку медичного страхування, попри очікування експертів на тлі загального спаду спостерігається стійка тенденція до зростання, що обумовлено активізацією попиту на корпоративні програми медичного страхування. Важливим напрямком розвитку особистого страхування в Україні є активізація його обов'язкових видів, зокрема: медичного страхування іноземних громадян, які тимчасово перебувають на території України? особистого страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків? страхування спортсменів вищих категорій та інших. На даний момент в Україні не розвинене медичне страхування, але є актуальним. Беручи до уваги досвід іноземних держав, то медичні заклади ( лікарні ) надають повну допомогу тільки у разі, коли у пацієнта є страховий поліс, а якщо на разі не має страхового полісу то надають тільки часткову допомогу.

Актуальність медичного страхування як додаткового джерела фінансування медичних закладів в Україні є безсумнівною. Необхідність його впровадження активно підкреслювалася в численних нормативноправових документах , актах як Президента України, так і уряду, зокрема в Законі України "Основи законодавства України про охорону здоров'я". Однак остаточно питання впровадження медичного страхування, принаймні працюючого населення не можна вважати вирішеним. Розвиток обов'язкового державного медичного страхування в Україні сприятиме реформуванню системи фінансування щодо накопичення доходу з метою: впровадження додаткових платежів, створення спеціальних фондів, впровадження механізмів з регулювання ризиків та компенсацій фондам.

Сьогодні існує потреба формування національної системи єдиних економічно обґрунтованих тарифів на медичні послуги, підвищення частки державного обов'язкового страхування [3].

В сучасних умовах фінансування медичні заклади не мають достатнього бюджетного фінансування на оновлення технічного обладнання, забезпечення хворих медикаментами. Вагомим чинником незадоволеності населення рівнем медичних послуг є низька поінформованість.

Менше 20 відсотків громадян, серед яких проводилося опитування, вважають себе повністю поінформованими у сфері надання медичних послуг [3]. Відтак недостатня поінформованість громадян щодо можливостей страхової медицини змушує громадян України сьогодні платити кошти за медичні послуги навіть у державних та комунальних установах. Причиною не виконання державою обов'язкового страхування є внутрішньодержавні юридичні, економічні, політичні трансформації.

Серед основних проблем ринку страхування необхідно відмітити наступні: низький рівень капіталізації страхових компаній; недосконалість законодавчої бази; низькі реальні доходи населення; недовіра населення до національних страховиків; недостатня розвиненість інформаційної мережі, підготовки кадрів та фінансової системи загалом[9, c. 118-120].

Для поліпшення ситуації на вітчизняному ринку страхових послуг з 2005 по 2006р. було проведено ряд заходів, але це було лише маленькою частиною того, що потрібно зробити. Доцільними, на нашу думку, можна вважати наступні шляхи щодо підвищення ролі страхування в економічному житті України та його інтеграції у світовий економічний простір: переведення національного страхового ринку на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та аудиту; удосконалення законодавчої бази страхування; удосконалення організаційної структури та подальший розвиток інфраструктури страхового ринку на рівні світових вимог; відновлення довіри населення до страховиків, що вимагає гарантій повернення вкладених коштів і нарахованих на них відсотків; інтеграція страхового ринку України до світового ринку страхування.

В структурі страхових платежів добровільне страхування займає домінуюче положення, його питома вага виросла з 86,4% до 96,6%, в той час, як питома вага обов'язкових видів страхування зменшилась з 13,6% до 3,4%. Такі зміни в структурі зумовлені високими темпами зростання страхових платежів по договорам майнового страхування - з 69,6% до 86,3%. Доля цього виду страхування в загальній сумі збільшення страхових платежів за аналізуємий період складає 88,4%. Найбільш високими темпами зростали страхові платежі по договорам майнового страхування - 11,2 рази, відповідальності - 7,7 рази. По договорам особистого страхування страхові платежі збільшились у 2,7 рази, хоч їх доля в загальній структурі знизилась з 7,3% до 2,2%. Це свідчить про те, що сьогодні страховий ринок недостатньою мірою виконує свою соціальну функцію - захист інтересів громадян.

...